X
Введіть слово для пошуку

Акт ВРП

Україна
Вища рада правосуддя
Друга Дисциплінарна палата
Ухвала
Київ
02.08.2021
1730/2дп/15-21
Про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Зіньківського районного суду Полтавської області Дем’янченка С.М.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Прудивуса О.В., членів Грищука В.К., Болотіна С.М., Саліхова В.В., розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Блажівської О.Є. за результатами попередньої перевірки скарг Приватного підприємства «Агроекологія» стосовно судді Зіньківського районного суду Полтавської області Дем’янченка Сергія Миколайовича,

 

встановила:

 

15 та 20 квітня 2021 року на електронну адресу Вищої ради правосуддя за вхідними №№ 200/15/13-21, 200/18/13-21 надійшли дисциплінарні скарги Приватного підприємства «Агроекологія» (далі – ПП «Агроекологія»), подані (підписані цифровим підписом) адвокатом Мельниковим Д.О., на дії судді Зіньківського районного суду Полтавської області Дем’янченка С.М. під час розгляду справ №№ 530/1711/20, 530/441/20.

У скаргах зазначено, що суддя Дем’янченко С.М. як головуючий розглянув понад 50 цивільних та кримінальних справ за участю ПП «Агроекологія». У переважній більшості цих справ ПП «Агроекологія» зверталось до суду із заявами про відвід судді, однак суддя Дем’янченко С.М., як стверджує скаржник, щоразу у кожній зі справ зазначав: «представником ПП «Агроекологія» за довіреністю – ОСОБА1 безпідставно подано заяви про відвід, відвід є немотивованим, а зазначені у ньому обставини нічим не підтверджуються і мають явно надуманий характер, спростовуються матеріалами справи і ніяким чином не порушують права учасників справи», у зв’язку із чим відмовляв у задоволенні зазначених заяв.

У свою чергу, ухвалою від 23 грудня 2020 року у справі № 530/1711/20 суддя Дем’янченко С.М. задовольнив заяву про самовідвід.

Крім того, ухвалою від 21 січня 2020 року у справі № 530/441/20 суддя Дем’янченко С.М. також задовольнив заяву про самовідвід.

Скаржник зазначив, що згідно із заявами судді підставами заявлення суддею Дем’янченком С.М. вказаних вище самовідводів є намір уникнути сумнівів сторін щодо неупередженості судді Дем’янченка С.М. Так, суддя вважав, що обставини, зазначені у заявах про самовідвід, свідчать про неможливість подальшого розгляду справ у такому складі суду, мотиви заявлення самовідводу мають об’єктивне підґрунтя та відповідають положенням статті 36 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), статті 15 Кодексу суддівської етики.

На переконання скаржника, заявляючи самовідводи, суддя Дем’янченко С.М. посилався на ті самі підстави, якими ПП «Агроекологія» обґрунтовувало свої відводи (в інших справах), проте такі відводи суддя Дем’янченко С.М. вважав необґрунтованими.

З огляду на наведене скаржник вважає, що суддею Дем’янченком С.М. допущені порушення правил щодо відводу (самовідводу).

Крім того, скаржник зазначає, що вказаними діями суддя Дем’янченко С.М. намагався затягнути розгляд судових справ, чим створив перешкоди скаржнику у доступі до правосуддя.

Також скаржник зазначає, що у постановлених ухвалах про задоволення самовідводів суддею не вказано належних, співвідносних із нормами процесуального законодавства мотивів, з яких виходив суд при вирішенні вказаних питань, що може свідчити про наявність у його діях дисциплінарного проступку, який полягав би в умисному або внаслідок грубої недбалості допущенні суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушенні прав людини і основоположних свобод або іншому грубому порушенні закону, що призвело до істотних негативних наслідків (не зазначено, яких саме).

Таким чином, скаржник вважає, що дії судді Дем’янченка С.М. містять склад дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «д» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя та протоколу передачі справи раніше визначеному члену Вищої ради правосуддя від 15 та 20 квітня 2021 року відповідно вказані скарги передано члену Вищої ради правосуддя Блажівській О.Є. для проведення попередньої перевірки.

Згідно зі статтею 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону.

Дисциплінарне провадження щодо суддів проводиться за правилами та у строки, що встановлені главою 4 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Дисциплінарне провадження щодо суддів включає попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги, відкриття дисциплінарної справи, розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності (частина третя статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

Пунктом 4 частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач), за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги збирає у разі необхідності інформацію, документи, інші матеріали для перевірки викладених у скарзі обставин та складає вмотивований висновок із пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи.

Розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Блажівської О.Є. та додані до нього матеріали попередньої перевірки, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила такі обставини.

Указом Президента України від 31 січня 2006 року № 79/2006 Дем’янченка Сергія Миколайовича призначено на посаду судді Великобагачанського районного суду Полтавської області строком на п’ять років, Постановою Верховної Ради України від 17 лютого 2011 року № 3048-VI призначено на посаду судді Великобагачанського районного суду Полтавської області безстроково, Указом Президента України від 9 грудня 2011 року № 1113/2011 переведено на роботу на посаді судді Зіньківського районного суду Полтавської області.

Щодо самовідводу у справі № 530/1711/20 встановлено таке.

З 2016 року у провадженні судді Дем’янченка С.М. перебувала цивільна справа № 530/1730/16-ц за позовом ОСОБА2 до ПП «Агроекологія», третя особа – відділ Держгеокадастру у Зіньківському районі Полтавської області, про визнання правочину недійсним, в якому позивач просив визнати недійсним договір оренди землі від 16 січня 2008 року, укладений між ОСОБА2 та ПП «Агроекологія» в особі директора ОСОБА3, зареєстрований у Зіньківському районному відділі Полтавської РФ ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України» 19 липня 2010 року за № ____.

Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області (суддя Дем’янченко С.М.) від 20 лютого 2020 року позовні вимоги задоволено.

Вказане рішення скасовано постановою суду Полтавського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Крім того, у 2016 році до провадження судді Дем’янченка С.М. надійшла цивільна справа № 530/1291/16-ц за позовом ОСОБА4 до ПП «Агроекологія», третя особа – відділ Держгеокадастру у Зіньківському районі Полтавської області, про визнання договору оренди землі недійсним.

23 грудня 2020 року до провадження судді надійшла справа № 530/1711/20 за позовом ОСОБА2, ОСОБА4 до ПП «Агроекологія», відділу Держгеокадастру у Зіньківському районі Полтавської області про визнання договорів оренди землі неукладеними.

Ухвалою судді Зіньківського районного суду Полтавської області Дем’янченко С.М. від 23 грудня 2020 року (тобто в день надходження позову) задоволено його заяву про самовідвід.

Самовідвід мотивований тим, що у провадженні судді перебувала цивільна справа № 530/1730/16-ц за позовом ОСОБА2 до ПП «Агроекологія», третя особа – відділ Держгеокадастру у Зіньківському районі Полтавської області, про визнання правочину недійсним, в якій 25 лютого 2020 року ухвалено рішення, скасоване постановою Полтавського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року. Крім цього, у провадженні перебуває цивільна справа № 530/1291/16-ц за позовом ОСОБА4 до ПП «Агроекологія», третя особа – відділ Держгеокадастру у Зіньківському районі Полтавської області, про визнання правочину недійсним. Оскільки у справі № 530/1711/20 існує спір між тими самими сторонами стосовно тих самих земельних ділянок, відповідачем ПП «Агроекологія» (скаржником) у справах № 530/1730/16-ц та № 530/1291/16-ц неодноразово заявлялися відводи з приводу недовіри головуючому у справі, сукупність цих обставин дає підстави вважати, що під час розгляду справи № 530/1730/16-ц головуючому були відомі обставини справи, отже, ця обставина може викликати сумніви в його об’єктивності та неупередженості як головуючого судді у справі.

Щодо самовідводу у справі № 530/441/20 встановлено таке.

У 2019 році до провадження судді надійшла справа № 530/1612/19 за позовом ОСОБА5 до Ставківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, ОСОБА6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Набока Ю.В., ПП «Агроекологія», Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру», про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю та визнання права власності на спадкове майно.

Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області (суддя Дем’янченко С.М.) від 28 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 3 грудня 2020 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА5 про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, серія № ____ від 8 травня 2002 року, виданого головою Ставківської сільської Ради народних депутатів, зареєстрованого у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № ___, та про визнання права власності на спадкове майно: на земельну ділянку, розташовану на території Ставківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, цільове призначення – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 5,3299 га, кадастровий номер _____, та земельну ділянку, розташовану на території Ставківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, цільове призначення – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 4,5900 га, кадастровий номер ____.

Крім того, у провадженні судді перебувала справа № 530/441/20 за позовом ОСОБА6 до Ставківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, ОСОБА5, третя особа – приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Набока Ю.В., про визнання права власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА7 26 жовтня 2017 року.

Суддя Дем’янченко С.М. ухвалою від 21 грудня 2020 року задовольнив заяву про самовідвід.

Заява про самовідвід мотивована тим, що у його провадженні перебувала цивільна справа № 530/1612/19 за позовом ОСОБА5 до Ставківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, ОСОБА6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Набока Ю.В., ПП «Агроекологія», Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру», про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю та визнання права власності на спадкове майно, у якій 28 травня 2020 року було прийнято рішення. Оскільки у справі № 530/441/20 існує спір між тими самими сторонами, позовні вимоги випливають з тих самих підстав, ця обставина може викликати сумніви в об’єктивності та неупередженості головуючого у справі.

Під час попередньої перевірки вказаних вище скарг судді Дем’янченку С.М. було запропоновано надати пояснення щодо інформації, викладеної у скаргах. На адресу Вищої ради правосуддя надійшли пояснення, в яких суддя зазначив, що ПП «Агреокологія» неодноразово зверталося до Зіньківського районного суду Полтавської області із заявами про відвід судді в інших справах, які розгляндались судом. У задоволенні усіх заяв ПП «Агроекологія» про відвід головуючого у справах було відмовлено, оскільки мотиви, про які зазначав скаржник, зокрема грубе порушення суддею Дем’янченком С.М. закону, наявність сумнівів у неупередженості судді Дем’янченка С.М., є безпідставними, а заяви ПП «Агроекологія» про відвід не ґрунтувались на фактичних даних, що могли свідчити про неможливість участі судді Дем’янченка С.М. у їх розгляді, мали виключно характер припущень. Всі наведені представником ПП «Агроекологія» підстави для відводу головуючого судді жодним чином не підтверджувались, доказів необ’єктивності чи упередженості судді надано не було.

Водночас суддя зазначив, що представник ПП «Агроекологія» перекручував факти на свою користь з метою затягування розгляду справи.

У всіх справах, де учасником було ПП «Агроекологія», представник ОСОБА1 подавав ідентичні заяви про відвід судді Дем’янченка С.М.

Також суддя Дем’янченко С.М. у поясненнях зазначив, що у цивільній справі № 530/1711/20 за позовом ОСОБА2, ОСОБА4 до ПП «Агроекологія», відділу Держгеокадастру у Зіньківському районі Полтавської області про визнання договорів оренди землі неукладеними, суддя заявив самовідвід на підставі, що у його провадженні перебувала цивільна справа № 530/1730/16-ц за позовом ОСОБА2 до ПП «Агроекологія», третя особа – відділ Держгеокадастру у Зіньківському районі Полтавської області, про визнання правочину недійсним, в якій 25 лютого 2020 року було ухвалено рішення, скасоване постановою Полтавського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року.

Крім цього, як вказав суддя у поясненнях, у його провадженні перебуває цивільна справа № 530/1291/16-ц за позовом ОСОБА4 до ПП «Агроекологія», третя особа – відділ Держгеокадастру у Зіньківському районі Полтавської області, про визнання правочину недійсним, оскільки у справі № 530/1711/20 існував спір між тими самими сторонами, стосовно одних і тих самих земельних ділянок, відповідачем ПП «Агроекологія» у справах № 530/1730/16-ц та № 530/1291/16-ц неодноразово заявлялися відводи з приводу недовіри головуючому у справі, тобто сукупність таких обставин давала підстави вважати, що під час розгляду справи № 530/1730/16-ц головуючому вже були відомі обставини справи, тому ця обставина могла викликати сумніви в об’єктивності та неупередженості головуючого у справі.

Що стосується посилання представника скаржника ПП «Агроекологія» адвоката ОСОБА1 на зловживання правом на самовідвід, суддя вважає їх необґрунтованими та надуманими.

Суддя Дем’янченко С.М. у поясненнях також наголосив, що у адвоката ОСОБА1 сформувалось упереджене ставлення до нього у всіх справах, які перебували у його провадженні та відповідачем в яких було ПП «Агроекологія».

Зокрема, суддя зазначив, що упродовж місяця скаржником було подано чотири скарги до Вищої ради правосуддя про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у справах, в яких стороною у справі (відповідачем) було ПП «Агроекологія».

На переконання судді Дем’янченка С.М., такі дії скаржника спрямовані на створення конфлікту інтересів та усунення його від розгляду справ, у яких ПП «Агроекологія» у майбутньому може бути відповідачем.

Дослідивши дисциплінарну скаргу, письмові пояснення судді, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла таких висновків.

Щодо доводів скарги про порушення суддею Дем’янченком С.М. правил відводу (самовідводу) слід зазначити таке.

Відповідно до підпункту «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або внаслідок недбалості порушення правил щодо відводу (самовідводу).

Згідно зі статтею 36 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо:

1) він є членом сім’ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім’ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;

2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі;

3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;

4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;

5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об’єктивності судді.

Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.

До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім’ї, родичами між собою чи родичами подружжя.

Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Порядок вирішення заявленого відводу та самовідводу передбачено статтею 40 ЦПК України.

Незалежність судів є прерогативою чи привілеєм, що надається не на користь власних інтересів суддів, а на користь забезпечення верховенства закону та в інтересах тих осіб, що покладають надію на правосуддя (Висновок № 1 (2001) КРЄС про стандарти незалежності судових органів та незмінюваності суддів).

Статтею 15 Кодексу суддівської етики передбачено, що неупереджений розгляд справ є основним обов’язком судді. Суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством, у разі наявності упередженості щодо одного з учасників процесу, а також у випадку, якщо судді з його власних джерел стали відомі докази чи факти, які можуть вплинути на результат розгляду справи. Суддя не повинен зловживати правом на самовідвід. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у разі неможливості ухвалення ним об’єктивного рішення у справі.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути видно, що воно чиниться (рішення у справах «Білуха проти України», пункт 53, «Де Куббер проти Бельгії», пункт 26).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб’єктивний та об’єктивний аспекти. Зокрема, у рішеннях у справах «Гаусшильдт проти Данії», «Мироненко і Мартиненко проти України» зазначено, що наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції має визначатися за допомогою суб’єктивного та об’єктивного критеріїв.

Додатково і на доповнення до цього ставлення судді до справи має важливе, проте не вирішальне значення. Вирішальною є можливість об’єктивного підтвердження таких фактів (наприклад, рішення у справі ЄСПЛ «Ferrantelli and Sanyangelo v. Italy», постанова від 7 серпня 1996 року, збірник 1996-ІІІ, с. 951-52, параграф 58, та рішення у справі «Wettstein v. Switzerland», № 33958/96, параграф 44).

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він заінтересований у результаті розгляду справи або є інші обставини, які викликають сумнів в об’єктивності та неупередженості судді.

Об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків, вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття (пункти 1.2, 2.1 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23).

На думку Європейського суду з прав людини, судді у своїй професійній діяльності мають бути вільними від особистих симпатій, уподобань, схильностей. Вважається, що суддя є безстороннім, якщо немає доказів, які свідчили б про протилежне (суб’єктивна безсторонність). Суду також належить бути безстороннім об’єктивно, тобто мати достатньо гарантій, що виключають будь-які сумніви стосовно нього. Цей аспект висуває додаткові обмеження для суддів щодо їхньої участі в політичному житті держави або будь-якій іншій діяльності, оскільки це може викликати підозру в їхній особистій заінтересованості під час вирішення справ. Суддя не буде об’єктивно безстороннім у випадку його залежності від чогось або когось.

Закон не покладає на суддю обов’язку переконувати у своїй неупередженості. Суддя (суд) своєю процесуальною та позапроцесуальною поведінкою має таку неупередженість та безсторонність транслювати, демонструючи презумпцію неупередженості судді. Якщо у судді існують реальні факти для самовідводу, які впливатимуть на його безсторонність, суддя має вказати про це у поданій заяві (процесуальному рішенні).

Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об’єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді. Саме така позиція відображена у пункті 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів, схвалених резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, та статті 15 Кодексу суддівської етики, затвердженого XI черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року.

У рішенні у справі «Castillo Algaro v. Spain» (постанова від 28 жовтня 1998 року, збірник 1998-VIII, с. 3116, параграф 45) зазначено, що дійсно навіть припущення про факти, які ставлять під сумнів безсторонність суду, можуть мати певне значення; йдеться про довіру, яку суди у демократичному суспільстві повинні викликати у людей.

Як зазначено у коментарі до Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1, відчуття упередженості – це формування у судді до тієї чи іншої людини, яка є учасником судового розгляду, власного ставлення, заснованого не на об’єктивному критерії, а на особистих симпатіях або антипатіях.

Головна мета відводу – гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу – запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.

Зі змісту ухвал від 23 грудня 2020 року у справі № 530/1711/20 та від 21 грудня 2020 року у справі № 530/441/20 вбачається, що підставою для заявлення суддею Дем’янченком С.М. самовідводів вказано статтю 36 ЦПК України, при цьому не зазначено конкретні підстави, визначені пунктами 1–5 частини першої вказаної норми.

Крім того, в мотивувальних частинах вказаних ухвал суддя Дем’янченко С.М., посилаючись на статтю 15 Кодексу суддівської етики та статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначив, що ним заявлено самовідвід з метою уникнення будь-яких сумнівів в учасників судового процесу щодо його неупередженості та об’єктивного розгляду цієї справи, оскільки він брав участь у розгляді інших справ між тими самими сторонами.

На думку Дисциплінарної палати, в розумінні частини першої статті 36 ЦПК України не належить до обставин, які викликають сумнів у неупередженості судді, та обставина, що суддя вже вирішував спори між тими самими учасниками.

Крім того, частиною четвертою вказаної норми чітко передбачено, що рішення або окрема думка судді в інших справах не може бути підставою для відводу (самовідводу в цьому випадку).

Подібна позиція висловлена Радою суддів України у рішенні від 7 вересня 2017 року № 46, в пункті 2 якого зазначено, що наявність судового рішення, яке ухвалене судом (суддею, слідчим суддею) в іншій справі у подібних правовідносинах, або за участю тих самих сторін, або з процесуальних чи інших питань у тій самій справі, не породжує у діяльності судді (суддів) конфлікту інтересів у розумінні Закону України «Про запобігання корупції».

Крім цього, як зазначено у пункті 104 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Craxi v. Italy» від 7 грудня 2000 року, професійні судді мають досвід та підготовку, що дозволяє їм не піддаватись впливу якихось зовнішніх чинників, коли йдеться про судовий розгляд.

Особливо варто наголосити, що вимоги щодо безсторонності суду спрямовані на вирішення сумніву заявника, а не на створення зручності для організації роботи судді чи суддівської колегії, або взагалі при наявності бажання самоусунутися від розгляду цивільної справи.

Крім того, під час попередньої перевірки встановлено, що у справах №№ 530/1711/20, 530/441/20 учасниками (в тому числі і скаржником) не заявлялись відводи судді Дем’янченку С.М.

У цьому контексті необхідно відзначити, що заходи, які можуть бути вжиті суддею при гарантуванні незалежності суду (яка не є і не може бути привілеєм судді), не можуть бути спрямовані на забезпечення бажання судді усунутися від розгляду конкретного провадження з підстав, прямо не передбачених законом.

З огляду на наведене Друга Дисциплінарна палата дійшла висновку, що у діях судді Дем’янченка С.М. містяться ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який полягав в умисному або внаслідок недбалості порушенні суддею правил щодо відводу, та вказані обставини є підставою для відкриття дисциплінарної справи.

Щодо доводів скарги про створення суддею Дем’янченком С.М. перешкод скаржнику у доступі до правосуддя, незазначення належних, співвідносних із нормами процесуального законодавства мотивів, з яких виходив суд при вирішенні питання щодо відводу (самовідводу), слід зазначити таке.

Відповідно до підпункту «а» пункту 1, пункту 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав: умисного або внаслідок недбалості незаконної відмови в доступі до правосуддя (у тому числі незаконної відмови в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо); умисного або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або іншого грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

На думку Другої Дисциплінарної палати, дії судді Дем’янченка С.М. щодо заявлення та задоволення заяв про самовідвід можуть охоплюватися ознаками складу спеціального дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок недбалості порушення правил щодо відводу (самовідводу)), та не потребують додаткової кваліфікації за підпунктом «а» пункту 1, пунктами 2, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід’ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права.

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Так, не заслуговують на увагу доводи скаржника про незаконну відмову йому в доступі до правосуддя, оскільки, як встановлено під час попередньої перевірки, після задоволення суддею Дем’янченком С.М. самовідводу розгляд справ №№ 530/1711/20, 530/441/20 здійснено іншим складом суду, при цьому доказів створення саме суддею Дем’янченком С.М. будь-яких перешкод в частині розгляду вказаних справ до дисциплінарних скарг не додано.

Варто зазначити, що можливе збільшення строку розгляду справ внаслідок задоволення суддею Дем’янченком С.М. самовідводів та передання їх на розгляд іншому складу суду в цьому випадку може бути наслідком можливо допущеного суддею дисциплінарного проступку, який полягав у порушенні правил щодо відводу, проте зазначені дії судді не містять ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який полягав би у безпідставному затягуванні або невжитті суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановлено законом.

Про відсутність у діях судді ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», свідчить те, що постановлені суддею Дем’янченком С.М. ухвали від 23 грудня 2020 року у справі № 530/1711/20 та від 21 грудня 2020 року у справі № 530/441/20 відповідають загальним вимогам до судових рішень, передбачених ЦПК України, зокрема, у мотивувальній частині зазначено суть питання, що вирішувалося, і за чиєю ініціативою воно розглядалося, встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви постановлення вказаних ухвал із посиланням на відповідні норми матеріального та процесуального законодавства. Вказані ухвали не створили для сторін жодних правових чи негативних наслідків, під час розгляду питання про відвід (самовідвід) на вирішувалось питання про права, свободи, обов’язки чи інтереси учасників справи.

З огляду на наведене в діях судді Дем’янченка С.М. відсутні ознаки дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1, пунктами 2, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а тому в цій частині відсутні підстави для відкриття дисциплінарного провадження.

Таким чином, під час попередньої перевірки дисциплінарних скарг ПП «Агроекологія» встановлено обставини, які можуть свідчити про наявність у діях судді Зіньківського районного суду Полтавської області Дем’янченка С.М. ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Керуючись статтями 45, 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 12.12, 12.13 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

 

ухвалила:

 

відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Зіньківського районного суду Полтавської області Дем’янченка Сергія Миколайовича.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий на засіданні

Другої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя                       О.В. Прудивус

 

Члени Другої Дисциплінарної

палати Вищої ради правосуддя         В.К. Грищук

 

                                                                 С.М. Болотін

 

                                                                 В.В. Саліхов