Акт ВРП

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Маселка Р.А., членів Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлакова С.Ю., Ковбій О.В., Мельника О.П., заслухавши дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Дробчак Наталію Володимирівну, розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за дисциплінарною скаргою адвоката Боровського Тараса Миколайовича в інтересах Годунової Наталії Ігорівни стосовно судді Печерського районного суду міста Києва Соколова Олексія Михайловича,

встановила:

І. Стислий зміст дисциплінарної скарги

У дисциплінарній скарзі повідомлено, що у квітні 2020 року ОСОБА1 звернулась до Печерського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА2, ОСОБА3, ТОВ «Імпек Менеджмент» про визнання недійсною довіреності, визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння.

8 квітня 2020 року за результатом автоматизованого розподілу між суддями справу передано на розгляд судді Печерського районного суду міста Києва Соколову О.М. ухвалою від 1 червня 2020 року Печерський районний суд міста Києва відкрив провадження у справі № 757/14959/20-ц.

Скаржник повідомляє, що засідання у справі відбуваються раз на 3–4 місяці, періодично дні засідання припадають на період відпустки або тимчасової непрацездатності судді. Розгляд справи триває майже 5 років, а характер процесуальних дій судді, на думку скаржника, свідчить про допущення безпідставного затягування розгляду справи.

Крім того, скаржник висловлює підозру, що не проводиться належна фіксація судового засідання, зокрема, не ведеться протокол судового засідання, суддя та працівники апарату суду не вживають своєчасних дій щодо реалізації задоволеного клопотання про витребування доказів.

Скаржник висловлює підозру, що суддя навмисно призначає судові засідання на дні своєї відпустки, а відтак ухиляється від розгляду цієї справи.

У дисциплінарній скарзі висловлено прохання притягнути суддю Печерського районного суду міста Києва Соколова О.М. до дисциплінарної відповідальності.

ІІ. Процедура розгляду дисциплінарної скарги

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами Вищої ради правосуддя від 8 січня 2025 року зазначену дисциплінарну скаргу передано дисциплінарному інспектору Дробчак Н.В. для проведення попередньої перевірки.

Під час здійснення попередньої перевірки дисциплінарної скарги дисциплінарний інспектор неодноразово зверталась до Печерського районного суду міста Києва із запитами стосовно отримання необхідної для здійснення перевірки інформації. Проте у строки, передбачені статтею 31 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», відповіді надано не було.

За результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги дисциплінарний інспектор Дробчак Н.В. склала висновок від 4 лютого 2025 року з пропозицією відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Печерського районного суду міста Києва Соколова О.М. за ознаками дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

13 лютого 2024 року на адресу Вищої ради правосуддя надійшла відповідь Печерського районного суду міста Києва від 6 лютого 2025 року на запит дисциплінарного інспектора, з доданими до неї матеріалами судової справи № 757/14959/20-ц.

Дисциплінарну скаргу та висновок дисциплінарного інспектора разом із супровідним листом Члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. від 26 лютого 2025 року № 150/0/10-25 було повернуто для продовження здійснення перевірки.

Дисциплінарний інспектор Дробчак Н.В. надіслала запит до Служби судової охорони з проханням надати журнали відвідувань Печерського районного суду міста Києва за дні, на які було призначено судові засідання у справі № 757/14959/20-ц, що не відбулись унаслідок неявки учасників справи.

За результатом проведення попередньої перевірки дисциплінарної скарги дисциплінарний інспектор Дробчак Н.В. склала висновок від 17 березня 2025 року з пропозицією відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Печерського районного суду міста Києва Соколова О.М.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 2 квітня 2025 року № 700/2дп/15-25 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Печерського районного суду міста Києва Соколова О.М. оскільки в діях судді можуть міститися ознаки складів дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «в» пункту 1, пунктами 2, 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя розгляд зазначеної дисциплінарної справи призначила на 28 травня 2025 року.

28 травня 2025 року в засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя прибули скаржники – адвокат Боровський Т.М. та Годунова Н.І., суддя Печерського районного суду міста Києва Соколов О.М. не прибув. Від судді Соколова О.М. 27 травня 2025 року надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю. На підставі частини четвертої статті 48 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя перенесла розгляд справи на 11 червня 2025 року.

У засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 11 червня 2025 року прибули скаржники – адвокат Боровський Т.М. та Годунова Н.І., представник судді Печерського районного суду міста Києва Соколова О.М. – адвокат Клян А.Ф. Суддя Соколов О.М. не прибув. 10 червня 2025 року від судді надійшло клопотання, у якому він просив здійснювати розгляд дисциплінарної справи без його участі. На засідання прибули свідки – працівники апарату Печерського районного суду міста Києва Колесник А.Є. та Проскурня А.Г.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, дослідивши матеріали дисциплінарної справи, заслухавши дисциплінарного інспектора – доповідача Дробчак Н.В., яка оголосила висновок за результатами підготовки дисциплінарної справи до розгляду, та пояснення судді, погодилась із пропозицією дисциплінарного інспектора та дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Печерського районного суду міста Києва Соколова О.М. до дисциплінарної відповідальності.

IІІ. Обставини, встановлені під час розгляду дисциплінарної справи

1. Відомості про суддю

Указом Президента України від 13 травня 2009 року № 318/2009 Соколов О.М. призначений на посаду судді Печерського районного суду міста Києва строком на п’ять років. Указом Президента України від 2 листопада 2017 року № 348/2017 призначений на посаду судді Печерського районного суду міста Києва.

2. Інформація про судову справу

У провадженні Печерського районного суду міста Києва перебувала справа № 757/14959/20-ц за позовом ОСОБА1 до ОСОБА2, ОСОБА3, ТОВ «Імпек Менеджмент» про визнання довіреності недійсною, визнання недійсним договору та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Скаржник повідомив, що під час перебування ОСОБА1 за кордоном 3 вересня 2019 року невстановлена особа, використовуючи підроблений паспорт на ім’я «ОСОБА1» (який містив місце народження та фотографію іншої особи), видала довіреність на ім’я ОСОБА3, якою уповноважила його на продаж нежитлового будинку (літера «Б») загальною площею 344,20 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА1.

Довіреність була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим О.О. У той же день, 3 вересня 2019 року, ОСОБА3 на підставі вищезазначеної довіреності уклав договір купівлі-продажу з ОСОБА2 та продав йому вищевказаний об’єкт нерухомості. Зазначений договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучком В.П.

У подальшому, ОСОБА2 передав спірний об’єкт нерухомості до статутного капіталу ТОВ «ІМПЕКС МЕНЕДЖМЕНТ», кінцевим бенефіціарним власником якого на той час був він сам.

Викладені обставини стали підставою для звернення ОСОБА1 до Печерського районного суду міста Києва з позовною заявою.

Згідно з довідкою про рух справи, наданою листом Печерського районного суду міста Києва від 6 лютого 2025 року № 03/34/2025, вказана позовна заява надійшла до суду 8 квітня 2020 року та за результатами атоматизованого розподілу була передана до провадження судді Соколова О.М.

Суддя Соколов О.М ухвалою від 15 квітня 2020 року позовну заяву залишив без руху.

27 травня 2020 року надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою від 1 червня 2020 року відкрито провадження у справі № 757/14959/20-ц, визначено порядок розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 19 жовтня 2020 року.

19 жовтня 2020 року оголошено перерву у зв’язку з неявкою сторін у справі до 9 грудня 2020 року.

9 грудня 2020 року оголошено перерву у зв’язку з неявкою сторін у справі до 3 березня 2021 року.

Ухвалою суду від 12 січня 2021 року заяву представника позивача ОСОБА4 про забезпечення позову у цивільній справі задоволено.

3 березня 2021 року оголошено перерву у зв’язку з неявкою сторін у справі до 7 червня 2021 року.

7 червня 2021 року оголошено перерву у зв’язку із залученням до участі у справі співвідповідача та отримання уточненої позовної заяви до 16 вересня 2021 року.

16 вересня 2021 року оголошено перерву у зв’язку з неявкою сторін у справі до 4 листопада 2021 року.

Ухвалою суду від 16 вересня 2021 року закрито підготовче провадження у цивільній справі № 757/14959/20-ц та призначено справу до судового розгляду по суті на 4 листопада 2021 року.

Ухвалою суду від 16 вересня 2021 року клопотання представника позивача ОСОБА5 про витребування доказів задоволено.

4 листопада 2021 року справу знято з розгляду у зв’язку із зайнятістю судді в розгляді клопотань органу досудового розслідування. Розгляд справи призначено на 13 грудня 2021 року.

13 грудня 2021 року оголошено перерву у зв’язку з неявкою сторін у справі до 4 лютого 2022 року.

4 лютого 2022 року справу знято з розгляду у зв’язку із перебуванням судді Соколова О.М. у відпустці. Розгляд справи призначено на 11 травня 2022 року.

11 травня 2022 року справу знято з розгляду з метою запобігання загрози життю та здоров’ю учасників судового процесу у період воєнного стану, оголошеного у зв’язку із збройною агресією росії проти України. Розгляд справи призначено на 16 червня 2022 року.

16 червня 2022 року оголошено перерву у зв’язку з неявкою сторін у справі до 4 липня 2022 року.

4 липня 2022 року оголошено перерву у зв’язку з неявкою сторін у справі до 28 липня 2022 року.

28 липня 2022 року оголошено перерву у зв’язку з неявкою сторін у справі до 20 вересня 2022 року.

20 вересня 2022 року справу знято з розгляду у зв’язку із зайнятістю судді в розгляді кримінальної справи. Розгляд справи призначено на 20 жовтня 2022 року.

20 жовтня 2022 року справу знято з розгляду з метою запобігання загрози життю та здоров’ю учасників судового процесу у період воєнного стану, оголошеного у зв’язку із збройною агресією росії проти України. Розгляд справи призначено на 25 січня 2023 року.

25 січня 2023 року оголошено перерву у зв’язку з неявкою сторін у справі до 17 лютого 2023 року.

17 лютого 2023 року оголошено перерву у зв’язку з неявкою сторін у справі до 25 квітня 2023 року.

25 квітня 2023 року оголошено перерву у зв’язку з неявкою сторін у справі до 1 серпня 2023 року.

1 серпня 2023 року справу знято з розгляду у зв’язку із зайнятістю судді в розгляді кримінальної справи. Розгляд справи призначено на 24 жовтня 2023 року.

24 жовтня 2023 року справу знято з розгляду у зв’язку з перебуванням судді у відпустці до 23 листопада 2023 року.

23 листопада 2023 року оголошено перерву у зв’язку з неявкою сторін у справі до 14 лютого 2024 року.

Ухвалою суду від 23 листопада 2023 року клопотання представника позивача ОСОБА6 про витребування доказів у цивільній справі № 757/14959/20-ц задоволено.

14 лютого 2024 року оголошено перерву у зв’язку з неявкою сторін у справі до 15 травня 2024 року.

15 травня 2024 року оголошено перерву у зв’язку з витребуванням доказів до 9 вересня 2024 року.

9 вересня 2024 року оголошено перерву у зв’язку з витребуванням доказів до 10 грудня 2024 року.

10 грудня 2024 року справу знято з розгляду у зв’язку з перебуванням судді у відпустці до 11 лютого 2025 року.

За результатом аналізу відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що судом у цій справі оприлюднено 7 ухвал, а саме: від 15 квітня 2020 року, від 1 червня 2020 року, від 12 січня 2021 року, 2 ухвали від 16 вересня 2021 року, від 23 листопада 2023 року та від 11 лютого 2025 року. Інші відомості по цій справі в реєстрі відсутні.

В Єдиному державному реєстрі судових рішень наявна ухвала від 11 лютого 2025 року про самовідвід судді Соколова О.М., повний текст якої надіслано судом для оприлюднення 26 березня 2025 року. Ця ухвала мотивована тим, що адвокат позивача в позапроцесуальний спосіб намагався вплинути на працівників суду під час перебування головуючого судді у справі у відпустці, висловлювався нецензурною лексикою та вчиняв моральний тиск. Адвокат позивача акцентував увагу на упередженості судді, а також на тому, що судом вчиняються дії щодо затягування розгляду вказаної справи. Суддя зазначив, що зневажливе ставлення представника позивача ОСОБА6, вчинення останнім морального тиску на «апарат судді» можуть викликати у стороннього спостерігача законний сумнів у неупередженості судді щодо розгляду позовних вимог, а тому вирішив заявити самовідвід від розгляду цієї справи.

Таким чином судова справа № 757/14959/20-ц перебувала у провадженні судді Соколова О.М. 1 770 днів тобто понад 4 років та 10 місяців.

Повторний автоматизований розподіл справи № 757/14959/20-ц проведено 1 квітня 2025 року, за результатами якого визначено головуючого суддю – Литвинову І.В. Судове засідання призначено на 5 червня 2025 року.

За інформацією скаржника, на цьому засіданні відбувся розгляд справи по суті, було досліджено всі докази, і суддя ухвалила судове рішення. Тобто повний розгляд справи відбувся за одне засідання.

3. Інформація щодо навантаження на суддю

Згідно з інформацією, наданою Печерським районним судом міста Києва щодо навантаження судді Соколова О.М., що розрахована за допомогою складення звіту за формою 1-мзс «Звіт місцевих загальних судів про розгляд судових справ», за період з 1 квітня 2020 року до 3 лютого 2025 року у провадженні судді перебувало:

 

Період	Перебувало у провадженні	Надійшло	Розглянуто
З 01.04.2020 до 31.12.2020	3403 справи	2502 справи	2665 справ
З 01.01.2021 до 31.12.2021	5249 справ	4546 справ	4235 справ
З 01.01.2022 до 31.12.2022	3065 справ	2115 справ	2261 справа
01.01.2023 до 31.12.2023	4342 справи	3612 справ	3481 справа
01.01.2024 до 03.02.2025	4646 справ	3842 справи	3980 справ

 

ІV. Стислий зміст пояснень судді

На адресу Вищої ради правосуддя 30 квітня 2025 року (вх. № 1893/0/6-25) надійшли пояснення судді, які здебільшого містять інформацію про рух справи.

Суддя повідомляє, що порушення строків розгляду справи пов’язане з надмірним навантаженням, його участю у колегіальному розгляді кримінальних справ, його навантаженням як слідчого судді. Суддя акцентує увагу, що юрисдикція Печерського районного суду міста Києва поширюється на територію, на якій перебувають понад десять органів досудового розслідування, що обумовлює надзвичайно велику кількість надходжень справ на стадії досудового розслідування. Суддя Соколов О.М. посилається на статистичні показники свого навантаження і зауважує, що ним вжито всіх можливих заходів з метою забезпечення дотримання засад розумності процесуальних строків.

Щодо фіксації судового засідання суддя висловлює припущення, що це є наслідком технічної помилки чи неправильно оформленого документа секретарем. Суддя акцентує увагу на праві сторін подати зауваження до протоколу судового засідання, чого сторонами реалізовано не було.

Також суддя Соколов О.М. вказує, що умисних дій щодо ухилення від розгляду справи не вчиняв.

Суддя зазначає про протиправну поведінку захисника позивача, що спричинило заявлення суддею самовідводу.

Суддя Соколов О.М. також навів аналіз практики розгляду дисциплінарних справ та повідомляє про відсутність підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

V. Висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя за результатами розгляду дисциплінарної справи

1. Підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження, зокрема, з підстав умисної або внаслідок недбалості незаконної відмови в доступі до правосуддя (у тому числі незаконної відмови в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або іншого істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.

Усталена практика дисциплінарного провадження, підтримана численними висновками Великої Палати Верховного Суду, свідчить про те, що норми підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначають три самостійних склади дисциплінарного проступку:

1) істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є незаконна відмова в доступі до правосуддя;

2) істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є унеможливлення реалізації учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків;

3) істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.

З об’єктивної сторони, такі дисциплінарні проступки полягають у порушенні суддею норм процесуального права, наслідком чого є обмеження особи в доступі до правосуддя. Це може бути: необґрунтована відмова у відкритті судового провадження; невчинення передбачених процесуальним законом дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду судової справи; необґрунтоване зупинення судового провадження у справі; безпідставне закриття судового провадження у справі; закриття провадження у справі через відсутність у суду відповідних повноважень без зазначення суду, до юрисдикції якого належить розгляд цієї справи; необґрунтоване залишення позову без розгляду; необґрунтована відмова у відкритті судового провадження; необґрунтоване залишення апеляційної чи касаційної скарги без руху чи її повернення; необґрунтована відмова в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами; невмотивована повна або часткова відмова в задоволенні клопотань чи скарг слідчим суддею під час досудового розслідування тощо.

За результатами дослідження матеріалів судової справи було встановлено, що вони містять клопотання та заяви учасників справи, в той час як у протоколах судових засідань не відображено жодної інформації щодо їх розгляду, також відсутні процесуальні документи, які б підтверджували розгляд судом поданих сторонами у справі клопотань та заяв.

Зокрема, в судовому засіданні у справі № 757/14959/20-ц, яке відбулось 14 лютого 2024 року, позивач звертався до суду з письмовим клопотанням про витребування доказів, а саме оригіналу довіреності, що перебуває в Київському міському нотаріальному архіві. За словами скаржника, це клопотання суддею задоволено, однак він не приєднав його до матеріалів справи, а відклав його на край столу. Після завершення судового засідання представник позивача повторно подав це клопотання до канцелярії суду, однак жодного процесуального реагування зі сторони суду воно не отримало.

Скаржник також повідомляв, що 13 травня 2024 року ним подано до суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи, проте такої можливості йому надано не було.

У судовому засіданні, що відбулось 15 травня 2024 року, позивач подав клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи – копій висновків експерта, які підтверджують факт підробки довіреності, на підставі якої було відчужено приміщення позивача. Представник позивача підтримав раніше подане клопотання про витребування оригіналу довіреності та проведення додаткової судової почеркознавчої експертизи. За доводами скаржника, суддя усно зазначив, що в повторній експертизі немає потреби, якщо він ознайомиться з оригіналами висновків експерта. З урахуванням зазначеного суддею представник позивача заявив клопотання про витребування оригіналів висновків експерта, яке, за словами скаржника, було задоволено. Проте таке судове рішення не знайшло свого відображення у процесуальних документах, судом під час перерви у судовому засіданні, яка тривала три місяці (до 9 вересня 2024 року), не сформовано запиту до Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві про витребування оригіналів висновків експерта.

Основні права та обовязки учасників справи визначено статтею 43 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

Частина перша зазначеної статті регламентує, що учасники справи мають право, зокрема, ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках та інше.

Відповідно до частини першої статті 182 ЦПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Статтею 183 ЦПК України визначає загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення.

За приписами частини четвертої статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

За загальним правилом, за умови відсутності підстав для повернення без розгляду суд постановляє судове рішення про відмову або задоволення такої заяви, клопотання, заперечення.

Статтею 258 ЦПК України визначено, що судовими рішеннями є ухвали, рішення, постанови і судові накази.

Частина друга вказаної статті регламентує, що процедурні питання, пов’язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Таким чином, процесуальне законодавство визначає вичерпний перелік процесуальних дій, які суддя зобов’язаний вжити щодо наявних в матеріалах справи процесуальних документів, а також форму судового рішення, яку він має постановити. Водночас відсутність процесуального реагування на заяви та клопотання не може бути розцінено в розумінні процесуального законодавства як «повернення без розгляду».

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що суддя Соколов О.М., не розглядаючи по суті заяви та клопотання учасників справи, не постановляючи ухвали про результати їх розгляду, створив умови, за яких сторона у справі обмежена реалізувати свої права та виконати процесуальні обов’язки, які визначені статтею 43 ЦПК України, а саме брати участь у дослідженні доказів, висловлювати міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках. Протиправна бездіяльність судді щодо процесуальних документів учасників справи створює умови правової невизначеності, оскільки позиція суду є невідомою, незрозумілою та непередбачуваною для сторін у справі, що, своєю чергою, спричиняє необхідність постійного звернення сторін з повторними тотожними заявами та клопотаннями, не сприяє процесуальній економії, досягненню ефективного судочинства, і, як наслідок, не забезпечує утвердження верховенства права.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення статті 55 Конституції України, зазначив: «Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене».

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення Європейського суду з прав людини від 4 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).

Доступ до правосуддя має бути реальним та безперешкодним, а не формальним чи ілюзорним. Норми, які його регламентують, повинні бути дієвими та застосовуватися без надмірного формалізму. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, або вступити у нього, а й право на ефективне вирішення спору (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Мултіплекс проти Хорватії», «Кутіч проти Хорватії», «Голдер проти Об’єднаного Королівства»).

Європейський суд з прав людини рішенням від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначив, що ефективність справедливого розгляду досягається в разі, якщо сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. Крім того, такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов’язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Отже, хоча суддею і не приймалось судове рішення, яке може бути розцінено як таке, що сворює перепони у реалізації процесуальних прав та обов’язків, однак протиправна бездіяльність судді, яка полягає в систематичному перенесенні засідань попри явку позивача без вирішення питання про можливість розгляду справи без явки відповідача, ігноруванні заяв та клопотань учасників справи свідчить, про те, що сторони у справі не заслухані і «не почуті», їх аргументи не розглянуто, що суттєво вплинуло на ефективність реалізації наданих учасникам справи прав та обов’язків, що в цілому є кваліфікуючою ознакою складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

З огляду на наведене за результатами розгляду дисциплінарної справи Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що суддя Печерського районного суду міста Києва Соколов О.М. вчинив дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.

Щодо суб’єктивного ставлення судді до вчиненого проступку Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає за потрібне зазначити, що встановлені під час розгляду дисциплінарної справи обставини дають достатні підстави стверджувати, що саме невиконання службових обов’язків та недостатнє використання суддею процесуальних повноважень під час розгляду справи, обрання формального підходу судді до розгляду справи мають ознаки умисних дій.

Цей висновок ґрунтується на тому, що судді достеменно відомі вимоги процесуального закону щодо підстав та порядку розгляду такого роду клопотань, наслідки нерозгляду таких клопотань для результатів судової справи та її учасників. Крім того, на умисний характер дій судді вказує їх систематичність і повторюваність. Проте, усвідомлюючи протиправність власних дій, суддя Соколов О.М. продовжував відкладати розгляд справи, не розглядати клопотання та заяви позивача, не забезпечив виконання рішення про витребування доказів, а надалі вжив заходи щодо формального його виконання, фактично здійснивши запит на отримання інших документів, про які не йшлося в клопотанні.

2. Відповідно до підпункту «в» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або внаслідок недбалості порушення засад гласності і відкритості судового процесу.

У дисциплінарній скарзі висловлено підозру, що не проводиться належне фіксування судового засідання. Повідомлено, що 14 лютого 2024 року відбулось відкрите судове засідання за участі представника позивача, у той час як за результатами ознайомлення із матеріалами судової справи адвокат виявив, що в протоколі судового засідання за 14 лютого 2024 року зазначено, що учасники справи не з’явились, технічне фіксування судового засідання автоматизованою системою звукозапису та протоколювання судових засідань програмно-апаратним комплексом «Акорд», призначеним для фіксації судового процесу, на підставі частини 2 статті 247 ЦПК України, не здійснювалось.

Відповідно до статті 129 Конституції України гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами належать до основних засад судочинства.

Складові засади гласності судового процесу розкрито у статті 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої судові рішення, судові засідання та інформація щодо справ, які розглядаються судом, є відкритими, крім випадків, установлених законом. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом.

Стаття 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема визначає гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами.

У статті 7 ЦПК України розкрито поняття принципу гласності, зокрема частинами 14 та 15 визначено, що суд під час розгляду справи в судовому засіданні здійснює повне фіксування його перебігу за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Порядок такого фіксування встановлюється цим Кодексом. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до статті 247 ЦПК України суд під час судового розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). За заявою будь-кого з учасників справи або за ініціативою суду повне фіксування судового засідання здійснюється за допомогою відеозаписувального технічного засобу (за наявності в суді технічної можливості та за відсутності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу).

Фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, законодавством визначено єдиний і виключний випадок, коли технічне фіксування перебігу судового засідання не здійснюється, витянків не передбачено.

За результатом дослідження журналів відвідувань Печерського районного суду міста Києва, отриманих від Служби судової охорони, та здійснення порівняльного аналізу з відомостями, що містяться в матеріалах судової справи встановлено таке:

1. Печерський районний суд міста Києва ухвалою від 1 червня 2020 року судове засідання у справі призначив на 14:00 19 жовтня 2020 року.

Згідно з протоколом судового засідання від 19 жовтня 2020 року у судове засідання особи, які беруть участь у справі, не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Технічне фіксування судового засідання автоматизованою системою звукозапису та протоколювання судових засідань програмно-апаратним комплексом «Акорд», призначеним для фіксування судового процесу, на підставі частини 2 статті 247 ЦПК України не здійснювалось. Прийнято рішення про відкладення розгляду справи.

Разом з тим, матеріали справи містять розписку про день та час розгляду справи у наступному судовому засіданні, підписану представником позивача та одним із відповідачів. Підписи проставлено ними 19 жовтня 2020 року, що свідчить про те, що вказані особи прибули до приміщення суду в день судового засідання;

2. За протоколом судового засідання від 3 березня 2021 року особи, які беруть участь у справі у судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Технічне фіксування судового засідання автоматизованою системою звукозапису та протоколювання судових засідань програмно-апаратним комплексом «Акорд», призначеним для фіксування судового процесу, на підставі частини 2 статті 247 ЦПК України не здійснювалось. Прийнято рішення про відкладення розгляду справи.

Проте, матеріали справи містять розписку про день та час розгляду справи в наступному судовому засіданні, яку підписав представник позивача. Він проставив підпис 3 березня 2021 року, що свідчить про те, що вказані особи прибули до приміщення суду в день судового засідання;

3. Відповідно до протоколу судового засідання від 7 червня 2021 року особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Технічне фіксування судового засідання автоматизованою системою звукозапису та протоколювання судових засідань програмно-апаратним комплексом «Акорд», призначеним для фіксування судового процесу, на підставі частини другої статті 247 ЦПК України не здійснювалось. Прийнято рішення про відкладення розгляду справи.

Водночас, матеріали справи містять розписку про день та час розгляду справи у наступному судовому засіданні, яку підписав представник позивача. Він проставив підпис 7 червня 2021 року, що свідчить про те, що вказані особи прибули до приміщення суду в день судового засідання;

4. Згідно з протоколом судового засідання від 16 вересня 2021 року особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Технічне фіксування судового засідання автоматизованою системою звукозапису та протоколювання судових засідань програмно-апаратним комплексом «Акорд», призначеним для фіксування судового процесу, на підставі частини 2 статті 247 ЦПК України не здійснювалось. Прийнято рішення про відкладення розгляду справи.

Однак, матеріали справи містять розписку про день та час розгляду справи в наступному судовому засіданні, яку підписав представник позивача. За інформацією, що міститься в журналі відвідувань Печерського районного суду міста Києва за 16 вересня 2021 року, адвокат позивача ОСОБА7 прибув до приміщення суду о 10:09;

5. Відповідно до протоколу судового засідання від 13 грудня 2021 року особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Технічне фіксування судового засідання автоматизованою системою звукозапису та протоколювання судових засідань програмно-апаратним комплексом «Акорд», призначеним для фіксування судового процесу, на підставі частини 2 статті 247 ЦПК України не здійснювалось. Прийнято рішення про відкладення розгляду справи.

Разом з тим, матеріали справи містять розписку про день та час розгляду справи в наступному судовому засіданні, яку підписав представник позивача. За інформацією, що міститься в журналі відвідувань Печерського районного суду міста Києва за 13 грудня 2021 року адвокат позивача ОСОБА4 прибув до приміщення суду о 10:54;

6. Згідно з протоколом судового засідання від 16 червня 2022 року особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Технічне фіксування судового засідання автоматизованою системою звукозапису та протоколювання судових засідань програмно-апаратним комплексом «Акорд», призначеним для фіксування судового процесу, на підставі частини 2 статті 247 ЦПК України не здійснювалось.

За інформацією, що міститься в журналі відвідувань Печерського районного суду міста Києва за 16 червня 2022 року адвокат позивача ОСОБА7 прибув до приміщення суду (запис № 171);

7. Відповідно до протоколу судового засідання від 28 липня 2022 року особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Технічне фіксування судового засідання автоматизованою системою звукозапису та протоколювання судових засідань програмно-апаратним комплексом «Акорд», призначеним для фіксування судового процесу, на підставі частини 2 статті 247 ЦПК України не здійснювалось. Прийнято рішення про відкладення розгляду справи.

Проте, матеріали справи містять розписку про день та час розгляду справи в наступному судовому засіданні, яку підписав представник позивача.

Відповідно до інформації, що містить в Журналі відвідувань Печерського районного суду міста Києва за 28 липня 2022 року адвокат позивача ОСОБА7 прибув до приміщення суду (запис № 34);

8. Згідно з протоколом судового засідання від 25 січня 2023 року особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Технічне фіксування судового засідання автоматизованою системою звукозапису та протоколювання судових засідань програмно-апаратним комплексом «Акорд», призначеним для фіксування судового процесу, на підставі частини 2 статті 247 ЦПК України не здійснювалось. Прийнято рішення про відкладення розгляду справи.

Водночас, матеріали справи містять розписку про день та час розгляду справи в наступному судовому засіданні, яку підписав представник позивача. Дата проставлення підпису – 25 січня 2023 року.

За інформацією, що міститься в журналі відвідувань Печерського районного суду міста Києва за 25 січня 2023 року, адвокат позивача ОСОБА7 прибув до приміщення суду (запис № 280);

9. Відповідно до протоколу судового засідання від 17 лютого 2023 року особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Технічне фіксування судового засідання автоматизованою системою звукозапису та протоколювання судових засідань програмно-апаратним комплексом «Акорд», призначеним для фіксування судового процесу, на підставі частини 2 статті 247 ЦПК України не здійснювалось. Прийнято рішення про відкладення розгляду справи.

Однак, матеріали справи містять розписку про день та час розгляду справи в наступному судовому засіданні, яку підписав представник позивача. За інформацією, що міститься в журналі відвідувань Печерського районного суду міста Києва за 17 лютого 2023 року адвокат позивача ОСОБА7 прибув до приміщення суду о 08:55;

10. Згідно з протоколом судового засідання від 14 лютого 2024 року особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Технічне фіксування судового засідання автоматизованою системою звукозапису та протоколювання судових засідань програмно-апаратним комплексом «Акорд», призначеним для фіксування судового процесу, на підставі частини 2 статті 247 ЦПК України не здійснювалось. Прийнято рішення про відкладення розгляду справи.

Разом з тим, матеріали справи містять розписку про день та час розгляду справи в наступному судовому засіданні, яку підписав представник позивача та представник відповідача. За інформацією, що міститься в журналі відвідувань Печерського районного суду міста Києва за 14 лютого 2024 року адвокат позивача ОСОБА6 прибув до приміщення суду о 15:56.

Представник судді адвокат Клян А.Ф. на засіданні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 11 червня 2025 року підтвердила те, що протокол судового засідання від 14 лютого 2024 року містить недостовірну інформацію, оскільки засідання відбулось за участі сторін.

Відповідно до частини третьої статті 240 ЦПК України про відкладення розгляду справи або перерву в судовому засіданні, місце, дату і час нового судового засідання або продовження судового засідання суд повідомляє під розписку учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, які були присутніми в судовому засіданні. Учасники справи, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, які не прибули або яких суд вперше залучає до участі в судовому процесі, повідомляються про судове засідання в порядку, визначеному цим Кодексом.

У рішенні Конституційного Суду України № 1-19/2011 наголошено, що до основних засад судочинства належить, зокрема, повне фіксування судового процесу технічними засобами (пункт 7 частини третьої статті 129 Конституції України). Наведений конституційний припис покладає на суд обов’язок здійснювати повне фіксування судового процесу технічними засобами, оскільки саме за умови такого фіксування судового процесу гарантується конституційне право кожного на судовий захист, а також забезпечуються законність та інші основні засади судочинства.

Зазначено, що в судових засіданнях, які проводяться за відсутності всіх учасників судового процесу (як через неявку таких осіб, так і у зв’язку з письмовою формою провадження у справі), фактично відсутній предмет фіксування технічними засобами за змістом пункту 7 частини третьої статті 129 Конституції України.

Системний аналіз вищевикладеного свідчить про те, що виключно у випадку неявки всіх учасників справи фіксування не здійснюється. Проте наявність у матеріалах справи розписок про призначення дат судових засідань у справі № 757/14959/20-ц свідчить про те, що у призначені судові засідання систематично з’являлись представники позивача та позивач. Про це свідчать також і матеріали, надані Службою судової охорони, що, своєю чергою, за змістом частини 2 статті 247 ЦПК України виключало можливість не застосовувати технічне фіксування проведення судового процесу.

Зазначену обставину було підтверджено скаржником на засіданні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 11 червня 2025 року та не спростовано представником судді.

Крім того, варто також зауважити про неналежне ведення протоколів судового засідання, які містять недостовірні відомості щодо явки учасників справи в судове засідання, оскільки, як встановлено, представники позивача забезпечували участь у судових засіданнях. Зазначена обставина також суперечить вимогам щодо забезпечення принципу гласності, відкритості та повного фіксування судового процесу.

У засіданні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 11 червня 2025 року були допитані свідки – працівники апарату Печерського районного суду міста Києва Колесник А.Є. та Проскурня А.Г.

Колесник А.Є. повідомила про причини відкладення судового засідання, що було призначено на 10 грудня 2024 року. Також повідомила про порядок перевірки явки учасників справи секретарем судового засідання в Печерському районному суді міста Києва.

Проскурня А.Г. на запитання стосовно нездійснення фіксації судового процесу упродовж 2020–2021 років вказала на можливі технічні недоліки в системі програмно-апаратного комплексу «Акорд», на інші питання відповіла, що у зв’язку з тим, що минуло багато часу, подробиць і подій судової справи № 757/145959/20-ц не пам’ятає.

При цьому свідки повідомили про порядок перевірки явки учасників справи в Печерському районному суді міста Києва та підтвердили, що ситуація, за якої суддю не повідомлено про учасників справи, які з’явилися до судового засідання, є неможливою. Саме суддя приймає рішення про те, чи може бути проведено судове засідання за такої участі сторін. Це свідчить, що суддя завжди був проінформований про явку учасників процесу та саме він вирішував чи проводити засідання.

Принципи гласності й відкритості судового процесу є одними з міжнародних стандартів функціонування правосуддя. Відповідно до статті 6 Конвенції публічний розгляд справи є важливим елементом справедливого судового розгляду, «судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або – тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, – коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя».

До предмета гласності й відкритості судового процесу необхідно відносити:

1) інформацію про хід судового розгляду, проміжні і кінцеві результати такої діяльності;

2) відкритий розгляд судових справ у судах, крім випадків, установлених законом;

3) право бути присутніми у відкритому судовому засіданні будь-яким особам;

4) право осіб, присутніх в залі судового засідання, представників засобів масової інформації проводити в залі судового засідання фотозйомку, відео- та аудіозапис із використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду, але з урахуванням обмежень, встановлених законом;

5) право на трансляцію судового засідання з дозволу суду;

6) фіксування технічними засобами перебігу судового процесу в порядку, встановленому законом;

7) забезпечення учасникам судового процесу можливості брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку, встановленому законом;

8) проведення судового засідання виключно в спеціально обладнаному для цього приміщенні суду – залі засідань, яке придатне для розміщення сторін та інших учасників судового процесу і дає змогу реалізовувати надані їм процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки.

Отже, гласність і відкритість судового процесу – це сукупність правових вимог, що визначають права та обов’язки суду, учасників судового процесу, присутніх на судовому засіданні, та суспільства загалом, спрямованих на забезпечення публічності правосуддя, створення умов для справедливого розгляду судової справи незалежним і безстороннім судом, захисту прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у судовому процесі, та забезпечення підзвітності суду суспільству.

У Конвенції і практиці Європейського суду з прав людини фіксування судового засідання не згадується, проте воно охоплюється поняттям «публічність» і прямо чи опосередковано відтворено в рекомендаціях Комітету міністрів Ради Європи.

Так 28 лютого 1984 року Комітет міністрів Ради Європи в Рекомендації № R (84) 5 державам-членам щодо принципів цивільного судочинства, спрямованих на вдосконалення судової системи, зазначив: судові органи повинні мати у своєму розпорядженні найсучасніші технічні засоби для того, щоб вони могли здійснювати правосуддя найефективнішим способом, зокрема шляхом полегшення доступу до різноманітних джерел права, а також шляхом прискорення відправлення правосуддя

Згідно зі статтею 11 Кодексу суддівської етики, затвердженого XI черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року, суддя повинен проявляти повагу до права на інформацію про судовий розгляд та не допускати порушення принципу гласності процесу. Аналогічні принципи утверджені в Кодексі суддівської етики, затвердженому рішенням XX чергового з’їзду суддів України18 вересня 2024 року.

Європейський суд з прав людини у рішенні за справою «Мальхоус проти Чеської Республіки» від 12 липня 2001 року (пункт 55) зазначив, що проведення судових засідань у відкритому режимі становить основоположний принцип, втілений у пункті 1 статті 6 Конвенції. Публічний характер розгляду надає сторонам у справі гарантію, що правосуддя не здійснюватиметься таємно, без публічного висвітлення; це також один із засобів підтримання довіри до судів. Забезпечуючи прозорість здійснення правосуддя, публічність дає змогу досягти мети пункту 1 статті 6, а саме – забезпечити справедливий судовий розгляд, гарантія якого є одним з основоположних принципів будь-якого демократичного суспільства, у контексті Конвенції.

Натомість системне невиконання процесуальних вимог щодо здійснення належного фіксування судового процесу свідчить про незабезпечення застосування до учасників справи належних правових процедур судового провадження, не забезпечує оптимізацію судового розгляду, обмежує надалі право особу у праві на апеляційне оскарження (яке може бути реалізовано шляхом перегляду та аналізу зафіксованої в перебігу судового провадження інформації).

З об’єктивної сторони, цей дисциплінарний проступок полягає в порушенні суддею вимог процесуального права, що спрямовані на забезпечення гласності й відкритості судового процесу, а саме незабезпечення належного фіксування судового процесу.

З метою встановлення суб’єктивної сторони проступка варто врахувати, що фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання (частина 2 статті 247 ЦПК України).

І хоча нормами ЦПК України перевірку явки учасників справи, фіксування судового процесу, оформлення матеріалів справи визначено як діяльність працівників апарату, однак у цьому аспекті Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує, що суддя не може залишатись осторонь цього процесу, адже після здійснення авторозподілу судових справ (процесуальних документів) вони передаються конкретно визначеному судді. Так само подані під час судового засідання докази і документи передаються судді, а потім за наявності для цього підстав підшиваються у справу.

Тому, хоча такі обставини і можуть певною мірою враховуватися під час оцінки вини судді, проте вони не можуть виправдовувати суддю в цілях дисциплінарної відповідальності, адже організація ефективної роботи «власного офісу» є його обов’язком і відповідальністю.

Суддя несе дисциплінарну та іншу відповідальність за здійснення правосуддя самостійно, і вона не може бути перекладена на інших осіб, як і є неможливим делегування суддею своїх повноважень щодо здійснення правосуддя.

За результатами розгляду дисциплінарної справи Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що суддя Печерського районного суду міста Києва Соколов О. М. вчинив дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «в» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме порушення засад гласності і відкритості судового процесу.

Другою Дисциплінраною палатою Вищої ради правосуддя встановлено, що вищевказані дії судді мають ознаки умислу. Цей висновок мотивований тим, що за час розгляду справи у судових засіданнях брали участь чотири (4) секретарі судових засідань, а саме: А. Проскурня, В. Матвійчук, О. Шевченко, А. Колесник. Як вбачається з матеріалів справи, щонайменше 3 секретарі судового засідання ухилялись від обов’язку здійснювати належне протоколювання судових засідань та фіксування технічними засобами. Систематичне допущення такого порушення різними людьми протягом майже 5 років виключає можливість стведжувати про існування недбалості як у діях цих осіб так і судді.

Ураховуючи також, що повне фіксування судового процесу є одним із важливих елементів здійснення ефективного та справедливого судочинства, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя робить висновок, що бездіяльність секретарів судового засідання щодо нездійснення фіксування судового процесу (протоколом і технічними засобами) перебуває в прямій залежності від позиції судді щодо розгляду справи № 757/14959/20-ц.

3. Пунктом 2 частини першої статті 106 Закону «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження за безпідставне затягування або невжиття заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. Відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

Згідно з пунктом 1 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону із дотриманням засад і правил судочинства. Зазначені обов’язки судді є тими професійними стандартами, що формують модель поведінки, яку суддя повинен ставити собі за взірець і якої повинен дотримуватися. Як зазначено у пункті 50 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, судді повинні мати високий рівень професійної свідомості та виконувати свої обов’язки ретельно з метою дотримання вимог щодо прийняття рішень у розумний строк.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи судом.

У розумінні ЦПК України строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню цивільного судочинства.

Як можна переконатись із судових рішень, що розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень та матеріалів справи, справа № 757/14959/20-ц призначена до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Згідно з частиною третьою статті 189 ЦПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

У статті 209 ЦПК України визначено, що суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження – не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку.

Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Справедливо зауважити, що норми ЦПК України передбачають можливість продовження строку розгляду справи, проте така можливість не має сприйматись ні судом, ні учасниками справи як така, що скасовує часові обмеження, протягом яких має бути ухвалено рішення у справі, і не свідчить про безмежний характер відповідної процедури та про те, що така справа може тривати невиправдано довго.

Як було зазначено вище, розгляд справи триває понад 4,5 роки, що свідчить про порушення розумних строків розгляду справи.

З аналізу практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття «розумний строк» вбачається, що строк, який можна визначити як розумний, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродньо встановлювати один строк у конкретному цифровому вираженні для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Обов’язковість урахування цілої низки конкретних обставин справи при визначенні розумності строку зумовила також необхідність вироблення Європейським судом з прав людини переліку взаємопов’язаних критеріїв. У пункті 116 рішення Європейського суду з прав людини від 12 березня 2009 року у справі «Вергельський проти України» зазначено: «розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів (пункт 67 рішення у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції»).

Розумний характер тривалості провадження визначається відповідно до обставин справи, що вимагає оцінки в цілому («Boddaert проти Бельгії», § 36). Хоча окремі стадії провадження можуть провадитись із прийнятною тривалістю, проте загальна тривалість процесу може, однак, перевищити «розумний строк» («Добертен проти Франції», § 44).

Стаття 6 Конвенції передбачає невідкладність судового розгляду, але водночас вона закріплює і загальніший принцип – належне відправлення правосуддя. Тому слід віднайти справедливу рівновагу між різними аспектами цієї основоположної вимоги («Boddaert проти Бельгії», § 39).

Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, тобто таким, що визначається у кожному конкретному випадку з огляду на сукупність усіх обставин вчинення і розслідування злочину (злочинів). Визначення розумного строку судового розгляду залежить від багатьох факторів, уключаючи обсяг і складність справи, кількість процесуальних дій, число потерпілих та свідків, необхідність проведення експертиз та отримання висновків тощо.

У контексті дослідження доводів скаржника з урахуванням критеріїв розумності тривалості судового провадження взято до уваги складність та обсяг справи, яка налічує 3 томи, а також кількість учасників судового процесу, необхідність здійснення аналізу, в тому числі, експертних досліджень і відомостей, що встановлені в межах кримінального провадження та інше.

Ураховано, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14 травня 2020 року № 377) з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 установлено з 12 березня до 22 травня 2020 року на усій території України карантин. Зокрема, було заборонено проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволяється проводити без участі глядачів (уболівальників).

Крім того, у березні 2020 року Рада суддів України у листі від 16 березня 2020 року № 9-рс-186/20 рекомендувала судам на період карантинних заходів запровадити особливий режим роботи судів. Ці рекомендації були затверджені рішенням Ради суддів України № 19 від 17 березня 2020 року «Щодо організації роботи судів та органів суддівського самоврядування в мовах карантину», зокрема, наголошено на можливості участі в судових засіданнях в режимі відеоконференції.

Отже, поширення на території України коронавірусу COVID-19 вочевидь ускладнював процес, у тому числі, розгляду судових справ, проте запровадження карантинних заходів не унеможливило роботу державних органів, у тому числі і судів, а відтак не може безумовно свідчити про обґрунтованість причин тривалого розгляду кримінальної справи.

Ураховано також, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України із 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався.

Відповідно до статті 15 Конвенції під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов’язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов’язанням згідно з міжнародним правом. Наведене положення не може бути підставою для відступу від статті 2, крім випадків смерті внаслідок правомірних воєнних дій, і від статей 3, 4 (пункт 1) і 7.

Згідно із частиною першою статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження, зокрема, судів.

Судочинство в Україні здійснюється в умовах воєнного стану з урахуванням особливостей, визначених статтею 15 Конвенції, відповідно, формат роботи судів, суддів та апаратів судів зазнав суттєвих змін, зумовлених особливостями воєнного стану, що потребувало значного часу для адаптації до роботи в нових умовах.

За таких обставин дійсно існують достатні підстави вважати, що запровадження в Україні воєнного стану не сприяє та фактично перешкоджає роботі судів щодо виконання функції зі здійснення правосуддя, а відповідні зміни в роботі суду, які були запроваджені для забезпечення безпеки громадян, могли частково обмежувати права учасників судового процесу, зокрема щодо забезпечення розумного строку розгляду справи, можливості бути поінформованими про хід судового процесу та його результати.

Зазначені обставини Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя врахувала, проте ознаки затягування розгляду справи існували і до 2022 року, а тому запровадження воєнного стану не може виправдати тривалий розгляд цієї справи суддею Соколовим О.М. протягом 4 років та 10 місяців.

Крім іншого, на строк розгляду справи вплинуло перебування судді у відпустках, його тимчасова непрацездатність. Так із травня 2020 року по кінець 2020 року загальний строк, упродовж якого суддя не здійснював правосуддя, становить 48 днів, упродовж 2021 року – 87 днів, упродовж 2022 року – 56 днів, упродовж 2023 року – 71 день, упродовж 2024 року – 73 дні, упродовж січня 2025 року – 11 днів.

З метою дослідження питання існування об’єктивних причин, що зумовили тривалий розгляд справи, враховано також поведінку сторін у справі.

Аналіз вищевикладених норм щодо «розумного строку» як одного з елементів належного відправлення правосуддя дає підстави для висновку, що дотримання таких строків є обов’язком судді, який перебуває в прямій залежності від поведінки учасників справи.

Матеріали справи № 757/14959/20-ц містять переконливі докази, що систематична неявка в судові засідання відповідачів у справі є їх свідомою позицією і частиною стратегії, спрямованої на можливе затягування судового розгляду цивільної справи.

З метою забезпечення належного відправлення правосуддя ЦПК України у статті 144 визначив види заходів процесуального примусу, такі як: попередження; видалення із залу судового засідання; тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; привід; штраф, які можуть бути застосовані у випадку невиконання законних вимог суду, в тому числі неявки в судове засідання без поважних причин.

На окрему уваги заслуговує той факт, що матеріали справи містять клопотання відповідачів про відкладення розгляду справи, надіслані на електрону пошту суду inbox@pc.ki.court.gov.ua, без використання електронного цифрового підпису (клопотання від 8 грудня 2020 року, від 3 листопада 2021 року, від 10 грудня 2021 року, від 1 липня 2022 року, від 6 липня 2022 року, від 19 вересня 2022 року, від 19 жовтня 2022 року, від 16 лютого 2023 року, від 24 квітня 2023 року та інші).

Організаційно-правові засади використання електронних документів визначено Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Згідно зі статтею 5 цього Закону електронний документ – документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа (стаття 6 зазначеного Закону).

Статтею 7 цього Закону визначено, що оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов’язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред’явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом підтвердження удосконаленого або кваліфікованого електронного підпису чи печатки, а в разі накладання на електронний документ електронного підпису чи печатки іншого виду – із застосуванням інших засобів і методів захисту інформації з дотриманням вимог законодавства у сфері захисту інформації.

З огляду на викладене, заяви та клопотання, які надійшли в електронному вигляді без накладення кваліфікованого електронного підпису, прирівняного до власноручного підпису особи, вважаються поданими з порушенням порядку, визначеного законом, а відтак не можуть бути прийнятими судом до уваги, як такі, що підтверджують поважність причин неявки на судові засідання сторін у справі.

Однак, за результатами аналізу матеріалів справи, не було виявлено жодного судового рішення про застосування заходів процесуального примусу, що свідчило б про належну процесуальну реакцію судді на протиправну поведінку сторони у справі.

Важливо також відзначити, що стаття 223 ЦПК України визначає наслідки неявки сторін у судове засідання, зокрема, частина перша цієї статті регламентує, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Конструкція норми пункту 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» містить чотири склади дисциплінарних проступків (безпідставне затягування розгляду заяви, скарги чи справи; невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом; зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення; несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень), а тому під час ухвалення рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності важливою є правильна кваліфікація дій судді за відповідним складом, одним з обов'язкових елементів якого є вина у формі умислу або недбалості.

За об’єктивною стороною передбачені пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» перший та другий склади дисциплінарного правопорушення істотно відрізняються.

Усталеним є підхід у дисциплінарній практиці, що безпідставним затягуванням є усвідомлене порушення суддею процесуальних строків, вчинення / невчинення процесуальних дій, що вплинули на можливість розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом (є свідченням наявності вини у формі умислу).

З об’єктивної сторони, безпідставне затягування має місце в разі якщо для розгляду заяви, скарги чи справи в строки, передбачені процесуальним законом, у судді не було об’єктивних перешкод. Безпідставне затягування може вчинятись як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. У першому випадку суддя вчиняє процесуальні дії, які насправді спрямовані не на розгляд заяви, скарги чи справи в строки, передбачені процесуальним законом, а на затягування, а в другому випадку суддя не вчиняє процесуальних дій, які зобов`язаний і міг вчинити для розгляду заяви, скарги чи справи в строки, передбачені процесуальним законом.

Таким чином, із суб’єктивної сторони, дисциплінарний проступок у виді безпідставного затягування розгляду заяви, скарги чи справи в строки, передбачені процесуальним законом, може бути вчинений тільки умисно. Поняття «затягування» використане законодавцем для визначення характеру спрямованості дії чи бездіяльності судді, а не для визначення характеру наслідків діяння. Суддя усвідомлює, що не має об’єктивних перешкод для розгляду заяви, скарги чи справи у строки, передбачені процесуальним законом, але не виконує свій процесуальний обов’язок, а спрямовує свої дії чи бездіяльність на затягування їх розгляду.

Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду виклала в постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 990SCGC/11/24.

Отже, досліджуючи наявність об’єктивної сторони дисциплінарного проступку, варто зробити висновок, що наявність процесуальної можливості здійснити розгляд справи без учасників справи, які систематично ухиляються від своїх процесуальних обов’язків, наявність процесуального права судді застосувати заходи процесуального примусу до сторін, що зловживають своїми правами, свідчать про відсутність об’єктивних обставин, які перешкоджали розгляду справи впродовж строків, що визначені законодавством. Проте суддею не вчинено процесуальних дій, які він зобов’язаний і міг вчинити для своєчасного розгляду справи.

Як уже було вказано, суддя Печерського районного суду міста Києва Литвинова І.В. на судовому засіданні, що відбулося 5 червня 2025 року, розглянула справу по суті, заслухала позиції учасників, дослідила всі докази і ухвалила судове рішення. Таким чином, повний розгляд справи відбувся за одне засідання. Ця обставина є опосередкованим підтвердженням існування об’єктивної можливості у судді Печерського районного суду міста Києва Соколова О.М. розглянути справу в межах розумного строку.

За результатами розгляду дисциплінарної справи Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що суддя Соколов О.М. вчинив дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів, а саме безпідставне затягування та невжиття суддею заходів щодо розгляду справи протягом строку, встановленого законом.

Що стосується суб’єктивної сторони цього проступку, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вбачає в діях судді умисел.

Умисел означає, що суддя усвідомлював протиправний характер свого діяння та бажав діяти таким чином.

На умисний характер дій судді вказує те, що протягом тривалого часу він систематично не забезпечував розгляд по суті поданих заяв і клопотань учасників справи, попри їхню процесуальну значущість і вплив на подальший перебіг судового розгляду. Суддя не постановляв ухвал за результатами розгляду відповідних процесуальних документів, чим порушував вимоги статей 12, 43 та 210 ЦПК України, які покладають на суд обов’язок забезпечити своєчасну та повну реалізацію сторонами своїх процесуальних прав і обов’язків.

Такі дії не можуть бути пояснені випадковістю чи об’єктивними причинами, як-от надмірне судове навантаження, оскільки вони мали регулярний, системний характер. Це свідчить про наявність умислу з боку судді.

Додатковим доказом умисності є той факт, що норми цивільного процесуального законодавства чітко визначають строки розгляду справ, а також встановлюють алгоритм дій суду у випадках систематичної неявки сторін. Ігнорування цих положень у межах конкретного провадження не може розцінюватися як необізнаність чи технічна помилка.

З урахуванням професійного досвіду судді, який свідчить про його належну обізнаність із процесуальним законодавством і тривалу практику його застосування, бездіяльність у справі № 757/14959/20-ц має бути оцінена як свідома. Суддя об’єктивно усвідомлював, що такими діями порушує права сторін на ефективний судовий захист, а також призводить до необґрунтованого затягування розгляду справи, що є несумісним із принципом розумного строку та засадами здійснення правосуддя.

4. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності з підстав допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки у постанові від 13 червня 2024 року у справі № 990SCGC/2/24 щодо правильного застосування пункту 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та вказала, що суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» лише за вчинення «етичного проступку», зокрема, під час виконання функцій судді зі здійснення правосуддя. У такому разі діяння судді повинні оцінюватися виключно через призму моральних та етичних принципів і якостей особи судді, який від імені України уповноважений владою здійснювати правосуддя, та не повинні пов’язуватись із застосуванням суддею норм матеріального та процесуального права під час ухвалення судових рішень».

У контексті справи, що розглядається, діяння судді Соколова О.М. варто кваліфікувати за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки вони стосуються бездіяльності цього судді та фактично його ухилення від здійснення правосуддя у справі № 757/14959/20-ц, тобто поведінки, яка підпадає не лише під дію процесуального законодавства, а й врегульована нормами суддівської етики, бездіяльності, яка призвела до неможливості утвердження верховенства права, досягнення ефективного судочинства та відновлення ймовірно порушених прав.

Відповідно до пунктів 1, 2 та 8 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів; систематично розвивати професійні навички (уміння), підтримувати свою кваліфікацію на належному рівні, необхідному для виконання повноважень у суді, де він обіймає посаду, тощо.

Складаючи присягу, зміст якої визначений статтею 57 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя урочисто присягає об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов’язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.

Статтею 58 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» питання етики суддів визначаються Кодексом суддівської етики, що затверджується з’їздом суддів України за пропозицією Ради суддів України.

У преамбулі до Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року (у редакції, що була чинною до 18 вересня 2024 року), вказано, що, усвідомлюючи значимість своєї місії, з метою зміцнення та підтримки довіри суспільства до судової влади судді України вважають, що зобов’язані демонструвати і пропагувати високі стандарти поведінки, у зв’язку з чим добровільно беруть на себе більш істотні обмеження, пов’язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час здійснення правосуддя, так і в позасудовій поведінці.

Статтями 1, 3 Кодексу суддівської етики визначено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.

18 вересня 2024 року рішенням ХХ чергового з’їзду суддів України затверджено нову редакцію Кодексу суддівської етики.

Статтями 1, 3 Кодексу суддівської етики (у редакції рішення ХХ чергового з’їзду суддів України від 18 вересня 2024 року) передбачено, що суддя як носій судової влади повинен бути прикладом неухильного дотримання принципу верховенства права і вимог закону, присяги судді. Суддя має усвідомлювати постійну увагу суспільства та демонструвати високі стандарти поведінки з метою зміцнення довіри до судової влади та утвердження авторитету правосуддя.

Суддя має докладати зусиль, щоб на думку звичайної розсудливої людини (законослухняної людини, яка, будучи достатньою мірою поінформованою про факти та процеси, що відбуваються, об’єктивно сприймає інформацію та обставини зі сторони) його поведінка відповідала високому статусу посади та не викликала обґрунтованих сумнівів у його доброчесності.

Суддя не повинен допускати поведінки, що створює враження про недотримання ним етичних стандартів судді.

Статтею 7 Кодексу суддівської етики передбачено, що суддя повинен сумлінно і компетентно виконувати покладені на нього обов'язки, вживати заходів для професійного зростання та удосконалення практичних навичок.

Статтею 18 Кодексу суддівської етики визначено, що суддя повинен надавати пріоритет здійсненню правосуддя над усіма іншими видами діяльності.

Бангалорськими принципами поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схваленими Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, передбачено, що довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві. Дотримання етичних норм, демонстрація дотримання етичних норм є невід’ємною частиною діяльності суддів. Суддя дотримується етичних норм, не допускаючи прояву некоректної поведінки під час здійснення будь-якої діяльності, що пов’язана з його посадою.

Постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов’язок прийняти на себе ряд обмежень, і незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов’язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.

Судові функції судді мають пріоритет над усіма іншими видами діяльності.

Суддя присвячує свою професійну діяльність виконанню судових функцій, до яких належать не лише виконання судових та посадових обов’язків у судовому розгляді справи та винесення рішень, а й інші завдання, що стосуються судової посади та діяльності суду.

У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів. Судді повинні гідно поводити себе у приватному житті.

Пунктом 33 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів «Позиція судової влади та її відносини з іншими гілками державної влади в умовах сучасної демократії» визначено, що судді повинні поводитися бездоганно і під час виконання своїх функцій, і в їх особистому житті, бути відповідальними за свою поведінку згідно з вимогами загальноприйнятих норм.

Відповідно до пункту 8 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, повноваження, що надані суддям, тісно пов’язані із цінностями правосуддя, справедливості та свободи. Стандарти поведінки, які застосовуються до суддів, випливають із цих цінностей і є передумовами довіри до здійснення правосуддя.

З огляду на наведене постійна увага з боку суспільства до дій представників судової гілки влади, прагнення громадян мати в державі справедливе правосуддя для забезпечення належного захисту своїх прав покладають на суддю обов’язок бути не лише представником влади, який неухильно дотримується Конституції України, законів України та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а й обов’язок бути людиною з високими стандартами поведінки.

Високі стандарти поведінки полягають у тому, що суддя як на роботі, так і поза її межами, у повсякденному житті, має демонструвати таку поведінку, щоб люди навколо бачили в ньому еталон порядності і справедливості – високоморальну, чесну, стриману, врівноважену людину. При цьому суддя має не лише подавати особистий приклад, а й пропагувати етичну поведінку серед оточення, вимагати етичної поведінки від інших.

Підтримання високих стандартів поведінки вимагає від суддів уникнення створення враження неналежної поведінки – як професійної, так і особистої. Суддя має усвідомлювати, що він представляє судову гілку влади, та не допускати, зі свого боку, поведінки, що може зашкодити авторитету правосуддя.

Суддя повинен поважати закон, дотримуватися його та за будь-яких обставин дбати про те, щоб його дії сприяли зміцненню суспільної довіри до судових органів.

Бездоганна поведінка суддів означає уникнення порушень норм етики та недопущення створення враження їх порушення не лише під час виконання професійних обов’язків, а і в особистому житті.

Недотримання суддею моральних засад суспільства призводить до зниження його авторитету, робить таку поведінку незрозумілою для суспільства, внаслідок чого можуть виникати сумніви щодо незалежності та справедливості суду.

Зазначені обов’язки судді є професійними стандартами, що формують модель поведінки, яку суддя повинен ставити за мету і якої повинен дотримуватися, а невиконання службових обов’язків суддею без поважних причин свідчить про нехтування не лише високими стандартами поведінки, яких повинен дотримуватися суддя, а й мінімальними стандартами поведінки, яких має дотримуватися будь-який працівник.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя констатує, що суддя є центральною та вирішальною фігурою в процесі здійснення правосуддя і виключно в його зоні відповідальності перебуває розгляд справи та винесення рішення.

У пункті 164 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2025 року у справі № 990SCGC/7/24 (провадження 11-74сап24) зазначено, що невиконання службових обов’язків суддею без поважних причин свідчить про нехтування не лише високими стандартами поведінки, яких повинен дотримуватися суддя, а й мінімальними стандартами поведінки, яких має дотримуватися будь-який працівник.

За результатами розгляду дисциплінарної справи встановлено, що протягом багатьох років суддя Соколов О.М. фактично ухилявся від розгляду справи № 57/14959/20-ц.

Встановлено, що суддя Соколов О.М. упродовж майже п’яти років без поважних причин умисно не здійснювався розгляд цивільної справи по суті. Така тривала бездіяльність у межах провадження є грубим порушенням принципу розумного строку розгляду справи, передбаченого статтею 6 Конвенції та статтею 12 ЦПК України. Затягування розгляду справи свідчить про свідоме недотримання суддею засад ефективного, своєчасного та справедливого судового розгляду. При цьому обставини справи свідчать, що таке затягування було не результатом дії обєктивних обставин, а наслідком волевиявлення судді. З погляду звичайної розсудливої людини суддя докладав зусиль, щоб позивач не міг захистити своє право і стан правової невизначеності тривав максимально довго.

Протягом розгляду справи не забезпечувалося технічне фіксування судових засідань, попри обов’язковість такої фіксації згідно зі статтею 247 ЦПК України. Відмова від технічної фіксації є свідомим порушенням процесуального порядку, що істотно обмежує права сторін на реалізацію процесуальних гарантій, зокрема права на перегляд судових рішень.

Встановлено та представником судді не спростовано, що протоколи судових засідань, містять недостовірну інформацію щодо участі сторін у засіданнях. Інформація, вказана в протоколах судових засідань не відповідає фактичним обставинам перебігу судового процесу, а її внесення до офіційних документів було здійснено з метою створення формального уявлення про належне ведення процесу. Це є грубим порушенням процесуального законодавства щодо достовірного відображення ходу судового розгляду.

Представник судді підтвердила, що суддя знайомий з матеріалами справи, а тому не міг не знати, що практично усі протоколи судових засідань не відповідають дійсності. Незважаючи на те, що це є кричущим порушенням, суддя жодним чином не відреагував на це.

Суддею також умисно ігнорувалися подані учасниками процесу клопотання та заяви. Відсутність будь-якої правової оцінки цим процесуальним документам суперечить вимогам статей 43 та 49 ЦПК України. Такі дії порушують засади змагальності та рівності сторін, підривають довіру до об’єктивності та неупередженості судового розгляду.

Сукупність установлених порушень — безпідставне й умисне затягування розгляду справи, свідоме невиконання обов’язку технічної фіксації, внесення недостовірної інформації до протоколів судових засідань, умисне ігнорування клопотань сторін — свідчить про грубе та свідоме нехтування суддею вимогами процесуального законодавства та нормами суддівської етики.

Суддя Соколов О.М. не міг не розуміти важливості забезпечення належного розгляду справи, її значення для сторін.

Нерозгляд судової справи може створити враження про неправомірне сприяння відповідачу у справі або ж про недбалість, безвідповідальність та зневагу до учасників процесу, яке підриває довіру до судової системи. Суспільство очікує, що суддя буде діяти з повагою до учасників процесу і з усвідомленням важливості своєї ролі в системі правосуддя не лише під час відправлення правосуддя, й під час здійснення інших видів своєї діяльності.

Як уже було неодноразово зазначено, ніщо в цій справі не вказує на те, що у судді протягом багатьох років були об’єктивні та непереборні перепони, щоб не забезпечити розгляд справи № 757/14959/20-ц. За такий тривалий час, за умов відсутності нездоланних перешкод та за сумлінного ставлення до своїх обов’язків суддя міг знайти можливості для вчинення цих дій і забезпечити розгляд справи.

Отже, в цій ситуації суддя Соколов О.М. був зобов’язаний дотримуватись елементарних етичних та професійних стандартів: виважено та сумлінно ставитися до результатів своєї діяльності з відправлення правосуддя; його дії мали бути спрямовані на досягнення зміцнення довіри громадян як до конкретного судді, так і до судової системи в цілому для забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів і недопущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.

З огляду на наведене Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що суддя Соколов О.М. вчинив дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» а саме: допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Отже під час розгляду дисциплінарної справи встановлено чіткі та переконливі докази, які з точки зору звичайної розсудливої людини у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність обставин, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Обґрунтування застосування дисциплінарного стягнення

Відповідно до частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини п’ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Згідно з характеристикою, наданою головою Печерського районного суду міста Києва Русланом Козловим «за час роботи суддею Печерського районного суду міста Києва Олексій Соколов зарекомендував себе як досвідчений та кваліфікований суддя.

Належну теоретичну підготовку та практичний досвід застосовує при розгляді судових справ. У професійній діяльності дотримується принципу верховенства Закону. Підтримує професійну компетентність у галузі права на високому рівні. Належним чином виконує обов’язки по відправленню правосуддя, вживаючи усіх необхідних заходів до забезпечення повного, всебічного і об’єктивного розгляду справ. Судові процеси веде з додержанням встановлених Законом вимог, процесуальні документи складає грамотно. До роботи відноситься з бажанням.

Суддя Олексій Соколов працює над підвищенням професійного рівня, постійно вивчає нове законодавство та судову практику. При цьому, охоче ділиться здобутими знаннями з працівниками суду та іншими суддями.

Дисциплінований, сумлінний працівник.

Фактів порушення суддею трудової та виконавчої дисципліни зафіксовано не було, суддя суворо дотримується режиму роботи суду та правил внутрішнього трудового розпорядку.

Здійснює належний контроль за роботою секретаря судового засідання та помічника, вимагає сумлінного виконання ними службових обов’язків.

За час роботи на посаді судді Олексій Соколов до дисциплінарної відповідальності не притягувався».

Рішенням Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 2 грудня 2024 року у справі № 3489/1дп/15-24 суддю Печерського районного суду міста Києва Соколова О.М. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано стягнення у виді попередження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 110 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя вважається таким, що не має дисциплінарного стягнення, якщо протягом шести місяців з дня ухвалення рішення про накладення дисциплінарного стягнення у виді попередження його не буде піддано новому дисциплінарному стягненню та підстава для нового стягнення не матиме місця протягом вказаного строку.

У своєму висновку дисциплінарний інспектор Дробчак Н.В. зазначила, що на момент проведення підготовки справи до розгляду дисциплінарною палатою, суддя Соколов О.М. мав непогашене дисциплінарне стягнення, оскільки станом на 30 квітня 2025 року не сплив шетимісячний строк, визначений пунктом 1 частини першої статті 110 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Станом на день ухвалення рішення Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя 11 червня 2025 року, суддя Соколов О.М. вважається таким, що не має непогашені дисциплінарні стягнення.

Згідно із частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Дії судді утворюють триваючий дисциплінарний проступок та перебувають у межах строку давності притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Визначаючи вид дисциплінарного стягнення, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також враховує, що принцип пропорційності є складовою верховенства права і передбачає, зокрема, що заходи, встановлені нормативно-правовими актами, мають бути спрямовані на досягнення легітимної мети та бути співмірними з нею.

Необхідність урахування принципу пропорційності під час обрання виду дисциплінарного стягнення відповідає принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, для того щоб втручання було виправданим, воно повинно бути «встановленим законом», переслідувати одну або кілька легітимних цілей, бути «необхідним у демократичному суспільстві», тобто пропорційним поставленій меті.

Відповідно до принципу індивідуального підходу, в кожному конкретному випадку питання пропорційності має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, адже те саме обмеження може бути визнане пропорційним в одній ситуації та непропорційним – в іншій. Такий підхід узгоджується із вимогами Європейської хартії про статус суддів, практикою Європейського суду з прав людини та правовими позиціями Конституційного Суду України щодо принципу справедливості, домірності та недопущення формального підходу при застосуванні дисциплінарної відповідальності.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Маноле проти Республіки Молдова» від 18 липня 2023 року Суд зазначив, що звільнення заявниці було єдиним покаранням, яке могло бути застосоване на той час. Це була дуже жорстка міра покарання. Крім того, санкція не була наслідком жодних попередніх заходів, вжитих щодо заявниці. Відповідні міжнародні документи й висновки, а також законодавство та практика держав – членів Ради Європи передбачають, що тест на пропорційність також повинен оцінювати суворість обраної санкції з-поміж інших доступних, з урахуванням змісту й контексту оскаржуваних зауважень.

Будь-яке дисциплінарне стягнення, що накладається на суддю, має бути пропорційним. Звільнення судді повинно застосовуватись лише як крайній захід у винятково серйозних випадках (Висновок № 27 (2024) про дисциплінарну відповідальність суддів Консультативної ради європейських суддів).

Положеннями пункту 5.1 статті 5 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, на яку, зокрема, посилався Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Олександр Волков проти України», встановлено, що шкала санкцій, яка може застосовуватися до суддів, визначається законом і повинна відповідати принципу пропорційності.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено шість видів дисциплінарних стягнень, що дозволяють застосовувати до суддів санкції з урахуванням принципу пропорційності. Реалізація цього принципу також передбачає врахування обставин, що пом’якшують або обтяжують відповідальність, перелік яких не є вичерпним.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину. Категорія справедливості передбачає, що покарання має бути співмірним із тяжкістю злочину. Справедливе застосування норм права – це насамперед недискримінаційний підхід і неупередженість. Це означає не лише відповідність між передбаченим законом складом злочину та межами покарання, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні з тяжкістю й обставинами вчиненого діяння та особою правопорушника.

До критеріїв для застосування найсуворішого дисциплінарного стягнення щодо судді у вигляді подання про звільнення його з посади можна віднести, зокрема, такі обставини:

а) систематичність неправомірних дій судді;

б) наявність у судді непогашених дисциплінарних стягнень;

в) суспільний резонанс справи, що проявився у негативній реакції громадянського суспільства на дії судді;

г) наявність умислу судді на вчинення дисциплінарного проступку, що свідчить про зухвалість його дій;

д) настання негативних наслідків, які перебувають у прямому причинному зв’язку з діянням судді.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що застосування найсуворішого дисциплінарного стягнення щодо судді у вигляді подання про звільнення з посади є виправданим і відповідатиме принципу пропорційності за умови наявності в сукупності всіх вищезазначених критеріїв.

Таким чином Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає, що під час розгляду дисциплінарної справи встановлено, що дисциплінарний проступок судді має триваючий та систематичний характер; під час розгляду справи виявлено переконливі докази та встановлено, що дисциплінарні правопорушення вчинені суддею умисно, з повним усвідомленням можливих наслідків.

При цьому на день розгляду справи суддя Соколов О.М. вважається таким, що не має непогашених дисциплінарних стягнень. За результатами перевірки інформації з джерел масової інформації не виявлено суспільного резонансу, а дисциплінарна скарга та інші досліджені матеріали не містять відомостей про те, що дії судді призвели до конкретних негативних наслідків для сторін у справі, окрім тривалого розгляду справи та відсутності судового рішення.

На переконання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, застосування до судді Печерського районного суду міста Києва Соколова О.М. дисциплінарного стягнення, передбаченого пунктом 6 частини першої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є надмірно суворим, а тому не відповідатиме легітимній меті та не буде пропорційним переслідуваній меті.

Застосування дисциплінарного стягнення, передбаченого пунктом 5 частини першої статті 109 зазначеного Закону, є неможливим, оскільки суддя Соколов О.М. є суддею суду першої інстанції.

Застосування дисциплінарного стягнення, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає недоцільним, оскільки воно передбачає тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя. Це зумовить необхідність проведення повторного автоматизованого розподілу справ, які перебувають у провадженні судді Соколова О.М. та призведе до збільшення строків розгляду справ, а в окремих випадках – до необхідності їх повторного розгляду з початку.

За інформацією щодо нормативів навантаження на суди за I квартал 2025 року, розміщеною на офіційному сайті Ради суддів України (https://rsu.gov.ua/mzs-2025_1-maps), чисельність суддів Печерського районного суду міста Києва згідно з рішенням Вищої ради правосуддя становить 36 осіб, а кількість суддів із повноваженнями станом на 31 березня 2025 року – лише 21, при нормативній чисельності – 80.

Отже, ухвалення рішення про застосування дисциплінарного стягнення, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», може спричинити негативні наслідки у вигляді додаткового навантаження на інших суддів, що, своєю чергою, суперечитиме легітимній меті дисциплінарного провадження.

Визначаючи вид дисциплінарного стягнення, що має бути застосований до судді Соколова О.М. за вчинення дисциплінарних проступків, визначених підпунктами «а», «в» пункту 1 та пунктами 2, 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ураховуючи, з одного боку, позитивну характеристику судді, а з іншого – умисний характер дій судді, неодноразове безпідставне створення перешкод у розгляді заяв та клопотань, безпідставне ухилення судді від здійснення правосуддя протягом майже п’яти років, нездійснення фіксування судового процесу, що може впливати на загальне сформоване переконання скаржника та суспільства про ефективність судового захисту, тривалість порушень строків, наслідки бездіяльності, яка призвела в сукупності до втрати можливості особою реалізувати своє право на судовий захист, а також значний стаж роботи Соколова О.М. на посаді судді (на день розгляду цієї справи − понад 15 років), інформацію щодо кількості розглянутих суддею судових справ і матеріалів, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає пропорційним і достатнім застосування до судді Соколова О.М. дисциплінарного стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

На підставі викладеного, керуючись статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктами 13.40–13.44 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

вирішила:

притягнути суддю Печерського районного суду міста Києва Соколова Олексія Михайловича до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

Рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, установлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

 

 

Головуючий на засіданні

Другої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя

 

 

Члени Другої Дисциплінарної

палати Вищої ради правосуддя