Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Маселка Р.А., членів Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Ковбій О.В., Мельника О.П. розглянувши висновки дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Дробчак Н.В. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 14 листопада 2025 року за вхідним № Ц-5773/0/7-25 надійшла дисциплінарна скарга Целовальніченко Наталії Євгенівни стосовно судді Дніпровського районного суду міста Києва Хромової Олени Олександрівни.
Стислий зміст обставин, викладених у дисциплінарній скарзі
Скаржниця за допомогою модуля Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» звернулася зі скаргою, у якій просить притягти суддю до дисциплінарної відповідальності за ознаками дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «б», «г» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Під час попередньої перевірки встановлено, що подана дисциплінарна скарга не відповідає мінімальним вимогам до змісту звернення, які забезпечують можливість її подальшої перевірки. Значна частина тексту скарги відсутня або наведена у фрагментарному вигляді, окремі слова обриваються посередині, а речення не мають логічного завершення чи зв’язку. Таке оформлення унеможливлює повне прочитання та розуміння доводів скаржниці, з’ясування її позиції та встановлення фактичних обставин, на які вона посилається.
Враховуючи зміст фрагментів тексту, які можливо ідентифікувати, Скаржниця зазначає, що суддя Хромова О.О., розглядаючи справу № 755/18755/25, нібито проігнорувала те, що позовна заява не була отримана стороною відповідача, внаслідок чого остання не могла сформувати свою позицію для захисту. Також Скаржниця стверджує, що суддя не врахувала відзив на позов, зустрічну позовну заяву та подані клопотання, не відобразила ці документи у відповідних процесуальних ухвалах, відмовила у розгляді справи в порядку загального позовного провадження та відмовила у виклику свідків.
Разом з тим іншу інформацію щодо суті можливих порушень ідентифікувати не вдалося, оскільки наданий текст скарги через свою неповноту та фрагментарність не дозволяє зрозуміти зміст інших тверджень, доводів або обставин, на які, можливо, посилається Скаржниця.
Процедура розгляду дисциплінарної скарги
Законами України від 9 серпня 2023 року № 3304-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів» (набрав чинності 17 вересня 2023 року) та від 6 вересня 2023 року № 3378-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» (набрав чинності 19 жовтня 2023 року) внесено зміни до глави 4 «Дисциплінарне провадження» розділу II «Особлива частина» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у частині строків та порядку здійснення дисциплінарного провадження.
Зокрема, запроваджено інститут дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, до повноважень яких віднесено здійснення попередньої перевірки дисциплінарних скарг та підготовки дисциплінарних справ до розгляду Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя.
Пунктом 236 Розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» установлено, що днем початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя є день опублікування Вищою радою правосуддя повідомлення про початок роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя у газеті «Голос України».
Рішенням Вищої ради правосуддя від 10 грудня 2024 року № 3582/0/15-24 днем початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя визначено 23 грудня 2024 року. Відповідне оголошення розміщено в газеті «Голос України» від 21 грудня 2024 року № 194 (246).
Протоколом автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами дисциплінарна скарга Целовальніченко Н.Є. передана для проведення попередньої перевірки дисциплінарному інспектору Вищої ради правосуддя – доповідачу Дробчак Н.В.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя – доповідач) вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону; за наявності підстав, визначених пунктами 2, 3 і 6 частини першої статті 44 цього Закону, – передає скаргу на розгляд Дисциплінарної палати для ухвалення рішення щодо залишення без розгляду та повернення її скаржнику або відкриття дисциплінарної справи.
До Вищої ради правосуддя 19 листопада 2025 року (вх. № 5505/0/24-25) надійшов висновок дисциплінарного інспектора Дробчак Н.В. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Целовальніченко Н.Є. разом із скаргою та матеріалами, що зібрані під час попередньої перевірки, з пропозицією відмовити у відкритті дисциплінарної справа стосовно суддів.
Обставини, встановлені за результатом розгляду висновку дисциплінарного інспектора та долучених до нього матеріалів
1.Інформація про призначення судді
Указом Президента України від 4 грудня 2020 року № 539/2020 Хромову О.О. призначено суддею Дніпровського районного суду міста Києва (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/539/2020#Text).
2.Інформація про судову справу
У провадженні Дніпровського районного суду міста Києва перебуває справа № 755/18755/25 Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» до ОСОБА1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги.
Ухвалою від 7 жовтня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін.
11 жовтня 2025 року (вхід. № 61521) відповідач ОСОБА1 подала до суду клопотання про витребування доказів.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2025 року у задоволенні цього клопотання було відмовлено.
(https://reyestr.court.gov.ua/Review/131051770)
22 жовтня 2025 року (вхід. № 63941) відповідач ОСОБА1 подала до суду клопотання про виклик свідків. На обґрунтування клопотання зазначила, що свідки нададуть докази та свідчення щодо гарячого водопостачання та опалення в квартирі АДРЕСА1 в місті Києві.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 6 листопада 2025 року у задоволенні цього клопотання було відмовлено.
(https://reyestr.court.gov.ua/Review/131597604)
15 жовтня 2025 року (вхід. № 62703) та 19 жовтня 2025 року (вхід. № 63404) відповідач ОСОБА1 подала до суду заяви із запереченнями проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження (заяви передано судді Хромовій О.О. 27 жовтня 2025 року).
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 6 листопада 2025 року у вказані заяви залишено без задоволення.
(https://reyestr.court.gov.ua/Review/131597606)
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 6 листопада 2025 року вирішено залучити до складу учасників справи Кліменка О.О., як співвідповідача (https://reyestr.court.gov.ua/Review/131597609).
Розгляд справи триває.
Висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя
Підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження за умисну чи внаслідок недбалості незаконну відмову в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.
У постанові від 30 січня 2020 року Велика Палата Верховного Суду вказала на необхідність встановлення наявності причинно-наслідкового зв’язку між порушенням норм процесуального права та наслідками діянь судді як необхідної умови кваліфікації дій судді за підпунктом «а»: «… відповідно до наведеної вище норми підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII для кваліфікації проступку, за який суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження, необхідно, щоб порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків. Тобто передбачений законодавцем дисциплінарний проступок (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII) має пряму вказівку на фактичне настання певного наслідку, який повинен бути встановленим при притягненні судді до дисциплінарної відповідальності (при застосуванні вказаної норми). Наслідки вчинення певних дій у кожному конкретному випадку мають бути встановлені і поставлені у вину суб’єктові дисциплінарного правопорушення, якщо між його діянням і наслідками існує причиновий зв’язок».
Отже, щоб констатувати факт наявності у діях судді ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» необхідно встановити зв’язок між заявленим порушенням та фактичним настанням негативних наслідків, що унеможливили реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвели до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.
Натомість зі змісту поданої дисциплінарної скарги та матеріалів попередньої перевірки убачається, що розгляд справи у суді триває, а скаржниця в повному обсязі реалізує надані їй процесуальні права. Зокрема, вона подає відзив, заявляє клопотання, звертається до суду із зустрічним позовом та використовує інші процесуальні інструменти, передбачені процесуальним законом. Будь-яких даних про перешкоджання суддею реалізації цих прав або створення штучних перешкод для доступу до правосуддя не встановлено.
За таких обставин відсутні підстави вважати, що діями чи бездіяльністю судді для скаржниці були створені процесуальні перепони, які б унеможливили реалізацію нею своїх прав або призвели до настання негативних наслідків, передбачених підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження за умисне чи внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.
Вища рада правосуддя у своїх рішеннях неодноразово вказувала, що вмотивованість судового рішення – це вимога як процесуального, так і матеріального характеру, яка з огляду на зміст судового рішення досягається через повноту викладених у ньому обставин справи, доказів, мотивів учасників справи з наданням їм правової оцінки та формулюванням системно пов’язаних з такою оцінкою висновків.
За процесуального підходу дотримання вимоги щодо вмотивованості судового рішення забезпечується, головним чином, у процесі судового розгляду справи за допомогою надання відповіді на всі основні аргументи, доводи сторін та інших учасників справи, правильного застосування норм матеріального права та формулювання відповідних такій оцінці правових висновків. Особливістю вимоги стосовно вмотивованості в судовому процесі є також те, що така діяльність однаковою мірою стосується як суду, так і учасників справи (позивача, відповідача, апелянта, касатора, а також сторони, яка їм заперечує).
Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобовʼязує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі «Якущенко проти України», заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява № 30544/96, пункт 26), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23), «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), «Бендерський проти України» (заява N 22750/02, пункт 42)).
Крім того, у пункті 60 рішення «Helle v. Finland» (заява № 20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обовʼязково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Garcнa Ruiz v. Spain» (заява № 30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобовʼязує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. The Netherlands» (заява № 16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява № 30850/11, пункт 43). Разом з тим, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обовʼязку викладати мотиви може варіюватися в залежності від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.
Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобовʼязання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях «Ruiz Torija v. Spain» (заява № 18390/91, пункт 29), «Higgins and others v. France» (заява № 20124/92, пункт 42), «Бендерський проти України» (заява № 22750/02, пункт 42) та «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03, пункт 54).
Так, у рішенні «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03) у пункті 54 ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.
Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 вересня 2021 року у справі № 11-90сап21 виклала правовий висновок щодо застосування положень пункту підпункту «б» пункту 1 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»: «…процесуальна вимога вмотивованості рішення по суті є проявом самої природи рішення як акта, що містить відповіді на правові питання, які виникли у справі, та визначає дії, які мають бути здійснені у зв`язку зі встановленими фактичними обставинами. Оскільки кожне рішення приймається саме у звʼязку з певними фактичними обставинами, уся попередня перед прийняттям рішення процесуальна діяльність і полягає, зрештою, у збиранні, перевірці й оцінці тих фактичних даних — доказів, на підставі яких приймаються певні рішення і які власне й обґрунтовують його. В основі кожного судового рішення повинні лежати встановлені у справі фактичні обставини, що свідчать про наявність підстав, з якими закон пов’язує можливість прийняття цього рішення».
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов’язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов’язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Вища рада правосуддя діє у межах повноважень, визначених Конституції України та Закону України «Про Вищу раду правосуддя», та не має права оцінювати законність судового рішення та перевіряти його правовий зміст.
Водночас, дослідивши судові рішення, які розміщенні у Єдиному державному реєстрі судових рішень у справі № 755/18755/25, з урахуванням наведених критеріїв мотивованості рішення, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про те, що усі ухвали містить відповіді на головні аргумент, містить доводи та мотиви, з яких виходив суд ухвалюючи таке судове рішення та в цілому відображено всі складові, наведені Європейським судом з прав людини та в постанові Великої Палати Верховного Суду. При цьому варто зауважити, що вимоги скарги та її доводи зводяться до оцінки належності, допустимості та достатності мотивації судового рішення та фактично вимагає від дисциплінарного органу надати оцінку обставинам та доказам у справі, для чого додатком скаржниця надала процесуальні документи, які вона подавала до суду, що виходить за межі предмета дисциплінарного провадження. З огляду на конституційний принцип незалежності судді під час здійснення правосуддя суддя, безумовно, має право на власне тлумачення закону та обставин справи, якщо таке тлумачення є добросовісним, не виходить за межі допустимого суддівського розсуду, не свідчить про грубу недбалість чи навмисне порушення закону, навіть якщо позиція судді визнана судом вищої інстанції помилковою. Незгода скаржника із судовим рішенням, наявність іншої судової практики не повинні лежати в основі дисциплінарного провадження стосовно судді.
Враховуючи встановлені обставини, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що доводи скарги про наявність у поведінці судді ознак дисциплінарного проступку, який відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до підпункту «г» пункту 1 частини першої статті 106 Закону суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження за умисне або внаслідок недбалості порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є одними із засад судочинства, визначених статтею 129 Конституції України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 (справа про рівність сторін судового процесу) зазначено, що «гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їхніх правах і свободах означає «необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод».
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак. Суд створює такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов’язків, визначених процесуальним законом.
Принцип змагальності як один із фундаментальних принципів судочинства закріплений в усіх процесуальних кодексах і спрямований на забезпечення рівних процесуальних можливостей доведення власної позиції для кожного з учасників процесу. Принцип змагальності процесу спрямований насамперед на з’ясування всіх обставини справи шляхом дослідження судом поданих доказів (пояснень) сторонами або іншими суб’єктами, але лише в межах судового процесу.
Крім того, принцип змагальності має на меті унеможливлення впливу на суд доказів, які одна зі сторін у силу об’єктивних та суб’єктивних причин не змогла оцінити та юридично обґрунтовано навести свої міркування. Принцип змагальності судового провадження охоплює право особи, крім можливості подавати власні докази, знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи (у тому числі наданих незалежним представником національних юридичних послуг), оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість знайомитись з матеріалами справи та робити з них копії, а також володіти відповідними знаннями (залучати професійного представника) та змогу коментувати представлені докази та пояснення у належній формі та у встановлений час.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року (справа № 917/1307/18) наголошено, що «принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов’язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний».
У дисциплінарній скарзі відсутній виклад фактів, які б підтверджували, що суддя Хромова О.О. порушила засади рівності учасників судового процесу перед законом та судом, змагальності судового процесу.
Скаржниця не зазнала жодних обмежень у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі.
Враховуючи викладене Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не встановлено порушення суддею підпункту «г» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Виключні підстави дисциплінарної відповідальності судді визначені частиною першою статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Частиною шостою статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що дисциплінарну справу щодо судді не може бути порушено за скаргою, що не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді.
Враховуючи наведене, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя резюмує, що скарга не містить конкретних відомостей про наявність у поведінці судді ознак дисциплінарного проступку, який відповідно до частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» може бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику, якщо вона не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді.
Керуючись статтею 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктом 13.13 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
дисциплінарну скаргу Целовальніченко Наталії Євгенівни стосовно судді Дніпровського районного суду міста Києва Хромової Олени Олександрівни залишити без розгляду та повернути скаржнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної палати Вищої
ради правосуддя
Члени Другої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя
Олексій МЕЛЬНИК
