Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Маселка Р.А., членів Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлакова С.Ю., Мельника О.П., розглянувши висновок Дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Остапенко Т.В. разом із дисциплінарною скаргою та матеріалами, що зібрані під час попередньої перевірки дисциплінарної скарги Управління Служби безпеки України в Житомирській області стосовно судді Корольовського районного суду міста Житомира Шалоти Костянтина Валерійовича,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 16 лютого 2022 року (вх. № 80/0/13-22) надійшла дисциплінарна скарга Управління Служби безпеки України в Житомирській області за підписом начальника управління Сергія Лисака стосовно судді Корольовського районного суду міста Житомира Шалоти К.В. щодо дій під час розгляду клопотання слідчого про надання дозволу на проведення обшуку (справа № 296/156/22).
На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами Вищої ради правосуддя від 9 січня 2025 року дисциплінарну скаргу Управління Служби безпеки України в Житомирській області передано дисциплінарному інспектору Остапенко Т.А. для проведення попередньої перевірки.
У дисциплінарній скарзі скаржник зазначає, що суддя Шалота К.В. заявив самовідвід від розгляду клопотання старшого слідчого в ОВС слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Житомирській області (далі – УСБ України в Житомирській області) про надання дозволу на обшук у кримінальному провадженні №____ від 4 січня 2021 року та з порушенням приписів статті 81 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) постановив відповідну ухвалу.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 16 липня 2025 року відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Корольовського районного суду міста Житомира Шалоти К.В. з підстав можливої наявності в його діях ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме умисного або внаслідок недбалості порушення правил щодо відводу (самовідводу).
За результатами підготовки дисциплінарної справи до розгляду дисциплінарний інспектор Остапенко Т.А. склала висновок з пропозицією притягнути суддю Корольовського районного суду міста Житомира Шалоту К.В. до дисциплінарної відповідальності з накладенням на нього дисциплінарного стягнення у виді попередження.
Про засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 10 грудня 2025 року суддю Шалоту К.В. та скаржника повідомлено своєчасно і належним чином, у порядку та строки, що встановлені Законом України «Про Вищу раду правосуддя».
У засіданні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя взяли участь суддя Шалота К.В. та його представник Сиромятніков Е.О. в режимі відеоконференції.
Представник скаржника у засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя не з’явився.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не підтримала пропозицію дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Остапенко Т.А. про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Корольовського районного суду міста Житомира Шалоти К.В. та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді попередження.
Член Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мельник О.П. у засіданні 10 грудня 2025 року вніс пропозицію щодо відмови у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Шалоти К.В. та припинення стосовно нього дисциплінарного провадження.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, дослідивши матеріали дисциплінарної справи, заслухавши дисциплінарного інспектора – доповідача Остапенко Т.А., суддю Шалоту К.В., представника судді – Сиромятнікова Е.О. дійшла висновку про наявність підстав для відмови у притягненні судді Корольовського районного суду міста Житомира Шалоти К.В. до дисциплінарної відповідальності та припинення дисциплінарного провадження з огляду на таке.
Обставини, установлені під час розгляду дисциплінарної справи
Шалота Костянтин Валерійович, Указом Президента України від 12 жовтня 2012 року № 597/2012 призначений на посаду судді Корольовського районного суду міста Житомира строком на п’ять років. Указом Президента України від 17 вересня 2019 року № 698/2019 призначений на посаду судді Корольовського районного суду міста Житомира.
11 січня 2022 року до Корольовського районного суду міста Житомира надійшло клопотання старшого слідчого в ОВС слідчого відділу УСБ України в Житомирській області, погоджене з прокурором Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону про надання дозволу на обшук у кримінальному провадженні № ____ від 4 січня 2021 року.
Слідчий суддя Корольовського районного суду міста Житомира Шалота К.В. ухвалою від 11 січня 2022 року задовольнив свій самовідвід від розгляду справи № 296/156/22.
Судове рішення мотивоване наявністю підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 75 КПК, що виключають участь слідчого судді Шалоти К.В. у розгляді справи №296/156/22 за клопотанням про надання дозволу на обшук у кримінальному провадженні № ____, зумовлених зверненням судді Шалоти К.В. до Генерального прокурора з приводу втручання в його діяльність з боку начальника Слідчого відділу УСБ України в Житомирській області та проведенням ТУ ДБР у місті Хмельницькому досудового розслідування за ознаками вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 376 КК України (втручання в діяльність судових органів).
Стислий зміст пояснень судді Шалоти К.В.
В своїх поясненнях (вх. №1302/0/6-23 від 8 грудня 2023 року) суддя Шалота К.В. повідомив про причини, які спонукали його заявити самовідвід від розгляду справи №296/156/22 за клопотанням про надання дозволу на обшук, навів обставини, які на його переконання, викликали сумнів у неупередженості слідчого судді та, згідно із пунктом 4 частини першої статті 75 КПК виключали його участь в кримінальному провадженні.
Окрім того, 26 листопада 2025 року направив додаткові пояснення (вх. № 3713/5/6-25), які підтримав у засіданні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 10 грудня 2025 року.
Суддя Шалота К.В. наголосив на безпідставності твердження скаржника щодо перешкоджання реалізації прав інших учасників судового процесу, оскільки навпаки його дії були спрямовані на усунення наявного конфлікту інтересів у процесуальний спосіб з метою забезпечення права учасників процесу на розгляд справи безстороннім судом.
Суддя вважає необґрунтованими доводи дисциплінарної скарги в частині стверджуваного порушення правил щодо відводу (самовідводу), оскільки скаржник помилково ототожнює питання порядку вирішення заявленого слідчому судді відводу та питання порядку вирішення заявленого слідчим суддею самовідводу.
Суддя Шалота К.В. звернув увагу на відсутність чіткого правого регулювання порядку вирішення питання самовідводу в КПК, що є вадою законодавчого регулювання (питання «якості закону») та неоднозначність судової практики.
Посилаючись на норми статей ЦПК України, ГПК України, КАС України, відповідно до яких самовідвід судді вирішує суд, що розглядає справу, та правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 8 червня 2022 року у справі №2-591/11, щодо застосування судом аналогії закону і аналогії права, стверджує, що питання про самовідвід слідчого судді має вирішуватись за аналогією права, оскільки правова природа самовідводу полягає у забезпеченні права на безсторонній та неупереджений розгляд справи шляхом самоусунення судді у разі наявності будь-яких обставин, що можуть завадити (перешкодити) об’єктивному та безсторонньому розгляду справи та поставити під сумнів ухвалене судом рішення.
За відсутності чіткого регулювання у кримінальному процесуальному законі порядку вирішення слідчим суддею питання самовідводу, а також єдиної судової практики з цього питання, суд має вирішувати це питання шляхом добросовісного тлумачення закону, що не може бути підставою для будь-якої відповідальності.
Суддя Шалота К.В. категорично заперечив наявність будь-якого злочинного наміру або грубої недбалості при вирішенні питання про самовідвід у справі №296/156/22 та зауважив, що звертаючись з даною скаргою до ВРП за надуманими причинами керівництво УСБ України в Житомирській області продовжує свою цілеспрямовану та систематичну діяльність направлену на здійснення позапроцесуального впливу та тиску з метою забезпечити ухвалення позитивних рішень на користь скаржника під загрозою можливого подальшого дисциплінарного та кримінального переслідування.
Зауважив про відсутність можливості неупереджено розглянути клопотання вказаного органу досудового розслідування в контексті дотримання суб’єктивного тесту на неупередженість. Тому, процесуальне рішення про самовідвід було єдиною можливою та правильною дією для забезпечення конвенційних стандартів розгляду справи незалежним та неупередженим судом. Будь-яке інше рішення створило б обґрунтовані сумніви в об’єктивності судового розгляду та підірвало б довіру до правосуддя.
Наголосив, що самостійно розглянув свій самовідвід у справі № 296/156/22, а не передав його для розгляду іншому судді. На переконання судді, вказані дії не узгоджуються з положенням КПК та відповідають закріпленим у частині першій статті 6 Конвенції стандартам процедурної справедливості, відповідальність за дотримання якої покладається на суддю.
Він також зазначив, що самовідвід судді – це обов’язок судді заявити про свою неможливість брати участь у розгляді справи через наявність передбачених законом обставин, які викликають сумнів у його неупередженості або об’єктивності. Такий обов’язок спрямований на забезпечення права на справедливий та неупереджений судовий розгляд, що є одним із фундаментальних демократичних принципів.
Суддя Шалота К.В. послався на різну судову практику вирішення самовідводу слідчими суддями в кримінальному провадженні як в Корольовському районному суді міста Житомира, так і в інших судах, внаслідок відсутності чіткого правого регулювання, що є вадою законодавчого регулювання (питання «якості закону»).
Суддя наголосив, що його дії 11 січня 2022 року ґрунтувалися на добросовісному тлумаченні норм КПК, принципах суддівської незалежності та, найголовніше, на меті забезпечення права на безсторонній суд (стаття 6 Європейської Конвенції). За відсутності чіткого законодавчого регулювання та стабільної загальновідомої судової практики він діяв відповідно до власного внутрішнього переконання, добросовісного тлумачення норм права та системного аналізу процесуального законодавства за аналогією.
У зв’язку із вказаним просив припинити дисциплінарне провадження.
Висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя за результатами розгляду дисциплінарної справи
Суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства (пункт 1 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до статті 15 Кодексу суддівської етики неупереджений розгляд справ є основним обов’язком судді. Суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством, у разі наявності упередженості щодо одного з учасників процесу, а також у випадку, якщо судді з його власних джерел стали відомі докази чи факти, які можуть вплинути на результат розгляду справи. Суддя не повинен зловживати правом на самовідвід. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у разі неможливості ухвалення ним об’єктивного рішення у справі.
Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що принципи незалежності і безсторонності суду тісно взаємопов’язані між собою. Водночас ЄСПЛ на практиці керується тим, що концепція, закладена у статті 6 Конвенції, вимагає, щоб суд у межах своїх повноважень був неупередженим, що зазвичай передбачає відсутність упередженості або суб’єктивного ставлення суду. Наявність безсторонності суду, на думку ЄСПЛ, може бути оцінена різноманітними способами, зокрема за суб’єктивним та об’єктивним критеріями (рішення у справах «П’єрсак проти Бельгії», §§ 28−32, «Мироненко і Мартиненко проти України», § 66).
Зокрема, за суб’єктивним критерієм оцінюється особисте переконання конкретного судді в цій справі, а об’єктивний критерій визначається шляхом з’ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого законного сумніву з цього приводу (рішення ЄСПЛ у справі «Де Куббер проти Бельгії», § 24). У світлі суб’єктивного критерію особиста упередженість судді має бути презумпцією доти, доки не з’являться докази на користь протилежного (рішення у справах «Гаусшильд проти Данії», § 47, «Ветштайн проти Швейцарії», § 42).
У контексті об’єктивного критерію слід визначати, чи існували переконливі факти, які могли б викликати сумніви щодо їхньої безсторонності. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об’єктивно обґрунтованими (рішення ЄСПЛ у справі «Білуха проти України», §§ 52−53).
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголошує, що метою інституту відводу (самовідводу) слідчого судді, суду є усунення сумнівів сторони провадження / стороннього спостерігача в безсторонності та незалежності суду як такого, що може гарантувати справедливий розгляд відповідної справи.
Обставини, які виключають участь слідчого судді, суду у розгляді справи, визначені у статті 75 КПК України, і за їх наявності суддя зобов’язаний заявити самовідвід (частина перша статті 80 КПК України), а якщо такі обставини відомі особам, які беруть участь у кримінальному провадженні, то вони заявляють відвід судді (частина друга статті 80 КПК України).
Водночас зазначені вище приписи кримінального процесуального законодавства не спрямовані на створення штучних підстав для самоусунення від розгляду певної справи чи створення у сторін кримінального провадження уявлення про відсутність такої безсторонності та неупередженості як у судді, у провадженні якого перебуває справа, так і суду загалом. У протилежному випадку, як наголошує ЄСПЛ, порушення вимог безсторонності суду негативно впливає на авторитет правосуддя, оскільки «правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти в громадськість» (рішення ЄСПЛ у справі «Білуха проти України», §§ 52−53).
Стаття 81 КПК України вказує на порядок вирішення питання про відвід судді, який відрізняється залежно від складу суду, який розглядає справу.
У разі заявлення відводу слідчому судді або судді, який здійснює судове провадження одноособово, його розглядає інший суддя цього ж суду, визначений у порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу. У разі заявлення відводу одному, кільком або всім суддям, які здійснюють судове провадження колегіально, його розглядає цей же склад суду (частина перша статті 81 КПК України).
Зі змісту статей 80, 81 КПК України вбачається, що під заявленням відводу потрібно розуміти подання суддею заяви про самовідвід або подання особами, які беруть участь у кримінальному провадженні, заяви про відвід. Отже, під час розгляду справи слідчим суддею чи суддею, який здійснює судове провадження одноособово, заява про відвід (самовідвід) слідчого судді або судді розглядається іншим суддею цього суду, визначеним у порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу.
Аналіз вказаних норм КПК України також дає підстави для висновку, що КПК України не передбачено самостійного розгляду слідчим суддею чи суддею, який здійснює судове провадження, питання про самовідвід одноособово. У разі подання заяви про самовідвід слідчим суддею або суддею, який здійснює провадження одноособово, розгляд його заяви про самовідвід здійснює інший суддя, визначений автоматизованою системою документообігу суду.
Отже, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя доходить висновку, що системне застосування вказаних норм визначає, що у кримінальному провадженні, яке розглядається слідчим суддею чи суддею, який здійснює судове провадження одноособово, відвід (самовідвід) слідчому судді або судді розглядається іншим суддею цього ж суду, визначеному у порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу, а отже і самовід судді Шалоти К.В. у кримінальному провадженні №____ мав би бути розглянутий іншим суддею цього суду.
ЄСПЛ у справі «Ревтюк проти Росії» (рішення від 9 січня 2018 року, заява № 31796/10, пункт 26) вказав, що процедура, за якої судді не вирішують, а тільки справляють враження, що вирішують заяву про відвід у відношенні до себе (самовідвід) несумісна з вимогою про безсторонність суду. А тому, важливе значення має як правильне визначення суб’єкта вирішення самовідводу, так і додержання положень частини третьої статті 81 КПК України, яка передбачає, що при розгляді відводу має бути вислухана особа, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думка осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті вмотивованою ухвалою слідчого судді, судді (суду). Заява про відвід, що розглядається судом колегіально, вирішується простою більшістю голосів.
З огляду на викладене, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя приходить до висновку, що суддя Шалота К.В. заявивши самовідвід, повинен був керуватися процесуальним законом, який достатньо зрозуміло, з урахуванням системного застосування норм КПК України визначає порядок вирішення цього питання. Суддя мав належну кваліфікацію, яка дозволяла йому правильно тлумачити норми статті 81 КПК та дійти розуміння, що самостійне вирішення самовідводу не відповідає вимогам кримінального процесуального закону, оскільки у цьому випадку такий самовідвід мав розглядати інший суддя цього ж суду, визначений у порядку, встановленому частиною третьою статті 35 КПК України.
Крім того, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя звертає увагу, що ситуація при якій суддя, який заявляє собі самовідвід та фактично сам перевіряє обґрунтованість цього самовідводу, суперечить принципу, відповідно до якого «ніхто не може бути суддею у власній справі».
Водночас заслуговують на увагу пояснення судді Шалоти К.В. надані у засіданні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради, у яких він зазначив, що його дії були результатом аналізу різноманітної практики щодо застосування відводу (самовідводу) у різних судах, а також обговорення цього питання на загальних зборах суддів Корольовського районного суду міста Житомира.
Окрім того самовідвід був зумовлений обставинами, наведеними суддею у його повідомленнях до Вищої ради правосуддя про втручання у його діяльність. Інші судді, які розглядали аналогічні самовідводи судді Шалоти К.В. їх задовольняли. Отже самовідвід не був свавільним, підстави для цього були вагомі, а дії судді були послідовними, логічними, базувались хоч і на помилковому, але добросовісному тлумаченні законодавства без ознак безпідставного ухилення від здійснення правосуддя чи зловживання правом на самовідвід.
Палата також враховує твердження судді, що після повномасштабного вторгнення з 2022 року подібних порушень при заявлені самовідводу він не допускає під час розгляду клопотань слідчих УСБ України в Житомирській області.
У Висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи зазначено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій.
Жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону (пункт 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року).
У пункті 25 Київських рекомендацій ОБСЄ щодо незалежності судочинства у Східній Європі, на Південному Кавказі та у Центральній Азії (23–25 червня 2010 року) зазначено, що процедура притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності повинна стосуватися підтверджених випадків порушення правил професійної поведінки, які є значними, неприпустимими та, окрім цього, ганьблять репутацію суддівства. Дисциплінарна відповідальність суддів не може бути наслідком змісту їхніх рішень або вироків, включаючи відмінності у юридичному тлумаченні між судами; наслідком прикладів суддівських помилок чи критики суддів.
Питання помилок щодо фактів і права, які начебто були допущені судом, не належать до компетенції Вищої ради правосуддя доти, поки такі помилки не вчинені умисно або внаслідок недбалості та/чи не порушують права і свободи, що захищаються Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Прояви суддівського свавілля необхідно відрізняти від добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості.
Добросовісність вказує на те, що суддя діяв сумлінно – з належним ставленням до своїх обов’язків встановив фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, оцінив докази та тлумачив закон, але припустився помилки, яка не була настільки очевидною й однозначною.
Добросовісна суддівська помилка має місце у тому випадку, коли суд припустився помилки, сумлінно виконуючи свої обов’язки. Вона може засновуватися на некоректній оцінці фактів у справі або неправильному, наприклад під кутом зору вищої інстанції, хоча й вмотивованому застосуванні правових норм. У будь-якому разі судове рішення у випадку добросовісної суддівської помилки є логічним і зрозумілим, не перевищує межі допустимого суддівського розсуду.
Отже, постановлення суддею Шалотою К.В. ухвали від 18 січня 2022 року у справі № 296/156/22 (провадження 1-кс/296/77/22), якою суддя самостійно вирішив самовідвід, було наслідком помилкового застосування закону.
Відповідальність за діяльність, пов’язану зі здійсненням правосуддя, повинна наставати виключно за умисне винесення незаконних судових рішень. При цьому форма вини повинна мати характер умислу або грубої недбалості.
Ураховуючи встановлені під час розгляду дисциплінарної справи обставини та пояснення судді, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя доходить висновку, що суддя Шалота К.В. допустив добросовісну суддівську помилку. Вказане не було результатом умисних або внаслідок недбалості дій судді в розумінні правил про дисциплінарну відповідальність суддів.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує позитивну характеристику, яку надав голова Корольовського районного суду міста Житомира Сергій Франчук.
Так, Шалота К.В. за час роботи суддею зарекомендував себе як добросовісний, принциповий та кваліфікований спеціаліст, який дотримується норм суддівської етики. З серпня 2023 року виконує обов’язки судді спікера Корольовського районного суду міста Житомира. Володіє інструментами ефективної комунікації, сприяє формуванню позитивного іміджу судової влади. Користується авторитетом та повагою в колективі, бере активну участь в роботі зборів суддів, висловлює конструктивні пропозиції щодо покращення роботи суду.
Суддя Шалота К.В. вживає заходів для професійного вдосконалення, слідкує за змінами законодавства, аналізує практику Верховного Суду та ЄСПЛ, рішення Конституційного Суду України, проходить підвищення кваліфікації в Національній школі суддів України.
До дисциплінарної відповідальності суддя Шалота К.В. не притягувався.
Під час розгляду дисциплінарної справи щодо судді Шалоти К.В. Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не отримано чітких і переконливих доказів, які давали б можливість дійти висновку про наявність обставин, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Водночас оцінюючи доводи судді Шалоти К.В. в частині спливу строку для притягнення до дисциплінарної відповідальності, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя погоджується із твердженнями дисциплінарного інспектора – доповідача Остапенко Т.А., викладеними у складеному за результатами підготовки дисциплінарної справи до розгляду висновку, що немає нормативних та фактичних підстав вважати, що строк притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Шалоти К.В. пропущений.
Отже, дослідивши зібрані під час перевірки матеріали дисциплінарної справи, відкритої стосовно судді Корольовського районного суду міста Житомира Шалоти К.В., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про відсутність складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а отже, відсутні підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до частини другої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.
Згідно із частиною шостою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», якщо Дисциплінарною палатою ухвалено рішення про відмову у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності, дисциплінарне провадження припиняється.
З огляду на викладене, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відмови у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Корольовського районного суду міста Житомира Шалоти К.В. та припинення дисциплінарного провадження.
Керуючись статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
вирішила:
відмовити у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Корольовського районного суду міста Житомира Шалоти Костянтина Валерійовича та припинити дисциплінарне провадження.
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя
Члени Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя
Олексій МЕЛЬНИК
