Акт ВРП

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Сасевича О.М., членів Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кандзюби О.В., Лук’янова Д.В., Попікової О.В., розглянувши висновок доповідача – дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Плескача В.Ю. за результатами підготовки дисциплінарної справи за скаргою Дубового Сергія Анатолійовича стосовно судді Хаджибейського районного суду міста Одеси Тополевої Юлії Володимирівни,

встановила:

І. ПРОЦЕДУРНІ ПИТАННЯ

1. 15 листопада 2021 року до Вищої ради правосуддя надійшла дисциплінарна скарга Дубового С.А. (вх. № Д-5471/0/7-21) на дії судді Малиновського (нині – Хаджибейського) районного суду міста Одеси Тополевої Ю.В.
2. 6 січня 2025 року ця справа була розподілена до провадження дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Плескача В.Ю.
3. 7 січня 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав судді Тополевій Ю.В. запит з пропозицією надати пояснення щодо змісту дисциплінарної скарги, а також надіслав до Малиновського районного суду міста Одеси запит щодо отримання копії матеріалів справи № 521/17134/21 – в частині щодо розгляду заяви про забезпечення позову ТОВ «АБРІС-Н» та апеляційної скарги на ухвалу про задоволення цієї заяви.
4. 16 січня 2025 року на адресу Вищої ради правосуддя надійшли пояснення судді Тополевої Ю.В.
5. 20 січня 2025 року Малиновський районний суд міста Одеси надіслав на адресу Вищої ради правосуддя скановані копії матеріалів справи № 521/17134/21.
6. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 26 березня 2025 року відкрила дисциплінарну справу.
7. 26 березня 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав запит до Малиновського районного суду міста Одеси щодо отримання характеристики судді Тополевої Ю.В. Відповідь на цей запит у встановлені законом строки не надійшла.
8. 26 березня 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. актом долучив до матеріалів дисциплінарного провадження окремі матеріали виконавчого провадження № 65727745, що були отримані на вебсайті «https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors», а також витяг з Державного реєстру речових прав (далі – ДРРП) щодо об'єкту нерухомості з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна № ____ станом на 31 березня 2025 року, що був отриманий дисциплінарним інспектором використовуючи сервіс «Електронний суд».
9. 26 березня 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав запит до вриватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. щодо отримання інформації про те, чи надходила в межах виконавчого провадження №65727745 ухвала суду від 28 жовтня 2021 року в справі № 521/17134/21 для виконання та, якщо надходила, якими були результати (наслідки) виконання цієї ухвали суду. Відповідь на цей запит надійшла 9 квітня 2025 року.

ІІ. СТИСЛИЙ ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ СКАРГИ І ВСТАНОВЛЕНІ ФАКТИ

10. Овідіопольський районний суд Одеської області рішенням від 21 квітня 2021 року у справі № 509/1379/20 задовольнив позов ОСОБА1 до ОСОБА2 про стягнення боргу за договором позики в сумі 660000 гривень.
11. Малиновський районний суд міста Одеси (суддя Тополева Ю.В.) ухвалою від 28 жовтня 2021 року в справі № 521/17134/21 задовольнив заяву про забезпечення позову подану ТОВ «Абріс-Н» і вирішив:

1. Зупинити стягнення на підставі виконавчого листа № 509/1379/20, виданого Овідіопольським районним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА2 на користь ОСОБА1 заборгованості за договором позики від 12.06.2019 року в сумі 660000 грн., у виконавчому провадженні № 65727745, відкритому на підставі постанови приватного виконавця Гамбаль О.Є.

2. Зупинити реалізацію майна у виконавчому провадженні №65727745, а саме: об'єкт нерухомого майна – 1/2 та 1/2 частки цілісного майнового комплексу, загальною площею 29,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА1, належне ОСОБА2 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 21.03.2018 року № 294, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюк О.Б. та договору купівлі-продажу від 21.03.2018 року № 290, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюк О.Б., реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна: ____, що здійснюється Державним підприємством «СЕТАМ» на електронних торгах (Лот в системі «СЕТАМ» №489644).

3. Накласти арешт на цілісний майновий комплекс загальною площею 29,2 кв.м., що розташований по вулиці ОСОБА1АДРЕСА1, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна: ____.

4. Заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації (в тому числі Міністерству юстиції України та його структурним та територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, акредитованим суб'єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, відкриття та/або закриття розділів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів щодо наступних об'єктів нерухомого майна: цілісний майновий комплекс загальною площею 29,2 кв.м., що розташований по вулиці АДРЕСА1, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна: ____.

5. Заборонити ОСОБА2 та будь-яким іншим особам, вчиняти дії щодо перетворення, знищення, пошкодження, переобладнання, реконструкції арештованого майна, утримуватись від будь-яких дій, пов'язаних з відчуженням або передачею в оренду, користування будь-яким іншим особам цілісного майнового комплексу площею 29,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА1 реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна: ____».

12. В ухвалі також зазначено:

«Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач посилається на те, що наразі існує реальна загроза примусової реалізації спірного майна на прилюдних торгах в процесі примусового виконання виконавчого провадження, що істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду або ефективний захист та поновлення порушених прав або інтересів позивача у разі задоволення позову.

Вказані обставини дають суду підстава вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду.»

13. З витребуваних матеріалів справи № 521/17134/21 випливає, що в заяві про забезпечення позову в цій справі єдиною стороною було визначено ТОВ «Абріс-Н». На сторінці 7 заяви зазначено «про осіб, які можуть отримати статус учасника справи» ‒ ОСОБА2, ТОВ «Сіббудінвест», ТОВ «РАМТЕК ТУРЗ».
14. У долучених до заяви про забезпечення позову додатках фігурували прізвища учасників справи № 509/1379/20 (ОСОБА1, ОСОБА2). До заяви також долучено роздруківку з офіційного вебпорталу «Судова влада України» у справі № 509/1379/20, де вказані сторони цієї справи (сторінка 34).
15. В ухвалі Малиновського районного суду міста Одеси від 28 жовтня 2021 року сторін у справі не визначено. Тобто суб’єктний склад судових справ № 509/1379/20 і № 521/17134/21 був неоднаковим.
16. Ухвалу Малиновського районного суду міста Одеси від 28 жовтня 2021 року в апеляційному порядку оскаржили окремими апеляційними скаргами ОСОБА1 і ОСОБА2 (сторони у справі № 509/1379/20). Одеський апеляційний суд постановою від 15 грудня 2022 року цю ухвалу залишив в силі і без змін.
17. Згодом Малиновський районний суд міста Одеси (суддя Тополева Ю.В.) ухвалою від 9 листопада 2023 року в справі № 521/17134/21 за власною ініціативою скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 28 жовтня 2021 року. В ухвалі зазначено, що оскільки ТОВ «АБРІС-Н» не пред’явило позов протягом десяти днів з моменту постановлення ухвали Малиновського районного суду міста Одеси від 28 жовтня 2021 року про забезпечення позову до пред’явлення позовної заяви, суд вважає за необхідне скасувати вжиті заходи забезпечення позову до пред’явлення позовної заяви з власної ініціативи.
18. Одеський апеляційний суд постановою від 27 лютого 2024 року ухвалу суду першої інстанції від 9 листопада 2023 року залишив в силі і без змін.

Зміст дисциплінарної скарги

19. Скаржник Дубовий С.А. зазначив, що суддя Малиновського районного суду міста Одеси Тополева Ю.В., постановляючи ухвалу від 28 жовтня 2021 року у справі № 521/17134/21 про забезпечення позову до подання позовної заяви, допустила порушення норм процесуального права, а саме: недотримання вимог щодо змісту ухвали суду, вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення виконання судового рішення, що набрало законної сили, що є недопустимим та свідчить про вчинення нею дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», тобто умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод, а також підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
20. Скаржник зазначив, що недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили (пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 1 жовтня 2020 року у справі № 524/188/18.
21. Однак суддя Малиновського районного суду міста Одеси Тополева Ю.В., задовольняючи заяву про забезпечення позову, зазначених вище норм права не врахувала та дійшла необґрунтованого висновку про можливість зупинення виконавчого провадження № 65727745, що по суті є зупиненням виконання рішення, яке набрало законної сили, в іншій справі.
22. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що вжиттям заходів забезпечення позову порушено права та інтереси ОСОБА1, який є стороною виконавчого провадження № 65727745 та стягувачем за рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 квітня 2021 року.
23. Скаржник зазначив що спірна ухвала судді взагалі не містить мотиви, з яких суд першої інстанції дійшов висновків про наявність підстав для забезпечення позову. Суд не обґрунтував, які саме права особи, що має намір звернутися із позовом, можуть бути порушені внаслідок невжиття заходів забезпечення позову, оскільки суд взагалі не зазначив, з яким саме позовом ТОВ «АБРІС-Н» має намір звернутися до суду, які саме позовні вимоги плануються ним бути заявлені, які будуть співмірними та адекватними тим заходами забезпечення позову, які вжив суд першої інстанції.
24. Таким чином, при постановленій оскаржуваної ухвали суд не перевірив всіх обставин заявленого клопотання ТОВ «АБРІС-Н» про забезпечення позову, не дослідив та не обґрунтував з яким саме позовом ТОВ «АБРІС-Н» має намір звернутися до суду, захист яких саме прав особи, яка має намір звернутися із позовом, потребує вжиття конкретних заходів забезпечення, не обґрунтував наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги (з огляду на відсутність позовних вимог), що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Позиція судді Тополевої Ю.В.

25. Суддя Тополева Ю.В. у поясненнях навела доводи, які значною мірою відтворюють зміст постанови Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року, якою залишено в силі постановлену нею ухвалу від 28 жовтня 2021 року.
26. Суддя зауважила, що апеляційний суд не задовольнив апеляційну скаргу на постановлену нею ухвалу про забезпечення позову та що доводи апеляційної скарги ОСОБА1 є аналогічними доводам скарги, яку він подав до Вищої ради правосуддя щодо її дій.
27. Суддя наголосила, що в подальшому ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 9 листопада 2023 року скасовано заходи забезпечення позову, що були вжиті ухвалою судді Тополевої Ю.В. від 28 жовтня 2021 року.
28. Суддя зазначила, що апеляційну скаргу на ухвалу від 9 листопада 2023 року у справі № 521/17134/21 в інтересах ОСОБА2 подавав адвокат ОСОБА3 – який був представником ОСОБА1 (заявник дисциплінарної скарги) у справі № 509/1379/20 (справа, у якій було видано виконавчий лист, стягнення за яким зупинено ухвалою про забезпечення позову). Представлення інтересів позивача ОСОБА1 та відповідача ОСОБА2 в різних провадженнях одним і тим самим адвокатом ОСОБА3, на думку судді Тополевої Ю.В., дає підстави припустити наявність недостатньої добросовісності в діях останніх та ставить під сумнів дійсну наявність порушення прав скаржника Дубового С.А. вжиттям заходів забезпечення позову ухвалою від 28 жовтня 2021 року.
29. Суддя зазначила, що на розгляді Малиновського районного суду міста Одеси перебували ряд судових справ за участю учасників цього спору:

1) № 521/18137/21, за позовом TOB «Абріс-Н» до ОСОБА2, ТОВ «Рамтек Турз», ТОВ «Сіббудінвест» про визнання права власності;

2) № 521/15465/21, за позовом ТОВ «Гіперіон» до ОСОБА2 про визнання договору недійсним;

3) № 521/19684/20, за позовом ТОВ «Абріс-Н» до ОСОБА2, ТОВ «Рамтек Турз», ТОВ «Сіббудінвест» про скасування реєстраційних дій та визнання договору недійсним;

4) № 521/1593/20, за позовом ОСОБА2 до ТОВ «Абріс-Н», ТОВ «Гіперіон» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування запису про право власності;

5) № 521/10234/21, за позовом ОСОБА2 до ТОВ «Абріс-Н», Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про скасування повідомлення про початок виконання будівельних робіт;

6) № 521/15062/20, за позовом ОСОБА2 до ТОВ «Абріс-Н», Міністерства юстиції України про визнання наказу незаконним та його скасування.

30. Тобто під час отримання заяви ТОВ «Абріс-Н» про забезпечення позову від 26 жовтня 2021 року в Малиновського районного суду міста Одеси було достатньо відомостей про наявність існуючого між сторонами спору щодо нерухомого майна, яке розташоване за адресою: АДРЕСА1.
31. Суддя також зазначила, що дисциплінарна скарга надійшла до Вищої ради правосуддя ще 15 листопада 2021 року, а тому закінчилися строки, що встановлені частиною п’ятнадцятою статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
32. У додаткових поясненнях від 16 травня 2025 року суддя додатково зазначила, зокрема, що спірний цілісний майновий комплекс, на який намагався звернути стягнення ОСОБА1 під час виконавчого провадження, за рішенням суду в іншій справі було повернуто у власність законного власника, а саме, ТОВ «Абріс-Н». Тому застосування суддею спірних заходів забезпечення позову призвело до збереження майна, яке вибуло із власності ТОВ «АБРІС-Н» у незаконний спосіб.

Інші релевантні відомості

33. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 квітня 2021 року у справі № 509/1379/20, за яким видано виконавчий лист, стягнення на підставі якого було зупинено ухвалою про забезпечення позову від 28 жовтня 2021 року в справі № 521/17134/21, оскаржило в апеляційному порядку ТОВ «Абріс-Н».
34. Одеський апеляційний суд ухвалою від 13 грудня 2021 року в справі № 509/1379/20 відкрив апеляційне провадження та зупинив дію рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 квітня 2021 року.
35. Одеський апеляційний суд постановою від 25 січня 2023 року закрив апеляційне провадження у справі № 509/1379/20 з огляду на те, що будь-яких належних та допустимих доказів того, що оскаржуваним рішенням суду порушено права ТОВ «Абріс-Н», не надано, оскільки скаржник за апеляційною скаргою не є стороною договору позики від 12 червня 2019 року, а отже, зобов’язання за цим договором не створили жодних обов’язків для нього.
36. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду постановою від 20 листопада 2023 року залишив в силі постанову Одеського апеляційного суду від 25 січня 2023 року.
37. Із матеріалів виконавчого провадження № 65727745 і листа приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. від 9 квітня 2025 року випливає, що ухвала Малиновського районного суду міста Одеси від 28 жовтня 2021 року у справі № 521/17134/21 відсутня в матеріалах виконавчого провадження та будь-які процесуальні дії на виконання вказаної ухвали суду приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Гамбалем О.Є. (від якого виконавче провадження було передано до приватного виконавця Парфьонова Г.В.) не вчинялись.
38. Відповідно до матеріалів виконавчого провадження № 65727745 після відкриття виконавчого провадження за заявою ОСОБА1, ОСОБА2 подавав заяву від 13 липня 2021 року, у якій зазначив, що доходів не має і запропонував у якості джерела погашення боргу звернути стягнення на цілісний майновий комплекс з реєстраційним номером об’єкта нерухомого майна № ____.
39. 22 липня 2022 року ОСОБА1 подав заяву про повернення без виконання виконавчого листа у справі № 509/1379/20. Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Парфьонов Г.В. постановою від 22 липня 2022 року постановив заяву задовольнити і, відповідно, скасував арешт на цілісний майновий комплекс з реєстраційним номером об’єкта нерухомого майна № ____.

ІІІ. ВИСНОВКИ ТРЕТЬОЇ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ ПАЛАТИ ВИЩОЇ РАДИ ПРАВОСУДДЯ

40. Ужиті суддею Тополевою Ю.В. в ухвалі від 28 жовтня 2021 року у справі № 521/17134/21 заходи забезпечення позову призвели до ефективного зупинення дії та виконання рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 квітня 2021 року у справі № 509/1379/20 у проміжках часу з 28 жовтня 2021 року до 12 грудня 2021 року, з 25 січня 2023 року до 9 листопада 2023 року. Проміжок часу між цими датами (з 13 грудня 2021 року до 25 січня 2023 року) збігається з періодом, коли Одеський апеляційний суд поновив строки на оскарження цього рішення суду і його дія будь-якому випадку була зупинена ухвалою Одеського апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження.
41. У цій справі підлягають застосуванню усталені і послідовні підходи Вищої ради правосуддя та її дисциплінарних органів. Подібні дії суддів щодо задоволення заяв про забезпечення позовів шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчих документів, виданих на підставі судових рішень в інших справах, вже неодноразово кваліфікувалися як дисциплінарні проступки (серед низки інших рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 24 березня 2021 року № 684/3дп/15-21, Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15 лютого 2021 року № 348/2дп/15-21, Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 листопада 2020 року № 3280/1дп/15-20).
42. Вища рада правосуддя в рішенні від 30 березня 2021 року № 724/0/15-21 про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15 лютого 2021 року № 348/2дп/15-21 зазначила, що забезпечення позову шляхом фактичного зупинення виконання судових рішень, які набрали законної сили, суперечить вимогам статей 129, 129¹ Конституції України і не відповідає вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України», § 43) та статті 1 Першого протоколу до цієї Конвенції.
43. Велика Палата Верховного Суду постановою від 28 жовтня 2021 року у справі № 11-171сап21 погодилася з правильністю зазначеного рішення Вищої ради правосуддя.
44. Частиною другою статті 149 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
45. У частині третій статті 150 ЦПК України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
46. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в рішенні від 12 травня 2021 року № 999/3дп/15-21 зазначила, що дисциплінарне провадження щодо судді має здійснюватися з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, відповідно до якого дисциплінарне провадження не може бути спрямоване на оцінку судових рішень суддів, які можуть піддаватися критиці лише шляхом оскарження відповідно до закону. Тому в цій категорії справ оцінці підлягає не зміст ухвали про забезпечення позову, а дії судді під час її постановлення.
47. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в цьому рішенні зазначила, що забезпечення позову – це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
48. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
49. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в рішенні від 5 липня 2021 року № 1450/2дп/15-21, притягуючи суддю до дисциплінарної відповідальності, зазначила, що умовою застосування забезпечення позову як сукупності процесуальних дій є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів.
50. Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в рішенні від 15 січня 2024 року № 84/1дп/15-24 зазначила, що вживаючи заходи забезпечення позову суддя має врахувати правила співмірності таких заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає передусім співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати через невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, щодо якого він заявляє клопотання, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Отже, під час оцінки такої співмірності необхідно враховувати безпосередній зв’язок заяви про забезпечення позову із предметом позову, співвідношення із заявленою вимогою, необхідність вжиття заходів забезпечення позову.
51. З ухвали судді Хаджибейського районного суду міста Одеси Тополевої Ю.В. від 28 жовтня 2021 року у справі № 521/17134/21 випливає, що суддя була достеменно обізнана в тому, що виконавче провадження № 65727745 відкрито на підставі виконавчого листа, виданого на підставі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 квітня 2021 року у справі № 509/1379/20, оскільки про це рішення згадано в описовій частині ухвали.
52. Тобто суддя Тополева Ю.В. усвідомлено задовольнила заяву про забезпечення позову, що ефективно унеможливлює виконання судового рішення в іншій справі, яке набрало законної сили, що суперечить вимогам статей 129, 129¹ Конституції України.
53. Крім цього, суддя Тополева Ю.В. була обізнана про те, що сторонами у справі № 509/1379/20 є ОСОБА1 і ОСОБА2, оскільки вони так само згадані в тексті ухвали. При цьому суддя була обізнана також про статус цих осіб у виконавчому провадженні № 65727745, адже в додатках до заяви про забезпечення позову вони були згадані як стягувач і боржник по ньому.
54. Попри це, суддя Тополева Ю.В. задовольнила заяву про забезпечення позову, вирішивши в такий спосіб питання про права осіб, які не були залучені до розгляду справи. Суддя не врахувала, що в заяві про забезпечення позову ТОВ «АБРІС-Н» як осіб, які можуть отримати статус учасника справи, зазначило лише ОСОБА2, тобто ОСОБА1 не був визначений навіть як потенційний учасник справи – хоча він був стягувачем у виконавчому провадженні № 65727745.
55. В ухвалі Хаджибейського районного суду міста Одеси від 28 жовтня 2021 року в справі № 521/17134/21 також взагалі відсутній аналіз того, яким чином заявлені (і задоволені) вимоги в заяві про забезпечення позову стосуються предмету позову, яке ТОВ «АБРІС-Н» мало намір заявити. В своїй заяві ТОВ «АБРІС-Н» не окреслило чітко позовні вимоги до кого і про що воно має намір заявити.
56. Отже, в ухвалі Хаджибейського районного суду міста Одеси від 28 жовтня 2021 року в справі № 521/17134/21 суддя Тополева Ю.В. задовольнила заходи по забезпеченню позову шляхом фактично зупинення дії рішення суду в іншій справі та не навела належного вмотивування з питань, які суддя має вирішити під час задоволення заяви про забезпечення позову.
57. Суддя Тополева Ю.В. посилається у своїх поясненнях на те, що учасники справ № 509/1379/20, № 521/17134/21 могли зловживати своїми правами, підтвердженням чого може бути представлення різних осіб одним адвокатом.
58. Доводи судді про недобросовісну поведінку учасників спірних правовідносин мають певне підґрунтя і ця обставина враховується під час кваліфікації дій судді Тополевої Ю.В., про що більш детально зазначено в пунктах 101-102 цього Рішення.
59. Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24 січня 2019 року у справі № 11-987сап18 зазначила, що ігнорування суддею очевидних процесуальних зловживань з боку учасників справи, зокрема й під час звернення особи із заявою про забезпечення позову, навпаки, може додатково вказувати на користь допущення суддею дисциплінарного проступку.
60. Зловживання учасником судової справи своїми правами чи інша його недобросовісна поведінка, які фактично провокують вчинення суддею дисциплінарного проступку, справді є фактором, який може бути врахований у межах дисциплінарного провадження або й взагалі може повністю виключати дисциплінарну відповідальність судді за формальне настання складу дисциплінарного проступку. Але лише за умови, якщо суддя не мав розумної можливості адекватно відреагувати на такі дії особи, присікти їх, запобігти настанню складу дисциплінарного проступку, до вчинення якого його й провокують.
61. У межах судової справи № 521/17134/21 не встановлено таких обставин, які перешкоджали б судді Тополевій Ю.В. корегувати свою поведінку з урахуванням фактору ймовірно недобросовісної поведінки учасників спірних правовідносин. Навіть з урахуванням цього факту жоден зі встановлених факторів не виправдовує цілковито дії судді по задоволенню такої заяви про забезпечення позову, яка призвела до фактичного зупинення дії рішення суду в іншій справі.
62. Посилання судді на відсутність порушення прав скаржника Дубового С.А. також певною мірою підтверджується наявними матеріалами, і ця обставина так само враховується під час кваліфікації дій судді.
63. Однак, необхідно брати до уваги, що стаття 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» характеризується закріпленням різноманітних дисциплінарних проступків, низка з яких мають формальний склад.
64. Крім того, в межах Законів України «Про Вищу раду правосуддя» і «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарна скарга до Вищої ради правосуддя не є засобом юридичного захисту і не може та не повинна сприйматися як така скаржниками. Сама ж Вища рада правосуддя, здійснюючи свої виключні дисциплінарні щодо суддів повноваження, також не повинна утверджувати ні у скаржників, ні у суддів сприйняття того, що вона є і діє як «четверта інстанція» ‒ тобто може «ревізувати» судові рішення на предмет їх правильності поза процедурою їх інстанційного оскарження в межах процесуального закону.
65. З огляду на зазначене порушення прав і свобод скаржника діями чи судовими рішеннями судді не є вимогою і критерієм, виконання яких є умовою для здійснення дисциплінарного провадження щодо судді за поданою скаржником дисциплінарною скаргою.
66. Посилання судді Тополевої Ю.В.. на сплив строків, встановлених частиною п’ятнадцятою статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», не може бути підтримано, оскільки відповідно до пункту 23¹³ розділу ІІІ цього Закону до дисциплінарних проваджень, розпочатих до дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, не застосовуються положення частини п’ятнадцятої статті 49 цього Закону.
67. Не можна погодитися із суддею Тополевою Ю.В. також стосовно того, що виправдовує суддю залишення апеляційним судом постановленої нею ухвали в силі. Як зазначено в пункті 168 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 11-228сап21, вирішення питання щодо наявності або відсутності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, у тому числі оцінка наслідків його дій, не може ставитися в залежність від того, чи було оскаржене ухвалене ним рішення, а також від результатів перегляду такого рішення судами вищих інстанцій, оскільки саме собою залишення без змін судового рішення або його скасування не є доказом належного або неналежного виконання суддею своїх професійних обов’язків у контексті вирішення питання про дисциплінарну відповідальність, хоч це й може враховуватись дисциплінарним органом.
68. У цьому випадку необхідно врахувати ту обставину, що хоча Одеський апеляційний суд і залишив без змін постановлену суддею Тополевою Ю.В. ухвалу, але в постанові цього суду так само не вирішено питання про правомірність фактичного зупинення дії рішення суду в іншій справі, співмірність і пропорційність вжитих заходів забезпечення позову, ураховуючи те, що заявник заяви про забезпечення позову навіть не окреслив чітко межі позовних вимог, з якими має намір звернутися до суду.
69. У завдання та повноваження ні Вищої ради правосуддя, ні її дисциплінарних органів, ні дисциплінарного інспектора не входить вирішення питання про власне правильність інтерпретації суддею закону – до тих пір, доки така інтерпретація не виходить явно за межі розумного суддівського розсуду, що може обумовлювати вчинення суддею відповідного дисциплінарного проступку, склад якого визначено статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
70. Ураховуючи зазначене все наведене вище не заперечує і не може заперечувати правильність прийнятого в справі № 521/17134/21 судового рішення по суті заяви про забезпечення позову, адже ні у Вищої ради правосуддя, ні у її дисциплінарних органів, ні у дисциплінарного інспектора немає повноважень оцінювати правильність судових рішень і висловлюватись стосовно цього, зазначати, яке рішення могло б бути більш вірним та доречним в тій чи іншій ситуації. Проте, керуючись вказаними міркуваннями і не вдаючись до предметної переоцінки змісту ухвали суду, доказів у цій справі, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя доходить висновку, що ні мотивувальна частина ухвали суду, ні надані суддею пояснення не містять переконливих для розсудливого спостерігача мотивів вжиття судом таких диспропорційних заходів із забезпечення позову, що призвели до тимчасової втрати юридичної сили рішенням суду в іншій справі.

Кваліфікація дій судді

71. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в ухвалі від 26 березня 2025 року про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Малиновського районного суду міста Одеси Тополевої Ю.В. зазначила про наявність у діях судді ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «б», «г» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
72. Проте факти вчинення окремих з цих дисциплінарних проступків не підтвердилися.
73. Вища рада правосуддя в рішенні від 23 січня 2025 року № 113/0/15-25 вже зазначила, що здійснюючи правосуддя, суддя безумовно має право на власне тлумачення закону, у тому числі й таке, що відрізняється від загальноприйнятого розуміння. Однак таке тлумачення повинно бути добросовісним, а також відображеним у судовому рішенні, ухваленому за наслідком розгляду справи, оскільки виключно шляхом викладення доводів щодо можливості застосування чи незастосування норми закону можна зрозуміти мотиви судді та яким чином він дійшов відповідних висновків.
74. Тому слід відмежовувати саме лише помилкове задоволення суддею заяви про забезпечення позову, яке саме по собі не може вважатися дисциплінарним проступком судді, від його недобросовісних і недостатньо сумлінних дій під час розгляду такої заяви, що, власне, і може формувати склад дисциплінарного проступку, який передбачений статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
75. Дисциплінарний проступок у виді дій судді, які полягають у безпідставному задоволенні заяви про забезпечення позову, якщо вони супроводжуються негативними наслідками, залежно від конкретних та специфічних особливостей справи, може бути кваліфікований за різними пунктами частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
76. Забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів, насамперед, відповідача в інтересах забезпечення належного виконання в майбутньому рішення суду щодо суті спору. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, – навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (пункти 20, 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17).
77. У процесуальному сенсі особливість інституту забезпечення позову, незалежно від виду судочинства, полягає, по-перше, у процесуальній асиметричності прав і свобод учасників справи під час вжиття судом заходів забезпечення позову. Суд розглядає це питання, як правило, лише на підставі доводів особи, яка подає відповідну заяву, без відома, та інформування особи, чиї права і свободи підлягають обмеженню. Це спрямовано на запобігання вчиненню цією особою таких дій, що можуть призвести до ускладнення чи й взагалі неможливості виконання рішення суду у справі. По-друге, це питання суд вирішує у стислі строки. По-третє, вжиті судом заходи із забезпечення позову (відповідна ухвала суду) підлягають негайному виконанню.
78. Такі особливості цього інституту обумовлюють підвищену вірогідність ризиків настання непоправної шкоди і непропорційного обмеження прав і свобод особи, щодо якої вживаються заходи забезпечення позову, що й обумовлює існування у судді обов’язку проявляти особливу сумлінність та добросовісність при зважуванні пропорційності, належності, необхідності заходів забезпечення позову тощо.
79. Саме тому в практиці Вищої ради правосуддя та її дисциплінарних органів дисциплінарні проступки, що пов’язані із несумлінним і недобросовісним вирішенням суддею питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, як правило, кваліфікуються за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Будучи вжитими без відома особи, права і свободи якої обмежуються, та вступаючи в силу негайно, заходи забезпечення позову становлять особливо високі ризики настання кваліфікуючих ознак цього дисциплінарного проступку (наприклад, рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 16 жовтня 2024 року № 3023/2дп/15-24, Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15 січня 2024 року № 84/1дп/15-24 і від 29 січня 2021 року № 152/1дп/15-21).
80. В залежності від особливостей конкретної судової справи цей дисциплінарний проступок може також додатково кваліфікуватися і за підпунктами пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
81. За підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» цей дисциплінарний проступок може бути кваліфікований, зокрема, у разі:

• розгляду судом заяви про забезпечення позову у справі, що територіально не підсудна суду (пункти 65–94 рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 лютого 2024 року № 515/2дп/15-24);
• якщо справа має розглядатися в порядку іншого виду судочинства (рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 17 липня 2024 року № 2187/2дп/15-24);
• у випадку вжиття заходів із забезпечення позову, що прямим чи опосередкованим чином призводять до неможливості виконання рішення суду в іншій справі (з-поміє низки інших рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 24 березня 2021 року № 684/3дп/15-21, рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15 лютого 2021 року № 348/2дп/15-21, рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 листопада 2020 року № 3280/1дп/15-20);
• вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, який заборонений імперативною нормою закону (наприклад, рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 травня 2021 року № 999/3дп/15-21)

82. Щодо кваліфікації такого роду дисциплінарного проступку за підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24 січня 2019 року у справі № 11-987сап18 погодилася, що незазначення суддею в ухвалі достатнього мотивування підстав для задоволення заяви про забезпечення позову може бути кваліфіковано за підпунктом «б» вказаної раніше норми:

«Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що характер дій судді ОСОБА_3 під час постановлення ним спірної ухвали від 20 липня 2016 року, а також установлена ВРП груба недбалість, яка виразилась у відсутності підстав прийняття такого судового рішення, що свідчить про вчинення скаржником дисциплінарного проступку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 92 Закону № 2453-VI (умисне або у зв'язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод), і це відповідає кваліфікації дисциплінарного проступку, передбаченого підп. «б» п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (у редакції, чинній на момент розгляду дисциплінарної справи).»

83. Питання про інтерпретацію підпункту «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у контексті його застосовності до дисциплінарних проступків, що пов’язані із немотивованим вжиттям суддею заходів забезпечення позову, неможливо вирішувати ізольовано від цілі та завдання інституту дисциплінарної відповідальності судді.
84. Вища рада правосуддя в рішенні від 3 серпня 2021 року № 1746/0/15-21 зазначила, що Вища рада правосуддя та її дисциплінарні органи, здійснюючи дисциплінарне провадження щодо судді, не втручаються у процес розгляду судових справ, а обмежуються наданням оцінки діям судді під час здійснення правосуддя та сумлінності виконання обов’язків судді.
85. Якщо звернутися до зарубіжної практики дисциплінарних проваджень, то Апеляційна дисциплінарна колегія Вищого адміністративного суду Словацької Республіки в рішенні від 21 березня 2024 року (https://www.nssud.sk/wp-content/uploads/42Do22023.pdf) зазначила, що завданням притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є убезпечення суспільства від подальших вчинень ним дисциплінарних проступків та досягнення виховного ефекту як щодо цього судді, так і інших суддів (утримуючи їх від вчинення таких же проступків). Дисциплінарні заходи переслідують на меті також моральне засудження судді суспільством за вчинений ним проступок.
86. Судова рада Онтаріо (Канада) у своїй практиці зазначала, що судді повинні нести відповідальність за свою судову та позасудову поведінку, щоб суспільство було впевненим в їхній здатності виконувати свої обов'язки неупереджено, незалежно та добросовісно. Якщо суспільна довіра підірвана поведінкою судді, повинен існувати процес виправлення шкоди, заподіяної такою поведінкою. Таким чином, завданням дисциплінарного провадження є не покарання судді як таке, а відновлення суспільної довіри до судової влади, втраченої поведінкою судді, про яку йдеться (рішення Судової ради Онтаріо (Канада) від 10 травня 2002 року (https://www.ontariocourts.ca/ocj/ojc/public-hearings-decisions/baldwin/), пункти 42-44 рішення від 11 вересня 2017 року (https://www.ontariocourts.ca/ocj/ojc/public-hearings-decisions/zabel/)).
87. Отже, завданням і функцією дисциплінарного провадження щодо судді є не його покарання як таке, а підтримання довіри суспільства до судової системи і сприйняття того, що в разі звернення особи до суду за захистом її порушених прав судова справа буде розглянута з дотриманням відповідних гарантованих Конституцією України і законами засад судочинства. Дисциплінарна скарга не є засобом захисту індивідуальних прав і свобод людини, оскільки Вища рада правосуддя та її дисциплінарні органи не можуть втручатися у процес розгляду справ суддею, натомість вона є одним із інструментів підтримання професійного рівня суддів на належному рівні.
88. Такі завдання і функції дисциплінарного провадження щодо судді відображені також у переліку дисциплінарних проступків, що передбачені частиною першою статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», кожен склад якого має на меті забезпечення сумлінного виконання відповідних покладених на суддів обов’язків у конкретних сферах, що пов’язані зі здійсненням судочинства.
89. Тому інтерпретація підпункту «б» пункту 1 частини першої статті 106 цього Закону як такого, що встановлює дисциплінарну відповідальність за незазначення суддею мотивів лише в судовому рішенні по суті спору є ірраціональною. Адже такий підхід до розуміння цього положення передбачає, що значна і суттєва частина правовідносин, що пов’язані зі здійсненням судочинства, залишається поза межами правового режиму дисциплінарної відповідальності судді; що суддя може без жодних юридичних для нього наслідків ухвалювати судові рішення, які не стосуються суті спору, із наведенням довільної мотивації або і взагалі без такої – навіть якщо вони суттєвою мірою стосуються прав і свобод людини та їх обмеження. Зокрема щодо поновлення процесуальних строків чи відмови у їх поновленні, витребування доказів, призначення експертиз, перегляду судових рішень за виключними і нововиявленими обставинами, застосування заходів щодо забезпечення позову (наприклад, арешту майна, зупинення дії індивідуальних чи й нормативно-правових актів, заборони вчиняти певні дії) чи виконання судових рішень (наприклад, вирішення питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи (стаття 439 ЦПК України), тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України (стаття 441 ЦПК України)) тощо.
90. Ураховуючи ціль і завдання дисциплінарного провадження, підпункт «б» пункту 1 частини першої статті 106 цього Закону слід розуміти таким чином, що він встановлює дисциплінарну відповідальність за незазначення мотивів у будь-якому судовому рішенні, яке, виходячи з положень відповідного процесуального закону, потребує мотивування з певних питань. Під терміном «суть спору» слід розуміти суть процесуального питання, яке вирішується судом у цьому судовому рішенні.
91. Отже, дисциплінарний проступок судді у виді незазначення в судовому рішенні мотивів застосування заходів забезпечення позову може бути кваліфіковано за підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з урахуванням конкретних обставин судової справи.
92. Щодо кваліфікації такого дисциплінарного проступку за підпунктом «г» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», то, як уже зазначалося вище, інститут забезпечення позову є процесуально асиметричним, тобто він не передбачає рівності, а тим більше однаковості прав і свобод учасників справи. Заява про забезпечення позову, як правило, розглядається без відома особи, чиї права і свободи пропонується обмежити, оскільки така поінформованість цієї особи може призводити до втрати сенсу у вжитті цих заходів взагалі (адже вони спрямовані на обмеження таких дій щодо унеможливлення виконання рішення суду, які можуть бути вчинені в короткі проміжки часу і до закінчення розгляду справи судом).
93. Особа, щодо якої вживаються заходи забезпечення позову, у межах комплексу заходів і процедур, що пов’язані із застосуванням цього інституту, має обмежений спектр прав, зокрема на присутність у судовому засіданні у разі виклику її судом, на заміну одного заходу забезпечення позову іншим, звернення із заявою про скасування заходів забезпечення позову, відшкодування завданих збитків, а також власне на інстанційне оскарження судового рішення, ухваленого за результатами розгляду заяви про забезпечення позову.
94. Тому розгляд і задоволення судом з порушеннями закону заяви про забезпечення позову, як правило, не можуть формувати склад дисциплінарного проступку у виді порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
95. Винятками можуть бути окремі ситуації, коли розгляд заяви про забезпечення позову супроводжується конкретними та специфічними порушеннями, які призводять до порушення рівності сторін, як-от розгляд і врахування суддею документів, що подавалися до суду у позапроцесуальний спосіб (наприклад, пункти 97-106 рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 вересня 2024 року № 2657/2дп/15-24).
96. Суддя Тополева Ю.В. в ухвалі від 28 жовтня 2021 року у справі № 521/17134/21 не навела мотивування з питань, які суд відповідно до частини другої статті 149, частини третьої статті 150 ЦПК України зобов’язаний вирішити вживаючи, заходи забезпечення позову, зокрема щодо співмірності вжитих заходів забезпечення позову і зважування того, чи дійсно невжиття запропонованих заходів забезпечення позову може призвести до унеможливлення виконання рішення суду у справі, ураховуючи, що позивач навіть не окреслив чітко, з якими позовними вимогами має намір звернутися до суду. Тому мало місце порушення частини другої статті 149, частини третьої статті 150 ЦПК України, і ці дії судді мають бути кваліфіковані за підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору).
97. Крім того, вжиті суддею заходи забезпечення позову призвели до фактичного зупинення дії та виконання рішення суду в іншій справі № 509/1379/20 в окремому проміжку часу. Вжиття таких заходів забезпечення позову суперечить вимогам статей 129, 129¹ Конституції України і не відповідає вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Такі дії утворюють склад дисциплінарного проступку за підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ( «інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків»), адже призводять до неможливості виконання рішення суду у справі № 509/1379/20, правом на що наділені учасники цієї справи.
98. Конституційний Суд України вже зазначив, що виконання судового рішення є невід’ємною складовою права кожного на судовий захист (зокрема, рішення КСУ від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019).
99. Що стосується кваліфікації дій судді за підпунктом «г» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», то як уже було зазначено, в силу процесуальної асиметричності інституту забезпечення позову порушення під час вжиття судом відповідних заходів, як правило, не можуть формувати склад цього проступку.
100. Тому вжиття суддею Тополевою Ю.В. заяви про забезпечення позову у справі № 521/17134/21 попри те, що до її розгляду на цій процесуальній стадії не було залучено усіх учасників справи № 509/1379/20 не формує складу ні цього, ні інших дисциплінарних проступків. Зокрема, слід взяти до уваги, що у зазначеній справі позивач ТОВ «Абріс-Н» зверталося із заявою про забезпечення позову до пред’явлення позову. Процесуальною особливістю такої заяви відповідно до частини другої статті 151 ЦПК України є те, що на цій процесуальній стадії жодна особа (крім позивача) не може набути статусу учасника справи, натомість позивач має визначати склад інших осіб, які можуть отримати статус учасника справи.
101. Що стосується кваліфікації дій судді Тополевої Ю.В. за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», то суддя посилається на те, що учасники справ № 509/1379/20 і № 521/17134/21 могли діяти недостатньо добросовісно, підтвердженням чого суддя вважає те, що окремих учасників спірних правовідносин як опонентів представляв один адвокат.
102. У контексті судових справ № 509/1379/20, № 521/17134/21 крім факту, на який посилається суддя Тополева Ю.В., Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує також такі фактори:

1) ТОВ «Абріс-Н», за заявою якого суддя Тополева Ю.В. вжила заходи забезпечення позову, не подавало постановлену суддею ухвалу приватному виконавцю для виконання в межах виконавчого провадження № 65727745;

2) після відкриття виконавчого провадження № 65727745 ОСОБА2 звертався до приватного виконавця із пропозицією у якості джерела погашення боргу звернути стягнення на цілісний майновий комплекс із реєстраційним номером об’єкта нерухомого майна № ____, хоча вартість цього об’єкта вірогідно істотно перевищувала суму стягнутого у справі № 509/1379/20 боргу;

3) 22 липня 2022 року ОСОБА1 подав заяву про повернення без виконання виконавчого листа у справі № 509/1379/20;

4) цілісний майновий комплекс з реєстраційним номером об’єкта нерухомого майна № ____ був предметом численних судових спорів і обтяжень, що підтверджує отриманий дисциплінарним інспектором витяг з ДРРП.

103. Хоча до завдань і повноважень Вищої ради правосуддя, її дисциплінарних органів і дисциплінарного інспектора безпосередньо не належить вирішення питання про правомірність і добросовісність дій інших осіб, що не є суддями, ця обставина може бути певною мірою врахована в межах дисциплінарного провадження. Виходячи зі стандарту доказування prima facie («на перший погляд»), сукупності встановлених фактів достатньо для попереднього висновку про те, що позов у справі № 509/1379/20 міг бути штучним і його метою було створення правових підстав для накладення арешту на спірний майновий комплекс, який був предметом спору в інших справах. Своєю чергою, звернення ТОВ «Абріс-Н» до суду із заявою про забезпечення позову могло мати такий самий штучний характер для отримання ухвали суду, яка перешкодила б таким діям учасників справи № 509/1379/20. Опосередкованим підтвердженням цього може бути й те, що ТОВ «Абріс-Н» навіть не окреслило чітко, з якими позовними вимогами взагалі має намір звертатися надалі до суду.
104. У будь-якому разі того факту, що ухвала про забезпечення позову у справі № 521/17134/21 не була подана приватному виконавцю для виконання в межах виконавчого провадження № 65727745 достатньо для висновку, що забезпечення позову не мало дійсних істотних негативних наслідків, а отже, відсутні всі факти, які формували б об’єктивну сторону будь-якого зі складів дисциплінарного проступку, передбачених пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
105. Наведені міркування, однак, не заперечують вчинення суддею Тополевою Ю.В. дисциплінарних проступків за підпунктами «а», «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», адже їх об’єктивна сторона не потребує дійсних істотних негативних наслідків.
106. Отже, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що дії судді Тополевої Ю.В. мають бути кваліфіковані лише за підпунктами «а» (інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків), «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Дисциплінарне стягнення

107. Тополева Юлія Володимирівна Указом Президента України від 22 червня 2011 року № 702/2011 призначена строком на п'ять років на посаду судді Малиновського районного суду міста Одеси. Указом Президента України від 24 жовтня 2018 року № 340/2018 призначена на посаду судді цього суду безстроково.
108. Обираючи пропорційний вид дисциплінарного стягнення, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя врахує наступні фактори.
109. Суддя раніше до дисциплінарної відповідальності не притягалася.
110. Хаджибейський районний суд міста Одеси не надав характеристики на запит дисциплінарного інспектора. Проте відсутні підстави вважати, що ефективність і якість роботи судді загалом є негативною.
111. Велика Палата Верховного Суду в пункті 80 постанови від 30 січня 2025 року у справі № 990SCGC/17/24 зазначила, що за умисної форми вини суддя усвідомлює, що порушує норми процесуального права і що це порушення пов`язане з порушення прав людини та основоположних свобод, проте ігнорує цю обставину. За грубої недбалості суддя не усвідомлює, що порушує норми процесуального права, пов`язані з порушенням прав людини та основоположних свобод, втім відповідно до характеру допущеного порушення міг і повинен був це усвідомлювати.
112. Вина розкриває не лише ставлення судді до вчиненого ним дисциплінарного проступку, а й вказує на її форми – умисел або необережність. Якщо суддя розуміє характер своїх дій і допускає їх настання, то йдеться про прямий умисел (суддя бажав або свідомо допускав настання несприятливих наслідків для учасників справи тощо). Непрямий умисел характерний для дій судді, коли суддя усвідомлює настання несприятливих наслідків і допускає таку можливість через байдуже ставлення до наслідків своїх дій чи бездіяльності. Дисциплінарні проступки здійснюються і не навмисно, у такому разі необхідно говорити про необережність у виді самовпевненості або недбалості. Перший вид характеризується тим, що суддя передбачає суспільно шкідливі наслідки своєї поведінки, але без достатніх на те причин легковажно розраховує їх попередити. У другому – суддя не передбачає шкідливих наслідків своєї поведінки, хоча, якби суддя був уважним та завбачливим, то повинен був і міг би їх передбачити. Недбалість вказує на безвідповідальне та зневажливе ставлення судді до виконання покладених на нього обов’язків, до інтересів суспільства та інших осіб (рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 28 лютого 2024 року № 596/2дп/15-24).
113. З огляду на зазначене існують достатні підстави вважати, що вина судді Тополевої Ю.В. характеризується прямим умислом. Суддя безпосередньо в тексті ухвали від 28 жовтня 2021 року у справі № 521/17134/21 зазначила, що виконавче провадження № 65727745 відкрито на підставі виконавчого листа, виданого на підставі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 квітня 2021 року у справі № 509/1379/20. Отже, суддя усвідомлювала настання наслідків від своїх дій у виді фактичного зупинення дії і виконання рішення суду в іншій справі.
114. Попри умисність дій судді Тополевої Ю.В. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує як пом’якшуючу відповідальність судді обставину вірогідно недобросовісні дії інших осіб, як про це зазначено в пунктах 101-102 цього Рішення.
115. Ураховуючи наведене, достатнім і пропорційним є дисциплінарне стягнення у виді попередження (підпункт 1 частини першої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
116. Керуючись викладеним, на підставі статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статей 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

вирішила:

притягнути суддю Хаджибейського районного суду міста Одеси Тополеву Юлію Володимирівну до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене в порядку і строки, встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Головуючий на засіданні

Третьої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя

Члени Третьої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя