Акт ВРП

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя (далі – Друга Дисциплінарна палата ВРП), у складі головуючого – Маселка Р.А., членів Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлакова С.Ю., Ковбій О.В., Мельника О.П., розглянувши висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача (далі – дисциплінарного інспектора ВРП – доповідача) Кабанця О.О., складений за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Кирильчука О.В. стосовно судді Закарпатського апеляційного суду Бисаги Т.Ю.,

встановила:

1. Історія справи та узагальнені доводи дисциплінарної скарги

1.1. До Вищої ради правосуддя (далі – ВРП) надійшла дисциплінарна скарга Кирильчука О.І. стосовно судді Закарпатського апеляційного суду Бисаги Т.Ю. (вх. № К-698/7/7-25).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами від 11 лютого 2025 року, у порядку частини першої статті 32, частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», для проведення попередньої перевірки вказаної дисциплінарної скарги визначено дисциплінарного інспектора ВРП-доповідача Кабанця О.О.

1.2. У дисциплінарній скарзі зазначено, що суддею нібито порушено норми статті 22 КУпАП, що полягало у скасуванні постанови суду першої інстанції про притягнення особи до адміністративної відповідальності за статтею 130 КУпАП та звільненні порушника від адміністративної відповідальності у судовій справі № 299/6398/21.

Скаржник прямо не вказає у скарзі склад дисциплінарного проступку, передбаченого частиною першою статті 106 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», за яким він кваліфікує зазначені дії судді. На підтвердження доводів, висловлених у дисциплінарній скарзі, скаржник долучив постанову у судовій справі № 299/6398/21, а також у тексті самої скарги навів реквізити судових справ, обставини яких обґрунтовують його доводи.

2. Право та міжнародні стандарти у сфері судочинства

2.1. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку (стаття 49 України «Про судоустрій і статус суддів»).

Дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя (також частина друга статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя») у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», із урахуванням вимог цього Закону (стаття 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» установлено).

Дисциплінарне провадження, у тому числі, але не виключно, включає попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи (частина третя статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

За відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, дисциплінарний інспектор-доповідач готує матеріали із пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи (пункт 4 частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

Висновок дисциплінарного інспектора-доповідача передається на розгляд Дисциплінарної палати (частина друга статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

2.2. Дисциплінарне провадження не повинно передбачати жодних оцінок судових рішень, оскільки такі рішення підлягають апеляційному перегляду, а також повинні існувати фільтри для розгляду безпідставних по суті скарг (пункт 7.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.03.2020 у справі № 1-304/2019 (7155/19).

Зміст конкретних судових рішень контролюється, головним чином, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини (висновок № 11 (2008) КРЄС).

Підстави для дисциплінарної відповідальності суддів повинні стосуватися поведінки судді, яка суперечить одній із основних цінностей, закріплених у Конвенції: незалежності, безсторонності, доброчесності, цілісності, рівності, недискримінації, компетентності та сумлінності (пункти 10, 13, 28 висновку № 27 (2024) КРЄС).

3. Установлені обставини, мотиви та висновки Другої дисциплінарної палати ВРП

3.1. Указом Президента України від 14 липня 2004 року № 790/2004 Бисагу Т.Ю. призначено на посаду судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області строком на п’ять років.

Постановою Верховної Ради України від 23 грудня 2010 року № 2668-VI Бисагу Т.Ю. обрано безстроково на посаду судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.

Постановою Верховної Ради України від 23 травня 2013 року № 306-VI Бисагу Т.Ю. обрано на посаду судді апеляційного суду Закарпатської області.

Рішенням ВРП від 15 жовтня 2019 року № 2676/0/15-19 Бисагу Т.Ю. переведено на посаду судді Закарпатського апеляційного суду.

Суддя Бисага Т.Ю. нині продовжує здійснювати правосуддя.

3.2. Дисциплінарна відповідальність є засобом забезпечення дотримання суддями своїх обов’язків, вона сприяє підтримці довіри суспільства при здійсненні правосуддя. Однак, інститут дисциплінарної відповідальності не має слугувати інструментом та засобом впливу тієї чи іншої сторони у справі на суддю та на постановлені ним судові рішення у справі. Судді мають бути захищеними від безпідставних за своєю суттю звинувачень, викладених у дисциплінарних скаргах, що також є одним із завдань дисциплінарного провадження.

У дисциплінарній скарзі скаржник детально описав у чому саме полягала неналежна поведінка судді Бисаги Т.Ю., однак, прямо не вказав складу конкретного дисциплінарного проступку, тому Другій Дисциплінарній палаті ВРП належить кваліфікувати його дії самостійно.

У цьому контексті варто зазначити, що з аналізу відповідних складів дисциплінарних проступків, визначених у частині 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», дисциплінарний інспектор-доповідач доходить висновку, що дисциплінарний проступок судді – це винне (умисне або необережне (суддівська недбалість) протиправне порушення діючим суддею існуючих високих стандартів поведінки судді та вимог процесуального закону, а також таке порушення, яке: (1) унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм прав та обов’язків, або призвело до порушення конвенційного принципу (статті 6 ЄКПЛ) «суд, установлений законом», (2) порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, (3) призвело до істотних негативних наслідків. Разом із цим, більшість із дисциплінарних проступків мають формальний склад та не потребують настання наслідків, є закінченими із моменту їх вчинення суддею.

У кожному конкретному випадку під час розгляду дисциплінарних скарг необхідним є встановлення у зазначених у скарзі обставинах існування ознак складу конкретного дисциплінарного проступку, визначеного частиною першою статті 106 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», тобто суб’єктивної та об’єктивної сторони. Відсутність вказаних елементів свідчить про відсутність складу конкретного дисциплінарного проступку судді та необґрунтованість дисциплінарної скарги.

Зі змісту дисциплінарної скарги вбачається, що викладені в ній обставини мають ознаки можливого вчинення суддею дисциплінарного проступку передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме, – інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків (передбачає наявність вини судді у формі умислу або недбалості, а також настання інших негативних наслідків, що буде встановлюватись під час підготовки дисциплінарної справи до розгляду).

3.3. Друга Дисциплінарна палата ВРП установила такі обставини.

3.3.1. У провадженні судді Бисаги Т.Ю. перебувала справа про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА1 за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) за апеляційною скаргою його захисника ОСОБА2 на постанову Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 грудня 2021 року (справа № 299/6398/21).

Так, у постанові Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 грудня 2021 року зазначено, що ОСОБА1 керував транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, а тому останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень, із позбавленням права керувати транспортними засобами на один рік.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 16 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА2 задоволено частково, скасовано постанову Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 грудня 2021 року про притягнення ОСОБА1 до адміністративної відповідальності, на підставі статті 22 КУпАП звільнено останнього від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням.

3.3.2. 19 лютого 2025 року, у порядку статті 31 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», судді Закарпатського апеляційного суду Бисазі Т.Ю. надіслано пропозицію надати пояснення щодо викладених у дисциплінарній скарзі № К-698/7/7-25 обставин.

У зв’язку із ненадходженням до ВРП будь-якої відповіді, 10 квітня 2025 року судді Бизасі Т.Ю. повторно надіслано пропозицію надати пояснення (із альтернативою повідомити про небажання їх надавати).

11 квітня 2025 року до ВРП електронною поштою надійшли пояснення судді Бисаги Т.Ю. У своїх поясненнях суддя повідомив, що дійсно розглядав апеляційну скаргу ОСОБА2, подану в інтересах ОСОБА1, та ним прийнято постанову від 16 березня 2022 року, якою останнього звільнено від адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, застосувавши положення статті 22 КУпАП, та обмежившись усним попередженням.

Суддя зазначив, що він розуміє підвищену суспільну небезпечність адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП, також повідомив, що він погоджується із доводами скаржника щодо неправильного застосування ним статті 22 КУпАП, однак, зауважив, що кожен такий випадок є індивідуальним, і в цій ситуації він керувався обставинами воєнного стану, ним також було враховано факт мобілізації та дійсного проходження ОСОБА1 військової служби на посаді водій (військово-облікова спеціальність «100915») та потребу останнього у наявності права керування транспортними засобами. Також суддя пояснив, що проігнорував заборону застосовувати статтю 22 КУпАП щодо статті 130 КУпАП не маючи злого умислу, а виключно реагуючи на військово-політичну ситуацію в країні та реальну допомогу ОСОБА1 ЗСУ.

Окремо суддя зазначив, що рішенням Другої Дисциплінарної палати ВРП від 11 грудня 2024 року № 3597/2дп/15-24 його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за допущення подібної практики в інших судових справах.

10 квітня 2025 року, у порядку статті 31 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», до Закарпатського апеляційного суду надіслано запит про надання копій матеріалів судової справи № 299/6398/21.

Листом від 14 квітня 2025 року за підписом керівника апарату Закарпатського апеляційного суду В. Гецко повідомлено, що у розпорядженні суду відсутня вказана судова справа, оскільки 28 березня 2022 року вона була повернута до Виноградівського районного суду Закарпатської області.

Друга Дисциплінарна палата ВРП зауважує, що дисциплінарним інспектором-доповідачем указані матеріали не витребовувались та в матеріалах дисциплінарної скарги відсутні, що, однак не перешкоджає прийняттю належного рішення, оскільки у цьому випадку цілком достатньо пояснень судді (де суддя підтвердив доводи дисциплінарної скарги) та огляду тексту постанови від 16 березня 2025 року, розміщеної в ЄДРСР.

3.3.3. Щодо законодавчої заборони застосовувати положення статті 22 КУпАП стосовно осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статті 130 КУпАП.

Конституція України у статті 19 закріплює обов’язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суддя зобов’язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі, виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності, із метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів (пункт 2 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У примітці до статті 22 КУпАП (у редакції від 11 лютого 2022 року, чинній на дату прийняття постанови від 16 березня 2022 року), чітко зазначено про неможливість застосовування поняття «малозначність вчиненого адміністративного правопорушення» щодо, зокрема, але не виключно, адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП. Загалом указана заборона діє внаслідок змін, внесених Законом № 1231-IX від 16 лютого 2021 року.

Тобто суддя Бисага Т.Ю., який має багаторічний досвід роботи на посад судді, при прийнятті кожного свого рішення зобов’язаний діяти виключно у межах закону, та не міг не знати релевантного законодавства та особливостей його застосування у цій сфері.

3.3.4. Згідно Наказу Міністерства оборони України від 1 серпня 2023 року № 444 «Про затвердження Переліку військово-облікових спеціальностей осіб офіцерського складу та Переліку військово-облікових спеціальностей, за якими може бути присвоєно первинне військове звання молодшого лейтенанта запасу», військово-облікова спеціальність (далі – ВОС) – це категорія військового обліку, яка визначає військовослужбовцям та військовозобов’язаним військову спеціальність та належність до виду (роду) військ (сил).

ВОС має цифрове позначення (номер, код) та найменування, що дозволяє вести автоматизований військовий облік. ВОС мають шестизначне цифрове позначення (код). Перші дві цифри є кодом групи, до якої входить ВОС, чотири наступні цифри – спеціальність у групі.

Номенклатура ВОС не є постійною та залежить від рівня технічного оснащення та організаційної побудови ЗСУ.

Згідно Наказу Міністерства оборони України від 7 вересня 2020 року № 317 «Про затвердження переліків військово-облікових спеціальностей і штатних посад рядового, сержантського і старшинського складу і тарифних переліків посад вищезазначених військовослужбовців», затверджено відповідний перелік військово-облікових спеціальностей, зокрема, військово-облікова спеціальність «100915» відноситься до 2. Загальновійськові спеціальності, 2.1. Стрілецькі та розвідувальні спеціальності, 100. Стрілецькі спеціальності. Окрім того, у переліку штатних посад рядового, сержантського і старшинського складу та відповідних їм військових звань і тарифних розрядів посад, ВОС 100915 відповідає штатна посада стрілець, натомість, відповідні штатні посади водіїв різного роду транспортних засобів чітко визначають відповідні їм ВОС, при цьому пряма вказівка на ВОС 100915 відсутня.

Надані суддею пояснення не містять у собі посилання на дійсні обставини проходження ОСОБА1 військової служби та щодо цього питання суддею не долучено до пояснень жодних документів, наявна лише відсилка до умов воєнного часу. Натомість існує суттєва різниця між реальним виконанням особою посадових обов’язків на відповідній військовій посаді (оскільки особа має володіти відповідними специфічними знаннями та навичками для керування тією чи іншою військовою технікою) та користування військовослужбовцем у власних цілях, поза зоною проведення бойових дій та/або зоною виконання військових завдань, дислокацією військових частин тощо транспортними засобами, зокрема, автомобілем.

Указані обставини свідчать про поверхневе вивчення та неналежну оцінку суддею Бисагою Т.Ю. можливостей особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та яка є військовослужбовцем, надалі виконувати посадові обов’язки військової служби, у разі позбавлення такої особи права керування транспортними засобами.

3.3.5. Щодо нібито вирішення питання про притягнення судді Бисаги Т.Ю. до дисциплінарної відповідальності за порушення щодо застосування положень статті 22 КУпАП у рішенні Другої Дисциплінарної палати ВРП від 11 грудня 2024 року № 3597/2дп/15-24.

Так, предметом дисциплінарної скарги, яка стала підставою для відповідної дисциплінарної процедури та постановлення вказаного рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП стало допущення суддею Бисагою Т.Ю. неналежної поведінки під час судового розгляду справи № 308/16778/21, де останній, також у порушення закону, застосував положення статті 22 КУпАП. Під час проведення попередньої перевірки дисциплінарної скарги доповідачем з’ясовувалось питання системності таких дій судді Бисаги Т.Ю. та сталості у застосуванні ним статті 22 КУпАП усупереч закону, при цьому, аналізувались відповідні судові рішення, наявні в ЄДРСР та ухвалені із 23 вересня 2021 року. Так, було проаналізовано 12 судових рішень, зокрема, судове рішення у справі № 299/6398/21 і зроблено висновок про системність дій судді.

У цьому контексті варто зазначити, що аналізу підлягали виключно судові рішення та процесуальна позиція судді, а не обставини конкретної справи та аспекти можливого вчинення суддею дисциплінарного проступку, ба більше, окремої дисциплінарної скарги, яка б стосувалась поведінки судді під час розгляду судової справи № 299/6398/21 раніше до ВРП не надходило та така скарга раніше не була предметом вивчення у порядку дисциплінарного провадження. А тому, Друга Дисциплінарна палата ВРП висновує про те, що посилання судді Бисаги Т.Ю. наведене в його поясненнях, на те, що його діям під час судового розгляду судової справи № 299/6398/21 уже надано оцінку та це питання вже вирішено, – не є релевантним.

Адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 130 КУпАП полягає у керуванні транспортними засобами особами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передання керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп’яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

3.3.6. Неможливо не розуміти важливість належного реагування судової та правоохоронної систем на існування такого виду правопорушень та на їх зростаючу кількість, а так само на наслідки, які ці правопорушення та відсутність належних запобіжників та превенції, потенційно можуть за собою потягти, – (1) відчуття безкарності у потенційних порушників, (2) травмування та загибель людей, (3) нехтування законодавчо визначеними заборонами та зростання рівня адміністративних правопорушень та злочинності.

Так, за наслідками огляду та вивчення статистичних відомостей щодо Дорожньо-транспортних пригод (далі – ДТП) в Україні за період часу із 2021 року по 2024 рік (за посиланням https://patrolpolice.gov.ua/statystyka/, відповідні матеріали долучені до матеріалів скарги) Другою Дисциплінарною палато ВРП установлено, що кількість ДТП в Україні, у т.ч. скоєних у стані сп’яніння, а також кількість постраждалих осіб, має динаміку до збільшення:

- за 2021 рік зафіксовано 24521 ДТП (загинуло осіб – 3238, травмовано осіб– 29738), із загиблими та травмованими пішоходами –7509 (загинуло пішоходів – 1148, травмовано пішоходів – 6849), за участі дітей – 3691, (загинуло дітей – 193, травмовано дітей – 4160);

- за 2022 рік зафіксовано 18628 ДТП (загинуло осіб – 2791, травмовано осіб– 23145), із загиблими та травмованими пішоходами –5284 (загинуло пішоходів – 874, травмовано пішоходів – 4799), за участі дітей – 2625, (загинуло дітей – 125, травмовано дітей – 2978), за причиною ДТП (керування ТЗ у стані сп’яніння) – усього 790 (загинуло осіб – 91, травмовано – 1031);

- за 2023 рік зафіксовано 23642 ДТП (загинуло осіб – 3053, травмовано осіб – 29502), із загиблими та травмованими пішоходами – 6499 (загинуло пішоходів – 931, травмовано пішоходів – 6006), за участі дітей – 3964, (загинуло дітей – 171, травмовано дітей – 4538), за причиною ДТП (керування ТЗ у стані сп’яніння) – усього 942 (загинуло осіб – 96, травмовано – 1226);

- за 2024 рік зафіксовано 25781 ДТП (загинуло осіб – 3202, травмовано осіб – 32023), із загиблими та травмованими пішоходами – 6877 (загинуло пішоходів – 983, травмовано пішоходів – 6357), за участі дітей – 4564, (загинуло дітей – 180, травмовано дітей – 5225), за причиною ДТП (керування ТЗ у стані сп’яніння) – усього 1000 (загинуло осіб – 110, травмовано – 1302).

3.3.7. Основним керівним нормативно-правовим актом у сфері діагностики в осіб стану сп’яніння є Інструкція про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затверджена спільним Наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров’я України від 9 листопада 2015 року № 1452/735 (далі –Інструкція) (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1413-15#Text) .

Інструкцією, зокрема, у Розділі І визначено, що огляду на стан сп’яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі – поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп’яніння згідно з ознаками такого стану (пункт 2). Ознаками алкогольного сп’яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці (пункт 3). Ознаками наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп’яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість (пункт 4). Огляд на стан сп’яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі – спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров’я (у сільській місцевості за відсутності лікаря – фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку (пункт 6).

У Розділі ІІ Інструкція визначає, що огляд на стан алкогольного сп’яніння водія транспортного засобу здійснюється поліцейськими, які мають спеціальні звання (пункт 2). Поліцейськими використовуються спеціальні технічні засоби, які мають, зокрема, сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки (пункт 3). Установлення стану алкогольного сп’яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові (пункт 7).

Таким чином, мінімально допустимим показником рівня алкоголю для встановлення факту перебування особи у стані алкогольного сп’яніння є саме показник на рівні 0,2 проміле алкоголю в крові.

Указане положення є імперативним та інакшому тлумаченню та застосуванню підлягати не може.

Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність» установлено, що засоби вимірювальної техніки, які застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології, є законодавчо регульованими засобами вимірювальної техніки. До таких засобів вимірювальної техніки відносяться і вимірювачі вмісту алкоголю в крові та повітрі, що видихається (т.з. газоаналізатори).

Так, найчастіше працівники патрульної поліції для указаних цілей використовують газоаналізатори виробника DragerAlcotest Safety AG and Со.КgaA (Німеччина), зокрема Драгер Alcotest 6810 та подібні йому.

Так, згідно настанов із експлуатації технічного пристрою Alcotest 6810 (https://www.draeger.com/Content/Documents/Content/IfU-Alcotest-6810-9033...), межі допустимої похибки в робочих умовах для масової концентрації алкоголю у повітрі, яке видихається становлять: у діапазоні від 0 до 0,5 мг/л абсолютна похибка становить +/- 0.05 мн/л, у діапазоні від 0,5 до 2,0 мг/л відносна похибка становить +/- 10%.

У справі 299/6398/21, результат огляду на стан сп’яніння ОСОБА1 склав 1,52%, що значно перевищує установлену межу для встановлення перебування особи у стані алкогольного сп’яніння 0,2% та можливу похибку технічного пристрою.

3.4. Дослідивши матеріали дисциплінарної скарги та здобуті у ході попередньої перевірки відомості, Друга Дисциплінарна палата ВРП доходить до таких висновків:

- національне законодавство та міжнародні стандарти у сфері правосуддя покладають на суддю обов’язок щодня, усіма своїми рішеннями та вчинками, під час здійснення правосуддя та у приватному житті, демонструвати найвищі ідеали доброчесності та компетентності;

- мінімально допустимим показником рівня алкоголю для встановлення факту перебування особи у стані алкогольного сп’яніння є показник на рівні саме 0,2 проміле алкоголю в крові, указане (із урахуванням можливої похибки використовуваного у кожному конкретному випадку відповідного вимірювального пристрою (газоаналізатора) виключає будь-які виключення;

- толерування суддями керуванню транспортними засобами у стані алкогольного чи іншого сп’яніння нівелює принцип правової визначеності та принцип справедливості і очевидно негативно впливає на довіру суспільства до судової влади;

- війна внесла свої корективи у всі сфери суспільного життя, що, зокрема, спричинює такі негативні наслідки як неможливість розгляду судових справ у межах розумного строку та, відповідно, притягнення винних осіб до відповідальності, водночас, за умов участі особи у захисті держави від збройної агресії, інтереси національної безпеки превалюють над інтересами правосуддя. Водночас, війна не є підставою для допущення винятків щодо правозастосування, ба більше, щодо обґрунтування того, чому особу за керування транспортним засобом у стані сп’яніння (на рівні 1,52%, що очевидно значно перевищує допустимі межі, та саме по собі вже становить підвищену суспільну небезпеку та викликає осуд в суспільстві) звільняють від відповідальності (у т.ч. не позбавляють права керування транспортними засобами), із посиланням на статус військовослужбовця та інтереси служби (які жодним чином не обґрунтовуються у судових рішеннях);

- очевидно, що суддею Бисагою Т.Ю. не було вжито заходів щодо з’ясування дійсного проходження ОСОБА1 військової служби, відомостей щодо посади останнього, виду військової автомобільної техніки, якою останній у силу своїх посадових обов’язків керує, його залучення до участі у бойових діях та інших обставин, які б свідчили, що ОСОБА1, за умови позбавлення його права керування ТЗ, не зможе бути корисним для ЗСУ (суддя взагалі не надав оцінку можливості перепідготовки ОСОБА1 та подальшої зміни йому ВОС чи призначення його на іншу військову посаду);

- суддя у своїх поясненнях підтвердив про свою обізнаність із законодавчою забороною застосовувати положення статті 22 КУпАП до адміністративних правопорушень, передбачених статтею 130 КУпАП, однак, усупереч цьому таки застосував положення про малозначність вчиненого, звільнив особу від відповідальності та обмежився попередженням, при цьому, мотиви, якими керувався суддя не є переконливими та виключними;

- указане у своїй сукупності свідчить про можливе допущення суддею Бисагою Т.Ю. неналежної поведінки та про очевидне порушення ним високих стандартів поведінки судді.

3.5. За результатами розгляду висновку дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя-доповідача Кабанця О.О., складеного за наслідками попередньої перевірки дисциплінарної скарги Кирильчука О.І. стосовно судді Закарпатського апеляційного суду Бисаги Т.Ю. Друга Дисциплінарна палата ВРП доходить до узагальненого висновку:

- про існування у діях судді Бисаги Т.Ю. ознак складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).

Перевірка та дослідження наведених вище обставин, разом із установленням наявності в діях судді умислу чи допущення ним недбалості будуть здійснюватися дисциплінарним інспектором-доповідачем під час підготовки дисциплінарної справи до розгляду.

Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Друга Дисциплінарна палата ВРП,

ухвалила:

відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Закарпатського апеляційного суду Бисаги Тараса Юрійовича.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий на засіданні

Другої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя

Члени Другої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя: