Акт ВРП

 

ЗАТВЕРДЖЕНО Рішення Вищої ради правосуддя 4 грудня 2025 року № 2613/0/15-25

 

КОНСУЛЬТАТИВНИЙ ВИСНОВОК

щодо законопроєкту № 13165-2

 

1. Проєкт Закону «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддівˮ та деяких законів України щодо удосконалення декларацій доброчесності суддів та родинних зв’язків судді», реєстраційний № 13165-2 (далі – законопроєкт № 13165-2), унесений 25 квітня 2025 року на розгляд Верховної Ради України народним депутатом України Калауром Р.І.

Із пояснювальної записки убачається, що законопроєкт № 13165-2 розроблений із метою посилення підзвітності та доброчесності суддів шляхом оптимізації форми декларування доброчесності та родинних зв’язків судді, а також удосконалення процедури перевірки декларування суддями своєї доброчесності відповідно до рекомендацій Європейської Комісії та міжнародних зобов’язань. Цей проєкт Закону є альтернативним до проєктів Закону «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддівˮ та деяких законів України щодо удосконалення процедур подання та перевірки декларацій доброчесності суддів», реєстраційний № 13165 від 9 квітня 2025 року та «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддівˮ та деяких законів України щодо удосконалення процедур подання та перевірки декларацій доброчесності суддів», реєстраційний № 13165-1 від 23 квітня 2025 року.

У проєкті Закону запропоновано об’єднати дві декларації – доброчесності та родинних зв’язків судді, та уточнити в них твердження про:

а) законність джерела походження майна;

б) відповідність рівня життя судді наявному в нього та членів його сім’ї майну й одержаним ними доходам;

в) відсутність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності;

г) сумлінне виконання обов’язків судді та Кодексу суддівської етики;

ґ) невчинення дій з метою набуття громадянства (підданства) іноземної держави.

У проєкті Закону запропоновано встановити, що перевірка декларації доброчесності та родинних зв’язків судді на предмет недостовірності (у тому числі неповноти) тверджень або відомостей, указаних у декларації, а також несвоєчасного її подання проводиться за останній звітний період.

У рішенні про проведення перевірки декларації доброчесності та родинних зв’язків судді Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі також – ВККСУ) зазначатиме: 1) підставу для проведення перевірки; 2) суддю, декларація якого підлягатиме перевірці; 3) предмет проведення перевірки; 4) строк проведення перевірки; 5) інші відомості, визначені Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Не пізніше наступного дня після ухвалення рішення про проведення перевірки або продовження перевірки ВККСУ надсилатиме його копію судді, декларація якого перевіряється.

Під час проведення перевірки декларації доброчесності та родинних зв’язків судді суддя, декларація якого перевіряється, матиме право:

1) надавати ВККСУ усні або письмові пояснення, робити заяви, подавати документи, необхідні для перевірки тверджень і відомостей, указаних у декларації;

2) звертатися до ВККСУ із клопотанням про залучення до матеріалів перевірки додаткових документів, інших матеріальних носіїв інформації стосовно предмета такої перевірки;

3) подавати в письмовій формі зауваження до проведення перевірки декларації;

4) ознайомлюватися з матеріалами та результатами перевірки декларації.

Про результати перевірки декларації доброчесності та родинних зв’язків судді Вища кваліфікаційна комісія суддів України повідомлятиме суддю, декларація якого перевірялася. Такі результати ВККСУ розглядатиме на засіданні, на яке запрошуватиметься суддя, декларація якого перевірялася. Неявка судді на засідання ВККСУ без поважних причин не перешкоджатиме розгляду результатів перевірки, але в разі систематичної (тричі) неявки судді ВККСУ зможе розглянути результати перевірки такого судді за його відсутності.

За наслідками розгляду результатів перевірки декларації доброчесності та родинних зв’язків судді ВККСУ ухвалюватиме одне з таких рішень: 1) про підтвердження інформації про недостовірність (у тому числі неповноту) тверджень або відомостей у декларації доброчесності та родинних зв’язків судді; 2) про підтвердження інформації про неподання, несвоєчасне подання декларації доброчесності та родинних зв’язків судді; 3) про непідтвердження інформації про недостовірність (у тому числі неповноту) тверджень або відомостей у декларації доброчесності та родинних зв’язків судді; 4) про непідтвердження інформації про неподання, несвоєчасне подання декларації доброчесності та родинних зв’язків судді.

Суддя, який не згоден із рішенням ВККСУ, ухваленим за результатами перевірки його декларації доброчесності та родинних зв’язків, має право оскаржити таке рішення протягом 30 днів з дня його ухвалення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Якщо рішення ВККСУ, ухвалене за результатами перевірки, не було оскаржено до суду протягом зазначеного строку, ВККСУ включає таке рішення до суддівського досьє відповідного судді, а також додатково направляє матеріали перевірки до органу, який здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, для вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи щодо такого судді чи відмову в її відкритті (якщо ВККСУ ухвалила рішення про підтвердження інформації про недостовірність (у тому числі неповноту) тверджень або відомостей у декларації, несвоєчасне подання або неподання декларації). Якщо рішення ВККСУ, ухвалене за результатами перевірки, було оскаржено до суду, ВККСУ включає таке рішення до суддівського досьє та звертається до органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, у разі, якщо за результатами відповідного судового розгляду таке рішення не буде скасовано судом.

 

2. Вища рада правосуддя відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

Під час опрацювання законопроєкту № 13165-2 Вища рада правосуддя звернулася до Верховного Суду, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Ради суддів України, Національної школи суддів України, Державної судової адміністрації України та Вищого антикорупційного суду щодо висловлення позиції стосовно законопроєкту № 13165-2.

Позиції щодо законопроєкту № 13165-2, які надали Верховний Суд, Рада суддів України, Вища кваліфікаційна комісія суддів України та Національна школа суддів України, Вища рада правосуддя врахувала.

 

3. Усі проєкти законів, що стосуються статусу суддів, відправлення правосуддя, процесуальних законів, та загальніше – будь-які законопроєкти, що можуть мати вплив на судову владу, наприклад, на незалежність судової влади, або можуть обмежити гарантії доступу громадян (у тому числі самих суддів) до правосуддя, повинні розглядатися парламентом лише після отримання висновку судової ради. Ця консультативна функція повинна бути визнана усіма державами та підтверджена Радою Європи як рекомендація[1].

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України). Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. У разі виникнення колізії між нормами Конституції України та будь-якими іншими нормативно-правовими актами мають застосовуватися саме норми Конституції України.

Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України. Вказані норми регламентуються статтею 9 Конституції України.

За загальним правилом усі нормативно-правові акти мають відповідати Основному Закону України, покликані вдосконалювати його зміст і забезпечувати ефективне застосування.

Закони мають відповідати встановленому Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод стандарту, який вимагає достатньо чіткого формулювання правових норм у тексті нормативно-правових актів. Закон має переслідувати легітимну мету.

Конституційний Суд України зазначає, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п’ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020).

Стаття 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» регламентує, що Вища рада правосуддя як найвищий конституційний орган в системі судоустрою діє для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Ефективність і якість судочинства, діяльності судової системи – невід’ємні складники якості та ефективності функціонування держави загалом. Реформи фундаментальних державних інститутів, наприклад судової влади, необхідно проводити лише після належного аналізу поточної ситуації та можливого впливу нового законодавства, що свідчить про необхідність запропонованих змін. Вони повинні бути прийняті після консультацій з основними зацікавленими сторонами на основі принципів прозорості та всеосяжності, їх внесок має бути важливим для підготовки збалансованого та ефективного законодавства в цих галузях[2].

У межах повноважень стосовно надання обов’язкових до розгляду консультативних висновків, визначених пунктом 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя розглянула законопроєкт № 13165-2 та зазначає, що він є більш зваженим порівняно з попередніми редакціями (№ 13165 та № 13165-1) і містить низку положень, спрямованих на вдосконалення механізму декларування суддями відомостей про доброчесність та родинні зв’язки.

Проте Вища рада правосуддя вважає за доцільне, що окремі пропозиції, наведені в законопроєкті № 13165-2, потребують уточнення для забезпечення відповідності конституційному принципу незалежності суддів та гарантій їх недоторканності.

 

4. Законопроєкт № 13165-2 не містить положення щодо перевірки суддів Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів, на відміну від основного законопроєкту № 13165. Відповідну новелу перевірки суддів аd hoc (як було запропоновано в альтернативних законопроєктах) категорично не могла бути підтримана, оскільки вона несла в собі істотні загрози принципу незалежності суддів.

Подібні законодавчі ініціативи мають розглядатися з позицій дотримання принципу незалежності суддів, а будь-яка ініціатива, що передбачає екстраординарне застосування перевірочних механізмів до суддів, має бути застосована з дотриманням їхніх прав і гарантій незалежності.

Важливо звернути увагу, що будь-які заходи, які передбачають відповідне втручання шляхом проведення перевірок суддів, мають відповідати нормам Конституції України, вимогам Ради Європи та не допускати порушення засади незалежності суддів, про що неодноразово вказували Конституційний Суд України, Пленум Верховного Суду та Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія Ради Європи; далі – Венеційська Комісія).

Венеційська Комісія й Генеральний директорат з прав людини та Верховенства права (DGI) Ради Європи у спільному висновку щодо подальших дій до спільного висновку щодо проєкту змін до Закону «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів щодо діяльності Верховного Суду та органів судової влади» (ухвалено Венеційською Комісією на її 136-ій пленарній сесії, Венеція, 6-7 жовтня 2023 року) критично висловилися стосовно запровадження нових інструментів перевірки й підзвітності суддів та одночасно акцентували на необхідності комплексного й послідовного підходу з належним урахуванням міркувань стабільності судової системи.

У цьому висновку також наголошується на важливості дотримання послідовності змін під час судових реформ і наданні пріоритету ефективному застосуванню наявних звичайних інструментів підзвітності суддів. На думку цих міжнародних інституцій, залишається незрозумілим, чому сукупність наявних механізмів, спрямованих на захист доброчесності в судовій системі, не є адекватною та достатньою і чому важливо запроваджувати екстраординарні нові механізми.

Окремо акцентуємо увагу на позиції Венеційської Комісії та Генерального директорату з прав людини і Верховенства права щодо оцінювання/перевірок суддів, згідно з якою впровадження радикальних заходів щодо перевірки суддів не завжди виправдовує досягнення задекларованих цілей, проте може поставити під загрозу суддівську незалежність і зашкодити належному функціонуванню правової системи.

Венеційська Комісія та Генеральний директорат з прав людини і Верховенства права наголошують, що окремі перевірки суддів створюють небезпеку образливого застосування втручальних заходів, що суперечить фундаментальним принципам прав людини та верховенства права. Навіть якщо недоліки таких процесів, що стосуються суддівських перевірок, будуть у майбутньому виправлені конституційним судом чи Європейським судом з прав людини, вони зашкодять довірі суспільства до реформ та ще більше дестабілізують судову владу[3].

Водночас запровадження або проведення перевірок декларацій суддів є ризикованим тоді, коли воно може мати дискримінаційний характер та створювати ризики вибіркового, упередженого чи непропорційного застосування втручальних заходів щодо окремої категорії суддів. У такому випадку це суперечитиме фундаментальним принципам верховенства права, зокрема принципам незалежності судової влади, рівності всіх суддів перед законом та недопущення будь-яких форм дискримінації у зв’язку з виконанням ними своїх професійних обов’язків.

Незалежність судових установ – невід’ємна складова верховенства права, необхідна для функціонування судової системи. Вона є гарантією дотримання прав людини і основоположних свобод, завдяки якій кожна людина може довіряти системі правосуддя.

Крім того, Вища рада правосуддя наголошує, що через систематичне внесення змін до законодавства щодо судової влади та судоустрою створюється певна невизначеність, що в сучасних умовах роботи судової системи не сприяє її ефективності. Будь-які точкові або вибіркові зміни у правовому статусі суддів повинні запроваджуватися в такий спосіб, щоб не містити ознак дискримінації та не створювати ризиків непропорційного втручання у здійснення правосуддя.

Лише такий підхід не суперечитиме принципу рівності всіх суддів перед законом та не поставить під сумнів гарантії їхньої незалежності.

Отже, Вища рада правосуддя наголошує, що будь-які законодавчі або адміністративні ініціативи в цій сфері мають ґрунтуватися на принципах недискримінаційності, пропорційності, правової визначеності та поваги до гідності суддів, а їх реалізація повинна відповідати міжнародним стандартам Ради Європи, зокрема позиціям Венеційської Комісії щодо гарантій суддівської незалежності.

Вища рада правосуддя визнає, що ініціативи, спрямовані на посилення доброчесності судової системи чи відновлення суспільної довіри до правосуддя, можуть бути виправданими ситуацією або вимогами часу. Водночас, такі ініціативи не повинні набувати форми раптового чи карального інструменту впливу на суддів, оскільки це є несумісним з принципами верховенства права, незалежності судової влади та передбачуваності правового регулювання.

В Україні вже запроваджено комплексну систему добору суддів і конкурсу на посаду судді, що передбачає багаторівневі конкурсні процедури, зокрема кваліфікаційний іспит, перевірку особистих морально-психологічних якостей кандидатів, проведення кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді апеляційного, вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду. Сам факт проходження цих етапів є підтвердженням того, що особи, призначені на посаду судді, відповідають установленим критеріям і користуються відповідними гарантіями незалежності.

Модернізація системи подання та перевірки декларацій доброчесності та родинних зв’язків суддів може бути виправданим кроком у напрямі підвищення ефективності механізмів забезпечення доброчесності.

Разом із тим, впровадження таких змін має здійснюватися чітко та виключно з дотриманням принципів верховенства права, правової визначеності, пропорційності, недискримінаційності та гарантій суддівської незалежності. Лише за таких умов оновлена система подання та перевірки декларацій може стати дієвим інструментом зміцнення довіри до правосуддя, а не джерелом ризиків зовнішнього впливу чи нерівного підходу до суддів.

 

5. Законопроєкт № 13165-2 передбачає об’єднання декларації доброчесності судді та декларації родинних зв’язків судді в один документ – декларацію доброчесності та родинних зв’язків судді.

Вища рада правосуддя не заперечує проти мети вдосконалення форми декларацій, оскільки наведене відповідає статті 127 Конституції України, яка вимагає високих стандартів доброчесності суддів. Це спрощує процедурні вимоги без створення додаткових обмежень.

Однак нова форма не має порушувати принцип пропорційності та створювати ризики для права на приватність (стаття 32 Конституції України).

Венеційська Комісія у своїх висновках (CDL-AD (2016) 007, CDL-AD (2014) 006) неодноразово наголошувала, що прозорість процедур декларування має поєднуватися з гарантіями приватності, а будь-яке розширення обсягу інформації або процедур перевірки має бути обґрунтоване необхідністю та пропорційністю.

Консультативна рада європейських суддів (КРЄС) у Висновку № 21 (2018) зазначає про необхідність дотримання принципу балансу між прозорістю та незалежністю: судді мають бути відкритими до суспільства, але водночас діяти зі стриманістю та зберігати належний рівень автономії.

Вища рада правосуддя розуміє та поділяє прагнення до підвищення прозорості й довіри до судової влади, у тому числі шляхом удосконалення механізмів контролю за доброчесністю суддів. Такий підхід відповідає очікуванням суспільства та загальній логіці реформування системи правосуддя.

Водночас наголошує, що запровадження будь-яких додаткових процедур або перевірок має здійснюватися виключно у спосіб, який не підриває незалежності судової влади, не створює ризиків політичного чи адміністративного впливу й забезпечує дотримання принципів верховенства права, правової визначеності та пропорційності.

З огляду на наведене Вища рада правосуддя вважає, що об’єднання декларацій є прийнятним кроком лише за умов належного захисту персональних даних та встановлення чітких процедур перевірки, зокрема чіткого законодавчого визначення всіх тверджень, що включаються до декларацій доброчесності та родинних зв’язків; збереження автономності інформації про доброчесність і родинні зв’язки –їхня природа різна, й об’єднання без належного техніко-юридичного обґрунтування може ускладнити процедури перевірки.

Крім того, потрібно зважати на висновки Венеційської Комісії, яка вказала, що за загальним правилом декларації суддів публікуються в Інтернеті, що констатується як необхідний в українському контексті винятковий захід на обмежений період часу. Однак необхідним є уточнення в законодавстві інформації про винятки, із яких відповідна інформація не публікується[4].

Отже, лише системний і збалансований підхід може забезпечити одночасно і прозорість, і стабільність роботи суддівського корпусу, не ставлячи під сумнів основоположні гарантії його незалежності.

Вища рада правосуддя вважає, що об’єднання різних видів декларацій або вдосконалення механізмів звітування суддів має здійснюватися в такий спосіб, щоб не ускладнювати, а навпаки – спрощувати як процес подання декларацій, так і процес їх перевірки.

Легітимною метою таких змін має бути підвищення ефективності та прозорості, а не створення додаткового адміністративного навантаження чи правової невизначеності.

За відсутності чіткого та зручного механізму реалізації закону існує небезпека, що мета таких змін буде нівельована, а сам процес сприйматиметься формально, без реального підвищення довіри до правосуддя.

 

6. Визначаючи твердження, які зазначають судді під час заповнення декларації доброчесності та родинних зв’язків, законопроєкт № 13165-2 також передбачає, що «інші твердження» для декларування визначатиме ВККСУ.

Вища рада правосуддя вважає, що потрібно з обережністю підходити до таких законодавчих змін, оскільки вони не відповідають принципу правової визначеності та міжнародним стандартам.

Зокрема, у Європейській хартії про статус суддів (Рада Європи, 1998 рік) зазначено, що в кожній європейській державі основні принципи закону про статус суддів викладаються у внутрішніх нормах найвищого рівня, а його основні положення – у нормах не нижче законодавчого рівня.[5]

У разі ухвалення таких змін ВККСУ фактично отримає повноваження самостійно визначати зміст окремих тверджень, що підлягатимуть відображенню в декларації доброчесності та родинних зв’язків. Це, по суті, означатиме зміну суб’єкта, наділеного правом формувати перелік таких тверджень, та може спричинити невизначеність у питанні, хто саме уповноважений установлювати їх відповідність вимогам закону.

Ці широкі положення можуть призвести до непропорційного втручання в життя суддів. Тому Венеційська Комісія та Генеральний директорат з прав людини та верховенства права рекомендують скласти вичерпний перелік заяв, які може вимагати ВККСУ[6].

З огляду на наведене Вища рада правосуддя вважає, що надання ВККСУ подібних дискреційних повноважень щодо суддів є недоцільним, оскільки воно створює надмірно широке поле для трактувань, допускає суб’єктивний підхід та може мати негативний вплив на гарантії суддівської незалежності.

Подібні питання мають бути врегульовані виключно на рівні закону, з чітким визначенням формулювань, критеріїв та меж повноважень, щоб унеможливити будь-які сумніви у прозорості та неупередженості відповідних процедур.

 

7. Щодо строків і порядку перевірки декларацій доброчесності та родинних зв’язків судді, закріплених у законопроєкті № 13165-2, Вища рада правосуддя зазначає таке.

Законопроєктом № 13165-2 передбачено, що перевірка декларації доброчесності та родинних зв’язків судді може тривати до шести місяців.

Процедура і строки перевірки декларацій доброчесності та родинних зв’язків судді є критично важливими для забезпечення незалежності судової влади та дотримання принципу правової визначеності. За результатами аналізу запропонованих у законопроєкті № 13165-2 змін та їх співвідношення з міжнародними стандартами та Конституцією України Вища рада правосуддя виявляє низку застережень.

Конституція України (статті 6, 8, 19) зобов’язує забезпечити передбачуваність і правову визначеність діяльності державних органів. Будь-яке втручання в статус судді повинно бути чітко врегульоване законом, із визначенням строків, етапів та критеріїв перевірки.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11), Суд наголосив, що дисциплінарні та інші процедури щодо суддів мають бути передбачуваними, здійснюватися у розумні строки й не створювати враження постійної невизначеності або тиску. Надмірне затягування процедур порушує статтю 6 Конвенції (право на справедливий розгляд) та підриває довіру до незалежності судової системи[7].

Венеційська Комісія у висновку CDL(2023)027 констатувала, що відсутність часових обмежень моніторингу суду в положеннях змін до закону визначається як ризик довготривалого тиску на судову установу. Згідно з її контрольним списком верховенства права закон має бути, зокрема, чітким і передбачуваним (або, за визначенням Європейського суду з прав людини, «передбачуваним щодо своїх наслідків»)».

Консультативна рада європейських суддів (CCJE), Opinion № 3 (2002), наголошує, що процедури перевірок щодо суддів мають бути оперативними, прозорими і передбачуваними, а тривалість процедур не повинна створювати атмосферу невизначеності, що шкодить незалежності судової влади.

Вища рада правосуддя вважає, що зміна тривалості такої процедури без чітких критеріїв для її продовження суперечить принципу правової визначеності, закріпленому у статті 19 Конституції України, яка вимагає, щоб органи державної влади діяли лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Крім того, законопроєкт № 13165-2 не визначає чітких повноважень органу, який здійснює перевірку; процедурних гарантій для судді під час її проведення; інструментів перевірки, строків і підстав для її продовження.

Відсутність таких норм залишає надто широкі межі для дискреції Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, що може мати наслідком вільне трактування або вибіркове застосування положень закону.

Вважаємо, що відповідний механізм має бути врегульований виключно положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки саме цей Закон визначає засади організації судової влади, статус суддів та гарантії їхньої незалежності.

Регулювання таких питань підзаконними або локальними актами не забезпечить належного рівня правової визначеності та стабільності, створить ризик розширеного тлумачення положень закону й може призвести до неоднакової практики застосування.

З огляду на особливий статус суддів і конституційний характер гарантій їхньої незалежності визначення змісту, порядку та критеріїв перевірок має здійснюватися виключно на рівні закону, що гарантує прозорість, передбачуваність і відповідність міжнародним стандартам у сфері суддівського врядування.

Окремо Вища рада правосуддя зауважує, що для дотримання принципу правової визначеності строк перевірки Вищою кваліфікаційною комісією суддів України декларацій доброчесності та родинних зв’язків судді, передбачений законопроєктом № 13165-2, доцільно не включати до строків інших перевірок, передбачених законодавством щодо суддів, зокрема до передбачених частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» строків застосування до судді дисциплінарного стягнення за відповідні дисциплінарні проступки.

 

8. Вища рада правосуддя пропонує у частині сьомій статті 62 в редакції законопроєкту № 13165-2 виключити слова «Вища рада правосуддя, їх органи або інші суб’єкти також», виклавши відповідну норму у такій редакції: «7. Для цілей перевірки декларації доброчесності та родинних зв’язків судді Вища кваліфікаційна комісія суддів України застосовує Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), затверджені відповідно до частини шостої статті 83 цього Закону». Виключення цих слів відповідає загальній логіці законопроєкту № 13165-2, оскільки перевірка декларацій доброчесності та родинних зв’язків судді належить до повноважень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Пункт 17 частини першої статті 106 в редакції законопроєкту № 13165-2 доцільно викласти так: «17) умисне або внаслідок грубої недбалості декларування недостовірних (у тому числі неповних) тверджень або відомостей у декларації доброчесності та родинних зв’язків судді.». Доповнення цієї норми словами «умисне або внаслідок грубої недбалості» відповідає загальним підходам правового регулювання дисциплінарної відповідальності суддів, а також унеможливлює притягнення судді до відповідальності за формальні чи технічні помилки, одночасно забезпечуючи відповідальність за серйозні порушення.

У пункті 43-1 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції законопроєкту № 13165-2 необхідно виправити технічну помилку у визначенні дати, замінивши «до 1 травня 2025 року» на «до 1 травня 2026 року», з метою забезпечення правової визначеності та передбачуваності правового регулювання, оскільки законопроєкт № 13165-2 був зареєстрований 25 квітня 2025 року, а 1 травня 2025 року є датою, що вже минула.

 

9. З огляду на проаналізовані положення законопроєкту № 13165-2 зазначаємо, що Вища рада правосуддя послідовно відстоює позицію, що відповідальність судді має бути виключно індивідуальною, а недоброчесність або порушення закону мають встановлюватися у визначеному законом порядку – через дисциплінарні або кримінальні провадження.

Вища рада правосуддя переконана, що з метою підвищення підзвітності судової влади необхідно ухвалити таке законодавство, що вдосконалює систему перевірки декларацій доброчесності суддів.

Вища рада правосуддя, підтримуючи позицію Пленуму Верховного Суду, зазначає, що для уникнення загроз незалежності суддів і з метою забезпечення правової визначеності та приведення законопроєкту № 13165-2 у відповідність до Конституції України та міжнародних стандартів необхідно:

унеможливити застосування вибіркових чи необґрунтовано тривалих перевірок, що можуть бути сприйняті як форма тиску;

визначити порядок перевірки, права судді та межі дискреції Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

забезпечити, щоб перелік вимог до суддів був чітко визначений законом, а не залишався на розсуд органу, що здійснює перевірку, виключивши можливість ВККСУ визначати додаткові твердження для декларування;

переглянути строк перевірки декларацій, щоб уникнути довготривалого тиску на суддів, або передбачити можливість його продовження лише за чітко визначених законом підстав;

унести інші правки, наведені в цьому консультативному висновку.

Такі зміни забезпечать реальне дотримання принципу незалежності суддів і правової визначеності відповідно до Конституції України та стандартів Ради Європи.

Пленум Верховного Суду у своєму висновку до законопроєкту № 13165-2 наголосив, що незалежність судді означає захист від будь-яких форм впливу, у тому числі під виглядом спеціальних процедур перевірки.

Вища рада правосуддя, проаналізувавши в межах повноважень зазначений законопроєкт № 13165-2, поділяє цю позицію.

З урахуванням наведеного, Вища рада правосуддя наголошує, що законодавчі зміни у сфері правосуддя мають формуватися виключно на основі конституційних принципів верховенства права, незалежності судової влади, рівності суддів перед законом і правової визначеності.

Будь-яке оновлення механізмів перевірки доброчесності чи декларування має забезпечувати баланс між прозорістю та гарантіями суддівської незалежності, не допускаючи можливості використання таких процедур як засобу впливу або тиску.

Вища рада правосуддя вважає, що лише системний, пропорційний і недискримінаційний підхід до реформування судової системи здатен забезпечити її стабільність, підвищити рівень довіри суспільства до правосуддя та сприяти зміцненню демократичних засад функціонування держави.

 

З огляду на зазначене, Вища рада правосуддя просить урахувати наведені в цьому консультативному висновку пропозиції під час опрацювання законопроєкту № 13165-2.