Акт ВРП

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Маселка Р.А., членів Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Ковбій О.В., Мельника О.П., розглянувши висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Пилипенка С.М. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Чижик Тетяни Віталіївни на дії судді Шостого апеляційного адміністративного суду Василенка Ярослава Миколайовича,

 

встановила:

 

І. Стислий зміст дисциплінарної скарги

1. 20 січня 2023 року до Вищої ради правосуддя надійшла дисциплінарна скарга (вхідний № Ч-153/1/7-23) Чижик Тетяни Віталіївни (далі – скаржник, Чижик Т.В.) на дії судді Шостого апеляційного адміністративного суду Василенка Ярослава Миколайовича (далі – суддя, Василенко Я.М.).

2. Дисциплінарна скарга обґрунтована тим, що суддя Шостого апеляційного адміністративного суду Василенко Я.М. після окупації російською федерацією Автономної Республіки Крим відвідував територію тимчасово окупованого півострова: у 2014 році – 2 поїздки, у 2015 році – 4 поїздки, у 2016 році – 4 поїздки (загальна тривалість перебування на території півострова – 44 дні), у 2017 році – 4 поїздки, у 2018 році – 5 поїздок, у 2019 році – 4 поїздки, у 2020 році – 1 поїздка, у 2021 році – 1 поїздка.

Таким чином, суддя з початку окупації 25 разів їздив на територію півострова та провів там щонайменше 206 днів.

Очевидно, що під час таких поїздок суддя підкорювався законам окупаційної влади, розрахувався російською валютою і таким чином визнавав юрисдикцію російської федерації на території АРК.

На думку скаржника, поїздки судді на територію півострова, окупованого російською федерацією, підриває авторитет судової влади.

Відповідно до практики Громадської ради доброчесності поїздки на тимчасово окуповані російською федерацією території України без нагальної потреби є одним із індикаторів недоброчесної поведінки судді.

Систематичне відвідування окупованого півострова не може свідчити про дотримання високих стандартів поведінки та принципу незалежності.

3. Скаржник зазначає, що родина судді Василенка Я.М. має нерухомість у Криму, яка оформлена за російськими документами та російським законодавством.

Зокрема дружина судді ОСОБА1 набула у порядку спадкування право власності на апартаменти, що розташовані за адресою: АДРЕСА1.

Крім того, ОСОБА1 разом із донькою має на праві спільної власності квартиру, що розташовану за адресою: АДРЕСА2.

30 березня 2021 року суддя Василенко Я.М. подав до Національного агентства з питань запобігання корупції декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2020 рік (далі – декларація).

У розділі 2 декларації суддя зазначив дружину ОСОБА1.

У розділі 3 декларації суддя зазначив належні йому та дружині об’єкти нерухомого майна:

1) квартира площею 79,9 кв.м., яка належить судді, дружині та їх доньці Юлії на праві спільної власності з 29 травня 1998 року та розташована у м. Києві;

2) земельна ділянка площею 1830 кв.м., яка є власністю судді з 30 листопада 2012 року та розташована АДРЕСА3.

Водночас суддя у декларації не зазначив відомостей про належність його дружині ОСОБА1:

1) на праві власності апартаментів, розташованих за адресою: АДРЕСА1;

2) на праві спільної власності частки у квартирі, розташованої за адресою: АДРЕСА2.

Орієнтовна вартість майна, відомості про яке не було внесені суддею до декларації, становить близько 20 мільйонів гривень.

На думку скаржника, судді не могло бути невідомо про належне дружині нерухоме майно, а тому скаржник вважає, що Василенко Я.В. умисно приховав відомості про таке нерухоме майно у декларації за 2020 рік.

Скаржник повідомляє, що детективи Національного антикорупційного бюро України внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за фактом ймовірного декларування суддею недостовірних відомостей.

4. Чижик Т.В. повідомляє, що у дружини та доньки судді наявне громадянство російської федерації.

5. Скаржник повідомляє, що наведені вище обставини викликали суспільний резонанс та негативно вплинули на довіру до судової влади.

6. Скаржник вважає, що у діях судді Василенка Я.М. наявні ознаки дисциплінарних проступків, передбачених:

1) пунктом 3 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу);

2) пунктом 10 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (зазначення в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, завідомо неправдивих відомостей або умисне незазначення відомостей, визначених законодавством).

З огляду на викладені обставини, скаржник просить притягнути суддю до дисциплінарної відповідальності.

 

ІІ. Інформація щодо пояснень судді

27 січня 2025 року дисциплінарним інспектором надіслано на електронну пошту Шостого апеляційного адміністративного суду лист із пропозицією судді надати письмові пояснення щодо обставин, викладених у скарзі.

Однак, суддя не скористався правом на надання пояснень.

 

ІІІ. Процедура розгляду дисциплінарної скарги

1. 5 серпня 2021 року набрав чинності Закон України від 14 липня 2021 року № 1635-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» (далі – Закон № 1635-IX), яким внесено зміни до Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя», у тому числі в частині здійснення дисциплінарних проваджень щодо суддів.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 5 серпня 2021 року № 1809/0/15-21 зупинено з 5 серпня 2021 року розподіл між членами Вищої ради правосуддя скарг щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарних скарг), поданих відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

19 жовтня 2023 року введено в дію Закон України від 9 серпня 2023 року № 3304-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів».

Відповідно до пункту 23⁶ Розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» установлено, що днем початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя є день опублікування Вищою радою правосуддя повідомлення про початок роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя у газеті «Голос України».

Пунктом 23⁷ Розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» установлено, що тимчасово, до дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, повноваження дисциплінарного інспектора здійснює член Дисциплінарної палати (доповідач), визначений автоматизованою системою розподілу справ.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 19 жовтня 2023 року № 997/0/15-23 відновлено розподіл між членами Вищої ради правосуддя скарг щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарних скарг), поданих відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора, розподіл яких зупинено рішенням Вищої ради правосуддя від 5 серпня 2021 року № 1809/0/15-21, з 1 листопада 2023 року.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя 23 листопада 2023 року зазначену скаргу передано члену Вищої ради правосуддя Сасевичу О.М. для проведення попередньої перевірки, який відповідно до пункту 23⁷ розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» тимчасово здійснює повноваження дисциплінарного інспектора.

2. Рішенням Вищої ради правосуддя від 10 грудня 2024 року № 3582/0/15-24 визначено днем початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя 23 грудня 2024 року.

Відповідне оголошення розміщено в газеті «Голос України» від 21 грудня 2024 року № 194 (246).

На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами 22 січня 2025 року зазначену скаргу передано дисциплінарному інспектору Пилипенку С.М. для проведення попередньої перевірки.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя – доповідач) вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону; за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - протягом тридцяти днів з дня отримання такої скарги готує матеріали з пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи.

До Вищої ради правосуддя 21 квітня 2025 року (вх. № 1970/0/24-25) надійшов висновок дисциплінарного інспектора Пилипенка С.М. від 21 квітня 2025 року за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Чижик Т.В. разом зі скаргою та матеріалами, що зібрані під час попередньої перевірки, з пропозицією відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Шостого апеляційного адміністративного суду Василенка Я.М.

 

IV. Обставини, встановлені за результатами розгляду висновку дисциплінарного інспектора та долучених до нього матеріалів

Інформація щодо призначення Василенка Я.М. на посаду судді

Постановою Верховної Ради України від 24 грудня 1993 року № 3802-XII Василенка Я.М. обрано суддею військового суду Київського гарнізону (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3802-12#Text).

Постановою Верховної Ради України від 18 березня 2004 року № 1633-IV Василенка Я.М. обрано безстроково суддею військового суду Київського гарнізону (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1633-15#Text).

Постановою Верховної Ради України від 5 червня 2008 року № 334-VІ Василенка Я.М. обрано суддею Київського апеляційного адміністративного суду (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/334-17#Text).

Указом Президента України від 28 вересня 2018 року № 296/2018 Василенка Я.М. переведено на посаду судді Шостого апеляційного адміністративного суду (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/296/2018#Text).

Інформація щодо перетинання Василенком Я.М. адміністративної межі з тимчасово окупованою територією Автономної Республіки Крим у період з 2014 року по 2021 рік

1. Листом Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби від 29 січня 2025 року № 19.8145-25-Вих повідомлено, що згідно з Базою даних інформації щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України за період з 8 листопада 2017 року по 31 грудня 2024 року громадянин Василенко Я.М., ____ року народження, перетинав лінії розмежування з тимчасово окупованою територією Автономної Республіки Крим:

2017 рік

1) 18 листопада 2017 року через КПВВ «Каланчак» у напрямку виїзду (документ СН054634);

2) 18 листопада 2017 року через КПВВ «Каланчак» у напрямку в’їзду (документ СН054634).

2018 рік

1) 14 березня 2018 року через КПВВ «Каланчак» у напрямку в’їзду (документ СН054634);

2) 23 травня 2018 року через КПВВ «Каланчак» у напрямку виїзду (документ СН054634);

3) 28 травня 2018 року через КПВВ «Каланчак» у напрямку в’їзду (документ СН054634);

4) 26 червня 2018 року через КПВВ «Каланчак» у напрямку виїзду (документ СН054634);

5) 2 липня 2018 року через КПВВ «Каланчак» у напрямку в’їзду (документ СН054634);

6) 15 липня 2018 року через КПВВ «Каланчак» у напрямку виїзду (документ СН054634);

7) 4 серпня 2018 року через КПВВ «Каланчак» у напрямку в’їзду (документ СН054634);

8) 22 вересня 2018 року через КПВВ «Каланчак» у напрямку в’їзду (документ СН054634).

2019 рік

1) 1 травня 2019 року через КПВВ «Каланчак» у напрямку виїзду (документ СН054634);

2) 13 травня 2019 року через КПВВ «Каланчак» у напрямку в’їзду (документ СН054634);

3) 11 липня 2019 року через КПВВ «Каланчак» у напрямку виїзду (документ СН054634);

4) 15 липня 2019 року через КПВВ «Каланчак» у напрямку в’їзду (документ СН054634);

5) 8 серпня 2019 року через КПВВ «Каланчак» у напрямку виїзду (документ СН054634);

6) 18 серпня 2019 року через КПВВ «Каланчак» у напрямку в’їзду (документ СН054634);

7) 18 серпня 2019 року через КПВВ «Каланчак» у напрямку виїзду (документ ЕТ032714);

8) 2 вересня 2019 року через КПВВ «Каланчак» у напрямку в’їзду (документ СН054634);

9) 20 вересня 2019 року через КПВВ «Каланчак» у напрямку виїзду (документ СН054634);

10) 28 вересня 2019 року через КПВВ «Чаплинка» у напрямку в’їзду (документ СН054634).

2020 рік

1) 2 вересня 2020 року через КПВВ «Каланчак» у напрямку виїзду (документ СН054634);

2) 13 вересня 2020 року через КПВВ «Каланчак» у напрямку в’їзду (документ FM025698).

2021 рік

1) 24 липня 2021 року через КПВВ «Каланчак» у напрямку виїзду (документ FM025698);

2) 2 серпня 2021 року через КПВВ «Каланчак» у напрямку в’їзду (документ СН054634).

Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби повідомляє, що іншої інформації немає.

Також, зазначено, що зберігання в Базі даних інформації з персональними даними осіб впродовж 10 років здійснюється з 8 листопада 2017 року, оскільки до набрання чинності Положенням, інформація про осіб, які перетнули державний кордон України зберігалася у Базі даних протягом 5 років, в порядку визначеному наказом адміністрації Державної прикордонної служби України від 25 червня 2007 року № 472.

2. Дослідивши зміст постанови детектива Другого відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Хижняка М.М. про закриття кримінального провадження № ____ від 5 вересня 2023 року (далі – постанова) встановлено, що ОСОБА2 був допитаний як свідок у цьому кримінальному провадженні.

Зі змісту постанови встановлено: «…Стосовно відвідування АР Крим з 2014 року повідомив, що Крим – це Україна! Будь-яких заборон з боку чинного законодавства України, Ради суддів України, Вищої ради правосуддя стосовно поїздок суддів у Крим в той час не було. Допуску до державної таємниці ОСОБА2 не має.

У період з 2014 року по 2021 рік він дійсно неодноразово приїжджав в АР Крим, оскільки його дружина народилася ІНФОРМАЦІЯ1. В ньому також народилися її батьки, які у подальшому переїхали до м. Москва, однак часто приїжджали в м. Сімферополь. В цьому ж місті жили бабусі та дідусі дружини. В інших містах Криму жили інші родичі дружини. Багато родичів нажаль вже поховані в Криму.

Крім цього, йому подобається дайвінг, риболовля та інше в Криму.

Декілька разів вони відпочивали в готельному комплексі «Аквамарин» в м. Севастополь в апартаментах, які належали родичам дружини. Останні ніколи не показували його документи про право власності апартаментів і про це розмов ніхто не мав.

Час проводили в Криму наступним чином: ходили в гості до родичів дружини, на родове кладовище, риболовля, дайвінг та інше.

За весь час з будь-якими співробітниками спецслужб Російської Федерації не зустрічався і розмов не мав….

3. Головне управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України листом від 28 лютого 2025 року № 14/5/3-1252 повідомило, що за результатами проведеної перевірки не встановлено наявності у Василенка Я.М. громадянства іноземної держави, у тому числі громадянства рф, а також інформації про його причетність до вчинення кримінальних правопорушень.

Інформація щодо декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, яка була подана Василенком Я.М. за 2020 рік

1. 30 березня 2021 року о 20:54 суддею Василенком Я.М. подано через офіційний веб-сайт Національного агентства з питань запобігання корупції декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в електронній формі за 2020 рік (далі – декларація) (https://public.nazk.gov.ua/documents/5d027318-9157-4b4e-a692-a6a48b63cf36).

У пункті 2.2 розділу 2 декларації «Інформація про членів сім’ї суб’єкта декларування» зазначено дружину – ОСОБА1.

У розділі 3 декларації суддя Василенко Я.М. зазначив належні йому та дружині об’єкти нерухомого майна:

1) квартира площею 79,9 кв.м., яка належить судді, дружині та їх доньці ОСОБА3 на праві спільної власності з 29 травня 1998 року та розташована у м. Києві;

2) земельна ділянка площею 1830 кв.м., яка є власністю судді з 30 листопада 2012 року та розташована АДРЕСА3.

2. Листом Національного агентства з питань корупції від 3 лютого 2025 року № 40-11/8822-25 повідомлено, що станом на 3 лютого 2025 року Національне агентство не здійснювало повну перевірку декларації за 2020 рік, поданої Василенком Я.М., та не проводило моніторинг способу життя.

3. Листом від 4 лютого 2025 року № 512-303/3374 Національне антикорупційне бюро України повідомило таку інформацію.

Детективами Національного бюро здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № ____ від 16 січня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 366-2 Кримінального кодексу України (далі – КК України).

Підставою внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань стала публікація програми «Схеми» Радіо Свобода від 9 січня 2023 року під назвою «Кримські канікули українського судді», розміщена за посиланням https://www.radiosvoboda.org/a/skhemy-suddya-vasylenko-krym/32215970.html.

Із матеріалів журналістського розслідування вбачалося, що суддя Шостого апеляційного адміністративного суду Василенко Я.М. від початку окупації Криму в 2014 році відвідав півострів 25 разів, а його дружина ОСОБА1 і донька ОСОБА3 ймовірно мають громадянство Російської Федерації та майно на території країни – агресора, яке суддя Василенко Я.М. не відобразив в щорічній декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2020 рік.

Згідно з наявною у журналістів інформацією, дружина судді Василенка Я.М. – ОСОБА1 з 18 квітня 2006 року володіє ¼ частки квартири АДРЕСА2, а з 21 січня 2020 року набула у власність апартаменти № ___ в готелі «Aquamarine Resort and SPA», АДРЕСА1, кадастровий номер: ____ (79,4 м²) та апартаменти № ___ в готелі «Aquamarine Resort and SPA», АДРЕСА1, кадастровий номер: ____ (36,9 м²).

Відповідні відомості журналісти-розслідувачі отримали із власних джерел, які мають доступ до баз даних (реєстрів нерухомості) Росреєстр, однак, перевірити вищевказану інформацію в ході здійснення досудового розслідування не представилось за можливе у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України.

У ході здійснення досудового розслідування допитано у якості свідків ОСОБА4, ОСОБА2 та ОСОБА1.

У межах кримінального провадження проведено оціночно-будівельну експертизу, згідно з висновком якої встановлено, що:

- ринкова вартість ¼ частки квартири АДРЕСА2, станом на дату оцінки – 31 грудня 2020 року, з урахуванням припущень наведених у дослідницькі частині висновку, становила 1 292 329 (один мільйон двісті дев’яносто дві тисячі триста двадцять дев’ять) гривень;

- ринкова вартість апартаментів № ___ в готелі «Aquamarine Resort and SPA», АДРЕСА1, кадастровий номер: ____ (79,4 м²), станом на дату оцінки – 31 грудня 2020 року, з урахуванням припущень наведених у дослідницькі частині висновку, становила 5 684 926 (п’ять мільйонів шістсот вісімдесят чотири тисячі триста дев’ятсот двадцять шість) гривень;

- ринкова вартість апартаментів № ___ в готелі «Aquamarine Resort and SPA», АДРЕСА1, кадастровий номер: ____ (36,9 м²), станом на дату оцінки – 31 грудня 2020 року, з урахуванням припущень наведених у дослідницькі частині висновку, становила 2 679 768 (два мільйони шістсот сімдесят дев’ять тисяч сімсот шістдесят вісім) гривень.

Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, апартаменти № ___ та № ___ в готелі «Aquamarine Resort and SPA», АДРЕСА2, на момент здійснення досудового розслідування, належали ОСОБА5, (РНОКПП ____) з 18 листопада 2011 року, інші відомості в державних реєстрах України відсутні.

Враховуючи вищевикладене, за наслідками проведення досудового розслідування кримінального провадження № ____ від 16 січня 2023 року, у тому числі, за результатами проведення комплексу слідчих та процесуальних дій, витребування інформації та документів, органом досудового розслідування встановлена відсутність у діях судді Шостого апеляційного адміністративного суду ОСОБА2 ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 366-2 КК України, у зв’язку з чим, 5 вересня 2023 року детективом Хижняком М.М. прийнято постанову про закриття кримінального провадження № ____ від 16 січня 2023 року на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України.

Крім того, дослідивши зміст постанови детектива Другого відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Хижняка М.М. про закриття кримінального провадження № ____ від 5 вересня 2023 року (далі – постанова) встановлено, що ОСОБА2 був допитаний як свідок у цьому кримінальному провадженні.

Зі змісту постанови встановлено: «…З приводу роздруківки з сайту «Федеральной налоговой службы России» на двох аркушах, згідно яких зазначено, що ОСОБА1, ____ р.н. має ІПН ____, паспорт громадянина Російської Федерації серії ___ № ____, а ОСОБА3, ____ р.н. має ІПН ____ паспорт громадянина Російської Федерації серії ____ № ____ повідомив, що зі слів його дружини це не відповідає дійсності. З даного приводу нічого повідомити не може, оскільки йому не відома така інформація. Крім того, вказані роздруківки не вважає допустимими доказами та офіційними документами….

 

V. Висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходить із такого.

Щодо поїздок судді Василенка Я.М. на тимчасову окуповану територію АРК протягом 2014-2021 років

Станом на 2014 рік діяв Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI, пунктом 4 частини 1 статті 83 якого було передбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав систематичного або грубого одноразового порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя.

Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII внесено зміни Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якими частиною пунктом 3 частини 1 статті 92 Закону передбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав систематичного або грубого одноразового порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя, у тому числі прояв неповаги під час здійснення судочинства до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

Водночас 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, відповідно до пункту 3 частини першої статті 106 якого суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

Згідно із частиною 6 статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя повинен додержуватися присяги.

У 1993 році, коли суддя Василенко Я.М. був вперше призначений на посаду судді діяв Закон України «Про статус суддів», згідно зі статтею 10 якого вперше обраний суддя в урочистій обстановці приймає присягу такого змісту:

«Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об'єктивним і справедливим».

З набранням чинності Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII текст присяги судді визначено у статті 57 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за змістом якої особа, призначена на посаду судді, складає присягу судді такого змісту:

«Я, (ім’я та прізвище), вступаючи на посаду судді, урочисто присягаю Українському народові об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов’язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя».

Згідно з пунктом 2 частини 7 статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

Статтею 58 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» питання етики суддів визначаються Кодексом суддівської етики, що затверджується з’їздом суддів України за пропозицією Ради суддів України.

У преамбулі до Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року (у редакції, що була чинною до 18 вересня 2024 року), вказано, що, усвідомлюючи значимість своєї місії, з метою зміцнення та підтримки довіри суспільства до судової влади судді України вважають, що зобов’язані демонструвати і пропагувати високі стандарти поведінки, у зв’язку з чим добровільно беруть на себе більш істотні обмеження, пов’язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час здійснення правосуддя, так і в позасудовій поведінці.

Статтями 1, 3, 19 зазначеного Кодексу (у редакції, що була чинною до 18 вересня 2024 року) визначено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.

Суддя повинен враховувати, що сімейні, соціальні взаємовідносини чи будь-які інші стосунки та втручання з боку органів державної влади не мають впливати на поведінку судді чи ухвалення судових рішень.

Бангалорськими принципами поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схваленими Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, передбачено, що довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві. Дотримання етичних норм, демонстрація дотримання етичних норм є невід’ємною частиною діяльності суддів. Суддя дотримується етичних норм, не допускаючи прояву некоректної поведінки при здійсненні будь-якої діяльності, що пов’язана з його посадою.

Постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов’язок прийняти на себе ряд обмежень, і незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов’язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади (пункт 4.2).

Суддя не повинен дозволяти членам своєї родини, соціальним чи іншим стосункам певним чином впливати на його діяльність, що пов'язана зі здійсненням функції судді, а також на прийняття ним судових рішень (пункт 4.8).

У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів. Судді повинні гідно поводити себе у приватному житті.

Пунктом 33 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів «Позиція судової влади та її відносини з іншими гілками державної влади в умовах сучасної демократії» визначено, що судді повинні поводитися бездоганно і під час виконання своїх функцій, і в їх особистому житті, бути відповідальними за свою поведінку згідно з вимогами загальноприйнятих норм.

Відповідно до пункту 8 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, повноваження, що надані суддям, тісно пов’язані із цінностями правосуддя, справедливості та свободи. Стандарти поведінки, які застосовуються до суддів, випливають із цих цінностей і є передумовами довіри до здійснення правосуддя.

Відповідно до пункту 27 цього висновку судді не повинні бути ізольовані від суспільства, в якому вони живуть, оскільки судова система може функціонувати належним чином тільки тоді, коли судді не втрачають відчуття реальності.

Отже, у своїх висновках Консультативна рада європейських суддів зазначає, зокрема, що судді у своїй діяльності повинні керуватися принципами професійної поведінки й утримуватися від будь-якої діяльності, що може підірвати їхню незалежність та зашкодити їхній неупередженості.

Рада суддів України в Коментарі до Кодексу суддівської етики, затвердженому рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1, наголосила, що численними є ситуації, коли та чи інша дія прямо не заборонена законом, але є ризик такого сприйняття, формування враження, яке підірвало б довіру до суду.

Високі стандарти поведінки полягають у тому, що суддя як на роботі, так і поза її межами, у повсякденному житті, має демонструвати таку поведінку, щоб оточуючі люди бачили в ньому еталон порядності і справедливості – високоморальну, чесну, стриману, врівноважену людину. При цьому суддя має не лише подавати особистий приклад, а і пропагувати етичну поведінку серед оточуючих, вимагати етичної поведінки від інших.

Підтримання високих стандартів поведінки вимагає від суддів уникнення створення враження неналежної поведінки – як професійної, так і особистої. Суддя має усвідомлювати, що він представляє судову гілку влади, та не допускати зі свого боку поведінки, що може зашкодити авторитету правосуддя.

Суддя повинен поважати закон, дотримуватися його та за будь-яких обставин дбати про те, щоб його дії сприяли зміцненню суспільної довіри до судових органів.

Бездоганна поведінка суддів означає уникнення порушень норм етики та недопущення створення враження їх порушення не лише під час виконання професійних обов’язків, а й в особистому житті.

Недотримання суддею моральних засад суспільства призводить до зниження його авторитету, робить таку поведінку незрозумілою для суспільства, внаслідок чого можуть виникати сумніви щодо незалежності та справедливості суду.

2. У дисциплінарній скарзі міститься інформація, що суддя Василенко Я.М. 25 разів здійснював поїздки на тимчасово окуповану територію АРК у період з 2014 по 2021 роки.

Безпосередньо, до скарги не додано доказів, які б підтверджували факт здійснення Василенком Я.М. поїздок на тимчасово окуповану територію АРК у період з 2014 по 2021 роки.

Водночас, у скарзі містяться фотографії із російської соціальної мережі «Однокласники», які, зі слів скаржника, датовані 24 липня 2014 роком, на яких зображено двох чоловіків, один з яких візуально схожий на суддю Василенка Я.М.

Також, у скарзі міститься посилання на публікацію програми «Схеми» Радіо Свободи від 9 січня 2023 року під назвою «Кримські канікули українського судді», розміщена за посиланням: https://www.radiosvoboda.org/a/skhemy-suddya-vasylenko-krym/32215970.html.

Дослідивши зміст відеофайлу за цим посиланням (з 3 хв по 8 хв), Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено, що журналістами досліджувалося питання поїздок судді Василенка А.М. на тимчасово окуповану територію АРК у період з 2014 по 2021 роки.

Так, у відеофайлі йдеться про те, що журналісти з посиланням на російські інформаційні ресурси (у відео надаються скриншоти) встановили, що суддя Василенко Я.М.:

1) 2 липня 2014 року (без зазначення дати повернення) в’їзджав на тимчасово окуповану територію АРК через контрольно-пропускний пункт (Перекоп (Армянськ) (4 хв 58 хв відео);

2) 2 травня 2016 року в’їзджав на тимчасово окуповану територію АРК через контрольно-пропускний пункт (Перекоп (Армянськ) (повернувся 10 травня 2016 року) (5 хв 22 хв відео);

3) 23 червня 2016 року в’їзджав на тимчасово окуповану територію АРК через контрольно-пропускний пункт (Перекоп (Армянськ) (повернувся 5 серпня 2016 року) (5 хв 16 хв відео);

4) 15 липня 2018 року в’їзджав на тимчасово окуповану територію АРК через контрольно-пропускний пункт (Перекоп (Армянськ) (повернувся 4 серпня 2018 року) (3 хв 16 хв відео);

5) 8 серпня 2019 року в’їзджав на тимчасово окуповану територію АРК через контрольно-пропускний пункт (Перекоп (Армянськ) (повернувся 18 серпня 2019 року) (3 хв 14 хв відео);

6) 20 вересня 2019 року в’їзджав на тимчасово окуповану територію АРК через контрольно-пропускний пункт (Перекоп (Армянськ) (повернувся 27 вересня 2019 року) (3 хв 12 хв відео);

7) 3 вересня 2020 року в’їзджав на тимчасово окуповану територію АРК через контрольно-пропускний пункт (Перекоп (Армянськ) (повернувся 13 вересня 2020 року) (3 хв 10 хв відео);

8) 25 липня 2021 року в’їзджав на тимчасово окуповану територію АРК через контрольно-пропускний пункт (Перекоп (Армянськ) (повернувся 2 серпня 2021 року) (3 хв 8 хв відео).

На зображених у відеофайлі скриншотах відсутні відомості про прізвище, ім’я та по батькові особи, яка здійснювала в’їзд на тимчасово окуповану територію АРК.

Наявна на зображених у відеофайлі скриншотах інформація не дає змоги однозначно встановити, що вона стосується саме судді Василенка Я.М.

Також, з наведеного відеофайлу немає змоги встановити якою саме інформаційною системою користувалися журналісти, отримавши такі відомості.

Варто наголосити, що скаржник стверджує про те, що суддя Василенко Я.М. здійснив 25 поїздок на тимчасово окуповану територію АРК у період з 2014 по 2021 роки, однак, у відеофайлі міститься інформація лише про 8 поїздок.

Доказів на підтвердження факту здійснення суддею інших поїздок до скарги не додано, а у відеофайлі не виявлено.

Під час огляду відеофайлу (3 хв 20 с – 4 хв 10 хв, 5 хв 37 с) встановлено, що журналісти аналізували фотографії користувача соціальної мережі «Однокласники» «ОСОБА6», датовані 24 липня 2014 роком, 12 травня 2016 року із фотоальбому «Крым. Севастополь».

На окремих фотографіях із альбому зображений чоловік, який візуально схожий на суддю Василенка Я.М.

Журналісти повідомляють, що фото судді, зроблені на території Карантинної бухти, а на фото позаду судді – російський триколор, а також логотип «Спецстрой России» - державного агентства міністерства оборони російської федерації, силами якого розбудовувалася російська інфраструктура.

Аналізуючи зазначені фотографії неможливо з достатньою вірогідністю стверджувати, що ці фотографії зроблені саме 24 липня 2014 року та 12 травня 2016 року відповідно, оскільки у соціальній мережі фіксується дата, коли вони розміщені.

Для встановлення цих фактів необхідні спеціальні знання у галузі портретної та фототехнічної експертизи, які б давали змогу встановити хто саме зображений на фотографіях, у якому місці та у який час зроблено фотографії.

Водночас встановлення фактів у дисциплінарному провадженні на основі припущень є недопустимим.

3. З листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби від 29 січня 2025 року № 19.8145-25-Вих встановлено, що Василенко Я.М. у період з листопада 2017 року по серпень 2021 року неодноразово здійснював поїздки на тимчасово окуповану територію АРК.

Крім того, зміст постанови детектива Другого відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Хижняка М.М. про закриття кримінального провадження № ____ від 5 вересня 2023 року свідчить, що ОСОБА2 був допитаний як свідок у цьому кримінальному провадженні.

Під час допиту ОСОБА2 повідомив: «…У період з 2014 року по 2021 рік він дійсно неодноразово приїжджав в АР Крим, оскільки його дружина народилася ІНФОРМАЦІЯ1. В ньому також народилися її батьки, які у подальшому переїхали до м. Москва, однак часто приїжджали в м. Сімферополь. В цьому ж місті жили бабусі та дідусі дружини. В інших містах Криму жили інші родичі дружини. Багато родичів нажаль вже поховані в Криму.

Крім цього, йому подобається дайвінг, риболовля та інше в Криму.

Декілька разів вони відпочивали в готельному комплексі «Аквамарин» в м. Севастополь в апартаментах, які належали родичам дружини. Останні ніколи не показували його документи про право власності апартаментів і про це розмов ніхто не мав.

Час проводили в Криму наступним чином: ходили в гості до родичів дружини, на родове кладовище, риболовля, дайвінг та інше.

За весь час з будь-якими співробітниками спецслужб Російської Федерації не зустрічався і розмов не мав….

Тобто, суддя самостійно визнає факт поїздок на тимчасово окуповану територію АРК у період з 2014 по 2021 роки, пояснюючи це необхідністю відвідування близьких родичів його дружини та відпочинком не півострові.

Таким чином, враховуючи зміст постанови детектива та інформацію одержану від Державної прикордонної служби України, можна дійти висновку, що суддя Василенко Я.М. дійсно здійснював поїздки на тимчасово окуповану територію АРК у період з 2014 року по 2021 рік.

4. Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII затверджено «Звернення Верховної Ради України до Організації Об’єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором», у якому рф було визнано державою-агресором.

21 квітня 2015 року Постановою Верховної Ради України № 337-VIII схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». У зазначеній Заяві Верховна Рада України констатувала таке.

Україна залишається об’єктом збройної агресії з боку російської федерації, яку остання здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац перший затвердженого постановою від 27 січня 2015 року № 129-VIII Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй (далі – ООН), Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання російської федерації державою-агресором (далі – Звернення)).

Із 20 лютого 2014 року тривають силові дії російської федерації (перша фаза збройної агресії), які є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року (абзац сімнадцятий пункту 1, схваленої постановою від 21 квітня 2015 року № 337-VIII, Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків» (далі – Заява). Беручи до уваги Статут ООН і Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 3314 «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року, Верховна Рада України визнала російську федерацію державою-агресором (абзац 6 Звернення).

У квітні 2014 року розпочалася друга фаза збройної агресії російської федерації проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року) (абзац п’ятий пункту 1 Заяви).

27 серпня 2014 року третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних сил російської федерації (абзац чотирнадцятий пункту 1 Заяви).

Наслідком збройної агресії російської федерації проти України стала нелегітимна воєнна окупація і подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя – невід’ємної складової державної території України, воєнна окупація значної частини території України у Донецькій та Луганській областях (абзац перший пункту 3 Заяви). російська федерація своїми протиправними діями заподіяла також нематеріальну шкоду Україні, порушуючи права громадян України, у тому числі право на життя, в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі, у Донецькій та Луганській областях. Жертвами збройної агресії російської федерації стало мирне населення, зокрема жінки та діти (абзаци 4 і 5 пункту 3 Заяви).

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН A/RES/68/262 від 27 березня 2014 року «Територіальна цілісність України» підтверджено факт окупації рф території Автономній Республіці Крим (далі – АР Крим).

16 січня 2017 року Україна ініціювала в міжнародному суді ООН (далі – МС ООН) розгляд справи ICSFT&ICERD – про порушення рф Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму (International Convention for the Suppression of the Financing of Terrorism) 1999 року та Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (International Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination) 1965 року.

25 січня 2023 року Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) у рішенні у справі «Україна і Нідерланди проти Росії» констатував, що поза будь-яким розумним сумнівом у Донбасі були російські військові. На переконання Суду, це було так з квітня 2014 року. Російські солдати воювали у складі збройних угруповань та перебували на командних посадах у сепаратистських збройних угрупованнях із самого початку. На переконання ЄСПЛ, російська федерація здійснювала ефективний контроль над територією «ДНР» та «ЛНР» із квітня 2014 року виключно внаслідок військової присутності.

25 червня 2024 року ЄСПЛ публічно оголосив рішення по суті міждержавної справи «Україна проти Росії (щодо Криму)» за заявами № 20958/14 та № 38334/18. Ця справа стосується масових та систематичних порушень рф прав людини на тимчасово окупованій території АР Крим і міста Севастополя та порушення прав українських політичних в’язнів.

У цьому рішенні ЄСПЛ вказав, що Уряд України надав вичерпні докази, які ефективно та поза всяким сумнівом продемонстрували масштабні та систематичні порушення представниками рф та підконтрольними їй особами прав і свобод, що захищаються Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та протоколами до неї.

Ключовим моментом у цьому рішенні є визнання того, що рф діяла з порушенням правил міжнародного гуманітарного права та положень Конвенції, необґрунтовано встановивши своє законодавство на тимчасово окупованій території АР Крим та міста Севастополя.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII датою початку тимчасової окупації рф окремих територій України є 19 лютого 2014 року; АР Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими рф з 20 лютого 2014 року. Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими російською федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією російської федерації) із 7 квітня 2014 року.

Події 2014–2024 років свідчать, що російська федерація є воєнним противником України, який здійснює безпринципну та загарбницьку збройну агресію з метою здійснення геноциду українського народу. Цей факт є загальновідомим та не потребує доведенню.

Вища рада правосуддя, розглядаючи подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з рекомендацією про звільнення суддів, у контексті оцінки відповідності суддів критерію доброчесності неодноразово висловлювала власну позицію щодо поїздок суддів на тимчасово окуповану територію АРК (https://hcj.gov.ua/doc/doc/51594, https://hcj.gov.ua/doc/doc/51233).

Головне управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України в листі до Вищої ради правосуддя від 22 серпня 2024 року № 14/5-5935 звернуло увагу на таке:

1) з огляду на виявлені форми і методи діяльності спецслужб російської федерації можна стверджувати, що ризики вербування спецслужбами держави-агресора громадян України, насамперед із так званої категорії ризику, які відвідували або відвідують тимчасово окуповані території України, територію держави-агресора або її сателітів, є об’єктивно реальними;

2) в умовах збройної агресії російської федерації проти України, що триває, будь-яка так звана «нагальна потреба» такого виїзду не узгоджується з прогнозованими ризиками і загрозами, насамперед безпосередньо життю і здоров’ю особи (судді / кандидата), а також державній безпеці та національним інтересам України у разі затримання такої особи, її вербування тощо.

Згідно з листом Головного управління розвідки Міністерства оборони України від 29 серпня 2024 року № 222/6/473:

1) спецслужби держави-агресора постійно проводять заходи, спрямовані на збір інформації, а також створення (документування) компрометуючих матеріалів стосовно громадян України з метою подальшого їх вербування. Ризики вербування громадян, які відвідували територію рф чи тимчасово окуповані території України, значно зростають у зв’язку з високою активністю спецслужб держави-агресора та достатньо широкими їх можливостями;

2) громадяни України, які відвідували тимчасово окуповані території України та/або територію рф, підлягали обов’язковим «фільтраційним заходам» спецслужб держави-агресора;

3) також попередньо проводиться опитування щодо готовності до конфіденційної співпраці;

4) представники органів державної влади (зокрема судової), зважаючи на специфіку їхньої діяльності та доступ до чутливої інформації, а також особи, з якими вони спілкуються чи перебувають у родинних та дружніх стосунках, становлять особливий інтерес для спецслужб держави-агресора.

Отже, перебування осіб на тимчасово окупованих територіях України та/або території рф з високою ймовірністю може призвести до ризиків виникнення загроз їхньому життю та здоров’ю, вербування спецслужбами держави-агресора під різними приводами, у тому числі з використанням засобів впливу у вигляді шантажу.

Суддя має усвідомлювати ризики відвідування рф після окупації частини України, без нагальної потреби; повинен враховувати негативне сприйняття суспільством таких поїздок та негативний вплив на авторитет судової влади. Факт, що суддя як носій такої влади добровільно за власною ініціативою їде на територію країни-агресора (рф), фактично легітимізуючи агресивні дії рф проти України, може свідчити про визнання ним законності перебування окупаційних військ і режим окупаційної адміністрації рф на тимчасово окупованих територіях України.

Закон України від 15 квітня 2014 року № 1207-VIІІ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» допускає можливість громадян України відвідувати тимчасово окуповану територію України, а поїздки до рф не підлягали обмеженню з боку держави.

Хоча відвідування території рф не було обмежено законом, суддя з огляду на свій статус має розуміти ті наслідки і ризики, з якими пов’язується відвідування ним такої територій.

У цьому випадку йдеться не про встановлені законом обмеження, а про ті добровільні обмеження, які беруть на себе судді з метою підтримання високого статусу судді та авторитету правосуддя загалом. Зрештою, йдеться про підтримку загальнодержавних цінностей. Суддя має не допустити враження у суспільства, що судді у будь-який спосіб визнають юрисдикцію держави-агресора над тимчасово окупованою територією України чи потурають порушенню такою державою прав людини на тимчасово окупованих територіях, або ж думки про те, що окупація території України не змінює звичних правовідносин між державою-агресором та Україною.

Відвідування території держави-агресора чи окупованих нею територій в умовах агресії росії проти України є допустимим тільки у разі нагальної потреби й коли така потреба переважує усі ризики, з якими пов’язуються відвідини зазначених територій.

Під час оцінки нагальності потреби судді Василенка Я.М. відвідати територію російської федерації потрібно враховувати таке.

Нагальна потреба відвідування тимчасово окупованих територій та/чи території держави-агресора – виключна ситуація / життєва необхідність, коли особа має вагомі причини для перебування в цих регіонах, незважаючи на загрозу власній безпеці, близьким особам та національній безпеці України. Вказану потребу неможливо задовольнити в інший спосіб, без особистого відвідування цих територій.

Згідно з пунктом 1.5 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, що затверджені рішенням Громадської ради доброчесності від 11 січня 2019 року (у редакції рішення від 16 грудня 2020 року), суддя (кандидат на посаду судді або члени його сім’ї, близькі родичі) допускав поведінку, що свідчить про підтримку агресивних дій інших держав проти України, колаборацію з представниками таких держав, окупаційної адміністрації або їх пособниками (наприклад, без нагальної потреби відвідував РФ після початку збройної агресії, тимчасово окуповані території). Однак поїздки в РФ, Автономну Республіку Крим чи на іншу тимчасово окуповану територію України з нагальної потреби до близьких родичів, для владнання майнових питань самі по собі не свідчать про наявність порушення цього індикатора.

Зважаючи на тлумачення індикатора 1.5, за індивідуальних у кожному конкретному випадку обставин не визнається ознакою недоброчесності відвідування суддею (кандидатом на посаду судді) окупованих територій з нагальної потреби до близьких родичів, для владнання майнових питань.

Згідно з пунктом 20⁴ частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя затвердила Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) (далі – Єдині показники) після консультацій з Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, Радою суддів України та Громадською радою доброчесності.

Згідно з підпунктом 6 пункту 17 Єдиних показників дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті – неухильне дотримання суддею (кандидатом на посаду судді) професійних етичних та загальновизнаних моральних правил поведінки у професійній діяльності та особистому житті.

Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає цьому показнику, якщо він, зокрема, але не виключно, не відвідував тимчасово держави/держав, яка/ які перебуває/ перебувають у збройному конфлікті (війні) з Україною чи сприяла/ сприяли (сприяє/ сприяють) вчиненню збройної агресії проти України або не визнає/ визнають територіальної цілісності України або тимчасово окуповані території України та/ чи території держави-агресора без нагальної потреби, тобто за відсутності критичних та/ або невідкладних життєво необхідних обставин, які неможливо усунути в інший спосіб, ніж особистою присутністю на цих територіях, попри загрозу безпеці власній, близьких осіб та національній безпеці України.

Суддя Василенко Я.М. не надав жодних пояснень щодо мети та причин поїздок на тимчасово окуповану територію АРК.

Разом з тим з постанови детектива встановлено, що суддя під час допиту повідомив детективу про те, що відвідував півострів з метою відпочинку та відвідування близьких родичів дружини.

Повідомлені суддею обставини, що обумовлювали його потребу у відвідуванні тимчасово окупованої території АРК, на переконання Другою Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, не відповідають наведеним вище критеріям та фактично ставлять під сумнів нагальність потреби такого відвідування.

З огляду на викладене, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що відвідування суддею у період з 2014 року по 2021 рік тимчасово окупованої території АРК без нагальної потреби може свідчити про відсутність у нього чіткої громадянської позиції як судді щодо окупації рф частини України, ігнорування ним порушень росією прав і свобод громадян України на тимчасово окупованій території України, а отже, і про недотримання вимог Кодексу суддівської етики та Бангалорських принципів.

5. Варто звернути увагу, що скаржник посилається на наявність у діях судді ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Однак, зазначений пункт у тій редакції на яку посилається скаржник з’явився з набранням чинності 30 вересня 2016 року Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII.

Таким чином, у період з 2014 року по 30 вересня 2016 року Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачав дисциплінарної відповідальності за допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

Натомість закон передбачав дисциплінарну відповідальність судді за систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя, а з 28 березня 2015 року – за систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя, у тому числі прояв неповаги під час здійснення судочинства до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

Враховуючи приписи статті 58 Конституції України пункт 3 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не може застосовуватися до подій, що відбулися до набрання ним чинності, тобто до 30 вересня 2016 року.

Однак, аналіз пункту 3 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII та пунктом 4 частини 1 статті 83 Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI, пункту 3 частини 1 статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII) свідчить про Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII не скасував дисциплінарну відповідальність за порушення етичних норм, а навпаки конкретизував сферу застосування цієї підстави дисциплінарної відповідальності.

Отже, дії судді у період з 2014 по 30 вересня 2016 року варто аналізувати у контексті положень пункту 4 частини 1 статті 83 Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI, пункту 3 частини 1 статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII), які були чинними на той період, однак, у зв’язку із спливом строку для застосування дисциплінарного стягнення за цей період у цьому немає необхідності (обґрунтування щодо спливу строку для застосування до судді дисциплінарного стягнення).

6. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у відкритті дисциплінарної справи має бути відмовлено, якщо закінчився встановлений законом строк для застосування до судді дисциплінарного стягнення.

У скарзі повідомляються факти про поїздки судді Василенка Я.М. на тимчасово окуповану територію АРК з 2014 року по 2021 рік.

У контексті аналізу строку застосування до судді дисциплінарного стягнення кожен факт поїздки судді необхідно розглядати окремо.

Протягом наведеного періоду питання строку застосування до судді дисциплінарного стягнення регулювалося по різному.

 

Щодо 2014 року

Відповідно до частини 4 статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI (у редакції чинній на протягом 2014 року) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не здобуто достатньої інформації про дати поїздок судді Василенка Я.М. протягом 2014 року, який зі змісту постанови детектива не заперечував факту таких поїздок у 2014 році.

З листа Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2025 року № 1 встановлено, що суддя Василенко Я.М. у 2014 році перебував у відпустках: з 6 січня по 15 січня 2014 року, з 28 квітня по 30 квітня 2014 року, з 5 травня по 12 травня 2014 року, з 2 липня по 4 липня 2014 року, з 14 липня по 25 липня 2014 року, з 5 серпня 2014 року по 8 серпня 2014 року, з 18 серпня по 22 серпня 2014 року, з 9 вересня по 15 вересня 2014 року, з 3 листопада по 7 листопада 2014 року, 24 листопада 2014 року.

Також, суддя був відсутній на роботі у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю з 3 по 5 жовтня 2014 року.

Таким чином, загалом протягом 2014 року суддя перебував у відпустках та у стані тимчасовій непрацездатності – 62 календарних днів, які не враховуються під час обчислення строку дисциплінарного стягнення.

З огляду на те, що частина 4 статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» прямо зазначала про можливість застосування до судді дисциплінарного стягнення не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці, тому такий строк очевидно, що сплив ще у 2015-2016 роках.

Натомість дисциплінарна скарга подана 20 січня 2023 року.

Тому, підстав для відкриття дисциплінарної справи за фактом поїздок судді Василенка Я.М. на тимчасово окуповану територію АРК у 2014 році немає, оскільки очевидно, що станом на дату подання скарги закінчився встановлений законом строк для застосування до судді дисциплінарного стягнення.

Щодо 2015 року

Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII внесено зміни Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якими частиною 4 статті 96 Закону передбачено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не здобуто достатньої інформації про дати поїздок судді Василенка Я.М. протягом 2015 року, який зі змісту постанови детектива не заперечував факту таких поїздок у 2015 році.

З листа Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2025 року № 1 встановлено, що суддя Василенко Я.М. у 2015 році перебував у відпустках: з 20 лютого 2015 року по 23 квітня 2015 року, з 25 березня по 29 березня, з 5 травня по 14 травня 2015 року, з 8 червня 2015 року по 12 червня 2015 року, з 13 липня по 26 липня 2015 року, з 10 серпня по 14 серпня 2015 року, з 17 серпня по 21 серпня 2015 року, з 9 листопада по 16 листопада 2015 року.

Таким чином, загалом протягом 2015 року суддя перебував у відпустках – 118 календарних днів, які не враховуються під час обчислення строку дисциплінарного стягнення.

З огляду на те, що частина 4 статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» прямо зазначала про можливість застосування до судді дисциплінарного стягнення не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці, тому такий строк очевидно, що сплив ще у 2018-2019 роках.

Натомість дисциплінарна скарга подана 20 січня 2023 року.

Тому, підстав для відкриття дисциплінарної справи за фактом поїздок судді Василенка Я.М. на тимчасово окуповану територію АРК у 2015 році немає підстав, оскільки очевидно, що станом на дату подання скарги закінчився встановлений законом строк для застосування до судді дисциплінарного стягнення.

Щодо 2016 року

Частиною 4 статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI передбачено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Водночас 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, частиною 11 статті 109 якого передбачено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не здобуто достатньої інформації про дати поїздок судді Василенка Я.М. протягом 2016 року, який зі змісту постанови детектива не заперечував факту таких поїздок у 2016 році.

З листа Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2025 року № 1 встановлено, що суддя Василенко Я.М. у 2016 році перебував у відпустках: з 4 січня по 6 січня 2016 року, 4 травня 2016 року, з 16 травня по 20 травня 2016 року, з 18 липня по 26 серпня 2016 року, з 16 вересня 2016 року по 19 вересня 2016 року, з 11 листопада по 18 листопада 2016 року, з 26 грудня 2016 року по 5 січня 2017 року.

Таким чином, загалом протягом 2016 року суддя перебував у відпустках – 41 календарних днів, які не враховуються під час обчислення строку дисциплінарного стягнення.

З огляду на те, що частина 4 статті 96 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI та частина 11 статті 109 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII прямо зазначали про можливість застосування до судді дисциплінарного стягнення не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження, тому такий строк очевидно, що сплив ще у 2019-2020 роках.

Натомість дисциплінарна скарга подана 20 січня 2023 року.

Тому, підстав для відкриття дисциплінарної справи за фактом поїздок судді Василенка Я.М. на тимчасово окуповану територію АРК у 2016 році немає підстав, оскільки очевидно, що станом на дату подання скарги закінчився встановлений законом строк для застосування до судді дисциплінарного стягнення.

Щодо 2017 року

Згідно з частиною 11 статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не здобуто достатньої інформації про дати поїздок судді Василенка Я.М. до 18 листопада 2017 року.

Водночас з інформації Державної прикордонної служби встановлено, що 18 листопада 2017 року Василенко Я.М. виїхав на тимчасово окуповану територію та в цей же день повернувся.

З листа Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2025 року № 1 встановлено, що суддя Василенко Я.М. у 2017 році перебував у відпустках: з 14 березня по 15 березня 2017 року, з 3 травня по 5 травня 2017 року, з 23 червня по 27 червня 2017 року, з 24 липня по 30 серпня 2017 року, з 18 вересня по 22 вересня 2017 року, з 20 листопада по 22 листопада 2017 року.

Таким чином, загалом протягом 2017 року суддя перебував у відпустках – 16 календарних днів, які не враховуються під час обчислення строку дисциплінарного стягнення.

З огляду на те, що частина 11 статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» прямо зазначала про можливість застосування до судді дисциплінарного стягнення не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці, тому такий строк очевидно, що сплив ще у 2020 році.

Натомість дисциплінарна скарга подана 20 січня 2023 року.

Тому, підстав для відкриття дисциплінарної справи за фактом поїздок судді Василенка Я.М. на тимчасово окуповану територію АРК у 2017 році немає підстав, оскільки очевидно, що станом на дату подання скарги закінчився встановлений законом строк для застосування до судді дисциплінарного стягнення.

Щодо 2018 року

Згідно з частиною 11 статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

З листа Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2025 року № 1 встановлено, що суддя Василенко Я.М. у 2017 році перебував у відпустках: 8 лютого 2018 року, 16 лютого 2018 року, з 12 березня по 14 березня 2018 року, з 23 квітня по 27 квітня 2018 року, 18 травня 2018 року, з 23 травня по 25 травня 2018 року, з 26 червня по 30 червня 2018 року, з 1 липня по 2 липня 2018 року, з 16 липня 2018 року по 6 серпня 2018 року, 13 серпня 2018 року.

Згідно з листом Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2025 року № 02.5-07/505/2025 суддя Василенко Я.М. перебував у відпустках:

1) у 2018 році з 30 по 31 грудня 2018 року;

2) у 2019 році: з 1 січня 2019 року по 8 січня 2019 року, з 10 січня по 14 січня 2019 року, з 8 березня по 10 березня 2019 року, з 2 травня по 3 травня 2019 року, з 13 липня по 14 липня 2019 року, з 27 липня по 28 липня 2019 року, з 30 липня 2019 року по 2 вересня 2019 року, з 20 вересня 2019 року по 22 вересня 2019 року, 26 грудня 2019 року; з 15 червня по 17 червня 2019 року був тимчасово непрацездатним.

3) у 2020 році: з 10 лютого по 14 лютого 2020 року, з 17 лютого по 21 лютого 2020 року, з 24 лютого по 28 лютого 2020 року, 1 липня 2020 року, з 17 серпня по 11 вересня 2020 року, з 14 листопада 2020 року по 15 листопада 2020 року, з 25 грудня 2020 року по 27 грудня 2020 року, 31 грудня 2020 року.

4) у 2021 році: з 1 січня по 3 січня 2021 року, 11 січня 2021 року, з 6 лютого 2021 року по 7 лютого 2021 року, з 13 лютого 2021 року по 14 лютого 2021 року, з 15 травня по 16 травня 2021 року, 24 травня 2021 року, 27 травня 2021 року, з 14 червня по 18 червня 2021 року, з 22 червня по 25 червня 2021 року, з 15 липня по 19 липня 2021 року, з 26 липня 2021 року по 20 серпня 2021 року, з 4 листопада 2021 року по 9 листопада 2021 року, з 11 листопада 2021 року по 14 листопада 2021 року, з 13 грудня 2021 року по 22 грудня 2021 року.

Таким чином, суддя перебував у відпустках:

1) протягом 2018 року – 49 календарних днів, які не враховуються під час обчислення строку дисциплінарного стягнення;

2) протягом 2019 року– 60 календарних днів, які не враховуються під час обчислення строку дисциплінарного стягнення;

3) протягом 2020 року – 37 календарних днів, які не враховуються під час обчислення строку дисциплінарного стягнення;

4) протягом 2021 року – 49 календарних днів, які не враховуються під час обчислення строку дисциплінарного стягнення.

Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено, що суддя:

1) виїхав з тимчасово окупованої території АРК 14 березня 2018 року (трирічний строк сплив 14 березня 2021 року);

2) 23 травня 2018 року виїхав на тимчасово окупована територію АРК (28 травня 2018 року повернувся) (трирічний строк сплив 28 травня 2021 року);

3) 26 червня 2018 року виїхав на тимчасово окупована територію АРК (2 липня 2018 року повернувся) (трирічний строк сплив 2 липня 2021 року);

4) 15 липня 2018 року виїхав на тимчасово окупована територію АРК (4 серпня 2018 року повернувся) (трирічний строк сплив 4 серпня 2021 року);

5) 22 вересня 2018 року виїхав з тимчасово окупованої території АРК 14 березня 2018 року (трирічний строк сплив 22 вересня 2021 року).

З огляду на те, що частина 11 статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» прямо зазначала про можливість застосування до судді дисциплінарного стягнення не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці, тому навіть з урахуванням часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці, такий строк очевидно, що сплив ще у 2021-2022 роках.

Натомість дисциплінарна скарга подана 20 січня 2023 року.

Тому, підстав для відкриття дисциплінарної справи за фактом поїздок судді Василенка Я.М. на тимчасово окуповану територію АРК у 2018 році немає підстав, оскільки очевидно, що станом на дату подання скарги закінчився встановлений законом строк для застосування до судді дисциплінарного стягнення.

Щодо 2019 року

Згідно з частиною 11 статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Згідно з листом Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2025 року № 02.5-07/505/2025 суддя Василенко Я.М. перебував у відпустках:

1) у 2019 році: з 1 січня 2019 року по 8 січня 2019 року, з 10 січня по 14 січня 2019 року, з 8 березня по 10 березня 2019 року, з 2 травня по 3 травня 2019 року, з 13 липня по 14 липня 2019 року, з 27 липня по 28 липня 2019 року, з 30 липня 2019 року по 2 вересня 2019 року, з 20 вересня 2019 року по 22 вересня 2019 року, 26 грудня 2019 року; з 15 червня по 17 червня 2019 року був тимчасово непрацездатним.

2) у 2020 році: з 10 лютого по 14 лютого 2020 року, з 17 лютого по 21 лютого 2020 року, з 24 лютого по 28 лютого 2020 року, 1 липня 2020 року, з 17 серпня по 11 вересня 2020 року, з 14 листопада 2020 року по 15 листопада 2020 року, з 25 грудня 2020 року по 27 грудня 2020 року, 31 грудня 2020 року.

3) у 2021 році: з 1 січня по 3 січня 2021 року, 11 січня 2021 року, з 6 лютого 2021 року по 7 лютого 2021 року, з 13 лютого 2021 року по 14 лютого 2021 року, з 15 травня по 16 травня 2021 року, 24 травня 2021 року, 27 травня 2021 року, з 14 червня по 18 червня 2021 року, з 22 червня по 25 червня 2021 року, з 15 липня по 19 липня 2021 року, з 26 липня 2021 року по 20 серпня 2021 року, з 4 листопада 2021 року по 9 листопада 2021 року, з 11 листопада 2021 року по 14 листопада 2021 року, з 13 грудня 2021 року по 22 грудня 2021 року.

4) у 2022 році: з 18 липня по 29 липня 2022 року, з 22 серпня по 26 серпня 2022 року, з 29 грудня 2022 року по 31 грудня 2022 року.

Таким чином, суддя перебував у відпустках:

1) протягом 2020 року – 37 календарний день, які не враховуються під час обчислення строку дисциплінарного стягнення;

2) протягом 2021 року – 49 календарних днів, які не враховуються під час обчислення строку дисциплінарного стягнення;

3) протягом 2022 – 20 календарних днів, які не враховуються під час обчислення строку дисциплінарного стягнення.

З інформації Державної прикордонної служби встановлено, що:

1) 1 травня 2019 року Василенко Я.М. виїхав на тимчасово окуповану територію та повернувся 13 травня 2019 року (трирічний строк з урахуванням перебування судді у відпустках та стану непрацездатності судді сплив 21 серпня 2022 року);

2) 11 липня 2019 року Василенко Я.М. виїхав на тимчасово окуповану територію та повернувся 15 липня 2019 року (трирічний строк з урахуванням перебування судді у відпустках сплив 19 жовтня 2022 року);

3) 8 серпня 2019 року Василенко Я.М. виїхав на тимчасово окуповану територію та повернувся 18 серпня 2019 року (трирічний строк з урахуванням перебування судді у відпустках сплив 3 листопада 2022 року);

4) 18 серпня 2019 року Василенко Я.М. виїхав на тимчасово окуповану територію та повернувся 2 вересня 2019 року (трирічний строк з урахуванням перебування судді у відпустках сплив 12 листопада 2022 року);

5) 20 вересня 2019 року Василенко Я.М. виїхав на тимчасово окуповану територію та повернувся 28 вересня 2019 року (трирічний строк з урахуванням перебування судді у відпустках сплив 5 грудня 2022 року).

Натомість дисциплінарна скарга подана 20 січня 2023 року.

Тому, підстав для відкриття дисциплінарної справи за фактом поїздок судді Василенка Я.М. на тимчасово окуповану територію АРК у 2019 році немає підстав, оскільки очевидно, що станом на дату подання скарги закінчився встановлений законом строк для застосування до судді дисциплінарного стягнення.

Щодо 2020 року

Згідно з частиною 11 статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

З інформації Державної прикордонної служби встановлено, що 2 вересня 2020 року Василенко Я.М. виїхав на тимчасово окуповану територію та повернувся 13 вересня 2020 року.

Натомість дисциплінарна скарга подана 20 січня 2023 року.

Згідно з листом Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2025 року № 02.5-07/505/2025 суддя Василенко Я.М. перебував у відпустках:

1) у 2020 році: з 10 лютого по 14 лютого 2020 року, з 17 лютого по 21 лютого 2020 року, з 24 лютого по 28 лютого 2020 року, 1 липня 2020 року, з 17 серпня по 11 вересня 2020 року, з 14 листопада 2020 року по 15 листопада 2020 року, з 25 грудня 2020 року по 27 грудня 2020 року, 31 грудня 2020 року.

2) у 2021 році: з 1 січня по 3 січня 2021 року, 11 січня 2021 року, з 6 лютого 2021 року по 7 лютого 2021 року, з 13 лютого 2021 року по 14 лютого 2021 року, з 15 травня по 16 травня 2021 року, 24 травня 2021 року, 27 травня 2021 року, з 14 червня по 18 червня 2021 року, з 22 червня по 25 червня 2021 року, з 15 липня по 19 липня 2021 року, з 26 липня 2021 року по 20 серпня 2021 року, з 4 листопада 2021 року по 9 листопада 2021 року, з 11 листопада 2021 року по 14 листопада 2021 року, з 13 грудня 2021 року по 22 грудня 2021 року.

Таким чином, суддя перебував у відпустках:

1) протягом 2020 року – 37 календарний день, які не враховуються під час обчислення строку дисциплінарного стягнення;

2) протягом 2021 року – 49 календарних днів, які не враховуються під час обчислення строку дисциплінарного стягнення;

3) протягом 2022 – 20 календарних днів, які не враховуються під час обчислення строку дисциплінарного стягнення.

З огляду на те, що частина 11 статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» прямо зазначала про можливість застосування до судді дисциплінарного стягнення не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці, тому щодо фактів поїздок судді на тимчасово окуповану територію АРК у 2020 році станом на дату подання дисциплінарної скарги строк застосування дисциплінарного стягнення не сплив.

Щодо 2021 року

Згідно з частиною 11 статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

З інформації Державної прикордонної служби встановлено, що 24 липня 2021 року Василенко Я.М. виїхав на тимчасово окуповану територію та повернувся 2 серпня 2021 року.

Натомість дисциплінарна скарга подана 20 січня 2023 року.

З огляду на те, що частина 11 статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» прямо зазначала про можливість застосування до судді дисциплінарного стягнення не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці, тому щодо фактів поїздок судді на тимчасово окуповану територію АРК у 2021 році станом на дату подання дисциплінарної скарги строк застосування дисциплінарного стягнення не сплив.

6. Отже, Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено обставини, які можуть свідчити про наявність у діях судді Василенка Я.М. ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу).

Таким чином, наявні підстави для відкриття дисциплінарної справи з метою з’ясування наявності чи відсутності у діях судді Василенка Я.М. ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за фактами відвідування ним тимчасово окупованої території АРК у 2020 та 2021 роках.

Наявність або відсутність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності буде встановлено за результатами розгляду дисциплінарної справи щодо судді на підставі оцінки доказів, наданих та отриманих в межах дисциплінарного провадження.

Зокрема під час розгляду дисциплінарної справи належить з’ясувати мету та причини поїздок судді на тимчасову окуповану територію АРК, та на підставі одержаної інформації встановити нагальність таких поїздок та чи можна розцінювати дії судді як такі, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.

Разом з тим Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено відсутність підстав для відкриття дисциплінарної справи за фактами за фактами відвідування суддею Василенком Я.М. тимчасово окупованої території АРК за період з 2014 року по 2019 рік, адже станом на дату подання дисциплінарної скарги закінчився встановлений законом строк для застосування до судді дисциплінарного стягнення за ці періоди.

Щодо пункту 10 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»

1. Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції на момент подання декларації) суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження за зазначення в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, завідомо неправдивих відомостей або умисне незазначення відомостей, визначених законодавством.

Пунктом 7 частини 7 статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддя зобов’язаний подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» суб’єкти декларування – особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а» і «в» пункту 2, пункті 4 частини 1 статті 3 цього Закону, інші особи, які зобов’язані подавати декларацію відповідно до цього Закону.

Судді віднесені до переліку осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (підпункт «ґ» пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції»), тому є суб’єктами декларування.

Відповідно до частини 1 статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а» і «в» пункту 2 частини 1 статті 3 цього Закону, зобов’язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному вебсайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

Зміст інформації, що зазначається у декларації, визначений статтею 46 Закону України «Про запобігання корупції».

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» у декларації зазначаються відомості про об’єкти нерухомості, що належать суб’єкту декларування та членам його сім’ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право.

Такі відомості включають:

а) дані щодо виду, характеристики майна, місцезнаходження, дату набуття майна у власність, оренду або інше право користування, вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування;

б) у разі якщо нерухоме майно перебуває у спільній власності, про усіх співвласників такого майна вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі якщо нерухоме майно перебуває в оренді або на іншому праві користування, про власника такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

Згідно з частинами 1, 2 та 6 статті 51¹ Закону України «Про запобігання корупції» Національне агентство проводить щодо декларацій, поданих суб’єктами декларування, такі види контролю: 1) щодо своєчасності подання; 2) щодо правильності та повноти заповнення; 3) логічний та арифметичний контроль.

Національне агентство проводить повну перевірку декларацій відповідно до цього Закону.

Особливості проведення повної перевірки декларацій, поданих суддями, суддями Конституційного Суду України, встановлюються статтею 52-2 цього Закону.

Відповідно до статті 51³ Закону України «Про запобігання корупції» повна перевірка декларації полягає у з’ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення чи необґрунтованості активів і може здійснюватися у період здійснення суб’єктом декларування діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.

Обов’язковій повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб’єктів декларування, які займають посади, пов’язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством.

Національне агентство проводить повну перевірку декларації, а також самостійно проводить повну перевірку інформації, яка підлягає відображенню в декларації, щодо членів сім’ї суб’єкта декларування у випадках, передбачених частиною сьомою статті 46 цього Закону.

Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.

У разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб’єкт декларування, та спеціально уповноважені суб’єкти у сфері протидії корупції.

Згідно з приміткою до цієї статті судді є особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

2. Аналіз положень Закону України «Про запобігання корупції» свідчить, що саме на Національне агентство покладено обов’язок здійснювати повну перевірку декларацій суддів.

Листом Національного агентства з питань запобігання корупції від 3 лютого 2025 року № 40-11/8822-25 повідомлено, що станом на 3 лютого 2025 року Національне агентство не здійснювало повну перевірку декларації за 2020 рік, поданої Василенком Я.М., та не проводило моніторинг способу життя.

Таким чином, Національне агентство як орган, уповноважений здійснювати повну перевірку декларацій, не реалізовував функцію контролю, а отже і не встановив недостовірності відомостей у декларації судді Василенка Я.М. за 2020 рік.

3. Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя з’ясовано, що Національне антикорупційне бюро України здійснювало досудове розслідування у кримінальному провадженні № ____ від 16 січня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 366-2 Кримінального кодексу України

Підставою внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань стала публікація програми «Схеми» Радіо Свобода від 9 січня 2023 року під назвою «Кримські канікули українського судді», розміщена за посиланням https://www.radiosvoboda.org/a/skhemy-suddya-vasylenko-krym/32215970.html.

У межах досудового розслідування аналізувалася інформація, що була поширена у наведеній вище публікації за фактами можливого декларування суддею Василенком Я.М. недостовірних відомостей у декларації за 2020 рік.

Під час досудового розслідування аналізувалися відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, згідно з якими апартаменти № ___ та № ___ в готелі «Aquamarine Resort and SPA», АДРЕСА1, на момент здійснення досудового розслідування, належали ОСОБА5, (РНОКПП ____) з 18 листопада 2011 року, інші відомості в державних реєстрах України відсутні.

За наслідками проведення досудового розслідування кримінального провадження № ____ від 16 січня 2023 року, у тому числі, за результатами проведення комплексу слідчих та процесуальних дій, витребування інформації та документів, органом досудового розслідування встановлена відсутність у діях судді Шостого апеляційного адміністративного суду Василенка Я.М. ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 366-2 КК України, у зв’язку з чим, 5 вересня 2023 року детективом Хижняком М.М. прийнято постанову про закриття кримінального провадження № ____ від 16 січня 2023 року на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України.

Таким чином, Національним бюро не встановлено наявності у діях судді ОСОБА2 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 366-2 Кримінального кодексу України.

4. До дисциплінарної скарги додано документи «Отчет о переходе прав на обьект недвижимости» від 29 листопада 2022 року № 99/2022/509360640; «Справочная информация (отчет) об изменениях прав на обьект недвижимости. Справочная информация (отчет) об установлении и/или изменении кадастровой стоимости обьекта недвижимости», «Свидетельство о праве на наследство по закону 77 __ ____», які викладені російською мовою.

Також Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя досліджено публікацію програми «Схеми» Радіо Свободи від 9 січня 2023 року під назвою «Кримські канікули українського судді», розміщена за посиланням: https://www.radiosvoboda.org/a/skhemy-suddya-vasylenko-krym/32215970.html (з 8 хв до закінчення відеофайлу).

5. У документі «Отчет о переходе прав на обьект недвижимости» від 29 листопада 2022 року № 99/2022/509360640 зазначено інформацію щодо перехід права власності на апартаменти АДРЕСА1 № ___.

У назві зазначеного документа зазначено (російськовою мовою): «Отчет сформирован Контур.Реестро согласно записям из ЕГРН (отчет носит справочный характер и не является официальной выпиской).

Згідно з наведеним документом ОСОБА1 набула права власності на цей об’єкт 21 січня 2020 року.

Так, дійсно прізвище, ім’я та по батькові власника апартаментів відповідає прізвищу, імені та по батькові дружини судді Василенка Я.М.

Однак, у цьому документі відсутні будь які ідентифікуючі ознаки фізичної особи, які б дозволяли однозначно та чітко встановити, що саме ця особа є дружиною судді Василенка Я.М.

Також, зазначений документ має довідковий характер та не є офіційним про що зазначено у назві документа, що викликає обґрунтовані сумніви щодо достовірності таких відомостей.

Аналогічних висновків можна дійти і щодо документа «Справочная информация (отчет) об изменениях прав на обьект недвижимости. Справочная информация (отчет) об установлении и/или изменении кадастровой стоимости обьекта недвижимости».

У документі «Свидетельство о праве на наследство по закону 77__ ____», який виданий м. москва 15 січня 2020 року в.о. нотаріуса Соболєвою Т.О. зазначено інформацію щодо перехід права власності на апартаменти АДРЕСА1 у порядку спадкування від ОСОБА7 до ОСОБА1 (____ року народження, місце народження: ІНФОРМАЦІЯ1, громадянство: російської федерації, страховий номер: ____, паспорт громадянина російської федерації ____).

Так, дійсно прізвище, ім’я та по батькові власника апартаментів відповідає прізвищу, імені та по батькові дружини судді Василенка Я.М.

Однак, у дисциплінарній скарзі відсутні будь-які ідентифікуючі ознаки дружини Василенка Я.М. – ОСОБА1 як фізичної особи, які б дозволяли однозначно та чітко встановити, що фізична особа зазначена у свідоцтві є дружиною судді Василенка Я.М.

Необхідно врахувати, що у 2020 році правочини щодо нерухомого майна на тимчасово окупованій території АРК вчинялися, а документи щодо права власності на нерухоме майно видавалися за вимогами російського окупаційного законодавства.

Зокрема у документі «Свидетельство о праве на наследство по закону 77 __ ____» зазначено, що він виданий на підставі статті 1142 Цивільного кодексу російської федерації.

Відповідно до частини 5 статті 11 Закону України VIІІ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території будь-який правочин щодо нерухомого майна, у тому числі щодо земельних ділянок, вчинений з порушенням вимог цього Закону, інших законів України, вважається недійсним з моменту вчинення і не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Тобто, держава Україна не визнає правових наслідків вчинення будь якого правочину щодо нерухомого майна, оскільки такий правочин вважається недійсним з моменту вчинення і не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Отже, за будь-яких умов, факт виникнення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території АРК, на підставі правочину, вчиненого за вимогами російського законодавства, або на підставі документа, виданого приватним нотаріусом російської федерації, не визнається державою Україна та не може вважатися належною підставою для набуття права власності на нерухоме майно у контексті національного цивільного законодавства.

Тому, якщо навіть гіпотетично припустити, що надані скаржником документи стосуються дружини Василенка Я.М., вони не є допустимими доказами на підтвердження виникнення права власності на нерухоме майно з наведених вище причин.

А, отже, відсутні підстави стверджувати, що суддя зазначив у декларації недостовірні відомості у частині нерухомого майна.

6. Крім цього дисциплінарний орган Вищої ради правосуддя не має доступу до інформаційних баз даних російської федерації, тому не може перевірити достовірності відомостей відображених у документах, наданих скаржником.

Доводи скаржника у цій частині ґрунтуються на припущеннях щодо того, що зазначена у документах фізична особа – ОСОБА1 є саме дружиною Василенка Я.М., однак, за відсутності достатніх ідентифікуючих ознак неможливо встановити достовірність цих доводів.

Водночас Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує інформацію отриману від Національного антикорупційного бюро України, який здійснював досудове розслідування за фактами, зазначеними у скарзі, однак, не встановило у діях судді Шостого апеляційного адміністративного суду ОСОБА2 ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 366-2 КК України, у зв’язку з чим, 5 вересня 2023 року детективом Хижняком М.М. прийнято постанову про закриття кримінального провадження № ____ від 16 січня 2023 року на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України.

Крім того, береться до уваги інформація отримана від Національного агентства з питань запобігання корупції, яке повідомило не проводило повної перевірки декларації судді Василенка Я.М. за 2020 рік, так і не здійснювало моніторингу способу життя судді за цей рік.

Таким чином, у дисциплінарній скарзі відсутні конкретні відомості, що свідчать наявності у діях судді Василенка Я.М. ознак дисциплінарного проступку, передбачених пунктом 10 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також посилання на фактичні дані (свідчення, докази), що підтверджують зазначені скаржником відомості.

Підсумок

Розглянувши висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Пилипенка С.М. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Чижик Т.В., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що в діях судді Василенка Я.М. можуть вбачатися ознаки складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу).

З огляду на наведене Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Шостого апеляційного адміністративного суду Василенка Я.М. за ознаками складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу).

Наявність або відсутність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності буде встановлено за результатами розгляду дисциплінарної справи щодо судді на підставі оцінки доказів, наданих та отриманих в межах дисциплінарного провадження.

Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

 

ухвалила:

 

відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Шостого апеляційного адміністративного суду Василенка Ярослава Миколайовича.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий на засіданні

Другої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя

 

Члени Другої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя