Вища рада правосуддя, розглянувши висновок члена Вищої ради правосуддя Усика Г.І. за результатами перевірки звернення Ради суддів України щодо забезпечення незалежності судової влади,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 24 липня 2025 року (вх. № 8105/0/8-25) надійшов лист Ради суддів України від 24 липня 2025 року № 9рс-420/25-вих з доданою до нього копією рішення Ради суддів України від 22 липня 2025 року № 34 для розгляду в межах повноважень з метою забезпечення незалежності судової влади та дотримання принципу законності у кримінальному провадженні.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя зазначене рішення Ради суддів України передано члену Вищої ради правосуддя Усику Г.І. для розгляду.
Стислий зміст звернення Львова Б.Ю. до Ради суддів України (відповідно до рішення Ради суддів України від 22 липня 2025 року № 34)
Зі змісту рішення Ради суддів України від 22 липня 2025 року № 34 убачається, що на адресу Ради суддів України 24 червня 2025 року звернувся Львов Б.Ю., колишній Голова Вищого господарського суду України (2014–2017 роки) та суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (2017–2022 роки). У своєму зверненні заявник, з-поміж іншого, порушив питання дотримання гарантій незалежності та недоторканності судді у зв’язку з обранням стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Під гарантіями незалежності автор звернення зазначає гарантії особливого порядку досудового розслідування та судового розгляду (частини дев’ята, десята статті 49 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VIII)).
Львов Б.Ю., зокрема, звернув увагу Ради суддів України, що слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Києва постановив ухвалу про застосування стосовно ОСОБА1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без дотримання гарантії недоторканності та імунітету судді, а саме без попереднього отримання згоди Вищої ради правосуддя.
Стислі відомості про заявника Львова Б.Ю., звернення якого слугувало підставою для ухвалення Радою суддів України рішення з питання правового захисту судді
Львов Богдан Юрійович, ____ року народження, Постановою Верховної Ради України від 21 листопада 1992 року № 2816-XII обраний членом військового трибуналу Київського гарнізону, Постановою Верховної Ради України від 15 жовтня 1998 року № 184-XIV обраний суддею військового суду Центрального регіону України безстроково, Постановою Верховної Ради України від 29 листопада 2001 року № 2870-III обраний на посаду судді Київського апеляційного господарського суду безстроково, Постановою Верховної Ради України від 17 червня 2004 року № 1814-IV обраний на посаду судді Вищого господарського суду України.
Указом Президента України від 10 листопада 2017 року № 357/2017 «Про призначення суддів Верховного Суду» Львова Б.Ю. призначено на посаду судді Верховного Суду у Касаційний господарський суд.
28 листопада 2017 року відповідно до наказу Голови Верховного Суду № 111-К «Про зарахування до штату Верховного Суду у Касаційний господарський суд Львова Б.Ю.» Львова Б.Ю. зараховано до штату Верховного Суду у Касаційний господарський суд із 28 листопада 2017 року.
Згідно з наказом Голови Верховного Суду від 4 жовтня 2022 року № 3097-к «Про відрахування судді Львова Б.Ю. зі штату Верховного Суду» відповідно до пункту 2 частини сьомої статті 126 Конституції України, статей 39, 119, 121, 125 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», постановлено, зокрема:
вважати Львова Б.Ю., суддю Верховного Суду у Касаційному господарському суді, таким, чиї повноваження судді припинено у зв’язку із встановленням факту набуття ним громадянства іншої держави;
відрахувати Львова Б.Ю. з 5 жовтня 2022 року зі складу Верховного Суду у зв’язку із припиненням повноважень судді.
Підставою для видання вказаного наказу зазначено лист Служби безпеки України від 3 жовтня 2022 року № 2/5-23154 дск.
Не погоджуючись із наказом про відрахування зі штату суду та вважаючи його протиправним, ОСОБА1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом.
Київський окружний адміністративний суд рішенням від 10 січня 2024 року адміністративний позов ОСОБА1 до Верховного Суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Служба безпеки України, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнив частково; визнав протиправним та скасував наказ Голови Верховного Суду від 4 жовтня 2022 року № 3097-к «Про відрахування судді ОСОБА1 зі штату Верховного Суду»; зобов’язав Верховний Суд зарахувати суддю ОСОБА1 до штату Верховного Суду у Касаційний господарський суд з 5 жовтня 2022 року; зобов’язав Верховний Суд нарахувати та виплатити ОСОБА1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 5 жовтня 2022 року до дня винесення наказу про зарахування судді ОСОБА1 до штату Верховного Суду, з вирахуванням розміру обов’язкових платежів; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 12 червня 2024 року апеляційну скаргу Верховного Суду задовольнив частково; рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року скасував у частині задоволення позовних вимог ОСОБА1 про визнання протиправним та скасування наказу Голови Верховного Суду від 4 жовтня 2022 року № 3097-к «Про відрахування судді ОСОБА1 зі штату Верховного Суду», зобов’язання Верховного Суду зарахувати суддю ОСОБА1 до штату Верховного Суду у Касаційний господарський суд з 5 жовтня 2022 року та зобов’язання Верховного Суду нарахувати та виплатити ОСОБА1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 5 жовтня 2022 року до дня винесення наказу про зарахування судді ОСОБА1 до штату Верховного Суду, з вирахуванням розміру обов’язкових платежів. У цій частині прийняв нову постанову, в якій у задоволенні позовних вимог ОСОБА1 відмовив; в іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року залишив без змін.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 8 серпня 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2024 року.
Стислий зміст висновків Ради суддів України
Ключовим питанням, на яке намагалася дати відповідь Рада суддів України під час розгляду звернення Львова Б.Ю., є питання про те, чи має він правовий статус судді, а отже, чи поширюються на нього гарантії недоторканності судді, визначені статтею 126 Конституції України, статтями 49, 116, 124 Закону № 1402-VIII, після припинення повноважень судді.
Рада суддів України в рішенні від 22 липня 2025 року № 34 зазначила, що не змогла дійти однозначної позиції в питанні, чи поширюються гарантії незалежності та недоторканності судді на діяльність лише під час перебування на відповідній посаді судді, чи визначальним є, власне, факт того, що особа має відповідний статус на час вчинення відповідної процесуальної дії.
Водночас Рада суддів України зауважила, що аналіз Закону № 1402-VIII «вказує на єдиний наслідок припинення повноважень судді, а саме: це є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ (стаття 125).
Жодна норма Конституції України, жодна норма Закону “Про судоустрій і статус суддів” не передбачає, що суддя, повноваження якого припинено, втрачає гарантії незалежності та недоторканності.
Навіть у разі досягнення суддею граничного віку (65 років), що є незворотною підставою припинення повноважень, відповідна особа зберігає свій статус судді та, відповідно, гарантії недоторканності – до моменту офіційного звільнення з посади. А у разі звільнення у відставку – і після цього (Рада суддів України приділяла увагу цьому питанню, зокрема, у рішенні № 36 від 14 грудня 2022 року).
Подальша практика Вищої ради правосуддя щодо таких суддів також підтвердила, що зазначені судді зберігали свій статус судді та були звільнені у відставку.
Винятком з цього правила є положення частини другої статті 124 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, яка чітко вказує, що лише суддя, повноваження якого припинилися у зв’язку з набранням законної сили обвинувальним вироком за вчинення ним злочину, втрачає визначені законом гарантії незалежності і недоторканності судді, право на грошове, в тому числі суддівську винагороду, та інше забезпечення.
Тобто єдиним наслідком припинення повноважень судді з інших підстав (не набрання вироком законної сили) є відрахування його зі штату та припинення виплати йому суддівської винагороди.
Підсумовуючи вищевикладене, слід дійти висновків, що відповідно до статті 126 Конституції України, статей 49, 116, 124 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, гарантії недоторканності судді зберігаються до моменту його офіційного звільнення, якщо інше не передбачено законом.
А це означає, що застосування до такої особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без попереднього отримання згоди Вищої ради правосуддя суперечить положенням статті 126 Конституції України та статті 49 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, і як наслідок – становить посягання на гарантії незалежності судової влади».
Ураховуючи наведене, Рада суддів України в контексті розгляду звернення Львова Б.Ю. від 24 червня 2025 року дійшла таких висновків у питанні про дотримання гарантій незалежності судової гілки влади щодо суддів, повноваження яких припинені:
«1. Вважати, що суддя, повноваження якого припинено з підстав, визначених частиною сьомою статті 126 Конституції України (за винятком набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення ним злочину), але який не був звільнений з посади в порядку, визначеному законом, та не позбавлений суддівського статусу рішенням Вищої ради правосуддя, продовжує користуватися гарантіями суддівської недоторканності, зокрема щодо заборони на затримання чи тримання під вартою без попередньої згоди Вищої ради правосуддя.
2. Вважати, що суддя, повноваження якого припинено з підстав, визначених частиною сьомою статті 126 Конституції України (за винятком набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення ним злочину), але який не був звільнений з посади в порядку, визначеному законом, та не позбавлений суддівського статусу рішенням Вищої ради правосуддя, продовжує користуватися гарантіями суддівської незалежності, зокрема щодо здійснення кримінального переслідування такої особи виключно з дотриманням вимог частин дев’ятої, десятої статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
3. Направити це рішення до Вищої ради правосуддя для розгляду в межах повноважень з метою забезпечення незалежності судової влади та дотримання принципу законності у кримінальному провадженні».
Перевіривши обставини, викладені в рішенні Ради суддів України від 22 липня 2025 року № 34 щодо необхідності дотримання гарантій незалежності судової гілки влади стосовно суддів, повноваження яких припинені, Вища рада правосуддя зазначає таке.
Частиною першою статті 126 Конституції України встановлено, що незалежність і недоторканність судді гарантується Конституцією і законами України.
Вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів, надання згоди на затримання судді чи утримання його під вартою відповідно до статті 131 Конституції України, статті 3 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі – Закон № 1798-VIII) належить до повноважень Вищої ради правосуддя.
Відповідно до частини третьої статті 126 Конституції України, норма якої кореспондується з нормами частини першої статті 58 Закону № 1798-VIII, частини першої статті 49 Закону № 1402-VIII, без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Згідно з частиною першою статті 482 Кримінального процесуального кодексу України затримання судді чи утримання його під вартою чи арештом здійснюється за згодою Вищої ради правосуддя. Без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після з’ясування його особи, за винятком:
1) якщо Вищою радою правосуддя надано згоду на затримання судді у зв’язку з таким діянням;
2) затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, якщо таке затримання є необхідним для попередження вчинення злочину, відвернення чи попередження наслідків злочину або забезпечення збереження доказів цього злочину. Суддя має бути негайно звільнений, якщо мета такого затримання (попередження вчинення злочину, відвернення чи попередження наслідків злочину або забезпечення збереження доказів цього злочину) досягнута.
Повноваження щодо ухвалення рішення про надання згоди на затримання судді, утримання його під вартою чи арештом є виключною компетенцією Вищої ради правосуддя, яка лежить у площині повноважень цього конституційного органу державної влади та суддівського самоврядування щодо забезпечення незалежності судової влади (відповідно до статусу Вищої ради правосуддя, визначеного частиною першою статті 1 Закону № 1798-VIII).
З метою забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя Вища рада правосуддя може вживати заходів, що визначені статтею 73 Закону № 1798-VIII. Зокрема, Вища рада правосуддя, крім заходів, визначених пунктами 1–7 частини першої статті 73 Закону № 1798-VIII, може вживати інших заходів, які є необхідними для забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя (пункт 8 частини першої статті 73 Закону № 1798-VIII).
Щодо правового статусу судді
Під час розгляду питання щодо дотримання гарантій незалежності судової гілки влади стосовно суддів, повноваження яких припинені, необхідно виходити з аналізу такої категорії, як правовий статус судді.
Основні засади правового статусу суддів визначені в Конституції України та Законі № 1402-VІІІ.
Стаття 126 Конституції України закріплює систему гарантій забезпечення незалежності і недоторканності суддів, які є невід’ємною складовою їхнього статусу, конституційними принципами організації і функціонування судів та професійної діяльності суддів. Виключна важливість цих гарантій полягає у можливості створення організаційно-правового механізму, який надійно попереджував би будь-які спроби впливу на суддів або втручання в процес здійснення правосуддя.
Статтею 127 Конституції України встановлено, що на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.
Аналогічну норму закріплено у частині першій статті 69 Закону № 1402-VIII.
Призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом. Призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом (стаття 128 Конституції України).
Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 1402-VIII суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.
Належність до громадянства України є однією з вимог, визначених Конституцією України, для набуття особою статусу судді.
Наведене дає підстави для висновку про наявність у понятті «суддя» статусного та функціонального компонентів. Статусний компонент характеризує наявність певного суб’єкта як носія професійного титулу, який відповідає законодавчим вимогам, однією з яких є належність виключно до громадянства України; такий суб’єкт пройшов процедури добору та призначення на посаду, юридично закріпивши цей факт оформленням трудових відносин із судом як органом державної влади. Функціональний компонент характеризує специфіку професійної діяльності особи – здійснення правосуддя, що є виключною прерогативою суду.
Ураховуючи виключний характер повноважень щодо здійснення правосуддя, функціональний компонент у понятті «суддя» залежить від статусного та не може існувати без нього (особа, яка не має статусу судді, не має права здійснювати правосуддя). Водночас особа може набути (мати) статус судді, проте з певних причин не здійснювати правосуддя (закінчення п’ятирічного строку призначення на посаду судді, тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя).
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово висловлювався щодо правового статусу суддів.
Так, у абзаці сьомому підпункту 3.4 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що правовий статус судді передбачає як конституційно визначені гарантії незалежності та недоторканності суддів при здійсненні правосуддя, так і правову відповідальність за невиконання своїх обов’язків.
Суддя має особливий (спеціальний) правовий статус, який характеризується наявністю певних вимог, обмежень щодо зайняття цієї посади та гарантій його діяльності (абзац четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2011 року № 3-рп/2011).
Конституційний Суд України зауважив, що професійні судді виконують конституційну функцію – здійснення правосуддя, чим обумовлений їх спеціальний правовий статус (друге речення абзацу третього пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 5 квітня 2011 року № 3-рп/2011); визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід’ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом (друге речення абзацу п’ятого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013).
Конституційний Суд України щодо єдиного статусу суддів наголошував, що судді здійснюють правосуддя шляхом реалізації судової влади в межах повноважень, якими вони наділені відповідно до Основного Закону України та закону про судоустрій. Судді виконують свої обов’язки на професійній основі, мають однаковий юридичний статус, основу якого становлять спільні елементи, незалежно від місця суду в системі судоустрою чи від адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді. Однаковість юридичного статусу усіх суддів обумовлена, зокрема, наявністю єдиного порядку набуття статусу судді, сукупністю прав та обов’язків судді, єдністю юридичних гарантій, які надають суддям можливість бути неупередженими, об’єктивними, безсторонніми та незалежними. Із набуттям статусу судді пов’язане й набуття передбачених Конституцією та законами України гарантій незалежності (абзац третій підпункту 3.2. пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Отже, суддею є професійна особа, яка займає суддівську посаду в будь-якому суді України та наділена повноваженнями здійснення правосуддя. В Україні суддею може бути тільки громадянин України, який займає штатну суддівську посаду та якого згідно з Конституцією України та Законом № 1402-VIII призначено чи обрано суддею. Реалізація його прав і виконання обов’язків забезпечується гарантіями правового статусу судді, визначених статтями 124–130 Конституції України, Законом № 1402-VIII та іншими правовими актами.
Щодо правових наслідків припинення повноважень судді в контексті питань, порушених у рішенні Ради суддів України від 22 липня 2025 року № 34
Законодавець у статті 126 Конституції України визначив перелік підстав для звільнення судді та для припинення його повноважень.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 131 Конституції України та пункту 6 частини першої статті 3 Закону № 1798-VIII ухвалення рішення про звільнення судді з посади належить до повноважень Вищої ради правосуддя.
Згідно зі статтею 112 Закону № 1402-VІІІ суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України, а рішення про таке звільнення ухвалює Вища рада правосуддя у порядку, встановленому Законом № 1798-VIII.
Статтею 56 Закону № 1798-VIII врегульовано порядок звільнення судді з посади за особливими обставинами. Так, відповідно до вимог частини третьої зазначеної статті питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; порушення суддею обов’язку підтвердити законність джерела походження майна), Вища рада правосуддя розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді. Суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному цим Законом. Неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.
За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, Вища рада правосуддя ухвалює вмотивоване рішення.
Водночас припинення повноважень судді пов’язано з настанням одного з юридичних фактів, передбачених у частині сьомій статті 126 Конституції України, зокрема набуттям суддею громадянства іншої держави. Варто зауважити, що набуття суддею, який є громадянином України, громадянства іншої держави унеможливлює подальше виконання ним своїх повноважень щодо здійснення правосуддя.
Згідно зі статтею 121 Закону № 1402-VІІІ повноваження судді припиняються у разі припинення його громадянства відповідно до Закону України «Про громадянство України» або набуття суддею громадянства іншої держави – з дня припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави.
Набуттям громадянства іншої держави для цілей цієї статті визнається:
1) отримання суддею статусу громадянина іншої держави в результаті дій, вчинених таким суддею або від його імені за його дорученням або за його згодою для створення відповідних правових наслідків;
2) у разі якщо суддею отриманий статус громадянина іншої держави в силу закону або іншим чином без його згоди, – невчинення суддею дій для позбавлення статусу громадянина іншої держави протягом десяти днів з дня, коли судді стало відомо про отримання такого статусу.
Припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді з відповідним судом, про що голова суду видає наказ (стаття 125 Закону № 1402-VIII).
Велика Палата Верховного Суду, проаналізувавши наведені вище норми законодавства у постановах від 5 червня 2025 року у справі № 990SCGC/89/25 (провадження № 11-96сап25), від 3 липня 2025 року у справі № 990SCGC/29/24 (провадження № 11-295сап24), дійшла висновку, що звільнити з посади судді можна особу, яка є суддею в розумінні статті 52 Закону № 1402-VIII, зокрема займає штатну суддівську посаду в одному із судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.
Натомість звільнення особи з посади судді у випадку, коли вона цю посаду вже не займає у зв’язку з припиненням повноважень судді з передбачених статтею 126 Конституції України підстав, не здійснює правосуддя і відрахована зі штату відповідного суду, не узгоджується з вимогами зазначеної статті Основного Закону України та наведених вище норм законів України № 1402-VІІІ та № 1798-VIII.
Такі висновки Великої Палати Верховного Суду узгоджуються і з нормами Регламенту Вищої ради правосуддя, який згідно з його преамбулою регулює процедурні питання здійснення Вищою радою правосуддя повноважень, визначених Конституцією України, законами України № 1402-VІІІ та № 1798-VIII, іншими законами України, порядок підготовки, розгляду і ухвалення Вищою радою правосуддя та її органами рішень.
Відповідно до положень пункту 13.41 Регламенту Вищої ради правосуддя, якщо на момент розгляду дисциплінарної справи суддя звільнений з посади або його повноваження припинені з визначених законом підстав, дисциплінарне провадження закривається ухвалою Вищої ради правосуддя, Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.
Вища рада правосуддя в рішенні від 10 липня 2023 року № 701/0/15-23 вже зауважувала, що припинення повноважень судді на підставі частини сьомої статті 126 Конституції України унеможливлює розгляд Вищою радою правосуддя подання про надання згоди на утримання його під вартою.
Отже, позиція Ради суддів України щодо того, що гарантії недоторканності суддя зберігає до моменту його офіційного звільнення відповідно до частини шостої статті 126 Конституції України, є хибною.
Крім того, віднесення Радою суддів України до потенційно зворотної такої підстави припинення повноважень судді, як припинення громадянства України або набуття іншого громадянства, може свідчити про недотримання принципу правової визначеності, а у певних випадках – принципу обов’язковості судового рішення.
Поза увагою Ради суддів України під час розгляду звернення Львова Б.Ю. від 24 червня 2025 року залишилося те, що наказ Голови Верховного Суду від 4 жовтня 2022 року № 3097-к, яким суддю ОСОБА1 відраховано з 5 жовтня 2022 року зі штату суду у зв’язку із припиненням повноважень судді на підставі частини сьомої статті 126 Конституції України, був предметом судового контролю та згідно з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2024 року у справі № 640/18519/22 не встановлено правових підстав для визнання зазначеного наказу протиправним та скасування.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України.
Отже, Рада суддів України в контексті розгляду звернення Львова Б.Ю. щодо дотримання гарантій незалежності та недоторканності судді мала б ураховувати юридично встановлений та не спростований заявником у встановленому законом порядку факт припинення його повноважень як судді на підставі частини сьомої статті 126 Конституції України у зв’язку з набуттям громадянства іншої держави.
Ураховуючи наведене, висновки Ради суддів України, викладені в рішенні від 22 липня 2025 року № 34, не узгоджуються з вимогами частини сьомої статті 126 Конституції України, із законами України «Про судоустрій і статус суддів» і «Про Вищу раду правосуддя» та положеннями Регламенту Вищої ради правосуддя, а тому відсутні підстави для вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя, визначених статтею 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Вища рада правосуддя, керуючись статтею 131 Конституції України, статтями 3, 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»,
вирішила:
відмовити у вжитті заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя за зверненням Ради суддів України.
Голова Вищої ради правосуддя
