Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Закарпатського апеляційного суду Бисаги Тараса Юрійовича на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 грудня 2024 року № 3597/2дп/15-24 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 23 грудня 2024 року (вх. № 4037/0/6-24) надійшла скарга судді Закарпатського апеляційного суду Бисаги Т.Ю. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 грудня 2024 року № 3597/2дп/15-24 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 23 грудня 2024 року зазначену скаргу передано члену Вищої ради правосуддя Лук’янову Д.В. для проведення перевірки.

Скарга судді Закарпатського апеляційного суду Бисаги Т.Ю. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (далі також – Дисциплінарна палата) від 11 грудня 2024 року № 3597/2дп/15-24 подана з дотриманням вимог та у строки, що визначені Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

Бисага Тарас Юрійович Указом Президента України від 14 липня 2004 року № 790/2004 призначений строком на п’ять років на посаду судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області. Постановою Верховної Ради України від 23 грудня 2010 року обраний на посаду судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області безстроково. Постановою Верховної Ради України від 23 травня 2013 року № 306-VII обраний на посаду судді апеляційного суду Закарпатської області. Рішенням Вищої ради правосуддя від 15 жовтня 2019 року № 2676/0/15-19 переведений на посаду судді Закарпатського апеляційного суду.

Суддя Бисага Т.Ю., Кирильчук О.І. повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги судді Бисаги Т.Ю. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 грудня 2024 року № 3597/2дп/15-24 про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Зазначену інформацію також оприлюднено на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

У засіданні Вищої ради правосуддя 23 січня 2025 року в режимі відеоконференції взяв участь суддя Бисага Т.Ю.

Кирильчук О.І. у засідання не прибув.

Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу судді Бисаги Т.Ю., матеріали дисциплінарної справи, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Лук’янова Д.В. та суддю Бисагу Т.Ю., установила таке.

Стислий зміст дисциплінарної скарги. Підстави для відкриття дисциплінарної справи

До Вищої ради правосуддя 11 квітня 2024 року (вх. № К-4/6/7-24) надійшла дисциплінарна скарга Кирильчука О.І. на дії судді Закарпатського апеляційного суду Бисаги Т.Ю. під час розгляду справи № 308/16778/21.

У дисциплінарній скарзі зазначено, що суддя Бисага Т.Ю. під час апеляційного розгляду справи № 308/16778/21 скасував постанову суду першої інстанції про притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), та звільнив особу від адміністративної відповідальності на підставі статті 22 КУпАП, обмежившись усним зауваженням.

Кирильчук О.І. також зауважив, що станом на день вчинення правопорушення та на день розгляду вказаної справи в суді КУпАП не передбачав можливості застосування статті 22 КУпАП (звільнення від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення) у разі вчинення правопорушення за статтею 130 КУпАП.

На переконання Кирильчука О.І. суддя Бисага Т.Ю. грубо порушив норми статті 22 КУпАП, звільнивши від адміністративної відповідальності особу через малозначність вчиненого діяння за наявності прямої заборони на таке звільнення.

Таке грубе порушення закону призвело, на думку скаржника, до негативних наслідків, а саме: завдання збитків Державному бюджету України, оскільки особа не сплатила передбачений санкцією статті штраф; невиконання завдань КУпАП щодо виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення; підрив авторитету та довіри до судової влади, адже особа, яка керувала транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, уникла адміністративної відповідальності.

У зв’язку з викладеним, враховуючи характер адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП, що має підвищену суспільну небезпеку порівняно з іншими визначеними КУпАП правопорушеннями, скаржник просив притягнути суддю Бисагу Т.Ю. до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених підпунктом «б» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 7 серпня 2024 року № 2411/2дп/15-24 відкрила дисциплінарну справу щодо дій судді Закарпатського апеляційного суду Бисаги Т.Ю. під час розгляду справи № 308/16778/21, оскільки встановлені Дисциплінарною палатою обставини можуть свідчити про наявність у діях судді Бисаги Т.Ю. ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: умисне або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору; умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Фактичні обставини, установлені Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя

За інформацією з офіційного вебпорталу «Судова влада України», а саме зі звіту про автоматизований розподіл судових справ між суддями, 8 грудня 2021 року для одноособового розгляду справи № 308/16778/21 визначено суддю Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Сарай А.І.

З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що під час розгляду зазначеної справи суд встановив, що 28 листопада 2021 року, о 02:58 год., в м. Ужгород, вул. Гагаріна, буд. 69, водій ОСОБА1 керував автомобілем «ВАЗ 2104», державний номерний знак ____, з явними ознаками алкогольного сп’яніння (запах алкоголю з порожнини рота; тремтіння пальців рук; поведінка, що не відповідає обстановці), від проходження огляду на стан сп’яніння в установленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху.

ОСОБА1 у судовому засіданні пояснив, що алкогольних напоїв не вживав, після того, як його зупинили поліцейські, від проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння на місці зупинки не відмовлявся, але наполягав на проходженні такого огляду за участю понятих.

Заслухавши пояснення ОСОБА1 та його захисника – адвоката ОСОБА2, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА1 є склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, – відмова особи, яка керує транспортним засобом від проходження в установленому порядку освідчення на стан алкогольного сп’яніння.

Вину ОСОБА1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, підтверджують зібрані у справі докази:

протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 264365 від 28 листопада 2022 року, від підпису та отримання якого ОСОБА1 відмовився;

копія постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАО № 5083191 від 28 листопада 2022 року, з якої вбачається, що водія ОСОБА1 поліцейський притягнув до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП та наклав стягнення у виді штрафу, оскільки 26 листопада 2021 року, о 02:27 год., у м. Ужгород, вул. Гагаріна, буд. 69, він, керуючи автомобілем «ВАЗ 2104», державний номерний знак ____, не виконав вимогу дорожнього знака 2.1 «Дати дорогу», чим порушив вимоги підпункту «б» пункту 8.4 Правил дорожнього руху. Також у відповідній графі даної постанови міститься запис про посвідчення водія особи, щодо якої розглядається справа, – КВІ078705;

рапорт поліцейського взводу № 2 роти № 1 батальйону УПП в Закарпатській області ДПП Я. Кормош від 28 листопада 2021 року, з якого вбачається, що 28 листопада 2021 року, близько 02:50 год., поліцейські зупинили автомобіль «ВАЗ 2104», державний номерний знак ____, за порушення підпункту «б» пункту 8.4 Правил дорожнього руху. Під час перевірки документів у водія ОСОБА1 було виявлено явні ознаки алкогольного сп’яніння (запах алкоголю з порожнини рота; тремтіння пальців рук; поведінка, що не відповідає обстановці), від проходження огляду на стан сп’яніння в установленому законом порядку ОСОБА1 відмовився. Після складення адміністративних матеріалів автомобіль «ВАЗ 2104», державний номерний знак ____, було залишено на місці зупинки без порушень Правил дорожнього руху;

наявні в матеріалах справи та досліджені відеозаписи з нагрудних камер (відеореєстраторів) поліцейських, що містяться на DVD-R диску, що додані до протоколу. Зокрема, відеозапис 20211128074242001421 підтверджує факт відмови ОСОБА1 від проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння на місці зупинки з використанням спеціального технічного засобу або в закладі охорони здоров’я.

За висновком суду наведені вище докази, які є належними, допустимими та зібрані відповідно до вимог КУпАП, оскільки порушень при їх збиранні під час розгляду справи не виявлено, у сукупності підтверджують порушення водієм ОСОБА1 вимог пункту 2.5 Правил дорожнього руху, та його вину у вчиненні адміністративного правопорушення, визначеного частиною першою статті 130 КУпАП.

Доводи ОСОБА1 про те, що він не вживав алкоголю не заслуговують на увагу, оскільки йому інкримінують вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, за кваліфікуючою ознакою – відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження в установленому порядку освідчення на стан алкогольного сп’яніння, а не за керування транспортним засобом в стані алкогольного сп’яніння.

Суд зазначив, що у відеозаписі, який здійснив поліцейський за допомогою нагрудного відеореєстратора, зафіксовані обставини, що надають можливість повно, об’єктивно дослідити та детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейського і особи, яку притягують до адміністративної відповідальності.

За результатами розгляду справи, ураховуючи характер вчиненого правопорушення, особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, суд дійшов висновку, що на ОСОБА1 слід накласти адміністративне стягнення у межах санкції частини першої статті 130 КУпАП.

Постановою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Сарай А.І. від 6 вересня 2022 року ОСОБА1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. Крім того, стягнуто з ОСОБА1 на користь держави 496 гривень 20 коп. судового збору.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, ОСОБА1 через свого представника оскаржив її в апеляційному порядку.

Відповідно до звіту про автоматизований розподіл судових справ між суддями від 19 вересня 2022 року справу № 308/16778/21 для апеляційного розгляду передано судді Бисазі Т.Ю.

Постановою Закарпатського апеляційного суду (суддя Бисага Т.Ю.) від 22 лютого 2023 року постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 6 вересня 2022 року у справі № 308/16778/21 щодо ОСОБА1 скасовано.

Звільнено ОСОБА1 від адміністративної відповідальності на підставі статті 22 КУпАП, обмежившись усним зауваженням.

Із зазначеної постанови Закарпатського апеляційного суду вбачається, що за результатами апеляційного розгляду справи суддя Бисага Т.Ю. дійшов висновку, що з огляду на матеріали справи суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про наявність у діях ОСОБА1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно і всебічно встановив обставини, передбаченні статтею 280 КУпАП, щодо вчинення ОСОБА1 правопорушення і його вини та прийняв постанову відповідно до вимог статей 283, 284 КУпАП на підставі наявних у справі та досліджених у судовому засіданні доказів, які оцінені судом першої інстанції в сукупності згідно з вимогами статей 251, 252 КУпАП, що відображено у мотивувальній частині постанови суду.

У протоколі про адміністративне правопорушення працівник поліції зазначив, що 28 листопада 2021 року о 02:58 год. в м. Ужгород, вул. Гагаріна, буд. 69, водій ОСОБА1 керував автомобілем «ВАЗ 2104», державний номерний знак ____, з явними ознаками алкогольного сп’яніння (запах алкоголю з порожнини рота; тремтіння пальців рук; поведінка, що не відповідає обстановці), від проходження огляду на стан сп’яніння в установленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху.

За висновком апеляційного суду протокол про адміністративне правопорушення не є самостійним доказом, а тому має оцінюватись у сукупності з усіма наявними матеріалами справи. Протокол про адміністративне правопорушення та відеозаписи з нагрудних камер поліцейських не містять істотних розбіжностей, а інші матеріали справи в сукупності підтверджують фактичні обставини справи, тому суд правильно поклав ці дані в основу ухваленого рішення. Законодавець саме з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, життя та здоров’я його учасників поклав на водіїв транспортних засобів додаткові обов’язки, зокрема пройти на вимогу працівника поліції в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп’яніння.

Ураховуючи викладене, Закарпатський апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.

Водночас, у постанові апеляційного суду зазначено, що згідно зі статтею 22 КУпАП орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням. Положення зазначеної статті відображають принцип індивідуалізації адміністративної відповідальності, який означає відповідність заходу впливу, що обирається для правопорушника, меті адміністративної відповідальності. Він передбачає як індивідуальний підхід до застосування примусових заходів залежно від особистих якостей правопорушника та характеру і обставин вчинення проступку, так і можливість пом’якшення і навіть відмови держави від застосування заходів відповідальності, якщо її мета може бути досягнута іншим шляхом. Відомостей, що ОСОБА1 притягувався раніше за адміністративні правопорушення матеріали справи не містять.

У постанові апеляційного суду також зазначено, що ОСОБА1 є членом Громадської організації «Щит і Меч» і допомагає Збройним Силам України як волонтер та водій, який неодноразово брав участь у доставці гуманітарних вантажів у зону ведення бойових дій, а також на території, які звільнені від російської окупації.

З огляду на викладене, за результатами апеляційного перегляду справи, за умови, що порушення Правил дорожнього руху, яке допустив ОСОБА1, хоча і містить ознаки складу правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, однак, виходячи з його фактичних обставин, не завдало збитків державним або суспільним інтересам або безпосередньо громадянам, враховуючи допомогу державі, апеляційний суд дійшов висновку, що наведене дає законні підстави звільнити ОСОБА1 від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням, та відповідно до статті 22 КУпАП закрити провадження у справі в порядку, передбаченому частиною другою статті 284 цього Кодексу.

Стислий зміст оскаржуваного рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

Рішенням Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 грудня 2024 року № 3597/2дп/15-24 притягнуто суддю Закарпатського апеляційного суду Бисагу Т.Ю. до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Надаючи оцінку діям судді Бисаги Т.Ю. під час розгляду справи № 308/16778/21, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що усупереч сталому розумінню характеру правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП, суддя Бисага Т.Ю. у постанові дійшов висновку, що порушення Правил дорожнього руху, яке допустив ОСОБА1 хоча і містить ознаки складу правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, однак його дії не завдали збитків державним або суспільним інтересам чи безпосередньо громадянам. Зазначене та факт допомоги державі, на думку судді Бисаги Т.Ю., дає законні підстави звільнити ОСОБА1 від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням.

На переконання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя суддя не навів мотивів, як саме він установив, що вчинене ОСОБА1 адміністративне правопорушення не спричиняє шкоди державним або суспільним інтересам або безпосередньо громадянам.

Суддя Бисага Т.Ю. також не обґрунтував у рішенні, чому вважає конкретне правопорушення малозначним і чому правопорушників можна звільняти від покарання, незважаючи на пряму заборону закону.

Як установила Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, у поясненнях суддя Бисага Т.Ю. стверджував, що одним із фактів, який він врахував є те, що ОСОБА1 є єдиним годувальником у сім’ї і оформлював документи на здійснення догляду за ОСОБА3, ____ року народження, яка потребує постійного стороннього догляду та піклування. Однак у рішенні Закарпатського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року зазначений факт жодним чином не відображено.

Матеріали адміністративної справи № 308/16778/21 не містять будь-яких доказів на підтвердження факту, що ОСОБА1 доглядає за будь-якими особами.

Натомість, як зауважила Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, у рішенні Закарпатського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року не наведено дійсних мотивів, якими керувався суддя Бисага Т.Ю. під час ухвалення рішення.

Проаналізувавши положення Закону України від 16 лютого 2021 року № 1231-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху», який набрав чинності 17 березня 2021 року, згідно з якими статтю 22 КУпАП доповнено такою приміткою: «Положення цієї статті не застосовуються до правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 121, частиною п’ятою статті 122, статтями 122², 122⁴, частиною третьою статті 123, частинами другою – четвертою статті 126 та статтею 130 цього Кодексу», Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що відсутність мотивів на обґрунтування застосування судом приписів статті 22 КУпАП у редакції, що діяла до вчиненого правопорушення, безпосередньо впливає на якість судового рішення як процесуального документа, можливість сприйняття його як сторонами, так і суспільством у цілому як результату правильного застосування юридичних норм, справедливого процесу та належної оцінки фактів, а також як такого, що може бути ефективно виконано.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в рішенні зазначила, що усупереч вимогам статей 252, 280 КУпАП, у своєму рішенні у справі № 308/16778/21 суддя Бисага Т.Ю. невмотивовано застосовує положення статті 22 КУпАП та жодним чином не мотивує, чому діяння ОСОБА1 є малозначним. Суддя здійснює підміну понять та стверджує, що малозначність обумовлена участю ОСОБА1 у громадській організації, фактом догляду за ОСОБА1 та здійсненням волонтерської діяльності.

Водночас малозначність визначається характером учиненого діяння і не залежить від особи правопорушення та його майбутньої поведінки.

ОСОБА1 вчинив адміністративне правопорушення 28 листопада 2021 року, до початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, тому відсутні причинно‑наслідкові зв’язки між діянням та обставинами, які встановив суддя Бисага Т.Ю.

Обставини, які суддя Бисага Т.Ю. вказує як підстави для застосування попередження замість установленої законом санкції, не є обставинами, що пом’якшують відповідальність за адміністративне правопорушення.

Водночас суддя Бисага Т.Ю. не посилається на жодну із установлених КУпАП обставин, що пом’якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, що свідчить про їх відсутність, та не зазначає, що він вважає ці обставини такими, що пом’якшують відповідальність за адміністративне правопорушення.

ОСОБА1 не визнав своєї вини та не розкаявся у вчиненому, а навпаки заперечував учинення ним адміністративного правопорушення.

На переконання Дисциплінарної палати відсутність належного мотивування у справах про притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 130 КУпАП свідчить про наявність ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.

З огляду на викладене, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність у діях судді Бисаги Т.Ю. складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Крім того, під час розгляду дисциплінарної справи Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також дійшла висновку про наявність в діях судді Бисаги Т.Ю. складу дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

При цьому, Дисциплінарна палата виходила з того, що характер адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП, має підвищену суспільну небезпеку порівняно з іншими встановленими цим Кодексом правопорушеннями, а безпідставне звільнення правопорушників має вкрай негативні наслідки. Крім того, розгляд зазначеної категорії справ є суспільно значущим та має значний суспільний інтерес.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважила, що практика звільнення правопорушника від адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, визначеного статтею 130 КУпАП за малозначністю неодноразово викликала обґрунтовану критику у суспільстві та сприймалася як один зі способів уникнення відповідальності.

Така практика призвела до необхідності ухвалення Закону України від 16 лютого 2021 року № 1231-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху», яким прямо заборонено застосовувати до таких правопорушень статтю 22 КУпАП.

У пояснювальній записці щодо необхідності ухвалення цього Закону було вказано: «Незважаючи на суспільний резонанс, водії, які керують та вчиняють правопорушення у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, не завжди отримують належне адміністративне покарання, що, у свою чергу, призводить до небезпечного поширення в суспільстві думки, що керування в нетверезому стані не є чимось небезпечним та аморальним, а будь-які неприємності, які можуть виникнути у зв’язку з цим, легко вирішити».

Отже, ці зміни були покликані унеможливити звільнення таких правопорушників від відповідальності та змінити думку суспільства щодо можливості «легко вирішити неприємності».

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначила, що твердження судді Бисаги Т.Ю. про те, що правопорушник допомагає державі та долучений до волонтерського руху, а тому його варто звільнити, у звичайної розсудливої людини може скласти враження, що керування у стані алкогольного сп’яніння допустиме для людей, які долучені до оборони держави.

В рішенні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя також зазначено, що скаржник ОСОБА4 є діючим суддею Ленінського районного суду міста Миколаєва та з 1 березня 2022 року увільнений від виконання службових обов’язків у зв’язку із призовом на військову службу. Зазначена обставина доводить, що безпідставне звільнення правопорушників, які керують транспортним засобом у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, є неприйнятним для представників органів судової влади та для військовослужбовців.

Проаналізувавши положення статей 1, 245 КУпАП, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що звільнення правопорушника від адміністративної відповідальності за статтею 130 КУпАП на підставі статті 22 КУпАП попри чіткі та недвозначні норми законодавства, які не передбачають такої можливості, внесення законодавцем змін, які це забороняють, значну суспільну увагу до цієї категорії справ та сталу судову практику свідчить про те, що порушення закону суддею Бисагою Т.Ю. в цьому випадку було грубим.

Безпідставне звільнення від покарання має наслідком невиконання завдань КУпАП щодо виховання особи, яка вчинила таке правопорушення, у дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

В оскаржуваному рішенні Дисциплінарної палати зазначено, що ухвалення суддею постанови про звільнення правопорушника від відповідальності всупереч чітким і недвозначним нормам КУпАП спричинило настання низки істотних негативних наслідків:

уникнення правопорушником відповідальності, яку він безспірно мав понести у зв’язку з доведенням учинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП;

невиконання завдань КУпАП щодо виховання особи, яка вчинила таке правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Це формує у громадян відчуття безкарності та стимулює продовження вчинення правопорушень;

у державний бюджет не було сплачено штраф на загальну суму 17 000 грн, які держава мала використати для виконання своїх функцій, зокрема соціальних;

у зв’язку з недотриманням суддею під час розгляду справ прямої вимоги КУпАП щодо неможливості застосування статті 22 КУпАП до правопорушень, передбачених статтею 130 КУпАП, нівелюються зусилля законодавця, які з запровадженням такого правила були спрямовані на унеможливлення уникнення покарань. Це ще більше посилює поширення в суспільстві думки, що завдяки суддям навіть пряма заборона не перешкоджає легкому уникненню покарання за керування транспортним засобом у стані сп’яніння. А отже, такі дії судді підривають авторитет правосуддя та не сприяють довірі громадян до суду;

формування хибної практики апеляційного суду, яка є орієнтиром для судів першої інстанції. Виокремлення такого негативного наслідку дій суддів, які ухвалюють остаточні судові рішення, відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду (пункти 144, 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 червня 2022 року № 11-84сап21).

Оцінюючи допущені суддею Бисагою Т.Ю. порушення, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходила з того, що в засіданні, яке відбулося 23 жовтня 2024 року, суддя Бисага Т.Ю. підтвердив, що застосування ним статті 22 КУпАП під час притягнення до відповідальності за статтею 130 КУпАП не було наслідком помилки. Він усвідомлював, що закон не дозволяє закривати провадження за статтею 130 КУпАП у зв’язку з малозначністю. Однак, на переконання судді, таке застосування є дискреційним правом суду, застосування вказаної статті в подібних ситуаціях є обґрунтованим та може здійснюватися й надалі. Основною причиною такого застосування статті 22 КУпАП, на думку судді, є запровадження воєнного стану. Суддя Бисага Т.Ю. погодився з тим, що процесуального шляху застосування статті 22 КУпАП немає, проте, на думку судді, таке застосування можливе щодо волонтерів та військових. Суддя Бисага Т.Ю. також повідомив, що окремі справи за статтею 130 КУпАП були ним зупинені з тих міркувань, що правопорушники теж є військовослужбовцями, проте обставини у зазначених справах не були для судді настільки очевидними, як у справах, у яких суддя відразу застосував статтю 22 КУпАП.

В оскаржуваному рішенні Дисциплінарної палати зазначено, що наведене свідчить про те, що дії судді є усвідомленими та цілеспрямованими. Незважаючи на чітке пояснення своєї позиції, суддя вдався до самовільної, всупереч волі законодавця, підміни функції правозастосування, притаманної суду. Добрі наміри судді Бисаги Т.Ю. не виправдовують його позиції, а навпаки підсилюють враження сторонніх спостерігачів, що представники судової гілки влади можуть присвоїти непритаманні їм функції, що суддя може відступати від положень статті 24 Конституції України, надаючи певним особам більший обсяг прав і свобод порівняно з іншими.

З обставин справи, мотивації, наведеної в постанові судді Бисаги Т.Ю. від 22 лютого 2023 року, та пояснень судді вбачається, що він усвідомлював, що стаття 22 КУпАП містить пряму заборону на її застосування щодо статті 130 КУпАП, однак свідомо застосував її без наведення належної мотивації.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя врахувала, що на момент учинення дисциплінарного проступку суддя Бисага Т.Ю. мав стаж роботи на посаді судді понад 18 років.

Це свідчить про те, що суддя мав достатній досвід щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, а отже, мав усвідомлювати всі наслідки своїх дій.

Отже, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що дії судді Бисаги Т.Ю. під час винесення постанови у справі № 308/16778/21 не є наслідком добросовісної суддівської помилки, а є результатом усвідомлених дій, спрямованих на безпідставне звільнення правопорушника від адміністративної відповідальності.

Визначаючи вид стягнення, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя проаналізувала також інші обставини, які впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

А саме Дисциплінарною палатою з’ясовувалось питання системності дій судді та його практики застосування статті 22 КУпАП.

Так, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень (далі – ЄДРСР) Дисциплінарною палатою виявлено обставини, які можуть свідчити про винесення суддею Бисагою Т.Ю. постанов, у яких він застосував статтю 22 КУпАП з метою звільнення водіїв від адміністративної відповідальності, передбаченої статтями 121, 122, 126, 130 КУпАП, незважаючи на пряму заборону.

Згідно з інформацією з ЄДРСР суддя Бисага Т.Ю. з 23 вересня 2021 року ухвалив щонайменше 12 судових рішень із застосуванням статті 22 КУпАП (постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 130 КУпАП у справах № 299/6398/21 від 16 березня 2022 року, № 308/14471/21 від 21 березня 2022 року, № 936/1166/21 від 20 липня 2022 року, № 308/5953/21 від 3 серпня 2022 року, № 308/5556/22 від 26 жовтня 2022 року, № 308/14176/22 від 20 лютого 2023 року, № 936/722/21 від 1 березня 2023 року, № 303/2742/21 від 6 березня 2023року, № 308/17872/22 від 20 березня 2023 року; за статтею 126 КУпАП у справі № 303/4437/22 від 14 листопада 2022 року; за частиною п’ятою статті 122 КУпАП у справі № 308/13460/22 від 6 лютого 2023 року, за статтею 121 КУпАП у справі № 936/697/23 від 4 жовтня 2023 року).

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважила, що в зазначених справах суддя Бисага Т.Ю. скасував постанови суду першої інстанції та на підставі статті 22 КУпАП звільнив правопорушників від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням.

У рішеннях, які стосувалися притягнення до відповідальності правопорушників за статтею 130 КУпАП, суддя Бисага Т.Ю. застосовував положення статті 22 КУпАП без жодного мотивування щодо малозначності. Підставою, яка давала право на застосування статті 22 КУпАП, на думку судді, була наявність у правопорушника статусу волонтера або військовослужбовця.

Переглядаючи постанови суду першої інстанції в апеляційному порядку, суддя Бисага Т.Ю. зауважував, що, розглядаючи справу суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини, передбачені статтею 280 КУпАП щодо вчинення правопорушення і вини водіїв, та виніс постанови відповідно до вимог статей 283, 284 КУпАП на підставі наявних у справах та досліджених у судовому засіданні доказів, які оцінені судом першої інстанції в сукупності згідно з вимогами статей 251, 252 КУпАП, що відображено в мотивувальних частинах постанов суду.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважила, що суддя Бисага Т.Ю. погодився з тим, що кваліфікація діянь була здійснена у чіткій відповідності із приписами КУпАП та відповідала обставинам справи.

Водночас суддя Бисага Т.Ю. дійшов висновку, що наявність певних обставин виключає можливість притягнення водіїв до адміністративної відповідальності.

До таких обставин суддя Бисага Т.Ю. відніс потребу в наявності права керування транспортними засобами, яка обумовлена певним юридичним статусом осіб, яких притягали до адміністративної відповідальності: волонтер, військовослужбовець, працівник Служби безпеки України.

У судових рішеннях суддя Бисага Т.Ю. не наводить мотивів щодо такої необхідності, крім юридичного статусу осіб.

Крім того, у рішенні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя зазначено, що у своїй практиці суддя Бисага Т.Ю. неодноразово та системно застосовував положення статті 22 КУпАП попри пряму заборону.

Більшість справ стосуються військовослужбовців та волонтерів, однак у практиці судді Бисаги Т.Ю. наявні справи, у яких такий підхід застосовано до правопорушників, які не перебувають у статусі волонтера чи військовослужбовця (справи № 299/6398/21, № 308/14471/21, № 936/1166/21, № 308/5953/21, № 308/5556/22, № 308/14176/22, № 936/722/21, № 303/2742/21, № 308/17872/22, № 303/4437/22, № 308/13460/22, № 936/697/23).

На переконання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ці факти мають враховуватись при оцінці характеру вчиненого правопорушення та визначені виду дисциплінарного стягнення.

На підставі викладеного Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що звільнення суддею Бисагою Т.Ю. водія від адміністративної відповідальності у зв’язку з малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення всупереч положенням статті 22 КУпАП свідчить про наявність у діях судді складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», – умисне інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Водночас у зв’язку зі встановленням у діях судді Бисаги Т.Ю. складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що немає потреби окремо кваліфікувати дії судді за підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору).

Визначаючи вид стягнення, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя взяла до уваги умисний характер допущених суддею порушень, істотні негативні наслідки, позитивну характеристику судді за місцем роботи, відсутність дисциплінарних стягнень, ступінь вини у вчиненні проступку та з урахуванням принципу пропорційності вважала достатнім застосувати до судді Бисаги Т.Ю. дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Узагальнені доводи скарги судді Бисаги Т.Ю. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

Не погоджуючись із рішенням Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 грудня 2024 року № 3597/2дп/15-24, суддя Бисага Т.Ю. подав скаргу, у якій просив скасувати зазначене рішення та закрити дисциплінарне провадження стосовно нього.

Скаргу мотивував тим, що розгляд дисциплінарної справи призначали неодноразово. У засіданні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 23 жовтня 2024 року суддя брав участь та надавав свої пояснення. Наступне засідання Дисциплінарної палати було призначено на 11 грудня 2024 року.

10 грудня 2024 року суддя Бисага Т.Ю. звернувся до Дисциплінарної палати із клопотанням про ознайомлення з матеріалами дисциплінарної справи, зокрема з оновленим висновком доповідача від 5 грудня 2024 року, який був складений після надання суддею пояснень у засіданні Дисциплінарної палати 23 жовтня 2024 року.

11 грудня 2024 року суддя Бисага Т.Ю. звернувся із клопотанням про відкладення розгляду справи у зв’язку з незадовільним станом здоров’я.

Водночас клопотання про ознайомлення з матеріалами справи Дисциплінарна палата не розглянула, судді Бисазі Т.Ю. не було надано можливості ознайомитися з оновленим висновком доповідача від 5 грудня 2024 року.

Крім того, у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи Дисциплінарна палата відмовила та ухвалила рішення про притягнення судді Бисаги Т.Ю. до дисциплінарною відповідальності за його відсутності, що з урахуванням складення доповідачем оновленого висновку, позбавило суддю можливості надати додаткові пояснення у цій дисциплінарній справі.

Суддя Бисага Т.Ю. також вважає, що Дисциплінарна палата не мала повноважень ухвалювати рішення в дисциплінарній справі за відсутності на засіданні всього складу Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

На засіданні 23 жовтня 2024 року Дисциплінарна палата в повному її складі не змогла ухвалити рішення за результатами розгляду дисциплінарної справи, оскільки два члени Дисциплінарної палати Ковбій О.В. та Мельник О.П. проголосували «за» притягнення судді Бисаги Т.Ю. до дисциплінарної відповідальності, а два члени Дисциплінарно палати Бурлаков С.Ю., Саліхов В.В. – «проти».

Оскаржуване рішення Дисциплінарної палати 11 грудня 2024 року було ухвалено за відсутності на засіданні члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлакова С.Ю., який на минулому засіданні голосував проти притягнення судді Бисаги Т.Ю. до дисциплінарної відповідальності.

Крім того, суддя у своїй скарзі зазначає, що дисциплінарну справу було розглянуто з порушенням строку, встановленого частиною тринадцятою статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» – дев’яносто днів з дня її відкриття, що, на переконання судді свідчить про відсутність повноважень Дисциплінарної палати ухвалювати рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. На думку судді, як наслідок, дисциплінарне провадження має бути закрито.

Cкарга судді також мотивована тим, що під час розгляду дисциплінарної справи було здійснено оцінку правильності винесеної суддею постанови, зокрема правильності застосування статті 22 КУпАП. А саме Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначила, що у винесеній постанові суддя Бисага Т.Ю. здійснив підміну понять і мотиви його рішення не є підставою для визнання адміністративного проступку малозначним у силу положень статті 22 КУпАП та для пом’якшення адміністративної відповідальності на підставі статті 8 КУпАП.

Зазначене, на переконання судді Бисаги Т.Ю. свідчить про висновок Дисциплінарної палати про порушення суддею статті 252 КУпАП (оцінка доказів) та статті 280 КУпАП (обставини, що підлягають з’ясуванню при розгляді справи про адміністративні правопорушення), тобто про неправильність дій судді під час оцінки доказів та з’ясування обставин під час розгляду справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Суддя зауважив, що дисциплінарне провадження здійснюється з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, відповідно до якого дисциплінарне провадження не може бути спрямоване на оцінку законності рішень суду.

Суддя Бисага Т.Ю. звернув увагу, що сталою є практика судів першої та апеляційної інстанцій про застосування статті 22 КУпАП до правопорушень, відповідальність за які передбачена статтею 130 КУпАП та які мали місце після 17 березня 2021 року, тобто після набрання чинності Законом України від 16 лютого 2021 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху», яким внесено примітку до статті 22 КУпАП.

Зазначена практика має змістовне юридичне підґрунтя та не зумовлена нехтуванням або незнанням суддями змісту статті 22 КУпАП після внесення законодавцем відповідних змін.

Суддя вважає, що його дії під час розгляду справи № 308/16778/21 не містять складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки винесена ним постанова містить оцінку аргументів сторін щодо суті спору, що об’єктивно вбачається з її змісту, а аргументи Дисциплінарної палати стосуються саме правозастосування суддею статті 22 КУпАП.

Стосовно наявності підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя Бисага Т.Ю. зазначив таке.

Обґрунтовуючи наявність в діях судді Бисаги Т.Ю. складу дисциплінарного проступку, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя визначила, що ухвалення ним рішення про звільнення правопорушника від адміністративної відповідальності за статтею 130 КУпАП на підставі статті 22 КУпАП становить склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Суддя Бисага Т.Ю. зауважив, що диспозиція статті 130 КУпАП передбачає декілька окремих складів адміністративних правопорушень:

керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів;

передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп’яніння чи під впливом таких лікарських препаратів;

відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів.

У межах судової справи № 308/16778/21 правопорушник відмовився від проходження огляду на наявність стану сп’яніння. Матеріали справи не містять жодних доказів, які підтверджували б перебування правопорушника у стані алкогольного сп’яніння.

Водночас наявна усталена практика судів загальної юрисдикції щодо звільнення правопорушників за статтею 130 КУпАП від адміністративної відповідальності на підставі статті 22 КУпАП, і ця практика продовжила існувати вже після запровадження законодавцем змін до статті 22 цього Кодексу.

Суддя Бисага Т.Ю. зауважив, що в межах справи № 308/16778/21 він врахував: особу правопорушника, ступінь його вини, наслідки правопорушення, обставини вчинення правопорушення, інші обставини, що підлягають з’ясуванню в силу вимог статті 280 КУпАП.

Зокрема, суддя Бисага Т.Ю. встановив, що в матеріалах справи відсутні докази того, що правопорушник перебував у стані алкогольного чи іншого сп’яніння. Крім того, правопорушник є волонтером Громадської організації «Щит і меч», де працює водієм та залучений до волонтерської діяльності, постійно доставляє на лінію фронту гуманітарні та інші вантажі, всіляко допомагає військовим та сприяє у забезпеченні оборони нашої держави. Внаслідок вчинення ОСОБА1 адміністративного правопорушення не настали жодні реальні негативні наслідки.

Натомість, у разі незастосування положень статті 22 КУпАП, мала б місце ситуація, за якої рішення суду прямо вплинуло б на діяльність волонтерської організації, а отже, і на забезпечення обороноздатності України, що є абсолютно недопустимим в умовах повномасштабного вторгнення рф в Україну.

Правопорушення за статтею 130 КУпАП характеризуються підвищеною суспільною небезпекою. Однак кожна ситуація є індивідуальною та потребує детальної перевірки та ретельного суддівського контролю.

Відмова особи, що безпосередньо залучена до волонтерської діяльності, проходити перевірку на стан алкогольного сп’яніння, за умови відсутності взагалі будь-яких наслідків такого порушення, не може мати наслідком такий самий ступінь відповідальності, як і керування транспортним засобом у стані алкогольного чи іншого сп’яніння.

Крім того, скаржника у дисциплінарній справі – суддю Ленінського районного суду міста Миколаєва Кирильчука О.І., стосовно якого в оскаржуваному рішенні зазначено про неприйнятність для представників судової влади та військовослужбовців звільнення правопорушників від відповідальності у разі вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП, рішенням Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 червня 2020 року № 2421/3дп/15-20 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності через винесення ним постанов про звільнення правопорушників за статтею 130 КУпАП від адміністративної відповідальності. За таких умов, висновок Дисциплінарної палати про неприйнятність для скаржника тих чи інших рішень судді Бисаги Т.Ю., є суперечливим.

На переконання судді Бисаги Т.Ю. мотиви, наведені у рішенні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя не підтверджують грубого порушення суддею закону, що призвело до істотних негативних наслідків, що є підставою притягнення судді до дисциплінарної відповідальності відповідно до пункту 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

У додаткових поясненнях до скарги суддя Бисага Т.Ю. зазначає про неналежне обґрунтування оскаржуваного рішення з огляду на висновок Дисциплінарної палати про наявність в діях судді як дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1, так і дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Суддя Бисага Т.Ю. вважає, що під час ухвалення рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, Дисциплінарна палата, посилаючись на критику у суспільстві щодо застосування статті 22 КУпАП для звільнення від адміністративної відповідальності осіб за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП, не врахувала особу правопорушника, яка здійснює волонтерську діяльність із доставки вантажу військовим в зону бойових дій, його добровільну роботу на зміцнення обороноздатності України.

Крім того, матеріали справи № 308/16778//21 не містять доказів перебування правопорушника в стані алкогольного сп’яніння та будь-яких документів на підтвердження реальних наслідків правопорушення.

Також суддя наголосив, що пункт 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає настання відповідальності судді у випадку встановлення факту причинно-наслідкового зв’язку між діями судді та істотними негативними наслідками.

Водночас оскаржуване рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя не містить переліку тих негативних наслідків, до яких може призвести грубе порушення суддею Бисагою Т.Ю. закону в розумінні пункту 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Крім того, суддя зауважив про існування практики Дисциплінарних палат про відмову у притягненні суддів до дисциплінарної відповідальності у зв’язку із винесенням постанов про звільнення осіб від адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП на підставі статті 22 цього Кодексу.

Висновки Вищої ради правосуддя за результатами розгляду скарги на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

Перевіривши доводи скарги судді Бисаги Т.Ю., зміст оскаржуваного рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, матеріали дисциплінарної справи, Вища рада правосуддя вважає за доцільне зазначити таке.

Відповідно до статті 1 КУпАП завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до статті 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Згідно із частиною першою статті 130 КУпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Системний аналіз приписів законодавства свідчить, що адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП, характеризується значною, порівняно з іншими адміністративними правопорушеннями, які визначені приписами КУпАП, суспільною небезпечністю, у зв’язку із чим санкція частини першої цієї статті передбачає застосування до правопорушника більш суворого адміністративного стягнення, ніж в інших випадках, передбачених КУпАП.

Характер суспільної небезпеки (суспільної шкідливості) відмежовує адміністративне правопорушення, передбачене статтею 130 КУпАП, від кримінального правопорушення.

Адміністративне правопорушення, передбачене статтею 130 КУпАП, за своїм складом є формальним, а диспозиція вказаної статті не містить вказівок на настання шкідливих наслідків протиправного діяння, фізичної шкоди, яка могла бути завдана об’єкту посягання, тобто відповідальність настає лише за сам факт вчинення діяння. Відсутність шкідливих наслідків для охоронюваних законом прав та інтересів не впливає на наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП.

За приписами статті 7 КУпАП, яка визначає питання забезпечення законності при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до положень статті 22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.

Законом України від 16 лютого 2021 року № 1231-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху», який набрав чинності 17 березня 2021 року, статтю 22 КУпАП доповнено приміткою такого змісту: «Примітка. Положення цієї статті не застосовуються до правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 121, частиною п’ятою статті 122, статтями 122², 122⁴, частиною третьою статті 123, частинами другою – четвертою статті 126 та статтею 130 цього Кодексу».

З урахуванням положень статті 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.

За таких обставин під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суд зобов’язаний врахувати особливості дії норм КУпАП у часі та застосувати правове регулювання, яке існувало на час розгляду відповідних справ.

Станом на день винесення постанови у справі № 308/16778/21 положення статті 22 КУпАП чітко й однозначно вказували на заборону їх застосування у разі вчинення особою адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП.

Відповідно до пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Дискреційні повноваження, які використовує суддя під час прийняття рішення, не звільняють суддю від обов’язку мотивувати підстави його прийняття, а навпаки, ще більше зобов’язують після ретельної оцінки обставин справи, доказів та доводів сторін обґрунтувати їх прийняття та/або відхилення судом та мотивувати відповідні висновки суду, щоб прийняте рішення не сприймалось як свавільне.

Зі змісту постанови суду у справі № 308/16778/21 вбачається, що ОСОБА1 вчинив дії 28 листопада 2021 року, тобто після внесення до статті 22 КУпАП змін щодо неможливості застосування положень цієї статті, зокрема до правопорушень, передбачених статтею 130 КУпАП.

У постанові суддя Бисага Т.Ю. не навів жодного обґрунтування можливості застосування під час кваліфікації дій осіб положень статті 22 КУпАП станом на дату їх винесення (тобто після внесення до цієї статті змін).

Відсутність належних мотивів та обґрунтування застосування судом приписів статті 22 КУпАП у редакції, яка станом на день ухвалення відповідних судових рішень не підлягала застосуванню у справах про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 130 КУпАП, безпосередньо впливає на якість судового рішення як процесуального документа, на можливість сприйняття його як сторонами, так і суспільством у цілому як результату правильного застосування юридичних норм, справедливого процесу та належної оцінки фактів, а також сприйняття його як такого, що може бути ефективно виконаним.

Усупереч вимог статей 252, 280 КУпАП суддя Бисага Т.Ю. у постанові суду у справі № 308/16778/21 не навів належних мотивів застосування приписів статті 22 КУпАП у редакції, яка діяла до 17 березня 2021 року та втратила чинність станом на день винесення суддею вказаної постанови.

Зокрема, ухвалюючи зазначене судове рішення, суддя Бисага Т.Ю. вважав, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність у діях ОСОБА1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.

Однак із постанови апеляційного суду вбачається, що суддя Бисага Т.Ю. вважав, що згідно зі статтею 22 КУпАП орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.

У постанові апеляційного суду зауважено, що положення зазначеної статті відображають принцип індивідуалізації адміністративної відповідальності, який означає відповідність заходу впливу, що обирається для правопорушника, меті адміністративної відповідальності. Цей принцип передбачає як індивідуальний підхід до застосування примусових заходів залежно від особистих якостей правопорушника та характеру і обставин вчинення проступку, так і можливість пом’якшення та навіть відмови держави від застосування заходів відповідальності, якщо її мета може бути досягнута іншим шляхом. Даних, що ОСОБА1 раніше притягували до відповідальності за адміністративні правопорушення матеріали справи не містять. Крім того, ОСОБА1 являється членом Громадської організації «Щит і Меч» та допомагає Збройним Силам України як волонтер, як водій, який неодноразово брав участь у доставці гуманітарних вантажів у зону бойових дій, а також на території, які звільнені від російської окупації.

За результатами апеляційного розгляду справи суддя Бисага Т.Ю. дійшов висновку, що порушення Правил дорожнього руху, яке допустив ОСОБА1 хоча й містить ознаки складу правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, однак, виходячи з його фактичних обставин, не завдало збитків державним або суспільним інтересам або безпосередньо громадянам, а тому, враховуючи його допомогу державі, є підстави для звільнення ОСОБА1 від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням відповідно до статті 22 КУпАП, із закриттям провадження у справі в порядку, передбаченому частиною другою статті 284 цього Кодексу.

Водночас згідно з вимогами частини другої статті 33 КУпАП під час накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують та обтяжують відповідальність, не враховуються.

Доводи судді Бисаги Т.Ю. стосовно того, що Дисциплінарна палата вдалась до оцінки винесеної ним постанови та зазначила про порушення суддею статті 252 КУпАП (оцінка доказів) та статті 280 КУпАП (обставини, що підлягають з’ясуванню під час розгляду справи про адміністративні правопорушення), є неспроможними та не спростовують наявності однозначної законодавчо закріпленої КУпАП заборони застосовувати відповідну норму у разі вчинення особою адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в межах дисциплінарного провадження не надавала оцінки законності чи обґрунтованості винесеної суддею постанови, а здійснила оцінку дій судді під час розгляду справи про адміністративні правопорушення № 308/16778/21.

Здійснюючи правосуддя, суддя безумовно має право на власне тлумачення закону, у тому числі й таке, що відрізняється від загальноприйнятого розуміння. Однак таке тлумачення повинно бути добросовісним, а також відображеним у судовому рішенні, ухваленому за наслідком розгляду справи, оскільки виключно шляхом викладення доводів щодо можливості застосування чи незастосування норми закону можна зрозуміти мотиви судді та яким чином він дійшов відповідних висновків.

За результатами апеляційного розгляду справи № 308/16778/21 суддя Бисага Т.Ю. погодився з висновком суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, тобто дійшов висновків про доведеність вини цієї особи у вчиненні адміністративних правопорушень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Водночас суддя Бисага Т.Ю., встановивши вину особи у вчиненні адміністративного правопорушення, вирішив звільнити особу від адміністративної відповідальності за наявності прямої заборони на вчинення таких дій.

Незазначення в постанові суду у справі № 308/16778/21 мотивів щодо недотримання закріплених у примітці статті 22 КУпАП положень, якими заборонено застосування положень цієї статті до правопорушень, передбачених статтею 130 КУпАП, свідчить про неналежне виконання суддею Бисагою Т.Ю. вимог статей 252, 280 КУпАП.

За таких обставин, з огляду на однозначну заборону, встановлену законом щодо застосування статті 22 КУпАП у справах про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 130 КУпАП, ураховуючи характер адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП, що має підвищену суспільну небезпеку порівняно з іншими визначеними КУпАП правопорушеннями, суддя зобов’язаний був навести в постанові суду вмотивоване обґрунтування застосування положень статті 22 КУпАП усупереч загальним засадам КУпАП щодо дії в часі закону про відповідальність за вчинення адміністративних правопорушень.

Доводи скарги судді Бисаги Т.Ю. не містять обґрунтування щодо неврахуванням судом положень чинного на день розгляду справи законодавства.

Суддя Бисага Т.Ю. вказує на наявність сталої судової практики судів першої і апеляційної інстанцій про застосування статті 22 КУпАП до правопорушень, відповідальність за які передбачена статтею 130 КУпАП та які мали місце після 17 березня 2021 року, тобто після дня набрання чинності Законом України від 16 лютого 2021 року № 1231-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху».

Водночас на день винесення суддею Бисагою Т.Ю. постанови суду від 22 лютого 2023 року у справі № 308/16778/21 і на день вчинення ОСОБА1 адміністративного правопорушення – 28 листопада 2021 року, приписи статті 22 КУпАП чітко й однозначно вказували на заборону їх застосування у разі вчинення особою адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП.

За таких обставин під час розгляду справи № 308/16778/21 про адміністративне правопорушення суддя Бисага Т.Ю. зобов’язаний був урахувати особливості дії норм КУпАП у часі та застосувати правове регулювання, яке існувало на день вчинення особою правопорушення, тобто станом на 28 листопада 2021 року.

При цьому згідно з матеріалами дисциплінарної справи встановлено обставини, які свідчать, що суддя Бисага Т.Ю. вчинив порушення умисно. З пояснень судді Бисаги Т.Ю., наданих в засіданні Дисциплінарної палати 23 жовтня 2024 року вбачається, що суддя Бисага Т.Ю. підтвердив, що застосування ним статті 22 КУпАП під час притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 130 КУпАП не було наслідком помилки. Він усвідомлював, що закон не дозволяє закривати провадження за статтею 130 КУпАП у зв’язку з малозначністю. Однак таке застосування, на переконання судді, є дискреційним правом суду, застосування зазначеної статті у подібних ситуаціях є обґрунтованим та може здійснюватися надалі. Основною причиною такого застосування статті 22 КУпАП, на думку судді, є запровадження воєнного стану.

Зважаючи на характер допущених суддею Бисагою Т.Ю. порушень вимог КУпАП, а також ураховуючи значний досвід роботи на посаді судді (на час винесення постанови у справі 308/16778/21 – понад 18 років), Вища рада правосуддя погоджується з висновками Другої Дисциплінарної палати про те, що такі порушення є умисними.

Кваліфікуючі дії судді Бисаги Т.Ю., Дисциплінарна палата виходила з того, що характер адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП, має підвищену суспільну небезпечність порівняно з іншими встановленими цим Кодексом правопорушеннями, безпідставне звільнення правопорушників має вкрай негативні наслідки, розгляд вказаної категорії справ є суспільно значущим та має значний суспільний інтерес.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або іншого грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Матеріалами дисциплінарної справи встановлено, що незазначення в постанові суду у справі № 308/16778/21 мотивів щодо недотримання закріплених у примітці статті 22 КУпАП положень, якими заборонено застосування положень цієї статті до правопорушень, передбачених статтею 130 КУпАП, свідчить про неналежне виконання суддею Бисагою Т.Ю. вимог статей 252, 280 КУпАП

Під час розгляду справи № 308/16778/21 про адміністративне правопорушення суддя Бисага Т.Ю. не врахував особливості дії норм КУпАП у часі та не застосував правове регулювання, яке існувало на день вчинення особою правопорушення. Водночас необхідність застосування такого правового регулювання є зрозумілим і недвозначним, і за наведених вище обставин виключало іншу поведінку судді.

Отже під час розгляду справи № 308/16778/21 мало місце грубе порушення закону суддею Бисагою Т.Ю.

Крім того, в оскаржуваному рішенні Дисциплінарна палата навела перелік істотних негативних наслідків, до яких призвело винесення суддею постанови у справі № 308/16778/21 про звільнення правопорушника від відповідальності всупереч чітким та недвозначним нормам КУпАП.

З огляду на визначене, Вища рада правосуддя погоджується з висновком Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, що дії судді Бисаги Т.Ю., під час розгляду справи № 308/16778/21 охоплюються складом дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме умисне інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Стосовно доводів судді про ненадання йому можливості ознайомитися з оновленим висновком доповідача від 5 грудня 2024 року, Вища рада правосуддя в листі від 10 грудня 2024 року № 33189/0/9-24, надісланому на електронну пошту судді, зазначену в його заяві від 10 грудня 2024 року, надала посилання на матеріали дисциплінарної справи стосовно судді Закарпатського апеляційного суду Бисаги Т.Ю. для ознайомлення.

Стосовно доводів судді Бисаги Т.Ю. про нерозгляд його клопотання про відкладення засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, призначеного на 11 грудня 2024 року у зв’язку з погіршенням стану його здоров’я, у рішенні Дисциплінарна палата зазначила, що суддя Бисага Т.Ю. особисто брав участь у засіданні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 23 жовтня 2024 року.

У засіданні, яке відбулося 11 грудня 2024 року, суддя Бисага Т.Ю. участі не брав, у день засідання подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з погіршенням стану здоров’я та неможливістю участі в засіданні, повідомив про бажання бути присутнім під час розгляду справи.

За результатами розгляду зазначеного клопотання судді Бисаги Т.Ю. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалила відмовити в його задоволенні у зв’язку з тим, що це вже не перше засідання, усі обставини справи були з’ясовані, пояснення судді були заслухані у попередньому засіданні, що узгоджується з положеннями частини четвертої статті 47 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Стосовно доводів судді Бисаги Т.Ю. про порушення Дисциплінарною палатою строку розгляду дисциплінарної справи, встановленого частиною тринадцятою статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», варто зауважити, що вказаний строк не є присічним.

Крім того, частиною четвертою статті 26 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що до складу кожної Дисциплінарної палати входить щонайменше чотири члени Вищої ради правосуддя.

Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» засідання Дисциплінарної палати є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу Дисциплінарної палати.

З огляду на викладене доводи судді Бисаги Т.Ю. про те, що оскаржуване рішення ухвалено неповноважним складом Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, є неспроможними, оскільки в засіданні Дисциплінарної палати 11 грудня 2024 року, коли було ухвалене оскаржуване рішення, брали участь чотири члени Дисциплінарної палати – більшість від складу Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

Отже, за результатами розгляду скарги судді Бисаги Т.Ю., Вища рада правосуддя встановила, що Дисциплінарною палатою з достатньою повнотою оцінені зібрані у дисциплінарній справі матеріали, які підтверджують вчинення суддею Бисагою Т.Ю. дисциплінарного проступку, а наведені суддею у скарзі доводи не спростовують висновків, зазначених у рішенні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 грудня 2024 року № 3597/2дп/15-24 про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, та не дають підстав для його скасування.

Відповідно до частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право: 1) скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження; 2) скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення; 3) скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення; 4) змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення; 5) залишити рішення Дисциплінарної палати без змін..

Вища рада правосуддя за результатами розгляду скарги дійшла висновку, що Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя правильно встановила наявність у діях судді Бисаги Т.Ю. складу дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема умисне інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Доводи, наведені у скарзі, не спростовують обставин, встановлених Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя під час розгляду дисциплінарної справи, тому відсутні підстави для задоволення скарги.

Застосоване з урахуванням принципу пропорційності дисциплінарне стягнення у виді попередження є таким, що відповідає вчиненому суддею дисциплінарному проступку, оскільки Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя врахувала умисний характер допущених суддею порушень, істотні негативні наслідки, позитивну характеристику судді за місцем роботи, відсутність дисциплінарних стягнень, ступінь вини у вчиненні проступку, а отже рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 грудня 2024 року № 3597/2дп/15-24 про притягнення судді Закарпатського апеляційного суду Бисаги Т.Ю. до дисциплінарної відповідальності підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя

вирішила:

залишити без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 грудня 2024 року № 3597/2дп/15-24 про притягнення судді Закарпатського апеляційного суду Бисаги Тараса Юрійовича до дисциплінарної відповідальності.

Рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене в порядку, передбаченому статтею 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

В.о. Голови Вищої ради правосуддя

Члени Вищої ради правосуддя