Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши подання заступника Генерального прокурора Войтенка Антона Борисовича про надання згоди на утримання під вартою судді Господарського суду міста Києва Івченка Анатолія Миколайовича,

встановила:

20 січня 2025 року до Вищої ради правосуддя (вх. № 646/0/8/25) надійшло подання заступника Генерального прокурора Войтенка А.Б. від 18 січня 2025 року про надання згоди на утримання під вартою судді Господарського суду міста Києва ОСОБА1, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28, частиною першою статті 111 в редакції Закону України від 5 квітня 2001 року № 2341-III Кримінального кодексу України (далі – КК України). До подання долучено копії матеріалів, якими обґрунтовано його доводи, а також розписку судді Івченка А.М. від 18 січня 2025 року про отримання примірника цього подання та копій матеріалів, що його обґрунтовують.

Заступник Генерального прокурора Войтенко А.Б., суддя Івченко А.М. та адвокат Панова С.А. невідкладно, після отримання Вищою радою правосуддя подання про надання згоди на утримання судді під вартою, повідомлені про дату, час і місце його розгляду.

У засіданні Вищої ради правосуддя взяли участь суддя Івченко А.М., його представники – адвокати Бойко А.М., Кравець Р.Ю., а також прокурори першого відділу другого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора Новіков С.А., Мазурок Б.Ю.

Вища рада правосуддя, дослідивши подання та долучені до нього копії матеріалів, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Саліхова В.В., представників Офісу Генерального прокурора – прокурорів Новікова С.А., Мазурка Б.Ю., суддю Івченка А.М. та його представників – адвокатів Бойка А.М., Кравця Р.Ю., дійшла висновку, що подання заступника Генерального прокурора Войтенка А.Б. про надання згоди на утримання під вартою судді Господарського суду міста Києва Івченка А.М. задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Івченко Анатолій Миколайович, ____ року народження, Указом Президента України від 28 липня 2010 року № 788/2010 призначений на посаду судді Господарського суду міста Києва строком на п’ять років, Указом Президента України від 12 червня 2017 року № 156/2017 призначений суддею цього суду безстроково.

Згідно із частиною третьою статті 126 Конституції України без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Аналогічне положення міститься у статті 482 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України).

Відповідно до частини другої статті 58 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» подання про надання згоди на затримання судді, утримання його під вартою чи арештом вноситься на розгляд Вищої ради правосуддя Генеральним прокурором або його заступником, а стосовно судді Вищого антикорупційного суду таке подання вноситься Генеральним прокурором (виконувачем обов’язків Генерального прокурора).

Згідно зі статтею 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належать запобіжні заходи, в тому числі тримання під вартою, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. За частиною третьою статті 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

В обґрунтування подання про надання згоди на утримання судді під вартою, заступник Генерального прокурора зазначив, що суддя Господарського суду міста Києва, громадянин України ОСОБА1, діючи умисно, у змові з групою осіб та іншими співучасниками, не встановленими на цей час, на шкоду економічній безпеці України, усупереч вимогам Конституції та інших законів України, за результатами розгляду господарської справи № 5011-61/11340-2012 ухвалив незаконне рішення від 19 вересня 2012 року про стягнення на користь міністерства оборони рф коштів Державного бюджету України з будь-якого рахунка, виявленого під час виконання судового рішення, у сумі 3 113 053 506,26 грн та судового збору в розмірі 61 862,74 грн і забезпечив фактичне стягнення з Державного бюджету України на користь міністерства оборони рф 148 977 894,52 рос. руб., для придбання яких витрачено кошти Державного бюджету України в сумі 38 676 069,12 гривні.

За результатами перегляду рішення у справі № 5011-61/11340-2012 це рішення скасовано у зв’язку з нововиявленими обставинами та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви міністерства оборони рф у зазначеній справі відмовлено.

З огляду на наведене заступник Генерального прокурора Войтенко А.Б. зазначив, що суддя ОСОБА1 вчинив діяння на шкоду економічній безпеці України, поставивши під загрозу припинення фінансування будь-якої зі сфер суспільного життя в разі стягнення зазначеної суми грошових коштів у повному обсязі: надав іноземній державі – рф, та її представникам – міністерству оборони рф, допомогу у проведенні підривної діяльності проти України.

Відповідно до вимог частини першої статті 481 КПК України письмове повідомлення про підозру судді здійснюється Генеральним прокурором або його заступником. При цьому згідно із частиною другою статті 481 КПК України Генеральний прокурор (виконувач обов’язків Генерального прокурора), його заступник може доручити іншим прокурорам здійснити письмове повідомлення про підозру особам, визначеним частиною першою цієї статті, зокрема судді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою статті 278 цього Кодексу.

18 січня 2025 року прокурор першого відділу другого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора Новіков С.А. вручив судді ОСОБА1 (за дорученням) складене та підписане того самого дня заступником Генерального прокурора Войтенком А.Б. письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28, частиною першою статті 111 в редакції Закону України від 5 квітня 2001 року № 2341-III КК України (кримінальне провадження № ____, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 серпня 2023 року).

У поданні про надання згоди на утримання судді під вартою наведено обставини вчинення ОСОБА1 зазначеного кримінального правопорушення. Повідомлено, що під час досудового розслідування здобуто такі докази, які дають підстави підозрювати суддю Господарського суду міста Києва ОСОБА1 у вчиненні зазначеного злочину, а саме: показання свідків, листи органів державної влади, протоколи оглядів, висновки експертиз; інші матеріали кримінального провадження в їх сукупності.

На думку сторони обвинувачення, суддя ОСОБА1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до 15 (п’ятнадцяти) років.

У поданні про надання згоди на утримання під вартою судді Івченка А.М. зазначено, що наявні ризики, передбачені пунктами 1–4 частини першої статті 177 КПК України, які свідчать, що суддя може переховуватися від органів досудового розслідування та суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків, інших підозрюваних у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Установлені стороною обвинувачення ризики обґрунтовуються в поданні таким.

1. Ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду

Санкцією частини першої статті 111 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до 15 років (особливо тяжкий злочин).

Установлено, що Івченко А.М. має паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії __ № ____, виданий 31 травня 2017 року, дійсний до 31 травня 2027 року, неодноразово виїжджав за межі України (22 рази з 8 листопада 2017 року до 16 липня 2024 року).

Відповідно до пункту 18 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» військовозобов’язані судді призову на військову службу під час мобілізації не підлягають.

З огляду на викладене, ураховуючи суворість покарання, яке загрожує ОСОБА1 у разі визнання його винним у вчиненні злочину, є ризик переховування його від органу досудового розслідування, зокрема за межами України, з метою уникнення кримінальної відповідальності.

2. Ризик знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення

Згідно з доводами, які виклав заступник Генерального прокурора в поданні, Івченко А.М., обіймаючи посаду судді Господарського суду міста Києва та маючи зв’язки в судах України, у правоохоронних органах, експертних установах та контролюючих органах, міг отримувати в позапроцесуальний спосіб доступ до окремих матеріалів кримінального провадження, які під час досудового розслідування направляються до судів при здійсненні судового контролю за додержанням прав і свобод громадян під час досудового розслідування, експертних установ для проведення судових експертиз та контролюючих органів для проведення перевірок і ревізій тощо.

Слідство встановило, що існує низка документів, які підозрюваний ОСОБА1 не міг отримати у процесуальний спосіб, а очевидно отримав, використовуючи можливості посади, яку обіймає, через позапроцесуальні контакти в судах, органах досудового розслідування та прокуратури тощо.

Мали місце й інші випадки спроб Івченка А.М. та його представників використати копії документів із матеріалів кримінального провадження, які у процесуальний спосіб він отримати не міг.

На думку сторони обвинувачення, наведені обставини вказують на наміри Івченка А.М. перешкодити кримінальному провадженню у будь-який спосіб та на існування ризику, що такі дії він вчинятиме й надалі.

3. Ризик незаконного впливу на свідків, експертів та спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні

Заступник Генерального прокурора в поданні зазначив, що підозрюваний ОСОБА1, обіймаючи посаду судді у незаконний спосіб впливатиме на свідків та інших учасників кримінального провадження, ураховуючи тривалий час роботи Івченка А.М. в судах України, зокрема з 2010 року на посаді судді Господарського суду міста Києва.

Очевидний, на думку заступника Генерального прокурора, ризик такого впливу, у разі його настання, зокрема надання свідками під впливом Івченка А.М. показань, вигідних для нього в контексті виправдання його дій, призведе до спотворення обставин вчинення злочину, неправдивої інформації та значно ускладнить установлення істини у справі.

4. Ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином

Сторона обвинувачення зазначила, що, крім описаних обставин, встановлено також інші факти перешкоджання підозрюваного ОСОБА1 кримінальному провадженню іншим чином.

На думку Офісу Генеральної прокуратури, мають місце випадки прямого, з використанням службового становища та авторитету, тиску Івченка А.М. як на учасників кримінального провадження, так і на інших осіб, у взаємодії з якими він зацікавлений.

З огляду на викладене, ураховуючи зв’язки Івченка А.М. в судах України, на думку сторони обвинувачення, є ризик його активної протидії досудовому розслідуванню шляхом впливу на свідків, у тому числі тих, яких ще не допитано, з метою надання ними неповних або недостовірних показань, а також шляхом впливу на експертів та спеціалістів з метою надання вигідних йому висновків.

Крім зазначеного, установлено інші факти перешкоджання підозрюваного ОСОБА1 кримінальному провадженню в інший спосіб.

У діях підозрюваного ОСОБА1, зокрема які він вчиняє через своїх представників, а також з використанням зв’язків у судах України, вбачаються спроби перешкодити розслідуванню у кримінальному провадженні.

У поясненнях представник судді Івченка А.М. зазначив, таке:

повідомлення про підозру судді ОСОБА1 не відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства, зокрема вимогам статей 276–278 КПК України, а наведені в повідомленні про підозру та, відповідно, у поданні про надання згоди на утримання судді під вартою дані не дають уявлення стосовно кожного з обов’язкових та необхідних елементів складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 111 КК України, стосовно судді;

суть звинувачень ОСОБА1 в повідомленні про підозру сторона обвинувачення висуває без відображення часу, місця, способу та інших обставин вчинення кримінального правопорушення як складових елементів, передбачених статтею 91 КПК України, залишаючи поза увагою факт набрання рішенням судді Івченка А.М. у справі № 5011-61/11340-2012 законної сили після перегляду в судах вищих інстанцій;

ризики, передбачені пунктами 1–4 частини першої статті 177 КПК України, які свідчать, що суддя може переховуватися від органів досудового розслідування та суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків, інших підозрюваних у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, на думку представника судді Івченка А.М., є необґрунтованими.

Частиною першою статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» установлено, що суддя є недоторканним. Без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку суду, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Згідно із частинами другою, третьою статті 58 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» подання про надання згоди на затримання, утримання під вартою чи арешт судді, повинно відповідати вимогам, встановленим Кримінальним процесуальним кодексом України, при цьому щодо кожного виду запобіжного заходу подається окреме подання. Подання повинно бути вмотивованим, містити конкретні факти і докази, що підтверджують вчинення суддею суспільно небезпечного діяння, визначеного Кримінальним кодексом України, обґрунтування необхідності такого затримання (утримання).

Відповідно до частини першої статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.

Частиною першою статті 184 КПК України передбачено, що клопотання про застосування запобіжного заходу повинно містити: 1) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа; 2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 4) посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу; 5) виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 6) обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м’яких запобіжних заходів; 7) обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов’язків, передбачених частиною п’ятою статті 194 цього Кодексу.

Згідно із частиною третьою статті 184 КПК України до клопотання додаються, зокрема, копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Частиною другою статті 177 КПК України передбачено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, § 175; «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, § 32). Крім того, ЄСПЛ послідовно наголошує на тому, що загальні твердження без детального обґрунтування не можуть вважатися достатніми для виправдання затримання (рішення у справі «Квашко проти України» (Kvashko v. Ukraine, 2017)).

З аналізу документів, доданих стороною обвинувачення до подання, письмових та усних пояснень судді та його представників у сукупності вбачається, що в поданні не наведено достатньо доказів доцільності застосування до судді Івченка А.М. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Щодо ризиків, передбачених пунктами 1–4 частини першої статті 177 КПК України, Вища рада правосуддя зазначає таке.

Європейський суд з прав людини у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine, 2011), «Бузаджі проти Молдови» (Bozgan v. Moldova, 2004), «Клодін Самсі проти Франції» (Samassékou v. France, 2006), «Мелікян проти Вірменії» (Melikyan v. Armenia, 2020) зазначав про те, що загальні формулювання без доказів є неприйнятними. Суд неодноразово підкреслював, що ризики повинні бути обґрунтовані конкретними фактами. Кожна справа має розглядатися з урахуванням особистих характеристик підозрюваного. Тяжкість обвинувачення не є визначальним фактором. Суд вимагає аналізу реальних ризиків, а не опори лише на тяжкість злочину.

Вища рада правосуддя звертає увагу, що в обґрунтування підозри ОСОБА1 є дані, які мали місце в 2012 та 2013 роках. Суддю ОСОБА1 вперше допитано як свідка 23 червня 2015 року щодо обставин справи № 5011-61/11340-2012. Із цього часу він не залишив територію України, не переховується від органів досудового розслідування.

Отже, ризик утечі судді Івченка А.М. не є підтвердженим достатніми доказами, ураховуючи часові межі, протягом яких проводяться слідчі дії (понад 10 років), про які судді Івченку А.М. достеменно відомо щонайменше з 2015 року.

Щодо інших ризиків, наведених стороною обвинувачення в поданні та передбачених пунктами 2–4 частини першої статті 177 КПК України, Вища рада правосуддя вважає, що такі ризики не доведені належним чином, не підтверджені обґрунтованими конкретними доказами, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА1 може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України.

Вища рада правосуддя переконана, що звинувачення судді у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого статтею 111 КК України, а саме державній зраді, має бути підтверджено чіткими та беззаперечними доказами, обставинами та фактами з метою дотримання принципу незалежності судді, його гарантій та гарантій прав людини.

З огляду на наведене подання не містить обґрунтування необхідності застосування до судді Івченка А.М. такого запобіжного заходу, як утримання під вартою.

Крім того, не встановлено обґрунтованих підстав для висновку, що надання згоди на утримання судді Івченка А.М. під вартою сприятиме меті застосування запобіжного заходу та запобіганню ризикам, визначеним у статті 177 КПК України.

Керуючись статтями 126, 131 Конституції України, статтею 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 3, 30, 34, 58–60 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 18.6–18.12 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя

вирішила:

відмовити в задоволенні подання заступника Генерального прокурора Войтенка Антона Борисовича про надання згоди на утримання під вартою судді Господарського суду міста Києва Івченка Анатолія Миколайовича.

В. о. Голови

Вищої ради правосуддя

Члени Вищої ради правосуддя