Акт ВРП

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Маселка Р.А., членів Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлакова С.Ю., Ковбій О.В., Мельника О.П., розглянувши висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Остапенко Т.А. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Ахмедової Тетяни Володимирівни стосовно судді Золочівського районного суду Львівської області Сивака Володимира Миколайовича,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 27 березня 2025 року (вх. № А-1720/0/7-25) надійшла дисциплінарна скарга Ахмедової Т.В. стосовно судді Золочівського районного суду Львівської області Сивака В.М. під час здійснення правосуддя у справі № 445/673/24 про визнання права власності на нерухоме майно.

Стислий зміст дисциплінарної скарги

У дисциплінарній скарзі Ахмедова Т.В. зазначила, що суддя Сивак В.М. рішенням від 1 жовтня 2024 року у справі № 445/673/24 визнав право власності за ОСОБА1 на квартиру, яка належить скаржниці, не залучивши ОСОБА2 до участі у розгляді справи. Суд виснував про обґрунтованість позовних вимог про визнання права власності на нерухоме майно, які заявлені до державного реєстратора, без участі власника нерухомого майна у розгляді цього спору. Про порушення своїх прав скаржниця дізналась 17 грудня 2024 року з інформації, отриманої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якої право власності на квартиру було зареєстровано за ОСОБА1 державним реєстратором Кіріченком В.В. 6 грудня 2024 року на підставі рішення суду від 1 жовтня 2024 року у справі №445/673/24.

Скаржниця зауважила, що станом на дату 18 грудня 2024 року запис про право власності ОСОБА1 на квартиру вже був відсутній в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а об’єкт нерухомості зареєстрований за нею.

Ахмедова Т.В. вважає, що суддя ухвалюючи рішення у цій справі без залучення до її розгляду власника майна, як належного відповідача, істотно порушив норми процесуального права при здійсненні правосуддя, що унеможливило реалізацію скаржницею процесуальних прав на стадії розгляду цього спору у суді першої інстанції. Такі дії судді призвели до порушення прав людини, оскільки позбавили скаржницю права власності на нерухоме майно.

Скаржниця також зазначила, що була залучена до розгляду справи №445/673/24 як третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача при перегляді рішення від 1 жовтня 2024 року за нововиявленими обставинами за заявою відповідача – державного реєстратора. За результатами цього перегляду суд ухвалив рішення від 30 грудня 2024 року, яким скасував за нововиявленими обставинами рішення від 1 жовтня 2024 року та ухвалив нове рішення про відмову в позові.

Скаржниця переконана, що скасовуючи рішення від 1 жовтня 2024 року, суддя діяв з істотним порушенням правових норм та намагався усунути недоліки судового розгляду, виправлення яких можливе лише в порядку апеляційного перегляду рішення від 1 жовтня 2024 року.

У таких діях судді Золочівського районного суду Львівської області Сивака В.М. скаржниця вбачає підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Процедура розгляду дисциплінарної скарги

Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначаються Конституцією України, законами України «Про Вищу раду правосуддя» та «Про судоустрій і статус суддів».

Статтею 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статтею 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя. Дисциплінарне провадження розпочинається після отримання Вищою радою правосуддя скарги щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або за ініціативою Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя чи за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя – доповідач) вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону; за наявності підстав, визначених пунктами 2, 3 і 6 частини першої статті 44 цього Закону, – передає скаргу на розгляд Дисциплінарної палати для ухвалення рішення щодо залишення без розгляду та повернення її скаржнику або відкриття дисциплінарної справи.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами від 27 березня 2025 року дисциплінарну скаргу передано дисциплінарному інспектору служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя Остапенко Тетяні Анатоліївні для проведення попередньої перевірки.

До Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 10 листопада 2025 року (вх. № 5272/0/24-25.) надійшов висновок дисциплінарного інспектора Остапенко Т.А. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Ахмедової Т.В. разом із скаргою та матеріалами, що зібрані під час попередньої перевірки, з пропозицією відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Золочівського районного суду Львівської області Сивака В.М.

Обставини, встановлені за результатом розгляду висновку дисциплінарного інспектора та долучених до нього матеріалів

Інформація про суддю Сивака В.М.

Сивак Володимир Миколайович Указом Президента України від 17 січня 2014 року № 13/2014 призначений на посаду судді Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим строком на п’ять років, Указом виконуючого обов’язки Президента України – Голови Верховної Ради України О.Турчинова від 23 квітня 2014 року № 430/2014 переведений на роботу на посаді судді Золочівського районного суду Львівської області. Указом Президента України від 17 жовтня 2019 року №760/2019 призначений на посаду судді Золочівського районного суду Львівської області.

Інформація про рух справи № 445/673/24

Золочівський районний суд Львівської області (суддя Сивак В.М.) рішенням від 1 жовтня 2024 року задовольнив позовні вимоги ОСОБА1, заявлені до державного реєстратора прав на нерухоме майно відділу «Центр надання адміністративних послуг Заболотцівської сільської ради» Кіріченка В.В. про визнання права власності на об’єкти нерухомості. Визнав за ОСОБА1 право власності на квартиру __, загальною площею 84,6 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА1.

Ухвалюючи рішення у справі, суд встановив, що право власності на квартиру у ОСОБА1 виникло на підставі розписки від 28 листопада 2016 року, яка власноручно написана ОСОБА2 та містить зобов’язання передати спірну квартиру у власність позивача у разі неповернення позики на суму сімдесят п’ять тисяч гривень. Спірна квартира належить ОСОБА2 на праві власності з 25 грудня 2015 року на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

У зв’язку з неповерненням суми позики ОСОБА2 у встановлені строки та її відмовою від повернення у майбутньому, до ОСОБА1 перейшло право власності на квартиру. З метою державної реєстрації права власності на квартиру позивач подав заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та долучив розписку від 28 листопада 2016 року. Проте, відповідач ухвалив рішення №72164901 від 20 березня 2024 року про відмову у реєстрації права приватної власності на квартиру обґрунтоване тим, що на підставі поданих документів неможливо встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Керуючись нормами статті 321, частини першої статті 328, статті 392 ЦК України, суд дійшов висновку про обґрунтованість та задоволення позовних вимог ОСОБА1 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/122044108).

Золочівський районний суд Львівської області (суддя Сивак В.М.) ухвалою від 19 грудня 2024 року відкрив провадження у справі за заявою державного реєстратора Кіріченка В.В. про перегляд рішення від 1 жовтня 2024 року за нововиявленими обставинами. Призначив судове засідання для розгляду справи на 30 грудня 2024 року.

Золочівський районний суд Львівської області (суддя Сивак В.М.) ухвалою від 30 грудня 2024 року залучив до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА2.

Золочівський районний суд Львівської області (суддя Сивак В.М.) рішенням від 30 грудня 2024 року задовольнив заяву державного реєстратора прав на нерухоме майно відділу "Центр надання адміністративних послуг Заболотцівської сільської ради" Кіріченка В.В. про перегляд рішення Золочівського районного суду Львівської області від 1 жовтня 2024 року за нововиявленими обставинами. Скасував за нововиявленими обставинами рішення Золочівського районного суду Львівської області від 1 жовтня 2024 року у справі № 445/673/24 за позовом ОСОБА1 до державного реєстратора Кіріченка В.В. за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА2 про визнання права власності на об’єкт нерухомості, ухвалив нове рішення про відмову в позові.

Суд погодився, що обставина, зазначена заявником, а саме: «станом на момент ухвалення рішення Золочівським районним судом Львівської області, особа майно якої передано у власність позивача за договором позики була померлою, а відповідно є родичі, які можуть претендувати на це майно», – є нововиявленою, оскільки на час розгляду справи суд не встановив недостовірність такої інформації, яка не була відома заявнику.

З посиланням на норми статей 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, судову практику, суд визначив правову природу розписки про отримання в борг грошових коштів, як документа, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, та підтверджує як факт укладення договору, зміст його умов, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Суд зауважив, що позивач навмисно не вжив заходів щодо заміни неналежного відповідача у порядку статті 51 ЦПК України. Однак, для розгляду позовних вимог про стягнення боргу за договором позики, шляхом визнання права власності на нерухоме майно має бути залучений до участі у справі у якості відповідача власник майна – ОСОБА2, оскільки вирішення спору безпосередньо стосується її майнових прав та інтересів.

Суд дійшов висновку про неможливість ухвалити рішення по суті справи в разі незалучення до участі у справі належних відповідачів.

(https://reyestr.court.gov.ua/Review/124269253)

Львівський апеляційний суд постановою від 25 квітня 2025 року задовольнив апеляційну скаргу представника ОСОБА2 – адвоката ОСОБА3, скасував рішення Золочівського районного суду Львівської області від 1 жовтня 2024 року, постановив нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА1 до державного реєстратора Кіріченка В.В., про визнання права власності на об’єкти нерухомості.

Суд апеляційної інстанції послався на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 344/16101/17 та від 5 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц, при цьому зауважив, що основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість, саме сторони є суб’єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц).

Суд апеляційної інстанції зазначив, що власник спірної квартири ОСОБА2 не була взагалі залучена до участі у справі для отримання від неї пояснень, а державний реєстратор не є належним відповідачем у спорах про визнання права власності на нерухомість. Подібний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), де констатовано, що належним відповідачем у справах за такими позовами має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано, а не реєстратор.

Львівський апеляційний суд постановою від 25 квітня 2025 року задовольнив апеляційну скаргу представника ОСОБА2 – адвоката ОСОБА3, скасував рішення Золочівського районного суду Львівської області від 30 грудня 2024 року та постановив нове рішення про відмову в задоволенні заяви державного реєстратора Кіріченка В.В. про перегляд рішення Золочівського районного суду Львівської області від 1 жовтня 2024 року за нововиявленими обставинами.

Суд апеляційної інстанції, оцінивши обставину, встановлення якої зумовило звернення заявника для перегляду судового рішення від 1 жовтня 2024 року за нововиявленими обставинами, зауважив, що перегляд справи у зв’язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок (що є прерогативою судів апеляційної та касаційної інстанції), а лише перегляд вже розглянутої справи з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення.

Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неповне встановлення фактичних обставин справи, порушення порядку дослідження доказів) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку.

Суд апеляційної інстанції послався на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц та Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 378/962/19, від 18 квітня 2024 року у справі № 137/1578/20.

Пояснення судді Сивака В.М.

В своїх поясненнях (вх. №1607/0/6-25 від 9 квітня 2025 року) суддя Сивак В.М. повідомив про процесуальні дії та судові рішення, ухвалені за наслідками розгляду справи №445/673/24 та перегляду за нововиявленими обставинами рішення від 1 жовтня 2024 року, апеляційне оскарження рішень ухвалених в цій справі.

Суддя Сивак В.М. акцентував увагу на тому, що саме під час розгляду заяви про перегляд рішення від 1 жовтня 2024 року за нововиявленими обставинами стало відомо, що позивач ОСОБА1 повідомив суду недостовірну інформацію про смерть власниці квартири ОСОБА2, навмисно подав позов до неналежного відповідача та не ініціював заміну неналежного відповідача відповідно до статті 51 ЦПК України.

Суддя Сивак В.М. також зауважив, що після ухвалення 1 жовтня 2024 року рішення у справі № 445/673/24: «Конкретно стало відомо, що згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № ____ від 25.12.2015, … власником квартири…, яка була предметом позову ОСОБА1 до державного реєстратора …про визнання права власності на майно, є ОСОБА2. Підставою виникнення права власності на вказане вище майно є свідоцтво про право на спадщину за заповітом…».

Суддя Сивак В.М. наголосив, що вчинені процесуальні дії з розгляду справи №445/673/24 не свідчать про відмову скаржнику у доступі до правосуддя та не призвели до негативних наслідків, доводи дисциплінарної скарги фактично стосуються оцінки судових рішень.

Висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

Згідно з частинами першою та другою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов’язків особи.

Право на справедливий суд в Україні гарантоване частиною першою статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» як забезпечення кожному захисту його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Діяльність суду спрямована на виконання завдання цивільного судочинства із справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачено у статті 16 ЦК України.

У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Правовий висновок щодо складу сторін спору про визнання права власності наведений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі 344/16879/15-ц, де зауважено, що позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідно до частин другої статті 51 ЦПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження – до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Згідно із частиною четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до засад диспозитивності та змагальності, закріплених у цивільному процесі, виключне право визначати особу відповідача належить позивачеві. Суд, обмежений рамками пред’явленого позову і не має повноважень з власної ініціативи коригувати склад сторін спору шляхом залучення співвідповідачів чи заміни відповідача, обраного позивачем, на належного. Якщо позивач, попри виявлення факту, що позов пред’явлено до неналежного відповідача, не скористався своїм правом на його заміну чи залучення співвідповідача, суд зобов’язаний ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.

Водночас, частина третя статті 53 ЦПК України передбачає, якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов’язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Частина п’ята статті 53 ЦПК України встановлює, що рішення суду про залучення третіх осіб до участі у справі постановлюється у формі ухвали, в якій зазначається, на які права чи обов’язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права і обов’язки, встановлені статтею 43 цього Кодексу (частина шоста статті 53 ЦПК України).

Пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України визначає, що порушення норм процесуального права є обов’язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов’язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов’язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

У справі №445/673/24 до позовної заяви додано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якої право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА2 25 грудня 2015 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, що вказує на обізнаність судді Сивака В.М. про особу, за якою зареєстроване спірне нерухоме майно на підставі закону, як на стадії відкриття провадження, так і при підготовці справи до розгляду.

Водночас, позовна заява, додатки до неї та інші матеріали справи №445/673/24 не містять відомостей про смерть власника квартири ОСОБА2, що не відповідає поясненню судді Сивака В.М. про зазначення позивачем ОСОБА1 недостовірної інформації про такий факт під час розгляду справи.

Матеріалами попередньої перевірки підтверджено, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (довідка 408517844) станом на дату 17 грудня 2024 року право власності на квартиру було зареєстроване 6 грудня 2024 року за ОСОБА1 на підставі рішення суду від 1 жовтня 2024 року у справі №445/673/24. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (довідка 408793506) станом на дату 18 грудня 2024 року право власності на квартиру зареєстроване за ОСОБА2 25 грудня 2015 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 червня 2024 року у справі №990SCGC/2/24 зазначила, що кваліфікація діяння – це точна правова оцінка конкретного діяння, яка полягає у встановленні точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками, визначеними законом.

Частина сьома статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює обов’язок судді, зокрема, справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Положенням частини сьомої статті 56 відповідають склади дисциплінарних проступків, передбачених частиною першою статті 106 цього Закону. Отже, за порушення суддею певного обов’язку передбачена конкретна визначена законом підстава для його дисциплінарної відповідальності.

Зокрема, в разі порушення зобов’язання «справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства» (пункт 1 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за кількома пунктами, а саме пунктами 1 (із підпунктами), 2, 4 частини першої статті 106 названого Закону.

Відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження за умисне або внаслідок недбалості незаконну відмову в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження за умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Таким чином, попри відсутність процесуальних підстав для залучення скаржниці до участі у справі як співвідповідача чи заміни відповідача на належного, незалучення суддею Золочівського районного суду Львівської області Сиваком В.М. скаржниці до розгляду справи як третьої особи, без самостійних вимог щодо предмета спору на підставі вимог частини другої статті 53 ЦПК України у випадку вирішення судом спору та ухвалення рішення про право власності на нерухоме майно, яке зареєстроване за скаржницею на підставі закону, порушило її право на доступ до суду та мало наслідком неможливість реалізувати під час розгляду справи в суді першої інстанції передбачені процесуальні права, які є невід’ємними складовими гарантованого статтею 6 Конвенції права на справедливий судовий розгляд.

Водночас, незалучення скаржниці як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору до розгляду справи, за результатами якої ухвалено рішення від 1 жовтня 2024 року про визнання за іншою особою права власності на нерухоме майно, зареєстроване за скаржницею на підставі закону, мало наслідком вчинення відповідачем – державним реєстратором реєстраційних дій щодо реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА1, що зумовила неможливість реалізації скаржницею правомочностей власника нерухомого майна, створило ризики реального позбавлення цього нерухомого майна, спричинило додаткові фінансові витрати для відновлення порушеного права власності.

Залучення скаржниці до розгляду справи як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору при перегляді рішення від 1 жовтня 2024 року за нововиявленими обставинами та його подальше скасування не усунуло процесуальні недоліки розгляду справи судом першої інстанції, які спричинили негативні наслідки для скаржниці, зокрема необхідність ініціювання перегляду ухваленого рішення в процедурі апеляції та пов’язані із цим додаткові фінансові витрати на професійну правничу допомогу.

Розглянувши висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Остапенко Т.А. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Ахмедової Т.В., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що обставини наведені в скарзі можуть вказувати на наявність у діях судді Сивака В.М. ознак дисциплінарних проступків, визначених підпунктом «а» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

З огляду на зазначене Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Золочівського районного суду Львівської області Сивака Володимира Миколайовича за ознаками дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Наявність або відсутність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності буде встановлено за результатами розгляду дисциплінарної справи щодо судді на підставі оцінки доказів, наданих та отриманих в межах дисциплінарного провадження.

Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

ухвалила:

відкрити дисциплінарну справу за скаргою Ахмедової Тетяни Володимирівни стосовно судді Золочівського районного суду Львівської області Сивака Володимира Миколайовича.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий на засіданні

Другої Дисциплінарної палати Вищої

ради правосуддя

Члени Другої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя