Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу Маселка Романа Анатолійовича на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 березня 2024 року № 835/2дп/15-24 про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області Монича Володимира Олексійовича,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 25 березня 2024 року надійшла скарга (вх. № М-18/44/7-24) Маселка Р.А. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 березня 2024 року № 835/2дп/15-24 про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області Монича В.О.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 25 березня 2024 року зазначену скаргу було передано члену Вищої ради правосуддя Боковій Ю.В. для проведення перевірки.

Скаргу подав Маселко Р.А., якому надано дозвіл на оскарження рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, з дотриманням вимог та у строки, що визначені Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

Монич Володимир Олексійович Указом Президента України від 28 грудня 1999 року № 1624/99 призначений на посаду судді Мукачівського районного суду Закарпатської області строком на п’ять років, Указом Президента України від 17 січня 2002 року № 35/2002 переведений на роботу на посаді судді Мукачівського міського суду Закарпатської області в межах п’ятирічного строку, Указом Президента України від 23 березня 2004 року № 358/2004 переведений до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області. Постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2005 року № 2553-IV обраний на посаду судді місцевого Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області безстроково.

У засідання Вищої ради правосуддя, призначене на 25 квітня 2024 року, суддя Монич О.В. не прибув, про дату, час і місце розгляду скарги повідомлений належним чином, у тому числі шляхом оприлюднення на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя. Цього самого дня суддя Монич О.В. надіслав до Вищої ради правосуддя заяву із проханням проводити засідання за його відсутності.

У засіданні Вищої ради правосуддя 6 лютого 2025 року в режимі відеоконференції взяли участь адвокат судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області Монича В.О. – Йосипчук О.В., поліцейські Шимон С.І. та Бурч (Шаленик) Г.В.

Свідки ОСОБА3 та ОСОБА4, яких належним чином повідомлено про засідання Вищої ради правосуддя, призначене на 6 лютого 2025 року, про що свідчать трекінги поштових відправлень відповідно № 0601105256748 та № 0601105255156, у засідання не з’явились.

Адвокат судді Монича В.О. – Йосипчук О.В., підтримав пояснення, надані суддею під час розгляду дисциплінарної справи, зазначив про обґрунтованість рішення, ухваленого Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя за наслідками розгляду дисциплінарної скарги, та просив залишити його без змін.

Поліцейський Шимон С.І. підтримав показання, які надавав у засіданні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя. Крім того, на запитання членів Вищої ради правосуддя, чи він уживав заходів для додаткового з’ясування та підтвердження факту перебування судді Монича В.О. за кермом його автомобіля, він відповів, що таких заходів не вживав, оскільки інших свідків на місці події, кафе, ресторанів, на яких є камери відеоспостереження, поряд не було.

Поліцейська Бурч (Шаленик) Г.В. на запитання членів Вищої ради правосуддя, чи вона безпосередньо бачила, що Монич В.О. був та вийшов із-за керма автомобіля, який зупинився поблизу місця дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП), відповіла, що не бачила, оскільки оформлювала ДТП. На запитання, чи були на місці події інші особи, відповіла, що не пам’ятає, оскільки події відбулися в 2019 році.

У засіданні Вищої ради правосуддя 6 травня 2025 року в режимі відеоконференції взяв участь адвокат судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області Монича В.О. – Йосипчук О.В., який надав додаткові пояснення (заперечення) щодо скарги Маселка Р.А. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 березня 2024 року № 835/2дп/15-24, посилався на обґрунтованість рішення як такого, що базується на доведених матеріалами дисциплінарної справи доказах.

У засідання Вищої ради правосуддя, призначене на 3 червня 2025 року, суддя Монич О.В. не прибув, про дату, час і місце розгляду скарги повідомлений належним чином, у тому числі шляхом оприлюднення на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

Цього самого дня суддя Монич О.В. надіслав до Вищої ради правосуддя клопотання про перенесення дати розгляду скарги у зв’язку з його тимчасовою непрацездатністю. Зазначив, що якщо у членів Вищої ради правосуддя є сумніви, хто був за кермом транспортного засобу, просив допитати безпосередньо в засіданні свідків ОСОБА3 та ОСОБА4. Зауважив, що цих свідків не було допитано в судовому засіданні, проте на засідання Вищої ради правосуддя їх жодного разу не викликали.

Від адвоката судді Монича В.О. – Йосипчука О.В. також надійшло клопотання про відкладення розгляду скарги Маселка Р.А. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 березня 2024 року № 835/2дп/15-24 на іншу дату через його тимчасову непрацездатність.

Відповідно до пункту 14.12 Регламенту Вищої ради правосуддя повторна неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду скарги за його відсутності, крім випадків, якщо суддя не був повідомлений або повідомлений з порушенням пункту 5.10 цього Регламенту.

З урахуванням того, що суддя Монич В.О. у засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя та Вищої ради правосуддя жодного разу не з’явився та був належним чином повідомлений про такі засідання, Вища рада правосуддя вирішила продовжити розгляд скарги Маселка Р.А. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 березня 2024 року № 835/2дп/15-24 за відсутності судді.

Стислий зміст дисциплінарної скарги. Підстави відкриття дисциплінарної справи

До Вищої ради правосуддя 11 квітня 2022 року (вх. № М-6/9/7-22) надійшла скарга Маселка Р.А. про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області Монича В.О.

Підставою для подання дисциплінарної скарги стало виявлення скаржником факту складання стосовно судді ОСОБА1 протоколу про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) у зв’язку з відмовою від проходження огляду на стан сп’яніння у присутності двох свідків. Згодом провадження у справі про адміністративне правопорушення (за вказаним протоколом) закрив суддя Свалявського районного суду Закарпатської області на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП.

Зокрема, скаржник наголошував, що інспекторів патрульної поліції, які були на місці події та складали протокол про адміністративне правопорушення щодо судді ОСОБА1, у судовому засіданні допитано не було. На думку скаржника, суд був позбавлений можливості з’ясувати будь-які факти щодо складеного протоколу, а «дії судді виглядають як застосування типового способу уникнення відповідальності за нетверезе керування автомобілем шляхом заперечення факту перебування за кермом».

Обґрунтовуючи наявність підстав дисциплінарної відповідальності судді Монича В.О., скаржник зазначав, зокрема, що «...керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, як і відмова від проходження обстеження на стан сп’яніння суддею, не є прикладом неухильного додержання вимог закону та верховенства права, порочить звання судді та вкрай негативно впливає на авторитет правосуддя». Крім того, скаржник вказував, що надання суддею недостовірної інформації в суді з метою уникнення відповідальності є окремим видом дисциплінарного порушення.

Водночас скаржник доводив, що закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо судді ОСОБА1 у зв’язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення не свідчить про неможливість відкриття Вищою радою правосуддя дисциплінарного провадження щодо судді, а також про відсутність у Вищої ради правосуддя можливості зробити власні висновки щодо наявності в діях судді дисциплінарного правопорушення.

Скаржник просив притягнути суддю Монича В.О. до дисциплінарної відповідальності, вказуючи на наявність у його поведінці ознак дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 10 січня 2024 року № 53/2дп/15-24 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області Монича В.О. у зв’язку з наявністю в його поведінці ознак дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, відкриваючи дисциплінарну справу щодо судді Монича В.О., зазначила, що наявність постанови суду про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв’язку з відсутністю в діях судді складу адміністративного правопорушення не виключає можливості встановлення в поведінці судді складу дисциплінарного проступку та притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Наявність або відсутність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності підлягає встановленню Дисциплінарною палатою за результатами розгляду дисциплінарної справи щодо судді на підставі оцінки доказів, наданих та отриманих у межах дисциплінарного провадження.

Фактичні обставини, встановлені під час розгляду дисциплінарної справи

До Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області (як до суду за місцем вчинення адміністративного правопорушення) надійшли матеріали про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА1.

Постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 січня 2020 року (суддя Гейруш В.Б.) вказані матеріали направлено до Закарпатського апеляційного суду для визначення територіальної підсудності з метою виключення сумнівів у неупередженості судді, який буде розглядати справу, оскільки ОСОБА1 є суддею Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області (справа № 303/81/20, провадження № 3/303/160/20).

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 7 січня 2020 року (суддя Вотьканич Ф.А.) зазначені матеріали передано для розгляду до Свалявського районного суду Закарпатської області.

Постановою Свалявського районного суду Закарпатської області від 20 лютого 2020 року (суддя Вінер Е.А.) провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП, стосовно ОСОБА1 закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв’язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення (справа № 303/81/20, провадження № 3/306/65/20).

Суд встановив, що 27 грудня 2019 року інспектор взводу № 2 роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції в Закарпатській області лейтенант Шимон С.І. склав протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР 18 № 366500 стосовно ОСОБА1 (далі – протокол про адміністративне правопорушення).

Згідно із протоколом про адміністративне правопорушення о 22:08 27 грудня 2019 року ОСОБА1 біля будинку № 4 на вулиці Лесі Українки в селі Павшино Мукачівського району Закарпатської області керував транспортним засобом марки «Kia Magentis», державний номерний знак ____, з ознаками алкогольного сп’яніння (запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода). Від проходження огляду «на визначення стану алкогольного сп’яніння» ОСОБА1 відмовився у присутності двох свідків.

Як зазначено в постанові від 20 лютого 2020 року, у судовому засіданні адвокат правопорушника – ОСОБА2, пояснив, що 27 грудня 2019 року ОСОБА1 не керував указаним транспортним засобом, а знаходився в автомобілі як пасажир, натомість зазначеним автомобілем керував ОСОБА3.

Свідок ОСОБА3 у судовому засіданні пояснив, що «27 грудня 2019 року він на прохання ОСОБА1 відвіз його на вулицю Лесі Українки в селі Павшино, де дружина ОСОБА1, керуючи автомобілем, з’їхала в кювет та потребувала допомоги. ОСОБА3 зазначив, що він та ОСОБА4 відвезли ОСОБА1 на вулицю Лесі Українки та залишили його там, а самі пішли на автозаправну станцію, розташовану неподалік».

Свідок ОСОБА4 у судовому засіданні пояснив, що «27 грудня 2019 року перебував удома в ОСОБА1 разом із ОСОБА3 та ОСОБА1, де дізнався, що дружина ОСОБА1, керуючи автомобілем, з’їхала в кювет і потрібен евакуатор. У зв’язку із цим ОСОБА1 попросив ОСОБА3 сісти за кермо автомобіля та відвезти його до дружини. Свідок зазначив, що ОСОБА1 був «у нетверезому стані», за кермо автомобіля не сідав, автомобілем керував ОСОБА3 Під’їхавши до місця ДТП, ОСОБА3 зупинив автомобіль та пішов на автозаправну станцію, а ОСОБА1 пішов до своєї дружини».

Згідно із зазначеною постановою викликані судом як свідки ОСОБА5, ОСОБА6 у судове засідання не з’явились. Суд викликав як свідка інспектора взводу № 2 роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції в Закарпатській області лейтенанта ОСОБА7, який склав протокол стосовно ОСОБА1, «...однак останній до суду не з’явився з невідомих причин, був повідомлений, у зв’язку із чим суд позбавлений можливості з’ясувати які-небудь факти щодо складеного щодо ОСОБА1 протоколу».

Як установила суддя Вінер Е.А., у протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА1 зазначив, що надасть додаткові пояснення та що транспортним засобом не керував. У судовому засіданні також було переглянуто відео на СD-диску, де ОСОБА1 пояснював, що транспортним засобом не керував, його підвезли.

За результатами розгляду справи суддя Вінер Е.А. дійшла висновку, що «протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА1 за частиною першою статті 130 КУпАП не підтверджується належними та допустимими доказами». Надані в судовому засіданні свідками ОСОБА3 та ОСОБА4 пояснення «повністю спростовують складений протокол, оскільки докази того, що ОСОБА1 керував транспортним засобом марки “Kia Magentis”, номерний знак ____, з ознаками алкогольного сп’яніння, відсутні. Відео, які містилися на СD-диску, також не підтвердили факт керування правопорушником транспортним засобом. Інші докази винуватості ОСОБА1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, в матеріалах справи відсутні».

Матеріали дисциплінарної справи, у яких містяться письмові пояснення від 22 січня 2024 року суддя Монич В.О. зазначив, що 27 грудня 2019 року близько 22:00 йому зателефонувала дружина та повідомила, що через ожеледицю з’їхала в кювет. Відповідно до пояснень судді того вечора він уживав алкогольні напої разом із ОСОБА4, тому зателефонував ОСОБА3, який проживає поруч, щоб ОСОБА3 відвіз його до місця ДТП. На місці ДТП вже були працівники поліції, і ОСОБА3, проїхавши повз них, зупинився неподалік, щоб не заважати проведенню огляду. Вийшовши з автомобіля, який належить судді Моничу В.О., ОСОБА3 та ОСОБА4 пішли на автозаправну станцію, а суддя Монич В.О. – до місця ДТП. Монич В.О. зазначив, що працівники поліції почали вимагати в нього документи на автомобіль та з’ясовувати, кому він належить. Пояснив, що транспортним засобом керував не він, а його знайомий, автомобіль працівники поліції не зупиняли, вимога щодо надання документів на транспортний засіб є незаконною. Монич В.О. указав, що відмовився від проходження тесту на стан алкогольного сп’яніння у присутності двох свідків, мотивуючи це тим, що транспортним засобом не керував, водночас вживання алкогольних напоїв не заперечував.

Суддя Монич В.О. у поясненнях також зазначив, що в січні 2020 року звернувся до суду з позовом до поліцейського взводу № 1 роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції в Закарпатській області сержанта поліції Шаленик Г.В. про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожньою руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ДПО 18 № 599106 від 27 грудня 2019 року.

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 6 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2020 року, цей позов задоволено частково, вказану постанову скасовано, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито (справа № 303/68/20).

Суддя Монич В.О. зауважив, що, як встановлено зазначеними судовими рішеннями, він «транспортним засобом не керував, що узгоджується з відеозаписом з нагрудної камери поліцейського», тоді як зміст протоколу про адміністративне правопорушення та зміст постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності цьому відеозапису суперечать. Суддя також зазначив, що працівників поліції ОСОБА8 і ОСОБА7 викликали до суду як свідків: двічі – у справі про адміністративне правопорушення, двічі – в адміністративній справі про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за частиною першою статті 126 КУпАП, проте жодного разу в судові засідання вони не з’явились. На думку судді Монича В.О., зазначене свідчить про те, що ці свідки не мали наміру давати показання в судових засіданнях, знаючи, що будуть попереджені про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань. Крім того, суддя наголосив, що зазначені свідки є зацікавленими особами, оскільки ОСОБА7 складав стосовно нього протокол про адміністративне правопорушення, а Шаленик Г.В. винесла постанову про накладення адміністративного стягнення, у якій зазначено, що саме він керував транспортним засобом.

Водночас суддя зауважив, що коли він разом із ОСОБА4 та ОСОБА3 під’їхав на автомобілі до місця події, там було багато свідків, які бачили, хто був за кермом. Наголосив, що пропонував працівникам поліції опитати цих свідків, щоб встановити, хто саме був за кермом, зокрема ОСОБА3 і ОСОБА4, які перебували на автозаправній станції, розташованій неподалік (на відстані близько ста метрів). На думку судді, працівники поліції свідомо не хотіли встановити, хто саме був за кермом транспортного засобу, а лише мали намір скласти стосовно нього протокол та винести постанову, оскільки він обіймає посаду судді, хоча транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння не керував.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 6 березня 2020 року (суддя Тхір О.А.) позов ОСОБА1 до поліцейського взводу № 1 роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції в Закарпатській області поліції сержанта поліції Шаленик Г.В. про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення задоволено частково. Скасовано постанову сержанта поліції взводу № 1 роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції в Закарпатській області Шаленик Г.В. про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ДПО 18 № 599106 від 27 грудня 2019 року. Справу про адміністративне правопорушення закрито (справа № 303/68/20, провадження № 2-а/306/3/20).

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2020 року вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Із зазначених судових рішень убачається, що згідно з постановою від 27 грудня 2019 року на ОСОБА1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, визначеного частиною першою статті 126 КУпАП (керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред’явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»)).

У рішенні Свалявського районного суду Закарпатської області від 6 березня 2020 року наголошено, що «представник позивача в судовому засіданні зазначав, що на час пред’явлення вимоги поліцейськими пред’явити документи на право керування, на автомобіль та щодо полісу страхування автомобіль позивача був припаркований і він ним не керував, в автомобілі він слідував як пасажир, оскільки вживав спиртні напої, то за кермо не сідав, а його товариш був за кермом, та підвіз до місця ДТП, в яке потрапила дружина позивача. Вважає, що відповідач не дотримався встановленої законом процедури притягнення до адміністративної відповідальності, вимога пред’явити документи неправомірна, оскільки він не керував в той час транспортним засобом, поліцейські його не зупиняли, будь-яких доказів на підтвердження даного факту не надали, а постанова ґрунтується на припущеннях поліцейських, що оскільки припаркований автомобіль належить ОСОБА1, то він ним і керував, що не ґрунтується на нормах КУпАП та законодавства України».

Крім того, допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА3, якого було приведено до присяги та який попереджено про кримінальну відповідальність, повідомив, що «саме він керував автомобілем, який належав ОСОБА1. Зауважив, що він проживає по сусідству з ОСОБА1, і ввечері 27 грудня 2019 року йому зателефонував Володимир та попросив завезти його на місце ДТП, в яке потрапила дружина. Стверджує, що він сів за кермо автомобіля КІА, на заднє сидіння сів сам ОСОБА1, а на переднє пасажирське сидіння сів ОСОБА4, який був з ОСОБА1 в нього вдома. Зазначив, що, під’їхавши неподалік місця до місця ДТП (за кілька десятків метрів) зупинився, припаркував автомобіль на узбіччі дороги, та побачивши, що на місці ДТП є поліцейські, пішов на заправку, що розташована поруч, разом з ОСОБА4 пити каву, а позивач пішов до місця ДТП. Зауважує, що оскільки ОСОБА1 мав організувати евакуатор до місця ДТП і це займало деякий час, то пішов додому, а ОСОБА1 в разі необхідності мав йому зателефонувати».

Допитаний свідок ОСОБА4, якого було приведено до присяги, попереджено про кримінальну відповідальність, повідомив суду, що «того вечора він був вдома в гостях у ОСОБА1, в той час прийшла дружина позивача і повідомила, що потрапила в ДТП, в зв’язку з чим він з позивачем поїхали до місця ДТП. Стверджує, що Володимир зателефонував своєму знайомому щоб він сів за кермо, оскільки вони вживали спиртне. Стверджує, що до місця ДТП їхали на автомобілі, належному ОСОБА1, яким керував Олександр. Зазначає, що приїхавши неподалік місця ДТП, він разом з Олександром пішов на заправку, а Володимир пішов до місця ДТП. Зауважив, що автомобіль припаркували за кілька метрів від місця ДТП, автомобіль, на якому вони приїхали, ніхто не зупиняв, Володимир вийшов із заднього пасажирського сидіння та пішов на місце події, а вони з Олександром були на заправці, а пізніше пішли у своїх справах, оскільки Володимир там затримався».

За висновком суду від 6 березня 2020 року, показання свідків є логічними та послідовними, сумніви в їх правдивості та достовірності відсутні, крім того, зазначені показання збігаються з поясненнями позивача та не суперечать іншим матеріалам справи.

У рішенні Свалявського районного суду Закарпатської області від 6 березня 2020 року також зазначено, що «у своїй сукупності показання свідків, досліджений відеозапис з місця події підтверджують пояснення позивача та спростовують доводи відповідача, а саме, повністю підтверджують відсутність доказів, які б свідчили про факт керування позивачем транспортним засобом в зазначений в постанові про порушення ПДР час та місці». Жодних фактичних даних, на основі яких інспектор поліції встановив наявність адміністративного правопорушення, винність позивача у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, відповідачем не надано. З наданих відповідачем доказів спростувати пояснення позивача неможливо. Відповідач при винесенні оскаржуваної постанови не дотримався вимог Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1026 від 18 грудня 2018 року, щодо забезпечення безперервної відеозйомки на портативний відеореєстратор під час виконання службових обов’язків, зокрема, не зафіксовано факту руху автомобіля, факту керування автомобілем позивачем чи факту зупинки автомобіля під час керування позивачем. У зв’язку із чим і вимога про пред’явлення документів на право керування, на автомобіль та полісу ОЦВ від особи, яка не керує автомобілем, є неправомірною».

Суд дійшов висновку, що «належних та допустимих доказів, які б свідчили про керування позивачем транспортним засобом та наявність у діях позивача ОСОБА1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, відповідачем не надано. Зокрема, не надано жодних доказів фото- чи відеофіксації наявності обставин порушення позивачем вимог ПДР та керування транспортним засобом, і його тверджень не спростовано. Саме по собі описання відповідачем в оскаржуваній постанові складу адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, оскільки така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб’єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, передуванню якому і є фіксування цього правопорушення. Таким чином, суд доходить переконання, що матеріалами справи не підтверджено факту вчинення ОСОБА1 адміністративного правопорушення, відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене частиною першою статті 126 КУпАП, а також не доведено дотримання при винесенні оскаржуваної постанови вимог статей 248, 280 КУпАП щодо всебічного, повного і об’єктивного з’ясування обставин та вирішення її в точній відповідності з законом».

Переглянувши та продемонструвавши в судовому засіданні відеозапис із місця події, суд констатував, що на відеозаписі зафіксовано автомобіль, припаркований на значній відстані від місця спілкування поліцейських із позивачем. «Відеозйомка розпочата з моменту з’ясування особи позивача поліцейським та з’ясування, чи він керував транспортним засобом, в продовження розмови поліцейський від позивача вимагав пред’явити документи на автомобіль, та документи, що посвідчують особу, зазначаючи, що в них є підозра про можливе порушення правил дорожнього руху позивачем. Із продемонстрованого відеозапису відсутні будь-які відомості, що підтверджують факт керування ОСОБА1 автомобілем, як і не зафіксовано, що поліцейськими зупинено автомобіль під керуванням ОСОБА1. Разом із тим, судом встановлено, що на відео відсутні моменти, що стосуються будь-якого руху автомобіля, лише наявна зйомка обставин з’ясування особи позивача та належності йому автомобіля, який стояв на узбіччі дороги та на значній відстані від місця спілкування поліцейських з позивачем».

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя витребувала та дослідила матеріали судової справи Свалявського районного суду Закарпатської області № 303/81/20 (суддя Вінер Е.А.), зокрема CD-диск із відеозаписами подій 27 грудня 2019 року, що зафіксовані портативними відеокамерами поліцейських, який Управління патрульної поліції у Закарпатській області долучило до матеріалів про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 130 КУпАП стосовно ОСОБА1 та який досліджували під час розгляду вказаної судової справи.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що відповідно до першого за хронологією відеозапису суддя ОСОБА1, який стоїть на значній відстані від свого автомобіля, спілкується із працівником патрульної поліції, очевидно інспектором патрульної поліції Шимоном С.І., який запитує ОСОБА1, хто він, чи він приїхав на цьому автомобілі, чи давно він приїхав та чому зупинився у цьому місці («Ви хто будете?» <…> «Це Ви на цій машині приїхали?» <...> «Тільки що?» <...> «А що (чого) зупинились?») (файл 20191227222258Х303830_003830.mov, 22:10:22–22:10:50).

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважала, що згідно із постановленими запитаннями, інспектор патрульної поліції, який прибув на місце ДТП за участю іншого автомобіля, що знаходився в кюветі на узбіччі, не бачив моменту, коли зупинився автомобіль, що належить ОСОБА1, а також не бачив особи, яка ним керувала (вийшла з автомобіля з місця водія), тому намагався з’ясувати ці обставини, припускаючи, що саме ОСОБА1, який у цей час перебував неподалік від автомобіля, керував ним, хоча не ставить ОСОБА1 прямого запитання, чи керував він автомобілем, на якому приїхав на місце ДТП. Згодом, розмовляючи телефоном із невідомим співрозмовником щодо ситуації на місці ДТП, Шимон С.І. зазначив: «Може бути, що й цей за рульом. Ми якраз під’їхали, а він на другій машині вже під’їхав» (файл 20191227222258Х303830_003830.mov, 22:11:35–22:12:00).

На іншому відеозаписі зафіксовано, що відмову від проходження огляду на стан сп’яніння суддя ОСОБА1 мотивував тим, що на місце події його підвезли, за кермом був не він (файл 20191227225115Х303830_003830.mov, 22:46:53 –22:47:28, файл 20191227230949Х303830_003830.mov, 23:04:30–23:04:45). Заперечення судді ОСОБА1 щодо керування транспортним засобом зафіксовано також на інших досліджених відеозаписах (файл 20191227230949Х303830_003830.mov, 22:58:41–22:59:00), файл 20191227231319Х303830_003830.mov, 23:12:47–23:13:07), файл 20191227233949Х303830_003830.mov, 23:31:50–23:32:25).

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважила, що зазначене узгоджується із фактами, встановленими судами під час розгляду справ у зв’язку з притягненням ОСОБА1 до адміністративної відповідальності, зокрема з показань, які свідки надали під присягою.

Відповідно до вказаних відеозаписів неподалік від місця оформлення ДТП знаходиться автозаправна станція, освітлення якої чітко видно в темну пору доби. За даними картографічного вебсервісу «Google maps», відстань між цими об’єктами напряму становить близько 280 метрів (автодорогою – 350 метрів).

ОСОБА5 та ОСОБА6, зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення як свідки, були очевидцями лише відмови ОСОБА1 від проходження огляду на стан сп’яніння, а не керування ним транспортним засобом у стані сп’яніння, оскільки прибули на місце події значно пізніше, ніж ОСОБА1 та екіпаж патрульної поліції, отже, не могли бачити руху та зупинки автомобіля, що належить ОСОБА1, та особу, яка ним керувала (файл 20191227225115Х303830_003830.mov, 22:47:40–22:48:00, файл 20191227230949Х303830_003830.mov, 23:03:25–23:04:03, 23:06:13–23:06:25).

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя під час дослідження зазначених відеозаписів не встановила відомостей, які не узгоджуються з версією подій, яку обстоює суддя Монич В.О., заперечуючи факт керування транспортним засобом у стані сп’яніння та, відповідно, не погоджуючись із наявністю підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності і накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративних правопорушень, відповідальність за які визначена частиною першою статті 130, частиною першою статті 126 КУпАП (у зв’язку з відмовою від проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння та непред’явленням для перевірки посвідчення водія, реєстраційного документа на транспортний засіб, поліса (договору) обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів).

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважала, що доводи судді Монича В.О., підтверджені показаннями свідків ОСОБА4 та ОСОБА3, наданими під присягою, не спростовуються доказами, які містяться в матеріалах справи.

У засіданні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, надаючи показання як свідок, Шимон С.І. запевнив, що Монич В.О. перебував за кермом автомобіля, який йому належить (вийшов з автомобіля з місця водія), інших (сторонніх) осіб на місці події не було. Відповідно до пояснень Шимона С.І. зазначений автомобіль зупинився на відстані 15–20 метрів від місця оформлення працівниками патрульної поліції ДТП (не на вимогу працівників патрульної поліції). Відсутність на відеозаписах моменту зупинки транспортного засобу під керуванням Монича В.О. Шимон С.І. пояснив несвоєчасним увімкненням «боді-камери», оскільки неможливо було визначити наперед причетність особи до події (зазвичай відеофіксація здійснюється безпосередньо «при спілкуванні з особою»). Водночас Шимон С.І. зазначив, що не може точно сказати, через який проміжок часу після зупинки транспортного засобу, що належить Моничу В.О., було розпочато відеофіксацію події з використанням нагрудної камери, припустив, що через 2–3 хвилини. Шимон С.І. також не зміг упевнено сказати, коли на місце ДТП прибув евакуатор – до приїзду автомобіля, що належить Моничу В.О., чи після того. Припустив, що евакуатор прибув раніше, однак водія евакуатора не залучали як свідка під час оформлення протоколу про адміністративне правопорушення через можливе знайомство з Моничем В.О. Надаючи пояснення, Шимон С.І. також припустив, що відстань від місця оформлення ДТП до автозаправної станції, де відповідно до пояснень Монича В.О. перебувала особа, яка керувала його транспортним засобом (ОСОБА3), становить близько одного кілометра.

На думку Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, свідчення Шимона С.І., що Монич В.О. керував автомобілем марки «Kia Magentis», що йому належить, суперечать показанням інших свідків, наданим у судових засіданнях у справах № 303/68/20 (провадження № 2-а/306/3/20) та № 303/81/20 (провадження № 3/306/65/20) (суд попередив свідків про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань), поясненням судді Монича В.О. та його представника.

На думку Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, свідчення Шимона С.І., надані під час розгляду дисциплінарної справи, не узгоджуються повною мірою з обставинами, зафіксованими на відеозаписах (файл 20191227222258Х303830_003830.mov, 22:10:22–22:10:50, 22:11:35–22:12:00), що викликає сумнів у достовірності тверджень цього свідка, зокрема що він особисто бачив момент зупинки автомобіля, що належить Моничу В.О., а також особу, яка ним керувала (вийшла з автомобіля з місця водія). Наявний у матеріалах справи про адміністративне правопорушення рапорт інспектора патрульної поліції Шимона С.І. від 28 грудня 2019 року, у якому зазначено, що Монич В.О. керував транспортним засобом з ознаками сп’яніння, не може мати переваги над доказами, визначеними статтею 251 КУпАП, та слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, оскільки складений зацікавленою особою, що ставить під сумнів об’єктивність існування повідомлених у ньому обставин, існування яких спростовується іншими доказами у справі, зокрема відеозаписами (зазначене відповідає позиції Верховного Суду, наприклад, у справі № 524/4668/17).

Стислий зміст оскаржуваного рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

Рішенням Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 березня 2024 року № 835/2дп/15-24 відмовлено у притягненні судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області Монича В.О. до дисциплінарної відповідальності та припинено дисциплінарне провадження.

Відмовляючи у притягненні судді Монича В.О. до дисциплінарної відповідальності, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про відсутність чітких і переконливих доказів на підтвердження існування обставин, що можуть бути підставою для притягнення судді Монича В.О. до дисциплінарної відповідальності на підставі пункту 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважала, що за відсутності таких доказів у дисциплінарній справі твердження скаржника про керування суддею Моничем В.О. транспортним засобом у стані сп’яніння та використання суддею «типового способу уникнення відповідальності за нетверезе керування автомобілем шляхом заперечення факту перебування за кермом» залишаються лише припущеннями, які не можуть бути покладені в основу рішення Дисциплінарної палати про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності відповідно до вимог частини шістнадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Під час дослідження відеозаписів Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не встановила інших обставин, які давали б підстави для обґрунтованого висновку про таку поведінку судді Монича В.О., яка становила склад дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (поведінка, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду).

Відповідно до зазначених відеозаписів суддя Монич В.О. не чинив тиску на працівників патрульної поліції, використовуючи свій суддівський статус, не погрожував їм, не проявляв до них неповаги, зневаги тощо, а також не залишив місця події до завершення працівниками патрульної поліції усіх адміністративних процедур. Свідок Шимон С.І. у засіданні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя також не повідомив про подібні факти.

Узагальнені доводи скарги Маселка Р.А.

Скаржник Маселко Р.А. просить скасувати повністю рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 березня 2024 року № 835/2дп/15-24 про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області Монича В.О. та ухвалити нове рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Скаржник вважає рішення дисциплінарного органу незаконним, необґрунтованим, таким, що прямо суперечить матеріалам дисциплінарного провадження та отриманим під час розгляду дисциплінарної справи доказам.

На думку Маселка Р.А., висновок Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про те, що свідчення Шимона С.І., надані під час розгляду дисциплінарної справи, не узгоджуються повною мірою з обставинами, зафіксованими на відеозаписах, не є обґрунтованим.

Скаргу на рішення мотивовано тим, що пояснення судді та свідків містять очевидні невідповідності та суперечності.

Маселко Р.А. вказує, що надавав письмові пояснення Другій Дисциплінарній палаті Вищої ради правосуддя, в яких описував суперечності та просив їх зачитати на засіданні дисциплінарного органу, однак про вказані суперечності не було зазначено ні під час засідання, ні в рішенні.

Скаржник вважає, якщо у Дисциплінарної палати є сумніви, що суддя керував автомобілем, оскільки матеріали справи не містять відеозапису, як під’їхав автомобіль, хто був на місці водія, то відсутність біля автомобіля ще двох осіб підтверджується показаннями поліцейського та відеозаписами. Факт надання суддею недостовірних свідчень, що на місце події з ним приїхали ще дві особи, які потім пішли на автозаправну станцію, підтверджено чіткими та переконливими доказами.

На думку скаржника, допит свідків ОСОБА4 та ОСОБА3 міг би розвіяти такі сумніви.

Пояснення судді Монича В.О.

У поясненнях, які надійшли до Вищої ради правосуддя 24 квітня 2024 року, суддя Монич В.О. зазначив, що свідок Шимон С.І. надав Другій Дисциплінарній палаті Вищої ради правосуддя неправдиві відомості.

Зауважив, що в момент його прибуття на місці події були як мінімум два свідки: водій евакуатора та громадянин, який проживає навпроти місця ДТП, що зафіксовано на камерах поліцейських. Проте поліцейський повідомив, що на місці події нікого не було, крім водія евакуатора. Саме цих осіб, поліцейські мали опитати щодо того, хто був за кермом автомобіля.

Свідок Шимон С.І. повідомив, що автозаправна станція знаходиться на відстані близько одного кілометра, тоді як вона знаходяться на відстані близько 100 метрів від місця події, що чітко зафіксовано нагрудними камерами поліцейських, запис з яких додано до матеріалів справи.

Суддя зазначив, що під час спілкування із поліцейськими він казав, що піде на автозаправну станцію за ОСОБА3, який був за кермом, але поліція не відпустила його з місця події. Зателефонувати ОСОБА3 чи ОСОБА4 він не міг, оскільки, виходячи з дому, взяв інший телефон, на якому були відсутні номери цих осіб. Усе це на нагрудних камерах поліцейських не зафіксовано. Як пояснив свідок Шимон С.І., «боді-камеру» він включав лише при спілкуванні, тобто включав, коли хотів. На думку судді, ОСОБА3 включав камеру лише тоді, коли йому це було вигідно.

Свідок також заявив, що камер відеоспостереження на місці події не було. Це також не відповідає дійсності, оскільки камери встановлені на двох електроопорах, одна – на кафе, одна – на магазині «Експрес», одна – прямо на виїзді із села Павшино на трасу Мукачево – Берегово.

Суддя зазначив, що після події він звернувся до ОСОБА9 щодо надання відеозапису. Вона відмовила, мотивуючи тим, що такі дані надаються на запит поліції. Відеозапис на камерах у неї зберігається 4 дні. Тобто поліцейські могли взяти в неї відеозапис із камер, щоб встановити, хто був за кермом його автомобіля.

Четверта камера знаходилась прямо перед його автомобілем, й знаходилась на балансі ММКП “Центр інформаційних систем”. Суддя зауважив і додав, що наразі це підприємство перебуває у стані ліквідації, у зв’язку з чим він не може отримати від них відповідну довідку.

Суддя вважав, що свідок Шимон С.І. не міг не сказати, що Монич В.О. був за кермом автомобіля, оскільки тоді мала настати кримінальна відповідальність за перевищення службових повноважень за складання протоколу.

Додаткові заперечення судді Монича В.О. щодо скарги Маселка Р.А. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 березня 2024 року № 835/2дп/15-24

Щодо показань поліцейського Шимона С.І. Монич В.О. зауважив, що саме Шимон С.І. склав щодо ОСОБА1 протокол про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 130 КУпАП, а тому «він є юридично зацікавлений в наданні ним пояснень на підтвердження правомірності своїх дій по складанню такого протоколу та викладеним у ньому фактам». Тобто поліцейський Шимон СЛ. вимушений підтримувати складений ним щодо ОСОБА1 протокол, у зв’язку із чим поліцейський Шимон С.І. не може бути свідком.

Стверджував, що поліцейський Шимон С.І. на засіданнях Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя та Вищої ради правосуддя надав неправдиві показання.

Зокрема, поліцейський Шимон С.І. повідомив, що особисто бачив:

момент керування ним (ОСОБА1). транспортним засобом;

момент під’їзду належного йому автомобіля;

момент його виходу з вказаного автомобіля.

Зазначені твердження поліцейського Шимона С.І. спростовуються відеозаписом з його «боді-камери».

На засіданні Вищої ради правосуддя Шимон С.І. повідомив, що на місці події не було інших людей, зовнішніх камер відеоспостереження поблизу місця події теж не було.

Вказане не відповідає дійсності. Неподалік місця події були встановлені камери на двох електроопорах, одна на кафе, одна на магазині «Експрес», одна прямо на виїзді з село Павшино. Також на місці події були і свідки, що підтверджується відеозаписом з «боді-камери» поліцейського Шимона С.І., проте їх не було допитано.

Суддя Монич В.О. зазначив, що ні у протоколі про адміністративне правопорушення, ні в матеріалах адміністративної справи, ні в поясненнях Шимон С.І. не навів жодного передбаченого законом доказу на підтвердження того, що він керував транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, а протокол про адміністративне правопорушення та матеріали справи про адміністративне правопорушення базуються на безпідставних припущеннях Шимона С.І.

Зауважив, що не є логічним, що він, керуючи автомобілем у стані алкогольного сп’яніння, сам би зупинив автомобіль неподалік поліцейських і підійшов до них спілкуватися. Його автомобіль поліцейські не зупиняли. ОСОБА3 , який перебував за кермом його автомобіля, зупинив авто на його вимогу, проїхавши декілька десятків метрів від поліцейських.

Крім того, зазначив, що показання поліцейського Шимона С.І. спростовуються показаннями свідків ОСОБА3 та ОСОБА4, які вони дали в суді під присягою під час розгляду справ № 303/81/20 та № 303/68/20, що узгоджуються з матеріалами справ про адміністративні правопорушення.

Вважав скаргу Маселка Р.А. безпідставною. Фактично скаржник порушив питання про перегляд Вищою радою правосуддя ухвалених щодо нього судових рішень, які набрали законної сили, та переоцінки доказів у справах, що виходить за межі повноважень Вищої ради правосуддя.

Позиція Вищої ради правосуддя

Перевіривши доводи скарги, зміст оскаржуваного рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, матеріали дисциплінарної справи, заслухавши адвоката судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області Монича В.О. – Йосипчука О.В., поліцейських Шимона С.І., Бурч (Шаленик) Г.В., Вища рада правосуддя дійшла таких висновків.

Відповідно до пункту 2 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

Згідно із частиною шостою статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя повинен додержуватися присяги.

У частині першій статті 57 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що особа, призначена на посаду судді, набуває повноважень судді після складення присяги судді такого змісту:

«Я, (ім’я та прізвище), вступаючи на посаду судді, урочисто присягаю Українському народові об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов’язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя».

Отже, присяга судді вимагає від нього, з-поміж іншого, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.

Згідно зі статтями 1, 3 розділу I Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року, суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною.

З метою зміцнення довіри суспільства до судової влади судді мають усвідомлювати значущість своєї місії в утвердженні верховенства права і забезпеченні захисту прав людини та основоположних свобод. Постійна увага з боку суспільства за діями представників судової влади, бажання громадян мати у державі справедливе правосуддя для отримання належного захисту своїх прав покладає на суддю обов’язок бути не лише представником влади, який неухильно дотримується Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а й людиною з високими стандартами поведінки (Коментар до Кодексу суддівської етики, затверджений рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1).

У пункті 29 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що судді повинні гідно поводити себе у своєму приватному житті.

Стосовно правил поведінки судді Консультативна рада європейських суддів вважає, що кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов’язків та в особистому житті (пункт 50 Висновку Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи № 3 (2002)).

У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов’язок прийняти ряд обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов’язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

Відповідно до частини першої статті 130 КУпАП складом адміністративного правопорушення, у зв’язку із вчиненням якого стосовно ОСОБА1 було складено протокол про адміністративне правопорушення від 27 грудня 2019 року, є, зокрема, відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння відповідно до встановленого порядку.

Отже, до адміністративної відповідальності може бути притягнуто особу, якщо вона, по-перше, керувала транспортним засобом з ознаками алкогольного сп’яніння, по-друге, відмовилася від проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння.

За результатами розгляду дисциплінарної справи Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що матеріали дисциплінарної справи не містять жодних доказів на підтвердження того факту, що Монич В.О. у стані алкогольного сп’яніння керував транспортним засобом (у місці та час, зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення).

Проте, дослідивши та проаналізувавши в сукупності всі докази, заслухавши у засіданні Вищої ради правосуддя повторно показання інспектора патрульної поліції Шимона С.І. та дослідивши відеозапис із нагрудних камер поліцейських з місця події, Вища рада правосуддя встановила таке.

Частиною шістнадцятою статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що підстава для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності вважається встановленою Дисциплінарною палатою (Вищою радою правосуддя) за результатами розгляду дисциплінарної справи, якщо докази, надані та отримані в межах дисциплінарного провадження, є чіткими та переконливими для підтвердження існування такої підстави. Чіткими та переконливими є докази, які з точки зору звичайної розсудливої людини у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що відповідно до його усталеної практики доведеність може випливати зі співіснування достатньо сильних, чітких та взаємоузгоджених умовиводів або такого ж плану неспростовних презумпцій (рішення у справі «Абу Зубайда проти Литви» від 31 травня 2018 року, пункт 481). Крім того, рівень переконаності, необхідний для досягнення відповідного висновку, та у зв’язку із цим питання про покладення тягаря доведення, з необхідністю пов’язані зі специфікою фактів, природою тверджень та передбаченим Конвенцією правом, про яке йдеться.

З’ясування всіх обставин справи щодо вчинення суддею дисциплінарного проступку здійснюється за допомогою доказів, зокрема шляхом їх збирання, закріплення, дослідження й оцінки. Доказами в дисциплінарній справі щодо судді є фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановлює наявність або відсутність дисциплінарного проступку, за яке, згідно із законом, встановлено дисциплінарну відповідальність, винність особи в його вчиненні, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Для кваліфікації певного діяння особи як дисциплінарного проступку необхідно встановити, що вчинене особою діяння точно відповідає ознакам того чи іншого складу діяння, яке визначене законом як дисциплінарне правопорушення.

Згідно з копіями матеріалів судової справи № 303/81/20 суд, ухвалюючи рішення про відсутність у діях судді ОСОБА1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП, посилався на наявні в матеріалах справи докази – показання свідків ОСОБА3 і ОСОБА4, та надаючи оцінку відеозаписам із нагрудних камер поліцейських.

Проте слід зазначити, що в дисциплінарному провадженні діє принцип автономності, відповідно до якого дисциплінарне провадження розглядається незалежно від розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Під час розгляду дисциплінарної справи дисциплінарний орган самостійно надає оцінку допустимості, належності та обґрунтованості наявних у матеріалах дисциплінарної справи доказів, установлює в діях судді ознаки дисциплінарного проступку та ухвалює рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі № 990SCGC/15/24).

Дисциплінарний проступок та адміністративне правопорушення не є тотожними поняттями. Цілком можливим є притягнення особи за одні й ті самі дії і до дисциплінарної, і до кримінальної або адміністративної відповідальності. Це не суперечить Конституції України, яка забороняє притягати двічі до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (частина перша статті 61). Питання про вину особи у вчиненні злочину (кримінального правопорушення), адміністративного правопорушення, наявність складу кримінального чи адміністративного правопорушення, безумовно, може вирішити лише суд.

Виключні повноваження встановлювати відсутність або наявність у діях судді складу дисциплінарного проступку надані дисциплінарному органу – Дисциплінарним палатам Вищої ради правосуддя (стаття 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»). Отже, дисциплінарний орган має право і зобов’язаний самостійно визначити наявність у діях особи складу саме дисциплінарного проступку.

Установлені під час дисциплінарного провадження факти та обставини мають значення тільки для ухвалення Вищою радою правосуддя рішень у межах своєї компетенції й жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

Отже, питання наявності в діях судді Монича В.О. складу дисциплінарного проступку дисциплінарний орган, який діє в межах виключних повноважень установлювати відсутність або наявність у діях судді складу дисциплінарного проступку, може вирішувати, надаючи самостійну оцінку обставинам дисциплінарної справи та наявним у ній доказам, оцінюючи їх у сукупності.

Рішення в дисциплінарній справі стосовно судді Монича В.О., хоч і ухвалюється на підставі, зокрема, фактів, установлених судовими рішеннями, однак ґрунтується на самостійних підставах, установлення яких є необхідним для вирішення питання про наявність чи відсутність у діях судді складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Вища рада правосуддя встановила, що показання патрульних, які складали протоколи про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА1, – ОСОБА7 та ОСОБА10, суди не заслухали та не оцінили в сукупності з іншими доказами у зв’язку з їхньою неявкою в судові засідання.

Зазначених інспекторів патрульної поліції запросили на засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя та на засідання Вищої ради правосуддя.

Поліцейський Шимон С.І. підтримав показання, які надавав у засіданні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, та зазначив, зокрема, що близько 20 м від патрульного автомобіля зупинився темний автомобіль, з місця водія (лівого боку) якого вийшла особа чоловічої статі, як потім з’ясував, Монич В.О. На місці події інших осіб не було.

Також Вища рада правосуддя звертає увагу на те, що Монич В.О., хоч і заперечує факт перебування за кермом автомобіля у стані алкогольного сп’яніння, проте на жодному відеозаписі із нагрудних камер поліцейських не вказує прізвища особи, яка перебувала за кермом його автомобіля, та де вона знаходилась.

Не оцінюючи судових рішень і встановлених ними фактів, Вища рада правосуддя зауважує, що чинним законодавством не передбачено преюдиційного значення обставин і висновків, викладених у судовому рішенні у справі про адміністративне правопорушення під час розгляду питання про дисциплінарну відповідальність судді, зокрема стосовно дотримання суддею етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є, з-поміж іншого, об’єктивне з’ясування обставин кожної справи.

Надання особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, недостовірних показань не сприяє виконанню завдань судочинства, а у випадку, коли такою особою є суддя, така поведінка підриває авторитет правосуддя.

Будь-яка особа, яка вчинила правопорушення, має бути готовою нести справедливу відповідальність за таке правопорушення. У разі коли такою особою є суддя, тягар відповідальності є посиленим.

У письмових поясненнях, надісланих до Вищої ради правосуддя, суддя Монич В.О. підтримав надані ним у суді через адвоката пояснення та зазначив, що під час інциденту 27 грудня 2019 року не керував автомобілем у стані алкогольного сп’яніння, стверджував, що за кермом перебував ОСОБА3.

Надання суддею Моничем В.О. як у суді, так і під час дисциплінарного провадження недостовірної інформації, яка не відповідала фактичним обставинам справи, з метою уникнення відповідальності за свої дії свідчить про порушення високих стандартів етичної поведінки судді та не може виправдовуватись правом на захист особи.

Оцінюючи зазначені факти і обставини, Вища рада правосуддя дійшла висновку, що суддя Монич В.О. не довів того, що сумніви, які виникли щодо певної інформації, а саме факту перебування ним 27 грудня 2019 року за кермом автомобіля в стані алкогольного сп’яніння, не є обґрунтованими. Достатніх доказів, які спростовують цей сумнів не надав.

На думку Вищої ради правосуддя така поведінка судді свідчить про те, що метою його дій є фактичне уникнення як адміністративної, так і дисциплінарної відповідальності, а також відверте ігнорування правил етичної поведінки.

Бездоганна поведінка суддів означає уникнення порушень норм етики та недопущення створення враження їх порушення як під час виконання професійних обов’язків, так і в особистому житті. Високі стандарти поведінки полягають у тому, що суддя як на роботі, так і поза її межами, в повсякденному житті, має демонструвати таку поведінку, щоб учасники процесу і оточуючі люди бачили в ньому еталон порядності і справедливості – високоморальну, чесну, стриману, врівноважену людину. При цьому суддя має не лише подавати особистий приклад, але й пропагувати етичну поведінку серед учасників процесу та оточуючих, вимагати етичної поведінки від інших (Коментар до Кодексу суддівської етики, затверджений рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1).

Зазначені обов’язки судді є етичними стандартами, що формують модель поведінки, яку суддя повинен ставити за мету і якої повинен дотримуватися.

Суддя повинен брати активну участь у спростуванні сумніву в його доброчесності. Використовуючи чіткі та переконливі докази, суддя може розвіяти обґрунтований сумнів у наявності в його поведінці складу дисциплінарного проступку. При цьому під стандартом доказування «чіткі та переконливі докази» розуміються докази, які залишають в обізнаного та розсудливого стороннього спостерігача тверду віру або переконання, що є висока ймовірність того, що фактичні твердження судді є правдою.

Проте, суддя Монич В.О. своєю поведінкою під час розгляду дисциплінарної справи не сприяв установленню дійсних обставин, істини у зазначеній справі. Не забезпечив особистої участі як у засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, так і Вищої ради правосуддя та не сприяв забезпеченню явки у такі засідання свідків ОСОБА3 та ОСОБА4 для підтвердження наданих ним Вищій раді правосуддя пояснень.

З огляду на наведене Вища рада правосуддя дійшла висновку, що надані суддею Моничем В.О. пояснення не спростовують обставин щодо відвертого ігнорування ним правил етичної поведінки та не спростовують обґрунтованого сумніву щодо дотримання ним стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Ураховуючи викладене, оцінивши встановлені під час розгляду дисциплінарної справи обставини, Вища рада правосуддя дійшла висновку про наявність у діях судді Монича В.О. складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду).

Під час обрання виду дисциплінарного стягнення Вища рада правосуддя вважає за доцільне врахувати таке.

Частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Згідно із характеристикою, яку надав голова Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області В. Носов, «за час роботи на посаді судді Монич В.О. при розгляді справ керується духом верховенства права, значну увагу приділяє забезпеченню повного, всебічного та об’єктивного розгляду справ, зарекомендував себе дисциплінованим, юридично грамотним працівником. До роботи ставиться сумлінно, постійно приділяє увагу підвищенню професійних знань і ділової кваліфікації. До дисциплінарної відповідальності не притягувався. Чесний, сумлінний, неупереджений, ввічливий. Дотримується високих стандартів поведінки та етичних принципів. Користується повагою серед суддів та працівників апарату суду».

За даними офіційного вебсайту Вищої ради правосуддя, суддя Монич В.О. до дисциплінарної відповідальності не притягувався.

Стосовно строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності Вища рада правосуддя враховує таке.

Відповідно до частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на день вчинення суддею дисциплінарного проступку) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Водночас застосування строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності потребує застосування норм статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», які визначають часові межі дисциплінарного провадження.

Дії, які є підставою для притягнення судді Монича В.О. до дисциплінарної відповідальності, вчинені 27 грудня 2019 року.

З огляду на положення частини першої статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (у редакції, чинній на день вчинення суддею дисциплінарного проступку) дисциплінарне провадження стосовно судді Монича В.О. розпочалося після надходження до Вищої ради правосуддя скарги щодо дисциплінарного проступку цього судді, тобто 11 квітня 2022 року.

Відповідно до частини третьої статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (у редакції, чинній на день вчинення суддею дисциплінарного проступку) дисциплінарне провадження включає: 1) попереднє вивчення матеріалів, що мають ознаки вчинення суддею дисциплінарного проступку, та прийняття рішення про відкриття дисциплінарної справи або відмову у її відкритті; 2) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

Отже, в разі відкриття дисциплінарної справи за дисциплінарною скаргою щодо судді часові межі дисциплінарного провадження визначаються датою надходження скарги до Вищої ради правосуддя та датою ухвалення Дисциплінарною палатою рішення за такою скаргою.

Частиною четвертою статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (у редакції, чинній на день вчинення суддею дисциплінарного проступку) визначено, що дисциплінарне провадження здійснюється у розумний строк; строк здійснення дисциплінарного провадження не повинен перевищувати шістдесят днів з моменту отримання дисциплінарної скарги.

При цьому строк здійснення дисциплінарного провадження щодо судді Монича В.О. з 11 квітня 2022 року до 20 березня 2024 року не враховується до такого трирічного строку притягнення до дисциплінарної відповідальності.

За наведених обставин, оскільки суддя Монич В.О. вчинив дисциплінарний проступок 27 грудня 2019 року, а 11 квітня 2022 року щодо нього розпочато дисциплінарне провадження, строк притягнення цього судді до дисциплінарної відповідальності не закінчився.

Саме такий висновок щодо застосування до судді дисциплінарного стягнення в межах передбаченого законом трирічного строку, з урахуванням положень частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини другої статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2024 року у справі № 990/75/24.

Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, статтею 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на день вчинення суддею дисциплінарного проступку) підставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Відповідно до пункту 1 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на день вчинення суддею дисциплінарного проступку) істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, такий факт: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

За частиною четвертою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у вказаній вище редакції) дисциплінарні стягнення, визначені пунктами 1–3 частини першої цієї статті, не застосовуються в разі вчинення суддею проступків, визначених пунктами 3, 10– 2, 14, 15 частини першої статті 106 цього Закону.

Під час дисциплінарного провадження встановлено чіткі та переконливі докази, які, з точки зору звичайної розсудливої людини, у своїй сукупності дають підстави для висновку про наявність у діях судді Монича В.О. складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Вища рада правосуддя за результатами розгляду скарги дійшла висновку про умисність дій судді Монича В.О. та грубий характер допущеного ним проступку, оскільки станом на дату події йому були відомі вимоги Присяги судді, правил суддівської етики, відповідні норми КУпАП щодо заборони керування транспортним засобом у стані сп’яніння, а також можливі наслідки допущення ним протиправної поведінки.

Зазначена поведінка судді Монича В.О. порушує норми суддівської етики та стандарти поведінки, викликає обґрунтовані сумніви у здатності судді безсторонньо виконувати свої функції, порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя.

Встановлені обставини свідчать про вчинення суддею Моничем В.О. істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним зі статусом судді.

Беручи до уваги характер допущеного суддею Моничем В.О. дисциплінарного проступку, який є істотним, його наслідки, що призвели до підриву авторитету правосуддя та негативно вплинули на ступінь довіри суспільства до судової влади загалом, урахувавши особу судді, відомості, наведені у його характеристиці, ступінь його вини, Вища рада правосуддя дійшла висновку, що застосування до судді Монича В.О. дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення його з посади є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку та відповідає вимогам статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до пункту 3 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення.

Керуючись статтями 126, 131 Конституції України, статтями 106, 109, 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 14.9–14.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя

вирішила:

скасувати рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 березня 2024 року № 835/2дп/15-24 про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області Монича Володимира Олексійовича.

Ухвалити нове рішення про притягнення судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області Монича Володимира Олексійовича до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

Рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене в порядку, передбаченому статтею 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Голова Вищої ради правосуддя

Члени Вищої ради правосуддя