Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Київського окружного адміністративного суду Лиски Ігоря Григоровича на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 18 грудня 2024 року № 3671/2дп/15-24 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 30 грудня 2024 року (вх. № 4065/0/6-24) надійшла скарга судді Київського окружного адміністративного суду Лиски І.Г. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 18 грудня 2024 року № 3671/2дп/15-24 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 30 грудня 2024 року скаргу судді передано члену Вищої правосуддя Лук’янову Д.В. для проведення перевірки.

Скарга судді Лиски І.Г. подана з дотриманням вимог, установлених статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Суддя Лиска І.Г. та скаржник Бордаченко О.В. повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги. Зазначена інформація оприлюднена на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

У засідання Вищої ради правосуддя 16 січня, 18 лютого 2025 року суддя Лиска І.Г. не прибув, подав заяву про розгляд скарги за його відсутності.

У засіданні Вищої ради правосуддя 16 січня 2025 року взяв участь представник судді Лиски І.Г. – адвокат Шпак В.І.

18 лютого 2025 року до Вищої ради правосуддя від скаржника Бордаченка О.В. надійшло клопотання про розгляд скарги за його відсутності, у якому скаржник зазначив про підтримання ним рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

За результатами перевірки скарги судді Київського окружного адміністративного суду Лиски І.Г. член Вищої ради правосуддя Лук’янов Д.В. запропонував скасувати повністю рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 18 грудня 2024 року № 3671/2дп/15-24 про притягнення судді Київського окружного адміністративного суду Лиски І.Г. до дисциплінарної відповідальності та закрити дисциплінарне провадження.

Вища рада правосуддя, дослідивши скаргу судді Лиски І.Г., матеріали дисциплінарної справи, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Лук’янова Д.В., представника судді – адвоката Шпака В.І., установила таке.

Стислий зміст дисциплінарної скарги. Підстави для відкриття дисциплінарної справи

До Вищої ради правосуддя 18 квітня 2024 року (вх. № Б-2359/0/7-24) надійшла дисциплінарна скарга Бордаченка О.В. на дії судді Київського окружного адміністративного суду Лиски І.Г. у справі № 640/3165/22.

Обґрунтовуючи дисциплінарну скаргу, скаржник зазначив, що суддя Київського окружного адміністративного суду Лиска І.Г. ухвалою від 23 листопада 2023 року у справі № 640/3165/22 залишив без розгляду ОСОБА1 позовну заяву у зв’язку із пропуском шестимісячного строку звернення до адміністративного суду з позовом. Водночас питання дотримання позивачем строку звернення до суду вже було предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, а саме Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 14 грудня 2022 року у цій справі скасував постановлену раніше ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2022 року, у тому числі у зв’язку із помилковістю висновку суду, що позивач пропустив шестимісячний строк звернення з позовом до суду. Проте навіть після дослідження апеляційним судом питання дотримання позивачем строку звернення з позовом до суду суддя Лиска І.Г. залишив позовну заяву скаржника без розгляду, у тому числі з мотивів, що були зазначені у скасованій ухвалі. Такі дії суддя Лиска І.Г. вчинив після наголошення скаржником щодо позиції суду апеляційної інстанції з приводу зазначеного питання. Як наслідок, у подальшому постановлена суддею Лискою І.Г. ухвала була скасована апеляційним судом, а справу повернуто до суду першої інстанції для продовження розгляду справи по суті. При цьому апеляційний суд під час ухвалення рішення констатував, що «в даній справі судом апеляційної інстанції вже була надана оцінка питанню дотримання позивачем строку на звернення до суду з позовом, при цьому подальше / повторне ініціювання питання про пропуск такого строку, може призвести до порушення права на справедливий суд та розумний строк вирішення спору за легітимними очікуваннями заявника».

Отже, на переконання скаржника, залишення суддею Лискою І.Г. ОСОБА1 позовної заяви без розгляду «із очевидно неправильних фактичних та юридичних підстав» свідчить про те, що суддя Лиска І.Г. умисно перешкоджав позивачу у доступі до правосуддя, такі дії (бездіяльність) суду унеможливили реалізацію скаржником як позивачем своїх процесуальних прав у справі. Неврахування суддею Лискою І.Г. позиції суду апеляційної інстанції в питанні строку звернення позивача з позовом до суду свідчить про істотне порушення суддею норм процесуального права, порушує право позивача на справедливий суд.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 12 червня 2024 року № 1816/2дп/15-24 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Київського окружного адміністративного суду Лиски І.Г. у зв’язку з наявністю у його діях ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо); незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору).

Фактичні обставини, встановлені під час розгляду дисциплінарної справи

24 січня 2022 року ОСОБА1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської міської державної адміністрації, Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства «Київблагоустрій» (далі – КП «Київблагоустрій»), Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити дії.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 31 січня 2022 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2022 року, відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Відмову у відкритті провадження в адміністративній справі суди обґрунтовували тим, що звернення позивача до адміністративного суду з таким позовом обумовлено порушенням, на його думку, цивільних прав відповідачами, зокрема у зв’язку з перешкоджанням реалізації позивачем та членами його сім’ї права щодо вільного пересування, на що ОСОБА1 прямо посилається в позові. Отже, суди дійшли висновку, що такий спір є приватноправовим, а тому не підлягає вирішенню в межах юрисдикції адміністративного суду.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановою від 1 вересня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА1 задовольнив, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2022 року скасував, справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, касаційний суд зазначив, що спір виник щодо розміщення невстановленою особою воріт на в’їзді на вулицю АДРЕСА1, у місті Києві, внаслідок чого, як зазначив позивач ОСОБА1 у позові, грубо порушено його право на свободу пересування, створено загрозу порушення немайнових прав позивача та членів його сім’ї, зокрема, на безпечне життя і здоров’я довкілля. Позивач як мешканець будинку, розташованого по сусідству із самочинно встановленими воротами, має законний інтерес, «який полягає у тому, щоб такі ворота були демонтовані, оскільки їх знаходження на невідведеному для цієї мети місці безпосередньо впливає на умови використання будинку, можливості проходу та проїзду до нього, а також встановлення таких воріт без дотримання передбаченого порядку створює небезпеку для здоров’я позивача та членів його сім’ї». Отже, за висновком суду касаційної інстанції, «позивач має право на захист свого законного інтересу та права, справа підлягає розгляду судом адміністративної юрисдикції».

8 вересня 2022 року матеріали справи надійшли до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 13 вересня 2022 року позовну заяву залишив без руху, однією з підстав для ухвалення судом такого рішення, зокрема, було те, що позивач звернувся до суду із пропуском шестимісячного строку, передбаченого частиною другою статті 122 КАС України.

Обґрунтовуючи таке рішення, суд зазначив, що 9 травня 2021 року вулиця АДРЕСА1, у місті Києві була знову перекрита металевими воротами на тому самому місці, тими самими механізмами, що і раніше, що повторно унеможливило проїзд дорогою. 11 травня 2021 року позивач ОСОБА1 вчергове подав скаргу. 21 травня 2021 року інспектор відділу контролю за благоустроєм та охорони навколишнього природного середовища Дарницької РДА у місті Києві виніс новий припис № ____ про демонтаж споруди її власником протягом 3 днів. 24 травня 2021 року Дарницька РДА у місті Києві листом повідомила позивача про невиконання припису від 21 травня 2021 року № ____ та про внесення інформації до бази КП «Київблагоустрій» для внесення демонтажу споруди до графіка демонтажу. Отже, за висновком суду, з 24 травня 2021 року позивачу стало відомо про ймовірне порушення його прав та інтересів, а тому, оскільки позивач звернувся до суду з позовом лише 24 січня 2022 року, шестимісячний строк пропущено.

У заяві на усунення недоліків позовної заяви позивач ОСОБА1 (скаржник) зазначив, що він отримав поштою лист Дарницької РДА у місті Києві від 24 травня 2021 року, у якому його повідомили, що власнику воріт було винесено припис від 21 травня 2021 року № ____ з вимогою надати дозвільні документи на їх встановлення. Станом на 24 травня 2021 року вимоги припису не виконано, інформацію внесено до електронної бази КП «Київблагоустрій» для подальшого внесення демонтажу воріт до графіка демонтажних робіт. Позивач ОСОБА1 зазначив, що згідно із приписом від 21 травня 2021 року власнику воріт було запропоновано усунути порушення шляхом надання дозвільних документів на встановлення воріт протягом 3 днів. Листом від 24 травня 2021 року Дарницька РДА у місті Києві повідомила позивача, що станом на 24 травня 2021 року документи ще не надані, хоча триденний строк закінчувався 24 травня 2021 року і станом на день надання відповіді ще не закінчився. Позивач акцентував увагу, що в разі надіслання власником воріт дозвільних документів поштою вони надійшли б до Дарницької РДА у місті Києві ще пізніше. Із листа Дарницької РДА у місті Києві від 24 травня 2021 року позивачу не було і не могло бути відомо про те, чи виконано припис шляхом надання дозвільних документів, а тому строк на звернення до суду із таким позовом після отримання листа Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 24 травня 2021 року не розпочався. Позивач зазначав, що листом від 26 липня 2021 року його було повідомлено про те, що припис від 21 травня 2021 року щодо усунення порушень Правил благоустрою міста Києва шляхом надання дозвільних документів на його розміщення або демонтаж об’єкта власними силами виконано не було і що Департамент територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) вживає заходів відповідно до розділу XIII Правил благоустрою міста Києва. На думку позивача, тільки з листа від 26 липня 2021 року йому стало відомо, що припис не виконано, а отже, відповідні органи мають вжити невідкладних заходів для демонтажу самочинно встановлених воріт, які створюють небезпеку для життя і здоров’я, блокують повністю дорогу. Позивач також зазначав, що бездіяльність розпочалась після прийняття доручення від 23 жовтня 2021 року № 064-6667 про вжиття заходів шляхом проведення демонтажу самовільно встановлених воріт (огорожі).

Отже, на думку позивача ОСОБА1, позовна заява подана ним в межах шестимісячного строку, встановленого статтею 122 КАС України.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 11 жовтня 2022 року позовну заяву повернув позивачу. У мотивувальній частині ухвали на обґрунтування наявності підстав для повернення позивачу позовної заяви суд зазначив, що, «беручи до уваги пропуск позивачем строку звернення до суду без надання заяви на поновлення строку звернення до суду та наведення в ній поважних причин пропуску строку звернення до суду, а також зважаючи на невиконання вимог ухвали суду в частині зазначення чітких та зрозумілих позовних вимог, суддя приходить до висновку про повернення позовної заяви позивачу».

У подальшому Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 14 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА1 задовольнив, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2022 року скасував, справу направив до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду.

Під час апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції надав оцінку питанню дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом, зокрема дійшов висновку, що «звернення позивача до суду обумовлено тим, що всі його звернення до відповідачів як до суб’єктів владних повноважень щодо примусового демонтажу металевих воріт як елемента благоустрою залишились без належного реагування. Колегія суддів апеляційного суду зауважує, що спірні правовідносини у вказаній частині виникли в межах шестимісячного строку, що передує даті звернення позивача до суду (24.01.2022). За вказаних обставин, позиція суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду та, відповідно, наявності підстав для повернення позовної заяви на підставі частини другої статті 123 КАС України також є помилковою».

12 квітня 2023 року на виконання вимог Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» матеріали справи надійшли до Київського окружного адміністративного суду з Окружного адміністративного суду міста Києва.

За результатами автоматизованого розподілу, здійсненого 12 квітня 2023 року, для розгляду справи визначено суддю Київського окружного адміністративного суду Лиску І.Г.

Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 21 квітня 2023 року відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання у справі (суддя – Лиска І.Г.).

У судовому засіданні 23 листопада 2023 року суд поставив на розгляд учасників справи клопотання представника Київської міської державної адміністрації, Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про залишення позовної заяви без розгляду на підставі статті 123 КАС України, яка регламентує наслідки пропущення особою строку звернення до адміністративного суду.

Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 23 листопада 2023 року позовну заяву ОСОБА1 залишив без розгляду, зокрема, у зв’язку із пропущенням позивачем строку звернення до адміністративного суду (суддя – Лиска І.Г.).

Суд позицію щодо наявності підстав для залишення позовної заяви без розгляду обґрунтовував такими доводами:

1) із 24 травня 2021 року позивачу стало відомо про ймовірне порушення його прав та інтересів, водночас до суду із зазначеним позовом позивач звернувся лише 24 січня 2022 року, тобто із пропуском шестимісячного строку звернення до суду, передбаченого частиною другою статті 122 КАС України;

2) фактично відповідачі виконали вимоги позивача, викладені в заяві від 10 липня 2020 року до Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про демонтаж самочинно встановлених воріт. Із матеріалів справи вбачається, що КП «Київблагоустрій» вчинено дії щодо демонтажу огорожі на вулиці АДРЕСА1, у Дарницькому районі міста Києва, про що свідчать виїзди 29 грудня 2021 року, 28 грудня 2022 року працівників КП «Київблагоустрій» на місце демонтажу, однак демонтаж майна не відбувся у зв’язку з блокуванням об’єкта та під’їзних шляхів автомобілями і невідомими особами;

3) позивачу достеменно було відомо, хто саме здійснив виготовлення та встановлення відкатних воріт за адресою: АДРЕСА1, у Дарницькому районі міста Києва, а також з якого моменту були порушені права та інтереси позивача (липень 2020 року);

4) позивач зловживає своїми процесуальними правами;

5) про порушення його прав та інтересів позивачу достеменно стало відомо в липні 2020 року, а не 9 травня 2021 року, що підтверджується, зокрема, зверненням позивача в липні 2020 року до Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про демонтаж незаконного елемента благоустрою; відкриттям кримінального провадження № ____ від 13 жовтня 2020 року; протоколом зборів членів СТ «Сонячний» від 12 липня 2020 року, членом якого є позивач, відповідно до якого було ухвалено рішення про встановлення відкатних воріт з боку заїзду на вулицю АДРЕСА1, у Дарницькому районі міста Києва у зв’язку із запровадженням карантинних заходів; договором на виготовлення та монтаж від 14 липня 2020 року, актом № 358 виконаних робіт від 20 липня 2020 року; власними поясненнями позивача, з яких вбачається, що 4 листопада 2020 року ворота, протиправно встановлені на вулиці АДРЕСА1, у Дарницькому районі міста Києва, були частково демонтовані; неодноразовим поданням скарг від 21 липня 2020 року, 26 серпня 2020 року, 21 жовтня 2020 року, 9 травня 2021 року;

6) позивач зловживає своїми процесуальними правами (обов’язками), стверджуючи, що зазначене порушення має тривалий характер, що металеві ворота на в’їзді на вулицю АДРЕСА1, у Дарницькому районі міста Києва були встановлені невідомими особами, оскільки згідно з матеріалами справи відкатні ворота 5x2 метрів квадратних, виготовлені та встановлені на замовлення конкретної особи згідно з договором на виготовлення та монтаж від 14 липня 2020 року з урахуванням протоколу зборів членів Садового товариства «Сонячний» від 12 липня 2020 року, членом якого є позивач, відповідно до якого було ухвалено рішення про встановлення відкатних воріт з боку заїзду на вулицю у зв’язку із запровадженням карантинних заходів; частковим демонтажем 4 листопада 2020 року протиправно встановлених воріт, а також винесенням припису № ____ та припису № ____ від 21 травня 2021 року;

7) крім того, навіть з урахуванням позиції позивача, що з 24 травня 2021 року йому стало відомо про ймовірне порушення його прав та інтересів, він також пропустив шестимісячний строк звернення, оскільки до суду він звернувся 31 січня 2022 року (до відділу поштового зв’язку ДП «Укрпошта» – 24 січня 2022 року). Останній день подання позовної заяви до суду – 25 листопада 2021 року, а позивач звернувся до відділу поштового зв’язку ДП «Укрпошта» тільки 24 січня 2022 року, що перевищує шестимісячний строк із дня встановлення ймовірного порушення його прав та інтересів;

8) позивач не надав належних обґрунтувань щодо визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду.

Не погоджуючись із ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року, ОСОБА1 оскаржив її в апеляційному порядку.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 27 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА1 задовольнив, ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року скасував, справу направив до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що 24 червня 2021 року позивач звертався зі скаргою до Київської міської державної адміністрації з приводу встановлення воріт на проїжджій частині, на яку 26 липня 2021 року отримав відповідь, що припис від 21 травня 2021 року щодо усунення порушень Правил благоустрою міста Києва шляхом надання дозвільної документації на розміщення або демонтаж об’єкта власними силами так і не виконано, при цьому бездіяльність КП «Київблагоустрій» Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) розпочалась після отримання доручення від 23 жовтня 2021 року про вжиття заходів шляхом проведення демонтажу, яке на дату звернення до суду не виконано.

Отже, за висновком суду апеляційної інстанції, спірні правовідносини у вказаній частині виникли в межах шестимісячного строку, що передує даті звернення позивача до суду, тому висновок суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду та, відповідно, наявності підстав для залишення позову без розгляду є помилковим.

Справу скеровано для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лиска І.Г. заявив самовідвід у справі, для розгляду справи визначено іншого суддю.

Київський окружний адміністративний суд рішенням від 11 грудня 2024 року адміністративний позов ОСОБА1 задовольнив частково, визнав протиправною бездіяльність Київської міської державної адміністрації, Департаменту територіального контролю міста Києва Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та КП «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) щодо демонтажу воріт, що перекрили в’їзд на вулицю АДРЕСА1, у СТ «Сонячний» у Дарницькому районі міста Києва, зобов’язано Департамент територіального контролю міста Києва Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та КП «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) здійснити демонтаж воріт, що перекрили в’їзд на вулицю АДРЕСА1, у Дарницькому районі міста Києва, стягнув із Київської міської державної адміністрації на користь ОСОБА1 моральну шкоду.

Узагальнений зміст оскаржуваного рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

Згідно з рішенням Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 18 грудня 2024 року № 3671/2дп/15-24 суддю Київського окружного адміністративного суду Лиску І.Г. притягнуто до дисциплінарної відповідальності, застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Ухвалюючи рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходила з того, що, незважаючи на те, що процесуальне питання пропуску строку звернення до адміністративного суду було вирішене постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року, суддя Лиска І.Г. ухвалою від 23 листопада 2023 року повторно залишив позовну заяву ОСОБА1 без розгляду у зв’язку із пропуском позивачем шестимісячного строку звернення до адміністративного суду. На переконання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, суддя залишив позовну заяву без розгляду з тих самих мотивів, що були зазначені у скасованій ухвалі Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2022 року в цій справі.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року було скасовано постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2024 року, а справу повернуто до суду першої інстанції для продовження розгляду справи по суті. Під час здійснення апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції зазначив, що спірні правовідносини виникли в межах шестимісячного строку, що передує даті звернення позивача до суду, тому висновок суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду та, відповідно, наявності підстав для залишення позову без розгляду є помилковим. При цьому колегія апеляційного суду наголосила, що попередньо постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року у цій самій справі вже було надано оцінку питанню дотримання позивачем строку на звернення до суду з позовом. Подальше повторне ініціювання питання про пропуск такого строку може призвести до порушення права на справедливий суд та розумний строк вирішення спору за легітимними очікуваннями заявника. Апеляційний суд констатував, що суд першої інстанції вдався до часткової оцінки предмета й підстав позову під час вирішення питання про дотримання позивачем строку на звернення до суду з позовом. Суд апеляційної інстанції зазначив, що в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції констатував зловживання позивачем своїми процесуальними правами, хоча зазначене не охоплюється процесуальним інструментом залишення позову без розгляду у зв’язку з пропуском позивачем строку на звернення до суду із цим позовом. Перегляд суддею Лискою І.Г. процесуальних питань, що вже були вирішені апеляційним судом, свідчить про істотне порушення суддею норм процесуального права та порушує права позивача на справедливий суд. Отже, згідно з висновком Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя залишення суддею Лискою І.Г. позовної заяви без розгляду у цій справі свідчить про перешкоджання позивачу в доступі до правосуддя.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя надала оцінку доводам судді щодо того, що під час ухвалення рішення він виходив з оцінки інших обставин, ніж ті, які раніше досліджували суди. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя констатувала, що такі доводи не цілком відповідають дійсності та не спростовують висновків Дисциплінарної палати, оскільки зазначені у поясненнях судді обставини та висновки свідчать, що суддя досліджував більший обсяг наданих позивачем і відповідачами документів, однак вони стосувались одних і тих самих фактичних обставин, що мають значення для справи, які вже досліджували суди першої та апеляційної інстанцій. Про це свідчить зміст ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2022 року, яка згодом була скасована постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року. З ухвали вбачається, що Окружний адміністративний суд міста Києва досліджував ті самі обставини, що й Київський окружний адміністративний суд. В обох випадках суди дійшли висновку, що 24 травня 2021 року позивачу стало відомо про ймовірне порушення його прав та інтересів, а тому він допустив порушення шестимісячного строку на звернення до суду. Додатково встановлені факти жодним чином не впливають на обставини, які мають значення для вирішення питання про дотримання строків звернення до суду. Сама по собі більша кількість документів та встановлених обставин, за висновком Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, не змінюють суті питання, яке з’ясовувалось судами, підходів до такого з’ясування та не впливають на визначення дати, з якої необхідно вираховувати строк звернення до суду.

Під час надання оцінки діям судді Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя погодилась із висновками апеляційного суду, що суддя фактично досліджував ті самі обставини, що і при постановленні ухвали, яка вже була скасована апеляційним судом.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя надала оцінку аргументам судді Лиски І.Г., що він не може нести відповідальність за дії інших суддів та судової системи загалом, визнала такі доводи безпідставними. У цьому контексті Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважила, що суддя Лиска І.Г., розглядаючи справу, яку вже двічі безпідставно та незаконно повертали без розгляду, що встановили суди вищих інстанцій, повинен був усвідомлювати, що така ситуація може свідчити про обмеження позивача у доступі до правосуддя, та мав докласти усіх зусиль для забезпечення такого доступу без створення нових штучних перешкод. Натомість повернення суддею позовної заяви без розгляду створило додаткові перешкоди для доступу до правосуддя. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя акцентувала, що під час дисциплінарного провадження оцінюються лише дії судді Лиски І.Г. у конкретних умовах, коли йому було відомо про попереднє незаконне повернення позову Окружним адміністративним судом міста Києва.

За висновком Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, в ухваленому рішенні суддя Лиска І.Г. не навів належних мотивів повторного залишення позовної заяви скаржника без розгляду. Обґрунтовуючи такий висновок, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначила, що хоча в ухвалі про залишення позовної заяви без розгляду суддя Лиска І.Г. детально описав логіку своїх дій, проте не вказав, чому відхиляє висновки апеляційного суду, нових підстав для ухвалення такого рішення не зазначив. Суддя Лиска І.Г. посилається на наявність нових доказів, про які раніше не вказував Окружний адміністративний суд міста Києва, однак, на переконання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, вони не свідчать про встановлення нових обставин, які раніше не досліджувалися. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважала важливим факт, що позивач зауважував щодо висновків суду апеляційної інстанції щодо оцінки правильного обчислення строку звернення до суду в цій справі, проте суддя Лиска І.Г. невмотивовано їх відхилив.

Отже, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність у діях судді Лиски І.Г. складу дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо); незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору). Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважала, що дії судді Лиски І.Г. не характеризуються як суддівська помилка, водночас, оскільки під час дисциплінарного провадження не встановлено доказів умисності дій судді, порушення судді Лиски І.Г. кваліфікувала як таке, що вчинене у зв’язку з недбалістю.

Узагальнені доводи скарги судді Лиски І.Г. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

Не погоджуючись із рішенням Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 18 грудня 2024 року № 3671/2дп/15-24, суддя Лиска І.Г. подав скаргу, у якій просив скасувати зазначене рішення та ухвалити нове рішення про відмову у притягненні його до дисциплінарної відповідальності.

Обґрунтовуючи підстави для скасування рішення дисциплінарного органу, суддя Лиска І.Г. зазначив про помилковість висновку Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя щодо повторного залишення ним позовної заяви без розгляду з тих самих мотивів, що були визнані судом апеляційної інстанції помилковими під час перегляду ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2022 року, попередньо прийнятої у цій самій справі. Суддя Лиска І.Г. акцентує, що «якщо проаналізувати викладені ним мотиви наявності підстав для повернення позовної заяви, зазначені ним в ухвалі від 23 листопада 2023 року, вбачається», що він врахував нові докази обізнаності позивача про порушення його права, які не були попередньо досліджені Окружним адміністративним судом міста Києва під час постановлення ухвали 11 жовтня 2022 року.

На переконання судді Лиски І.Г., у цьому випадку висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про залишення позовної заяви без розгляду з аналогічних мотивів, зазначених в ухвалі Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2022 року, є помилковими, оскільки в цих ухвалах співпадає тільки одна з підстав для залишення позовної заяви без розгляду, а саме внаслідок пропуску шестимісячного строку для звернення із відповідним позовом до суду, однак мотивування ухвал жодним чином не можна назвати «тим самим», у такому випадку відбувається помилкова підміна понять «підстава повернення позовної заяви» та «мотиви, з яких суд виходив».

Суддя Лиска І.Г. зазначив, що під час розгляду справи дослідив інший період, коли саме позивач дізнався про порушення його прав та інтересів, ніж ті, що зазначені в ухвалі Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року. Оскільки він дослідив та взяв до уваги інші, які суд раніше не досліджував, документи під час вирішення питання щодо пропуску строку звернення до суду та часу, коли саме позивачу стало відомо про порушення його прав та інтересів, суддя Лиска І.Г. вважає, що твердження, що він залишив позовну заяву без розгляду з тих самих мотивів, що були зазначені у скасованій ухвалі від 11 жовтня 2022 року, є безпідставними.

Також суддя Лиска І.Г. вважає, що у рішенні Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла помилкового висновку про відсутність в ухвалі Київського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року обґрунтування (фрази), чому суд першої інстанції відступає від оцінки (мотивів) суду апеляційної інстанції, викладеної Шостим апеляційним адміністративним судом від 14 грудня 2022 року у цій справі, оскільки в цьому випадку сам виклад нових доказів, нових фактичних обставин справи, а також зазначення, у тому числі, позиції позивача у справі, який посилався на позицію апеляційного суду, свідчать, що під час ухвалення рішення він як суддя дійсно мав іншу позицію щодо оцінки питання пропуску позивачем строку на звернення із позовом до суду. Однак така позиція не була зумовлена незгодою з оцінкою суду апеляційної інстанції, а ґрунтувалася на дослідженні нових важливих та істотних обставин, які підтверджувалися додатково поданими доказами, які не були предметом розгляду в суді апеляційної інстанції. Суддя Лиска І.Г. наголошує, що наявність фрази про незгоду з позицією апеляційного суду не вимагає чинне процесуальне законодавство, а також не свідчить у цьому випадку саме про «незгоду» судді, ураховуючи, що під час розгляду справи він як суддя дослідив нові докази та встановив нові істотні обставини у справі.

На думку судді Лиски І.Г., висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про невмотивованість прийнятої ним ухвали є помилковими, підстави для притягнення його до дисциплінарної відповідальності відсутні, оскільки в цьому випадку його дії характеризуються як добросовісна суддівська помилка, а не дисциплінарний проступок.

Висновки Вищої ради правосуддя за результатами розгляду скарги

Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності врегульовано статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

Дисциплінарний орган, діючи виключно в межах свого статусу, повноважень і порядку, наділений правом надати юридичну кваліфікацію фактичним правовідносинам, які склалися у зв’язку з діями та рішеннями судді, на предмет наявності в них ознак дисциплінарного проступку. У межах зазначеного дисциплінарного провадження надається оцінка правомірності дій судді щодо залишення позовної заяви без розгляду у зв’язку із пропуском позивачем шестимісячного строку звернення із позовом до адміністративного суду, за наявності позиції суду апеляційної інстанції з цього питання, а також оцінюються наслідки допущення суддею таких дій, зокрема в контексті незаконної відмови позивачу в доступі до правосуддя.

Кваліфікація діяння – це точна правова оцінка конкретного діяння, яка полягає у встановленні точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками, визначеними законом. Юридичною підставою кваліфікації діяння є його склад. Наслідки вчинення певних дій у кожному конкретному випадку мають бути встановлені і поставлені у вину суб’єктові дисциплінарного правопорушення, якщо між його діянням і наслідками існує причинний зв’язок. Настання зазначених у законі наслідків є свідченням того, що вони виконують роль обставин, які надають проступку кваліфікованого виду.

Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав незаконної відмови в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо), а також незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору. Суб’єктивна сторона таких проступків – умисел або недбалість.

Згідно з положеннями статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема підпунктів «а», «б» пункту 1 частини першої цієї статті, при оцінці дій судді дисциплінарний орган повинен встановити, які дії вчинив суддя під час здійснення правосуддя; як процесуальний закон приписує діяти чи не діяти судді; які рішення має вчинити суддя, на які дії встановлено обмеження чи заборону; чи діяв суддя відповідно до закону та нормативних положень і якщо чинив усупереч, то з яких причин, якими мотивами керувався, які наслідки для особи зумовили такі дії.

За частиною першою статті 118 КАС України процесуальні строки – це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою, четвертою статті 123 цього Кодексу.

Частинами третьою, четвертою статті 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 21 квітня 2023 року відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче судове засідання (суддя – Лиска І.Г.).

Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 25 вересня 2023 року закрив підготовче провадження та призначив судове засідання для розгляду справи по суті (суддя – Лиска І.Г.).

У судовому засіданні 23 листопада 2023 року суд вніс на розгляд учасників справи клопотання представника Київської міської державної адміністрації, Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про залишення позовної заяви без розгляду на підставі статті 123 КАС України. Представник позивача просив відмовити у задоволенні такого клопотання, представник Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) підтримав клопотання, просив його задовольнити. Зазначив, що порушення не є триваючим, а отже, позивач пропустив строк звернення до суду. Представник КП «Київблагоустрій» Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в судовому засіданні підтримав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду та надав до суду письмові пояснення.

Розглянувши клопотання про залишення позовної заяви без розгляду та перевіривши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивач під час звернення з позовом не дотримав передбаченого статтею 122 КАС України шестимісячного строку звернення до суду. На переконання суду, позивачу про порушення його прав та інтересів достеменно стало відомо в липні 2020 року, а не 9 травня 2021 року, що підтверджували наявні в матеріалах справи докази, а саме: звернення позивача в липні 2020 року до Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про демонтаж незаконного елементу благоустрою; докази відкриття кримінального провадження; протокол зборів членів садового товариства «Сонячний» від 12 липня 2020 року, членом якого є позивач; неодноразове подання скарг.

Заслухавши думку сторін у справі, які з’явились у судове засідання, суддя Лиска І.Г. вважав, що позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду, оскільки обставини щодо встановлення металевих воріт виникли в липні 2020 року, ухвалою від 25 вересня 2023 року залишив позовну заяву без розгляду на підставі статті 123 КАС України.

Повноваження суду щодо залишення позовної заяви без розгляду після відкриття провадження у справі закріплені у статті 123 КАС України, якою передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

З огляду на конституційний принцип незалежності судді під час здійснення правосуддя суддя має право на власне тлумачення закону та обставин справи, якщо таке тлумачення є добросовісним, не виходить за межі допустимого суддівського розсуду, не свідчить про грубу недбалість чи навмисне порушення закону, навіть якщо позиція судді визнана судом вищої інстанції помилковою.

Вища рада правосуддя, оцінивши зміст ухвали суду про залишення позовної заяви без розгляду, урахувавши норми права, що підлягали застосуванню, вважає дії судді проявом добросовісного суддівського тлумачення (з урахуванням встановлених судом обставин у справі та власного розуміння положень закону) положень статей 122, 123 КАС України.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) охоплює повноваження суду (права та обов’язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи тощо (позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 1 лютого 2018 року у справі № 634/609/15-к).

Безумовно, використання суддею дискреційних повноважень під час ухвалення рішення не звільняє суддю від обов’язку мотивувати підстави його ухвалення, навпаки ще більше зобов’язує мотивувати відповідні висновки суду, щоб ухвалене рішення не було сприйняте як свавільне.

Водночас зміст ухвали суду про залишення позовної заяви без розгляду свідчить про виконання судом такої вимоги, дії судді характеризуються як такі, що реалізовані в межах допустимого суддівського розсуду.

Втручання у дискреційні повноваження суду виходить за межі повноважень Вищої ради правосуддя та не може бути підставою для притягнення судді до відповідальності.

Прийняття судом ухвали про залишення позовної заяви без розгляду у справі не характеризується як незаконна відмова в доступі до правосуддя з огляду на те, що «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно підлягає обмеженням, дозволеним шляхом імплікації. Оскільки розгляд справи здійснено за участю представників сторін, дії суду щодо залишення позовної заяви без розгляду не характеризуються як незаконна відмова в доступі до правосуддя.

Підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема, передбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстави умисної або внаслідок недбалості незаконної відмови в доступі до правосуддя (у тому числі незаконної відмови в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо).

Цією нормою чітко визначено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності виключно за умови, якщо він вчинив такий проступок умисно або через недбалість.

Отже, скасування судового рішення судом вищої інстанції у поєднанні з аналізом причин та підстав такого скасування, системний аналіз процесуальних дій суду, обґрунтування підстав їх вчинення у взаємозв’язку із фактичними обставинами справи, а також аргументація прийнятої ухвали свідчать, що дії суду не перевищують меж допустимого суддівського розсуду.

Підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема, визначено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстави незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.

Вмотивованість – це вимога до суду наводити письмово в рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою висновку суду, це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Межі такого обов’язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи (рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) від 9 грудня 1994 року у справі «Ruiz Toriya v. Spaine»).

Критерії вмотивованості судового рішення на основі аналізу прецедентної практики ЄСПЛ полягають у такому: 1) у рішенні вмотивовано питання факту та права, проте обсяг умотивування може відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; 2) у рішенні містяться відповіді на головні аргументи сторін; 3) у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати апеляційну або касаційну скаргу; 4) рішення є підтвердженням того, що сторони були почуті судом; 5) рішення є результатом неупередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; 6) у рішенні обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін (позиція Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 9 грудня 2019 року (справа № 826/10083/14).

Зміст ухвали суду про залишення позовної заяви без розгляду свідчить, що вона містить мотиви постановлення такого рішення, є такою, що прийнята в межах повноважень, передбачених статтею 123 КАС України, а тому в зіставленні з урегульованою послідовністю і порядком дій судді під час вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду не свідчить про наявність у діях судді складу поставленого йому за провину незазначення належних мотивів залишення позову без розгляду, відхилення висновків апеляційного суду через недбалість, наслідком чого було притягнення його до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

З огляду на зазначене Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не мала достатніх підстав стверджувати, що такі дії (бездіяльність) судді містять склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Отже, перевіривши доводи скарги судді та матеріали дисциплінарної справи, Вища рада правосуддя вважає, що в діях судді Лиски І.Г. відсутній склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.

Відповідно до частини шістнадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» підстава для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності вважається встановленою Дисциплінарною палатою (Вищою радою правосуддя) за результатами розгляду дисциплінарної справи, якщо докази, надані та отримані в межах дисциплінарного провадження, є чіткими та переконливими для підтвердження існування такої підстави.

Чіткими та переконливими є докази, які з точки зору звичайної розсудливої людини у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Пунктом 1 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право, зокрема, скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження.

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»,

вирішила:

скасувати повністю рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 18 грудня 2024 року № 3671/2дп/15-24 про притягнення судді Київського окружного адміністративного суду Лиски Ігоря Григоровича до дисциплінарної відповідальності та закрити дисциплінарне провадження. Рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене в порядку, передбаченому статтею 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

В. о. Голови Вищої ради правосуддя

Члени Вищої ради правосуддя