Акт ВРП

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Маселка Р.А., членів Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлакова С.Ю., Ковбій О.В., Мельника О.П., заслухавши доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Саліхова В.В., розглянувши дисциплінарну справу стосовно судді Окружного адміністративного суду міста Києва Літвінової Аріни Володимирівни, відкриту за скаргою Служби безпеки України,

 

встановила:

 

22 липня 2024 року до Вищої ради правосуддя (вх. № 395/0/13-24) надійшла дисциплінарна скарга Служби безпеки України (далі – скаржник) щодо дисциплінарного проступку судді Окружного адміністративного суду міста Києва Літвінової А.В.

5 серпня 2021 року набрав чинності Закон України від 14 липня 2021 року № 1635-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» (далі – Закон № 1635-ІХ), яким внесено зміни до Закону України «Про Вищу раду правосуддя», зокрема в частині здійснення дисциплінарних проваджень щодо суддів. Із дня набрання чинності Законом № 1635-ІХ дисциплінарні скарги розподіляються дисциплінарному інспектору Вищої ради правосуддя, а дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя є учасником дисциплінарної справи.

Законами України від 9 серпня 2023 року № 3304-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів» (набрав чинності 17 вересня 2023 року), від 6 вересня 2023 року № 3378-ІХ «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» (набрав чинності 19 жовтня 2023 року) внесено зміни до глави 4 «Дисциплінарне провадження» розділу II «Особлива частина» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у частині строків та порядку здійснення дисциплінарного провадження.

Розділ III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» доповнено пунктом 23⁷, яким установлено, що тимчасово, до дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, повноваження дисциплінарного інспектора здійснює член Дисциплінарної палати (доповідач), визначений автоматизованою системою розподілу справ.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 22 липня 2024 року вказану скаргу передано члену Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Саліхову В.В. для попередньої перевірки, за результатами якої він склав висновок із пропозицією про відкриття дисциплінарної справи.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 23 жовтня 2024 року № 3102/2дп/15-24 відкрила дисциплінарну справу за дисциплінарною скаргою Служби безпеки України стосовно судді Окружного адміністративного суду міста Києва Літвінової А.В. у зв’язку з наявністю в її поведінці ознак дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: допущення суддею поведінки, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Відповідно до приписів частини першої статті 48 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами підготовки до розгляду дисциплінарної справи стосовно вказаної судді член Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Саліхов В.В. як доповідач підготував висновок, який передав на розгляд Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, а також повідомив суддю та скаржника про наявність проєкту такого висновку та можливість ознайомитися з матеріалами дисциплінарної справи в порядку, визначеному Регламентом Вищої ради правосуддя.

Про засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, призначене на 4 грудня 2024 року, суддю Літвінову А.В. та скаржника повідомлено своєчасно та належним чином шляхом надіслання повідомлень та розміщення відповідної інформації на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя. Крім того, у зв’язку із введенням в Україні правового режиму воєнного стану та з метою забезпечення реалізації прав судді та скаржника, визначених пунктом 13.22 Регламенту Вищої ради правосуддя, судді та скаржнику запропоновано взяти участь у цьому засіданні в режимі відеоконференції.

У засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 4 грудня 2024 року суддя Літвінова А.В. та представник Служби безпеки України не прибули. При цьому, від учасників дисциплінарного провадження не надходили заяви про відкладення розгляду дисциплінарної справи.

Крім того, матеріали дисциплінарної справи та проєкт висновку доповідача були надіслані судді Літвіновій А.В. (вих. № 32195/0/9-24 від 27 листопада 2024 року) у відповідь на її заяву про ознайомлення від 25 листопада 2024 року.

Отже, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вирішила розглянути дисциплінарну справу стосовно судді Окружного адміністративного суду міста Києва Літвінової А.В. за відсутності судді та скаржника.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, заслухавши доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Саліхова В.В., дослідивши матеріали дисциплінарної справи, погодилась із пропозицією доповідача та дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Окружного адміністративного суду міста Києва Літвінової А.В. до дисциплінарної відповідальності.

 

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя під час розгляду дисциплінарної справи встановила таке.

Літвінова Аріна Володимирівна, ____ року народження, Указом Президента України від 17 червня 2008 року № 552/2008 призначена строком на п’ять років на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва. Постановою Верховної Ради України від 16 травня 2013 року № 248-VIІ обрана суддею Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково.

У дисциплінарній скарзі Служба безпеки України зазначила, що суддя Літвінова А.В. є уродженкою міста ІНФОРМАЦІЯ1 (російська федерація), 16 лютого 1994 року отримала паспорт громадянина російської федерації серії ____ № ____, виданий Октябрським РУВД міста Єкатеринбурга (російська федерація). Цей паспорт громадянина російської федерації видано Літвіновій A.B. за місцем реєстрації: АДРЕСА1, російська федерація. 22 липня 2002 року Октябрський РУВД міста Єкатеринбурга видав Літвіновій А.В. паспорт громадянина російської федерації серії ____ № ____.

На підтвердження наявності російського громадянства в судді Літвінової А.В. Служба безпеки України надала відомості, отримані з автоматизованої системи перевірки паспортів управління федеральної міграційної служби рф «СПО СК: АС Российский паспорт».

З огляду на викладене, Служба безпеки України вважає, що суддя Літвінова А.В. допустила поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, тому її слід притягнути до дисциплінарної відповідальності.

 

Відповідно до частини шостої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» суддя має право надати письмові пояснення по суті скарги.

Суддя Літвінова А.В. таким правом скористалася, вказала, що дисциплінарна скарга Служби безпеки України не містить жодних обґрунтувань щодо допущення нею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

Суддя Літвінова А.В. вказала, що «інформація про російське громадянство є безпідставною, оскільки не містить доказів, що вона стосується безпосередньо її; не повідомлено жодних обставин щодо офіційного джерела походження та дати отримання відомостей, на які посилається скаржник, їх актуальність та перевірку. Відомості долучені до скарги не завірені скаржником, як посадовою особою органу, на підтвердження відповідності їх оригіналу». На думку судді, скаржник посилається на інформацію, яка не є офіційним документом.

Суддя Літвінова А.В. у додаткових поясненнях зазначила, що у зв’язку з розірванням 24 лютого 2022 року Україною дипломатичних відносин із російською федерацією та відсутністю дипломатичних представництв російської федерації на території України вона позбавлена можливості отримати від відповідних компетентних органів офіційну відповідь щодо відсутності російського громадянства.

Доступу до автоматизованої системи перевірки паспортів управління федеральної міграційної служби рф «СПО СК: АС российский паспорт» суддя Літвінова А.В. не має, у зв’язку із чим не може перевірити в законному порядку інформацію, наведену в дисциплінарній скарзі.

Натомість на спростування інформації щодо наявності російського громадянства суддею Літвінова А.В. зробила запити до відповідних державних органів України.

Згідно з листом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві від 11 квітня 2024 року № Л-15/6/8029-24/8029.22/19-24 із досягненням 16-річчя Літвінова А.В. ____ року отримала паспорт зразка 1974 року серії ____ № ____, виданий відділом внутрішніх справ Жовтневого району міста Луганська.

Наступні обміни паспортів відбувалися у зв’язку з: обміном на паспорт нового зразка 1994 року – серія __ № ____, виданий 25 травня 1999 року Мінським РУ ГУ МВС України в місті Києві; одруженням (зміною прізвища) –серія № ____, виданий 10 червня 2003 року Дарницьким РУ ГУ МВС України в місті Києві; розлученням (зміною прізвища) – серія № ____, виданий 18 листопада 2003 року Оболонським РУ ГУ МВС України в місті Києві.

На думку судді Літвінової А.В., інформація, зазначена у дисциплінарній скарзі Служби безпеки України, щодо отримання нею за місцем проживання в місті Єкатеринбурзі паспорта в 1994 році з подальшим його обміном в 2002 році спростовується наведеними вище відомостями.

Суддя Літвінова А.В. зазначила, що стосовно неї як кандидата на посаду судді та судді здійснювалися перевірки, у тому числі щодо наявності громадянства інших держав, за результатами яких такої інформації не встановлено. Зауважила, що «кейси» наявності російських паспортів у суддів України неодноразово були предметом публікацій у пресі, зокрема щодо судді Верховного Суду у відставці ОСОБА1, колишнього голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА2. Однак, у цих випадках Головне управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту Національної державності Служби безпеки України повідомляє про відсутність офіційної інформації, яка підтверджувала б чи спростовувала б отримання суддями іноземного громадянства у зв’язку з розірванням 24 лютого 2022 року Україною дипломатичних відносин із російською федерацією та відсутністю дипломатичних представництв російської федерації на території України.

 

Після відкриття дисциплінарної справи додаткові пояснення від судді Літвінової А.В. не надходили.

Водночас 4 листопада 2024 року (вх. № 12839/0/8-24) голова ліквідаційної комісії Окружного адміністративного суду міста Києва повідомив Вищу раду правосуддя про відрахування 31 жовтня 2024 року зі штату судді Літвінової А.В. у зв’язку із припиненням повноважнь судді (частина сьома статті 126 Конституції України), на підтвердження додав наказ від 31 жовтня 2024 року № 84/к.

6 листопада 2024 року від судді Літвінової А.В. надійшов лист, у якому вона також вказала про наказ від 31 жовтня 2024 року № 84/к та припинення поноважень судді відповідно до частини сьомої статті 126 Конституції України. Ураховуючи зазначене, просила дисциплінарну справу закрити на підставі пункту 13.43 Регламенту Вищої ради правосуддя (у зв’язку із припиненням повноважень судді).

Проте з урахуванням зазначеного Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає, що згідно із частиною сьомою статті 126 Конституції України повноваження судді припиняються у разі: 1) досягнення суддею шістдесяти п’яти років; 2) припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави; 3) набрання законної сили рішенням суду про визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним; 4) смерті судді; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення ним злочину.

Статтею 125 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді з відповідним судом, про що голова суду видає наказ.

Припинення повноважень судді пов’язано з настанням певних юридичних фактів, наведених у частині сьомій статті 126 Конституції України, про які в наказі Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2024 року № 84/к не зазначено, що, своєю чергою, не виключає подальшої можливості розгляду дисциплінарної справи щодо судді Літвінової А.В.

 

Надаючи правову кваліфікацію діям судді Окружного адміністративного суду міста Києва Літвінової А.В., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає за доцільне зазначити таке.

За статтею 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 8 жовтня 1991 року № 1636-XII «Про громадянство України» (далі – Закон № 1636-XII) (у редакції, чинній на день начебто отримання Літвіновою А.В. паспорта громадянина російської федерації серії ____ № ____, а саме 16 лютого 1994 року) в Україні існує єдине громадянство. На підставі двосторонніх міждержавних договорів допускається подвійне громадянство.

Відповідно до статті 2 Закону № 1636-XII громадянами України є: 1) особи, які на момент набрання чинності цим Законом проживали в Україні, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, які не є громадянами інших держав і які не заперечують проти набуття громадянства України; 2) особи, які працюють за державним направленням, проходять військову службу або навчаються за межами України, за умов, якщо вони народилися чи довели, що постійно проживали на її території, не перебувають у громадянстві інших держав і не пізніш як через два роки після набрання чинності цим Законом виявили бажання стати громадянами України; 3) особи, які набули громадянства України відповідно до цього Закону.

Згідно зі статтею 21 Закону № 1636-XII громадянство України втрачається: 1) внаслідок вступу особи на військову службу, службу безпеки, в поліцію, органи юстиції або в інші органи державної влади та управління в іноземній державі без згоди на те державних органів України; 2) якщо громадянство України набуто внаслідок подання завідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів; 3) якщо особа, яка перебуває за межами України, не стала на консульський облік протягом п’яти років.

Статтею 2 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» (далі – Закон № 2235-III) (у редакції, чинній на день начебто отримання Літвіновою А.В. паспорта громадянина російської федерації серії ___ № ____, а саме 22 липня 2002 року) встановлено, що законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: 1) єдиного громадянства – громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України; 2) запобігання виникненню випадків безгромадянства; 3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; 4) визнання права громадянина України на зміну громадянства; 5) неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя; 6) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України; 7) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

За статтею 19 Закону № 2235-III громадянство України втрачається:

1) якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянство іншої держави.

Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України за своїм вільним волевиявленням, вираженим у формі письмового клопотання, набув громадянство іншої держави або якщо він добровільно отримав документ, що підтверджує наявність набуття ним іноземного громадянства, за винятком випадків, якщо: а) діти при народженні одночасно з громадянством України набувають також громадянство іншої держави; б) діти, які є громадянами України і усиновлені іноземцем, набувають громадянство усиновителя; в) громадянин України автоматично набув громадянство іншої держави внаслідок одруження з іноземцем; г) згідно із законодавством іншої держави її громадянство надано громадянину України автоматично без його добровільного волевиявлення і він не отримав добровільно документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави;

2) якщо іноземець набув громадянство України і не подав у порядку, передбаченому частиною п’ятою статті 8, пунктом 2 частини другої статті 9 та частиною другою статті 10 цього Закону, документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього;

3) якщо іноземець набув громадянство України і скористався правами або виконав обов’язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство;

4) якщо особа набула громадянство України на підставі статті 9 цього Закону внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів;

5) якщо громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави.

Відповідно до статті 7 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» (який діяв на день призначення Літвінової А.В. на посаду судді у межах п’ятирічного строку) на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

Згідно зі статтею 127 Конституції України (у редакції, чинній на день призначення Літвінової А.В. на посаду судді у межах п’ятирічного строку) на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

Стаття 127 Конституції України надалі зазнала редакційних змін у зв’язку з набранням чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» у частині вікового та професійного цензу, однак у частині вимог щодо громадянства вимоги залишилися незмінними.

За статтею 69 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою.

Вказані положення Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виключають можливість судді мати інше громадянство, ніж громадянство України, та, відповідно, обов’язки перед іншою державою.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав допущення ним поведінки, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

За змістом статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя повинен додержуватися присяги (частина шоста), та, зокрема, зобов’язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів (частина сьома).

 

Статтею 6 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» (у редакції, чинній на день призначення Літвінової А.В. на посаду судді (17 червня 2008 року) та прийняття нею присяги судді (3 жовтня 2008 року)) були закріплені обов’язки суддів, зокрема: при здійсненні правосуддя дотримувати Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об’єктивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків; додержувати вимог, передбачених статтею 5 цього Закону, службової дисципліни та розпорядку роботи суду; не розголошувати відомості, що становлять державну, військову, службову, комерційну та банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які вони дізналися під час розгляду справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийнято рішення про закрите судове засідання; не допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності.

Згідно зі статтею 10 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» (у редакції, чинній на день призначення Літвінової А.В. на посаду судді (17 червня 2008 року) та прийняття нею присяги судді (3 жовтня 2008 року)) вперше призначений суддя в урочистій обстановці приймає присягу такого змісту: «Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об’єктивним і справедливим».

 

Пунктом 33 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про місце судової влади та її відносини з іншими гілками влади в сучасних демократіях (далі – КРЄС) визначено, що судді повинні поводитися бездоганно і під час виконання своїх функцій, і в їхньому особистому житті, та бути відповідальними за свою поведінку, якщо вона виходить за межі загальноприйнятих норм.

Відповідно до пункту 8 Висновку № 3 (2002) КРЄС до уваги Комітету міністрів Ради Європи про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості, повноваження, що надані суддям, тісно пов’язані із цінностями правосуддя, справедливості та свободи. Стандарти поведінки, які застосовуються до суддів, випливають з цих цінностей і є передумовами довіри до здійснення правосуддя.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, суддя повинен демонструвати поведінку, бездоганну навіть з точки зору стороннього спостерігача. Спосіб дій та поведінка судді мають підтримувати впевненість суспільства в чесності та непідкупності судових органів. Відповідно до пункту 4.1 Бангалорських принципів поведінки суддів, суддя має дотримуватися етичних норм, не допускаючи прояву некоректної поведінки при здійсненні будь-якої діяльності, що пов’язана з його посадою.

Статтями 1, 3 Кодексу суддівської етики визначено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб, на думку розсудливої законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною.

Положення міжнародних документів, законодавства України, Кодексу суддівської етики визначають, що суддя має дотримуватися високих стандартів поведінки та не вчиняти дій, які підривають авторитет правосуддя.

Аналіз зазначених приписів міжнародних документів та національного законодавства також свідчить, що дотримання етичних норм, високих стандартів поведінки, без прояву некоректної поведінки під час будь-якої діяльності, пов’язаної з посадою судді, є невід’ємною частиною діяльності судді незалежно від настання чи ненастання негативних наслідків такої поведінки.

Таким чином, суддя, який урочисто присягнув чесно і сумлінно виконувати обов’язки, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об’єктивним і справедливим, зобов’язаний усвідомлювати, що:

− виявлення фактів / обставин набуття суддею громадянства російської федерації − держави, яка грубо порушила свої міжнародні зобов’язання, вчинила збройну агресію проти України, незаконно анексувала її території та окупувала їх, допустила скоєння воєнних злочинів і злочинів проти людяності, може свідчити про безумовне порушення Конституції України та законів України;

− виявлення фактів / обставин набуття суддею громадянства російської федерації ставить під сумнів здатність судової влади в Україні забезпечити утвердження в державі принципу верховенства права і, зокрема, інтересів осіб, які звертаються до суду та очікують чесного і неупередженого правосуддя;

− такі дії суперечать конституційному принципу незалежності судді;

− такі дії підривають авторитет правосуддя, що має наслідком зниження рівня довіри громадян до судової влади та безпосередньо впливає на публічний імідж системи правосуддя.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає за доцільне наголосити, що частина шістнадцята статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначає стандарт доказування у дисциплінарному провадженні щодо судді, за змістом якого дисциплінарний орган в межах дисциплінарного провадження послуговується чіткими та переконливими доказами, наданими та отриманими в межах дисциплінарного провадження, для підтвердження існування підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

У розумінні приписів частини шістнадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» чіткими та переконливими є докази, які з точки зору звичайної розсудливої людини у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Відомими та такими, що не підлягають оспорюванню та доказуванню, є обставини вторгнення у 2014 році збройних сил російської федерації на територію Автономної Республіки Крим, на сході України (Донецька, Луганська області) та повномаштабного вторгнення 24 лютого 2022 року.

Служба безпеки України неодноразово перевіряла наявність у судді Літвінової А.В. російського громадянства, про що повідомляла Вищу раду правосуддя відповідними листами (вх. № 9645/0/8-24 від 18 липня 2024 року, № 10034/0/8-24 від 30 липня 2024 року).

Із матеріалів дисциплінарної справи також встановлено, що інформація про наявність у Літвінової А.В. паспорта та громадянства рф стала відомою громадськості, набула розголосу у суддівській спільноті та медіа навесні 2024 року (https://censor.net/ua/photo_news/3483415/suddya_likvidovanogo_oask_litvi... https://www.radiosvoboda.org/a/skhemy-suddya-oask-litvinova-rosiyske-hro... https://focus.ua/uk/ukraine/639180-suddya-likvidovanogo-oask-arina-litvi... https://www.pravda.com.ua/news/2024/04/10/7450495/; https://suspilne.media/kyiv/723104-v-okruznomu-adminsudi-kieva-pracuvala... та інші).

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує, що вихід із громадянства російської федерації особи, яка проживає на території іноземної держави, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення такої особи у спрощеному порядку, за винятком випадків, передбачених статтею 20 федерального закону «Про громадянство російської федерації» (https://ips.ligazakon.net/document/MUS37304?an=1).

Розірвання Україною дипломатичних стосунків із рф не звільняло суддю Літвінову А.В. від добровільних, свідомих обмежень та зобов’язань, які бере на себе суддя України з метою забезпечення довіри до суду та правосуддя з боку суспільства, не позбавляло її обов’язку дотримуватися правил суддівської етики, зокрема виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності.

З точки зору звичайної розсудливої людини, після виявлення наявності громадянства та паспорта громадянина російської федерації невжиття суддею Літвіновою А.В. будь-яких заходів щодо з’ясування обставин видачі паспорта, невчинення дій щодо виходу із громадянства російської федерації у встановленому законом порядку свідчать про фактичне визнання нею обставин набуття такого громадянства. Крім цього, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує факт у Літвінової А.В. з 1994 року наявності паспорта громадянина російської федерації та невчинення жодних дій для його анулювання та виходу із громадянства рф.

Надані суддею Літвіновою А.В. пояснення не спростовують наведених у дисциплінарній скарзі обставин та факту невиконання нею обов’язку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 121 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з яким набуттям громадянства іншої держави визнається, якщо суддею отриманий статус громадянина іншої держави іншим чином без його згоди, якщо суддя не вчинив дій для позбавлення статусу громадянина іншої держави протягом десяти днів з дня, коли судді стало відомо про отримання такого статусу.

Під час підготовки дисциплінарної справи до розгляду Служба безпеки України листом від 3 жовтня 2024 року № 14/5/1-6500 додатково повідомила Вищу раду правосуддя, що суддя Літвінова А.В. станом на 3 жовтня 2024 року має чинний паспорт громадянина російської федерації серії ___ № ____, що підтверджується відомостями та роздруківкою із сайту «проверка-паспорта.рф».

На переконання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, зазначені обставини підтверджують обґрунтовані сумніви у частині відповідності поведінки судді Літвінової А.В. високим стандартам поведінки та вказують на недотримання нею норм суддівської етики.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про Службу безпеки України» на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.

Статтею 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» установлено, що для виконання визначених законом завдань та за наявності підстав, передбачених статтею 6 цього Закону, в ході контррозвідувальної діяльності органи, підрозділи та співробітники Служби безпеки України, зокрема, мають право: здійснювати контррозвідувальний пошук, оперативно-розшукові заходи з використанням оперативних та оперативно-технічних сил і засобів, опитувати осіб за їх згодою, використовувати їх добровільну допомогу; виявляти, фіксувати і документувати гласно і негласно розвідувальні, терористичні та інші посягання на державну безпеку України, вести їх оперативний облік, здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів; проводити контррозвідувальні операції та відповідні оперативні і оперативно-технічні заходи з метою попередження, своєчасного виявлення і припинення розвідувально-підривної, терористичної та іншої протиправної діяльності на шкоду державній безпеці України.

Статтями 24, 25 Закону України «Про Службу безпеки України» (обов’язки та права Служби безпеки України) визначено коло покладених на Службу безпеки України повноважень щодо попередження, виявлення, припинення та розкриття протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Зазначений Закон України «Про Службу безпеки України» надає повноваження цьому органу виявляти факт набуття громадянином України громадянства іншої держави.

Ураховуючи наведені норми чинного законодавства, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя доходить висновку, що будь-яка здобута Службою безпеки України інформація чи відомості щодо набуття громадянином України громадянства іншої держави, отримання інших документів, на підставі яких громадянин України міг користуватися вигодами / послугами іншої держави, слід вважати вагомими доказами, щодо яких відсутній ризик недостовірності.

Відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов’язок прийняти ряд обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов’язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.

У Роз’ясненнях до Кодексу суддівської етики, затверджених рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1, зауважено, що неналежна поведінка суддів підриває упевненість громадян у справедливості судової системи. Судді мають усвідомлювати і пам’ятати про те, що вони перебувають під постійним та пильним контролем громадськості. У зв’язку із цим будь-який суддя повинен погодитися з обмеженнями, пов’язаними з дотриманням етичних норм, які на нього покладаються відповідно до його статусу. Ці обмеження можуть здаватися обтяжливими для пересічного громадянина, але суддя має дотримуватись таких обмежень добровільно та свідомо.

 

Наявність у судді Літвінової А.В. громадянства, паспорта громадянина російської федерації та приховування зазначених фактів свідчать про порушення нею статей 4, 127 Конституції України та статей 4, 6, 7, 10, Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів», статей 52, 56, 57, 121 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статей 1, 6 Кодексу суддівської етики, а здійснення нею протягом тривалого часу правосуддя в Україні та ухвалення рішень іменем України ставить під сумнів її здатність забезпечити утвердження в державі принципу верховенства права, зокрема інтересів осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя, суперечить конституційному принципу незалежності судді, неминуче підриває авторитет правосуддя, що має наслідком зниження рівня довіри громадян до судової влади.

З точки зору звичайної розсудливої людини, докази, здобуті під час розгляду дисциплінарної справи, у сукупності чітко й переконливо дають змогу дисциплінарному органу дійти висновку, що суддя Літвінова А.В. набула громадянство російської федерації, протягом тривалого часу приховувала цей факт, а отже, допустила поведінку, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, тобто вчинила дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Такі дії суддя Літвінова А.В. вчинила умисно, оскільки не могла не усвідомлювати загрози, яку несе факт приховання наявності паспорта та громадянства держави-агресора для конституційного ладу України, а також не могла не передбачати, що наслідком буде підрив авторитету правосуддя, зниження довіри громадян до судової влади, особливо в умовах збройної агресії проти України, що триває.

 

Щодо доводів судді Літвінової А.В. про те, що Головне управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту Національної державності Служби безпеки України у справах щодо судді Верховного Суду у відставці ОСОБА1 та колишнього голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА2 повідомляло про відсутність офіційної інформації, яка підтверджувала б / спростовувала б отримання ними іноземного громадянства, на відміну від інформації, яку надано щодо неї, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає, що наведені обставини / факти не є тотожними з обставинами цієї дисциплінарної справи.

Крім цього, за результатами розгляду звернення голови Громадської організації «Всеукраїнське об’єднання “Автомайдан”» Вища рада правосуддя ухвалила рішення від 25 липня 2024 року № 2316/0/15-24 про відмову у припиненні відставки судді Сімоненко В.М.

Щодо інформації про можливу наявність громадянства російської федерації у ОСОБА2, Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалила рішення від 8 лютого 2024 року № 39/зп-24 про опублікування Звіту Робочої групи з перевірки інформації про можливу наявність громадянства російської федерації у Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА2.

 

Відповідно до пункту 1 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, той факт, що суддя допустив поведінку, яка порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Дії судді Літвінової А.В. призвели до негативних наслідків, зокрема до підриву авторитету судової влади, та вплинули на публічний імідж системи правосуддя, оскільки відомості щодо цих подій були поширені в медіа та зазнали суспільного розголосу.

За таких обставин Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя доходить висновку, що суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Літвінова А.В. порушила норми суддівської етики та стандарти поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, допустила поведінку, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, а отже, вчинила істотний дисциплінарний проступок, передбачений частиною дев’ятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, статтею 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Відповідно до частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частини п’ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Згідно з інформацією, яку містить суддівське досьє, та відомостями з офіційного вебсайту Вищої ради правосуддя суддя Літвінова А.В. до дисциплінарної відповідальності не притягувалася.

Відповідно до характеристики, надісланої головою ліквідаційної комісії Окружного адміністративного суду міста Києва, Літвінова А.В. зарекомендувала себе досвідченим суддею, володіє теоретичними та практичними знаннями у галузі адміністративної юстиції та фахово застосовує їх під час здійснення правосуддя, відповідально ставиться до виконання завдань та обовʼязків, проявляє тактовність, ввічливість, постійно проходить підготовку для підтримання рівня кваліфікації. За особистими якостями спокійна, цілеспрямована, врівноважена, з повагою ставиться до керівництва та колег, дотримується професійної етики судді.

Частиною одинадцятою статті 109 Закону України від 2 червня 2016 року «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

З урахуванням триваючого характеру проступку судді Окружного адміністративного суду міста Києва Літвінової А.В. строк застосування до неї дисциплінарного стягнення не закінчився.

З огляду на характер допущеного суддею Окружного адміністративного суду міста Києва Літвіновою А.В. дисциплінарного проступку, який є істотним, його наслідки, що призвели до підриву авторитету правосуддя та негативно вплинули на ступінь довіри суспільства до судової влади, урахувавши особу судді, зокрема її позитивну характеристику, умисність дій, відсутність у неї дисциплінарних стягнень, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя доходить висновку, що застосування до судді Літвінової А.В. дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку та відповідає вимогам статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», застосування до неї будь-якого іншого дисциплінарного стягнення не забезпечить належного балансу між приватними та публічними інтересами, не виправить шкоди, завданої авторитету правосуддя.

На підставі викладеного, керуючись статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктами 13.22–13.44 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

 

вирішила:

 

притягнути до дисциплінарної відповідальності суддю Окружного адміністративного суду міста Києва Літвінову Аріну Володимирівну та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

Рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене в порядку і строки, встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

 

 

Головуючий на засіданні

Другої Дисциплінарної

палати Вищої ради правосуддя

 

Члени Другої Дисциплінарної

палати Вищої ради правосуддя