Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши скарги суддів Дергачівського районного суду Харківської області Нечипоренко Інни Миколаївни, Болибока Євгена Анатолійовича на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 жовтня 2024 року № 3157/3дп/15-24 про притягнення суддів Дергачівського районного суду Харківської області Нечипоренко Інни Миколаївни, Болибока Євгена Анатолійовича до дисциплінарної відповідальності та відмову у притягненні суддів Харківського апеляційного суду Люшні Анатолія Івановича, Яковлевої Вікторії Сергіївни (відряджена до Київського апеляційного суду) до дисциплінарної відповідальності,

встановила:

5 листопада та 11 листопада 2024 року до Вищої ради правосуддя надійшли скарги суддів Дергачівського районного суду Харківської області Нечипоренко І.М. та Болибока Є.А. на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 жовтня 2024 року № 3157/3дп/15-24 про притягнення суддів Дергачівського районного суду Харківської області Нечипоренко І.М., Болибока Є.А. до дисциплінарної відповідальності та відмову у притягненні суддів Харківського апеляційного суду Люшні А.І., Яковлевої В.С. (відряджена до Київського апеляційного суду) до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 5 та 7 листопада 2024 року зазначені скарги передано члену Вищої ради правосуддя Бондаренко Т.З. для перевірки.

У засідання Вищої ради правосуддя, призначене на 5 грудня 2024 року, скаржник та суддя Нечипоренко І.М. не прибули, про дату, час і місце розгляду скарг повідомлені належним чином. Зазначену інформацію оприлюднено на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя. Суддя Болибок Є.А. взяв участь у засіданні в режимі відеоконференції та просив задовольнити скарги судді на рішення дисциплінарного органу та скасувати вказане рішення.

2 грудня 2024 року до Вищої ради правосуддя надійшла заява судді Нечипоренко І.М. з проханням розглянути скарги за її відсутності.

Під час засідання Вищої ради правосуддя було оголошено перерву.

У засіданні Вищої ради правосуддя, призначене на 14 січня 2025 року, скаржник та судді Нечипоренко І.М., Люшня А.І., Яковлева В.С. не прибули, про дату, час і місце розгляду скарг повідомлені належним чином. Зазначену інформацію оприлюднено на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя. Суддя Болибок Є.А. взяв участь у засіданні в режимі відео конференції.

13 січня 2025 року до Вищої ради правосуддя надійшли заяви суддів Нечипоренко І.М., Люшні А.І., Яковлевої В.С. з проханням розглянути скарги за їх відсутності.

Стислий зміст дисциплінарної скарги. Підстави відкриття дисциплінарної справи

До Вищої ради правосуддя 18 лютого 2021 року (вх. № К-1100/0/7-21) надійшла дисциплінарна скарга адвоката Колбанцева В.В. на дії суддів Харківського апеляційного суду Люшні А.І., Савченка І.Б., Яковлевої В.С., вчинені під час розгляду справи № 1-8/10 за заявою засудженого ОСОБА1 про перегляд вироку Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року за нововиявленими обставинами.

Скаржник повідомив, що за результатами перегляду зазначеного вироку за нововиявленими обставинами 11 листопада 2019 року Дергачівський районний суд Харківської області ухвалив новий вирок, яким, зокрема, визнав ОСОБА1 невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого підпунктами «а», «і» статті 93 Кримінального кодексу України в редакції 1960 року (далі – КК України в редакції 1960 року), за епізодом вбивства ОСОБА2.

Однак 25 січня 2021 року колегія суддів Харківського апеляційного суду у складі суддів Люшні А.І., Савченка І.Б., Яковлевої В.С. постановила, за словами скаржника, незаконну невмотивовану ухвалу, якою безпідставно скасувала зазначений вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року та направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Крім того, скаржник стверджував, що колегія суддів допустила безпідставне затягування розгляду зазначеної справи.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 18 лютого 2021 року дисциплінарну скаргу адвоката Колбанцева В.В. передано члену Вищої ради правосуддя Швецовій Л.А. для попередньої перевірки.

Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 17 березня 2021 року № 644/3дп/15-21 відкрито дисциплінарну справу стосовно суддів Харківського апеляційного суду Люшні А.І., Савченка І.Б., Яковлевої В.С. з підстав наявності в їхніх діях ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (безпідставне затягування або невжиття заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом).

Крім того, ухвалою від 19 травня 2021 року № 1085/3дп/15-21 Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя відкрила за власною ініціативою дисциплінарну справу стосовно суддів Дергачівського районного суду Харківської області Нечипоренко І.М., Болибока Є.А. з підстав можливої наявності у їхніх діях ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору). Об’єднала дисциплінарну справу, відкриту за ініціативою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя стосовно суддів Дергачівського районного суду Харківської області Нечипоренко І.М., Болибока Є.А., із дисциплінарною справою, відкритою за скаргою адвоката Колбанцева В.В. стосовно суддів Харківського апеляційного суду Люшні А.І., Савченка І.Б., Яковлевої В.С. Проведення підготовки до розгляду об’єднаної дисциплінарної справи доручено члену Вищої ради правосуддя Швецовій Л.А.

Під час підготовки справи до розгляду Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя на підставі наданих суддями Харківського апеляційного суду Люшнею А.І., Савченком І.Б., Яковлевою В.С. пояснень у зазначеній справі, копій матеріалів справи № 1-8/10 та окремої думки судді Дергачівського районного суду Харківської області Калмикової Л.К. від 11 листопада 2019 року встановила, що судді Дергачівського районного суду Харківської області Нечипоренко І.М., Болибок Є.А., Калмикова Л.К. розглянули справу з неповним дослідженням обставин, з’ясування яких мало істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.

Ураховуючи, що суддя Калмикова Л.К. виклала окрему думку у справі за заявою ОСОБА1, що свідчить про її незгоду з позицією, наведеною у вироку Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про відсутність підстав для відкриття дисциплінарної справи щодо цієї судді.

Пояснення суддів Дергачівського районного суду Харківської області Болибока Є.А., Нечипоренко І.М.

У письмових поясненнях, наданих після відкриття дисциплінарної справи, судді Болибок Є.А., Нечипоренко І.М. зазначили, що під час розгляду заяви ОСОБА1 про перегляд вироку за нововиявленими обставинами виконали вимоги частини четвертої статті 466 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) та врахували відповідну практику Верховного Суду.

Судді пояснили, що обвинувачення щодо ОСОБА1 по суті не розглядали, а лише надавали оцінку доводам сторони захисту щодо наявності у кримінальному провадженні обставин, які не були відомі під час ухвалення вироку, який переглядався, у контексті з письмовими доказами, які оспорювалися. При цьому показання нових семи свідків були логічними, послідовними, не суперечили одне одному та відповідали письмовим доказам, наданим на підтвердження їхніх показань. Суд встановив, що допитані свідки об’єктивно існували на момент ухвалення вироку Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року, але не були відомі суду та ОСОБА1; показання свідків перебувають в органічному зв’язку з елементами предмета доказування в цьому кримінальному провадженні і мають значення для оцінки обставин, які підлягали доказуванню. Показання свідків та відповідні письмові докази дали суду підстави однозначно констатувати, що 23 червня 2000 року з 15 до 17 години ОСОБА1 перебував у своїй квартирі, що виключало вчинення ним убивства ОСОБА2.

У додаткових поясненнях, що надійшли до Вищої ради правосуддя 21 жовтня 2024 року, суддя Болибок Є.А. зазначив, що суд має право не досліджувати докази щодо обставин, встановлених у судовому рішенні, яке переглядається за нововиявленими або виключними обставинами, якщо вони не оспорюються. Під час розгляду заяви ОСОБА1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами суд дослідив докази щодо обставин, які оспорювалися стороною захисту. Прокурор не заявляв клопотань щодо дослідження інших доказів, зокрема тих, на які посилався суд апеляційної інстанції в ухвалі від 25 січня 2021 року. Отже, з урахуванням вимог частини четвертої статті 466 та частини першої статті 22 КПК України, що стосуються змагальності сторін та свободи в поданні ними доказів і доведенні їх переконливості перед судом, інші докази не досліджувалися. Відповідно, суд не допитував свідків, зазначених в ухвалі Харківського апеляційного суду від 25 січня 2021 року.

Суддя Болибок Є.А. також пояснив, що, оскільки суд розглядав заяву саме ОСОБА1, клопотань від інших учасників судового провадження, зокрема від прокурора, не надходило, суд не проводив допиту засудженого ОСОБА5. При цьому суддя звернув увагу, що в апеляційній скарзі прокурора не скаржився на розгляд справи без участі засудженого ОСОБА5. Крім того, суд апеляційної інстанції також не повідомляв ОСОБА5 про судові засідання.

Суддя Болибок Є.А. вважав, що вирок від 11 листопада 2019 року щодо ОСОБА1 є вмотивованим. Зауважив, що в ухвалі суду апеляційної інстанції від 25 січня 2021 року не зазначено про допущення істотних порушень процесуального права під час ухвалення цього вироку, які унеможливили б реалізацію учасниками їхніх процесуальних прав, а також не вказано про відсутність у вироку мотивів прийняття чи відхилення аргументів сторін щодо суті спору. При цьому висновки суду першої інстанції стосовно нововиявлених обставин не спростовано, вирок скасовано лише з підстав неповноти судового розгляду.

Крім того, у поясненнях зазначено, що, ураховуючи конституційний принцип незалежності судді під час здійснення правосуддя, висновки суддів Болибока Є.А. та Нечипоренко І.М., викладені у вироку щодо ОСОБА1, безумовно свідчать про добросовісне тлумачення суддями закону та обставин справи, а не про недбалість або навмисне порушення закону.

У додаткових поясненнях, поданих до Вищої ради правосуддя 28 жовтня 2024 року, суддя Нечипоренко І.М., посилаючись на положення частини четвертої статті 466 КПК України, зазначила, що під час розгляду заяви ОСОБА1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами суд дослідив лише ті докази, які оспорювала сторона захисту. Прокурор не подавав клопотань про дослідження інших доказів, про які зазначав суд апеляційної інстанції в ухвалі від 25 січня 2021 року. Відповідно до вимог частини першої статті 22 КПК України щодо змагальності сторін та свободи в поданні суду своїх доказів і доведенні їх переконливості суд не досліджував інших доказів.

Суддя Нечипоренко І.М. пояснила, чому вважає нововиявленими обставини, вказані ОСОБА1. Зазначила, що після того, як ОСОБА1 надав у судовому засіданні пояснення щодо тортур, яких він зазнав у період з 15 до 25 липня 2003 року і через які був змушений написати дві «явки з повинною», вона не могла залишитися осторонь та вважала за необхідне ретельно перевірити всі викладені ним доводи. Зауважила, що пояснення ОСОБА1 щодо застосування до нього недозволених методів ведення досудового слідства підтверджено рішенням Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) у справі «Богомол проти України» від 10 листопада 2022 року.

При цьому суддя Нечипоренко І.М. повідомила, що після засудження ОСОБА1 його батько провів власне «розслідування» обставин справи, оскільки у червні 2000 року він та його дружина були на відпочинку і сина вдома не бачили. До батька прийшов сусід і товариш сина, ОСОБА3, який повідомив, що у червні 2000 року бачив у квартирі ОСОБА1 сторонніх осіб, зокрема ОСОБА4. Спілкуючись із Павлом та іншими свідками, батько з’ясував, що всі вони були у квартирі ОСОБА1 23 червня 2000 року, тобто в день убивства таксиста ОСОБА2. Їхні показання підтверджувалися письмовими доказами.

Суддя Нечипоренко І.М. зазначила, що твердження про обізнаність ОСОБА1 з усіма допитаними свідками на час розгляду справи в Апеляційному суді Харківської області є необґрунтованим. Подія відбулася 23 червня 2000 року, а «явку з повинною» ОСОБА1 подав лише 15 липня 2003 року, після чого справу неодноразово закривали за відсутністю доказів, у тому числі у 2003 та 2005 роках. У лютому 2007 року провадження поновили, ОСОБА1 допитали як свідка 12 лютого 2007 року, того самого дня його затримали, а наступного дня допитали як підозрюваного, коли він відмовився давати свідчення, підтримавши раніше надані показання. Справа розглядалася в Апеляційному суді Харківської області, де 9 березня 2010 року був ухвалений вирок. З огляду на те, що ОСОБА1 давав свідчення через багато років після подій і, зважаючи на обставини, за яких у нього були «вибиті» зізнавальні показання, він не міг пам’ятати, хто саме і коли відвідував його вдома десять років тому.

Суддя Нечипоренко І.М. стверджувала, що немає підстав вважати, що свідки дали неправдиві показання, а їх знайомство з ОСОБА1 та його батьком не може бути причиною для визнання цих показань недостовірними. Тому посилання суддів апеляційного суду на «особисте знайомство» свідків із засудженим не відповідає вимогам КПК України.

Крім того, суддя Нечипоренко І.М. вказала, що суд за результатами дослідження доказів, які оспорювала сторона захисту, визнав їх недопустимими. Суддя перелічила ці докази та вказала мотиви визнання їх недопустимими. Пояснила, що, встановивши, що показання свідків є нововиявленими обставинами та оцінивши їх істотність для справи, суд дослідив ці показання в сукупності з доказами, які оскаржувала сторона захисту; визнав більшість доказів недопустимими, що призвело до застосування доктрини «плодів отруєного дерева», у зв’язку із чим не було потреби досліджувати інші докази. Як результат, було ухвалено виправдувальний вирок за епізодом вбивства ОСОБА2 із призначенням нового покарання.

Ураховуючи те, що ОСОБА5 заяву про перегляд вироку за нововиявленими обставинами щодо себе не подавав, на думку судді Нечипоренко І.М., втручання у вирок щодо нього було б виходом суду за межі правових підстав перегляду та порушенням принципу юридичної визначеності.

При цьому суддя зауважила, що під час нового розгляду справи після скасування вироку був допитаний засуджений ОСОБА5, який пояснив, що ОСОБА1 з ним не вчиняв вбивства таксиста ОСОБА2, свідок ОСОБА6, яка є матір’ю засудженого ОСОБА5 і була допитана у судовому засіданні, пояснила, що в день убивства таксиста вона лише бачила сина з ним, інших осіб не було.

Стислий зміст оскаржуваного рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

Вироком Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року ОСОБА1 та ОСОБА5 засуджено, зокрема, за вчинення умисного за попереднім зговором убивства ОСОБА2 з корисливих мотивів.

29 грудня 2014 року засуджений ОСОБА1 звернувся до суду із заявою про перегляд вироку від 9 березня 2010 року за нововиявленими обставинами, у якій зазначено про наявність нововиявлених обставин, а саме виявлення нових свідків, які можуть підтвердити, що 23 червня 2000 року він перебував удома, тому не міг брати участі у вчиненні злочину, а саме вбивстві ОСОБА2.

За результатами розгляду заяви ОСОБА1 судді Болибок Є.А. та Нечипоренко І.М. дійшли висновку про наявність підстав для визнання наведених засудженим обставин нововиявленими та задоволення заяви. У рішенні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя вказано, що всупереч установленій статтею 370 КПК України вимозі щодо вмотивованості судового рішення вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року у справі № 1-8/10 не містить мотивів, якими суд керувався, визнаючи наведені ОСОБА1 обставини нововиявленими. Зокрема, у вироку не наведено мотивів прийняття аргументів ОСОБА1 про те, що до 2014 року йому не були відомі та не могли бути відомі обставини того, що 23 червня 2000 року (в день вбивства ОСОБА2) він перебував удома, куди протягом дня приходили вказані ним свідки.

Крім цього, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в оскаржуваному рішенні зазначила, що засуджений ОСОБА1 у заяві просив переглянути вирок Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року тільки в частині епізоду вбивства ОСОБА2, встановлені в цьому вироку обставини в частині епізоду вбивства ОСОБА7 не оспорювалися.

Під час судового розгляду прокурор висловлював заперечення щодо задоволення заяви ОСОБА1, вважаючи її безпідставною та необґрунтованою.

У вироку Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року у справі № 1-8/10 щодо ОСОБА1 зазначено, що суд безпосередньо дослідив усі докази, які містять матеріали провадження за епізодом вбивства ОСОБА2, в сукупності з нововиявленими обставинами.

Однак, у вироку Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року у справі № 1-8/10 щодо ОСОБА1 досліджено та надано оцінку виключно тим доказам, які, на думку суду, виправдовують засудженого, однак не досліджено та не надано оцінку доказам, які його викривають.

На зазначеному наголошував також Харківський апеляційний суд в ухвалі від 25 січня 2021 року, постановленій за результатами перегляду вказаного вироку.

Отже, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року у справі № 1-8/10 щодо ОСОБА1 не містить мотивів відхилення аргументів сторони обвинувачення щодо наявності доказів, які доводять вину ОСОБА1 у вчиненні вбивства ОСОБА2, про які зазначено у вироку, що переглядався за нововиявленими обставинами. Зазначена обставина свідчить про невмотивованість цього вироку.

З огляду на викладене незазначення у вироку Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року мотивів прийняття судом аргументів ОСОБА1 про те, що станом на дату ухвалення вироку, який переглядався за нововиявленими обставинами, йому не були відомі та не могли бути відомі обставини, на які він посилався як на нововиявлені, а також незазначення мотивів відхилення аргументів сторони обвинувачення щодо наявності доказів, які доводять вину ОСОБА1 у вчиненні вбивства ОСОБА2, свідчать про наявність у діях суддів Болибока Є.А., Нечипоренко І.М. складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття аргументів сторони щодо суті спору).

Вироком Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року ОСОБА1 та ОСОБА5 засуджено, зокрема, за вчинення умисного за попереднім зговором убивства ОСОБА2 з корисливих мотивів.

Під час вирішення питання про перегляд вказаного вироку в частині епізоду вбивства ОСОБА2 за нововиявленими обставинами учасниками судового провадження є, зокрема, засуджені ОСОБА1 та ОСОБА5.

Однак усупереч вимогам частини другої статті 466 КПК України ОСОБА5 не був повідомлений про дату, час та місце розгляду заяви ОСОБА1 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року, яким його також було засуджено до довічного позбавлення волі, зокрема, за участь у вбивстві ОСОБА2, тобто за вчинення дій спільно з ОСОБА1.

Розгляд заяви ОСОБА1 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року без участі ОСОБА5, якого цим вироком також було засуджено до довічного позбавлення волі, унеможливив реалізацію ОСОБА5 його процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, встановлених у статті 42 КПК України. Зокрема, під час розгляду вказаної заяви ОСОБА1 у суді першої інстанції ОСОБА5 був позбавлений можливості висловити думку щодо цієї заяви, ставити запитання іншим учасникам справи, давати пояснення стосовно обставин кримінальної справи, подавати заперечення, заявляти відводи, ознайомлюватися з матеріалами судової справи, брати участь у судових засіданнях тощо.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначила, що наведені негативні наслідки для засудженого ОСОБА5 перебувають у прямому причиново-наслідковому зв’язку з діями суддів Болибока Є.А. та Нечипоренко І.М., які, визначили зазначені ОСОБА1 обставини нововиявленими, розглянули відповідне кримінальне провадження без виклику та участі ОСОБА5.

За встановлених обставин Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що судді Болибок Є.А., Нечипоренко І.М. вчинили істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію засудженим ОСОБА5 наданих процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків. Такі дії суддів Нечипоренко І.М., Болибока Є.А. охоплюються складом дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Узагальнені доводи скарги судді Болибока Є.А.

5 листопада 2024 року (вх. № 3723/0/6-24) суддя Болибок Є.А. подав до Вищої ради правосуддя скаргу, у якій просив скасувати повністю рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 жовтня 2024 року № 3157/3дп/15-24 в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Дергачівського районного суду Харківської області Болибока Є.А. та закрити дисциплінарне провадження.

На обґрунтування доводів скарги вказав, що, ухвалюючи оскаржуване рішення, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не врахувала вимоги статті 466 КПК України. Судді під час розгляду заяви засудженого ОСОБА1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами дослідили докази щодо обставин, які оспорювала сторона захисту. При цьому прокурор не заявляв будь-яких клопотань щодо дослідження інших доказів, зокрема тих, про які зазначив суд апеляційної інстанції в ухвалі від 25 січня 2021 року, у зв’язку із чим з урахуванням вимог частини четвертої статті 466 та частини першої статті 22 КПК України суд не досліджував інших доказів. У зв’язку із цим суд не допитував свідків, які зазначені в ухвалі Харківського апеляційного суду від 25 січня 2021 року.

Крім того, потерпілої за цим епізодом не було. Допит засудженого ОСОБА5 не проводився, оскільки таке клопотання не надходило. Суд безпосередньо дослідив усі докази щодо обставин, які оспорювались за епізодом убивства ОСОБА2, у сукупності з нововиявленими обставинами.

Суддя Болибок Є.А. зауважив, що Харківський апеляційний суд не встановив, що суд першої інстанції допустив істотне порушення норм процесуального права. Не встановлено також, що вирок суду не містить мотивів його прийняття або відхилення аргументів сторін, а судове рішення скасоване з підстав неповноти судового розгляду.

В апеляційній скарзі прокурор не зазначав, що судовий розгляд здійснювався без участі засудженого ОСОБА5 та що вирок суду є невмотивований, а просив скасувати вирок суду з інших підстав.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції прокурор не заявляв клопотань про виклик ОСОБА5 та про дослідження інших доказів, про які зазначав апеляційний суд.

Підставою скасування вироку суду першої інстанції Харківським апеляційним судом стало не те, що судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого ОСОБА5, та й сам апеляційний суд не повідомляв ОСОБА5 про розгляд.

Згодом під час нового розгляду справи суд першої інстанції допитав ОСОБА5, який пояснив, що вчинив злочин сам, без ОСОБА1.

З огляду на конституційний принцип незалежності судді під час здійснення правосуддя висновки суддів Болибока Є.А. та Нечипоренко І.М., на думку судді Болибока Є.А., безумовно вказують на добросовісне тлумачення суддями закону та обставин справи, що не свідчить про недбалість чи навмисне порушення закону.

Суддя Болибок Є.А. вказує, що грубої недбалості чи навмисного порушення закону та обмеження або порушення законних прав та інтересів сторін кримінального провадження під час розгляду заяви ОСОБА1 не допустив.

Просить урахувати, що судді не повинні бути поза юридичною відповідальністю, проте й не повинні відповідати за тлумачення на свій розсуд правової норми, що відрізняється від тлумачення цієї норми іншими колегами.

Крім того, суддя Болибок Є.А. вважає, що строк притягнення їх до дисциплінарної відповідальності у вказаній дисциплінарній справі закінчився 30 жовтня 2024 року, а також звертає увагу, що дисциплінарне провадження тривало понад строк, визначений частиною четвертою статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Узагальнені доводи скарги судді Нечипоренко І.М.

7 листопада 2024 року (вх. № 3742/0/6-24) суддя Нечипоренко І.М. подала до Вищої ради правосуддя скаргу, у якій просила скасувати повністю рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 жовтня 2024 року № 3157/3дп/15-24 у частині притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Дергачівського районного суду Харківської області Нечипоренко І.М.

Суддя Нечипоренко І.М. зазначила, що умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків не допустила, а навпаки, колегія суддів шляхом ретельного розгляду, на підставі всебічного, повного й неупередженого дослідження обставин заяви ОСОБА1 про перегляд вироку за нововиявленими обставинами, в межах вимог частини четвертої статті 466 КПК України, яка передбачає, що суд має право не досліджувати доказів щодо обставин, встановлених у судовому рішенні, яке переглядається за нововиявленими або виключними обставинами, якщо вони не оспорюються, ураховуючи клопотання сторони захисту про дослідження доказів щодо обставин, які оспорювалися, та за відсутності будь-яких клопотань зі сторони обвинувачення, установивши, що показання свідків є нововиявленими обставинами, оцінивши ці показання з точки зору істотності для цієї конкретної справи, дослідивши їх в сукупності з доказами, про дослідження яких заявила сторона захисту, визнавши більшу частину доказів недопустимими, і як наслідок застосування суддями доктрини «плодів отруєного дерева» та був ухвалений виправдувальний вирок по епізоду вбивства таксиста ОСОБА2 із призначенням нового покарання ОСОБА1.

Вирок суду від 11 листопада 2019 року містить двадцять сторінок, детальне обґрунтування всіх ухвалених рішень із простеженням логіки міркувань, які стали підставою для ухвалення вироку.

На думку судді, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя фактично перевірила судове рішення у зазначеній справі на предмет дотримання вимог процесуального законодавства, хоча не мала на це повноважень.

Суддя Нечипоренко І.М. вважає, що її дії під час ухваленні вироку 11 листопада 2019 року не свідчать про ухвалення судового рішення всупереч чітким, однозначно зрозумілим процесуальним нормам, оскільки справи цієї категорії є відносно рідкісними та містить неоднозначну практику. Натомість рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя містить оцінні судження про невмотивованість вироку в частині прийняття аргументів засудженого ОСОБА1, а також у частині незазначення мотивів відхилення аргументів сторони обвинувачення щодо наявності доказів, які доводять вину ОСОБА1 у вчиненні вбивства ОСОБА2.

Під час розгляду заяви ОСОБА1 за нововиявленими обставинами судді не повинні були повторно розглядати справу по суті, зазначати мотиви відхилення аргументів сторони обвинувачення щодо наявності доказів, які доводять вину ОСОБА1 у вчиненні вбивства ОСОБА2, а лише мали встановити нововиявлені обставини, оцінити їх з точки зору істотності для цієї конкретної справи, дослідити та ухвалити відповідне рішення.

Зокрема, під час розгляду заяви ОСОБА1 про перегляд вироку за нововиявленими обставинами показання свідків були визнані нововиявленими, оскільки вони існували на момент розгляду справи Апеляційним судом Харківської області 9 березня 2010 року, однак не були відомі суду, з огляду на те, що ОСОБА1, ураховуючи недозволені методи досудового розслідування, які до нього застосовувалися в будівлі Управління по боротьбі з організованою злочинністю (УБОЗу) з 15 до 25 липня 2003 року та внаслідок яких він був змушений написати дві «явки з повинною», у своїх поясненнях зазначив, що на час розгляду справи не міг пам’ятати події, які відбувалися в його квартирі саме 23 червня 2000 року, та не міг ідентифікувати 23 червня 2000 року як день, коли у його квартирі були всі допитані судом свідки. Під час відбування покарання ці обставини стали відомі його батьку.

Крім того, показання свідків були підтверджені письмовими доказами (видаткова накладна № 292 від 23 червня 2000 року, справжність дати складання якої підтверджується банківською випискою від 27 червня 2000 року, яка містить дату оплати, а саме 23 червня 2000 року, на користь ТОВ «Еллада» на підставі вказаної накладної, та копія медичної карти №12661 стаціонарного хворого ОСОБА8, згідно з якою він 23 червня 2000 року о 16 год 10 хв був госпіталізований з діагнозом «ІНФОРМАЦІЯ1», та копією довідки від 23 червня 2000 року про направлення на стаціонарне лікування) та в сукупності з дослідженими за клопотанням сторони захисту доказами, могли вплинути на юридичну оцінку обставин, надану Апеляційним судом Харківської області у вироку від 9 березня 2010 року.

Водночас суддя Нечипоренко І.М. зазначила, що суд за результатами дослідження доказів на підставі клопотань захисника, які сторона захисту оскаржувала, визнав недопустимими такі докази:

допит підозрюваного ОСОБА1, очну ставку ОСОБА1 з ОСОБА5 та відтворення обстановки й обставин події, які проведено до порушення кримінальної справи, 24 вересня 2003 року, тобто всупереч вимогам частини першої статті 113 КПК України (в редакції 1960 року);

одержання «явки з повинною» від ОСОБА1, по суті, мало ознаки допиту в умовах затримання як підозрюваного, під час якого він зізнався у вчиненні умисного вбивства. Зазначене зумовлювало додаткову необхідність у невідкладному наданні заявнику офіційного статусу підозрюваного (обвинуваченого) в цьому злочині і залучення адвоката до всіх слідчих дій за його участю. Оскільки «явка з повинною» є по суті позасудовими показаннями і отримана за відсутності захисника, то відповідно до частини четвертої статті 95 КПК України і роз’яснень Верховного Суду України від 9 жовтня 2017 року (справа №5-159кс(15)17) є порушенням права на захист, таку «явку з повинною» не можна визнавати допустимою;

протоколи допиту ОСОБА1 як свідка від 12 лютого 2007 року та як підозрюваного від 13 лютого 2007 року, оскільки у справі «Собко проти України» від 17 грудня 2015 року ЄСПЛ акцентував увагу на тому, що «із заявником defacto поводились як із підозрюваним», а сам факт доправлення його до відділу міліції та допиту його як свідка свідчив про його вразливість. Крім того, ЄСПЛ констатував порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час ухвалення рішень національними судами, які взяли до уваги первинні визнавальні показання заявника як свідка та використали ці показання для його засудження. Із системного аналізу кримінально-процесуального закону та практики ЄСПЛ убачається, що використання як доказів показань свідка, який згодом набув статусу обвинуваченого чи підозрюваного, є порушенням права «на мовчання», а також порушенням права не свідчити проти себе, унаслідок чого такі докази мають бути визнані судом недопустимими.

Пояснення ОСОБА1 щодо застосування до нього недозволених методів ведення досудового слідства відображені в рішенні ЄСПЛ у справі «Богомол проти України» від 10 листопада 2022 року.

У рішенні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя зазначено про нібито істотне порушення суддею Нечипоренко І.М. норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасником судового процесу, а саме другим засудженим ОСОБА5, наданих йому процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, оскільки він не був повідомлений про розгляд заяви ОСОБА1. Однак на думку судді, оскільки ОСОБА5 не подавав заяву про перегляд вироку за нововиявленими обставинами щодо нього, втручання у вирок щодо нього було б виходом суду за межі правових підстав перегляду вироку за нововиявленими обставинами за заявою ОСОБА1 та порушенням принципу юридичної визначеності.

До того ж, під час нового розгляду справи, після скасування вироку Харківським апеляційним судом ухвалою від 25 січня 2021 року, засуджений ОСОБА5 був допитаний та пояснив, що ОСОБА1 не вчиняв разом із ним убивства таксиста ОСОБА2.

Установлені фактичні обставини в дисциплінарній справі:

Нечипоренко Інна Миколаївна Указом Президента України від 10 листопада 2009 року № 918/2009 призначена на посаду судді Дергачівського районного суду Харківської області строком на п’ять років, Постановою Верховної Ради України від 21 травня 2015 року № 479-VIII обрана на посаду судді Дергачівського районного суду Харківської області безстроково.

Болибок Євген Анатолійович Указом Президента України від 25 грудня 2004 року № 1540/2004 призначений на посаду судді Дворічанського районного суду Харківської області строком на п’ять років, Указом Президента України від 4 вересня 2006 року № 731/2006 переведений на роботу на посаді судді Дергачівського районного суду Харківської області в межах п’ятирічного строку, Постановою Верховної Ради України від 17 червня 2010 року № 2349-VI обраний на посаду судді Дергачівського районного суду Харківської області безстроково.

Люшня Анатолій Іванович Постановою Верховної Ради України від 24 грудня 1993 року № 3802-ХІІ обраний суддею військового суду Харківського гарнізону, Постановою Верховної Ради України від 18 березня 2004 року № 1633-ІV обраний на посаду судді військового місцевого суду Харківського гарнізону безстроково, Постановою Верховної Ради України від 18 листопада 2004 року № 2194-ІV обраний на посаду судді апеляційного суду Харківської області безстроково, рішенням Вищої ради правосуддя від 15 жовтня 2019 року № 264/0/15-19 переведений до Харківського апеляційного суду.

Яковлева Вікторія Сергіївна Указом Президента України від 14 квітня 2008 року № 364/2008 призначена на посаду судді Балаклійського районного суду Харківської області строком на п’ять років, Постановою Верховної Ради України від 18 квітня 2013 року № 207-VІІ обрана на посаду судді Балаклійського районного суду Харківської області безстроково, Постановою Верховної Ради України від 19 вересня 2013 року № 595-VІІ обрана на посаду судді апеляційного суду Харківської області, Указом Президента України від 28 вересня 2018 року № 297/2018 переведена на посаду судді Харківського апеляційного суду. Рішенням Голови Верховного Суду від 12 серпня 2022 року № 381/0/149-22 відряджена до Київського апеляційного суду для здійснення правосуддя з 15 серпня 2022 року.

Судова справа № 1-8/10 за заявою ОСОБА1 про перегляд вироку за нововиявленими обставинами перебувала у провадженні колегії суддів Дергачівського районного суду Харківської області у складі суддів Нечипоренко І.М., Болибока Є.А., Калмикової Л.К.

Вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року, ухваленим вказаною колегією суддів, заяву ОСОБА1 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року задоволено.

Вирок Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року щодо ОСОБА1 скасовано.

ОСОБА1 визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених підпунктами «а», «і» статті 93 КК України в редакції 1960 року, за епізодом вбивства ОСОБА2 та виправдано його, оскільки не доведено, що він вчинив вказаний злочин.

Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА1 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених підпунктами «а», «і» статті 93 КК України в редакції 1960 року (за епізодом вбивства ОСОБА7) та частиною третьою статті 142 КК України в редакції 1960 року, із призначенням покарання:

– за підпунктами «а», «і» статті 93 КК України в редакції 1960 року – у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна;

– за частиною третьою статті 142 КК України в редакції 1960 року – у виді 14 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

На підставі статті 42 КК України в редакції 1960 року за сукупністю вчинених злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА1 визначено остаточне покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Відповідно до частини четвертої статті 70 КК України за сукупністю злочинів за цим вироком і злочинів, за які ОСОБА1 було засуджено вироком Київського районного суду міста Харкова від 23 лютого 2004 року, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА1 визначено остаточне покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Вироком також вирішено питання щодо обчислення строку відбуття ОСОБА1 покарання.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 14 листопада 2019 року виправлено описку у вироку Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року стосовно ОСОБА1 щодо обчислення строку відбування покарання, доповнено резолютивну частину таким абзацом: «До набрання вироком законної сили обрати ОСОБА1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою».

Вирок мотивований тим, що показання нових семи свідків та відповідні письмові докази підтверджують, що 23 червня 2000 року з 15 до 17 години ОСОБА1 перебував у своїй квартирі, що виключає вчинення ним дій у зазначений час та за обставин, викладених у вироку Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року за епізодом вбивства ОСОБА2.

Крім того, у вироку Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року зазначено, що докази у кримінальній справі, які покладено в основу обвинувачення ОСОБА1 за епізодом вбивства ОСОБА2, отримані з порушенням кримінального процесуального законодавства під час його допиту як підозрюваного, очної ставки із ОСОБА5, відтворення обстановки та обставин події, а тому є недопустимими.

Суддя Дергачівського районного суду Харківської області Калмикова Л.К., яка брала участь у розгляді справи за заявою ОСОБА1 про перегляд вироку за нововиявленими обставинами, не погоджуючись із виправдувальним вироком, письмово виклала окрему думку.

В окремій думці суддя Калмикова Л.К. розцінила показання засудженого ОСОБА1 як недостовірні та надані з метою уникнення кримінальної відповідальності за вбивство ОСОБА2, оскільки в судовому засіданні засуджений не навів жодного аргументованого доказу на обґрунтування неможливості повідомлення апеляційного суду під час судового розгляду кримінальної справи про надважливі обставини справи, які підтверджували б його невинуватість.

Суддя Калмикова Л.К. також зауважила, що повідомлені ОСОБА1 обставини не можуть вважатися нововиявленими в розумінні статті 459 КПК України.

Не погоджуючись із вказаним вироком, прокурор Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області Лисенко В.Ю. оскаржив його в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду.

В апеляційній скарзі прокурор зазначив, що досудовим розслідуванням зібрано достатньо доказів винуватості ОСОБА1 та ОСОБА5 у вчиненні умисного вбивства ОСОБА2. Наголосив, що ОСОБА1 та ОСОБА5 написали явки з повинною за епізодом убивства ОСОБА7, а згодом – явки з повинною за фактом убивства ОСОБА2. До моменту написання явок із повинною органам досудового розслідування не було відомо про вбивство ОСОБА2. У зв’язку з написанням ОСОБА1 та ОСОБА5 явок з повинною було проведено ексгумацію трупа ОСОБА2 та встановлено, що смерть потерпілого була насильницькою. Прокурор наголосив, що у явках з повинною ОСОБА1 та ОСОБА5 виклали деталі злочину, які могли бути відомі лише безпосереднім виконавцям злочину. Водночас доводи сторони захисту щодо написання явок з повинною під диктовку працівників міліції спростовуються висновками судових авторознавчих експертиз.

Крім того, прокурор стверджував, що показання засудженого про наявність свідків, які підтверджують його перебування вдома в момент вчинення злочину, є недостовірними, надані з метою уникнення відповідальності за вбивство ОСОБА2, оскільки ОСОБА1 звернувся із заявою про перегляд вироку лише у грудні 2014 року, після розгляду справи за обвинуваченням ОСОБА9 (який був свідком у справі за обвинуваченням ОСОБА1 та засуджений за введення в оману суду), хоча всі заявлені ОСОБА1 свідки є його знайомими та були відомі йому ще на час розгляду справи в Апеляційному суді Харківської області.

Прокурор також зазначив, що суд першої інстанції призначив ОСОБА1 занадто м’яке покарання, не врахувавши, що він раніше був засуджений та вчинив особливо тяжкі злочини.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 11 січня 2020 року справу № 1-8/10 із вказаною апеляційною скаргою прокурора передано до провадження колегії суддів Харківського апеляційного суду у складі суддів Люшні А.І. (доповідач), Яковлевої В.С., Савченка І.Б.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 25 січня 2021 року, постановленою зазначеною колегією суддів, апеляційну скаргу прокурора задоволено частково.

Вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року щодо ОСОБА1 скасовано і призначено новий розгляд справи в суді першої інстанції.

Скасовуючи вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року, суд апеляційної інстанції керувався тим, що ОСОБА1 оспорював свою причетність до вбивства ОСОБА2, тому з урахуванням вимог частини четвертої статті 466 КПК України суд першої інстанції повинен був досліджувати всі докази щодо обставин убивства ОСОБА2, які були покладені в основу обвинувального вироку, що переглядається за нововиявленими обставинами. Однак суд першої інстанції дослідив лише докази, надані стороною захисту, та частину доказів, які були покладені в основу обвинувального вироку, що переглядається, критично переоцінивши їх на користь ОСОБА1. Решту доказів сторони обвинувачення за епізодом вбивства ОСОБА2, що наведені у вироку Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року на підтвердження доведеності вини ОСОБА1 у вчиненні цього злочину, суд першої інстанції не дослідив.

Крім того, в ухвалі апеляційного суду зазначено, що суд першої інстанції не допитав засудженого ОСОБА5 та свідків, показання яких були викладені у вироку апеляційного суду, що переглядається, на підставі яких було встановлено винуватість ОСОБА1 та ОСОБА5 у вбивстві ОСОБА2.

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції не дослідив обставин, з’ясування яких мало істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, що згідно з пунктом 2 частини першої статті 410 КПК України свідчить про неповноту судового розгляду відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 КПК України, отже, є підставою для скасування судового рішення.

Згодом за результатами нового розгляду справи Дергачівський районний суд Харківської області ухвалою від 19 серпня 2021 року заяву засудженого ОСОБА1 про перегляд вироку Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року за нововиявленими обставинами залишив без задоволення.

Вказану ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області залишено без змін за результатами апеляційного та касаційного переглядів.

Ухвала Дергачівського районного суду Харківської області від 19 серпня 2021 року мотивована тим, що обставини, на які посилався ОСОБА1, –перебування засудженого у день убивства ОСОБА2 вдома протягом дня та наявність показань свідків, які можуть це підтвердити, не можуть вважатися нововиявленими обставинами в розумінні статті 462 КПК України, оскільки безпосередньо стосуються самого засудженого, і йому на час розгляду справи було або могло бути відомо, де і коли він знаходився.

Щодо решти обставин, на які посилалася захисник ОСОБА1, а саме неправдивість явок з повинною ОСОБА5 та ОСОБА1, недопустимість деяких доказів у кримінальній справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди вищих інстанцій, зазначив, що вони також не є нововиявленими.

Правове регулювання та висновки

Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

Дисциплінарне провадження здійснюється з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, відповідно до якого дисциплінарне провадження не може бути спрямоване на оцінку законності рішень суддів. Вища рада правосуддя діє в межах повноважень, визначених статтею 131 Конституції України та статтею 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», та не має права оцінювати законність судового рішення і перевіряти його правовий зміст.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя правильно зазначила, що вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року у справі № 1-8/10 не оцінюється на предмет законності, оцінка надається лише діям суддів Нечипоренко І.М., Болибока Є.А. під час ухвалення вироку.

Глава 34 КПК України визначає підстави та порядок здійснення провадження за нововиявленими обставинами, строки звернення та вимоги до заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Відповідно до частини першої статті 459 КПК України судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті, зокрема, за нововиявленими обставинами.

Частиною першою статті 467 КПК України передбачено, зокрема, що за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами суд має право скасувати вирок та ухвалити новий вирок. При ухваленні нового судового рішення суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції.

Згідно зі статтею 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Вмотивованість – це вимога до суду наводити письмово в рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою висновку суду за результатами вирішення справи (заяви, клопотання). Це також пояснення суду, чому він ухвалив саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.

Обов’язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору (заяви, клопотання) полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору (заяви, клопотання), з посиланням на з’ясовані у справі обставини та норми права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися.

Щоб судове рішення вважалося належно мотивованим, недостатньо просто процитувати закон та перерахувати докази, надані сторонами. Важливо навести ті висновки, яких дійшов суд за результатами оцінки доказів, та знайти настільки вагомі й одночасно зрозумілі аргументи на користь прийнятого судового рішення, щоб вони переконали в законності й справедливості вирішення справи (заяви, клопотання).

Відповідно до частини другої статті 459 КПК України нововиявленими обставинами визнаються:

– штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок;

– скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути;

– інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.

У заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами зазначаються, зокрема: обставини, що могли вплинути на судове рішення, але не були відомі та не могли бути відомі суду та особі, яка звертається із заявою, під час судового розгляду; обґрунтування з посиланням на обставини, що підтверджують наявність нововиявлених або виключних обставин, та зміст вимог особи, яка подає заяву, до суду (пункти 4, 5 частини другої статті 462 КПК України).

У постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 12 листопада 2018 року у справі № 11-1270/11 зазначено, що системне тлумачення положень статті 459, пунктів 4, 5 статті 462 та інших норм КПК України вказує на те, що перегляд судових рішень, які набрали законної сили, за нововиявленими обставинами є екстраординарною процедурою перегляду судових рішень у виняткових випадках, коли після завершення розгляду кримінальної справи в звичайному порядку (в судах першої, апеляційної і касаційної інстанцій) виявлені обставини, які мають такі ознаки: вони існували на момент ухвалення відповідних судових рішень, але не були відомі та не могли бути відомі суду та особі, яка звертається із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами, під час судового розгляду; вони мають істотне значення, оскільки самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.

Висновки аналогічного змісту також викладені в постановах Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2019 року у справі № 1-1/2004, від 20 червня 2019 року у справі № 1-1/2004.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя правильно вказувала, що зазначені висновки Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду підлягали врахуванню суддями Болибоком Є.А., Нечипоренко І.М., Калмиковою Л.К. під час ухвалення вироку від 11 листопада 2019 року у справі № 1-8/10 щодо ОСОБА1.

Отже, однією з ознак, за обов’язкової наявності якої обставини визнаються нововиявленими, є те, що вони не були відомі та не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою про перегляд вироку за нововиявленими обставинами.

У заяві про перегляд вироку від 9 березня 2010 року за нововиявленими обставинами, яку засуджений ОСОБА1 подав до суду 29 грудня 2014 року, як нововиявлену обставину зазначено наявність нових свідків, які можуть підтвердити, що 23 червня 2000 року він перебував у себе вдома, тому не міг брати участі у вбивстві ОСОБА2, яке вчинено в іншому місці.

За результатами розгляду вказаної заяви ОСОБА1 судді Болибок Є.А. та Нечипоренко І.М. дійшли висновку про необхідність її задоволення, тобто визнали наведені засудженим обставини нововиявленими. Однак усупереч встановленій статтею 370 КПК України вимозі щодо вмотивованості судового рішення вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року у справі № 1-8/10 не містить мотивів, якими суд керувався, визнаючи наведені ОСОБА1 обставини нововиявленими. Зокрема, у вироку не наведено мотивів прийняття аргументів ОСОБА1 про те, що до 2014 року йому не були відомі та не могли бути відомі обставини того, що 23 червня 2000 року (в день убивства ОСОБА2) він перебував у себе вдома, куди протягом дня приходили вказані ним свідки.

Положеннями частини першої статті 94 КПК України визначено, зокрема, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 374 КПК України в разі визнання особи виправданою в мотивувальній частині вироку зазначаються, зокрема, формулювання обвинувачення, яке пред’явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду неодноразово робив висновок, що суд під час розгляду справи повинен дослідити докази (як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого), проаналізувати їх та дати їм оцінку (постанови від 20 грудня 2018 року у справі № 520/9295/15-к, від 20 листопада 2018 року у справі № 490/11155/14-к, від 22 серпня 2018 року у справі № 761/29362/15-к, які існували на момент ухвалення суддями Болибоком Є.А., Нечипоренко І.М., Калмиковою Л.К. вироку від 11 листопада 2019 року у справі № 1-8/10 щодо ОСОБА1), що суддями зроблено не було.

Частиною четвертою статті 466 КПК України визначено, що суд має право не досліджувати доказів щодо обставин, що встановлені в судовому рішенні, яке переглядається за нововиявленими або виключними обставинами, якщо вони не оспорюються.

Як убачається з матеріалів об’єднаної дисциплінарної справи, засуджений ОСОБА1 у заяві просив переглянути вирок Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року тільки в частині епізоду вбивства ОСОБА2, встановлені в цьому вироку обставини в частині епізоду вбивства ОСОБА7 не оспорювалися.

Під час судового розгляду прокурор висловлював заперечення щодо задоволення заяви ОСОБА1, вважаючи її безпідставною та необґрунтованою.

У вироку Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року у справі № 1-8/10 щодо ОСОБА1 зазначено, що суд безпосередньо дослідив усі докази, які містять матеріали провадження за епізодом вбивства ОСОБА2 в сукупності з нововиявленими обставинами.

Однак у вироку Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року у справі № 1-8/10 щодо ОСОБА1 досліджено та надано оцінку виключно тим доказам, які, на думку суду, виправдовують засудженого, однак не досліджено та не надано оцінки доказам, які його викривають.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла правильного висновку, що з огляду на викладене вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року у справі № 1-8/10 щодо ОСОБА1 не містить мотивів відхилення аргументів сторони обвинувачення щодо наявності доказів, які доводять вину ОСОБА1 у вчиненні вбивства ОСОБА2, про які зазначено у вироку, що переглядався за нововиявленими обставинами. Зазначена обставина свідчить про невмотивованість цього вироку.

Отже, Вища рада правосуддя погоджується із Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя, що незазначення у вироку Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року мотивів прийняття судом аргументів ОСОБА1 про те, що станом на дату ухвалення вироку, який переглядався за нововиявленими обставинами, йому не були відомі та не могли бути відомі обставини, на які він посилався як на нововиявлені, а також незазначення мотивів відхилення аргументів сторони обвинувачення щодо наявності доказів, які доводять вину ОСОБА1 у вчиненні вбивства ОСОБА2, свідчать про наявність у цих діях суддів Болибока Є.А., Нечипоренко І.М. складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Вища рада правосуддя вважає за необхідне зазначити, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 9 вересня 2021 року у справі № 11-21сап21, підстави дисциплінарної відповідальності судді, визначені в підпункті «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», стосуються судових рішень незалежно від того, за яким законом відбувається їх ухвалення, і чи є за цим законом у відповідному процесі поняття «сторона» та «суть спору».

Крім того, під час розгляду об’єднаної дисциплінарної справи встановлено наявність у діях суддів Болибока Є.А., Нечипоренко І.М. складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків), з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 466 КПК України заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами розглядається судом згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом для кримінального провадження в суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.

Частиною другою статті 466 КПК України передбачено, що учасники судового провадження повідомляються про дату, час та місце розгляду заяви.

До учасників судового провадження належать, зокрема, сторони кримінального провадження (пункт 29 частини першої статті 3 КПК України). Водночас стороною кримінального провадження з боку захисту є, зокрема, засуджений (пункт 19 частини першої статті 3 КПК України).

Вироком Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року ОСОБА1 та ОСОБА5 засуджено, зокрема, за вчинення умисного за попереднім зговором, убивства ОСОБА2 з корисливих мотивів.

Отже, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, правильно вказувала, що під час перегляду вироку щодо епізоду вбивства ОСОБА2 за нововиявленими обставинами учасниками судового провадження є засуджені ОСОБА1 і ОСОБА5.

Згідно з вимогами частини другої статті 466 КПК України засуджені ОСОБА1 та ОСОБА5 як учасники судового провадження мали бути повідомлені про дату, час та місце розгляду заяви про перегляд вироку за нововиявленими обставинами.

Однак усупереч вимогам частини другої статті 466 КПК України ОСОБА5 не був повідомлений про дату, час та місце розгляду заяви ОСОБА1 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року, яким його також було засуджено до довічного позбавлення волі, зокрема, за участь у вбивстві ОСОБА2.

Незважаючи на зазначене порушення частини другої статті 466 КПК України, суд першої інстанції, визнавши наведені ОСОБА1 обставини нововиявленими, переглянув вказаний вирок без участі іншого засудженого ОСОБА5 та скасував його.

При цьому після ухвалення вироку Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року ОСОБА5 продовжив відбування покарання за вчинення умисного вбивства ОСОБА2 за попередньою змовою з ОСОБА1. Розгляд заяви ОСОБА1 про перегляд вироку за нововиявленими обставинами без участі іншого засудженого ОСОБА5, якого суд не викликав у судове засідання, призвів до існування двох вироків за епізодом вбивства ОСОБА2, а саме: виправдувального – стосовно ОСОБА1, обвинувального – стосовно ОСОБА5, за вчинення вбивства у співучасті з ОСОБА1.

Відповідно до частини другої статті 43 КПК України засудженим у кримінальному провадженні є обвинувачений, обвинувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили. У частині третій цієї статті передбачено, що засуджений має права обвинуваченого, передбачені статтями 42 і 533¹ цього Кодексу, в обсязі, необхідному для його захисту.

Отже, розгляд заяви ОСОБА1 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року без участі ОСОБА5, якого цим вироком також було засуджено до довідного позбавлення волі, унеможливив реалізацію ОСОБА5 реалізацію його процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, встановлених у статті 42 КПК України. Зокрема, під час розгляду вказаної заяви ОСОБА1 у суді першої інстанції ОСОБА5 був позбавлений можливості висловити думку щодо цієї заяви, ставити запитання іншим учасникам справи, давати пояснення стосовно обставин кримінальної справи, подавати заперечення, заявляти відводи, ознайомлюватися з матеріалами судової справи, брати участь у судових засіданнях тощо.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя правильно зазначила, що вказані негативні наслідки для засудженого ОСОБА5 перебувають у прямому причиново-наслідковому зв’язку з діями суддів Болибока Є.А. та Нечипоренко І.М., які, визначивши, що зазначені ОСОБА1 обставини нововиявленими, розглянули відповідне кримінальне провадження без виклику та участі ОСОБА5.

Вища рада правосуддя вважає, що Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла правильного висновку, що судді Болибок Є.А., Нечипоренко І.М. вчинили істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію засудженим ОСОБА5 наданих процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків. Такі дії суддів Нечипоренко І.М., Болибока Є.А. охоплюються складом дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Вища рада правосуддя, розглянувши матеріали дисциплінарного провадження, погоджується з висновками Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, що докази, надані та отримані під час розгляду дисциплінарної справи, є чіткими, переконливими і підтверджують наявність підстав для притягнення суддів Нечипоренко І.М. та Болибока Є.А. до дисциплінарної відповідальності.

Доводи суддів, викладені у їхніх скаргах на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, не містять переконливих доказів, які б спростовували висновки щодо наявності в їхніх діях складу дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Крім того, майже всі доводи, зазначені у скаргах суддів Нечипоренко І.М. та Болибока Є.А., були оцінені під час розгляду об’єднаної дисциплінарної справи.

Зокрема, доводи судді Болибока Є.А. про неврахування положень статті 466 КПК України під час ухвалення рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя є безпідставними.

Відповідно до частини четвертої статті 466 КПК України суд має право не досліджувати докази щодо обставин, що встановлені в судовому рішенні, яке переглядається за нововиявленими або виключними обставинами, якщо вони не оспорюються.

Вироком Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року встановлені обставини вбивства ОСОБА2 та ОСОБА7. Засуджений ОСОБА1 у своїй заяві про перегляд цього вироку за нововиявленими обставинами оспорював саме обставини вбивства ОСОБА2. Згідно з положеннями частини четвертої статті 466 КПК України суд, розглядаючи заяву ОСОБА1, мав право не досліджувати докази щодо обставин, що стосувалися вбивства ОСОБА7. Водночас, визнавши зазначені в заяві ОСОБА1 обставини нововиявленими та такими, що спростовують його винуватість у вбивстві ОСОБА2, і переглядаючи вирок у частині, що стосується вбивства ОСОБА2, суд зобов’язаний був дослідити всі докази, що стосуються цього епізоду, включаючи докази, як ті, що викривають, так і ті, що можуть виправдати засудженого.

Вирок, переглянутий за заявою про нововиявлені обставини, стосувався засуджених ОСОБА1 та ОСОБА5. Відповідно, суд першої інстанції мав переглянути епізод вбивства ОСОБА2, ураховуючи всі наявні докази – як ті, що підтверджують вину, так і ті, що її спростовують, що є необхідним для визначення істотності нових обставин.

Недотримання суддями вимог частини другої статті 466 КПК України в частині неповідомлення іншого засудженого ОСОБА5 про дату та час судового засідання та розгляд заяви без його участі не може бути виправдане відсутністю відповідних клопотань з боку інших учасників, оскільки повідомлення учасників справи, зокрема ОСОБА5, є обов’язком суду.

Доводи судді Болибока Є.А. про те, що Харківський апеляційний суд не вказав як підставу скасування, що судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого ОСОБА5, та й сам апеляційний суд не повідомляв ОСОБА5 про розгляд справи, не спростовують допущених суддею порушень вимог процесуального законодавства.

Стосовно доводів судді Болибока Є.А. про те, що суд апеляційної інстанції у своєму рішенні не встановив під час ухвалення вироку істотних порушень вимог кримінального процесуального права, які унеможливили б реалізацію процесуальних прав учасників, а також не вказав про відсутність у вироку мотивів прийняття чи відхилення аргументів сторін щодо суті спору, є безпідставними. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя правильно зазначила, що дисциплінарне провадження є автономним, а тому, незважаючи на наявність чи відсутність у рішенні суду апеляційного інстанції висновків про порушення суддею першої інстанції норм процесуального права, Дисциплінарна палата має право і водночас зобов’язана самостійно надати оцінку поведінці судді та встановлювати наявність у його діях складу дисциплінарного проступку.

Не можна погодитися також із доводами судді Болибока Є.А. щодо добросовісного тлумачення закону, оскільки вимоги КПК України щодо порядку розгляду заяви про перегляд вироку за нововиявленими обставинами, повідомлення учасників судового провадження, порядок перегляду доказів, які були порушені суддями, є чіткими, однозначними та не допускають альтернативного підходу до їх застосування.

Стосовно тверджень судді Болибока Є.А. щодо спливу строку притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності 30 жовтня 2024 року Вища рада правосуддя вважає за необхідне зазначити таке.

Зі змісту статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (чинної, на день ухвалення судового рішення за заявою про перегляд за нововиявленими обставинами, так і на день відкриття дисциплінарної справи) вбачається, що дисциплінарне провадження розпочинається після отримання відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” скарги щодо дисциплінарного проступку судді, повідомлення про вчинення дисциплінарного проступку суддею або після самостійного виявлення членами Вищої ради правосуддя з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення суддею дисциплінарного проступку, або за ініціативою Дисциплінарної палати, Комісії з питань доброчесності та етики чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом (дисциплінарна скарга).

Частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній із 30 вересня 2016 року, чітко визначено строк, протягом якого до судді може бути застосовано дисциплінарне стягнення, а саме не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Згідно з наведеною нормою права у трирічний строк, який є граничним для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, не зараховуються дні тимчасової непрацездатності судді та дні його перебування у відпустці, а також час здійснення відповідного дисциплінарного провадження. Це означає, що в разі виникнення будь-якої із цих обставин перебіг зазначеного трирічного строку переривається.

Згідно із частиною другою статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», в редакції чинній на дату подання скарги (18 лютого 2021 року), дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.

Дисциплінарне провадження розпочинається після отримання скарги щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, або за ініціативою Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

Статтею 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» в редакції, чинній на цей час, передбачено, що дисциплінарне провадження розпочинається після отримання Вищою радою правосуддя скарги щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або за ініціативою Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя чи за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом. Днем початку здійснення дисциплінарного провадження є день отримання Вищою радою правосуддя відповідної дисциплінарної скарги або день ухвалення Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя рішення про відкриття відповідної дисциплінарної справи за власною ініціативою чи день отримання Вищою радою правосуддя відповідного звернення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Водночас тлумачення частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у взаємозв’язку зі статтею 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (у будь-якій редакції) дає підстави для висновку, що термін «час здійснення відповідного дисциплінарного провадження» – це часовий проміжок, який розпочинається з дня отримання органом, уповноваженим здійснювати дисциплінарне провадження щодо суддів дисциплінарної скарги або ухвалення дисциплінарною палатою рішення про відкриття дисциплінарної справи та закінчується у день ухвалення остаточного рішення у відповідному дисциплінарному провадженні.

Варто зауважити, що у постанові від 23 травня 2024 року у справі № 990/75/24 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що згідно із частиною першою статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарне провадження розпочинається, серед іншого, після отримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» скарги щодо дисциплінарного проступку судді.

Отже, за змістом положень статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарне провадження щодо суддів Дергачівського районного суду Харківської області Болибока Є.А. та Нечипоренко І.М. розпочалось з ухвалення Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя рішення про відкриття дисциплінарної справи за власною ініціативою щодо вказаних суддів, тобто з 19 травня 2021 року, під час розгляду дисциплінарної справи щодо суддів Харківського апеляційного суду Люшні А.І., Яковлевої В.С.

За таких обставин відповідно до частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» трирічний строк застосування до судді дисциплінарного стягнення перервався, зокрема, із дня здійснення відповідного дисциплінарного провадження, тобто з 19 травня 2021 року.

Оскільки судді Болибок Є.А. та Нечипоренко І.М. вчинили дисциплінарні проступки 11 листопада 2019 року, а 19 травня 2021 року щодо них розпочато дисциплінарне провадження, Вища рада правосуддя вважає, що строк притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності не закінчився.

Отже, всупереч доводам судді Болибока Є.А. строк притягнення до дисциплінарної відповідальності не сплинув.

Усупереч доводам судді Нечипоренко І.М. про те що, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя фактично перевірила судове рішення в зазначеній справі на предмет дотримання вимог процесуального законодавства, хоча не мала на це повноважень, є безпідставними, оскільки дисциплінарний орган перевіряє дотримання суддями норм процесуального закону, в межах його компетенції, визначеної Конституцією України та Законом України «Про Вищу раду правосуддя». Водночас дисциплінарний орган не втручається у зміст судових рішень, тобто не перевіряє законності чи обґрунтованості судових висновків по суті справи, оскільки це є прерогативою судів вищих інстанцій, про що зазначила в рішенні Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя.

Суддя Нечипоренко І.М. у скарзі зазначила, що рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя нібито містить оціночні судження. Вища рада правосуддя вважає безпідставними ці доводи, оскільки рішення дисциплінарного органу містить чітке обґрунтування.

Суддя Нечипоренко І.М. також зазначила, що судді не повинні були переглядати всю судову справу по суті, а розгляд вироку в частині обвинувачення ОСОБА5 був би виходом суду за межі правових підстав перегляду вироку за нововиявленими обставинами за заявою ОСОБА1 та порушенням принципу юридичної визначеності. Вказані доводи судді є безпідставними, оскільки розгляд заяви ОСОБА1 за нововиявленими обставинами має прямий причинно-наслідковий зв’язок з кваліфікацією дій ОСОБА5.

Крім того, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя правильно зазначила, що після ухвалення Дергачівським районним судом Харківської області вироку від 11 листопада 2019 року ОСОБА5 продовжив відбування покарання за вчинення умисного вбивства ОСОБА2 за попередньою змовою з ОСОБА1. Розгляд заяви ОСОБА1 про перегляд вироку за нововиявленими обставинами без участі іншого засудженого ОСОБА5, якого суд навіть не намагався викликати в судове засідання, призвів до існування двох вироків за епізодом вбивства ОСОБА2, а саме: виправдувального – стосовно ОСОБА1; обвинувального – стосовно ОСОБА5, який вчинив убивство у співучасті з ОСОБА1.

Аналогічні доводи, наведені суддями Болибоком Є.А. та Нечипоренко І.М. під час розгляду дисциплінарної справи, які оцінила Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, були предметом розгляду і під час розгляду скарг суддів на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя. Водночас вони не спростовують факту допущення суддями дисциплінарних проступків.

Отже, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, ухвалюючи оскаржуване рішення, діяла в межах повноважень з дотриманням балансу під час визначення дисциплінарного стягнення, зазначене рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких дисциплінарний орган дійшов правильного висновку про необхідність застосування до суддів дисциплінарного стягнення у виді догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця, що є пропорційним вчиненим ними дисциплінарних проступкам.

Під час обрання виду дисциплінарного стягнення Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначила, що згідно з відомостями офіційного вебсайту Вищої ради правосуддя судді Нечипоренко І.М., Болибок Є.А. не притягувалися до дисциплінарної відповідальності.

Ураховуючи встановлені під час дисциплінарного провадження обставини, характер дисциплінарних проступків, які вчинені внаслідок недбалості, а також те, що судді мають позитивну характеристику та не притягувалися до дисциплінарної відповідальності, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважала, що застосування до суддів Нечипоренко І.М., Болибока Є.А. дисциплінарного стягнення у виді догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця є пропорційним вчиненим дисциплінарним проступкам та відповідає вимогам статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Вища рада правосуддя вважає, що накладене на суддів дисциплінарне стягнення є пропорційним та відповідає вимогам статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Стосовно рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 жовтня 2024 року № 3157/3дп/15-24 в частині відмови у притягненні до дисциплінарної відповідальності суддів Харківського апеляційного суду Люшні А.І., Яковлевої В.С. (відряджена до Київського апеляційного суду).

Вища рада правосуддя не оцінює вказане рішення у цій частині, оскільки суддями Харківського апеляційного суду Люшні А.І., Яковлевої В.С. таке не оскаржується.

Перевіривши обставини, встановлені під час перевірки скарг на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 жовтня 2024 року № 3157/3дп/15-24, та застосовані дисциплінарним органом норми права, Вища рада правосуддя дійшла висновку, що доводи скарг не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, а тому відсутні підстави для їх задоволення.

Згідно з пунктом 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

Вища рада правосуддя, керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»,

вирішила:

залишити без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 жовтня 2024 року № 3157/3дп/15-24 про притягнення суддів Дергачівського районного суду Харківської області Нечипоренко Інни Миколаївни, Болибока Євгена Анатолійовича до дисциплінарної відповідальності та відмову у притягненні суддів Харківського апеляційного суду Люшні Анатолія Івановича, Яковлевої Вікторії Сергіївни (відряджена до Київського апеляційного суду) до дисциплінарної відповідальності.

Голова Вищої ради правосуддя

Члени Вищої ради правосуддя