Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Маселка Р.А., членів Бурлакова С.Ю, Мельника О.П., розглянувши висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Дробчак Н.В. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 20 травня 2025 року (вх. № С-333/2/7-25) надійшла дисциплінарна скарга Сторча Ігоря Михайловича стосовно судді Херсонського окружного адміністративного суду Войтовича Івана Івановича (відряджений до Київського окружного адміністративного суду) під час розгляду справи № 320/23331/24.
Автор скарги вказує, що у травні 2024 року звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА1 за рахунок виплати з 1 січня 2018 року - 50% суми підвищення пенсії та з 1 січня 2019 року - 75% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року;
- зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві провести перерахунок і виплату пенсії ОСОБА1 з 1 січня 2018 року з урахуванням 100% суми підвищення, визначеного станом на 1 березня 2018 року в повному розмірі, без урахування розстрочки, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» № 103 від 21 лютого 2018 року, з урахуванням проведених раніше виплат.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 червня 2024 року, суддя Київського окружного адміністративного суду Войтович І.І. відкрив провадження у справі та вирішив здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Однак станом на дату подання дисциплінарної скарги стосовно дисциплінарного проступку судді адміністративна справа суддею не розглянута та рішення по ній не прийнято протягом 11 місяців, що складає майже рік.
Скаржник зазначає, що 23 січня 2025 року та 28 березня 2025 року звертався до суду з клопотаннями про прискорення розгляду справи та прийняття по ній судового рішення, однак суд залишив їх поза увагою.
Автор скарги посилається на те, що в діях судді Київського окружного адміністративного суду Войтовича І.І. наявні ознаки безпідставного невжиття суддею заходів щодо розгляду справи, зволіканням протягом строку, встановленого законом та затягування її розгляду на термін понад 11 місяців, що напряму пов’язано з обмеженням конституційних прав позивача в доступі до правосуддя у справі незначної важкості. В наслідок бездіяльності судді Київського окружного адміністративного суду Войтовича І. І. порушено гарантовані статтею 6 Конвенції прав позивача.
З урахуванням вказаного скаржник просить притягнути суддю до дисциплінарної відповідальності за ознаками складів дисциплінарних проступків, що передбачені підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Процедура розгляду дисциплінарної скарги
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами Вищої ради правосуддя від 20 травня 2025 року, зазначену дисциплінарну скаргу передано дисциплінарному інспектору Дробчак Наталії Володимирівні для проведення перевірки.
За результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги дисциплінарним інспектором Вищої ради правосуддя – доповідачем Дробчак Н.В. складено висновок від 12 червня 2025 року з пропозицією про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, оскільки дисциплінарна скарга не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді та посилання на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарного проступку судді (пункти 2, 3 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).
Розглянувши висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Дробчак Н.В., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила таке.
1.Інформація про призначення судді
Указом Президента України від 23 травня 2013 року № 302/2013 Войтовича Івана Івановича призначено на посаду судді Херсонського окружного адміністративного суду у межах п'ятирічного строку.
Указом Президента України від 17 квітня 2019 року № 148/2019 Войтовича Івана Івановича призначено на посаду судді Херсонського окружного адміністративного суду безстроково.
Рішенням Голови Верховного Суду від 22 серпня 2022 року № 387/0/149-22 Войтович Іван Іванович відряджений до Київського окружного адміністративного суду для здійснення правосуддя з 29 серпня 2022 року.
2.Інформація про судову справу
У травні 2024 року ОСОБА1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 травня 2024 року справу передано для розгляду судді Войтовичу І.І. (унікальний номер справи № 320/23331/24, провадження № П/320/23331/24).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 червня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.
Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Станом на дату складання цього висновку, на офіційному вебсайті «Судова влада України» у розділі «Стан розгляду справ» міститься інформація за 27 травня 2025 року про стадію розгляду та вказано, що справу «розглянуто».
Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру судових рішень:
- ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року провадження в адміністративній справі №320/23331/24 за позовом ОСОБА1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії закрито в частині позовних вимог за період з 05 березня 2019 року по 31 грудня 2019 року;
- рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА1 за рахунок виплати з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - 50% суми підвищення пенсії, а з 1 січня 2019 року по 1 березня 2019 року - 75% суми підвищення до пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» № 103 від 21 лютого 2018 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити ОСОБА1 пенсію за період з 1 січня 2018 року по 4 березня 2019 року з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року, без урахування поетапності виплати підвищення перерахованої пенсії, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» № 103 від 21 лютого 2018 року, з урахуванням виплачених сум. У задоволенні інших вимог відмовлено.
Висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя
Пунктом 7 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.
Відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати та вирішувати судові справи відповідно до закону із дотриманням засад і правил судочинства.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 7 цього Закону кожному гарантується захист його прав та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини розумність тривалості судового провадження оцінюється в світлі обставин справи: поведінка заявника, інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (до прикладу, рішення у справах «Юртаєв проти України» від 31 січня 2006 року, «Смірнова проти України» від 8 листопада 2005 року, «Матіка проти Румунії» від 2 листопада 2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 5 лютого 2004 року, «Вергельський проти України» від 12 березня 2009 року та інші).
Одним із основних принципів адміністративного судочинства, визначених КАС України, є розумність строків розгляду справи судом.
Частиною другою статті 119 КАС України встановлено, що строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню адміністративного судочинства.
Відповідно до статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Провадження у справі № 320/23331/24 відкрито 13 червня 2024 року, однак рішення ухвалено лише 27 травня 2025 року, що перевищує встановлений статтею 258 КАС України шістдесяти денний строк.
Недотримання строків розгляду справ судом порушує засади здійснення судочинства, гарантовані законами та Конституцією України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади. Строки встановлені процесуальним законом, є обов’язковими як для учасників судових процесів, так і для судів, і їх дотримання є одним із завдань судочинства.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження у зв’язку із безпідставним затягуванням або невжиттям суддею заходів щодо розгляду справи протягом строку, встановленого законом.
Однак слід зауважити, що важливим елементом для встановлення відомостей про ознаки дисциплінарного проступку є очевидна безпідставність недотримання строків розгляду заяви. Сам лише факт недотримання строку, встановленого законом для розгляду заяви не може автоматично вказувати на наявність підстави для дисциплінарної відповідальності судді.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № П/9901/137/18 (800/426/17) протиправну бездіяльність суб’єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов’язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та /або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб’єкта владних повноважень, були об’єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов’язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов’язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.
Самі по собі строки поза зв’язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розглядалися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.
Отже, обов’язковою умовою для встановлення у діях судді ознак вказаного дисциплінарного проступку є встановлення обставин, які свідчать, що таке мало місце у зв’язку із безпідставним невчиненням суддею дій, спрямованих на забезпечення розгляду справи протягом строку, встановленого законом або умисним вчиненням дій, що мали наслідком затягування строків розгляду справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 жовтня 2019 року в справі № 11-638сап19 наголосила, що під час кваліфікації дій судді як безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви Вища рада правосуддя та її дисциплінарний орган мають проаналізувати доводи судді про те, що з урахуванням кількості справ, які перебувають у його провадженні, навіть за найменших витрат робочого часу (одна година на кожну справу), він об’єктивно не мав можливості дотриматися цих строків.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 24 листопада 2020 року № 3237/0/15-20 визначено показники середньої тривалості розгляду судових справ при ухваленні рішень та здійсненні заходів з питань організаційного забезпечення діяльності судів.
Відповідно до вказаних показників середній час, необхідний для розгляду окружними адміністративними судами судових справ і матеріалів становить: адміністративного судочинства – 597 хвилин (9,95 годин), окремі процесуальні питання 197 хвилин.
Відповідно до даних про показники часу, необхідного для розгляду справ і матеріалів, які надійшли до місцевих адміністративних судів та орієнтовної нормативної чисельності суддів, що міститься на сайті Ради суддів України до Київського окружного адміністративного суду:
за 2024 рік надійшло справ та матеріалів - 70 023; чисельність суддів відповідно до рішення ВРП - 25; чисельність суддів з повноваженнями станом на 31 грудня 2025 - 29; нормативний час необхідний для розгляду справ і матеріалів - 617 481 год; чисельність суддів за нормативами - 377;
за І квартал 2025 року надійшло справ та матеріалів - 16 312; чисельність суддів відповідно до рішення ВРП - 25; чисельність суддів з повноваженнями станом на 31 березня 2025 - 29; нормативний час необхідний для розгляду справ і матеріалів - 145 648 год; чисельність суддів за нормативами - 355.
Згідно наданої Київським окружним адміністративним судом Інформації про основні показники здійснення судочинства:
-за період з січня 2024 року по червень 2024 року на розгляді в судді Войтовича І. І. перебувало справ і матеріалів 2 939, із них надійшло у звітному періоді – 1 188, розглянуто – 593, фактично відпрацьований час 4,5;
-за період з січня 2024 року по грудень 2024 року на розгляді в судді Войтовича І. І. перебувало справ і матеріалів 4 256, із них надійшло у звітному періоді – 2 429, розглянуто – 1 200, фактично відпрацьований час 8,8;
-за період з січня 2025 року по квітень 2025 року на розгляді в судді Войтовича І. І. перебувало справ і матеріалів 3 756, із них надійшло у звітному періоді – 737, розглянуто – 463, фактично відпрацьований час 2,9.
З урахуванням наданої інформації за період з червня 2024 року по квітень 2025 року суддею розглянуто 1 070 справ.
Відповідно до наданої Київським окружним адміністративним судом Інформації щодо перебування судді Войтовича І. І. у відпустках та на лікарняному у період з 1 червня 2024 року по 30 травня 2025 року встановлено, що:
у 2024 році суддя Войтович І. І. перебував у відпустці з 24 червня 2024 року по 28 червня 2024 року (Наказ № 127 – ктм/гс від 17 червня 2024 року), 2 серпня 2024 року (Наказ № 172 – ктм/гс від 1 серпня 2024 року), з 20 серпня 2024 року по 18 вересня 2024 року (Наказ № 177 – ктм/гс від 5 серпня 2024 року), з 8 листопада 2024 року по 11 листопада 2024 року (Наказ № 244 – ктм/гс від 7 листопада 2024 року), з 25 грудня 2024 року по 8 січня 2025 року (Наказ № 260 – ктм/гс від 18 листопада 2024 року) – всього 41 робочих дні;
у 2025 році суддя Войтович І. І. перебував у відпустці з 20 лютого 2025 року по 21 лютого 2025 року (Наказ № 29 – ктм/гс від 419 лютого 2025 року), з 17 квітня 2025 року по 1 травня 2025 року (Наказ № 63 – ктм/гс від 4 квітня 2025 року), з 2 травня 2025 року по 11 травня 2025 року (Наказ № 64 – ктм/гс від 4 квітня 2025 року) – всього 19 робочих дні;
у 2025 році суддя Войтович І. І. перебував на лікарняному з 24 лютого 2025 року по 26 лютого 2025 року (номер ЛН №16012362-2029749179-1.1) – всього 3 робочих дні.
Всього за період з 1 червня 2024 року по 31 травня 2025 року – 260 робочих днів, з яких 63 суддя фактично був відсутній з поважних причин.
Враховуючи показники середньої тривалості розгляду справ, визначені рішенням Вищої ради правосуддя від 24 листопада 2020 року № 3237/0/15-20 та показники роботи судді Войтовичу І.І. за період з червня 2024 року по травень 2025 року, можна дійти висновку про надмірним навантаження судді Войтовичу І. І.
Крім того, Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ/Суд) у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи з урахуванням її складності, поведінки заявника та відповідних органів (див., наприклад, рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v. France) [ВП], заява № 25444/94, §67, ECHR 1999-II).
Поряд з цим Суд (рішення у справі «Кормачова проти Росії», заява № 53084/99, §54) зауважував, що на держави-учасниці покладено обов’язок організувати свою правову систему таким чином, щоб їхні суди гарантували кожному право на винесення остаточного рішення в межах розумного строку при розгляді спору щодо цивільних прав та обов’язків (див. рішення у справі Frydlender). Спосіб, яким держава-учасниця забезпечує механізми реалізації цього обов’язку − чи шляхом збільшення числа суддів, чи шляхом встановлення строків розгляду справ, або ж іншими методами − визначається розсудом держави. Якщо ж держава-учасниця дозволяє зволікання у судових розглядах з порушенням «розумного строку», передбаченого пункту 1 статті 6 Конвенції, і не вживає жодних заходів для прискорення розгляду, вона підлягає відповідальності за таку затримку (див. рішення у справі «Prіce and Lowe v. the Unіted Kіngdom»). Аналогічні за змістом висновки щодо позитивного обов’язку Держави організовувати судову систему, щоб вона відповідала усім вимогам викладено у рішеннях Суду «Абдоелла проти Нідерландів», заява № 12728/87, §24; «Доббертін проти Франції», заява № 13089/87, §44, «Муті проти Італії», заява № 14146/88, № §15).
Варто зауважити, що стаття 15 Конвенції надає можливість Державам – Договірним Сторонам – відступати від своїх зобов’язань за Конвенцією під час війни. Зокрема, під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов’язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов’язанням згідно з міжнародним правом. Наведене вище положення не може бути підставою для відступу від статті 2, крім випадків смерті внаслідок правомірних воєнних дій, і від статей 3, 4 (пункт 1) і 7.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Наразі строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
28 лютого 2022 року Генерального секретаря ООН поінформовано про Указ Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64/2022 «Про введення воєнного стану» та ухвалення Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», а також надіслані роз’яснення щодо обсягу застосування відступу (відповідна нотифікація розміщена за посиланням https://treaties.un.org/doc/Publication/CN/2022/CN.65.2022-Eng.pdf).
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження судів.
За таких обставин судочинство в Україні здійснюється в умовах воєнного стану з врахуванням особливостей, визначених статтею 15 Конвенції, а формат роботи судів, суддів та апаратів судів зазнав суттєвих змін, зумовлених особливостями воєнного стану, що потребує значного часу для адаптації до роботи в нових умовах.
Тобто існують достатні підстави вважати, що військові дії, запровадження воєнного стану в Державі не сприяє та фактично перешкоджає у роботі державним органам, в тому числі судам щодо виконання функції з відправлення правосуддя, а відповідні зміни у роботі суду, що були запроваджені для забезпечення безпеки громадян могли впливати, частково обмежувати права учасників судового процесу, зокрема щодо забезпечення розумного строку розгляду справи, можливості бути поінформованими про хід судового процесу та його результати, строків виготовлення умотивованого судового рішення та вчинення інших процесуальних дій.
У період з 1 червня 2024 року по 30 травня 2025 року у м. Києві було оголошено повітряну тривогу 572 рази, середня тривалість яких склала – 2 год 05 хв.
Вказані обставини суттєво впливають на здійснення судочинства у встановлені законом строки.
Таким чином резюмуючи викладене, суддею Київського окружного адміністративного суду Войтовичем І.І. не дотримано строків розгляду справи №320/23331/24 з об’єктивних і незалежних від нього причин, а саме, у зв’язку із надмірним навантаженням судді та запровадження на території України воєнного стану, а тому вказані обставини свідчать про відсутність умислу чи недбалості з боку судді.
Підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження за умисну чи внаслідок недбалості незаконну відмову в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.
Відповідно до статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Незаконною відмовою в доступі до правосуддя порушуються передбачені у статті 55 Конституції України права на судовий захист, оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення статті 55 Конституції України, зазначив: «Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене».
У постанові від 30 січня 2020 року Велика Палата Верховного Суду вказала на необхідність встановлення наявності причинно-наслідкового зв’язку між порушенням норм процесуального права та наслідками діянь судді як необхідної умови кваліфікації дій судді за підпунктом «а»: «… відповідно до наведеної вище норми підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII для кваліфікації проступку, за який суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження, необхідно, щоб порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків. Тобто передбачений законодавцем дисциплінарний проступок (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII) має пряму вказівку на фактичне настання певного наслідку, який повинен бути встановленим при притягненні судді до дисциплінарної відповідальності (при застосуванні вказаної норми). Наслідки вчинення певних дій у кожному конкретному випадку мають бути встановлені і поставлені у вину суб’єктові дисциплінарного правопорушення, якщо між його діянням і наслідками існує причиновий зв’язок».
Керуючись вказаними висновками Верховного Суду, слід зазначити, що дисциплінарна скарга не містить посилань та Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не встановлено яким саме чином дії судді унеможливили реалізацію процесуальних прав та обов’язків скаржника чи інших осіб.
Підсумовуючи викладене, Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не встановлено обставин, які б свідчили про допущення суддею Войтовичем І. І. дій, що можуть свідчити про безпідставне затягування ним строків розгляду справи № 320/23331/24 чи невжиття заходів щодо її розгляду. Разом з тим встановлено, що всупереч вимогам статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарна скарга не містить конкретних відомостей про наявність у поведінці судді Войтовича І.І. ознак дисциплінарного проступку, що, відповідно до положень статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є підставою для дисциплінарної відповідальності судді.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику, якщо вона не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді.
У зв’язку з викладеним, керуючись статтями 43, 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
дисциплінарну скаргу дисциплінарну скаргу Сторча Ігоря Михайловича стосовно судді Херсонського окружного адміністративного суду Войтовича Івана Івановича (відряджений до Київського окружного адміністративного суду) залишити без розгляду та повернути скаржнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної палати Вищої
ради правосуддя
Члени Другої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя
Олексій МЕЛЬНИК
