Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши рекомендацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, викладену в рішенні від 19 грудня 2023 року № 58/дс‑23, матеріали особової справи (досьє) кандидата на посаду судді (далі – кандидат) щодо призначення Віхрова Олександра Володимировича на посаду судді Господарського суду Запорізької області, висновок члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А.,

встановила:

2 січня 2024 року до Вищої ради правосуддя надійшло рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі – ВККСУ) від 19 грудня 2023 року № 58/дс-23, яким Віхров О.В. рекомендований для призначення на посаду судді Господарського суду Запорізької області.

ПРОЦЕДУРА

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 2 січня 2024 року рекомендація ВККСУ щодо Віхрова О.В. передана для попереднього розгляду члену Вищої ради правосуддя Маселку Р.А. (далі – доповідач).

Починаючи з 8 січня 2024 року, доповідачем здійснювалися запити з метою отримання та перевірки інформації, необхідної для визначення відповідності кандидата вимогам щодо судді та відсутності обґрунтованих сумнівів, визначених частиною 9 статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон).

На підставі попереднього розгляду рекомендації ВККСУ, аналізу доданих до неї матеріалів та зібраної щодо кандидата інформації доповідачем підготовлено висновок з пропозицією відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення Віхрова О.В. на посаду судді Господарського суду Запорізької області.

21 листопада 2024 року відбулось засідання, у якому кандидат Віхров О.В. брав участь особисто, надавав пояснення та відповіді на поставлені запитання. Під час засідання кандидат повідомив про наявність додаткових документів, які підтверджують його пояснення (https://youtu.be/OoSSxy4ZPeE?t=17444). У засіданні було оголошено перерву для надання кандидату можливості подати відповідні докази, які були ним надані 20 січня 2025 року.

Наступне засідання було призначено на 23 січня 2025 року. Перед початком засідання від кандидата Віхрова О.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду вказаного питання у зв’язку з різким погіршенням стану здоров’я. Вищою радою правосуддя було задоволено клопотання кандидата та оголошено перерву. Наступне засідання призначено на 15 квітня 2025 року.

9 та 14 квітня 2025 року кандидат Віхров О.В. надіслав додаткові докази, а також заяву про відкладення розгляду вказаного питання через хворобу, у зв’язку із чим Вища рада правосуддя продовжила перерву у питанні щодо кандидата Віхрова В.О.

Наступне засідання щодо питання кандидата Віхрова О.В. призначалося Вищою радою правосуддя на 13 травня 2025 року. Того ж дня о 8 годині ранку від Віхрова О.В. надійшла заява про відвід доповідача. Відвід мотивовано тим, що доповідач здійснив багато запитів під час перевірки матеріалів щодо кандидата та довго готував матеріали до розгляду, а отже, на думку кандидата, є упередженим.

У зв’язку з відсутністю кворуму питання щодо кандидата Віхрова О.В. не включено до порядку денного Вищої ради правосуддя. Наступне засідання призначено на 3 червня 2025 року.

3 червня 2025 року Вища рада правосуддя відмовила у задоволенні заяви Віхрова О.В. про відвід доповідача та провела засідання з питання щодо внесення Президенту України подання про призначення Віхрова О.В. на посаду судді Господарського суду Запорізької області.

3 червня 2025 року кандидат Віхров О.В. особисто взяв участь в засіданні Вищої ради правосуддя, надав додаткові пояснення і відповідав на запитання (https://youtu.be/LjR4gQsvuFE?t=4052).

Доповідач запропонував ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення Віхрова О.В. на посаду судді Господарського суду Запорізької області.

Заслухавши кандидата на посаду судді Віхрова О.В., пропозицію доповідача, обговоривши її в установленому законом порядку, за результатами голосування пропозицію доповідача підтримали 11 членів Вищої ради правосуддя з 15, які брали участь у засіданні. Вища рада правосуддя ухвалила рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення Віхрова О.В. на посаду судді Господарського суду Запорізької області з огляду на таке.

ОСОБА КАНДИДАТА

Кандидат – Віхров Олександр Володимирович, громадянин України, ____ року народження. У 2005 році закінчив Юридичну академію Міністерства внутрішніх справ України, отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство», кваліфікаційний рівень «магістр». Має стажу професійної діяльності у сфері права після здобуття вищої юридичної освіти більше п’яти років, є компетентним та володіє державною мовою.

КОНКУРСНА ПРОЦЕДУРА

Рішенням Вищої ради юстиції від 26 травня 2016 року № 1018/0/15-16 внесено подання Президентові України про призначення Віхрова О.В. на посаду судді Запорізького окружного адміністративного суду вперше. Однак до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» подання не було розглянуто Президентом України.

Відповідно до пункту 13 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» матеріали та подання Вищої ради юстиції про призначення на посади суддів вперше, не розглянуті до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», передаються до Вищої ради правосуддя для вирішення питання про призначення відповідних суддів (внесення відповідних подань).

Кандидати на посаду судді, матеріали щодо яких передано до Вищої ради правосуддя згідно з абзацом першим цього пункту, які не пізніше ніж на шістдесятий день з дня набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII відповідають вимогам для призначення на посаду судді відповідно до Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, проходять спеціальну перевірку та беруть участь у конкурсі на зайняття посади судді.

Рішенням ВККСУ від 5 серпня 2019 року № 145/зп-19 оголошено конкурс на зайняття 35 вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, які відповідають вимогам абзацу третього пункту 13 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та набрали більше 75 відсотків максимально можливого бала кваліфікаційного іспиту, складеного до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ.

6 вересня 2019 року Віхров О.В. звернувся до ВККСУ із заявою про допуск до участі в доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду.

20 липня 2023 року продовжено конкурс на зайняття 35 вакантних посад суддів місцевих судів, оголошений рішенням ВККСУ від 5 серпня 2019 року № 145/зп-19, з етапу визначення результатів спеціальної перевірки та допуску кандидатів до участі в конкурсі.

Рішенням ВККСУ від 6 грудня 2023 року № 33/дс-23 Віхрова О.В. допущено до участі у конкурсі.

Рішенням ВККСУ від 6 грудня 2023 року № 157/зп-23 визначено рейтинг учасників конкурсу на зайняття вакантних посад суддів, оголошеного рішенням Комісії від 5 серпня 2019 року № 145/зп-19. Зокрема, визначено рейтинг кандидатів на посаду судді Господарського суду Запорізької області, у якому Віхров О.В. зайняв переможну позицію.

НОРМИ ПРАВА ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Відповідно до частини першої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом.

Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів (стаття 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

З цього випливає, що саме Вища рада правосуддя відповідає за формування якісного суддівського корпусу з осіб, які мають необхідну професійну кваліфікацію, високі особисті та моральні якості, бездоганну репутацію, що є головною запорукою незалежності, функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, належного здійснення правосуддя відповідно до вимог Конституції та законів України, до якого є довіра у суспільства. Це засадниче завдання Вищої ради правосуддя обумовлює її обов’язок забезпечити ретельне виконання процедури перевірки кандидатів у судді, що виключає будь-які обґрунтовані сумніви у їх повній відповідності усім вимогам, які передбачені для кандидатів у судді.

На посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою (частина 3 статті 127 Конституції України).

Відповідно до частин першої, дев’ятої статті 69 Закону на посаду судді може бути призначений громадянин України, який є доброчесним. Кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його чесності, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім’ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.

Критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль відіграє судова влада у становленні правової держави. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу суддів, запорукою формування довіри народу до суддів та судової влади в цілому.

Доброчесність – це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах об’єктивного ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов’язків та здійсненні правосуддя.

У пункті 141 рішення Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2025 року у справі № 990/99/24 висловлено правову позицію, що доброчесність є морально-етичною, а не правовою категорією, обставини, які свідчать про недоброчесність, оцінюються насамперед з морально-етичного погляду. Навіть зовні правомірні і законні дії кандидата можуть оцінюватися як такі, що не узгоджуються з поняттям доброчесності.

Перевірка кандидата на посаду судді за критерієм доброчесності включає з’ясування та оцінку всіх аспектів життя і діяльності такого кандидата не лише професійного характеру, а й морально-етичного.

Перевірка кандидата на посаду судді на відповідність критеріям доброчесності відбувається на підставі Єдиних показників для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), які затверджені рішенням Вищої ради правосуддя від 17 грудня 2024 року № 3659/0/15-24 (далі – Показники доброчесності).

Як визначено пунктом 2 Показників доброчесності, вони застосовуються при розгляді Вищою радою правосуддя рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення судді на посаду. Показники застосовуються до процедур оцінювання, що виникли до їх затвердження, але не були завершені, та до процедур, що розпочинаються після їх затвердження (пункт 3 Показників доброчесності). З огляду на те, що процедура розгляду кандидата Віхрова О.В. не була завершена на момент затвердження Показників доброчесності, то вони підлягають застосуванню при оцінюванні відповідності кандидата критерію доброчесності.

Під час встановлення наявності фактів, які свідчать про невідповідність кандидата критеріям доброчесності Вища рада правосуддя керується пунктом 1 Показників доброчесності, згідно з яким обґрунтований сумнів – наявність відповідних та достатніх фактичних даних, які є переконливими для звичайної розсудливої людини щодо того, що суддя (кандидат на посаду судді) може не відповідати критеріям доброчесності та професійної етики.

Отже, фактичні дані мають стосуватись об’єкта перевірки, а їх обсяг, зміст та якість має бути достатньою для того, щоб переконати звичайну розсудливу людину. Оскільки при призначенні судді важливо забезпечити суспільну довіру до судової влади, то при встановлені обґрунтованого сумніву орієнтиром є навіть не розсуд членів ВККСУ чи Вищої ради правосуддя, а саме звичайної розсудливої людини, тобто законослухняної людини, яка, достатньою мірою інформована про факти та процеси, що відбуваються, об’єктивно сприймає інформацію та обставини зі сторони.

Розділ 2 Показників доброчесності визначає, що під час оцінювання відповідності кандидата на посаду судді Показникам використовуються інформаційні та довідкові системи, реєстри, бази даних та інші джерела інформації, зокрема суддівське досьє (досьє кандидата), та декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, подані відповідно до Закону України «Про запобігання корупції». Під час оцінювання відповідності кандидата на посаду судді Показникам може використовуватись інформація із кримінальних, адміністративних, цивільних справ, справ про адміністративні правопорушення або дисциплінарних проваджень.

Кандидат на посаду судді відповідає Показникам у разі відсутності невідповідності або обґрунтованого сумніву в його відповідності хоча б одному показнику.

Сумнів не може ґрунтуватися лише на припущеннях або суб’єктивній думці. Це означає, що сумніви не можуть бути просто суб’єктивними, вони повинні мати об’єктивну основу (підтверджені фактичними даними, опиратись на достовірні перевірені відомості), яка може бути перевірена і оцінена суб’єктами перевірки, але саме з погляду звичайної розсудливої людини.

Щодо припущень, то Вища рада правосуддя звертає увагу, що словосполучення «лише на припущеннях» свідчить, що висновки не можуть базуватись виключно на припущеннях. Також враховується позиція Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), який неодноразово вказував, що доказ може витікати із співіснування досить сильних, чітких і погоджених припущень чи подібних неспростованих презумпції щодо фактів (див. «Єрохіна проти України», рішення від 15 листопада 2012 року, п. 52, «Валерій Фуклєв проти України», рішення від 16 січня 2014 року, п. 93). Зокрема очевидними є презумпції про необхідність витрат на звичайну життєдіяльність, сплату податків, продаж товарів за ринковими цінами при відсутності обставин, що свідчать про інше, тощо.

Обставини також можуть встановлюватись на підставі сукупності непрямих доказів, які хоча безпосередньо й не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв’язку.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2024 року № 990/71/24 колегія суду виснувала, що підстави для сумнівів у відповідності кандидата критеріям доброчесності повинні бути об’єктивними, реальними, вагомими (істотними), дієвими і негативними настільки, щоб засумніватися у відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або містити в собі властивості (ознаки), які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням. Такими підставами можуть бути будь-які фактори, явища, події об’єктивної дійсності, що містять ознаки (властивості), які характеризують чи виділяють кандидата на посаду судді як постать, що не відповідає якимсь певним «еталонним» критеріям доброчесності та професійної етики, яким повинен відповідати суддя як носій влади, або, інакше кажучи, неофіційній, ментальній, що ґрунтується на традиціях (звичаях), системі уявлень, норм та оцінок, що регулює поведінку людей у суспільстві, на колективно підсвідомому рівні схвалюється більшістю суспільства, практична реалізація якої забезпечується громадським осудом.

Для оцінки наявності обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням, достатньо конкретної інформації, яка з урахуванням наданих кандидатом пояснень та аргументів (які не сприймаються як переконливі) не спростовує переконань (сприйняття) Вищої ради правосуддя щодо достатньої відповідності кандидата на посаду судді цим критеріям.

Кандидат на посаду судді претендує на одержання повноважень посадової особи, уповноваженої на виконання функцій держави, – здійснення правосуддя, тому під час вирішення питання про можливість рекомендування кандидата на посаду судді Вища рада правосуддя зобов’язана врахувати всі обставини, які перешкоджають кандидату на посаду судді обійняти таку посаду, зокрема ті, що негативно характеризують кандидата.

Для перевірки відповідності кандидата критеріям доброчесності Вища рада правосуддя керується правом на отримання інформації відповідно до статті 31 Закону України «Про Вищу раду правосуддя». Водночас у процедурі оцінювання також важливе, якщо не вирішальне значення має позиція кандидата на посаду судді, який повинен надати правдиві пояснення та необхідні переконливі докази на підтвердження його відповідності вимогам щодо судді та спростування обґрунтованого сумніву щодо його кандидатури.

Такий висновок відповідає як практиці Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради правосуддя, так і сталій правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка зазначила, що «саме по собі призначення (ціль) конкурсу покладає на кандидата, який зацікавлений в отриманні посади судді, обов’язок надати переконливі пояснення (за потреби й відповідні докази), які усувають сумнів у його доброчесності» (пункт 157 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2025 року у справі № 990/99/24, пункт 7.37. постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2025 року у справі № 9901/110/19).

Європейський суд з прав людини також займає позицію, що покладення тягаря доведення джерел походження статків під час процедури перевірки судді не є свавільним для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції (пункт 352 Рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) «Джоджай проти Албанії» від 9 лютого 2021 року, https://hcj.gov.ua/sites/default/files/field/dzhodzhay_against_albania.pdf).

Суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективної судової системи: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів (пункт 22 Висновку № 3(2002) Консультативної ради європейських суддів (далі – КРЄС) від 19 листопада 2002 року).

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 37 Закону Вища рада правосуддя може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев’ятнадцятої статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані Вищою радою правосуддя в передбаченому законом порядку, якщо: 1) такі відомості не були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 2) Вища кваліфікаційна комісія суддів України не дала належної оцінки таким відомостям в межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.

Законом України від 9 грудня 2023 року № 3511-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри» розділ ІV Порядок зайняття посади судді» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» викладено в новій редакції.

Відповідно до частини другої статті 79⁶ Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вища рада правосуддя відмовляє у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав:

1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням;

2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді.

Підстави, зазначені у пункті 1 цієї частини, Вища рада правосуддя визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов’язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.

ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ ТА ЇХ ОЦІНКА

Під час розгляду рекомендації ВККСУ щодо Віхрова О.В. встановлено відомості, які не були предметом розгляду ВККСУ та яким ВККСУ не дала належної оцінки в межах процедури конкурсу щодо кандидата Віхрова О.В.

Вища рада правосуддя за результатами ретельного дослідження усіх матеріалів кандидата, отриманих від ВККСУ, інформації, самостійно зібраної Радою, та пояснень і доказів, наданих кандидатом, встановила таке.

Наявність обґрунтованих сумнівів у законності джерел походження майна та відповідності рівня життя задекларованим доходам

Відповідно до п. 21 Показників доброчесності кандидат на посаду судді відповідає показнику законності джерел походження прав на об’єкти цивільних прав, якщо джерела походження прав на об’єкти цивільних прав кандидата на посаду судді та членів його сім’ї не викликають обґрунтованого сумніву в їх законності.

Законність джерел походження прав на об’єкти цивільних прав не викликає обґрунтованого сумніву, якщо, зокрема, але не виключно:

• дії кандидата на посаду судді, спрямовані на набуття прав на об’єкти цивільних прав, не суперечать вимогам законодавства, правилам професійної етики та є добросовісними (підпункт 1);
• вартість об’єктів цивільних прав, набутих кандидатом на посаду судді та / або членами його сім’ї, відповідає розміру їхніх доходів, отриманих із законних джерел у періоди, що передують набуттю відповідних об’єктів цивільних прав (підпункт 2);
• підстави та порядок набуття кандидатом на посаду судді та членами його сім’ї права на об’єкт цивільних прав не мають очевидних ознак невідповідності вимогам законодавства, про які кандидат на посаду судді та члени його сім’ї не могли не знати (підпункт 6);
• під час набуття або відчуження прав на об’єкт цивільних прав кандидатом на посаду судді та членами його сім’ї дотримано вимоги антикорупційного законодавства, законодавства про оцінку та оціночну діяльність, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, податкового законодавства, нормативних актів Національного банку України, інших нормативно-правових актів (підпункт 7).

Пункт 22 Показників доброчесності визначає, що рівень життя кандидата на посаду судді відповідає задекларованим доходам, якщо рівень його майнового стану не викликає у звичайної розсудливої людини обґрунтованого сумніву в можливості правомірного його формування за рахунок задекларованих доходів, отриманих із законних джерел, якщо, зокрема, але не виключно:

• суддя (кандидат на посаду судді) здійснював витрати, розмір яких відповідає його рівню життя, задекларованим доходам (підпункт 3).

Отже, Показники доброчесності прямо передбачають, що при визначенні відповідності кандидата критеріям доброчесності у майнових питаннях беруться до уваги саме задекларовані доходи, отримані із законних джерел у відповідності до вимог, зокрема, податкового законодавства.

З огляду на це, з метою оцінки законності та відповідності доходів кандидата та членів його сім’ї їхньому майну доповідачем отримано дані про їхні офіційні доходи, які наявні в офіційних реєстрах та базах даних Державної податкової служби України (далі – ДПС), Пенсійного фонду України (далі – ПФУ). За анкетними даними кандидата, трудову діяльність він розпочав з 1 серпня 2001 року, а тому ці дані отримані за період з 2001 року по І квартал 2025 року.

Окрім того Кандидату були поставлені письмові та усні запитання щодо розміру та джерел походження доходів для придбання відповідного майна. У своїх поясненнях кандидат не надав чітких розрахунків або хоча б орієнтовних даних про загальний розмір доходів у співвідношенні з витратами на придбання відповідного майна. Зазначив лише, що їх джерелами була його трудова діяльність та заощадження дружини, і їх було достатньо для набуття цього майна.

Також у своїх поясненнях кандидат звертав увагу на такі обставини:

1) невідповідність даних ДПС його реальним доходам;

2) втрату кандидатом повних даних про його реальні доходи та неможливість їх надання Вищій раді правосуддя;

3) неможливість отримання кандидатом повної інформації про доходи та заощадження його колишньої дружини у зв’язку з її категоричною відмовою надати таку інформацію;

4) значний період часу, що минув з моменту отримання доходів та придбання майна, що створює труднощі в отриманні необхідних підтверджувальних документів.

Стверджуючи про помилковість даних ДПС, кандидат не вказав навіть орієнтовно на скільки саме загалом різняться офіційні дані та його реальні доходи. Однак надано низку документів з інформацією про доходи, які не відображено у даних ДПС.

Так, кандидат надав акти приймання-передачі робіт (надання послуг) за 2003 рік, відповідно до яких приватний підприємець Віхров О.В. надавав юридичним особам послуги з ремонту та обслуговування техніки, консультативні та маркетингові послуги на загальну суму 476 145 грн.

Аналіз цих актів засвідчує, що доходи, отримані кандидатом від Приватного підприємства «ПКФ «БФК-М» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Менеджмент Груп», які відображені в наданих кандидатом актах, співпадають з офіційними даними ДПС та ПФУ. Натомість вказані в актах доходи від Товариства з обмеженою відповідальністю «АТД «Дніпровський» на загальну суму 289 740 грн не відображені у реєстрах ДПС та ПФУ.

На переконання Вищої ради правосуддя відсутність у ДПС інформації про такі доходи свідчить не про помилки в офіційних даних, а про те, що ці доходи, не були задекларовані та оподатковані. Зважаючи на те, що ці доходи за твердженням кандидата, були виплачені йому як суб’єкту підприємницької діяльності, то саме він був відповідальний за належне декларування цих доходів та сплату відповідних податків.

Отже, такі доходи не цілком відповідають критерію законності та не повинні враховуватись під час оцінки відповідності майна кандидата законним доходам. Однак з метою перевірки чи документально підтверджені доходи кандидата, навіть без оцінки їхньої законності є достатніми для набуття майна кандидата Вища рада правосуддя, бере до уваги ці документи та враховує вказані у них суми як доходи кандидата. Хоча відзначає, що в анкетних даних кандидата не вказано, що він займався таким видом діяльності, який значно відрізняється від його подальшої професійної діяльності. Також в актах вказується лише про відсутність у сторін претензій один до одного щодо таких робіт та послуг та їх вартість. Доказів отримання оплати згідно з такими актами та сплати відповідних податків, що могло б побічно свідчити про отримання оплати за вказаними актами, кандидатом не надано. А тому ці докази не є переконливими та викликають обґрунтовані сумніви у їх доказовій силі.

Кандидат також надав відповідь ПФУ, з якої вбачається розбіжність у розмірі доходів кандидата з даними ДПС. Однак на переконання Вищої ради правосуддя розходження в даних ДПС та ПФУ, які отримані щодо кандидата, обумовлені не помилкою, а організаційною формою адміністрування внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у певні історичні періоди. Наявність більшого розміру доходів може свідчити про отримання інформації від податкових агентів та самих платників збору в залежності від виду доходу. Відсутність в обох реєстрах та базах даних інформації про доходи, про які зазначає кандидат Віхров О.В., може лише свідчити про відсутність факту подання такої звітності самим кандидатом, а відтак про відсутність доходу як такого.

Водночас, оскільки дані ПФУ є офіційними і цілком відповідають вимогам щодо законних джерел, то під час розрахунку доходів кандидата та членів його сім’ї Вищою радою правосуддя враховуються доходи у більшому розмірі, ніж вказані у даних ПФУ.

Кандидатом не надано доказів, які свідчили б, що він звертався до ДПС з повідомленням про невідповідність офіційних даних його реальним доходам з проханням провести звірку, внести зміни чи якимось іншим чином відреагувати на цю невідповідність.

Обґрунтовуючи неможливість подання документів, які підтверджують більший розмір його доходів, кандидат у відповідь на запит доповідача надав письмові пояснення від 9 травня 2024 року, де вказав, що надані ним податкові декларації за період до 2013 року не збереглись. На підтвердження того, що він докладав зусилля для отримання таких декларацій надав офіційну відповідь ГУ ДПС у Дніпропетровській області № 31996/6/04-36-24-12-12 від 3 травня 2024 року про те, що надати копії податкових декларацій про майновий стан і доходи з 2004 по 2011 рік неможливо, оскільки вони зберігаються лише 5 років.

Вища рада правосуддя критично ставиться до таких пояснень, оскільки вони суперечать іншим поясненням кандидата. Так, під час засідання Вищої ради правосуддя 21 листопада 2024 року Віхров О.В., відповідаючи на запитання щодо даних ДПС про розмір його доходів, повідомив, що усі податкові декларації в нього зберігалися за кожний рік, оскільки він розумів, що кандидується на посаду судді і необхідно мати документи, які підтверджують його доходи. Проте у зв’язку із потраплянням 28 червня 2024 року балістичної ракети у його будинок такі документи було втрачено, а тому надати їх він не має можливості (запис засідання: https://youtu.be/OoSSxy4ZPeE?t=18022).

Ці пояснення свідчать, що до ракетного удару 28 червня 2024 року в кандидата були відповідні податкові декларації і він міг їх надати у своїй відповіді від 9 травня 2024 року на запит доповідача від 26 квітня 2024 року № 677/0/19-24. Отже, кандидат мав можливість надати відповідні докази, але не зробив цього, та на запит доповідача надав недостовірну інформацію про відсутність у нього цих декларацій. Такі дії кандидата породжують обґрунтований сумнів у твердженнях кандидата про невідповідність між даними ДПС та його реальними доходами, бо якби це відповідало дійсності, то, очевидно, що Віхров О.В. надав би наявні у нього декларації для доведення неповноти офіційних даних про його доходи.

Кандидат також повідомив, що вказані декларації подавалися ним в 2013 році до ВККСУ і питання його доходу вже розглядалося, зокрема і Вищою радою юстиції. Однак у матеріалах № 3907/0/8-15, які сформовані під час кандидування Віхрова О.В. на посаду судді в 2012 році, не виявлено декларацій, про які зазначав кандидат.

З огляду на все наведене, а також зважаючи на те, що дані кандидата, які вказували на розбіжність з офіційними даними Радою враховано у спосіб, що відповідає інтересам кандидата, Вища рада правосуддя відхиляє його твердження про помилковість офіційних даних ДПС та ПФУ щодо доходів кандидата та членів його сім’ї.

На підтвердження відсутності у кандидата інформації про доходи від підприємницької діяльності колишньої дружини ОСОБА1 кандидат надав лист-відповідь від 9 травня 2024 року, яким ОСОБА1 відмовилася надавати таку інформацію. Кандидат пояснив, що відносини з колишньою дружиною погіршилися, у зв’язку із чим вона категорично відмовилася сприяти йому в наданні інформації.

Вища рада правосуддя критично оцінює таку інформацію з урахуванням обставин, які свідчать про протилежне – наявність між кандидатом та ОСОБА1 довірчих відносин навіть після офіційного розірвання шлюбу. До таких висновків Рада дійшла після дослідження обставин, які свідчать про мету розірвання шлюбу, про подальші неодноразові спільні подорожі за кордон після розірвання шлюбу, випадки подання кандидатом інших офіційних персональних документів ОСОБА1, які безперешкодно нею надавалися на прохання кандидата.

Так, 9 квітня 2025 року кандидат надіслав до Вищої ради правосуддя витяг з реєстру територіальної громади для підтвердження, що колишня дружина змінила місце проживання та копію свідоцтва про новий шлюб ОСОБА1. Витяг сформовано ОСОБА1 особисто у додатку «Дія» 9 квітня 2025 року о 15:04, а надіслано кандидатом до Вищої ради правосуддя о 16:07 (тобто за годину).

Окрім того, кандидатом надано договори купівлі-продажу нерухомості, які укладалися ОСОБА1, а також розписки ОСОБА1 про отримання коштів, що свідчить про те, що він не обмежений у можливості отримати від ОСОБА1 документи для підтвердження наявності в неї відповідного доходу.

Отже, з точки зору звичайної розсудливої людини кандидат Віхров О.В. не мав непереборних перешкод щодо спілкування з колишньою дружиною та отримання від неї документів на підтвердження джерел її доходів.

Вища рада правосуддя звертає увагу, що кандидат у листі від 9 травня 2024 року до колишньої дружини стверджує, що у нього є деякі документи щодо її доходів, але немає даних про доходи від її підприємницької діяльності. Із цього можна зробити висновок, що у нього були дані про розмір та джерела її доходів, окрім даних про доходи від підприємницької діяльності. Віхров О.В. дійсно надав документи, що свідчать про отримання ОСОБА1 доходів від продажу нерухомості і не надав жодних документів про її підприємницьку діяльність. Однак доходи ОСОБА1 під час здійснення такої діяльності відображені в офіційних відомостях ДПС, які отримано на запит доповідача і кандидат не стверджував, що вони не відповідають дійсності.

Важливо і те, що Віхров О.В. в анкеті кандидата, яка подавалися ним Вищій кваліфікаційній комісії суддів у 2012, 2015 та 2019 роках вказав, що його дружина відповідно «не працює (домогосподарка)», «не працевлаштована», «не працює». Із цього випливає, що вона насправді не здійснювала активної підприємницької діяльності.

З огляду на це ненадання кандидатом інформації щодо доходів колишньої дружини від її підприємницької діяльності не створює перешкод для належного оцінювання кандидата, оскільки такі дані отримано Вищою радою правосуддя з офіційних джерел.

Отже, з метою повної перевірки наявності у кандидата та членів його сім’ї будь-яких доходів для придбання наявного майна, Вища рада правосуддя провела оцінку відповідності майна доходам як з урахуванням лише офіційних даних ДПС та ПФУ, так і з урахуванням усіх даних про доходи, які надані кандидатом.

Оцінюючи аргументи кандидата про значний час, який минув з моменту отримання доходів та набуття майна Рада виходить з того, що відповідно до пункту 9 Показників доброчесності оцінювання відповідності Показникам доброчесності кандидата на посаду судді може ґрунтуватися на інформації без часових обмежень, з урахуванням давності та подальшої поведінки кандидата на посаду судді.

Під час оцінювання кандидата бралось до уваги виключно коштовне майно Віхрова О.В. та членів його сім’ї, яке придбавалося безпосередньо перед набуттям і вже після набуття ним статусу кандидата на посаду судді і щодо законності джерел набуття якого є обґрунтовані сумніви. Йдеться про майно та доходи, які відповідно до законодавства мали документальне оформлення та фіксацію у відповідних базах даних державних органів. А тому потреба отримання інформації про це майно та джерела доходів не створює для кандидата непереборних труднощів. З огляду на це Рада вважає важливим вжити заходів для спростування цих сумнівів, а сам факт тривалого часу, що минув не є підставою для ігнорування чи спростування таких сумнівів.

Вища рада правосуддя також опирається на позицію ЄСПЛ у схожих ситуаціях. Зокрема у справі «Джоджай проти Албанії» заявниця (колишня суддя Конституційного Суду, яка була звільнення за результатом у т.ч. перевірки її майнового стану) стверджувала, що «зіткнулася з об’єктивною неможливістю показати законні джерела доходу, який її партнер заробив понад двадцять років тому» (пункт 394 рішення ЄСПЛ від 9 лютого 2021 року: https://hcj.gov.ua/sites/default/files/field/dzhodzhay_against_albania.pdf). ЄСПЛ не встановив, що рішення національних судів про звільнення заявниці у зв’язку з тим, що заявниця не змогла підтвердити законність джерел доходу за таких умов є свавільним чи явно необґрунтованим (пункти 406 – 409).

ЄСПЛ окремо відзначив, що «варто також враховувати особливості широко застосовних процесів аудиту активів. На думку Суду, з урахуванням того, що особисті або сімейні статки зазвичай накопичуються протягом трудового життя, встановлення жорстких часових обмежень для оцінювання статків значно обмежило б і вплинуло на здатність органів влади оцінювати законність усіх статків, набутих протягом професійної кар’єри особою, яка проходить перевірку. У зв’язку з цим оцінювання статків має певні особливості на відміну від звичайних дисциплінарних розслідувань, які потребують надання державі-відповідачу більшої гнучкості в застосуванні встановлених законом обмежень, сумісних із метою відновлення та зміцнення довіри суспільства до системи правосуддя та забезпечення високого рівня доброчесності, якого очікують від представників судової системи» (пункт 349).

Таку ж позицію ЄСПЛ зайняв у рішенні від 4 липня 2023 року у справі «THANZA v. ALBANIA», де заявник стверджував, що був поставлений у складне становище у зв’язку із необхідністю надання обґрунтування законності фінансових джерел після спливу понад 20 років за відсутності підтверджуючих документів (пункт 104). У цьому ж рішенні ЄСПЛ виснував, що метою оцінки активів є перевірка законності джерела придбання активів та перевірка правдивості перевірочної декларації активів порівняно з попередніми щорічними деклараціями. Саме із цієї причини органи перевірки використовували як доказ попередні щорічні декларації про активи, щоб переконатися, що всі активи, включаючи законні фінансові джерела, які були використані для придбання майна, були точно розкриті та обґрунтовані.

З огляду на викладене, за результатами оцінки відповідності наявного у кандидата та членів його сім’ї майна одержаним ними доходам установлено таке.

Нерухоме майно

Кандидат Віхров О.В. спільно з ОСОБА1, яка на той час була його дружиною, на підставі договору купівлі-продажу від 14 квітня 2011 року набули право спільної власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташовано за адресою: АДРЕСА1, площею 270,6 кв. м. за 796 000 гривень.

Того ж дня кандидат Віхров О.В. та ОСОБА1 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки за кадастровим номером ____, на якій розміщено зазначений вище будинок. Згідно з пунктом 2 вказаного договору вартість земельної ділянки становила 2 388 000 гривень.

В обох договорах визначено, що кінцевою датою оплати за будинок та земельну ділянку є 1 серпня 2011 року.

Загальна вартість будинку та земельної ділянки становила 3 180 000 грн., що значно перевищує спільний офіційно задекларований дохід подружжя з моменту початку їх трудової діяльності (у тому числі до укладення шлюбу та без урахування будь-яких витрат) з огляду на таке.

Доходи

Під час попереднього розгляду рекомендації ВККСУ щодо Віхрова О.В. доповідачем отримано офіційну інформацію від ДПС та ПФУ про доходи кандидата та його колишньої дружини ОСОБА1 з 2001 року по 1 квартал 2025 року.

В обґрунтування наявності достатнього для придбання майна доходу кандидат додатково надав відповідь ПФУ, у якій вказані індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 2004 по 2011 рік, договори купівлі-продажу від 18 березня 2004 року, від 11 лютого 2004 року та від 5 березня 2009 року із розписками про отримання грошових коштів, а також акти приймання-передачі робіт (надання послуг), які датовані 2003 роком.

Згідно з офіційними відомостями ДПС та ПФУ з 2001 року до 1 серпня 2011 року дохід Віхрова О.В. становив близько 603 865 гривень, а дохід ОСОБА1 близько 251 328 гривень. Відтак їх загальний офіційний дохід за вказаний період складав близько 855 194 гривень.

Надані кандидатом акти приймання-передачі робіт (надання послуг) за 2003 рік свідчать про ймовірну наявність у кандидата неоподаткованого доходу від Товариства з обмеженою відповідальністю «АТД «Дніпровський» у розмірі 289 740 грн, який не відображено у офіційних даних ДПС та ПФУ, але враховується Радою у загальний дохід кандидата.

Кандидат Віхров О.В., починаючи із 17 січня 2004 року до 29 жовтня 2015 року перебував у статусі приватного нотаріуса, а тому згідно з вимогами статті 3 Закону України «Про нотаріат» (в редакції на 2004 – 2015 рік) не міг займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об’єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності.

Вищою радою правосуддя не здобуто, а кандидатом не надано доказів на підтвердження отримання ним у вказаний період інших доходів ніж від підприємницької та нотаріальної діяльності. Це свідчить про відсутність у кандидата іншого доходу, ніж той, який вказано вище.

У своїх поясненнях від 9 травня 2024 року у відповідь на запитання доповідача щодо джерела походження коштів, за які в 2011 році придбано житловий будинок та земельну ділянку, кандидат Віхров О.В. додатково долучив документи для підтвердження джерела походження коштів у колишньої дружини, а саме: договір купівлі-продажу від 18 березня 2004 року, договір купівлі-продажу від 11 лютого 2004 року, договір купівлі-продажу від 5 березня 2009 року. Усі договори стосувалися продажу в різні періоди квартир у місті Дніпрі, які належали дружині кандидата, її батькам та сестрі.

Згідно з договором купівлі-продажу від 18 березня 2004 року ОСОБА2, ОСОБА3, ОСОБА4 та ОСОБА1 продали Товариству з обмеженою відповідальністю «АССАФ» (далі – ТОВ «АССАФ») 48/100 частини квартири АДРЕСА2 за 5 119 гривень, що за курсом НБУ станом на 18 березня 2004 року складає 960 дол. США. Водночас до вказаного договору долучена розписка від імені ОСОБА2 (мати ОСОБА1) про отримання від продавця 80 000 доларів США, що у понад 83 рази більше ніж договірна ціна.

За даними Реєстру прав власності на нерухоме майно вказана квартира належала продавцям на праві спільної часткової власності в рівних частинах. Тому ОСОБА1 як співпродавець могла б отримати ¼ від вартості проданої квартири, що становить 20 000 доларів США.

Водночас з точки зору звичайної розсудливої людини ТОВ «АССАФ» не могло розрахуватись із ОСОБА2 за вказаним договором у доларах США, адже юридичні особи мають можливість здійснення розрахунків у іноземній валюті виключно за зовнішньо-економічними контрактами і такі розрахунки можливі виключно в безготівковій формі. Розрахунки за такими договорами мали б відображатися в податковій звітності як покупця ТОВ «АССАФ», так і в офіційних даних ДПС.

Як убачається із договору купівлі-продажу від 11 лютого 2004 року інша 24/100 частина квартири в розмірі продана ОСОБА2 самостійно за 2 579 грн., що за курсом НБУ станом на дату договору складає 488 дол. США. Однак відповідно до розписки продавець отримала від покупця ОСОБА5 40 000 доларів США., що у понад 82 рази більше ніж договірна ціна.

Вища рада правосуддя звертає увагу, що згідно з розписками від 18 березня 2004 року та 11 лютого 2004 року грошові кошти отримані ОСОБА2, а не ОСОБА1 (ОСОБА1), а тому такі розписки не можуть чітко та переконливо доводити факт передавання цих грошових коштів колишній дружині кандидата Віхрова О.В.

Як убачається з відомостей із Реєстру прав власності на нерухоме майно 18 травня 2004 року, тобто після отримання оплати за продану квартиру, батько ОСОБА1 ОСОБА3 на підставі договору купівлі-продажу ВВВ № 312027 придбав іншу квартиру площею 53,1 кв. м. за адресою: АДРЕСА3. Це може свідчити, що квартира у будинку АДРЕСА2 продана батьками та сестрою ОСОБА1 задля придбання нового житла і кошти від її продажу були витрачені на придбання такого житла.

Згідно з договором купівлі-продажу від 5 березня 2009 року ОСОБА1 продала ОСОБА6 квартиру 7 в будинку 2 на вулиці вул. 8-го Березня в місті Дніпрі за 62 565 гривень, що за курсом НБУ станом на дату договору складає 8125 дол. США. Водночас кандидат також надав розписку ОСОБА1 про отримання нею від ОСОБА6 за цим договором 78 000 доларів США, що у майже 10 разів більше ніж договірна ціна.

Той факт, що в усіх наведених договорах ціна продажу квартир більш ніж у десятки разів відрізняється від сум реально отриманих від продажу цих квартир свідчить про те, що такі доходи не можна вважати законними. Однак з мотивів наведених вище, Вища рада правосуддя попередньо враховує ці доходи для встановлення чи хоча б цих неофіційних доходів є достатньо для придбання наявного у кандидата майна.

Із цією метою до документально підтверджених доходів дружини зараховано отримані нею 78 000 доларів США та її частка після продажу 48/100 частини квартири АДРЕСА2 у розмірі 20 000 доларів США, що разом становить 98 000 доларів США або 781 060 гривень за курсом НБУ станом на 1 серпня 2011 року.

Отже, за офіційними даними ДПС, ПФУ, з урахуванням пояснень та доданих кандидатом документів загальна сума доходів кандидата Віхрова О.В. та його колишньої дружини ОСОБА1 на момент придбання будинку могла становити близько 1 636 253 гривень.

Витрати

Починаючи з 2001 року до 1 серпня 2011 року, подружжям, як мінімум, понесено витрати на придбання автомобіль марки «BMW», модель «Z4»(далі – «BMW Z4»), водного засобу Bombardier, а також здійснювалися поточні витрати, необхідні для проживання сім’ї з малолітньою дитиною.

Як убачається з декларації кандидата Віхрова О.В. про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2011 рік (далі – Декларація за 2011 рік) 15 листопада 2012 року кандидат задекларував у власності дружини автомобіль марки «BMW Z4», 3 000 куб., 280 к.с., 2009 року випуску (том 2, аркуш 243 матеріалів № 3907/0/8-15, які перебували на розгляді Вищої ради юстиції у зв’язку із внесенням подання Президентові України про призначення Віхрова О.В. на посаду судді Запорізького окружного адміністративного суду).

На засіданні Вищої ради правосуддя, відповідаючи на питання щодо вартості автомобіля «BMW Z4» кандидат повідомив, що не пам’ятає скільки він коштував і не надав будь-якої інформації щодо його вартості. Вища рада правосуддя критично ставиться до таких пояснень, оскільки кандидат мав би бути обізнаний хоча б щодо орієнтовної вартості вказаного автомобіля, зважаючи на те, що це доволі коштовний транспортний засіб преміального класу і подібні транспортні засоби не придбавалися кандидатом часто. У зв’язку з ненаданням кандидатом інформації щодо вартості цього автомобіля Вища рада правосуддя використала загальнодоступні дані з відкритих джерел щодо ціни аналогічних об’єктів.

На сайті відкритого сервісу «Internet Archive» міститься архівна копія спеціалізованого сайту «АвтоПортал» станом на 2011 рік, де зазначається, що вартість автомобіля марки «BMW», модель «Z4», 2009 р.в. з об’ємом двигуна 3 000 куб. см. згідно з інформацією від офіційних дилерів становила від 67 710 до 87 275 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України у 2009 – 2011 роках становило від 541 000 до 697 000 гривень (https://web.archive.org/web/20111114210125/https://bmw.autoportal.ua/new...).

Згідно з даними інтернет-ресурсу «AUTO.RIA.com» вартість такого автомобіля навіть у 2024 році становила приблизно 17 000 доларів США (https://auto.ria.com/uk/car/bmw/z4/year/2009/).

Відповідно до Розрахунку середньоринкової вартості легкових автомобілів для цілей оподаткування транспортним податком проводиться відповідно до пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України за Методикою визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року № 66 зі змінами, який є загальнодоступним на офіційному сайті Міністерства економіки України вартість такого автомобіля 2009 року випуску на дату цього рішення становить 559 615 грн, а вартість нового транспортного засобу – 2 798 075 гривень. (https://me.gov.ua/Vehicles/CalculatePrice?lang=uk-UA)

Вища рада правосуддя враховує також, що вказаний автомобіль є родстером (модель спортивного автомобіля) та відноситься до преміального класу автомобілів. Загальновідомо, що користування таким транспортом вимагає також значних фінансових витрат на його обслуговування.

19 травня 2006 року кандидат також придбав водний засіб «Bombardier» за ціною 30 000 грн. за рахунок кредитних коштів, які необхідно було повернути.

З урахуванням прожиткового мінімуму в Україні по соціальним та демографічним групам з 2000 по 2025 роки (https://index.minfin.com.ua/ua/labour/wagemin/) мінімальні витрати на проживання Віхрова О.В., ОСОБА1 та ОСОБА7 (дитина віком до 6 років) з 2001 по 1 серпня 2011 року мали б становити приблизно 151 000 гривень.

Отже, з 2001 до 1 серпня 2011 року загальний розмір витрат кандидата Віхрова О.В. та членів його сім’ї становить не менше ніж 691 000 гривень.

Висновки щодо достатності коштів для придбання майна

З метою спростування обґрунтованих сумнівів щодо достатності у кандидата Віхрова О.В. та ОСОБА1 доходу для придбання будинку та земельної ділянки Вища рада правосуддя провела оцінку спроможності кандидата з урахуванням таких джерел доходів: офіційні доходи згідно з даними ДПС та ПФУ в розмірі 855 194 грн; кошти від продажу квартир у 2004 та 2009 роках у розмірі 781 060 грн; вартість робіт, які виконував Віхров О.В. для ТОВ «АТД «Дніпровський» в розмірі 289 740 гривень.

Загалом в період з 2001 по 1 серпня 2011 року у розпорядженні подружжя могло бути не більше 1 925 994 гривень.

Ураховуючи понесені у вказаному періоді витрати на суму не менше ніж 691 000 гривень стає очевидним, що у кандидата Віхрова О.В. та членів його сім’ї не було доходу, за рахунок якого можна було б придбати будинок та земельну ділянку вартістю понад 3 180 000 гривень. Загального доходу не вистачало для такого придбання навіть якщо не враховувати усі витрати кандидата.

Вказана обставина доводить, що загальний рівень доходу кандидата Віхрова О.В. та членів його сім’ї за весь період їхньої трудової діяльності з 2001 року по 2011 рік очевидно та істотно не відповідав вартості набутого нерухомого майна.

Транспортні засоби

21 лютого 2017 року кандидат Віхров О.В. спільно з ОСОБА1 придбали автомобіль марки «Mercedes», модель «E 250», 2013 року випуску. Як убачається з декларації кандидата Віхрова О.В. за 2018 рік, автомобіль був придбаний за ціною 541 869 гривень.

Ураховуючи факт придбання в 2011 році будинку та земельної ділянки вартістю 3,18 млн. грн, інформацію ДПС, ПФУ та надані кандидатом докази на підтвердження доходів, після вказаного правочину в подружжя не залишалося будь-яких заощаджень.

За даними прожиткового мінімуму в Україні по соціальним та демографічним групам з 2000 по 2025 роки, витрати на проживання кандидата та членів його сім’ї в період з моменту придбання будинку та земельної ділянки до моменту придбання автомобіля «Mercedes» мали б становити приблизно 313 000 гривень.

Згідно з офіційними даними ДПС та ПФУ, а також інформації, яка надана кандидатом, починаючи з ІV кварталу 2011 року до ІІ кварталу 2017 року (момент придбання автомобіля), загальний дохід Віхрова О.В. та ОСОБА1 становив 948 088 грн. з яких приблизно 260 004 грн. – дохід кандидата і 688 083 грн. дохід його колишньої дружини.

У своїх поясненнях кандидат Віхров О.В. додатково повідомив, що автомобіль придбано не ним, а ОСОБА1 за рахунок її власних заощаджень. Водночас кандидат не надав жодних пояснень та доказів на підтвердження наявності, розміру та походження таких заощаджень у вказаний період.

19 вересня 2017 року кандидат Віхров О.В. спільно з ОСОБА1 також набули у спільну власність автомобіль марки «Lexus», модель «RX 200T», 2017 року випуску. Вартість автомобіля становила 1 531 785 гривень.

Після придбання попереднього автомобіля у подружжя станом на 19 вересня 2017 року (з урахуванням отриманих доходів за останні 7 місяців та доходу від продажу попереднього автомобіля «BMW Z4», витрат на проживання сім’ї) залишалося накопичень на суму близько 623 000 гривень.

Враховуючи вартість автомобіль «Lexus», а також мінімальні витрати на проживання в розмірі ще близько 47 000 грн, у Віхрова О.В. та ОСОБА1 не вистачало близько 955 000 грн. для придбання вказаного автомобіля.

У відповідь на запит члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. кандидат Віхров О.В. не надав конкретних пояснення щодо джерел походження коштів та лише вкотре формально повідомив, що автомобіль придбано за рахунок заощаджень його дружини ОСОБА1. Кандидат не надав будь-якої інформації щодо розміру та джерел походження цих заощаджень чи доказів на їх підтвердження.

Надання кандидатом відповіді-відмови ОСОБА1 щодо заощаджень, за які було придбано автомобіль «Lexus RX 200T» та інше майно, з урахуванням факту, який свідчить про можливість безперешкодного надання кандидатом інших персональних документів ОСОБА1, дозволяє виснувати, що кандидат не ужив залежних від нього заходів для спростування сумнівів щодо походження грошових коштів, за які було придбано вказане майно.

Валютні заощадження

В декларації кандидата як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2018 рік вказано, що на кінець 2018 року у власності кандидата перебувало 38 900 доларів США, що за курсом Національного банку України на 31 грудня 2018 року еквівалентно 1 077 073 гривень.

Задекларований дохід кандидата Віхрова О.В. та ОСОБА1 в період з 19 вересня 2017 року (придбання автомобіля «Lexus, RX 200T») по 31 грудня 2018 року становив лише 12 800 гривень.

Вказаної суми вочевидь недостатньо для придбання 38 900 доларів США. Кандидат додатково пояснив, що вказана сума є залишком його заощаджень станом на 2018 рік від доходів попередніх періодів. Частину з яких було подаровано його бабусею ОСОБА8.

Кандидат не надав жодних доказів на підтвердження здійснення такого подарунку, не повідомив, коли здійснено такий подарунок, за рахунок яких джерел доходів. Водночас попередні витрати кандидата Віхрова О.В. дозволяють констатувати відсутність у кандидата задекларованого доходу для придбання валютних цінностей у розмірі 38 900 доларів США.

В 2017 році кандидатом Віхровим О.В. та ОСОБА1 було придбано транспортні засоби, а тому на придбання автомобіля «Lexus» взагалі не могло вистачити коштів. У зв’язку із цим існують обґрунтовані сумніви з приводу фінансової спроможності кандидата накопичити 38 900 доларів США після здійснення витрат на суму понад 2 000 000 грн. та з доходом після такого придбання в розмірі 12 800 гривень.

Кандидат не був обмежений в часі щодо надання детального пояснення щодо походження коштів, яких згідно з офіційними даними ДПС та ПФУ не вистачало для придбання будинку, земельної ділянки, транспортних засобів та валютних цінностей. У кандидата була можливість надати підтвердження отримання таких коштів (надати приходні касові ордери, розписки про отримання коштів, виписки з банківського рахунку тощо), надати підтвердження сплати податків, зборів, що могло б довести законність походження коштів. Кандидатом також не надано пояснення щодо того, які ж саме доходи отримані ним за період здійснення нотаріальної діяльності (скільки засвідчено угод, правочинів, яка вартість нотаріальних послуг тощо).

Як убачається зі статті 20 Кодексу суддівської етики суддя повинен бути обізнаним про свої майнові інтереси та вживати розумних заходів для того, щоб бути обізнаним про майнові інтереси членів своєї сім’ї.

Ця норма кореспондує з окремими положеннями, закладеними у Бангалорських принципах поведінки суддів, якими визначається, що суддя має бути обізнаний про свої особисті та матеріальні інтереси конфіденційного характеру та має приймати розумні заходи з метою отримання інформації про матеріальні інтереси членів своєї родини (пункт 4.7).

З точки зору звичайної розсудливої людини, обставини придбання будинку, земельної ділянки, транспортних засобів породжують обґрунтовані сумніви щодо законності джерел походження майна, відповідності рівня життя кандидата Віхрова О.В. та членів його сім’ї задекларованим доходам, відповідність способу життя кандидата на посаду судді його статусу.

Під час попереднього розгляду матеріалів та під час розгляду рекомендації ВККСУ щодо Віхрова О.В. Вищою радою правосуддя не виявлено, що кандидатом ужито розумних заходів задля отримання інформації про власні доходи та доходи членів своєї родини для надання Вищій раді правосуддя відповіді на запитання, які стосувалися походження коштів. В окремих випадках кандидат поставився до свого обов’язку формально, відповівши, що придбання здійснювалося за рахунок заощаджень колишньої дружини без надання належної інформації щодо розміру та джерел походження цих заощаджень.

Невідповідність кандидата показникам чесності

Чесність – правдивість, принциповість, щирість кандидата на посаду судді у професійній діяльності та особистому житті.

Згідно з підпунктом 2 абзацу 1 пункту 18 Показників доброчесності кандидат на посаду судді відповідає показнику чесності, якщо надав достовірну та відому йому інформацію в деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, про яку має бути обізнаний.

Кандидат також відповідає цьому показнику, якщо надав правдиві усні та / або письмові відомості під час участі в конкурсі, не приховував таких відомостей за наявності підстав вважати, що вони були йому відомі, крім випадків, коли законодавство дозволяє відмовлятись від надання інформації.

Вказаний показник дозволяє встановити чи спроможний кандидат бути відкритим перед суспільством та державою, які мають делегувати йому право здійснювати правосуддя.

Оцінювання чесності кандидата має відбуватися безвідносно наявності підстав для притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності, безвідносно того, чи застосовано у зв’язку із цим іншими уповноваженими органами заходи реагування щодо фактів неналежного декларування.

Національне агентство з питань запобігання корупції (далі – Національне агентство) виснувало, що відсутність попередньо встановлених фактів порушення антикорупційного законодавства з боку Національного агентства не є перешкодою іншим органам у встановленні відповідних обставин у межах здійснюваних ними процедур. Чинним законодавством передбачено повноваження інших суб’єктів публічного права щодо перевірки факту подання кандидатами на відповідну посаду судді декларацій та відомостей, що містяться в них (пункт 1.2 роз’яснення № 9 від 1 жовтня 2021 року, далі – Роз’яснення № 9).

Пунктом 2 Роз’яснення № 9 визначено, що висновки Національного агентства, у яких зафіксовано факт порушення особою вимог, заборон чи обмежень, встановлених законом, мають бути враховані під час проведення кваліфікаційного оцінювання суддів, кандидатів на відповідні посади.

Водночас Національне агентство окремо наголошує, що висновки, у яких не зафіксовано факт порушення особою вимог, заборон чи обмежень, встановлених законом, можуть враховуватись суб’єктами, які проводять відповідні процедури, за умови, якщо у таких суб’єктів (органів, комісій тощо) відсутні додаткові відомості та/або документи, які не були предметом аналізу під час підготовки Національним агентством зазначених висновків.

Вказана позиція також підтверджується рішенням Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2025 року у справі № 990/99/24 щодо оскарження рішення ВККСУ. Верховний Суд виснував, що у межах процедури оцінювання кандидата на посаду судді не реалізуються повноваження антикорупційного чи правоохоронного органу, не здійснюється перевірка висновків цих органів, однак надає їм оцінку в контексті здійснення своїх повноважень щодо перевірки відповідності кандидата вимогам і стандартам професійної етики та доброчесності в сукупності з іншою інформацією, яка є в суддівському досьє, та поясненнями кандидата на посаду судді з приводу такої інформації.

Отже, Вища рада правосуддя вправі та повинна здійснювати аналіз декларацій кандидата з метою встановлення достовірності та повноти декларування ним відомої йому інформації щодо нього та членів сім’ї, яка підлягає декларуванню.

Під час аналізу наданих кандидатом декларацій Вища рада правосуддя установила обставини, які свідчать про невідповідність кандидата Віхрова О.В. критерію чесності на підставі такого.

Недекларування місця здійснення адвокатської діяльності

Національна асоціація адвокатів України повідомила, що починаючи з 14 грудня 2017 року, місцем здійснення адвокатської діяльності Віхрова О.В. є приміщення у будинку 25 по вулиці Паторжинського у місті Дніпрі. Однак як убачається з декларацій Віхрова О.В. як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2018 рік, кандидат не зазначає, що в його користуванні перебуває вказане приміщення (https://public.nazk.gov.ua/documents/14e20f33-cb84-4b94-b19a-a562638d7cf8).

Надаючи пояснення щодо вказаного факту Віхров О.В. надав договори безоплатного користування майном (позички) від 30 листопада 2017 року, 29 листопада 2020 року та 25 листопада 2023 року, згідно з якими вказане приміщення є предметом договору позички. Позичкодавцем у договорах вказаний брат кандидата ОСОБА10.

Наявність родинних стосунків та безоплатний характер правочину не звільняє кандидата Віхрова О.В. від обов’язку щодо декларування права користування нерухомим майном.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» у декларації відображаються відомості про об’єкти нерухомості, що належать суб’єкту декларування та членам його сім’ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право.

Оцінюючи факти зазначення кандидатом Віхровим О.В. неправдивих відомостей у декларації, Вища рада правосуддя урахувала правову позицією Великої Палати Верховного Суду, висловлену в постанові від 27 лютого 2025 року у справі № 990/99/24, згідно з якою суттєвим стосовно обставин щодо незазначення у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, усіх даних, які вимагаються Законом України «Про запобігання корупції» є обов’язковими для відображення у такій декларації, є не стільки тлумачення наявності чи відсутності у позивача обов’язку зазначити відповідні відомості у декларації, скільки невжиття кандидатом належних заходів для відображення достовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за відповідний рік.

Зазначення недостовірних відомостей у декларації за 2011 рік

Як убачається з декларації кандидата Віхрова О.В. за 2011 рік кандидат за 2011 рік задекларував загальну суму доходу в розмірі 100 000 гривень.

Сумарний дохід кандидата Віхрова О.В. в 2011 році, за даними ДПС, становив лише 4 000 грн, а за даними ПФУ – 92 032 гривень. У вказаній декларації кандидат Віхров О.В. не зазначає жодних доходів своєї дружини ОСОБА1, хоча в декларації вказана особа зазначена члена сім’ї декларанта.

Згідно з даними ДПС дохід ОСОБА1 за 2011 рік становиив 191 753 гривні. Вказана сума майже удвічі перевищує дохід, який задекларовано кандидатом, що свідчить про істотну відмінність задекларованих доходів від реально отриманих.

Декларація кандидата за 2011 рік подавалася ним до ВККСУ у зв’язку з кандидуванням у 2012 році на посаду судді. На останній сторінці вказаної декларації кандидат під особистий підпис зазначив таке: «Засвідчую правильність зазначених у цій Декларації відомостей».

Вказані обставини доводять, що кандидат Віхров О.В. не повідомив податковим органам про наявний дохід у розмірі 100 000 грн та повідомив неправдиві відомості в декларації за 2011 рік.

Зазначення недостовірних відомостей у декларації за 2014 рік

У декларації, яка подавалася кандидатом 22 травня 2015 року, зазначена загальна сума доходу кандидата за 2014 рік – 139 312 грн та не зазначено будь-яких доходів дружини ОСОБА1, хоча згідно з даними ДПС її дохід за 2014 рік становив 200 199 гривень.

Вказані факти доводять систематичність декларування недостовірної / неповної інформації на значні суми щодо отриманого доходу та майна, яке перебувало у користуванні кандидата.

Зазначення недостовірних відомостей у декларації доброчесності

Відповідно до частин першої, другої статті 62 Закону суддя зобов’язаний щорічно до 1 травня подавати шляхом заповнення на офіційному веб - сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України декларацію доброчесності за формою, що визначається Комісією. Декларація доброчесності судді складається з переліку тверджень, правдивість яких суддя повинен задекларувати шляхом їх підтвердження або непідтвердження.

Вимога щодо подання декларації доброчесності є обов’язковою також для кандидатів, які претендують обійняти посаду судді (пункт 5 частини першої статті Закону). У декларації доброчесності кандидат повинен підтвердити, що рівень його життя та наявне в нього та членів його сім’ї майно відповідає одержаним ними доходам.

У декларації доброчесності кандидата, яка подана ним до ВККСУ 6 вересня 2019 року за усі роки, що передували її поданню, кандидат Віхров О.В. підтвердив, що рівень його життя відповідає наявному в нього та членів його сім’ї майну і одержаним ними доходам, ним не здійснювалися витрати, що перевищують його доходи, членами сім’ї кандидата не здійснювалися витрати, що перевищують їхні доходи, майно, що належить кандидату та членам його сім’ї на праві володіння, користування або розпорядження, було набуто із законних джерел, ним не здійснювалися вчинки, що можуть мати наслідком притягнення його до відповідальності.

Як встановлено вище, ці твердження не відповідають дійсності, оскільки набуте ним та членами сім’ї майно очевидно не відповідає їхнім доходам.

Починаючи з 19 січня 2004 року до 29 жовтня 2015 року кандидат Віхров О.В. здійснював приватну нотаріальну діяльність.

Відповідно до Податкового кодексу України (далі – ПК України) в редакції, яка діяла станом на 2011 рік, особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, у тому числі й приватні нотаріуси, підпадають під визначення поняття самозайнятої особи.

Згідно із пунктом 167.1 статті 167 ПК України ставка податку для нотаріусів з одержаних доходів станом на 2011-2012 роки становила 15 відсотків, а єдиний соціальний внесок установлено в розмірі 34,7 % від бази нарахування (частина 11 статті 8 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-IV (в редакції, яка діяла на момент виникнення податкового зобов’язання)).

Встановлені Вищою радою правосуддя обставини породжують обґрунтований сумнів щодо дійсного походження коштів кандидата, а також дотримання фіскальної дисципліни щодо сплати податків та внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Кандидатом не надано чітких та переконливих доказів на підтвердження того, що усі кошти, за які кандидатом було придбано будинок, земельну ділянку, транспортні засоби та валютні цінності, отримано із законних джерел у періоди, що передують набуттю права на відповідне майно, а також що з таких доходів сплачено усі податки та збори.

Вказані факти ставлять під сумнів не лише відповідність кандидата критеріям щодо відсутності обставин, які свідчать про приховування реальних доходів чи витрат, уникнення дотримання вимог закону, ухилення від оподаткування чи іншу недоброчесну мету, але і породжують обґрунтований сумнів щодо його відповідності критеріям, визначеним підпунктом 2 пункту 18 Показників доброчесності в частині надання достовірної та відомої кандидату інформації в декларації доброчесності кандидата на посаду судді.

Зазначені факти породжують сумнів також з приводу того, чи кандидат був правдивим у своїх відповідях на запитання Вищої ради правосуддя.

Факти, які можуть свідчити про порушення кандидатом етичних норм

Відповідно до пункту 17 Показників доброчесності дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті означає неухильне дотримання кандидатом на посаду судді професійних етичних та загальновизнаних моральних правил поведінки у професійній діяльності та особистому житті.

Етичний критерій є одним з вирішальних для визначення чи може особа відповідати високому званню судді. Саме тому вказаний критерій знайшов своє відображення у присязі, яку суддя складає перед Українським народом.

Професійна та, що важливо, етична поведінка судді позиціонується на міжнародному рівні як невід`ємна складова функціонування судової системи у демократичному суспільстві, побудованому на довірі з боку суспільства та авторитеті судової влади в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів. Орієнтири такої поведінки судді закріплені у Бангалорських принципах (схвалені Резолюцією Економічної та соціальної ради Організації Об’єднаних Націй 27 липня 2006 року № 2006/23), інших міжнародних актах та Кодексі суддівської етики.

У пункті 4.2 Бангалорських принципів поведінки суддів зазначено, що постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов’язок прийняти ряд обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов`язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.

Ураховуючи важливість етики та добропорядності для довіри суспільства до судової влади, судді повинні поводитися бездоганно і під час виконання своїх функцій, і в їхньому особистому житті, та бути відповідальними за свою поведінку, якщо вона виходить за межі загальноприйнятих норм (пункт 33 Висновку № 18 (2015) КРЄС «Про місце судової влади та її відносини з іншими гілками влади в сучасних демократіях»).

У пункті 29 Висновку № 3 (2002) КРЕС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зазначено, що судді повинні гідно себе поводити.

Статтями 1 та 3 Кодексу суддівської етики (у редакції на момент дій кандидата, які оцінюються) передбачено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною.

Вища рада правосуддя в пункті 7 Показників доброчесності визначила, що оцінювання відповідності кандидата на посаду судді Показникам доброчесності здійснюється з урахуванням правил професійної етики, які на нього поширюються чи поширювалися, та правилам професійної етики суддів, дотримання яких обґрунтовано можна очікувати від кандидата на посаду судді з моменту допуску до участі в доборі або конкурсі на посаду судді.

Очевидно, що від кандидата можна очікувати дотримання загальноприйнятих моральних правил, а також тих норм, що забезпечують авторитет та довіру до правосуддя.

Обов’язок саме кандидата на посаду судді дотримуватись етичних норм, які встановлені для суддів, засвідчує і правова позиція Великої Палати Верховного Суду, висловлена у пункті 121 постанови від 8 травня 2025 року у справі № 990/143/24.

Отже можна констатувати, що кандидати у судді, нарівні із суддями, зобов’язані демонструвати і пропагувати високі стандарти поведінки, у зв’язку із чим добровільно беруть на себе більш істотні обмеження, пов’язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час здійснення професійної діяльності, так і в позапрофесійній поведінці.

Вища рада правосуддя також враховує, що 17 січня 2004 року Віхров О.В. став приватним нотаріусом, а 24 листопада 2017 року отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. Віхров О.В. кандидується на посаду судді починаючи з 2012 року, що свідчить про його обізнаність з етичними правилами різних юридичних професій.

Згідно з пунктом 7 Правил адвокатської етики, затверджених 9 червня 2017 року звітно-виборним з’їздом адвокатів України 2017 року, у своїй професійній діяльності адвокат зобов’язаний використовувати всі свої знання та професійну майстерність для належного захисту й представництва прав та законних інтересів клієнта, дотримуючись чинного законодавства України, сприяти утвердженню та практичній реалізації принципів верховенства права та законності. Адвокат не має права в своїй професійній діяльності вдаватися до засобів та методів, які суперечать чинному законодавству або цим Правилам.

Рішенням ВККСУ від 23 грудня 2013 року № 1127/пп-13 Віхрова О.В. визнано таким, що успішно склав кваліфікаційний іспит в межах добору кандидатів на посаду судді, оголошеного 5 листопада 2012 року, та зараховано до резерву на заміщення вакантних посад суддів.

Перебуваючи сумарно понад 20 років у статусі нотаріуса, адвоката та кандидата у судді, Віхрову О.В. не могли бути не відомі усталені правила професійної етики, які визначені Правилами професійної етики нотаріусів України, Правилами адвокатської етики та Кодексом суддівської етики.

Дотримання чинного законодавства України та принципів верховенства права є не лише бажаним патерном правореалізації. Вказані основи є звичайною вимогою будь-якого цивілізованого суспільства, що прагне співіснувати за правилами взаємоповаги та справедливості, забезпечуючи захист прав кожного громадянина.

Відповідно до пункту 23 Показників доброчесності спосіб життя кандидата на посаду судді відповідає статусу займаної посади, якщо його поведінка на думку звичайної розсудливої людини, не викликає сумніву щодо відповідності рівня життя законним доходам, є гідною, підтримує авторитет статусу та відповідає вимогам, яких необхідно дотримуватися з огляду на статус кандидата на посаду судді.

Кандидат на посаду судді відповідає цьому показнику, якщо, зокрема, не допускав публічної нерозсудливої, неетичної поведінки, яка, на думку звичайної розсудливої людини, може сприйматися такою, що не відповідає його статусу.

Однак під час оцінювання кандидата Вищою радою правосуддя встановлені обставини, що ставлять під сумнів неухильне дотримання кандидатом базових етичних норм та розсудливості поведінки, що відповідала його статусу кандидата на посаду судді.

23 жовтня 2018 року до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська з управління патрульної поліції у Дніпропетровській області надійшли матеріали справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА9 за статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП).

Як убачається з постанови Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28 листопада 2018 року дії ОСОБА9 були кваліфіковані за статтею 185 КУпАП, тобто як злісна непокора законному розпорядженню або вимозі поліцейського під час виконанні ним службових обов’язків (https://reyestr.court.gov.ua/Review/78250456).

Доповідачем було витребувано матеріали справи № 201/11425/18, однак суд повідомив, що вони були знищені у зв’язку із закінченням строку зберігання. Тому обставини справи встановлювались на підставі даних постанови Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28 листопада 2018 року, а також додаткових матеріалів, отриманих на запит доповідача.

Відповідно до рапорту працівників поліції Шинкаренка Д.М. та Фастовця С.Л. 8 жовтня 2018 року приблизно о 2:15 під час патрулювання по вулиці Гончара, біля будинку № 30 працівниками поліції було виявлено транспортний засіб «Skoda Roomster», у якого не працював стоп-сигнал, у зв’язку із чим було прийнято рішення зупинити транспортний засіб.

На вимогу поліцейського водій відмовився пред’явити свідоцтво реєстрації та посвідчення водія, після чого намагався залишити місце зупинки, наїхавши поліцейському на ногу, а тому було вирішено затримати водія для встановлення особи. Під час затримання невідомий чоловік, який перебував у автомобілі і згодом виявився ОСОБА9, заважав затриманню водія, а саме хапав співробітників поліції за формений одяг.

Працівники поліції роз’яснили ОСОБА9, що йому тимчасово обмежено доступ до місця події, оскільки триває затримання, на що останній не реагував. Навіть після того як затриманого водія посадили до службового автомобіля, ОСОБА9 постійно намагався проникнути до автомобіля поліції та сісти за його кермо, відштовхував командира роти Фастовця С.Л. від дверей службового автомобіля.

ОСОБА9 підбіг до службового автомобіля, відкрив пасажирські двері, де знаходився затриманий, та намагався здійснити напад на працівника поліції Шинкаренка Д.М., у зв’язку із чим для відбиття нападу на поліцейського до ОСОБА9 було застосовано спецзасіб «Терен».

Після чого ОСОБА9 було затримано та доставлено до Соборного відділу поліції у Дніпропетровській області для складання адміністративного протоколу та встановлення особи. У відділу було складено протокол про адміністративне правопорушення за статтею 185 КУпАП та протокол затримання.

Надаючи пояснення, ОСОБА9 повідомив суду, що 8 жовтня 2018 року він повертався додому на автомобілі під керуванням ОСОБА11, з яким напередодні уклав договір про надання правової допомоги адвоката. Транспортний засіб був зупинений працівниками патрульної поліції, які без будь-яких попереджень та пояснень підстав застосування поліцейських заходів примусу, почали силоміць витягати водія автомобіля з-за керма назовні, що ОСОБА9 спонукало почати відеозйомку подальших подій за допомогою належного йому смартфону. Водія посадили до салону патрульного автомобіля, на що ОСОБА9 почав вимагати контакту зі своїм клієнтом, який має право на допомогу адвоката, однак поліцейські відповіли відмовою та мовчки чинили перешкоди в доступі до клієнта, порушуючи професійні права адвоката захищати інтереси затриманого водія і гарантії невтручання у приватне спілкування адвоката зі своїм клієнтом.

У судовому засіданні ОСОБА9 підтвердив, що дійсно, переймаючись станом свого підзахисного через характерні для побиття звуки із салону патрульного автомобіля, намагався відкрити двері транспортного засобу службового автомобіля поліцій, щоб хоча б у такий спосіб забезпечити свою присутність як адвоката під час здійснення процесуальних дій. Після таких дій до ОСОБА9, як він зазначає, працівник поліції без попередження застосував речовину дратівної дії. ОСОБА9 повідомив також про численні процедурні порушення, які допустили працівники поліції під час оформлення адміністративного правопорушення та затримання правопорушників.

На підтвердження своїх дій ОСОБА9 надав суду відеозапис, який він здійснював під час цієї події.

За результатами розгляду справи № 201/11425/18 Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська виснував, що в протоколі про адміністративне правопорушення не розкрито об’єктивної сторони правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП, суть адміністративного правопорушення викладена формально, не конкретно, загальними фразами і не відображає усіх кваліфікуючих ознак, передбачених статтею 185 КУпАП (https://reyestr.court.gov.ua/Review/78250456).

Суд не знайшов підтвердження протиправних дій ОСОБА9, оскільки з дослідженого судом відеозапису вбачалося, що ОСОБА9 не намагався проникнути до службового автомобіля та сісти за його кермо, не пояснюючи своїх дій, а відкрив двері та повідомив, що він являється захисником затриманого та повинен перебувати поряд із ним.

На підставі вказаного висновку Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА9 за відсутності події і складу правопорушення.

Відповідно до пункту 10 Показників доброчесності будь-який висновок чи оцінка національного або міжнародного органу:

1) не є заздалегідь визначальним та обов’язковим для врахування під час оцінювання відповідності судді (кандидата на посаду судді) Показникам;

2) не спростовує обґрунтованого сумніву у відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики.

З огляду на це вказана подія оцінюється Вищою радою правосуддя на основі власної оцінки зібраних та досліджених Радою обставин, незалежно від висновку, що зроблений судом. Вища рада правосуддя також ураховує, що для визначення відповідності кандидата критеріям доброчесності слід виходити з того, що навіть зовні правомірні і законні дії кандидата можуть оцінюватися як такі, що не узгоджуються з поняттям доброчесності.

На запит доповідача було отримано пояснення щодо цих подій від командира взводу № 1 роти № 1 батальйону № 3 управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції Фастовця С.Л., який не допитувався у судовому засіданні.

У поясненнях Фастівець С.Л. підтвердив обставини, які зазначалися в рапорті від 8 жовтня 2018 року та додатково повідомив, що ОСОБА9 перебував у салоні автомобіля з явними ознаками алкогольного сп’яніння. За твердженням Фастівця С.Л., саме ОСОБА9 підбурював водія не надавати документи для перевірки та казав йому їхати далі. До водія було застосовано фізичну силу та спецзасіб кайданки. Під час затримання водія ОСОБА9 здійснював втручання у наведений процес шляхом хапання за формений одяг та намагань відштовхнути поліцейських від затриманого.

Під час оцінювання пояснень кандидата Вища рада правосуддя враховує, що головним доказом, на підставі якого суд зробив висновок про відсутність у діях ОСОБА9 складу правопорушення, є відеозапис, що наданий ОСОБА9. Доповідач звертався до кандидата з пропозицією надати цей відеозапис та інші документи цієї справи. Однак кандидат повідомив, що відеозапис та інші документи у нього не збереглись. На засіданні Вищої ради правосуддя 21 листопада 2024 року кандидат підтвердив, що він видалив запис у зв’язку з обмеженням пам’яті на телефоні «3 – 4 роки тому», тобто вже після 2020 року, коли кандидат брав участь у конкурсі на посаду судді і мав усвідомлювати важливу доказову силу цього відеозапису для оцінювання його доброчесності. Незбереження цього запису може свідчити про недбале ставлення кандидата до свого обов’язку спростовувати сумніви, які можуть виникнути щодо його відповідності критеріям доброчесності під час конкурсних процедур або ж про те, що на відео зафіксовано обставини, які суперечать висновкам суду та його поясненням.

Окрім того, Вища рада правосуддя звертає увагу на обставини, які ставлять під сумнів належність поведінки кандидата. Зокрема, у рішенні суду від 28 листопада 2018 року зазначено, що ОСОБА9 пояснював працівникам поліції, чому він відкрив двері патрульної поліції – необхідністю перебування поруч з підзахисним ОСОБА11. Надаючи пояснення щодо вказаних обставин на запит доповідача, ОСОБА9 повідомив, що таким чином він забезпечував право на захист та надання правової допомоги. При цьому ОСОБА9 не повідомив, коли ним було укладено договір з підзахисним ОСОБА11. За наявною в матеріалах щодо ОСОБА9 інформацією, наданими ним та працівником поліції поясненнями, не встановлено, що ОСОБА11 перебував у статусі підзахисного. Не підтверджується така інформація і відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Під час аналізу матеріалів виявлені судові справи, у яких ОСОБА11 брав участь, проте у вказаних справах ОСОБА9 не здійснював представництво його інтересів. На ОСОБА11 складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 126 КУпАП, однак з Єдиного державного реєстру судових рішень випливає, що він не оскаржував його. ОСОБА9 стверджував про звуки побиття з автомобіля поліцейських, однак жодних заяв про неправомірні дії працівників поліції ним не подавались.

Водночас у реєстрі виявлено постанову Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 24 жовтня 2018 року у справі № 200/16046/18, якою ОСОБА11 визнано винним у тому, що 22 вересня 2018 року близько 22:40 години в місті Дніпрі керував транспортним засобом «SKODA ROOMSTER» з явними ознаками наркотичного сп’яніння, але від проходження огляду на стан сп’яніння відмовився (https://reyestr.court.gov.ua/Review/77368847). Це підтверджує пояснення поліцейських щодо можливих мотивів водія відмови надати посвідчення водія та намагання втекти з місця події. Встановлено також, що ОСОБА11 і раніше притягувався до відповідальності за відмову від проходження огляду на наркотичне сп’яніння (Постанова Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2014 року у справі № 205/6499/14-п, https://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40852878).

Оцінюючи інцидент Віхрова О.В. з працівниками поліції Вища рада правосуддя виходить з того, що будь-хто, а тим паче професійний учасник, яким є адвокат, не повинні перешкоджати виконанню своїх обов’язків уповноваженим законом суб’єктам, якими є працівники поліції, та бути стриманими у спілкуванні з ними.

Кандидат Віхров О.В. не надав підтвердження наявності між ним та ОСОБА11 будь-який відносин щодо надання правничої допомоги і під час розгляду матеріалів щодо ОСОБА9 також не виявлено таких правовідносин, а тому у Вищої ради правосуддя відсутня інформація, яка дозволила б виснувати, що дії Віхрова О.В. вчинялися як адвокатом.

За таких обставин з точки зору звичайної розсудливої людини у Віхрова О.В. не було жодних підстав для присутності в службовому автомобілі під час затримання правопорушника.

Попри закриття провадження в справі щодо ОСОБА9 останнім не заперечувався сам факт вказаної події та не надано належних пояснень, яким чином його поведінка узгоджується із загальноприйнятими стандартами надання правової допомоги.

Адвокат є суб’єктом, який надає правничу допомогу та не повинен вдаватися до грубої фізичної сили, якщо, звісно, не діє в межах необхідної оборони чи крайньої необхідності. Адвокат не повинен надавати поради, які можуть погіршити становище особи чи іншим чином перешкоджати провадженню законної процедури. Досліджувані обставини не свідчать про незаконність дій працівників поліції. Водночас, з точки зору звичайної розсудливої людини, поведінка, яку допустив кандидат Віхров О.В., не відповідала обстановці та правовому полю, у якому він діяв.

Кандидат Віхров О.В., будучи професійним юристом, повинен розміти, що у разі здійснення поліцейських заходів, зокрема в нічну пору доби, працівники поліції перебувають також у доволі стресовій обстановці і непередбачувані дії сторонніх осіб можуть призвести до різних форм реагування та наслідків. З точки зору звичайної розсудливої людини будь-яка спроба потрапити до службового автомобіля, у якому перебуває затримана особа, може розцінюватися працівниками поліції як спроба його незаконного звільнення. Саме тому в ситуації, яка мала місце 8 жовтня 2018 року, будь-яка розсудлива людина мала б проявляти стриманість та реагувати відповідно до вимог законодавства, не допускати імпульсивних дій, які можуть розцінюватися працівниками поліції як спроба нападу.

У цьому випадку Вища рада правосуддя також опирається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, що «особа, яка претендує на зайняття посади судді, має уміти справлятися з власними емоціями та достатньо стримано реагувати на будь-які провокації щодо неї з урахуванням обставин конкретної ситуації». Одночасно Велика Палата відзначила, що закриття відповідного провадження за відсутністю складу правопорушення не впливає на висновки Вищої ради правосуддя, оскільки вона оцінює діяння позивача з погляду його можливого впливу на суспільну довіру до судової влади, а не на предмет наявності у цьому діянні всіх ознак складу відповідного правопорушення. (пункти 87, 88 Постанови від 18 серпня 2022 року у справі № 9901/388/20).

Окрім того Вища рада правосуддя виявила, що кандидат не проявив чесність щодо ситуації, яка мала місце 8 жовтня 2018 року та приховав вказаний факт при заповненні документів, які подавались ним як кандидатом.

В анкеті кандидата, яка подавалася Віхровим О.В. до ВККСУ 6 вересня 2019 року (аркуш 31 досьє кандидата), кандидат не повідомив про факти притягнення його до адміністративної відповідальності за статтею 185 КУпАП. Як убачається зі змісту пункту 4 анкети, кандидат повинен зазначити усі випадки із вказівкою про орган, який порушив адміністративне провадження, підстави притягнення до відповідальності, дату і зміст рішення за результатами його розгляду, інформацію про його оскарження та скасування, а також відомості щодо зняття адміністративного стягнення.

Вказана вимога стосується не лише випадків наявності нескасованого рішення про притягнення до адміністративної відповідальності. Обов’язок щодо повідомлення стосується також випадків, коли особу визнали невинною у вчиненому правопорушенні, адже такий обов’язок направлений на інформування про усі події, які можуть впливати на доброчесність кандидата.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 травня 2025 року у справі № 990/143/24 колегія суддів зауважила, що під час оцінювання кандидата важливе значення відіграє і правдивість відомостей, які вказані ним в анкеті кандидата на посаду судді. Велика Палата Верховного Суду вважає, що незазначення (приховування) учасником конкурсу певної інформації щодо себе може свідчити про його недоброчесність, якщо ця інформація є істотною і вона доводить порушення ним принципів моралі, добра і справедливості, порушення вагомих правил суспільного життя тощо.

Інформація про події, які мали місце 8 жовтня 2018 року за участю Віхрова О.В., є істотною і така інформація обов’язково має оцінюватися під час добору на посаду судді. Незазначення такої інформації в анкеті свідчить про спробу приховання її від ВККСУ та Вищої ради правосуддя, свідчить про наявність обґрунтованого сумніву щодо доброчесності кандидата Віхрова О.В.

Встановлені обставини свідчать про те, що Віхров О.В. допустив поведінку, яка породжує обґрунтований сумнів щодо його відповідності критеріям доброчесності та професійної етики. Поведінка адвоката та кандидата на посаду судді має узгоджуватися з вимогами закону та в жодному випадку не повинна супроводжуватися методами, які самі по собі, можуть становити склад будь-якого правопорушення.

Обставини, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку із призначенням кандидата на посаду судді

Пунктом 5 пункту 17 Показників доброчесності визначено, що кандидат на посаду судді відповідає показнику дотримання етичних норм і бездоганної поведінки у професійній діяльності та особистому житті якщо він виявляв громадянську самосвідомість, патріотизм. Вказаний показник є об’єктивною необхідністю та особливо актуальний в умовах військової агресії російської федерації проти України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України із 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан і відразу оголошено загальну мобілізацію.

Статтею 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено випадки, у яких особа має право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а тому реалізація вказаного права має відбуватися у чіткій відповідності до законодавства.

Під час перевірки кандидата встановлено, що 13 лютого 2023 року ОСОБА9 звернувся до Бубушкінського районного суду міста Дніпропетровська з позовом про розірвання шлюбу з ОСОБА1 та залишення проживання дітей ОСОБА7 (____ року народження) та ОСОБА12 (____ року народження) разом з батьком.

Як убачається з матеріалів справи № 932/1535/23 Віхров О.В. повідомив суд, що стосунки з ОСОБА1 припинилися більше року тому і з цього часу вони проживають окремо, діти мешкають разом з ним. Проте у позовній заяві та в повістках (аркуші 34, 35, 40, 41 справи № 932/1535/23), попри твердження ОСОБА9 про непроживання спільно, зазначено однакове місце проживання подружжя.

8 березня 2023 року ОСОБА1 подала короткий відзив, у якому визнала повністю позовні вимоги та окремо наголосила, що не проти, щоб діти проживали з батьком.

На момент розгляду справи дітям було більше 10-ти та більше 14-ти років. Однак їхня думка щодо місця їх проживання судом не з’ясовувалась.

22 березня 2023 суддя Бубушкінського районного суду міста Дніпропетровська Цитульський В.І. за результатами розгляду цивільної справи № 932/1535/23 задовольнив позовні вимоги ОСОБА9, розірвав шлюб ОСОБА9 з ОСОБА1, а також залишив проживати двох неповнолітніх дітей разом з батьком (https://reyestr.court.gov.ua/Review/109825048).

25 квітня 2023 року тобто на 3-й день після набрання законної сили рішенням суду про розлучення, Віхров О.В. одружився з рідною сестрою своєї колишньої дружини ОСОБА1 – ОСОБА4.

На момент одруження ОСОБА4 не перебувала у шлюбі та мала малолітню дитину – ОСОБА13, батьком якої є ОСОБА14.

Як вбачається з відповіді Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради, 26 квітня 2023 року, тобто на 4-й день після набрання законної сили рішенням суду про розлучення, Віхров О.В. подав до управління заяву для оформлення посвідчення батьків багатодітної сім’ї та посвідчення дитини з багатодітної сім’ї.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 209 посвідчення видаються структурними підрозділами районних, районних у місті Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських (міст обласного значення), районних у містах (у разі утворення) рад, сільських, селищних, міських рад об’єднаних територіальних громад (далі – структурний підрозділ / виконавчий орган) і центрами надання адміністративних послуг одному з батьків незалежно від місця проживання протягом десяти робочих днів з дати подання заяви. Водночас Віхров О.В. отримав вказане посвідчення 26 квітня 2023 року, тобто в день подання заяви.

Відповідно до пункту 32 Порядку № 209 для отримання посвідчення батьків багатодітної сім’ї до заяви серед іншого додається копія акта обстеження умов проживання, виданого службою у справах дітей. Як вбачається з відповіді Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради від 17 липня 2024 року № 10/2-827 вказані документи Віхровим О.В. не подавалися.

Згідно із зазначеною у заяві інформацією Віхров О.В. та сестра колишньої дружини ОСОБА4 перебувають у зареєстрованому шлюбі та виховують трьох дітей: ОСОБА7, ОСОБА12 та ОСОБА13.

28 квітня 2024 року, тобто на 6-й день після розлучення Віхров О.В. звернувся до Шевченківського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років).

Отже, отримавши рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 22 березня 2023 року про розлучення та зафіксувавши факт проживання дітей з батьком, Віхров О.В. невідкладно одружився із сестрою своєї колишньої дружини ОСОБА4 та одразу ж подав до Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради заяву для отримання посвідчення батьків багатодітної сім’ї, на підставі якого і отримав право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Викладені факти породжують обґрунтований сумнів відносно дійсних мотивів, якими керувався ОСОБА9 коли звертався до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська із позовом про розірвання шлюбу.

Той факт, що через 3 дні з моменту набрання рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська про розлучення законної сили кандидат Віхров О.В. поспіхом одружується з рідною сестрою своєї колишньої дружини, вже на наступний день отримує посвідчення багатодітної сім’ї, а ще через 2 дні на підставі вказаних документів отримує відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, з точки зору звичайної розсудливої людини, переконливо свідчить про те, що такі дії кандидата на посаду судді мали на меті створення штучних підстав для уникнення мобілізації. А нетипово короткі строки отримання відповідних документів, з порушенням діючих правил породжують обґрунтований сумнів, що процедури їх отримання були чесними, прозорими та справедливими.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 травня 2025 року у справі № 990/143/24 колегія суддів, надаючи оцінку правильності висновків суду першої інстанції, колегія суддів погодилася з тим, що складно передбачити всі наслідки дій (вчинків, поведінки) особи у мінливих суспільних відносинах, особливо в умовах невизначеності.

Водночас в людській спільноті – яка сформована і функціонує у певному історичному проміжку часу [«наповненому» притаманними йому культурними, моральними, ціннісними якостями (характеристиками) – завжди існуватимуть певні засадничі уявлення про «правила» поведінки (дій, вчинків), які за певних умов / обставин (контексту) однаково сприймаються як належні (очікувані, передбачувані) або, іншими словами, «правильні». І йдеться не тільки про суто нормативно-правові стандарти (тобто офіційні; виконання яких забезпечується державним примусом), але і про норми моральні та етичні, які, втім, переплітаються з нормами права і як своєрідний «внутрішній» регулятор поведінки людей значною мірою впливають і на правове її [поведінки] регулювання.

Надаючи оцінку обставинам та умовам, які передували отриманню Віхровим О.В. відстрочки під час мобілізації, Вища рада правосуддя виходила з очевидних фактів, які у своїй сукупності викликають осуд суспільства, яке в такий складний для України час відстоює право не лише на існування власної держави, а і виборює право на життя.

Отримання відстрочки у воєнний час має відбуватися у спосіб, який не викликає сумнівів у його законності та чесності, який не дисонує із загальноприйнятими сімейними цінностями, уявленнями громадян про патріотизм, справедливість та прозорість адміністративних процедур.

Це особливо важливо для кандидатів у судді на фоні значного суспільного резонансу, який отримують факти нечесного та штучного створення підстав для отримання права на відстрочку.

Сумнівів щодо доброчесності поведінки Віхрова О.В. додають також факти спільних подорожей Віхрова О.В. зі своєю колишньою дружиною та неправдиві пояснення, надані кандидатом Вищій раді правосуддя 21 листопада 2024 року.

Як убачається з інформації, наданої Державною прикордонною службою України, Віхров О.В. та ОСОБА1 вже після розлучення у 2023 – 2024 роках тричі разом виїздили за межі України. Тривалість таких подорожей була не менше одного тижня кожна. Водночас зі своєю дружиною ОСОБА4 та її дитиною кандидат жодного разу не виїжджав за кордон.

Надаючи на засіданні Вищої ради правосуддя пояснення щодо спільних подорожей, кандидат повідомив, що перша спільна подорож з 26 травня 2023 року по 4 червня 2023 року, тобто через 2 місяці після розлучення і місяць після нового одруження, була умовою «спокійного» розлучення з ОСОБА1 та зумовлена потребою «вивезти дітей на тиждень на море».

Однак як убачається з відомостей, наданих Державною прикордонною службою та пояснень кандидата, 26 травня 2023 року Віхров О.В. та ОСОБА1 спільно виїхали до Туреччини через Республіку Молдова у пункті пропуску Маяки – Удобне, проте жоден з їхніх дітей не виїздив та не повертався разом з ними.

Отже, кандидат Віхров О.В. повідомив неправдиву інформацію надаючи пояснення Вищій раді правосуддя, що вкотре свідчить про обґрунтований сумнів відносно дійсної мети, з якою кандидат звертався з позовом про розірвання шлюбу.

Верховний Суд у рішенні від 7 листопада 2024 року у справі № 340/2502/23 сформував правовий висновок, згідно з яким визначальним фактором для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу четвертого частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» є встановлення факту перебування дітей на утриманні військовозобов’язаного.

Згідно з Переліком документів, що подаються військовозобов’язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, зобов’язані надати свідоцтво про народження кожної дитини із зазначенням батьківства військовозобов’язаного та (або) рішення суду про встановлення факту перебування дитини (дітей) на утриманні військовозобов’язаного (за наявності), інші документи, на підставі яких у військовозобов’язаного виник обов’язок утримувати падчерку, пасинка до досягнення ними 18 років відповідно до статті 268 Сімейного кодексу України.

Згідно зі статтею 268 Сімейного кодексу України мачуха, вітчим зобов’язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.

Вищою радою правосуддя не здобуто, а кандидатом Віхровим О.В. не надано підтвердження, що ним подавалися документи на підтвердження визначеного статтею 268 Сімейного кодексу України обов’язку утримувати дитину він нового шлюбу за наявності у неї батьків.

Незважаючи на наявність оформленої відстрочки Віхрова О.В. Вища рада правосуддя вважає, що, з точки зору звичайної розсудливої людини, обставини, які передували її отриманню, відсутність у Віхрова О.В. впродовж 2023 – 2025 року доходу, достатнього для утримання падчерки, відсутність підтвердження Віхровим О.В. власного обов’язку щодо утримання дитини, яке є обов’язковою умовою отримання відстрочки, не узгоджуються з поняттям доброчесності.

Характер та динаміка дій Віхрова О.В., направлених на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, свідчить про невідповідність загальним уявленням звичайної розсудливої людини про прояви громадянської самосвідомості та патріотизму, які повинен демонструвати кандидат у судді.

Така поведінка суперечить показникам чесності, які визначені підпунктом 6 Показників доброчесності. Під час отримання прав військовозобов’язаного, на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, кандидат має поводитися так, щоб його поведінка, на думку звичайної розсудливої людини була прикладом неухильного додержання принципу верховенства права, вимог законодавства та присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки.

Поведінка Віхрова О.В. не дозволяє усунути сумніви стосовно того, що його дії могли бути направлені саме на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у спосіб, який не узгоджується із суспільними цінностями щодо сім’ї, громадянської самосвідомості і патріотизму. Вказане є самостійною обставиною, яка може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку із призначенням Віхрова О.В. на посаду судді.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ

Кандидат на посаду судді претендує на одержання повноважень посадової особи, уповноваженої на виконання функцій держави, – здійснення правосуддя. Посада судді вимагає як максимальної концентрації професійних знань, так і високого рівня моральних якостей особи. Тому особисті й моральні якості кандидата на посаду судді поряд із професійними якостями є визначальними характеристиками для вирішення питання про призначення на цю посаду.

Отже, Вища рада правосуддя зобов’язана врахувати всі обставини, які перешкоджають кандидату на посаду судді зайняти таку посаду, в тому числі й ті, що негативно його характеризують (пункт 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 серпня 2022 року у справі № 9901/388/20)

Вища рада правосуддя має на меті виключити будь-які сумнівні факти щодо походження майна кандидата, добросовісного декларування кандидатом своїх та членів сім`ї статків або публічної поведінки кандидата не лише з точки зору вимог законодавства, але й з метою зміцнення переконання суспільства у чесності, незалежності, неупередженості та справедливості суддівського корпусу та з огляду на те, щоб на думку розсудливої, законослухняної та проінформованої людини поведінка та репутація судді були бездоганними (пункт 156 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2025 року у справі № 990/99/24)

Під час розгляду рекомендації ВККСУ щодо кандидата Віхрова О.В. виявлені численні факти, які доводять наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата Віхрова О.В. критеріям доброчесності, професійної етики та наявність інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням і попри значну кількість досліджених доказів та пояснень кандидата, вказані сумніви не були зняті.

Встановлені обставини свідчать про обґрунтовані сумніви щодо наявності у кандидата та членів його сім’ї доходу, необхідного для придбання будинку, земельної ділянки та транспортних засобів. Не усунуто також сумнівів відносно невідповідності критеріям доброчесності поведінки кандидата, яка мала місце 8 жовтня 2018 року.

В умовах війни суспільство приділяє особливу увагу будь-яким випадкам безпідставного, нечесного, несправедливого, сумнівного отримання права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, а також фактам, які навіть побічно можуть свідчити про такі дії. З точки зору звичайної розсудливої людини, характер та спосіб, у який кандидат отримав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, та його подальші пояснення не узгоджуються з дійсними обставинами та вимогами, які ставляться до кандидата у судді. У своїй сукупності це свідчить про наявність обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням, а відтак – про наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата Віхрова О.В. критеріям, яким повинен відповідати суддя.

Посада судді вимагає від особи, яка претендує на таку посаду, дотримання найвищих стандартів моралі та етики. Проте дії Віхрова О.В., який претендує на зайняття посади судді, не свідчать про бездоганність його поведінки у професійному та особистому житті і, на думку звичайної розсудливої людини, можуть викликати обґрунтований сумнів у дотриманні ним тих чеснот, які визначають довіру до судді та до судової системи загалом.

Авторитет і довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням.

Не викликає сумніву, що звичайна розсудлива людина не буде мати довіру до судової влади, якщо серед її представників будуть особи, які не дотримуються вимог законодавства щодо декларування власних доходів та наявного майна, не можуть підтвердити законність джерел походження коштів, за які було придбано коштовне нерухоме майно та транспортні засоби, проявляють неприйнятну поведінку, а також у час повномасштабної війни вдаються до сумнівних дій, які можуть сприйматись суспільством як ухилення від мобілізації.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 79⁶ Закону Вища рада правосуддя відмовляє у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду з підстав наявності обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням.

Підстави, зазначені в пункті 1 частини другої статті 79⁶ Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища рада правосуддя визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов’язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.

Отже, вирішальним під час ухвалення зазначеного рішення є особисте переконання кожного із членів Вищої ради правосуддя, які брали участь у розгляді питання про призначення кандидата на посаду судді, яке, зрештою, і визначає характер їх голосування.

Велика палата Верховного Суду сформувала сталу правову позицію, що Вища рада правосуддя відповідно до свого статусу, повноважень, встановленого законом порядку, мети і завдань, які перед нею стоять, вільна у виборі будь-яких об’єктивно спроможних підстав для відмови внести Президентові України подання призначити кандидата на посаду судді.

Керуючись власною оцінкою цих підстав, Вища рада правосуддя вправі засумніватися у відповідності судді чи кандидата на посаду судді критеріям та умовам, за яких можливе внесення подання про призначення на посаду судді (пункт 22 постанови від 10 листопада 2022 року у справі № 9901/355/21).

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 37 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду вважається ухваленим, якщо за нього проголосувало не менше чотирнадцяти членів Вищої ради правосуддя.

Вища рада правосуддя погоджується із пропозицією доповідача – члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. щодо невідповідності кандидата Віхрова О.В. вимогам статті 127 Конституції України та статті 69 Закону.

Керуючись оцінкою обставин, пов’язаних із кандидатом на посаду судді Віхровим О.В., його особистими якостями, необхідністю відбору на посаду судді осіб із високими моральними та особистими характеристиками, враховуючи наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата Віхрова О.В. критеріям доброчесності та професійної етики, враховуючи наявність обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням Вища рада правосуддя, усвідомлюючи свою відповідальність за формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів вважає, що наявні достатні підстави для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення Віхрова О.В. на посаду судді Господарського суду Запорізької області.

З огляду на встановлене Вища рада правосуддя на підставі статей 127, 131 Конституції України, статей 69, 70, 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статей 3, 30, 34, 36, 37 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»

 

 

вирішила:

відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення Віхрова Олександра Володимировича на посаду судді Господарського суду Запорізької області.

 

 

Голова Вищої ради правосуддя