Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Говорухи В.І., членів Гречківського П.М., Іванової Л.Б., розглянувши висновок доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Швецової Л.А. за результатами попередньої перевірки скарги народного депутата України Бужанського Максима Аркадійовича стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва Сидорова Євгенія Вікторовича,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 19 жовтня 2020 року за вхідним № 136/16/5-20 надійшла дисциплінарна скарга народного депутата України Бужанського М.А. на дії судді Шевченківського районного суду міста Києва Сидорова Є.В. під час розгляду справи № 761/40663/18 за адміністративними матеріалами про адміністративне правопорушення, що надійшли з Управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в місті Києві, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА1 за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП).
У дисциплінарній скарзі Бужанский М.А. зазначає таке.
26 листопада 2018 року суддя Шевченківського районного суду міста Києва Сидоров Є.В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП, стосовно ОСОБА1, керуючись пунктом 1 частини першої статті 247 КУпАП, постановив закрити провадження у справі у зв’язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. У постанові суддя зазначив: «Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що органом, який склав протокол про адміністративне правопорушення в належній мірі не доведено факт відмови ОСОБА1 від проходження огляду на стан сп’яніння, а отже у діях останнього не встановлено ознак адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП».
Постанова містить висновок, що провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у зв’язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, оскільки, як вбачається з пояснень ОСОБА1 та письмових пояснень інспектора поліції Тищенка Ю.А., ОСОБА1 після виявлення ознак наркотичного сп’яніння було запропоновано пройти огляд на стан сп’яніння у лікаря-нарколога у закладі охорони здоров’я, розташованому за адресою: місто Київ, проспект Визволителів, 6, однак ОСОБА1 відмовився їхати до вказаного лікаря, попрохавши направити «до більш територіально наближеного закладу охорони здоров’я», що і стало підставою для складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Крім того, Бужанський М.А. зазначає, що відповідно до пункту 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
При цьому стаття 130 КУпАП передбачає, що відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є самостійним адміністративним правопорушенням.
Тобто скаржник вважає, що відмова від проходження огляду вже є складом адміністративного правопорушення, яке має наслідком встановлену законом відповідальність. Незгода водія з висновками працівників поліції або причини такої відмови не звільняють особу від відповідальності за статтею 130 КУпАП.
У дисциплінарній скарзі Бужанський М.А. стверджує, що через некомпетентність та байдуже ставлення судді Сидорова Є.В. до виконання своїх обов’язків щодо справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення спорів у сфері публічно-правових відносин правопорушники уникають відповідальності.
Такі дії судді, на думку скаржника, спрямовані на сприяння уникненню покарання такими недобросовісними водіями, що призводить до формування у них почуття безкарності.
З огляду на викладені обставини заявник просить притягнути суддю Шевченківського районного суду міста Києва Сидорова Є.В. до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 19 жовтня 2020 року зазначена скарга передана для розгляду члену Вищої ради правосуддя Швецовій Л.А.
Згідно з вимогами статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» доповідачем – членом Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Швецовою Л.А. проведено попередню перевірку скарги, за результатами якої складено висновок із викладенням фактів та обставин, що обґрунтовують надану у висновку пропозицію.
Розглянувши висновок доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Швецової Л.А. та додані до нього матеріали, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва Сидорова Є.В. з огляду на таке.
Сидоров Євгеній Вікторович Указом Президента України від 7 грудня 2009 року № 1016/2009 призначений на посаду судді військового місцевого суду Хмельницького гарнізону строком на п’ять років, Указом Президента України від 7 грудня 2010 року № 1079/2010 переведений на роботу на посаді судді Шевченківського районного суду міста Києва у межах п’ятирічного строку, Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 443/2017 призначений на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва.
З офіційного вебпорталу «Судова влада України» вбачається, що 25 жовтня 2018 року до Шевченківського районного суду міста Києва з Управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в місті Києві надійшли адміністративні матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА1 за частиною першою статті 130 КУпАП, які відповідно до звіту про автоматичний розподіл справ між суддями передано до провадження судді Сидорова Є.В. (справа № 761/40663/18).
З пояснень судді Шевченківського районного суду міста Києва Сидорова Є.В. та доданих до них копій матеріалів справи вбачається, що справу призначено до розгляду на 2 листопада 2018 року.
2 листопада 2018 року під час судового засідання ОСОБА1 не визнав своєї вини у вчиненні злочину та вказав, що не мав жодних ознак наркотичного сп’яніння, а також зазначив, що не відмовлявся від проходження огляду на стан сп’яніння, а лише просив провести його «у більш наближеному закладі охорони здоров’я, ніж клініка «Соціотерапія» на проспекті Визволителів, 6», оскільки не мав часу туди їхати. Оцінивши пояснення ОСОБА1 у сукупності з іншими матеріалами справи, суддя прийняв рішення про відкладення судового засідання до 23 листопада 2018 року у зв’язку з необхідністю виклику інспектора патрульної поліції Тищенка Ю.А. для надання пояснень.
23 листопада 2018 року у зв’язку з перебуванням судді Сидорова Є.В. у відрядженні справу призначено до розгляду на 26 листопада 2018 року.
23 листопада 2018 року інспектор патрульної поліції Тищенко Ю.А. надав суду письмові пояснення, в яких зазначив, що після виявлення у ОСОБА1 ознак наркотичного сп’яніння (зіниці очей не реагують на світло, підвищена жвавість, неприродна блідість) йому було запропоновано пройти огляд на стан наркотичного сп’яніння у лікаря-нарколога у закладі охорони здоров’я, розташованому за адресою: місто Київ, проспект Визволителів, 6, однак ОСОБА1 відмовився їхати до вказаного лікаря через брак часу.
Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 26 листопада 2018 року закрито провадження у справі стосовно ОСОБА1 у зв’язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.
Як вбачається з постанови суду, заслухавши пояснення особи, що притягується до адміністративної відповідальності, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, а саме: протокол про адміністративне правопорушення від 21 жовтня 2018 року серії БД 222537, пояснення щодо відмови від проходження огляду на стан сп’яніння, надані свідками, письмові пояснення , відеозапис процесу складання протоколу про адміністративне правопорушення, письмові пояснення інспектора патрульної поліції Тищенка Ю.А., суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА1 не вбачається складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, у зв’язку із чим його не може бути притягнутим до адміністративної відповідальності.
Доводи скарги суддя вважає необґрунтованими і такими, що побудовані виключно на власних міркуваннях та припущеннях.
Дисциплінарне провадження щодо судді має здійснюватися з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, відповідно до якого дисциплінарне провадження не може бути спрямоване на оцінку законності судових рішень суддів, які можуть піддаватися критиці лише шляхом оскарження відповідно до закону.
З огляду на наведене правомірність закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв’язку з відсутністю в діях ОСОБА1 складу адміністративного правопорушення не оцінюється Дисциплінарною палатою. Водночас важливим є те, як діяв суддя Сидоров Є.В. під час розгляду матеріалів зазначеної вище адміністративної справи для захисту основоположних прав людини, зокрема права на справедливий судовий розгляд безстороннім судом, та правового порядку загалом і чи наведено мотиви прийняття судового рішення.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1 КУпАП завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством.
Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їхньої компетенції відповідно до закону.
З копії адміністративної справи № 761/40663/18, доданої до пояснень судді Шевченківського районного суду міста Києва Сидорова Є.В., встановлено таке.
Згідно із протоколом про адміністративне правопорушення серії БД № 222537 21 жовтня 2018 року о 16 год 37 хв водій ОСОБА1 керував транспортним засобом марки «VOLKSWAGEN», державний номерний знак ЗНАК1, у місті Києві на проспекті Перемоги, 96 з ознаками наркотичного сп’яніння (зіниці очей не реагують на світло, підвищена жвавість, неприродна блідість). Від проходження огляду на стан сп’яніння у встановленому законом порядку водій відмовився у присутності двох свідків – ОСОБА2, ОСОБА3 Таким чином, своїми діями водій ОСОБА1 порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху, що має наслідком відповідальність, передбачену за частиною першою статті 130 КУпАП.
У своїх поясненнях, доданих до протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА1 зазначив, що не відмовляється від проходження медичного обстеження, але не мав часу їхати з патрульними до запропонованого медичного закладу та звернувся до них із проханням поїхати до будь-якої іншої медичної установи, яка знаходиться ближче до місця його зупинення. Також зазначив, що не вживав ні наркотичні речовини, ні алкогольні напої.
Вказане також підтверджується записами з нагрудної камери інспектора патрульної поліції Тищенка Ю.А., його письмовими поясненнями, які надійшли до суду 23 листопада 2018 року.
Диспозиція частини першої статті 130 КУпАП передбачає відповідальність не лише за керування транспортними засобами особами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції; передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп’яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, але й за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
З огляду на склад адміністративного правопорушення об’єктивна сторона вказаного правопорушення полягає, зокрема, в ухиленні від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп’яніння.
Пункт 2.5 Правил дорожнього руху передбачає, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Пунктом 12 розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним Наказом Міністерства внутрішніх справ та Міністерства охорони здоров’я від 9 листопада 2015 року № 1452/735 (далі – Інструкція), визначено, що у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров’я.
У пункті 1 розділу ІІІ Інструкції зазначено, що перелік закладів охорони здоров’я, яким надається право проведення огляду на стан сп’яніння водіїв, затверджується Міністерством охорони здоров’я України, Міністерством охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, начальниками структурних підрозділів з питань охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Наказом Департаменту охорони здоров’я Київської міської державної адміністрації від 30 травня 2016 року затверджено заклад охорони здоров’я – Київську міську клінічну лікарню «Соціотерапія», якому надається право на проведення огляду водіїв транспортних засобів з метою виявлення ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Водночас інспектором патрульної поліції Тищенком Ю.А. запропоновано ОСОБА1 пройти огляд на стан сп’яніння у Київській міській клінічній лікарні «Соціотерапія» за адресою: місто Київ, проспект Визволителів, 6. Як свідчать записи з нагрудної камери інспектора патрульної поліції Тищенка Ю.А., ОСОБА1 відмовився їхати за вказаною адресою через брак часу, але був згоден «проїхати в більш наближений заклад охорони здоров’я», попри те, що патрульні наголосили на відсутності «більш наближених закладів охорони здоров’я».
Факт відмови ОСОБА1 від проходження огляду на стан наркотичного сп’яніння у встановленому законом порядку зафіксований на переглянутому відеозаписі з нагрудної камери інспектора патрульної поліції Тищенка Ю.А. від 21 жовтня 2018 року.
Відповідно до пункту 6 розділу Х Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, передбачено, що у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров’я поліцейський в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп’яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Проте суддя Сидоров Є.В. дійшов висновку, що органом, який склав протокол про адміністративне правопорушення, належною мірою не доведено факт відмови ОСОБА1 від проходження огляду на стан сп’яніння.
Такі дії судді Сидорова Є.В. можуть свідчити про невідповідність завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення, передбаченим статтею 245 КУпАП, таким як своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Так, жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону (пункт 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року).
Водночас відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 34–36, 40) судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, а насамперед є гарантією проти свавілля. Суддя зобов’язаний вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правомірність. Підстави прийняття рішення повинні бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку міркувань, які привели суддю до ухваленого ним рішення. Виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення.
Вмотивованість – це вимога до суду наводити письмово у рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Право особи на справедливий судовий розгляд забезпечується і конкретизується, зокрема, через право на мотивоване судове рішення, що також відображається у прецедентах ЄСПЛ.
Зокрема, у рішенні ЄСПЛ у справі «Бендерський проти України» (пункт 42) Суд нагадує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов’язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.
У рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (пункт 58) ЄСПЛ повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Щоб судове рішення вважалося належно мотивованим, недостатньо просто процитувати закон та перерахувати докази, надані сторонами. Важливо навести ті висновки, яких дійшов суд за результатами оцінки доказів, та знайти настільки вагомі й одночасно зрозумілі аргументи на користь прийнятого рішення, щоб вони переконали в законності й справедливості вирішення спору навіть ту сторону, яка в цьому спорі програла.
Водночас, мотивуючи постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 26 листопада 2018 року, суддя зазначив лише, що органом, який склав протокол про адміністративне правопорушення, належною мірою не доведено факт відмови ОСОБА1 від проходження огляду на стан сп’яніння, а отже, у його діях не встановлено ознак адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.
Згідно із Кодексом суддівської етики, затвердженим XI черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року (далі – Кодекс), суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Він має докладати всіх зусиль до того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною. Крім того, суддя повинен виконувати свої професійні обов’язки незалежно, виходячи виключно з фактів, установлених на підставі власної оцінки доказів, розуміння закону, верховенства права, що є гарантією справедливого розгляду справи в суді, не зважаючи на будь-які зовнішні впливи, стимули, загрози, втручання або публічну критику. Неупереджений розгляд справ є основним обов’язком судді (статті 1, 3, 6, 15 Кодексу).
У Висновку № 3 (2002) КРЄС для Комітету міністрів Ради Європи «Етика та відповідальність суддів» наголошується, що питання довіри до судової системи стає ще більш важливим з огляду на зростання глобалізації спорів і широке поширення судових рішень. У державі, яка керується принципом верховенства права, громадськість має право сподіватись на утвердження загальних принципів, що є сумісними з поняттям справедливого суду та гарантують фундаментальні права. Порушення, так само, як і дотримання правил суддівської етики, можуть впливати на рівень довіри як у бік збільшення (підвищення), так і у бік зменшення (зниження). Впевненість громадськості в судовій владі підривається, якщо прийняття рішення суддею створює враження такого, що було прийнято під стороннім впливом. Судова влада повинна користуватись довірою не тільки з боку сторін у розгляді конкретної справи, а й з боку суспільства у цілому.
Довіра до судової влади залежить від упевненості громадськості у чесності, незалежності, неупередженості, справедливості суду та поваги до судових рішень як мірила ефективності відновлення порушеного права.
З урахуванням викладеного Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що дії судді Сидоренка Є.В. під час розгляду матеріалів зазначених вище адміністративних справ не можна визнати сумісними з поняттям справедливого суду та такими, що гарантують фундаментальні права.
Отже, наведені обставини можуть свідчити про наявність у діях судді Шевченківського районного суду міста Києва Сидорова Є.В. складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктами «а», «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду; незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.
Викладене свідчить про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва Сидорова Є.В.
Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не встановлено передбачених частиною першою статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» підстав для відмови у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва Сидорова Є.В.
Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва Сидорова Євгенія Вікторовича.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя В.І. Говоруха
Члени Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя П.М. Гречківський
Л.Б. Іванова
