Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Маселка Р.А., членів Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлакова С.Ю., Мельника О.П., розглянувши відомості та фактичні дані у висновку дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Ільницького О.В., складеному у процесі підготовки дисциплінарної справи до розгляду, провадження у якій відкрито на підставі дисциплінарної скарги Тютько Надії Михайлівни стосовно судді Господарського суду Львівської області Моро Наталії Валеріївни, суддів Західного апеляційного господарського суду Бойко Світлани Михайлівни, Якімець Ганни Григорівни, Бонк Тетяни Богданівни,
встановила:
До Вищої ради правосуддя 25 лютого 2025 року за вхідним № Т-1214/0/7-25 надійшла дисциплінарна скарга Тютько Надії Михайлівни стосовно судді Господарського суду Львівської області Мороз Наталії Валеріївни, суддів Західного апеляційного господарського суду Бойко Світлани Михайлівни, Якімець Ганни Григорівни, Бонк Тетяни Богданівни.
Процедура підготовки справи до розгляду
До Вищої ради правосуддя 14 квітня 2025 року (вх. № 1856/0/24-25) надійшов висновок дисциплінарного інспектора Ільницького О.В. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Тютько Н.М. разом із скаргою та матеріалами, що зібрані під час попередньої перевірки, з пропозицією відмовити у відкритті дисциплінарної справи.
Ухвалою від 07 травня 2025 року № 953/2дп/15-25, розглянувши висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Ільницького О.В. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Тютько Н.М., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Господарського суду Львівської області Мороз Н.В., суддів Західного апеляційного господарського суду Бойко С.М., Якімець Г.Г., Бонк Т.Б., оскільки у їхній поведінці можуть вбачатися ознаки дисциплінарних проступків, визначених підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме, незаконної відмови в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної скарги), що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме, допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме, умисного або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.
На підставі частини першої статті 48 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», після відкриття дисциплінарної справи дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя – доповідач здійснив заходи з підготовки справи до розгляду Дисциплінарною палатою, та вчинив інші дії, необхідні для розгляду справи Дисциплінарною палатою.
У процесі здійснення цих дій, дисциплінарним інспектором-доповідачем Ільницьким О.В. було одержано відомості та фактичні дані, які можуть свідчити про наявність ознак інших дисциплінарних проступків в діяннях суддів. У зв’язку з цим, на підставі абзацу першого пункту 10.9 Глави 10 Положення про службу дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 19 грудня 2024 року № 3713/0/15-24, 18 серпня 2025 року дисциплінарний інспектор-доповідач передав висновок із пропозицією про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Господарського суду Львівської області Мороз Н.В., суддів Західного апеляційного господарського суду Бойко С.М., Якімець Г.Г., Бонк Т.Б. за власною ініціативою Дисциплінарної палати (вх. № 1148/0/10-25).
До порядку денного засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 03 вересня 2025 року включено питання про розгляд дисциплінарної справи стосовно судді Господарського суду Львівської області Мороз Н.В., суддів Західного апеляційного господарського суду Бойко С.М., Якімець Г.Г., Бонк Т.Б. (вх. № Б-4321/17/7-24), відкритої за скаргою Тютько Н.М. в частині стосовно відомостей та фактичних даних, повідомлених у висновку дисциплінарного інспектора-доповідача, які можуть свідчити про наявність ознак інших дисциплінарних проступків в діяннях судді Господарського суду Львівської області Мороз Н.В., суддів Західного апеляційного господарського суду Бойко С.М., Якімець Г.Г., Бонк Т.Б.
Заслухавши дисциплінарного інспектора – доповідача, дослідивши висновок та матеріали дисциплінарної справи, пояснення суддів, які взяли участь у засіданні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя в режимі відеоконференції, член Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселко Р.А. запропонував Другій Дисциплінарній палаті Вищої ради правосуддя відкрити дисциплінарну справу стосовно Господарського суду Львівської області Мороз Н.В., суддів Західного апеляційного господарського суду Бойко С.М., Якімець Г.Г., Бонк Т.Б., відкритої за скаргою Тютько Н.М.
Обставини, встановлені за результатом розгляду матеріалів дисциплінарної справи, отриманих при підготовці справи до розгляду
1. Щодо статусу суддів – учасників дисциплінарної справи
1.1. Мороз Наталія Валеріївна призначена на посуду судді Господарського суду Львівської області строком на п’ять років Указом Президента України від 21 червня 2006 року № 559/2006 (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/559/2006#Text). Постановою Верховної Ради України від 7 липня 2011 року № 3619-VI обрана на цю ж посаду безстроково (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3619-VI#Text).
1.2. Бойко Світлана Михайлівна обрана на посаду судді Арбітражного суду Львівської області Постановою Верховної Ради України від 14 грудня 2000 року № 2149-III (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2149-14#Text). Постановою Верховної Ради України від 12 липня 2001 року № 2669-III обрана на посаду судді Львівського апеляційного господарського суду (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2669-14#Text). Рішенням Вищої ради правосуддя від 11 грудня 2018 року № 3809/0/15-18 переведена на посаду судді Західного апеляційного господарського суду (https://hcj.gov.ua/doc/doc/20212).
1.3. Якімець Ганна Григорівна призначена на посаду судді Арбітражного суду Львівської області строком на п’ять років Указом Президента України від 5 грудня 2000 року № 1304/2000 (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1304/2000#Text). Указом Президента України від 21 вересня 2005 року № 1305/2005 в межах п’ятирічного строку призначена суддею Львівського апеляційного господарського суду (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1305/2005#Text). Постановою Верховної Ради України від 15 грудня 2005 року № 3219-IV обрана на цю ж посаду безстроково (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3219-15#Text). Указом Президента України від 28 вересня 2018 року № 295/2018 переведена на роботу на посаду судді Західного апеляційного господарського суду (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/295/2018#Text).
1.4. Бонк Тетяна Богданівна призначена на посаду судді Арбітражного суду Львівської області строком на п’ять років Указом Президента України від 12 березня 1997 року № 229/97 (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/229/97#Text). Указом Президента України від 20 серпня 2001 року № 688/2001 в межах п’ятирічного строку призначена суддею Львівського апеляційного господарського суду (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/688/2001#Text). Постановою Верховної Ради України від 17 січня 2002 року № 3003-III обрана на цю ж посаду безстроково (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3003-14#Text).
2. Встановлені обставини щодо суті скарги
2.1. Передумови виникнення спірних правовідносин
2.1.1. 13 січня 2005 року між ТОВ «Кіносвіт» (13 жовтня 2023 року змінило назву на ТОВ «Квітка Львів») і Фондом державного майна України укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу ДКП «Галицький центр кіномистецтва» за адресою: проспект Шевченка, буд. № 3, місто Львів. До складу об’єкта входили нежитлові приміщення загальною площею 309,8 та 129,1 кв.м на площі Галицька, 15, нежитлові приміщення площею 950,8 кв.м на проспекті Т. Шевченка, 3, у місті Львові.
2.1.2. На підставі ухвали Львівської міської ради від 16 березня 2006 року № 3469 «Про користування ТОВ «Кіносвіт» земельною ділянкою загальною площею 0,1040 га на проспекті Т. Шевченка, 3 – площі Галицька, 15 у м. Львові» 30 березня 2006 року між Львівською міською радою (Орендодавець) і ТОВ «Кіносвіт» (Орендар) укладений договір оренди землі для обслуговування існуючих споруд, строком до 16 березня 2016 року. За умовами цього договору, самовільна забудова земельної ділянки заборонена. Договір оренди землі не був пролонгований, термін його дії закінчився 16 березня 2016 року.
2.1.3. 07 квітня 2006 року Виконавчим комітетом Львівської міської ради прийнято рішення № 567 «Про проектування та реконструкцію ТОВ «Кіносвіт» нежитлових приміщень 1-го поверху будинків на проспекті Т. Шевченка, 3 і площі Галицькій, 15 під торговельно-розважальний центр» що дозволяло проектування реконструкції нежитлових приміщень 1-го поверху будинків під торговельно-розважальний центр з отриманням відповідних дозволів на будівельні роботи.
2.1.4. Згідно з висновком у постанові Верховного Суду від 11 березня 2025 року у справі № 914/1165/24 цим рішенням дано дозвіл лише на проєктування реконструкції, а не на виконання будівельних робіт на орендованій земельній ділянці.
2.1.5. 04 травня 2007 року Галицька районна адміністрація Львівської міської ради видала дозвіл № 89 на розбирання кінотеатру та реконструкцію нежитлових приміщень.
2.1.6. 15 травня 2007 року Інспекція архітектурно-будівельного контролю Львівської міської ради видала дозвіл № 209/07 на реконструкцію нежитлових приміщень 1-го поверху будинків на проспекті Т. Шевченка, 3 та площі Галицька, 15 під торговельно-розважальний центр.
2.1.7. 03 листопада 2011 року Інспекція ДАБК у Львівській області видала дозвіл на виконання будівельних робіт № ЛВ 11411069984.
2.1.8. 11 січня 2013 року відбулись громадські слухання щодо реконструкції нежитлових приміщень під торговельно-розважальний центр, затверджені Львівським міським головою. Прийнято резолюцію, що, оскільки спірне будівництво ведеться всупереч вимогам чинного законодавства та волі територіальної громади міста Львова, слід визнати будівництво неможливим та заборонити його ведення.
2.1.9. 19 вересня 2014 року Державною інспекцією сільського господарства у Львівській області проведено перевірку використання земельної ділянки. Встановлено, що ТОВ «Кіносвіт» самовільно зайняло ділянку площею 0,0163 га, порушуючи статті 125, 126 Земельного кодексу України. За результатами перевірки винесено припис звільнити ділянку.
2.1.10. 22 квітня 2015 року за ТОВ «Кіносвіт» було зареєстровано право власності на незавершене будівництво готовністю 5% та вилучено запис про право на нерухоме майно площею 950,8 кв. м. у зв’язку з його демонтажем.
2.2. Справа № 813/1972/13-а (оскарження дозволу на виконання будівельних робіт)
2.2.1. ОСОБА1 звернулася з позовом до Львівського окружного адміністративного суду та просила суд визнати нечинним (незаконним) дозвіл Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській, виданий ТОВ «Кіносвіт» на початок виконання будівельних робіт з реконструкції нежитлових приміщень першого поверху будівлі за адресою: місто Львів, проспект Шевченка, 3 / площа Галицька, 15.
2.2.2. Львівський окружний адміністративний суд 03 жовтня 2016 року визнав протиправним і скасував дозвіл Інспекції державно-архітектурно-будівельного контролю.
Суд встановив, що на час видання спірного дозволу у ТОВ «Кіносвіт» не було містобудівних умов та обмежень, а також останній не мав дозволу саме орендодавця на проектування та реконструкцію нежитлових приміщень 1‑го поверху будинків за адресою проспект Шевченка, 3 / площа Галицька, 15 під торговельно-розважальний центр, а лише був орендарем землі із призначенням для обслуговування існуючих споруд, що є підставою для визнання протиправним і скасування спірного дозволу (https://reyestr.court.gov.ua/Review/61899024).
2.2.3. Постанова залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/63334819) та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 травня 2017 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/66956674)
2.3. Справа № 914/670/15 (розірвання договору оренди і повернення орендованої земельної ділянки)
2.3.1. Під час розгляду справи № 914/670/15 Господарський суд Львівської області за позовом Львівської міської ради до ТОВ «Кіносвіт» розглядав питання щодо розірвання договору оренди земельної ділянки від 30 березня 2006 року.
2.3.2. 23 березня 2016 року колегія суддів ухвалила рішення, яким зобов’язала ТОВ «Кіносвіт» повернути земельну ділянку у місті Львові на проспекті Т. Шевченка, 3/площа Галицька, 15 Львівській міській раді; провадження про розірвання договору оренди було зупинене, оскільки на момент винесення рішення строк дії договору закінчився і доказів його продовження (пролонгації) не надано (https://reyestr.court.gov.ua/Review/56752223).
2.3.3. За результатами оскарження вказаного рішення 16 червня 2016 року Львівський апеляційний господарський суд залишив рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення.
При цьому, як убачається з мотивувальної частини рішення апеляційного суду, до того часу позивач здійснив будівельні роботи по реконструкції існуючих будівель шляхом часткового демонтажу та добудови. Частина існуючих споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці (площею 0,0683 га), знесені відповідачем з метою їх реконструкції та розпочато нове будівництво на земельній ділянці площею 0,0357 га, виділеній для обслуговування існуючих споруд, тобто більшій, ніж передбачено умовами договору оренди.
Суди встановили, що позивач, до набрання законної сили судовими рішеннями у справі № 914/670/15, здійснив роботи як такі, що мають характер часткового демонтажу та реконструкції нерухомого майна в межах орендованої земельної ділянки, так і роботи по новому будівництву поза межами земельної ділянки, на якій розташовані належні йому за договором купівлі-продажу приміщення, які не були погоджені з орендодавцем.
Таким чином, ТОВ «Кіносвіт» без жодних дозволів розпочало будівельні роботи та зареєструвало право власності на 5% незавершеного нового будівництва (https://reyestr.court.gov.ua/Review/56752223).
2.3.4. Згідно з відповіддю Юридичного департаменту Львівської міської ради (вх. № 5357/0/8-25 від 22 травня 2025 року) 25 жовтня 2018 року зареєстроване право комунальної власності за Львівською міською радою на земельну ділянку кадастровий номер 4610136600:06:004:0023, відтак рішення у справі виконане.
2.4. Справа № 813/6021/15 (скасування рішення про державну реєстрацію права власності на незавершений об’єкт будівництва)
2.4.1. Львівський окружний адміністративний суд постановою від 31 березня 2016 року у справі № 813/6021/15 скасував рішення державного реєстратора щодо реєстрації права власності на нерухоме майно – об’єкт незавершеного будівництва, який належав ТОВ «Кіносвіт», оскільки виснував, що дії державного реєстратора щодо внесення до Державного реєстру прав запису про державну реєстрацію права власності на об’єкт незавершеного будівництва вчинено, а рішення прийнято необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), недобросовісно (https://reyestr.court.gov.ua/Review/57066274).
2.4.2. Львівський апеляційний адміністративний суд 12 липня 2016 року скасував постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2016 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/58952808).
2.4.3. Проте, за результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА1 Вищий адміністративний суд України залишив в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2016 року.
Касаційний суд встановив, що документи подані для реєстрації права власності на об’єкт незавершеного будівництва містили розбіжності стосовно виду здійснюваних будівельних робіт, зокрема, реконструкції та незавершеного будівництва (здійснення нового будівництва).
Окрім того, пунктом 1 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регламентовано, що державний реєстратор повинен встановити наявність факту виконання умов правочину – договору оренди. Проте, матеріали справи не містять письмової згоди Ради на зведення будівель і споруд на орендованій земельній ділянці (https://www.reyestr.court.gov.ua/Review/63906197).
2.4.4. Відповідні відомості щодо правового режиму майна (незавершене будівництво готовністю 5 % – фундамент та стіни – монолітні залізобетонні у вигляді буроін’єкційних паль і ростверків) в частині реєстрації права власності, а також його скасування/анулювання відображені у Державному реєстрі речових прав (довідка № 439248514 від 13 серпня 2025 року).
2.5. Справа № 914/876/15 (звільнення самовільно захопленої земельної ділянки)
2.5.1. У лютому 2015 року Львівська міська рада звернулася до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до ТОВ «Кіносвіт» про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її до стану, який існував до моменту захоплення, шляхом демонтажу огорожі.
2.5.2. За апеляційною скаргою ОСОБА1, було скасовано ухвалу Господарського суду Львівської області від 22 лютого 2016 року, якою затверджено укладену між позивачем та відповідачем мирову угоду та припинено провадження у справі, оскільки внаслідок виконання її умов, право позивача за захистом якого він звернувся не буде відновлено, не вказано про обов’язок відповідача звільнити саме самовільно зайняті земельні ділянки, що відповідало і прохальній частині позовної заяви (постанова Львівського апеляційного господарського суду від 10 травня 2016 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/57646569)).
2.5.3. Після цього, рішенням Господарського суду Львівської області від 28 жовтня 2016 року зобов’язано ТОВ «Кіносвіт» звільнити самовільно зайняті земельні ділянки площею 0,0068 га та площею 0,0095 га (загальною площею 0,0163 га) на пр. Т. Шевченка, 3 – пл. Галицькій, 15 у м. Львові та привести їх у стан, який існував до моменту захоплення, шляхом демонтажу огорожі та відновлення верхнього ґрунтового покриву, враховуючи те, що всупереч закону відповідач без відповідного на те рішення органу місцевого самоврядування самовільно зайняв земельні ділянки відповідною площею (для встановлення на такій огорожі будівельного майданчика), та, беручи до уваги закінчення строку дії договору оренди землі від 30 березня 2006 року (щодо земельної ділянки на котрій було розміщено той самий будівельний майданчик) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/62402375).
2.5.4. Вказане рішення залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду (головуюча суддя – Якімець Г.Г., судді: Бонк Т.Б., Кравчук Н.М.) від 16 січня 2017 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/64234962).
2.5.5. Згідно з відповіддю Юридичного департаменту Львівської міської ради (вх. № 5357/0/8-25 від 22 травня 2025 року) на даній земельній ділянці наявні конструктивні елементи будівлі, а саме влаштовані залізобетонні конструкції нульового циклу, однак, у зв’язку з нормативними обмеженнями здійснення контрольно-наглядових повноважень, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, не вправі провести перевірку та розрахувати заподіяну шкоду територіальній громаді міста Львова у зв’язку із невиконанням рішення у цій судовій справі.
2.6. У наведених судових справах за участі Львівської міської ради, ТОВ «Кіносвіт» судами установлено наявність порушеного прав та інтересів Скаржниці ОСОБА1, тобто наявність законного інтересу, який дає їй право на судовий захист в межах адміністративного та господарського провадження, що зумовлювало як розгляд відповідного позову, що заявлений ОСОБА1, так і залучення до розгляду справ у процесуальному статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (Львівської міської ради).
2.7. ОСОБА1 була заявником кримінального провадження № ____ від 01 лютого 2013 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 197-1, статті 356 та частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України (далі – КК України), у якій двічі суд скасовував за її ж скаргою постанову про закриття.
2.8. Справа № 914/1165/24 (про визнання права власності на об’єкт незавершеного будівництва), з приводу обставин розгляду якої подана скарга
2.8.1. 02 травня 2024 року ТОВ «Квітка Львів» подало позов до Львівської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно, а саме незавершене будівництво готовністю 6,8%, яке знаходиться за адресою місто Львів, проспект Т. Шевченка 3/площа Галицька, 15 на земельній ділянці кадастровий номер 4610136600:06:004:0023.
Позовні вимоги аргументовані тим, що ТОВ «Квітка Львів» є власником нерухомого майна в процесі реконструкції якого утворився об’єкт незавершеного будівництва готовністю 6,8% на яке позивач з урахуванням приписів статей 317, 319, 328, 392 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) просить визнати право власності.
2.8.2. До позовної заяви було додано висновок експерта № 22/11-23 від 06 грудня 2023 року, за яким на земельній ділянці кадастровий номер 4610136600:06:004:0023 наявні конструктивні елементи незавершеної будівництвом будівлі, а саме 98 % нульового циклу (фундаменти); ступінь (відсоток) готовності наявної частини незавершеної будівництвом будівлі на земельній ділянці кадастровий номер 4610136600:06:004:0023 становить 6,8%.
А також – висновок експерта № 20/03-24 від 28 березня 2024 року, згідно з яким об’єкт незавершеного будівництва на земельній ділянці кадастровий номер 4610136600:06:004:0023 за адресою проспект Т. Шевченка 3 – площа Галицька, 15, у місті Львові створений в результаті реконструкції нежитлових приміщень.
2.8.3. Ухвалою суду від 09 травня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118921697).
2.8.4. 27 травня 2024 року ОСОБА1 звернулася до суду із заявою про залучення її до розгляду справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, оскільки у разі прийняття судом рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці, котра перебуває у комунальній власності, розпочнеться проведення робіт з будівництва торгово-розважального центру, що призведе до порушення її прав та інтересів, як мешканки будинку, вікна якого виходять на незавершене будівництво та права останньої на культурну спадщину; також, до поданого клопотання заявником долучено копії судових рішень в інших справах, підставою позовних вимог у яких було порушення дозвільних документів на будівництво, де останню залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні Львівської міської ради, що, на думку заявника, є підставною для залучення третьою особою також і у цій справі.
2.8.5. Ухвалою від 18 червня 2024 року, з врахуванням заперечень позивача і відповідача у судовому засіданні, відмовлено у задоволенні вказаної заяви, оскільки, суд прийшов до висновку, що предметом спору є право власності на об’єкт нерухомого майна, який був придбаний позивачем та в результаті реконструкції якого утворилось незавершене будівництво, заявником не доведено наявність у останньої прав чи обов’язків до спірного майна, а також того, що в майбутньому в неї виникнуть права на позов; подане клопотання ґрунтується лише на припущеннях, оскільки в матеріалах справи відсутні докази проведення будівельних робіт на спірному об’єкті (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119869842).
2.8.6. Господарський суд Львівської області ухвалою від 27 червня 2024 року задовольнив клопотання ТОВ «Квітка Львів» про призначення судової експертизи (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120058776).
2.8.7. ОСОБА1 – особа, яка не була учасником справи № 914/1165/24, подала до Західного апеляційного господарського апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Львівської області від 27 червня 2024 року, вказуючи на те, що така порушує її права та прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права з неповним дослідженням матеріалів та обставин справи.
2.8.8. За результатами розгляду апеляційної скарги ухвалою Західного апеляційного господарського суду закрите апеляційне провадження за скаргою ОСОБА1 на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, оскільки апеляційним господарським судом встановлено, що в оскаржуваній ухвалі не містяться судження про права, інтереси та (або) обов’язки ОСОБА1 у правовідносинах, що виникли між учасниками цієї справи, а в мотивувальній та резолютивній частинах оскаржуваної ухвали не наведено висновків про права, інтереси та (або) обов’язки апелянта і які конкретно (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120970662).
2.8.9. 27 червня 2024 року до суду надійшла позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА1, у якій особа просить суд зобов’язати ТОВ «Квітка Львів» звільнити земельну ділянку з кадастровим номером 4610136600:06:004:0023 (згідно з рішенням Господарського суду Львівської області від 28 березня 2016 року у справі № 914/670/15, яке вступило в законну силу); зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Квітка Львів» привести самозахоплені земельні ділянки площею 0,0068 га та площею 0,0095 га на проспекті Шевченка, 3 у стан, який існував до моменту самозахоплення шляхом демонтажу огорожі та відновлення верхнього ґрунтового покриву (згідно з рішенням Господарського суду Львівської області від 28 жовтня 2016 року у справі № 914/876/15, яке вступило в законну силу); зобов’язати Львівську міську раду звернутися до Виконавчої служби для виконання судових рішень у справі № 914/670/15 та у справі № 914/876/15.
2.8.10. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10 липня 2024 року позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА1 та додані до неї документи повернуто заявнику, оскільки суд вважав, що подана особою позовна заява не спрямована на той самий предмет, що й позов ТОВ «Квітка Львів»; виходячи з предмету первісного позову та предмету позову третьої особи з самостійними вимогами, ці позови є різними за своєю правовою природою, заявлені вимоги не є однорідними, що зумовлює самостійний предмет їх доказування (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120304850).
2.8.11. Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 19 липня 2024 року встановлено, що готовність незавершеного будівництва на частині земельної ділянки площею 0,0683 га становить 4,9 %, а на частині площею 0,0357 га – 1,9 %.
2.8.12. Господарський суд Львівської області рішенням від 01 серпня 2024 року задовольнив позов частково: визнав за ТОВ «Квітка Львів» право власності на нерухоме майно, а саме незавершене будівництво готовністю 4,9 %, яке знаходиться за адресою проспект Шевченка, 3/ площа Галицька, 15, та знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 4610136600:06:004:0023; в частині решти вимог у позові відмовив; розподілив судові витрати (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120827849).
Судове рішення мотивовано встановленим фактом правомірності набуття позивачем у власність трьох об’єктів цілісного майнового комплексу, розташованих на проспекті Т. Шевченка, 3/ площі Галицькій, 15, а також правомірністю користування позивачем на правах орендаря відповідною земельною ділянкою до 16 березня 2016 року (дати припинення дії договору оренди землі). Відповідач не спростував того факту, що позивач здійснив реконструкцію 1-го поверху будинків, розміщених у місті Львові на проспекті Т. Шевченка, 3/ площі Галицькій, 15 під час дії договору оренди землі та відповідних рішень та дозволів, наданих підрозділами Ради та іншими органами.
Суд визнав преюдиційними обставини встановлені в інших судових рішеннях щодо фактів придбання позивачем нерухомого майна цілісного майнового комплексу та отримання в оренду земельної ділянки, водночас, вказав на те, що судові рішення не містять преюдиційних фактів по відношенню до предмета цього спору – об’єкта незавершеного будівництва.
2.8.13. За результатами апеляційного перегляду скарг на рішення Господарського суду Львівської області від 01 серпня 2024 року, ухвалою Західного апеляційного господарського суду у складі головуючої судді – Бойко С.М., суддів Якімець Г.Г. та Бонк Т.Б. від 06 листопада 2024 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі в справі ОСОБА1, оскільки, на думку апеляційного суду, дослідження предмету позову вказує на те, що місцевим господарським судом не вирішувалося питання про права, інтереси та/або обов’язки скаржника і рішення Господарського суду Львівської області, не зачіпає безпосередньо права та обов’язки такої особи; ні мотивувальна, ні резолютивна частини рішення в цій справі не містять жодних посилань і застережень, а також висновків щодо прав або обов’язків скаржника, а містять виключно висновки щодо правовідносин між позивачем та відповідачем (https://reyestr.court.gov.ua/Review/122949929).
При цьому, зі змісту ухвали вбачається, що ОСОБА1 окремо акцентувала увагу суду на тому факті, що 23 березня 2016 року Господарський суд Львівської області зобов’язав ТОВ «Квітка Львів» повернути орендовану земельну ділянку, а постановою Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2016 року у справі № 813/6021/15 скасовано та визнано неправовірним запис державного реєстратора про реєстрацію незавершеного будівництва готовністю 5 %.
Також скаржниця посилалася на ту обставину, що землі, які є у комунальній власності, належать територіальним громадам сіл, селищ, міст, відтак, вона, як членкиня Львівської територіальної громади, яка народилася і постійно проживає за адресою: АДРЕСА1, має право володіння і користування прилеглою до її будинку земельною ділянкою, за адресою: просп. Шевченка, 3/площа Галицька, 15 з кадастровим номером 4610136600:06:004:0023, що знаходиться у комунальній власності, так само як і інші жителі прилеглих будинків. Окрім того, скаржниця зазначала про порушення її права на безпечне для здоров’я довкілля, на збереження міцності і довговічності будинку, у якому вона проживає, на збереження культурної спадщини, яка опиняється під загрозою знищення чи негативного впливу на її універсальну цінність, а тому вона має всі підстави бути залученою до даної справи.
2.8.14. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2024 року апеляційна скарга Львівської міської ради за результатами розгляду по суті залишена без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 01 серпня 2024 року у справі № 914/1165/24 – без змін (https://reyestr.court.gov.ua/Review/123577406).
2.8.15. Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2025 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА1 на рішення Господарського суду Львівської області від 01 серпня 2024 року і постанову Західного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2024 року у справі № 914/1165/24, оскільки рішення суду першої інстанції не переглядалось в апеляційному порядку за апеляційною скаргою ОСОБА1, а оскаржувана постанова приймалась відповідним апеляційним судом за результатом розгляду апеляційної скарги Львівської міської ради.
Зважаючи на процесуальне коло питань, які розглядалися в межах застосування припису пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, в рішенні суду не досліджувалися по суті питання процесуальної заінтересованості про права, інтереси та (або) обов’язки ОСОБА1, а винятково формальні підстави оскарження, оскільки рішення не переглядалося в апеляційному порядку за скаргою ОСОБА1, а оскаржувана постанова Західного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2024 року винесена за результатами розгляду апеляційної скарги саме Львівської міської ради (https://reyestr.court.gov.ua/Review/124717400).
2.8.16. За результатами розгляду касаційної скарги Львівської міської ради Верховний Суд рішенням від 11 березня 2025 року скасував рішення Господарського суду Львівської області від 01 серпня 2024 року і постанову Західного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2024 року в частині задоволення позову та ухвалив нове рішення, яким відмовив ТОВ «Квітка Львів» у задоволенні позову (https://reyestr.court.gov.ua/Review/126054099).
Як убачається з висновків Верховного Суду, підставою для такого рішення стала вибірковість першої та апеляційних інстанцій у застосуванні преюдиції під час розгляду справи № 914/1165/24.
Так суди першої та апеляційної інстанції визнали преюдійними обставини щодо укладення договору оренди земельної ділянки для обслуговування існуючих споруд і що строк дії договору закінчився 16 березня 2016 року. Водночас не врахували, що преюдиційними фактами також є здійснення ТОВ «Кіносвіт» будівництва на орендованій земельній ділянці, наданій лише для обслуговування існуючих споруд, та відсутність згоди Львівської міської ради, як орендодавця, на зведення у встановленому законодавством порядку будівель і споруд на орендованій земельній ділянці.
Верховний Суд виснував, що у наведених справах судами досліджувалися не тільки обставини придбання позивачем об’єктів цілісного майнового комплексу та отримання в оренду земельної ділянки, а також обставини створення позивачем об’єкта незавершеного будівництва. Тому суди попередніх інстанцій помилково виходили з того, що встановлені у цих справах факти не є преюдиційними по відношенню до такого майна (пункт 63 постанови Верховного Суду від 11 березня 2025 року).
Суди попередніх інстанцій врахували лише обставини набуття позивачем у власність об’єктів цілісного майнового комплексу та отримання в оренду земельної ділянки, однак разом із цим, вони повністю проігнорували встановлені судом обставини здійснення позивачем нового будівництва (залито фундамент) на земельній ділянці, наданій йому під обслуговування існуючого майна, обставини скасування проведеної державної реєстрації права власності на об’єкт незавершеного будівництва, в тому числі що подані ТОВ «Кіносвіт» документи державному реєстратору були недостатніми для підтвердження речових прав на об’єкт незавершеного будівництва, порушивши тим самим правила преюдиції, що в результаті призвело і до неправильного застосовування положень статті 331 ЦК України (пункт 64 постанови Верховного Суду від 11 березня 2025 року).
Усі роботи, були здійснені позивачем по цьому об`єкту в межах дії дозволів на підставі чинного на той час договору оренди та до їх скасування судовими рішеннями, а після 2016 року (після ухвалення судових рішень у вказаних справа), жодні роботи по будівництву та /або реконструкції вже не здійснювалися
На думку колегії суддів Верховного Суду обставини, які стали предметом розгляду у справі № 914/1165/24, були установлені у справах № 813/6021/15, № 914/670/15, № 813/1972/13-а іншими судами. За результатами розгляду справи № 914/1165/24 суди попередніх інстанцій дійшли протилежних висновків, а саме стосовно здійснення позивачем реконструкції, а не проведення нового будівництва, на земельній ділянці, при цьому не спростувавши преюдиційних обставин, установлених у інших справах (взагалі не визнавши їх преюдиційними), чим також порушили приписи частини четвертої статті 75 ГПК України.
Колегія суддів зазначила, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Брумареску проти Румунії» № 28342/95, пункт 61).
Суд також зазначив, що висновки судів про визнання права власності на об’єкт незавершеного будівництва концептуально не узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, а також висновками об’єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними в постанові від 08 лютого 2019 року у справі № 915/1344/17 (пункт 72 постанови Верховного Суду від 11 березня 2025 року).
2.8.17. Під час дисциплінарного провадження установлено, що обставини, про які повідомляє скаржниця, набули певного резонансу. У регіональному інтернет виданні «Zaxid.Net» та «Еспресо» неодноразово повідомлялося про незаконність здійснення будівництва та ігнорування наявних рішень судів (https://zaxid.net/sud_ne_skasuvav_prava_vlasnosti_zabudovnika_na_nezakon..., https://zahid.espreso.tv/novyny-lviv-mali-zvesti-trts-sud-ostatochno-vid...).
У засобах масової інформації також повідомлялося про наявні протести місцевих мешканців щодо незаконної забудови (https://portal.lviv.ua/news/2016/09/29/u-meriyi-hochut-uzakoniti-budivni...). Місцеві мешканці та представники правозахисних організацій зазначали про переслідування осіб, які намагалися протидіяти незаконному будівництву (https://www.youtube.com/watch?v=pIIfmh4EDxk).
2.8.18. Земельна ділянка кадастровий номер 4610136600:06:004:0023 згадується у кримінальних провадженнях, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань № № 42013150050000028 від 01 лютого 2013 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 197-1, статті 356 та частиною четвертою статті 358 КК України та № 42023142040000024 від 2 березня 2023 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 358 Кримінального кодексу України, які, за версією слідства, стосуються самовільного зайняття невстановленими особами вказаної земельної ділянки та продовження її використання за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про її надання в користування (оренду) (наприклад, ухвали Галицького районного суду міста Львова від 03 березня 2017 року у справі № 461/1547/17 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/65151925) та від 28 грудня 2017 року у справі № 461/8954/17 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/71353756), ухвала Личаківського районного суду міста Львова від 06 вересня 2023 року у справі № 463/2241/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/113373334).
2.9.1. У своїх поясненнях, які надійшли до Вищої ради правосуддя 03 червня 2025 року (вх. № 2422/0/6-25), 06 червня 2025 року (вх. № 2422/1/6-25), 26 червня 2025 року (вх. № 2422/2/6-25) під час підготовки дисциплінарної скарги до розгляду, суддя Господарського суду Львівської області Мороз Н.В. підтвердила встановлені обставини розгляду справи № 914/1165/24.
2.9.2. Вважає, що виходячи зі змісту рішення Верховного Суду, такий підтвердив правильність, законність та обґрунтованість зазначених судових рішень у відповідній частині; погодився з висновками судів про відсутність підстав для залучення скаржниці ОСОБА1 до участі у справі в будь-якому статусі не зважаючи на її звернення.
Те, що у деяких справах ОСОБА1 приймала участь в якості сторони чи третьої особи і на її думку судами вже вирішено питання про її права та обов’язки щодо аналогічних обставин - не свідчить про наявність підстав для її залучення до участі у справі № 914/1165/24. Таке питання підлягає вирішенню окремо у кожній конкретній справі зважаючи на підстави, предмет позову та ймовірний вплив майбутнього судового рішення на конкретні права та інтереси такої особи, що відповідає і висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 26 березня 2024 року у справі № 911/2567/22. Натомість заперечення і обґрунтування Скаржниці є нерелевантними, оскільки стосуються абсолютно інших правовідносин – з приводу залучення члена територіальної громади до справи про об’єднання територіальної громади.
Представники сторін у судовому засіданні заперечили проти залучення ОСОБА1 до розгляду справи.
2.9.3. Подану скаргу до Вищої ради правосуддя тлумачить як тиск на суддів і зловживання процесуальними правами, оскільки така була подана ще до перегляду справи касаційним судом і зводилася до оскарження судових рішень по суті, що не входить до завдань дисциплінарного провадження.
Твердження, викладені у скарзі свідчать про намагання ототожнити всіх суддів регіону з певними особами, вчинки яких стали предметом суспільного обговорення, є безпідставними і суперечить як принципу індивідуальної відповідальності, так і презумпції невинуватості, а також підриває авторитет судової влади та засади справедливого судочинства.
2.9.4. Суддя вважає, що усі судові рішення, на які посилається у скарзі Тютько Н.М. в частині встановлених у них фактів були враховані у рішенні від 01 серпня 2024 року як за змістом, так і за правовим значенням, що підтверджується мотивувальною частиною цього рішення.
При прийнятті рішення у справі № 914/1165/24 було враховано позицію Великої Палати Верховного суду, викладену у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 про те, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Таким чином було враховано не лише зміст резолютивних частин таких рішень, які містять висновки по суті спору, а й обставини, встановлені у судових рішеннях № 914/670/15, № 813/6021/15 та № 813/1972/13, що вбачається з сторінок 7, 9, 10, 11 і 14 рішення у справі № 914/1165/24.
Водночас, при розгляді інших справ, в рамках заявлених предметів та підстав позовів, до предмету доказування не входили всі ті обставини, які розглядались в рамках справи № 914/1165/24, згідно з підставами і предметом позову.
2.9.5. На момент ухвалення рішення у справі № 914/1165/24 не існувало жодних підтверджених обставин, які б свідчили про заподіяння шкоди територіальній громаді м. Львова. Наголосила, що в матеріалах справи не міститься жодних документів, які б підтверджували спричинення екологічної, майнової чи іншої шкоди міському середовищу або мешканцям територіальної громади. Не надходило також жодного акта органів місцевого самоврядування про порушення прав громади у зв’язку з цим рішенням. Ухвалення рішення не мало шкідливих чи ризикованих наслідків.
2.9.6. Суддя Мороз Н.В. вважає нерелевантною і судову практику, якою Скаржниця підтверджує порушення суддею порядку вирішення спорів про визнання права власності на об’єкти незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію. Верховний Суд неодноразово зазначав, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту його прийняття в експлуатацію та державної реєстрації. До цього моменту особа вважається власником лише матеріалів та обладнання, використаних у будівництві. Цей підхід відображено зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц). Однак, судова практика визнає можливість визнання права власності на об’єкти незавершеного будівництва за певних умов, зокрема: наявність дозвільної документації, правомірне користування земельною ділянкою, фактичне виконання робіт, тощо (постанови Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 909/175/18, від 11 березня 2023 року у справі № 904/1043/22).
Судом було враховано обставини, які свідчили про законність набуття права власності, відповідно у тій частині, де реконструкція здійснювалася в межах оренди, позов задоволено частково; у тій частині, яка виходила за межі чи стосувалася самовільного будівництва – у задоволенні позовних вимог відмовлено.
2.9.7. У контексті вказаного, а також з посиланням на практику Вищої ради правосуддя та Європейського суду з прав людини, вважає, що під час розгляду справи та прийняття рішення суддя Мороз Н.В. діяла в межах наданих Законом повноважень, добросовісно, неупереджено та з урахуванням усіх наданих доказів і тлумачення норм права в контексті конкретних фактичних обставин, не порушувала прав людини та основоположних свобод, у діях відсутні ознаки несумлінного ставлення до службових обов’язків чи порушення принципів доброчесності або суддівської етики, що є підставою для відмови у притягненні її до дисциплінарної відповідальності та припинення дисциплінарного провадження.
2.10.1. У своїх поясненнях, які надійшли до Вищої ради правосуддя 03 червня 2025 року (вх. № 2434/0/6-25) під час підготовки дисциплінарної скарги до розгляду, судді Західного апеляційного господарського суду Бойко С.М., Якімець Г.Г, Бонк Т.Б. з посиланням на чинне нормативно-правове регулювання та практику його застосування вказали, що суд апеляційної інстанції з’ясував, що оскаржуване судове рішення не стосувалося безпосередньо прав або охоронюваного законом інтересу саме в цій справі за цими позовними вимогами ОСОБА1 у зв’язку із чим на підставі статті 264 ГПК України колегія суддів дійшла висновку про закриття апеляційного провадження. При цьому ОСОБА1 не оскаржувала ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 06 листопада 2025 року, що свідчить про те, що остання погодилась з такою позицією суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2025 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА1, а постановою Верховного Суду від 11 березня 2025 року, якою частково скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 01 серпня 2024 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2024 року та відмовлено в позові не з підстав порушення судами вимог ГПК щодо незалучення до цієї справи заявниці в якості третьої особи на стороні відповідача.
Права заявниці як члена відповідної територіальної громади, не порушуються, оскільки їх представляє Львівська міська рада. А сам спір стосувався речових прав на спірний об’єкт нерухомості, щодо правового режиму якого у ОСОБА1 не виникає жодна правова зацікавленість.
2.10.2. На підставі договору купівлі-продажу від 13 січня 2005 року між ТОВ «Кіносвіт» та Фондом державного майна України, Товариство придбало відповідні об’єкти нерухомості.
Допущені позивачем порушення містобудівної документації, що встановлено (в рішеннях інших судів), як преюдиційні факти і не враховані судами в цьому спорі, не могли слугувати підставою для відмови в позові в цій частині, оскільки апеляційним судом враховано пояснення позивача про те, що фундамент будівлі приведений у попередній стан, що підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи від 19 липня 2024 року, яким також встановлено, що об’єкт нерухомого майна створений в процесі реконструкції нежитлових будівель, а не нового будівництва. Окрім того, Львівська міська рада щодо усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та демонтажу цієї будівлі не зверталася.
У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 200/606/18 зазначено, що чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об’єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства. Тому судом у відповідності до статті 392 ЦК України прийнято рішення, яким задоволено позовні вимоги. Апеляційний суд виходив з того, що порушення позивачем містобудівної документації не є правовою підставою позбавлення його власності, що набута ним на підставі договору купівлі-продажу.
2.10.3. Під час розгляду справи та прийняття рішення колегія суддів діяли в межах наданих Законом повноважень, добросовісно, неупереджено та з урахуванням усіх наданих доказів і тлумачення норм права в контексті конкретних фактичних обставин. Стверджують, що ними не було порушено прав людини та основоположних свобод, у їхніх діях відсутні ознаки несумлінного ставлення до службових обов’язків чи порушення принципів доброчесності або суддівської етики, що виключає підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності.
У зв’язку з цим просять відмовити у притягненні до дисциплінарної відповідальності та припинити дисциплінарне провадження.
Висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя
1. Згідно з частинами першою, другою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
2. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
3. Розуміння змісту права на справедливий суд згідно з частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) передбачає справедливий і публічний розгляд справи кожної особи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо її прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
4. Відповідно частина перша статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розкриває право на справедливий суд в Україні як гарантію кожному захисту його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
5. Пунктом 1 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддя зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
6. Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (справа «Дія 97» проти України», заява № 19164/04, пункт 47, рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року, справа «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11, пункт 143, рішення ЄСПЛ від 9 січня 2013 року).
7. До ознак, що характеризують правосуддя, відноситься, у тому числі, здійснення правосуддя тільки у передбаченому законом порядку (процесуальна форма). При цьому під правосуддям необхідно розуміти не лише діяльність суду щодо вирішення спору про право, але й обов’язкове дотримання процесуальної форми, в якій не просто передбачені порядок і послідовність вчинення процесуальних дій, а й відображено вимоги справедливих (належних) судових процедур.
При цьому, по-перше, цивільна процесуальна форма, завжди обов’язково має нормативний і системний характер. По-друге, вона, по суті, передбачає «алгоритм» поведінки кожного суб’єкта при розгляді та вирішенні цивільної справи (у тому числі і суду). По-третє, становить гарантію дотримання законності, оскільки її недодержання призводить до різних негативних наслідків (постанова Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 227/3059/20 (4-с/227/2/2024)).
Зважаючи на природу спорів та об’єкти судового захисту у цивільному та господарському судочинстві, вказані висновки є релевантними щодо організації здійснення правосуддя у господарських справах.
8. Застосування чинного законодавства до вирішення справи залежить від встановлення обставин конкретної справи на підставі проведеної оцінки доказів, у визначеному процесуальним законодавством України порядку, та є виключною процесуальною компетенцією відповідного суду.
9. За частиною першою статті 14 та статтею 73 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
10. Згідно зі статтею 83 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
11. Розглядаючи кожну конкретну судову справу (здійснюючи правосуддя) судді самостійно визначають законодавство, що регулює спірні правовідносини, застосовують його, здійснюють його тлумачення, вирішують питання про розгляд заяв та клопотань учасників судового процесу та надають правову оцінку обставинам справи на підставі саме внутрішнього переконання, що ґрунтується на приписах закону. А отже, вказані питання відносяться до сфери суддівського розсуду, яка, якщо не виходить поза межі закону, не є предметом дослідження в межах дисциплінарного провадження, а може бути предметом перегляду судом вищої інстанції у відповідних процесуальних рамках і порядку.
12.1. Відповідно до повноважень, визначених статтею 131 Конституції України та статтею 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя не наділена повноваженнями оцінювати судове рішення та надавати оцінку його змісту. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних чи касаційних процедур.
12.2. Жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону (пункт 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року).
12.3. Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).
12.4. Дисциплінарне провадження не повинне передбачати жодних оцінок судових рішень, оскільки такі рішення підлягають апеляційному перегляду, а також повинні існувати фільтри для розгляду безпідставних по суті скарг (пункт 7.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року у справі № 1-304/2019 (7155/19).
12.5. Орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, не вповноважений перевіряти законність судового рішення, а зобов’язаний перевірити дії судді під час ухвалення такого рішення в частині наявності порушень, які є підставою для застосування дисциплінарної відповідальності (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі № 11-132сап21).
12.6. Усталена практика Вищої ради правосуддя враховує що, здійснюючи правосуддя, суддя безумовно має право на власне тлумачення закону, у тому числі й таке, що відрізняється від загальноприйнятого розуміння. Однак таке тлумачення повинно бути добросовісним.
12.7. Згідно з частиною четвертою статті 126 Конституції України та абзацом 2 частини першої статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.
12.8. Не може вважатись умисним порушенням норм права чи неналежним ставленням судді до службових обов’язків тлумачення закону та позиція судді щодо обґрунтування ухваленого ним судового рішення, навіть якщо така позиція є помилковою.
12.9. В будь-якому випадку, прояви суддівського свавілля необхідно відрізняти від добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості. Добросовісність вказує на те, що суддя діяв сумлінно – з належним ставленням до своїх обов’язків встановив фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, оцінив докази та тлумачив закон, але припустився помилки, яка не була настільки очевидною й однозначною.
12.10. Скасування або зміна судового рішення не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли скасоване або змінене рішення ухвалено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків (частина друга статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
13.1. Верховний Суд, при перегляді рішень у справі № 914/1165/24 Господарського суду Львівської області у складі головуючої судді Мороз Н.В. та суддів Західного апеляційного господарського суду Бойко С.М., Якімець Г.Г., Бонк Т.Б. встановив допущені порушення процесуального порядку розгляду справи в частині застосування преюдиційності фактів, встановлених рішеннями судів, що набрали законної сили в інших судових справах, а також визначені на рівні обов’язкових правових висновків Верховного Суду (згідно з частиною п’ятою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина четверта статті 236 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України)) підходи щодо застосування законодавства в частині недопустимості визнання права власності на об’єкти незавершеного будівництва.
13.2. За частиною четвертою статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
13.3. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п’ята статті 75 ГПК України).
13.4. У Постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14 визначено, що під преюдиціальністю розуміють обов’язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду – на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
13.5. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Такі висновки сформульовані в пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2018 року у справі № 917/1345/17.
13.6. При цьому, Верховний Суд звернув увагу, що у аспекті практики Європейського Суду з прав людини, ігнорування преюдиційності фактично є не просто порушенням процесу, але свідчить про порушення одного з основоположних аспектів верховенства права – принципу юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Брумареску проти Румунії» № 28342/95, пункт 61).
14. В цих умовах, оскільки суддям Мороз Н.В., Бойко С.М., Якімець Г.Г., Бонк Т.Б. було достаменно відомо з матеріалів справи, що створений об’єкт незавершеного будівництва готовністю 5 % – фундамент та стіни – монолітні залізобетонні у вигляді буроін’єкційних паль і ростверків, який був створений ще до 2016 року, за своїм правовим режимом фактично належить до об’єктів самочинного будівництва, що зумовило скасування рішення державного реєстратора про право власності в межах розгляду судової справи № 813/6021/15.
15. При цьому, суд першої та апеляційної інстанції не лише допустив вихід за межі преюдиції, але й приймаючи рішення відійшов від встановленого порядку застосування норм щодо статті 331 та 376 ЦК України, який визначав перешкоди можливості застосування схеми узаконення через використання судового рішення як підстави набуття права власності на самочинні об’єкти незавершеного будівництва.
16. Зважаючи на те, що спірне майно стосується забудови земельної ділянки комунальної власності у середмісті Львова в межах буферної зони Львівського державного історико-архітектурного заповідника, який віднесений до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під назвою «Львів – ансамбль історичного центру», щодо правового режиму якої існували судові рішення, які стверджували порушення порядку користування, а також самочинну забудову, подальше самовільне захоплення, прийняття таких рішень про визнання права власності мало своїм наслідком створення передумов для легалізації незаконного використання земельної ділянки під цим об’єктом.
17. А отже, таким чином судді не забезпечили вимоги законності розгляду справи та прийнятих ними рішень.
18. При цьому предметом оцінки в дисциплінарному провадженні є не саме рішення, але поведінка суддів щодо його прийняття, які не дотрималися відповідних процесуальних норм. При цьому, допущені порушення стосується тих вимог процесуального закону, які є вагомими для забезпечення правосуддя. При цьому процесуальні норми, які встановлюють такі вимоги, не викликають складності у їх застосуванні, через що їх порушення є очевидним, тобто коли за обставин судової справи необхідність застосування певної правової норми була зрозумілою і недвозначною і виключала іншу поведінку судді. Виходячи з таких ознак істотного порушення, у дисциплінарній та судовій практиці, його синонімом є грубе порушення.
19.1. Згідно з пунктами 76, 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2025 року у справі № 990SCGC/17/24 диспозиція правової норми пункту 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» по суті містить ознаки двох самостійних складів дисциплінарних проступків: допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод; грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків. При цьому, вказаний склад характеризується як матеріальний, оскільки вимагає для кваліфікації неправильному застосуванні суддею приписів закону, якими гарантовані ті чи інші права людини (навіть якщо ця помилка мала місце), а в настанні внаслідок цього конкретних фактів чи обставин, які полягають у заподіянні носію права чи іншим особам шкоди (втрата, знищення чи пошкодження майна, інші матеріальні збитки, незаконне позбавлення свободи, витік конфіденційної чи службової інформації, позбавлення чи обмеження у можливостях здійснювати професійну діяльність, шкода життю, здоров’ю, майну, честі, гідності, репутації тощо). Порушення вимог закону, навіть якщо воно допущене, може бути лише причиною таких фактів і обставин, якщо вони настали, а не становити наслідок саме по собі.
19.2. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об’єкт незавершеного будівництва, майбутній об’єкт нерухомості є підставою для державна реєстрація права власності та інших речових прав.
19.3. Відповідно до частини 11 статті 120 ЗК України якщо об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об’єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об’єкта нерухомого майна зобов’язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об’єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об’єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.
Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов’язаний передати земельну ділянку у власність або користування набувачу в порядку, встановленому цим Кодексом.
19.4. Таким чином, рішеннями Господарського суду Львівської області та Західного апеляційного господарського суду у справі № 914/1165/24 створено передумови для надання «законного» режиму забудови земельної ділянки державний кадастровий номер 4610136600:06:004:0023 за адресою: м. Львів, проспект Шевченка, 3/площа Галицька, 15 площею 0,104 га комунальної власності територіальної громади міста Львова, всупереч встановленим вимогам містобудівного законодавства та визначеної компетенції органів місцевого самоврядування.
19.5. Відповідно до нормативної грошової оцінки станом на 2006 рік (під час передачі ділянки в оренду ТОВ «Кіносвіт») її вартість становила 339 179,20 грн..
А станом на сьогодні, дослідження відкритих джерел (https://www.olx.ua/d/uk/obyavlenie/prodazh-zeml-ta-budinku-u-tsentr-lvov..., https://www.olx.ua/d/uk/obyavlenie/prodatsya-zem-dlyanka-poruch-vd-tsent...) дозволяє припустити порівняльним методом орієнтовну ринкову вартість такої земельної ділянки в межах 60 000-70 000 доларів США (що за офіційним курсом Національного банку України станом на 14 серпня 2025 року) становить 2 490 894 – 2 906 043 грн.
19.6. А тому, суд всупереч встановленому порядку розпорядження земельним фондом територіальної громади своїм рішенням встановив обмеження подальшого використання спірної земельної ділянки, чим могла бути заподіяна шкода інтересам територіальної громади на відповідну суму вартості земельної ділянки.
19.7. При цьому, практика дисциплінарного органу та Верховного Суду відносить до істотних негативних наслідків реєстрацію права власності на об’єкт самочинного будівництва, що істотно порушило інтереси держави та територіальної громади міста у сфері регулювання містобудівної діяльності (наприклад, рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 25 січня 2019 року № 195/1дп/15-19, залишене без змін рішенням Вищої ради правосуддя від 23 травня 2019 року № 1395/0/15-19, законність яких підтверджена постановою Великої Палати Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у провадженні № 11-586сап19).
20. Суддю, згідно з пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження за умисне або внаслідок грубої недбалості інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.
21. Розглянувши відомості та фактичні дані, повідомлені у висновку дисциплінарного інспектора-доповідача Ільницького О.В. за результатами підготовки справи до розгляду, на засіданні 03 вересня 2025 року, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що у них вбачається можлива наявність ознак складів інших дисциплінарних проступків судді Господарського суду Львівської області Мороз Н.В., суддів Західного апеляційного господарського суду Бойко С.М., Якімець Г.Г., Бонк Т.Б., що на підставі частини десятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачає повноваження на відкриття відповідної дисциплінарної справи за власною ініціативою.
22. З огляду на зазначене, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Господарського суду Львівської області Мороз Н.В., суддів Західного апеляційного господарського суду Бойко С.М., Якімець Г.Г., Бонк Т.Б. за ознаками складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині умисного або внаслідок грубої недбалості іншого грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.
23. Наявність або відсутність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності буде встановлено за результатами розгляду дисциплінарної справи стосовно суддів на підставі оцінки доказів, наданих та отриманих в межах дисциплінарного провадження.
24.1. Оскільки події, які стали підставою для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Господарського суду Львівської області Мороз Н.В., суддів Західного апеляційного господарського суду Бойко С.М., Якімець Г.Г., Бонк Т.Б., були виявлені в межах дослідження матеріалів дисциплінарної справи стосовно цих самих суддів при розгляді та вирішення справи № 914/1165/24 та стосуються доповнення кваліфікації на підставі одних і тих же фактичних обставин, що визначає значною мірою спільність доказової бази розгляду, вказані справи доцільно розглядати в об’єднаному провадженні.
24.2. Дисциплінарна палата може своїм рішенням об’єднати в одну дисциплінарну справу кілька дисциплінарних справ, які перебувають у її провадженні (частина одинадцята статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).
Керуючись статтями 42, 46, 48, 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Господарського суду Львівської області Мороз Наталії Валеріївни, суддів Західного апеляційного господарського суду Бойко Світлани Михайлівни, Якімець Ганни Григорівни, Бонк Тетяни Богданівни з ініціативи дисциплінарного органу та об’єднати її з дисциплінарною справою, відкритою ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 07 травня 2025 року № 953/2дп/15-25 стосовно судді Господарського суду Львівської області Мороз Наталії Валеріївни, суддів Західного апеляційного господарського суду Бойко Світлани Михайлівни, Якімець Ганни Григорівни, Бонк Тетяни Богданівни за скаргою Тютько Надії Михайлівни.
Проведення підготовки об’єднаної дисциплінарної справи до розгляду доручити дисциплінарному інспектору Вищої ради правосуддя Ільницькому Олегу Володимировичу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної палати Вищої
ради правосуддя
Члени Другої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя
Олексій МЕЛЬНИК
