Акт ВРП

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Бондаренко Т.З., членів Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бокової Ю.В., Мороза М.В. та залученого члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Сасевича О.М., заслухавши доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Квашу О.О., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за скаргою Національного антикорупційного бюро України стосовно судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюхи Валентина Олексійовича,

 

встановила:

 

Заверюха Валентин Олексійович, громадянин України, Указом Президента України від 22 січня 2010 року № 59/2010 призначений на посаду судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області строком на п’ять років. Указом Президента України від 13 березня 2013 року № 133/2013 переведений у межах п’ятирічного строку на посаду судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області. Постановою Верховної Ради України від 21 травня 2015 року № 479-VIII обраний на посаду судді цього суду безстроково.

Рішенням зборів суддів Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 1 лютого 2023 року № 1 Заверюху В.О. обрано на посаду голови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.

 

Стислий зміст дисциплінарної скарги

До Вищої ради правосуддя 28 серпня 2024 року надійшла дисциплінарна скарга Національного антикорупційного бюро України (далі – НАБУ) стосовно дій судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюхи В.О. у справах №№ 495/2284/23, 495/9643/22, 495/1426/22, 495/8702/22, 495/3746/24 (єдиний унікальний № справи 432/0/13-24, вх. № справи 104865).

Старший слідчий групи у кримінальному провадженні № ____ від 9 травня 2023 року старший детектив Національного бюро Другого підрозділу детективів Четвертого Головного підрозділу детективів НАБУ А. Підгрушний 23 серпня 2024 року надав Вищій раді правосуддя відповідно до статті 222 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) письмовий дозвіл на розголошення відомостей, отриманих під час досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні, у частині, необхідній для розгляду наведеної дисциплінарної скарги.

Згідно з дисциплінарною скаргою НАБУ здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні № ____ від 9 травня 2023 року за підозрою ОСОБА1 (суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області) у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 368, частиною п’ятою статті 27, частиною третьою статті 332 Кримінального кодексу України (далі – КК України); ОСОБА2 (секретар Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області) у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 369 КК України; ОСОБА3 (консультант суду в Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області) у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 376¹ КК України; ОСОБА4 (адвокат) у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 369, частиною третьою статті 332, частиною третьою статті 369 КК України; ОСОБА5 (помічник адвоката) у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п’ятою статті 27, частиною третьою статті 332 КК України; ОСОБА6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п’ятою статті 27, частиною третьою статті 369 КК України; частиною третьою статті 369 КК України.

Під час досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні встановлено обставини, які можуть свідчити, що судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА7 Заверюха В.О., ОСОБА8, ОСОБА1 за попередньою змовою із працівниками апарату цього суду та адвокатами, за неправомірну вигоду, у тому числі шляхом незаконного втручання в роботу автоматизованої системи діловодства суду, сприяють ухиленню військовозобов’язаних від мобілізації. Сприяння полягає в ухваленні вказаними суддями судових рішень, ймовірно з ознаками фіктивності, у справах, у яких предметами спору є: визначення місця проживання дитини (віком до 18 років) разом із батьком (військовозобов’язаним), відібрання неповнолітньої дитини у матері для проживання неповнолітньої дитини з батьком у зв’язку з фактом самостійного виховання дитини батьком без участі матері з розірванням шлюбу або без такого, без позбавлення матері батьківських прав або з позбавленням матері батьківських прав.

Звертаючись до Вищої ради правосуддя з дисциплінарною скаргою в частині щодо дій судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюхи В.О., НАБУ викладає обставини розгляду судом справ №№ 495/2284/23, 495/9643/22, 495/1426/22, 495/8702/22, 495/3746/24, зазначає про вчинення суддею Заверюхою В.О. дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 1, пунктами 3, 4, 6, 8 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та висловлює прохання притягнути зазначеного суддю до дисциплінарної відповідальності.

 

Рух дисциплінарного провадження

Статтею 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя. Дисциплінарне провадження розпочинається після отримання Вищою радою правосуддя скарги щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або за ініціативою Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя чи за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя – доповідач), вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону; за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги – протягом тридцяти днів з дня отримання такої скарги готує матеріали з пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи.

Відповідно до пункту 23⁷ розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» тимчасово, до дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, повноваження дисциплінарного інспектора здійснював член Дисциплінарної палати (доповідач), визначений автоматизованою системою розподілу справ.

Згідно з рішенням Вищої ради правосуддя від 10 грудня 2024 року № 3582/0/15-24 днем початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя визначено 23 грудня 2024 року.

Відповідно до пункту 23⁹ розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарні провадження, у яких на день початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя Дисциплінарною палатою ухвалено рішення про відкриття дисциплінарної справи, завершуються Дисциплінарною палатою за участю члена Дисциплінарної палати (доповідача), визначеного відповідно до пункту 23⁷ цього розділу. Такі дисциплінарні провадження не підлягають передачі дисциплінарним інспекторам Вищої ради правосуддя.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 28 серпня 2024 року дисциплінарну скаргу НАБУ стосовно дій судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюхи В.О. було передано члену Вищої ради правосуддя Кваші О.О.

Листом від 29 серпня 2024 року (вих. № 25585/0/9-24) за підписом члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кваші О.О. (як доповідача) судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюсі В.О. було запропоновано надати пояснення по суті доводів дисциплінарної скарги НАБУ.

Суддя Заверюха В.О. вказаною можливістю не скористався, пояснень не надав.

За результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги доповідач – член Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кваша О.О. склала висновок із пропозицією відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюхи В.О.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 28 жовтня 2024 року № 3125/1дп/15-24 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюхи В.О. у зв’язку з наявністю в його діях ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1, пунктами 3, 4, 6, 8 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Копії вказаної ухвали листом від 30 жовтня 2024 року (вих. № 30023/0/9-24) було надіслано судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюсі В.О., а також скаржнику.

Листом від 31 жовтня 2024 року (вих. № 30147/0/9-24) судді Заверюсі В.О. запропоновано надати пояснення щодо обставин, викладених у зазначеній ухвалі, висловити заперечення, заявити клопотання, а також надати докази на підтвердження власних доводів чи спростування фактів, повідомлених скаржником.

31 жовтня 2024 року на електронну пошту Вищої ради правосуддя надійшов лист судді Заверюхи В.О., у якому суддя, не надаючи пояснень по суті дисциплінарного провадження, зазначив про отримання ним ухвали про відкриття стосовно нього дисциплінарної справи. Суддя Заверюха В.О. повідомив, що 29 серпня 2024 року на електронну адресу суду надійшли сканована копія відповідної скарги НАБУ та лист члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кваші О.О. із пропозицією надати пояснення з приводу відомостей, викладених у вказаній скарзі. Суддя зауважив, що не надав пояснень у зв’язку з перебуванням із 28 серпня 2024 року до 26 вересня 2024 року у відпустці.

На пропозицію, викладену в листі від 31 жовтня 2024 року (вих. № 30147/0/9-24), суддя Заверюха В.О. також не відреагував.

Доповідач – член Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кваша О.О. у порядку, визначеному статтею 48 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», підготувала висновок за результатами підготовки дисциплінарної справи до розгляду.

Листом від 29 листопада 2024 року (вих. № 32443/0/9-24) суддю Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюху В.О. повідомлено про завершення підготовки до розгляду Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя дисциплінарної справи, а також про право судді згідно з пунктом 13.26 Регламенту Вищої ради правосуддя на ознайомлення із проєктом вказаного вище висновку доповідача та матеріалами дисциплінарної справи в порядку, визначеному главою 27 Регламенту Вищої ради правосуддя.

Дисциплінарну справу, відкриту стосовно судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюхи В.О. за скаргою НАБУ, призначено до розгляду на 9 грудня 2024 року, про що суддю Заверюху В.О. та НАБУ було повідомлено у порядку та строки, що встановлені Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

6 грудня 2024 року на електронну пошту Вищої ради правосуддя надійшло клопотання судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюхи В.О. про зупинення розгляду відкритої стосовно нього за скаргою НАБУ дисциплінарної справи у зв’язку з перебуванням судді Заверюхи В.О. у складі Збройних Сил України.

У засіданні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 9 грудня 2024 року взяла участь представник НАБУ. Суддя Заверюха В.О. у засідання не з’явився.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 9 грудня 2024 року № 3572-1/1дп/15-24 відмовила в задоволенні клопотання судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюхи В.О. про зупинення розгляду дисциплінарної справи, відкритої стосовно нього за скаргою НАБУ.

У засіданні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 9 грудня 2024 року вирішено відкласти розгляд зазначеної дисциплінарної справи на 23 грудня 2024 року.

Суддю Заверюху В.О. та НАБУ у порядку та строки, що встановлені Законом України «Про Вищу раду правосуддя», було повідомлено про призначене на 23 грудня 2024 року засідання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

18 грудня 2024 року на електронну пошту Вищої ради правосуддя надійшло не підписане кваліфікованим електронним підписом повторне клопотання судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюхи В.О. про зупинення розгляду дисциплінарної справи (вх. № 3678/3/6-24).

До Вищої ради правосуддя 20 грудня 2024 року надійшло клопотання представника судді Заверюхи В.О. – адвоката Заверюхи В.О., діючого на підставі відповідних договору про надання правової допомоги та ордеру від 20 грудня 2024 року, про ознайомлення з висновком доповідача, складеним за результатами підготовки дисциплінарної справи до розгляду, та матеріалами дисциплінарної справи.

В засідання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 23 грудня 2024 року прибула представник НАБУ. Суддя Заверюха В.О. у засідання не з’явився, його представник – адвокат Заверюха В.О. взяв участь у засіданні в режимі відеоконференції. Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вирішила залишити без розгляду клопотання судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюхи В.О. про зупинення розгляду відкритої стосовно нього дисциплінарної справи, з підстав, що клопотання не містить електронний цифровий підпис автора та питання, порушене в цьому клопотанні, було розглянуто на засіданні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 9 грудня 2024 року. Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя оголосила перерву в розгляді дисциплінарної справи з метою надання адвокату Заверюсі В.О. можливості ознайомитися з матеріалами дисциплінарної справи та висновком доповідача у порядку, визначеному пунктом 27.14 Регламенту Вищої ради правосуддя.

26 грудня 2024 року адвокату Заверюсі В.О. були надані для ознайомлення матеріали дисциплінарної справи, відкритої стосовно судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюхи В.О. за дисциплінарною скаргою НАБУ та, зокрема, висновок доповідача, складений за результатами підготовки дисциплінарної справи до розгляду.

Дисциплінарну справу призначено до розгляду на 13 січня 2025 року, про що суддю Заверюху В.О., його представника – адвоката Заверюху В.О., НАБУ було повідомлено у порядку та строки, встановлені Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

9 січня 2025 року на електронну пошту Вищої ради правосуддя надійшло підписане кваліфікованим електронним підписом чергове клопотання судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюхи В.О. про зупинення розгляду дисциплінарної справи (вх. № 97/0/6-25). Мотиви та обставини, викладені у вказаному клопотанні, фактично повторюють зміст попередніх клопотань судді про зупинення розгляду дисциплінарної справи.

10 січня 2025 року через підсистему «Електронний суд» до Вищої ради правосуддя надійшли пояснення представника судді Заверюхи В.О. – адвоката Заверюхи В.О. (вх. № З-198/1/7-25).

10 січня 2025 року до Вищої ради правосуддя надійшли клопотання адвоката Заверюхи В.О. про долучення до матеріалів дисциплінарної справи актів опитування ОСОБА9 від 7 січня 2025 року, ОСОБА10 від 6 січня 2025 року, ОСОБА11 від 6 січня 2025 року, ОСОБА12 від 6 січня 2025 року, ОСОБА8 від 6 січня 2025 року (вх. № З-198/2/7-25), клопотання про виклик та допит свідків ОСОБА9, ОСОБА10, ОСОБА11, ОСОБА12, ОСОБА8 (вх. № З-198/3/7-25).

13 січня 2025 року в засіданні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя взяв участь представник НАБУ – старший детектив Другого підрозділу детективів Четвертого Головного підрозділу детективів НАБУ Підгрушний А.В. Представник судді Заверюхи В.О. – адвокат Заверюха В.О. взяв участь у зазначеному засіданні в режимі відеоконференції.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вирішила залишити без розгляду зазначене клопотання судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюхи В.О. про зупинення розгляду відкритої стосовно нього дисциплінарної справи, з тих підстав, що питання, порушене в цьому клопотанні, було розглянуто на засіданні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 9 грудня 2024 року.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя задовольнила клопотання представника судді Заверюхи В.О. – адвоката Заверюхи В.О. про долучення до матеріалів дисциплінарної справи актів опитування ОСОБА9, ОСОБА10, ОСОБА11, ОСОБА12, ОСОБА8.

В задоволенні клопотання адвоката Заверюхи В.О. про виклик свідків було відмовлено.

Представник судді Заверюхи В.О. – адвокат Заверюха В.О. заявив відводи членам Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бондаренко Т.З., Морозу М.В., Кваші О.О., Боковій Ю.В. та залученому члену Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Сасевичу О.М.

Ухвалами Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 13 січня 2025 року №№ 12/1дп/15-25, 13/1дп/15-25, 14/1дп/15-25, 15/1дп/15-25, 16/1дп/15-25 у задоволенні зазначених заяв про відвід було відмовлено.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, заслухавши доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Квашу О.О., представника судді Заверюхи В.О. – адвоката Заверюху В.О., представника НАБУ – старшого детектива Другого підрозділу детективів Четвертого Головного підрозділу детективів НАБУ Підгрушного А.В., дослідивши матеріали дисциплінарної справи, дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюхи В.О. до дисциплінарної відповідальності з огляду на таке.

 

Фактичні обставини, встановлені під час розгляду дисциплінарної справи

Суддя ОСОБА1 під час допиту 5 лютого 2024 року у кримінальному провадженні № ____ повідомив, що з 2017 року до лютого 2023 року перебував на адміністративній посаді голови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, його заступником був ОСОБА7.

У лютому 2023 року головою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області обрано суддю Заверюху В.О.

Згідно з показаннями ОСОБА1 суддя ОСОБА7 спільно з адвокатом ОСОБА4 «організували протиправний механізм ухвалення фіктивних рішень, які є підставою для відстрочки від мобілізації, згідно зі ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Суддя ОСОБА1 пояснив, що особисто брав участь «у вказаному механізмі» як виконавець, та зазначив, що «ОСОБА7 особисто визначив суму неправомірної вигоди, яку необхідно отримувати суддям за прийняття позитивного рішення у розмірі 500 $ та забороняв піднімати вказану суму», «ОСОБА7 особисто контролював усі вказані судові справи та вів їх облік, можливо останній додатково отримував неправомірну вигоду від адвоката за організацію та контроль процесу в суді».

Згідно з викладеними у протоколі допиту від 2 серпня 2024 року показаннями консультанта Білгород-Дністровського міськрайонного суду ОСОБА3 до її посадових обов’язків належать реєстрація та розподіл судових справ шляхом внесення відповідної позовної заяви до автоматизованої системи діловодства суду (далі – АСДС). Автоматизований розподіл справи відповідному судді фактично залежить від категорії справи та його спеціалізації.

ОСОБА3 зазначила, що з початку серпня 2022 року до неї на постійній основі почали звертатися помічники суддів ОСОБА1, ОСОБА8, ОСОБА7 із проханням здійснити втручання в АСДС з метою розподілу відповідної цивільної справи певному судді.

Втручання в автоматизовану систему відбувалося шляхом введення до системи недостовірних відомостей про виключення всіх суддів із розподілу та залишення в ньому лише одного судді, якому, згідно з домовленістю, повинна була «впасти» справа.

Відповідно до показань ОСОБА3 в суді існувала ще одна «схема» розподілу справ. Помічник зацікавленого судді, якому потрібно було розподілити певну справу, приносив їй копію зареєстрованої позовної заяви без оригінального підпису позивача та без додатків. Вказаний позов реєстрували в АСДС, здійснювали розподіл. Якщо позовна заява була розподілена іншому судді, ніж за домовленістю, помічник судді надавав ОСОБА3 копію тієї самої позовної заяви без оригінального підпису позивача для здійснення подальшої реєстрації справи та організації розподілу. Вказані маніпуляції відбувалися по кілька разів, поки справа не «випадала» «потрібному» судді, після чого копію позовної заяви замінювали в матеріалах справи на оригінал. Попередньо подані позовні заяви повертали позивачу.

На запитання під час допиту, чи відомо їй, хто із суддів Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області був залучений до протиправного «механізму» ухвалення судових рішень про начебто самостійне виховання батьком неповнолітньої дитини за надуманих обставин, ОСОБА3 назвала суддів ОСОБА7., ОСОБА8, ОСОБА1 та повідомила, що вартість одного ухваленого рішення в наведених справах становила 500 доларів США.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує, що згідно з висновком експертів за результатами проведення комісійної судової комп’ютерно-технічної експертизи (від 11 липня 2024 року № 1638/24-35) у Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області має місце порушення вимог Положення про автоматизовану систему документообігу суду в редакції, затвердженій рішенням Ради суддів України від 2 квітня 2015 року № 25 та погодженій наказом Державної судової адміністрації України від 2 квітня 2015 року № 45, що діяло до підключення судів до модуля автоматизованого розподілу справ. Вказане порушення, зокрема, полягало в тому, що під час реєстрації низки судових справ в АСДС вказувалася спеціалізація, що не відповідає суті (категорії) справи. Додатково в таких справах відбувалося виключення конкретних суддів через спеціалізований блок в обліково-статистичній картці. Вказані дії давали можливість участі в розподілі справи лише одного судді, на якого, власне, справа й розподілялась.

Під час проведення експертизи було встановлено випадки, коли до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області одна і та сама особа подавала кілька позовних заяв «однакового реєстраційного типу (змісту)». Усі ці заяви реєструвалися в суді та підлягали автоматизованому розподілу. За результатами автоматизованого розподілу позови у справах, що розподілялись «непотрібним» суддям, залишались без розгляду, або ж повертались заявнику, або ж вважалися неподаними. Справа, розподілена «потрібному» судді, розглядалася.

Згідно з експертним висновком вказані вище дії в АСДС здійснювалися під логіном користувача системи, що відповідає обліковому запису співробітника «ОСОБА3».

Копії матеріалів досудового розслідування, надані НАБУ як додаток до дисциплінарної скарги, містять протокол допиту підозрюваного ОСОБА6 від 18 серпня 2024 року. Згідно з показаннями ОСОБА6 в Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області три судді, зокрема, ОСОБА7, ОСОБА1, ОСОБА8, із весни 2022 року ухвалювали рішення про визначення місця проживання дитини разом із батьком, шляхом відібрання дитини у матері без позбавлення або з позбавленням матері батьківських прав. ОСОБА6 вказав, що йому відомо, що такі рішення ухвалювалися за неправомірну вигоду в сумі приблизно 500 доларів США через адвокатів. Також ОСОБА6 повідомив, що близько товаришує, зокрема, із суддею Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА7 який, маючи вагомий авторитет у суді, налагодив процес масового ухвалення судових рішень про самостійне виховання батьком дитини, що є підставою для відстрочки від мобілізації та виїзду чоловіків за кордон під час дії правового режиму воєнного стану. «До вказаного процесу ОСОБА7 залучив суддю ОСОБА1 та суддю ОСОБА8, інші судді не бажали ухвалювати такі рішення, а у разі потрапляння справи на них, відмовляли в позовних вимогах. За таких умов, учасники вказаного процесу організували механізм розподілу позовних заяв на зазначених трьох суддів».

 

Справа № 495/2284/23 за позовом ОСОБА13 до ОСОБА9 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини з батьком та відібрання дитини в матері без позбавлення батьківських прав, для проживання дитини разом із батьком у зв’язку із фактом самостійного виховання дитини батьком без участі матері, стягнення з ОСОБА9 аліментів

Згідно із протоколом допиту підозрюваного від 20 серпня 2024 року у кримінальному провадженні № ____ щодо обставин розгляду справи № 495/2284/23 суддя ОСОБА1 пояснив, що у період з 1 березня 2023 року до 8 березня 2023 року до його службового кабінету зайшов голова Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА7 та попросив розглянути та ухвалити «позитивне» рішення у справі за позовом ОСОБА13 до ОСОБА9 про визначення місця проживання дитини. За вказані дії ОСОБА7 запропонував йому грошову винагороду «як завжди», тобто в сумі 500 доларів США.

ОСОБА1 погодився на пропозицію ОСОБА7.

Ухвалою від 7 березня 2023 року у справі № 495/2284/23 за вказаним позовом було відкрито провадження, підготовче судове засідання у справі призначено на 10:00 20 березня 2023 року.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує, що відповідно до протоколу огляду мобільного телефону ОСОБА7 від 17 липня 2024 року виявлено переписку Заверюхи В.О. в месенджері WhatsApp з абонентом «Кучерявый Виталик» (ОСОБА10) від 19 березня 2023 року такого змісту:

«Кучерявый Виталик», 12:46:13: «Мой друг, у людей вопрос Лиля завтра должна быть у тебя? Если да во сколько? Это Никиты жена».

ОСОБА7, 12:46:17: «Я их видел в центре и все сказал».

«Кучерявый Виталик», 12:51:59: «Наташа плачет не может обязанности, Лиля не может до тебя дозвониться, звонит мне».

ОСОБА7, 12:52:27: «Пусть подъедет так же как в прошлый раз».

«Кучерявый Виталик», 12:52:40: «Завтра в 11».

ОСОБА7, 12:53:10: «Добресенько».

«Кучерявый Виталик», 12:53:28: «Ок спасибо».

У протоколі допиту зазначено, що 20 березня 2023 року відповідачка ОСОБА9 зайшла до кабінету, що слугував приймальнею судді ОСОБА1. Оскільки суддя ОСОБА1 перебував у залі судового засідання, ОСОБА9 звернулася до помічниці судді ОСОБА1 – ОСОБА15, із проханням перенести вказане судове засідання у справі «на декілька днів» у зв’язку з тим, що у справі не вистачає «якогось» документа. Після того, як ОСОБА15 відмовила їй у вирішенні вказаного питання, відповідачка звернулася до голови суду ОСОБА7. Удруге до кабінету (приймальня судді ОСОБА1) ОСОБА9 прийшла із ОСОБА7, який попросив ОСОБА15 перенести судове засідання у справі № 495/2284/23 на 22 березня 2023 року. ОСОБА15 передала вказане прохання судді ОСОБА1, і він погодив призначення судового засідання у справі № 495/2284/23 на 22 березня 2023 року.

22 березня 2023 року суддя ОСОБА1 ухвалив рішення у справі № 495/2284/23, яким: позов задоволено, розірвано шлюб між ОСОБА13 та ОСОБА9; визначено місце проживання малолітнього сина ОСОБА14, ____ року народження, із батьком ОСОБА13; відібрано малолітнього сина у матері (ОСОБА9), у зв’язку із фактом самостійного виховання дитини батьком без участі матері; з ОСОБА9 стягнуто аліменти на користь ОСОБА13 на утримання ОСОБА14 у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, починаючи із дня подання позову до суду та до досягнення дитиною повноліття.

Судове засідання 22 березня 2023 року відбулося за відсутності сторін у справі та представника органу опіки та піклування як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог.

Підставою для ухвалення вказаного судового рішення суддя ОСОБА1 зазначив наявність заяви відповідачки ОСОБА9 від 22 березня 2023 року про розгляд справи без її участі, згідно з якою вона повністю визнає позовні вимоги ОСОБА13, не заперечує щодо розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання малолітнього сина з батьком, відібрання у неї сина без позбавлення її батьківських прав.

Під час допиту 20 серпня 2024 року суддя ОСОБА1 повідомив: «У період часу з 22.03.2023 по 27.03.2023 включно, більш точний час не пам’ятаю, ОСОБА7 зайшов до мого службового кабінету та особисто надав мені неправомірну вигоду за ухвалення позитивного рішення у справі № 495/2284/23 за позовом ОСОБА13 до ОСОБА9 у розмірі 500 дол. США, шляхом потискання руки».

Згідно із протоколом огляду мобільного телефона ОСОБА7 від 17 липня 2024 року у месенджері WhatsApр виявлено повідомлення від 21 квітня 2023 року від абонента «Кучерявый Виталик» такого змісту: «Мой друг извини, что отвлекают от дел государства, ОСОБА9 он же (Никита) стесняется тебя набрать, чтобы спросить решение набрало силу, если не трудно. С низким поклоном к вам».

Одеський апеляційний суд постановою від 7 листопада 2023 року, ухваленою за результатами розгляду апеляційної скарги військової частини ____ (як особи, прав та обов’язків якої стосується питання щодо звільнення ОСОБА13 з військової служби, на якій ОСОБА13 перебував станом на час розгляду справи № 495/2284/23), скасував рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 березня 2023 року у частині визначення місця проживання дитини з батьком та в частині стягнення з матері аліментів на користь дитини.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2024 року за результатами розгляду відповідної касаційної скарги ОСОБА13 постанову Одеського апеляційного суду від 7 листопада 2023 року у справі № 495/2284/23 залишено без змін.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду окремою ухвалою від 13 березня 2024 року повідомив Вищу раду правосуддя про виявлені касаційним судом порушення суддею ОСОБА1 норм матеріального та процесуального права під час розгляду справи № 495/2284/23. Зокрема, Верховний Суд звернув увагу на наданий військовою частиною ____ кількісний критерій справ, розглянутих Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області за позовами чоловіків про визначення місця проживання (самостійного виховання дитини) (близько 676 судових рішень).

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголошує, що суддя ОСОБА1 під час допиту 20 серпня 2024 року зазначив, що про статус позивача у справі № 495/2284/23 ОСОБА13 як військовослужбовця дізнався приблизно у серпні 2023 року, під час апеляційного оскарження ухваленого ним рішення.

За вказаних обставин суддя ОСОБА1 звернувся до голови суду ОСОБА7. ОСОБА7 відповів, що його самого ввели в оману, йому не було відомо про вказаний факт, та повідомив про «надання» ним ОСОБА13 «свого адвоката ОСОБА11».

За інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень (далі – ЄДРСР), інтереси відповідачки ОСОБА9 у справі № 495/2284/23 під час апеляційного провадження дійсно представляв адвокат ОСОБА11 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/113281298).

 

Справа № 495/9643/22

Наявний у матеріалах досудового розслідування додаток до протоколу огляду мобільного телефона ОСОБА4 від 23 березня 2024 року містить переписку у месенджері Viber між адвокатом ОСОБА4 та ОСОБА16 (від 7 листопада 2022 року), зміст якої вказує на наявність домовленості між ними щодо вирішення питання про можливість виїзду чоловіка ОСОБА16 – ОСОБА17 (військовозобов’язаного) за кордон. Зокрема, вказане підтверджується повідомленнями абонента «Екатерина от Дарины» до ОСОБА4 від 7 листопада 2022 року (13:50:39 та 13:51:31): «Нужно сделать так, чтобы муж (военнообязанный) мог выезжать с ребенком за границу», «Ребенку 7 лет. Дарина сказала, что вы как-то сделали это без развода и лишения матери родительских прав». ОСОБА4 відповів (14:24:38 та 14:24:42): «Да есть такое», «Наберите меня».

Позов ОСОБА17 до ОСОБА16 про визначення місця проживання дитини (____ року народження) з батьком, відібрання малолітньої дитини від матері без позбавлення її батьківських прав надійшов до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області 1 грудня 2022 року (справа № 495/9643/22).

Згідно з копією протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 1 грудня 2022 року (за підписом Кудакової Н.В.) справу № 495/9643/22 було передано до провадження судді Заверюхи В.О.

У розподілі вказаної справи брав участь лише суддя Заверюха В.О. Інші судді були виключені з розподілу переважно з підстави «відсутність спеціалізації».

Відповідно до квитанції до платіжної інструкції про переказ готівки від 24 листопада 2022 року, що міститься у матеріалах справи, позивач ОСОБА17 сплатив судовий збір у сумі 992,40 грн, тобто за одну позовну вимогу, за наявності двох позовних вимог – визначення місця проживання дитини та відібрання дитини від матері.

Матеріали судової справи містять копію договору оренди будинку від 15 жовтня 2022 року, згідно з яким ОСОБА16 (відповідачка) орендує житло в ОСОБА19 за адресою: АДРЕСА1. Термін дії договору – до 31 грудня 2022 року. Згідно з довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі – довідка ВПО), фактичне місце проживання / перебування ОСОБА16 та ОСОБА17: АДРЕСА2. Відповідно до довідки ВПО місце реєстрації відповідачки ОСОБА16: АДРЕСА3.

Ухвалою від 2 грудня 2022 року суддя Заверюха В.О. відкрив загальне позовне провадження у справі, призначивши підготовче судове засідання на 12 грудня 2022 року.

При цьому суддя Заверюха В.О. не залучав до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області. Відповідно орган опіки та піклування не складав висновку щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні.

Матеріали судової справи містять лист суду від 5 грудня 2022 року про надсилання ОСОБА17, ОСОБА16 копій ухвали про відкриття провадження у справі. Разом з тим відсутні докази на підтвердження факту вручення вказаного судового рішення учасникам справи.

Матеріали справи № 495/9643/22 не містять документів на підтвердження надсилання учасникам справи повісток про виклик у судове засідання на 12 грудня 2022 року.

Матеріали справи містять запит суду від 5 грудня 2022 року до відділу адресно-довідкової роботи Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі – ГУ ДМС України в Одеській області) про надання відомостей про реєстрацію місця проживання та інших персональних даних, що містяться в реєстрі адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області, щодо ОСОБА16. Відповідь на вказаний запит у матеріалах справи відсутня.

12 грудня 2022 року в суді зареєстровано заяву від імені ОСОБА16 (надрукована), в якій висловлюється прохання розглянути справу № 495/9643/22 без її участі та вказано, що позовну заяву та обставини, на які посилається позивач, ОСОБА16 визнає повністю, щодо задоволення позовних вимог не заперечує, а саме визнає визначення місця проживання її малолітньої доньки, ОСОБА18, ____ року народження, із батьком, ОСОБА17, та відібрання від неї доньки для проживання разом із батьком у зв’язку із самостійним вихованням ним дитини. Водночас у прохальній частині вказаної заяви неправильно зазначено місце проживання ОСОБА17 (вулиця «Дрейзера Теодора» замість «Драйзера Теодора»).

12 грудня 2022 року суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюха В.О. ухвалив рішення, яким задовольнив позов ОСОБА17 до ОСОБА16, визначив місце проживання малолітньої дитини разом із батьком (ОСОБА17) за адресою: АДРЕСА2, відібрав малолітню дитину від матері (ОСОБА16), без позбавлення її батьківських прав, для проживання малолітньої дитини з батьком, за вказаною адресою у зв’язку із самостійним вихованням дитини батьком без участі матері.

Судове засідання 12 грудня 2022 року відбулося за відсутності сторін у справі. Незважаючи на той факт, що, як убачається з матеріалів справи, від ОСОБА17 не надходило окремої заяви про розгляд справи за його відсутності з проханням задовольнити позов у повному обсязі, в рішенні від 12 грудня 2022 року вказано: «Позивач в підготовче судове засідання не з’явився, але надав заяву про розгляд справи у його відсутність, вимоги позову підтримав в повному обсязі посилаючись на обставини які зазначені в позові та просив задовольнити».

Матеріали судової справи містять лист суду від 13 грудня 2022 року про надсилання ОСОБА17, ОСОБА16 копій судового рішення від 12 грудня 2022 року. Водночас відсутні докази на підтвердження факту вручення копії рішення учасникам справи.

За інформацією з ЄДРСР, рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 грудня 2022 року у справі № 495/9643/22 в апеляційному порядку оскаржено не було.

Відповідно до сформованої в системі «Аркан» довідки про перетин ОСОБА17 кордону України з 24 лютого 2022 року до 20 серпня 2024 року ОСОБА17 25 березня 2023 року виїхав з України шляхом перетину кордону з Молдовою через пункт пропуску «Старокозаче».

 

Справа № 495/1426/23

Позов ОСОБА20 до ОСОБА21 про визначення місця проживання дитини з батьком, відібрання малолітньої дитини від матері без позбавлення її батьківських прав надійшов до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області 13 лютого 2023 року.

Згідно із протоколом допиту свідка у кримінальному провадженні № ____ ОСОБА20 від 9 липня 2024 року ОСОБА20 не подавав до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області жодних документів, а також не підписував жодних документів, окрім договору з адвокатом ОСОБА4, відомості про надання послуг яким він віднайшов у мережі Google. ОСОБА20 зазначив, що надіслав адвокату ОСОБА4. Новою поштою копії свого паспорта, свідоцтва про народження дитини разом із підписаним примірником договору про надання юридичних послуг, можливо, і копії документів дружини, про що точно не пам’ятає. Доказів невиконання ОСОБА21 її батьківських обов’язків адвокату ОСОБА4 не надавав. Адвокат ОСОБА4 також не питав його про те, чи проживає він спільно з дружиною. ОСОБА20 здійснив перерахунок коштів в сумі 102 000 гривень через ПриватБанк на рахунок фізичної особи–підприємця ОСОБА4.

На запитання детектива під час допиту, де він мешкає і з ким, ОСОБА20 зазначив, що вони з дружиною ОСОБА21 мають спільну дитину ОСОБА22, ____ року народження, проживають за адресою: АДРЕСА4.

Згідно з копією протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 13 лютого 2023 року (за підписом Кудакової Н.В.) справу № 495/1426/23 було передано до провадження судді Заверюхи В.О. У розподілі вказаної справи брав участь лише суддя Заверюха В.О. Інші судді були виключені з розподілу переважно з підстави «відсутність спеціалізації».

Відповідно до квитанції до платіжної інструкції про переказ готівки від 8 лютого 2023 року, що міститься в матеріалах справи, позивач ОСОБА20 сплатив судовий збір у сумі 1073,60 грн, тобто за одну позовну вимогу, за наявності двох позовних вимог – визначення місця проживання дитини та відібрання дитини від матері.

До дисциплінарної скарги додано копію договору оренди будинку від 21 липня 2022 року, згідно з яким ОСОБА21 (відповідачка) орендує у ОСОБА19 житло за адресою: АДРЕСА1. Термін дії договору – до 21 липня 2023 року.

Як встановлено під час підготовки дисциплінарної справи до розгляду, договір оренди з ОСОБА19 цього ж будинку за адресою: АДРЕСА1, було укладено і відповідачкою у справі № 495/9643/22 ОСОБА16 (зазначено вище), строк дії договору – з 15 жовтня 2022 року по 31 грудня 2022 року. Отже, періоди оренди одного й того самого будинку відповідачкою у справі № 495/1426/23 ОСОБА21 та відповідачкою у справі № 495/9643/22 ОСОБА16 накладаються у часі (період з 15 жовтня 2022 року по 31 грудня 2022 року), що фактично свідчить про фіктивність вказаних договорів оренди у справах № 495/9643/22 та № 495/1426/23.

За даними паспорта відповідачки ОСОБА21, зареєстроване місце її проживання: АДРЕСА4. Місце реєстрації позивача ОСОБА20: АДРЕСА5.

Ухвалою від 14 лютого 2023 року суддя Заверюха В.О. відкрив загальне позовне провадження у справі, призначивши підготовче судове засідання на 23 лютого 2023 року. Ухвалою від 14 лютого 2023 року суддя Заверюха В.О. залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області. Проте висновок органу опіки та піклування в матеріалах справи відсутній.

Матеріали судової справи містять лист суду від 14 лютого 2023 року про надсилання ОСОБА20 та ОСОБА21 копій ухвали про відкриття провадження у справі. Водночас матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту вручення вказаного судового рішення учасникам справи. Замість місця проживання адресата ОСОБА20: АДРЕСА5, вказано: «АДРЕСА6».

Матеріали справи містять лист суду від 14 лютого 2023 року про надсилання копії ухвали про відкриття провадження у справі й органу опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради, водночас доказів на підтвердження вручення цієї ухвали органу опіки та піклування матеріали справи не містять. Справа не містить документів на підтвердження надсилання учасникам судового провадження (позивачеві, відповідачеві, третій стороні) повісток про виклик у судове засідання на 23 лютого 2023 року.

Матеріали справи містять запит суду від 14 лютого 2023 року до відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області про надання відомостей про реєстрацію місця проживання та інших персональних даних, що наявні в реєстрі адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області, щодо ОСОБА21. Водночас відповідь на вказаний запит у матеріалах справи відсутня.

23 лютого 2023 року в суді зареєстровано заяву від імені ОСОБА21 (надрукована), в якій висловлюється прохання розглянути справу № 495/1426/23 без її участі. ОСОБА21 зазначає, що позовну заяву та обставини, на які посилається позивач, визнає повністю, щодо задоволення позовних вимог не заперечує, а саме визнає визначення місця проживання її малолітньої доньки, ОСОБА22, ____ року народження, із батьком ОСОБА20 та відібрання від неї доньки для проживання разом із батьком у зв’язку із самостійним вихованням ним дитини.

23 лютого 2023 року суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюха В.О. ухвалив рішення, яким задовольнив позов ОСОБА20 до ОСОБА21, визначив місце проживання малолітньої дитини разом із батьком (ОСОБА20) за адресою: АДРЕСА5, відібрав малолітню дитину від матері (ОСОБА21), без позбавлення її батьківських прав, для проживання малолітньої дитини з батьком за відповідною адресою у зв’язку із самостійним вихованням дитини батьком без участі матері.

Судове засідання 23 лютого 2023 року відбулося за відсутності учасників судового провадження, яких, своєю чергою, не було повідомлено про вказане судове засідання в порядку, визначеному процесуальним законодавством. Водночас згідно із судовим рішенням «представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору у підготовче судове засідання не з’явився, повідомлявся, причини неявки суду не відомі».

Незважаючи на те, що від ОСОБА20 не надходило окремої заяви про розгляд справи за його відсутності з проханням задовольнити позов у повному обсязі, у рішенні від 23 лютого 2023 року вказано: «Позивач в підготовче судове засідання не з’явився, але надав заяву про розгляд справи у його відсутність, вимоги позову підтримав в повному обсязі посилаючись на обставини які зазначені в позові та просив задовольнити».

Матеріали судової справи містять лист суду від 2 березня 2023 року про надсилання ОСОБА20, ОСОБА21, органу опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради копій судового рішення від 23 лютого 2023 року. Водночас відсутні докази на підтвердження факту вручення копії рішення учасникам судового провадження.

До того ж, у вказаному листі замість місця проживання адресата ОСОБА20 «АДРЕСА5» знову вказано «АДРЕСА6».

За даними ЄДРСР, рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 лютого 2023 року у справі № 495/1426/23 в апеляційному порядку оскаржено не було.

 

Справа № 495/8702/22

Під час підготовки дисциплінарної справи до розгляду встановлено, що, надаючи показання у кримінальному провадженні № ____ як свідок (протокол допиту від 19 серпня 2024 року), ОСОБА23 зазначив, що з метою забезпечення легального виїзду за межі України в умовах правового режиму воєнного стану він звернувся до батька своєї дівчини ОСОБА24 – ОСОБА6, із проханням допомогти в отриманні рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду про визначення місця проживання дитини.

ОСОБА23 повідомив, що в кінці жовтня 2022 року передав ОСОБА6 пакет документів; через деякий час ОСОБА6 надав йому на підпис позовну заяву, яку він підписав та з якою, за вказівкою ОСОБА6, звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.

Відповідно до показань ОСОБА23 згодом він надав суду заяву про розгляд справи без його участі, 21 листопада 2022 року суддя Заверюха В.О. ухвалив рішення у справі. Після набрання вказаним судовим рішенням законної сили ОСОБА23 забрав рішення у помічника судді Заверюхи В.О.

ОСОБА23 вказав, що зазначене судове рішення використовував «під час виїздів як підставу для перетину державного кордону».

Згідно із протоколом допиту підозрюваного ОСОБА6 від 18 серпня 2024 року у кримінальному провадженні № ____ ОСОБА6 зазначив, що ОСОБА23 є неофіційним чоловіком його доньки – ОСОБА24. Вказав, що ОСОБА23 та його донька ОСОБА24, разом з їхньою спільною дитиною – ОСОБА25, ____ року народження, спільно проживали та проживають однією сім’єю в місті Білгород-Дністровському.

Ураховуючи прохання ОСОБА23 та відомий в місті «механізм» ухвалення фіктивних судових рішень для отримання відстрочки від мобілізації, користуючись дружніми стосунками із Завірюхою В.О., ОСОБА6 у жовтні 2022 року звернувся до вказаного судді, який пообіцяв безоплатно організувати в Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області ухвалення «позитивного рішення ОСОБА23 для отримання відстрочки від мобілізації та можливості виїзду за кордон в умовах воєнного стану».

За показаннями ОСОБА6, ОСОБА7 особисто навів йому перелік документів, які необхідно зібрати ОСОБА23 для подання позову, а саме: паспорти, ідентифікаційні коди, свідоцтво про народження дитини, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджує наявність у ОСОБА23 власного житла. Жодних інших документів ОСОБА7 не запитував.

ОСОБА6 вказав, що з його слів ОСОБА7 було відомо про факт спільного проживання ОСОБА24 з її неофіційним чоловіком ОСОБА23 та їхньою спільною двомісячною дитиною. Зібраний ОСОБА23 пакет документів він віддав особисто ОСОБА7, після чого через адвоката ОСОБА51 йому передали сформовану позовну заяву від імені ОСОБА23. ОСОБА23 підписав позов та особисто подав до суду через канцелярію.

Під час спілкування ОСОБА7 повідомив ОСОБА6, що справа розподілена йому, запевняв, що він ухвалить «позитивне» рішення. За вказівкою ОСОБА7 ОСОБА23 та ОСОБА24 написали та подали до суду заяви про розгляд судової справи без їхньої участі. 21 листопада 2022 року Заверюха В.О. ухвалив рішення про визначення місця проживання дитини з батьком ОСОБА23 шляхом відібрання дитини у матері ОСОБА24.

За наданими НАБУ копіями матеріалів справи № 495/8702/22, позов ОСОБА23 до ОСОБА24. про визначення місця проживання дитини з батьком, відібрання малолітньої дитини від матері без позбавлення її батьківських прав надійшов до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області 2 листопада 2022 року.

Згідно з копією протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 2 листопада 2022 року (за підписом Кудакової Н.В.) справу № 495/8702/22 було передано до провадження судді Заверюхи В.О.

У розподілі вказаної справи брав участь лише суддя Заверюха В.О. Інші судді були виключені з розподілу переважно з підстави «відсутність спеціалізації». Слід також зауважити, що всупереч змісту позовних вимог ОСОБА23 у протоколі розподілу вказано про суть та категорію судової справи – розірвання шлюбу.

Ухвалою від 3 листопада 2022 року суддя Заверюха В.О. відкрив загальне позовне провадження у справі, призначивши підготовче судове засідання на 15 листопада 2022 року. При цьому суддя Заверюха В.О. не залучав до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області. Відповідно орган опіки та піклування не складав висновку щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні.

Матеріали судової справи містять лист суду від 3 листопада 2022 року про надсилання ОСОБА23, ОСОБА24 копій ухвали про відкриття провадження у справі. Разом із тим відсутні докази на підтвердження факту вручення вказаного судового рішення учасникам справи. Матеріали справи № 495/9643/22 не містять документів на підтвердження надсилання учасникам справи повісток про виклик у судове засідання на 15 листопада 2022 року.

Матеріали справи містять запит суду від 7 листопада 2022 року до відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області про надання відомостей про реєстрацію місця проживання та інших персональних даних, що містяться в реєстрі адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області, щодо ОСОБА24. Водночас відповідь на вказаний запит у матеріалах справи відсутня.

15 листопада 2022 року в суді зареєстровано заяву ОСОБА24, в якій вона висловлює прохання розглянути справу № 495/8702/22 без її участі, зазначає, що позовні вимоги та обставини, на які посилається позивач, визнає повністю, проти задоволення позовних вимог не заперечує, а саме визнає визначення місця проживання її сина, ОСОБА25, ____ року народження, із батьком, ОСОБА23, та відібрання від неї сина для проживання разом із батьком у зв’язку із самостійним вихованням ним дитини.

У Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області того самого дня, 15 листопада 2022 року, зареєстровано заяву ОСОБА23, який висловив прохання розглядати справу № 495/8702/22 без його участі.

Матеріали справи містять довідку за підписом секретаря судового засідання ОСОБА2 від 16 листопада 2022 року (всупереч заявленій попередньо даті підготовчого судового засідання – 15 листопада 2022 року), що згідно із частиною другою статті 247 ЦПК України «судове засідання не здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу».

Згідно з довідкою секретаря судового засідання Червинської І.В. від 21 листопада 2022 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу «судове засідання не здійснювалося». 21 листопада 2022 року суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюха В.О. ухвалив рішення, яким задовольнив позов ОСОБА23 до ОСОБА24, визначив місце проживання малолітньої дитини разом із батьком (ОСОБА23), відібрав малолітню дитину від матері (ОСОБА24) без позбавлення її батьківських прав.

За даними ЄДРСР, рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 21 листопада 2022 року у справі № 495/8702/22 в апеляційному порядку оскаржено не було.

Попередньою перевіркою встановлено, що 9 лютого 2023 року ОСОБА23 звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду із заявою, в якій просив роз’яснити, чи є рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 21 листопада 2022 року у справі № 495/8702/22 «підтвердженням факту самостійного виховання малолітнього сина ОСОБА25, ____ р.н., батьком ОСОБА23, ____ р.н., без участі матері».

Згідно із протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 13 лютого 2023 року вказану заяву передано судді Заверюсі В.О.

Ухвалою судді Заверюхи В.О. від 15 лютого 2023 року рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 21 листопада 2022 року у справі № 495/8702/22 роз’яснено, зазначено, що воно є підтвердженням того, що ОСОБА23 самостійно займається вихованням малолітньої дитини без участі матері – ОСОБА24.

В ухвалі від 15 лютого 2023 року суддя Заверюха В.О. вказав, що «в судове засідання сторони по справі не з’явились, повідомлялись, причини неявки суду не відомі». Водночас вказані суддею в ухвалі обставини не відповідають дійсності, оскільки матеріали справи не містять будь-якого підтвердження повідомлення сторін у справі про судове засідання 15 лютого 2023 року.

Відповідно до отриманої із системи «Аркан» довідки ОСОБА23 з 18 березня 2023 року до 13 липня 2024 року перетинав державний кордон України (на в’їзд та на виїзд) більше 40 разів, з періодичністю від двох місяців до кількох днів.

 

Справи №№ 495/3099/24, 495/3345/24, 495/3650/24, 495/3710/24, 95/3746/24

Згідно із протоколом допиту свідка ОСОБА23 від 19 серпня 2024 року у кримінальному провадженні № ____ ОСОБА23 з ухваленим суддею ОСОБА7З рішенням від 21 листопада 2022 року у справі № 495/8702/22 звернувся до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою отримання відстрочки від мобілізації, однак йому було відмовлено з посиланням на те, що для отримання відстрочки «мати має бути позбавлена батьківських прав».

ОСОБА23 повідомив, що з метою отримання рішення суду про позбавлення ОСОБА24 батьківських прав знову звернувся до ОСОБА6. За вказівкою ОСОБА6 ОСОБА23 надав йому копії відповідних документів, через деякий час ОСОБА6 надав йому на підпис позовну заяву. ОСОБА23 не відомо, «яка особа занесла цю позовну заяву в суд».

ОСОБА23 зазначив, що йому також не відомо, що вказаний позов надходив до суду п’ять разів, чотири рази до суду надходили заяви від його імені про залишення позову без розгляду. Він перебував за кордоном на момент ухвалення відповідного рішення суддею ОСОБА8.

На запитання, чи його підпис міститься на наданих йому для ознайомлення заявах (від 8 квітня 2024 року на ім’я судді ОСОБА26, від 15 квітня 2024 року на ім’я судді ОСОБА1, від 23 квітня 2024 року на ім’я судді ОСОБА1, від 23 квітня 2024 року на ім’я судді ОСОБА27) свідок ОСОБА23 зазначив: «Вказані заяви я бачу вперше, підпис на них мені не належить, до суду я їх не подавав».

У протоколі допиту від 18 серпня 2024 року підозрюваного у кримінальному провадженні № ____ ОСОБА6 зазначено, що зятю ОСОБА6 – ОСОБА23, ураховуючи зміни в законодавстві України у 2024 році, для отримання відстрочки необхідно було отримати рішення про позбавлення матері батьківських прав.

Приблизно у березні 2024 року ОСОБА6 звернувся до ОСОБА7 із проханням забезпечити ухвалення такого судового рішення. ОСОБА7 пообіцяв безоплатно організувати «позитивне» рішення, оголосивши ОСОБА6 перелік необхідних для цього документів.

ОСОБА6 зазначив, що після подання позовної заяви до суду позов декілька разів потрапляв на розгляд суддів, які відмовляють в ухваленні фіктивних рішень. З метою розподілу справи «потрібному» судді голова суду ОСОБА7 організував підлеглих йому працівників. Зокрема, помічниця судді ОСОБА7 ОСОБА12 контролювала процес обрання судді та організовувала написання заяв від імені ОСОБА23 про повернення позову. Позов розподілявся також судді ОСОБА1, проте ОСОБА6 зазначає, що оскільки ОСОБА1 в січні 2024 року «було задокументовано на отриманні неправомірної вигоди», судового рішення за підписом зазначеного судді він «не захотів».

Згідно з показаннями ОСОБА6 за результатами втручання в автоматизований розподіл справи позов ОСОБА23 був розподілений судді ОСОБА8, який 4 червня 2024 року ухвалив рішення про позбавлення його доньки батьківських прав.

Із наданих НАБУ копій матеріалів справ №№ 495/3099/24, 495/3345/24, 495/3650/24, 495/3710/24, 495/3746/24 убачається факт п’ятиразового подання до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області позову ОСОБА23 до ОСОБА24 щодо позбавлення її батьківських прав. При цьому позовні заяви у справах: № 495/3099/24 (головуючий суддя – СОБА26, позовну заяву, на якій відсутній підпис позивача, зареєстровано в суді 8 квітня 2024 року); № 495/3345/24 (головуючий суддя – ОСОБА1, позовну заяву, на якій відсутній підпис позивача, зареєстровано 12 квітня 2024 року); № 495/3650/24 (головуючий суддя – ОСОБА1, позовну заяву зареєстровано 23 квітня 2024 року, на ній закреслено перелік додатків); № 495/3710/24 (головуючий суддя – ОСОБА27, позовну заяву зареєстровано 24 квітня 2024 року, на ній закреслено перелік додатків), – були повернуті позивачеві з підстав їх відкликання до постановлення ухвал про відкриття провадження у вказаних справах (заяви позивача від 8 квітня 2024 року, 15 квітня 2024 року, 23 квітня 2024 року, 24 квітня 2024 року відповідно).

25 квітня 2024 року у Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області було зареєстровано чергову позовну заяву ОСОБА23 до ОСОБА24, про позбавлення ОСОБА24 батьківських прав стосовно малолітньої дитини, ОСОБА25, ____ року народження.

Вказана позовна заява аналогічна за змістом позовним заявам у наведених справах №№ 495/3099/24, 495/3345/24, 495/3650/24, 495/3710/24, підписана, до неї долучено додатки.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 квітня 2024 року (за підписом керівника апарату Беспрозванних О.Г.) справі за вказаним позовом присвоєно № 495/3746/24, головуючим суддею у справі визначено суддю ОСОБА8.

Ухвалою від 26 квітня 2024 року суддя ОСОБА8 відкрив загальне позовне провадження у справі. 3 червня 2024 року в суді зареєстровано заяву відповідачки – ОСОБА24, в якій вона висловила прохання розглянути справу № 495/3746/24 без її участі та зазначила про відсутність заперечень щодо задоволення позову.

4 червня 2024 року суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА8 ухвалив рішення, яким задовольнив позов ОСОБА23 до ОСОБА24, позбавивши ОСОБА24 батьківських прав стосовно її дитини – ОСОБА25, ____ року народження.

За інформацією з ЄДРСР, рішення від 4 червня 2024 року не було оскаржено в апеляційному порядку.

ОСОБА23, маючи намір безперешкодно перетинати кордон України, 12 серпня 2024 року з ухваленим суддею ОСОБА8 рішенням від 4 червня 2024 року звертався до відповідного територіального центру комплектації та соціальної підтримки для отримання відстрочки від мобілізації (протокол допиту свідка ОСОБА23 від 19 серпня 2024 року).

 

Пояснення представника судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюхи В.О. – адвоката Заверюхи В.О.

10 січня 2025 року до Вищої ради правосуддя надійшли письмові пояснення представника судді Заверюхи В.О. – адвоката Заверюхи В.О. з проханням відмовити у притягненні судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюхи В.О. до дисциплінарної відповідальності.

Вказані пояснення адвокат Заверюха В.О. підтримав в засіданні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 13 січня 2025 року.

Адвокат Заверюха В.О. зазначив, що рішення у справах №№ 495/9643/22, 495/1426/23, 495/8702/22 набрали законної сили, в апеляційному та касаційному порядку не переглядались, не скасовувались / не змінювались і станом на сьогодні є чинними. Отже, фактів допущення суддею Заверюхою В.О. істотного порушення норм процесуального права, прав людини та основоположних свобод у передбаченому законом порядку встановлено не було. За відсутності рішень судів вищих інстанцій доводи скаржника суперечать вимогам частини сьомої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якими судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.

Крім того, відсутні докази настання негативних наслідків у результаті ухвалення суддею Заверюхою В.О. рішень у справах №№ 495/9643/22, 495/1426/23, 495/8702/22, тому доводи дисциплінарної скарги в цій частині є необґрунтованими. Суддя Заверюха В.О. розглядав виключно спори із сімейних правовідносин, а не спори, які стосуються питань щодо застосування законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Адвокат Заверюха В.О. зазначив, що чинним ЦПК України не передбачено обов’язку суду здійснювати перевірку особи щодо наявності статусу військовозобов’язаного та обставин виконання ним обов’язків, передбачених законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов’язок і військову службу».

Щодо доводів дисциплінарної скарги про недоброчесну мету визнання відповідачами позовів у вказаних справах адвокат Заверюха В.О. наголосив, що відповідачі реалізували надане їм право, передбачене статтями 49, 206 ЦПК України. При цьому суддя Заверюха В.О. діяв відповідно до вимог частини четвертої статті 200, частини четвертої статті 206 ЦПК України та згідно з частиною першою статті 89 ЦПК України, керуючись внутрішнім переконанням, сформованим на підставі викладених у позовах обставин, зокрема, щодо самостійного виховання та утримання дитини батьком, наявності у батька власного житла, в якому створено належні умови для проживання та розвитку дитини, не виконання матір’ю батьківських обов’язків. При цьому можливі приховані мотиви сторін у справах судді Заверюсі В.О. відомі не були, а відмова у задоволенні позовів за вказаних обставин могла б призвести до порушення прав та інтересів малолітніх дітей, бути перешкодою для забезпечення їх нормального розвитку та належного виховання.

На переконання адвоката Заверюхи В.О., висвітлені в дисциплінарній скарзі обставини щодо незалучення у справах органу опіки та піклування, ненадання органом опіки та піклування відповідного висновку підлягають оцінці на предмет дотримання норм процесуального та матеріального права. Своєю чергою, надання такої оцінки належить виключно до компетенції суду вищої інстанції, а не дисциплінарного органу Вищої ради правосуддя.

Адвокат Заверюха В.О. зауважив, що поза увагою доповідача у дисциплінарній справі залишився факт, що заяви позивачів про розгляд справ за їх відсутності містилися безпосередньо у самих позовних заявах. В матеріалах справ наявні супровідні листи про надсилання учасникам справ ухвал про відкриття повадження у справах та судових рішень за результатами їх розгляду. Твердження доповідача, викладені у висновку за результатами підготовки дисциплінарної справи до розгляду, щодо відсутності в матеріалах справи доказів вручення вказаних судових рішень учасникам справ, не можуть свідчити про порушення суддею Заверюхою В.О. вимог процесуального законодавства, оскільки суддя не є особою, відповідальною за вручення поштової кореспонденції адресату.

Щодо підсудності справ № 495/9643/22, № 495/1426/23, представник судді зауважив, що в матеріалах вказаних справ наявні запити суду до відповідних органів Державної міграційної служби щодо надання відомостей про місце проживання відповідачів у справі, відповіді на вказані запити матеріали справ не містять. Разом з тим, згідно з частиною десятою статті 187 ЦПК України якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Саме цією нормою керувався суддя Заверюха В.О., тобто діяв у межах, передбачених цивільним процесуальним законодавством. До того ж, в матеріалах справ наявні договори оренди нерухомого майна, які підтверджували місце проживання відповідачів. Щодо встановлених доповідачем та зазначених у висновку за результатами підготовки дисциплінарної справи до розгляду обставин фіктивності наданих позивачами у справах № 495/9643/22, № 495/1426/23 договорів оренди житла, адвокат Заверюха В.О. наголосив, що до повноважень суду не входить обов’язок перевіряти та оцінювати відповідні договори під час вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Щодо доводів дисциплінарної скарги про допущення суддею Заверюхою В.О. дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», адвокат Заверюха В.О. послався на окрему думку суддів Великої Палати Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року в справі № 11-171сап21, згідно з якою «обов’язковим елементом об’єктивної сторони дисциплінарного проступку, кваліфікованого за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», мають бути також істотні негативні наслідки, до яких призводять порушення судді і котрі мають перебувати в прямому, неминучому причиновому зв’язку з недотриманням правових норм». На думку адвоката Заверюхи В.О., такі наслідки в діях судді Заверюхи В.О. відсутні, а розгляд справ без залучення органу опіки та піклування та без складання органом опіки та піклування відповідного висновку не свідчить про порушення суддею Заверюхою В.О. прав дитини, в тому числі оскільки жодним з учасників справи, зокрема, й органом опіки та піклування, ухвалені суддею Заверюхою В.О. рішення не оскаржувалися.

Адвокат Заверюха В.О. наголошує, що згідно із сформованими у системі «Аркан» довідками перетин військовозобовязаними ОСОБА17 та ОСОБА23 державного кордону відбувся на підставі пред’явлення ОСОБА17 та ОСОБА23 працівникам Державної прикордонної служби України їх закордонних паспортів. За вказаних обставин факт використання вказаними особами під час виїзду за територію України рішень суду, ухвалених суддею Заверюхою В.О. у справах № 495/9643/22 та № 495/8702/22 відповідно слід вважати не підтверженим.

Враховуючи викладене, адвокат Заверюха В.О. убачає відсутність підстав для притягнення судді Заверюхи В.О. до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». На переконання представника судді, доводи дисциплінарної скарги НАБУ в цій частині зводяться лише до незгоди із ухваленими суддею Заверюхою В.О. судовими рішеннями.

Адвокат Заверюха В.О. зазначив, що доводи дисциплінарної скарги НАБУ та висновок доповідача про вчинення суддею Заверюхою В.О. дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 3, 6, 8 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження № ____, зокрема, на наданих в межах досудового розслідування вказаного кримінального провадження поясненнях підозрюваних ОСОБА1, ОСОБА6, ОСОБА3 та свідків ОСОБА20, ОСОБА23.

Зважаючи на вказане, представник судді викладає власне бачення обставин «виникнення кримінального провадження № ____, а також обставини, за яких певними особами були надані відповідні пояснення».

Так, адвокат Заверюха В.О. зауважив, що кримінальне провадження № ____ було зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (далі – ЄРДР) 9 травня 2023 року, 5 лютого 2024 року ОСОБА1 надав пояснення у вказаному кримінальному провадженні як свідок. Підозру судді ОСОБА1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 368, частиною п’ятою статті 27, частиною третьою статті 332 КК України, зі слів адвоката Заверюхи В.О., було оголошено фактично через 1 рік 5 місяців після реєстрації вказаного кримінального провадження. 20 серпня 2024 року були відібрані пояснення у ОСОБА1 як підозрюваного, 2 серпня 2024 року у підозрюваної ОСОБА3, 18 серпня 2024 року у підозрюваного ОСОБА6, 19 серпня 2024 року – у свідка ОСОБА23.

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 21 серпня 2024 року у справі № 991/7575/24 в межах кримінального провадження № ____ до підозрюваного ОСОБА6 було застосовано запобіжний захід у вигляді застави. За версією органу досудового розслідування, 25 січня 2024 року ОСОБА6 за попередньою змовою групою осіб з адвокатом ОСОБА4 передав від адвоката ОСОБА4 судді ОСОБА1 неправомірну вигоду за ухвалення відповідних рішень у 15 судових справах. У вказаній ухвалі йдеться і про інші події за участі ОСОБА6 та ОСОБА1, що відбулися 22 травня 2024 року, 1 червня 2024 року.

Адвокат Заверюха В.О. зазначив, що 9 січня 2024 року ОСОБА1 було оголошено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, у кримінальному провадженні № ____, зареєстрованому в ЄРДР 15 листопада 2023 року. Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 16 січня 2024 року у справі № 991/253/24 в межах кримінального провадження № ____ було накладено арешт на речі та документи, вилучені під час обшуку робочого кабінету судді ОСОБА1. Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 16 січня 2024 року у справі № 991/357/24 в межах кримінального провадження № ____ до підозрюваного ОСОБА1 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з одночасним застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави в розмірі 1 059 800 гривень.

З огляду на наведене, на переконання адвоката Заверюхи В.О., нелогічним та таким, що суперечить «здоровому глузду», є вчинення ОСОБА1 25 січня 2024 року злочину (кримінальне повадження № ____), аналогічного тому, за який ОСОБА1 було 9 січня 2024 року оголошено підозру та 16 січня 2024 року обрано запобіжний захід (кримінальне провадження № ____). Вказане може свідчити про те, що суддя ОСОБА1 з метою пом’якшення свого статусу у кримінальному провадженні № ____ за вказівкою НАБУ вчиняв відповідні дії, які фіксувалися за допомогою негласних слідчих (розшукових) дій (далі – НСРД). Зміст наведеної ухвали Вищого антикорупційного суду від 21 серпня 2024 року у справі № 991/7575/24 може свідчити, що саме ОСОБА1 та ОСОБА6 є організаторами так званої «схеми», про яку зазначає НАБУ в дисциплінарній скарзі, оскільки ОСОБА6 передавав судді ОСОБА1 грошові кошти за ухвалення ним судових рішень у більше ніж 20 справах.

На думку представника судді Заверюхи В.О., пояснення ОСОБА6 та ОСОБА1 в межах кримінального провадження № ____ є неправдивими, спрямованими на те, щоб пом’якшити їх становище як підозрюваних у кримінальному провадженні, що повністю узгоджується з викладеними вище обставинами.

Сумнівними та наданими під тиском НАБУ адвокат Заверюха В.О. називає й показання ОСОБА23, оскільки ОСОБА23 є зятем ОСОБА6, отже не може, з точки зору звичайної розсудливої людини, свідчити проти нього.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя на засіданні 13 січня 2025 року розглянула та задовольнила клопотання адвоката Заверюхи В.О. про долучення до матеріалів дисциплінарної справи актів опитування ОСОБА9 від 7 січня 2025 року, ОСОБА10 від 6 січня 2025 року, ОСОБА11 від 6 січня 2025 року, ОСОБА12 від 6 січня 2025 року, ОСОБА8 від 6 січня 2025 року.

Відповідачка у справі № 495/2284/23 ОСОБА9 повідомила, що не просила особисто або через інших осіб Заверюху В.О. посприяти у будь-який спосіб в ухваленні суддею ОСОБА1 рішення у вказаній справі, не пропонувала особисто або через інших осіб Заверюсі В.О. будь-яку вигоду за вплив на суддю ОСОБА1, не зверталася особисто або через інших осіб до Заверюхи В.О. з проханням посприяти у перенесенні судового засідання на іншу дату. ОСОБА9 зазначила, що до адвоката ОСОБА11 за правовою допомогою звернулася особисто, вказаного адвоката їй рекомендували знайомі, а не Заверюха В.О.

Адвокат ОСОБА11 повідомив, що Заверюха В.О. не звертався до нього особисто або через інших осіб з проханням представляти інтереси позивача або відповідача у справі № 495/2284/23, Заверюха В.О. не спілкувався з ним особисто або через інших осіб щодо зазначеної справи, не просив надати будь-які консультації щодо справи № 495/2284/23 йому або іншим особам. ОСОБА11 зауважив, до відповідачка у справі № 495/2284/23 ОСОБА9 звернулася до нього особисто, за рекомендацією місцевих жителів.

ОСОБА10, староста селища міського типу Затока, зазначений у мобільному телефоні судді Заверюхи В.О. як абонент «Кучерявый Виталик», пояснив, що приблизно в середині березня 2023 року до нього звернулася «мати колишнього чоловіка ОСОБА9, Наталія щодо можливості проконсультуватися із Заверюхою В.О. з приводу поділу майна її сина ОСОБА13 та невістки ОСОБА9 після їх розлучення».

Після розмови з Наталією, можливо на наступний день чи пізніше, ОСОБА10 поцікавився у Заверюхи В.О., чи зміг би він надати таку консультацію, про що написав йому смс-повідомлення.

На вказане смс-повідомлення Заверюха В.О. відповів, що бачив Наталію в селищі та відповів на питання, які її цікавили.

Також ОСОБА10 повідомив, що ОСОБА9, інші особи щодо розгляду в Білгород-Дністровському міськрайонному суді справи за позовом ОСОБА13 до ОСОБА9 про визначення місцепроживання дитини до нього не зверталися.

Слід зауважити, що щодо переписки ОСОБА10 з суддею ОСОБА7: «жена ОСОБА9 он же (Никита) стесняется тебя набрать, чтобы спросить решение набрало силу, если не трудно» (міститься у протоколі НСРД), адвокат Заверюха В.О. наголошує, що йому не зрозуміло, яким саме рішенням та в якій справі цікавився ОСОБА10. Водночас адвокат Заверюха В.О. зазначає, що не поставив ОСОБА10 цього питання під час опитування «з метою недопущення розголошення відомостей досудового розслідування».

Під час опитування суддя Білгород-Дністровсьского міськрайонного суду Одеської області ОСОБА8 пояснив, що Заверюха В.О., інші особи не зверталися до нього з проханням ухвалити рішення про задоволення позову у справі № 495/3746/24 за позовом ОСОБА23 до ОСОБА24 про позбавлення ОСОБА24 батьківських прав. ОСОБА8 зазначив, що у випадку, якщо б до нього звернулася будь-яка особа з подібними проханнями, він би неодмінно повідомив про це Вищу раду правосуддя та Генерального прокурора у встановленому законом порядку.

Адвокат Заверюха В.О. опитав помічника судді Заверюхи В.О. – ОСОБА12, яка вказала, що Заверюха В.О. не звертався до неї з проханням організувати розподіл будь-якої судової справи (позовної заяви) ( в тому числі за позовами ОСОБА23 до ОСОБА24, ОСОБА17 до ОСОБА16, ОСОБА20 до ОСОБА21, ОСОБА13 до ОСОБА9) на конкретного суддю, зокрема й на нього, та не пропонував за це будь-якої винагороди. ОСОБА12 зазначила, що не зверталася особисто до консультанта суду ОСОБА3 з проханням здійснити розподіл судових справ, зокрема, але не виключно, за вказаними позовами, на конкретного суддю.

З огляду на викладене представник судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Заверюхи В.О. – адвокат Заверюха В.О. вважає спростованими висновки доповідача щодо вчинення суддею Заверюхою В.О. дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 3, 6, 8 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які, як зазначає адвокат, є істотними дисциплінарними проступками.

Щодо запропонованого доповідачем виду дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді Заверюхи В.О. з посади адвокат Заверюха В.О. зокрема зазначив таке.

У Висновку № 27 (2024) Консультативної ради європейських суддів (далі – КРЄС) про дисциплінарну відповідальність суддів наголошено, що законне здійснення суддями своїх прав, передбачених статтею 10 Конвенції з прав людини і основоположних свобод, не повинно призводити до дисциплінарної відповідальності; рішення судді, включаючи тлумачення закону, оцінку фактів або зважування доказів та / або відступ від усталеної судової практики, не повинно призводити до дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злого умислу, умисного невиконання обов’язків або серйозних проступків; підстави для дисциплінарної відповідальності суддів повинні стосуватися суддівської поведінки, яка суперечить одній з основних цінностей, закріплених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: незалежності, неупередженості, доброчесності, чесності, рівності, недискримінації, компетентності та старанності.

КРЄС застерігає від обґрунтування підстав дисциплінарної відповідальності суддів посиланням на репутацію судової влади, за винятком випадків, коли це має на меті посилання на авторитет судової влади та довіру суспільства до неї, наголошує на важливості порогового критерію для розмежування проступку, який потенційно виправдовує застосування дисциплінарних санкцій, від інших форм неналежної поведінки. Етичні стандарти слід чітко відрізняти від неправомірної поведінки, яка виправдовує дисциплінарні санкції. Важливо уникати будь-яких зловживань дисциплінарним провадженням. Тому ініціювання дисциплінарного провадження повинно ґрунтуватися на вагомих правових підставах. Підстави повинні відповідати критеріям законності, тобто бути чітко визначеними, точними і передбачуваними в застосуванні, щоб суддя міг розумною мірою передбачити дисциплінарні наслідки, до яких може призвести та чи інша дія (пункти 28, 29, 30, 32 Висновку № 27 (2024) КРЄС).

У пункті 40 Висновку № 27 (2024) КРЄС зазначено, що при прийнятті рішення слід керуватися принципом пропорційності. Він вимагає дотримання балансу між серйозністю правопорушення та його наслідками, з одного боку, і якістю та розміром санкції, з іншого. Звільнення судді повинно застосовуватися лише як крайній захід у винятково серйозних випадках.

На переконання адвоката Заверюхи В.О., застовування до судді Заверюхи В.О. дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади судді свідчитиме про недотримання вказаних рекомендацій, при цьому оцінка дій судді в контексті викладеного вище не узгоджується з поняттям законності, юридичної визначеності та справедливості.

Вказавши наведене, адвокат Заверюха В.О. звернув увагу Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя на практику Вищої ради правосуддя, зокрема, на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 грудня 2024 року № 3599/2дп/15-24, яким суддю за обставин, подібних обставинам у дисциплінарній справі, що розглядається, було притягнуто до дисциплінарної відповідальності з накладенням дисциплінарного стягнення у виді попередження.

 

Висновки за результатами розгляду дисциплінарної справи

Представник судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюхи В.О. – адвокат Заверюха В.О. у своїх поясненнях зазначає про відсутність у дисциплінарного органу Вищої ради правосуддя повноважень оцінювати обставини залучення / незалучення до участі в справах органу опіки та піклування, визначення підсудності справ тощо, загалом надавати оцінку діям судді на предмет дотримання ним норм процесуального права, дотримання прав людини та основоположних свобод.

Водночас Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує, що порушення суддею норм процесуального права, прав людини і основоположних свобод є окремими складами дисциплінарних проступків, зокрема передбачених підпунктом «а» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Виключні повноваження встановлювати відсутність або наявність у діях судді складу дисциплінарного проступку надані дисциплінарному органу – Дисциплінарним палатам Вищої ради правосуддя (стаття 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»), і під час дисциплінарного провадження надається оцінка лише фактам, які можуть свідчити про наявність або відсутність у поведінці судді складу дисциплінарного проступку та про ступінь його вини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 7 листопада 2019 року у справі № 11-482сап19 зазначила, що орган, який здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, не уповноважений перевіряти законність судового рішення, а зобов’язаний перевірити дії судді під час ухвалення такого рішення в частині наявності порушень, які є підставою для застосування дисциплінарної відповідальності, та оцінити наслідки саме цих дій. Це означає, що вирішення питання щодо наявності або відсутності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, у тому числі оцінка наслідків його дій, не може ставитися у залежність від того, чи було оскаржено ухвалене ним рішення, а також результатів перегляду такого рішення судами вищих інстанцій, оскільки саме собою залишення без змін судового рішення або його скасування не є доказом належного або неналежного виконання суддею своїх професійних обов’язків у контексті вирішення питання про дисциплінарну відповідальність, хоч це й може бути враховано дисциплінарним органом.

Отже, доводи адвоката Заверюхи В.О., що ухвалені суддею Заверюхою В.О. рішення у справах №№ 495/9643/22, 495/8702/22, 495/1426/23 набрали чинності та не оскаржені в апеляційному / касаційному порядку, не заслуговують на увагу. Крім того, оскільки під час здійснення дисциплінарного провадження Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя було встановлено недобросовісну мету звернення осіб до суду з «фіктивними» позовними вимогами, а задоволення позовних вимог фактично відповідало інтересам як позивача, так і відповідача, тому ухвалені судові рішення апріорі не могли бути оскаржені.

Не надаючи оцінку рішенням у справах №№ 495/9643/22, 495/8702/22, 495/1426/23, проте аналізуючи дії судді Заверюхи В.О. під час здійснення правосуддя у цих справах та інші обставини, у тому числі встановлені НАБУ під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № ____, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає таке.

Статтями 55, 124 Конституції України, статтею 4 ЦПК України визначено, що кожній особі гарантується право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, однак реалізація цього права має здійснюватися у порядку, встановленому ЦПК України.

Згідно зі статтею 161 Сімейного кодексу України (далі – СК України), якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Позивач зобов’язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів) (частина п’ята статті 177 ЦПК України).

Згідно із частиною четвертою статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

За статтею 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір за подання позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, справляється у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно із частиною третьою статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі, коли в позовній заяві об’єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

За приписами частини першої статті 185, частини одинадцятої статті 187 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п’яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху; суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п’яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що у справах №№ 495/9643/22, 495/1426/23, 495/8702/22, які надійшли у провадження судді Заверюхи В.О., було сплачено судовий збір за одну позовну вимогу за наявності декількох. Отже, зазначені справи розглядалися суддею Заверюхою В.О. в умовах невідповідності позовних заяв вимогам частини четвертої статті 177 ЦПК України, частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір».

Підсудність цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції, визначається статтями 26–32 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред’являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з вимогами частини першої статті 4 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування).

За пунктом 1 частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Відповідно до Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265 (далі – Порядок декларування та реєстрації місця проживання [перебування]) в редакції, чинній на день звернення до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА17 та ОСОБА20 із позовами у справах № 495/9643/22 та № 495/1426/23 відповідно, декларування / реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого / зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування / реєстрації місця проживання (перебування) особи здійснюється органом реєстрації на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради.

Особа може задекларувати / зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі, коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування / реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого / зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

На період тимчасової окупації територій у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя положення частини першої статті 4 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» не поширюється на осіб, місце проживання яких зареєстроване у житлі, що розташоване на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі. Така особа може задекларувати / зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання.

Особа, місце проживання якої зареєстроване у житлі, що розташоване на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, може задекларувати / зареєструвати місце свого проживання за межами тимчасово окупованої території України без внесення будь-яких відміток до паспорта громадянина України, виготовленого у формі книжечки. Відомості про зареєстроване місце проживання такої особи у житлі, що розташоване на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, вносяться до реєстру територіальної громади, яка здійснила відповідну реєстраційну дію за межами тимчасово окупованої території України (пункти 3, 4 Порядку декларування та реєстрації місця проживання [перебування]).

Громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов’язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого / зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати / зареєструвати його. У разі коли особа не є власником (співвласником) житла, за адресою якого декларується місце її проживання та відомості про яке внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у декларації про місце проживання додатково до інформації, передбаченої пунктом 9 цього Порядку, зазначаються відомості про власника (співвласників) житла окремо стосовно кожного власника (співвласника) житла (пункти 5, 10 Порядку декларування та реєстрації місця проживання [перебування]).

Відповідно до пункту 35 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування) для реєстрації місця проживання (перебування) особа або її законний представник (представник), уповноважена особа житла або уповноважена особа спеціалізованої соціальної установи, закладу для бездомних осіб, іншого надавача соціальних послуг з проживанням, подає документи, що підтверджують:

право на проживання (перебування) в житлі, зокрема свідоцтво про право власності, ордер, договір оренди (найму, піднайму), договір найму житла у гуртожитку (для студентів), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші підтверджуючі документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, наймача та членів його сім’ї, уповноваженої особи житла (зазначені документи та згода не вимагаються під час реєстрації місця проживання (перебування) малолітніх та неповнолітніх дітей за адресою задекларованого / зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або законних представників (представників), або одного з них.

На переконання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, вказані норми свідчать про необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання / перебування особи в установленому порядку, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, у тому числі на підставі договору оренди житлового приміщення.

Аналогічну позицію викладено в постанові Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 червня 2024 року у справі № 554/7669/21. Згідно з висновками цієї постанови, сформованими з метою забезпечення єдності судової практики, особа може мати декілька місць проживання / перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання / перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, у тому числі й на підставі договору оренди житлового приміщення. Верховний Суд зазначив, що реєстрація (декларування) місця проживання / перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа.

Положення частини першої статті 27, частини першої статті 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи – сторони у справі, якщо інше не передбачено законом.

Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності.

Отже, нормами ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.

З огляду на викладене Верховний Суд констатував, що використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання.

Під час підготовки дисциплінарної справи до розгляду встановлено, що позов у справі № 495/9643/22 був поданий за обставин зареєстрованого місця проживання відповідачки ОСОБА16 за адресою: АДРЕСА3; позов у справі № 495/1426/23 був поданий за обставин зареєстрованого місця проживання відповідачки ОСОБА21 за адресою: АДРЕСА4.

Водночас підставою для розгляду вказаних справ Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області була заявлена наявність договорів оренди (найму) відповідачками будинку за адресою: АДРЕСА1, що суперечить вимогам частини першої статті 27, статей 31, 187 ЦПК України.

При цьому Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголошує на «збіг» у термінах оренди вказаного (одного й того самого) будинку відповідачками у справах № 495/9643/22 та № 495/1426/23 – із 15 жовтня 2022 року до 31 грудня 2022 року, що фактично свідчить про фіктивність вказаних договорів.

Адвокат Заверюха В.О. наголосив, що до повноважень суду не входить обов’язок перевіряти та оцінювати договори оренди під час вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Водночас щодо вказаної обставини Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує, що відповідно до вимог статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (стаття 78 ЦПК України).

До того ж, частинами шостою – восьмою статті 187 ЦПК України встановлено, що у разі, якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб’єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п’яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду. Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.

Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 ЦПК України (частина дев’ята статті 187 ЦПК України).

Відповідно до приписів частини десятої статті 187 ЦПК України, якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі.

Матеріали справ № 495/9643/22 та № 495/1426/23 містять запити суду до відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області про надання відомостей про реєстрацію місця проживання та інших персональних даних, що містяться в реєстрі адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області, щодо ОСОБА16 та ОСОБА21, проте відповіді на ці запити до суду не надходили.

Адвокат Заверюха В.О. наголошує, що дії судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюхи В.О. в частині визначення підсудності справ № 495/9643/22 та № 495/1426/23 свідчать про дотримання зазначеним суддею норм процесуального права.

Разом з тим, оскільки положення частини десятої статті 187 ЦПК України передбачають відкриття провадження у справі за результатами перевірки судом саме отриманої на запит інформації, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не може взяти до уваги такі доводи представника судді, констатуючи, що справи № 495/9643/22 та № 495/1426/23 розглядалися без підтвердження у встановлений законом спосіб інформації щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідачок у вказаних справах, з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

Згідно з вимогами статті 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Відповідно до вимог статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов’язковою; суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов’язковою. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п’ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення – завчасно.

Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Згідно із частиною шостою статті 128 ЦПК України в редакції, чинній до 18 жовтня 2023 року, судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур’єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України в редакції Закону України від 29 червня 2023 року № 3200-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов’язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» (введений в дію 18 жовтня 2023 року) (далі – Закон № 3200-IX) судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, – разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності – разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур’єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

За частиною восьмою статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є:

1) день вручення судової повістки під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Судова повістка юридичній особі направляється за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв’язку з їхньою діяльністю (частина десята статті 128 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 128 ЦПК України в редакції, чинній до 18 жовтня 2023 року, у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам – відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.

Частиною шостою статті 128 ЦПК України в редакції введеного в дію 18 жовтня 2023 року Закону № 3200-IX установлено, що у разі відсутності в адресата електронного кабінету судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам – відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.

Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду (частина друга статті 130 ЦПК України).

Частиною п’ятою статті 272 ЦПК України в редакції, чинній до 18 жовтня 2023 року, визначено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, – у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення – якщо така адреса відсутня.

Відповідно до приписів частини п’ятої статті 272 ЦПК України в редакції Закону № 3200-IX учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету – рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу (частина перша статті 190 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого ЦПК України строку, зокрема, з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання (пункт 1 частини другої статті 223 ЦПК України).

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що у справах №№ 495/9643/22, 495/1426/23, 495/8702/22 суддя Заверюха В.О. відкрив загальне позовне провадження. Водночас у матеріалах вказаних справ відсутні відомості про надіслання та вручення позивачам і відповідачам у зазначених справах у встановлений законодавством спосіб копій ухвал і рішень у цих справах, судових повісток про їх виклики у судові засідання, а також інформація про їх вручення за п’ять днів до судових засідань, що свідчить про порушення суддею Заверюхою В.О. вимог статей 8, 128, 190, 272 ЦПК України.

Доводи адвоката Заверюхи В.О. про те, що заяви позивачів про розгляд справ № 495/9643/22 та № 495/1426/23 за їх відсутності фактично містилися у позовних заявах, не спростовують вказану обставину.

До того ж, на переконання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, у разі добросовісної поведінки позивачів та відповідачів та за умови «справжності» позовних вимог у вказаних справах викладені вище дії (бездіяльність) судді Заверюхи В.О. унеможливили б реалізацію ними наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також наголошує, що у листах у справі № 495/1426/23 (щодо надіслання учасникам справи копії ухвали про відкриття провадження у справі, копії рішення за результатами її розгляду) зазначено неправильну адресу позивача ОСОБА20 («АДРЕСА6» замість «АДРЕСА5» [згідно з позовною заявою]). Це також свідчить про відсутність у суду наміру надсилати учасникам справи зазначені судові рішення.

Адвокат Заверюха О.В. вказав, що відсутність в матеріалах справи доказів вручення судових рішень учасникам справ не можуть свідчити про порушення суддею Заверюхою В.О. вимог процесуального права, оскільки суддя не є особою, відповідальною за вручення поштової кореспонденції адресату. Водночас, за результатами вивчення обставин розгляду справ №№ 495/9643/22, 495/1426/23, 495/8702/22 Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя убачає не тільки відсутність доказів вручення судових рішень учасникам справи, а й відсутність належного підтвердження їх надсилання (в електронній формі у порядку, визначеному законом або рекомендованим листом з повідомленням про вручення).

Стосовно виконання судом приписів статей 8, 128, 190, 272 ЦПК України щодо залученого ухвалою від 14 лютого 2023 року у справі № 495/1426/23 третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, органу опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила таке.

Позов у справі № 495/1426/23 стосується чутливої категорії справ, під час розгляду яких перед судом постає питання про забезпечення найкращих інтересів дитини. Відповідно до частини четвертої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов’язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Частиною п’ятою статті 19 СК України передбачено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини (зі змінами), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (зі змінами) (далі – Порядок), органи опіки та піклування провадять свою діяльність, пов’язану із захистом прав дитини, зокрема, з дотриманням принципів забезпечення найкращих інтересів дитини, недопущення дискримінації дітей. Під час розв’язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання (перебування) дитини служба у справах дітей повинна керуватися найкращими інтересами дитини з урахуванням рівних прав та обов’язків матері та батька щодо дитини.

Зокрема, працівник служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини проводить бесіду з батьками та відвідує дитину за місцем проживання, про що складає акт обстеження умов проживання. Під час розгляду питання про визначення місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров’я дитини, факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності та інші вагомі обставини.

Згідно з Порядком місце проживання дитини не може бути визначене з тим із батьків, який не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або вживає наркотичні засоби, своєю поведінкою може зашкодити здоров’ю та розвитку дитини. Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини.

Оскільки згідно із приписами статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, висновок органу опіки та піклування, в разі їх недобросовісної поведінки, має вагоме доказове значення в судовому процесі.

Своєю чергою, участь у справі органу опіки та піклування, складання ним висновку фактично є гарантією дотримання прав та інтересів дитини, у цьому конкретному випадку – ОСОБА22, ____ року народження.

Згідно з матеріалами справи № 495/1426/23 орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області ухвалою суду від 14 лютого 2023 року був залучений до участі у вказаній справі, проте суд не дотримався приписів статей 8, 128, 190, 272 ЦПК України, не надіславши зазначеному органу опіки та піклування копію ухвали про відкриття загального позовного провадження у справі, повістку про виклик у підготовче судове засідання, копію рішення, ухваленого за результатами розгляду вказаної справи. Зазначеними діями суддя Заверюха В.О. фактично перешкодив органу опіки та піклування у здійсненні діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, зокрема, щодо дотримання принципів забезпечення її найкращих інтересів. Справу № 495/1426/23 на порушення вимог статті 19 СК України суддя Заверюха В.О. розглянув за відсутності відповідного висновку органу опіки та піклування. З урахуванням обставин розгляду справи № 495/1426/23 та інформації досудового розслідування кримінального провадження № ____ Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що вказані дії суддя Заверюха В.О. вчиняв свідомо, з метою ухвалення фіктивного судового рішення.

З огляду на зазначене суддя Заверюха В.О. допустив умисне істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасником судового процесу, у цьому випадку органом опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, наданих йому процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.

Зважаючи на викладені вище обставини Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про вчинення суддею Заверюхою В.О. дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків та призвело до порушення правил щодо юрисдикції).

 

За правилами статей 4, 5, 7, 19, 141, 153, 155 СК України кожна особа має право на проживання в сім’ї. Держава охороняє сім’ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім’ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі – Конвенція про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з пунктом 1 статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.

Відповідно до статті 161 ЦПК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Згідно із статтею 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2–5 частини першої статті 164 цього Кодексу (у разі ухилення матері / батька дитини від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти, жорстокого поводження з дитиною, якщо батьки є хронічними алкоголіками або наркоманами, вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва), а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров’я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам – за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім’ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Згідно з вимогами частини четвертої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов’язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Відповідно до частини п’ятої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Ураховуючи вказані норми процесуального законодавства, орган опіки та піклування фактично здійснює державний контроль за дотриманням прав та інтересів дітей, отже, є суб’єктом захисту дитини. Висновок органу опіки та піклування має доказове значення в судовому процесі за позовними вимогами про визначення місця проживання дитини, її відібрання від матері / батька.

Верховний Суд, розглядаючи справу № 607/15704/22 (постанова від 29 листопада 2023 року), зауважив, що згідно із частиною першою статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач – визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

На підставі викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставин справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

Представник судді Заверюхи В.О. – адвокат Заверюха В.О. у поясненнях зазначив, що судді Заверюсі В.О. не були відомі дійсні мотиви позивачів і відповідачів у розглянутих ним справах, оскільки відповідачі, визнавши позов, реалізували надане їм процесуальне право, а суд не уповноважений здійснювати перевірку осіб щодо наявності статусу військовозобов’язаного.

Водночас Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що вказаний довод не спростовує виявлені під час підготовки до розгляду дисциплінарної справи факти та обставини, з огляду на таке.

Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі №607/20787/19 про визначення місця проживання дитини разом із батьком, судам слід пам’ятати, що основним суб’єктом, на якого має вплив ухвалене рішення у сімейних спорах цієї категорії, є саме дитина.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що позови у справах №№ 495/9643/22, 495/1426/22, 495/8702/22, які розглядав безпосередньо суддя Заверюха В.О., стосувалися прав та інтересів малолітніх дітей: у справі № 495/9643/22 – ОСОБА18, віком 7 років; у справі № 495/1426/23 – ОСОБА22, віком 3 роки; у справі № 495/8702/22 – ОСОБА25, віком 3 місяці, у чутливій категорії справ – визначення місця проживання дитини з батьком, відібрання дитини від матері.

До участі у справах № 495/9643/22, № 495/8702/22 суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюха В.О. не залучав відповідний орган опіки та піклування, а у справі № 495/1426/22 таке залучення мало виключно фіктивний характер, за наявності якого орган опіки та піклування висновку не складав.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року (заява № 31111/04) між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров’ю чи розвитку дитини.

Статтею 1 Закону України «Про захист прав дитини» установлено, що забезпечення найкращих інтересів дитини – дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров’я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави вважати, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об’єктивних обставин спору, а вже тільки потім – права батьків.

Згідно із встановленими за результатами підготовки дисциплінарної справи до розгляду обставинами позови у справах №№ 495/9643/22, 495/8702/22, 495/1426/22 про визначення проживання малолітньої дитини з батьком, відібрання малолітньої дитини від матері, у вирішенні яких брав участь безпосередньо суддя Заверюха В.О., мали фіктивний характер. Водночас навіть за умови фіктивності наведених позовних вимог ухвалені у зазначених судових справах рішення створили певний юридичний факт, за існування якого діти позивачів та відповідачів у вказаних справах набули статусу дитини, позбавленої материнської опіки, що, своєю чергою, може вплинути на подальше формування самооцінки дітей, створити в їх свідомості викривлене уявлення про сімейні цінності, призвести до реального невиконання матір’ю дитини батьківських обов’язків або зловживання батьком дитини фактом самостійного її виховання.

При цьому інтереси малолітніх дітей у справах про визначення місця їх проживання з батьком та відібрання у матері не були представлені органом опіки та піклування, який, керуючись принципом забезпечення якнайкращих інтересів дитини, уповноважений оцінювати ризики та реальні обставини виникнення спору між батьками дитини.

На переконання адвоката Заверюхи В.О., розгляд справ без залучення органу опіки та піклування та без складання органом опіки та піклування відповідного висновку не свідчить про порушення суддею Заверюхою В.О. прав дитини, в тому числі оскільки органом опіки та піклування ухвалені суддею Заверюхою В.О. судові рішення оскаржені не були.

Проте вказана позиція не може були взята до уваги Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя, зокрема, за тих обставин, що, згідно з поясненнями, наданими начальником Служби у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради ОСОБА28 як свідком у кримінальному провадженні № ____, в органу опіки та піклування відсутні повноваження оскаржувати судові рішення з відповідними позовними вимогами, в яких офіційними представниками дитини є батьки.

 

Статтею 9 Конвенції про права дитини передбачений обов’язок держави забезпечити те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Конвенцією про права дитини дитині гарантовані права на захист і піклування, необхідні для її благополуччя, у тому числі право на піклування батьків, забезпечення у максимально можливій мірі здорового розвитку, право на сімейні зв’язки (статті 6, 8 Конвенції про права дитини). Згідно із статтями 16, 18 Конвенції про права дитини жодна дитина не може бути об’єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя; держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.

У Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено принцип верховенства права і зобов’язання договірних сторін дотримуватися прав людини. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення прав дітей, посилається на приписи статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як базового документа, згідно з якою кожному встановлено право на повагу до свого приватного і сімейного життя, а також наголошено, що органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У справах «Н.Ц. та інші проти Грузії», «М.С. проти України» Європейський суд з прав людини, констатуючи порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначив, що будь-які серйозні питання, що стосуються дотримання прав дитини, повинні бути вивчені; при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, в найкращих інтересах дитини зберегти її зв’язки з сім’єю, окрім випадків, коли доведено, що сім’я непридатна для цього, і, по-друге, в найкращих інтересах дитини забезпечити її розвиток в безпечному, надійному і стабільному середовищі.

На переконання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, вказані вище дії судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюхи В.О. у справах №№ 495/9643/22, 495/8702/22, 495/1426/22 свідчать про порушення передбачених статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 3, 8, 9, 16, 18 Конвенції про права дитини прав та законних інтересів малолітніх дітей, які, хоч і не є учасниками справи в розумінні статті 65 ЦПК України, проте є суб’єктами судового захисту, права яких мають бути дотримані як на державному, так і на міжнародному рівнях.

Разом з тим, щодо доводів адвоката Заверюхи В.О. про відсутність у діях судді Заверюхи В.О. складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в частині ненастання внаслідок дій судді істотних негативних наслідків, що перебувають в прямому, неминучому причиновому зв’язку з недотриманням суддею правових норм, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує таке.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 3 лютого 2022 року (провадження № 11-40сап21), допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення правил людини і основоположних свобод є самостійним складом дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та не передбачає настання негативних наслідків, оскільки порушення правил людини і основоположних свобод за своєю суттю і є такими негативними наслідками. Зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року (провадження № 11/228/сап21) убачається, що у разі допущення суддею порушення прав людини і основоположних свобод відсутність негативних наслідків не може бути підставою для звільнення судді від дисциплінарної відповідальності.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов’язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону із дотриманням засад і правил судочинства.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила факти порушення суддею Заверюхою В.О. правил територіальної юрисдикції (підсудності); незалучення до справ щодо вирішення питання визначення місця проживання дитини з батьком і відібрання дитини від матері органу опіки та піклування, розгляду справ без передбаченого законом висновку органу опіки та піклування щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, а також на підставі інших документів, які стосуються справи; вирішення суддею Заверюхою В.О. спорів на підставі заяв відповідачок про визнання позовних вимог, за умов незаконних домовленостей щодо результатів вирішення справ.

Зазначене свідчить про порушення суддею Заверюхою В.О. не лише приписів статей 7, 19 СК України, статей 128, 185, 187, 206, 272 ЦПК України, а й загалом завдань цивільного судочинства, визначених статтею 2 ЦПК України, у частині забезпечення неупередженого розгляду справи з дотриманням принципу верховенства права.

З огляду на відомості досудового розслідування у кримінальному провадженні № ____, ураховуючи факти недотримання суддею Заверюхою В.О. низки норм процесуального права за імперативності викладених у них приписів, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність у діях судді Заверюхи В.О. умислу, спрямованого на ухвалення ним рішень у справах №№ 495/9643/22, 495/1426/23, 495/8702/22 шляхом задоволення позовних вимог, які мали фіктивний характер.

На наявність умислу в діях судді Заверюхи В.О., зокрема, вказує й швидкість розгляду справ №№ 495/9643/22, 495/1426/23, 495/8702/22 (справу № 495/9643/22 суддя Заверюха В.О. розглянув за 12 днів, справу № 495/1426/23 – за 11 днів, справу № 495/8702/22 – за 20 днів), а також те, що в автоматизованому розподілі зазначених справ участь брав лише суддя Заверюха В.О., інших суддів було виключено з розподілу переважно з підстави «відсутність спеціалізації».

Згідно з абзацом п’ятим частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» в редакції, що діяла з 15 серпня 2014 року до 17 травня 2024 року, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років (такі особи можуть бути призвані на військову службу у разі їх згоди і тільки за місцем проживання).

Факт самостійного виховання не може бути встановлений у позасудовому порядку.

Унаслідок ухвалення суддею Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюхою В.О. рішення від 12 грудня 2022 року у справі № 495/9643/22, яким було визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА18 разом із батьком ОСОБА17, відібрання малолітньої дитини ОСОБА18 від матері ОСОБА16 без позбавлення її батьківських прав для проживання малолітньої дитини з батьком у зв’язку із самостійним вихованням дитини батьком без участі матері, 25 березня 2023 року ОСОБА17 виїхав за межі України.

Позивач у справі № 495/8702/22 ОСОБА23, користуючись ухваленими суддею Заверюхою В.О. у справі № 495/8702/22 рішенням від 21 листопада 2022 року (яким встановлено місце проживання малолітньої дитини з батьком та відібрано дитину від матері без позбавлення її батьківських прав) та рішенням від 15 лютого 2023 року, яким роз’яснено рішення від 21 листопада 2022 року як підтвердження факту самостійного виховання дитини батьком, здійснював регулярні виїзди за кордон із 18 березня 2023 року до 13 липня 2024 року.

Отже, зазначені дії позивачів підтверджують кінцеву мету (у тому числі зафіксовану в матеріалах кримінального провадження № ____ [в показаннях підозрюваних, свідків, протоколах НСРД])ухвалення вказаних судових рішень, а саме ухилення військовозобов’язаних від мобілізації з метою виїзду з України під час дії правового режиму воєнного стану.

При цьому щодо доводів адвоката Заверюхи В.О. про виїзд вказаних військовозобов’язаних осіб з території Україні виключно на підставі закордонного паспорту та відсутність підтвердження використання ними судових рішень, ухвалених суддею Заверюхою В.О. у відповідних справах, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголошує таке.

В період дії правового режиму воєнного стану перетин державного кордону чоловіками віком від 18 до 60 років є обмеженим. Виїжджати за кордон мають право лише особи, які мають підстави для відстрочки від призову на військову службу. Однією з підстав для виїзду є самостійне виховання батьком дитини, а в даному конкретному випадку – рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини.

Згідно із затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 Правилами перетинання державного кордону громадянами України пропуск через державний кордон жінки (у тому числі тієї, яка є усиновлювачем, опікуном, піклувальником, однією з прийомних батьків або однією з батьків-вихователів) та/або чоловіка, який є одиноким батьком, одиноким усиновлювачем або опікуном, піклувальником, прийомним батьком чи батьком-вихователем (за умови, що він не перебуває у шлюбі та самостійно виховує та утримує дитину без участі матері), із числа зазначених у цьому пункті осіб, які мають або виховують дитину/дітей віком до 18 років, під час їх виїзду за межі України з метою відвідування таких дітей, які перебувають за межами України, або для супроводження таких дітей для виїзду за межі України здійснюється уповноваженими особами Держприкордонслужби за наявності відповідних підтвердних документів.

Отже, з урахуванням встановлених у дисциплінарному провадженні та наведених вище обставин Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що суддя Заверюха В.О. вчинив дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме умисне порушення прав людини і основоположних свобод, інше грубе порушення вимог закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

 

Відповідно до пункту 2 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві. Суддя демонструє поведінку, бездоганну навіть з точки зору стороннього спостерігача. Дотримання етичних норм, демонстрація дотримання етичних норм є невід’ємною частиною діяльності суддів. Суддя дотримується етичних норм, не допускаючи прояву некоректної поведінки при здійсненні будь-якої діяльності, що пов’язана з його посадою. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.

Під поняттям «авторитет правосуддя» розуміється сукупність об’єктивних і суб’єктивних ознак, які характеризують діяльність з відправлення правосуддя, таких як справедливість провадження, незалежність правосуддя, безсторонність, публічність, моральність, та які мають вселяти повагу до суду у громадськості в демократичному суспільстві. Під авторитетом судової влади потрібно розуміти як визнання за судовою владою видатних досягнень, здібностей, особливого становища та статусу в державі, так і значення її впливу на довіру осіб до неї. Схожою термінологією наділено і поняття «авторитет судді», який виступає як представник судової влади та є зовнішнім втіленням і подальшою демонстрацією її авторитету (Коментар до Кодексу суддівської етики, затверджений рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1, постанова Пленуму Верховного Суду від 18 вересня 2020 року № 13).

Згідно з висновками ЄСПЛ пункт 2 статті 6 Конвенції (щодо забезпечення доведеності вини) не може бути перешкодою для влади щодо інформування громадськості про розслідування, які ведуться, водночас влада повинна чинити такі дії стримано та делікатно, як того вимагає повага до презумпції невинуватості (рішення у справі «Алене де Рібемон проти Франції», пункт 38).

Гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення ЄСПЛ від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Отже, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов’язків цивільного характеру.

До того ж, під час дисциплінарного провадження надається оцінка тільки тим фактам, які можуть свідчити про наявність або відсутність у поведінці судді складу дисциплінарного проступку та про ступінь його вини. Установлені під час дисциплінарного провадження факти та обставини мають значення тільки для прийняття рішення в межах компетенції та жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні адміністративних або кримінальних правопорушень.

У своїх поясненнях представник судді Заверюхи В.О. – адвокат Заверюха В.О. ствердив, що порушення кримінального провадження № ____ фактично відбулося з метою залучення ОСОБА1, який фігурує як підозрюваний у кримінальному провадженні № ____, до співпраці з НАБУ, для надання під час досудового розслідування кримінального провадження № ____ відповідних показань ОСОБА1, ОСОБА6, ОСОБА23 та проведення відповідних НСРД. При цьому дії ОСОБА1 та ОСОБА6, на переконання адвоката Заверюхи В.О., мають провокативний характер та мету «пом’якшити» пред’явлену їм підозру та подальше обвинувачення шляхом «перекладання» вини у вчиненні кримінального правопорушення на суддю ОСОБА7, який, своєю чергою, діяв у межах, передбачених цивільним процесуальним законодавством, позапроцесуального спілкування з учасниками справ не допускав, як і не здійснював впливу на суддів Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА1, ОСОБА8 під час здійснення ними правосуддя.

Стосовно вказаних аргументів адвоката Заверюхи В.О. Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає про відсутність у Вищої ради правосуддя повноважень оцінювати дії НАБУ під час здійснення досудових розслідувань кримінальних проваджень та втручатися в процес проведення НАБУ відповідних слідчих дій, виконання НАБУ інших завдань досудового розслідування.

Щодо наданих підозрюваними ОСОБА1, ОСОБА6, свідком ОСОБА23 у кримінальному провадженні № ____ показань, їх змісту, як і змісту показань, наданих головним консультантом суду ОСОБА3 (щодо правдивості яких адвокат Заверюха В.О. не висловив зауважень), Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає, що процедура здобуття того чи іншого доказу у кримінальному провадженні та його подальша правова оцінка відповідно до вимог кримінального процесуального закону не охоплюється компетенцією дисциплінарного органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 9901/501/19).

Крім того, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 14 березня 2019 року у справі № 9901/789/18, від 22 січня 2019 року у справі № 800/454/17, від 29 січня 2019 року у справі № 9901/728/18, дисциплінарний орган під час дисциплінарного провадження вправі використовувати як докази протоколи проведення НСРД.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя на засіданні 13 січня 2025 року розглянула та задовольнила клопотання адвоката Заверюхи В.О. про долучення до матеріалів дисциплінарної справи актів опитування ОСОБА9 від 7 січня 2025 року, ОСОБА10 від 6 січня 2025 року, ОСОБА11 від 6 січня 2025 року, ОСОБА12 від 6 січня 2025 року, ОСОБА8 від 6 січня 2025 року.

Проаналізувавши зміст пояснень вказаних осіб на предмет правдивості та переконливості, відсутності особистих мотивів і пов’язаності з кримінальним провадженням № ____, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає таке.

Адвокат ОСОБА11, який згадується у кримінальному провадженні № ____ як особа, яку порекомендував суддя ОСОБА7 сім’ї ____ як «свого адвоката», надав адвокату Заверюсі О.В. пояснення, в яких, зокрема, вказав, що має відносини з суддею Заверюхою В.О. виключно в силу здійснення ним адвокатської діяльності.

Як встановила Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя за даними ЄДРСР, адвокат ОСОБА11 діяв як представник учасників справ, головуючим суддею в яких був суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюха В.О. (зокрема, справи про позбавлення матері батьківських прав стосовно малолітньої дитини, позови в яких було задоволено [рішення у справах № 495/13547/23 від 21 грудня 2023 року, № 495/12989/23 від 13 грудня 2023 року, № 495/9886/23 від 26 вересня 2023 року, № 495/9768/23 від 21 вересня 2023 року, № 495/9581/23 від 19 вересня 2023 року, № 495/8213/23 від 22 серпня 2023 року, № 495/7817/23 від 21 серпня 2023 року]).

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує, що адвокат ОСОБА11 є представником позивача у справі № 495/5538/21 під головуванням судді Заверюхи В.О., яка наразі не розглянута судом.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголошує, що з ЄДРСР встановлено факти, що пов’язують суддю Заверюху В.О. та адвоката ОСОБА11 за інших обставин, про які адвокат ОСОБА11 у своїх поясненнях не згадав.

Так, у провадженні судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюхи В.О. перебувала справа № 495/2026/23 за позовом ОСОБА11 до ОСОБА29, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком та відібрання малолітньої дитини у матері без позбавлення її батьківських прав, для проживання малолітньої дитини із батьком у зв’язку з фактом самостійного виховання дитини батьком без участі матері.

Згідно з хронологією розгляду справи ухвалою від 2 березня 2023 року суддя Заверюха В.О. відкрив провадження у справі за позовом ОСОБА29 до ОСОБА11 про стягнення на її користь аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА30, ____ року народження, у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА11, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня пред’явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою від 2 березня 2023 року суддя Заверюха В.О. прийняв до розгляду зустрічний позов ОСОБА11 до ОСОБА29, в якому ОСОБА11 просив стягнути на його користь аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА30, якого самостійно виховує батько ОСОБА11 без участі матері ОСОБА29, у розмірі 1 000 грн щомісячно, починаючи з дня пред’явлення зустрічного позову і до досягнення дитиною повноліття; визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА30 разом з батьком за відповідною адресою та відібрати малолітню дитину у матері без позбавлення її батьківських прав, для проживання малолітньої дитини з батьком у зв’язку з фактом самостійного виховання дитини батьком без участі матері. Позови ОСОБА29 та ОСОБА11 були об’єднані в одне провадження.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 2 березня 2023 року до участі в справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, було залучено орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 березня 2023 року судом прийнято відмову ОСОБА29 від позову, провадження у справі за позовом ОСОБА29 до ОСОБА11 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини було закрито.

У судове засідання із розгляду справи № 495/2026/23 16 березня 2023 року позивач не з’явився, але надав заяву про розгляд справи у його відсутність, вимоги зустрічного позову підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, які зазначені в позові та просив задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідачка в судове засідання не з’явилась, але надала заяву про розгляд справи у її відсутність, визнання вимог зустрічного позову та незаперечення щодо їх задоволення.

Представник органу опіки та піклування в судове засідання не з’явився, відповідного висновку не надавав.

Рішенням від 16 березня 2023 року суддя Заверюха В.О. задовольнив позов ОСОБА11, визначивши місце проживання малолітньої дитини разом з батьком за відповідною адресою. Вказаним рішенням відібрано малолітню дитину від матері для проживання разом із батьком у зв’язку з фактом самостійного виховання малолітньої дитини батьком. З ОСОБА29 стягнуто аліменти на утримання батьком малолітньої дитини в розмірі 1000 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою від 18 липня 2023 року за заявою ОСОБА11 суддя Заверюха В.О. роз’яснив рішення від 16 березня 2023 року у справі № 495/2026/23, зазначивши, що вказане рішення є підтвердженням факту, що ОСОБА11 самостійно займається вихованням та матеріальним утриманням малолітньої дитини ОСОБА30, ____ року народження, без участі матері ОСОБА29.

На переконання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, за вказаних обставин пояснення адвоката ОСОБА11, надані адвокату Заверюсі В.О., не можуть вважатися об’єктивними та неупередженими, наданими незаінтересованою особою.

Щодо показань, наданих ОСОБА9, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає, що справа за позовом ОСОБА13 до ОСОБА9 була предметом перевірки суду як апеляційної, так і касаційної інстанції, і факт фіктивності та відсутності предмету спору в цій справі був встановлений апеляційним та касаційним судом.

За вказаних обставин пояснення ОСОБА9, яка є відповідачкою у вказаній справі № 495/2284/23, ОСОБА10, в тому числі про те, що переписка (задокументована під час НСРД) ОСОБА10 з суддею ОСОБА7 стосувалася виключно питань, порушених матір’ю колишнього чоловіка ОСОБА9 – Наталією, щодо надання суддею ОСОБА7 консультації Наталії щодо розподілу майна після розірвання шлюбу ОСОБА9 та ОСОБА13, не можуть бути взяті до уваги як належні та об’єктивні.

До того ж, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголошує, що за результатами моніторингу інформації, розміщеної на офіційному вебсайті «Судова влада України», встановлено відсутність справи за позовом про розподіл майна між ОСОБА13 та ОСОБА9.

Крім того, важливим є той факт, що адвокат Заверюха В.О. не відібрав у ОСОБА10 пояснень щодо переписки з суддею ОСОБА7: «жена ОСОБА9 он же (Никита) стесняется тебя набрать, чтобы спросить решение набрало силу, если не трудно» (міститься у протоколі НСРД). Адвокат Заверюха В.О. вказав, що хоча зі змісту переписки не зрозуміло, яким саме рішенням та в якій справі цікавився ОСОБА10, проте він не задав ОСОБА10 відповідного питання під час опитування «з метою недопущення розголошення відомостей досудового розслідування».

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя бере до уваги й той факт, що зі змісту переписки, зокрема, із манери звернення ОСОБА10 до ОСОБА7 «мой друг», безпосередньо з пояснень ОСОБА10 та ОСОБА9, убачається наявність дружніх стосунків між ОСОБА10 та Заверюхою В.О., ОСОБА9 та Заверюхою В.О., що також є фактором, за наявності якого пояснення зазначених осіб не можуть сприйматися як такі, що мають об’єктивний та нейтральний (неупереджений) характер.

Стосовно пояснень судді ОСОБА8 та ОСОБА12, вони не можуть бути оцінені дисциплінарним органом як об’єктивні та належні, оскільки саме про дії цих осіб йдеться у показаннях підозрюваних і свідків у кримінальному провадженні № ____, та, зокрема, показаннях підозрюваної ОСОБА3.

Крім того, стосовно стосовно судді Савицького С.І. триває дисциплінарне провадження у Вищій раді правосуддя, порушене за обставин, що пов’язані з дисциплінарною справою, що розглядається.

Отже, враховуючи наданий НАБУ дозвіл на розголошення відомостей, отриманих під час досудового розслідування кримінального провадження № ____, у частині, необхідній для здійснення дисциплінарного провадження стосовно судді Заверюхи В.О., Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила таке.

НАБУ додало до дисциплінарної скарги копії матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № ____, згідно з якими суддя ОСОБА1 5 лютого 2024 року під час допиту його як свідка у вказаному кримінальному провадженні повідомив, що суддя ОСОБА7 як голова Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області спільно з адвокатом ОСОБА4 організували протиправний механізм ухвалення фіктивних рішень, які є підставою для надання військовозобов’язаним чоловікам відстрочки від мобілізації в умовах правового режиму воєнного стану. Про вказану обставину йдеться і в показаннях підозрюваних у кримінальному провадженні № ____ ОСОБА3 (протокол допиту від 2 серпня 2024 року), ОСОБА6 (протокол допиту від 18 серпня 2024 року).

До того ж, щодо справи № 495/8702/22 за позовом ОСОБА23 до ОСОБА24 ОСОБА6 повідомив, що в жовтні 2022 року звернувся до судді ОСОБА7 із проханням ухвалити фіктивне судове рішення для отримання ОСОБА23 відстрочки від мобілізації. ОСОБА7 безоплатно організував зазначений процес, оголосивши необхідний для подання позову перелік документів, через адвоката ОСОБА51 передав на підпис ОСОБА23 сформовану позовну заяву, надавши вказівку щодо подання ОСОБА23 та ОСОБА24 до суду заяв про розгляд справи без їхньої участі. 21 листопада 2022 року суддя ОСОБА7 ухвалив рішення, яким визначив місце проживання дитини з батьком ОСОБА23.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає, що у протоколі допиту підозрюваного у кримінальному провадженні № ____ ОСОБА6 від 18 серпня 2024 року йдеться також про обставини розгляду Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області позовної заяви ОСОБА23 до ОСОБА24 про позбавлення її батьківських прав. Із зазначених показань убачається, що на прохання тестя ОСОБА23 – ОСОБА6, суддя ОСОБА7 організував розгляд вказаного позову суддею ОСОБА8 (справа № 495/3746/24).

Суддя ОСОБА1 у показаннях під час допиту його як підозрюваного 20 серпня 2024 року повідомив, що ОСОБА7 особисто попросив його розглянути та ухвалити «позитивне» рішення у справі № 495/2284/23 за відповідним позовом ОСОБА13 до ОСОБА9. При цьому 20 березня 2023 року ОСОБА7 разом із відповідачкою у справі № 495/2284/23 ОСОБА9 відвідав кабінет судді ОСОБА1. ОСОБА7 просив помічницю судді ОСОБА1 ОСОБА15 «перенести» розгляд вказаної справи на 22 березня 2023 року.

За результатами проведеної 17 липня 2024 року НСРД (огляд мобільного телефона ОСОБА7) виявлено переписку ОСОБА7 з абонентом «Кучерявий Виталик», згідно з якою 19 березня 2023 року обговорювався візит 20 березня 2023 року до суду ОСОБА9 – дружини ОСОБА13. При цьому з огляду на фразу ОСОБА7 «Пусть подъедет так же как в прошлый раз», цей візит був неодноразовим.

22 березня 2023 року суддя ОСОБА1 ухвалив рішення у справі № 495/2284/23, яким: розірвано шлюб між ОСОБА13 та ОСОБА9; визначено місце проживання малолітнього сина (ОСОБА14), ____ року народження, із батьком (ОСОБА13); відібрано малолітнього сина у матері (ОСОБА9), у зв’язку із фактом самостійного виховання дитини батьком без участі матері; з ОСОБА9 стягнуто аліменти на користь ОСОБА13 на утримання ОСОБА14 у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, починаючи із дня подання позову до суду та до досягнення дитиною повноліття.

Під час допиту 20 серпня 2024 року суддя ОСОБА1 повідомив, що із 22 березня 2023 року до 27 березня 2023 року (точну дату не пам’ятає) ОСОБА7 особисто надав йому за ухвалення вказаного судового рішення 500 дол. США.

Згідно із протоколом огляду мобільного телефона ОСОБА7 21 квітня 2023 року на мобільний телефон судді ОСОБА7 надійшло повідомлення: «жена ОСОБА9 он же (Никита) стесняется тебя набрать, чтобы спросить решение набрало силу, если не трудно».

Щодо подій, які відбулися під час розгляду справи № 495/2284/23 суддею ОСОБА1, Одеський апеляційний суд встановив таке (постанова від 7 листопада 2023 року, ухвалена за результатами розгляду апеляційної скарги військової частини ____).

Ухвалою від 7 березня 2023 року суддя ОСОБА1 відкрив провадження у справі № 495/2284/23 та призначив підготовче судове засідання на 10:00 20 березня 2023 року. 20 березня 2023 року секретар судового засідання склала довідку про нефіксування судового процесу. При цьому, заява, що надрукована від імені позивача (ОСОБА13) з підписом, який візуально відрізняється від підпису на позовній заяві, про слухання справи за його відсутності, була зареєстрована судом 22 березня 2023 року. Крім того, у матеріалах справи міститься рукописна заява від імені відповідачки (ОСОБА9), якою вона визнає позовні вимоги, просить проводити розгляд справи за її відсутності. Вказана заява зареєстрована судом 22 березня 2023 року.

За вказаних обставин апеляційний суд констатував, що призначене підготовче судове засідання у справі № 495/2284/23 20 березня 2023 року не відбулося, а рішення суду було прийнято 22 березня 2023 року без зазначення стадії його прийняття – підготовчої (в порядку статті 200 ЦПК України), оскільки жодного документу про призначення / відкладення судового засідання на вказану дату (22 березня 2023 року) матеріали справи не містять.

Апеляційний суд дійшов висновку, що подання позову про визначення місця проживання малолітнього разом з батьком та відібрання дитини від матері «включало встановлення юридичного факту самостійного виховання дитини батьком без участі матері», оскільки:

правовий статус ОСОБА13 – військовозобов’язаний, який на момент розгляду справи проходить військову службу;

використано приватно-правовий інструментарій для здійснення спроби звільнення від конституційного обов’язку, передбаченого статтею 65 Конституції України;

мали місце:

беззаперечне визнання відповідачем позовних вимог, що не є притаманним для цієї категорії спорів;

формулювання позовних вимог таким чином, аби вони співпадали з підставою звільнення з військової служби;

формальне залучення органу опіки та піклування до розгляду справи, яке не передбачало його реальної участі в судовому засіданні;

незалучення до участі в розгляді справи всіх зацікавлених осіб (апелянт – відповідна військова частина), коло яких повинно було бути з’ясованим в підготовчому судовому засіданні.

Аналізуючи викладене, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила такий «хронометраж» у справі № 495/2284/23:

1. 7 березня 2023 року – суддя ОСОБА1 відкрив провадження у справі та призначив підготовче судове засідання на 20 березня 2023 року;
2. 19 березня 2023 року – переписка між ОСОБА10 (абонент «Кучерявый Виталик») та суддею ОСОБА7 з приводу візиту 20 березня 2023 року до суду ОСОБА9, відповідачки у справі;
3. 20 березня 2023 року – розмови у кабінеті судді ОСОБА1: між його помічницею ОСОБА15 та ОСОБА9 (предмет розмови – «у справі не вистачає якогось документа», прохання перенести розгляд справи на декілька днів); між ОСОБА15, ОСОБА9 та суддею ОСОБА7 (суддя ОСОБА7 просить перенести засідання у справі на 22 березня 2023 року);
4. 22 березня 2023 року – в суді зареєстровані заяви: від імені позивача у справі № 495/2284/23 ОСОБА13 про розгляд справи без його участі, від імені відповідачки у справі ОСОБА9 щодо визнання позовних вимог.
5. 22 березня 2023 року – суддя ОСОБА1 ухвалив рішення у справі, яким задовольнив вимоги ОСОБА13. При цьому апеляційний суд констатував, що жодного документу про призначення / відкладення судового засідання на 22 березня 2023 року матеріали справи не містять.
6. 21 квітня 2023 року, тобто фактично станом на дату ймовірного набрання законної сили рішенням суду від 22 березня 2023 року відбулася розмова між абонентом «Кучерявый Виталик» та суддею ОСОБА7 з приводу того, що «Никита стесняется набрать» з метою отримання інформації, чи рішення «набрало силу».

Відповідно до протоколу допиту підозрюваного від 20 серпня 2024 року суддя ОСОБА1 повідомив ОСОБА7, що рішення від 22 березня 2023 року у справі № 495/2284/23 оскаржується в апеляційному порядку, зазначивши, що позивач ОСОБА13 виявився військовослужбовцем. ОСОБА7 відповів, що також не знав про вказану обставину.

Згідно з показаннями ОСОБА1 під час вказаної розмови ОСОБА7 запевнив про «надання» ним ОСОБА13 «свого адвоката ОСОБА11».

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає, що вказану обставину підтверджено під час моніторингу ЄДРСР, оскільки представництво інтересів ОСОБА9 під час апеляційного провадження у справі № 495/2284/23 дійсно здійснював адвокат ОСОБА11 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/113281298).

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає за необхідне наголосити на постановлення Верховним Судом окремої ухвали від 13 березня 2024 року у справі № 495/2284/23.

Відповідно до вказаної ухвали, згідно з наданими Верховному Суду поясненнями служби у справах дітей Кароліно-Бугазької сільської ради, позивач не звертався до органу опіки та піклування з питанням щодо визначення місця проживання малолітньої дитини разом з ним, жодних документів із суду щодо спірних правовідносин до органу опіки та піклування не надходило, а вжиті органом у справах дітей заходи щодо перевірки умов проживання, виховання та утримання дитини ОСОБА14 виявилися безрезультатними, оскільки дитина не проживає за адресою, вказаною у позовній заяві, не відвідує навчальні заклади та не стоїть на обліку у місцевих медичних установах смт Затоки.

Позивач ОСОБА13, як на момент звернення до суду з позовом у цій справі, так і на момент її розгляду в судах, є військовослужбовцем Збройних Сил України, призваний на військову службу під час мобілізації та призначений на відповідну посаду у відповідній військовій частині, яка, як окремий батальйон, перебуває у підпорядкуванні військової частини ____ (окрема бригада), яка знаходиться у місті Одесі. Звертаючись до суду з позовом про визначення місця проживання дитини з ним у смт Затоці, ОСОБА13 просив суд фактично встановити факт самостійного виховання ним дитини, що відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» може бути підставою для звільнення з військової служби.

За встановлених обставин Верховний Суд вважав, що наявні підстави для постановлення у справі, що переглядається у касаційному порядку, окремої ухвали стосовно судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА1, та повідомлення Вищої ради правосуддя про виявлені порушення норм матеріального та процесуального права, допущені під час розгляду справи № 495/2284/23 судом першої інстанції.

Відповідно до протоколу огляду (від 23 березня 2024 року) мобільного телефона адвоката ОСОБА4 7 листопада 2022 року мала місце переписка адвоката ОСОБА4 із ОСОБА16 (відповідачка у справі № 495/9643/22, що розглядав суддя ОСОБА7), у якій ОСОБА16 просила зробити так, щоб її чоловік (військовозобов’язаний) міг виїжджати з дитиною за кордон, сказала, що її дитині 7 років, і що їй повідомили про можливість вирішити вказане питання без розлучення та позбавлення її батьківських прав. ОСОБА4 відповів: «Да, есть такое», та попросив його набрати.

Відповідно до протоколу допиту свідка у кримінальному провадженні № ____ ОСОБА20 від 9 липня 2024 року ОСОБА20 (позивач у справі № 495/1426/23, що розглядав суддя ОСОБА7) не подавав до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області жодних документів, а також не підписував жодних документів, окрім договору з адвокатом ОСОБА4, відомості про надання послуг яким він віднайшов у мережі Google. ОСОБА20 зазначив, що поштою надіслав адвокату ОСОБА4 копії документів за переліком. Адвокат ОСОБА4 не ставив йому запитання, чи проживає він із дружиною та їхньою донькою. ОСОБА20 здійснив перерахунок коштів на рахунок фізичної особи–підприємця ОСОБА4 через ПриватБанк у сумі 102 000 гривень.

З огляду на наведене Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає підтвердженими факти допущення суддею Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюхою В.О. позапроцесуальної поведінки у справах №№ 495/9643/22, 495/1426/23, 495/8702/22 та втручання судді Заверюхи В.О. в діяльність суддів ОСОБА1 та ОСОБА8 у справах № 495/2284/23 та № 495/3746/24 відповідно.

Події, які є предметом розгляду, набули розголосу в медіа та викликали негативну оцінку громадськості щодо діяльності суду, зокрема щодо чесності та непідкупності суддів, що, безумовно, має негативний вплив на авторитет не лише Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, а й судової системи загалом.

Зокрема, в медіа розміщено публікації за посиланнями:

https://parlament.ua/news/chetvero-suddiv-bilgorod-dnistrovskogo-sudu-za...

https://glavcom.ua/country/criminal/choloviki-cherez-sud-vidbirali-ditej-u-materiv-vikrito-masshtabnu-skhemu-ukhiljantiv-979340.html;

https://vikna.tv/dlia-tebe/novyny-ukrayiny/nabu-vykrylo-shemu-dlya-uhylyantiv-u-bilgorod-dnistrovskomu-miskrajonnomu-sudi-shho-vidomo/;

https://viche.ck.ua/region/sud-zaareshtuvav-suddyu-rajsudu-odeshhyny-tam...

https://zaxid.net/na_odeshhini_suddi_organizuvali_masshtabnu_shemu_uhile...;

https://www.volynnews.com/news/all/na-odeshchyni-vykryly-sud-iakyy-za-khabari-dopomahav-ukhyliantam-/;

https://espreso.tv/kryminal-opika-nad-ditinoyu-zamist-mobilizatsii-vid-pochatku-viyni-v-ukraini-rizko-zrosla-kilkist-batkiv-yaki-cherez-sud-vidbirayut-ditey-u-materiv;

https://bilhorod.rayon.in.ua/topics/679833-tato-na-chas-viyni-yak-bilgor....

Згідно зі статтями 1–3, 6 Кодексу суддівської етики в редакції, затвердженій XI черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року, суддя: повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду;

має уникати будь-якого незаконного впливу на його діяльність, пов’язану зі здійсненням правосуддя, не має права використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб та не повинен дозволяти цього іншим;

має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною;

повинен виконувати свої професійні обов’язки незалежно, виходячи виключно з фактів, установлених на підставі власної оцінки доказів, розуміння закону, верховенства права, що є гарантією справедливого розгляду справи в суді, не зважаючи на будь-які зовнішні впливи, стимули, загрози, втручання або публічну критику;

повинен уникати позапроцесуальних взаємовідносин з одним із учасників процесу або його представником у справі за відсутності інших учасників процесу.

Відповідно до статей 1–3, 6, 14 Кодексу суддівської етики в редакції, затвердженій XХ черговим з’їздом суддів України 18 вересня 2024 року, суддя:

як носій судової влади повинен бути прикладом неухильного дотримання принципу верховенства права і вимог закону, присяги судді, має усвідомлювати постійну увагу суспільства та демонструвати високі стандарти поведінки з метою зміцнення довіри до судової влади та утвердження авторитету правосуддя. У ситуаціях, коли незалежність та авторитет судової влади під загрозою, судді мають право виступати на їх захист як на національному, так і на міжнародному рівнях;

має проявляти стійкість до будь-якого тиску або втручання у діяльність, пов’язану зі здійсненням правосуддя, та бути незалежним у процесі прийняття рішень, не може використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах третіх осіб;

має докладати зусиль, щоб на думку звичайної розсудливої людини (законослухняної людини, яка, будучи достатньою мірою поінформованою про факти та процеси, що відбуваються, об’єктивно сприймає інформацію та обставини зі сторони) його поведінка відповідала високому статусу посади та не викликала обґрунтованих сумнівів у його доброчесності, не повинен допускати поведінки, що створює враження про недотримання ним етичних стандартів судді;

повинен здійснювати правосуддя незалежно, виходячи виключно з обставин, установлених під час розгляду справи, за своїм внутрішнім переконанням, керуючись верховенством права, що є гарантією справедливого розгляду справи в суді, незважаючи на будь-які зовнішні втручання, впливи, стимули, загрози або публічну критику;

не має допускати позапроцесуальних взаємовідносин з учасниками судового процесу у справі, що перебуває у його / її провадженні, має уникати поведінки, що може викликати сумнів чи створити враження про наявність у судді прихильності чи упередженого ставлення до учасників справи чи їх представників.

Згідно зі статтями 1, 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу.

Відповідно до приписів Кодексу суддівської етики незалежність судді під час здійснення правосуддя є передумовою забезпечення принципу верховенства права та невід’ємною складовою справедливого суду.

Суддя, який виконує адміністративні повноваження, повинен поважати незалежність і неупередженість суду в цілому та кожного судді; не має вдаватися до дій чи вчинків, які можуть бути загрозою суддівської незалежності, безсторонності та рівності (стаття 13 Кодексу суддівської етики в редакції від 18 вересня 2024 року).

На переконання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, суддя Заверюха В.О. не дотримав етичних норм щодо незалежності, неупередженості та справедливості суду, принципу верховенства права, а його поведінка, в тому числі в частині втручання ним в процес здійснення правосуддя іншими суддями з метою реалізації мети щодо ухвалення «замовних» рішень, є такою, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя.

З огляду на наведене Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюха В.О. вчинив дисциплінарні проступки, передбачені пунктами 3, 8 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; втручання у процес здійснення правосуддя іншими суддями).

 

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження за неповідомлення суддею Вищої ради правосуддя та Генерального прокурора про випадок втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя, у тому числі про звернення до нього учасників судового процесу чи інших осіб, включаючи осіб, уповноважених на виконання функцій держави, з приводу конкретних справ, що перебувають у провадженні судді, якщо таке звернення здійснено в інший, ніж передбачено процесуальним законодавством спосіб, упродовж п’яти днів після того, як йому стало відомо про такий випадок.

Суддя зобов’язаний звернутися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до Вищої ради правосуддя та до Генерального прокурора упродовж п’яти днів після того, як йому стало відомо про таке втручання (частина четверта статті 48, пункт 9 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно, моментом вчинення дисциплінарного проступку суддею є шостий день з моменту, коли суддя дізнався чи повинен був дізнатися про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя.

Під втручанням у діяльність судових органів слід розуміти вплив на суддю у будь-якій формі (прохання, вимога, вказівка, погроза, підкуп, насильство, критика судді в засобах масової інформації до вирішення справи у зв’язку з її розглядом тощо) з боку будь-якої особи з метою схилити його до вчинення чи невчинення певних процесуальних дій або ухвалення певного судового рішення.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя щодо розгляду Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області позовів ОСОБА23 до ОСОБА24 (про встановлення місця проживання дитини з батьком, про позбавлення матері батьківських прав) встановила, що зазначені позови надійшли до суду після звернення батька ОСОБА24 – ОСОБА6, до судді Заверюхи В.О. із проханням забезпечити ОСОБА23 відстрочку від мобілізації шляхом ухвалення відповідних судових рішень.

У справі за позовом ОСОБА13 до ОСОБА9 суддя ОСОБА7 діяв на прохання вказаних учасників справи, про що свідчать матеріали кримінального провадження № ____, зокрема, протоколи НСРД.

Зазначені обставини, на переконання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, фактично свідчать про втручання в діяльність судді Заверюхи В.О. з боку зазначених осіб.

З інформації, розміщеної в системі документообігу Вищої ради правосуддя «Д-3» та на сайті Вищої ради правосуддя, не виявлено повідомлень судді Заверюхи В.О. про втручання в його діяльність як судді за зазначеними фактами, що свідчить про невиконання суддею обов’язку, передбаченого частиною четвертою статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

З огляду на викладене Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність у діях судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюхи В.О. складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 6 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно з пунктом 1 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, факт допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Установлені Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя обставини щодо умисного недотримання суддею Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюхою В.О. вимог Конвенції про захист прав дитини, цивільного процесуального законодавства та СК України під час розгляду справ №№ 495/9643/22, 495/1426/22, 495/8702/22, його вплив на здійснення правосуддя іншими суддями вказаного суду у справах № 495/2284/23 та № 495/3746/24 загалом свідчать про невиконання суддею Заверюхою В.О. завдання цивільного судочинства, визначеного статтею 2 ЦПК України, та викликають обґрунтовані сумніви у здатності судді Заверюхи В.О. безсторонньо виконувати свої функції. Поведінка судді Заверюхи В.О. фактично породжує зневіру громадян у справедливості, чесності, неупередженості суду, сприяє формуванню суспільної думки про допустимість незаконного впливу на суддів, отже завдає істотної шкоди авторитету правосуддя і порочить звання судді.

З огляду на допущення суддею Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюхою В.О. дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1, пунктами 3, 4, 6, 8 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за умов наявності в його діях умислу, ознак грубого порушення норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, та фактично за наявності змови з особами, які чинили незаконний вплив на здійснення ним правосуддя, вчинення ним впливу на здійснення правосуддя іншими суддями, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що суддя Заверюха В.О. вчинив істотний дисциплінарний проступок у розумінні пункту 1 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

 

Обґрунтування застосування дисциплінарного стягнення

Частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

За даними офіційного вебсайту Вищої ради правосуддя, суддя Заверюха В.О. до дисциплінарної відповідальності не притягувався.

Відповідно до характеристики, затвердженої рішенням зборів суддів Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 4 листопада 2024 року № 8, «за період роботи Заверюха В.О. продемонстрував високий професіоналізм, зарекомендував себе позитивно, як кваліфікований юрист, досвідчений суддя. До виконання своїх обов’язків відноситься відповідально та сумлінно. Вміє встановлювати взаємовідносини з колегами та відвідувачами суду, учасниками процесу, з дотриманням правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду. В роботі наполегливий, постійно дбає про підвищення якості здійснення судочинства на рівні вимог сьогодення, цілеспрямований, тактовний, комунікабельний, щодо моральних і ділових якостей зауважень не має, постійно підвищує свій професійний рівень».

Пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України встановлено, що підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Згідно із частиною восьмою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується, зокрема, у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя за результатами розгляду дисциплінарної справи встановила, що суддя Заверюха В.О. вчинив істотний дисциплінарний проступок.

Відповідно до частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Строк притягнення судді Заверюхи В.О. до дисциплінарної відповідальності не сплинув.

Отже, з огляду на умисний характер допущених суддею Заверюхою В.О. дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1, пунктами 3, 4, 6, 8 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», їх істотність та наслідки, що призвели до підриву авторитету правосуддя, негативно вплинули на ступінь довіри суспільства до судової влади загалом, урахувавши особу судді, зокрема його позитивну характеристику, відсутність у нього дисциплінарних стягнень, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що застосування до судді Заверюхи В.О. дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади є пропорційним вчиненому ним істотному дисциплінарному проступку у розумінні пункту 1 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і відповідає вимогам частин восьмої, одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». На підставі викладеного, керуючись статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктами 13.22–13.41 Регламенту Вищої ради правосуддя, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

 

вирішила:

 

притягнути суддю Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюху Валентина Олексійовича до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

Рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

 

Головуючий на засіданні

Першої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя

 

Члени Першої Дисциплінарної                       

палати Вищої ради правосуддя

 

 

Член Третьої Дисциплінарної

палати Вищої ради правосуддя