Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу Арестової Людмили Валеріївни на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 7 серпня 2024 року № 2397/3дп/15-24 про притягнення судді Донецького окружного адміністративного суду Арестової Людмили Валеріївни до дисциплінарної відповідальності,

встановила:

16 серпня 2024 року до Вищої ради правосуддя надійшла скарга судді Донецького окружного адміністративного суду Арестової Л.В. на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 7 серпня 2024 року № 2397/3дп/15-24 (далі – Рішення), у якій Арестова Л.В. просить скасувати повністю Рішення та закрити дисциплінарне провадження (вх. № 3018/0/6‑23).

ПРОЦЕДУРА

1. 16 серпня 2023 року до Вищої ради правосуддя надійшла дисциплінарна скарга Чижик Т.В. на дії судді Донецького окружного адміністративного суду Арестової Л.В. (вх. № Ч-153/20/7-23).
2. Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 травня 2024 року № 1531/3дп/15-24 відкрито дисциплінарну справу щодо судді Арестової Л.В. з підстав можливої наявності в її діях ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
3. Рішенням Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя № 2397/3дп/15-24 від 7 серпня 2024 року суддю Донецького окружного адміністративного суду Арестову Л.В. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
4. 16 серпня 2024 року до Вищої ради правосуддя надійшла скарга судді Донецького окружного адміністративного суду Арестової Л.В. на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 7 серпня 2024 року № 2397/3дп/15-24, у якій Арестова Л.В. просить скасувати повністю Рішення та закрити дисциплінарне провадження.
5. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 16 серпня 2024 року доповідачем для аналізу матеріалів за скаргою судді Арестової Л.В. визначено члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А.
6. Член Вищої ради правосуддя Маселко Р.А. подав заяву про самовідвід від участі у розгляді скарги судді Арестової Л.В. на Рішення, самовідвід мотивовав тим, що до призначення доповідача членом Вищої ради правосуддя він та скаржниця були членами Громадської організації «Всеукраїнське об’єднання «Автомайдан» і мали службові стосунки.

20 серпня 2024 року Вища рада правосуддя постановила ухвалу № 2523/0/15‑24, якою відмовила в задоволенні заяви члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. про самовідвід від участі в розгляді вказаної скарги.

7. 10 вересня 2024 року до Вищої ради правосуддя надійшла заява судді Арестової Л.В. про відвід доповідача – члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А., від розгляду її скарги на Рішення. Заява про відвід обґрунтована тими самими підставами, що і заява про самовідвід члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А.

24 вересня 2024 року Вища рада правосуддя постановила ухвалу № 2790/0/15-24, якою відмовила в задоволенні заяви судді Арестовій Л.В. про відвід члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А.

8. 22 жовтня 2024 року за результатами аналізу матеріалів за скаргою судді Арестової Л.В. доповідач – член Вищої ради правосуддя Маселко Р.А., підготував висновок із пропозицією залишити без змін Рішення, яким суддю Арестову Л.В. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
9. Не погоджуючись із вказаним висновком, суддя Арестова Л.В. подала заяву про відвід члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. від розгляду її скарги. Заяву судді Арестової Л.В. про відвід вмотивовано тим, що, на думку судді матеріали дисциплінарного провадження та висновок члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. від 22 жовтня 2024 року свідчать про упереджене ставлення до неї.

21 листопада 2024 року Вища рада правосуддя постановила ухвалу № 3397/0/15-24, якою відмовила в задоволенні заяви судді Арестовій Л.В. про відвід члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А.

10. Того самого дня Вища рада правосуддя розглянула також заяви судді Арестової Л.В. про відвід члена Вищої ради правосуддя Усика Г.І. та члена Вищої ради правосуддя Кваші О.О. від участі у розгляді цього питання.

Вищою радою правосуддя не встановила, що члени Вищої ради правосуддя Усик Г.І. та Кваша О.О. особисто, прямо чи побічно заінтересовані у результаті розгляду справи або наявні інших обставин, що викликають сумнів у їхній неупередженості.

11. Суддя Арестова Л.В. особисто не брала участі в засіданні Вищої ради правосуддя 21 листопада 2024 року, попередньо надала свої письмові пояснення за результатами ознайомлення із висновком доповідача та повідомила про розгляд скарги за її відсутності.

Інтереси судді під час розгляду її скарги на Рішення представляв адвокат Васильєв С.В., який узяв участь у засіданні 21 листопада 2024 року та мав можливість реалізувати всі права, які надані скаржниці.

ДАНІ ПРО СУДДЮ

12. Указом Президента України від 18 жовтня 2013 року № 571/2013 «Про призначення суддів» Арестова Л.В. призначена суддею Донецького окружного адміністративного суду строком на п’ять років.

Указом Президента України від 17 квітня 2019 року № 148/2019 Арестову Л.В. призначено на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду безстроково.

13. Відповідно до характеристики судді Арестової Л.В. під час роботи на посаді вона зарекомендувала себе як кваліфікований юрист, дисциплінований, працьовитий та принциповий суддя.

При здійсненні правосуддя дотримується вимог чинного законодавства, приділяє значну увагу питанням якісного та оперативного розгляду справ. Під час ведення судового засідання неухильно дотримується норм процесуального законодавства. Вільно володіє державною мовою.

Суддя Арестова Л.В. постійно працює над підвищенням свого професійного рівня, уважно стежить за змінами в чинному законодавстві та вправно застосовує їх у роботі.

За характером урівноважена, самокритична, володіє високою культурою спілкування. Принципова, вимоглива до себе, користується повагою у колективі.

Суддя неодноразово брала участь у заходах підготовки суддів, організованих Національною школою суддів України, які проводились у листопаді - грудні 2016 року, квітні 2018 року, лютому 2020 року, вересні 2021 року, лютому 2023 року, та брала участь у семінарах, які проводила Національна школа суддів України.

У характеристиці судді Арестової Л.В. зазначено про здобуття у 2023 році наукового ступеня доктора філософії, у галузі знань «Право» (спеціальність «Право», диплом доктора філософії Н23 № ____від 10 липня 2023 року, виданий Державним університетом інфраструктури та технологій).

14. За період діяльності суддя Арестова Л.В. не притягувалася до дисциплінарної відповідальності.

СТИСЛИЙ ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ СКАРГИ

15. У дисциплінарній скарзі Чижик Т.В., посилаючись на публікацію розслідування журналіста програми «Схеми. Корупція в деталях» ОСОБА1 під назвою «Російський паспорт та 255 днів в окупованому Криму: “Схеми” виявили ще одну українську суддю з громадянством РФ», вказувала, що суддя Донецького окружного адміністративного суду Арестова Л.В. відповідно до витягу з автоматизованої системи «Роспаспорт» 5 квітня 2014 року набула громадянство російської федерації, а російський паспорт виданий їй безпосередньо 10 квітня 2014 року.

Служба безпеки України на запит «Всеукраїнське об’єднання «Автомайдан» повідомила, що згідно з відомостями пошукового сервісу суддя дійсно отримала російський ідентифікаційний податковий номер ____, використовуючи паспорт громадянина російської федерації серії ___ № ____, та що наразі такий ідентифікаційний номер є дійсним.

16. Скаржниця звертала увагу на систематичні поїздки судді до Криму, а також зазначала про використання суддею російського паспорта для тестування на коронавірус.
17. На переконання скаржниці, Арестова Л.В. допустила поведінку, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, тому її необхідно притягнути до дисциплінарної відповідальності.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЯСНЕНЬ СУДДІ, ЯКІ НАДАНІ ПІД ЧАС ДИСЦИПЛІНАРНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

18. У поясненнях, наданих після відкриття дисциплінарної справи та в засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, суддя Арестова Л.В. вказала, зокрема, що обставини, на які послалася Служба безпеки України в листах, вже були предметом перевірки Вищої ради правосуддя за повідомленням про втручання в її діяльність як судді.

На думку судді, відкриваючи щодо неї дисциплінарну справу, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя фактично переглянула такі обставини та порушила принцип правової визначеності.

Суддя також наголошувала, що дисциплінарний орган порушив щодо неї принцип недискримінації під час вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи, оскільки за аналогічних фактичних обставин не відкрив дисциплінарну справу щодо судді Київського апеляційного суду ОСОБА4.

19. За твердженням судді Арестової Л.В., вона не вчиняла дій, спрямованих на отримання паспорта громадянина російської федерації та відповідного податкового номера російської федерації, а відомості, на які посилалася Служба безпеки України в листах, можуть бути реквізитами її старого паспорта та податкового номера, якими вона користувалася до виходу з громадянства російської федерації.
20. До 2013 року суддя працювала у прокуратурі Гагарінського району міста Севастополя, в Окружному адміністративному суді міста Севастополя, де могли зберігатися матеріали її особових справ, які містили її фото, зразки підписів, у зв’язку із чим органи окупаційної влади мали необмежені можливості щодо використання таких документів у власних цілях.

Суддя Арестова Л.В. також наголошувала, що надавала пояснення щодо копії форми 1П та повідомляла слідчому в межах кримінального провадження № ____, що інформація, яка міститься в такій формі, не відповідає дійсності, вказувала, що видані органами російської федерації документи є нечинними в силу закону.

21. Під час розгляду дисциплінарної справи суддя просила врахувати загальновідомі обставини примусової паспортизації громадян України, які проживали на території Автономної Республіки Крим, та наголошувала, що не може нести відповідальності за дії окупаційної влади щодо визнання її громадянкою російської федерації та/або розміщення інформації про неї на вебсайті податкової служби російської федерації.

У засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя суддя Арестова Л.В. наголосила, що в частині примусової паспортизації щодо неї вона звернулася із відповідною заявою до Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ).

22. Суддя Арестова Л.В. також зазначає, що в межах кримінального провадження № ____ проведено низку обшуків, за результатами яких у неї не віднайдено будь-якого паспорта громадянина російської федерації. Такого паспорта не було віднайдено і під час огляду особистих речей, який здійснювався щоразу під час перетину нею лінії розмежування.
23. На переконання судді Арестової Л.В., вона не допускала будь-яких дій, які свідчать б про недотримання нею суддівської етики, високих стандартів поведінки, а також не проявляла некоректної поведінки під час будь-якої діяльності.
24. На запитання членів Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя щодо обставин її тривалого проживання (у період з 2014 року до 2017 року) на тимчасово окупованих територіях Автономної Республіки Крим у засіданні суддя Арестова Л.В. підтвердила, що їй було відомо про те, що частина суддів України вживали заходів щодо переїзду на території підконтрольні Україні, переведення / закріплення в інших судах.

Вона перебувала в соціальній відпустці для догляду за дітьми, не могла визначитися з подальшими своїми діями. Під час процедури кваліфікаційного оцінювання у 2016 році поклалася на розсуд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у вирішенні цього питання, зокрема стосовно того, чи вона порушила щось, чи мала щось вчинити.

На переконання судді Арестової Л.В., «не вона себе сама призначила». Вона переїхала на територію підконтрольну Україні коли мала таку можливість, а в місті, де територіально розташований Донецький окружний адміністративний суд, неможливо було забезпечити належний догляд за дитиною. Крім того, суддя Арестова Л.В. підтвердила, що неодноразово перебувала на підконтрольній Україні території в період з 2014 року до фактичного її переїзду до Києва у 2017 році. З лютого 2022 року не відвідувала Автономну Республіку Крим.

25. Про обставини примусової паспортизації щодо неї вона фактично дізналася після її виклику до слідчого, тобто у 2022 році.

Згодом звернулася до Вищої ради правосуддя із повідомленням про втручання в її діяльність та листом, однак не отримала чіткої відповіді щодо того, як їй слід вчинити у цій ситуації. На переконання судді, вона не повинна була вчиняти будь-яких дій у цьому випадку, оскільки Україна не визнає документи, видані російською федерацією.

26. Представник судді – адвокат ОСОБА2 (чоловік судді), посилаючись на Закон України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», вказав, що будь-який акт (рішення, документ), виданий окупаційними органами та/або їх службовими особами, є недійсним і не створює правових наслідків.

На думку адвоката, Служба безпеки України не може ні підтвердити, ні спростувати інформацію, яку надала. У листах Служби безпеки України міститься неправильна інформація щодо номера паспорта, який начебто видавався на ім’я Арестової Л.В., а страховий номер індивідуального особового рахунку «СНИЛС» можуть отримати не лише громадяни російської федерації, а й іноземці.

Адвокат ОСОБА2, посилаючись на листування з головним управлінням з питань міграції міністерства внутрішніх справ російської федерації, у поясненнях зауважує, що виключення з баз даних відомостей про індивідуальний податковий номер у зв’язку з виходом із громадянства російської федерації не передбачено законодавством російської федерації, а отже, наявність такого номера не може вказувати на наявність у судді громадянства російської федерації. Проживання громадян України на території Автономної Республіки Крим на час анексії не може свідчити про добровільне набуття ними громадянства російської федерації.

27. ОСОБА2 також повідомив, що у 2014 році працював на посаді заступника керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Севастополя. Усі кадрові документи були вилучені з приміщення суду невстановленими особами, які згодом принесли до суду паспорти громадян російської федерації.

Будь-яких документів щодо отримання паспорта він не подавав, відповідне мито за видачу документів не сплачував. Адвокат ОСОБА2 вказав, що отримав паспорт у 2014 році, оскільки необхідно було влаштувати дитину до школи, забезпечити її медичними послугами. Згодом з метою відмови від громадянства російської федерації він звернувся до консульської установи російської федерації та отримав закордонний паспорт громадянина російської федерації.

28. Суддя Арестова Л.В. не заперечує факт тривалого перебування на території тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим.

У поясненнях, наданих Вищій раді правосуддя, суддя підтвердила, що під час окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя до 2017 року разом з дітьми та чоловіком мешкала в місті Севастополі.

29. Суддя Арестова Л.В. підтвердила факту отримання її чоловіком ОСОБА2 паспорта громадянина російської федерації та повідомила таке: «Оскільки я такого паспорта не отримувала, то в цих питаннях завжди користувалась паспортом чоловіка».

Натомість у засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя суддя Арестова Л.В. фактично надала суперечливі пояснення, оскільки ствердила, що в повсякденному житті для встановлення її особи надавала документи громадянина України.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ ТРЕТЬОЮ ДИСЦИПЛІНАРНОЮ ПАЛАТОЮ ПІД ЧАС РОЗГЛЯДІ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ СПРАВИ

Стосовно зупинення розгляду дисциплінарної скарги

30. Суддя Арестова Л.В. та її представник – адвокат Васильєв С.В., клопотали про зупинення розгляду дисциплінарної справи до отримання відповідей від Президента України, Служби безпеки України на звернення судді Арестової Л.В. від 30 липня 2024 року про припинення її громадянства України внаслідок втрати нею громадянства України.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначила, що зупинення розгляду дисциплінарної справи здійснюється за наявності обставин, які безумовно перешкоджають розгляду дисциплінарної справи.

31. Повноваження дисциплінарного органу щодо зупинення розгляду дисциплінарної справи є дискреційними. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважила, що дисциплінарна відповідальність є самостійним видом юридичної відповідальності.

За таких обставин Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя відхилила зазначене клопотання.

Стосовно принципу правової визначеності

32. Оцінюючи твердження судді Арестової Л.В. щодо недотримання дисциплінарним органом принципу правової визначеності, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважила, що за результатами перевірки повідомлення судді Донецького окружного адміністративного суду Арестової Л.В. член Вищої ради правосуддя Лук’янов Д.В. не встановив фактів втручання в її діяльність як судді, а також дій, що несуть загрозу незалежності суддів та авторитету правосуддя, про що склав відповідний висновок.

На переконання судді, невстановлення Лук’яновим Д.В. загрози незалежності суддів та авторитету правосуддя має враховуватися під час розгляду дисциплінарного провадження.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в Рішенні також наголосила, що встановлення кваліфікуючих фактичних обставин дисциплінарного правопорушення належать до виключних повноважень Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя як дисциплінарного органу відповідно до статей 26, 42, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Стосовно принципу недискримінації

33. Оцінюючи твердження судді Арестової Л.В. щодо порушення принципу недискримінації, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважила, що дискримінація означає поводження з особами в різний спосіб, без об’єктивного та розумного обґрунтування, у порівняно схожих ситуаціях.

Cтаття 51 Конституції України визначає індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Обставини, з якими суддя Арестова Л.В. пов’язує існування неоднакового підходу дисциплінарного органу до вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи, не є тотожними, а наведені нею факти самі по собі не можуть свідчити про протиправність чи дискримінацію під час ухвалення Рішення.

З аналогічних підстав Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не взяла до уваги доводів судді Арестової Л.В. щодо застосування неоднакового підходу до вирішенні питання про наявність / відсутність громадянства російської федерації, зокрема під час розгляду питання щодо судді Верховного Суду у відставці ОСОБА3, оскільки з рішення Вищої ради правосуддя від 25 липня 2024 року № 2316/0/15-24 не встановлено, що вона вчиняла будь-які добровільні активні дії щодо набуття громадянства російської федерації після припинення нею такого громадянства у встановленому законом порядку.

Стосовно фактів отримання громадянства російської федерації

34. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Арестової Л.В. до дисциплінарної відповідальності з огляду на сукупність таких доказів.

28 липня 2023 року на адресу Вищої ради правосуддя надійшов лист Служби безпеки України від 21 липня 2023 року № 5/6/5-4910, у якому повідомлено, що відповідно до даних пошукового сервісу («ИНН физического лица») на офіційному сайті «ФСН россии» (http://service.nalog.ru) Арестова Людмила Валеріївна, ____ року народження, отримала російський ідентифікаційний податковий номер ____, використовуючи паспорт громадянина російської федерації серії ___ № ____.

35. У матеріалах суддівського досьє міститься інформація щодо перетину кордону суддею Арестовою Л.В. з жовтня 2013 року до червня 2018 року.

З такої інформації встановлено, що суддя Арестова Л.В. з 2014 року до 2017 року неодноразово безперешкодно перетинала лінію розмежування, що підтвердила в засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

На переконання дисциплінарного органу, суддя не була обмежена ні в пересуванні, ні у влаштуванні свого життєвого укладу на території що підконтрольна Україні, що вказує на відсутність вимушеності, примусовості обставин, з яким вона пов’язувала необхідність постійного перебування на території Автономної Республіки Крим.

36. За місцем мешкання судді Арестової Л.В. та її чоловіка ОСОБА2 у листопаді 2021 року віднайдено документ про набуття ОСОБА2 громадянства російської федерації. Зазначений документ мав аналогічну серію – ___, та був виданий того самого дня − 5 квітня 2014 року, що й паспорт, який у листах Служби безпеки України вказаний як такий, що належить Арестовій Л.В. та на підставі якого їй було присвоєно ідентифікаційний номер платника податків ____.
37. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що відомості щодо серії та дати видачі паспорта, виданого на ім’я чоловіка судді, та відомості щодо серії та дати видачі паспорта на ім’я Арестової Л.В., які містяться у базах даних, що неодноразово перевірялися Службою безпеки України, є ідентичними.

Порядкові номери паспортів судді Арестової Л.В. та її чоловіка відрізняються лише кількома цифрами, а отже, з точки зору звичайної розсудливої людини суддя Арестова Л.В. вчиняла активні дії щодо отримання паспорта громадянина російської федерації в той самий час, що і її чоловік, з високим ступенем ймовірності набула громадянства російської федерації та згодом приховала цей факт з метою уникнення настання будь-яких негативних наслідків для себе.

При цьому Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя критично оцінила пояснення адвоката ОСОБА2 щодо обставин начебто «примусового» отримання паспорта громадянина російської федерації, оскільки такий документ він отримав добровільно, будь-яких заперечень щодо видачі йому такого документа не висловлював, згодом отримав закордонний паспорт громадянина російської федерації, до початку повномасштабного вторгнення держави-агресора на територію України не вчиняв жодних дій щодо виходу із громадянства російської федерації.

38. Під час розгляду дисциплінарної справи Служба безпеки України листом від 19 липня 2024 року № 14/5/3-4886 додатково повідомила Вищу раду правосуддя, що суддя Арестова Л.В., ____ року народження, ймовірно, має чинний паспорт громадянина російської федерації серії ___ № ____.

Крім того, відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру платників податків, сформованої за допомогою офіційного сервісу «фнс россии» в мережі Інтернет (https://service.nalog.ru/inn.do), Арестова Л.В., ____ року народження, володіє ідентифікаційним номером платника податків ____. Відповідно до відомостей офіційного сервісу «электронные услуги и сервисы социального фонда россии» в мережі Інтернет (https://es.pfrf.ru/serviceSnilsDuplicate) Арестова Л.В., ____ року народження, уродженка міста ІНФОРМАЦІЯ1, зареєстрована як платник страхових внесків − страховий номер індивідуального особового рахунку «СНИЛС» ____. Служба безпеки України також встановила, що на офіційному сайті «федеральной службы судебных приставов» в мережі Інтернет (https://fssp.gov.ru/iss/ip) наявні дані про виконавче провадження № 191770/23/82031-ИП від 13 грудня 2023 року, відкрите «отделом судебных приставов по Гагаринскому району г. Севастополь» стосовно Арестової Л.В., ____ року народження.

39. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя перевірила відомості щодо серії та номера паспорта, належного Арестовій Л.В., які зазначено в листах Служби безпеки України від 21 липня 2023 року № 5/6/5-4910, від 25 липня 2023 року № 5/6/5-4817/А-282.

Зокрема, шляхом пошуку на вебсайті https://service.nalog.ru відомостей про присвоєння Арестовій Л.В., ____ року народження, ідентифікаційного номера платника податків за паспортом серії ___ № ____ сформовано виписку з Єдиного державного реєстру платників податків щодо присвоєння номера ____.

40. Із витягу, долученого до листа Служби безпеки України від 19 липня 2024 року № 14/5/3-4886, також установлено, що страховий номер індивідуального особового рахунку «СНИЛС» ____ Арестова Л.В. отримала 30 квітня 2014 року, тобто під час перебування на тимчасово окупованій території.

Цей номер отримано 30 квітня 2014 року, що підтверджує швидке отримання Арестовою Л.В. паспорта російської федерації на підставі якого вона отримала цей номер.

З відомостей, наявних на вебсайті соціального фонду росії (https://sfr.gov.ru), убачається, що страховий номер видається особам під час звернення до територіальних органів соціального фонду росії із заявою, до якої додається паспорт чи інший документ, що посвідчує особу, а також анкета відповідної форми.

Наявність відомостей щодо присвоєння такого номера судді Арестовій Л.В. вказує на її добровільні, активні дії з метою отримання для себе вигод / послуг на підставі відповідних документів, виданих окупаційною владою.

41. У засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя суддя Арестова Л.В. фактично вказала, що про обставини начебто примусової паспортизації вона дізналася лише у червні 2022 року, однак такі пояснення судді суперечать матеріалам дисциплінарної справи, з яких убачається, що у листопаді 2021 року у квартирі, де вона мешкала, було проведено обшуки у межах кримінального провадження № ____, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань у червні 2021 року.

З точки зору звичайної розсудливої людини, невжиття суддею Арестовою Л.В. після виявлення обставин щодо видачі паспорта громадянина російської федерації будь-яких заходів щодо з’ясування обставин видачі паспорта, підписання начебто третіми особами від її імені форми 1П, невчинення дій щодо виходу з громадянства російської федерації у встановленому законом порядку свідчить про фактичне визнання нею набуття такого громадянства добровільним.

42. Із матеріалів дисциплінарної справи, матеріалів суддівського досьє, пояснень Арестової Л.В. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що Арестова Л.В. присягу судді склала лише 15 грудня 2016 року, тобто під час перебування у відпустці для догляду за дитиною.

Водночас нескладення Арестовою Л.В. присяги станом на 5 квітня 2014 року не позбавляло її правового статусу судді України, а отже, не звільняло від добровільних, свідомих обмежень та зобов’язань, які бере на себе суддя України з метою забезпечення довіри до суду та правосуддя з боку суспільства, не позбавляло її обов’язку дотримуватися правил суддівської етики, зокрема виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності.

ВИСНОВКИ ТРЕТЬОЇ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ ПАЛАТИ ВИЩОЇ РАДИ ПРАВОСУДДЯ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ СПРАВИ

43. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголосила, що суддя, присягнувши Українському народові об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов’язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя, зобов’язаний усвідомлювати, що:

− виявлення фактів / обставин набуття суддею громадянства російської федерації − держави, яка грубо порушила свої міжнародні зобов’язання, вчинила збройну агресію проти України, незаконно анексувала її території та окупувала їх, допустила скоєння воєнних злочинів і злочинів проти людяності, може свідчити про безумовне порушення Конституції України та законів України;

− виявлення фактів / обставин набуття суддею громадянства російської федерації ставить під сумнів здатність судової влади в Україні забезпечити утвердження в державі принципу верховенства права і, зокрема, інтересів осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя;

− такі дії суперечать конституційному принципу незалежності судді;

− такі дії неминуче підривають авторитет правосуддя, що має наслідком зниження рівня довіри громадян до судової влади та безпосередньо впливає на публічний імідж системи правосуддя.

44. Набуття Арестовою Л.В. громадянства держави-агресора свідчить про порушення нею статей 4, 127 Конституції України та статей 51, 54 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у чинні на той час редакції, статей 52, 56, 57, 121 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402‑VIII «Про судоустрій і статус суддів», статей 1, 6 Кодексу суддівської етики, а з огляду на те, що протягом тривалого часу вона здійснювала правосуддя в Україні та ухвалювала рішення іменем України, ставить від сумнів її здатність забезпечити утвердження в державі принципу верховенства права, зокрема інтересів осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя, суперечить конституційному принципу незалежності судді, неминуче підриває авторитет правосуддя, що має наслідком зниження рівня довіри громадян до судової влади.
45. З точки зору звичайної розсудливої людини, докази, здобуті під час розгляду дисциплінарної справи, у сукупності чітко й переконливо дають змогу дисциплінарному органу дійти висновку, що суддя Донецького окружного адміністративного суду Арестова Л.В. набула громадянства російської федерації, а отже, допустила поведінку, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, тобто вчинила дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
46. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виснувала, що суддя Арестова Л.В. діяла умисно, оскільки не могла не усвідомлювати загрози, яку несе набуття громадянства держави-агресора для конституційного ладу України, а також не могла не передбачати, що наслідком її поведінки буде підрив авторитету правосуддя, зниження довіри громадян до судової влади, особливо в умовах постійної збройної агресії проти України.
47. Такі дії судді Арестової Л.В. призвели до негативних наслідків, зокрема підриву авторитету судової влади, та вплинули на публічний імідж системи правосуддя, оскільки відомості щодо цих подій були поширені в медіа та зазнали суспільного розголосу.
48. З огляду на характер допущеного суддею Донецького окружного адміністративного суду Арестовою Л.В. дисциплінарного проступку, який є істотним, його наслідки, що призвели до підриву авторитету правосуддя та негативно вплинули на ступінь довіри суспільства до судової влади, врахувавши особу судді, зокрема її позитивну характеристику, умисність дій, відсутність у неї дисциплінарних стягнень, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вирішила, що застосування до судді Арестової Л.В. дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку і відповідає вимогам статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а застосування до неї будь-якого іншого дисциплінарного стягнення не забезпечить належного балансу між приватними та публічними інтересами, не виправить шкоди, завданої авторитету правосуддя.

З урахуванням триваючого характеру проступку судді Арестової Л.В. строк застосування до неї дисциплінарного стягнення не закінчився.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД СКАРГИ НА РІШЕННЯ ТРЕТЬОЇ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ ПАЛАТИ ВИЩОЇ РАДИ ПРАВОСУДДЯ

Стосовно порушення процедури

49. Суддя Арестова Л.В. стверджує, що під час постановлення ухвали про відкриття дисциплінарної справи Третя дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя порушила вимоги пункту 13.21 Регламенту Вищої ради правосуддя (далі – Регламент), а саме не взяла до уваги обставини, що викладені в публікації «Радіо Свобода» «Російський паспорт та 255 днів...», а послалася на листи Служби безпеки України від 21 липня 2023 року, як на підставу для відкриття дисциплінарної справи. Про ці листи не зазначено у скарзі Чижик Т.В., вони були самостійно надані суддею як додаток до пояснень.

На переконання судді, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не повинна була брати до уваги вказану публікацію «Радіо Свобода», оскільки вона отримана з витоків баз даних.

Стосовно розбіжності висновків у Рішенні та ухвалі про відкриття дисциплінарної справи

50. Суддя стверджує, що підстави для відкриття дисциплінарної справи, які наведені в Рішенні, не відповідають підставам, які наведені в ухвалі Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 травня 2024 року № 1531/3дп/15-24.

Як підставу для відкриття дисциплінарного провадження в ухвалі Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 травня 2024 року № 1531/3дп/15-24 зазначено листи Служби безпеки України від липня 2023 року, тоді як в оскаржуваному Рішенні як підставу для відкриття дисциплінарного провадження зазначені обставини, які викладені «журналістом» ОСОБА1 у публікації «Російський паспорт та 255 днів в окупованому Криму: «Схеми» виявили ще одну українську суддю з громадянством РФ».

Стосовно дискримінації

51. На думку судді Арестової Л.В., Рішення є дискримінаційним, оскільки жодний громадянин України не має зазнавати переслідувань чи дискримінації, зокрема за ознакою проживання на тимчасово окупованій території.

Суддя Арестова Л.В. стверджує, що Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, визначаючи правовий статус жителів окупованого російською федерацією Криму та міста Севастополя, керується саме законодавством країни-окупанта, а не законодавством України.

Поза увагою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, на думку судді, залишились доводи про те, що за наявності у неї паспорту громадянина російської федерації з 2014 року вона не мала б можливості використовувати іншій паспортний документ, ніж паспорт російської федерації, для перетину кордону. Натомість вона використовувала український паспорт. На підтвердження вказаного суддею надано копію її паспорта громадянина України для виїзду за кордон з відмітками прикордонної служби російської федерації.

52. Оскаржуване Рішення, на думку судді Арестової Л.В., не містить вагомих фактичні дані на підтвердження того, що вона особисто зверталась за отриманням паспорта російської федерації. Надані відповіді міністерства внутрішніх справ російської федерації та податкової служби російської федерації свідчать про те, що громадянство російської федерації не може бути підтверджене відомостями податкової служби російської федерації, наявний у неї податковий номер російської федерації як громадянки російської федерації до 1999 року не може бути скасований, видалений, змінений тощо, податковий номер російської федерації оформлюється без участі особи.
53. На переконання судді, листи Служби безпеки України, які стали підставою для висновків про наявність громадянства російської федерації, не можуть вважатися чіткими та переконливими доказами, оскільки вони не мають дуже вагомого характеру, а окремі відомості, про які в них йдеться, не можуть бути офіційно підтверджені. Докази існування та отримання суддею так званого «паспорта громадянина російської федерації» 5 квітня 2014 року взагалі відсутні. Матеріали дисциплінарної справи не містять ані фотокопій паспорта російської федерації на її ім’я, ані будь-яких інших доказів існування такого документа, а висновок про наявність такого документа зроблений лише виходячи з наявності згадок про особу на ім’я Людмила Арестова у відомчих базах даних російської федерації.
54. Суддя Арестова Л.В. заперечує твердження Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про те, що вона користувалася послугами та благами окупаційної влади під час проживання в окупованому Севастополі до 2017 року.
55. Суддя переконана, що за фактом її проживання в окупованому Севастополі на неї протиправно покладено відповідальність за дії окупаційної влади, на які вона не мала та не має можливості впливати у будь-який спосіб.
56. Доводи судді стосовно дискримінації зводяться також до посилань на процедуру, яка здійснювалася під час перевірки російського громадянства члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА4.

На думку судді, Вища рада правосуддя в особі члена Вищої ради правосуддя Сасевича О.М. по-різному оцінила абсолютно ідентичні ситуації, що призвело до протилежних наслідків: стосовно судді Арестової Л.В. відкрито дисциплінарне провадження, а ОСОБА4 повернувся з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України до Апеляційного суду міста Києва, у якому продовжує здійснювати судочинство як суддя.

Як ідентичну справу суддя наводить також розгляд питання стосовно припинення відставки судді ОСОБА3, доповідачем у якій був член Вищої ради правосуддя Усик Г.І. Ухвалою Вищої ради правосуддя № 2316/0/15-24 від 25 липня 2024 року «Про відмову у припиненні відставки судді ОСОБА3» відмовлено у припиненні відставки судді ОСОБА3.

Суддя Арестова Л.В. стверджує, що відмінність між зазначеними ситуаціями полягає лише в тому, що судді ОСОБА4 та ОСОБА3 ніколи не проживали та не були зареєстровані на окупованій території України.

Стосовно порушення принципу правової визначеності

57. На переконання судді Арестової Л.В., оскаржуваним Рішенням надана інша оцінка професійної компетентності, професійної етики та критеріям доброчесності судді Арестової Л.В. ніж та, яка надана на підставі рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 18 жовтня 2018 року № 1846/ко-18 від.
58. Питання стосовно наявності в неї громадянства російської федерації було предметом дослідження Вищої ради правосуддя під час розгляду повідомлення про втручання у її діяльність як судді від 9 червня 2023 року, що за процедурою є тотожним перевірці за скаргою у дисциплінарному провадженні.

Отже, на думку судді, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя переглянула власне рішення від 17 серпня 2023 року, що відбулось за відсутності передбачених законом підстав, оскільки будь-яких нових обставин, ніж ті, що вже досліджувались, не виникло.

Стосовно вчинення дисциплінарного проступку

59. Суддя Арестова Л.В. зазначає, що жодна норма законодавства України станом на 20 лютого 2014 року та пізніше не зобов’язувала її виїхати з тимчасово окупованого міста Севастополя з початком окупації, жодних вказівок із цього приводу від керівництва Донецького окружного адміністративного суду та Державної судової адміністрації України також не надходило.

Перебуванню судді на окупованій території міста Севастополя до травня 2017 року вже неодноразово надавалась оцінка компетентними органами України, зокрема Вищою кваліфікаційною комісією суддів України під час процедури кваліфікаційного оцінювання, як відбувалось щодо не у 2018 році.

Жоден із компетентних органів України, зокрема Вища кваліфікаційна комісія суддів України у 2018 році та Служба безпеки України, протягом усього часу з початку окупації 20 лютого 2014 року та до січня 2022 року (дата останнього відвідування окупованого міста Севастополя) не вбачав у цьому порушень законодавства України.

Доводи Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про те, що під час кваліфікаційного оцінювання не досліджувалось питання набуття суддею громадянства російської федерації у 2014 році, не ґрунтуються на фактичних обставинах.

60. Посилаючись на норми законодавства російської федерації, суддя Арестова Л.В. стверджує, що з дня прийняття до російської федерації республіки Крим та утворення у складі російської федерації нових суб’єктів громадяни України та особи без громадянства, які постійно проживають на цей день на території Республіки Крим або на території міста федерального значення Севастополя, визнаються громадянами російської федерації, за винятком осіб, які протягом одного місяця після цього дня виявлять своє бажання зберегти наявне в них та (або) їх неповнолітніх дітей інше громадянство або залишитися особами без громадянства.

Зазначена обставина, на думку судді, є такою, що спростовує наявність вольового моменту в поведінці судді щодо набуття нею громадянства російської федерації.

Суддя вважає, що російська федерація визнала своїми громадянами всіх жителів Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, будь-які активні дії жителів Автономної Республіки Крим та міста Севастополя для цього потрібні не були (наприклад, звернення із заявою про набуття громадянства російської федерації, тощо).

Як доказ відсутності громадянства російської федерації суддя Арестова Л.В. наводить лист Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, Міністерства закордонних справ України та Державної міграційної служби України.

61. Суддя Арестова Л.В. переконана, що якщо Вища рада правосуддя застосовує у своїй діяльності законодавство російської федерації та визнає юрисдикцію російської федерації над окупованою Автономною Республікою Крим та містом Севастополем, тоді так, дійсно, вона є громадянкою російської федерації, оскільки вона на початку окупації постійно проживала в місті Севастополі та російська федерація визнала її своєю громадянкою.

У разі, якщо все-таки Вища рада правосуддя керується національним законодавством України, то керуючись приписами вже неодноразово згаданої частини четвертої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Арестова Л.В. не є громадянкою російської федерації, оскільки таке автоматичне примусове набуття громадянства росії не визнається Україною в силу закону, а всі документи, видані окупаційною владою на окупованій території, є нікчемними та не створюють правових наслідків.

62. Оскаржуване Рішення не містить відомостей про форму та ступінь вини судді. Також немає посилань на конкретні норми законодавства України, які порушені суддею, немає оцінки висновку та рішення Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2023 року № 829/0/15-23.
63. Суддя Арестова Л.В. стверджує, що Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя застосувала до неї дисциплінарне стягнення поза трирічним строком, який установлено частиною 11 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Доказом того, на думку судді, є твердження про отримання нею паспорта громадянина російської федерації 5 квітня 2014 року, хоча дисциплінарне провадження було відкрито лише 22 травня 2024 року.

Стосовно зазначення в оскаржуваному Рішенні про триваючий характер дисциплінарного проступку суддя зауважила, що таке твердження не відповідає фактичним обставинам, оскільки процедура отримання паспорта не є триваючою та є завершеною з моменту отримання особою паспорту.

ПОЗИЦІЯ ВИЩОЇ РАДИ ПРАВОСУДДЯ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СКАРГИ НА РІШЕННЯ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ ПАЛАТИ ВИЩОЇ РАДИ ПРАВОСУДДЯ

Стосовно оцінки дій органів окупаційної влади, їх документів, використання їх нормативних актів та інформаційних ресурсів російської федерації

64. Вища рада правосуддя та її органи безумовно не визнають владу російської держави, органів, створених нею на окупованих територіях, а також будь-які нормативні акти, які ними продукуються. Ці органи, як і їх акти, є нелегітимними, нікчемними та злочинними. Водночас при встановленні та оцінці обставин, що пов’язані із взаємодією (добровільною, вимушеною чи примусовою) громадян України з цими органами, Вища рада правосуддя вимушена враховувати їх фактичну наявність (існування як явища об’єктивної дійсності), зміст та їх наслідки. Таке врахування жодним чином не свідчить про визнання їх легітимності.
65. Зважаючи на неможливість офіційного підтвердження дій та подій, які вчиняються та відбуваються на окупованій території України, з метою встановлення та підтвердження обставин, які є важливими для дисциплінарної справи, Вища рада правосуддя вважає за можливе використання відкритих інформаційних ресурсів, зокрема з походженням з російської федерації. Така практика вже має широке застосування українськими судами під час розгляду справ про воєнні злочини і є виправданою при розгляді дисциплінарних справ щодо осіб, які, ймовірно, отримали російське громадянство чи взаємодіяли з окупаційними органами влади.
66. Під час оцінцінки дій судді Арестової Л.В. враховуються не лише відокремлені факти отримання нею громадянства російської федерації чи проживання на окупованій території, а й її дії та бездіяльність, пов’язані з цими обставинами у конкретній ситуації, їх співвідношення із законодавчими та етичними вимогами, яких має дотримуватися суддя.

Стосовно стандарту доказування

67. Під час встановлення підстав для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності Вища рада правосуддя керується стандартом доказування, встановленим частиною 16 статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої чіткими та переконливими є докази, які з точки зору звичайної розсудливої людини, у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Законодавство не передбачає обов’язку дисциплінарного органу встановлювати ті чи інші обставини на підставі лише прямих доказів. Судова практика свідчить, що навіть у кримінальному провадженні при дотриманні стандарту «поза розумним сумнівом» (який не застосовується у дисциплінарному провадженні) обставини можуть встановлюватись на підставі сукупності непрямих доказів, які хоча безпосередньо й не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв’язку (постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 7 грудня 2021 року у справі № 728/578/19).

Така позиція узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини. Відповідно до пункту 93 рішення ЄСПЛ «Валерій Фуклєв проти України» «при оцінці доказів Суд, як правило, застосовував стандарт доведення «поза розумним сумнівом». Проте такий доказ може витікати із співіснування досить сильних, чітких і погоджених припущень чи подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (справа «Єрохіна проти України» (Yerokhina v. Ukraine), рішення від 15 листопада 2012 року, заява № 12167/04, пункт 52, з подальшими посиланнями)».

Окремі висновки в цьому дисциплінарному провадженні та під час перегляду Рішення зроблені на підставі сукупності непрямих доказів, що цілком відповідає як національному законодавству, так і практиці ЄСПЛ.

68. Вища рада правосуддя не може погодитися з тезою судді Арестової Л.В., що ЄСПЛ у справах «М.Д. та інші проти Іспанії» та «Y.G. проти Росії», на які послалася Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, дійшов однозначного висновку, що дані, отримані внаслідок витоку в мережу Інтернет, не будуть вважатися надійним джерелом інформації.

Зазначена справа стосувалася подій, які стали наслідком невжиття органами поліції заходів для захисту інформації, що ними здобута, в результаті чого така інформація стала доступна медіа, а також того факту, що органи державної влади використовували персональні дані з іншою метою, ніж та, яка виправдовувала їх збір. ЄСПЛ виснував, що не проведено ефективне розслідування з метою визначення обставин, за яких журналісти отримали доступ до фотографій заявників (пункт 64, https://hudoc.echr.coe.int/fre?i=001-218034).

ЄСПЛ визнав неприйнятною скаргу щодо стверджуваного порушення статті 8 Конвенції стосовно публікації фотографій заявників у газеті, проте визнав порушення статті 8 Конвенції як у зв’язку зі складанням поліцейського протоколу, що містить персональні дані заявників, так і через витік їхніх фотографій, які містяться в ньому.

Аналогічно вказаній справі у справі «Y.G. проти Росії» (справа про розголошення даних ВІЛ-інфікованої особи) також йшла мова про неналежний захист персональних даних, а не про недостовірність чи неналежність відомостей, які отримані в результаті витоку даних (https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-218920). Ба більше, ЄСПЛ погодився, що такі дані є достовірним, а тому і констатував порушення статті 8 Конвенції.

Зазначені рішення не є релевантним обставинам, які розглядаються в дисциплінарній справі щодо судді Арестової Л.В., оскільки порушення статті 8 Конвенції обумовлено протиправними діями органів влади, які не забезпечили належного захисту персональних даних. Суддя Арестова Л.В. не позбавлена можливості звернутися з позовом до російської федерації, яка не забезпечила її право на захист персональних даних.

69. Теза судді Арестової Л.В. про те, що Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не повинна була брати до уваги публікацію «Радіо Свобода», оскільки вона отримана із витоків баз даних, оцінюється в розрізі стандартів доказування, які визначені статтею 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

В публікації «Радіо Свобода» містяться скриншоти з витоків таких російських баз даних, як «Сирена тревел» та медична лабораторія «Гемотест».

На запит доповідача – члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. «Радіо Свобода» надало скриншоти без знеособлених відомостей про особу та паспорта судді Арестової Л.В.

70. Право журналіста не розкривати джерело інформації є однією з гарантій свободи вираження поглядів, яка визначена практикою ЄСПЛ.

Відповідно до статті 10 Європейської конвенції з прав людини кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

71. У рішенні ЄСПЛ у справі «Гудвін проти Великої Британії» (1996) ЄСПЛ наголошує, що примушення журналіста до розкриття джерела інформації є порушенням права на свободу слова, якщо не доведено нагальної потреби у цьому.

ЄСПЛ виснував, що захист журналістських джерел інформації є однією з основоположних умов свободи друку, у тому вигляді, як вона відображена в законах і кодексах журналістської етики ряду Договірних Держав, в Резолюції про свободи журналістів та права людини, прийнятій на четвертій конференції міністрів європейських країн з питань політики у сфері засобів масової інформації, Резолюції Європейського Парламенту про конфіденційність журналістських джерел від 18 січня 1994 року («Official Journal of European Communities», № 3, 44/34). Відсутність подібного захисту джерела не сприяла б пресі, що негативно позначилося б на здатності надавати точну і надійну інформацію з питань, що становлять суспільний інтерес. Зважаючи на важливість захисту журналістських джерел для свободи друку в демократичному суспільстві та небезпечний вплив, який судовий наказ про розкриття джерела може мати на здійснення свободи друку, подібний захід не може вважатися сумісним зі статтею 10 Конвенції, якщо він не виправдовується більш важливою вимогою громадського інтересу.

Релевантна позиція ЄСПЛ знайшла своє відображення у справах «Roemen і Schmit проти Люксембургу» (2003), «Tillack проти Бельгії» (2007), «Financial Times Ltd та інші проти Великої Британії» (2009), «Nordisk Film & TV A/S проти Данії» (2005), «Sanoma Uitgevers B.V. проти Нідерландів» (2010), «Telegraaf Media Nederland Landelijke Media B.V. проти Нідерландів» (2012).

72. Гарантія журналістів не розкривати джерел своєї інформації знайшла відображення в статті 34 Конституції України та статті 25 Закону України «Про інформацію».

Згідно із частиною 3 статті 25 Закону України «Про інформацію» журналіст має право не розкривати джерело інформації або інформацію, яка дозволяє встановити джерела інформації, крім випадків, коли його зобов’язано до цього рішенням суду на основі закону.

В березні 2022 року Інститут масової інформації на підставі методології оцінки професійності та відповідальності онлайн-медіа відніс «Радіо Свобода» до переліку достовірних медіа, яким можна довіряти (https://imi.org.ua/news/imi-rekomenduye-chytaty-novyny-z-dostovirnyh-med...).

73. Інформація, надана ЗМІ та журналістами, стала одним із ключових доказів у справі «Україна проти Росії (щодо Криму)», яку розглядав ЄСПЛ (заява № 20958/14 та № 38334/18).

ЄСПЛ констатував понад 100 випадків порушень прав журналістів та блогерів у Криму, про що повідомляли 48 різних ЗМІ та 39 журналістів, понад 500 порушень прав журналістів та принципу свободи слова в Криму було зафіксовано українськими правозахисниками.

У своєму рішенні ЄСПЛ також наголосив, що свобода вираження поглядів є однією з найважливіших основ демократичного суспільства та однією з основних умов його прогресу.

74. Ставлячись із великою повагою до журналістів та медіа, Вища рада правосуддя та її органи мають ураховувати повідомлені ними факти, проте, користуючись наданими повноваженнями, повинні отримувати інформацію на підтвердження чи спростування таких фактів.

Оцінка доказів, які містяться в журналістському розслідуванні, проведена з урахуванням інших доказів та інформації, яка безпосередньо здобута під час розгляду дисциплінарної скарги та скарги на Рішення.

Керуючись конституційними принципами, законодавством та міжнародними зобов’язаннями України стосовно захисту прав та надання гарантій журналістам, Вища рада правосуддя та її органи не можуть без наявності доказів, які доводять протилежне, ставити під сумнів інформацію, яка надана журналістами «Радіо Свобода». Суддею Арестовою Л.В. не надано доказів, які поставили б під сумнів наявність самого факту витоку даних, доводили неправдивість інформації, яка в них міститься, чи свідчили б про порушення прав людини під час їх отримання.

75. Розглядаючи справи, які стосуються допустимості доказів, ЄСПЛ констатував, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (з протоколами) (далі – Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд, але вона не встановлює жодних правил допустимості доказів як таких, це завдання внутрішнього права. Суд, таким чином, не може виключити принципово і in abstracto прийнятність таких незаконно отриманих доказів. Він повинен лише оцінити, чи був судовий розгляд у справі в цілому справедливим (справа «Schenk проти Швейцарії» (1988)).
76. Дисциплінарне провадження основане на відмінних від кримінального процесу стандартах доказування. Дисциплінарна палата не оцінює механізму та способу отримання доказів.

Вживання суддею Арестовою Л.В. словосполучення «витік даних» не спростовує правдивості таких даних, а лише пояснює, яким чином вони стали надбанням громадськості. В умовах російської агресії витік даних з офіційних баз даних російської федерації помилково сприймається суддею Арестовою Л.В. як негативне явище.

Чіткість та переконливість оцінюються з точки зору звичайної розсудливої людини, в образ якої має увійти Дисциплінарна палата. Саме тому вказана юридична процедура є дискрецією Дисциплінарної палати.

77. Твердження судді Арестової Л.В. про неприйнятність доказів, які надані Службою безпеки України, спростовуються тим, що на Службу безпеки України покладено низку певних обов’язків і функцій, які дають змогу зазначеному органу виявляти факти набуття громадянином України громадянства іншої держави.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про Службу безпеки України» на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.

Цей державний орган з правоохоронними функціями наділений необхідним обсягом повноважень, у тому числі в ході контррозвідувальної діяльності (статті 24, 25 Закону України «Про Службу безпеки України»), які дають йому змогу виявити факт набуття громадянином України громадянства іншої держави.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» в ході контррозвідувальної діяльності органи, підрозділи та співробітники Служби безпеки України мають право, зокрема: здійснювати контррозвідувальний пошук, оперативно-розшукові заходи з використанням оперативних та оперативно-технічних сил і засобів, опитувати осіб за їх згодою, використовувати їх добровільну допомогу; виявляти, фіксувати і документувати гласно і негласно розвідувальні, терористичні та інші посягання на державну безпеку України, вести їх оперативний облік, здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів; проводити контррозвідувальні операції та відповідні оперативні і оперативно-технічні заходи з метою попередження, своєчасного виявлення і припинення розвідувально-підривної, терористичної та іншої протиправної діяльності на шкоду державній безпеці України.

Релевантна позиція щодо допустимості як доказу листа Служби безпеки України викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 9901/166/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/106660143).

Отже, докази, на основі яких Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновків про отримання суддею Арестовою Л.В. російського паспорта та вчинення активних дій для цього, повною мірою відповідають стандартам доказування, якими мають керуватися Вища рада правосуддя та її органи в питаннях притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.

Стосовно отримання паспорту громадянина російської федерації

78. Під час дисциплінарного провадження та перегляду Рішення отримано чіткі та переконливі докази, які з точки зору звичайної розсудливої людини у своїй сукупності дають змогу дійти висновку, що суддя Арестова Л.В. має чинний паспорт громадянина російської федерації серії ___ № ____, здійснила низку активних дій для його отримання та не вжила жодних заходів для припинення правового зв’язку з російською федерацією.

Зазначені факти підтверджуються не лише листом Служби безпеки України від 19 липня 2024 року та доказами, які містяться в публікаціях «Радіо Свобода», а й результатами перевірок, які проводилися Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя та доповідачами.

79. За результатами дисциплінарного провадження та аналізу скарги на Рішення встановлено, що Арестова Л.В., ____ року народження, володіє ідентифікаційним номером платника податків ____ (підтверджується виписками з єдиного державного реєстру платників податків, сформованими за допомогою офіційного сервісу «фнс россии» в мережі Інтернет (https://service.nalog.ru/inn.do), володіє страховим номером індивідуального особового рахунку «СНИЛС» ____ (перевірено за допомогою офіційного сервісу «электронные услуги и сервисы социального фонда россии» в мережі Інтернет (https://es.pfrf.ru/serviceSnilsDuplicate)).

Служба безпеки України також установила, що на офіційному сайті «федеральной службы судебных приставов» у мережі Інтернет (https://fssp.gov.ru/iss/ip) наявні дані про виконавче провадження № 191770/23/82031-ИП від 13 грудня 2023 року, відкрите «отделом судебных приставов по Гагаринскому району г. Севастополь» стосовно ОСОБА7, ____ року народження.

80. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя надала оцінку відео-доказам, які надані суддею Арестовою Л.В. на спростування наявності в неї індивідуального податкового номера платника податків російської федерації, та самостійно перевірила факт наявності такого номера. Перевірка проводилася у присутності учасників дисциплінарного провадження.

Наявність індивідуального податкового коду ____ підтвердилася шляхом перевірки даних на офіційному сайті федеральної податкової служби російської федерації (https://service.nalog.ru/inn.do). Зазначений доказ спростовує доводи судді Арестової Л.В., що Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не володіла доказами існування та отримання суддею паспорта громадянина російської федерації, а матеріали дисциплінарної справи не містять доказів існування такого документа.

Доводи судді Арестової Л.В. щодо невідповідності номера свідоцтва про народження, який вказаний у заяві за формою 1П, не спростовують інших зазначених у заяві відомостей, а також факт існування такої заяви. У сукупності з іншими доказами, які отримані під час дисциплінарного провадження, у звичайної розсудливої людини не викликає сумнівів, що суддею подавалася така заява.

За результами перевірки отримано чіткі та переконливі докази, що реквізити паспорта, які вказані в заяві за формою 1П, є дійсними та містяться в Єдиному державного реєстрі платників податків російської федерації.

Отже, наявність та дійсність паспорта російської федерації не викликають сумнівів.

81. Вища рада правосуддя критично оцінює твердження судді Арестової Л.В. про те, що вона не може нести відповідальність за дію законодавства російської федерації, яке застосовується окупаційною владою на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, що автоматично передбачає отримання мешканцями такого громадянства.

Обставини, встановлені під час цього дисциплінарного провадження та під час аналізу скарги на Рішення, свідчать, що дії судді Арестової Л.В., які пов’язані з отриманням паспорта російської федерації, хоч і базуються на законодавстві, яке уможливлює примусову / автоматичну паспортизацію, але є наслідком не примусу, а волевиявлення та свідомих дій судді.

82. Відповідно до статті 5 Договору між російською федерацією та республікою Крим від 18 березня 2014 року громадяни України та особи без громадянства, які постійно проживають на території республіки Крим або на території міста Севастополя станом на 18 березня 2014 року, які не заявили до 18 квітня 2014 року про бажання зберегти наявні в них та (або) їх неповнолітніх дітей українське громадянство чи залишитися особами без громадянства, визнані громадянами російської федерації.

Цей документ окупаційної вади встановлює правило, що усі, хто заявив до 18 квітня 2014 року про своє бажання зберегти громадянство України, не набували автоматичного громадянства російської федерації.

83. Вища рада правосуддя констатує, що окупаційна влада дійсно створювала штучні перешкоди для громадян, які бажали заявити про незгоду з набуттям громадянства країни-агресора, що є одним з доказів примусового надання громадянства російської федерації. Водночас загальновідомо, що частина громадян України, які опинились на окупованій території, попри всі перешкоди, труднощі та ризики, намагалися використати зазначену можливість відмовитись від громадянства країни-окупанта.

Однак також загальновідомо, що деяка частина мешканців Криму не лише не бажали скористатися важкодоступним, але формально закріпленим правом на відмову від громадянства російської федерації, а й були готові долати бюрократичні перешкоди для якомога швидшого демонстрування лояльності до країни-окупанта, підтвердження готовності набути це громадянство та отримати паспорт російської федерації.

84. Під час дисциплінарного провадження суддя Арестова Л.В. та її адвокат ОСОБА2 продемонстрували усвідомлену обізнаність щодо примусової паспортизації, проте не повідомили жодного факту, який міг би поставити під сумнів те, що суддя Арестова Л.В. бажала набути таке громадянство, тобто відсутність в її діях вольового моменту.

Свідомі та добровільні дії, спрямовані на отримання громадянства російської федерації в перші дні після анексії Криму, особливо якщо такі дії вчиняються суддями, безумовно не можна вважати результатом примусу, а радше проявом громадянської позиції та лояльності до «нової влади».

Матеріали дисциплінарної справи переконливо свідчать, що отримання суддею Арестовою Л.В. паспорта громадянина російської федерації не можна вважати наслідком примусу, а слід розцінювати, як свідомі та добровільні дії.

Про це свідчать такі обставини.

85. 13 липня 2023 року на сайті «Радіо Свобода» оприлюднено статтю «Російський паспорт та 255 днів в окупованому Криму: «Схеми» виявили ще одну українську суддю з громадянством РФ» (https://www.radiosvoboda.org/a/news-skhemy-arestova-rosiyskyy-pasport/32... ), в якій також міститься копія заяви за формою 1П та витяг з «Роспаспорту». Копії витягу з «Роспаспорту» та заяви за формою 1П без знеособлення також долучені до дисциплінарної скарги, що дозволяє чітко ідентифікувати заявника – Арестову Л.В.

Відповідно до заяви за формою 1П Арестова Л.В. 10 квітня 2014 року отримала паспорт громадянина російської федерації серії ___ № ____, виданий 5 квітня 2014 року.

Погоджуючись з висновками Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя вважає, що вказані докази в сукупності свідчать про вчинення суддею дій, спрямованих на отримання паспорта громадянина російської федерації, та про наявність у судді такого паспорта.

86. Доказом вчинення суддею Арестовою Л.В. дій щодо швидкого отримання паспорта також є той факт, що у її чоловіка ОСОБА2 у листопаді 2021 року віднайдено паспорт громадянина російської федерації. Зазначений документ мав аналогічну серію – ____, та був виданий того самого дня − 5 квітня 2014 року, що й паспорт, який вказаний у листах Служби безпеки України, як такий, що належить Арестовій Л.В. та на підставі якого їй було присвоєно ідентифікаційний номер платника податків ____.

З точки зору звичайної розсудливої людини, факт отримання чоловіком судді ОСОБА2 паспорта громадянина російської федерації того самого дня у сукупності з іншими доказами свідчить про отримання подружжям паспортів російської федерації одночасно.

87. В матеріалах справи відсутні відомості про те, коли саме суддя Арестова Л.В. звернулася із заявою за формою 1П про отримання паспорта громадянина російської федерації, проте орієнтовну дату можна визначити пославшись на законодавство окупаційної влади, яке діяло в досліджуваний період.

Відповідно до пункту 21, чинного на той час, наказу федеральної міграційної служби росії від 30 листопада 2012 року № 391 «Про затвердження адміністративного регламенту федеральної міграційної служби з надання державної послуги з видачі та заміни паспорта громадянина російської федерації, що посвідчує особу федерації на території російської федерації» паспорт видається громадянам у 10-денний термін з дня отримання підрозділами всіх необхідних документів (або заяви про видачу (заміну) паспорта та особисту фотографію у формі електронних документів) у разі оформлення паспорта за місцем проживання, а також у зв’язку із втратою (викраденням) паспорта, якщо втрачений (викрадений) паспорт раніше видавався цим самим підрозділом.

88. Необхідно врахувати, що визнання усіх мешканців Автономної Республіки Крим громадянами російської федерації не означає автоматичного проходження процедури, яка пов’язана з отриманням документів, що підтверджують таке громадянство.

Відповідно до пункту 11 Положення від 8 липня 1997 року № 828 «Про паспорт громадянина російської федерації, зразку бланку та опис паспорта громадянина російської федерації» заява про видачу (заміну) паспорта, документи та особисті фотографії, необхідні для видачі (заміни) паспорта, громадянин російської федерації або, якщо громадянина російської федерації визнано недієздатним, його законний представник (далі – заявник) подає до міністерства внутрішніх справ російської федерації або його територіального органу особисто або у формі електронного документа з використанням федеральної державної інформаційної системи «Єдиний портал державних та муніципальних послуг (функцій)» (далі - єдиний портал) або через функціональний центр.

Як убачається із вказаного документа, особа, яка бажає отримати паспорт громадянина російської федерації, подає не лише саму заяву, а й особисті фотографії.

У матеріалах дисциплінарної справи міститься заява про видачу (заміну) паспорта. У вказаній заяві міститься підпис Арестової Л.В. на підтвердження факту отримання паспорта громадянина російської федерації із зазначенням дати отримання – 10 квітня 2014 року.

89. Суддя Арестова Л.В. повідомляла про примусову паспортизацію, проте не зазначала, що її примусово фотографували для цих цілей.

Твердження адвоката ОСОБА2, що фотографії, які могли бути викрадені із приміщення прокуратури Гагарінського району міста Севастополя або Окружного адміністративного суду міста Севастополя, є лише припущеннями та не підтверджується жодними доказами.

Окрім того, для опрацювання документів, які були викрадені, потрібно було значно більше часу. Дуже малоймовірно, що на підставі викрадених документів можливо масово виготовити паспорти через 18 днів з моменту анексії Криму.

За таких умов, з точки зору звичайної розсудливої людини, суддя Арестова Л.В. мала вчинити певні дії з метою отримання 10 квітня 2014 року паспорта громадянина російської федерації.

90. У поясненнях, наданих Третій Дисциплінарній палаті Вищої ради правосуддя, адвокат Васильєв С.В. стверджував, що після окупації Автономної Республіки Крим працівники апарату та судді Окружного адміністративного суду міста Севастополя зверталися до Вищого адміністративного суду України стосовно отримання вказівок щодо подальших дій. Вказаний факт, на думку адвоката Васильєва С.В., доводить, що невідомі особи захопили приміщення Окружного адміністративного суду міста Севастополя.

У період з 13 листопада 2008 року до 13 листопада 2013 року Арестова Л.В. працювала в Окружному адміністративному суді міста Севастополя. Вказане місце роботи є останнім місцем роботи перед призначенням її на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду.

Доповідач звернувся із запитом до Вищого адміністративного суду України та Державної судової адміністрації України стосовно підтвердження чи спростування факту звернення керівництва Окружного адміністративного суду міста Севастополя щодо заволодіння документами, які зберігалися у приміщенні суду.

Наразі Вищий адміністративний суд України перебуває у процесі ліквідації, тому не надав підтвердження чи спростування вказаного факту.

Водночас Державна судова адміністрація України повідомила, що ні напередодні, ні після окупації Автономної Республіки Крим до Державної судової адміністрації України не надходили звернення ні від керівництва апарату, ні від суддів Окружного адміністративного суду міста Севастополя щодо отримання вказівок про подальші дії, а також будь-які повідомлення про заволодіння документами.

Доповідач також звернувся із запитом до судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА5, яка на момент окупації півострова Крим працювала суддею в Окружному адміністративному суді міста Севастополя.

Суддя ОСОБА5 повідомила, що виконувала обов’язки судді в Окружному адміністративному суді міста Севастополя з 10 червня 2013 року до 14 березня 2014 року. Пояснила, що їй нічого не відомо щодо видачі паспортів російської федерації на її ім’я чи її колегам, а також працівникам цього суду. Також суддя повідомила, що 14 березня 2014 року, напередодні так званого референдуму залишила територію півострова Крим, керівництво суду видало їй документи, необхідні для переведення в інший суд та трудову книжку.

Отже, документи судді ОСОБА5 не були вилучені, що ставить під сумнів твердження ОСОБА2 про вилучення документів.

91. У скарзі на Рішення суддя Арестова Л.В. доводить, що автоматичне примусове набуття громадянства росії не визнається Україною, а тому в її діяннях відсутній склад дисциплінарного проступку.

Під час кваліфікації діянь судді за пунктом 3 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус судді» надається оцінка не наявності в судді певного юридичного стану, зокрема такому, як наявність громадянства росії, а діям та бездіяльності судді.

Юридичні стани є сукупністю фактів, які, як відомо, за вольовим критерієм поділяються на діяння та події. Унесення даних про особу може здійснюватися поза волею особи і бути обумовлене діяннями інших осіб або стати наслідком певних подій.

Водночас під час дисциплінарного провадження та під час аналізу скарги на Рішення установлено, що перебування судді Арестової Л.В. в юридичному стані громадянина російської федерації було результатом не лише окупації російською федерацією Автономної Республіки Крим, а й наслідком вольових дій судді.

92. З метою отримання інформації, яка може підтвердити або спростувати наявність у судді Арестової Л.В. паспорта громадянина російської федерації, доповідач надіслав судді запити від 29 жовтня 2024 року № 1756/0/19-24 та від 6 листопада 2024 року № 1792/0/19-24, зокрема щодо укладення нею будь-яких договорів під час перебування на окупованій території, набуття номера мобільного телефону російського оператор, фактів звернень до судових установ та інших органів окупаційної влади, набуття чи відчуження майна, користування банківськими послугами, проходження тесту на Covid 19, стосовно вчинення суддею будь-яких дій, направлених на припинення правового зв’язку з російською федерацією чи звернень до неї представників органів окупаційної влади тощо.

Оскільки такі дії, як правило, супроводжуються укладенням документів, де вказується інформація про громадянство, добросовісна відповідь на ці запити могла б дати дисциплінарному органу можливість додатково перевірити свої висновки, а судді підтвердити свої доводи.

Окрім того, були поставлені запитання про надання інформації щодо будь‑яких фактів примусу, тиску чи інші дії негативного характеру з боку окупаційної влади, пов’язані із громадянством Арестової Л.В. чи статусом судді.

Поставлене також запитання, чи вчиняла суддя будь-які дії з метою заперечення статусу громадянки російської федерації, відмови від нав’язаного громадянства та ідентифікації Арестової Л.В. окупаційною владою як такою, що відмовилась від громадянства російської федерації.

Проте суддя не надала відповідей на запити та, попри очевидність та зрозумілість поставлених питань, спробувала їх дискредитувати та піддати сумну коректність їх формулювання.

Замість надання відповідей на запитання, які стосувалися її перебування на території Криму, суддя вдалася до надмірного правового пуризму та повідомила, що ніколи не перебувала у «Криму». Суддя також додала, що не існує адміністративно-територіальної одиниці, як «Крим».

Термін «Крим» застосовується в Законі України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до окупованої території, а не до адміністративно-територіальної одиниці. Указаним Законом Верховна Рада України, беручи до уваги Резолюцію Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй «Агресія проти України» A/RES/ES-11/1 від 2 березня 2022 року, якою визнається, що Росія вчинила агресію проти України, порушивши базові норми ООН, і якою від Російської Федерації вимагається припинити збройну агресію проти України, включаючи також деокупацію Криму та Донбасу, вимагала негайно, повністю та безумовно вивести всі свої збройні сили з території України в межах її міжнародно визнаних кордонів.

Ураховуючи викладене, Вища рада правосуддя вважає, що суддя Арестова Л.В. ухилилася від надання чітких відповідей на поставлені запитання, що свідчить про її небажання або про неможливість спростовувати виявлені факти.

93. Вища рада правосуддя також ураховує відсутність будь-яких ознак обмеження права судді на пересування та можливості виїзду на неокуповану територію України.

Відповідно до матеріалів дисциплінарного провадження та пояснень Арестової Л.В. вона мала можливість вільно виїжджати з окупованої території під час постійного проживання там. Після переїзду на підконтрольну Україні територію вона щороку систематично та на тривалі періоди в’їжджала на територію Криму. Зокрема відповідно до листа Державної прикордонної служби України від 4 листопада 2024 року № 19‑76285/18/24 востаннє Арестова Л.В. перебувала на окупованій території з 27 грудня 2021 року до 26 січня 2022 року.

94. Відповідно до статей 1, 3 Кодексу суддівської етики суддя повинен бути прикладом неухильного додержання присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.

За загальними правилами Кодексу суддівської етики судді зобов’язані демонструвати і пропагувати високі стандарти поведінки, у зв’язку з чим беруть на себе більш істотні обмеження, пов’язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час здійснення правосуддя, так і в позасудовій поведінці.

У звіті «Суддівська етика – принципи, цінності та якості» Генеральної Асамблеї Європейської мережі рад юстиції у 2010 році вказано: «Суддя виконує обов’язки доброчесно, в інтересах правосуддя та суспільства. Він повинен поводитися доброчесно як у публічному, так і в приватному житті. З принципу доброчесності випливають два обов’язки: обов’язок бути непідкупним та обов’язок зберігати гідність та честь.

Саме порядність та непідкупність визначають як один із ключових аспектів. Порядність зобов’язує суддю утримуватися від будь-якої безтактної або неделікатної поведінки, а не тільки від протиправної / протизаконної поведінки».

З точки зору звичайної розсудливої людини, набуття суддею громадянства російської федерації чи просто перебування судді в громадянстві російської федерації – країни, яка вчиняє воєнні злочини проти Українського народу, а також дії, спрямовані на набуття громадянства російської федерації та відсутність проактивної поведінки, щодо відмови від такого громадянства суперечать присязі судді, складаючи яку, суддя присягає Українському народові.

Така поведінка, безперечно, впливає на честь судді, і, у випадку із суддею Арестовою Л.В., мала б вплинути на її гідність.

95. Пунктом 2 частини другої статті 121 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що набуттям громадянства іншої держави визнається, якщо суддею отриманий статус громадянина іншої держави іншим чином без його згоди, - невчинення дій для позбавлення статусу громадянина іншої держави протягом десяти днів з дня, коли судді стало відомо про отримання такого статусу.

Поведінка судді не повинна бути проявом пасивного спостерігача, а повинна виражатися в проактивній діяльності, метою якої мало стати недопущення набуття громадянства російської федерації та отримання будь-яких документів, які свідчать про стійкий правовий зв’язок судді з країною агресором в умовах, коли вона мала можливість уникнути цього і не було встановлено обставин, які б змусили її це зробити в такий короткий строк.

Стосовно використання паспорта

96. Доводи судді Арестової Л.В. зводилися до того, що вона не знала про наявність у неї громадянства російської федерації аж до 2022 року. Вища рада правосуддя надала оцінку вказаним твердженням та вважає їх неправдивими з огляду на таке.

26 липня 2023 року на своєму сайті видання «Радіо Свобода» опубліковало статтю «Прокуратура відкрила кримінальну справу щодо журналістів за заявою судді, в якої «Схеми» виявили громадянство РФ», яка містить також численні докази на підтвердження фактів активного використання суддею Арестовою Л.В. паспорта громадянина російської федерації серії ___ № ____ (https://www.radiosvoboda.org/a/nes-skhemy-arestova-kryminalna-sprava/325...).

97. У вказаній публікації наведено факти, які свідчать, що суддя Арестова Л.В. 11 травня 2014 року о 21:15, тобто через місяць після отримання російського паспорта, здійснювала переліт рейсом NN 346 з аеропорту «Сімферополь» (код СИП, Автономна Республіка Крим) до аеропорту «Домодєдово» (код ДМД, російська федерація, москва). Рейс NN 346 належав компанії «ВИМ-Авіа», яка здійснювала регулярні авіаперевезення з міста Сімферополя до міста москви.

14 травня 2014 року о 17:20 суддя Арестова Л.В. рейсом NN 345 повернулася з міста москви до міста Севастополя.

Вказану інформацію журналісти програми «Схеми. Корупція в деталях» отримали з витоків даних, які були оприлюднені в мережі Інтернет.

23 серпня 2023 року на сайті «Радіо Свобода» попередньо публікувалася новина про витік даних російської компанії «Сирена тревел» (https://www.svoboda.org/a/hakery-vzlomali-bazu-s-dannymi-o-sotnyah-milli...).

Відомості, які містять скриншоти з витоків російської компанії «Сирена тревел», співпадають із даними, які встановлені на підставі інших доказів, а тому, з точки зору звичайної розсудливої людини, є достатньо чіткими та переконливими.

98. Відповідно до анкети від 29 березня 2018 року, яка наявна у суддівському досьє Арестової Л.В., у москві живе її сестра ОСОБА6.

З її профіля в соціальній мережі Facebook випливає (https://www.facebook.com/lyubov.arestova/posts/pfbid027HSr9PeUheyJdWjRuN...) убачається, що вона систематично бачиться зі своїми близькими із Севастополя, тому у судді Арестової Л.В. були причини для відвідування москви.

99. Вказані докази у своїй сукупності доводять той факт, що суддя Арестова Л.В. не лише отримала паспорт громадянина російської федерації, а й впродовж місяця скористалася ним.

Такі дії судді спростовують доводи, що суддя Арестова Л.В. використовувала паспорт свого чоловіка і не знала про видачу їй паспорта громадянина російської федерації.

100. У журналістському розслідуванні від 26 липня 2023 року також наведені відомості про факти використання суддею Арестовою Л.В. паспорта громадянина російської федерації серії ___ № ____ під час відвідування медичної лабораторії «Гемотест» (https://www.radiosvoboda.org/a/nes-skhemy-arestova-kryminalna-sprava/325...).

Із відкритих джерел встановлено, що витік даних лабораторії «Гемотест» дійсно мав місце. Мировий суддя судової дільниці № 281 району Вешняки міста москви в постанові від 8 липня 2022 року установив, що відомості про клієнтів Товариства з обмеженою відповідальністю «Лабораторія Гемотест» стали доступні в інформаційно-комунікаційній мережі Інтернет невизначеному колу осіб (https://mos-sud.ru/287/cases/admin/details/8d9658fc-9304-417c-bf8f-9389e..., https://mos-sud.ru/287/cases/docs/content/ed16638f-04e1-404a-b395-66135f...).

З точки зору звичайної розсудливої людини, докази відвідування суддею Арестовою Л.В. лабораторії «Гемотест» є доволі чіткими та переконливими, незалежно від того, яким чином вказана інформація стала доступною громадськості.

Участь у судових спорах

101. Під час засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, яке відбулося 7 серпня 2024 року, представник судді Арестової Л.В. Васильєв С.В. повідомив, що громадяни були вимушені отримувати паспорт громадянина російської федерації, оскільки в разі відмови штучно обмежувалися їхні права на медичний захист, соціальну допомогу тощо. Адвокат Васильєв С.В. також додав, що громадяни вимушені були отримувати паспорт для того, щоб залишитися власниками свого майна.

На підтвердження того, що суддя Арестова Л.В. не має громадянства російської федерації, адвокат Васильєв С.В. повідомив, що Гагарінський районний суд міста Севастополя позбавив суддю ОСОБА7 права на земельну ділянку саме на тій підставі, що вона не є громадянкою російської федерації.

102. Як убачається з рішення Гагарінського районного суду міста Севастополя (https://судебныерешения.рф/32176485), 21 березня 2018 року дійсно розглядався спір за позовом ОСОБА7 до Департаменту з майнових та земельних відносин міста Севастополя.

У позовній заяві суддя просила визнати незаконним розпорядження Департаменту з майнових та земельних відносин міста Севастополя «Про затвердження схеми розташування земельної ділянки на кадастровому плані території, розташованої на території Орлинівського дільничного лісництва».

Вимоги базувалися на тому, що земельна ділянка, яка належить на праві власності ОСОБА7, була включена до складу іншої земельної ділянки.

Гагарінський районний суд міста Севастополя встановив, що державний акт на право власності на земельну ділянку від 16 червня 2010 року серії __ № ____ діє на території міста федерального значення Севастополя без обмеження строку та без необхідності будь-якого підтвердження з боку державних органів російської федерації або державних органів міста федерального значення Севастополя, а земельна ділянка вважається раніше врахованим об’єктом нерухомості, зокрема на підставі іншого рішення суду – рішення Ленінського районного суду міста Севастополя від 28 квітня 2016 року у справі № 2а-1431/2016.

103. Рішенням Ленінського районного суду міста Севастополя від 28 квітня 2016 року у справі № 2а-1431/2016 (https://sudact.ru/regular/doc/yhMLrC1Xc1Nd/) за адміністративною позовною заявою ОСОБА7 до Управління державної контролю про визнання незаконною відмови у внесенні відомостей про раніше враховані об’єкти нерухомості, задоволено адміністративний позов у повному обсязі.

Суд визнав незаконним рішення Управління державної реєстрації права та від 2 лютого 2016 року № 91/5/15-33454 про відмову у внесенні відомостей про раніше враховані об’єкти нерухомості – земельну ділянку за адресою: АДРЕСА1, що належить ОСОБА7 та зобов’язав Управління державної реєстрації права та кадастру Севастополя внести до державного кадастру нерухомості відомості про раніше врахований об’єкт нерухомості.

104. Незважаючи на вказане рішення, 24 березня 2016 року Управління лісового та мисливського господарства міста Севастополя державно-казенна установа Севастополя «Севастопольське лісництво» звернулося до Департаменту з майнових та земельних відносин міста Севастополя із заявою про затвердження схеми розташування земельної ділянки на кадастровому плані території.

За результатами затвердження схеми розташування земельної ділянки відбулося накладення меж земельних ділянок, що і призвело до порушення прав ОСОБА7.

105. У судовому засіданні Гагарінський районний суд міста Севастополя встановив, що схема земельної ділянки розроблена з порушенням зазначених положень закону, оскільки відбулося накладення меж цієї земельної ділянки на земельну ділянку, що перебуває у власності ОСОБА7.

Отже, саме з підстав накладення меж земельних ділянок, а не через відсутність в ОСОБА7 громадянства російської федерації, суд задовольнив позов. Крім того, суд не відмовив у захисті прав ОСОБА7, про що зазначав адвокат судді – Васильєв С.В.

Вказаними поясненнями суддя та її представник спробували ввести в оману Третю Дисциплінарну палату Вищої ради правосуддя, адже Гагарінський районний суд міста Севастополя не з’ясовував жодних обставин стосовно наявності чи відсутності в ОСОБА7 громадянства російської федерації.

106. Гагарінський районний суд міста Севастополя у своєму рішенні послався на положення статті 61 земельного кодексу російської федерації, у якому вживається термін «гражданін», коли йдеться про захист земельних прав.

Вживання у вказаній статті слова «гражданін» не є аналогією до слова фізична особа.

Як убачається з досьє судді Арестової Л.В., в рішенні Гагарінського районного суду міста Севастополя йшлося про земельну ділянку з кадастровим номером ____, яку ОСОБА7 отримала ще до окупації. Вказана земельна ділянка розташована на території лісництва.

Зазначена земельна ділянка була врахована російською федерацією з присвоєнням кадастрового номера ____ (https://b.roscadastres.com/map) зі збереженням призначення для ведення дачного господарства (код 13.3).

107. Указом президента російської федерації від 20 березня 2020 року № 201 внесено зміни до переліку прикордонних територій, на яких іноземні громадяни, особи без громадянства та іноземні юридичні особи не можуть мати на праві власності земельні ділянки (указ президента російської федерації від 9 січня 2011 року № 26).

Вказаними змінами до зазначеного переліку було внесено окуповану територію Автономної Республіки Крим, зокрема територію, на якій розташована земельна ділянка з кадастровим номером ____ (____).

Указом дійсно було заборонено особам, яких російська федерація не визнає своїми громадянами, володіти земельними ділянками. У разі, коли майно не відчужено власником у встановлені законом строки, таке майно за рішенням суду, винесеним за заявою державного органу або органу місцевого самоврядування, підлягає примусовому продажу з передачею колишньому власнику вирученої суми або передачі до державної або муніципальної власності вартості майна, визначеної судом (пункт 2 статті 238 цивільного кодексу російської федерації, частини 2, 3 статті 5 Закону № 101-ФЗ).

Як убачається з декларацій судді Арестової Л.В. за 2020-2023 роки вона не декларувала будь-якого доходу, отриманого від відчуження вказаної земельної ділянки, а отже примусової реалізації її майна не було, що також може свідчити про наявність у неї громадянства російської федерації.

108. Під час аналізу скарги на Рішення встановлено, що суддя ОСОБА7 також була стороною в інших справах, які стосувалися належних їй земельних ділянок.

25 грудня 2017 року Балаклавський районний суд міста Севастополя ухвалив рішення у справі № 2-2338/2017 за позовом Департаменту з майнових та земельних відносин міста Севастополя до ОСОБА7 про визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку, про витребування майна з чужого незаконного володіння, вилучення з державного кадастру нерухомості відомостей про межі земельної ділянки (https://balaklavskiy--sev.sudrf.ru/modules.php?name=sud_delo&srv_num=1&n..., https://sudact.ru/regular/doc/gbhMUl7lR3Z5).

Вказане рішення, на відміну від заявленого Васильєвим С.В. рішення Гагарінського районного суду міста Севастополя, дійсно стосувалося спору щодо позбавлення ОСОБА7 прав на земельну ділянку.

Водночас підставою для подання позову стало не відсутність в ОСОБА7 громадянства російської федерації, як стверджує Васильєв С.В., а факт незаконного отримання суддею земельної ділянки.

109. Попри застосування судами російського законодавства, Балаклавський районний суд міста Севастополя виснував, що Севастопольська міська рада під час ухвалення рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА7 грубо порушила норми земельного та лісового законодавства України.

Рішенням Балаклавського районного суду міста Севастополя від 25 грудня 2017 року встановлено, що законних підстав для виникнення права власності на спірну земельну ділянку у ОСОБА7 не було, земельна ділянка вибула з державної власності всупереч волі власника та нормам раніше чинного на території Автономної Республіки Крима та міста Севастополя українського законодавства. З цих підстав суд задовольнив позовні вимоги про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Отже, суд не досліджував жодних питань, які стосувалися громадянства ОСОБА7, натомість земельні ділянки були витребувані в судді ОСОБА7 окупаційною владою у зв’язку з тим, що під час отримання вказаних земельних ділянок були порушені вимоги саме українського законодавства і ОСОБА7 незаконно отримала земельну ділянку.

110. 30 липня 2018 року Севастопольський апеляційний суд за результатами перегляду рішення Балаклавського районного суду міста Севастополя від 25 грудня 2017 року постановив ухвалу, якою відмовив ОСОБА7 у задоволенні апеляційної скарги та залишив без змін рішення суду першої інстанції (https://gs--sev.sudrf.ru/modules.php?name=sud_delo&srv_num=1&name_op=cas...).
111. Вказане доводить, що суддя Арестова Л.В. не зазнавала обмежень права власності, про що зазначає її адвокат Васильєв С.В., на тій підставі, що зберегла громадянство України і відмовилася від громадянства російської федерації.

Наявні докази у сукупності свідчать, що російська федерація не визнала суддю Арестову Л.В. іноземцем чи особою без громадянства, не відібрала в неї земельну ділянку, а, навпаки, за заявою судді двічі (рішення Гагарінського та Ленінського судів міста Севастополя) в судовому порядку захистила її право на земельну ділянку як «гражданіна».

112. Звернення судді Арестової Л.В. до нелегітимних судів окупаційної влади свідчать про визнання суддею юрисдикції країни-агресора.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 131 цивільного кодексу російської федерації в позовній заяві повинні бути вказані відомості про позивача: для громадянина – прізвище, ім’я, по батькові (за наявності), дата та місце народження, місце проживання або місце перебування, один з ідентифікаторів (страховий номер індивідуального особового рахунку, ідентифікаційний номер платника податків, сері та номер документа, що посвідчує особу, серія та номер посвідчення водія).

З огляду на таку поведінку судді Вища рада правосуддя вважає непереконливими твердження судді про заперечення та невикористання паспорта громадянина російської федерації серії ___ № ____ до 2022 року, адже вказаний паспорт використовувався нею при зверненні до судових установ окупаційної влади.

Інші обставини

113. Під час аналізу скарги Арестової Л.В. також виявлені інші згадування про наявність у судді паспорта російської федерації. В ухвалі Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2023 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/113807787) за результатами розгляду клопотання про тимчасовий доступ до речей у кримінальному провадженні № ____ від 16 червня 2021 року, порушеному за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 111 (державна зрада), частиною 2 статті 376-1 (незаконне втручання в роботу автоматизованих систем в органах та установах системи правосуддя), частиною 1 статті 366 (службове підроблення) Кримінального кодексу України (далі – КК України), зазначається про наявність рапорта оперуповноваженого Головного оперативного управління Державного бюро розслідувань Смикова Р. від 11 червня 2021 року.

У вказаному рапорті оперативний працівник повідомив, що Арестова Л.В. має паспорт громадянина російської федерації серії ___ № ____, ідентифікаційний номер ____, володіє нерухомістю (квартира та земельна ділянка) у місті Севастополі, майже щомісячно перетинає на автомобілі під керуванням її чоловіка ОСОБА2 контрольно-пропускний пункт Чаплинка та Каланчак, де підтримує зв’язок із ОСОБА8, який зрадив присязі та перейшов на бік російської федерації.

У рапорті також повідомлялося про вчинення суддею Донецького окружного адміністративного суду Арестовою Л.В. державної зради у формі шпигунства, збирання з метою передачі та передачі працівникові ФСБ РФ ОСОБА8 (раніше обіймав посаду начальника ВБКОЗ УСБУ в місті Севастополі) відомостей, що становлять оперативний інтерес для спецслужб росії, наданні допомоги ОСОБА8 у проведенні підривної діяльності проти України.

Кримінальне провадження стосовно ОСОБА8, обвинуваченого за частиною 1 статті 408, частиною 1 статті 111 КК України розглядається Дарницьким районним судом міста Києва.

Ці факти не є доведеними і не є підставою для притягнення до відповідальності, однак Вища рада правосуддя враховує, що представник судді під час засідання не спростував її та не відповів на питання доповідача, яке стосувалось цієї інформації.

Стосовно порушення процедури

114. Вища рада правосуддя відхиляє твердження судді Арестової Л.В. щодо порушення процедури здійснення дисциплінарного провадження з огляду на таке.

Відповідно до пункту 13.21 Регламенту ухвала про відкриття дисциплінарної справи має містити стислий зміст обставин, із приводу яких проводилася перевірка, та які можуть бути підставою притягнення судді до дисциплінарної відповідальності згідно зі статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Вказаний пункт Регламенту визначає обов’язкові елементи, які має містити ухвала, і Дисциплінарна палата не обмежена стосовно зазначення інших фактів, що у сукупності з повідомленими скаржником утворюють обставини (юридичний склад), які можуть бути підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

115. Згідно з підпунктом «а» пункту 13.2 Регламенту дисциплінарне провадження включає попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи.

Метою попередньої перевірки є, зокрема, виявлення обставин, які і мають в майбутньому бути покладені в основу ухвали про відкриття провадження.

116. Доповідач у справі має право виявляти обставини також на підставі пояснень судді та долучених до таких пояснень документів.

Подані суддею Арестовою Л.В. листи Служби безпеки України від 21 липня 2023 року № 5/6/5-4910, від 25 липня 2023 року № 5/6/5-4817/А-282 містили інформацію про факти, які лише доповнювали повідомлену скаржницею інформацію, а тому не стали єдиною самостійною підставою для відкриття дисциплінарної справи.

117. Відкриття дисциплінарної справи є обов’язковим результатом попередньої перевірки, якщо доповідач не виявить підстав, які визначені статтями 44, 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Суддя Арестова Л.В. не зазначає про наявність будь-яких підстав для повернення дисциплінарної скарги чи відмови у відкритті дисциплінарної справи за скаргою Чижик Т.В.

Вища рада правосуддя вважає, що Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя діяла у чітко відповідності до вимог законодавства і, за відсутності підстав для повернення дисциплінарної скарги чи відмови у відкритті дисциплінарної справи, за сукупності юридичних фактів, які можуть бути підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Арестової Л.В.

118. Іншим мотивом скарги судді Арестової Л.В. стала відмова Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя у задоволенні заявленого нею відводу члену Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Лук’янову Д.В.

Як убачається з ухвали Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 7 серпня 2024 року № 2396/3дп/15-24, факт особистої заінтересованості в результаті справи повинен ґрунтуватися на доказах. Ця підстава застосовується лише у разі довдення, що член Вищої ради правосуддя прямо чи опосередковано заінтересований у результатах розгляду справи. Для визначення упередженості потрібні докази, які свідчили б про наявність заінтересованості в результатах розгляду справи.

За відсутні таких доказів Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не знайшла підстав для задоволення заяви судді Арестової Л.В., що повністю охоплювалося дискреційними повноваженнями Дисциплінарної палати.

Стосовно підстав для відкриття дисциплінарної справи

119. У скарзі суддя стверджує, що підставою для відкриття дисциплінарної справи стали не доводи дисциплінарної скарги, а дані, отримані від Служби безпеки України, що свідчило про необхідність відмовити у відкритті справи на підстави скарги.

Вища рада правосуддя вважає таке твердження хибним і таким, що не відповідає законодавству. Дисциплінарна скарга зводилася до того, що суддя вчинила активні дії для отримання російського громадянства та паспорта громадянина російської федерації, а також використовувала цей паспорт, що суперечить етичним стандартам поведінки судді.

З метою додаткової перевірки цих обставин доповідач – член Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Сасевич О.М., провів ретельну попередню перевірку та отримав додаткові докази, які підтверджували наявність таких обставин. Доповідач також отримав пояснення судді, які не спростували факти, що підтверджуються здобутими доказами, а, навпаки, підтвердили доводи скаржниці.

Предметом попередньої перевірки є встановлення відсутності обставин, які є підставою для відмови у відкритті дисциплінарної справи або залишення скарги без розгляду, а також отримання доказів на підтвердження чи спростування доводів скарги. Глибина дослідження та конкретні дії для її проведення визначаються доповідачем. При вирішенні питання про відкриття дисциплінарної справи обов’язково враховуються усі встановлені при попередній перевірці обставини.

В ухвалі Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 7 серпня 2024 року № 2396/3дп/15-24 не вказано про один вирішальний доказ, який став самостійною підставою для відкриття дисциплінарної справи, а зазначається про сукупність доказів.

120. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила обставини, які потребують додаткового з’ясування та які могли вказувати на наявність у діях судді Арестової Л.В. ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що і стало підставою для відкриття дисциплінарної справи щодо неї.

У вказаній ухвалі Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вжила термін «обставини», який означає сукупність юридичних фактів, що становлять предмет доказування.

Тобто рішення про відкриття дисциплінарної справи базувалось як на доказах, наведених у дисциплінарній скарзі, так і на, що здобуті під час попередньої перевірки скарги.

Отже, Вища рада правосуддя вважає необґрунтованими висновки судді стосовно розходження підстав, які вказані в ухвалі Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 7 серпня 2024 року № 2396/3дп/15-24 та Рішенні.

Стосовно дискримінації

121. Суддя Арестова Л.В. вважає, що притягнення її до відповідальності було зумовлено тим фактом, що вона проживала в місті Севастополі. До таких висновків суддя дійшла ознайомившись зі звітом робочої групи з перевірки інформації про можливу наявність громадянства російської федерації у Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА4, ухвалою Вищої ради правосуддя від 25 липня 2024 року № 2316/0/15‑24 «Про відмову у припиненні відставки судді ОСОБА3», результатами розгляду питань стосовно судді ОСОБА9.

Фактично, суддя порівнює процедуру притягнення її до дисциплінарної відповідальності із процедурою відставки судді та іншими процедурами, які застосовувалися органами, відмінними від Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

122. Рішення не містить тверджень, що причиною притягнення судді Арестової Л.В. до дисциплінарної відповідальності стало проживання в місті Севастополі.

Очевидно, що вказаний факт мав місце і не заперечувався суддею. Тому постійне проживання в місті Севастополі до 2017 року та періодичне відвідування Севастополя аж до 2022 року є фактом, який знайшов своє відображення в Рішенні. При цьому сам цей факт не став підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише враховувався при оцінці інших обставин справи, зокрема тверджень судді щодо її дій під впливом примусу, неможливості покинути окуповану територію, відсутності паспорта російської федерації.

123. Під час дисциплінарного провадження та розгляду скарги на Рішення не виявлено фактів, які можуть свідчити про вчинення суддею будь-яких дій, направлених на припинення правового чи фактичного зв’язку з російською федерацією.

У поясненнях суддя наголошувала, що в неї нікого не було на підконтрольній Україні території, а тому вона вимушена була залишитися в окупованому Севастополі. Суддя пояснила, що необхідність також обумовлена перебуванням у відпустці для догляду за дітьми.

Вища рада правосуддя критично оцінює такі твердження, адже згідно з декларацією судді за 2016 рік, яку вона подавала як особа уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, 29 серпня 2016 року суддя придбала квартиру в місті Києві площею 126 кв. м. вартістю 1 800 000 гривень, що на той час було еквівалентно 70 748,16 долара США.

Вказана обставина доводить, що суддя не перебувала в ситуації, коли вона не мала альтернативи з вибором місця проживання, а життєві обставини змушували її далі підтримувати правовий зв’язок з державою-агресором, перебувати під контролем окупаційної влади та використовувати російський паспорт з метою захисту своїх прав та інтересів.

124. У ситуації із суддею Арестовою Л.В. одним зі способів припинення такого зв’язку могло стати використання гарантованого статтею 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» права на отримання службового житла.

Під час дисциплінарного провадження та аналізу скарги на Рішення не виявлено будь-яких звернень судді Арестової Л.В. щодо поліпшення житлових умов чи надання службового житла.

Водночас придбання суддею Арестовою Л.В. житла в місті Києві свідчить про пріоритетність для неї проживання в місті Києві, а не в місті Слов’янську, де розташовуваний Донецький окружний адміністративний суд.

Отже, ухвалюючи Рішення Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя акцентувала на проживанні судді Арестової Л.В. в окупованому місті Севастополі, оскільки суддя не вчиняла жодних дій для припинення будь-якого правового та фактичного зв’язку з російською федерацією.

125. Твердження судді, що вона нічого не вчиняла, оскільки не знала, як далі складеться її доля, і покладалася виключно на рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, не виправдовують пасивну поведінку судді щодо припинення правового та фактичного зв’язку з російською федерацією.

Ба більше, з урахуванням інших доказів активних дій судді щодо отримання паспорта громадянина російської федерації та його активного використання така пасивність свідчить про те, що Арестова Л.В. не ідентифікувала себе із суддею України.

126. Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Стверджуючи про дискримінацію, суддя Арестова Л.В. не лише ігнорує вказаний принцип, але й і намагається порівняти процедуру притягнення судді до дисциплінарної відповідальності з абсолютно іншими процедурами.

По суті, твердження судді Арестової Л.В. зводяться до того, що її притягнули до дисциплінарної відповідальності, а суддів ОСОБА4, ОСОБА3 та ОСОБА9 – ні.

Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не має права під час кваліфікації діянь конкретного судді враховувати результати розгляду будь-яких питань стосовно інших суддів, оскільки таке застосування вважатиметься грубим порушенням статті 61 Конституції України.

Під час розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Арестової Л.В. Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено факти, які стосуються виключно судді Арестової Л.В., і таким фактам надано належну юридичну оцінку.

127. Твердження про неврахування Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя пояснень судді Арестової Л.В. спростовується наявним у матеріалах дисциплінарної справи висновком доповідача – члена Вищої ради правосуддя Сасевича О.М., відеозаписами засідань та безпосередньо Рішенням.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя неодноразово посилається в Рішенні на пояснення судді Арестової Л.В. Суддя не була позбавлена можливості надавати пояснення і повною мірою скористалася наданим правом.

128. Відповідно до частини 8 статті 50 Закону України «Про вищу раду правосуддя» рішення у дисциплінарній справі повинно містити: прізвище, ім’я, по батькові судді, його посаду; встановлені у дисциплінарній справі обставини з посиланням на докази; мотиви, з яких ухвалено рішення; суть рішення за результатами розгляду із зазначенням виду дисциплінарного стягнення в разі його застосування; порядок і строк оскарження рішення, в тому числі дозвіл скаржнику на оскарження рішення, якщо він наданий.

Вказана норма встановлює певні межі мотивування – мотиви, з яких ухвалено рішення. У Рішенні наведені основні тези скарги, антитези судді Арестової Л.В., за результатами аналізу яких Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя сформувала мотиви (синтез), з яких вона виходила, ухвалюючи Рішення.

129. Законодавством не визначено, що рішення за результатами розгляду дисциплінарної скарги має вміщувати повний текст пояснень, які надані суддею. Наведені суддею приклади неврахованих обставин (використання українського паспорта для в’їзду до тимчасово окупованої території, неприпустимість визнання юрисдикції російської федерації, примусова паспортизація мешканців Автономної Республіки Крим та міста Севастополя російською федерацією) зазначені та відображені в Рішенні.

Фактично суддя не погоджується з тим, що її пояснення критично оцінені Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя.

Стосовно порушення принципу правової визначеності

130. Вища рада правосуддя не погоджується з твердженням судді Арестової Л.В. про переоцінку Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя її професійної компетентності, професійної етики та критеріїв доброчесності судді, яка раніше проведена Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

Висновки Вищої кваліфікаційної комісії суддів України були зроблені у відповідності до наданих їй повноважень та в межах визначеної законодавством процедури.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя врахувала наявність рішення колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 18 жовтня 2018 року № 1846/ко-18 та дослідила відеозапис з технічною фіксацією засідання від 18 жовтня 2018 року.

131. Суддя також стверджує, що ідентична перевірка проводилася Вищою радою правосуддя під час розгляду повідомлення про втручання у її діяльність як судді від 9 червня 2023 року, що, на її думку, є тотожною процедурою.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя є визначеним законом самостійним суб’єктом, який розглядає дисциплінарні провадження стосовно суддів, зокрема які стосуються діянь, передбачених частиною 3 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини 2 статті 26 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів Вища рада правосуддя утворює Дисциплінарні палати з числа членів Вищої ради правосуддя.

Розгляд повідомлень судді про втручання в діяльність щодо здійснення правосуддя та розгляд дисциплінарних скарг (частина 3 статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя») є різними та самостійними формами реалізації повноважень Вищої ради правосуддя (пункти 3, 9 частини 1 статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

132. Набуття суддею Арестовою Л.В. громадянства російської федерації у 2014 році не досліджувалося Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

Той факт, що Адміністрації Президента України, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, Службі безпеки України, керівництву Донецького окружного адміністративного суду чи будь-яким іншим суб’єктам було відомо про постійне проживання судді Арестової Л.В. в місті Севастополі до травня 2017 року, не доводить, що їм було відомо про наявність у неї громадянства російської федерації. Водночас навіть за наявності інформації про російське громадянство судді Арестової Л.В. реагування на вказані факти в межах дисциплінарного провадження не перебуває в жодному правовому зв’язку з реагуванням на такі факти іншими органами влади.

Процедура притягнення судді до дисциплінарної відповідальність є відмінною від усіх інших процедур.

Отже, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в межах дисциплінарного провадження повноважна встановлювати обставини, які мають значення для конкретного дисциплінарного провадження, безвідносно до того, чи встановлювалися такі факти іншими суб’єктами. Вказані повноваження належать до дискреційних повноважень Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

Стосовно строків притягнення судді до дисциплінарної відповідальності

133. Суддя Арестова Л.В. стверджує, що Третя Дисциплінарна палата Вищої ради відкрила дисциплінарне провадження поза трирічним строком, який установлено частиною 11 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Третя Дисциплінарна палата відкинула цей аргумент судді з огляду на те, що встановлене порушення Арестової Л.В. полягає в сукупності протиправних дій та бездіяльності, які тривають до цих пір.

Матеріали справи доводять, що суддя вчинила активні дії з метою отримання паспорта громадянина російської федерації, використовувала його, досі не вжила жодних заходів для відмови від громадянства російської федерації.

Вища рада правосуддя вважає правильним висновок дисциплінарної палати, що порушення є триваючим і строки притягнення судді до відповідальності не закінчились.

Інші доводи судді

134. Суддя Арестова Л.В. та її адвокат Васильєв С.В. стверджують, що Арестова Л.В. перед призначенням мала розмову з представниками органів державної влади України, на якій вирішувалося питання, чи може Арестова Л.В. здійснювати правосуддя в розрізі її перебування на окупованій території. Зокрема в серпні 2014 року та в грудні 2016 року заступник Глави Адміністрації Президента України ОСОБА10 проводив «співбесіду» з Арестовою Л.В. і не мав жодних заперечень, що вона проживає на окупованій території.

Водночас ці обставини жодним чином не підтверджені і не впливають на оцінку дій судді, оскільки лише вона відповідає за свої дії і навіть якщо була розмова із заступником Глави Адміністрації Президента України, яка не передбачена чинним законодавством, це не дає судді права порушувати свої обов’язки. Окрім того, у відповідь на запит доповідача Офіс Президента України повідомив про відсутність будь-яких відомостей щодо відвідування Арестовою Л.В., у серпні 2014 року, грудні 2016 року та в інші періоди Адміністрації Президента України. Отже ця інформація не має правового значення і не знайшла свого підтвердження.

Щодо інших доводів скарги, а також усних та письмових пояснень судді та її представника, враховуючи пояснення від 20 листопада 2024 року, то Вища рада правосуддя врахувала їх, надала ретельну належну оцінку кожному аргументу та доказу і, керуючись практикою ЄСПЛ, не вважає їх вагомими та такими, що спростовують висновки дисциплінарної палати, законність та обґрунтованість її рішення, а тому вони підлягають відхиленню.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СКАРГИ

135. Докази, які надані скаржницею, здобуті під час дисциплінарного провадження та результати їх перевірки під час аналізу скарги на Рішення свідчать про правильність висновків Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

За результатами розгляду дисциплінарної справи встановлено чіткі та переконливі докази на підтвердження наявності у судді Арестової Л.В. громадянства російської федерації, використання його, бездіяльності судді стосовно відмови від такого громадянства, а також вчинення суддю дій, які, навпаки, були направлені на отримання документів для підтвердження громадянства російської федерації.

136. Ці докази у своїй сукупності дають підстави виснувати про наявність у діях судді Арестової Л.В. складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»: допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Зазначений проступок є істотним дисциплінарним проступком та проявом грубого нехтування суддею своїми обов’язками. Поведінка судді Арестової Л.В. порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

137. Вища рада правосуддя погоджується з висновками Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, що суддя Арестова Л.В. вчинила дисциплінарний проступок умисно. Вона також не могла не усвідомлювати загрози для конституційного ладу України, яку несуть її активні дії з набуття громадянства держави-агресора, а також не могла не передбачити, що наслідком її поведінки буде підрив авторитету правосуддя, зниження довіри громадян до судової влади, особливо в умовах тривалої збройної агресії проти України.
138. З точки зору звичайної розсудливої людини суддя Арестова Л.В., всупереч забороні, яка визначена частиною 1 статті 52 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», своєю поведінкою продемонструвала, що суддею в Україні може бути особа, яка свідомо набула громадянство країни-агресора та не вжила будь-яких дій для його неотримання та відмови від нього.
139. У рішенні Верхового Суду у справі № 640/18519/22 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119783508) колегія суду виснувала, що попри наявність певної юридичної прогалини щодо процедури реагування на наявність у судді громадянства іншої країни, наявність російського громадянства в українських посадовців ставить під прямий удар національну безпеку України, зокрема, без належних реакції та дій з боку відповідних органів в органах державної влади й надалі можуть перебувати громадяни країни-агресора.
140. Згідно з позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в рішенні від 10 листопада 2021 року (справа № 9901/355/21), авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус.

Саме тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.

Стандарт поведінки, про який нагадала Велика Палата Верховного Суду, повною мірою стосувався Арестової Л.В. як кандидата і стосується її як судді. Оскільки суддя Арестова Л.В. є діючим суддею, то повинна усвідомлювати, що наявність громадянства російської федерації не є еталонним стандартом поведінки судді у країні, яка зазнала військової агресії від російської федерації.

Звичайна розсудлива людина навряд чи мала б довіру до судової гілки влади, якщо серед її представників будуть громадяни російської федерації, безвідносно того коли та за яких умов такі особи набули громадянство. Суддя - громадяни російської федерації в очах суспільства залишається, у першу чергу, громадянином російської федерації.

141. У межах роботи Вищої ради правосуддя із проєктом Єдиних показників для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), отримано інформацію від відповідних державних органів, зокрема Головного управління розвідки Міністерства оборони України, яке листом від 29 серпня 2024 року № 222/6/473 повідомило, що представники органів державної влади (зокрема судової), зважаючи на специфіку їхньої діяльності та доступ до чутливої інформації, а також особи, з якими вони спілкуються чи перебувають у родинних та дружніх стосунках, становлять особливий інтерес для спецслужб держави-агресора.
142. Підпунктом 3.1 Бангалорських принципів поведінки судді від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23 (далі – Бангалорські принципи), визначено, що суддя повинен демонструвати поведінку, бездоганну навіть з точки зору стороннього спостерігача.

Рада суддів України в Коментарі до Кодексу суддівської етики, затвердженому рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1, окремо наголосила, що численними є ситуації, коли та чи інша дія прямо не заборонена законом, але є ризик такого сприйняття, формування враження, яке підірвало б довіру до суду.

143. У Висновку № 3 Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, визначено стандарти безсторонності та позасудової поведінки суддів, до яких повинні прагнути держави-члени.

Відповідно до пункту 27 указаного Висновку судді не повинні бути ізольовані від суспільства, в якому вони живуть, оскільки судова система може тільки тоді функціонувати належним чином, коли судді не втрачають відчуття реальності.

Сучасна реальність – це військова агресія російської федерації проти суверенітету, територіальної цілісності, незалежності держави, вчинення найжорстокіших воєнних злочинів та геноциду Українського народу.

Суддя не повинен забувати, що російська федерація є першопричиною такої жахливої української реальності, а лояльність та дії, направлені на встановлення правових зв’язків із країною-агресором, підривають авторитет правосуддя.

144. Вища рада правосуддя вважає, що Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя правильно кваліфікувала дії судді Арестової Л.В. як істотний дисциплінарний проступок.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, ухвалюючи Рішення, діяла в межах повноважень з дотриманням балансу у визначенні дисциплінарного стягнення, і таке рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких дисциплінарний орган дійшов правильного висновку про необхідність застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді звільнення судді з посади, що є пропорційним вчиненому суддею Арестовою Л.В. дисциплінарному проступку. Застосоване до судді дисциплінарне стягнення відповідає вимогам частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частини п’ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

145. Відповідно до частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право: 1) скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження; 2) скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення; 3) скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення; 4) змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення; 5) залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.
146. Перевіривши обставини, застосовані дисциплінарним органом норми права, Вища рада правосуддя доходить висновку, що доводи скарги не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, а тому відсутні підстави для її задоволення.
147. Відповідно до пункту 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя

вирішила:

залишити без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 7 серпня 2024 року № 2397/3дп/15-24 про притягнення судді Донецького окружного адміністративного суду Арестової Людмили Валеріївни до дисциплінарної відповідальності.

Рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене в порядку, передбаченому статтею 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

 

 

Голова Вищої ради правосуддя

 

 Члени Вищої ради правосуддя