Акт ВРП

Вища рада правосуддя, заслухавши дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Ільницького О.В., розглянувши у відкритому засіданні скаргу судді Шевченківського районного суду міста Харкова Шишкіна Олексія Володимировича на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 травня 2025 року № 1015/2дп/15-25 про притягнення судді Шевченківського районного суду міста Харкова Шишкіна О.В. до дисциплінарної відповідальності,

 

встановила:

 

Процедура розгляду

До Вищої ради правосуддя 2 червня 2025 року (вх. № 2405/0/6-25) надійшла скарга судді Шевченківського районного суду міста Харкова Шишкіна О.В., у якій він просить скасувати повністю рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 травня 2025 року № 1015/2дп/15-25 про притягнення судді Шевченківського районного суду міста Харкова Шишкіна О.В. до дисциплінарної відповідальності (далі – Рішення) та закрити дисциплінарне провадження.

У зв’язку з тим, що скарга була подана поза межами строку на оскарження, встановленого частиною другою статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», у скарзі було заявлено клопотання про поновлення такого строку.

Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному дисциплінарному інспектору від 2 червня 2025 року, на підставі об’єднання справи в одне провадження з дисциплінарною скаргою доповідачем щодо вказаних матеріалів визначено дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Ільницького О.В. (далі – дисциплінарний інспектор – доповідач).

Вища рада правосуддя ухвалою від 24 червня 2025 року № 1347/0/15-25 задовольнила клопотання судді Шевченківського районного суду міста Харкова Шишкіна О.В. про поновлення строку для оскарження рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 травня 2025 року № 1015/2дп/15-25 про притягнення судді Шевченківського районного суду міста Харкова Шишкіна О.В. до дисциплінарної відповідальності та поновила строк на оскарження цього рішення.

Таким чином, скаргу подано з дотриманням вимог, встановлених Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

За результатами перевірки зазначеної скарги дисциплінарний інспектор – доповідач підготував висновок про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 травня 2025 року № 1015/2дп/15-25, який був переданий 1 липня 2025 року (вх. № 3129/0/24-25) на розгляд Вищої ради правосуддя.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ від 1 липня 2025 року доповідачем щодо вказаних матеріалів визначено члена Вищої ради правосуддя Бокову Ю.В.

22 липня 2025 року (вх. № 2405/2/6-25) надійшли пояснення до первинно поданої скарги, у яких суддя Шишкін О.В. викладає узагальнені доводи та мотиви скарги з метою зручності в її опрацюванні, ураховуючи значний обсяг скарги.

Вища рада правосуддя своєчасно та в належний спосіб повідомила суддю Шишкіна О.В. та скаржницю – Федоренко С.О. про час засідання 16 вересня 2025 року шляхом надіслання письмових повідомлень засобами електронного і поштового зв’язку (5 вересня 2025 року за вих. № 7188/0/19-25) та розміщення відповідної інформації на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

Крім того, у зв’язку із введенням в Україні воєнного стану, з метою забезпечення реалізації прав судді Шишкіна О.В. та скаржниці Федоренко С.О., визначених пунктом 13.22 Регламенту Вищої ради правосуддя, судді та скаржниці запропоновано взяти участь у засіданнях у режимі відеоконференції.

У засідання Вищої ради правосуддя скаржниця та суддя не з’явилися. Скаржниця заяв і клопотань щодо причин її відсутності та неможливості взяти участь у засіданні не подала.

На електронну адресу Вищої ради правосуддя засобами підсистеми «Електронний суд» 16 вересня 2025 року (вх. № 2405/3/6-25) надійшло електронне звернення від судді Шишкіна О.В., яке містило клопотання про проведення засідання, призначеного на 16 вересня 2025 року о 10 год, без його участі та в якому суддя Шишкін О.В. підтримав скаргу, просив її задовольнити та скасувати повністю оскаржуване рішення із закриттям дисциплінарного провадження з підстав, викладених у скарзі та в поясненнях від 22 липня 2025 року.

Зважаючи на те, що відповідно до частини п’ятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» неявка скаржника не перешкоджає розгляду дисциплінарної справи, а відповідно до частини другої статті 47 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» суддя може брати участь у розгляді справи самостійно та/або через свого представника, тобто на власний розсуд користується своїми процесуальними правами у дисциплінарному провадженні, Вища рада правосуддя вирішила продовжити розгляд скарги за відсутності судді та скаржника.

 

Відомості про суддю

Шишкін Олексій Володимирович призначений Указом Президента України від 21 червня 2006 року № 559/2006 строком на п’ять років на посаду судді Дзержинського районного суду міста Харкова. Постановою Верховної Ради України від 7 липня 2011 року № 3619-VІ обраний на посаду судді цього самого суду безстроково.

Згідно із характеристикою, яку надав голова Шевченківського районного суду міста Харкова (вх. № 2428/0/8-25), «суддя Шишкін О.В. характеризується позитивно, проявив себе здібним, знаючим фахівцем; з відповідальністю ставиться до покладених на нього обов’язків; в роботі професійно компетентний, систематично підвищує свій професійний рівень та вивчає діючу судову практику; відзначено його позитивні ділові, моральні особисті якості, що дозволяє йому користуватися повагою серед колег».

Суддя Шишкін О.В. неодноразово притягувався до дисциплінарної відповідальності:

1. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя рішенням від 27 липня 2020 року № 2277/2дп/15-20 притягнула суддю Шишкіна О.В. до дисциплінарної відповідальності із застосуванням до нього дисциплінарного стягнення у виді попередження за пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

2. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя рішенням від 18 листопада 2020 року № 3147/3дп/15-20 притягнула суддю Шишкіна О.В. до дисциплінарної відповідальності із застосуванням до нього дисциплінарного стягнення у виді догани − з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця за пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

3. Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя рішенням від 15 січня 2024 року № 82/1дп/15-24 притягнула суддю Шишкіна О.В. до дисциплінарної відповідальності із застосуванням до нього дисциплінарного стягнення у виді догани − з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця за пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

 

Стислий зміст дисциплінарної скарги. Підстави відкриття дисциплінарної справи та результати її розгляду

До Вищої ради правосуддя 6 липня 2021 року надійшла дисциплінарна скарга Федоренко С.О. стосовно судді Шевченківського районного суду міста Харкова Шишкіна О.В.

У дисциплінарній скарзі Федоренко С.О., яка є пенсіонеркою та ІНФОРМАЦІЯ1, зазначила, що «під впливом шахрайських дій» вона уклала договір позики для оплати послуг на надання правничої допомоги на суму 9640 доларів США, хоча насправді отримала 3000 доларів США, який був забезпечений іпотекою квартири, у якій вона проживає. Договором була передбачена неустойка у розмірі 5 % від усієї суми позики за кожен день прострочення. У зв’язку з відсутністю можливості із серпня 2020 року виконувати боргове зобов’язання, їй було нараховано заборгованість на суму понад 90 000 доларів США, сплатити яку вона не мала можливості у зв’язку з непрацездатністю за віком та станом здоров’я.

Скаржниця повідомила, що у зв’язку із цим 11 листопада 2020 року ОСОБА1 звернулася до Дзержинського (нині – Шевченківського) районного суду міста Харкова з позовом про визнання недійсними окремих положень договору позики (щодо штрафних санкцій) та 13 листопада 2020 року – з позовом про зміну правовідношення.

За результатами автоматизованого розподілу перший позов із позовними вимогами щодо визнання недійсними окремих положень договору позики передано на розгляд судді Штих Т.В., справі присвоєно номер 638/15608/20, другий позов – щодо зміни зобов’язання в частині зменшення розміру пені за цим самим договором позики – судді Шишкіну О.В., справі присвоєно номер 638/15761/20.

Суддя Дзержинського районного суду міста Харкова Шишкін О.В. не вживав жодних дій щодо розгляду позовної заяви протягом тривалого часу, поки 8 лютого 2021 року на підставі клопотання представника відповідача – адвоката ОСОБА2 прийняв ухвалу про повернення позовної заяви у зв’язку із тим, що встановив, на думку судді, зловживання процесуальними правами шляхом подання позивачем до суду кількох позовів з тим самим предметом та з тих самих підстав. Ухвала була оприлюднена з порушенням встановлених строків, після щоденних звернень представника ОСОБА1 до апарату суду та судді.

Харківський апеляційний суд постановою від 16 червня 2021 року задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА1, а ухвалу Дзержинського районного суду міста Харкова від 8 лютого 2021 року скасував, справу направив до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Після повернення матеріалів справи до суду першої інстанції подальший розгляд справи «втратив усякий сенс» для ОСОБА1, оскільки Господарський суд Харківської області вже на той час ухвалою від 23 червня 2021 року відкрив провадження щодо ОСОБА1 неплатоспроможності.

Отже, на думку скаржниці, суддя Шишкін О.В. під час вирішення питання про прийняття позову, вчинив низку порушень, якими, зокрема, є: порушення строків, передбачених статтями 185–187 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), обмеження доступу до правосуддя, прийняття судового рішення без з’ясування всіх обставин справи, несвоєчасне внесення відомостей до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі – ЄДРСР, Реєстр).

Федоренко С.О. вважала, що наведені нею обставини є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за дисциплінарні проступки, визначені підпунктами «а», «г» пункту 1, пунктами 2, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Законом України від 9 серпня 2023 року № 3304-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів» (набрав чинності 17 вересня 2023 року) та Законом України від 6 вересня 2023 року № 3378-ІХ «Про внесення змін до Закону України ‟Про судоустрій і статус суддів” та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» (набрав чинності 19 жовтня 2023 року) внесено зміни до глави 4 «Дисциплінарне провадження» розділу II «Особлива частина» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» в частині строків та порядку здійснення дисциплінарного провадження.

Зокрема, запроваджено інститут дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, до повноважень яких належить здійснення попередньої перевірки дисциплінарних скарг та підготовки дисциплінарних справ до розгляду Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами від 2 січня 2025 року дисциплінарну скаргу Федоренко С.О. передано для проведення попередньої перевірки дисциплінарному інспектору Вищої ради правосуддя – доповідачу Ільницькому О.В.

26 лютого 2025 року Верховна Рада України ухвалила Закон України № 4273-ІХ «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” щодо зміни найменувань місцевих загальних судів» (набрав чинності 25 квітня 2025 року), згідно з яким до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» унесено такі зміни: доповнено пункт 31 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» підпунктом 3 такого змісту: «3) змінити найменування місцевих загальних судів, перелік яких визначається додатком до цього Закону. Зміна найменування місцевого загального суду не призведе до його реорганізації чи ліквідації або утворення нового суду»; доповнено додатком «Перелік місцевих загальних судів, що перейменовуються».

Ураховуючи зазначене, Дзержинський районний суд міста Харкова переіменовано на Шевченківський районний суд міста Харкова.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 19 лютого 2025 року № 289/2дп/15-25 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Шевченківського районного суду міста Харкова Шишкіна О.В., оскільки в його поведінці можуть вбачатися ознаки складу дисциплінарних проступків, визначених підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме умисна або внаслідок недбалості незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду, а також пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до ЄДРСР.

Водночас Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не виявила в діях судді ознак, які могли б свідчити про вчинення дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «г» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами підготовки до розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Шевченківського районного суду міста Харкова Шишкіна О.В. дисциплінарний інспектор 26 березня 2025 року підготував висновок, який передав на розгляд Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (вх. № 274/0/10-25).

За результатами розгляду зазначеної дисциплінарної справи Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя погодилася із пропозицією дисциплінарного інспектора – доповідача та своїм рішенням від 14 травня 2025 року № 1015/2дп/15-25 притягнула суддю Шевченківського районного суду міста Харкова Шишкіна О.В. до дисциплінарної відповідальності за вчинення ним дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та застосувала до нього дисциплінарне стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

 

Фактичні обставини, встановлені під час розгляду дисциплінарної справи

21 березня 2019 року ОСОБА1 та ОСОБА3 (позичальники) та ОСОБА4 (позикодавець) уклали договір позики на суму 9640 доларів США, за змістом якого позикодавець передав у власність позичальникам грошові кошти на строк до 21 березня 2022 року з відповідним графіком погашення (не пізніше 21 числа кожного місяця, починаючи із квітня 2019 року до березня 2022 року (поточні повернення) по 140 доларів США; не пізніше 21 квітня 2022 року – 4740 доларів США).

Пунктом 5 цього договору встановлено відповідальність за прострочення виконання зобов’язання, а саме за прострочення виконання своїх зобов’язань позичальник повинен сплатити на користь позикодавця пеню в розмірі 5 % від усієї суми позики за кожен день прострочення, починаючи з третього дня.

Для забезпечення виконання зобов’язань боржників за договором позики 21 березня 2019 року між ОСОБА1, ОСОБА3, з однієї сторони, та ОСОБА4, від імені якого діяла ОСОБА5, з іншої, укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА1 житловою площею 29,5 кв. м, загальною площею 53,1 кв. м. Договір іпотеки встановлював право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки в разі прострочення сплати боргу.

27 лютого 2020 року первісний кредитор ОСОБА4 та ОСОБА6 уклали договір відступлення права вимоги за договором позики на користь нового кредитора – ОСОБА6 ОСОБА6 Також цього дня ці самі особи уклали договір відступлення права вимоги за іпотечним договором.

ОСОБА1 та ОСОБА3 виконували вимоги договору позики щодо сплати поточних повернень у розмірі 140 доларів США у гривневому еквіваленті щомісяця, внаслідок чого сума основного зобов’язання зменшилась до 7680,00 доларів США.

ОСОБА6 через приватного нотаріуса Клопотову Л.Ю. 19 жовтня 2020 року надіслала позичальникам вимоги про усунення порушень, відповідно до яких ОСОБА1 та ОСОБА3 було запропоновано добровільно погасити нараховану кредитором заборгованість відповідно до умов договору з урахуванням пені за прострочення виконання зобов’язання за договором позики (суму основного боргу у розмірі 7680,00 доларів США та 37 320,00 доларів США нарахованої пені) та попередила про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку несплати вказаної заборгованості.

У зв’язку із цим 5 листопада 2020 року ОСОБА1 звернулася до Київського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА4, ОСОБА6, третя особа – ОСОБА3, про визнання правочину недійсним, який Київський районний суд міста Харкова ухвалою від 10 листопада 2020 року у справі № 953/18060/20 залишив без руху та ухвалою від 15 січня 2021 року повернув позовну заяву позивачці.

11 листопада 2020 року ОСОБА1 звернулася до Дзержинського районного суду міста Харкова із позовом до ОСОБА4, ОСОБА6, третя особа – ОСОБА3, про визнання правочину недійсним (пункт 5 договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Малаховою Г.І. 21 березня 2019 року, реєстр. № 671, на суму 9640 доларів США), за яким суд ухвалою від 30 листопада 2020 року у справі № 638/15608/20 відкрив провадження та призначив підготовче засідання на 8 лютого 2021 року.

Надалі Дзержинський районний суд міста Харкова у цій справі ухвалою від 8 лютого 2020 року застосував захід процесуального примусу до позивача у вигляді штрафу за одночасне звернення з декількома позовами до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями, а ухвалою від 16 листопада 2021 року за заявою представника позивача – адвоката ОСОБА7 – залишив позовну заяву без розгляду.

Постановою від 1 червня 2021 року Харківський апеляційний суд скасував ухвалу від 8 лютого 2020 року про застосування до позивача заходу процесуального примусу, оскільки не встановив у її діях зловживань процесуальними правами.

13 листопада 2020 року ОСОБА1 звернулася до Дзержинського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА4, ОСОБА6, третя особа – ОСОБА3, про зміну зобов’язання (зменшення пені), у якій просила змінити зобов’язання за пунктом 5 договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Малаховою Г.І. 21 березня 2019 року, реєстр. № 671, зменшивши розмір пені до 2973,01 гривень.

Позовна заява надійшла до суду 16 листопада 2020 року, справі було присвоєно єдиний унікальний № 638/15761/20, за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Шишкіну О.В.

Разом із позовною заявою ОСОБА1 подала заяву про забезпечення позову, у якій просила суд заборонити відповідачеві та іншим особам вчиняти дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки до вирішення спору по суті; заборонити будь-якому реєстратору вчиняти будь-які реєстраційні дії з реєстрації права власності, обмежень або обтяжень щодо квартири за адресою: АДРЕСА1, до вирішення спору по суті та накласти арешт на вказану квартиру до вирішення спору по суті.

Заяву згідно із протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 16 листопада 2020 року передано судді Шишкіну О.В.

19 листопада 2020 року суддя Шишкін О.В. направив запити щодо місця реєстрації відповідачів – фізичних осіб до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області.

У відповідь на електронні запити суду від 19 листопада 2020 року, на адресу суду Дзержинського районного суду міста Харкова 21 грудня 2020 року надійшли повідомлення Державного підприємства «Інформаційні судові системи», в яких зазначалося про неможливість однозначної ідентифікації запитуваних осіб для надання відповіді про реєстраційні номери облікової картки платників податків.

19 січня 2021 року суддя Шишкін О.В. повторно надіслав запити щодо місця реєстрації відповідачів – фізичних осіб до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області, відповіді на які отримав 25 січня 2021 року.

Матеріали справи містять довідку від 25 січня 2021 року, згідно з якою суддя Шишкін О.В. із 25 до 28 січня 2021 року перебував у нарадчій кімнаті у справі № 638/12655/17 (ухвала у цій справі постановлена 27 січня 2021 року).

25 січня 2021 року від представника відповідача ОСОБА6 – адвоката ОСОБА2 надійшло повідомлення про зловживання ОСОБА1 своїми процесуальними правами у зв’язку з поданням позовів із заявами про забезпечення позову до районних судів міста Харкова та про надання результатів їх розгляду.

Згідно з довідкою, наявною в матеріалах справи, від 2 лютого 2021 року суддя Шишкін О.В. 1 лютого 2021 року перебував у нарадчій кімнаті у справі № 638/19472/19, а з 2 до 5 лютого 2021 року перебував у нарадчій кімнаті у справі № 638/14422/20 (ухвалу про накладення арешту постановлено 4 лютого 2021 року).

Дзержинський районний суд міста Харкова у складі головуючого судді Шишкіна О.В. ухвалою від 8 лютого 2021 року залишив без задоволення заяву про забезпечення позову. Харківський апеляційний суд постановою від 16 червня 2021 року залишив цю ухвалу без змін.

Дзержинський районний суд міста Харкова у складі головуючого судді Шишкіна О.В. ухвалою від 8 лютого 2021 року повернув позов ОСОБА1 з підстав зловживання нею процесуальними правами відповідно до статті 44 ЦПК України, а саме: подання нею позову з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, до тих самих відповідачів, оскільки у справах № 638/15608/20 та № 638/15761/20 оспорюється розмір пені, встановлений пунктом 5 договору позики грошових коштів від 21 березня 2019 року, реєстр. № 671.

Відповідно до відкритої інформації в ЄДРСР ухвали від 8 лютого 2021 року у справі № 638/15761/20 надіслано до ЄДРСР 17 лютого 2021 року та зареєстровано 18 лютого 2021 року.

23 лютого 2021 року представник позивача ОСОБА1 – адвокат ОСОБА8 оскаржив ухвали про повернення позовної заяви та про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Харківський апеляційний суд постановою від 16 червня 2021 року задовольнив апеляційну скаргу адвоката ОСОБА8, подану в інтересах ОСОБА1, скасував ухвалу Дзержинського районного суду від 8 лютого 2021 року про повернення позовної заяви та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Підставою для цього стало встановлення судом апеляційної інстанції того, що справу № 638/15608/20 щодо визнання недійсною частини правочину, провадження в якій відкрито ухвалою від 30 листопада 2020 року, яку суд першої інстанції вважав справою про аналогічний предмет, з тих самих підстав і між тими самими сторонами. Проте, предметом спору у справі № 638/15761/20 є розмір пені, яку позивач просив зменшити на підставі статті 551 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), тому зазначені вимоги не є тотожними, а позовну заяву повернуто без додержання положень процесуального права.

У зв’язку з порушенням умов договору позики від 21 березня 2019 року та невиконанням ОСОБА1 та ОСОБА3 вимог про усунення порушень, нотаріус Xарківського міського нотаріального округу Малахова Г.І. вчинила виконавчий напис від 1 березня 2021 року № 338, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на 1/2 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА1 в рахунок задоволення вимог стягувача – 9640,00 доларів США – заборгованість за тілом позики, та 20 360,00 доларів США – заборгованість із пені.

На підставі вказаних виконавчих написів приватний виконавець Ярмоленко О.В. відкрив виконавчі провадження № 64789099 за боржником ОСОБА1 та № 64789073 за боржником ОСОБА3, у межах яких виніс постанови від 13 квітня 2021 року про опис та арешт майна боржників, яке є предметом іпотеки.

Господарський суд Харківської області рішенням від 17 жовтня 2023 року у справі № 922/2432/21 (643/8790/21) визнав зазначений виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню. Східний апеляційний господарський суд постановою від 7 лютого 2024 року залишив це рішення без змін.

Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про порушення чинного законодавства при зверненні до приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису із зазначенням суми заборгованості, яка не є безспірною, що, своєю чергою, є безумовною підставою для визнання спірного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Господарський суд Харківської області ухвалою від 23 червня 2021 року у справі № 922/2432/21 фізичної особи ОСОБА1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність прийняв заяву до розгляду з підстав заявлення нею про прострочені зобов’язання у загальному розмірі 1 617 671,92 грн (у тому числі, прострочена заборгованість перед ОСОБА6 на загальну суму 210 671,92 грн, яка виникла в результаті відступлення боргових зобов’язань попереднім кредитором ОСОБА4 за договором позики від 21 березня 2019 року на користь нового кредитора ОСОБА6 за договором про відступлення права вимоги від 27 лютого 2020 року, яка була визнана як грошова вимога кредитора у справі про неплатоспроможність Господарським судом Харківської області ухвалою від 15 листопада 2021 року) та про те, що вона не може самостійно погасити наявну суму заборгованості перед кредиторами у зв’язку з відсутністю належного рівня доходу для погашення такого розміру заборгованості. Господарський суд Харківської області постановою від 17 січня 2022 року, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20 вересня 2022 року, ОСОБА1 визнав банкрутом, увів процедуру погашення боргів.

1 липня 2021 року матеріали справи № 638/15761/20 за позовною заявою ОСОБА1 до ОСОБА4, ОСОБА6, третя особа – ОСОБА3, про зміну правовідношення повернулися до Дзержинського районного суду міста Харкова.

Дзержинський районний суд міста Харкова у складі головуючого судді Шишкіна О.В. ухвалою від 7 липня 2021 року залишив без руху позовну заяву згідно із частиною третьою статті 185 ЦПК України у зв’язку з відсутністю додатків відповідно до переліку додатків у позовній заяві, а також копії позовної заяви і доданих до неї документів відповідно до кількості учасників, відсутністю підтвердження сплати судового збору за подання позовної заяви при недоведеності підстав для задоволення клопотання про звільнення від його сплати; запропоновано позивачеві усунути недоліки позовної заяви, зазначені в тексті ухвали, протягом 10 днів із дня отримання цієї ухвали.

Згідно з відкритими відомостями ЄДРСР за єдиним унікальним номером справи та провадження ухвалу надіслано для оприлюднення 13 липня 2021 року, зареєстровано 13 липня 2021 року, забезпечено надання загального доступу 14 липня 2021 року.

Матеріали справи містять супровідні листи про надіслання ухвали від 7 липня 2021 року: від 7 липня 2021 року (згідно з листом Шевченківського районного суду міста Харкова від 28 квітня 2025 року, вих. № 03-06/ЕП-1048/25, створено в автоматизованій системі документообігу суду КП «Д-3» (далі – АСДС) 13 липня 2021 року та згідно з реєстраційною карткою вихідного документа надіслано ОСОБА1 30 листопада 2021 року (вих. № 638/15761/20/79267/2021), на підтвердження наводиться посилання на реєстр надіслання № Р-22-29.11.2021); від 2 лютого 2022 року (створено в АСДС 22 лютого 2022 року; відомості про надіслання відсутні); від 19 вересня 2022 року (створено в АСДС 26 жовтня 2022 року; відомості про надіслання відсутні); від 3 березня 2025 року (створено в АСДС 4 березня 2025 року та згідно з реєстраційною карткою вихідного документа надіслано ОСОБА1 4 березня 2025 року (вих. № 638/15761/20/21840/2025), на підтвердження надається посилання на реєстр надіслання № Р-22-04.03.2025).

 

Дзержинський районний суд міста Харкова у складі головуючого судді Шишкіна О.В. ухвалою від 1 квітня 2025 року повернув позовну заяву ОСОБА1 у справі № 638/15761/20 у зв’язку з невиконанням вимог ухвали від 7 липня 2021 року, згідно з якою заяву було залишено без руху.

Відповідно до відкритої інформації в ЄДРСР цю ухвалу надіслано до Реєстру та зареєстровано 7 квітня 2025 року, надано для загального доступу 8 квітня 2025 року.

Суддя Шишкін О.В. у період, що досліджується, перебував у відпустках із 4 до 16 січня 2021 року (наказ від 4 січня 2021 року № 02-04/04), 29 та 30 березня 2021 року (наказ від 24 березня 2021 року № 02-04/78) та із 23 до 30 липня 2021 року (наказ від 7 липня 2021 року № 02-04/195).

З 10 до 22 березня 2021 року суддя Шишкін О.В. був відсутній на робочому місці у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю.

Згідно з інформацією, наданою в листі Дзержинського районного суду міста Харкова від 10 березня 2025 року (вих. № 03-06/608/25), за відомостями звіту 1-МЗС за період із 1 липня 2020 року до 30 червня 2021 року щодо навантаження судді Шишкіна О.В.:

а) перебувало у провадженні 673 справи кримінального судочинства, розглянуто – 414;

б) перебувало у провадженні 55 справ адміністративного судочинства, розглянуто – 15;

в) перебувало у провадженні 1029 справ цивільного судочинства, розглянуто – 510;

г) перебувало у провадженні 403 справи про адміністративні правопорушення, розглянуто – 351.

 

Щодо надання пояснень суддею Шишкіним О.В. та його участі у розгляді дисциплінарної справи під час прийняття оскаржуваного Рішення

Для забезпечення прав судді Шишкіна О.В. щодо надання письмових пояснень стосовно суті скарги йому двічі було запропоновано надати пояснення: на стадії попередньої перевірки на запит члена Вищої ради правосуддя від 7 липня 2021 року (вих. № 1265/0/19-21) та на повторний запит дисциплінарного інспектора – доповідача від 6 січня 2025 року (вих. № 58/0/19-25), а також під час підготовки справи до розгляду – на запит дисциплінарного інспектора – доповідача від 26 лютого 2025 року (вих. № 1493/0/19-25).

Таким правом суддя Шишкін О.В. жодного разу не скористався та пояснень не надав.

26 березня 2025 року судді Шевченківського районного суду міста Харкова Шишкіну О.В. було надіслано повідомлення про наявність проєкту висновку дисциплінарного інспектора – доповідача і право ознайомитися з ним та іншими матеріалами відповідно до глави 27 Регламенту Вищої ради правосуддя (вих. № 5613/0/9-25).

2 квітня 2025 року суддя Шишкін О.В. звернувся із заявою про надання можливості ознайомитися з проєктом висновку дисциплінарного інспектора в дисциплінарній справі в електронному вигляді через модуль «Електронний кабінет» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (вх. № 1504/0/6-15).

Можливість ознайомитися з проєктом висновку та матеріалами дисциплінарної справи судді Шишкіну О.В. було надано за посиланням у хмарному сховищі, а також надано доступ до матеріалів через модуль «Електронний кабінет» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, про що він був поінформований листом від 9 квітня 2025 року (вих. № 7082/0/9-25).

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя інформувала суддю Шишкіна О.В. про обидва засідання – 16 квітня 2025 року (вих. № 2808/0/19-25), яке було перенесено через неявку судді, та 14 травня 2025 року (вих. № 3469/0/19-25). Відповідна інформація була розміщена і на вебсайті Вищої ради правосуддя із додержанням порядку, визначеного Законом України «Про Вищу раду правосуддя», та Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (у редакції рішення Вищої ради правосуддя від 21 листопада 2023 року № 1068/0/15-23) (далі – Регламент).

Суддя Шишкін О.В. 1 травня 2025 року був додатково поінформований дисциплінарним інспектором – доповідачем про надходження та долучення до матеріалів дисциплінарної справи додаткових доказів, які надійшли після його попереднього ознайомлення, йому було надано доступ через модуль «Електронний кабінет» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи та запропоновано ознайомитися в інший спосіб (вих. № 3613/0/19-25).

Таким правом суддя Шишкін О.В. не скористався, не звертався з повторними заявами на ознайомлення чи скаргами з приводу матеріалів дисциплінарної справи.

 

Стислий зміст висновків Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя в оскаржуваному Рішенні у частині встановлення підстав для дисциплінарної відповідальності

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, погоджуючись із пропозицією, яку дисциплінарний інспектор – доповідач Ільницький О.В. висловив у засіданні, про притягнення судді Шевченківського районного суду міста Харкова Шишкіна О.В. до дисциплінарної відповідальності у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців, виходила з такого.

Згідно із частинами першою, другою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Розуміння змісту права на справедливий суд згідно із частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) передбачає справедливий і публічний розгляд справи кожної особи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо її прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти неї кримінального обвинувачення.

Відповідно, частина перша статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розкриває право на справедливий суд в Україні як гарантію кожному захисту його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

У контексті наведених зобов’язань держави перед особою пунктом 1 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддя зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства. Таким чином, суддя є тим, хто у зв’язку зі своїм посадовим становищем отримує відповідні завдання та повноваження і гарантії для його належного виконання.

Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп).

Ураховуючи зазначене формальна відмова в доступі до правосуддя є грубим порушенням конституційних прав особи на судовий захист і не може використовуватися судами без належної ретельної перевірки наявності нормативних і фактичних підстав, які перешкоджають зверненню особи до суду та їх розгляду. А суддя несе персональну професійну відповідальність, яку повинен усвідомлювати, за забезпечення прав особи під час здійснення правосуддя.

Відповідні процесуальні норми визначають нормативний порядок реалізації суддею повноважень, які полягають у оперативній та повній перевірці звернення особи до суду на предмет його прийнятності для отримання судового захисту.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення у справах «Дія 97 проти України» від 21 жовтня 2010 року, заява № 19164/04, пункт 47; «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року, заява № 21722/11, пункт 143).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов’язків суб’єктів цивільної процесуальних правовідносин та їх гарантій.

До ознак, що характеризують правосуддя, відноситься, у тому числі, здійснення правосуддя тільки у передбаченому законом порядку (процесуальна форма). При цьому під правосуддям необхідно розуміти не лише діяльність суду щодо вирішення спору про право, але й обов’язкове дотримання процесуальної форми, в якій не просто передбачені порядок і послідовність вчинення процесуальних дій, а й відображено вимоги справедливих (належних) судових процедур.

При цьому, по-перше, цивільна процесуальна форма, завжди обов’язково має нормативний і системний характер. По-друге, вона, по суті, передбачає «алгоритм» поведінки кожного суб’єкта при розгляді та вирішенні цивільної справи (у тому числі і суду). По-третє, становить гарантію дотримання законності, оскільки її недодержання призводить до різних негативних наслідків.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута (постанова Верховного Суду від 4 грудня 2024 року у справі № 227/3059/20 (4-с/227/2/2024)).

Процесуальна форма звернення до суду передбачає, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 ЦПК України, протягом п’яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 ЦПК України, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві (частини перша, третя статті 185 ЦПК України).

Зокрема, згідно з пунктом 6 частини четвертої статті 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.

Відповідно до частин п’ятої, шостої статті 185 ЦПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п’яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено.

У разі скасування ухвали про повернення позовної заяви та направлення справи для продовження розгляду суд не має права повторно повертати позовну заяву.

Натомість, з метою забезпечення принципу обов’язковості судового рішення в аспекті res judicata приписи пунктів 2 і 3 частини першої статті 186 ЦПК України наголошують на існуванні такого, що набрало законної сили, рішення чи ухвали суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або судового наказу, що набрав законної сили, за тими самими вимогами, а також перебування у провадженні цього чи іншого суду справи зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав як підставу відмови у відкритті провадження.

За відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п’яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу. Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи – відповідача (частина перша статті 185 ЦПК України).

Згідно з усталеною правовою практикою основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову), є предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами – суб’єктивним правом і обов’язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову – це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову – це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (наприклад, постанова Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19).

З огляду на зазначене, звернення з вимогами до суду у справі № 638/15608/20 (про визнання недійсним правочину – пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України) та у справі № 638/15761/20 (про зміну правовідношення – пункт 6 частини другої статті 16 ЦК України) не давало судді підстав для висновку про зловживання позивачем процесуальними правами та повернення позовної заяви, тим самим відмовляючи стороні процесу у захисті порушеного, на її думку, права чи законного інтересу. Відсутність зловживання правом з боку позивача була підтверджена судом апеляційної інстанції.

За встановлених обставин у судді настільки очевидно не було підстав для висновку про зловживання позивачем своїми правами, що його дії з повернення позовної заяви є кричущим порушенням.

Допускаючи безпідставне повернення позовної заяви з виходом за межі процесуальних повноважень, чим фактично відмовив особі у доступі до правосуддя, суддя Шишкін О.В. інкримінував позивачу зловживання процесуальними правами та повернув позов як процесуальну санкцію щодо її добросовісної процесуальної поведінки, що підтверджено за наслідками перегляду у встановленому процесуальному порядку.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що тривале затягування з ухваленням відповідного рішення всупереч наявності можливості оперативно вирішити питання про прийнятність для отримання захисту прав та інтересів особи свідчить про неналежне ставлення судді Шишкіна О.В. до своїх основних обов’язків та мало істотні негативні наслідки для подальшого правового статусу ОСОБА1, а саме банкрутство.

Надалі, після повернення позовної заяви, суддя Шишкін О.В. продовжував створювати перешкоди в реалізації особою права на звернення до суду шляхом порушення визначеної процесуальної черговості оцінки позовної заяви за умовами прийнятності, постановивши ухвалу про залишення без руху позовної заяви від 7 липня 2021 року.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважила, що ухвала від 7 липня 2021 року про залишення позовної заяви без руху була постановлена наступного дня після звернення з дисциплінарною скаргою, однак не була належним чином надіслана та отримана стороною для усунення недоліків, на які суд вказав як процесуальну перешкоду для відкриття провадження. Встановлені невідповідності між порядком створення, надіслання супровідних листів підтверджують фактичну недбалість, яка перешкодила особі реалізувати її процесуальні права для отримання ефективного та своєчасного судового захисту.

Ухвала про повернення позовної заяви була прийнята суддею Шишкіним О.В. лише 1 квітня 2025 року (що перебуває у хронологічній послідовній відповідності між датою надіслання ухвали про відкриття дисциплінарної справи та отримання запиту на надання пояснень під час підготовки справи до розгляду 26 лютого 2025 року, повторним надісланням копії ухвали ОСОБА1 4 березня 2025 року та надання строку для можливості застосування процесуального наслідку у вигляді повернення позовної заяви).

Водночас, на відміну від ухвали про залишення без руху, рішення про повернення позовної заяви є об’єктом апеляційного оскарження у разі, якщо сторона не згодна з висновками суду щодо недоліків поданої позовної заяви. Зважаючи на те, що одним із недоліків позовної заяви ухвалою від 7 липня 2021 року суд визначив відсутність підтвердження сплати судового збору при відмові за недоведеністю підстав для задоволення клопотання про звільнення від сплати судового збору, невиконання обов’язку щодо постановлення ухвали про повернення позовної заяви після закінчення наданого судом строку об’єктивно створювало перешкоди для особи на забезпечення доступу до суду, в тому числі, у частині здійснення контролю за підставністю застосування судом першої інстанції відповідних (у цьому випадку фінансових) обмежень її прав.

Обраний спосіб повернення позовних заяв, у встановлених дисциплінарним органом життєвих обставинах, у яких перебувала ОСОБА1 протягом листопада 2020 року – лютого 2021 року, не давав їй змоги отримати дієвий та оперативний захист від надмірних фінансово-правових вимог, натомість суддя обрав формальний підхід щодо оцінки заявлених нею позовних вимог, який зумовив безпідставне (як встановлено за результатами апеляційних переглядів) звинувачення у зловживанні процесуальними правами.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виснувала, що, зважаючи на однозначність формулювань позовних вимог, попередній професійний досвід діяльності судді Шишкіна О.В., допущення помилок у кваліфікації спірних правовідносин (предмета позову), а також тривале незавершення процедури ухвалення процесуальних рішень у справі, що перебувала у провадженні судді, в частині оцінки прийнятності позовної заяви, стали наслідком очевидно несумлінного ставлення судді до виконання професійних обов’язків, що мало наслідком незаконну відмову в доступі до правосуддя (в частині незаконної відмови в розгляді по суті позовної заяви).

Підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» для кваліфікації відповідних діянь визначає необхідність встановлення, що їх вчинено умисно або внаслідок недбалості. Відомостей, які свідчили б про умисел у поведінці судді Шишкіна О.В. під час підготовки справи до розгляду, не встановлено. Натомість, зважаючи на викладене вище, суддя з огляду на власний професійний досвід мав розуміти обставини та наслідки дій і рішень, однак допустив недбалість під час виконання професійних процесуальних обов’язків, що призвело до негативних наслідків для скаржниці.

Важливим елементом належної правової процедури судового захисту прав, свобод та інтересів особи є процесуальні строки, визначені в законодавстві.

Щодо встановлених обставин дисциплінарної скарги, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважила, що, крім наведених вище положень про строки процесуальних дій і рішень суду при оцінці прийнятності позовної заяви для розгляду, частина перша статті 153 ЦПК України визначає, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п’ятою цієї статті.

Така оперативність повністю узгоджується із завданнями інституту забезпечення позову – запобігти ускладненню чи неможливості виконання рішення суду та гарантувати ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У контексті гарантій гласності та відкритості судового процесу згідно із частиною третьою статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту.

 

Згідно з пунктом 1 розділу ІІІ Порядку введення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 19 квітня 2018 року № 1200/15-18, електронний примірник судового рішення або окремої думки судді оприлюднюється шляхом надсилання до ЄДРСР у день його виготовлення засобами АСДС.

Дослідження послідовності руху справи у провадженні судді Шишкіна О.В. свідчить про те, що він не дотримався процесуальних строків, а саме:

1) ухвалу про повернення позовної заяви, яка надійшла до провадження судді 16 листопада 2020 року, було прийнято лише 8 лютого 2021 року; водночас, відповідь на запит до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області первинно надійшла 21 грудня 2020 року, повторний запит було надіслано лише 19 січня 2021 року; відповідь із підтвердженням територіальної юрисдикції суду надійшла 25 січня 2021 року. Отже, питання відкриття провадження вирішувалося без належних підстав зі значним затягуванням;

2) заяву про забезпечення позову було розглянуто замість дводенного строку через 84 календарних дні;

3) ухвалу від 8 лютого 2021 року надіслано для оприлюднення до ЄДРСР через дев’ять календарних днів після її винесення, а ухвалу від 7 липня 2021 року – через шість календарних днів;

4) після постановлення ухвали від 7 липня 2021 року про залишення позовної заяви без руху як проміжного процесуального рішення тривалий час – до 1 квітня 2025 року залишалося не вирішеним питання прийнятності позовної заяви для цілей відкриття провадження або повернення позовної заяви з можливістю подальшого апеляційного оскарження позивачем.

Водночас за результатами підготовки справи до розгляду не встановлено обставин, які могли б об’єктивно виправдати підстави та причини допущення порушення суддею.

Аналіз суб’єктивних та об’єктивних ознак дисциплінарного правопорушення дає підстави визначити дисциплінарний проступок судді як винне, протиправне порушення професійних обов’язків або загальновизнаних морально-етичних вимог, які ставляться до судді, що призвело чи могло призвести до негативних наслідків.

Об’єктивна сторона дисциплінарного проступку передбачає наявність умислу в діях судді, свідомого порушення ним встановлених законом вимог та настання / можливість настання негативних наслідків.

Кваліфікація діяння – це точна правова оцінка конкретного діяння, яка полягає у встановленні точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками, визначеними законом. Юридичною підставою кваліфікації діяння є його склад. Наслідки вчинення певних дій у кожному конкретному випадку мають бути встановлені й поставлені у вину суб’єктові дисциплінарного правопорушення, якщо між його діянням і наслідками існує причинний зв’язок. Настання описаних у законі наслідків є свідченням того, що вони виконують роль обставин, які надають проступку кваліфікованого виду (пункти 80–82 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі № 990SCGC/12/24 (провадження № 11-138сап24)).

Пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з таких підстав: безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень.

У зв’язку із цим Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважила, що важливим елементом для встановлення відомостей про склад дисциплінарного проступку є очевидна безпідставність недотримання строків розгляду справи (заяви, скарги). Сам лише факт недотримання строку розгляду справи (заяви, скарги), встановленого законом, не може автоматично вказувати на наявність підстав для дисциплінарної відповідальності судді.

Самі по собі строки поза зв’язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.

Обов’язковою умовою для встановлення в діях судді ознак вказаного дисциплінарного проступку є встановлення обставин, які свідчать, що таке мало місце у зв’язку із безпідставним невчиненням суддею дій, спрямованих на забезпечення розгляду справи протягом строку, встановленого законом, або умисним вчиненням дій, що мали наслідком затягування строків розгляду справи. Ознака безпідставності передбачає не просто порушення строку, але й відсутність встановлених об’єктивних причин, які здатні виправдати вихід процесуальної діяльності суду поза межі строків, встановлених законом.

Наведені підходи до проведення оцінки при кваліфікації недотримання строків судом неодноразово підтверджено практикою Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у постановах від 10 лютого 2022 року (провадження № 11-442сап20) (пункт 156), від 13 червня 2024 року у справі № 990SCGC/5/24 (провадження № 11-64сап24) (пункт 11), від 13 червня 2024 року у справі № 990SCGC/8/24 (провадження № 11-75сап24) (пункти 139, 140), та є релевантними в контексті досліджуваних обставин.

Щодо строку між надходженням позовної заяви та постановленням ухвали про повернення заяви від 8 лютого 2021 року Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначила, що невиправданим є затягування з надісланням повторного запиту між 21 грудня 2020 року та 19 січня 2021 року; а в частині прострочення після отримання відповіді від Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області надані довідки про відкладення розгляду у зв’язку з перебуванням судді в нарадчій кімнаті 25–28 січня 2021 року, 1–5 лютого 2021 року спростовуються дослідженням відкритої інформації в ЄДРСР як щодо дати постановлення судових рішень у відповідних справах, у зв’язку з розглядом яких суддя перебував у нарадчій кімнаті, так і щодо розгляду інших справ суддею у ці самі дні.

Жодних підстав недотримання інших строків провадження протягом підготовки дисциплінарної справи до розгляду не встановлено.

В аспекті наведених положень дослідженню підлягає питання додержання розумності строків розгляду справи судом в умовах порушення суддею Шишкіним О.В. строків, установлених законом.

Згідно з пунктом 7 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є розумні строки розгляду справи судом.

У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона виявляється не лише у змісті ухваленого рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

Пункт 6.5 елементом застосування критерію «Компетентність та старанність» визначає вимогу до судді виконувати всі свої обов’язки, ухвалення винесення відкладених рішень, розумно, справедливо та з достатньою швидкістю.

У пункті 26 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що судді повинні виконувати свої функції зі старанністю та розумною швидкістю.

У пункті 62 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки зазначено, що судді повинні розглядати кожну справу з належною ретельністю та впродовж розумного строку.

Дотримання розумних строків наголошено окремим пунктом серед принципів (засад) цивільного судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно із частиною другою статті 121 ЦПК України строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальних дій, та відповідає завданню цивільного судочинства.

ЄСПЛ у своїй усталеній практиці відносить до критеріїв розумних строків у справах: правову та фактичну складність справи; поведінку заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінку органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (рішення у справах «Федіна проти України» від 2 вересня 2010 року, «Смірнова проти України» від 8 листопада 2005 року, «Матіка проти Румунії» від 2 листопада 2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 5 лютого 2004 року). У рішеннях у справах «Бараона проти Португалії» (1987 рік), «Хосце проти Нідерландів» (1998 рік), «Бухгольц проти Німеччини» (1981 рік), «Бочан проти України» (2007 рік) Європейський суд окремо наголошує, що при оцінці розумних строків розгляду справ врахуванню підлягає перевантаження судової системи.

У Висновку № 2 (2001) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про фінансування та управління судами в контексті ефективності судової влади та статті 6 Конвенції, Консультативна рада європейських суддів вказувала, що існує очевидний зв’язок між фінансуванням та управлінням судами, з одного боку, та принципами Конвенції – з іншого: доступ до правосуддя та право на справедливий суд не забезпечуються належним чином, якщо справа не розглядається впродовж розумного строку судом, у якого є необхідне фінансування та ресурси для ефективного виконання своїх обов’язків.

Відповідно до пункту 1.6 Європейської хартії про статус суддів 1998 року на державу покладається обов’язок забезпечувати суддів всіма засобами, необхідними для належного виконання їхніх завдань і, зокрема, для розгляду справ у межах розумного періоду часу.

У Спільному висновку Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційська комісія) щодо законопроєкту «Про судоустрій та статус суддів в Україні» від 16 березня 2010 року CDL-AD(2010)003 було зауважено, що в усіх випадках, коли ЄСПЛ розглядав твердження про те, що провадження не відбулося впродовж розумного строку в розумінні статті 6 Конвенції, цей орган неодмінно наголошував, що Конвенція зобов’язує держави «організувати свої судові системи в такий спосіб, щоб суди могли дотримуватись усіх вимог, включно із зобов’язанням розглядати справи впродовж розумного строку» (наприклад, рішення у справі «Зюссманн проти Німеччини» від 16 вересня 1996 року, пункт 55).

Здійснення суддями правосуддя в умовах надмірного навантаження призводить до логічних і очікуваних наслідків щодо недотримання вимог процесуального закону в частині строків розгляду судових справ.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 жовтня 2019 року у справі № 11-638сап19 наголосила, що під час кваліфікації дій судді як «безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви» Вища рада правосуддя та її дисциплінарний орган мають проаналізувати доводи судді про те, що з урахуванням кількості справ, які перебувають у його провадженні, навіть за найменших витрат робочого часу (одна година на кожну справу), він об’єктивно не мав можливості дотриматися цих строків.

Використання розрахункового методу на підставі наданого навантаження судді, яке відповідає загальному високому рівню навантаження в Дзержинському районному суді міста Харкова протягом 2020–2021 років за недоукомплектованості штату суддів (здійснювали правосуддя 15 суддів, нормативно розрахована кількість – 39 суддів (https://rsu.gov.ua/mzs-2021-maps)), із застосуванням рекомендованих показників середньої тривалості розгляду судових справ при ухваленні рішень та здійсненні заходів з питань організаційного забезпечення діяльності судів, затверджених Вищою радою правосуддя рішенням від 24 листопада 2020 року № 3237/0/15-20, свідчить про те, що з 1 липня 2020 року до 30 червня 2021 року суддя Шишкін О.В. виконав понад трикратне робоче навантаження щодо здійснення правосуддя.

Щодо решти строків, яких не дотримався суддя, порівнюючи співвідношення нормативної та фактичної тривалості та ходу і умов процесуальної діяльності, їх можна вважати розумними. Натомість перевищення строку розгляду заяви про забезпечення позову в 42 рази, а також недотримання визначеного процесуального строку усунення недоліків позовної заяви та вирішення питання відкриття чи повернення позовної заяви Друга Дисциплінарна палати Вищої ради правосуддя вважала безпідставним невжиттям заходів щодо розгляду заяви протягом строку, встановленого законом.

Під час підготовки справи до розгляду не встановлено відомостей і фактичних даних, які свідчили б про умисел у поведінці судді Шишкіна О.В.. Водночас склад дисциплінарного проступку відповідно до пункту 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у частині безпідставності невжиття заходів щодо розгляду заяви протягом строку, встановленого законом, не вимагає для кваліфікації визначення умислу, а визначає достатнім невстановлення поважних підстав недотримання строків. Оскільки під час дисциплінарного провадження, зважаючи на викладене вище, таких поважних підстав не встановлено, суддя мав можливість здійснити розгляд справи у визначений процесуальним законом строк, виходячи з власного професійного досвіду, розумів обставини та наслідки такої своєї бездіяльності, очевидно, що причиною порушення стало допущення недбалості під час виконання професійних процесуальних обов’язків.

Частина причин такого затягування зумовлена неналежним функціонуванням апарату суду та недобросовісним виконанням працівниками суду своїх посадових обов’язків (наприклад, пункт 2 частини другої статті 66 ЦПК України до обов’язків помічника судді відносить здійснення оформлення копій судових рішень для направлення сторонам у справі та іншим учасникам справи відповідно до вимог процесуального законодавства, а також контроль своєчасності надсилання копій судових рішень).

Однак, хоча відомчими інструкціями з діловодства передбачено порядок формування та зберігання судових справ, у яких йдеться про діяльність працівників апарату в цьому аспекті, суддя не може залишатись осторонь цього процесу, адже після здійснення автоматизованого розподілу судових справ (процесуальних документів) їх передано конкретно визначеному судді. На підставі цього, наприклад, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, отримавши матеріали судової справи, суддя до розгляду справи по суті з ухваленням судового рішення (складенням судового рішення відповідно до вимог норм процесуального права), незважаючи на те, що технічне оформлення матеріалів справи здійснюється закріпленим за ним секретарем судового засідання, несе персональну відповідальність за їх збереження, адже саме в такий спосіб забезпечується схоронність усієї доказової бази та підсумкового рішення суду (пункти 168, 169 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2025 року у справі № 990SCGC/7/24 (провадження № 11-74сап24)).

Належне здійснення правосуддя є обов’язком кожного судді, який детально визначено у статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов’язок судді сумлінно виконувати покладені на нього обов’язки регламентований відповідними процесуальними законами та передбачає, зокрема, дотримання суддею порядку і строків розгляду судових справ, виготовлення судових рішень у строки, передбачені чинним законодавством, забезпечення можливості реалізації учасниками судового процесу своїх процесуальних прав, здійснення контролю за перебігом дій працівників апарату у справі, яка перебуває у провадженні судді.

Зазначені обов’язки судді є професійними стандартами, що формують ту модель поведінки, яку суддя повинен ставити собі за взірець і якої повинен дотримуватися. Проте під час здійснення правосуддя у цій справі суддя Шишкін О.В. не продемонстрував такої поведінки.

Надаючи правову кваліфікацію діям судді Шишкіна О.В., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що дії судді не мають характеру простої суддівської помилки, а вказують на неналежне ставлення судді до службових обов’язків та вчинені внаслідок грубої недбалості, що має негативні наслідки для особи, яка є стороною у справі.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважала, що такі дії судді Шишкіна О.В. слід кваліфікувати як безпідставне невжиття заходів щодо розгляду заяви протягом строку, встановленого законом, що кваліфікується як дисциплінарний проступок, визначений пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

 

Узагальнені доводи скарги судді Шишкіна О.В. щодо суті оскаржуваного Рішення

Суддя Шишкін О.В., звертаючись із проханням скасувати повністю рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 травня 2025 року № 1015/2дп/15-25 про притягнення судді Шевченківського районного суду міста Харкова Шишкіна О.В. до дисциплінарної відповідальності та закрити дисциплінарне провадження, не погоджується з висновками Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, з огляду, на його думку, на таке.

Щодо помилковості кваліфікації дій та рішень судді за підпунктом «а» пункту 1 частин першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»:

1) допущена суддею Шишкіним О.В. помилка в ухвалі від 8 лютого 2021 року (повернення позовної заяви на підставі пункту 2 частини другої статті 44, пункту 6 частини четвертої статті 185 ЦПК України) має характер добросовісної суддівської помилки без ознак умислу або грубої недбалості, оскільки характер та підстави виникнення спірних правовідносин у декількох справах, обрані позивачем способи захисту цивільних прав зумовили помилкове сприйняття різними суддями процесуальної поведінки позивача як недобросовісної. Проте, враховуючи, що таку помилку допустив не лише суддя Шишкін О.В., а й інший досвідчений та висококваліфікований суддя, це свідчить про її неочевидність та неоднозначність, тому така помилка не може бути розцінена як кричуще порушення;

2) суд апеляційної інстанції, переглядаючи ухвалу суду від 8 лютого 2021 року, не виснував, що суддя Шишкін О.В. допустився кричущої, очевидної та однозначної помилки;

3) суддя Шишкін О.В. при постановленні ухвали від 8 лютого 2021 року про повернення позовної заяви не допустив умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків, що є обов’язковою підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в цьому випадку згідно з частиною другою статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки суддя Шишкін О.В. не допустив безпідставного тривалого затягування з постановленням ухвали від 8 лютого 2021 року (вирішення питання прийнятності позовної заяви лише 8 лютого 2021 року зумовлено поважними причинами, які об’єктивно перешкоджали вирішенню цього питання раніше (ненадходження відповіді на перший запит про місце проживання відповідачів, надмірне судове навантаження судді, перебування судді у відпустці та в нарадчій кімнаті у двох кримінальних провадженнях)), а допущена судом помилка та відносно тривале (з об’єктивних причин) невирішення питання про прийнятність позовної заяви не спричинили для скаржника негативних наслідків, оскільки жодних обставин, які би свідчили про наявність будь-якого причинно-наслідкового зв’язку між цими обставинами та банкрутством ОСОБА1 (з огляду на наявність низки судових спорів за її участю), Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не встановлено та належним чином не аргументовано це твердження;

4) допущена судом в ухвалі від 8 лютого 2021 року помилка не унеможливила реалізацію ОСОБА1 процесуальних прав, що є обов’язковою ознакою складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки ухвала підлягала оскарженню, була оскаржена позивачем та скасована судом апеляційної інстанції, а справу повернуто до місцевого суду для продовження розгляду. Крім того, повернення позовної заяви не перешкоджало позивачу повторно звернутися з позовом, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви (частина сьома статті 185 ЦПК України), або відповідно до статті 49 ЦПК України подати в межах справи № 638/15608/20, підготовче засідання у якій не було закінчене у лютому 2021 року, заяву про збільшення позовних вимог або заяву про зміну предмета та підстав позову;

5) висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про тривале незавершення процедури ухвалення процесуальних рішень у справі в частині оцінки прийнятності позовної заяви, що мало наслідком незаконну відмову в доступі до правосуддя, по-перше, зроблено в межах дисциплінарного провадження, яке було нею ж й ініційоване (обставини після 6 липня 2021 року скаржником «не піднімалися і не могли бути підняті»), а, по-друге, не враховують того, що після 23 червня 2021 року (тобто ще до постановлення ухвали від 7 липня 2021 року) ОСОБА1 повністю і безумовно втратила інтерес до справи, оскільки у зв’язку з відкриттям процедури неплатоспроможності судочинство по справі № 638/15761/20 для неї втратило будь-який сенс, про що вона повідомила Вищу раду правосуддя у скарзі. Тривалий строк вирішення питання про повернення позовної заяви не був наслідком недбалого ставлення судді до своїх службових обов’язків, а зумовлений незацікавленістю позивача станом своєї справи, а також неналежним виконанням працівниками апарату суду своїх посадових обов’язків;

6) тривалий строк вирішення питання про повернення позовної заяви, а саме до 1 квітня 2025 року (що, знову ж таки, не піднімалося скаржником), не мав для ОСОБА1 жодних негативних наслідків, зокрема таких, які б унеможливили реалізацію наданих процесуальних прав (як того вимагає підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), оскільки позивач втратила інтерес до справи ще до постановлення ухвали від 7 липня 2021 року про залишення позову без руху (відкриття процедури неплатоспроможності 23 червня 2021 року), про що зазначила у скарзі, та що не врахувала Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя.

Щодо помилковості кваліфікації дій та рішень судді за пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»:

1) суддя Шишкін О.В. не допустив невиправданого затягування з надісланням повторного запиту щодо місця проживання відповідачів, оскільки з невідомих причин, які очевидно не залежали від його волі, до судді Шишкіна О.В. взагалі не надходила відповідь на запит про підтвердження місця проживання учасників від 19 листопада 2021 року. Натомість дисциплінарний інспектор неправильно надав оцінку відповіді на запит Державного підприємства «Інформаційні судові системи» від 21 грудня 2020 року. Враховуючи ненадходження відповіді на запит, суд у процесуальний спосіб відреагував на цю обставину та 19 січня 2021 року з власної ініціативи надіслав повторний запит. Ненаправлення запиту раніше, ніж 19 січня 2021 року, зумовлено об’єктивними причинами (зайнятість судді у здійсненні правосуддя, зокрема у невідкладних та першочергових справах, надмірне судове навантаження, перебування у відпустці);

2) суддя Шишкін О.В. не допустив перевищення строку розгляду заяви про забезпечення позову в 42 рази, оскільки керувався актуальним на той час та обов’язковим для врахування відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 7 серпня 2020 року у справі № 520/9674/19, який полягав у тому, що в першу чергу суд зобов’язаний вирішити питання про відкриття провадження, а потім розглядати заяву про забезпечення позову;

3) суддя Шишкін О.В. не допустив недотримання визначеного процесуального строку усунення недоліків позовної заяви, оскільки це твердження Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя не піддається жодному логічному поясненню, ураховуючи положення статті 185 ЦПК України (такий строк установлюється судом позивачу; не може перевищувати 10 днів; в ухвалі про залишення позову без руху суд встановив строк усунення недоліків позовної заяви – 10 днів від дня отримання копії ухвали про залишення позову без руху);

4) суддя Шишкін О.В. не допустив недотримання визначеного процесуального строку щодо вирішення питання відкриття чи повернення позовної заяви, оскільки, по-перше, такий висновок сформований на підставі дисциплінарного провадження, ініційованого самою ж палатою та дисциплінарним інспектором, що суперечить постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2025 року у справі № 990SСGС/17/24, тому що події розгляду справи після 6 липня 2021 року (дати надходження скарги) уже не охоплюються дисциплінарною скаргою; по-друге, висновок повністю суперечить фактичним обставинам справи, які залишилися поза увагою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя та яким вона не надала відповідної оцінки у своєму рішенні, зокрема щодо повної та безумовної незацікавленості ОСОБА1 та втрати інтересу до справи починаючи з 23 червня 2021 року (початок процедури банкрутства), про що вона повідомила Вищу раду правосуддя у своїй скарзі; по-третє, обставини зумовлені не неналежним ставленням судді до виконання службових обов’язків чи грубою недбалістю, а незацікавленістю позивача ходом розгляду своєї справи всупереч вимогам ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ, втратою інтересу до справи у зв’язку з початком процедури банкрутства, про що зазначено в скарзі, можливим неналежним виконанням посадових обов’язків секретарем судового засідання; по-четверте, відсутні будь-які негативні наслідки як для позивача, так і для держави чи суспільства, враховуючи приватно-правовий характер спору.

Процедура дисциплінарного провадження відбувалася із суттєвими недоліками, які вплинули на результат розгляду, з огляду на таке:

1) суддя не був ознайомлений з висновком дисциплінарного інспектора і залишається не ознайомлений станом на момент подання скарги у встановленому законом порядку, а лише повідомлений про можливість ознайомлення з його проєктом;

2) дисциплінарний інспектор не був неупереджений та справедливий під час розгляду справи, проявляв зацікавленість у притягненні судді Шишкіна О.В. до дисциплінарної відповідальності, про що свідчать описані помилки у встановленні й повідомленні дисциплінарному органу фактичних обставин справи, ненадання проєкту висновку для ознайомлення належним чином, затягування з виготовленням і ознайомленням із рішенням судді Шишкіна О.В.;

3) були порушені правила самовідводу члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А., який головував на засіданні, оскільки зважаючи на те, що Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя рішенням від 15 січня 2024 року № 82/1дп/15-24 суддю Шишкін О.В. притягнула до дисциплінарної відповідальності на підставі скарги Маселка Р.А., а отже існують сумніви у його неупередженості, які підтверджує його поведінка під час розгляду щодо встановлення обставин справи. Попередня практика свідчить про те, що за аналогічних підстав Маселко Р.А. заявляв самовідвід, однак відступив від неї саме під час розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Шишкіна О.В.

 

Висновки Вищої ради правосуддя за результатами розгляду скарги на Рішення

Перевіривши доводи скарги, проаналізувавши зміст рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 травня 2025 року № 1015/2дп/15-25, матеріали дисциплінарної справи, Вища рада правосуддя дійшла до таких висновків.

Згідно з положеннями статті 131 Конституції України в Україні діє Вища рада правосуддя, яка, зокрема, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

Статтею 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів Вища рада правосуддя утворює Дисциплінарні палати з числа членів Вищої ради правосуддя.

Згідно із частиною другою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», відповідно до частини першої якої право оскаржити таке рішення до Вищої ради правосуддя має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У пункті 123 рішення від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» ЄСПЛ зазначив, що згідно з його практикою навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов’язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у зазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції» (рішення від 10 лютого 1983 року у справі «Альбер і Ле Конт проти Бельгії», пункт 29, та рішення від 14 листопада 2006 року у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства», заява № 60860/00, пункт 42). У межах скарги за статтею 6 Конвенції, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі чинники, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, у який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «Брайян проти Сполученого Королівства», пункти 44–47, та рішення від 14 листопада 2006 року у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства», заява № 60860/00, пункт 43).

Вища рада правосуддя та її дисциплінарні органи (палати) стосовно суддів фактично є квазісудом у розумінні статті 6 Конвенції.

Отже, Вища рада правосуддя, здійснюючи розгляд скарги судді Шишкіна О.В. може провести повний перегляд матеріалів дисциплінарної справи, за результатами якого погодитися з рішенням Другої Дисциплінарної палати, у зв’язку із чим, дисциплінарний інспектор у межах доводів скарги звертає увагу на таке.

Щодо кваліфікації дій та рішень судді за підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

У контексті усталеної практики правозастосування положень підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» припис цієї норми визначають три самостійних склади дисциплінарного проступку:

1) істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є незаконна відмова в доступі до правосуддя;

2) істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є унеможливлення реалізації учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків;

3) істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.

Конститутивно склад вказаних проступків конструюється у зв’язку з невиконанням суддею згідно з пунктом 1 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обов’язку, зокрема, справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 лютого 2025 року у справі № 990SCGC/25/24 (провадження № 11-263сап24).

Притягуючи суддю Шишкіна О.В. до відповідальності, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя нормативною підставою відповідальності вважала саме істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є незаконна відмова в доступі до правосуддя. Зважаючи на значення конституційного права на судовий захист (статті 55 Конституції України), що гарантується і конвенційними зобов’язаннями згідно зі статтею 6 Конвенції, підтверджене практикою Конституційного Суду України та ЄСПЛ у оскаржуваному рішенні, створення незаконних перешкод у реалізації цього права вже є самодостатньою дією, що формує об’єктивну сторону складу відповідного дисциплінарного проступку. Натомість суддя неодноразово необґрунтовано у скарзі посилається на відсутність наслідків як безпідставність притягнення до відповідальності, допускаючи підміну фактичної кваліфікації його поведінки.

Дисциплінарна палата звернула увагу, що такими процесуальними порушеннями, які потягли за собою незаконну відмову у доступі до правосуддя, були: порушення процесуального порядку прийняття рішення про прийнятність позовної заяви від моменту безпідставного затягування строку вирішення відповідних процесуальних питань (згідно зі статтею 185, 187 ЦПК України), які виявилися у протиправній бездіяльності щодо своєчасності вжиття судом заходів з перевірки місця проживання учасників провадження (понад два місяці); прийняття та надіслання ухвали від 7 липня 2021 року про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків (яка фактично залишалася ненадісланою до 4 березня 2025 року – понад 3 роки і 7 місяців, протягом яких справа перебувала у провадженні судді Шишкіна О.В.); недодержання нормативних строків вирішення питання для забезпечення можливості особи отримати ефективний та своєчасний захист її порушених, оспорюваних або невизнаних прав, свобод і інтересів; безпідставність повернення позову ухвалою від 8 лютого 2021 року ОСОБА1 у зв’язку із зловживанням нею процесуальними правами відповідно до статті 44 та пункту 6 частини четвертої статті 185 ЦПК України, що, як встановлено судом апеляційної інстанції, стало наслідком процесуального порушення.

З приводу того, що повернення позовної заяви стало наслідком добросовісної суддівської помилки, як обставина, що виключає склад правопорушення у діях судді, Вища рада правосуддя підтримує висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, оскільки фактичне чітке формулювання індивідуалізуючих ознак позовів у частині їхнього предмета, що відповідає різним нормативним способам захисту, у справах № 638/15608/20 (про визнання недійсним правочину – пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України) та № 638/15761/20 (про зміну правовідношення – пункт 6 частини другої статті 16 ЦК України) не давало судді законних підстав для висновку про зловживання позивачем процесуальними правами та повернення позовної заяви, як таких, що є тотожними позовами, які подані до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав. Крім того, застосування статті 185 ЦПК України передбачає обставину, що на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлено ухвалу про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду, а у справі № 638/15608/20 ухвалою від 30 листопада 2020 року провадження уже було відкрито і було призначене підготовче засідання на 8 лютого 2021 року.

Відповідно до повноважень, визначених статтею 131 Конституції України та статтею 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя не наділена повноваженнями оцінювати судове рішення та надавати оцінку його змісту. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних чи касаційних процедур.

Частиною четвертою статті 126 Конституції України серед гарантій незалежності суддів визначається, що суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

Скасування або зміна судового рішення не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли скасоване або змінене рішення ухвалено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків (частина друга статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Притягнення до дисциплінарної відповідальності у зв’язку з винесенням судового рішення має розглядатися як винятковий захід і підлягати обмежувальному тлумаченню з урахуванням принципу незалежності суддів (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ющишин проти Польщі», заява № 35599/20, від 6 жовтня 2022 року, пункт 276).

Дисциплінарне провадження щодо судді має здійснюватися з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, відповідно до якого дисциплінарне провадження не може бути спрямоване на оцінку судових рішень суддів, які можуть піддаватися критиці лише шляхом оскарження відповідно до закону.

У контексті наведених гарантій Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя, які здійснюють дисциплінарні провадження щодо суддів, не наділені повноваженнями встановлювати або оцінювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, а також перевіряти законність та обґрунтованість судових рішень. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних чи касаційних процедур. Дисциплінарна відповідальність суддів не повинна поширюватися на зміст їх рішень.

Водночас орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, не уповноважений перевіряти законність судового рішення, однак зобов’язаний перевірити дії судді під час ухвалення такого рішення в частині наявності порушень, які є підставою для застосування дисциплінарної відповідальності. Такий правовий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі № 11-132сап21.

Згідно з усталеною практикою Вищої ради правосуддя, здійснюючи правосуддя, суддя безумовно має право на власне тлумачення закону, у тому числі й таке, що відрізняється від загальноприйнятого розуміння. Однак таке тлумачення повинно бути добросовісним. Не може вважатись умисним порушенням норм права чи неналежним ставленням судді до службових обов’язків тлумачення закону та позиція судді щодо обґрунтування ухваленого ним судового рішення, навіть якщо така позиція є помилковою.

У будь-якому випадку прояви суддівського свавілля необхідно відрізняти від добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості. Добросовісність вказує на те, що суддя діяв сумлінно – з належним ставленням до своїх обов’язків встановив фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, оцінив докази та тлумачив закон, але припустився помилки, яка не була настільки очевидною й однозначною.

Зважаючи на зазначену сукупність обставин, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя прийшла до обґрунтованого висновку про кричущість допущеного порушення, ураховуючи його очевидність для судді, наявність достатнього досвіду і можливості при добросовісному ставленні до виконання службових обов’язків його уникнути, наслідку для подальшої можливості отримати ефективний судовий захист, якого, на її думку, потребувала позивач. Дисциплінарним органом не досліджується і не ставиться під сумнів зміст переглянутого в апеляційному порядку рішення, яким встановлено процесуальне порушення, але зроблено висновок про неналежне ставлення до власних службових обов’язків судді Шишкіна О.В., як під час постановлення ухвали 8 лютого 2021 року, так і в сукупності з подальшою поведінкою щодо надання можливості позивачу реалізувати приписи ухвали від 7 липня 2021 року. У своєму системному аналізі це виключає підставність посилання на помилку, враховуючи недобросовісність такої процесуальної поведінки та загальний негативний наслідок в частині нівелювання змісту права на судовий захист.

Посилання на те, що аналогічної помилки у кваліфікації спірних правовідносин допустилися й інші судді, не є спроможними, оскільки суди здійснюють правосуддя на основі Конституції України і законів України та на засадах верховенства права (частина перша статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), і лише висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм (частина шоста статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Крім того, як підтверджує суддя Шишкін О.В., порушення застосування норм процесуального законодавства встановлено в апеляційному порядку і при скасуванні штрафу до ОСОБА1 за подання «аналогічного» позову у справі № 638/15608/20 суддею Штих Т.В.

Безпідставним є й твердження судді-скаржника Шишкіна О.В., що Харківський апеляційний суд не встановлював кричущості допущеного ним процесуального порушення, оскільки завдання процесуального перегляду рішення та дисциплінарного провадження є відмінними, мають різний предмет (рішення суду та поведінка судді при його прийнятті) та нормативні критерії. А тому дисциплінарний орган, оцінивши обставини відмови у правосудді ОСОБА1, визначив їх як кричущі процесуальні порушення, зважаючи на викладені вище аргументи.

Незважаючи на те, що як вказано вище, інкриміноване судді Шишкіну О.В. порушення відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є формальним за своїм складом і не вимагає встановлення додаткових наслідків, крім як незаконна відмова у доступі до правосуддя, не можна погодитися з твердженням судді, що його поведінка не мала для позивачки ОСОБА1 жодних інших негативних наслідків, у тому числі, через відсутність причинно-наслідкового зв’язку із її банкрутством.

Звертаючись до суду із позовом, особа визначає порушення її прав, свобод чи інтересів, захист яких бажає отримати у встановленому законом порядку у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом (частина перша статті 7, частина перша статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Таким чином, зважаючи на фактичні встановлені обставини, ОСОБА1 так і не отримала належного правового захисту на підставі її звернення до суду, який не надав належної правової оцінки щодо наявності порушень її прав, не встановив винної особи та, за необхідності, міг застосувати заходи поновлення. Посилання судді на те, що «допущені ним помилки» при поверненні позовної заяви не вплинули на можливість реалізації особою своїх процесуальних прав і виконання обов’язків, оскільки вона могла звернутися повторно або ж змінити підстави і предмет позову у відкритих провадженнях, не виправдовують допущені порушення, оскільки особа вільно розпоряджається своїми правами, у тому числі на судовий захист, у зв’язку із чим самостійно обирає в межах засади диспозитивності предмет, підставу позову, відповідачів, а завданням суду є надати їм оцінку у визначеному процесуальному порядку, право на додержання якого має особа, враховуючи цитовані у рішенні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя положення пункту 143 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» та пункт 47 у справі «Дія 97 проти України».

Як встановлено дисциплінарним органом, у структурі заборгованості, яка зумовила відкриття та була предметом дослідження у провадженні про визнання ОСОБА1 неплатоспроможною, визначено суму боргу перед ОСОБА6 у розмірі 210 671,92 грн, яка виникла за договором позики від 21 березня 2019 року, а також у зв’язку з порушенням умов договору позики від 21 березня 2019 року та невиконанням ОСОБА1 та ОСОБА3 вимог про усунення порушень, був вчинений виконавчий напис нотаріуса від 1 березня 2021 року № 338, за змістом якого було розпочате виконавче провадження щодо стягнення боргу на житлову нерухомість ОСОБА1 (у подальшому Господарський суд Харківської області рішенням від 17 жовтня 2023 року у справі № 922/2432/21 (643/8790/21) визнав таким, що не підлягає виконанню зазначений виконавчий напис, а Східний апеляційний господарський суд постановою від 7 лютого 2024 року залишив це рішення без змін).

Продовжуючи аналіз доводів скарги судді Шишкіна О.В. у цій частині, слід зауважити, що голослівними є висновки, наведені ним у скарзі щодо відсутності наслідків для ОСОБА1 і того, що демонстрована нею процесуальна поведінка свідчить про втрату інтересу, що нібито прямо підтверджено у тексті її скарги.

Слід звернути увагу, що тривалий нерозгляд справи у суді призвів не до втрати інтересу ОСОБА1 до захисту її прав у обраний нею спосіб, а у зв’язку із зміною обставин (у тому числі відкриття провадження про визнання неплатоспроможності) подальший судовий розгляд «втратив усякий сенс». Звернення з дисциплінарною скаргою 6 липня 2021 року з підстав відсутності інформації у ОСОБА1 про подальший рух справи після скасування ухвали про повернення позовної заяви в апеляційному порядку, суперечить висновку, до якого прийшов суддя Шишкін О.В. – ОСОБА1 прагнула отримати ефективний захист порушених прав, на її думку, однак не отримавши його своєчасно, вважала, що суддею Шишкіним О.В. щодо неї вчинено проступок і його поведінка з розгляду поданого позову є однією з причин життєвої ситуації.

ОСОБА1 не вживала визначених законом заходів щодо відкликання чи відмови ні від позовної заяви, ані від дисциплінарної скарги, що спростовує з формальної точки зору припущення судді про втрату інтересу ОСОБА1 як до судового, так і до дисциплінарного провадження.

Посилання на те, що згідно з усталеною правовою позицією: заявник зобов’язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосується безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов’язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання; сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення ЄСПЛ у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» від 7 липня 1989 року, у справі «Олександр Шевченко проти України» від 26 квітня 2007 року, заява № 8371/02, пункт 27, у справі «Трух проти України» від 14 жовтня 2003 року, заява № 50966/99) – не може виправдовувати невжиття суддею визначених процесуальних заходів у встановлені строки щодо забезпечення процесуальних прав особи, оскільки зумовлювало б перекладення відповідальності з держави, від імені якої діє суд, здійснюючи правосуддя, на особу. Практика ЄСПЛ формується як відповідь на порушення прав людини, встановлені Конвенцією, і не має на меті створювати додаткові юридичні зобов’язання для фізичних осіб.

Водночас, відповідно до скарги Федоренко С.О. вживала заходів щодо встановлення стадії розгляду ОСОБА1 позовної заяви шляхом звернення до працівників апарату суду, оскаржувала процесуальні рішення, звернулася з дисциплінарною скаргою до Вищої ради правосуддя, що за формулюванням її змісту теж мало метою забезпечити належних захист її порушених прав у спірних правовідносинах та в судовому провадженні щодо них.

Натомість саме процесуальна поведінка судді свідчить про те, що ним не було додержано вимог щодо виконання своїх обов’язків стосовно справедливого, безстороннього та своєчасного розгляду і вирішення судової справи, матеріали якої перебували у його провадженні протягом тривалого часу.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя самостійно проаналізувала і надала оцінку доводам скарги судді Шишкіна О.В. у частині відповідальності працівників апарату за порушення із забезпечення розгляду та надіслання копій судового рішення про залишення без руху позовної заяви, після її повернення з суду апеляційної інстанції.

Релевантним є правовий висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що суддя не може залишатись осторонь процесу контролю діяльності апарату суду щодо справ, які після здійснення автоматизованого розподілу судових справ (процесуальних документів) перебувають у його провадженні (пункт 168 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2025 року у справі № 990SCGC/7/24 (провадження № 11-74сап24)), оскільки здійснення правосуддя є обов’язком саме судді, який деталізовано у статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов’язок судді сумлінно виконувати покладені на нього обов’язки регламентований відповідними процесуальними законами та передбачає, зокрема, дотримання суддею порядку і строків розгляду судових справ, виготовлення судових рішень у строки, передбачені чинним законодавством, забезпечення можливості реалізації учасниками судового процесу своїх процесуальних прав, здійснення контролю за перебігом дій працівників апарату у справі, яка перебуває у провадженні судді. Зазначені обов’язки судді є універсальними професійними стандартами, що формують ту модель поведінки, яку суддя повинен ставити собі за взірець і якої повинен дотримуватися.

Відповідно до частини другої статті 214 ЦПК України головуючий відповідно до завдання цивільного судочинства керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками судового процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов’язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об’єктивного з’ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи. А тому, суддя не може усунутися від контролю за діяльністю працівників апарату суду у справі, яка перебуває в його провадженні, якщо з цим пов’язано здійснення учасниками їхніх процесуальних прав і виконання обов’язків.

Такі обставини повною мірою мають ураховуватися дисциплінарним органом під час оцінки вини судді (у частині строків розгляду), проте вони не можуть повною мірою виправдовувати суддю в цілях дисциплінарної відповідальності, адже організація ефективної роботи «офісу судді» є його власними обов’язком і відповідальністю. Суддя несе дисциплінарну та іншу відповідальність за здійснення правосуддя самостійно, і вона не може бути перекладена на інших осіб, як і є неможливим делегування суддею своїх повноважень щодо здійснення правосуддя, оскільки позовна заява перебувала у провадженні судді без остаточного процесуального рішення не незначний період часу, а понад 4 роки і 6 місяців.

Додатково слід звернути увагу на те, що суддя-скаржник не погоджується з тим, що при розгляді дисциплінарної скарги Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, на його думку, «самостійно ініціювала дисциплінарне провадження поза межами строку подання скарги» у частині встановлення та оцінки обставин при кваліфікації, а саме, ті, які виникли після 6 липня 2021 року та покладені в основу висновків про наявність складу дисциплінарного проступку. У цій частині висновки судді Шишкіна О.В. є повністю необґрунтованими та суперечать змісту публічної правової природи дисциплінарного провадження, що пов’язаний з онтологічною природою діяльності самої Вищої ради правосуддя.

Неодноразово повторюваним у правозастосовних актах є висновок, за яким право громадян, юридичних осіб, органів державної влади та місцевого самоврядування на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) передбачене законом з метою інформування Вищої ради правосуддя як органу, відповідального за формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, про відомі їм факти і обставини неналежної поведінки судді.

Разом з тим, підставою притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є не власне дисциплінарна скарга з викладеними у ній мотивами, а факт допущення таким суддею порушення закону чи морально-етичних вимог, яке містить склад дисциплінарного проступку. Тому у випадку встановлення таких обставин дисциплінарним органом Вищої ради правосуддя у процесі розгляду дисциплінарної справи сама по собі скарга та наведені в ній мотиви вже не мають правового значення для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (наприклад, пункти 85, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі № 990SCGC/12/24 (провадження № 11-138сап24)).

Встановлення змісту цитованої норми частини першої статті 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» чітко вказує на те, що завдання діяльності Вищої ради правосуддя розкриваються через задоволення превалюючого публічного інтересу під час реалізації її повноважень, у тому числі щодо забезпечення здійснення дисциплінарного провадження стосовно судді. А тому межі встановлення обставин не визначаються змагальністю і диспозитивністю реалізації учасником-скаржником свого права, як це характерно для судових проваджень з приводу захисту прав та інтересів у приватних правовідносинах. Це узгоджується з метою відновлення та зміцнення суспільної довіри до системи правосуддя та забезпечення високого рівня доброчесності членів судової влади, на чому універсально наголошують міжнародні стандарти побудови системи дисциплінарної відповідальності як елементу реалізації судової влади у державі.

Підстави відповідальності повинні відповідати критеріям законності, тобто бути чітко визначеними, точними і передбачуваними в застосуванні, щоб суддя міг розумною мірою передбачити дисциплінарні наслідки, до яких може призвести та чи інша дія (рішення ЄСПЛ у справах «Хлайфія та інші проти Італії» [ВП], від 15 грудня 2016 року, заява № 16483/12, пункт 92; «Дель Ріо Прада проти Іспанії» [ВП], від 21 жовтня 2013 року, заява № 42750/09, пункт 25; «Медведєв та інші проти Франції» [ВП], від 29 березня 2010 року, заява № 3394/03, пункт 80).

Дослідження змісту поданої скарги дозволяє погодитися, що дисциплінарний орган не вийшов за її межі у значенні, які порушували б ці стандарти, оскільки розгляд стосувався одних і тих самих осіб, обставин тієї ж судової справи, яка тривала у часі. Водночас, суддя володів інформацією про відповідне дисциплінарне провадження з 7 липня 2021 року (дати надіслання запиту члена Вищої ради правосуддя про надання пояснень (вих. № 1265/0/19-21)), проте це жодним чином не вплинуло на процесуальну поведінку судді, який продовжував порушувати порядок розгляду позовної заяви ОСОБА1, що й зумовило розвиток ситуації та виникнення додаткових обставин, які були встановлені та досліджені Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя у їх нерозривному взаємозв’язку для забезпечення повноти, всебічності та об’єктивності висновків і прийнятого рішення.

Посилання у цій частині судді-скаржника Шишкіна О.В. на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30 січня 2025 року у справі № 990SСGС/17/24 є нерелевантним, оскільки такий висновок сформульований щодо особливостей розгляду дисциплінарної справи про дисциплінарні проступки за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині відмови скаржника від скарги щодо наявності порушених суддею прав людини і основоположних свобод, які належали скаржнику. Водночас, як визначено вище ні склад проступку, передбачений підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судочинство і статус суддів», не містить такої ж кваліфікуючої ознаки, ані в матеріалах дисциплінарної справи немає відмови скаржниці Федоренко С.О. від її скарг щодо порушення суддею права на доступ до правосуддя.

Отже, в цій частині Вища рада правосуддя приходить до висновку про законність і обґрунтованість ухвалення рішення Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя про наявність у діях судді Шишкіна О.В. складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо істотного порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є незаконна відмова в доступі до правосуддя, допущених через недбалість.

Щодо кваліфікації дій та рішень судді за пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Повторно встановлюючи обставини справи, Вища рада правосуддя доходить висновку, що Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, на підставі висновку дисциплінарного інспектора – доповідача, допустила неточності в оцінці фактичних обставин щодо надходження відповіді на запит про встановлення місця проживання учасників справи фізичних осіб – відповідачів, для встановлення територіальної підсудності справи на виконання вимог абзацу 2 частини першої статті 187 ЦПК України, оскільки відповідь на надіслані судом запити до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області не надходила до кінця січня 2021 року, у зв’язку з чим суд звернувся із повторними запитами 19 січня 2021 року.

Однак така помилка жодним чином не впливає на кінцеву оцінку порушення строків здійснення відповідних процесуальних дій у своїй сукупності під час вирішення судом питання прийнятності позовної заяви. Сама форма запиту містить застереження про надання інформації про його виконання у 5-денний строк відповідно до вимог частини сьомої статті 187 ЦПК України.

Натомість, із повторним запитом суддя звернувся лише через два місяці після попереднього, водночас, ним не надано пояснень, які могли б свідчити про наявність поважних причин, які виправдовували таке тривале затягування з боку суду щодо вирішення цього процесуального питання.

Потрібно звернути увагу, що відповідь на повторний запит надано за шість календарних днів, що свідчить про практику оперативного розгляду відповідних запитів, яка, очевидно, не могла не бути відома судді та мала спонукати його до оперативнішого реагування на тлі відсутності відповіді протягом такого тривалого часу. А надходження відповіді у справі, нехай і від іншого органу, 21 грудня 2020 року давало можливість додатково звернути увагу на наявність невиконаних запитів та тривалий строк розгляду питання прийнятності позовної заяви поза межами розумних строків. Ці обставини свідчать про бездіяльність у результаті недбалого ставлення судді щодо розгляду справи.

У доводах своєї скарги суддя Шишкін О.В. вдається до маніпулятивного заперечення підставності притягнення до відповідальності за пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у частині дотримання ним окремо строку постановлення ухвали про повернення позовної заяви 1 квітня 2025 року, після отримання підтвердження надіслання ухвали про залишення без руху та усунення недоліків від 7 липня 2021 року.

Проте, під час визначення складу відповідного проступку, оцінці підлягала не окрема процесуальна дія, а хід і загальна тривалість строку остаточного вирішення питання прийнятності позовної заяви після її повернення за результатами перегляду Харківським апеляційним судом, на підставі чого дисциплінарний орган дійшов висновку, що проаналізовані ним зайнятість судді, високе судове навантаження, періоди відпусток і тимчасової непрацездатності, відображені в оскаржуваному Рішенні, на які суддя посилається як на підставу заперечення кваліфікації безпідставності недотримання строків, з урахуванням процесуальної поведінки судді у справі, не виправдовують допущених порушень, оскільки суддею не вчинялися заходи з належною сумлінністю щодо забезпечення дотримання відповідних процесуальних вимог у встановлені строки.

Попередній висновок повністю відповідає і посиланню на порушення кваліфікації щодо тривалості розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову, незважаючи на те, що суддею-скаржником наводиться правова позиція Верховного Суду, яку, за твердженням із його скарги, суддя Шишкін О.В. використовував, вирішуючи питання про розгляд заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Правова природа заходів забезпечення позову як оперативних заходів для забезпечення виконання рішення суду або ефективного захисту, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом, визначає загальний підхід щодо визначення невідкладності їх застосування на підставі частини першої статті 153 ЦПК України (розгляд не пізніше двох днів із дня надходження заяви без повідомлення учасників справи).

А тому, навіть припускаючи необхідність первинного вирішення суддею питання прийнятності позовної заяви в цілому щодо підсудності справи, зволікання з отриманням відповідного підтвердження місця проживання відповідачів, зважаючи на зазначене, та подальше – з 25 січня до 8 лютого 2021 року – відкладення вирішення цього питання, зважаючи на обставини справи, свідчить про недотримання нормативного строку та невідповідність критеріям розумності фактичного строку розгляду, оскільки вирішення цього питання не було складним, не потребувало виконання додаткових процесуальних формальностей, зі змісту ухвали про відмову у забезпеченні позову, не містило додаткового детального обґрунтування, що могло б вплинути і виправдати тривалість вирішення питання.

У решті доводів, оскаржуване Рішення містить вичерпну характеристику фактичних та нормативних підстав, які привели до законності та обґрунтованості висновку про наявність у діях судді Шишкіна О.В. складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині невжиття суддею заходів щодо розгляду справи протягом строку, встановленого законом, які не спростовані у скарзі судді Шишкіна О.В.. Дисциплінарним органом проаналізовано навантаження, періоди відпусток та тимчасової непрацездатності судді, враховано значення та пріоретизацію процесуальних дій і рішень відповідно до вимог часу, потрібного для їх вчинення.

Щодо доводів скарги про недоліки процедури дисциплінарного провадження та їхнього впливу на результати розгляду потрібно зазначити таке.

Відповідно до абзаців 2, 3 частини першої статті 48 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами підготовки справи дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя – доповідач готує висновок та не пізніше 30 днів із дня відкриття дисциплінарної справи передає його для розгляду Дисциплінарною палатою, а також повідомляє судді та скаржнику про наявність проєкту такого висновку.

Суддя та скаржник мають право ознайомитися з проєктом висновку дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача та матеріалами дисциплінарної справи в порядку, визначеному Регламентом.

Вказані норми мають гарантувати судді як учаснику, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження, через поінформованість суть попередньої кваліфікації, встановлені обставини та інкриміновані у зв’язку із цим порушення і пропозиції щодо стягнення для можливості здійснювати ефективний захист власних прав та інтересів.

Водночас, за звичними для деліктних проваджень засадничими підходами, особа самостійно визначає порядок і форми реалізації свого права на захист, а відповідний орган має обов’язок забезпечити їй таку можливість у рамках її бажання і нормативної необхідності стандартів захисту.

У пункті 27.14 глави 27 Регламенту встановлено, що в разі наявності технічної можливості справи (матеріали) надаються заявникам в електронному вигляді (надсилаються через модуль «Електронний кабінет» в Єдиної судової інформаційно-телекомунікацйної системи або на електронну адресу, або засобами поштового зв’язку на носіях інформації рекомендованою кореспонденцією чи надається дистанційний доступ до справи (матеріалу), розміщеної (розміщеного) у хмарному сховищі).

Отже, ознайомлення з проєктом висновку та справою (матеріалами) в електронному вигляді визначається технічними можливостями на вибір дисциплінарного органу. Та зважаючи на це, а також ведення діловодства у АСДС, яке використовується у Вищій раді правосуддя, на запит судді Шишкіна О.В. від 2 квітня 2025 року (вх. № 1504/0/6-25) йому було забезпечено можливість ознайомитися з усіма матеріалами дисциплінарної справи, у тому числі проєктом висновку, розміщеними у хмарному сховищі за відповідним активним посиланням (лист від 9 квітня 2025 року вих. № 7082/0/9-25).

Жодних скарг, заперечень чи інших повідомлень від судді з приводу повноти матеріалів, способу надання їх для ознайомлення від судді Шишкіна О.В. не надходило.

Відповідно, право судді бути поінформованим шляхом надання доступу до матеріалів (справи) було забезпечено у встановленому законом порядку. Натомість суддя жодного разу не скористався своїм правом на надання будь-яких пояснень, скарг з приводу ознайомлення з матеріалами (справою), участі в засіданнях, про що неодноразово інформувався.

Аналогічного висновку при оцінці подібних обставин дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 липня 2025 року у справі № 990/2/25 (провадження № 11-133заі25) (пункт 57).

А тому доводи скарги судді Шишкіна О.В. у частині щодо ознайомлення з матеріалами дисциплінарної справи є голослівними та мають на меті скасування законного і обґрунтованого рішення дисциплінарного органу.

Також не знаходять свого підтвердження звинувачення судді Шишкіна О.В. в незабезпеченні дисциплінарним інспектором – доповідачем Ільницьким О.В. неупередженості і справедливості розгляду. Наведені суддею у скарзі обставини, що, на його думку, підтверджують ці доводи, або є непідтвердженими (наприклад, в частині перешкод у ознайомленні з проєктом висновку), або ж не свідчать про будь-яку особисту зацікавленість дисциплінарного інспектора – доповідача, а є об’єктивно зумовленими (зокрема, щодо оголошення встановлених у висновку обставин справи чи тривалості виготовлення й надання для ознайомлення рішення палати).

Натомість висновок дисциплінарного інспектора містив всебічне, повне та об’єктивне дослідження обставин дисциплінарної справи, як тих, які свідчать про порушення в діях судді, так і відсутність підстав для кваліфікації окремої поведінки як проступків, з чим погодився Дисциплінарний орган. Більшість аргументів скарги судді щодо заінтересованості дисциплінарного інспектора стосуються здійснення ним своїх повноважень, визначених пунктами 5.7, 5.8 Положення про службу дисциплінарних інспекторів, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 19 грудня 2024 року № 3713/0/15-24 (наприклад, здійснювати підготовку дисциплінарних справ та відповідних висновків до розгляду Дисциплінарними палатами Вищої ради правосуддя, підготовку проєктів ухвал і рішень Дисциплінарних палат Вищої ради правосуддя, Вищої ради правосуддя під час здійснення дисциплінарних проваджень щодо суддів, витребовувати та одержувати необхідну інформацію та документи (у тому числі з обмеженим доступом), пропонувати судді, скаржнику надати пояснення).

У матеріалах справи відсутні відомості про заяви чи повідомлення, а також необхідність вжиття заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів, у порядку, передбаченому Законом України «Про запобігання корупції» під час здійснення дисциплінарним інспектором Ільницьким О.В. своїх повноважень у дисциплінарному провадженні стосовно судді Шишкіна О.В., у тому числі такі, які подавав би сам суддя Шишкін О.В. чи від його імені уповноважений представник.

Отже, наведені доводи скарги в цій частині є припущеннями, які ґрунтуються на суб’єктивних переконаннях скаржника, зумовлених негативним рішенням щодо результатів розгляду його справи за участю дисциплінарного інспектора, і не містять належних доказів щодо викладених припущень та їхнього впливу на результати розгляду, оскільки рішення приймає дисциплінарний орган за результатами розгляду пропозицій дисциплінарного інспектора - доповідача.

Скарга судді Шишкіна О.В. містить незгоду і зі складом Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя в частині участі в засіданні під час розгляду дисциплінарної справи стосовно нього головуючого на засіданні – члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А., який не заявляв самовідвід, а в процесі розгляду засвідчив свою особисту заінтересованість.

Відповідно до частини п’ятої статті 20 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» член Вищої ради правосуддя зобов’язаний відмовитися від участі у розгляді питання, якщо: 1) він перебуває у родинних чи інших особистих стосунках із суддею, кандидатом на посаду судді чи прокурором, стосовно якого розглядається питання, а також особою, яка звернулася зі скаргою до Вищої ради правосуддя; 2) він особисто, прямо чи побічно заінтересований у справі, яку розглядає такий суддя; 3) за наявності іншого конфлікту інтересів або обставин, що викликають сумнів у його неупередженості.

Підстави та порядок відводу члена Вищої ради правосуддя наведені у статті 33 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Згідно із частиною першою цієї норми член Вищої ради правосуддя не може брати участі в розгляді питання та підлягає відводу, якщо буде встановлено, що він особисто, прямо чи побічно заінтересований у результаті справи, є родичем особи, стосовно якої розглядається питання, або якщо будуть встановлені інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. За наявності таких обставин член Вищої ради правосуддя повинен заявити самовідвід.

З огляду на положення статті 33 цього Закону підстави для відводу (самовідводу) члена Вищої ради правосуддя можна поділити на безумовні (чітко визначені законом) та оціночні (вимагають оцінки). До безумовних належать родинні відносини з особою, стосовно якої розглядається питання, а також з особою, яка звернулася зі скаргою. Оціночними є такі обставини, які можуть свідчити про особисту, пряму чи побічну зацікавленість у результаті справи, інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості.

Факт особистої заінтересованості в результаті справи повинен ґрунтуватися на доказах. Ця підстава застосовується лише у випадку доведеності, що член Вищої ради правосуддя прямо чи опосередковано заінтересований у результаті розгляду справи. Для встановлення упередженості потрібні докази, які свідчили б про наявність заінтересованості в результатах розгляду справи.

Зважаючи на природу діяльності Вищої ради правосуддя та її дисциплінарних органів під час розгляду дисциплінарних справ як «суду, встановленого законом», у разі застосування підстав для відводу слід враховувати відповідні сформульовані правові позиції. Зокрема, у рішенні від 9 листопада 2006 року в справі «Білуха проти України» (заява № 33949/02) ЄСПЛ з посиланням на свою усталену практику вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб’єктивним та об’єктивним критеріями. Відповідно до суб’єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об’єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (пункт 49). Стосовно суб’єктивного критерію особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (пункт 50). При вирішенні питання, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об’єктивно обґрунтованими (пункт 52).

Підставою виникнення сумнівів у неупередженості члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. суддя Шишкін О.В. вважає той факт, що його вже було притягнуто до відповідальності за скаргою Маселка Р.А. рішенням Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15 січня 2024 року № 82/1дп/15-24, яке, у тому числі, вплинуло на призначене стягнення у провадженні з прийняття оскаржуваного Рішення. На підтвердження своєї позиції суддя-скаржник наводить приклади поведінки члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. під час розгляду попередніх справ, а саме в частині заявлення самовідводів у схожих ситуаціях, які, водночас, як наголошує сам Шишкін О.В., за результатами розгляду не задовольнялися через відсутність нормативних підстав, які виключали б можливість участі Маселка Р.А. у розгляді дисциплінарних справ за аналогічних або схожих обставин. Крім того, у наведеному прикладі ухвали Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 листопада 2023 року № 1089/2дп/15-23 Маселко Р.А. заявив самовідвід у зв’язку з тим, що дисциплінарна справа за його скаргою стосовно судді ще залишається не розглянута, і остаточне рішення у ній не прийняте, що виключає застосування цих обставин як аналогічних до ситуації у справі.

Як і у випадку з аргументами щодо упередженості дисциплінарного інспектора, підставою для особистих сумнівів у неупередженості члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. суддя Шишкін О.В. уважає його поведінку під час засідання, яка стосувалася реалізації повноважень члена дисциплінарного органу в частині встановлення та аналізу обставин справи, дослідження доказів, ужиття заходів щодо розгляду справи на засіданні як головуючого. А тому, у цій частині висновки є безпідставними та суперечливими наведеним вище аргументам щодо відсутності прикладів задоволення самовідводів під час розгляду інших дисциплінарних справ.

Відповідно до частини другої статті 33 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за наявності обставин, передбачених частиною першою цієї статті, відвід члену Вищої ради правосуддя може заявити особа, за поданням якої розглядатиметься питання, а також особа, стосовно якої вирішується питання, чи особа, що подала заяву, скаргу.

У бланках для ознайомлення учасників дисциплінарної справи з правами та обов’язками, які Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя неодноразово надсилала судді Шишкіну О.В. разом із повідомленнями про дату, час і місце розгляду дисциплінарної справи щодо нього, роз’яснено, зокрема, право судді заявляти відводи членам дисциплінарного органу.

Водночас у матеріалах дисциплінарної справи відсутні звернення судді Шишкіна О.В. чи подані від його імені уповноваженим представником про відвід члену Вищої ради правосуддя Маселку Р.А., що, очевидно, свідчить про усвідомлення суддею відсутності нормативних підстав звернення з відповідними заявами, а використання цього аргументу має надумане значення, враховуючи і результати голосування, за яким дисциплінарний орган трьома голосами проти одного погодився з рішенням про притягнення судді Шевченківського районного суду міста Харкова Шишкіна О.В. до дисциплінарної відповідальності.

Володіючи повною юрисдикцією з перегляду, Вища рада правосуддя звертає увагу на обставини і поза межами скарги, які мають значення для рішення про законність прийнятого рішення.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді Шишкіна О.В. урахувала характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особу судді, ступінь його вини, наявність інших непогашених дисциплінарних стягнень. З огляду на наведене, вважала пропорційним і достатнім застосування до судді Шишкіна О.В. дисциплінарного стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців. Було враховано, з одного боку, позитивну характеристику судді, а з іншого – допущення суддею очевидної недбалості в організації розгляду та вирішення питання допустимості позовної заяви, неодноразове безпідставне створення перешкод у розгляді такої заяви під штучним приводом щодо зловживання позивачем своїми процесуальними правами, що може впливати на загальне сформоване переконання скаржника та суспільства про ефективність судового захисту, тривалість порушених строків, наслідки бездіяльності, яка призвела в сукупності до втрати можливості особою реалізувати своє право на судовий захист, стала однією із причин, що зумовила банкрутство особи, а також значний стаж роботи Шишкіна О.В. на посаді судді (на день розгляду цієї справи − понад 19 років), інформацію щодо кількості розглянутих суддею судових справ і матеріалів.

За результатами дослідження строків притягнення до дисциплінарної відповідальності, зважаючи на момент вчинення дисциплінарних проступків – у листопаді 2020 року, після порушення строків розгляду заяви про забезпечення позову, та допущення незаконної відмови в доступі до правосуддя згідно з ухвалою від 8 лютого 2021 року, враховуючи триваючий характер правопорушення в цій частині до постановлення ухвали про повернення позовної заяви 1 квітня 2025 року, а також співвіднісши їх із надходженням дисциплінарної скарги 6 липня 2021 року, періодами тимчасової непрацездатності, перебування судді у відпустці і здійснення відповідного дисциплінарного провадження, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла нормативно і фактично обґрунтованого висновку, що строк накладення дисциплінарного стягнення на суддю Шишкіна О.В., передбачений частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», не закінчився.

Таким чином, Вища рада правосуддя вважає, що зібрані матеріали дисциплінарної справи оцінені з достатньою повнотою і підтверджують вчинення суддею Шишкіним О.В. дисциплінарного проступку, а наведені суддею у скарзі доводи не спростовують висновків, зазначених у рішенні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 травня 2025 року № 1015/2дп/15-25 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, і не дають підстав для скасування цього рішення.

Пунктом 5 частини першої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

З огляду на викладене Вища рада правосуддя, керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»,

 

вирішила:

 

залишити без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 травня 2025 року № 1015/2дп/15-25 про притягнення судді Шевченківського районного суду міста Харкова Шишкіна Олексія Володимировича до дисциплінарної відповідальності.

Рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене в порядку, передбаченому статтею 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

 

 

Голова Вищої ради правосуддя

 

Члени Вищої ради правосуддя