Акт ВРП

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Сасевича О.М., членів Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кандзюби О.В., Лук’янова Д.В., Попікової О.В., розглянувши висновок доповідача – дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Плескача В.Ю. за результатами підготовки дисциплінарної справи за скаргою Маселка Романа Анатолійовича стосовно судді Великоолександрівського районного суду Херсонської області Хомик Ірини Іванівни,

встановила:

І. ПРОЦЕДУРНІ ПИТАННЯ

1. 12 липня 2021 року до Вищої ради правосуддя надійшла дисциплінарна скарга Маселка Р.А. (вх. № М-3440/26/7-21) на дії судді Великоолександрівського районного суду Херсонської області Хомик І.І.
2. 13 липня 2021 року член Вищої ради правосуддя Грищук В.К. надіслав судді запит з пропозицією надати пояснення щодо змісту дисциплінарної скарги, а також запит до суду для надання копій матеріалів судової справи № 650/332/21.
3. 23 липня 2021 року суддя надала пояснення щодо дисциплінарної скарги. Також на адресу Вищої ради правосуддя від суду надійшла копія матеріалів судової справи № 650/332/21.
4. 27 грудня 2024 року цю справу було розподілено до провадження дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Плескача В.Ю.
5. Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 2 квітня 2025 року відкрито дисциплінарну справу.
6. 2 квітня 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав запит до Великоолександрівського районного суду Херсонської області для отримання характеристики судді Хомик І.І. Відповідь надійшла 8 квітня 2025 року.
7. 7 травня 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав судді Хомик І.І. запит з пропозицією надати додаткові пояснення.

ІІ. СТИСЛИЙ ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ СКАРГИ І ВСТАНОВЛЕНІ ФАКТИ

8. Великоолександрівський районний суд Херсонської області постановою від 23 квітня 2021 року у справі № 650/332/21 визнав ОСОБА1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) та на підставі статті 22 КУпАП звільнив його від адміністративної відповідальності за малозначністю вчиненого правопорушення і обмежитись усним зауваженням. У постанові суду вказано:

«В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА1, 07 березня 2021 року о 19.20 год в с. Іванівка Високопільського району по вул. Рибальській, керував т/з АЗЛК 2141 д.н.з ____ з явними ознаками алкогольного сп’яніння, а саме різкий запах алкоголю з ротової порожнини, нестійка хода, почервоніння очей, від проходження тесту на стан сп’яніння за допомогою алкотестера «Драгер» на місці зупинки водій відмовився та від огляду на стан сп’яніння у встановленому законом порядку у В.Олександрівській ЦРЛ також відмовився в присутності свідків, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 ч.1 КУпАП України.

ОСОБА1, який притягується до адміністративної відповідальності, в судове засідання з’явився та пояснив, що 07 березня 2021р. повертався увечері додому від родичів і на під’їзді до с. Новодмитрівка Великоолександрівського району вскочив у яму, викликав на допомогу свого знайомого, щоб витягнути автомобіль. В цей час під’їхали працівники поліції і запропонували пройти тест на алкогольне сп’яніння, але він відмовився, про що щиро розкаявся. Пояснив, що вже на протязі трьох років не вживає алкогольні напої. Ст. 9 ч. 1 КУпАП зазначає, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Ст. 23 КУпАП зазначає, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Як встановлено у судовому засіданні ОСОБА2 дійсно вчинив правопорушення за обставин викладених в протоколі, однак, враховуючи, обставини правопорушення, щире каяття, суд приходить до висновку, що вчинення ним адміністративного правопорушення є малозначним, що є підставою для звільнення його від адміністративної відповідальності.

Ст. 22 КУпАп передбачає можливість звільнення від адміністративної відповідальності, а саме при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.»

Зміст дисциплінарної скарги

9. Скаржник зазначив, що керування транспортом у стані сп’яніння є одним з найнебезпечніших видів адміністративних правопорушень. Їх суспільна небезпека така значна, а наслідки ДТП такі трагічні, що і громадськість, і законодавець чітко визначились з необхідністю посилювати відповідальність за це порушення.
10. Скаржник зауважив, що 16 лютого 2021 року Верховна Рада України внесла зміни до статті 22 КУпАП, в якій тепер чітко зазначено, що її положення не застосовуються до правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП. Закон був офіційно опублікований 16 березня 2021 року і набув чинності з 17 березня 2021 року. За позицією скаржника цей закон не створює нове правило, а лише уточнює існуюче [до прийняття закону]. В основі такого твердження скаржник покладається на постанову судді Київського апеляційного суду Саліхова В.В. від 26 лютого 2021 року у справі № 367/8497/20 де вказано, що суд вважає недопустимим застосовувати положення статті 22 КУпАП, оскільки керування автомобілем у стані алкогольного сп’яніння не є вчиненням малозначного адміністративного правопорушення. Крім того, посилання на визнання особи своєї вини повністю, щире розкаяння не можуть бути підставою для звільнення його від відповідальності.
11. Як зазначив скаржник, навіть якщо допустити, що в деяких випадках це порушення можна назвати малозначним, то для таких висновків мають бути особливо переконливі аргументи. У разі відсутності у постановах суду вагомих аргументів, чому суд визнав такі порушення малозначними, у зовнішнього спостерігача виникають сумніви у випадковості таких дій судді, а отже свідчить, що суддею допущено поведінку, яка порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях чесності та непідкупності. <….> Проте, рішення судді не пояснює, чому він визнав порушення малозначним, а аргументи зазначені у постанові лише підтверджують висновки про вчинення суддею дисциплінарного правопорушення.
12. Скаржник зазначив про вчинення суддею проступків згідно із підпунктом «б» пункту 1, 3, 4 частини першої статті106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Позиція судді Хомик І.І.

13. Суддя крім відомостей, які були відображені в тексті вказаної постанови суду, зазначила, що стаття 22 КУпАП є нормою матеріального права, а тому підлягає застосуванню в редакції, що була чинна на момент вчинення правопорушення (7 березня 2021 року). Закон, на який посилається скаржник у дисциплінарній скарзі, набрав чинності 16 березня 2021 року.
14. Суддя зазначила, що обраний нею у постанові підхід відповідав судовій практиці інших судів. Як стверджувала суддя, аналіз судових рішень, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі – ЄДРСР), свідчить про постійне застосування суддями вимог статті 22 КУпАП у справах про адміністративні правопорушення передбачені статтею 130 КУпАП, що спростовує твердження скаржника щодо такої неприпустимості.
15. Щодо неналежного мотивування рішення у даній справі зазначила, що нормами КУпАП не наведено чіткого переліку вимог до змісту постанови суду у справі про правопорушення, а отже стажувати про порушення в такому випадку конкретно зазначених вимог закону не немає підстав.
16. Суддя зазначила, що фактично скаржник у скарзі висловив незгоду із судовим рішенням, яке не стосується його прав та обов’язків, що не є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
17. Також відзначено, що скаржник не вказав, в чому саме виявилася поведінка судді, що порочить звання судді або підриває авторитет до правосуддя. Скаржник вказав виключно про прийняття суддею рішення, яке було прийнято внаслідок виконання ним своїх професійних обов’язків, а не внаслідок певної поведінки судді.

Інші релевантні відомості

18. Під час підготовки дисциплінарної справи до розгляду встановлено, що до ухвалення постанови від 25 березня 2021 року у справі № 369/577/21 суддя і раніше неодноразово ухвалювала однотипні та лаконічні постанови про звільнення водіїв від адміністративної відповідальності за статтею 130 КУпАП відповідно до статті 22 цього Кодексу – постанови від 14 січня 2021 року у справі № 650/18/21, від 14 січня 2021 року у справі № 650/2008/20, від 17 грудня 2020 року у справі № 650/1869/20, від 2 грудня 2020 року у справі № 650/1795/20, від 30 листопада 2020 року у справі № 650/1799/20, від 10 серпня 2020 року у справі № 650/1153/20, від 27 травня 2020 року у справі № 650/780/20, від 16 квітня 2020 року у справі № 650/606/20, від 11 березня 2020 року у справі № 650/328/20, від 5 березня 2020 року у справі № 650/327/20 та інші.
19. Після ухвалення спірної постанови у справі № 650/332/21 нових випадків звільнення суддею водіїв від адміністративної відповідальності за статтею 130 КУпАП відповідно до статті 22 цього Кодексу не виявлено.
20. ОСОБА1 і раніше притягався до відповідальності за статтею 130 КУпАП: постанова Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 8 листопада 2018 року у справі № 650/1825/18. Цю справу розглядала суддя Хомик І.І.
21. Після ухвалення спірної постанови від 23 квітня 2021 року правопорушник ОСОБА1 повторно вчинив аналогічне правопорушення і притягався до адміністративної відповідальності за статтею 130 КУпАП: постанова Приморського районного суду міста Одеси від 5 липня 2023 року у справі № 522/3976/23.

ІІІ. ВИСНОВКИ ТРЕТЬОЇ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ ПАЛАТИ ВИЩОЇ РАДИ ПРАВОСУДДЯ

Загальні принципи

22. Вища рада правосуддя і її дисциплінарні органи вже неодноразово розглядали справи цієї категорії. Зокрема Вища рада правосуддя в рішенні від 3 серпня 2021 року № 1746/0/15-21 зазначила, що статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Щоб судове рішення вважалося належно мотивованим, недостатньо просто процитувати закон та перерахувати докази, надані сторонами. Важливо навести ті висновки, яких дійшов суд за результатами оцінки доказів, та знайти настільки вагомі й одночасно зрозумілі аргументи на користь прийнятого рішення, щоб вони переконали в законності й справедливості вирішення спору навіть ту сторону, яка в цьому спорі програла.
23. В цьому рішенні Вища рада правосуддя погодилася з дисциплінарною палатою в тім, що неналежна мотивація суддею рішень про звільнення правопорушників від адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 130 КУпАП, утворює склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
24. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 7 травня 2020 року у справі № 11-51сап20 зазначила, що в розумінні положень статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема підпунктів «а», «б» і «г» пункту 1, пунктів 2, 4 частини першої цієї статті, дисциплінарний орган повинен встановити, які дії здійснив суддя в царині своєї діяльності, якою є сфера правосуддя; як процесуальний закон приписує діяти чи не діяти судді; які рішення має вчинити суддя, а на які встановлені обмеження чи заборона; чи діяв суддя відповідно до закону та відомих нормативних положень і якщо чинив усупереч, то через які причини, якими мотивами керувався. Встановлення кваліфікуючих фактичних обставин дисциплінарного правопорушення, вибір нормативних положень і зіставлення фактичних передумов дисциплінарного проступку із вимогами закону, що встановлюють процедуру здійснення судочинства, норми поведінки судді, зокрема й етичні правила, виявлення в діях судді невідповідності, відхилення, недотримання чи інших негативних поведінкових факторів, зовнішній вираз яких відображає ставлення свідомості і волі судді до суті та характеру цих дій і дає можливість визначити, чи вчиняв ці дії суддя умисно або через грубу недбалість, утворюють юридичну кваліфікацію фактичних взаємовідносин, формують обсяг та зміст (тіло) діяння. Встановлюються ознаки, що характеризують діяння як дисциплінарний проступок, його негативні наслідки і причинний зв’язок між ними, надається юридична оцінка проступку.
25. Велика Палата Верховного Суду в цій постанові зазначила, що повноваження вищих судових інстанцій перевіряти та оцінювати законність й обґрунтованість судових рішень судів попередніх інстанцій не означає, що судові дисциплінарні органи, діючи виключно в межах свого статусу, повноважень і порядку, неправоможні дати юридичну кваліфікацію фактичним взаємовідносинам, які склалися у зв’язку з діями і рішеннями судді, на предмет наявності в них ознак дисциплінарного проступку.
26. Своєю чергою Вища рада правосуддя в рішенні від 3 серпня 2021 року № 1746/0/15-21 зазначила, що Рада та її дисциплінарні органи, здійснюючи дисциплінарне провадження щодо судді, не втручаються у процес розгляду судових справ, а обмежуються наданням оцінки діям судді під час здійснення правосуддя та сумлінності виконання обов’язків судді.

Застосування загальних принципів у цій справі

27. Адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких встановлена статтею 130 КУпАП, пов’язані з особливо високими ризиками для життя, здоров’я і майна як правопорушника, так і інших осіб. Позаяк перебування водія у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння може суттєво впливати на адекватність сприйняття ним обстановки на дорозі, вселяти відчуття самовпевненості та загалом сприяти більш зухвалій поведінці під час керування транспортним засобом.
28. Відповідно до статті 1 КУпАП завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством.
29. Внаслідок встановлення державою адміністративної відповідальності за керування водієм транспортним засобом у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння сторонній спостерігач і суспільство загалом будуть очікувати від суддів, що розглядають судові справи цієї категорії, розгляду питань про притягнення правопорушників до відповідальності на таких засадах, які будуть утверджувати належні стандарти захисту їх інтересів (як вже зазначалося – охорона їх життя, здоров’я і майна).
30. Суддя Хомик І.І., розглядаючи справу № 650/332/21 і звільняючи водія від відповідальності за статтею 130 КУпАП, обмежилася вказівкою в своїй постанові в тім, що правопорушник щиро розкаявся.
31. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в пункті 50 рішення від 26 березня 2025 року № 634/2дп/15-25 зазначила, що предметом дослідження у дисциплінарному провадженні є лише наявність чи відсутність відповідної мотивації у судовому рішенні. Вмотивованість, як одна з основних ознак законності судового рішення повинна бути наявна в усіх рішеннях, незалежно від виду та форми судочинства.
32. Велика Палата Верховного Суду в пунктах 67-68 постанови від 9 вересня 2021 року у справі № 11-21сап21 зазначала, що підстави дисциплінарної відповідальності судді, визначені у підпункті «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII («незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору»), стосуються судових рішень незалежно від того, за яким законом відбувається їхнє ухвалення, і чи є за цим законом у відповідному процесі поняття «сторона» та «суть спору». З аналогічних міркувань для вирішення питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді немає юридичного значення те, чи є уповноважена особа, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, або представник органу, в якому вона працює, «стороною обвинувачення».
33. Подібним чином Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 червня 2018 року у справі № 11-386сап18 зазначала, що положеннями підпункті «б» пункту 1 частини першої статті 106 № 1402-VIII передбачено підставу для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за незазначення в судовому рішенні мотивів. Цей висновок Верховний Суд робив у контексті стверджуваної немотивованості ухвали про надання дозволу на проведення обшуку.
34. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя відзначає, що постанова судді Хомик І.І. від 23 квітня 2021 року у справі № 650/332/21 не містить мотивів її прийняття за сукупності наступних факторів:

1. суддя не наводить ні в своїй постанові, ні в своїх поясненнях достатності правового значення обставини щирого каяття правопорушником у цій конкретній судовій справі для повного звільнення правопорушника від відповідальності;
2. суддя Хомик І.І. раніше розглядала справу щодо цього правопорушника за аналогічне правопорушення і визнавала його винним. Хоча ця обставина не виключає загалом можливість його подальшого щирого каяття, проте з точки зору розсуду стороннього спостерігача від судді можна очікувати і вимагати наведення мотивації констатації каяття як щирого враховуючи, що правопорушник вже вчиняв аналогічне правопорушення раніше. Натомість в постанові у справі № 650/332/21 факт попереднього притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності навіть не згадано;
3. сумлінність судді Хомик І.І. щодо наведення мотивів прийняття рішення є недостатньою також і враховуючи те, що суддя неодноразово з підстав самого лише каяття звільняла від відповідальності і інших правопорушників в короткому проміжку часу в цій категорії справ з наведенням однотипної і стислої мотивації, що може свідчити про патерн поведінки щодо ненаведення суддею мотивів своїх рішень у цій категорії справ.

35. У цьому відношенні слід враховувати місце і роль суддів у роз’ясненні положень законодавства сторонньому спостерігачу і суспільству загалом. Так, Європейський суд з прав людини в пункті 179 рішення «Олександр Волков проти України» (№ 21722/11) зазначив, що тлумачення законодавства, здійснюване судами, не може недооцінюватися й у системах континентального права при забезпеченні передбачуваності законодавчих положень. Саме ці органи повинні послідовно тлумачити точне значення загальних положень закону та розсіювати будь-які сумніви щодо його тлумачення.
36. Натомість звільнення судом правопорушника від відповідальності за вчинення правопорушення, яке пов’язане з такими ризиками для життя і здоров’я інших осіб, із загальною і не деталізованою вказівкою на його каяття, може утверджувати як у нього самого, так і у сторонніх спостерігачів враження, що із закону слідує, наче для уникнення відповідальності і безкарного вчинення серйозних правопорушень достатньо визнавати свою вину. Що, своєю чергою, може заохочувати інших осіб до порушення закону, а самого правопорушника – до порушення такого закону повторно і багаторазово.
37. Наочним прикладом цього і є поведінка правопорушника, звільненого суддею Хомик І.І.: після ухвалення постанови у справі № 650/332/21 той лише доказано щонайменше один раз повторно вчинив аналогічне правопорушення. Тобто немотивоване звільнення його від відповідальності лише через каяття могло вселити в нього відчуття безкарності та викликати ще більш недбале відношення до заборони керування транспортним засобом у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння.
38. У своїх поясненнях суддя зазначив, що нормами КУпАП не наведено чіткого переліку вимог до змісту постанови суду у справі про правопорушення. Однак статтями 251, 252, 280, 283 цього Кодексу визначено вимоги до постанови по справі про адміністративне правопорушення. До того ж Хомик І.І., як досвідчена суддя, не могла не усвідомлювати, що навіть за відсутності деталізованих в Кодексі вимог до змісту постанови суду, ухвалювані нею судові рішення повинні містити належну мотивацію їх прийняття.
39. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя підкреслює, що що відповідно до статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» порушення прав і свобод скаржника діями чи судовими рішеннями судді не є вимогою і критеріями, виконання яких є умовою для здійснення дисциплінарного провадження щодо судді за поданою скаржником дисциплінарною скаргою.
40. Завданням і функцією дисциплінарного провадження щодо судді є не його покарання як таке, а підтримання довіри суспільства до судової системи і сприйняття того, що у разі звернення особи до суду за захистом її порушених прав судова справа буде розглянута з дотриманням відповідних гарантованих Конституцією України і законами засад судочинства. Дисциплінарна скарга не є засобом захисту індивідуальних прав і свобод людини, позаяк Вища рада правосуддя і її дисциплінарні органи не можуть втручатися у процес розгляду справ суддею, натомість вона є одним із інструментів підтримання професійного рівня суддів на належному рівні.
41. Такі завдання і функції дисциплінарного провадження щодо судді відображені також в переліку дисциплінарних проступків, що передбачені частиною першою статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», кожен склад якого переслідує в своїй меті забезпечення сумлінного виконання відповідних покладених на суддів обов’язків в конкретних сферах, що пов’язані зі здійсненням судочинства.
42. Хоча предмет дослідження і оцінки в дисциплінарному провадженні може суттєвою мірою перетинатися або й взагалі повністю збігатися з таким в межах розгляду судової справи, особливо якщо йдеться про дисциплінарні проступки за пунктом 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», але завдання його є відмінними. І навіть у випадку такого цілковитого збігу предмету дослідження в дисциплінарному і судових провадженнях, завданням Вищої ради правосуддя не є per se надання оцінки законності судових рішень та правильності інтерпретації і застосування закону судами.
43. Навіть у випадку такого «перетину» чи й повного збігу предметів досліджень в цих двох видах проваджень надання Вищою радою правосуддя казуального тлумачення застосовуваних суддею законів і навіть в окремих випадках рівня вмотивованості прийнятих ним рішень є радше побічним результатом здійснення нею своїх повноважень по притягненню суддів до дисциплінарної відповідальності, а не переслідуваною ціллю.
44. Виходячи з цього щодо інтерпретації і меж застосування підпункту «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» слід відзначити, що в той час, як в межах процедур інстанційного оскарження судового рішення в порядку, передбаченому процесуальним законом, достатність і належність мотивації в рішенні перевіряється на предмет правильності оцінки судом доказів і застосування нормативно-правових актів, предметом дослідження в межах дисциплінарного провадження є з’ясування наведення суддею в судовому рішенні мотивів, які були б здатні переконати стороннього спостерігача в тім, що відповідне судове рішення може бути ухвалено суддею за умови добросовісного і професійного виконання ним своїх суддівських обов’язків, хай навіть якщо ухвалене в результаті суддею судове рішення буде помилковим і супроводжуватиметься добросовісною суддівською помилкою.
45. З огляду на наведене все перелічене не заперечує в принципі і не може заперечувати правильність прийнятого в справі № 650/332/21 рішення по суті спору, адже ні у Вищої ради правосуддя, ні у її дисциплінарних органів, ні у дисциплінарного інспектора немає повноважень оцінювати правильність судових рішень і висловлюватись на цей рахунок, зазначати яке рішення могло б бути більш вірним та доречним в тій чи іншій ситуації. Проте виходячи із вказаних міркувань і не вдаючись до предметної переоцінки змісту постанови суду, доказів у цій справі, приходжу до висновку, що ні мотивувальна частина постанови суду, ні надані суддею пояснення не містять переконливих для стороннього спостерігача мотивів звільнення правопорушника від відповідальності.
46. Ураховуючи наведене, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя доходить висновку, що суддею Хомик І.І. під час ухвалення постанови від 23 квітня 2021 року у справі № 650/332/21 не виконано вимог статті 280 КУпАП і винним чином допущено дії, що становлять собою дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» («незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору»), і є підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Дисциплінарне стягнення

47. Хомик Ірина Іванівна Указом Президента України від 27 грудня 2001 року № 1271/2001 призначена на посаду судді Великоолександрівського районного суду Херсонської області у межах п'ятирічного строку. Постановою Верховної Ради України від 22 березня 2007 № 814-V обрана на цю посаду безстроково.
48. За відомостями, наявними на вебсайті Вищої ради правосуддя, суддя раніше до дисциплінарної відповідальності не притягалася.
49. В характеристиці, наданій Великоолександрівським районним судом Херсонської області, зазначено, що суддя Хомик І.І. за час роботи суддею зарекомендувала себе з позитивної сторони, виявила себе розсудливою та кмітливою, маючою високу емоційну стабільність, грамотною, працьовитою, дисциплінованою, ініціативною, цілеспрямованою здібною долати труднощі та приймати вірне рішення. До виконання своїх функціональних обов’язків відноситься відповідально та сумлінно. Володіє глибокими, міцними та всебічними знаннями, гнучким мисленням та наполегливістю. По характеру обов’язкова, об’єктивна, уважна до людей, користується повагою серед громадськості району і в колективі суду.
50. Велика Палата Верховного Суду в пункті 80 постанови від 30 січня 2025 року у справі № 990SCGC/17/24 вже зазначала, що за умисної форми вини суддя усвідомлює, що порушує норми процесуального права і що це порушення пов`язане з порушення прав людини та основоположних свобод, проте ігнорує цю обставину. За грубої недбалості суддя не усвідомлює, що порушує норми процесуального права, пов`язані з порушенням прав людини та основоположних свобод, втім відповідно до характеру допущеного порушення міг і повинен був це усвідомлювати.
51. Вина розкриває не лише ставлення судді до вчиненого ним дисциплінарного проступку, а й вказує на її форми – умисел або необережність. Якщо суддя розуміє характер своїх дій і допускає їх настання, то йдеться про прямий умисел (суддя бажав або свідомо допускав настання несприятливих наслідків для учасників справи тощо). Непрямий умисел характерний для дій судді, коли суддя усвідомлює настання несприятливих наслідків і допускає таку можливість через байдуже ставлення до наслідків своїх дій чи бездіяльності. Дисциплінарні проступки здійснюються і не навмисно, у такому разі необхідно говорити про необережність у виді самовпевненості або недбалості. Перший вид характеризується тим, що суддя передбачає суспільно шкідливі наслідки своєї поведінки, але без достатніх на те причин легковажно розраховує їх попередити. У другому – суддя не передбачає шкідливих наслідків своєї поведінки, хоча, якби суддя був уважним та завбачливим, то повинен був і міг би їх передбачити. Недбалість вказує на безвідповідальне та зневажливе ставлення судді до виконання покладених на нього обов’язків, до інтересів суспільства та інших осіб (рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 28 лютого 2024 року № 596/2дп/15-24).
52. Виходячи з цих позицій є достатні підстави вважати, що вина судді Хомик І.І. характеризується непрямим умислом. Вчинені суддею порушення під час розгляду судових справ однієї і тієї ж категорії супроводжувалися високою множинністю, повторюваністю, стійким та тривалим у часі патерном поведінки.
53. Як було відзначено в пункті 18 цього Рішення, суддя ухвалювала низку однотипних постанов у цій категорії справ щодо звільнення правопорушників від відповідальності обмежуючись посиланням на їх щире каяття. Постанови судді оформлені в незвично лаконічний манер, шаблонно. Сукупності цих факторів достатньо аби вважати, що суддя усвідомлювала настання несприятливих наслідків і допускала таку можливість через байдуже ставлення до наслідків своїх дій чи бездіяльності.
54. За сукупності перерахованих факторів достатнім і пропорційним є дисциплінарне стягнення у виді попередження (підпункт 1 частини першої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
55. Керуючись викладеним, на підставі статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статей 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

вирішила:

притягнути суддю Великоолександрівського районного суду Херсонської області Хомик Ірину Іванівну до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене в порядку і строки, встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Головуючий на засіданні

Третьої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя

Члени Третьої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя