Акт ВРП

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Маселка Р.А., членів Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлакова С.Ю., Ковбій О.В., Мельника О.П., заслухавши дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Пилипенка С.М., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за скаргою Берези Марти Володимирівни стосовно судді Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Наталії Володимирівни,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 21 березня 2025 року надійшла дисциплінарна скарга (вх. № Б-52/6/7-25) Берези М.В. на дії судді Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В. під час здійснення правосуддя у справах № 554/1901/22, № 554/4100/22, № 554/7255/22.

У дисциплінарній скарзі Береза М.В. повідомляє про виявлення правоохоронними органами схеми ухилення осіб від мобілізації та виїзду за кордон шляхом ухвалення суддями рішень, які фіктивно визначали місце проживання неповнолітніх дітей з батьком. У 2022 році кількість відповідних звернень до суду суттєво збільшилася.

У Єдиному державному реєстрі судових рішень скаржник виявила щонайменше три рішення судді Тімошенко Н.В., з яких можна виснувати про випадки фіктивного визначення місця проживання дитини з батьком, зокрема у справах № 554/1901/22, № 554/4100/22, № 554/7255/22.

Скаржник стверджує про штучний характер рішень у цих справах, про що свідчать такі факти: справи розглядались у надзвичайно стислі строки; суддя задовольняла позови без перевірки фактичних обставин справи, на які посилалися позивачі; розгляд справ відбувався без участі учасників справи; суддя не залучала до розгляду справ орган опіки та піклування; суддя ухвалювала рішення без зʼясування думки дитини.

Ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 травня 2025 року № 1020/2дп/15-25 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В., оскільки в діях судді можуть вбачатися ознаки складу дисциплінарних проступків, передбачених:

1) підпунктом «а» пункту 1 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок недбалості незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконну відмову в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду);

2) пунктом 3 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу);

3) пунктом 4 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).

За результатами підготовки дисциплінарної справи до розгляду дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Пилипенко С.М. підготував висновок від 19 серпня 2025 року з пропозицією притягнути суддю Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В. до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

Відповідно до частини десятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», якщо в процесі розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата дійде висновку про наявність ознак дисциплінарного проступку в діяннях інших суддів або про наявність ознак іншого дисциплінарного проступку в діяннях судді, щодо якого розглядається справа, Дисциплінарна палата може ухвалити рішення про відкриття відповідної дисциплінарної справи за власною ініціативою.

Дисциплінарна палата може своїм рішенням об’єднати в одну дисциплінарну справу кілька дисциплінарних справ, які перебувають у її провадженні (частина одинадцята статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»)

Обставини, які свідчать про наявність ознак дисциплінарного проступку в діяннях інших суддів та про наявність ознак іншого дисциплінарного проступку в діяннях судді, щодо якого розглядається справа

З метою встановлення загальної практики розгляду Шевченківським районним судом міста Полтави у 2022–2025 роках справ, що стосувались встановлення місця проживання дітей разом із батьком, із суду було отримано інформацію про розгляд справ цієї категорії. Судом надано інформацію про 190 таких справ. Аналіз матеріалів справ та процедури їх розгляду засвідчили існування низки системних порушень, які вказують на наявність ознак дисциплінарних проступків, як у діях судді Тімошенко Н.В., так і в діях інших суддів цього суду.

Стосовно судді Тімошенко Н.В.

У провадженні судді Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В. у 2022–2025 роках перебувало 20 таких справ, зокрема:

№ 554/3225/24 за позовом ОСОБА1 до ОСОБА2 про розірвання шлюбу та за зустрічним позовом ОСОБА2 до ОСОБА1, третя особа – Служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради, про визначення місця проживання дитини;

№ 554/7789/24 за позовом ОСОБА3 до ОСОБА4 про визначення місця проживання дитини;

№ 554/12558/22 за позовом ОСОБА5 до ОСОБА6 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.

№ 554/7674/23 за позовом ОСОБА7 до ОСОБА8 про визначення місця проживання дитини.

Рішеннями судді Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В. позови у вказаних справах задоволено, визначено місце проживання дітей разом з батьком.

Ці справи були розглянуті за 11, 14, 29 та 37 днів, у всіх справах відсутні відповідні висновки органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини разом із батьком, розгляд справ відбувався без з’ясування думки дітей.

Суддя не залучала до розгляду справ № 554/7789/24, № 554/12558/22 орган опіки та піклування. У справі № 554/3225/24 орган опіки був залучений, але суд не запитував у нього надання висновку і розгляд відбувся без участі та будь-якої реакції цього органу на позов. На судовому засіданні суддя навіть не з’ясовувала причину неявки представника органу опіки та відсутності висновку.

Важливо відзначити, що справа № 554/7674/23 розглядалась у закритому режимі, а після витребування її на запит члена Вищої ради правосуддя з’ясувалось, що вона втрачена і у суду немає жодної електронної копії з матеріалів, які були подані сторонами.

Додаткові обґрунтовані сумніви викликають обставини реєстрації та розгляду справи № 554/3225/24. Первісний позов ОСОБА1 до ОСОБА2 у цій справі був зареєстрований у суді 29 березня 2024 року за вх. № 17951 о 07:46 та розподілений на суддю Тімошенко Н.В. о 08:25. Тоді як відповідно до квитанції про сплату судового збору № 1688-9522-7480-4156, яка є додатком до позовної заяви, оплата була проведена 29 березня 2024 року о 09:13, тобто після розподілу справи на суддю. Це свідчить, що на момент розподілу позову судді окремих документів, які є частиною цього позову, ще не існувало. При цьому даних, що цей документ подавався додатково після подачі позовної заяви у справі та у системі Д-3 немає. Оскільки відповідно до офіційного сайту (https://ok.pl.court.gov.ua/sud1622/) робочий день суду починається о 08:00, то викликає питання, яким чином позов був отриманий та зареєстрований о 07:46, тобто за 14 хв., до початку робочого дня. Все це може свідчити, що фактично позов з додатками міг бути поданий вже після автоматизованого розподілу.

Також встановлено, що безпосередньо перед подачею позову, що розглядала суддя Тімошенко Н.В., а саме 27 березня 2024 року та 28 березня 2024 року до Шевченківського районного суду міста Полтави ОСОБА1 подала до ОСОБА2 4 позови про розірвання шлюбу, які були розподілені на суддю Материнко М.О. (справи № 554/3148/24, 554/3184/24, 554/3147/24, 554/3215/24). П'ятий позов подано 29 березня 2024 року і розподілено на суддю Тімошенко Н.В. Після цього подача позовів припинилась, а усі попередні позови були повернуті без розгляду на підставі заяви від позивача про повернення позовної заяви.

Звертає увагу і те, що ухвала про відкриття провадження у справі № 554/3225/24 була створена 29 березня 2024 року о 12:59 і підписана КЕП судді о 18:25, а зустрічна позовна заява ОСОБА2 до ОСОБА1 була зареєстрована цього ж дня у суді за вх. № 18149 о 14:23. Підготовче засідання було призначене на 2 квітня 2024 року (другий робочий день після подачі позову), а остаточне рішення про задоволення позову ухвалене 9 квітня 2024 року. Загалом судове засідання тривало 4 хвилини. У нарадчій кімнаті суддя перебувала 3 хвилини.

Усі ці факти у сукупності під кутом зору звичайної розсудливої людини можуть свідчити, що спір є штучним, розгляд відбувся формально, сторони наперед узгодили певний алгоритм подачі позовів з метою його потрапляння до конкретного судді та могли мати сприяння або взаємодію з апаратом суду чи суддею щодо цього питання.

Стосовно судді Бугрія В.М.

У провадженні судді Шевченківського районного суду міста Полтави Бугрія В.М. перебувала 31 така справа, серед яких:

№ 554/11/24 за позовом ОСОБА9 до ОСОБА10, третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини;

№ 554/1381/23 за позовом ОСОБА11 до ОСОБА12 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини;

№ 554/1693/23 за позовом ОСОБА13 до ОСОБА14 про встановлення місця проживання дитини;

№ 554/2779/22 за позовом ОСОБА17 до ОСОБА18 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини;

№ 554/2803/22 за позовом ОСОБА20 до ОСОБА21 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини;

№ 554/2993/22 за позовом ОСОБА22 до ОСОБА23 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини;

№ 554/5001/23 за позовом ОСОБА25 до ОСОБА26 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини;

№ 554/5021/23 за позовом ОСОБА28 до ОСОБА29 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей;

№ 554/6610/23 за позовом ОСОБА30 до ОСОБА31 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей;

№ 554/6938/22 за позовом ОСОБА33 до ОСОБА34 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини;

№ 554/6959/23 за позовом ОСОБА35 до ОСОБА36 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей;

№ 554/7252/23 за позовом ОСОБА37 до ОСОБА38 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей;

№ 554/9176/22 за позовом ОСОБА39 до ОСОБА40 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини;

№ 554/9192/22 за позовом ОСОБА41 до ОСОБА42 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини;

№ 554/11564/22 за позовом ОСОБА44 до ОСОБА45 про позбавлення батьківських прав.

Рішеннями судді Шевченківського районного суду міста Полтави Бугрія В.М. позови у вказаних справах задоволено, визначено місце проживання дітей разом з батьком. У справі № 554/11564/22 позбавлено батьківських прав мати – ОСОБА45 відносно її малолітньої доньки ОСОБА46, ____ року народження.

При цьому у всіх справах відсутні відповідні висновки органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини разом із батьком, а також позбавлення батьківських прав, розгляд справ відбувався без з’ясування думки дітей. У справі № 554/6938/22 не залучався як третя особа орган опіки та піклування.

Окрім того частковий аналіз розглянутих суддею справ виявив ознаки ймовірної недостовірності/підробки документів, що стали підставою для рішення. Зокрема у справі № 554/2993/22 позов надійшов 6 травня 2022 року, а рішення ухвалене 19 травня 2022 року. Відповідно до позовної заяви син позивача ОСОБА24, ____ року народження, проживає з батьком, а мати не цікавиться його життям. Тоді як відповідно до отриманих на запит члена Вищої ради правосуддя даних Державної прикордонної служби України мама з дітьми виїхали за кордон 7 квітня 2022 року і в’їхали лише 29 червня 2022 року. Тобто протягом усього часу розгляду справи вони перебували за кордоном. При цьому відповідачка начебто особисто 10 травня 2022 року подала в суд заяву від 10 травня 2022 року про визнання позову, що очевидно не може відповідати дійсності та ймовірно свідчить про підробку цього документа.

30 червня 2022 року позивач разом з сином виїхав за межі України і станом на 19 червня 2025 року не повертався. Цього ж дня за кордон виїхала його колишня дружина та молодша дочка.

У справі № 554/9192/22 позов надійшов до суду 2 вересня 2022 року, а рішення ухвалене 27 вересня 2022 року. Відповідно до позовної заяви син позивача – ОСОБА43, ____ року народження – проживає разом із батьком. Відповідно ж до даних Державної прикордонної служби України 19 березня 2022 року відповідачка з двома дітьми виїхали за кордон і в’їхали лише 26 жовтня 2022 року. Тобто протягом усього часу розгляду справи вони перебували за кордоном. При цьому відповідачка начебто особисто 7 вересня 2022 року подала в суд відзив на позов та заяву від 7 вересня 2022 року про розгляд справи без її участі, що очевидно не може відповідати дійсності та ймовірно свідчить про підробку цих документів.

1 листопада 2022 року позивач разом із сином виїхав за межі України і станом на 19 червня 2025 року не повертався. Наступного дня за кордон виїхала його колишня дружина.

У справі № 554/1693/23 позов надійшов 27 лютого 2023 року, а рішення ухвалене 16 березня 2023 року. Відповідно до позовної заяви дочка позивача – ОСОБА15, ____ року народження – проживає разом із батьком, а дочка ОСОБА16 ____ року народження – разом з мамою. Відповідно ж до даних Державної прикордонної служби України 16 березня 2022 року двоє дітей виїхали за кордон і в’їхали на територію України лише 18 квітня 2023 року, тобто на момент розгляду справи вони перебували за кордоном, очевидно разом з мамою. Заяву про визнання позову та розгляд справи без її участі відповідачка начебто подала особисто в суд 3 березня 2023 року. Однак дуже ймовірно, що вона була разом з дворічною дитиною за кордоном і не могла подати ці документи до суду.

5 травня 2023 року позивач разом з дочкою виїхав за межі України і станом на 19 червня 2025 року не повертався. Цього ж дня за кордон виїхала його молодша дочка.

У справі № 554/6610/23 позов надійшов 24 липня 2023 року, а рішення ухвалене 24 серпня 2023 року. Відповідно до відзиву на позов син позивача – ОСОБА32, ____ року народження – проживає з батьком. Відповідно ж до даних Державної прикордонної служби України 11 липня 2023 року мама з сином ОСОБА32 виїхали за кордон і в’їхали лише 1 жовтня 2023 року. Тобто протягом усього часу розгляду справи вони перебували за кордоном. При цьому відповідачка начебто особисто 9 серпня 2023 року подала в суд відзив на позов та заяву від 8 серпня 2023 року про розгляд справи без її участі, що очевидно не може відповідати дійсності та ймовірно свідчить про підробку цих документів.

Після вступу рішення у законну силу позивач 4 жовтня 2023 року разом з сином виїхав за межі України і станом на 19 червня 2025 року не повертався. Наступного дня за кордон виїхала його колишня дружина.

У справі № 554/2779/22 позов надійшов 28 квітня 2022 року, а рішення ухвалене 19 травня 2022 року. Відповідно до позовної заяви син позивача – ОСОБА19, ____ року народження – проживає з батьком, а мати не цікавиться його життям. Тоді як відповідно до даних Державної прикордонної служби України 7 березня 2022 року мама з сином виїхали за кордон і в’їхали в Україну лише 23 червня 2022 року. Тобто на момент розгляду справи вони перебували за кордоном. При цьому заява про визнання позову подана електронною поштою без КЕП. Лист органу опіки та піклування про розгляд без них також надіслано електронною поштою без КЕП.

З відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (вх. № 6801/0/8-25 від 25 червня 2025 року) вбачається, що за межі України також виїхали і на наразі не повернулись такі позивачі:

ОСОБА33 – 30 вересня 2022 року;

ОСОБА39 – 19 серпня 2023 року;

ОСОБА28 – 22 грудня 2024 року;

ОСОБА25 – 1 серпня 2023 року;

ОСОБА35 – 15 жовтня 2023 року;

ОСОБА37 – 2 грудня 2023 року.

Стосовно судді Шевської О.І.

У провадженні судді Шевченківського районного суду міста Полтави Шевської О.І. перебувало загалом 26 справ такої категорії, зокрема:

№ 554/993/23 за позовом ОСОБА47 до ОСОБА48 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини;

№ 554/5255/22 за позовом ОСОБА49 до ОСОБА50 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей;

№ 554/7000/22 за позовом ОСОБА51 до ОСОБА52 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини;

№ 554/7323/22 за позовом ОСОБА53 до ОСОБА54 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей;

№ 554/7329/22 за позовом ОСОБА55 до ОСОБА56 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей;

№ 554/8239/22 за позовом ОСОБА57 до ОСОБА58 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей;

№ 554/8863/22 за позовом ОСОБА59 до ОСОБА60 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів;

№ 554/9324/22 за позовом ОСОБА61 до ОСОБА62 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей;

№ 554/9408/22 за позовом ОСОБА63 до ОСОБА64 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей;

№ 554/11432/22 за позовом ОСОБА65 до ОСОБА66 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей;

Рішеннями судді Шевченківського районного суду міста Полтави Шевської О.І. позови у вказаних справах задоволено, визначено місце проживання дітей разом з батьком.

При цьому у всіх справах відсутні відповідні висновки органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини разом із батьком, а також позбавлення батьківських прав, розгляд справ відбувався без з’ясування думки дітей. У справах №№ 554/993/23, 554/5255/22, 554/7323/22, 554/7329/22, 554/8239/22, 554/9324/22, 554/9408/22, 554/11432/22 не залучався як третя особа орган опіки та піклування.

Окремо вартують уваги обставини розгляду справи № 554/8863/22, у якій рішенням суду від 19 жовтня 2022 року позбавлено батьківських прав мати – ОСОБА60 відносно 2-ох річного сина.

Відповідно до матеріалів справи, позов ОСОБА59 від 30 серпня 2022 року було зареєстровано у суді 30 серпня 2022 року о 08:58 за вх. № 37403/22-Вх. Ухвалою судді Шевської О.І. від 30 серпня 2022 року було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження. Водночас автоматизований розподіл цієї справи на суддю Шевську О.І. було здійснено лише 31 серпня 2022 року о 09:07. Тобто ухвала про відкриття була постановлена на день раніше ніж справу розподілено на суддю Шевську О.І.

Сам розподіл здійснено з порушенням п. 2.3.1. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, відповідно до якого розподіл судових справ здійснюється в суді в день їх реєстрації, на підставі інформації, внесеної до автоматизованої системи, уповноваженою особою апарату суду, відповідальною за здійснення автоматизованого розподілу судових справ.

Окрім того, відповідно до документа № 2289-4544-7335-8221 про сплату судового збору, який є додатком до позовної заяви від 30 серпня 2022 року збір був сплачений лише 1 вересня 2022 року об 11:36, тобто через 2 дні після подання позову та ухвали про відкриття провадження. При цьому цей документ у справі розташовано раніше ніж ухвала про відкриття провадження, даних про його долучення до позову окремим документом у справі немає і невідомо, яким чином його туди долучено.

З відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (вх. № 6801/0/8-25 від 25 червня 2025 року) вбачається, що після отримання судового рішення за межі України також виїхали і на наразі не повернулись такі позивачі:

ОСОБА49 – 3 вересня 2022 року;

ОСОБА53 – 16 жовтня 2022 року;

ОСОБА57 – 27 жовтня 2022 року;

ОСОБА61 – 27 листопада 2022 року;

ОСОБА63 -21 листопада 2022 року;

ОСОБА65 – 10 січня 2023 року;

ОСОБА47 – 15 квітня 2023 року.

Висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

Пунктом 1 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України та частини першої статті 5 Сімейного кодексу України (далі – СК України) сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно зі статтею 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Отже, суди розглядаються справи про визначення місця проживання дітей виключно у випадках наявності реального спору між сторонами щодо зазначеного факту.

У частині 1 статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв’язків із сім’єю, крім випадків, коли сім’я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об’єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв’язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов’язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов’язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач – визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, постанова Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22).

Згідно із частиною 6 статті 56 ЦПК України органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов’язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Частинами 4–6 статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов’язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Статтею 171 СК України встановлено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Стаття 12 Конвенції про права дитини визначає, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

У Зауваженнях загального порядку № 12 «Право дитини бути заслуханою», CRC/ C/GC/12 від 20 липня 2009 року Комітет зауважив, що право всіх дітей бути заслуханими і сприйнятими з усією серйозністю є одним з основоположних принципів Конвенції.

Комітет підкреслює, що в статті 12 не встановлюється будь-якого вікового обмеження щодо права дитини висловлювати свої погляди і вона не заохочує держави-учасники до введення в законодавстві або на практиці вікових обмежень, які б ущемляли право дитини бути почутою, по всім питанням, які стосуються її інтересів (пункт 21).

Крім того, варто врахувати, що озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 705/3040/18.

Сам факт згоди дитини на проживання з одним із батьків не повинен бути для суду визначальним, оскільки для встановлення відповідності такого проживання дитини її інтересам повинна встановлюватися після ретельної оцінки усіх істотних обставин, встановлення яких передбачено СК України та на яких неодноразово наголошував Верховний Суд.

Крім того Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя звертає увагу на таке.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції станом на період ухвалення суддею рішень) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що наведені вище обставини можуть свідчити про формальний, поверхневий та несумлінний розгляд відповідних справ суддями Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В., Бугрієм В.М., Шевською О.І., оскільки судді не залучали до участі у справі органи опіки і піклування, справи розглянуті за відсутності відповідних висновків органу опіки і піклування, судді не вживали жодних заходів щодо з’ясування думки дітей щодо предмета спору. Вказані вище справи розглядалися максимально швидко та у стислі строки. Встановлені факти також свідчать про ймовірне використання підроблених документів, з грубим порушенням правил діловодства у суді та спробою маніпулювати автоматизованим розподілом справ.

Крім того, дії суддів Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В., Бугрієм В.М., Шевською О.І. можуть свідчити не лише про порушення прав дітей під час розгляду відповідних цивільних справ, а й про можливе створення умов для ймовірного ухилення військовозобов’язаних чоловіків (позивачів у справах) від мобілізації, що має безпосередній вплив на обороноздатність держави в умовах воєнного стану.

Всі ці обставини підлягають ретельному дослідженню під час розгляду дисциплінарної справи.

Отже, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що встановлено обставини, які можуть свідчити про наявність у діях суддів Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В., Бугрія В.М., Шевської О.І. ознак складу дисциплінарних проступків, передбачених:

1) підпунктом «а» пункту 1 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок недбалості незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконну відмову в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду);

2) пунктом 3 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу);

3) пунктом 4 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).

З огляду на викладене, керуючись статтями 46, 48, 49, Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

ухвалила:

відкрити за власною ініціативою дисциплінарну справу стосовно судді Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Наталії Володимирівни та об’єднати її з дисциплінарною справою, відкритою стосовно вказаної судді ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 травня 2025 року № 1020/2дп/15-25 за скаргою Берези Марти Володимирівни.

Відкрити за власною ініціативою дисциплінарну справу стосовно судді Шевченківського районного суду міста Полтави Бугрія Володимира Михайловича.

Відкрити за власною ініціативою дисциплінарну справу стосовно судді Шевченківського районного суду міста Полтави Шевської Олени Іванівни.

Проведення підготовки до розгляду об’єднаної дисциплінарної справи стосовно судді Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Наталії Володимирівни, дисциплінарної справи стосовно судді Шевченківського районного суду міста Полтави Бугрія Володимира Михайловича, дисциплінарної справи стосовно судді Шевченківського районного суду міста Полтави Шевської Олени Іванівни доручити Дисциплінарному інспектору Вищої ради правосуддя Пилипенку Сергію Михайловичу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий на засіданні

Другої Дисциплінарної палати Вищої

ради правосуддя

Члени Другої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя