X
Введіть слово для пошуку

Акт ВРП

Україна
Вища рада правосуддя
Рішення
Київ
17.12.2020
3509/0/15-20
Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 29 липня 2020 року № 2299/3дп/15-20 про притягнення судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Литвиненка І.Ю. до дисциплінарної відповідальності

Вища рада правосуддя, розглянувши у режимі відеоконференції скаргу судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Литвиненка Ігоря Юрійовича на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 29 липня 2020 року № 2299/3дп/15-20,

 

встановила:

 

до Вищої ради правосуддя 8 серпня 2020 року надійшла скарга судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Литвиненка І.Ю. на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (далі – Дисциплінарна палата) від 29 липня 2020 року № 2299/3дп/15-20 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.        

Суддя Литвиненко І.Ю. не погоджується із рішенням Дисциплінарної палати, вважає, що його дії під час розгляду справ №№ 200/12806/17, 200/15179/17, 200/20739/17, 200/1712/18 помилково кваліфіковані як дисциплінарний проступок, у зв’язку із чим просить рішення скасувати повністю, а дисциплінарне провадження закрити.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 10 серпня 2020 року скаргу (унікальний номер 3731/0/6-18) передано члену Вищої ради правосуддя Худику М.П. для проведення перевірки.

Скарга судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Литвиненка І.Ю. подана з дотриманням вимог, визначених Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

Суддя Литвиненко І.Ю., скаржник – Дніпровська міська рада повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги судді. Зазначену інформацію оприлюднено на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

Суддя та скаржник повідомлені про розгляд скарги на рішення Дисциплінарної палати 29 жовтня 2020 року шляхом надіслання відповідного повідомлення поштою, розміщення його на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя. Крім того, з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та забезпечення реалізації прав судді та скаржника, визначених пунктами 12.30, 13.9 Регламенту Вищої ради правосуддя, їм запропоновано взяти участь у вказаному засіданні в режимі відеоконференції.

Суддя Литвиненко І.Ю. скористався своїм правом брати участь у засіданні Вищої ради правосуддя, надавати пояснення у режимі відеоконференції, про що у встановлений строк надіслав відповідне клопотання.

Суддя підтримав доводи скарги, пояснив, що наполягає на її задоволенні.

Суддя та скаржник повідомлені про розгляд скарги на рішення Дисциплінарної палати 17 грудня 2020 року шляхом надіслання відповідного повідомлення поштою, розміщення його на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя. Крім того, з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та забезпечення реалізації прав судді та скаржника, визначених пунктами 12.30, 13.9 Регламенту Вищої ради правосуддя, їм запропоновано взяти участь у вказаному засіданні в режимі відеоконференції.

Суддя Литвиненко І.Ю. скористався своїм правом брати участь у засіданні Вищої ради правосуддя, надавати пояснення у режимі відеоконференції, про що у встановлений строк надіслав відповідне клопотання.

Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу та матеріали дисциплінарної справи, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Худика М.П., суддю Литвиненка І.Ю., дійшла висновку, що скарга на рішення Дисциплінарної палати від 29 липня 2020 року № 2299/3дп/15-20 не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суддя Литвиненко І.Ю. не погоджується з рішенням Дисциплінарної палати від 29 липня 2020 року № 2299/3дп/15-20, вважає його безпідставним та просить скасувати повністю, а дисциплінарне провадження стосовно нього закрити.

У скарзі до Вищої ради правосуддя суддя Литвиненко І.Ю. зазначає таке.

1. У результаті затвердження суддею мирової угоди під час розгляду цивільної справи № 200/5719/18 відповідачі не були позбавлені права власності, оскільки ані офіційний, ані фактичний перехід часток у статутному капіталі товариств не відбувся, реєстраційні зміни не вносились, прибуток не перерозподілявся. Відповідачі не звертались до суду із заявою про поворот виконання судового рішення у вигляді ухвали про затвердження мирової угоди; не просили зупинити виконання такого рішення; не подавали скарги на його дії із зазначенням того, що внаслідок прийнятого суддею рішення їх позбавлено власності чи завдано їм матеріального збитку, а єдиною підставою для висновку про те, що Бабушкінським районним судом міста Дніпропетровська порушено правила підсудності, може бути відповідна ухвала апеляційного суду, постановлена за результатами перегляду ухвали суду про відкриття провадження у справі. Такий перегляд апеляційним судом не здійснювався, оскільки сторони зі скаргою не звертались, а апеляційний суд при скасуванні ухвали суду про затвердження мирової угоди порушень правил територіальної підсудності не встановив.

Суддя вважав, що в його діях відсутнє порушення права на справедливий суд, оскільки конвенційних прав він не порушував.

На переконання судді, прийняття судом рішення за відсутності доказів належного повідомлення сторін про час, день та місце розгляду справи є підставою для скасування рішення судом апеляційної інстанції. Однак це не є безумовною підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, оскільки необхідно обов’язково встановити факт спричинення внаслідок прийняття рішення за таких умов шкоди правам або інтересам особи.

Суддя переконаний, що відповідачам було відомо про розгляд суддею справи, оскільки адвокати АО «Інтегрітіс», які представляли інтереси ОСОБА1, ОСОБА2, ОСОБА3, ОСОБА4, подавали відповідні заяви. Під час розгляду дисциплінарної справи суддя Литвиненко І.Ю. пояснив, що провадження у справі відкрито іншим складом суду і допуск до участі справі особи, що представлялась як Марчуков Д.В., як представника відповідачів здійснений суддею Женеску Е.В.

Незважаючи на те, що відповідачі ОСОБА2, ОСОБА3, ОСОБА4 не брали участі у розгляді справи в суді першої інстанції, під час апеляційного перегляду ухвали суду та після скерування справи до суду першої інстанції на новий розгляд будь-яких доказів, заяв по суті справи чи із процесуальних питань вони не подавали. У зв’язку із цим стверджувати про те, що неучасть у розгляді справи відповідачів унеможливила реалізацію ними своїх процесуальних прав та обов’язків, неправильно, оскільки такий висновок не тільки не відповідає фактичним обставинам справи, а є припущенням.

Суддя стверджував, що не допустив упередженості, оскільки вжив усіх можливих заходів задля своєчасного ознайомлення відповідачів із матеріалами цивільної справи, отримання технічних записів судового засідання, надіслання справи до апеляційного суду, відновлення матеріалів втраченого судового провадження, надіслання копій рішень для оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Вважає, що розгляд справи за участю громадян Туреччини можливий, оскільки підстави виникнення позову мали місце на території України, відповідачі мають майно на території України, один із відповідачів зареєстрований у Шевченківському районі міста Дніпра, що підпадає під юрисдикцію Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська; апеляційний суд при перегляді ухвали про затвердження мирової угоди не встановив порушень правил підсудності, а підставою скасування судового рішення стало неналежне повідомлення відповідачів про час, день і місце розгляду справи та затвердження мирової угоди із виходом за межі позовних вимог.

На переконання Литвиненка І.Ю., він не був зобов’язаний переслуховувати записи фіксації судових засідань у справі, оскільки нарікань на роботу судді Женеску Е.В. у нього не було, а скарги на її дії як судді, крім випадків затягування розгляду справ, до нього як голови суду не надходили.

Суддя Литвиненко І.Ю. вказує, що допустив у справі № 200/5719/18 помилку, яка була усунута судом апеляційної інстанції, а отже, усунуто можливі негативні наслідки для учасників справи.

 

2.Стосовно розгляду справ як слідчий суддя Литвиненко І.Ю. зазначив, що наведені у скарзі твердження Дніпровської міської ради про те, що недобудований будинок має усі ознаки самочинного будівництва, оскільки земельна ділянка для будівництва багатоповерхівки не відводилася, а особа, яка здійснювала будівництво, будь-яких дозвільних документів на здійснення підготовчих та будівельних робіт не отримувала, не відповідають дійсності.

Вказав, що на цей час у провадженні суддів Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська перебуває на розгляді низка цивільних справ за позовами Дніпровської міської ради до ОСОБА5, ОСОБА6, ОСОБА7, ОСОБА8 про визнання недійсними правочинів з купівлі-продажу квартир у недобудові та скасування державної реєстрації права власності (справи №№ 200/15452/17, 200/15447/17, 200/15455/17). Також не розглянуто цивільну справу № 200/16826/17 за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА9, ОСОБА5 про визнання недійсним правочину та скасування державної реєстрації права власності.

Стверджує, що дії Дніпровської міської ради з визначення недобудови об’єктом комунальної власності у спосіб, не встановлений законом, тобто з перевищенням владних повноважень та фактичним привласненням судової функції, є неправомірними. Вважає такі дії Дніпровської міської ради свавільним втручанням у права власника, особа якого була добре відома міській раді внаслідок численних судових спорів із цього приводу за його участю. При цьому послався на дослідження професора Харківського національного університету внутрішніх справ ОСОБА10, експерта Центру судової експертизи та експертних досліджень Державного підприємства «Інформаційні судові системи» ОСОБА11.

Зазначив, що апеляційний суд, на його думку, підтвердив правомірність винесення ним ухвал як слідчим суддею, при постановленні ухвали він керувався загальними засадами кримінального провадження у зв’язку із неврегульованістю, на його переконання, питання, яке вирішувалося нормами Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), а норму частини першої статті 167 КПК України застосував тому, що заявники фактично були позбавлені можливості володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Вважає, що діяв добросовісно з метою виконання покладеної на нього законом функції у вигляді здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні на стадії досудового слідства, керуючись при цьому загальними засадами кримінального провадження, що прямо передбачено частиною другою статті 8, частиною п’ятою статті 9 КПК України. Під час розгляду скарг встановив порушення з боку органу досудового розслідування, які були явними, невиправданими та становили втручання у право власності.

Вказав, що Дисциплінарна палата мала надати оцінку діям скаржника, натомість, на переконання судді, помилково ототожнено факт набуття права власності із фактом його державної реєстрації, витлумачено такий факт державної реєстрації як підставу виникнення права, що, як вважає суддя, є юридичною помилкою, намаганням підмінити поняття причини та наслідку.

На думку судді, оскільки втручання у права ОСОБА5, ОСОБА7, ОСОБА8 не було співмірним із державними інтересами, відбулось не у спосіб, встановлений законом (суддя послався на статтю 16 КПК України), не відповідало поняттю «правомірна мета», відмова у розгляді скарг цих осіб призводила до порушення права, гарантованого статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таке втручання, на переконання судді, було тривалим, що не обґрунтовувалось наявністю відповідних ризиків. Вказав, що тривала бездіяльність органів досудового розслідування, яка полягала у нездійсненні розслідування кримінального провадження, та відмова ОСОБА9, ОСОБА5 у продовженні строку дії оренди земельної ділянки призвели до прийняття Дніпровською міською радою рішення про зміну форми власності на нерухоме майно, реєстрацію такого права під час дії ухвали слідчого судді про арешт майна.

У зв’язку із цим суддя наголосив, що положеннями КПК України прямо не передбачено процедури повернення майна, яке не є тимчасово вилученим у порядку статті 168 КПК України та не є арештованим, однак утримується органом досудового розслідування, що вказує на відсутність ефективного засобу юридичного захисту права власності на таке майно. Відповідно до статті 100 КПК України майно як речовий доказ має бути якнайшвидше повернене власнику, за винятком випадків арешту чи отримання тимчасового доступу на підставі ухвали слідчого судді. Речові докази, як вказує суддя, можуть бути або вилученими, або наданими добровільно, третього варіанту законодавець не передбачив. У вирішених суддею скаргах заявники не надавали слідчому дозволу чи згоди на передання майна. Отже, за висновком судді, речові докази були саме вилученими.

Вказував, що поняття «інші процесуальні дії, які має вчинити слідчий», вжите у пункті 1 частини першої статті 303 КПК України, містить певну процесуальну невизначеність. Наголосив, що невизначеність і нечіткість правової норми призводять до її неоднакового розуміння та тлумачення, що призводить до різного застосування на практиці.

Суддя стверджує, що не допустив порушення конвенційних прав Дніпровської міської ради, оскільки конвенційні гарантії на юридичних осіб публічного права не поширюються. При цьому судді не інкриміновано такий склад дисциплінарного проступку, як «інше грубе порушення закону, яке призвело до істотних негативних наслідків».

На переконання судді, Дисциплінарна палата неправильно кваліфікувала його дії як порушення конвенційних прав людини і основоположних свобод, а саме порушення права власності та права на справедливий суд, не взявши до уваги те, що конвенційні гарантії не захищають юридичних осіб публічного права. На підтвердження своїх доводів суддя послався на рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) від 22 листопада 2007 року у справі «Україна-Тюмень проти України» (пункт 26), а також на рішення (постанову) Верховного Суду у справі № 9901/511/19 від 5 березня 2020 року. Вказав, що правові висновки ЄСПЛ не можуть бути застосовані за аналогією для захисту прав та інтересів суб’єктів владних повноважень, оскільки законодавство України побудовано на основі конституційного принципу, тобто права, свободи людини та їх гарантії визначають спрямованість діяльності держави і є вектором її дій, а не навпаки. За висновком судді, визначені законодавством права, свободи людини та їх гарантії не можуть бути притаманні органам державної влади, оскільки їхнім головним обов’язком є утвердження та забезпечення прав і свобод людини.

Отже, на думку судді, висновок Дисциплінарної палати про порушення ним конвенційних прав людини за таких обставин є неправильним.

Розглядаючи скаргу судді Литвиненка І.Ю., необхідно виходити з такого.

Дисциплінарна палата ухвалою від 11 грудня 2019 року № 3427/3дп/15-19 за власною ініціативою відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Литвиненка І.Ю. з підстав можливої наявності в його діях ознак дисциплінарних проступків, відповідальність за які передбачена підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Ухвалою Дисциплінарної палати від 13 травня 2020 року № 1251/3дп/15-20 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Литвиненка І.Ю. за дисциплінарними скаргами Дніпровської міської ради з підстав можливої наявності в його діях ознак дисциплінарних проступків, відповідальність за які передбачена підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Рішенням Дисциплінарної палати від 29 липня 2020 року суддю Литвиненка І.Ю. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади судді.

Під час розгляду дисциплінарної справи встановлено, що 30 березня 2018 року до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА12 до ОСОБА13 про стягнення грошових сум, якій присвоєно номер 200/5719/18. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу від 30 березня 2018 року вказану заяву передано для розгляду судді Женеску Е.В.

12 червня 2018 року до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська надійшла заява про затвердження мирової угоди, згідно з якою відповідачі, які є учасниками ТОВ «ІК АКТИВ», відступали в рахунок визнаної ними заборгованості за договором позики належні їм корпоративні права зазначеного товариства на користь позивача.

Ухвалою від 21 червня 2018 року суддя Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Женеску Е.В. задовольнила заяву про самовідвід від розгляду справи з огляду на недовіру позивача. На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи № 200/5719/18 між суддями від 23 червня 2018 року справу передано судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Литвиненку І.Ю.

Суддя Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Литвиненко І.Ю. ухвалою від 27 червня 2018 року справу № 200/5719/18 прийняв до провадження та призначив її до розгляду у підготовчому засіданні на 4 липня 2018 року.

4 липня 2018 року розгляд справи відкладено на 10 липня 2019 року для надання відповідних доказів.

У судове засідання 10 липня 2018 року з’явився представник відповідачів Залізко В.С. У зв’язку з неявкою у судове засідання інших учасників справи розгляд справи відкладено на 13 липня 2018 року.

Ухвалою судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Литвиненка І.Ю. від 13 липня 2018 року у справі № 200/5719/18 визнано мирову угоду, укладену сторонами 3 липня 2018 року, за умовами якої відповідачі визнають позов.

Строк передачі грошових коштів та корпоративних прав у вигляді часток у статутному капіталі у розмірах, що визначений у цій угоді, становить один місяць з 14 липня 2018 року, тобто з наступного дня після затвердження судом мирової угоди. Вказано, що ухвала буде мати силу виконавчого документа відповідно до вимог частини третьої статті 208 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) та буде підлягати примусовому виконанню про стягнення з боржників заборгованості згідно з вимогами пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження».

18 липня 2018 року до суду надійшла апеляційна скарга представника відповідача ОСОБА1 ‒ адвоката Шипоші К.І. на ухвалу суду від 13 липня 2018 року, обґрунтована тим, що ОСОБА1 випадково із Єдиного державного реєстру судових рішень (далі – ЄДРСР) стало відомо про затвердження мирової угоди у справі № 200/5719/18, яку вона насправді не укладала, оскільки не перебуває у будь-яких правовідносинах із ОСОБА12 та ОСОБА13, не отримувала жодної повістки про час та місце розгляду справи, жодної судової ухвали і копії позовної заяви, не уповноважувала будь-яку особу здійснювати представництво її інтересів у суді. Вважала спір штучним та створеним із метою заволодіння майном, що належить їй та її бізнес-партнерам.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 28 березня 2019 року у справі № 200/5719/18 апеляційну скаргу ОСОБА1 на ухвалу Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 13 липня 2018 року задоволено. Ухвалу Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 13 липня 2018 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Визнаючи відповідно до умов мирової угоди за ОСОБА12 частки у статутному капіталі двох юридичних осіб, які не є предметом спору про стягнення боргу, суд детально не з’ясував, чи відповідає зазначена мирова угода вимогам закону, зокрема положенням статті 207 ЦПК України, чи стосується вона прав та обов’язків сторін, передбачених договором позики і предметом позову, чи пов’язані її умови зі спірними правовідносинами, чи законно відповідачі в розумінні положень статей 1046, 1049 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), укладаючи мирову угоду щодо корпоративних прав у вигляді часток у статутних капіталах юридичних осіб шляхом передання їх у власність позивача, виконали взяті на себе зобов’язання щодо повернення боргу та чи є вони співмірними із сумою боргу за договором позики.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що порушені вимоги ЦПК України щодо встановлення місця реєстрації відповідачів, оскільки адреси є неповними та не містять ані назви вулиці, ані номера будинку.

Суд першої інстанції не з’ясував та не перевірив місце проживання та реєстрації ОСОБА3, ОСОБА2, ОСОБА4, чим порушив вимоги частини шостої статті 187 ЦПК України.

Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції всупереч вимогам статей 498 ЦПК України не здійснив належного повідомлення іноземних осіб про дату, час та місце розгляду справи в Бабушкінському районному суді міста Дніпропетровська, учасниками якої вони є.

Розпочинаючи судовий розгляд, суд мав встановити, чи повідомлені про час і дату цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з’явилися у засідання.

Відповідно до частини другої статті 496 ЦПК України іноземні особи мають процесуальні права та обов’язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Дисциплінарною палатою встановлено, що суддя, залучаючи до участі у справі співвідповідачів, три з яких є громадянами Турецької Республіки, не з’ясував питання щодо їхнього місцезнаходження, незважаючи на те, що у договорі позики місцем їхнього проживання вказано Турецьку Республіку, а у заяві про залучення до участі у справі зазначена така адреса для листування: 50000, Україна, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг. Водночас достовірність вказаних адрес жодним чином не підтверджувалася.

Дисциплінарна палата вважала, що суддя залученням до участі у справі іноземних громадян, зважаючи на відсутність відомостей про наявність у них місця проживання або місцезнаходження в Україні або про те, що за їхньою згодою визначалася підсудність справи за їхньою участю українським судам, порушив вимоги ЦПК України та Закону України «Про міжнародне приватне право». Згідно із частиною першою статті 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Ухвалою Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська під головуванням судді Яковлева Д.О. від 5 грудня 2019 року у справі № 200/5719/18 на підставі нотаріально засвідченої заяви ОСОБА12 прийнято відмову від позову про стягнення коштів та закрито провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України.

У фотокопії матеріалів справи № 200/5719/18 відсутні відомості про здійснення судом виклику відповідачів до суду та надсилання їм ухвали про прийняття справи до провадження та призначення її розгляду. У матеріалах справи також відсутні документи, які підтверджують отримання відповідачем судових документів, що призвело до порушення процесуальних прав учасників судового провадження.

Також матеріали справи № 200/5719/18 не містять відомостей про надіслання учасникам справи судових повісток про виклик у підготовче судове засідання, а також інформації про їх вручення, що свідчить про порушення суддею Литвиненком І.Ю. вимог статей 8, 12, 128, 190, 223 ЦПК України з огляду на таке.

Із протоколів та записів судових засідань від 4, 10 та 13 липня 2018 року вбачається, що питання щодо повідомлення сторін у справі про час і місце розгляду справи, причини їх неявки в судове засідання і можливість проведення засідання за відсутності сторін відповідно до вимог ЦПК України суддею Литвиненком І.Ю. не вирішувались.

У фотокопіях матеріалів справи № 200/5719/18 наявні чотири копії довіреностей від імені ОСОБА3, ОСОБА2, ОСОБА4 та ОСОБА1 (довірителі), посвідчені приватним нотаріусом Тригуб Є.О., якими уповноважено Марчукова Дмитра Вікторовича та Нестеренко Анастасію Миколаївну (повірені) представляти їхні інтереси. При цьому на всіх копіях довіреностей відсутні підписи довірителів.

Із запису судового засідання 4 липня 2018 року вбачається, що суддя Литвиненко І.Ю. в судовому засіданні не перевіряв належність документів, якими уповноважено Марчукова Д.В. представляти інтереси відповідачів у справі.

Дисциплінарною палатою також встановлено, що 25 липня 2018 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тригуб Є.О. посвідчила заяву Марчукова Д.В., в якій він зазначив, що не брав участі у розгляді судової справи № 200/5719/18 у Бабушкінському районному суді міста Дніпропетровська як представник відповідачів, а також не подавав до зазначеного суду жодних заяв, у тому числі і мирових угод. Цього самого дня нотаріус Тригуб Є.О. повідомила, що не посвідчувала довіреностей від імені відповідачів у розгляді судової справи № 200/5719/18 та їх копій.

За результатами перевірки обставин дисциплінарної справи Вища рада правосуддя погоджується з рішенням Дисциплінарної палати стосовно дій судді Литвиненка І.Ю. під час розгляду цивільної справи № 200/5719/18 з огляду на таке.

Встановлені обставини справи, надані фотокопії матеріалів справи № 200/5719/18, аудіозаписи засідань, відновлені матеріали справи дають підстави для обґрунтованого висновку, що суддею Литвиненком І.Ю. не виконано належним чином обов’язку щодо встановлення осіб сторін, які беруть участь у справі, та наявності у них належних повноважень.

Дії судді Литвиненка І.Ю., а саме: допуск до участі у справі представника відповідачів без встановлення його особи та повноважень; неналежне повідомлення про час і місце розгляду справи сторін у справі, що призвело до істотного порушення їхніх прав на участь у розгляді справи, грубого порушення провадження у справі за участі громадян іноземних держав; неналежне виконання обов’язку щодо дотримання сторонами у справі процесуальних обов’язків є настільки очевидно помилковими, що не можуть бути кваліфіковані інакше ніж «явні помилки», тобто помилки, яких не міг би допустити розумний суд, що можна вважати «грубим свавіллям» (рішення ЄСПЛ від 5 лютого 2015 року у справі «Бочан проти України (№ 2)», пункт 62), а кількість допущених помилок не дає можливості констатувати судову помилку та свідчить про поетапне сприяння судді сторонам у досягненні ними цілей, що не пов’язані із завданнями та цілями правосуддя.

Твердження судді Литвиненка І.Ю. щодо відсутності у нього обов’язку встановлювати осіб та перевіряти наявність у них повноважень з огляду на те, що такі дії здійснив попередній склад суду, є необґрунтованим, оскільки суперечить обов’язку судді щодо розгляду справи спочатку.

Застосовуючи положення статті 6 Конвенції, ЄСПЛ неодноразово вказував, що Конвенція вимагає від держав-сторін вживати необхідних заходів для забезпечення ефективного здійснення прав, гарантованих статтею 6 (пункт 77 рішення у справі «Dilipak and Karakaya v. Turkey» від 4 березня 2014 року). Поза всяким сумнівом, право на справедливий судовий розгляд порушується, якщо особа взагалі не була залучена до судового розгляду, в результаті якого було вирішене питання про її права.

Зазначене виходить за межі простої суддівської помилки та є проявом недбалості судді Литвиненка І.Ю. при здійсненні правосуддя, що призвело до постановлення ухвали про затвердження мирової угоди.

Вирішення питання про права і обов’язки осіб, не залучених до судового розгляду, є неприпустимим. Спосіб дій, обраний суддею Литвиненком І.Ю., є вкрай небезпечним для правопорядку, оскільки створює передумови для того, що нерухоме майно могло бути відібране у будь-якого власника без його відома та участі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що перегляд судового рішення в апеляційному порядку і усунення апеляційним судом порушень, які допустив суд першої інстанції, не зменшує істотності таких порушень та їх наслідків для учасників судового провадження (постанова Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2019 року, справа № 11-592сап19).

Щодо тверджень судді Литвиненка І.Ю. про відсутність негативних та несприятливих наслідків для скаржників внаслідок затвердження мирової угоди і здійснення дій стосовно нерухомого майна слід зазначити, що цей факт сам по собі не може бути підставою для звільнення від дисциплінарної відповідальності судді, оскільки йдеться про порушення прав людини і основоположних свобод як таких, зокрема права власності.

Незабезпечення повідомлення відповідачів про час і місце розгляду справи та розгляд справи за їхньої відсутності, на думку Вищої ради правосуддя, вказують про наявність у діях судді Литвиненка І.Ю. складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення внаслідок недбалості істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків).

Обставини здійснення суддею Литвиненком І.Ю. провадження у справі, участь у якій беруть громадяни іноземних держав, без з’ясування, чи можуть такі особи бути відповідачами у справі з огляду на особливості підсудності справ з іноземним елементом, обставини прийняття суддею рішення, що врегульовує питання позбавлення права власності осіб, яким не було відомо про наявність спору щодо належного їм майна, вказують на наявність у діях судді Литвиненка І.Ю. ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод, зокрема права власності).

 

Стосовно скарги Дніпровської міської ради

Заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 19 червня 2015 року у справі № 202/5198/15 за ОСОБА9 визнано право власності на незакінчену будівництвом будівлю за адресою: ____________________________________.

10 вересня 2015 року на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в порядку добровільного виконання зобов’язання за позикою від 10 вересня 2015 року ОСОБА9 передав ОСОБА5 право власності на цей об’єкт як предмет іпотеки готовністю 44 %. Того самого дня за ОСОБА5 зареєстровано право власності, про що внесено запис № 11124916 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 11 вересня 2015 року заочне рішення від 19 червня 2015 року у справі № 202/5198/15-ц скасовано. Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 18 січня 2016 року позов ОСОБА9 у вказаній справі залишено без розгляду.

Заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 4 липня 2016 року у справі № 202/3999/16-ц за ОСОБА5 визнано право власності на частину цього об’єкта.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 8 серпня 2016 року заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 4 липня 2016 року у справі № 202/3999/16-ц скасовано. Рішенням Дніпровської міської ради від 20 вересня 2017 року № 83/24 «Про визначення об’єктом права комунальної власності територіальної громади міста Дніпра об’єкта нерухомого майна по вулиці Князя Володимира Великого (вулиця Плеханова), 13Б» зазначений об’єкт нерухомості визначено об’єктом права комунальної власності територіальної громади міста Дніпра.

20 вересня 2017 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна внесено запис № 22444688 про це.

Головним слідчим управлінням Національної поліції України (далі – ГСУ НП України) здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № _________________ від 6 березня 2013 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 197-1, частинами першою, четвертою статті 358, статтею 356, частинами першою, третьою, четвертою статті 190, частиною першою статті 194, частинами першою, третьою статті 185, частиною п’ятою статті 191 Кримінального кодексу України (далі – КК України), за фактами вчинення злочинів, пов’язаних зі здійсненням будівництва багатоквартирного житлового будинку на вулиці __________________________________________________ та інших об’єктів містобудування у місті Дніпрі.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15 травня 2017 року у справі № 757/26429/17-к накладено арешт на незавершене та завершене самовільне будівництво, крім житлових приміщень, які належать фізичним особам на праві приватної власності, що здійснюється на земельній ділянці за адресою: ___________________________________________________, (до 15 жовтня 2014 року – ____________________), із забороною розпорядження, користування, укладання попередніх договорів купівлі-продажу та проведення будь-яких будівельних робіт, спрямованих на створення завершеного об’єкта будівництва.

Зазначена ухвала ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19 липня 2017 року залишена без змін.

Також ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15 травня 2017 року у справі № 757/26430/17-к накладено арешт на земельну ділянку, на якій здійснюється самочинне будівництво, площею _____ кв. м, кадастровий номер ____________________, яка розташована за адресою: ____________________________________________________________________ (до 15 жовтня 2014 року – ____________________), із забороною розпорядження та користування вказаною земельною ділянкою.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30 серпня 2017 року цю ухвалу залишено без змін.

12 червня 2017 року старший слідчий в особливо важливих справах ГСУ НП України виніс постанову про проведення процесуальних дій на іншій території, якою доручив працівникам СУ ГУ НП в Дніпропетровській області у кримінальному провадженні № _________________ організувати виконання ухвал слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15 травня 2017 року про накладення арешту.

На виконання вказаної постанови старший слідчий СУ ГУ НП в Дніпропетровській області Гончарук А.О. виніс постанову від 6 липня 2017 року про передання на відповідальне зберігання керівнику Комунального підприємства «Муніципальна варта» (далі ‒ КП «Муніципальна варта») ОСОБА14 земельної ділянки, кадастровий номер ____________________, з цього майна та зобов’язання зберігати вказане майно.

 

Справа № 200/12806/17, ухвала від 7 серпня 2017 року

1 серпня 2017 року та 7 серпня 2017 року до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська надійшла скарга та уточнена скарга ОСОБА5 відповідно. В уточненій скарзі ОСОБА5, керуючись статтями 303, 306 КПК України, просив скасувати дії слідчого Гончарука А.О. в межах кримінального провадження № _________________ від 2 червня 2017 року щодо передання майна на відповідальне зберігання та складення акта приймання-передачі майна від 6 липня 2017 року; зобов’язати слідчого Гончарука А.О. допустити його до майна як власника і не чинити перешкод для здійснення ревізії-інвентаризації майна; зобов’язати слідчого Гончарука А.О. в межах кримінального провадження № _________________ передати зазначену земельну ділянку з об’єктом незавершеного будівництва; зобов’язати слідчого Гончарука А.О. в межах кримінального провадження № _________________, а також керівництво КП «Муніципальна варта» не чинити йому перешкод в організації охорони майна.

Ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Литвиненка І.Ю. від 7 серпня 2017 року скаргу ОСОБА5 задоволено частково.

Зобов’язано слідчих, які здійснюють та будуть здійснювати досудове розслідування у кримінальних провадженнях № __________________ і № _________________, а також прокурорів, які є процесуальними керівниками у цих кримінальних провадженнях, забезпечити безперешкодний доступ ОСОБА5 та уповноваженим ним особам до будівельного майданчика на вулиці ______________________________________________________________ з метою користування та збереження своєї власності – рухомого майна у вигляді будівельної техніки та будівельних матеріалів, що розташовані на цьому майданчику та у недобудованому приміщенні. У задоволенні скарги в іншій частині відмовлено.

Як вбачається з ухвали, слідчий суддя встановив, що право власності на нерухоме майно на вулиці ____________________________________________ ОСОБА5 набув на підставі рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 4 липня 2016 року у спорі між ним та ОСОБА9 Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 8 серпня 2016 року це рішення скасовано. Тому до вирішення спору по суті ОСОБА5 не можна вважати власником нерухомого майна у вигляді об’єкта незавершеного будівництва площею _____ кв. м на вулиці _______________________________. Власником земельної ділянки, на якій розташовано нерухоме майно, є територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, тому накладенням арешту на це майно ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва його права не порушено. При цьому на об’єкті нерухомого майна, розташованому на вулиці ________________________________________, де ОСОБА5 як власник цього майна здійснював будівництво, знаходиться належне йому майно – будівельні ліси, будівельна техніка, електричні кабелі, залізна арматура, пінобетон, огорожа майданчика тощо. Оскільки ніхто інший до моменту накладення у травні 2017 року Печерським районним судом міста Києва арешту на об’єкт нерухомого майна на вулиці ______________________________________________________, крім ОСОБА5, будівельних робіт на цьому недобудованому об’єкті не здійснював, слідчий суддя погодився із твердженням представників скаржника, що будівельні матеріали та техніка, які розташовані на цьому будівельному майданчику, є майном ОСОБА5.

 

 

Справа № 200/15179/17, ухвала від 21 вересня 2017 року

6 вересня 2017 року до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська надійшла скарга представника ОСОБА8 – адвоката Воронка В.С., подана в порядку, передбаченому статтями 303–307 КПК України. У скарзі зазначено про необхідність зобов’язати слідчого СУ ГУ НП України у Дніпропетровській області Гончарука А.О., який виніс постанову про передання майна на відповідальне зберігання від 6 липня 2017 року в межах кримінального провадження № __________________ від 6 березня 2013 року, негайно повернути житлове приміщення – квартиру № ___, яка належить ОСОБА8 як власнику та знаходиться у будинку, що розташований на земельній ділянці, кадастровий номер ____________________, на вулиці _________________________________, та не перешкоджати проводити будь-які роботи, у тому числі і будівельні, у квартирі, що належить їй; зобов’язати відповідальних осіб, яким було передано на відповідальне зберігання майно ОСОБА8, забезпечити повний доступ та не перешкоджати у доступі до нерухомого майна, розташованого на вказаній земельній ділянці, їй як власниці майна або особам, які діють від її імені та представляють її інтереси; на підставі ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2017 року у справі № 202/4228/17 скасувати постанову слідчого СУ ГУ НП України у Дніпропетровській області Гончарука А.О. у кримінальному провадженні № _________________ від 2 червня 2017 року щодо передачі третій особі на відповідальне зберігання земельної ділянки, кадастровий номер ____________________, та нерухомого майна, яке розташоване на цій земельній ділянці, а також будь-які інші постанови слідчого, якими обмежується право користування та розпорядження земельною ділянкою, кадастровий номер ____________________, та нерухомим майном, яке розташовано на цій земельній ділянці; зобов’язати слідчого СУ ГУ НП України у Дніпропетровській області Гончарука А.О. в межах кримінального провадження № _________________ від 2 червня 2017 року негайно повернути нерухоме майно, яке знаходиться на вказаній земельній ділянці, ОСОБА8 як власнику.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу скаргу представника ОСОБА8 – адвоката Воронка В.С. розподілено слідчому судді Литвиненку І.Ю.

Ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Литвиненка І.Ю. від 21 вересня 2017 року скаргу ОСОБА8 задоволено частково. Зобов’язано слідчих, які здійснюють та будуть здійснювати досудове слідство у кримінальному провадженні № _________________, а також прокурорів, які є процесуальними керівниками у цьому кримінальному провадженні, забезпечити безперешкодний доступ ОСОБА8 та уповноваженим нею особам до недобудованого житлового будинку на вулиці ____________________________________________________________ – квартири № __. У задоволенні скарги в іншій частині відмовлено.

Як убачається з ухвали, слідчим суддею встановлено, що 10 серпня 2016 року між ОСОБА5 та ОСОБА8 укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким ОСОБА8 придбала у власність квартиру № __ в об’єкті незавершеного будівництва на вулиці ________________________________________________. Право власності на це житло зареєстровано за ОСОБА8 Постановою слідчого Гончарука О.А. від 6 липня 2017 року керівнику КП «Муніципальна варта» ОСОБА14 передано на відповідальне зберігання земельну ділянку з об’єктом незавершеного будівництва площею ______ кв. м, кадастровий номер ____________________, яка розташована на вулиці ________________________. Оскільки накладенням арешту на майно ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15 травня 2017 року права ОСОБА8 як власниці майна не порушено, а перешкоди чинять працівники КП «Муніципальна варта», слідчий суддя дійшов висновку про можливість зобов’язання вчинити такі дії саме тих слідчих, які здійснюють досудове слідство у кримінальному провадженні № _________________, зокрема слідчого Гончарука А.О.

 

Справа № 200/20739/17, ухвала від 14 грудня 2017 року

27 листопада 2017 року до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська надійшла скарга ОСОБА5, в якій скаржник просив зобов’язати слідчого, який здійснює розслідування у кримінальному провадженні № _________________ від 6 березня 2013 року, передати на відповідальне зберігання об’єкт нерухомого майна за адресою: ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________, оскільки слідчим цей об’єкт нерухомого майна переданий для зберігання КП «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради, та забезпечити повний доступ до майна, а також не перешкоджати у доступі до цього майна та у користуванні ним.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу скаргу ОСОБА5 розподілено слідчому судді Литвиненку І.Ю.

Ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Литвиненка І.Ю. від 14 грудня 2017 року скаргу ОСОБА5 задоволено частково. Зобов’язано слідчих у кримінальному провадженні № __________________ від 6 березня 2013 року передати ОСОБА5 на зберігання речовий доказ – недобудований будинок на вулиці _____________________________________________________________________________________________________________. У задоволенні скарги в іншій частині відмовлено.

Як убачається з ухвали, слідчим суддею встановлено, що право власності на нерухоме майно на вулиці __________________________________________ ОСОБА5 набув на підставі рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 4 липня 2016 року при вирішенні спору між ним та ОСОБА9. Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 8 серпня 2016 року це заочне рішення скасовано. Таким чином, до вирішення спору по суті між ОСОБА9 та ОСОБА5 останнього не можна вважати власником нерухомого майна у вигляді об’єкта незавершеного будівництва площею ______ кв. м на вулиці _______________________________________________________, а з 11 жовтня 2017 року згідно з рішенням Дніпровської міської ради № 30/25 «Про визначення об’єктом права комунальної власності територіальної громади міста Дніпра об’єкта нерухомого майна на вулиці _________________________» – власником нерухомого майна на вулиці _________________________________, оскільки внаслідок зміни юридичної адреси цього об’єкта нерухомого майна (будинок № ___ на будинок № ___) його фактичне місцезнаходження не змінилося. Однак, як встановлено судовими рішеннями в інших справах, він є забудовником недобудованого будинку на вулиці _________________________, оскільки на будівельному майданчику розміщені будівельні матеріали, тобто майно, яке є його власністю, – будівельні ліси, будівельна техніка, електричні кабелі, залізна арматура, пінобетон, огорожа майданчика тощо. У зв’язку з тим, що ніхто інший, крім ОСОБА5, будівельних робіт на цьому недобудованому об’єкті не здійснював, слідчий суддя погодився із твердженням скаржника та представника скаржника про те, що недобудований будинок на вулиці ____________________________________________________, а також будівельні матеріали та техніка, що розташовані на цьому будівельному майданчику, є майном ОСОБА5 При цьому ні сам ОСОБА5, ні уповноважені ним особи через охорону будівельного майданчика на вулиці ______________________________ працівниками КП «Муніципальна варта» доступу до цього майна – недобудованого житлового будинку, який є речовим доказом, не мають. Постановою слідчого з ОВС ГСУ НП України від 11 серпня 2017 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА5 – адвоката Бейгул А.Г. від 9 серпня 2017 року відмовлено в частині скасування постанови слідчого Гончарука А.О. від 6 липня 2017 року щодо передачі ОСОБА5 земельної ділянки, незавершеного будівництва та іншого майна. Ухвалами слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 5 жовтня 2017 року скасовано арешт, накладений на недобудований житловий будинок та на земельну ділянку під ним ухвалами слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15 травня 2017 року. Згідно з ухвалою слідчого судді від 5 жовтня 2017 року саме ОСОБА5 є забудовником недобудованого будинку на вулиці __________________________________________.

 

Справа № 200/1712/18, ухвала від 8 лютого 2018 року

2 лютого 2018 року до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська надійшла скарга ОСОБА7, в якій скаржник просив зобов’язати слідчого, що здійснює досудове слідство у кримінальному провадженні № _________________, повернути йому або його довіреній особі тимчасово вилучене майно, а саме квартиру № __ у будинку _________________________________________________________________________________________________.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу скаргу ОСОБА7 розподілено слідчому судді Литвиненку І.Ю.

Ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Литвиненка І.Ю. від 8 лютого 2018 року скаргу ОСОБА7 задоволено. Зобов’язано слідчого СУ ГУ НП України в Дніпропетровській області, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження № _________________, повернути квартиру № __, яка знаходиться в недобудованому житловому будинку за адресою: ________________________________________________________________________________________________, її власнику – ОСОБА7.

Як убачається з ухвали, слідчий суддя встановив, що у січні 2018 року ОСОБА7 прибув за адресою: ___________________________________________, для огляду належної йому квартири, але потрапити на територію будинку та до квартири не зміг, оскільки зазначений будинок було вилучено слідчим. ОСОБА7 звернувся до слідчого з клопотанням про здійснення заходів для забезпечення безперешкодного доступу йому та уповноваженим ним особам до недобудованого житлового будинку. Водночас слідчий надав відповідь, що ОСОБА7 не є стороною чи учасником у зазначеному кримінальному провадженні. Оскільки станом на день розгляду скарги даних про те, що слідчим суддею накладено арешт на зазначену квартиру, ні слідчим, ні прокурором у судовому засіданні не надано, немає підстав вважати вилучену квартиру такою, що на законних підставах утримується органом досудового розслідування, тому слідчий суддя дійшов висновку, що вказана квартира підлягає поверненню її власнику – ОСОБА7.

 

Справа № 200/12806/17, ухвала від 8 травня 2018 року

5 травня 2018 року до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська надійшла скарга ОСОБА5 на протиправну бездіяльність слідчого щодо неповернення вилученого майна.

Зазначаючи у скарзі про те, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 5 жовтня 2017 року у справі № 757/51821/17-к скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15 травня 2017 року на незавершене та завершене самовільне будівництво, окрім житлових приміщень, які належать фізичним особам на праві приватної власності, що здійснюється на земельній ділянці за адресою: ____________________________________________________________, однак слідчим не вчинено жодних дій щодо повернення цього майна законному володільцю – ОСОБА5, скаржник просив визнати протиправною бездіяльність старшого слідчого в особливо важливих справах СУ ГУ НП України в Дніпропетровській області Гончарука А.О., який здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні № _________________, щодо неповернення вказаного об’єкта незавершеного будівництва власнику – ОСОБА5 та зобов’язати слідчого повернути ОСОБА5 цей об’єкт незавершеного будівництва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу скаргу ОСОБА5 розподілено слідчому судді Литвиненку І.Ю.

Ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Литвиненка І.Ю. від 8 травня 2018 року скаргу ОСОБА5 задоволено. Зобов’язано слідчого СУ ГУ НП України в Дніпропетровській області, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження № _________________, повернути об’єкт незавершеного будівництва за адресою: _____________________________________________________________________________________________, його власнику – ОСОБА5.

Як вбачається з ухвали, слідчий суддя встановив, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 5 жовтня 2017 року скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15 травня 2017 року на незавершене та завершене самовільне будівництво, окрім житлових приміщень, які належать фізичним особам на праві приватної власності, що здійснюється на земельній ділянці за адресою: ___________________________________________________________________________________________________________________________, із забороною розпорядження, користування, укладання попередніх договорів купівлі-продажу та проведення будь-яких будівельних робіт, спрямованих на створення завершеного об’єкта будівництва. Станом на день розгляду скарги майно не повернено власнику, а тому підстав вважати вилучене майно таким, що на законних підставах утримується органом досудового розслідування, немає. У зв’язку із цим об’єкт незавершеного будівництва за адресою: ________________________________________________________________________________________________________________________________________, підлягає поверненню його власнику – ОСОБА5.

У письмових поясненнях щодо суті дисциплінарних скарг Дніпровської міської ради суддя Литвиненко І.Ю. зазначив, що скарги № 200/15179/17 та № 200/12806/17 надійшли до його провадження 1 серпня та 6 вересня 2017 року, тобто тоді, коли органом досудового розслідування ще було ГСУ НП України, розташоване у місті Києві.

Однак предметом скарги були рішення, дії та бездіяльність слідчого СУ ГУ НП в Дніпропетровській області Гончарука А.О., який на той час був посадовою особою органу досудового розслідування, що знаходився у межах територіальної юрисдикції Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська.

Суддя переконаний, що реєстрація права власності на спірну недобудову за ОСОБА5 і за Дніпровською міською радою здійснена без достатніх на те правових підстав, однак ОСОБА5, на відміну від Дніпровської міської ради, є забудовником, а отже, і власником будівельних матеріалів, конструкцій та техніки, а також особою, яка понесла витрати на будівництво.

Щодо віднесення спірного майна до тимчасово вилученого як підстави для прийняття скарг до розгляду в порядку пункту 1 частини першої статті 303 КПК України всупереч положенням статті 167 КПК України суддя вважає, що, незважаючи на те, що такі слідчі дії, як огляд чи обшук майна не здійснювались, внаслідок обмеження доступу до майна шляхом встановлення охорони сторонньою особою ‒ КП «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради скаржники були позбавлені доступу до свого майна, тобто фактично майно вибуло із їхнього володіння. Внаслідок позбавлення скаржників права володіти, користуватись та розпоряджатись майном воно набуло всіх ознак тимчасово вилученого майна, хоч це відбулося не у спосіб, визначений статтею 168 КПК України.

На думку судді, майно вважається тимчасово вилученим до його повернення володільцю (особі, у якої було вилучено) або до вирішення питання про арешт майна. У випадку, коли арешт майна скасований, а майно не повернено володільцю в порядку статті 169 КПК України, воно продовжує мати ознаки тимчасово вилученого, оскільки у володінні власника не перебуває і арештом не обтяжене.

Суддя вказував, що не мав обов’язку повідомляти Дніпровську міську раду про розгляд судом відповідних скарг, оскільки вимоги статті 306 КПК України не зобов’язують повідомляти про розгляд скарги інших осіб, окрім скаржника, слідчого чи прокурора. Внаслідок прийняття суддею рішень переходу права власності не відбулось, а самі рішення до цього часу не виконані. Дніпровська міська рада не була учасником судового процесу, а отже, не мала відповідних процесуальних прав та обов’язків у межах розгляду скарг.

Оцінюючи дії судді Литвиненка І.Ю. в дисциплінарній справі за скаргами Дніпровської міської ради, Дисциплінарна палата виходила із такого.

Статтею 303 КПК України визначений перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування. При цьому оскарження постанови слідчого про передачу майна на відповідальне зберігання, а також дій слідчого щодо передачі майна на відповідальне зберігання не передбачено зазначеною нормою закону, що не заперечується суддею Литвиненком І.Ю.

Згідно із частиною другою статті 303 КПК України скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді відповідно до статей 314–316 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 304 КПК України слідчий суддя відмовляє у відкритті провадження у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, прокурора, що не підлягає оскарженню.

Водночас, як вбачається з матеріалів попередньої перевірки, слідчий суддя Литвиненко І.Ю. розглянув скарги ОСОБА5 у справах № 200/12806/17 (ухвала від 7 серпня 2017 року) та № 200/20739/17 (ухвала від 14 грудня 2017 року), а також скаргу представника ОСОБА8 – адвоката Воронка В.С. у справі № 200/15179/17 (ухвала від 21 вересня 2017 року) на рішення та дії слідчого, оскарження яких не передбачено статтею 303 КПК України.

Враховуючи чітке законодавче врегулювання порядку розгляду клопотань під час досудового розслідування та визначений перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, Дисциплінарна палата правильно вважала, що суддя Литвиненко І.Ю. не мав правових підстав для виходу за межі встановленої законодавчими нормами процедури та прийняття судових рішень всупереч встановленим законом приписам.

При цьому, постановляючи ухвалу від 8 лютого 2018 року у справі № 200/1712/18 про повернення квартири ОСОБА7 та ухвалу від 8 травня 2018 року у справі № 200/12806/17 про повернення об’єкта незавершеного будівництва ОСОБА5, слідчий суддя Литвиненко І.Ю. виходив із того, що вказане майно є тимчасово вилученим.

Слід зазначити, що згідно із частиною другою статті 167 КПК України тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

Водночас КПК України передбачено можливість тимчасового вилучення майна лише у трьох випадках: 1) у затриманої особи; 2) при проведенні огляду; 3) при проведенні обшуку. Майно є тимчасово вилученим до його повернення або вирішення питання про його арешт.

Суддя залишив поза увагою завдання і цілі кримінального провадження. Як убачається зі змісту ухвал слідчого судді Литвиненка І.Ю. від 7 серпня 2017 року та 21 вересня 2017 року, суддя, приймаючи рішення, застосував положення статей 7, 9 КПК України.

Частина шоста статті 9 КПК України зобов’язує суди застосовувати загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 КПК України.

Слід зазначити, що статтею 9 КПК України передбачено, що у випадках, коли положення цього Кодексу неоднозначно регулюють або не регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

Разом із тим, приймаючи рішення про застосування статті 9 КПК України, у судовому рішенні потрібно зазначати, яка із загальних засад кримінального провадження, передбачених статтею 7 КПК України, застосовується судом для вирішення відповідного процесуального питання.

У цьому випадку слідчий суддя лише обмежився посиланням на статті 7, 9 КПК України, що свідчить про відсутність обґрунтування та належного мотивування судового рішення.

У справах №№ 200/12806/17, 200/15179/17, 200/20739/17, 200/1712/18 суддею Литвиненком І.Ю. були встановлені обставини у не передбаченому законом порядку, без врахування обставин, яким може бути надана оцінка лише в межах кримінального провадження; суддя Литвиненко І.Ю. за відсутності підстав та повноважень констатував статус ОСОБА5 як власника майна, права якого оспорюються; визнав існування в незавершеній будівництвом споруді квартир і зобов’язав повернути їх; надав оцінку діяльності забудовника без дозвільних документів на самочинне будівництво; визначив в ухвалах наявність цивільно-правових відносин; зобов’язав передати об’єкт незавершеного будівництва за відсутності даних, які б обґрунтовували таке рішення.

За результатами перевірки обставин дисциплінарної справи Вища рада правосуддя погоджується з рішенням Дисциплінарної палати стосовно дій судді Литвиненка І.Ю. з огляду на таке.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Не оцінюючи правомірності підстав набуття Дніпровською міською радою права володіння зареєстрованим майном, на що звертає увагу суддя у скарзі, зокрема, посилаючись із цього приводу на судову практику Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 910/1664/19 та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 820/4015/16, якими констатовано неможливість встановлення особи власника, яка здійснила самочинне будівництво.

Навіть визнання недійсними відповідних рішень, які стали підставою для набуття права власності на майно, не означає автоматичного позбавлення права власності на відповідне майно. Питання про витребування майна, набутого без достатніх підстав, за наявності спору може вирішуватися лише у змагальному судовому процесі, причому сама по собі недійсність відповідного рішення не завжди означає, що особа не набула права власності на відповідне майно, чого не міг не знати суддя Литвиненко І.Ю.

На думку Вищої ради правосуддя, суд не дотримався приписів статті 41 Конституції України щодо захисту права власності.

Внаслідок дії судових рішень, ухвалених під головуванням судді Литвиненка І.Ю., які мали статус таких, що набули законної сили та підлягали примусовому виконанню, могло бути змінено власника нерухомого майна у спосіб, який суперечить закону, шляхом зловживання правом на подання скарги до суду.

На думку Дисциплінарної палати, дії судді Литвиненка І.Ю. були очевидно неспівмірними з метою застосування правового інституту слідчого судді, що призвело до непропорційного втручання у право власності як основоположне право людини.

Як встановлено Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя, дії судді Литвиненка І.Ю. призвели до порушення права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, посилання судді Литвиненка І.Ю. на ту обставину, що ні орган досудового розслідування, ні прокуратура, які повинні були б реагувати на порушення суддею вимог КПК України під час розгляду суддею скарг, не подавали дисциплінарних скарг на його дії до Вищої ради правосуддя, як значив суддя, «мабуть, розуміючи те, що порушень закону мною [Литвиненком І.Ю.] не допущено», не вказують на відсутність складу дисциплінарного проступку, а є лише оцінкою судді.

Вища рада правосуддя вважає, що Дисциплінарною палатою неправильно кваліфіковано дії судді Литвиненка І.Ю. як дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод (права власності)).

Суддя Литвиненко І.Ю. правильно вказав у скарзі на рішення Дисциплінарної палати, що у зазначеному випадку відсутнє порушення конвенційних гарантій, зокрема права власності на майно. У Конвенції відсутнє чітке визначення права власності на майно юридичних осіб, на цей час усталена думка, що у виключних випадках Конвенцією захищається і право власності на майно юридичних осіб, якщо їх засновниками є фізичні особи.

Проте право власності держави, юридичних осіб публічного права, зокрема суб’єктів владних повноважень, не підпадає під конвенційні гарантії, гарантовані Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене констатовано також у справі «Україна-Тюмень» проти України» (2007 рік), на що правильно вказав суддя. Зважаючи на те, що навіть у наукових колах зазначене питання є дискусійним і Дисциплінарна палата кваліфікувала дії судді як дисциплінарний проступок лише за цією підставою, проте не врахувала практики застосування Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Вища рада правосуддя вважає за необхідне змінити кваліфікацію дій судді Литвиненка І.Ю., застосувавши підставу для дисциплінарної відповідальності, яку Дисциплінарна палата відхилила як таку, що поглинається порушенням конвенційних прав, а саме вважає правильною кваліфікацію дій судді згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків), оскільки вибраний суддею спосіб дій зводився до ухвалення такого документа, якому було надано форму судового рішення, що унеможливлювало б апеляційне оскарження та перегляд відповідних судових рішень, про що зазначив скаржник.

У Висновку Венеціанської комісії від 13 березня 2017 року № 880/2017 вказано, що згідно з європейськими стандартами «груба необережність» має місце у випадку, якщо: під час розгляду конкретної справи суддя відступив від послідовності дій, якої зазвичай дотримується він або його колеги під час розгляду подібних справ (обʼєктивна складова); суддя не мав вагомої причини для таких дій (субʼєктивна складова).

Твердження судді Литвиненка І.Ю., що суд мав обов’язок прийняти справу до провадження і належним чином розглянути подані заяви (скарги), враховані Дисциплінарною палатою під час розгляду дисциплінарної справи.

Таким чином, наведене свідчить, що Дисциплінарна палата обґрунтовано встановила наявність порушень у діях судді Литвиненка І.Ю.

Доводи скарги судді, зокрема щодо розгляду Дисциплінарною палатою дисциплінарної справи стосовно дій судді Литвиненка І.Ю. саме у такому складі, перевірені Вищою радою правосуддя і не вказують на наявність у діях членів Дисциплінарної палати будь-яких порушень порядку розгляду зазначеної справи. Інші твердження скарги судді не спростовують встановлених Дисциплінарною палатою обставин.

Щодо доводів скарги судді Литвиненка І.Ю. про необхідність розгляду дисциплінарної справи з його обов’язковою участю слід зазначити таке

Як вбачається із матеріалів дисциплінарного провадження, розгляд дисциплінарної справи призначено на 8 липня 2020 року, однак у зв’язку з неявкою судді в засідання та поданням ним клопотання про відкладення розгляду справи, розгляд справи призначено на 29 липня 2020 року.

У засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 29 липня 2020 року суддя не прибув, повідомив про тимчасову непрацездатність та просив відкласти розгляд дисциплінарної справи.

Слід зазначити, що відповідно до частини третьої статті 47 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у разі відсутності судді, скаржника розгляд дисциплінарної справи здійснюється Дисциплінарною палатою без їхньої участі за винятком випадків, коли суддя не був повідомлений або повідомлений з порушенням частини четвертої статті 48 цього Закону.

Частинами четвертою та п’ятою статті 48 вказаного Закону передбачено, що суддя та скаржник мають бути повідомлені про засідання Дисциплінарної палати не пізніше ніж за сім днів до дня його проведення в порядку, визначеному Регламентом Вищої ради правосуддя, та шляхом розміщення відповідної інформації на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя; суддя вважається належним чином повідомленим, якщо повідомлення направлено на адресу його місця проживання чи перебування або на адресу суду, в якому такий суддя обіймає посаду, а за неможливості такого направлення – розміщене на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

Із наявних у матеріалах дисциплінарного провадження документів Вища рада правосуддя встановила, що Дисциплінарна палата своєчасно і належним чином повідомила суддю та скаржника про дату та час засідань, а саме шляхом надсилання письмових запрошень для участі у засіданні дисциплінарного органу на адреси, які містяться в матеріалах дисциплінарної справи, та на адресу Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська, а також оприлюднила запрошення на засідання на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя, про що було відомо судді, а тому доводи в цій частині скарги є також необґрунтованими.

Твердження судді Литвиненка І.Ю. про його надмірне судове навантаження, у тому числі як слідчого судді та голови суду, не спростовують, а, навпаки, вказують на неналежність його дій, які були спрямовані на позбавлення права власності.

На думку Дисциплінарної палати, допущені суддею грубі порушення закону підривають суспільну довіру до суду та є несумісними зі статусом судді. Вища рада правосуддя погоджується із зазначеним висновком Дисциплінарної палати, який підтверджується встановленими під час розгляду дисциплінарної справи обставинами в сукупності, та вважає правильною кваліфікацію дій судді Литвиненка І.Ю. як вчинення істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним зі статусом судді, з огляду на таке.

Пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України та частиною першою статті 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що підставами для звільнення судді з посади є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Згідно з пунктами 1, 7 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

 Згідно із частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності. При обранні виду стягнення, застосованого до судді Литвиненка І.Ю., Дисциплінарна палата врахувала особу судді, його позитивну характеристику, ступінь та форму вини у вчиненні проступку, а також те, що суддя вважається таким, що раніше не притягувався до дисциплінарної відповідальності. Водночас Вища рада правосуддя вважає, що зміна кваліфікації допущеного суддею дисциплінарного проступку не є підставою у цьому випадку для зміни виду дисциплінарного стягнення, застосованого до судді Дисциплінарною палатою, оскільки таке стягнення є пропорційним вчиненим проступкам, кваліфікацію яких визначено Вищою радою правосуддя.

Враховуючи всі досліджені обставини, Вища рада правосуддя вважає, що застосування Дисциплінарною палатою до судді Литвиненка І.Ю. такого виду дисциплінарного стягнення, як звільнення з посади судді є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку та відповідає вимогам статті 109 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Пунктом 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право залишити рішення Дисциплінарної палати без змін. Таким чином, за результатами розгляду скарги судді Литвиненка І.Ю. на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 29 липня 2020 року № 2299/3дп/15-20 про притягнення до дисциплінарної відповідальності Вища рада правосуддя дійшла висновку про залишення його без змін.

Вища рада правосуддя, керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя,

вирішила:

залишити без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 29 липня 2020 року № 2299/3дп/15-20 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Литвиненка Ігоря Юрійовича.

Рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

 

 Голова Вищої ради правосуддя                                                                 А.А. Овсієнко

 

Члени Вищої ради правосуддя

 

 

 

 

І.А. Артеменко

П.М. Гречківський

В.К. Грищук

Н.С. Краснощокова

О.В. Маловацький

В.В. Матвійчук

О.В. Прудивус

Т.С. Розваляєва

М.П. Худик

В.В. Шапран

С.Б. Шелест