Акт ВРП

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Ковбій О.В., членів Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлакова С.Ю., Мельника О.П. розглянувши висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Ільницького О.В. за результатами попередньої перевірки дисциплінарних скарг Абрамовича Олексія Володимировича стосовно судді Хаджибейського районного суду міста Одеси Сегеди Олени Михайлівни, суддів Луганського апеляційного суду Лозко Юлії Петрівна, Карташова Олександра Юрійовича, Назарової Марини Вікторівни (відряджені до Одеського апеляційного суду), в частині стосовно судді Верховного Суду Ступак Ольги В’ячеславівни,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 16 лютого 2023 року за вхідним № А-314/4/7-23, 15 травня 2023 року за вхідним № А-314/22/7-23 та 31 травня 2023 року за вхідним № А-314/26/7-23 надійшли дисциплінарні скарги Абрамовича Олексія Володимировича стосовно рішень і дій судді Малиновського (нині – Хаджибейського) районного суду міста Одеси Сегеди Олени Михайлівни, суддів Луганського апеляційного суду Лозко Юлії Петрівна, Карташова Олександра Юрійовича, Назарової Марини Вікторівни (відряджені до Одеського апеляційного суду), суддів Верховного Суду Ступак Ольги В’ячеславівни, Олійник Алли Сергіївни, Яремка Василя Васильовича щодо наявності у них складу дисциплінарного проступку під час розгляду, апеляційного та касаційного перегляду справи № 521/3954/22.

Стислий зміст дисциплінарної скарги

1. У дисциплінарних скаргах Скаржник зазначає спільні ідентичні аргументи, що під час розгляду справи № 521/3954/22 за ОСОБА1 позовом до Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (міста Одеса) Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади у зв’язку із незабезпеченням виконання судового рішення, судді допустили умисне безпідставне відхилення аргументів сторони позивача щодо невиконання рішення суду Нерубайською сільською радою у виконавчому провадженні № 60652654, що призвело до постановлення незаконних та необґрунтованих рішень.
2. У зв’язку з викладеним, Абрамович О.В. просить притягнути до дисциплінарної відповідальності суддю Малиновського (нині – Хаджибейського) районного суду міста Одеси Сегеду О.М., суддів Одеського апеляційного суду Лозко Ю.П., Карташова О.Ю., Назарову М.В., суддів Верховного Суду Ступак О.В, Олійник А.С., Яремка В.В., оскільки вважає, що у її діях наявні ознаки дисциплінарних проступків, передбачених частиною першою статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Процедура розгляду дисциплінарної скарги

3. Законами України від 09 серпня 2023 року № 3304-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів» (набрав чинності 17 вересня 2023 року) та від 06 вересня 2023 року № 3378-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» (набрав чинності 19 жовтня 2023 року) внесено зміни до глави 4 «Дисциплінарне провадження» розділу II «Особлива частина» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у частині строків та порядку здійснення дисциплінарного провадження.

Зокрема, запроваджено інститут дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, до повноважень яких віднесено здійснення попередньої перевірки дисциплінарних скарг та підготовки дисциплінарних справ до розгляду Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя.

4. Пунктом 23⁶ Розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» установлено, що днем початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя є день опублікування Вищою радою правосуддя повідомлення про початок роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя у газеті «Голос України».
5. Рішенням Вищої ради правосуддя від 10 грудня 2024 року № 3582/0/15-24 днем початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя визначено 23 грудня 2024 року. Відповідне оголошення розміщено в газеті «Голос України» від 21 грудня 2024 року № 194 (246).
6. На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами Вищої ради правосуддя від 24 грудня 2024 року дисциплінарні скарги, об’єднані за правилами автоматизованого розподілу справ, який діє у Вищій раді правосуддя, передані дисциплінарному інспектору Вищої ради правосуддя Ільницькому О.В. для проведення попередньої перевірки. (далі – дисциплінарний інспектор).
7. Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя – доповідач) вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону, за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги – протягом тридцяти днів з дня отримання такої скарги готує матеріали з пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи.
8. До Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 08 грудня 2025 року (вх. № 6056/0/24-25) надійшов висновок дисциплінарного інспектора Ільницького О.В. за результатами попередньої перевірки дисциплінарних скарг Абрамовича О.В. стосовно судді Хаджибейського районного суду міста Одеси Сегеди О.М., суддів Луганського апеляційного суду Лозко Ю.П., Карташова О.Ю., Назарової М.В. (відряджені до Одеського апеляційного суду), в частині стосовно судді Верховного Суду Ступак О.В., з пропозицією відмовити у відкритті дисциплінарної справи.
9. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя під час розгляду 17 грудня 2025 року задовільнила заяву про самовідвід члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. від розгляду вказаного висновку.

Обставини, встановлені за результатом розгляду висновку дисциплінарного інспектора та долучених до нього матеріалів

Відомості про суддів:

10. Сегеда Олена Михайлівна призначена на посаду судді Малиновського районного суду міста Одеси строком на п’ять років Указом Президента України від 22 січня 2010 року № 59/2010 (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/59/2010#Text). Постановою Верховної Ради України від 21 травня 2015 року № 479-VIII обрана на цю саму посаду безстроково (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/479-19#Text).

Законом України від 26 лютого 2025 року № 4273-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих судів» найменування Малиновського районного суду міста Одеси змінено на Хаджибейський районний суд міста Одеси.

За підпунктом 3 пункту 3-1 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про судоустрій і статус суддів» у відповідній редакції зміна найменування місцевого загального суду не призвела до його реорганізації чи ліквідації або утворення нового суду.

11. Лозко Юлія Петрівна призначена на посаду судді Жовтневого районного суду міста Луганська строком на п’ять років Указом Президента України від 06 травня 2006 року № 350/2006 (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/350/2006#Text). Постановою Верховної Ради України від 19 травня 2011 року № 3398-VI обрана на цю саму посаду безстроково (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3398-17#Text). Постановою Верховної Ради України від 07 липня 2011 року № 3622-VI обрана на посаду судді Апеляційного суду Луганської області (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3622-17#Text). Рішенням Вищої ради правосуддя від 11 грудня 2018 року № 3807/0/15-15 переведена на посаду судді Луганського апеляційного суду (https://hcj.gov.ua/doc/doc/20200). Рішенням Голови Верховного Суду від 31 серпня 2022 року № 419/0/149-22 відряджена до Одеського апеляційного суду для здійснення правосуддя з 05 вересня 2022 року (https://hcj.gov.ua/_files/node6087/419_0_149-22__31.08.2022.pdf).
12. Карташов Олександр Юрійович призначений на посаду судді Брянківського міського суду Луганської області строком на п’ять років Указом Президента України від 04 вересня 1995 року № 816/95 (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/816/95#Text). Постановою Верховної Ради України від 13 липня 2000 року № 1895-III обраний на цю саму посаду безстроково (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1895-14#Text). Постановою Верховної Ради України від 07 лютого 2002 року № 3060-III обраний на посаду судді Апеляційного суду Луганської області (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3060-14#Text). Указом Президента України від 28 вересня 2018 року № 297/2018 переведений на посаду судді Луганського апеляційного суду (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/297/2018#Text). Рішенням Голови Верховного Суду від 31 серпня 2022 року № 417/0/149-22 відряджений до Одеського апеляційного суду для здійснення правосуддя з 05 вересня 2022 року (https://hcj.gov.ua/_files/node6087/417_0_149-22__31.08.2022.pdf).
13. Назарова Марина Вікторівна призначена на посаду судді Антрацитівського міського суду Луганської області строком на п’ять років Указом Президента України від 04 серпня 2003 року № 802/2003 (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/802/2003#Text). Указом Президента України від 23 березня 2004 року № 358/2004 переведена на посаду судді Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/358/2004#Text). Постановою Верховної Ради України від 15 січня 2009 року № 887-VI обрана на цю саму посаду безстроково (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/887-17#Text). Постановою Верховної Ради України від 06 жовтня 2011 року № 3836-VI обрана посаду судді Апеляційного суду Луганської області (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3836-17#Text). Указом Президента України від 28 вересня 2018 року № 297/2018 переведена на посаду судді Луганського апеляційного суду (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/297/2018#Text). Рішенням Голови Верховного Суду від 31 серпня 2022 року № 421/0/149-22 відряджений до Одеського апеляційного суду для здійснення правосуддя з 05 вересня 2022 року (https://hcj.gov.ua/_files/node6087/421_0_149-22__31.08.2022.pdf).
14. Ступак Ольга В’ячеславівна призначена на посаду судді Деснянського районного суду міста Києва строком на п’ять років Указом Президента України від 13 серпня 2002 року № 712/2002 (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/712/2002#Text). Постановою Верховної Ради України від 18 вересня 2008 року № 528-VI обрана на цю саму посаду безстроково (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/528-17#Text). Постановою Верховної Ради України від 19 травня 2011 року № 3399-VI обрана на посаду судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3399-17#Text). Указом Президента України від 10 листопада 2017 року № 357/2017 призначена на посаду судді Верховного Суду у Касаційний цивільний суд (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/357/2017#Text).
15. Яремко Василь Васильович звільнений з посади судді Верховного Суду у зв’язку з поданням заяви про відставку рішенням Вищої ради правосуддя від 17 жовтня 2023 року № 981/0/15-23 (https://hcj.gov.ua/doc/doc/41031).
16. Олійник Алла Сергіївна звільнена з посади судді Верховного Суду у зв’язку з поданням заяви про відставку рішенням Вищої ради правосуддя від 24 вересня 2024 року № 2782/0/15-24 (https://hcj.gov.ua/doc/doc/47436).

Відомості про хід розгляду справи:

17. Ухвалою судді Малиновського районного суду міста Одеси Сегеди О.М. від 28 лютого 2022 року було відкрито провадження було відкрито провадження за позовом ОСОБА1 до Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (міста Одеса) Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади у зв’язку зі незабезпеченням примусового виконання рішення суду божником у справі № 420/5228/18 (виконавче провадження № 60652654) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/103602151).
18. На підставі статті 93 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) ухвалою від 29 серпня 2022 року суд задовільнив клопотання позивача та зобов’язав Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса) надати відповіді на поставлені позивачем питання у позовній заяві не пізніше як за п’ять днів до наступного засідання або повідомити про наявність підстав, передбачених частиною шостою статті 93 ЦПК України, за яких учасник справи має право відмовитися він надання відповіді на поставлені перед ним іншим учасником справи питання (https://reyestr.court.gov.ua/Review/105938548).
19. Рішенням від 13 грудня 2022 року суд відмовив у задоволенні позову, оскільки вважав, що вимоги є необґрунтованими та недоведеними з огляду на те, що позивач не надав суду доказів повторного звернення до виконавчої служби із заявою про виконання рішення суду разом з виконавчим листом, після винесення державним виконавцем 27 лютого 2020 року постанови про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 та статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у зв’язку з виконанням рішення; позивач не довів наявність підстав для відшкодування шкоди у зв`язку з тривалим невиконанням рішення суду, оскільки в матеріалах справи відсутні докази неправомірності дій державного виконавця щодо невиконання вказаного вище рішення суду, а тому посилання позивача на моральні страждання, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи (https://reyestr.court.gov.ua/Review/107936719).
20. За результатами апеляційного перегляду, постановою колегії суддів Одеського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА1 було залишено без задоволення, а рішення суду – без змін, оскільки погодився з правильністю встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи та висновками, на їхній підставі (https://reyestr.court.gov.ua/Review/110601263).
21. Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2023 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі № 521/3954/22 у зв’язку з малозначністю позовних вимог, а отже, відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (https://reyestr.court.gov.ua/Review/110999261).
22. Ухвалою від 02 грудня 2025 року № 4219/0/18-25 дисциплінарний інспектор залишив без розгляду дисциплінарну скаргу в частині стосовно суддів Верховного Суду Яремка В.В. та Олійник А.С. на підставі пункту 5 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (https://hcj.gov.ua/doc/doc/5606676).
23. Підстав, визначених статтею 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», які б давали підстави для висновку про залишення без розгляду та повернення дисциплінарних скарг Скаржнику, під час попередньої перевірки матеріалів не встановлено.

Висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

24. Згідно з частинами першою, другою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Розуміння змісту права на справедливий суд згідно з частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) передбачає справедливий і публічний розгляд справи кожної особи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо її прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти неї кримінального обвинувачення.

Відповідно частина перша статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розкриває право на справедливий суд в Україні як гарантію кожному захисту його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Пунктом 1 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддя зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

25. Досліджуючи питання застосування процесуальних норм судом, слід звернути увагу, що Європейський суд з прав людини зазначив, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (пункт 143 рішення у справі «Олександр Волков проти України» (від 09 січня 2013 року, заява № 21722/11), пункт 47 рішення у справі «Дія 97 проти України» (від 21 жовтня 2010 року, заява № 19164/04)).
26. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов’язків суб’єктів цивільної процесуальних правовідносин та їх гарантій.

До ознак, що характеризують правосуддя, відноситься, у тому числі, здійснення правосуддя тільки у передбаченому законом порядку (процесуальна форма). При цьому під правосуддям необхідно розуміти не лише діяльність суду щодо вирішення спору про право, але й обов’язкове дотримання процесуальної форми, в якій не просто передбачені порядок і послідовність вчинення процесуальних дій, а й відображено вимоги справедливих (належних) судових процедур.

При цьому, по-перше, цивільна процесуальна форма, завжди обов’язково має нормативний і системний характер. По-друге, вона, по суті, передбачає «алгоритм» поведінки кожного суб’єкта при розгляді та вирішенні цивільної справи (у тому числі і суду). По-третє, становить гарантію дотримання законності, оскільки її недодержання призводить до різних негативних наслідків.

27. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

28. Встановлюючи обставини справи суд проводить оцінку доказів на підставі статті 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

29. У контексті наведених стандартів суд користується значною мірою широкого розсуду під час встановлення обставин справи та застосування норм права до їхнього вирішення. А підставою дисциплінарної відповідальності є встановлені ознаки складів дисциплінарних проступків, визначених частиною першою статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
30. Відповідно до повноважень, визначених статтею 131 Конституції України та статтею 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя не наділена повноваженнями оцінювати судове рішення та надавати оцінку його змісту. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних чи касаційних процедур.

Дисциплінарне провадження не повинне передбачати жодних оцінок судових рішень, оскільки такі рішення підлягають апеляційному перегляду, а також повинні існувати фільтри для розгляду безпідставних по суті скарг (пункт 7.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року у справі № 1-304/2019 (7155/19)).

Жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону (пункт 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року).

Орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, не вповноважений перевіряти законність судового рішення, а зобов’язаний перевірити дії судді під час ухвалення такого рішення в частині наявності порушень, які є підставою для застосування дисциплінарної відповідальності (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі № 11-132сап21).

Частиною четвертою статті 126 Конституції України серед гарантій незалежності суддів визначається, що суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

Притягнення до дисциплінарної відповідальності у зв’язку з винесенням судового рішення має розглядатися як винятковий захід і підлягати обмежувальному тлумаченню з урахуванням принципу незалежності суддів (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ющишин проти Польщі», заява № 35599/20, від 6 жовтня 2022 року, пункт 276).

Дисциплінарне провадження щодо судді має здійснюватися з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, відповідно до якого дисциплінарне провадження не може бути спрямоване на оцінку судових рішень суддів, які можуть піддаватися критиці лише шляхом оскарження відповідно до закону.

У контексті наведених гарантій Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя, які здійснюють дисциплінарні провадження щодо суддів, не наділені повноваженнями встановлювати або оцінювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, а також перевіряти законність та обґрунтованість судових рішень. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних чи касаційних процедур. Дисциплінарна відповідальність суддів не повинна поширюватися на зміст їх рішень.

31. В частині оцінки вмотивованості, слід звертати увагу на те, під вмотивованістю слід розуміти вимогу до суду наводити письмово у рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою висновку суду. Це також пояснення суду, чому він ухвалив (постановив) саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.

ЄСПЛ з цього питання виробив практику пошуку відповідного балансу. Так, у низці його рішень міститься вказівка на те, що вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов’язок суду детально відповідати на кожен аргумент заявника; стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінювання, що є предметом регулювання, насамперед, національного законодавства та оцінювання національними судами (рішення № 37801/97 у справі «Суомінеен проти Фінляндії»).

У справі «Салов проти України» (заява № 65518/01 від 6 вересня 2005 року, пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно зі статтею 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99 від 27 вересня 2001 року, пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що пункт 1 статті 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов’язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 року; пункт 29).

У іншому рішенні, в справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року.

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими. У судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто вмотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень (пункти 32–41), з-поміж іншого, звертається увага, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов’язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов’язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов’язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»).

Баланс між вмотивованістю судового рішення як гарантією реалізації принципу верховенства права та часом, витраченим на пошук відповідей на всі, без винятку, аргументи сторін, досягається шляхом: виключення необхідності надавати відповіді абсолютно на всі доводи учасників справи; мотивування судового рішення з урахуванням судової інстанції, на розгляді якої перебуває справа: відсутність, за загальним правилом, потреби повторного повного оцінювання судами першої та/чи апеляційної та/або касаційної інстанцій аргументів учасників справи, якщо таким була надана належна правова оцінка та відповідь судами попередніх інстанцій.

Велика Палата Верховного Суду вказує, що для того, щоб судове рішення вважалося належно вмотивованим, недостатньо просто процитувати закон та перерахувати докази, надані сторонами. Важливо навести ті висновки, яких дійшов суд за результатами оцінки доказів, та знайти настільки вагомі й одночасно зрозумілі аргументи на користь прийнятого рішення, щоб вони переконали в законності й справедливості вирішення спору навіть ту сторону, яка в цьому спорі програла (постанова від 16 листопада 2023 року у справі № 11-228сап21).

32. Отож, законодавець в межах гарантій незалежності судової гілки влади під час здійснення правосуддя чітко відділяє оцінку наведених мотивів в межах процесуальних повноважень суду, що свідчить про забезпечення судом права особи на справедливий судовий розгляді та свідчить про рівне ставлення до правових позицій учасників, від втручання у сферу суддівського розсуду щодо оцінки доказів, встановлення обставин, характеру спірних правовідносин та застосування законодавства.
33. З огляду на викладене, не вдаючись до оцінки змісту судових рішення у справі № 521/3954/22, з їхнього змісту вбачається, що вони містять виклад фактичних мотивів, із яких виходили суди при їх постановленні, із посиланням на відповідні норми закону, що відповідає формальним вимогам щодо змісту згідно зі статтею 265, 382 ЦПК України, а тлумачення суддями фактів та положень закону не є очевидно неправильним чи свавільним.
34. У частині оцінки ухвали Верховного Суду додатково до зроблених висновків слід наголосити, що вона стосувалася не розгляду справи по суті, в вирішення питання прийнятності касаційної скарги в порядку забезпечення доступу до суду.
35. Верховний Суд, який є найвищим судом у системі судоустрою України згідно з частиною третьою статті 125 Конституції України, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Саме тому, змінами від 2016 року реформовано підхід щодо реалізації особою права на касаційне оскарження «у визначених законом випадках» (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України). Умови реалізації права на касаційне оскарження визначені статтею 389 ЦПК України в частині як визначення рішень та категорій справ, щодо яких можливе оскарження, так і обставин, які дозволяють здійснювати касаційний перегляд.

36. Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене (пункти 1 та 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп).

У зв᾽язку з цими гарантіями, формальна відмова у доступі до правосуддя є грубим порушенням конституційних прав особи на судовий захист і не може використовуватися судами без належної ретельної перевірки наявності нормативних та фактичних підстав, які перешкоджають зверненню особи до суду та їх розгляду. А суддя несе персональну професійну відповідальність та повинен її усвідомлювати за забезпечення прав особи, у порядку здійснення правосуддя.

Відповідні процесуальні норми визначають нормативний порядок реалізації суддею повноважень, які полягають у оперативній та повній перевірці звернення особи до суду на предмет його прийнятності для застосування судового захисту.

Разом із тим це право не є абсолютним. Воно може бути піддане законним обмеженням, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. При цьому, гарантуючи сторонам це право, пункт перший статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (рішення ЄСПЛ у справах «Ейрі проти Ірландії» від 9 жовтня 1979 року, пункт 26; «З. та інші проти Об’єднаного Королівства», заява № 29392/95, пункт 93).

Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (рішення ЄСПЛ у справах «Мушта проти України», заява № 8863/06, пункт 37; «Креуз проти Польщі», заява № 28249/95, пункт 53; «Голдер проти Об’єднаного Королівства», заява № 4451/70, пункт 38, «Станєв проти Болгарії», заява № 36760/06, пункти 229-230).

Крім того, у пункті 38 рішення у справі «Голдер проти Об’єднаного Королівства» (заява № 4451/70) ЄСПЛ зазначив, що оскільки Конвенція не містить визначення обмеження права на суд у вузькому сенсі цього слова, мовчазно допускається можливість обмеження цього права, але таким чином, щоб не зачіпало його основного змісту.

37. Водночас, місце вищої судової інстанції у апараті держави, порядок формування її складу і гарантії подальшої діяльності при здійсненні правосуддя, згідно із загальновизнаною практикою є такими, що дозволяють вищим судам з високим ступенем авторитетності здійснювати тлумачення і визначення застосування норм законодавства в рамках національної правової системи, особливо що стосується процесуальних механізмів здійснення правосуддя.

ЄСПЛ оцінюючи звернення осіб з приводу ймовірнісних помилок у правозастосуванні вищими судовими інстанціями України, відмовлявся у предметному дослідженні чи належним чином застосовувались відповідні норми національним судом, оскільки такі, на його думку, є більш компетентними тлумачити норми національного процесуального законодавства (пункт 37 Рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року (заяви №№ 17160/06, 35548/06)), погоджуючись, навіть, у виняткових випадках з обґрунтованим виходом вищими судовими інстанціями за межі повноважень та ухваленням рішення, яке не було чітко визначене законом (пункт 27 Рішення у справі «Сокуренко та Стригун проти України» від 20 липня 2006 року (заяви №№ 29458/04, 29465/04, Рішення у справі «Хуліо Воу Жиберт та Ель Хогар і ля Мода проти Іспанії» від 13 травня 2003 р. (заява № 14929/02)).

Однак в цих випадках, обов’язковому дотриманню підлягає застосування процесуальних повноважень вищими судовими інстанціями з позицій передбачуваності (прогнозованості) з точки зору учасників справи (пункт 41 Рішення у справі «Мушта проти України» від 18 листопада 2010 року (заява № 8863/06), пункт 26 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року (заява № 23436/03)).

38. Дослідження змісту ухвали Верховного Суду від 18 травня 2023 року вказує на те, що такий стандарт був забезпечений, оскільки рішення ґрунтувалося на чинному нормативно-правовому регулюванні та відповідало встановленій практиці, містило відомості про проведену оцінку судом касаційної інстанції практики застосування законодавства з питань прийнятності касаційної скарги за об’єктивним критерієм, а також наявності обставин, визначених частинами другою, третьою статті 389 ЦПК України, відповідало загальному порядку використання дискреційних повноважень Верховного Суду в частині застосування оціночних понять, що розкривають зміст «процесуальних фільтрів».
39. Натомість наведені Скаржником припущення у дисциплінарних скаргах про порушення засновуються на його власному уявленні про рівень достатності чи недостатності вмотивованості судових рішень, законності здійснення судової діяльності судом з огляду на негативний результат вирішення його процесуальних звернень.
40. Скарга не містить доводів про те, що в основі констатованих, на думку Скаржника, порушень лежать інші суттєві процедурні помилки чи недоліки, які б ставили під серйозний сумнів результати провадження або що їх було спричинено стосовно Скаржника рішенням, котрі й надалі зумовлюють негативні наслідки для нього, його прав, свобод чи інтересів, зумовлюють істотне (грубе) порушення, яке стосується тих вимог процесуального закону, які є вагомими для забезпечення правосуддя та які не викликають складності у їх застосуванні з умислу або внаслідок недбалості, що у судовій дисциплінарній практиці тлумачиться як істотне порушення норм процесуального права та може бути кваліфіковане як проступки за пунктами 1, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (пункти 141-144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2025 року у справі № 990SCGC/22/24 (провадження № 11-246сап24), пункти 5.10-5.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2025 року у справі № 990SCGC/1/25 (провадження № 11-24сап25), пункти 5.12, 5.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2025 року у справі № 990SCGC/25/24 (провадження № 11-263сап24)).
41. Згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду аналіз суб’єктивних та об’єктивних ознак дисциплінарного правопорушення дає підстави визначити дисциплінарний проступок судді як винне, протиправне порушення професійних обов’язків або загальновизнаних морально-етичних вимог, які ставляться до судді, що призвело чи могло призвести до негативних наслідків.

Об’єктивна сторона дисциплінарного проступку передбачає наявність умислу в діях судді, свідомого порушення ним встановлених законом вимог та настання / можливість настання негативних наслідків.

Кваліфікація діяння – це точна правова оцінка конкретного діяння, яка полягає у встановленні точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками, визначеними законом. Юридичною підставою кваліфікації діяння є його склад. Наслідки вчинення певних дій у кожному конкретному випадку мають бути встановлені й поставлені у вину суб’єктові дисциплінарного правопорушення, якщо між його діянням і наслідками існує причинний зв’язок. Настання описаних у законі наслідків є свідченням того, що вони виконують роль обставин, які надають проступку кваліфікованого виду (пункти 80-82 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі № 990SCGC/12/24).

42. Незважаючи на те, що Скаржником наводяться певні, на його думку, відомості і факти про окремі процесуальні порушення суддів, такі перебувають у тісному взаємозв’язку із прийнятими рішеннями у процесі розгляду справи з позицій результату відповідного судового розгляду. А тому, подана скарга фактично за своїм змістом містить незгоду з актами судового розгляду по суті щодо оскарження яких використані надані процесуальним законодавством можливості та допущені помилки були б усунуті під час перегляду. Таким чином, аргументи скарг зводиться до заперечення законності та обґрунтованості таких рішень, оцінка чого виходить поза межі компетенції дисциплінарного органу в рамках дисциплінарної процедури.
43. Одним із основних принципів належного застосування дисциплінарної відповідальності суддів є те, що (f) легітимне здійснення суддею своїх прав не повинно бути підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Підстави для дисциплінарної відповідальності суддів повинні стосуватися поведінки судді, яка суперечить одній із основних цінностей, закріплених у Конвенції: незалежності, безсторонності, доброчесності, цілісності, рівності, недискримінації, компетентності та сумлінності (пункти 10, 13, 28 Висновку № 27 (2024) КРЄС).

Водночас, у цьому самому Висновку № 27 (2024) звертається увага, що дисциплінарна відповідальність є засобом забезпечення дотримання суддями своїх обов’язків. Тим самим вона сприяє підтримці суспільної довіри до здійснення правосуддя (пункт 10). Рішення судді, включаючи тлумачення закону, оцінку фактів або зважування доказів та/або відступ від усталеної судової практики, не повинно призводити до дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злого умислу, умисного невиконання обов’язків або серйозних проступків (пункт 28). Безпідставні скарги, або скарги, які стосуються виключно рішення або поведінки судді під час розгляду справи (тобто, щодо помилок в судовому рішенні, процесуальному, матеріальному праві), повинні відхилятися як неприйнятні та розглядатися в найкоротші строки (пункт 32).

У пункті 5 Резолюції Європейської асоціації суддів стосовно ситуації в Україні в сфері дисциплінарної відповідальності суддів (Тронхейм 27 вересня 2007 року) наголошено, що відповідна дисциплінарна справа щодо судді може бути відкрита тільки у випадках, коли мала місце не гідна звання судді поведінка і її наслідки є такими серйозними і жахливими, що потребують накладання дисциплінарних стягнень.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у відкритті дисциплінарної скарги може бути відмовлено, якщо суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням. Рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи ухвалюється Дисциплінарною палатою (частина друга статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

44. Розглянувши висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Ільницького О.В. за результатами попередньої перевірки дисциплінарних скарги Абрамовича О.В., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що доводи дисциплінарної скарги загалом зводяться до незгоди із ухваленим суддею рішенням.
45. З огляду на зазначене, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті дисциплінарної справи за скаргами Абрамовича О.В., стосовно судді Хаджибейського районного суду міста Одеси Сегеди Олени Михайлівни, суддів Луганського апеляційного суду Лозко Юлії Петрівна, Карташова Олександра Юрійовича, Назарової Марини Вікторівни (відряджені до Одеського апеляційного суду), в частині стосовно судді Верховного Суду Ступак Ольги В’ячеславівни.

Керуючись статтею 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктом 13.13 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя,

ухвалила:

відмовити у відкритті дисциплінарної справи за скаргами Абрамовича Олексія Володимировича стосовно судді Хаджибейського районного суду міста Одеси Сегеди Олени Михайлівни, суддів Луганського апеляційного суду Лозко Юлії Петрівна, Карташова Олександра Юрійовича, Назарової Марини Вікторівни (відряджені до Одеського апеляційного суду), в частині стосовно судді Верховного Суду Ступак Ольги.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий на засіданні

Другої Дисциплінарної палати Вищої

ради правосуддя

Члени Другої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя