Акт ВРП

Вища рада правосуддя розглянула проєкт Закону «Про внесення змін до статті 25 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”», реєстраційний № 13429, унесений 26 червня 2025 року на розгляд Верховної Ради України народними депутатами України Геращенко І.В., Синюткою О.М. та іншими.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтями 3, 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя

 

вирішила:

 

1. Затвердити консультативний висновок щодо проєкту Закону «Про внесення змін до статті 25 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”», реєстраційний № 13429, унесеного 26 червня 2025 року на розгляд Верховної Ради України народними депутатами України Геращенко І.В., Синюткою О.М. та іншими.

2. Надіслати консультативний висновок до Верховної Ради України.

 

 

 

 

Голова Вищої ради правосуддя                                                                                                                                                                                                                                                                                                          Григорій УСИК

 

 

 

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

Рішення Вищої ради правосуддя

10 липня 2025 року № 1448/0/15-25

КОНСУЛЬТАТИВНИЙ ВИСНОВОК

щодо законопроєкту № 13429

 

1. Проєкт Закону «Про внесення змін до статті 25 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”», реєстраційний номер № 13429 (далі – законопроєкт № 13429), унесений 26 червня 2025 року на розгляд Верховної Ради України народними депутатами України Геращенко І.В., Синюткою О.М. та іншими.

Згідно із пояснювальною запискою законопроєкт № 13429 має на меті забезпечити наповнення Збройних Сил України, інших військових формувань, створених відповідно до законів України, в умовах воєнного стану, кваліфікованим та умотивованим особовим складом з числа частини співробітників правоохоронних органів, що дасть змогу зміцнити обороноздатність держави.

 

2. Вища рада правосуддя відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

Вища рада правосуддя усвідомлює надзвичайну важливість зміцнення обороноздатності України в умовах повномасштабної збройної агресії, наголошуючи на пріоритетності всебічної підтримки Збройних Сил України, розвитку національного військово-промислового потенціалу та консолідації зусиль усього суспільства для забезпечення стійкості й безпеки держави, однак зазначає, що окремі положення законопроєкту № 13429 містять високі ризики, які матимуть негативний вплив на незалежність і ефективність системи правосуддя.

 

3. Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження, статус, порядок діяльності та засади організації Вищої ради правосуддя встановлено Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

Стаття 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» регламентує, що Вища рада правосуддя як найвищий конституційний орган у системі судоустрою діє для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Ефективність і якість судочинства, діяльності судової системи – невід’ємні складники якості та ефективності функціонування держави загалом, адже судова влада – частина державної влади.

Реформи фундаментальних державних інститутів, наприклад судової влади, слід проводити лише після належного аналізу поточної ситуації та можливого впливу нового законодавства. Вони повинні бути прийняті після консультацій з основними зацікавленими сторонами на основі принципів прозорості та всеосяжності, і їх внесок має бути важливим для підготовки збалансованого та ефективного законодавства у цих галузях^[1].

 

4. Законопроєктом № 13429 пропонується внести зміни до статті 25 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», встановивши, зокрема, що бронюванню підлягають:

в органах державної влади, інших державних органах, а також на штатних посадах патронатних служб державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, усі військовозобов’язані, крім Національної поліції України, Державного бюро розслідувань, органів прокуратури, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Служби судової охорони, установ системи правосуддя та органів досудового розслідування;

в органах прокуратури (крім підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, які підлягають бронюванню у кількості 100 відсотків військовозобов’язаних), у Національній поліції України, Державному бюро розслідувань, Бюро економічної безпеки України, Державній кримінально-виконавчій службі України, Службі судової охорони, в установах системи правосуддя та органах досудового розслідування – не більше 50 відсотків кількості військовозобов’язаних у зазначених органах.

Вища рада правосуддя вважає такі законодавчі зміни в частині, що стосується питання бронювання співробітників Служби судової охорони та працівників установ системи правосуддя, недоцільними та зазначає про таке.

В Україні вже понад три роки тривають воєнні дії через повномасштабне вторгнення російської федерації на територію суверенної держави.

Конституція України містить низку фундаментальних щодо здійснення державної влади положень, за якими: права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (частина друга статті 3); ніхто не може узурпувати державну владу (частина четверта статті 5); державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (стаття 6); в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (стаття 8); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).

Названі конституційні приписи, перебуваючи у взаємозв’язку, відображають фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмеження державної влади з метою забезпечення прав і свобод людини та зобов’язують наділених державною владою суб’єктів діяти виключно відповідно до установлених Конституцією України цілей їх утворення.

Здійснення державної влади відповідно до вказаних конституційних приписів, зокрема на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, завдяки визначеній Основним Законом України системі стримувань і противаг забезпечує стабільність конституційного ладу, запобігає узурпації державної влади та узурпації виключного права народу визначати і змінювати конституційний лад в Україні[2].

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Статтями 55, 64 Основного Закону України регламентовано, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 63 Основного Закону України, зокрема не може бути обмежене право на доступ до правосуддя.

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

Згідно зі статтею 12² Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, установлені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Для гарантування конституційного порядку, нормального функціонування держави з метою утвердження прав і свобод людини і забезпечення гідних умов життя Конституція України передбачає структуровану, багаторівневу, ієрархічну систему органів державної влади, які наділені відповідною компетенцією, мають свій предмет відання та владні повноваження. Здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову передбачає, що кожний орган державної влади має належати до однієї з гілок влади (законодавчої, виконавчої чи судової) або мати особливий статус, окремо визначений Основним Законом України.

У Конституції України встановлено, які з органів державної влади за своїми повноваженнями або функціональним призначенням є єдиними в державі, і визначено їх найменування та порядок формування (зокрема, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Вища рада правосуддя, Національний банк України, Рахункова палата), а які з них належать до певної системи і можуть бути кількісно і якісно змінені (утворені, реорганізовані, ліквідовані) відповідно до Конституції України (зокрема, суди, органи виконавчої влади). Тобто Основним Законом України передбачено обов’язковість існування одних органів державної влади і можливість утворення інших, чітко визначено суб’єктів і порядок формування кожного органу державної влади, сферу його діяльності та/або предмет відання.

Закріплення такої гнучкої, але водночас чітко визначеної системи органів державної влади зумовлене необхідністю задоволення потреб державного та суспільного життя країни, які постійно змінюються, і забезпечення цілісності внутрішньої структури держави[3].

Ефективність і якість судочинства, діяльності судової системи – невід’ємні складові якості та ефективності функціонування держави загалом, адже судова влада – частина державної влади.

Судова влада – це самостійна галузь державної діяльності та окрема гілка державної влади, в межах якої ключову роль відіграють суди. Відповідно до статті 124 Конституції України саме судам надано виключне повноваження здійснювати правосуддя в Україні. Метою діяльності судової влади є відновлення справедливості законним шляхом у спосіб ухвалення обґрунтованих судових рішень та забезпечення їх виконання.

Водночас змістовне наповнення поняття судової діяльності в широкому розумінні не обмежується лише здійсненням судами своїх повноважень у процесуальний спосіб. Воно виходить за формальні межі процесу як такого та охоплює питання організації судової влади загалом, суддівського самоврядування, структури й функціонування судової системи, її фінансування, взаємовідносин судів та органів судової влади з органами законодавчої та виконавчої влади, правил призначення суддів, їхньої кар’єри, поведінки, дисциплінарної відповідальності та звільнення тощо. Усі ці складові формують єдиний механізм, призначений забезпечувати ефективність і доступність судової системи.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов’язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред’являється особі.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав[4]. Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його «цивільних прав та обов’язків». Отже, у статті 6 представлено «право на суд», разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле[5]. «Право на суд» та право на доступ не є абсолютними. Права можуть бути обмежені, але лише таким способом та до такої міри, що не порушують зміст цих прав[6].

Європейський суд з прав людини акцентував на тому, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання і держава не повинна чинити правових чи практичних перешкод для реалізації цього права.

Вища рада правосуддя наголошує, що під час дії воєнного стану суди та органи системи правосуддя виконують надважливу державну функцію – здійснення правосуддя, яке покликане на виконання вимог статті 6 Конвенції захищати права людей, забезпечуючи доступ до правосуддя.

Апарати судів та секретаріати органів системи правосуддя, зокрема Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації України, здійснюють організаційне забезпечення роботи суду, органів суддівського врядування, спрямоване на організацію діяльності щодо здійснення правосуддя, створення необхідних умов для реалізації прав і виконання обов’язків учасників судового процесу, забезпечення функціонування суду як державної установи.

За наявною інформацією, із 2022 року до 2025 року (станом на червень цього року) постійно збільшується кількість вакантних посад в апаратах судів унаслідок звільнень працівників патронатної служби та державних службовців.

Зокрема, у 2022 році кількість вакантних посад помічника голови суду, заступника голови суду, секретаря судової палати, судді становила 1073 посади; у 2023 році – 1239 посад; у 2024 році – 1284 посади; у 2025 році (станом на червень) – 1220 посад.

Згідно із приписами Конституції України незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов’язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника.

Вища рада правосуддя також наголошує, що без працівників апаратів судів усіх інстанцій та юрисдикцій, працівників секретаріатів органів системи правосуддя, зокрема Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації України, як державних службовців, так і працівників патронатної служби, належне правосуддя є неможливим, особливо в умовах гострого кадрового дефіциту суддівського корпусу.

З огляду на наведене, пропонуємо не змінювати конструкцію статті 25 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» положенням про те, що бронюванню підлягають військовозобов’язані, які працюють або проходять службу в судах.

Безумовно, повноважність та безперервність функціонування судової влади в Україні забезпечує цілісна система правосуддя (суди, а також органи та установи, які забезпечують їх функціонування). З огляду на це має бути максимально збереженим кадровий склад усієї системи правосуддя. Здійснення конституційної функції правосуддя забезпечують не лише судді, а й працівники системи правосуддя – помічники суддів, членів Вищої ради правосуддя, інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, секретарі судових засідань, співробітники Державної судової адміністрації України, державні службовці Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України тощо.

Повноцінне функціонування системи правосуддя України неможливе без безперервного здійснення діяльності судами України, Вищою радою правосуддя, Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, Державною судовою адміністрацією України. Зазначене є однією із ключових умов вступу України до Європейського Союзу.

З огляду на наведене, ураховуючи важливість недопущення порушення принципів безперервності здійснення правосуддя, правової визначеності, доступу громадян до правосуддя та укріплення в Україні принципу верховенства права, Вища рада правосуддя вважає, що законодавча ініціатива, викладена в законопроєкті № 13429, може створити вкрай незадовільну кадрову ситуацію в судах України і органах та установах системи правосуддя, оскільки як патронатна служба, так і державні службовці системи правосуддя України відіграють надважливу роль у її належному функціонуванні.

Щодо положень законопроєкту № 13429, які стосуються бронювання співробітників Служби судової охорони, Вища рада правосуддя наголошує на такому.

Згідно з Рекомендацією № 12 (1994) «Незалежність, дієвість та роль суддів», схваленою Комітетом Міністрів Ради Європи 13 жовтня 1994 року, для гарантії безпеки суддів мають бути вжиті всі належні заходи, зокрема, в приміщенні суду має бути присутня охорона, або правоохоронні органи мають охороняти суддів, яким можуть серйозно погрожувати або вже погрожують.

Відповідно до пункту 38 Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року, необхідно вжити всіх необхідних заходів для гарантування безпеки суддів. До цих заходів належить захист судів і суддів, які можуть стати чи вже стали жертвами погроз або актів насильства.

Згідно з пунктом 10 частини п’ятої статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» незалежність судді забезпечується визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім’ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

Статтею 160 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу здійснює Служба судової охорони.

Окрім того, відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про національну безпеку України» Служба судової охорони входить до складу сектору безпеки і оборони.

Вища рада правосуддя зауважує, що мобілізація військовозобов’язаних співробітників Служби судової охорони протягом 2024 року мала негативні наслідки, що вплинуло на стан здійснення охорони судів та забезпечення безпеки учасників судового процесу, і така тенденція зберігається. Зокрема, у 2024 році внаслідок мобілізаційних заходів тимчасово залишалися без охорони чотири місцеві загальні суди в Івано-Франківській, Одеській та Херсонській областях, а 43 приміщення судів переведено з добового режиму охорони на денний.

Одним із негативних наслідків зміни режиму охорони з добового на денний (через мобілізацію співробітників Служби судової охорони) стала подія в Корабельному районному суді міста Миколаєва. Зокрема, 5 січня 2025 року, близько 20:50, скориставшись відсутністю співробітників Служби судової охорони, дві невідомі особи, розбивши молотком скло у вікні приміщення суду, закинули всередину легкозаймистий саморобний виріб. Унаслідок цього частина приміщення вигоріла, майно суду та комунікації пошкоджено.

Крім цього, потенційну небезпеку для життя і здоров’я суддів, працівників суду та учасників судового процесу за відсутності в суді співробітників Служби судової охорони становить значне збільшення обігу зброї та боєприпасів, зокрема незаконного, через ведення на території України воєнних (бойових) дій. За період дії правового режиму воєнного стану завдяки вжиттю превентивних заходів співробітники територіальних підрозділів Служби судової охорони не допустили пронесення до приміщень судів понад 550 тис. одиниць потенційно небезпечних речей і предметів, зокрема: 8 гранат, майже 35 тис. одиниць зброї та 249 тис. одиниць боєприпасів.

Станом на сьогодні фактична чисельність співробітників підрозділів (взводів) особистої безпеки суддів та швидкого реагування свідчить про загрозу неналежного виконання покладених на них завдань і функцій, зокрема забезпечення визначених чинним законодавством гарантій безпеки суддів.

Як наслідок, існує також ризик невиконання повною мірою гарантій безпеки суддів Вищого антикорупційного суду стосовно забезпечення їхньої особистої безпеки та особистої безпеки членів їхніх сімей і збереження їхнього майна, які визначені статтею 10 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд».

За наявною станом на 30 червня 2025 року інформацією, загальна кількість працівників, звільнених зі Служби судової охорони становила: у 2022 році – 985 осіб; у 2023 році – 1076 осіб; у 2024 році – 1094 особи; у 2025 році (січень – червень) – 355 осіб.

Загалом за зазначений період зі Служби судової охорони звільнилися 3510 працівників.

Крім того, існує висока ймовірність збільшення кількості випадків втручання в діяльність суддів щодо здійснення правосуддя, що, своєю чергою, може призвести до ускладнення в реалізації права осіб на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції.

Вища рада правосуддя зауважує, що безпека суддів та охорона приміщень судів є однією зі складових гарантій незалежності суддів зокрема та системи правосуддя загалом.

Недотримання цієї гарантії матиме наслідком звуження права осіб на ефективний судовий захист, що не відповідатиме європейським стандартам здійснення правосуддя, а також стане перешкодою у виконанні Україною зобов’язань перед Європейським Союзом у частині утвердження верховенства права.

Міжвідомча робоча група з питань організації призову військовозобов’язаних громадян на військову службу під час мобілізації, утворена згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18 червня 2024 року № 707, розглянула пропозиції щодо збільшення обсягів бронювання військовозобов’язаних Служби судової охорони (протокол від 2 квітня 2025 року № 11) та відповідно до пункту 6 Порядку бронювання військовозобов’язаних під час воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 року № 76 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2024 року № 1332), Міністр оборони України ухвалив рішення від 5 квітня 2025 року № 3492/у/2 щодо збільшення обсягів бронювання військовозобов’язаних Служби судової охорони понад встановлені 50 відсотків на 30 відсотків (за умови, що до 31 березня 2025 року відсоток заброньованих військовозобов’язаних становив не більше 50 відсотків).

Вища рада правосуддя вважає, що законодавча процедура має передбачати послідовні взаємопов’язані дії всіх її суб’єктів, що забезпечує поступальний розвиток і вдосконалення чинного законодавства.

З огляду на наведене Вища рада правосуддя вважає, що окремі положення законопроєкту № 13429 становлять загрозу незалежності функціонування судової влади, порушують засади здійснення правосуддя та створюють бар’єри для повноцінного доступу громадян до правосуддя, що суперечить принципам верховенства права та демократичної, правової держави, тому просить урахувати викладену позицію під час процедури розгляду законопроєкту № 13429.

 

З огляду на зазначене Вища рада правосуддя не підтримує законопроєкт № 13429 у частині, що стосується питання бронювання співробітників Служби судової охорони та працівників органів та установ системи правосуддя.