Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Маселка Р.А., членів Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлакова С.Ю., Мельника О.П., розглянувши висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Дробчак Н.В. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Берези Марти Володимирівни стосовно судді Зборівського районного суду Тернопільської області Чорної Валентини Гнатівни,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 17 червня 2024 року за вхідним № Б-36/28/7-24 надійшла дисциплінарна скарга Берези Марти Володимирівни стосовно судді Зборівського районного суду Тернопільської області Чорна Валентиною Гнатівною під час розгляду ним справ щодо визначення місця проживання дітей (№ 599/1008/23, № 599/757/23, № 599/759/23, № 599/848/22).
Стислий зміст дисциплінарної скарги
У дисциплінарній скарзі Береза М.В. повідомляє, що нею у Єдиному державному реєстрі судових рішень виявлено ряд рішень судді Чорної В.Г., з яких можна виснувати про випадки фіктивного визначення місця проживання дитини з батьком, зокрема у справах № 599/1008/23, № 599/757/23, № 599/759/23, № 599/848/22.
Скаржниця стверджує про штучний характер рішень у цих справах, про що свідчать такі факти:
1)Суддя задовольнила позов без перевірки фактичних обставин справи;
У скарзі зауважено, що суддя Чорна В.Г. ухвалювала рішення лише на підставі заяви відповідачки про визнання позову, без перевірки фактичних обставин справи.
2)Розгляд справ відбувся без участі учасників справи;
Скаржниця стверджує, що розгляд всіх справ вірогідно відбувся без жодного учасника – позивача, відповідача, органу опіки та піклування.
3)Суддя ухвалювала рішення без з’ясування думки дитини
Як зазначалось вище, судові засідання відбулись без учасників справи, зокрема до розгляду справи не залучалась дитина.
4)Розгляд справ відбувався у стислі строки і не перевищував 20-25 днів.
Автор скарги вважає, що у діях судді Чорної В.Г. наявні ознаки дисциплінарних проступків, передбачених:
1) підпунктом «а» пункту 1 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок недбалості незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконну відмову в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду);
2) пунктом 3 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу);
3) пунктом 4 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).
У зв’язку з викладеним, скаржниця просить притягнути суддю Зборівського районного суду Тернопільської області Чорну В.Г.. до дисциплінарної відповідальності.
Процедура розгляду дисциплінарної скарги
Законами України від 9 серпня 2023 року № 3304-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів» (набрав чинності 17 вересня 2023 року) та від 6 вересня 2023 року № 3378-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» (набрав чинності 19 жовтня 2023 року) внесено зміни до глави 4 «Дисциплінарне провадження» розділу II «Особлива частина» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у частині строків та порядку здійснення дисциплінарного провадження.
Зокрема, запроваджено інститут дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, до повноважень яких віднесено здійснення попередньої перевірки дисциплінарних скарг та підготовки дисциплінарних справ до розгляду Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя.
Пунктом 236 Розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» установлено, що днем початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя є день опублікування Вищою радою правосуддя повідомлення про початок роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя у газеті «Голос України».
Рішенням Вищої ради правосуддя від 10 грудня 2024 року № 3582/0/15-24 днем початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя визначено 23 грудня 2024 року. Відповідне оголошення розміщено в газеті «Голос України» від 21 грудня 2024 року № 194 (246).
Протоколом автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами від 25 грудня 2024 року дисциплінарна скарга Берези М.В. передана для проведення попередньої перевірки дисциплінарному інспектору Вищої ради правосуддя – доповідачу Дробчак Н.В. (далі – дисциплінарний інспектор).
Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя – доповідач) вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону, за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги – протягом тридцяти днів з дня отримання такої скарги готує матеріали з пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи.
До Вищої ради правосуддя 15 серпня 2025 року за вх.№ 3734/0/24-25 надійшов висновок дисциплінарного інспектора Дробчак Н.В. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Берези М.В. разом із скаргою та матеріалами, що зібрані під час попередньої перевірки, з пропозицією відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Зборівського районного суду Тернопільської області Іваницького О.Р.
Обставини, встановлені за результатом розгляду висновку дисциплінарного інспектора та долучених до нього матеріалів
1.Інформація про призначення судді
Указом Президента України від 6 червня 2002 року № 513/2002 Чорну В.Г. призначено на посаду Зборівського районного суду Тернопільської області у межах п’ятирічного строку. (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/513/2002#Text)
Постановою Верховної Ради України 22 травня 2008 року № 298-VI Чорну В.Г. призначено на посаду Зборівського районного суду Тернопільської області. (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/298-17#Text)
2.Інформація про судові справи
Справа № 599/757/23
У провадженні Зборівського районного суду Тернопільської області перебувала справа за позовом ОСОБА1 до ОСОБА2, про визначення місця проживання неповнолітніх дітей.
Позов надійшов до суду 29 березня 2023 року.
Ухвалою суду від 30 березня 2023 року відкрито провадження у справі № 599/757/23 та призначено судове засідання.
17 квітня 2023 року через канцелярію суду подано заяву позивачем з проханням здійснювати розгляд без його участі, позовні вимоги підтримав.
19 квітня 2023 року через канцелярію суду подано заяву відповідачем з проханням здійснювати розгляд без її участі, позов визнала.
Рішенням від 24 квітня 2023 року позов задоволено. Визначено місце проживання дитини ОСОБА3 ____ року народження разом з батьком.
В апеляційному порядку рішення не оскаржувалось.
Справа № 599/759/23
У провадженні Зборівського районного суду Тернопільської області перебувала справа за позовом ОСОБА4 до ОСОБА5 , про розірвання шлюбу та визначення місця проживання неповнолітніх дітей.
Позов надійшов до суду 30 березня 2023 року.
Ухвалою суду від 30 березня 2023 року відкрито провадження у справі № 599/759/23 та призначено судове засідання.
12 квітня 2023 року через канцелярію суду подано заяву відповідачем з проханням здійснювати розгляд без її участі, позов визнала.
21 квітня 2023 року через канцелярію суду подано заяву позивачем з проханням здійснювати розгляд без його участі, позовні вимоги підтримав.
Рішенням від 30 квітня 2023 року позов задоволено. Шлюб розірвано та визначено місце проживання дітей ОСОБА6, ____ року народження та ОСОБА7 ____ року народження разом з батьком.
В апеляційному порядку рішення не оскаржувалось.
Справа № 599/848/22
У провадженні Зборівського районного суду Тернопільської області перебувала справа за позовом ОСОБА8 до ОСОБА9, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання неповнолітніх дітей.
Позов надійшов до суду 14 червня 2022 року.
Ухвалою суду від 14 червня 2022 року відкрито провадження у справі № 599/848/22 та призначено судове засідання.
12 липня 2022 року через канцелярію суду подано заяву відповідачем з проханням здійснювати розгляд без її участі, позов визнала.
4 липня 2022 року через канцелярію суду подано заяву позивачем з проханням здійснювати розгляд без його участі, позовні вимоги підтримав.
Рішенням від 4 липня 2022 року позов задоволено. Шлюб розірвано та визначено місце проживання дитини ОСОБА10 – ____ року народження разом з батьком.
В апеляційному порядку рішення не оскаржувалось.
Справа № 599/1008/23
У провадженні Зборівського районного суду Тернопільської області перебувала справа за позовом ОСОБА11 до ОСОБА12, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання неповнолітніх дітей.
Позов надійшов до суду 4 травня 2023 року.
Ухвалою суду від 4 травня 2025 року відкрито провадження у справі № 599/1008/23 та призначено судове засідання.
22 травня 2023 року через канцелярію суду подано заяву позивачем з проханням здійснювати розгляд без його участі, позовні вимоги підтримав.
20 травня 2023 року через канцелярію суду подано заяву відповідачем з проханням здійснювати розгляд без її участі, позов визнала.
Рішенням від 24 травня 2022 року позов задоволено. Шлюб розірвано та визначено місце проживання дитини ОСОБА13, ____ року народження разом з батьком.
В апеляційному порядку рішення не оскаржувалось.
3.Пояснення судді
У своїх поясненнях суддя надала інформацію про рух розгляду справ № 599/1008/23, № 599/757/23, № 599/759/23, № 599/848/22.
Щодо стислих строків розгляду справи суддя Чорна В.Г. вказує, що такі дії зумовлені прагненням недопущення тяганини у розгляді справ. Враховуються дні засідання виконавчого комітету Зборівської міської ради.
Щодо з’ясування думки дитини, суддя навела посилання на висновки, що викладені у постановах Верховного Суду. У підсумку вказала, що в кожній справі наявні висновки органу опіки та піклування, затверджені рішеннями виконавчих комітетів органів місцевого самоврядування, наявні акти обстеження житлових приміщень, з’ясовано місце фактичного проживання дитини. Суддя стверджує, що дитину опитували представники відповідних комісій у звичних для неї умовах, через що суддя зазначає, що нею врахована думка дитини. Також суддя наголошує, що в Зборівському районному суді Тернопільської області відсутнє укриття, а тому не було необхідності повторно викликати неповнолітніх дітей.
В частині доводів скаржника про безпідставність позовів, суддя зауважила, що позовні вимоги у справах поєднанні з вимогами про розірвання шлюбу. На наявність спору між колишнім подружжям вказували документи, що наявні в матеріалах справи, а визнання позову відповідачем є правом, тому не свідчить про безпідставність позову.
Також суддя звернула увагу, що факти неналежної поведінки вже були предметом перевірки та розгляду Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя (рішення від 11 грудня 2024 року № 3599/2дп/15-24).
Висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя
1. Підпунктом «а» пункту 1 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження за умисне або внаслідок недбалості незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконну відмову в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2025 року в справі № 990SCGC/25/24 (провадження № 11-263сап24) зазначено, що норми підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII визначають три самостійних склади дисциплінарного проступку:
1) істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є незаконна відмова в доступі до правосуддя;
2) істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є унеможливлення реалізації учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків;
3) істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.
Поняття «істотне порушення норм процесуального права» для кваліфікації дисциплінарного правопорушення є оціночним та не має формально визначених у законі ознак для його відмежування від інших (неістотних) порушень. Таке порушення повинне стосуватися тих вимог процесуального закону, які є вагомими для забезпечення правосуддя і які не викликають складності у їх застосуванні, тобто його синонімом є грубе порушення.
У постанові від 30 січня 2020 року Велика Палата Верховного Суду зазначила на необхідність встановлення наявності причинно-наслідкового зв’язку між порушенням норм процесуального права та наслідками діянь судді як необхідної умови кваліфікації дій судді за підпунктом «а»:
«… відповідно до наведеної вище норми підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII для кваліфікації проступку, за який суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження, необхідно, щоб порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків. Тобто передбачений законодавцем дисциплінарний проступок (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII) має пряму вказівку на фактичне настання певного наслідку, який повинен бути встановленим при притягненні судді до дисциплінарної відповідальності (при застосуванні вказаної норми). Наслідки вчинення певних дій у кожному конкретному випадку мають бути встановлені і поставлені у вину суб’єктові дисциплінарного правопорушення, якщо між його діянням і наслідками існує причиновий зв’язок».
Отже, виходячи з формулювання норми підпункту «а», слід вважати істотними (для цілей встановлення наявності в діях судді складу передбаченого цим пунктом дисциплінарного проступку) порушення норм процесуального права, що призвели до наслідків у вигляді унеможливлення реалізації учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.
2. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.
Згідно із частиною шостою статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя повинен додержуватися присяги.
Згідно з пунктами 1, 2 частини сьомою статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.
Статтею 58 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» питання етики суддів визначаються Кодексом суддівської етики, що затверджується з’їздом суддів України за пропозицією Ради суддів України.
Статтями 1, 2, 3, 14 Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року (у редакції, що була чинною до 18 вересня 2024 року) визначено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.
Суддя має уникати будь-якого незаконного впливу на його діяльність, пов'язану зі здійсненням правосуддя, та бути незалежним від своїх колег у процесі прийняття рішень. Він не має прав використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб та не повинен дозволяти цього іншим.
Суддя повинен уникати позапроцесуальних взаємовідносин з одним із учасників процесу або його представником у справі за відсутності інших учасників процесу.
У пунктах 49, 50 Висновку № 3 Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності звертається увага на те, що судді у своїй діяльності повинні керуватися принципами професійної поведінки; завжди обирати такий підхід, який є безстороннім та виглядає таким ззовні, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості, та демонструвати увагу до всіх осіб, які беруть участь у судовому процесі або на яких такий процес впливає, з рівноправним ставленням до сторін, підтримуючи баланс між сторонами та забезпечуючи чесний розгляд для кожної зі сторін.
Неупередженість (об'єктивність) судді є необхідною умовою для належного виконання ним або нею своїх обов’язків. Вона виявляється не лише у змісті рішення, але й в процесуальних діях, що супроводжують його ухвалення (пункт 2 Бангалорських принципах поведінки суддів).
3. Пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).
Диспозиція цієї правової норми по суті містить ознаки двох самостійних складів дисциплінарних проступків:
– допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод;
– грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 лютого 2022 року у справі № 11-40сап21 вже формулювала висновок про те, що допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення правил людини і основоположних свобод є самостійним складом дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, та не передбачає настання негативних наслідків, оскільки порушення прав людини і основоположних свобод за своєю суттю і є такими негативними наслідками.
З об’єктивної сторони, допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод полягає у недотриманні суддею норм процесуального права, що найчастіше пов’язане з порушенням статей Конвенції, зокрема статті 5 (право на свободу та особисту недоторканність), статті 6 (право на справедливий суд), статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя), статті 9 (свобода думки, совісті і релігії), статті 10 (свобода вираження поглядів), статті 11 (свобода зібрань та об’єднань), статті 1 Першого протоколу (захист права власності).З суб’єктивної сторони, цей дисциплінарний проступок може вчинятись як умисно, так і через грубу недбалість. За умисної форми вини суддя усвідомлює, що порушує норми процесуального права і що це порушення пов’язане з порушення прав людини та основоположних свобод, проте ігнорує цю обставину. За грубої недбалості суддя не усвідомлює, що порушує норми процесуального права, пов’язані з порушенням прав людини та основоположних свобод, втім відповідно до характеру допущеного порушення міг і повинен був це усвідомлювати.
Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 3 лютого 2022 року (провадження № 11-40сап21), допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення правил людини і основоположних свобод є самостійним складом дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та не передбачає настання негативних наслідків, оскільки порушення правил людини і основоположних свобод за своєю суттю і є такими негативними наслідками. Зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року (провадження № 11/228/сап21) убачається, що у разі допущення суддею порушення прав людини і основоположних свобод відсутність негативних наслідків не може бути підставою для звільнення судді від дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 160 Сімейного кодексу України (далі - СК України) місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Згідно зі статтею 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Отже, суди розглядають справи про визначення місця проживання дітей виключно у випадках наявності реального спору між сторонами щодо зазначеного факту.
У всіх справах відповідачки – матері дітей, визнавали позови в повному обсязі, що свідчить спір у справах був відсутнім і міг бути врегульований у позасудовому порядку.
Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень суддя Чорна В.Г. за період з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року розглянула 1 справу за позовами про визначення місця проживання дітей, зокрема № 599/532/21.
Тоді як за період з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року розглянула 22 справи за позовами про визначення місця проживання дітей, а саме:
№ 599/670/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/104472307
№ 599/565/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/104472303
№ 599/663/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/104782486
№ 599/785/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/104822759
№ 599/860/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/105031203
№ 599/848/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/105073007
№ 599/1204/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/105905154
№ 599/945/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/106106721
№ 599/1197/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/106120191
№ 599/1191/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/106194427
№ 599/1118/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/106196837
№ 599/1737/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/106870900
№ 599/1866/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/106872880
№ 599/1938/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/106906362
№ 599/1613/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/107132985
№ 599/1802/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/107132984
№ 599/2007/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/107133000
№ 599/1837/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/107133002
№ 599/1847/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/107133004
№ 599/1840/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/107133010
№ 599/2190/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/107804013
№ 599/2193/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/107804014
Встановлено, що з 22 справ, всі вони були ініційовані чоловіком, рішення ухвалювалось виключно на користь батька та визначалось місце проживання дитини/дітей разом з ним. Жінки при цьому систематично визнавали позови.
За період з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року розглянула 20 справ за позовами про визначення місця проживання дітей, з них 18 ухвалені на користь чоловіків, а саме:
№ 599/186/23 https://reyestr.court.gov.ua/Review/109454792
№ 599/344/23 https://reyestr.court.gov.ua/Review/109752008
№ 599/554/23 https://reyestr.court.gov.ua/Review/109925067
№ 599/340/23 https://reyestr.court.gov.ua/Review/109979031
№ 599/759/23 https://reyestr.court.gov.ua/Review/110368473
№ 599/801/23 https://reyestr.court.gov.ua/Review/110399866
№ 599/800/23 https://reyestr.court.gov.ua/Review/110399865
№ 599/757/23 https://reyestr.court.gov.ua/Review/110399864
№ 599/879/23 https://reyestr.court.gov.ua/Review/111020985
№ 599/1008/23 https://reyestr.court.gov.ua/Review/111100748
№ 599/1066/23 https://reyestr.court.gov.ua/Review/111667575
№ 599/1314/23 https://reyestr.court.gov.ua/Review/112342008
№ 599/1246/23 https://reyestr.court.gov.ua/Review/112647926
№599/1451/23 https://reyestr.court.gov.ua/Review/113133065
№ 599/1081/23 https://reyestr.court.gov.ua/Review/113805958
№ 599/2279/23 https://reyestr.court.gov.ua/Review/114531237
№ 599/2202/23 https://reyestr.court.gov.ua/Review/114962976
№ 599/2322/23 https://reyestr.court.gov.ua/Review/115651851
Окрім того, судом надано інформацію про розгляд Зборівським районним судом Тернопільської області у 2021-2025 роках справ щодо визначення місця проживання дітей разом з батьками та позбавлення матерів батьківських прав. З цієї інформації випливає, що 11 справ було розглянуто суддею у строк до 20 днів, а середній строк розгляду складав 40 днів. 8 справ розглянуто за 1 засідання, ще 15 – за 2 засідання. 38 справ розглянуто без участі матері. 34 – без участі обох учасників.
За результатами аналізу відомостей, наданих судом та наявних у Єдиному державному реєстрі судових рішень, встановлено наявність виразної тенденції до різкої зростання кількості судових справ у Зборівському районному суді Тернопільської області за позовами батьків неповнолітніх дітей щодо визначення місця проживання дитини з батьком, яка спостерігалася після 24 лютого 2022 року.
Зазначена динаміка корелює з дією редакції абзацу п’ятого частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (Закон № 2122-IX від 15.03.2022), відповідно до якої військовозобов’язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років, не підлягали призову на військову службу під час мобілізації.
З урахуванням викладеного можна зробити обґрунтований висновок про те, що у 2022–2024 роках мало місце системне збільшення кількості справ зазначеної категорії, що могло бути зумовлене спробами окремих осіб використати судові рішення з метою уникнення призову на військову службу під час мобілізації. Така ситуація вимагає подальшої правової оцінки з урахуванням принципів добросовісності, недопущення зловживання правом та забезпечення однакового застосування норм матеріального права судами.
У частині 1 статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач – визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, постанова Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22).
Варто звернути увагу, що у всіх вищенаведених справах матері дітей визнали позови і не заперечували проти того, щоб дитина залишилась проживати з батьком. Фактично це засвідчувало відсутність реального спору і штучність справи. Особливо це очевидно у справі № 599/757/23, з матеріалів якої випливає, що і батько, і матір, і дитина проживають за однією адресою, а мати лише періодично виїжджає за кордон.
Також встановлено, що розгляд справ відбувався за одне засідання без участі позивача і відповідача, а також без участі дитини та органу опіки і піклування.
Встановлені при попередній перевірці скарги обставини свідчать, що суддя у справах № 599/1008/23, № 599/757/23, № 599/759/23, № 599/848/22 ухвалювала рішення здебільшого на підставі заяви відповідачів про визнання позову, без перевірки фактичних обставин справи, на які посилався позивач, і дотримання інтересів дитини.
У ході вивчення змісту копій матеріалів судових справ, розглянутих Зборівським районним судом Тернопільської області за позовами про визначення місця проживання дитини, встановлено низку обставин, що дають підстави сумніватися у добросовісності сторін та правомірності розгляду відповідних справ.
Зокрема, тексти позовних заяв, пояснень сторін та інших процесуальних документів виявляють надмірну схожість, у ряді випадків – дослівне повторення формулювань, що свідчить про їх можливу типізацію та використання шаблонів без належної індивідуалізації обставин справи. Така практика є нетиповою для спорів, які за своєю природою мають бути засновані на унікальних, сімейно-побутових обставинах конкретної родини.
У матеріалах справ відсутні копії документів, на які позивачі посилаються як на підставу своїх вимог, зокрема – докази про участь у вихованні та утриманні дитини. У матеріалах відсутні дані про фінансову спроможність батька самостійно утримувати дитину, що є ключовим критерієм для визначення реальності самостійного виховання.
Сукупність зазначених обставин дозволяє дійти висновку про ознаки фіктивності зазначених позовів та судових процесів, які ймовірно використовувалися виключно як формальний інструмент для отримання відстрочки від мобілізації. З огляду на це, дії сторін та можливі порушення суддею принципів повноти дослідження доказів і з’ясування істотних обставин справи потребують додаткової правової оцінки з точки зору дотримання суддею вимог процесуального законодавства щодо належного дослідження доказів, змагальності та об’єктивності судового розгляду.
Згідно із частиною шостою статті 56 ЦПК України органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов’язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.
Частинами четвертою-шостою статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов’язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
В усіх справах, що досліджувалися, орган опіки та піклування не забезпечував участь свого представника у судових засідання, пояснень, заяв, клопотань чи заперечень такий представник не надавав, при дослідженні умов проживання батька не встановлював умови проживання у матері.
Окрім того, у справі № 599/1008/23 рішення суду не відповідає матеріалам справи у частині висновку органу опіки та піклування. Так у рішенні суду від 24 травня 2023 року вказано, що «згідно висновку органу опіки та піклування - Служби у справах дітей Зборівської міської ради щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА13, ____ року народження, орган опіки та піклування рекомендує визначити її місце проживання із батьком ОСОБА11 за адресою проживання батька».
Водночас у висновку органу опіки і піклування, що є додатком до рішення виконавчого комітету Зборівської міської ради від 19.05.2023 № 91 не вказано про таку рекомендацію, а лише зазначено, що орган опіки і піклування покладається на розсуд суду.
У справі № 599/757/23 висновок органу опіки і піклування № 220 від 12.04.2023 полягав у тому, щоб неповнолітня дитина проживала з батьком лише на час відсутності матері. Тоді як у рішенні суду від 24 квітня 2023 року про це не згадується. Окрім того, у висновку йдеться про дослідження умов проживання за адресою АДРЕСА1, тоді як рішення суду визначає місцем проживання АДРЕСА2. Ця адреса органом опіки не досліджувалась і рекомендації не отримувала.
У цій справі також звертає на себе увагу заява відповідачки ОСОБА2 від 12.04.2023 про визнання позову, де вона зазначає, що на даний час перебуває за кордоном. Водночас з матеріалів справи випливає, що цю заяву вона подала особисто.
Статтею 171 СК України встановлено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Стаття 12 Конвенції про права дитини визначає, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.
У Зауваженнях загального порядку № 12 «Право дитини бути заслуханою», CRC/ C/GC/12 від 20 липня 2009 року Комітет зауважив, що право всіх дітей бути заслуханими і сприйнятими з усією серйозністю є одним з основоположних принципів Конвенції.
Комітет підкреслює, що в статті 12 не встановлюється будь-якого вікового обмеження щодо права дитини висловлювати свої погляди і вона не заохочує держави-учасники до введення в законодавстві або на практиці вікових обмежень, які б ущемляли право дитини бути почутою, по всім питанням, які стосуються її інтересів (пункт 21).
В жодній із справ, які указані у скарзі думка дітей у суді не заслуховувалась і не з’ясовувалась. Суддя Чорна В.Г. не вживала будь-яких заходів щодо з’ясування думки дітей під час вирішення питання визначення їх місця проживання та не мотивувала відсутність такої необхідності.
Крім того, варто врахувати, що озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.
Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 705/3040/18.
Сам факт згоди дитини на проживання з одним із батьків не повинен бути для суду визначальним, оскільки для встановлення відповідності такого проживання дитини її інтересам повинна встановлюватися після ретельної оцінки усіх істотних обставин, встановлення яких передбачено СК України та на яких неодноразово наголошував Верховний Суд.
Таким чином, під час аналізу 42 судових справ зазначеної категорії, які наявні в Єдиному державному реєстрі судових рішень, розглянутих суддею Зборівського районного суду Тернопільської області Чорною В.Г., встановлено сумнівну тенденцію: у 40 випадках суд ухвалював рішення на користь батька дитини, визнаючи за ним право на визначення місця проживання дитини разом із ним.
Особливої уваги заслуговує той факт, що в усіх зазначених справах матері дитини повністю визнавали позовні вимоги, не подавали зустрічних позовів і не вчиняли жодних процесуальних дій, спрямованих на захист свого права проживати разом із дитиною або брати участь у її вихованні.
Такий односторонній характер судових процесів, відсутність змагальності між сторонами та фактичне ігнорування матерями своїх батьківських прав дає підстави припускати, що справи могли бути ініційовані виключно з метою створення формального судового рішення, необхідного для отримання відстрочки від мобілізації.
З урахуванням статистичної однорідності рішень, пасивної позиції відповідачів та схожості процесуальних документів, існують обґрунтовані підстави вважати, що ці судові процеси не були спрямовані на реальне вирішення сімейного спору, а могли мати ознаки фіктивності та бути елементом системного зловживання правом.
За результатами дослідження висновку дисциплінарного інспектора Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя доходить до висновку, що в діях судді Чорної В.Г. можуть вбачатися ознаки складу дисциплінарних проступків, передбачених:
1) підпунктом «а» пункту 1 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок недбалості незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконну відмову в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду);
2) пунктом 3 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу);
3) пунктом 4 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).
З огляду на наведене Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що наявні підстави для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Зборівського районного суду Тернопільської області Чорної В.Г. за ознаками складу дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1, пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Наявність або відсутність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності буде встановлено за результатами розгляду дисциплінарної справи щодо судді на підставі оцінки доказів, наданих та отриманих в межах дисциплінарного провадження.
Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу за скаргою Берези Марти Володимирівни стосовно судді Зборівського районного суду Тернопільської області Чорної Валентини Гнатівни.
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної палати Вищої
ради правосуддя
Члени Другої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя
Олексій МЕЛЬНИК
