Акт ВРП

Вища рада правосуддя в порядку частини другої статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», з власної ініціативи, розглянувши питання про втручання Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування можливих фактів корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень в правоохоронних органах, судах та органах судової влади в діяльність Вищої ради правосуддя, дослідивши матеріали та заслухавши доповідача – Голову Вищої ради правосуддя Усика Г.І.

встановила:

Стислий зміст обставин

До Вищої ради правосуддя 24 жовтня 2025 року надійшов лист Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування можливих фактів корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень в правоохоронних органах, судах та органах судової влади від № 170д9/7-2025/245884 щодо зупинення чи відкладення розгляду рекомендацій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі – ВККСУ) на зайняття посад суддів апеляційних судів.

Вища рада правосуддя надала відповідь у листі та повідомила, що процедури призначення суддів чітко визначені Конституцією та законами України, а сама Вища рада правосуддя діє незалежно, без будь-якого зовнішнього впливу. Наголосила, що втручання у діяльність Вищої ради правосуддя заборонено, а всі рішення ухвалюються з дотриманням принципів прозорості та неупередженості. Вища рада правосуддя посилаючись на рекомендації Європейської Комісії та проблему кадрового дефіциту в судах, що негативно впливає на доступ громадян до правосуддя. Підкреслено, що добір суддів здійснюється ВККСУ, а Вища рада правосуддя може вносити подання Президентові України лише щодо кандидатів, які відповідають критеріям доброчесності і професійної компетентності. Чинне законодавство не наділяє Вищу раду правосуддя повноваженнями зупиняти або відкладати розгляд рекомендацій ВККСУ без передбачених законом підстав. Вища рада правосуддя також зауважила, що своєчасне заповнення суддівських вакансій має важливе міжнародне значення, зокрема в контексті виконання умов фінансової підтримки Європейського Союзу. Принагідно Вища рада правосуддя поінформувала, що зазначеному листі до Генерального прокурора з проханням перевірити викладені в цьому листі обставини та вжити необхідних заходів відповідно до законодавства.

Згодом 5 грудня 2025 року Голові Вищої ради правосуддя Усику Г.І., заступнику Голови Вищої ради правосуддя Кваші О.О., членам Вищої ради правосуддя Морозу М.В. та Маселку Р.А. надійшли запрошення / виклики на засідання Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування можливих фактів корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень в правоохоронних органах, судах та органах судової влади (далі – ТСК), яке відбудеться 9 грудня 2025 року.

У запрошеннях / викликах зазначено, що на попередніх засіданнях ТСК допитала Голову ВККСУ Пасічника А.В. та члена ВККСУ Сабодаша Р.Б., «було встановлено низку ознак порушення чинного законодавства, у тому числі ознак кримінальних правопорушень» під час проведення конкурсу ВККСУ.

ТСК, серед іншого, зауважила, що:

проводить розслідування можливих фактів корупції або пов’язаних із корупцією правопорушень у ВККСУ, судах та органах судової влади;

показання деяких членів ВККСУ нібито свідчать про можливі порушення під час проведення конкурсу на зайняття посад суддів апеляційних судів;

деякі діючі члени Вищої ради правосуддя були переможцями цього конкурсу, що, на думку ТСК, створює конфлікт інтересів;

Вища рада правосуддя, надіславши звернення до Офісу Генерального прокурора, нібито підтвердила позицію ТСК щодо наявності ознак правопорушень та «видала акт», яким звинуватила ТСК у тиску, що, на переконання ТСК, «нівелює» її роботу.

З огляду на наведене ТСК наголошує на необхідності отримати пояснення від членів Вищої ради правосуддя щодо ухваленого рішення від 2 грудня 2025 року № 2583/0/15-25 «Про вжиття заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України», його правових підстав і мотивів, а також роз’яснень від членів Вищої ради правосуддя щодо ознак порушення законодавства членами ВККСУ під час проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів.

При цьому, в листі ТСК акцентовано увагу, що законодавство не містить обмежень щодо виклику членів Вищої ради правосуддя, а їх неявка може бути розцінена як перешкоджання діяльності ТСК.

Тобто ТСК вимагає від членів Вищої ради правосуддя з’явитися та надати офіційні пояснення щодо змісту та мотивів рішення Вищої ради правосуддя, а також позиції Вищої ради правосуддя з питань, які перебувають у сфері її виключної компетенції.

Обставини, які Вища рада правосуддя встановила

Верховна Рада України 19 червня 2025 року прийняла Постанову № 4511-IX «Про утворення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування можливих фактів корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень у правоохоронних органах, судах та органах судової влади» (далі – Постанова № 4511-IX).

ТСК вирішила звернутися до Президента України з пропозицією розглянути ситуацію, яка склалась у ВККСУ за результатами проведення конкурсу в апеляційні суди, із пропозицією ухвалити необхідні процедурні рішення, а також направити звернення до підрозділу Офісу Президента, який займається підготовкою відповідних указів, проведенням відповідних перевірок тощо.

До Вищої ради правосуддя 27 жовтня 2025 року (вх. № 11471/0/8-25) надійшло звернення ВККСУ, викладене в рішенні від 27 жовтня 2025 року № 192/зп-25, із проханням вжити заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя та з метою недопущення порушення гарантій незалежності ВККСУ.

У зв’язку зі зверненням ВККСУ Вища рада правосуддя ухвалила рішення від 2 грудня 2025 року № 2583/0/15-25 «Про вжиття заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України», в якому Вища рада правосуддя встановила, що ТСК вийшла за межі своїх повноважень, оскільки ТСК є лише допоміжним парламентським інструментом контролю і не має універсальної слідчої компетенції. Оцінювання ТСК професійності кандидатів, вимагання пояснень мотивів виставлення балів та публічні висловлювання щодо сумнівності рішень відтворюють модель політичного втручання, яка несумісна із принципом незалежності судової влади.

Вища рада правосуддя дійшла висновку, що наявні підстави для вжиття заходів забезпечення авторитету правосуддя відповідно до статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та вирішила звернутися до Верховної Ради України як суб’єкта, якому підзвітна ТСК, з повідомленням про завдання шкоди авторитету правосуддя та порушення гарантій незалежності ВККСУ внаслідок дій зазначеної комісії. Вища рада правосуддя також закликала ТСК дотримуватись принципів діяльності та діяти в межах своїх завдань і законодавства, ураховуючи приписи Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо конституційних функцій ВККСУ.

Позиція Вищої ради правосуддя

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Конституційний поділ державної влади, що ґрунтується на засадах свободи, верховенства права та гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачає існування трьох самостійних гілок влади – законодавчої, виконавчої та судової. Кожна з них має власну систему суб’єктів, структур, способів і методів здійснення повноважень, визначених Конституцією України та законами.

Метою функціонального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову є, зокрема, розмежування повноважень між різними органами державної влади, що означає самостійне виконання кожним із них своїх функцій та здійснення повноважень відповідно до Конституції та законів України (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 липня 2016 року № 5-рп/2016).

Одним з фундаментальних принципів конституціоналізму є інституційне відокремлення судової влади, яка виконує ключову роль у забезпеченні балансу влад і стримування можливих надмірних впливів інших гілок влади.

Поділ влади є основним засобом та неодмінною умовою запобігання концентрації влади, а отже, є інструментом проти зловживань нею задля адекватної реалізації прав і свобод людини і громадянина. Таким чином, поділ влади є гарантією прав і свобод людини і громадянина. Тому будь-яке порушення принципу поділу влади, що призводить до її концентрації, у тому числі суміщення не належних певним органам державної влади функцій, порушує гарантії прав і свобод людини і громадянина[1].

Конституційний Суд України у Рішенні від 27 жовтня 2020 року № 13-р/2020 наголосив, що реалізація принципу незалежності судової влади полягає, насамперед, у її організаційному відокремленні від інших гілок влади, що передбачає існування самостійної, автономної та самоврядної судової системи поза межами структури законодавчої чи виконавчої влади.

Будь-які форми контролю, перевірок чи моніторингу діяльності судів і суддів мають здійснюватися виключно органами судової влади. Створення органів контролю у системі законодавчої чи виконавчої влади, які були б наділені повноваженнями втручатися у діяльність суддів або органів судової влади, суперечить Конституції України та є посяганням на незалежність судової гілки влади.

Конституційний Суд також зазначив, що на законодавчому рівні повинні бути створені такі взаємовідносини, які виключали б невиправданий тиск, вплив чи контроль з боку виконавчої або законодавчої влади на судову владу та запобігали б виникненню нормативного регулювання, яке дасть змогу на законодавчому рівні контролювати органи судової влади, а також суддів при здійсненні ними функцій і повноважень, що призведе до втручання у діяльність судової влади та посягання на її незалежність, закріплену в Основному Законі України. Таким чином, створюючи відповідні органи, запроваджуючи відповідальність (санкції), окремі види контролю, законодавець повинен виходити з принципів незалежності судової влади, невтручання у діяльність судів та суддів.

У пункті 3.3 мотивувальної частини Рішення від 13 червня 2019 року № 5-р/2019, а також в абзаці першому підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 5 березня 2003 року № 5-рп/2003 Конституційний Суд України зазначив, що за своїм конституційним статусом комітети Верховної Ради України є органами, які мають предметно визначену компетенцію і забезпечують здійснення парламентом його повноважень. Це також стосується вказаних тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій.

Незалежність судової влади відповідно до статті 126 Конституції України є базовим елементом конституційного ладу України, що забезпечує її здатність здійснювати правосуддя на основі верховенства права.

Своєю чергою незалежність судової влади – це не просто ознака демократичної держави, а фундамент правової системи, без якого неможливо говорити про верховенство права чи довіру громадян до правосуддя. Дотримання балансу між незалежністю та підзвітністю гарантує довіру суспільства до правосуддя.

У Висновку № 1 (2001) Консультативної ради Європейських суддів (далі – КРЄС) до уваги Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року на основі Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо незалежності, ефективності та ролі суддів» від 13 жовтня 1994 року № (94)12 йдеться про питання загальних інституційних рамок і гарантій забезпечення незалежності судової влади в суспільстві; наголошено, зокрема, на необхідності незалежності судової влади як стосовно виконавчої та законодавчої гілок влади, конкретних сторін спору, так і суспільства загалом. Забезпечення незалежності судової влади пов’язано з гарантуванням такої незалежності національними стандартами на найвищому рівні, призначенням та просуванням суддів по службі поза політичними міркуваннями, за рішенням незалежного органу та на підставі «об’єктивних критеріїв», наявністю належних механізмів притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, дотриманням незмінюваності суддів, яка має бути чітко визначеною складовою їхньої незалежності та закріплюватися на найвищому рівні національного законодавства, а також належною оплатою праці суддів, що має встановлюватися законом і не може бути зменшена.

Такий підхід притаманний не тільки Україні, а й відповідає загальноєвропейським стандартам.

У пункті 2.2 Звіту Робочої групи Європейської мережі судових рад щодо кодексів поведінки для членів судових рад, схваленого 9 червня 2023 року, зазначено, що члени судових рад повинні бути вільними від обставин або впливів, які ставлять під загрозу або можуть розглядатися як такі, що ставлять під загрозу виконання ними своїх обов’язків. Із цією метою члени судових рад повинні зберігати незалежність від будь-якого внутрішнього чи зовнішнього впливу та не повинні ні звертатися, ні приймати вказівки від будь-якої особи, установи, органу чи організації.

Згідно з Рекомендаціями щодо незалежності судочинства та підзвітності суддів (Рекомендації щодо незалежності судочинства та підзвітності суддів, «Варшавські рекомендації» 2023 року) держави–учасниці Організації з безпеки і співробітництва в Європі визнали незалежність суддів та безстороннє функціонування державної судової служби одним з елементів правосуддя, який є важливим для повного вираження притаманної всім людям гідності та рівних і невід’ємних прав. Наголосили, що, з огляду на роль рад суддів та органів суддівського самоврядування у захисті незалежності судочинства в цілому, ради суддів та органи суддівського самоврядування, у разі їх створення, самі повинні бути незалежними та безсторонніми. Їхні члени повинні користуватися гарантіями незалежності, подібними до гарантій незалежності суддів.

Щодо меж підзвітності у «Варшавських рекомендаціях» зазначено, що ради суддів не мають надавати інформацію про окремі справи або вести діалог щодо них в упереджений спосіб. Вони не мають надавати інформацію та брати участь у діалозі щодо роботи окремих суддів. Ради суддів мають бути доступні для діалогу з парламентом чи іншими органами на добровільних засадах лише з питань політики, законодавства, категорій справ, та інших питань, пов’язаних з функціонуванням судової влади в цілому, а не щодо окремих справ чи суддів. Члени рад суддів не можуть бути звільненими виконавчою чи законодавчою владою до закінчення строку повноважень, якщо тільки їх не буде визнано винними у вчиненні серйозних дисциплінарних або кримінальних правопорушень. Рішення органу добору може бути переглянутим у судовому порядку незалежним та безстороннім органом. Якщо перегляд у судовому порядку ініціює кандидат, може бути передбачений виняток із правила конфіденційності. Це могло б дозволяти суду отримувати доступ до інформації про оцінювання відповідного кандидата та бали інших кандидатів з одночасним покладенням на сторони судового процесу обов’язку зберігати конфіденційність інформації.

Вища рада правосуддя згідно зі статтею 131 Конституції України та Законом України «Про Вищу раду правосуддя» є конституційним органом суддівського врядування, наділеним повноваженнями забезпечувати формування доброчесного, компетентного та незалежного суддівського корпусу.

Повноваження Вищої ради правосуддя відповідно до статті 131 Конституції України включають: внесення подання про призначення судді на посаду, ухвалення рішень про звільнення судді з посади, вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя, здійснення інших повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Судова влада є ключовою частиною конституційного ладу, а інституційна незалежність судової влади є необхідною умовою забезпечення права на справедливий суд. Органи державної влади, їх посадові особи повинні утримуватися від заяв та дій, що можуть підірвати незалежність судової влади. Існування незалежних та безсторонніх судів є структурною вимогою для держави, в якій діє принцип верховенства права.

Вища рада правосуддя вживає заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя та незалежності суддів відповідно до статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Ці повноваження реалізуються Вищою радою правосуддя самостійно, без узгодження або підзвітності іншим органам державної влади, у межах виключної компетенції Вищої ради правосуддя.

Член Вищої ради правосуддя у своїй діяльності є незалежним, керується Конституцією та законами України, і не може зазнавати незаконного впливу, тиску, вимог чи втручання будь-кого, включно з органами законодавчої влади або їх окремими структурними утвореннями.

Втручанням у діяльність члена Вищої ради правосуддя є вплив, що полягає у протиправній поведінці будь-яких осіб, яка створює реальні загрози його незалежності, перешкоди для сумлінного виконання обов’язків, з метою схилення до ухвалення незаконного чи необґрунтованого рішення, що є неприпустимим.

Участь у засіданнях Вищої ради правосуддя та голосування під час ухвалення рішень є однією з форм реалізації обов’язків члена Вищої ради правосуддя зокрема з питань формування суддівського корпусу.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» на час виконання повноважень члени Вищої ради правосуддя з числа суддів та прокурорів відряджаються до Вищої ради правосуддя із збереженням за ними посад, які вони обіймали на момент обрання (призначення) членами Вищої ради правосуддя. Член Вищої ради правосуддя у своїй діяльності є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.

Члени Вищої ради правосуддя відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» здійснюють свої повноваження на постійній основі.

Водночас частиною другою статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» установлено, що суддя не може бути підданий приводу чи примусово доставлений до будь-якого органу чи установи, крім суду.

Незалежно від того, чи обраний член Вищої ради правосуддя зі складу суддівського корпусу або поза його межами, він виконує свої повноваження як представник незалежного органу суддівського врядування.

Щодо всіх членів Вищої ради правосуддя повинні дотримуватися належні гарантії незалежності, які відповідають їхній ролі у забезпеченні незалежності правосуддя, включно з гарантіями, аналогічні тим, що встановлені для суддів.

Такий статус означає, що члени Вищої ради правосуддя не можуть бути піддані політичному або будь-якому іншому тиску, включно із забороною виклику або запрошення їх на засідання тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України, особливо для надання роз’яснень, коментарів чи інших пояснень щодо здійснюваних ними повноважень.

Запрошення / виклики членів Вищої ради правосуддя, які не мають характеру добровільних, є несумісними з конституційним принципом поділу влади та створюють ризик втручання в незалежність судової влади через її органи врядування. Така практика суперечить гарантіям незалежності судової влади, оскільки створює ризик політичного впливу на членів Вищої ради правосуддя та може блокувати або спрямовувати їхню діяльність. Тому захист від таких форм впливу є необхідною умовою належного функціонування Вищої ради правосуддя як незалежного конституційного органу.

Ураховуючи завдання та межі діяльності Тимчасової слідчої комісії, визначені Постановою № 4511-IX, будь-який примус членів Вищої ради правосуддя до участі в засіданнях ТСК є неприпустимим. Крім того, з питань, що стосуються предмета діяльності Вищої ради правосуддя та пов’язані з ухваленням рішень у межах її конституційних повноважень, члени Вищої ради правосуддя не можуть надати роз’яснення поза встановленими законом процедурами, оскільки це фактично становило б втручання у незалежність колегіального органу суддівського врядування.

Явка члена Вищої ради правосуддя на засідання ТСК під загрозою примусу формує небезпечне враження підконтрольності чи підзвітності судової влади законодавчій. Це прямо суперечить конституційній моделі стримувань і противаг, підриває авторитет судової влади як самостійної гілки влади та ставить під сумнів незалежність Вищої ради правосуддя як конституційного органу, уповноваженого забезпечувати незалежність суддів.

Саме тому захист від будь-яких форм примусового впливу з боку парламентських органів є невід’ємною умовою належного та незалежного функціонування Вищої ради правосуддя. Це також означає, що усі члени Вищої ради правосуддя, незалежно від суб’єкта їх призначення, зобов’язані утримуватися від дій, які можуть створити підстави для сумнівів у їхній незалежності або сформувати передумови для зовнішнього тиску на орган суддівського врядування.

Статтею 344 Кримінального кодексу України передбачено кримінальну відповідальність у разі вчинення незаконного впливу у будь-якій формі на Голову чи члена Вищої ради правосуддя, з метою перешкодити виконанню ними службових обов’язків.

Статтею 351² Кримінального кодексу України встановлено, що невиконання законних вимог Вищої ради правосуддя, її органу чи члена Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України чи члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, створення штучних перешкод у їх роботі – караються штрафом від ста до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційним наглядом на строк до трьох років, або обмеженням волі на той самий строк.

У Звіті Європейської Комісії щодо прогресу України в межах Пакета розширення Європейського Союзу 2025 року (Брюссель, 4 листопада 2025 року, swd (2025) 759 final) діяльності ТСК також приділено увагу, в контексті чого наголошено на важливості того, щоб парламентський нагляд не підривав довіру громадськості до інституцій через необґрунтовані публічні заяви та не перевищував обмежень, що випливають із принципу поділу влади.

Варто зауважити, що ТСК створена для здійснення парламентського контролю та збирання інформації в межах визначеного Постановою № 4511-IX предмета діяльності та не наділена повноваженнями: вимагати пояснень від членів Вищої ради правосуддя стосовно ухвалених ними рішень у межах конституційних повноважень; втручатися у діяльність членів Вищої ради правосуддя, давати оцінку законності чи доцільності таких рішень; викликати членів Вищої ради правосуддя для надання пояснень стосовно змісту або мотивів рішень, ухвалених у межах їхньої конституційної компетенції.

Зміст запрошень / викликів членам Вищої ради правосуддя свідчить про намагання TСК оцінювати та інтерпретувати діяльність конституційного колегіального органу державної влади, що є неприпустимим втручанням у діяльність Вищої ради правосуддя, оскільки Вища рада правосуддя вже ухвалила рішення за зверненням ВККСУ щодо дій ТСК.

Вища рада правосуддя розцінює примусовий виклик чотирьох членів Вищої ради правосуддя не як індивідуальне питання, що стосується окремих її членів, а як таке, що безпосередньо зачіпає діяльність і незалежність усього органу суддівського врядування. З огляду на зазначене ухвалення цього рішення Вищою радою правосуддя здійснюється з власної ініціативи, оскільки воно є необхідною реакцією на загрозу незалежності конституційного органу, покликаного забезпечувати гарантії незалежності судової влади в Україні.

Вища рада правосуддя звертає увагу, що виклик чотирьох її членів було здійснено на час проведення призначеного засідання Вищої ради правосуддя, під час якого розглядалися, зокрема, питання призначення суддів апеляційних судів. Крім того, одразу після завершення цього засідання було заплановано співбесіди з кандидатами на посаду Голови Державної судової адміністрації України, що також вимагало обов’язкової участі відповідних членів Вищої ради правосуддя. Ці питання мають вагоме значення для функціонування судової влади та пов’язані з виконанням міжнародних зобов’язань України. Важливим є й те, що ТСК вимагає надання пояснень щодо процедур, які наразі тривають і не є завершеними. Такий підхід створює реальний ризик впливу на їх остаточний результат і, відповідно, становить пряме втручання в дискреційні повноваження та інституційну незалежність Вищої ради правосуддя.

Члени Вищої ради правосуддя, незалежно від суб’єкта їх обрання чи призначення, здійснюють свої повноваження виключно на підставі Конституції та законів України і не перебувають у відносинах підзвітності або підпорядкованості органам, які їх обрали чи призначили. Сам факт призначення члена Вищої ради правосуддя певним органом державної влади не створює для нього обов’язку звітувати перед таким органом або надавати пояснення щодо діяльності, мотивів та обґрунтувань ухвалених Вищою радою правосуддя рішень чи участі у прийнятті рішень.

Будь-які спроби вимагати від члена Вищої ради правосуддя пояснень, викликати його для звіту чи ставити його діяльність у залежність від очікувань суб’єкта призначення є несумісними з конституційним принципом поділу влади, суперечать гарантованій Конституцією інституційній та персональній незалежності Вищої ради правосуддя, а також створюють недопустимий ризик впливу законодавчої або виконавчої влади на орган суддівського врядування.

Питання законності діяльності органів суддівського врядування, включно із процедурою добору суддів або реалізацією інших повноважень, може бути об’єктом оцінки виключно в межах конституційно визначеної компетенції судів. Лише судові органи мають повноваження остаточно встановлювати правомірність чи неправомірність дій відповідних інституцій.

Цей принцип прямо підтверджений у практиці Верховного Суду. Зокрема, у постанові від 20 листопада 2025 року у справі № 990/171/25 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про законність оскаржуваних у межах цієї справи конкурсних процедур на зайняття посад суддів апеляційних судів, які були проведені ВККСУ у повній відповідності до чинного законодавства. Це судове рішення додатково підкреслює важливість дотримання процесуальних меж та неприпустимість спроб поставити під сумнів дії незалежних державних органів поза межами судового контролю.

Ураховуючи характер запрошень ТСК та системність таких дій, Вища рада правосуддя встановила наявність об’єктивних ознак втручання у діяльність Вищої ради правосуддя.

З огляду на зазначене, Вища рада правосуддя вважає за необхідне поінформувати Президента України як гаранта дотримання Конституції України (стаття 102 Основного Закону України) про дії, що можуть свідчити про політичний вплив на судову систему та створюють загрозу незалежності судової влади та авторитету правосуддя в Україні.

Крім того, зважаючи на міжнародні зобов’язання України щодо забезпечення верховенства права та незалежності судової влади, які враховуються у межах моніторингових механізмів Ради Європи та процедури оцінки виконання критеріїв Європейського Союзу про втручання в діяльність членів Вищої ради правосуддя необхідно повідомити про це рішення Вищої ради правосуддя та ситуацію, що склалася у сфері забезпечення незалежності судової влади та авторитету правосуддя в Україні, Раду Європи та Європейську Комісію.

Також, існує необхідність поінформувати Європейську мережу рад правосуддя, виходячи з її статутних засад, які передбачають обмін інформацією про загрози незалежності судових рад у країнах–членах та забезпечення їх інституційної підтримки. Європейська мережа рад правосуддя є професійним міжнародним партнером, який відстежує дотримання стандартів незалежності суддів у країнах-членах, тому звернення до неї дає можливість отримати міжнародну підтримку та фахову реакцію на ситуацію, що виникла.

Вища рада правосуддя, керуючись статтями 6, 8, 19, 131 Конституції України, статтями 1, 3, 34, 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя

вирішила:

1. Визнати, що дії Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування можливих фактів корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень у правоохоронних органах, судах та органах судової влади є втручанням у діяльність Вищої ради правосуддя та створюють загрозу незалежності та авторитету правосуддя.
2. Повідомити Офіс Генерального прокурора про факти втручання в діяльність Вищої ради правосуддя з метою вирішення питання відповідно до закону.
3. Направити копію цього рішення до Верховної Ради України, Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування можливих фактів корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень у правоохоронних органах, судах та органах судової влади та Офісу Генерального прокурора.
4. Доручити Голові Вищої ради правосуддя Усику Г.І. поінформувати Президента України, Раду Європи, Європейську Комісію, Європейську мережу рад правосуддя про це рішення Вищої ради правосуддя та ситуацію, що склалася у сфері забезпечення незалежності судової влади та авторитету правосуддя в Україні.

Голова Вищої ради правосуддя                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    Григорій УСИК