Акт ВРП

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Шапрана В.В., залучених з Другої Дисциплінарної палати членів Вищої ради правосуддя Артеменка І.А., Блажівської О.Є., розглянувши висновок доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Краснощокової Н.С. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Генеральної прокуратури України на дії суддів Київського апеляційного суду Шебуєвої Вікторії Андріївни, Крижанівської Ганни Володимирівни, Оніщука Максима Івановича,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 12 серпня 2019 року за вхідним № 8887/0/8-19 надійшла дисциплінарна скарга Генеральної прокуратури України на дії суддів Київського апеляційного суду Шебуєвої В.А., Крижанівської Г.В., Оніщука М.І. під час розгляду справи № 752/3093/19.

У скарзі зазначено, що в лютому 2019 року Генеральною прокуратурою України подано до Голосіївського районного суду міста Києва позов в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1, треті особи: ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка», ТОВ «Срібна затока», ТОВ «Інтеграліті Інвест», ТОВ «Фінансова компанія «Індекс-Груп», про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

15 лютого 2019 року у справі було відкрито провадження.

З метою забезпечення вказаного позову заступником Генерального прокурора подано відповідну заяву, яку ухвалою суду від 15 лютого 2019 року задоволено, накладено арешт на спірні ділянки та заборонено відповідачу вчиняти будь-які дії з ними.

Не погодившись із вказаною ухвалою, відповідач оскаржив її до Київського апеляційного суду, яким у складі суддів Шебуєвої В.А., Крижанівської Г.В., Оніщука М.І., ухвалою від 29 березня 2019 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Скаржник зазначає, що прокурор, як учасник цієї справи за його позовом, набув процесуальних прав позивача – Київської міської ради, в інтересах якої подано позов.

Скаржник зазначає, що вищезазначена колегія суддів тричі не допустила до участі у розгляді цієї справи прокурора Генеральної прокуратури України ОСОБА_2, яким на підтвердження своїх повноважень надано службове посвідчення та письмові пояснення, чим позбавлено прокурора процесуальних прав щодо ефективної реалізації передбаченої Конституцією України функції представництва інтересів держави в суді.

З огляду на наведене, Генеральною прокуратурою України 22 квітня 2019 року голові цього суду надіслано листа № 05/2-12185-19 про вжиття заходів забезпечення дотримання суддями єдиної правової позиції щодо підтвердження при здійсненні конституційної функції представництва в суді інтересів держави повноважень прокурора його службовим посвідченням.

15 травня 2019 року Генеральною прокуратурою України надіслано лист судді-доповідачу Шебуєвій В.А., з посиланням на статтю 56 ЦПК України та статті 5, 15, 21, 23 Закону України «Про прокуратуру», про те, що прокурор при здійсненні передбаченої Конституцією України функції представництва інтересів держави діє на підставі службового посвідчення.

У постанові від 12 червня 2019 року колегією суддів апеляційного суду не зазначено, що прокурор з’явився в судове засідання та причини його недопуску.

Скаржник вказує, що процесуальне становище прокурора при здійсненні конституційної функції представництва в суді інтересів держави визначається його компетенцією. Прокурор є службовою особою державного органу – прокуратури і діє без спеціальних доручень цього органу на підставі закону та свого службового становища, оскільки виконує покладені на органи прокуратури завдання і функції щодо представництва в суді державних інтересів.

У такому випадку повноваження прокурора підтверджуються його службовим посвідченням.

Отже, до прокурора, який здійснює представництво інтересів держави в суді, не можуть застосовуватися приписи ЦПК України, які встановлюють перелік документів, що підтверджують повноваження представників.

На підставі викладеного автор скарги просив притягнути суддів до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених підпунктами «а», «г» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 12 серпня 2019 року вказану скаргу було передано члену Вищої ради правосуддя Краснощоковій Н.С. для проведення попередньої перевірки.

Згідно з вимогами статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» доповідачем – членом Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Краснощоковою Н.С. проведено попередню перевірку дисциплінарної скарги, за результатами якої складено висновок із пропозицією відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів Київського апеляційного суду Шебуєвої В.А., Крижанівської Г.В., Оніщука М.І., оскільки дисциплінарна скарга не містить відомостей про наявність у діях вказаних суддів ознак дисциплінарного проступку, який може бути підставою для дисциплінарної відповідальності суддів відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Розглянувши висновок доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Краснощокової Н.С. та додані до нього матеріали, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів Київського апеляційного суду Шебуєвої В.А., Крижанівської Г.В., Оніщука М.І. з огляду на таке.

12 червня 2019 року Київським апеляційним судом у складі суддів Шебуєвої В.А., Оніщука М.І., Крижанівської Г.В. прийнято постанову у справі № 752/3093/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 15 лютого 2019 року про забезпечення позову заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1, треті особи: Житловий кооператив «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка», ТОВ «Срібна затока», ТОВ «Інтеграліті Інвест», ТОВ «Фінансова компанія «Індекс-Груп», про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

Вказаною постановою апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 15 лютого 2019 року – без змін.

У дисциплінарній скарзі скаржник вказує, що зазначена колегія суддів апеляційного суду не допустила до участі у справі прокурора Генеральної прокуратури України Зузака І.О., який на підтвердження своїх повноважень як представника у справі в інтересах держави в особі Київської міської ради, надав суду службове посвідчення.

В Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України).

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначено виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді.

Таким законом є Закон України «Про прокуратуру», згідно статті 23 якого представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частинами четвертою, п’ятою статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду, прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Отже, частина п’ята статті 56 ЦПК України передбачає особливий правовий статус прокурора у цивільному судочинстві, який за загальним правилом відрізняється від статусу позивача та (або) його представника. Набути статус позивача прокурор може лише за відсутності органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або відсутності у цього органу повноважень щодо звернення до суду.

З наведеного вбачається, що доводи скарги про те, що в цивільній справі, яка перебувала на розгляді колегії апеляційного суду, Генеральна прокуратура України набула статус позивача є помилковими.

У справі № 752/3093/19 позовна заява була подана заступником Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради, яка є позивачем у цій справі, а прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво).

З огляду на викладене правовий статус прокурора у цивільному процесі визначається відносинами функціонального процесуального представництва, в межах якого прокурор може представляти державу або особу за умови попереднього підтвердження судом наявності обґрунтованих підстав для участі прокурора у цивільному процесі.

В наданих Вищій раді правосуддя поясненнях судді Шебуєва В.А., Крижанівська Г.В., Оніщук М.І. зазначили, що в судове засідання у вказаній справі 17 квітня 2019 року з’явився прокурор Генеральної прокуратури України ОСОБА_2, який на підтвердження своїх повноважень надав суду службове посвідчення.

Прокурора ОСОБА_2 не було допущено до участі у справі як представника. Колегією суддів роз’яснено прокурору ОСОБА_2, які документи він має надати для підтвердження повноважень представника заступника Генерального прокурора України як учасника процесу.

Для забезпечення можливості участі представника заступника Генерального прокурора України у справі за його позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради колегія суддів Київського апеляційного суду двічі відкладала розгляд справи на 6 травня 2019 року та 12 червня 2019 року.

12 червня 2019 року працівник прокуратури з’явився в судове засідання без документів, які підтверджують його повноваження як представника в цивільній справі. Посилався на те, що Генеральною прокуратурою України на адресу Київського апеляційного суду надсилався лист, в якому викладались мотиви незгоди з вимогами суду апеляційної інстанції щодо документів, які підтверджують повноваження представника прокуратури в цивільній справі.

Перевірка повноважень представника в судовому процесі відноситься до виключної компетенції суду, в провадженні якого перебуває справа. З огляду на те, що працівник Генеральної прокуратури України не надав суду документів, які підтверджують його повноваження як представника особи, яка є учасником справи, його не було допущено до участі у розгляді справи.

Судді Шебуєва В.А., Оніщук М.І., Крижанівська Г.В. в наданих поясненнях зауважили, що доводи скарги Генеральної прокуратури України про створення колегією суддів штучних перешкод у доступі до правосуддя є безпідставними та звернули увагу на те, що скарга не містить посилань, яким чином розгляд цивільної справи судом апеляційної інстанції за відсутності представника заступника Генерального прокурора України порушив права цього учасника процесу.

За результатами розгляду вищевказаної справи колегія суддів Київського апеляційного суду Шебуєва В.А., Оніщук М.І., Крижанівська Г.В. залишила без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_3, який діє від імені та в інтересах ОСОБА_1, на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 15 лютого 2019 року про забезпечення позову. Відтак, судове рішення у справі є таким, що забезпечує інтереси держави в особі Київської міської ради, від імені якої поданий позов заступником Генерального прокурора України.

Стосовно підтвердження повноважень прокурора при здійсненні представництва в суді інтересів держави судді Шебуєва В.А., Оніщук М.І., Крижанівська Г.В. в наданих поясненнях зазначили таке.

Частинами першою, третьою, четвертою, шостою, сьомою статті 24 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції на час розгляду справи апеляційним судом) визначено низку особливостей здійснення окремих форм представництва інтересів держави в суді. Зокрема, право подання позовної заяви (заяви) в порядку цивільного судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

Право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників регіональних прокуратур.

Змінити, доповнити, відкликати, відмовитися від позову (заяви, подання), апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом має право прокурор, який її подав, або прокурор вищого рівня.

Повноваження прокурорів, передбачені цією статтею, здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством.

Частиною 3 статті 56 ЦПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відтак, процесуальне представництво прокуратури у цивільному процесі має наступні ознаки: воно здійснюється лише колом суб’єктів (прокурорів), що прямо встановлені нормою спеціального Закону України «Про прокуратуру»; воно здійснюється лише за умов і підстав, що прямо встановлені нормою спеціального Закону України «Про прокуратуру»; воно здійснюється лише в порядку, визначеному процесуальним законом.

Винятковий характер вказаного представництва також полягає у законодавчому встановленні обмеженого кола прокурорів, що мають право подати позовну заяву. Таке обмеження встановлене в частині першій статті 24 Закону України «Про прокуратуру», що є гарантією від зловживань з боку прокуратури своїм правом на подання позову.

Зважаючи на винятковий характер представництва прокуратурою інтересів держави в суді, а також те, що будь-яка процесуальна діяльність в рамках судочинства може здійснюватися виключно на основі закону, в наданих пояснення судді Шебуєва В.А., Оніщук М.І., Крижанівська Г.В. також зазначили що єдиною нормою, яка встановлює коло прокурорів, яким дозволено представляти інтереси держави у цивільному судочинстві є частини перша, третя – п’ята статті 24 Закону України «Про прокуратуру».

Відтак, не може вважатись належним учасником цивільного судочинства прокурор, у тому числі той, який є працівником підрозділу представництва в суді, але не є одним з передбачених у частині першій статті 24 Закону України «Про прокуратуру» (Генеральним прокурором, його першим заступником та заступником, керівником регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступником та заступником), якщо провадження у цивільній справі відкрито за позовом прокурора в інтересах держави або прокурор вступив у справу, провадження в якій було відкрито за позовом іншої особи.

Тобто, наявність службового посвідчення не є достатньою підставою для представництва прокурором в суді інтересів держави і доводи скаржника про необхідність підтвердження повноважень прокурора при здійсненні представництва в суді інтересів держави лише його службовим посвідченням не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України.

Крім того, в наданих поясненнях судді Шебуєва В.А., Крижанівська Г.В., Оніщук М.І. вказали, що доводи скарги в частині неправомірних дій суду, які виявилися у відсутності в судовому рішенні в справі даних про те, що працівника прокуратури не було допущено до участі у розгляді справи, є також безпідставними, оскільки статтею 382 ЦПК України вимоги щодо зазначення в постанові апеляційного суду таких відомостей не передбачено.

Факт та причини недопуску працівника Генеральної прокуратури України до участі у розгляді справи як представника зафіксований в журналі судового засідання та за допомогою засобів звукозапису судового процесу.

Вирішуючи питання про відкриття абр відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів Київського апеляційного суду Шебуєвої В.А., Крижанівської Г.В., Оніщука М.І., Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходить із того, що виключні підстави дисциплінарної відповідальності судді визначені частиною першою статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

За результатами розгляду висновку доповідача та доданих до нього матеріалів встановлено відсутність обставин, які можуть свідчити про наявність у діях суддів Шебуєвої В.А., Крижанівської Г.В., Оніщука М.І. ознак дисциплінарного проступку, передбаченого статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини шостої статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарну справу щодо судді не може бути порушено за скаргою, що не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 43–45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя,

ухвалила:

відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів Київського апеляційного суду Шебуєвої Вікторії Андріївни, Крижанівської Ганни Володимирівни, Оніщука Максима Івановича.

Ухвала оскарженню не підлягає.