Вища рада правосуддя, розглянувши рекомендацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, викладену в рішенні від 25 березня 2024 року № 75/ко-24, матеріали суддівського досьє про призначення Самченко Тамари Євгеніївни на посаду судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області, а також персонально кандидатуру Самченко Тамари Євгеніївни,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 18 квітня 2024 року (вх. № 5770/0/8-24) з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі – ВККСУ, Комісія) надійшли рекомендація ВККСУ про призначення Самченко Т.Є. на посаду судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області, викладена в рішенні від 25 березня 2024 року № 75/ко-24, та матеріали її особової справи (досьє).
На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 18 квітня 2024 року вказані рекомендацію та матеріали передано члену Вищої ради правосуддя Усику Г.І. для перевірки.
Згідно із частинами першою, другою статті 36 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі – Закон № 1798-VIII) призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя. Вища рада правосуддя ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, до якої обов’язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді.
За результатами попереднього розгляду матеріалів член Вищої ради правосуддя Усик Г.І. склав висновок про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення Самченко Т.Є. на посаду судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
У засіданні Вищої ради правосуддя з розгляду вказаної рекомендації 30 травня 2024 року Самченко Т.Є. взяла участь у режимі відеоконференції.
Вища рада правосуддя, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Усика Г.І., усні пояснення Самченко Т.Є., оголосила перерву в розгляді зазначеного матеріалу з метою з’ясування додаткових питань, які виникли під час обговорення у спеціальному приміщенні.
З метою з’ясування цих питань члени Вищої ради правосуддя надіслали запити, у відповідь на які отримано, зокрема, таку інформацію:
– на запит до Самченко Т.Є. щодо періодів її перебування на тимчасово окупованій території України після лютого 2014 року, мети таких поїздок Самченко Т.Є. повідомила, що після складання присяги судді та зарахування її до штату Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області двічі відвідувала тимчасово окуповану російською федерацією територію України – Автономну Республіку Крим: з 10 липня до 14 липня 2015 року та з 14 серпня до 17 серпня 2015 року. Метою поїздок було відвезти малолітнього сина до помешкання, що розташоване на території Автономної Республіки Крим та належить на праві власності членам її родини. Дитина разом з нею виїхала до Автономної Республіки Крим 10 липня 2015 року та повернулася 17 серпня 2015 року. Під час поїздок до Автономної Республіки Крим за місцем роботи вона оформлювала кількаденну відпустку. Зауважила, що необхідність перебування дитини на території Автономної Республіки Крим була обумовлена станом здоровʼя сина, оскільки унікальний клімат Автономної Республіки Крим полегшував його стан. На підтвердження зазначених обставин Самченко Т.Є. надала копії наказів про надання їй частин щорічної відпустки, копію результатів повторного огляду сина гематологом від 25 липня 2009 року, копію результатів огляду дитини педіатром від 9 липня 2015 року та призначення лікаря за результатами огляду сина;
– на запит до Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області щодо отримання електронної копії судової справи № 207/3935/19 за позовом Кам’янської міської ради Дніпропетровської області до ОСОБА1, ОСОБА2, треті особи: Управління державного архітектурно-будівельного контролю, приватний нотаріус Кам’янського міського нотаріального округу Моїсєєнко Д.О. про визнання недійсними договорів дарування житлової нерухомості та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень отримано електронну копію цивільної справи № 207/3935/19.
З матеріалів справи встановлено, що відповідач ОСОБА1 позовні вимоги Кам’янської міської ради Дніпропетровської області визнав повністю.
Рішенням Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 червня 2020 року за результатами вирішення спору позовні вимоги Кам’янської міської ради Дніпропетровської області задоволено.
Визнано недійсними та застосовано наслідки недійсності договорів дарування, укладених між ОСОБА2 та ОСОБА1, а саме:
договору дарування 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА1, м. Кам’янське Дніпропетровської області, що має характеристики: А-1 житловий будинок, житловою площею 35,6 кв. м, загальною площею 53,1 кв. м; Б-1 літня кухня, сарай; В-1 вбиральня; Г-1 теплиця; Д-1 літній душ; Е-1 сарай; № 1, 3 огорожа; № 2 хвіртка; № 4 водопровід; № 5 рукомийник; №6 огорожа; № 7 огорожа; № 8 цоколь; № 9 зливна яма; № 10 ворота, серія та номер: НМХ 227895, зареєстрований у реєстрі № 1301, виданий 22 грудня 2017 року, номер запису про право власності: ____;
договору дарування 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА1, що має характеристики: А-1 житловий будинок, житловою площею 35,6 кв. м, загальною площею 53,1 кв. м; Б-1 літня кухня, сарай; В-1 вбиральня; Г-1 теплиця; Д-1 літній душ; Е-1 сарай; № 1, 3 огорожа; № 2 хвіртка; № 4 водопровід; № 5 рукомийник; №6 огорожа; № 7 огорожа; № 8 цоколь; № 9 зливна яма; № 10 ворота, серія та номер: НМХ 227896, зареєстрований у реєстрі № 1302, виданий 22 грудня 2017 року, номер запису про право власності: ____, які посвідчені приватним нотаріусом Кам’янського міського нотаріального округу Моісєєнко Д.О.
Припинено речове право власності за ОСОБА1 на об’єкт нерухомого майна – житловий будинок за адресою: АДРЕСА1, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власної на нерухоме майно за номерами запису про право власності по 1/2 частині: № ____, № ____.
Скасовано та припинено право власності ОСОБА1 на земельну ділянку кадастровий номер ____;
– на запит до Кам’янської міської ради Дніпропетровської області про те:
чи виконано рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 червня 2020 року у справі № 207/3935/19?
чи володіє Кам’янська міська рада Дніпропетровської області інформацією про те, що на земельній ділянці кадастровий номер ____ діяв автозаправний пункт «УкрГаз». Якщо так, то чи відомо, коли він діяв і чи така діяльність відповідала вимогам законодавства?
чи застосовувала Кам’янська міська рада Дніпропетровської області до ОСОБА1 або інших осіб заходи реагування з метою усунення встановлених у рішенні порушень правил користування земельною ділянкою чи здійснення господарської діяльності?
Отримано відповідь, що рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 червня 2020 року у справі № 207/3935/19 виконано. 9 вересня 2020 року право власності ОСОБА1 на об’єкти нерухомого майна: житловий будинок за адресою: АДРЕСА1, та земельну ділянку кадастровий номер ____ припинено на підставі вказаного вище рішення суду.
Зазначено, що Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам’янської міської ради (далі – Департамент) не володіє інформацією про час, з якого на земельній ділянці кадастровий номер ____ діяв автозаправний пункт «УкрГаз». Однак зауважено, що 17 травня 2019 року та 12 листопада 2019 року спеціалістами Департаменту проводились обстеження стану та дотримання умов використання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА1, та встановлено, що на частині земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0585 га, частково розташований автозаправний пункт «УкрГаз».
Департамент зазначив, що питання здійснення особами господарської діяльності не належать до його повноважень.
Чергове засідання Вищої ради правосуддя з розгляду матеріалів щодо внесення подання Президентові України про призначення Самченко Т.Є. на посаду судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області відбулося 11 липня 2024 року. У зазначеному засіданні Самченко Т.Є. надала додаткові пояснення щодо обставин, які потребували додаткової перевірки, у зв’язку з чим у засіданні продовжено перерву для з’ясування обставин щодо набуття чоловіком Самченко Т.Є. нерухомого майна за адресою: АДРЕСА1, та надання їй можливості надати більш детальні пояснення щодо цих обставин.
25 липня 2024 року до Вищої ради правосуддя надійшли письмові пояснення Самченко Т.Є., у яких вона зазначила, що на момент укладення між ОСОБА2 та ОСОБА1 договорів дарування від 22 грудня 2017 року, предметом яких є житловий будинок за адресою: АДРЕСА1, вона не перебувала в офіційному шлюбі із ОСОБА1, що обумовило відсутність необхідності отримання її згоди на вчинення таких нотаріальних дій. Згідно з поясненнями чоловіка, право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА1, він оформив на прохання свого друга ОСОБА3, який не міг цього зробити у зв’язку із сімейними обставинами. ОСОБА1 був лише номінальним власником зазначеного нерухомого майна, ніколи ним не користувався та не розпоряджався, всі юридично значимі дії щодо такого об’єкта вчиняли ОСОБА2 та інші особи на підставі довіреності. Жодних доходів, зокрема у виді орендної плати, від надання в оренду майна за адресою: АДРЕСА1, ОСОБА1 не отримував, що підтверджують відомості, які відображені нею в декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2019, 2020 роки.
10 жовтня 2024 року питання про розгляд матеріалів щодо внесення подання Президентові України про призначення Самченко Т.Є. на посаду судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області не було включено до порядку денного засідання Вищої ради правосуддя на підставі пункту 5.18 Регламенту Вищої ради правосуддя у зв’язку з відсутністю на засіданні доповідача – члена Вищої ради правосуддя Усика Г.І.
31 жовтня 2024 року питання про розгляд матеріалів щодо внесення подання Президентові України про призначення Самченко Т.Є. на посаду судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області не було включено до порядку денного засідання Вищої ради правосуддя у зв’язку з відсутністю необхідного кворуму для його вирішення.
21 листопада 2024 року Вища рада правосуддя задовольнила клопотання Самченко Т.Є. про продовження перерви в розгляді матеріалів щодо внесення Президентові України подання про призначення Самченко Т.Є. на посаду судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
10 грудня 2024 року питання про розгляд матеріалів щодо внесення Президентові України подання про призначення Самченко Т.Є. на посаду судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області не було включено до порядку денного засідання Вищої ради правосуддя у зв’язку з відсутністю необхідного кворуму для його вирішення.
Ухвалою Вищої ради правосуддя від 6 березня 2025 року задоволено заяву члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. від 7 жовтня 2024 року про самовідвід від участі в розгляді матеріалів щодо внесення Президентові України подання про призначення Самченко Т.Є. на посаду судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
Заяву Самченко Т.Є. від 3 жовтня 2024 року про відвід члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. залишено без розгляду.
У засіданні Вищої ради правосуддя 6 березня 2024 року доповідач – член Вищої ради правосуддя Усик Г.І. висловив пропозицію відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення Самченко Т.Є. на посаду судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області, яка за результатами голосування набрала більшість голосів («за» – 15 членів Вищої ради правосуддя, «проти» – 0 членів Вищої ради правосуддя). Зважаючи на наведене, Вища рада правосуддя ухвалила рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення Самченко Т.Є. на посаду судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
Відомості щодо здійснення правосуддя суддею Самченко Т.Є.
Самченко (Шарко, Бугун) Тамара Євгеніївна, громадянка України, ____ року народження. У 2005 році закінчила Донецький національний університет за спеціальністю «Правознавство» та здобула кваліфікацію магістра з правознавства.
Указом Президента України від 17 січня 2014 року № 13/2014 Самченко (Шарко) Т.Є. призначено на посаду судді Єнакіївського міського суду Донецької області строком на п’ять років. На підставі рішення ВККСУ від 9 квітня 2015 року № 16/зп-15 суддю Єнакіївського міського суду Донецької області Самченко (Шарко) Т.Є. тимчасово прикріплено до Слов’янського міськрайонного суду Донецької області. 31 березня 2015 року Самченко (Шарко) Т.Є. склала присягу судді. Указом Президента України від 21 квітня 2015 року № 226/2015 Самченко (Шарко) Т.Є. переведено на роботу на посаді судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області в межах п’ятирічного строку.
Строк повноважень судді Самченко Т.Є. закінчився в січні 2019 року, з того часу Самченко Т.Є. обіймає посаду судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області, однак не здійснює правосуддя.
Щодо проходження суддею Самченко Т.Є. кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді
Із набранням чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі – Закон № 1401-VIII) запроваджено тимчасову конституційну норму – підпункт 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України – спрямовану на необхідність проходження всіма суддями, як призначеними на посаду строком на п’ять років, так і обраними суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінювання відповідності займаній посаді.
Зокрема, підпунктом 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України визначено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.
Статтею 83 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VIII) визначено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККСУ з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність (частина друга статті 83 Закону № 1402-VIII).
Частиною пʼятою статті 83 Закону № 1402-VIII визначено, що порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККСУ.
Відповідно до пунктів 1, 2 глави 6 розділу ІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 3 листопада 2016 року № 143/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18) (далі – Положення), встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами ВККСУ за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. Показники відповідності судді (кандидата на посаду судді критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та у сукупності).
Підпунктом 11 розділу V Положення встановлено, що рішення про підтвердження відповідності судді займаній посаді ухвалюється у разі отримання суддею мінімально допустимого і більшого балу за результатами іспиту, а також більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв за умови отримання за кожен з критеріїв балу більшого за 0.
Главою 3 розділу ІІ Положення визначено показники, за якими оцінюється відповідність судді кожному критерію.
Відповідність критерію професійної компетентності визначається за показниками: рівень знань у сфері права (оцінюється на підставі результатів складання анонімного письмового тестування під час іспиту), рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні (оцінюється на підставі результатів виконання практичного завдання під час іспиту), ефективність здійснення правосуддя (оцінюється за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди), діяльність щодо підвищення фахового рівня (оцінюється за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди).
Відповідність критерію особистої компетентності визначається за показниками особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, такими як когнітивні якості особистості, емотивні якості особистості, мотиваційно-вольові якості особистості (оцінюється на підставі висновку про підсумки таких тестувань та за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, і співбесіди).
Відповідність судді критерію соціальної компетентності визначається за показниками тестувань особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, такими як комунікативність, організаторські здібності, управлінські властивості особистості, моральні риси особистості, чесність, порядність, розуміння та дотримання правил та норм, відсутність схильності до контрпродуктивних дій, дисциплінованість (оцінюється на підставі висновку про підсумки тестувань та за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, і співбесіди).
Відповідність судді критерію професійної етики визначається за показниками: відповідність витрат і майна судді та членів його сім’ї, а також близьких осіб задекларованим доходам; відповідність судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; політична нейтральність; дотримання поведінки, що забезпечує довіру до суддівської посади та авторитет правосуддя; дотримання суддівської етики та наявність обставин, передбачених підпунктами 3, 5–8, 13 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII; інші дані, які можуть вказувати на відповідність судді критерію професійної етики. Ці показники оцінюються за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, і співбесіди.
Відповідність судді критерію доброчесності визначається за показниками: відповідність витрат і майна судді та членів його сім’ї задекларованим доходам; відповідність способу (рівня) життя судді та членів його сім’ї задекларованим доходам; відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; наявність обставин, передбачених підпунктами 1, 2, 9–12, 15–19 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII; наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді; наявність незабезпечених зобов’язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею; інші дані, які можуть вказувати на відповідність судді критерію доброчесності.
Рішенням ВККСУ від 1 лютого 2018 року № 8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області Самченко Т.Є.
Рішенням ВККСУ від 11 червня 2018 року № 140/зп-18 затверджено та оприлюднено результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді «Іспит», допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди», зокрема суддю Самченко Т.Є.
Рішенням ВККСУ від 12 грудня 2018 року № 313/зп-17 призначено проведення тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей під час кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді.
Суддя Самченко Т.Є. 25 січня 2019 року пройшла тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, 10 лютого 2019 року – інтерв’ю з психологом, за результатами якого складено висновок і визначено рівні показників критеріїв компетентності (професійної, особистої, соціальної), професійної етики та доброчесності.
5 жовтня 2019 року Громадська рада доброчесності (далі – ГРД) затвердила висновок про невідповідність судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області Самченко Т.Є. критеріям доброчесності та професійної етики.
Із дня набрання чинності Законом України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» (7 листопада 2019 року) припинено повноваження членів ВККСУ, що унеможливило завершення процедури кваліфікаційного оцінювання стосовно судді Самченко Т.Є. Кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді відновлено після формування 1 червня 2023 року повноважного складу ВККСУ.
На підставі рішення ВККСУ від 20 липня 2023 року № 34/зп-23 здійснено повторний автоматизований розподіл справ між членами ВККСУ, зокрема, стосовно осіб, п’ятирічний строк призначення яких на посаду судді закінчився, у тому числі справи судді Самченко Т.Є.
11 грудня 2023 року до ВККСУ надійшов висновок ГРД від 10 грудня 2023 року (у новій редакції) про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики (далі – висновок), що також містить інформацію ГРД, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але потребує пояснень судді.
Суддя Самченко Т.Є. в письмових поясненнях від 14 грудня 2023 року висловила незгоду з висновком ГРД та навела власні аргументи на спростування надісланої ГРД інформації.
Під час кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді за критеріями компетентності (професійної, особистої та соціальної) суддя Самченко Т.Є. набрала 355,5 бала; за критерієм професійної етики – 157 балів; за критерієм доброчесності – 159,5 бала.
Рішенням ВККСУ у складі колегії від 18 грудня 2023 року № 61/ко-23 визначено, що суддя Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області Самченко Т.Є. за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрала 672 бали. Визнано суддю Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області Самченко Т.Є. такою, що відповідає займаній посаді. У рішенні вказано, що воно набирає чинності відповідно до пункту 124 Регламенту ВККСУ.
Згідно з пунктом 124 Регламенту ВККСУ рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідність судді займаній посаді), за наявності висновку ГРД, приймається Комісією у пленарному складі згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону.
25 березня 2024 року ВККСУ у пленарному складі провела співбесіду із суддею Самченко Т.Є., під час якої обговорила рішення Комісії, ухвалене у складі колегії, про підтвердження її відповідності займаній посаді, висновок ГРД про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики від 10 грудня 2023 року та надання ВККСУ інформації, пояснень судді, інші обставини, документи та матеріали.
Рішенням ВККСУ у пленарному складі від 25 березня 2024 року № 75/ко-24 визнано суддю Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області Самченко Т.Є. такою, що відповідає займаній посаді.
Внесено рекомендацію Вищій раді правосуддя щодо призначення Самченко Т.Є. на посаду судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
Розгляд Вищою радою правосуддя рекомендації ВККСУ про призначення Самченко Т.Є. на посаду судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області є завершальною стадією процедури її кваліфікаційного оцінювання на відповідність посаді судді згідно з підпунктами 2 та 4 пункту 16¹ розділу XV «Перехідні положення» Конституції України як судді, призначеної на посаду строком на пʼять років до набрання чинності Законом № 1401-VIIІ, повноваження якої припинилися із закінченням строку, на який її було призначено.
Відомості, які були предметом оцінки ВККСУ під час розгляду питання про підтвердження відповідності судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області Самченко Т.Є. займаній посаді
Предметом перевірки та оцінки Комісії були відомості, надані ГРД у висновку про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики, щодо:
- безпідставного заниження Самченко Т.Є. у щорічній декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік вартості легкового автомобіля «Nissan Leaf» 2015 року випуску, набутого у власність, шляхом зазначення, що його набуто за ціною 255 000,00 грн (за офіційним курсом валют Національного банку України на дату набуття права власності – 9 800,00 доларів США), тоді як на час набуття вказаного транспортного засобу вартість аналогічного автомобіля становила в середньому 14 500,00 доларів США;
- ухвалення суддею в період із 2016 до 2018 року десяти рішень російською мовою за результатами розгляду справи за Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 року (дві ухвали від 9 червня 2016 року у справі № 415/1698/12; ухвала від 20 жовтня 2016 року у справі № 1-390/11; дві постанови від 14 липня 2017 року у справі № 1-308/11; постанова від 15 червня 2017 року у справі № 1-390/11; ухвала від 7 серпня 2016 року у справі № 1-308/11; постанова від 5 лютого 2018 року у справі № 1-308/11; постанова від 26 лютого 2018 року у справі № 1-308/11);
– суддя, не перебуваючи на робочому місці (з 1 березня 2016 року до 30 березня 2016 року перебувала на навчанні в Національній школі суддів України), ухвалювала судові рішення;
– суддя безпідставно допустила значні розбіжності у відомостях, поданих у щорічній декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2019 рік та наступних деклараціях щодо земельної ділянки в Голопристанському районі Херсонської області;
– відповідно до відомостей, зазначених у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 та 2016 роки, суддя володіє корпоративними правами та є кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькспецресурс» (змінена назва – ТОВ «ДСР») (частка – 35 %) та Приватного підприємства «Центр етичного та естетичного розвитку «Бебі-Стар» (частка – 100 %), тобто суддя допустила порушення вимог щодо несумісності.
Додатково ВККСУ проаналізувала надану ГРД інформацію, яка сама по собі не стала підставою для висновку про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики, але потребувала пояснень судді Самченко Т.Є., а саме щодо:
– розбіжностей у відомостях про місце проживання в селі АДРЕСА2, що знайшли відображення в суддівському досьє судді, а також у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017, 2018, 2019 роки;
– відвідування суддею у 2014–2015 роках території російської федерації. ГРД зазначила, що відповідно до пояснень Самченко Т.Є. нагальною потребою відвідати країну-агресора була необхідність підтримання соціальних зв’язків із друзями та хрещеною матір’ю.
– набуття батьком та матірʼю Самченко Т.Є. у період із 2016 до 2019 року у власність значної кількості обʼєктів нерухомого та рухомого майна, а саме 8 квартир та 5 автомобілів.
За результатами перевірки обставин, викладених у висновку ГРД, ВККСУ зазначила, що наведені ГРД факти не спростовують відповідність судді Самченко Т.Є. критеріям професійної етики та доброчесності.
Мотиви, якими керується Вища рада правосуддя, ухвалюючи рішення
Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 37 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев’ятнадцятої статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані Вищою радою правосуддя в передбаченому законом порядку, якщо:
1) такі відомості не були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
2) Вища кваліфікаційна комісія суддів України не дала належної оцінки таким відомостям в межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.
Законом України від 9 грудня 2023 року № 3511-IX «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри» розділ ІV «Порядок зайняття посади судді» Закону № 1402-VIII викладено в новій редакції.
Згідно із частиною першою статті 796 Закону № 1402-VIII Вища рада правосуддя відповідно до внесеної ВККСУ рекомендації на своєму засіданні, зокрема, розглядає питання про призначення кандидата на посаду судді та в разі ухвалення позитивного рішення вносить подання Президентові України про призначення судді на посаду.
Відповідно до частини другої статті 796 Закону № 1402-VIII Вища рада правосуддя відмовляє у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав:
1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням;
2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді.
Підстави, зазначені в пункті 1 частини другої статті 796 Закону № 1402-VIII, Вища рада правосуддя визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов’язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.
Відповідно до Кодексу суддівської етики, затвердженого XI черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року (далі – Кодекс суддівської етики), який був чинним під час проведення кваліфікаційного оцінювання судді Самченко Т.Є., суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль для того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.
Згідно з Кодексом суддівської етики (зі змінами, затвердженими ХХ черговим з’їздом суддів України від 18 вересня 2024 року) суддя має усвідомлювати постійну увагу суспільства та демонструвати високі стандарти поведінки з метою зміцнення довіри до судової влади та утвердження авторитету правосуддя.
У ситуаціях, коли незалежність та авторитет судової влади під загрозою, судді мають право виступати на їх захист як на національному, так і на міжнародному рівнях.
Суддя має докладати зусиль, щоб на думку звичайної розсудливої людини (законослухняної людини, яка, будучи достатньою мірою поінформованою про факти та процеси, що відбуваються, об’єктивно сприймає інформацію та обставини зі сторони) його поведінка відповідала високому статусу посади та не викликала обґрунтованих сумнівів у його доброчесності.
Суддя не повинен допускати поведінки, що створює враження про недотримання ним етичних стандартів судді.
За загальними правилами Кодексу суддівської етики судді зобов’язані демонструвати і пропагувати високі стандарти поведінки, у зв’язку з чим брати на себе більш істотні обмеження, пов’язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час здійснення правосуддя, так і в позасудовій поведінці.
Як вже було зазначено вище, одним із критеріїв, на відповідність якому ВККСУ здійснює перевірку судді в межах кваліфікаційного оцінювання, є доброчесність.
Згідно із частиною дев’ятою статті 69 Закону № 1402-VIII кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім’ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.
Згідно із правовим висновком, який викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10 листопада 2022 року у справі № 9901/355/21, доброчесність – це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах об’єктивного ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов’язків та здійсненні правосуддя.
Відповідно до вказаного судового рішення, доброчесністю є позитивна моральна якість, зумовлена свідомістю і волею людини, яка є узагальненою стійкою характеристикою людини, її способу життя, вчинків; якість, що характеризує готовність і здатність особистості свідомо і неухильно орієнтуватись у своїй діяльності та поведінці на принципах добра і справедливості. Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням.
Рада суддів України в Коментарі до Кодексу суддівської етики, затвердженому рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1, окремо наголосила, що численними є ситуації, коли та чи інша дія прямо не заборонена законом, але є ризик такого сприйняття, формування враження, яке підірвало б довіру до суду.
Дослідивши рекомендацію ВККСУ, викладену в рішенні від 25 березня 2024 року № 75/ко-24, матеріали суддівського досьє Самченко Т.Є., у тому числі висновок ГРД про її невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 10 грудня 2023 року, проаналізувавши відомості про суддю, додатково отримані Вищою радою правосуддя під час перевірки матеріалів щодо внесення Президентові України подання про призначення Самченко Т.Є. на посаду судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області, Вища рада правосуддя дійшла висновку, що ВККСУ в межах процедури кваліфікаційного оцінювання Самченко Т.Є. на відповідність займаній посаді не надала належної оцінки низці відомостей, що істотно впливають на оцінку судді за критерієм доброчесності.
Щодо особистої доброчесності
Етичні стандарти вимагають від судді не лише доброчесного ставлення до своїх посадових обовʼязків, але й бездоганної поведінки в особистому, позапрофесійному житті.
Ураховуючи наведене, уповноважені органи в межах процедури оцінювання судді приділяють особливу увагу особистій доброчесності, оскільки поведінка кожного судді безпосередньо впливає на авторитет правосуддя загалом.
Рішенням ГРД від 11 січня 2019 року затверджено Індикатори визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики (далі – індикатори). Відповідно до індикаторів доброчесність оцінюється за такими критеріями: незалежність; неупередженість (безсторонність); чесність і непідкупність; дотримання етичних норм; рівність; старанність.
У листопаді 2023 року ВККСУ та ГРД оголосили про погодження ними переліку індикаторів, які свідчать про невідповідність судді чи кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики, а також принципів їх застосування. Зокрема, серед індикаторів, які вказують на недоброчесність, ВККСУ та ГРД передбачили такий: «Суддя вчинив діяння, що свідчить про підтримку агресивних дій інших держав проти України, колаборацію з представниками таких держав, окупаційної адміністрації або їх пособниками (наприклад, без нагальної потреби відвідував російську федерацію після початку збройної агресії, тимчасово окуповані території)».
11 грудня 2023 року до ВККСУ надійшов висновок ГРД (у новій редакції) про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 10 грудня 2023 року, що зокрема містив інформацію, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але потребувала пояснень судді Самченко Т.Є. щодо відвідування нею території російської федерації протягом 2014–2015 років. ГРД зазначила, що відповідно до письмових пояснень Самченко Т.Є. нагальною потребою відвідати країну-агресора була необхідність підтримання соціальних зв’язків із друзями та хрещеною мамою.
У засіданнях ВККСУ у складі колегії та у пленарному складі суддя Самченко Т.Є. надала пояснення, у яких обґрунтовувала нагальність потреби відвідування країни-агресора необхідністю відвідати онкохворого родича (хрещену матір) та необхідністю придбання ліків для сину. Наголошувала на тому, що після складення присяги вона не відвідувала територію російської федерації.
Оцінюючи нагальність потреби судді Самченко Т.Є. відвідати територію російської федерації, ВККСУ урахувала зазначені пояснення судді, а також її твердження, що після прийняття присяги вона не відвідувала територію російської федерації.
ВККСУ зазначила про відсутність відомостей про порушення Самченко Т.Є. норм чинного законодавства під час перетину кордону, а також констатувала, що після складення присяги (31 березня 2015 року) суддя не відвідувала територію російської федерації.
Натомість, поза увагою та належною оцінкою ВККСУ залишилися відомості, наявні в суддівському досьє Самченко Т.Є., про факти відвідування нею після набуття повноважень судді, тимчасово окупованої російською федерацією території України – Автономної Республіки Крим.
Так, уперше Самченко Т.Є. виїхала у напрямку тимчасово окупованої території та перетнула межу з тимчасово окупованим Кримом у пункті пропуску «Чонгар» 18 червня 2014 року. Надалі Самченко Т.Є. перебувала на тимчасово окупованій російською федерацією території України – в Автономній Республіці Крим, з 2 липня 2014 року до 8 липня 2014 року, з 12 серпня 2014 року до 21 серпня 2014 року, з 12 вересня 2014 року до 18 вересня 2014 року, з 20 жовтня 2014 року до 3 листопада 2014 року, із 30 квітня 2015 року до 10 травня 2015 року, з 10 липня 2015 року до 14 липня 2015 року та із 14 серпня 2015 року до 17 серпня 2015 року.
Відповідно до статті 1 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» датою початку тимчасової окупації російською федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року; Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року. Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими російською федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією російської федерації) починаючи із 7 квітня 2014 року.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН A/RES/68/262 від 27 березня 2014 року «Територіальна цілісність України» підтверджено факт окупації росією території Автономної Республіки Крим.
Згідно із подіями 2014 – 2022 років та станом на сьогодні російська федерація є воєнним противником України, який здійснює безпринципну та загарбницьку збройну агресію з метою геноциду Українського народу. Цей факт відомий кожному українцеві, усій світовій спільноті та не потребує доведення.
Надаючи оцінку обставинам щодо відвідування Самченко Т.Є. окупованої російською федерацією території Автономної Республіки Крим, зокрема, чи здійснювалися такі поїздки у зв’язку з нагальною потребою, Вища рада правосуддя ураховує таке.
Нагальна потреба відвідування тимчасово окупованих територій та/чи території держави-агресора – виключна ситуація / життєва необхідність, коли особа має вагомі причини для перебування в цих регіонах, незважаючи на загрозу власній безпеці, близьким особам та національній безпеці України. Вказану потребу неможливо задовольнити в інший спосіб, без особистого відвідування цих територій.
Відповідно до індикатора 1.5, за індивідуальних у кожному конкретному випадку обставин не визнається ознакою недоброчесності відвідування суддею (кандидатом на посаду судді) окупованих територій з нагальної потреби до близьких родичів, для владнання майнових питань.
Водночас, як пояснила суддя Самченко Т.Є. у засіданні Вищої ради правосуддя, яке відбулося 30 травня 2024 року, усі її близькі родичі покинули тимчасово окуповану території України, що входила до складу Донецької області та з 2014 року проживають на підконтрольній Україні території. Суддя Самченко Т.Є. не заперечувала, що вона не мала на праві власності на території Автономної Республіки Крим жодного нерухомого майна, ні на дату тимчасової окупації зазначеної території, ні після.
Пояснюючи в засіданнях Вищої ради правосуддя, які відбулися 30 травня та 11 липня 2024 року, причини відвідування нею території Автономної Республіки Крим після тимчасової окупації у 2014–2015 роках, Самченко Т.Є. надала неоднакові пояснення.
Так, в засіданні Вищої ради правосуддя 30 травня 2024 року Самченко Т.Є. заперечувала, що відвідувала тимчасово окуповану територію України – Автономну Республіку Крим після складення присяги судді, тобто після 31 березня 2015 року (3:37:50 відеотрансляції засідання Вищої ради правосуддя).
Однак після оголошення перерви в зазначеному засіданні Вищої ради правосуддя Самченко Т.Є. у відповідь на уточнюючий запит Вищої ради правосуддя надала письмові пояснення від 17 червня 2024 року, у яких визнала, що після складення присяги судді та зарахування до штату Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області вона дійсно відвідувала територію Автономної Республіки Крим двічі: з 10 до 14 липня 2015 року та із 14 до 17 серпня 2015 року. Вказала, що метою поїздок було відвезти та, відповідно, забрати малолітнього сина з помешкання, яке розташоване на території Автономної Республіки Крим і належить на праві власності членам її родини, а саме її рідному брату. Дитина разом з нею вʼїхала на територію Автономної Республіки Крим 10 липня 2015 року та виїхала у зворотному напрямку 17 серпня 2015 року. Зауважила, що необхідність перебування дитини на тимчасово окупованій території була обумовлена станом здоровʼя сина, оскільки унікальний клімат Криму полегшував його стан.
Загалом, у своїх поясненнях, мотивуючи нагальність потреби відвідування Автономної Республіки Крим після подій, які відбулися в лютому 2014 року, Самченко Т.Є. не змогла чітко пригадати мети кожної своєї поїздки.
Спочатку вказувала, що поїздки до Криму в літній період – «це, однозначно, все, що стосується дитини» [фактично йшлося про оздоровлення малолітнього сина на морському узбережжі]. Зокрема, відповідаючи на запитання члена Вищої ради правосуддя про причини відвідування тимчасово окупованої території України – Автономної Республіки Крим у період із 12 до 18 вересня 2014 року, Самченко Т.Є. стверджувала, що до їздила навідати сина, який на той час перебував у Криму або з бабусею (мамою Самченко Т.Є. – ОСОБА4), або з нянею. Однак після ремарки члена Вищої ради правосуддя про те, що згідно з даними про перетин кордону малолітній син судді разом з бабусею ОСОБА4 в цей час (з 12 до 26 вересня 2014 року) перебував в місті Анталія (Турецька Республіка), Самченко Т.Є. зазначила, що можливо їздила перевірити нерухоме майно – квартиру, що належить її братові.
Аналізуючи повідомлені суддею Самченко Т.Є. обставини, Вища рада правосуддя дійшла висновку, що регулярні відвідування нею Автономної Республіки Крим після лютого 2014 року не були обумовлені нагальною потребою, тобто виключними життєвими ситуаціями / життєвою необхідністю. У протилежному випадку, очевидно, що Самченко Т.Є. мала б пам’ятати, хоч і зі спливом тривалого проміжку часу (10 років), ті життєві ситуації, що спонукали її до нагального відвідування тимчасово окупованої російською федерацією території України – Автономної Республіки Крим, незважаючи на загрозу власній безпеці, безпеці близьких осіб та національній безпеці України.
У межах роботи Вищої ради правосуддя із проєктом Єдиних показників, зокрема, Головне управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України листом від 22 серпня 2024 року № 14/5-5935, Головне управління розвідки Міністерства оборони України листом від 29 серпня 2024 року № 222/6/473 повідомили, що … «виходячи з виявлених форм і методів діяльності спецслужб російської федерації, можливо стверджувати, що ризики вербування спецслужбами держави-агресора громадян України, насамперед із так званої категорії ризику, які відвідували або відвідують тимчасово окуповані території України, територію держави-агресора або її сателітів, є об’єктивно реальними.
В умовах збройної агресії російської федерації проти України, що триває, будь-яка так звана «нагальність потреби» такого виїзду не співвідноситься із прогнозованими ризиками і загрозами, насамперед безпосередньо життю і здоров’ю особи (судді / кандидата), а також державній безпеці та національним інтересам України у разі затримання такої особи, її вербування тощо.
Як зазначило Головне управління розвідки Міністерства оборони України, спецслужби держави-агресора постійно проводять заходи, направлені на збір інформації, а також створення (документування) компрометуючих матеріалів стосовно громадян України з метою подальшого їх вербування. Ризики вербування громадян, які відвідували територію російської федерації чи тимчасово окуповані території України, значно зростають у зв’язку з високою активністю там спецслужб держави-агресора та достатньо широкими їх можливостями».
Головне управління розвідки Міністерства оборони України констатувало, що представники органів державної влади (зокрема судової), зважаючи на специфіку їхньої діяльності та доступ до чутливої інформації, а також особи, з якими вони спілкуються чи перебувають у родинних та дружніх стосунках, становлять особливий інтерес для спецслужб держави-агресора.
Отже, перебування вказаних осіб на тимчасово окупованих територіях України та/або території російської федерації з високою ймовірністю може призвести до ризиків виникнення загроз їхньому життю та здоров’ю, здійснення підходів та вербувальних пропозицій з боку спецслужб держави-агресора під різними приводами, у тому числі з використанням засобів впливу у вигляді шантажу.
Призначення таких громадян України на посади, зокрема суддів, суттєво підвищує їхні агентурні можливості та зацікавленість ними спецслужб держави-агресора, а також створює загрозу національній безпеці України.
Вища рада правосуддя вважає за доцільне наголосити, що 25 червня 2024 року Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) публічно оголосив рішення по суті в міждержавній справі «Україна проти Росії (щодо Криму)» за заявами № 20958/14 та № 38334/18. Ця справа стосується масових і систематичних порушень росією прав людини на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя та порушень прав українських політичних в’язнів.
У цьому рішенні ЄСПЛ вказав, що Уряд України надав вичерпні докази, які ефективно та поза всяким сумнівом продемонстрували масштабні та систематичні порушення представниками російської федерації та підконтрольними їй особами прав і свобод, що захищаються Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та протоколами до неї.
Ключовим моментом у цьому рішенні є визнання того, що російська федерація діяла з порушенням правил міжнародного гуманітарного права та положень Конвенції, необґрунтовано встановивши своє законодавство на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
У рішенні ЄСПЛ встановив, що українська сторона довела існування систематичних порушень прав людини щодо громадян України з початку тимчасової окупації росією Кримського півострова.
Так, порушення статті 8 Конвенції (Право на повагу до приватного і сімейного життя) суд знайшов у декількох епізодах, зокрема у примусовому нав’язуванні російського громадянства на окупованій території та відсутності належної процедури, яка дала б змогу відмовитися від цього громадянства.
ЄСПЛ також зробив висновки щодо системних порушень, які стосуються права на життя за статтею 2, заборони жорстокого поводження за статтею 3, права на свободу та особисту недоторканність за статтею 5 Конвенції.
Самченко Т.Є., будучи призначеною на посаду судді Єнакіївського міського суду Донецької області Указом Президента України від 17 січня 2014 року № 13/2014, безпосередньо з квітня 2014 року була очевидицею збройної агресії російської федерації на Сході України, у зв’язку із чим була вимушена покинути місце постійного проживання, та згодом Указом Президента України від 21 квітня 2015 року № 226/2015 була переведена на посаду судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області з огляду на тимчасову окупацію російською федерацією частини Донецької області, зокрема міста Єнакієве та призупинення роботи Єнакіївського міського суду Донецької області.
Наведене дає підстави для висновку, що Самченко Т.Є., починаючи з 2014 року, не могла не усвідомлювати ризиків відвідування нею та членами її родини території держави-агресора чи тимчасово окупованих територій України.
Незважаючи на наведене, Самченко Т.Є. вже 18 червня 2014 року без наявної нагальної потреби здійснила першу поїздку на тимчасово окуповану територію України – в Автономну Республіку Крим, тобто перетинала контрольно-пропускні пункти, один із яких підконтрольний представникам окупаційної влади, певний проміжок часу перебувала під юрисдикцією представників окупаційної влади.
Необґрунтованим є також висновок ВККСУ в рішенні від 25 березня 2024 року № 75/ко-24 про відсутність відомостей щодо порушення Самченко Т.Є. норм чинного законодавства під час перетину кордону, оскільки, як убачається з відомостей суддівського досьє Самченко Т.Є., 13 січня 2015 року вона здійснила авіавиліт рейсом 315 «ЗАПОРІЖЖЯ–ВНУКОВО» в напрямку території російської федерації, після чого 18 січня 2015 року повернулася на підконтрольну Україні територію через пункт пропуску «Чонгар» (код 605), що розташований на межі Херсонської області з тимчасово окупованим Кримом.
Законом України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі – Закон № 1207-VII), у редакції від 22 листопада 2014 року, зокрема, було визначено порядок в’їзду осіб на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї.
Стаття 10 Закону № 1207-VII передбачала, що громадяни України мають право на вільний та безперешкодний в’їзд на тимчасово окуповану територію і виїзд з неї через контрольні пункти в’їзду-виїзду за умови пред’явлення документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Натомість, як встановлено Вищою радою правосуддя, вʼїзд Самченко Т.Є. у січні 2015 року на тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим вочевидь відбувся з території російської федерації, тобто з порушенням порядку, встановленого Законом № 1207-VII.
Вища рада правосуддя на цьому акцентує особливу увагу, оскільки суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону та демонструвати високі стандарти поведінки з метою зміцнення довіри до судової влади та утвердження авторитету правосуддя.
Зазначені факти, на переконання Вищої ради правосуддя, породжують обґрунтований сумнів у особистій доброчесності судді Самченко Т.Є., але ВККСУ не надала належної оцінки таким обставинам у межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді.
Щодо професійної доброчесності
Вища рада правосуддя встановила факти незастосування суддею Самченко Т.Є. у справах про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), обов’язкового додаткового виду стягнення – позбавлення права керування транспортним засобом.
Законом України від 7 липня 2016 року № 1446-VIII «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» (далі – Закон № 1446-VIII), який набрав чинності 27 липня 2016 року, абзац другий частини першої статті 130 КУпАП викладено в такій редакції:
«тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб – накладення штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».
Попередня редакція частини першої статті 130 КУпАП (до набрання чинності Законом № 1446-VIII) передбачала, що «керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого спʼяніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого спʼяніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого спʼяніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, – тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від одного до двох років, або адміністративний арешт на строк від семи до десяти діб і на інших осіб – накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк від семи до десяти діб».
Розглядаючи справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 130 КУпАП, суддя Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області Самченко Т.Є. ухвалила постанови від 5 квітня 2017 року у справі № 208/1269/17 та від 1 березня 2018 року у справі № 208/932/18, у яких застосувала до правопорушників основне стягнення у вигляді штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян без застосування обов’язкового додаткового виду адміністративного стягнення – позбавлення права керування транспортним засобом.
Зазначені судові рішення суддя Самченко Т.Є. мотивувала наявністю підстав для застосування до справ про адміністративні правопорушення у зв’язку із прогалиною у законодавчому акті аналогії кримінального законодавства щодо порядку призначення покарання, зокрема, щодо можливості звільнення від призначення обовʼязкового додаткового покарання, як це визначено у статті 69 Кримінального кодексу України.
Водночас, главою 4 «Накладення адміністративного стягнення» Загальної частини розділу ІІ «Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність», а також статтею 130 КУпАП в чинній на час розгляду суддею Самченко Т.Є. справ про адміністративні правопорушення чітко урегульовано порядок накладення адміністративних стягнень на осіб, визнаних винними у вчиненні адміністративних правопорушень.
Застосування суддею Самченко Т.Є. аналогії кримінального законодавства до адміністративно-деліктної галузі створило умови, за яких особи, визнані винними у вчиненні адміністративних правопорушень, уникнули застосування до них судом передбаченої законом відповідальності у вигляді обов’язкового додаткового виду адміністративного стягнення – позбавлення права керування транспортним засобом.
Зазначене, на переконання Вищої ради правосуддя, породжує обґрунтований сумнів у професійній доброчесності судді Самченко Т.Є., однак ВККСУ не надала таким обставинам належної оцінки у межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді.
Щодо майнової доброчесності
Відповідно до статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» судді є суб’єктами, на яких поширюється дія цього Закону.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» у декларації зазначаються відомості про об’єкти нерухомості, що належать суб’єкту декларування та членам його сім’ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочин, внаслідок якого набуте таке право.
Вищою радою правосуддя встановлено, що суддя Самченко Т.Є. у щорічних деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2018, 2019 роки декларувала перебування у власності її чоловіка ОСОБА1 (у 2018 році – особа, з якою вона спільно проживала, але не перебувала у шлюбі) об’єкта нерухомого майна – житлового будинку за адресою: АДРЕСА1.
Цей об’єкт нерухомості ОСОБА1 набув у власність на підставі двох договорів дарування нерухомого майна, укладених між ОСОБА2 та ОСОБА1, а саме:
договору дарування 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА1, що має характеристики: А-1 житловий будинок, житловою площею 35,6 кв.м, загальною площею 53,1 кв.м; Б-1 літня кухня, сарай; В-1 вбиральня; Г-1 теплиця; Д-1 літній душ; Е-1 сарай; № 1, 3 огорожа; № 2 хвіртка; № 4 водопровід; № 5 рукомийник; № 6 огорожа; № 7 огорожа; № 8 цоколь; № 9 зливна яма; № 10 ворота. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Кам’янського міського нотаріального округу Моісєєнко Д.О., серія та номер: НМХ 227895, зареєстрований у реєстрі № 1301, виданий 22 грудня 2017 року, номер запису про право власності: ____;
договору дарування 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА1 , що має характеристики: А-1 житловий будинок, житловою площею 35,6 кв.м, загальною площею 53,1 кв.м; Б-1 літня кухня, сарай; В-1 вбиральня; Г-1 теплиця; Д-1 літній душ; Е-1 сарай; № 1, 3 огорожа; № 2 хвіртка; № 4 водопровід; № 5 рукомийник; №6 огорожа; № 7 огорожа; № 8 цоколь; № 9 зливна яма; № 10 ворота. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Кам’янського міського нотаріального округу Моісєєнко Д.О., серія та номер: НМХ 227895, зареєстрований у реєстрі № 1302, виданий 22 грудня 2017 року, номер запису про право власності: ____.
У пункті 3 кожного з договорів дарування зазначено, що житловий будинок належить дарувальнику (ОСОБА2) на праві приватної власності та був отриманий у власність на підставі рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 жовтня 2017 року у справі № 207/1132/17 (провадження № 2/207/916/17).
Рішенням Кам’янської міської ради від 26 липня 2019 року № 1498-34/VIІ ОСОБА1 надано у приватну власність земельну ділянку кадастровий номер ____, площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА1, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Зазначені обставини встановлено в рішенні Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 червня 2020 року у справі № 207/3935/19 за позовом Кам’янської міської ради Дніпропетровської області до ОСОБА1, ОСОБА2, треті особи: Управління державного архітектурно-будівельного контролю, приватний нотаріус Кам’янського міського нотаріального округу Моісєєнко Д.О., про визнання недійсними договорів дарування житлової нерухомості та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Зазначеним судовим рішенням також установлено, що фактично на підставі рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 жовтня 2017 року у справі № 207/1132/17 ОСОБА2 отримав у власність об’єкт нерухомості, якого взагалі не існує, який існував лише на папері, і який був надалі подарований ним ОСОБА1, який, у свою чергу, під неіснуючий об’єкт нерухомості отримав земельну ділянку кадастровий номер ____ у власність нібито для обслуговування житлового будинку. Відведення земельної ділянки у власність ОСОБА1 для обслуговування житлового будинку, було здійснено на підставі документів, які фактично не відповідали реальним обставинам справи.
Земельна ділянка кадастровий номер ____, яка відведена у власність ОСОБА1 для обслуговування житлового будинку, якого не існує, використовується зовсім за іншим цільовим призначенням. Фактично на момент візуального обстеження за вказаною вище адресою на земельній ділянці орієнтовною площею 0,1000 га житловий будинок відсутній, частина не використовувалася та була частково загороджена парканом зі сторони вулиці Січеславський шлях. На іншій частині земельної ділянки орієнтовною площею 0,0585 га (зі східного боку) частково розташований автозаправний пункт «УкрГаз».
Рішенням Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 червня 2020 року у справі № 207/3935/19 позовні вимоги Кам’янської міської ради Дніпропетровської області задоволено.
Визнано недійсними та застосовано наслідки недійсності договорів дарування укладених між ОСОБА2 та ОСОБА1, а саме :
договору дарування 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА1 , що має характеристики: А-1 житловий будинок, житловою площею 35,6 кв.м, загальною площею 53,1 кв.м; Б-1 літня кухня, сарай; В-1 вбиральня; Г-1 теплиця; Д-1 літній душ; Е-1 сарай; № 1, 3 огорожа; № 2 хвіртка; № 4 водопровід; № 5 рукомийник; № 6 огорожа; № 7 огорожа; № 8 цоколь; № 9 зливна яма; № 10 ворота, серія та номер: НМХ227895, зареєстрований в реєстрі № 1301, виданий 22 грудня 2017 року, номер запису про право власності: ____;
договору дарування 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА1, що має характеристики: А-1 житловий будинок, житловою площею 35,6кв.м., загальною площею 53,1кв.м.; Б-1 літня кухня, сарай; В-1 вбиральня; Г-1 теплиця; Д-1 літній душ; Е-1 сарай; № 1, 3 огорожа; № 2 хвіртка; № 4 водопровід; № 5 рукомийник; № 6 огорожа; № 7 огорожа; № 8 цоколь; № 9 зливна яма; № 10 ворота, серія та номер: НМХ 227896, зареєстрований у реєстрі № 1302, виданий 22 грудня 2017 року, номер запису про право власності: ____, які посвідчені приватним нотаріусом Кам’янського міського нотаріального округу Моісєєнко Д.О.
Припинено речове право власності за ОСОБА1 на об’єкт нерухомого майна – житловий будинок, за адресою: АДРЕСА1, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власної на нерухоме майно за номерами запису про право власності по 1/2 частині: № ____, № ____.
Скасовано та припинено право власності ОСОБА1 на земельну ділянку кадастровий номер ____.
Відповідно до пункту 4.7 Бангалорських принципів поведінки суддів суддя має бути обізнаний про свої особисті та матеріальні інтереси конфіденційного характеру та має вживати розумних заходів з метою отримання інформації про матеріальні інтереси членів своєї родини.
Натомість Самченко Т.Є. у щорічній декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2019 рік не відобразила наявність права власності чоловіка ОСОБА1 на земельну ділянку кадастровий номер ____, площею 0,1000 га, набуту ним у приватну власність на підставі рішення Кам’янської міської ради від 26 липня 2019 року № 1498-34/VIІ.
У своїх поясненнях Самченко Т.Є. наголошувала, що чоловік ОСОБА1 не повідомляв їй про укладення між ним і ОСОБА2 договорів дарування частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА1, фактично таким майном не користувався, а договір уклав на прохання друга в інтересах третьої особи, тому щойно їй стало відомо про таке нерухоме майно, вона почала зазначати його в деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а після ухвалення рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 червня 2020 року у справі № 207/3935/19 – припинила декларувати.
На переконання Вищої ради правосуддя, суддя Самченко Т.Є. не вживала достатніх зусиль для того, щоб бути поінформованою про майнові інтереси членів своєї сім’ї, а саме чоловіка ОСОБА1, допустила недбале ставлення до обов’язку декларування в частині відображення у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2019 рік у розділі 3 «Об’єкти нерухомості» належності її чоловіку ОСОБА1 на праві власності земельної ділянки кадастровий номер ____, площею 0,1000 га, яку він набув у власність на підставі рішення Кам’янської міської ради від 26 липня 2019 року № 1498-34/VIІ.
Зазначене породжує обґрунтований сумнів у майновій доброчесності судді Самченко Т.Є., але ВККСУ не надала належної оцінки таким обставинам у межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді.
Висновки Вищої ради правосуддя
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 7 листопада 2019 року у справі № 9901/243/19 висловила правову позицію щодо застосування статті 37 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та частини дев’ятнадцятої статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, що діяла до 9 грудня 2023 року), яка полягає в тому, що Вища рада правосуддя може заново оцінити кандидата на посаду судді та дійти іншого висновку, ніж ВККСУ. Хоча рекомендація ВККСУ спирається винятково на об’єктивні критерії, Вища рада правосуддя може не погодитися з ВККСУ тільки з підстав, передбачених законом.
Законом України від 9 грудня 2023 року № 3511-IX «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри» розділ ІV «Порядок зайняття посади судді» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» викладено в новій редакції.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 796 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вища рада правосуддя відмовляє у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду з підстав наявності обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням.
Доброчесність – це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах доброго ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов’язків та здійснення правосуддя.
Відповідно до пункту 8 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності (далі – Висновок КРЄС), повноваження, що надані суддям, тісно пов’язані з цінностями правосуддя, справедливості та свободи. Стандарти поведінки, які застосовуються до суддів, випливають із цих цінностей і є передумовами довіри до здійснення правосуддя.
Кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов`язків та в особистому житті (пункт 50 Висновку КРЄС).
Згідно зі статтею 1 та статтею 3 розділу I Кодексу суддівської етики від 22 лютого 2013 року, суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.
У пункті 20 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки (далі – Рекомендація CM/Rec) вказано, що судді не можуть ефективно здійснювати правосуддя без довіри громадськості, адже вони є частиною суспільства, якому служать. Їм слід бути обізнаними щодо очікувань громадськості від судової системи та скарг на її функціонування.
Зазначені вище положення міжнародних документів та Кодексу суддівської етики визначають, що авторитет судової влади має вселяти довіру суспільства до здійснення правосуддя.
Авторитет суду та його рішень багато в чому пов’язується з авторитетом судді, оцінкою його поведінки як у сфері судочинства, так і поза межами його професійної (службової) діяльності.
Повноваження, надані суддям, тісно пов’язані з такими цінностями правосуддя, як незалежність, неупередженість, чесність, честь, гідність, професіоналізм. Стандарти суддівської діяльності в цілому і поведінки суддів, зокрема, випливають із конституційних принципів, міжнародних договорів, до яких приєдналась держава Україна, а також із законів України. Зазначені цінності і є передумовами довіри суспільства до здійснення правосуддя.
В основі довіри до судової влади лежить віра кожного громадянина, суспільства в цілому в те, що об’єкт довіри (суд) добровільно бере на себе і виконує зобов’язання захистити інтереси громадянина та суспільства.
Професійні та моральні якості суддів відображають рівень здійснення правосуддя в державі. Посада судді вимагає як максимальної концентрації професійних знань, так і високого рівня моральних якостей особи, а тому особисті й моральні якості кандидата на посаду судді є поряд із професійними якостями визначальними характеристиками при вирішенні питання про призначення його на посаду.
Отже, за результатами розгляду рекомендації ВККСУ, викладеної в рішенні від 12 березня 2024 року № 313/дс-24, матеріалів особової справи (досьє) судді Самченко Т.Є., додатково здобутих Вищою радою правосуддя відомостей у сукупності з поясненнями судді Самченко Т.Є., Вища рада правосуддя констатує, що ВККСУ не дала належної оцінки зазначеним вище відомостям в межах процедури кваліфікаційного оцінювання Самченко Т.Є., які у своїй сукупності дають підстави для обґрунтованого сумніву у відповідності судді критерію доброчесності (особистої, майнової, професійної).
Узагальнюючи, Вища рада правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення Самченко Т.Є. на посаду судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
З огляду на наведене, на підставі статей 127, 131 Конституції України, статей 69, 796 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статей 3, 30, 34, 36, 37 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя
вирішила:
відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення Самченко Тамари Євгеніївни на посаду судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
Голова Вищої ради правосуддя
Члени Вищої ради правосуддя
Тетяна БОНДАРЕНКО
Сергій БУРЛАКОВ
Олег КАНДЗЮБА
Оксана КВАША
Олена КОВБІЙ
Алла КОТЕЛЕВЕЦЬ
Дмитро ЛУК’ЯНОВ
Олексій МЕЛЬНИК
Микола МОРОЗ
Інна ПЛАХТІЙ
Ольга ПОПІКОВА
Віталій САЛІХОВ
Олександр САСЕВИЧ