Акт ВРП

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Котелевець А.В., членів Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бокової Ю.В., Бондаренко Т.З., Мороза М.В., Сав’юка М.І., розглянувши висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Волкової А.М. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Чижик Тетяни Віталіївни стосовно судді Мостиського районного суду Львівської області Білоуса Юрія Богдановича (відряджений до Личаківського районного суду міста Львова),

встановила:

до Вищої ради правосуддя 13 жовтня 2025 року надійшла скарга Чижик Т.В. вх. № Ч-444/31/7-25 стосовно судді Мостиського районного суду Львівської області Білоуса Ю.Б. (відряджений до Личаківського районного суду міста Львова).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи від 13 жовтня 2025 року зазначену дисциплінарну скаргу передано дисциплінарному інспектору Вищої ради правосуддя Волковій А.М. для проведення попередньої перевірки.

Білоус Юрій Богданович Указом Президента України від 22 червня 2009 року № 465/2009 призначений на посаду судді Мостиського районного суду Львівської області строком на п’ять років, Указом Президента України від 3 квітня 2017 року № 94/2017 призначений на посаду судді цього суду.

Вища рада правосуддя рішенням від 25 червня 2024 року № 1942/0/15-24 суддю Мостиського районного суду Львівської області Білоуса Ю.Б. відрядила до Личаківського районного суду міста Львова для здійснення правосуддя строком на один рік із 1 липня 2024 року.

Вища рада правосуддя рішенням від 29 травня 2025 року № 1154/0/15-25 продовжила на один рік строк відрядження судді Мостиського районного суду Львівської області Білоуса Ю.Б. до Личаківського районного суду міста Львова із 1 липня 2025 року.

Стислий зміст дисциплінарної скарги Чижик Т.В.

Скаржниця зазначила, що 5 вересня 2025 року на офіційному сайті Офісу Генерального прокурора було оприлюднено новину під назвою «На Львівщині викрито суддю на одержанні неправомірної вигоди та недекларуванні майна на 7,5 млн грн», в якій йдеться про те, що прокурорами Офісу Генерального прокурора повідомлено про підозру судді одного з районних судів Львівської області за фактом одержання неправомірної вигоди та декларуванні недостовірної інформації (дії судді кваліфіковані за частиною другою статті 369-2 та частиною першою статті 366-2 Кримінального кодексу України (далі – КК України). За даними слідства, суддя, використовуючи своє службове становище, погодився за грошову винагороду вплинути на службових осіб районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі – РТЦК та СП) Львівської області для звільнення від мобілізації свого двоюрідного брата, якого в червні цього року доставили до цього РТЦК та СП. Задокументовано, що племінниця судді передала йому неправомірну вигоду у розмірі 8 000 доларів США (понад 330 тис. грн за курсом Національного банку України) для вирішення питання щодо звільнення її родича від мобілізації. Використовуючи свої особисті зв’язки, суддя сприяв звільненню родича з територіального центру комплектування без ухвалення рішення про його мобілізацію та особисто доставив його до міста Львова. Крім того, під час досудового розслідування встановлено, що суддя вніс до щорічної декларації за 2024 рік недостовірні відомості про майно своєї родини, які відрізняються від достовірних, на суму понад 7,5 млн грн.

Як зазначила скаржниця, цим суддею виявився суддя Мостиського районного суду Львівської області (відряджений до Личаківського районного суду міста Львова) Білоус Ю.Б.

Скаржниця повідомила, що наразі досудове розслідування кримінального провадження за підозрою судді ОСОБА1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 369-2 та частиною першою статті 366-2 КК України, здійснюється детективами НАБУ (на виконання постанови прокурора Офісу Генерального прокурора від 10 вересня 2025 року про визначення підслідності). 26 вересня 2025 року слідчий суддя Вищого антикорупційного суду (далі – ВАКС) постановив ухвалу у справі № 991/9778/25, якою застосував до підозрюваного ОСОБА1, який підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 369-2 та частиною першою статті 366-2 КК України, запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 60 560 грн.

7 жовтня 2025 року Вища рада правосуддя ухвалила рішення № 2065/0/15-25 «Про часткове задоволення клопотання заступника Генерального прокурора – керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Клименка О.В. про тимчасове відсторонення судді Мостиського районного суду Львівської області Білоуса Ю.Б. (відряджений до Личаківського районного суду міста Львова) від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності».

З онлайн-трансляції засідання Вищого антикорупційного суду у справі № 991/9778/25 про обрання судді Білоусу Ю.Б. запобіжного заходу тексту ухвали суду від 26 вересня 2025 року та рішення Вищої ради правосуддя від 7 жовтня 2025 № 2065/0/15-25 Чижик Т.В. стало відомо, що 20 червня 2025 року суддя ОСОБА1 дізнався від своєї племінниці ОСОБА2 про затримання її батька працівниками Другого відділу Самбірського РТЦК та СП, розташованого у м. Турка, з метою мобілізації. Племінниця звернулася до судді з проханням допомогти звільнити її батька без направлення до лав Збройних Сил України (далі – ЗСУ). У подальших розмовах суддя ОСОБА1 повідомив, що може вплинути на службових осіб РТЦК та СП для звільнення родича, який дійсно перебуває у Другому відділі Самбірського РТЦК та СП, однак за це необхідно надати грошову винагороду. На цю пропозицію племінниця погодилася. Того ж дня в одному із сіл на Львівщині поблизу ресторану «Комора» він одержав від племінниці 8 000 доларів США (понад 330 тис. грн за курсом НБУ) за вчинення впливу на посадових осіб Другого відділу Самбірського РТЦК та СП, тобто на осіб, які наділені повноваженнями функцій держави, щодо прийняття рішення про звільнення його двоюрідного брата без подальшої мобілізації до лав Збройних Сил України. Надалі суддя забезпечив звільнення свого родича з приміщення територіального центру без прийняття рішення про його мобілізацію та особисто доставив його до міста Львова. При цьому він повідомив, що отримані кошти передав невстановленим працівникам РТЦК та СП.

Як вважає скаржниця, звернення родички за «допомогою» та згода судді вплинути на службових осіб за грошову винагороду свідчать про зловживання довірою до судді як представника державної влади. Такі дії суперечать обов’язку судді уникати будь-яких ситуацій, які можуть створити враження залежності або зацікавленості, а також прямо порушують вимоги Кодексу суддівської етики, що вимагають від судді не лише дотримуватися закону, а й виглядати бездоганним у своїй поведінці. Отримання грошової винагороди за неформальний вплив на рішення посадових осіб, навіть за відсутності доказів реального втручання, створює очевидний конфлікт між особистими інтересами судді та його службовими обов’язками. Це порушує принцип незалежності судді і підриває довіру громадськості до чесності та неупередженості судової влади.

Також скаржниці стало відомо, що 26 березня 2025 року суддя Білоус Ю.Б. шляхом заповнення на офіційному вебсайті Національного агентства з питань запобігання корупції (далі – НАЗК) подав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2024 рік (щорічна), при цьому суддя допустив низку порушень вимог статті 46 Закону України «про запобігання корупції», зокрема у розділі 2.2 «Інформація про членів сім’ї суб’єктів декларування», у розділі 3 «Об’єкти нерухомості», у розділі 6 «Транспортні засоби», у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки», у розділі 13 «Фінансові зобов’язання»,

Як повідомила Чижик Т.В., під час засідання Вищої ради правосуддя суддя Білоус Ю.Б. не погодився з тим, що він вніс недостовірні відомості до декларації, та зазначив, що не живе з дружиною, а просто кілька тижнів мешкав у неї вдома з дітьми, поки вона була в лікарні. Земельну ділянку суддя не вказав у декларації через те, що вона «буде здана в експлуатацію лише наступного року».

Скаржниця вважає, що такі відомості суддя Білоус Ю.Б. приховав умисно, оскільки він був обізнаний, що має декларувати відомості про усіх осіб, з якими він спільно проживає, пов’язаний спільним побутом і має взаємні права та обов’язки, проте свідомо не вказав про це, внаслідок чого не вказав відомості про належні цивільній дружині на праві власності об’єкти нерухомості, отримані нею протягом звітного періоду доходи. Крім того, суддя умисно не вказав відомості про об’єкт нерухомого майна, в якому він проживав, а також про майнові права на 2 квартири як об’єкти незавершеного будівництва та фінансові зобов’язання, які виникли у зв’язку з придбанням таких майнових прав.

На думку Чижик Т.В. інформація, викладена в повідомленні Офісу Генерального прокурора, у рішенні Вищої ради правосуддя, в ухвалі ВАКС, у медіа свідчить про поведінку судді, яка підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду. Зазначені події набули розголосу в медіа та викликали негативну оцінку громадськості щодо чесності й непідкупності судді, що, безумовно, порочить звання судді Білоуса Ю.Б., має негативний вплив на авторитет не лише Мостиського районного суду Львівської області, Личаківського районного суду міста Львова, а й на судову владу загалом.

Скаржниця також зазначила, що під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі – НС(Р)Д) правоохоронцями була зафіксована розмова судді із невстановленою особою, яка ймовірно стосувалася «вирішення питання» у судовій справі в апеляційній інстанції: «То хіба час затягнеться, але в апеляції буде легше поговорити. Але не з тим що є. Там по любому треба буде ще», «Бо він приїхав до мене, там мене дещо просив. Але знаєте, він там хотів так, трохи на халяву. Я йому кажу: Слухай. Ну або так, або ніяк», «Бачите, він трошки змінився. Він тепер...якісь інші цифри, знаєте. Я, та я, ну. Я простіший в тому плані». Також, під час розмови в інший день суддя ОСОБА1 озвучив про домовленість з невстановленою особою ймовірно про розмір коштів за вирішення певного питання: «Ну та було би добре, було би добре, хоча я зі старим розмовляв. Він готовий, всьо так, як я озвучив. Я сказав пʼять і вісім. Або так, або так.», «Але я чекай, ти просто уточни, чи всьо в силі, тому шо він мені вечором має підтвердити. Знаєш.».

На переконання Чижик Т.В., такі розмови свідчать про абсолютно неприйнятну поведінку судді, яка несумісна з його статусом та обов’язком діяти чесно, неупереджено й незалежно. Зміст зафіксованих висловлювань створює враження можливого обговорення неправомірного впливу на судове рішення чи отримання вигоди за його ухвалення.

Як вважає скаржниця, суддя Мостиського районного суду Львівської області Білоус Ю.Б. (відряджений до Личаківського районного суду міста Львова) допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, задекларував недостовірні відомості у декларації, поданій на виконання вимог антикорупційного законодавства, а отже, вчинив істотний дисциплінарний проступок, що є несумісним зі статусом судді.

Стислий зміст пояснень судді Мостиського районного суду Львівської області Білоуса Ю.Б. (відряджений до Личаківського районного суду міста Львова)

Суддя Білоус Ю.Б. у письмових поясненнях зазначив, що НАБУ за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування кримінального провадження, в межах якого ОСОБА1 перебуває в процесуальному статусі підозрюваного, так як йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 369-2 та частиною першою статті 366-2 КК України. На даний час досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні триває та не закінчено, а тому суддя вважає, що надання будь-яких пояснень по суті зазначених скаржником у дисциплінарній скарзі обставин (епізоди звільнення родича із РТЦК та СП, а також недостовірне декларування в декларації за 2024 рік), які є аналогічними предмету досудового розслідування у кримінальному провадженні, може зашкодити досудовому розслідуванню та спричинити розголошення відомостей такого, що є недопустимим, зважаючи на положення статті 222 КПК України.

На переконання судді, системний аналіз норм КПК України свідчить, що вирішення питання щодо надання слідчим або прокурором відомостей досудового розслідування або відмова у наданні таких відомостей належить до їхніх дискреційних повноважень та саме вони визначають, які саме відомості та на якій саме стадії досудового розслідування підлягають розголошенню. Оскільки на час подачі дисциплінарної скарги досудове розслідування у відповідному кримінальному не завершене, то суддя Білоус Ю.Б. вважає, що передчасне і неконтрольоване розголошення даних, які є предметом дослідження досудового розслідування, може вплинути на хід досудового розслідування, завдати шкоди не тільки повноті й об'єктивності встановлення обставин кримінального правопорушення, а й інтересам учасників кримінального провадження.

Суддя Білоус Ю.Б. повідомив, що його позиція щодо надання пояснень такого змісту на подану Чижик Т.В., дисциплінарну скаргу на його дії не повинна бути розцінена як спроба уникнути відповідальності чи небажання надавати відповідні пояснення, оскільки пов'язана виключно із бажанням встановлення істини та справедливості у ситуації, що склалася, та побоюваннями щодо розголошення таємниці досудового розслідування.

Також суддя вважає, що відсутні матеріальні критерії для визначення та констатування існування тісного зв'язку для проведення щодо нього одночасно та паралельно двох проваджень, дисциплінарного та кримінального, щодо аналогічних обставин.

На думку судді Білоуса Ю.Б., попри всю важливість дотримання суддею стандартів суддівської етики підставою дисциплінарної відповідальності судді може бути не будь-яка поведінка, що свідчить про недотримання суддею норм суддівської етики та стандартів поведінки, а лише та, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.

Суддя зазначив, що аналіз положень Закону України «Про запобігання корупції» свідчить, що саме на НАЗК покладено обов'язок здійснювати повну перевірку декларацій суддів, та повідомив, що НАЗК як орган, уповноважений здійснювати повну перевірку декларацій, не реалізовував функцію контролю, отже, і не встановив недостовірності відомостей у декларації судді Білоуса Ю.Б. за 2024 рік, оскільки жодної інформації, яка б свідчила про протилежне, з моменту подачі декларації і до моменту повідомлення про підозру, суддя не отримував ні поштовим зв'язком, ні в особистий кабінет на сайті НАЗК.

Фактичні обставини, встановлені під час попередньої перевірки дисциплінарної скарги

Під час попередньої перевірки дисциплінарної скарги встановлено, що детективи Головного підрозділу детективів НАБУ на виконання постанови прокурора Офісу Генерального прокурора від 10 вересня 2025 року про визначення підслідності з 12 вересня 2025 року здійснюють досудове розслідування, а прокурори Спеціалізованої антикорупційної прокуратури – процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № ____ від 3 грудня 2024 року за підозрою судді ОСОБА1 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 369², частиною першою статті 366² КК України.

Заступник Генерального прокурора Вдовиченко М.С. 4 вересня 2025 року склала повідомлення про підозру судді Мостиського районного суду Львівської області ОСОБА1 (відряджений до Личаківського районного суду міста Львова) про те, що він підозрюється в одержанні неправомірної вигоди для себе та третіх осіб за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 369² КК України, а також в умисному внесенні суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 750 до 2500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366² КК України.

Зазначене повідомлення вручено судді ОСОБА1 5 вересня 2025 року.

Такі обставини суддею Білоусом Ю.Б. у поданих ним письмових поясненнях не заперечувались.

Досудовим розслідуванням установлено, що суддя Мостиського районного суду Львівської області ОСОБА1 (відряджений до Личаківського районного суду міста Львова) 20 червня 2025 року близько 18:59 під час розмови, що відбулась за допомогою засобів зв’язку між ним та його племінницею ОСОБА2, дізнався про факт затримання її батька ОСОБА3 працівниками одного з територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з метою доставлення в місто Турка Львівської області до 2 відділу Самбірського РТЦК та СП. Племінниця звернулася до нього із проханням надати їй консультацію щодо можливих варіантів вирішення питання про звільнення ОСОБА3 з 2 відділу Самбірського РТЦК та СП без подальшої мобілізації до лав ЗСУ.

На думку органу досудового розслідування, у зв’язку із цим у ОСОБА1 виник злочинний умисел на одержання від ОСОБА2 неправомірної вигоди для себе та третіх осіб за вплив на службових осіб 2 відділу Самбірського РТЦК та СП з метою прийняття ними рішення про звільнення ОСОБА3 без подальшої мобілізації до лав ЗСУ. Згодом під час телефонної розмови, що відбулась між ОСОБА1 і ОСОБА3, ОСОБА3 підтвердив факт його доставлення в місто Турка Львівської області до приміщення 2 відділу Самбірського РТЦК та СП.

Як вважає орган досудового розслідування, суддя ОСОБА1, реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на одержання неправомірної вигоди, під час розмови з ОСОБА2 20 червня 2025 року о 19:52 підтвердив факт перебування ОСОБА3 у місті Турка Львівської області у приміщенні 2 відділу Самбірського РТЦК та СП, о 19:59 − пообіцяв вплинути на службових осіб 2 відділу Самбірського РТЦК та СП з метою прийняття рішення про звільнення ОСОБА3 без подальшої мобілізації до лав ЗСУ, однак за ці дії ОСОБА2 потрібно буде надати грошову винагороду, на що вона погодилася.

ОСОБА1 на виконання злочинного умислу, перебуваючи поблизу ресторану «Комора», що за адресою: вул. Довга, 11, село Оброшино Львівського району Львівської області, не пізніше 22:46 20 червня 2025 року одержав від ОСОБА2 8000 доларів США (відповідно до курсу Національного Банку України на 20 червня 2025 року це становить 333 483,2 грн) за вчинення впливу на посадових осіб 2 відділу Самбірського РТЦК та СП, тобто на осіб, які наділені повноваженнями функцій держави щодо прийняття рішення про звільнення ОСОБА3 без подальшої мобілізації до лав ЗСУ.

О 22:09 ОСОБА1 у розмові із цивільною дружиною ОСОБА4 повідомив їй, що домовився забрати ОСОБА3 з 2 відділу Самбірського РТЦК та СП без прийняття працівниками рішення щодо його мобілізації та з цією метою їде до міста Турки Львівської області.

О 00:23 21 червня 2025 року ОСОБА3 був звільнений із приміщення 2 відділу Самбірського РТЦК та СП без прийняття рішення щодо його мобілізації до лав ЗСУ, особисто ОСОБА1 доставив його до міста Львова. ОСОБА1 повідомив ОСОБА3, що за його звільнення з приміщення 2 відділу Самбірського РТЦК та СП без прийняття рішення щодо мобілізації до лав ЗСУ одержав від ОСОБА2 неправомірну вигоду в розмірі 8000 доларів США, які надалі передав невстановленим працівникам зазначеного РТЦК та СП, чим фактично підтвердив факт одержання неправомірної вигоди у розмірі 8000 доларів США за вплив на посадових осіб 2 відділу Самбірського РТЦК та СП.

Досудовим розслідуванням також встановлено, що суддя Мостиського районного суду Львівської області ОСОБА1, відряджений для здійснення правосуддя до Личаківського районного суду міста Львова, 26 березня 2025 року об 11:06, перебуваючи у місті Львові, зайшов у мережу «Інтернет» та заповнив на офіційному вебсайті НАЗК форму декларації, із застосуванням особистого кваліфікованого електронного підпису подав щорічну електронну декларацію за 2024 рік (далі − декларація).

На думку органу досудового розслідування, суддя ОСОБА1, усупереч вимогам абзацу першого пункту 1 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції», до декларації за 2024 рік не вніс відомостей про ОСОБА4 ОСОБА4, шлюб з якою хоча й розірвано відповідно до рішення Сихівського районного суду міста Львова від 16 серпня 2017 року у справі № 464/5154/17, проте, як установлено під час досудового розслідування, він продовжував проживати з нею спільно за адресою: АДРЕСА1, що в місті Львові Львівської області, протягом 2024 року і принаймні станом на 31 грудня 2024 року вів спільний побут, вони мають спільні права й обов’язки, у тому числі щодо виховання двох спільних дітей.

Досудовим розслідуванням установлено, що станом на останній день звітного періоду, тобто 31 грудня 2024 року, але не менше ніж за 30 календарних днів, що передували останньому дню звітного періоду, ОСОБА1 проживав і користувався чотирикімнатною квартирою № __ площею 77,8 кв. м, що розташована за адресою:АДРЕСА1, яка на праві приватної власності з 30 жовтня 2014 року належала члену його сім’ї − ОСОБА4. Вартість квартири на дату набуття права власності (31 жовтня 2014 року) становила 654 000 гривень. Проте в розділі 3 декларації «Об’єкти нерухомості» ОСОБА1 не вніс відомостей про користування та право власності члена його сім’ї − ОСОБА4, зазначеною квартирою. На переконання прокурора, суб’єкт декларування у розділі 3 декларації «Об’єкти нерухомості» зазначив недостовірні відомості, які відрізняються від достовірних на суму 654 000 грн, чим не дотримав вимог пункту 2 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».

Крім того, досудовим розслідуванням встановлено, що 21 травня 2021 року член сім’ї ОСОБА1 – ОСОБА4, на підставі договору купівлі-продажу придбала у власність земельну ділянку площею 722 кв. м за адресою: АДРЕСА3. Вартість такої земельної ділянки на дату набуття становила 66 763 гривні. Проте ОСОБА1 у розділ декларації «Об’єкти нерухомості», на переконання прокурора, вніс завідомо недостовірні відомості про відсутність у нього як суб’єкта декларування чи членів його сім’ї зазначеної земельної ділянки, тобто вказав недостовірні відомості, які відрізняються від достовірних на суму 66 763 гривні, чим не дотримав вимог пункту 2 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».

Досудовим розслідуванням також установлено, що 28 листопада 2024 року ОСОБА1 уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАЙВ АДРЕС» (далі − ТОВ «ФАЙВ АДРЕС») договір № 3/1/23 про набуття власності на майнові права на квартиру № __ площею 59,8 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА2.

Згідно з пунктами 3.1, 3.3 договору № 3/1/23 та додатком № 2 від 28 листопада 2024 року до договору № 3/1/23 у ОСОБА1 виникли зобов’язання оплатити забезпечувальний платіж як передумову одержання майнових прав на зазначену квартиру в розмірі вартості таких майнових прав, а саме 68 770 доларів США, що становить 2 876 305,25 гривні. За умовами цього договору визначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами (28 листопада 2024 року) і діє до IV кварталу 2025 року, але не раніше дати підписання акта приймання-передачі майнових прав. Станом на 31 грудня 2024 року зазначений договір не був розірваний та своєї дії він не припиняв.

Крім цього, встановлено, що цього самого дня ОСОБА1 за іншим договором № 3/1/22, укладеним з ТОВ «ФАЙВ АДРЕС» на аналогічних умовах, що й попередній, набув право власності на майнові права на квартиру № __ площею 59,96 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА2. За умовами договору в ОСОБА1 виникли зобов’язання оплатити забезпечувальний платіж як передумову одержання майнових прав на зазначену квартиру в розмірі вартості таких майнових прав, а саме 68 954 дол. США, що становить 2 884 001,05 гривні. Станом на 31 грудня 2024 року зазначений договір не розірвано, своєї дії він не припиняв.

Досудовим розслідуванням установлено, що ОСОБА1 у розділі 13 декларації «Фінансові зобов’язання» не вніс відомостей про наявність у нього зобов’язань перед ТОВ «ФАЙВ АДРЕС» на суму 2 876 305,25 грн за договором від 28 листопада 2024 року № 3/1/23 та на суму 2 884 001,05 грн за договором від 28 листопада 2024 року № 3/1/22. А отже, на переконання прокурора, ОСОБА1 як суб’єкт декларування у розділі 13 декларації «Фінансові зобов’язання» зазначив недостовірні відомості, які відрізняються від достовірних на загальну суму 5 760 306,30 грн, чим не дотримав вимог пункту 9 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».

Як стверджує орган досудового розслідування, в розділ 6 декларації «Транспортні засоби» суддя ОСОБА1 не вніс відомостей про перебування у власності члена його сім’ї − ОСОБА4, автомобіля марки Toyota RAV4 HYBRID, 2023 року випуску, д. н. з ____, вартістю на момент купівлі якого становила 651 800 гривень.

Отже, на переконання прокурора, ОСОБА1 як суб’єкт декларування у розділі 6 декларації «Транспортні засоби» зазначив недостовірні відомості, які відрізняються від достовірних на суму 651 800 грн, чим не дотримав вимог пункту 2 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».

Під час досудового розслідування також установлено, що у 2024 році ОСОБА4, член сім’ї декларанта ОСОБА1, отримала дохід у розмірі 385 000 грн від відчуження транспортного засобу Toyota Camry, 2014 року випуску, проте в розділі 11 декларації «Доходи, у тому числі подарунки» ОСОБА1 не вніс відомостей про отриманий членом його сім’ї − ОСОБА4 дохід від відчуження зазначеного автомобіля в розмірі 385 000 гривень. Таким чином, суб’єкт декларування в розділі 11 декларації зазначив недостовірні відомості, які відрізняються від достовірних на суму 385 000 грн, чим не дотримав вимог пункту 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».

Під час попередньої перевірки на запит дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Волкової А.М. НАБУ надано копії:

протоколу від 7 лютого 2025 року за результатами НСРД − зняття інформації з електронних комунікаційних мереж стосовно ОСОБА1, під час яких зафіксовано його спілкування з ОСОБА4, зокрема у грудні 2024 року, на побутові теми, які можуть свідчити про їх спільне проживання, а також розмову 23 грудня 2024 року щодо придбання нерухомості на вул. АДРЕСА2;

протоколу від 27 січня 2025 року за результатами НСРД − візуальне спостереження за ОСОБА1, під час якого зафіксовано, як у грудні 2024 року (з 11 грудня 2024 року) ОСОБА1 неодноразово в кінці дня приїжджав до будинку за адресою: АДРЕСА1 та зранку виходив з цього будинку; протоколу від 11 серпня 2025 року за результатами НСРД − аудіо-, відеоконтроль ОСОБА1, у якому зафіксовано розмови ОСОБА1 з ОСОБА2 та іншими особами, що відбулися 20 червня 2025 року, зокрема стосовно обставин доставлення ОСОБА3 до 2 відділу Самбірського РТЦК та СП, з’ясування можливості та умов звільнення ОСОБА3 з 2 відділу Самбірського РТЦК та СП без подальшої мобілізації до ЗСУ, у тому числі щодо передачі від ОСОБА2 коштів у розмірі 8000 США ОСОБА1, та щодо нерухомості на вул. АДРЕСА2;

протоколу від 11 серпня 2025 року НСРД − зняття інформації з електронних комунікаційних мереж, під час яких зафіксовано розмову ОСОБА1 20 червня 2025 року з ОСОБА3, у якій ОСОБА1 повідомив, що вирішення питання про звільнення ОСОБА3 з 2 відділу Самбірського РТЦК та СП «задарма не буде»;

протоколу огляду Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, від 16 вересня 2025 року відповідно до якого ОСОБА1 у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2024 рік не вказав відомостей про ОСОБА4 як члена сім’ї декларанта, належне їй майно та отримані доходи, а також відомостей про фінансові зобов’язання суб’єкта декларування;

протоколу огляду відомостей Державної міграційної служби, бази даних «НАІС», Інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України», Державного реєстру актів цивільного стану, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру, Єдиного державного реєстру судових рішень від 17 вересня 2025 року, що містить відомості про нерухоме та рухоме майно, належне на праві власності ОСОБА4, та вартість нерухомого майна згідно з відомостями цих реєстрів;

договорів купівлі-продажу майнових прав від 28 листопада 2024 року № 3/1/22 та №3/1/23 з додатками, відповідно до яких ОСОБА1 як покупець зобов’язався прийняти і оплатити майнові права на квартири, розташовані за адресою: АДРЕСА2, вартістю 2 884 001,05 грн та 2 876 305,25 грн відповідно;

відповіді ТОВ «ФАЙВ АДРЕС» від 5 вересня 2025 року, з якої вбачається, що вказані вище договори є чинними, не розривались, не припинялись, а зобов’язання ОСОБА1 щодо сплати забезпечувальних платежів у розмірі на дату укладення договорів 2 884 001,05 грн та 2 876 305,25 грн відповідно є чинними;

відповідей Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській області, Івано – Франківській та Закарпатській областях щодо продажу ОСОБА4 автомобіля марки Toyota Camry та придбання нею автомобіля марки Toyota RAV4 HYBRID;

та інші матеріалами кримінального провадження в їх сукупності.

Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ухвалою від 26 вересня 2025 року у справі № 991/9778/25 застосував до підозрюваного ОСОБА1 запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 60 560 гривень.

Вища рада правосуддя рішенням від 7 жовтня 2025 року № 2065/0/15-25 частково задовольнила клопотання заступника Генерального прокурора – керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Клименка О.В. та тимчасово, до 4 листопада 2025 року, відсторонила суддю Мостиського районного суду Львівської області Білоуса Ю.Б. (відряджений до Личаківського районного суду міста Львова) від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності.

Висновки Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

Відповідно до пункту 2 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

Особа, призначена на посаду судді, складаючи присягу судді, присягає Українському народові, зокрема, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя (стаття 57 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно зі статтями 1-3 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням XX чергового з’їзду суддів України від 18 вересня 2024 року (далі – Кодекс суддівської етики), суддя як носій судової влади повинен бути прикладом неухильного дотримання принципу верховенства права і вимог закону, присяги судді. Суддя має усвідомлювати постійну увагу суспільства та демонструвати високі стандарти поведінки з метою зміцнення довіри до судової влади та утвердження авторитету правосуддя.

У ситуаціях, коли незалежність та авторитет судової влади під загрозою, судді мають право виступати на їх захист як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Суддя має уникати конфлікту інтересів, проявляти стійкість до будь-якого тиску або втручання у діяльність, пов’язану зі здійсненням правосуддя, та бути незалежним у процесі прийняття рішень.

Суддя не може використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах третіх осіб.

Суддя має докладати зусиль, щоб на думку звичайної розсудливої людини (законослухняної людини, яка, будучи достатньою мірою поінформованою про факти та процеси, що відбуваються, об’єктивно сприймає інформацію та обставини зі сторони) його поведінка відповідала високому статусу посади та не викликала обґрунтованих сумнівів у його доброчесності.

Суддя не повинен допускати поведінки, що створює враження про недотримання ним етичних стандартів судді.

У пункті 50 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів (надалі – Висновок КРЄС) зазначено, що кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов’язків та в особистому житті.

Відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23 (далі – Бангалорські принципи), дотримання етичних норм, демонстрація дотримання етичних норм є невід’ємною частиною діяльності суддів.

За показником третім Бангалорських принципів визначено, що чесність та непідкупність є необхідними умовами для належного виконання суддею своїх обов’язків. Суддя демонструє поведінку, бездоганну навіть з точки зору стороннього спостерігача. Спосіб дій та поведінка судді мають підтримувати впевненість суспільства в чесності та непідкупності судових органів. Недостатньо просто чинити правосуддя, потрібно робити це відкрито для суспільства.

Показник четвертий – «Дотримання етичних норм» – розкривається в тому числі через категоричну вимогу заборони допускати прояв некоректної поведінки при здійсненні будь-якої діяльності, що пов'язана з його посадою (пункт 4.1 Кодекс суддівської етики), у своїх особистих стосунках з адвокатами, що мають постійну практику в суді, де розглядає справи даний суддя, суддя уникає ситуацій, що могли б викликати обґрунтовану підозру чи створити видимість наявності у судді певних схильностей чи упередженого ставлення (пункт 4.3 Кодекс суддівської етики), суддя не має права використовувати чи дозволяти використовувати авторитет власної посади для досягнення особистих інтересів судді, членів його сім'ї чи інших осіб. Суддя не повинен діяти чи дозволяти іншим діяти у такий спосіб, щоб можна було зробити висновок, що будь-хто неналежно впливає на здійснення суддею його повноважень (пункт 4.9 Кодекс суддівської етики), суддя та члени його родини не вправі вимагати чи приймати будь-які подарунки, позики, заповіти чи допомогу в іншій формі, якщо це викликано діями, які суддя скоїв, планує скоїти чи бездіяльністю у зв’язку з виконанням ним своїх посадових обов'язків.

Європейська асоціація суддів у пункті 2 Резолюції (Тронхейм, 27 вересня 2007 року) наголошує, що суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності лише у випадках, коли мала місце не гідна його звання поведінка, наслідки якої є настільки серйозними і жахливими, що потребують накладення дисциплінарних стягнень.

Узагальнивши вказані підходи, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 80-81 постанови від 12 вересня 2024 року у справі № 990SCGC/12/24 (провадження № 11-138сап24) виснувала, що аналіз суб’єктивних та об’єктивних ознак дисциплінарного правопорушення дає підстави визначити дисциплінарний проступок судді як винне, протиправне порушення професійних обов’язків або загальновизнаних морально-етичних вимог, які ставляться до судді, що призвело чи могло призвести до негативних наслідків, а об’єктивна сторона дисциплінарного проступку передбачає наявність умислу в діях судді, свідомого порушення ним встановлених законом вимог та настання/можливість настання негативних наслідків.

Під суддівською етикою треба розуміти певну систему базових принципів регламентації поведінки суддів у судовому засіданні, в суді та позасудової поведінки, які побудовані з урахуванням особливостей професійної діяльності судді та створені для підтримки суддівських стандартів, діють об’єктивно і незалежно з метою збільшення значущості існуючих правових норм та правил поведінки для суддів. З метою зміцнення довіри суспільства до судової влади судді мають усвідомлювати значущість своєї місії в утвердженні верховенства права і забезпеченні захисту прав людини та основоположних свобод. Постійна увага з боку суспільства за діями представників судової влади, бажання громадян мати у державі справедливе правосуддя для отримання належного захисту своїх прав покладає на суддю обов’язок бути не лише представником влади, який неухильно дотримується Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а й людиною з високими стандартами поведінки.

Високі стандарти поведінки полягають у тому, що суддя як на роботі, так і поза її межами, в повсякденному житті, має демонструвати таку поведінку, щоб учасники процесу та оточуючі люди бачили в ньому еталон порядності і справедливості – високоморальну, чесну, стриману, врівноважену людину. При цьому суддя має не лише подавати особистий приклад, але й пропагувати етичну поведінку серед учасників процесу та оточуючих, вимагати етичної поведінки від інших.

Таким чином, пункт 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» стосується поведінки судді, яка порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя і складається з таких аспектів:

- питання моралі, чесності, непідкупності;

- відповідність способу життя судді його статусу;

- дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду;

- прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

Про наявність у поведінці судді складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можуть свідчити дії чи бездіяльність судді, що демонструють відверте нехтування нормами моралі і права, неповагу до інших громадян та суспільства в цілому, недобросовісне використання власного соціального статусу і зумовлених посадою можливостей, поведінка, що викликає негативний суспільний резонанс, компрометує весь суддівський корпус, здатна поставити під сумнів незалежність, неупередженість, об’єктивність правосуддя і підірвати довіру до суду як інституції, покликаної стояти на варті законності і справедливості.

Отже, підставою дисциплінарної відповідальності судді може бути не будь-яка поведінка, яка свідчить про недотримання суддею норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, а лише та, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя. Саме така поведінка становить об’єктивну сторону зазначеного дисциплінарного проступку.

У контексті нормативно визначених процесуальних стандартів, він повинен поводити себе таким чином у будь-яких умовах, які з точки зору звичайної розсудливої людини не викликатимуть сумнівів у його загальній та професійній етичності, а тим більше допускатимуть припущення щодо наявності обставин, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Категорію «авторитет правосуддя» було розкрито в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Моріс проти Франції» від 23 квітня 2015 року (заява № 29369/10), у якому, зокрема, вказано, що питання стосовно функціонування судової системи, а саме інституції, яка є необхідною для демократичного суспільства, відносяться до сфери суспільного інтересу. Вираз «авторитет судової влади» включає в себе, зокрема, ідею, що суспільство в цілому поважає суди і впевнене в їх можливості виконувати зазначені функції. Йдеться, зокрема, про впевненість, яку повинні викликати суди в демократичному суспільстві у громадськості в цілому (пункти 128 – 130 зазначеного рішення).

Авторитет суду нерозривно пов’язується із авторитетом судді, оцінкою його поведінки, як під час здійснення правосуддя, так і поза межами судового засідання.

Авторитет правосуддя – це сукупність об’єктивних і суб’єктивних ознак, які, зокрема, мають вселяти повагу до суду у громадськості в демократичному суспільстві.

Підтримання високих стандартів поведінки вимагає від суддів уникнення створення враження неналежної поведінки, як професійної, так і особистої. Суддя має усвідомлювати, що він представляє судову владу держави, та не допускати зі свого боку поведінки, що може зашкодити авторитету суду. Має бути не тільки реально вільним від будь-якого впливу, але й вільним від цього в очах розумного спостерігача.

У іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана.

Суддя повинен поважати закон, додержуватися його та за будь-яких обставин дбати про те, щоб його дії сприяли посиленню переконаності громадськості у доброчесності та неупередженості суду (Коментар до Кодексу суддівської етики, затверджений рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1, далі – Коментар до Кодексу суддівської етики).

Гарантії судової незалежності та безсторонності суду вимагають, щоб окремі судді були незалежними від надмірного впливу не лише ззовні, а й з середини самої судової влади. Така внутрішня незалежність суддів вимагає, щоб вони були вільними від вказівок і тиску їхніх колег-суддів або тих, хто здійснює в суді адміністративні повноваження, наприклад, голови суду. Відсутність достатніх гарантій, що забезпечують незалежність суддів усередині судової системи може бути достатньою підставою, щоб дійти висновку, що сумніви щодо незалежності і безсторонності суду можна вважати об’єктивно обґрунтованими (пункт 137 рішення Європейського суду з прав людини від 6 жовтня 2011 року у справі «Агрокомплекс проти України», заява № 23465/03).

У Постанові Пленуму Верховного Суду від 18 вересня 2020 року № 13 «Про деякі аспекти незалежності та підзвітності судової гілки влади» зазначено, що авторитет судової влади залежить від дій кожного судді. Тільки для захисту прав і свобод людини суддя може і повинен використовувати свої повноваження. І саме для цього судді отримують свою незалежність, яка не є ані привілеєм, ані шляхом до збагачення. Незалежний суд є основою вільної, демократичної та правової держави. І для судді немає і не може бути ніякої іншої мети, окрім верховенства права та захисту прав людини. Саме цими цінностями керується Верховний Суд у своїй діяльності.

На національному рівні «авторитет правосуддя» розуміється як сукупність об’єктивних і суб’єктивних ознак, які характеризують діяльність з відправлення правосуддя, таких як справедливість провадження, незалежність правосуддя, безсторонність, публічність, моральність, та які мають вселяти повагу до суду у громадськості в демократичному суспільстві. Під авторитетом судової влади потрібно розуміти як визнання за судовою владою видатних досягнень, здібностей, особливого становища та статусу в державі, так і значення її впливу на довіру осіб до неї. Схожою термінологією наділено і поняття «авторитет судді», який виступає як представник судової влади та є зовнішнім втіленням і подальшою демонстрацією її авторитету (Коментар до Кодексу суддівської етики).

Із досліджених під час попередньої перевірки дисциплінарної скарги Чижик Т.В. обставин, слід припустити, що з точки зору звичайної розсудливої людини поведінка судді Білоуса Ю.Б. переліченим вимогам не відповідає, а встановлені наявними матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні № ____ від 3 грудня 2024 року ознаки одержання суддею ОСОБА1 неправомірної вигоди для себе та третіх осіб за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, а також умисне внесення суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», зважаючи на значний суспільний інтерес та негативну соціальну оцінку, заподіяли істотну шкоду авторитету правосуддя в цілому.

Так, події стосовно судді ОСОБА1, що є предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні № ____ від 3 грудня 2024 року, набули розголосу в медіа та викликали негативну оцінку громадськості щодо чесності й непідкупності судді:

- «На Львівщині викрили суддю на одержанні хабара та декларуванні недостовірної інформації» (новина на сайті «Юридична практика»: https://pravo.ua/na-lvivshchyni-vykryly-suddiu-na-oderzhanni-khabara-ta-... rmatsii/);

- «У Львові суддю Личаківського суду підозрюють у хабарництві та приховуванні майна на майже 8 млн грн» (новина на сайті «Dilo»: https://dilo.net.ua/ekonomika/u-lvovi-suddyu-lychakivskogo-sudu-pidozryu... anni-majna-na-majzhe-8-mln-grn_18706/);

- «Суддя Личаківського суду отримав підозру через хабарі та приховування майна на майже 8 млн грн» (новина на сайті «Львів. Місто натхнення»: https://lviv1256.com/news/suddya-lychakivskogo-sudu-otrymav-pidozru-cher...);

- «Суддівські мільйони й корупція: львівський скандал і київські апетити» (новина на сайті «Новини зі Львова»: https://leopolis.news/suddivski-miljony-j-korupcziya-lvivskyj-skandal-i-...).

Суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу (пункт 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Наведені в дисциплінарній скарзі та встановлені фактичні обставини можуть вказувати на наявність у діях судді Мостиського районного суду Львівської області Білоуса Ю.Б. (відряджений до Личаківського районного суду міста Львова) ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод притягнення особи до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа у кримінальному провадженні була виправданою (рішення Європейської комісії з прав людини у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (рішення Європейської комісії з прав людини у справі «С. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85).

Гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Отже, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод охоплюються поняттям спору щодо прав та обов’язків цивільного характеру (стандарти доказування у дисциплінарній процедурі та у кримінальному провадженні істотно відрізняються).

Дисциплінарний проступок та кримінальне правопорушення не є тотожними поняттями. Цілком можливо притягнути особу за вчинення одних і тих самих дій і до дисциплінарної, і до кримінальної або адміністративної відповідальності. Це не суперечить Основному Закону, який забороняє притягати двічі до юридичної відповідальності одного виду (частина перша статті 61 Конституції України).

Питання про вину особи у вчиненні злочину (кримінального правопорушення), безумовно, може вирішити лише суд. Водночас виключні повноваження встановлювати відсутність або наявність у діях судді складу дисциплінарного проступку надані дисциплінарному органу – Дисциплінарним палатам Вищої ради правосуддя (статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

Рішення будь-яких органів, у тому числі вирок суду, не можуть бути обов’язковими для дисциплінарного органу, який вправі і водночас зобов’язаний самостійно визначити наявність у діях особи складу дисциплінарного проступку. Тим більше дисциплінарний орган не може бути обмежений у здійсненні своїх повноважень щодо дисциплінарного провадження через відсутність рішення компетентного органу в іншій процедурі, зокрема через відсутність вироку суду за фактами, які можуть бути одночасно підставами притягнення особи до кримінальної та дисциплінарної відповідальності. Так само рішення дисциплінарного органу не має жодного правового значення і для суду під час розгляду кримінального провадження чи справи про адміністративне правопорушення.

Саме така правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 800/454/17, від 22 січня 2019 року у справі № 800/454/17.

Велика Палата відзначила, що обов’язкова наявність судового рішення, яким би було визнано особу винною у вчиненні кримінального правопорушення, склад якого передбачав би відповідні діяння, не є умовою для притягнення цієї особи до дисциплінарної відповідальності.

Такий висновок зробила і Венеційська комісія, яка 13 березня 2017 року на 110-ій пленарній сесії прийняла Висновок № 880/2017 щодо кримінальної відповідальності суддів, відповідно до пункту 53 якого: «кримінальна та дисциплінарна відповідальності не є взаємно виключеними: дисциплінарні стягнення можуть бути так само доцільними і в разі звільнення від кримінальної відповідальності; також той факт, що кримінальне провадження не відкривається в разі неспроможності встановити винуватість у скоєнні злочину або факти в кримінальній справі, не означає, що суддею під питанням не було вчинено дисциплінарного порушення, саме через різний характер двох типів відповідальності».

Більше того, Венеційська комісія прямо відзначила про важливість притягнення судді до відповідальності:

якою б важливою не була свобода суддів при здійсненні своїх суддівських функцій, це не означає, що судді не підзвітні. Необхідно забезпечити рівновагу між недоторканністю як засобом захисту судді від неналежного тиску та зловживань з боку органів влади або окремих осіб (функціональною недоторканністю), з однієї сторони, та тим фактом, що судді не повинні бути вищі за закон (підзвітністю);

якщо неналежна поведінка судді може підірвати впевненість громадськості в судовій владі, держава має бути зацікавлена у відкритті дисциплінарного провадження проти цього судді.

Це засвідчує, що факти, які встановлені при розслідуванні кримінальної справи можуть і, навіть, повинні використовуватись для дисциплінарної відповідальності, навіть у випадку коли у кримінальному провадженні доказів є недостатньо для доведення вини.

Разом з тим, варто зауважити, що дисциплінарний орган не оцінює докази, які використовує сторона обвинувачення в межах кримінального провадження, щодо їх належності та допустимості, а лише надає правову оцінку обставинам наявності або відсутності у поведінці судді ознак дисциплінарного проступку.

Дисциплінарний орган не може досліджувати правомірність пред’явленої судді підозри, у тому числі не досліджує питання наявності або відсутності вини судді ОСОБА1 у вчиненні кримінальних правопорушень.

Під час дисциплінарного провадження надається оцінка тільки тим фактам, які можуть свідчити про наявність або відсутність у поведінці судді складу дисциплінарного проступку та про ступінь його вини. Встановлені під час дисциплінарного провадження факти та обставини мають значення тільки для прийняття рішення у межах своєї компетенції та жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні адміністративних або кримінальних правопорушень.

Наведені вище обставини підлягають повному з’ясуванню та кваліфікації в порядку дисциплінарного провадження після відкриття дисциплінарної справи та відповідній правовій оцінці Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя.

Наявність або відсутність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності буде встановлено за результатами розгляду дисциплінарної справи щодо судді на підставі оцінки доказів, наданих та отриманих в межах дисциплінарного провадження.

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій i статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження за зазначення в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, завідомо неправдивих відомостей або умисне незазначення відомостей, визначених законодавством.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 11 Закону України «Про запобігання корупції» здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій суб’єктів декларування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя суб’єктів декларування належить до повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції.

Особливості здійснення повної перевірки декларацій, моніторингу способу життя суддів, суддів Конституційного Суду України регламентований статтею 52-2 Закону України «Про запобігання корупції».

Відповідно до змісту частин першої-четвертої статті 52-2 Закону України «Про запобігання корупції» порядок здійснення повної перевірки декларації, поданої суддею, суддею Конституційного Суду України, моніторингу способу життя судді, судді Конституційного Суду України визначається Національним агентством за погодженням відповідно Вищої ради правосуддя або зборів суддів Конституційного Суду України. Такий порядок не може встановлювати особливості здійснення повної перевірки декларації, поданої суддею, суддею Конституційного Суду України, моніторингу способу життя судді, судді Конституційного Суду України, не передбачені цим Законом.

Під час повної перевірки декларації, поданої суддею, суддею Конституційного Суду України, моніторингу способу життя судді, судді Конституційного Суду України Національне агентство невідкладно, але не пізніше наступного робочого дня з дня початку такої перевірки або моніторингу способу життя інформує про це відповідно Вищу раду правосуддя або Голову Конституційного Суду України.

Довідку за результатами повної перевірки декларації, поданої суддею, суддею Конституційного Суду України, моніторингу способу життя судді, судді Конституційного Суду України погоджує Голова Національного агентства або його заступник.

Будь-який незаконний вплив, тиск або втручання у діяльність судді, судді Конституційного Суду України під час повної перевірки декларацій, моніторингу способу життя забороняється.

Як встановлено під час попередньої перевірки, НАЗК не проводило повну перевірку декларації, поданої суддею Білоусом Ю.Б. за 2024 рік (лист НАЗК № 47-09/85155-25 від 20 жовтня 2025 року).

Моніторинг способу життя судді або повну перевірку декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, здійснює НАЗК як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику - єдиний державний орган, уповноважений на здійснення функцій щодо моніторингу способу життя судді.

Системний аналіз законодавства свідчить, що повноцінне та всебічне виявлення факту діяння судді, яке містить ознаки дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 10 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища рада правосуддя може здійснити у взаємодії з НАЗК.

Встановлення фактів зазначення в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, неправдивих відомостей або незазначення відомостей, визначених законодавством, здійснюється НАЗК за результатами перевірки такої декларації (Узагальнення практики розгляду Вищою радою правосуддя та її дисциплінарними органами дисциплінарних справ щодо суддів (за матеріалами справ 2017–2021 років), оприлюднено Вищою радою правосуддя відповідно до рішення від 14 грудня 2023 року № 1315/0/15-23).

Відтак, оскільки НАЗК не здійснювало повну перевірку декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2024 рік, відтак, на переконання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, доводи дисциплінарної скарги наразі не містять відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді Білоуса Ю.Б., передбаченого пунктом 10 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій i статус суддів», оскільки є передчасними.

При цьому відомості стосовно декларування суддею Білоусом Ю.Б., виявлені за наслідками досудового розслідування у кримінальному провадженні № ____ від 3 грудня 2024 року, що стали предметом суспільного розголосу, можуть бути оцінені у аспекті наявності у діях судді Мостиського районного суду Львівської області Білоуса Ю.Б. (відряджений до Личаківського районного суду міста Львова) ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», про що зазначено вище.

Розглянувши висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Волкової А.М. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Чижик Т.В. та доданих до неї матеріалів, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що наведені в дисциплінарній скарзі та встановлені фактичні обставини можуть вказувати на наявність у діях судді Мостиського районного суду Львівської області Білоуса Ю.Б. (відряджений до Личаківського районного суду міста Львова) ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Керуючись статтею 46 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя», статтею 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», пунктом 13.21 Регламенту Вищої ради правосуддя, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

ухвалила:

відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Мостиського районного суду Львівської області Білоуса Юрія Богдановича (відряджений до Личаківського районного суду міста Львова).

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий на засіданні

Першої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя

Члени Першої Дисциплінарної

палати Вищої ради правосуддя