Акт ВРП

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Сасевича О.М., членів Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кандзюби О.В., Лук’янова Д.В., Попікової О.В., розглянувши пропозицію дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Черепа В.Ю. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Національного антикорупційного бюро України щодо судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Шевчук Юлії Валеріївни,

 

встановила:

 

25 вересня 2025 року (вх. № 395/0/13-25) до Вищої ради правосуддя надійшла дисциплінарна скарга Національного антикорупційного бюро України (далі – НАБУ) щодо судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Шевчук Ю.В.

У дисциплінарній скарзі зазначено, що НАБУ здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні № ____________________ від 10 березня 2023 року за підозрою судді (колишнього голови) Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 368, частиною другою статті 332, частиною третьою статті 332, частиною третьою статті 27 частиною другою статті 28 частиною першою статті 114¹, частиною третьою статті 27 частиною третьою статті 28 частиною першою статті 114¹, частиною третьою статті 27 частиною третьою статті 332, частиною третьою статті 27 частиною третьою статті 28 частиною третьою статті 368, частиною третьою статті 27 частиною третьою статті 28 частиною другою статті 376¹ Кримінального кодексу України (далі – КК України), судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду одеської області ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 28 частиною першою статті 114¹, частиною другою статті 28 частиною першою статті 114¹, частиною третьою статті 368 КК України, адвоката ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 332, частиною третьою статті 28 частиною першою статті 114¹, частиною третьою статті 369 КК України, помічника судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_2 – ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п’ятою статті 27 частиною другою статті 3761 КК України та помічника судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 – ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п’ятою статті 27 частиною другою статті 28 частиною першою статті 114¹ КК України.

НАБУ наголошує, що під час досудового розслідування встановлено обставини, яку можуть свідчити, що судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області за попередньою змовою групою осіб з працівниками вказаного суду та адвокатами за неправомірну вигоду сприяли військовозобов’язаним особам ухилитися від мобілізації та незаконно переправитися осіб через державний кордон України, шляхом ухвалення судових рішень (з ознаками фіктивності, у тому числі шляхом незаконного втручання в роботу автоматизованих систем в органах та установах системи правосуддя) з істотним порушенням норм процесуального права, що підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності.

Крім того, НАБУ зауважує, що відповідно до абзацу 5 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції до 18 травня 2024 року) не підлягали призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані, жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років. Досудовим розслідування встановлено системність та масовість ухвалення судових рішень суддями Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області у спорах щодо виховання дитини (дітей) віком до 18 років військовозобов’язаними чоловіками у формі визначення місця проживання дитини разом з батьком, відібрання неповнолітньої дитини у матері для проживання неповнолітньої дитини з батьком у зв’язку з фактом самостійного виховання дитини батьком без участі матері з розірванням шлюбу або без такого, без позбавлення батьківських прав матері та з позбавленням батьківських прав матері.

У період 2022-2023 років суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Шевчук Ю.В. ухвалила 66 «позитивних» рішень у вказаній категорії справ.

Помічник судді ОСОБА_4, будучи обізнаним про функціонування у вказаному суді протиправного механізму щодо швидкого забезпечення військовозобов’язаним чоловіка підстав для відстрочи від призову на військову службу в період мобілізації та підстави виїзду за кордон в умовах воєнного стану шляхом ухвалення за неправомірну вигоду судових рішень про начебто самостійне виховання батьком дитини віком до 18-ти років за надуманими обставинами з істотним порушенням норм процесуального права, з особистих мотивів почав користуватися протиправним механізмом щодо ухвалення «позитивних» рішень про самостійне виховання батьком дитини з метою отримання відстрочки від мобілізації та можливості виїзду за кордон особисто та своїх знайомих.

Зокрема, ОСОБА_4 організував ухвалення суддею Шевчук Ю.В. «позитивного» судового рішення на свою користь та на користь свого кума ОСОБА_6. ОСОБА_4, діючи в інтересах третіх осіб, почав допомагати останнім забезпечувати автоматизований розподіл судових справ за позовами про самостійне виховання батьком дитини на суддю Шевчук Ю.В., яка ухвалювала «позитивні» рішення з істотним порушенням норм процесуального права у вказаній категорії справ за одне судове засідання та без участі сторін.

У дисциплінарній скарзі також наголошено, що суддя Шевчук Ю.В. допустила істотні порушення норм матеріального та процесуального права у справах №№ 495/8225/22, 495/8377/22, 495/9111/22, 495/1018/23.

Так, у всіх цих справах допущено порушення вимог статті 175 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), адже позивачі не зазначали у позовних заявах докази, що підтверджували обставини, зазначені у цих позовних заявах, зокрема матеріали справ не містили документів, які підтверджували факт окремого проживання позивача та відповідача, інформацію про доходи батьків, актів огляду умов проживання батька, документів, які б вказували на відсутність судимостей у батька, перебування батька на обліку нарколога, психіатра, підтвердження того, що відповідач-мати не займається вихованням дитини, а також допускає неналежну поведінку стосовно дитини, або інших доказів того, що саме позивач піклується про дитину, проявляє батьківську турботу, цікавиться станом здоров’я та успіхами дитини як того вимагає частина друга статті 161 СК України.

Крім того, НАБУ наголошує про порушення суддею Шевчук Ю.В. вимог частини першої статті 161 Сімейного кодексу України (далі – СК України), оскільки відповідачі-матері визнавали позовні вимоги, що фактично вказувало на відсутність спору між батьками щодо того, з ким із них буде проживати дитина; частини четвертої статті 19 СК України; частин третьої, п’ятої статті 53 ЦПК України у частині залучення органу опіки та піклування та зауважує, що матеріали цих справ не містять висновків органу опіки та піклування.

У скарзі НАБУ також зауважує, що незважаючи на те, що відповідно до частини третьої статті 200 ЦПК України суд може ухвалити рішення у випадку визнання відповідачем позову, суд зобов’язаний відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України перевірити, чи не порушує таке визнання позову відповідачем позову прав, свобод та інтересів дитини, проте у справах №№ 495/8225/22, 495/8377/22, 495/9111/22, 495/1018/23 суддя Шевчук Ю.В. на порушення вказаних вище вимог закону не перевіряла відповідні обставини. На переконання скаржника, наслідком таких суттєвих недоліків відповідно до частини першої статті 185 ЦПК України було залишення позовних заяв без руху або їх повернення, проте суддя Шевчук Ю.В. ухвалювала рішення у зазначених справах за відсутності будь-якого спору між сторонами виключно на підставі позовних заяв позивачів (батьків), заяви відповідачів (матерів) про визнання позовних заяв та не досліджувала докази, зокрема й не встановлювала реальних інтересів дітей у цих справа. У справах №№ 495/8377/22, 495/9111/22 суддя Шевчук Ю.В. не звернула увагу, що позивачами усупереч вимогам частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» неправильно сплачений судовий збір, адже було заявлено дві позовні вимоги, зокрема про розірвання шлюбу та про визначення місця проживання дитини. НАБУ також наголошує, що суддя Шевчук Ю.В. відкрила провадження у справах №№ 495/9111/22, 495/1018/23 з порушенням правил підсудності.

Крім того, НАБУ, з покликанням на висновок судової комісійної комп’ютерно-технічної експертизи та покази консультанта суду ОСОБА_7 у дисциплінарній скарзі, вказує, що справи №№ 495/8225/22, 495/9111/22, 495/1018/23 надійшли до провадження судді Шевчук Ю.В. як «потрібній» судді, адже під час досудового розслідування встановлено обставини, коли позивачами у цих справах подавалися до суду декілька позовних заяв. У випадках якщо позовна заява потрапляла до «непотрібного» судді у таких справах позовні заяви залишалися без розгляду або відкликалися позивачами допоки відповідна позовна заява не потрапить до «потрібного» судді. У справі № 495/8377/22 помічник судді ОСОБА_4 через консультанта суду ОСОБА_7 організував реєстрацію позовної заяви та її автоматизований розподіл, про що вона йому прозвітувала та вказала у повідомленні номер справи.

Зазначені обставини, на переконання НАБУ, вказують на допущення суддею Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Шевчук Ю.В. дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 1, пунктом 3, 4, 6, 11 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок недбалості інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду; умисне або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору; допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, чи інших учасників судового процесу; умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків; неповідомлення суддею Вищої ради правосуддя та Генерального прокурора про випадок втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя, у тому числі про звернення до нього учасників судового процесу чи інших осіб, з приводу конкретних справ, що перебувають у провадженні судді, якщо таке звернення здійснено в інший, ніж передбачено процесуальним законодавством спосіб; використання статусу судді з метою незаконного отримання ним або третіми особами матеріальних благ або іншої вигоди, якщо таке правопорушення не містить складу злочину або кримінального проступку).

За результатами попередньої перевірки вказаної скарги дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя – доповідач Череп В.Ю. підготував висновок від 13 жовтня 2025 року із пропозицією відкрити дисциплінарну справу щодо судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Шевчук Ю.В.

Водночас 5 листопада 2025 року Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, розглянувши зазначений висновок, пропозицію дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача не підтримала та на підставі пункту 13.12 Регламенту Вищої ради правосуддя повернула матеріали дисциплінарної скарги дисциплінарному інспектору Вищої ради правосуддя – доповідачу для підготовки іншого висновку.

14 листопада 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя – доповідач передав Третій Дисциплінарній палаті Вищої ради правосуддя висновок від 13 листопада 2025 року із пропозицією відкрити дисциплінарну справу щодо судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Шевчук Ю.В.

19 листопада 2025 року Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вдруге розглянувши зазначений висновок у засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя пропозицію не підтримала пропозицію дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя та на підставі пункту 13.12 Регламенту Вищої ради правосуддя повернула матеріали дисциплінарної скарги дисциплінарному інспектору Вищої ради правосуддя – доповідачу для підготовки іншого висновку.

З матеріалів попередньої перевірки вбачається, що 26 листопада 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя – доповідач Череп В.Ю. запропонував судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Шевчук Ю.В. надати пояснення щодо обставин, викладених у дисциплінарній скарзі НАБУ.

9 грудня 2025 року на адресу Вищої ради правосуддя (вх. № 4406/1/6-25) надійшли письмові пояснення суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Шевчук Ю.В.

12 грудня 2025 року до Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя надійшов висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Черепа В.Ю. від 11 грудня 2025 року із пропозицією відкрити дисциплінарну справу щодо судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Шевчук Ю.В.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголошує, що згідно із частиною другою статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарна скарга подається у письмовій формі та повинна містити такі відомості: 1) прізвище, ім’я, по батькові (найменування) скаржника, його місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв’язку; 2) прізвище, ім’я, по батькові та посада судді (суддів), щодо якого (яких) подано скаргу; 3) конкретні відомості про наявність у поведінці судді ознак дисциплінарного проступку, який відповідно до частини першої статті 106 цього Закону може бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді; 4) посилання на фактичні дані (свідчення, докази), що підтверджують зазначені скаржником відомості.

Дисциплінарна скарга підписується скаржником із зазначенням дати її підписання.

Дисциплінарну справу щодо судді не може бути порушено за скаргою, що не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді, а також за анонімними заявами та повідомленнями (частина шоста статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону.

Так, відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів Вища рада правосуддя утворює Дисциплінарні палати з числа членів Вищої ради правосуддя.

Згідно із частиною другою статті 42 Законом України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя. Дисциплінарне провадження розпочинається після отримання Вищою радою правосуддя скарги щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або за ініціативою Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя чи за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

Частиною третьою статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» врегульовано, що дисциплінарне провадження включає: 1) попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи; 2) підготовку дисциплінарної справи до розгляду, розгляд дисциплінарної справи та ухвалення рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності; 3) розгляд скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

За правилами статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя − доповідач): 1) вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону; 2) за наявності підстав, визначених пунктами 1, 4 і 5частини першої статті 44 цього Закону,− залишає без розгляду та повертає дисциплінарну скаргу скаржнику; 3) за наявності підстав, визначених пунктами 2, 3 і 6 частини першої статті 44 цього Закону,− передає скаргу на розгляд Дисциплінарної палати для ухвалення рішення щодо залишення без розгляду та повернення її скаржнику або відкриття дисциплінарної справи; 4) за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги − протягом тридцяти днів з дня отримання такої скарги готує матеріали з пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи. Цей строк може бути продовжений дисциплінарним інспектором, але у разі обґрунтованої потреби додаткової перевірки дисциплінарної скарги не більш як на п’ятнадцять днів.

Висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя − доповідача разом із дисциплінарною скаргою та зібраними у процесі попередньої перевірки матеріалами передається на розгляд Дисциплінарної палати.

Аналізуючи вказані положення законодавства Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує, що саме на дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача покладено обов’язок здійснювати попередню перевірку дисциплінарної скарги на відповідність її вимогам Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема й належить обов’язок перевірити, чи ця дисциплінарна скарга містить конкретні відомості про наявність у поведінці судді ознак дисциплінарного проступку, який відповідно до частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» може бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді, а також посилання на фактичні дані (свідчення, докази), що підтверджують зазначені скаржником відомості.

Пунктом 9.10 Положення про службу дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 19 грудня 2024 року № 3713/0/15-24, визначено, що висновок дисциплінарного інспектора із пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи має бути вмотивованим і містити: дату складання, прізвище, ім’я та по батькові дисциплінарного інспектора; реєстраційний номер дисциплінарної скарги; прізвище, ім’я, по батькові (найменування) скаржника; прізвище, ім’я, по батькові та посаду судді, щодо якого подано дисциплінарну скаргу, назву суду, у якому працює суддя, дату призначення / обрання судді; стислий зміст дисциплінарної скарги; виклад фактів, обставин чи іншої інформації, що підтверджують обґрунтованість наданої у висновку пропозиції; посилання на норми закону, які можуть бути підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності; мотиви наданої у висновку пропозиції; пропозицію про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи; підпис дисциплінарного інспектора.

На переконання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя – доповідач, викладаючи свою пропозицію про відкриття дисциплінарної справи, зобов’язаний навести виклад фактів, обставин чи іншої інформації, отриманої ним під час попередньої перевірки, що підтверджують обґрунтованість наданої у висновку пропозиції (зокрема про відкриття дисциплінарної справи) з підстав встановлення ним під час попередньої перевірки конкретних відомостей про наявність у поведінці судді ознак дисциплінарного проступку, який відповідно до частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» може бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді, а також навести ті фактичні дані (свідчення, докази), які можуть підтверджувати наявність у поведінці судді ознак дисциплінарного проступку. Висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя-доповідача має містити посилання на норми закону, які можуть бути підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та мотиви наданої у висновку пропозиції.

Втім, незважаючи неодноразове повернення матеріалів дисциплінарної скарги та відповідного висновку з підстав його неумотивованості, невідповідності вимогам пункту 9.10 Положення про службу дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя – доповідач Череп В.Ю. вкотре не наводить у висновку від 11 грудня 2025 року виклад фактів, обставин чи іншої інформації, отриманої ним під час попередньої перевірки, які б могли вказувати на наявність у поведінці судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Шевчук Ю.В. ознак дисциплінарних проступків, які відповідно до частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можуть бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді.

Зокрема, висновок не містить покликання, які факти, встановлені під час попередньої перевірки дисциплінарної скарги НАБУ, у тому числі наведені скаржником, які свідчать про можливе допущення суддею істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків. Не зазначає які норми матеріального та/або процесуального права були порушені суддею під час розгляду вищевказаних цивільних справ; які факти, наведені скаржником у дисциплінарній скарзі можуть вказувати на те, що суддя могла порушити правила щодо юрисдикції суду.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також наголошує, що висновок не містить покликання на факти, обставини чи іншу інформацію, встановлену дисциплінарним інспектором Вищої ради правосуддя – доповідачем під час попередньої перевірки, які б на його переконання вказували на можливі ознаки дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «б» пункту 1, пунктами 3, 4, 6, 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а зміст висновку зводиться до викладу тверджень дисциплінарної скарги, пояснень судді, неповно відтворених обставин цивільних справ та нормативних положень Кодексу суддівської етики, Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, оцінюючи мотиви дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя-доповідача, з яких він вважає недоцільним дослідження фактів, обставин та інформації, які були долучені скаржником до дисциплінарної скарги та на які містяться покликання в дисциплінарній скарзі у співвідношенні із нормативними положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якими визначено склади дисциплінарних проступків наголошує, що Вища рада правосуддя та її дисциплінарні органи дотримуються послідовної позиції щодо автономності дисциплінарного провадження, а отже, такі факти, обставини, інформація, які містяться як в матеріалах судових справ, так й матеріалах кримінального провадження, наданих НАБУ оцінюються виключно з дотриманням вимог, визначених Законом України «Про Вищу раду правосуддя» в цілях дисциплінарного провадження, зокрема на стадії попередньої перевірки встановлюються факти, обставини, які можуть вказувати на ознаки дисциплінарного проступку.

Позиція дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя-доповідача щодо неможливості «оцінки відомостей, які містять таємницю, що охороняється законом, здобутих не в порядку статті 31 Закону України «Про Вищу раду правосуддя може створити загрозу допустимості даного доказу а отже і необґрунтованість висновків, які зроблені на основі цих відомостей» не узгоджується із стандартами дисциплінарного провадження, адже Вища рада правосуддя неодноразово у своїх рішеннях наголошувала на тому, що оцінка відомостей, які містять таємницю, що охороняється законом є дискрецією Вищої ради правосуддя та її дисциплінарних органів, проте необхідно ураховувати, чи було забезпечено судді гарантії справедливого розгляду, що включає дослідження способу, у який було отримано та представлено такі відомості, забезпечення можливості судді спростувати допустимість певних доказів, на які покликається скаржник та надати пояснення щодо цих обставин, та необхідно оцінювати вагомість таких обставин.

При цьому Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вкотре наголошує на тому, що суддя має право бути повністю поінформованими про висунуте проти нього звинувачення (пункт 19 Рекомендацій Організації з безпеки та співробітництва в Європі щодо незалежності судочинства та підзвітності суддів (Варшавські рекомендації, 2023 рік)), а отже, висновок із пропозицією про відкриття дисциплінарної справи має містити покликання на факти, обставини та інформацію, встановлену під час попередньої перевірки дисциплінарної скарги, які можуть вказувати на ознаки певних дисциплінарних проступків, а не лише покликання на нормативні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» чи Кодексу суддівської етики, які визначають певні склади дисциплінарних проступків та етичні стандарти поведінки судді.

Крім того, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя звертає увагу, що стаття 222 КПК України не визначає форми у якій має надаватися дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування. Листом старшого детектива НАБУ А.Підгрушного в порядку статті 222 КПК України надано дозвіл Вищій раді правосуддя на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні № ____________________ від 10 березня 2023 року.

З матеріалів попередньої перевірки не вбачається, що на час здійснення такої перевірки існували об’єктивні поважні (непереборні) причини, які унеможливили звернення дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя-доповідача до НАБУ щодо надання конкретизованого дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування.

Покликання дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача на положення пункту 9.2 Положення про службу дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, які визначають стислі строки проведення перевірки залежно від пріоритетності дисциплінарної скарги Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає неспроможними, адже дотримання строків має орієнтувати дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя-доповідача на безперервність, послідовність, невідкладність вчинення ним процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень з метою забезпечення ефективності попередньої перевірки. Водночас дотримання строків не повинно шкодити гарантіям судді у дисциплінарному провадженні, оскільки ініціювання дисциплінарного провадження повинно ґрунтуватися на вагомих правових підставах. Підстави повинні відповідати критеріям законності, тобто бути чітко визначеними, точними і передбачуваними в застосуванні, щоб суддя міг розумною мірою передбачити дисциплінарні наслідки, до яких може призвести та чи інша дія (Висновок Консультативної ради європейських суддів № 27 (2024) про дисциплінарну відповідальність суддів, пункт 32).

У пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу належного урядування, зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов’язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов’язків (пункт 74 рішення у справі «Лелас проти Хорватії»).

Пунктом 9.12 Положення про службу дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя встановлено, що у разі непідтримання Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя пропозиції дисциплінарного інспектора − доповідача відповідну ухвалу готує член Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, визначений автоматизованою системою розподілу справ для розгляду Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя відповідного висновку дисциплінарного інспектора − доповідача, або за дорученням головуючого на засіданні − член Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, який голосував за його ухвалення.

Член Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Сасевич О.М. не погодився з пропозицією дисциплінарного інспектора – доповідача та запропонував відкрити дисциплінарну справу щодо судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Шевчук Ю.В. з інших підстав та мотивів, аніж наведені дисциплінарним інспектором Вищої ради правосуддя – доповідачем Черепом В.Ю. у висновку від 11 грудня 2025 року.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, заслухавши пропозицію члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Сасевича О.М., вивчивши висновок разом із дисциплінарною скаргою та матеріалами, що зібрані дисциплінарним інспектором – доповідача під час попередньої перевірки дисциплінарної скарги, встановила таке.

 

Обставини, встановлені за результатом розгляду висновку дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя - доповідача та долучених до нього матеріалів

 

Справа № 495/8225/22

19 жовтня 2022 року до провадження судді Шевчук Ю.В. надійшла цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_8 про визначення місця проживання дитини з батьком.

Із змісту позовної заяви убачається, що подружжя має неповнолітню доньку ____ року народження. У прохальній частині позовної заяви позивач ОСОБА_4 просив визначити місце проживання дитини з ним за місцем його реєстрації та проживання.

Позивач вказував, що дитина проживала з ним протягом тривалого часу, він займається її вихованням та утриманням, забезпечує «усі витрати на нормальне життя». У позовній заяві він також вказував, що «зібрані нами докази свідчать про те, що позивач постійно піклується про дитину, бере участь у духовному та фізичному розвиткові; дитини надає багато прихильності батькові і висловлює однозначне і усвідомлене бажання проживати з батьком; у позивача наявне упоряджене жиле приміщення, створено умови належного виховання та розвитку дитини».

До позовної заяви долучено копії документів про особу позивача та відповідачки, свідоцтва про шлюб, народження дитини та квитанція про сплату судового збору.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано до провадження судді Шевчук Ю.В. Розподіл справ здійснювався між суддями ОСОБА_9, ОСОБА_1 та Шевчук Ю.В.

Цього самого дня, 19 жовтня 2022 року, суддя Шевчук Ю.В. постановила ухвалу, якою відкрила провадження у справі та призначила підготовче судове засідання на 27 жовтня 2022 року.

У матеріалах справи наявний запит, адресований Відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області, щодо надання відомостей про реєстрацію місця проживання та інших персональних даних відповідачки ОСОБА_8.

Як убачається із матеріалів справи, суддя Шевчук Ю.В. не залучила до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області. Висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, у матеріалах справи відсутній.

У матеріалах справи також відсутні відомості щодо способу повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду справи, надсилання їм копії ухвали про відкриття провадження у справі та копій позовної заяви з додатками.

24 жовтня 2022 року до суду надійшла заява відповідачки ОСОБА_8, у якій вона просила розглядати справу без її участі, позовні вимоги підтримувала та просила задовольнити їх в повному обсязі, не заперечувала щодо ухвалення судом рішення.

Відповідно до довідки секретаря судового засідання від 27 жовтня 2022 року фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Судове засідання 24 жовтня 2022 року відбулося за відсутності сторін у справі.

Суд рішенням суду від 27 жовтня 2022 року задовольнив позовні вимоги ОСОБА_4 та визначив місце проживання дитини, _____ року народження, разом із батьком ОСОБА_4 за його місцем його реєстрації та проживання.

Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини з батьком суд, окрім покликання на правовідносини сторін, що випливали із встановлених обставин, правові норми, що підлягали застосуванню до цих правовідносин у рішенні суду від 27 жовтня 2022 року вказав, що «під час розгляду справи на підставі усіх зібраних доказів, судом встановлено, що станом на теперішній час спільна дитина сторін перебуває на утриманні батька та проживає з ним, відповідачка не заперечує проти задоволення позовних вимог позивача».

Водночас доказів направлення сторонам належним чином завіреної копії вказаного рішення суду або розписок про її наручне отримання сторонами матеріали справи не містять.

20 січня 2023 року до провадження судді Шевчук Ю.В. надійшла заява ОСОБА_4 про роз’яснення рішення суду, у якій він просив роз’яснити рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27 жовтня 2022 року, зокрема, чи є це рішення підтвердженням факту самостійного виховання батьком ОСОБА_4 неповнолітньої доньки, _____ року народження без участі матері ОСОБА_8, адже йому незрозумілий порядок виконання цього рішення суду.

Ухвалою суду від 20 січня 2023 року заяву ОСОБА_4 задоволено та роз’яснено рішення суду від 27 жовтня 2022 року, зазначивши, що «вказане рішення є підтвердженням факту самостійного виховання батьком ОСОБА_4, ______ року народження, малолітньої дитини – доньки ОСОБА_10, ______ року народження».

Постановляючи цю ухвалу суд зауважив, що «у зв’язку із тим, що рішенням суду було визначено місце проживання малолітньої дитини – доньки ОСОБА_10, _____ року народження разом із батьком ОСОБА_4, ______ року народження, та під час розгляду даної справи судом було встановлено, що мати малолітньої дитини - Відповідачка ОСОБА_8 фактично ухиляється від виконання своїх батьківських обов’язків по вихованню та утриманню доньки, при цьому, донька ОСОБА_10, ____ року народження, перебуває на повному утриманні батька […]».

10 липня 2024 року до провадження судді Шевчук Ю.В. надійшла заява ОСОБА_4 про роз’яснення рішення суду від 27 жовтня 2022 року, у якій він просив роз’яснити рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27 жовтня 2022 року, зокрема, чи є це рішення підтвердженням факту самостійного виховання батьком ОСОБА_4 неповнолітньої доньки, ____ року народження без участі матері ОСОБА_8. У цій заяві ОСОБА_4 покликався на те, що чинним законодавством України передбачено державну соціальну допомогу батькам, які самостійно виховують та утримують дитину, проте для її отримання необхідно встановлення зазначеного факту та вказував, що йому незрозумілий порядок виконання рішення суду від 27 жовтня 2022 року.

Ухвалою суду від 15 липня 2024 року роз’яснено рішення суду від 27 жовтня 2022 року задоволено заяву ОСОБА_4.

Вирішуючи питання про роз’яснення рішення суду від 27 жовтня 2022 року суд вказав, що під час розгляду справи встановлено обставини, зокрема «[…] на даний час ведення між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 спільного господарства та сумісне проживання фактично припинено. Відповідно до Витягу № НОМЕР від 28.03.2024 малолітня дитина ОСОБА_10, _____ року народження зареєстрована та проживає разом з батьком ОСОБА_4 за адресою: _________. Батько ОСОБА_4 щоденно опікується своєю дитиною ОСОБА_10, приводить вранці до садочку та забирає додому, приймає активну участь у створенні належних умов перебування дошкільнят у групі та закладі в цілому сумісно з батьківським активом, що підтверджується Довідкою № НОМЕР від 12.07.2024, яка видана директором ЗДО №1 «Малятко» ОСОБА_11. […]».

Доказів направлення сторонам належним чином завірених копій ухвал суду від 20 січня 2023 року та 15 липня 2024 року або розписок про їх наручне отримання сторонами матеріали справи не містять.

Справа перебувала у провадженні судді Шевчук Ю.В. з 19 по 27 жовтня 2022 року, тобто 8 календарних днів.

 

Справа № 495/8377/22

24 жовтня 2022 року до провадження судді Шевчук Ю.В. надійшла цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_6 до ОСОБА_12 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з батьком.

Із змісту позовної заяви убачається, що подружжя має неповнолітніх доньку ____ року народження та сина ____ року народження. У прохальній частині позовної заяви позивач ОСОБА_6. просив розірвати шлюб із відповідачкою та визначити місце проживання неповнолітнього сина ____ року народження з батьком Юрескулом Д.Д. за місцем його реєстрації та проживання.

Позивач наголошував, що сторони не ведуть спільного господарства, між ними напружені стосунки, примирення неможливе. Син тривалий час проживає з ним, він займається його вихованням та утриманням, за адресою його проживання створені належні умови для проживання. У позовній заяві він також вказував, що «зібрані нами докази свідчать про те, що позивач постійно піклується про дитину, бере участь у духовному та фізичному розвиткові; дитини надає багато прихильності батькові і висловлює однозначне і усвідомлене бажання проживати з батьком; у позивача наявне упоряджене жиле приміщення, створено умови належного виховання та розвитку дитини».

До позовної заяви долучено копії свідоцтва про шлюб, документів про особу позивача та відповідачки, свідоцтва про народження доньки та сина, квитанцію про сплату судового збору.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано до провадження судді Шевчук Ю.В. Розподіл справ здійснювався між суддями ОСОБА_1, ОСОБА_13 та Шевчук Ю.В.

25 жовтня 2022 року суддя Шевчук Ю.В. постановила ухвалу, якою відкрила провадження у справі та призначила підготовче судове засідання на 2 листопада 2022 року.

У матеріалах справи наявний запит, адресований Відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області, щодо надання відомостей про реєстрацію місця проживання та інших персональних даних відповідачки ОСОБА_12.

Як убачається із матеріалів справи, суддя Шевчук Ю.В. не залучила до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області. Висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, у матеріалах справи відсутній.

У матеріалах справи також відсутні відомості щодо способу повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду справи, надсилання їм копії ухвали про відкриття провадження у справі та копій позовної заяви з додатками.

28 жовтня 2022 року до суду надійшла спільна заява позивача та відповідачки про затвердження мирової угоди. У цій заяві сторони просили визнати та затвердити укладену між ними мирову угоду та закрити провадження у справі. Вказували, що наслідки закриття провадження у справі, передбачені частиною третьою статті 206 ЦПК України їм роз’яснено та ці наслідки зрозумілі. Просили розглянути заяву про затвердження мирової угоди без участі сторін.

За змістом мирової угоди сторони домовились про те, що: відповідач погодилась з вимогами про розірвання шлюбу; місце проживання сина 2019 року народження визначається із позивачем; місце проживання доньки 2008 року визначається із відповідачкою; вони не мають жодних претензій один до одного щодо стягнення аліментів на дітей; вони надають один одному дозвіл на виїзд дітей за кордон (за межі України) з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини закордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей.

Відповідно до довідки секретаря судового засідання від 2 листопада 2022 року фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Судове засідання 2 листопада 2022 року відбулося за відсутності сторін у справі.

Ухвалою від 2 листопада 2022 року суд визнав мирову угоду, укладену між ОСОБА_6 та ОСОБА_12 на умовах, зазначених у цій мировій угоді, та закрив провадження у справі.

Суд, затверджуючи мирову угоду, дійшов висновку, що сторони погодили питання, пов’язані з розірванням шлюбу та визначенням місця проживання неповнолітніх дітей, укладення мирової угоди відповідало інтересам позивача, відповідачки, неповнолітніх дітей. Суд також констатував в ухвалі від 2 листопада 2022 року, що в цій угоді сторони зазначили про обізнаність щодо правових наслідків підписання та виконання мирової угоди, тому вважає можливим затвердити мирову угоду, а провадження закрити. Укладення мирової угоди та її зміст, на переконання суду, не суперечило вимогам закону, умови мирової угоди не порушували права чи охоронювані законом інтереси сторін та інших осіб, стосувалися лише прав та обов’язків сторін і сторони наполягали на її затвердженні.

Водночас доказів направлення сторонам належним чином завіреної копії вказаної ухвали суду або розписок про її наручне отримання сторонами матеріали справи не містять.

Листом від 29 листопада 2022 року копія зазначеної ухвали суду була надіслана на адресу Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області.

20 січня 2023 року до провадження судді Шевчук Ю.В. надійшла заява позивача ОСОБА_6 про роз’яснення ухвали суду від 2 листопада 2022 року, зокрема, чи є ця ухвала підтвердженням факту самостійного виховання батьком ОСОБА_6 сина ____ року народження без участі матері ОСОБА_12. Позивач покликався на те, що «в рішенні Білгород-Дністровського суду Одеської області від 02.11.2022 року по справі № 495/8377/22, визначається виключно місце проживання мої неповнолітньої дитини зі мною сина, а не встановлює факт самостійного виховання дитини на підставі рішення суду» та йому незрозумілий порядок виконання цієї ухвали суду.

Ухвалою суду від 20 січня 2023 року заяву ОСОБА_6 задоволено та роз’яснено ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 2 листопада 2022 року, зазначивши, що вказана ухвала суду є підтвердженням факту самостійного виховання батьком ОСОБА_6 малолітнього сина, ___ року народження.

Задовольняючи цю заяву суд виходив з то, що «ухвалою суду було визначено місце проживання малолітнього сина ОСОБА_14, _____ року народження разом із батьком ОСОБА_6, _____ року народження, та під час розгляду даної справи судом було встановлено, що мати малолітньої дитини - Відповідачка ОСОБА_12 фактично ухиляється від виконання своїх батьківських обов’язків по вихованню та утриманню сина, при цьому, син ОСОБА_14, _____ року народження, перебуває на повному утриманні батька, є необхідність роз’яснення ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02 листопада 2022 року по справі № 495/8377/22 в частині питання, яке ставить заявник ОСОБА_6.».

Доказів направлення сторонам належним чином завірених копій ухвали суду 20 січня 2023 року або розписок про її наручне отримання сторонами матеріали справи не містять.

Справа перебувала у провадженні судді Шевчук Ю.В. з 24 жовтня 2022 року по 2 листопада 2022 року, тобто 9 календарних днів.

 

Справа № 495/9111/22

14 листопада 2022 року до провадження судді Шевчук Ю.В. надійшла цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_15 до ОСОБА_16 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з батьком.

Із змісту позовної заяви убачається, що подружжя має неповнолітнього сина, ___ року народження. У прохальній частині позовної заяви позивач ОСОБА_15 просив розірвати шлюб із відповідачкою та визначити місце проживання неповнолітнього сина ____ року народження з батьком ОСОБА_15 за місцем його проживання.

Позивач наголошував, що сторони не ведуть спільного господарства, між ними напружені стосунки, примирення неможливе. Син тривалий час проживає з ним, він займається його вихованням та утриманням, за адресою його проживання створені належні умови для проживання. У позовній заяві він також вказував, що «зібрані нами докази свідчать про те, що позивач постійно піклується про дитину, бере участь у духовному та фізичному розвиткові; дитини надає багато прихильності батькові і висловлює однозначне і усвідомлене бажання проживати з батьком; у позивача наявне упоряджене жиле приміщення, створено умови належного виховання та розвитку дитини».

До позовної заяви долучено копії документів про особу позивача та відповідачки, свідоцтв про шлюб та народження дитини, довідку про фактичне місце проживання відповідачки, квитанцію про сплату судового збору.

З паспорта позивача убачалося, що він був зареєстрований у місті Кодима Одеської області. Копія id-карти, яка посвідчувала особу відповідачки, не містила інформацію про реєстрацію місця її проживання. До матеріалів позовної заяви не було долучено витягу з реєстру територіальної громади або довідки про реєстрацію місця проживання, виданої відповідачу одночасно із id-картою та яка відповідала формі, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2016 року № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру», з яких вбачалася б реєстрація місця проживання відповідачки. Натомість до позовної заяви була долучена довідка сільської ради, видана в день звернення позивача до суду, з якої вбачалося, що відповідач фактично проживає у селі ______ Білгород-Дністровського району Одеської області з 23 травня 2022 року.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано до провадження судді Шевчук Ю.В. Розподіл справ здійснювався між суддями ОСОБА_9, ОСОБА_1, ОСОБА_17, ОСОБА_13 та Шевчук Ю.В.

16 листопада 2022 року суддя Шевчук Ю.В. постановила ухвалу, якою відкрила провадження у справі та призначила підготовче судове засідання на 24 листопада 2022 року.

У матеріалах справи наявний запит, адресований Відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області, щодо надання відомостей про реєстрацію місця проживання та інших персональних даних відповідачки ОСОБА_16.

Як убачається із матеріалів справи, суддя Шевчук Ю.В. не залучила до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області. Висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, у матеріалах справи відсутній.

У матеріалах справи також відсутні відомості щодо способу повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду справи, надсилання їм копії ухвали про відкриття провадження у справі та копій позовної заяви з додатками.

18 листопада 2022 року до суду надійшла спільна заява позивача та відповідачки про затвердження мирової угоди. У цій заяві сторони просили визнати та затвердити укладену між ними мирову угоду та закрити провадження у справі. Вказували, що наслідки закриття провадження у справі, передбачені частиною третьою статті 206 ЦПК України їм роз’яснено та ці наслідки зрозумілі. Просили розглянути заяву про затвердження мирової угоди без участі сторін.

За змістом мирової угоди сторони домовились про те, що: відповідач погодилась з вимогами про розірвання шлюбу; місце проживання сина ____року народження визначається із позивачем; вони не мають жодних претензій один до одного щодо стягнення аліментів на дітей; вони надають один одному дозвіл на виїзд дитини за кордон (за межі України) з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини закордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей.

Відповідно до довідки секретаря судового засідання від 24 листопада 2022 року фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Судове засідання 24 листопада 2022 року відбулося за відсутності сторін у справі.

Ухвалою від 24 листопада 2022 року суд визнав мирову угоду, укладену між ОСОБА_15 та ОСОБА_16 на умовах, зазначених у цій мировій угоді, та закрив провадження у справі.

Суд, затверджуючи мирову угоду, дійшов висновку, що сторони погодили питання, пов’язані з розірванням шлюбу та визначенням місця проживання неповнолітніх дітей, укладення мирової угоди відповідало інтересам позивача, відповідачки, малолітньої дитини. Суд також констатував в ухвалі від 24 листопада 2022 року, що в цій угоді сторони зазначили про обізнаність щодо правових наслідків підписання та виконання мирової угоди, тому вважає можливим затвердити мирову угоду, а провадження закрити. Укладення мирової угоди та її зміст, на переконання суду, не суперечило вимогам закону, умови мирової угоди не порушували права чи охоронювані законом інтереси сторін та інших осіб, стосувалися лише прав та обов’язків сторін і сторони наполягали на її затвердженні.

Водночас доказів направлення сторонам належним чином завіреної копії вказаної ухвали суду або розписок про її наручне отримання сторонами матеріали справи не містять.

21 лютого 2023 року до провадження судді Шевчук Ю.В. надійшла заява позивача ОСОБА_15 про роз’яснення ухвали суду від 24 листопада 2022 року, зокрема, чи є ця ухвала підтвердженням факту самостійного виховання батьком ОСОБА_15 сина ____року народження без участі матері ОСОБА_16. Позивач покликався на те, що «в рішенні Білгород-Дністровського суду Одеської області від 24.11.2022 року по справі № 495/9111/222, визначається виключно місце проживання мої неповнолітньої дитини зі мною сина, а не встановлює факт самостійного виховання дитини на підставі рішення суду» та йому незрозумілий порядок виконання цієї ухвали суду.

Ухвалою суду від 22 лютого 2023 року заяву Попова Е.А. задоволено та роз’яснено ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 листопада 2022 року, зазначивши, що вказана ухвала суду є підтвердженням факту самостійного виховання батьком ОСОБА_15 неповнолітнього сина, ___ року народження.

Задовольняючи цю заяву суд виходив з то, що «у зв’язку із тим, що ухвалою суду було визначено місце проживання неповнолітнього сина – ОСОБА_18, ___ року народження разом із батьком ОСОБА_15, ____ року народження, та під час розгляду даної справи судом було встановлено, що мати неповнолітньої дитини - Відповідачка ОСОБА_16 фактично ухиляється від виконання своїх батьківських обов’язків по вихованню та утриманню сина, при цьому, син ОСОБА_18, ___ року народження, перебуває на повному утриманні батька, є необхідність роз’яснення ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 листопада 2022 року по справі № 495/9111/22 в частині питання, яке ставить заявник ОСОБА_15».

Доказів направлення сторонам належним чином завірених копій ухвали суду 22 лютого 2023 року або розписок про її наручне отримання сторонами матеріали справи не містять.

Листом від 27 вересня 2023 року суд скерував на адресу Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області копію «рішення від по справі № 495/9111/22».

Справа перебувала у провадженні судді Шевчук Ю.В. з 14 по 24 листопада 2022 року, тобто 10 календарних днів.

 

Справа № 495/1018/23

1 лютого 2023 року до провадження судді Шевчук Ю.В. надійшла цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_19 до ОСОБА_20 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з батьком, у зв’язку з самостійним вихованням дитини батьком без участі матері.

Із змісту позовної заяви убачається, що подружжя має неповнолітнього сина ___року народження. У прохальній частині позовної заяви позивач ОСОБА_19 просив розірвати шлюб із відповідачкою, визначити місце проживання неповнолітньої дитини, ____ року народження за місцем ого проживання у зв’язку із самостійним вихованням дитини батьком без участі матері ОСОБА_20.

Позивач, з-поміж іншого у позовній заяві, вказував, що дитина проживала з ним протягом тривалого часу, він займається її вихованням та утриманням, забезпечує «усі витрати на нормальне життя». У позовній заяві він також вказував, що «зібрані нами докази свідчать про те, що позивач постійно піклується про дитину, бере участь у духовному та фізичному розвиткові; дитини надає багато прихильності батькові і висловлює однозначне і усвідомлене бажання проживати з батьком; у позивача наявне упоряджене жиле приміщення, створено умови належного виховання та розвитку дитини».

До позовної заяви долучено копії документів про особу позивача та відповідачки, свідоцтва про шлюб, народження дитини та квитанція про сплату судового збору, довідки про реєстрацію місця проживання позивача та довідка, видана відповідачці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Водночас з копії паспорта позивача та відповідача вбачалося, що вони зареєстровані у місті ____ Одеської області. З довідки від 25 січня 2023 року № НОМЕР про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи убачається, що відповідачка зареєстрована у місті _____ Одеської області, проте фактично проживає в ______ Одеської області.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано до провадження судді Шевчук Ю.В. Розподіл справ здійснювався між суддями ОСОБА_9, ОСОБА_1, ОСОБА_17 та Шевчук Ю.В.

Цього самого дня, 2 лютого 2023 року, суддя Шевчук Ю.В. постановила ухвалу, якою відкрила провадження у справі та призначила підготовче судове засідання на 8 лютого 2023 року.

У матеріалах справи наявний запит, адресований Відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області, щодо надання відомостей про реєстрацію місця проживання та інших персональних даних відповідачки ОСОБА_20.

Як убачається із матеріалів справи, суддя Шевчук Ю.В. не залучила до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області. Висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, у матеріалах справи відсутній.

У матеріалах справи також відсутні відомості щодо способу повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду справи, надсилання їм копії ухвали про відкриття провадження у справі та копій позовної заяви з додатками.

3 лютого 2023 року до суду надійшла заява відповідачки, у якій вона просила розглядати справу без її участі, підтримувала позовні вимоги та просила їх задовольнити повністю, не заперечувала проти ухвалення рішення суду. Цього самого дня до суду надійшла заява позивача про розгляд справи без його участі, у якій він також прохав задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідно до довідки секретаря судового засідання від 8 лютого 2023 року фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Судове засідання 8 лютого 2023 року відбулося за відсутності сторін у справі.

Суд рішенням суду від 8 лютого 2023 року задовольнив позовні вимоги ОСОБА_19, розірвав шлюб, укладений між позивачем та відповідачкою, визначив місце проживання неповнолітнього сина,____ року народження з батьком ОСОБА_19 за місцем його проживання у зв’язку із самостійним вихованням дитини батьком без участі матері ОСОБА_20.

Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини з батьком суд, окрім покликання на правовідносини сторін, що випливали із встановлених обставин, правові норми, що підлягали застосуванню до цих правовідносин у рішенні суду від 8 лютого 2023 року вказав, що «під час розгляду справи на підставі усіх зібраних доказів, судом установлено, що станом на теперішній час спільна дитина сторін – ОСОБА_21 перебуває на утриманні батька та проживає разом з ним, відповідачка не заперечує проти задоволення позовних вимог позивача».

Водночас доказів направлення сторонам належним чином завіреної копії вказаного рішення суду або розписок про її наручне отримання сторонами матеріали справи не містять.

3 квітня 2023 року до провадження судді Шевчук Ю.В. надійшла заява ОСОБА_19 про роз’яснення рішення суду, у якій він просив роз’яснити рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 8 лютого 2023 року, зокрема, чи є це рішення підтвердженням факту самостійного виховання батьком ОСОБА_19 неповнолітнього сина, ___ року народження без участі матері ОСОБА_20, адже йому незрозумілий порядок виконання цього рішення суду.

Ухвалою суду від 4 квітня 2023 року заяву ОСОБА_19 задоволено та роз’яснено рішення суду від 8 лютого 2023 року, зазначивши, що «вказане рішення є підтвердженням факту самостійного виховання батьком ОСОБА_19, ____ року народження, неповнолітньої дитини – ОСОБА_21, ___ року народження без участі матері ОСОБА_20, ___ року народження».

Вирішуючи питання про роз’яснення рішення суду від 8 лютого 2023 року суд вказав, що «[…] під час розгляду даної справи судом було встановлено, що мати неповнолітньої дитини - Відповідачка ОСОБА_20 фактично ухиляється від виконання своїх батьківських обов’язків по вихованню та утриманню дитини, при цьому, неповнолітня дитина – ОСОБА_21, ____ року народження, перебуває на повному утриманні батька, є необхідність роз’яснення рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08 лютого 2023 року по справі № 495/1018/23 в частині питання, яке ставить заявник ОСОБА_19».

Доказів направлення сторонам належним чином завіреної копії ухвали суду від 4 квітня 2023 року або розписок про її наручне отримання сторонами матеріали справи не містять.

Справа перебувала у провадженні судді Шевчук Ю.В. з 1 по 8 лютого 2023 року, тобто 7 календарних днів.

 

Стислий зміст пояснень судді Шевчук Ю.В. щодо тверджень, викладених у дисциплінарній скарзі

У наданих поясненнях суддя фактично не заперечує обставин щодо процесуальних дій та рішень, прийнятих нею у межах розгляду цивільних справ №№ 495/8225/22, 495/8377/22, 495/9111/22, 495/1018/23.

Водночас вона наголошує, що розподіл справ №№ 495/8225/22, 495/8377/22, 495/9111/22 проводився консультантом суду ОСОБА_7 і в протоколах автоматичного розподілу судової справи між суддями стояв її підпис, що не викликало у неї, як у судді, ніяких підозр, оскільки вона була посадовою особою, відповідальною за проведення автоматизованого розподілу справ.

Розгляд справ проводився без участі сторін, яких належним чином було повідомлено про час та місце розгляду справи, а сторони скористалися своїм правом на розгляд справи за їхньої відсутності. Зазначене не суперечить положенням частини третьої статті 211 ЦПК України, відповідно до якої учасники справи мають право заявити клопотання про розгляд справи за їхньої відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів. Суддя також наголошує, що право учасника справи брати участь у судових засіданнях чи заявити клопотання про розгляд справи без його участі, право відповідача визнати позовні вимоги передбачено статтями 43, 49, 211 ЦПК України. Крім цього, якщо клопотання про розгляд справи без його участі заявили всі учасники справи, суд зобов’язаний провести судовий розгляд справи на підставі наявних матеріалів.

Оскільки визнання відповідачем позову не суперечило вимогам чинного законодавства та не порушувало прав, свобод та інтересів інших осіб у справах №№ 495/8225/22, 495/1018/23 позовні вимоги позивача були задоволені.

Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Згідно із частиною першою статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Отже, визнання обставин, які не підлягають доказуванню, можливе, зокрема, за умов: визнання їх усіма учасниками справи та відсутності в суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин. На переконання судді, визнання позову створює передумову для задоволення позову й припинення спору, але не є абсолютною гарантією такого завершення.

У справах №№ 495/8377/22, 495/9111/22 умови мирових угод не суперечили закону, не порушували права не порушували права чи охоронювані законом інтереси інших осіб та були виконуваними, тому суд відповідно ухвалами закрив провадження у справі у зв’язку з виконанням мирових угод.

Щодо доводів скаржника про відсутність спору між сторонами (батьками), про що свідчить укладена мирова угода, суддя Шевчук Ю.В. наголосила, що мирова угода − це не цивільно-правовий договір, а процесуальний механізм, який перетворює спірні права або обов’язки на безспірні та змінює правовідносини. Тобто, якщо мирова угода відповідає вимогам закону, затверджена судом і провадження закрито – це є підставою вважати, що спір між сторонами припинено.

Крім того, суддя Шевчук Ю.В. наголошує, що ОСОБА_4 працює на посаді помічника судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, його призначено на посаду без конкурсного відбору на підставі письмового подання судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_2, який обрав цього помічника самостійно. Жодних позапроцесуальних стосунків з ОСОБА_4 вона не підтримувала. Він як помічник судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, відповідно до постанов Кабінету Міністрів України, що визначали перелік критично важливих підприємств та установ, до яких належали й органи судової влади, був заброньований і не підлягав мобілізації. Їй як заступнику голови суду та виконуючій обов’язки голови суду відомо, що помічник судді ОСОБА_4 оформлював та продовжував відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, що також є підтвердженням факту самостійного виховання ним неповнолітньої дитини.

Щодо відсутності документального підтвердження інформації щодо доходів батька, відсутності судимості, перебування на обліку у лікарів нарколога або психіатра, суддя Шевчук Ю.В. зауважила, що відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів» який визначає єдині засади діяльності, правовий статус і умови діяльності особи, яка займає посаду помічника судді суду загальної юрисдикції, помічник судді у своїй професійній діяльності має додержуватися етичних норм, пов’язаних з його статусом та передбачених Законом України «Про державну службу», Загальними правилами поведінки державного службовця, затвердженими наказом Головного управління державної служби України від 4 серпня 2010 року № 214, та розділом 2 «Особиста етика» Правил поведінки працівника суду. Сам факт працевлаштування ОСОБА_4 на посаду державної служби та проходження ним спеціальної перевірки, підтверджує наявність доходу у батька у вигляді стабільної заробітної плати, а також відсутності у нього судимості та відсутності факту перебування на обліку у лікарів нарколога або психіатра.

Щодо доводів скаржника про відсутність інформації про піклування позивача про дитину суддя Шевчук Ю.В. покликається на наявну в матеріалах справи № 495/8225/22 довідку закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №1 «Малятко» комбінованого типу про те, що саме ОСОБА_4 щоденно опікується своєю дитиною ОСОБА_10, а саме приводить та забирає додому, приймає активну участь у створенні належних умов перебування дітей у групі та закладі в цілому. Крім того, у матеріалах справи № 495/8225/22 наявний Витяг №НОМЕР про зареєстрованих у житловому будинку за адресою проживання позивача, відповідно до якого у будинку за адресою: _____, зареєстровані та проживають: ОСОБА_, ОСОБА_23, ОСОБА_4 та ОСОБА_10. ОСОБА_8 не зареєстрована та не проживає за вказаною адресою.

Суддя Шевчук Ю.В. також наголошує, що про те, що ОСОБА_6. є кумом помічника судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_4 і про те, що НАБУ під час проведення досудового слідства було встановлено що помічник судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_4 через консультанта Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_7 організував реєстрацію та автоматизований розподіл справ №№ 495/8377/22, 495/9111/22, 495/1018/23 на суддю Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Шевчук Ю.В., їй стало відомо лише після отримання даної дисциплінарної скарги.

Суддя Шевчук Ю.В. також заперечує будь-яке позапроцесуальне спілкування, в тому числі з приводу розподілу та розгляду справи між нею та помічником судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_4, консультантом Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_7 та сторонами у справах №№ 495/8377/22, 495/9111/22, 495/1018/23.

Щодо виявлення НАБУ випадків подачі декількох однакових позовних заяв від одного позивача суддя Шевчук Ю.В. зауважила, що на момент розгляду справ у суді був відсутній чіткий механізм перевірки подання позивачем кількох тотожних позовів до того ж суду; закон покладає відповідальність за неподання дублюючих позовів саме на позивача; після ухвалення рішення суддя не має процесуальних повноважень впливати на недобросовісну поведінку учасників справи; їй не були відомі мотиви подання позивачами кількох тотожних позовів і подальших заяв про їх повернення, що унеможливлювало реагування; інформація про можливі зловживання процесуальними правами доступна лише з відкритих даних на сайті суду. Лише в січні 2024 року їй стало відомо щодо існування вищевказаного кримінального провадження, адже вона перебувала у відпустці у зв’язку із вагітністю та пологами і не спілкувалась ні з суддями, ні з працівниками суду. У вересні 2024 року вона допитувалася детективами НАБУ щодо справ, які перебували в її провадженні і з приводу фактів , викладених у цій скарзі. Серед іншого, детективами задавались питання щодо можливої причетності інших співробітників суду до розподілу вказаних справ та виявлених порушень, а також щодо можливої причетності до вказаної схеми її помічника.

Стислий строк розгляду справ зумовлений сукупністю об’єктивних чинників, зокрема й надмірним суддівським навантаженням, а також її майбутньою соціальною відпусткою, у зв’язку із чим вона, усвідомлюючи ризик повторного автоматизованого розподілу справ і початку їх розгляду заново, прагнула максимально оперативно завершити розгляд справ, що перебували у її провадженні. За наявності заяв сторін про розгляд справ без їх участі рішення ухвалювались за наявними матеріалами відповідно до ЦПК України. Під час призначення засідань вона також ураховувала обмежені матеріально-технічні можливості суду (нестача залів), воєнний стан та тривалі повітряні тривоги.

Суддя Шевчук Ю.В. також наголошує, що у 2022 році істотно зросла кількість справ про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з батьком, що пов’язувалось із масовим виїздом жінок з України під час воєнного стану. Розгляд таких справ здійснювався з урахуванням пріоритету інтересів дитини, збереження сталих соціальних зв’язків та балансу прав і обов’язків батьків. Розгляд справ про розірвання шлюбу без особистої участі сторін є усталеною судовою практикою та відповідає положенням ЦПК України. Така практика спрямована на зменшення конфліктності між сторонами та забезпечення оперативності й ефективності судового розгляду. Вона також не припускала, що в суді може бути створений протиправний механізм ухвалення рішень з метою надання підстав для відстрочки від мобілізації або виїзду за кордон.

Крім того, у 2022-2023 рока вона не мала доступу до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб. Судді отримали електронний доступ до Реєстру внутрішньо переміщених осіб Міністерства соціальної політики 8 вересня 2025 року і саме з цієї дати ця функція стала доступна в електронному кабінеті судді. Надані сторонами у справах №№ 495/9111/22, 495/1018/23 довідки при візуальній перевірці не мали ознак підроблення та містили всі обов’язкові реквізити. Документи були видані уповноваженими органами та не викликали сумнівів щодо їх дійсності чи належності відповідним особам. До матеріалів справ долучались оригінали або належним чином засвідчені довідки про проживання на території Білгород-Дністровського району. Заперечень щодо справжності або достовірності довідок від сторін чи інших осіб до суду не надходило, вона також не здійснювала додаткову перевірку довідок, оскільки вони містили оригінальні печатки селищних та сільських рад. А отже, як вказує суддя Шевчук Ю.В., вимоги статті 28 ЦПК України під час вирішення питання про відкриття провадження у справі вона не порушила.

Суддя Шевчук Ю.В. також просила урахувати, що стала практика Верховного Суду у спорах щодо визначення місця проживання дитини з батьком в умовах воєнного стану почала формуватися лише з середини 2023 року та розвивалась у 2024–2025 роках, а рішення суду у справах №№ 495/8225/22, 495/8377/22, 495/9111/22, 495/1018/23. Згодом вона розглядала аналогічні справи відповідно до ЦПК України та актуальних правових позицій Верховного Суду. Під час вирішення справ вона виходила з того, що фактичне місце проживання дитини не змінювалось, а рішення забезпечували юридичну визначеність батьківських прав та обов’язків в умовах війни. Рішення суду не змінювали соціальні зв’язки, місце навчання та звичні умови проживання та не обмежували прав матері.

Крім того, закон не надає суду повноважень перевіряти статус військовозобов’язаного у цивільних справах, а суд досліджує лише обставини, що стосуються предмета спору. Ухвалені нею рішення не встановлювали обов’язку батька самостійно виховувати дитину, мати не позбавлялась і не обмежувалась у батьківських правах. Зазначені рішення суду не могли бути підставою для надання пільг чи відстрочок від мобілізації.

Суддя Шевчук Ю.В. також звертає увагу, що позбавлення процесуальних повноважень впливати на подальшу недобросовісну поведінку сторін після ухвалення рішення.

Вона також погоджується, що позовні заяви у справах №№ 495/8377/22, 495/9111/22, 495/1018/23 подані позивачами з порушенням вимог статей 175, 177 ЦПК України, статей 4, 6 Закону України «Про судовий збір», оскільки при заявлених двох немайнових вимогах (про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини), судовий збір було сплачено лише за одну вимогу. Проте зазначені порушення не були взяті нею до уваги лише через надмірне навантаження, тобто жодного умислу на порушення вимог статей 175, 177 ЦПК України вона не мала.

На її переконання, під час розгляду справ вона діяла добросовісно, допущені нею помилки не були кричущими та обумовлені об’єктивними обставинами. Суддя Шевчук Ю.В. також зауважує, що не мала умислу порушувати процесуальне законодавство або права дітей, чи створювати підстави для уникнення мобілізації. На даний час вона вживає усіх заходів щодо недопущення подібних зловживань сторонами, посилила перевірку справ та аналізує інформацію щодо подання ними аналогічних позовів.

 

Висновки Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону із дотриманням засад і правил судочинства.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов’язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголошує, що порядок звернення до суду за судовим захистом урегульований ЦПК України. Подання позовної заяви має відбуватись з дотриманням певних умов.

Згідно зі статтею 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Позивач зобов’язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів) (частина п’ята статті 177 ЦПК України).

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що у всіх без виключення позовних заявах позивачі покликалися на те, що «зібрані нами докази свідчать про те, що позивач постійно піклується про дитину, бере участь у духовному та фізичному розвиткові; дитини надає багато прихильності батькові і висловлює однозначне і усвідомлене бажання проживати з батьком; у позивача наявне упоряджене жиле приміщення, створено умови належного виховання та розвитку дитини», однак матеріали цивільних справ №№ 495/8225/22, 495/8377/22, 495/9111/22, 495/1018/23 не містять жодних письмових доказів, які б підтверджували вказані факти та могли бути проаналізовані судом з метою всебічного, повного та об’єктивного встановлення всіх обставин справи.

Крім того, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя звертає увагу, що первісно позивачі, звертаючись до суду із позовними вимоги про визначення місця проживання дитини з батьком, не покликалися на факт ухилення матері від виконання своїх батьківських обов’язків та не надавали жодних доказів, які б свідчили про вказані обставини. Натомість згодом, після ухвалення судового рішення, позивачі у справах №№ 495/8225/22, 495/8377/22, 495/9111/22, 495/1018/23 зверталися до суду із заявами про роз’яснення рішення суду з метою встановлення факту самостійного виховання дитини батьком, а суддя Шевчук Ю.В., постановляючи ухвали про роз’яснення відповідного судового рішення, встановлювала факт ухилення матері від виконання батьківських обов’язків за відсутності належних доказів у матеріалах справи, які підтверджували факт ухвалення матері від виконання батьківських обов’язків та/або на підставі письмових доказів, які не досліджувалися безпосередньо нею та не існували на час ухвалення рішення суду, що фактично суперечить принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, передусім судів (справа № 495/8225/22).

Поряд з цим Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголошує, що порядок сплати і розмір судового збору визначений Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент звернення із позовними заявами) судовий збір за подачу позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою справляється у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі, коли в позовній заяві об’єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Згідно з частиною четвертою статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

За приписами частини першої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п’яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Частиною одинадцятою статті 187 ЦПК України унормовано, що суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п’яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

У справах №№ 495/8377/22, 495/9111/22 суддя Шевчук Ю.В. не звернула увагу, що позивачами усупереч вимогам частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» неправильно сплачений судовий збір, адже фактично позивачами було заявлено дві позовні вимоги, зокрема про розірвання шлюбу та про визначення місця проживання дитини, проте сплачено судовий збір за звернення до суду лише за одну позовну вимогу немайнового характеру. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя критично оцінює пояснення судді Шевчук Ю.В. про те, що неврахування нею недоліків позовної заяви в частині несплати позивачами судового збору було помилковим зважаючи на наявне судове навантаження, адже як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень суддя Шевчук Ю.В. дотримується послідовного підходу в частині перевірки дотримання позивачами вимог частини четвертої статті 177 ЦПК України у такій категорії справ (справа № 495/7744/22) та визначення відповідного розміру судового збору.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ураховує, що у справах №№ 495/8225/22, 495/8377/22, 495/9111/22, 495/1018/23 позивачі маніпулювали автоматизованим розподілом, зокрема й шляхом звернення до суду із однотипними позовними заявами до одного й того самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями (пункт 2 частини другої статті 44 ЦПК України).

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 44 ЦПК України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов’язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

На етапі відкриття провадження у справі суддя зобов’язаний пересвідчитися, чи позивач при зверненні до суду дотримався вимог пункту 10 частини третьої статті 175 ЦПК України у частині зазначення у позовній заяві підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, чи відсутні підстави для відмови у відкритті провадження у справі, визначені статтею 186 ЦПК України.

У всіх без виключення позовних заявах у цих цивільних справах позивачі з покликанням на пункт 10 частини третьої статті 175 ЦПК України наголошували, що вони не подавали іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, що можна перевірити через портал «Судова влада України».

З матеріалів попередньої перевірки вбачається, що 19 жовтня 2022 року ОСОБА_4 звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з двома позовами про визначення місця проживання дитини з батьком. Один з яких надійшов до провадження судді ОСОБА_1 (справа № 495/8221/22), інший – до провадження судді Шевчук Ю.В. (справа № 495/8225/22). Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя критично оцінює пояснення судді Шевчук Ю.В. про те, що вона була позбавлена можливості вжити заходів щодо запобігання зловживання стороною процесуальними правами, адже у випадку добросовісного виконання вимог статте 185-187 ЦПК України, на переконання дисциплінарного органу, вона перевірила б обставини, на які покликалися позивачі у позовній заяві шляхом пошуку відповідної інформації через портал «Судова влада України» як на цьому наголошено безпосередньо сторонами. Однак суддя Шевчук Ю.В. не вжила заходів щодо ретельної перевірки позовної заяви на відповідність її вимогам статей 185-187 ЦПК України. Аналогічні порушення суддя допустила й у справах №№ 495/9111/22, 495/1018/23.

Ураховуючи викладене Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що неврахування зазначених вище суттєвих недоліків під час вирішення питання про відкриття провадження у цивільних справах може вказувати на допущення суддею Шевчук Ю.В. порушення вимог статей 175, 177, 185, 186, 187 ЦПК України, Закону України «Про судовий збір».

Крім того, дисциплінарний орган звертає увагу на положення частин першої, шостої та восьмої статті 187 ЦПК України за змістом яких якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача. У разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб’єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.

Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 ЦПК України (частина дев’ята статті 187 ЦПК України).

Відповідно до приписів частини десятої статті 187 ЦПК України, якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Позови до фізичної особи пред’являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 27 ЦПК України).

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує, що до матеріалів цивільних справ №№ 495/8225/22, 495/8377/22, 495/9111/22, 495/1018/23 долучено запити, адресовані органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідачів, проте в матеріалах цих справ відсутні відповіді на вказані запити суду, які були відсутні й також на час ухвалення суддею Шевчук Ю.В. рішень у цих справах, а отже, надсилання цих запитів, на переконання дисциплінарного органу, не було спрямоване на дійсне з’ясування відомостей щодо місця реєстрації проживання відповідача та належну перевірку дотримання позивачами правил підсудності під час звернення із відповідними позовами до суду.

Крім того, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя звертає увагу, що довідка, яка свідчила про її статус внутрішньо переміщеної особи, була видана відповідачу у справі № 495/1018/23 фактично напередодні звернення позивача із позовом до суду, як позивач, так і відповідач протягом тривалого часу (з 2018 року) були зареєстровані у місті _____ Одеської області, що не могло не викликати у досвідченого судді сумніви у добросовісності поведінки сторін та щодо намірів сторін у цій справі зловживати процесуальними правами на звернення до суду відповідним позовом із порушенням правил територіальної підсудності. Дисциплінарний орган також наголошує, що на час звернення позивача у справі № 495/9111/22 зміна місця проживання (перебування) особи підтверджувалася витягом із реєстру територіальної громади, виданим в порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад», проте до матеріалів позовної заяви відповідного витягу позивачем не долучалось, а отже, матеріали справи не містили достовірних даних, з яких можливо було встановити фактичне місце проживання (перебування) відповідачки.

Враховуючи вказані обставини Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що під час розгляду справ №№ 495/1018/23, 495/9111/22 суддя Шевчук Ю.В. не дотрималася вимог статей 27, 31, 187 ЦПК України, що викликає сумніви у дотриманні нею правил підсудності під час вирішення питання про відкриття провадження у цих справах.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також звертає увагу на положення статті 8 ЦПК України за змістом якої ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 128 ЦПК України Суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов’язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов’язковою.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п’ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур’єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (частини п’ята, шоста статті 128 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 190 ЦПК України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів.

Судові рішення вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень. У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частини десята, одинадцята статті 272 ЦПК України).

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує, що у матеріалах справ №№ 495/8225/22, 495/8377/22, 495/9111/22, 495/1018/23 відсутні відомості про надіслання (вручення) позивачам та відповідачам у вказаних справах копій ухвал та рішень у цих справах і судових повісток про їх виклики у судові засідання, а також інформація про їх вручення за п’ять днів до судових засідань, що свідчить про порушення суддею Шевчук Ю.В. вимог статей 8, 128, 190, 272 ЦПК України. Пояснення судді Шевчук Ю.В. не спростовують вказаних обставин.

Крім того, дисциплінарний орган зауважує, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України).

Частиною четвертою статті 19 СК України встановлено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов’язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п’ята статті 19 СК України).

Відповідно до частини шостої статті 56 ЦПК України органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов’язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Втім, суддя Шевчук Ю.В. усупереч вимогам статті 19 СК України, статті 56 ЦПК України не залучала до участі у справах №№ 495/8225/22, 495/8377/22, 495/9111/22, 495/1018/23 орган опіки та піклування та не витребувала від органу опіки та піклування висновку щодо можливості визначення місця проживання дитини саме з батьком.

При цьому Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя акцентує увагу на суперечливості пояснень судді Шевчук Ю.В., яка наголошувала, що рішення суду у цих справах вона ухвалювала до формування Верховним Судом усталеної практики у період воєнного стану саме у цій категорії справ. Так, з аналізу Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що суддя Шевчук Ю.В. у період з 2016 року по 2022 рік неодноразово розглядала цивільні справи щодо сімейних правовідносин, в яких позивачами заявлялися вимоги про визначення місця проживання дитини. Вона послідовно дотримувалася позиції за якою у розгляді цивільних справ, в яких позивач заявляв позовну вимогу про визначення місця проживання дитини, брав участь орган опіки та піклування та вона безпосередньо уживала заходів щодо витребування висновку органу опіки та піклування одночасно із відкриттям провадження у справі (справи № 495/9701/16-ц – ухвала суду від 8 лютого 2017 року, № 495/11786/18 – ухвала суду від 2 січня 2019 року, № 495/8089/19 – ухвала суду від 5 вересня 2019 року, справа № 495/4953/19 – ухвала суду від 13 листопада 2019 року, справа № 495/9677/19 – ухвала суду від 19 листопада 2019 року, справа № 495/9995/18 – ухвала суду від 30 жовтня 2018 року, справа № 495/8409/21 – ухвала суду від 8 жовтня 2021 року, справа № 495/8506/21 – ухвала суду від 13 жовтня 2021 року, справа № 495/6557/20 – ухвала суду від 26 жовтня 2020 року, справа № 495/1612/22 – ухвала суду від 28 березня 2022 року).

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також наголошує, що у справах №№ 495/8506/21, 495/6557/20, 495/1612/22 рішення суду ухвалювалися суддею Шевчук Ю.В. у період дії воєнного стану, а двох випадках у той самий період, коли до її провадження надійшли цивільні справи №№ 495/8225/22, 495/8377/22, 495/9111/22, що вказує на вибірковість її підходу до вирішення справ вказаній категорії та викликає в дисциплінарного органу обґрунтовані сумніви в її неупередженості та безсторонності, адже за одних й тих самих умов здійснення правосуддя в умовах воєнного стану суддя фактично в одному випадку пришвидшувала розгляд справ, розглядаючи їх протягом надзвичайно стислого строку, не вчиняючи належних процесуальних дій, спрямованих на всебічний, повний та об’єктивний розгляд цих справ, а в інших випадках розгляд справ міг тривати місяцями, вона також витребовувала висновок органу опіки та піклування.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також зауважує, що статті 200, 206 ЦПК України визначають низку процесуальних умов, за яких суд може ухвалити рішення суду про задоволення позову у підготовчому засіданні.

Зокрема, суд зобов’язаний роз’яснити сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (частини друга, четверта статті 206 ЦК України).

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).

Верховний Суд наголошував, що визнання позову відповідачем може бути підставою для задоволення позову за сукупності умов: визнання усіма учасниками справи обставин, що мають значення для вирішення спору та не підлягають доказуванню відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України; відсутність у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин; якщо таке визнання відповідачем позову не суперечить закону та/або не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19).

Як вбачається із змісту дисциплінарної скарги НАБУ та матеріалів цивільних справ №№ 495/8225/22, 495/8377/22, 495/9111/22, 495/1018/23 сторони не брали участі у розгляді цих справ, а розгляд цих справ відбувся без фіксування судового засідання технічними засобами. Із поданих відповідачами заяв не вбачалося, що вони розуміли наслідки визнання ними позовних вимог, зокрема й такі заяви не містили підтвердження існування на час розгляду фактів, що свідчили про те, що «позивач піклується про дитину, бере участь у духовному та фізичному розвиткові; дитина надає багато прихильності батькові і висловлює однозначне і усвідомлене бажання проживати з батьком; у позивача наявне упоряджене жиле приміщення, створено умови належного виховання та розвитку дитини».

Із матеріалів справ не вбачається, що суддя Шевчук Ю.В. роз’яснила сторонам наслідки вчинення ними відповідних процесуальних дій, чи з’ясувала обставини, які вказували, що визнання відповідачами позовів не суперечить закону або не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, зокрема й інтересів дітей.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя акцентує увагу, що згідно з визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», забезпечення найкращих інтересів дитини передбачає дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров’я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності, та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку й рівня розвитку, що може її висловити.

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на проживання в сім’ї разом з батьками або в сім’ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов’язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов’язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ від 7 грудня 2006 року «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров’ю чи розвитку дитини.

За змістом частин першої, другої статті 160 СК встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 161 СК України під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

Частинами першою, другою статті 171 СК України встановлено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Аналіз зазначеного національного законодавства та міжнародних стандартів свідчить, що, приймаючи заяви від відповідачів-матерів про визнання ними позовних вимог про визначення місця проживання суд зобов’язаний був з’ясувати, чи відповідає така згода матері найкращим інтересам дитини, однак таких процесуальних дій суддя Шевчук Ю.В. не вчинила.

Зокрема, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що під час розгляду справи № 495/1018/23 суддя Шевчук Ю.В. усупереч вимогам 160, 171 СК України не з’ясовувала думку дитини щодо визначення місця її проживання, незважаючи на те, що на час вирішення спору дитина досягла дванадцятирічного віку, що може свідчити про порушення вимог статті 12 Конвенції про права дитини, адже у такий спосіб суд фактично позбавляв дитину можливості самостійно визначити, з ким із батьків вона бажає проживати, а рішення суду від 8 лютого 2023 року не містить належного мотивування відсутності необхідності з’ясовувати думку дитини з огляду на її вік.

Крім того, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя критично оцінює пояснення судді Шевчук Ю.В. щодо дотримання нею вимог процесуального законодавства під час вирішення нею цивільних справ №№ 495/9111/22, 495/8377/22 в яких судом затверджено мирові угоди між сторонами.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Саме у підготовчому засіданні суд з’ясовує, чи бажають сторони укласти мирову угоду (пункт 2 частини другої статті 197 ЦПК України). Разом із тим частиною першою статті 207 ЦПК України визначено, що мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов’язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

До ухвалення судового рішення у зв’язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз’яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії (частина третя статті 207 ЦПК України).

Відповідно до частини п’ятої статті 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо:

1) умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або

2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Аналіз приписів статті 200 ЦПК України свідчить, що ухвала про закриття провадження може бути постановлена судом також і у підготовчому судовому засіданні за наслідком затвердження мирової угоди.

Відповідно до вимог статті 213 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі.

Системний аналіз вказаних приписів ЦПК України свідчить, що в підготовчому судовому засіданні суд з метою захисту прав та інтересів осіб зобов’язаний з’ясувати, чи не суперечать умови мирової угоди закону, чи дотримано сторонами порядок звернення до суду з такою угодою та, зокрема у випадку, якщо одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, чи не суперечать його дії інтересам особи, яку він представляє, чи дійсно укладено мирову угоду, виходячи з її змісту, чи сторонам зрозуміло чітко, чи однозначно викладені умови угоди та чи дійсно укладення мирової угоди є наслідком їх вільного волевиявлення, чи не порушуються права та охоронювані законом інтереси третіх осіб, чи всі умови угоди підлягають примусовому виконанню, чи дійсно сторонам зрозуміло наслідки укладення мирової угоди, чи за припиняється в результаті затвердження мирової угоди правовий спір між сторонами на умовах, які ними визначені та погоджені.

Натомість як вбачається із матеріалів цивільних справ №№ 495/9111/22, 495/8377/22 суддя Шевчук Ю.В. не з’ясувала, чи сторонам зрозуміло чітко, чи однозначно викладені умови угоди та чи дійсно укладення мирової угоди є наслідком їх вільного волевиявлення, адже згодом позивачі зверталися до суду із заявами про роз’яснення ухвал, якими були затверджені ці мирові угоди, незважаючи на те, що у спільних заявах сторони стверджували про обізнаність щодо правових наслідків підписання та виконання мирової угоди. Поряд з цим суддя Шевчук Ю.В., вирішуючи питання про наявність підстав для затвердження мирової угоди, не з’ясовувала, чи не буде порушено права та інтереси інших осіб (пункт 1 частини п’ятої статті 207 ЦПК України), зокрема дітей.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також наголошує, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 на території України введено воєнний стан, який продовжується до цього часу у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України, внаслідок чого запроваджено певні обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції, яка була чинною до 18 травня 2024 року) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Слід зазначити, що наведена норма у вказаній редакції не конкретизує, з яких підстав лише один із батьків самостійно виховує дитину, як і не уточнює, що другий із батьків не позбавлений права (окрім як за рішенням суду) брати участь у вихованні дитини та спілкуванні з нею. Це давало підстави особам, які підлягали мобілізації, зловживаючи своїми правами, звертатися до суду з відповідним позовом для отримання судового рішення.

Зазначення у резолютивній частині визначення «у зв’язку із самостійним вихованням дитини батьком без участі матері» надавало можливість позивачам-чоловікам уникнути призову на військову службу під час мобілізації або звільнення вже мобілізованих чоловіків.

Згідно із частиною першою статті 271 ЦПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз’яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення.

Роз’яснення судового рішення − це засіб виправлення недоліків судового документа, який полягає в усуненні неясності судового акта. Тобто йдеться про викладення судового рішення у більш ясній і зрозумілій формі. Необхідність такого роз’яснення випливає з обставин неоднозначного розуміння рішення суду з метою його виконання. Роз’яснюючи судове рішення, суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін до суті рішення та не торкаючись тих питань, які не були предметом судового розгляду. Якщо фактично порушується питання про зміну рішення, або про внесення до нього нових відомостей, або про роз’яснення мотивів прийняття рішення, або фактично про встановлення чи зміну способу та порядку його виконання, суд відмовляє у роз’ясненні рішення (ухвали Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2023 року у справі № 201/6544/20, від 22 лютого 2023 року у справі № 596/1922/18).

З матеріалів цивільних справ №№ 495/8225/22, 495/8377/22, 495/9111/22, 495/1018/23 вбачається, що позивачі після ухвалення судом відповідного рішення зверталися до суду із шаблонними та типовими за змістом заявами, у яких просили роз’яснити рішення суду, зазначивши, що відповідне рішення суду є підтвердженням факту самостійного виховання дитини батьком без участі матері.

Зі змісту ухвал у цих справах убачається, що суддя Шевчук Ю.В., роз’яснюючи ці рішення, фактично встановлювала нові обставини, які не були предметом дослідження суду під час судового розгляду, зокрема про ухилення відповідачок-матерів від виконання батьківських обов’язків щодо дітей.

Ураховуючи правову природу інституту роз’яснення судового рішення суддя Шевчук Ю.В. не могла не розуміти, що встановлення будь-яких фактів, чи обставин, які не досліджувалися судом нівелює принцип правової визначеності та суперечить завданням цивільного судочинства.

У дисциплінарній скарзі НАБУ наголошує, що 14 серпня 2024 року позивач у справі № 495/8377/22 отримав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації у зв’язку із самостійним вихованням дитини, надавши до органів ТЦК та СП ухвалу судді Шевчук Ю.В. від 20 січня 2023 року, якою роз’яснено ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 2 листопада 2022 року.

У сукупності встановлені Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя обставини свідчать, що під час розгляду справ №№ 495/8225/22, 495/8377/22, 495/9111/22, 495/1018/23 суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Шевчук Ю.В. не дотрималась вимог статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Закону України «Про судовий збір», статей 2, 5, 8, 27, 31, 56, 128, 175, 177, 185 -187, 190, 197, 200, 206-207, 272 ЦПК України, статей 7, 19, 160, 161, 171 СК України, Закону України «Про охорону дитинства» оскільки:

• не здійснила перевірку позовних заяв у цих справах на предмет їх відповідності вимогам закону;

– учасники судових процесів не повідомлялися належним чином про дату, час та місце підготовчого судового засідання, їм не надсилалися у встановлений процесуальним законодавством спосіб ухвали про відкриття провадження у вказаних справах та копій судових рішень за результатами їх розгляду;

– справи розглядалися за відсутності представника органу опіки і піклування та без надання ними відповідного висновку, без урахування реальних інтересів малолітніх/неповнолітніх дітей, місця проживання яких визначалися з батьком;

– справи розглядалися за відсутності документального підтвердження фактів, зазначених позивачами у справах, без оцінки доказів згідно з частиною першою статті 82 ЦПК України, без перевірки того, чи не порушує визнання відповідачами позовних вимог права, свободи та інтереси їх малолітніх дітей, та, фактично, за відсутності предмета спору;

– усупереч принципу правової визначеності у цих справа суддя надавала роз’яснення судовим рішенням з одночасним встановленням нових обставин, які не були предметом дослідження суду та/або не могли бути безпосередньо досліджені судом під час судового розгляду,

А отже, встановлені під час перевірки обставини, на переконання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, можуть вказувати на наявність у діях судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Шевчук Ю.В. під час розгляду справ №№ 495/8225/22, 495/8377/22, 495/9111/22, 495/1018/23 ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок недбалості інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; умисне або внаслідок недбалості інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил щодо юрисдикції; умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод; умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею іншого грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також наголошує, що згідно з пунктами 2, 9 частини 7 статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів; звертатися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до Вищої ради правосуддя та до Генерального прокурора упродовж п’яти днів після того, як йому стало відомо про таке втручання.

Статтею 58 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» питання етики суддів визначаються Кодексом суддівської етики, що затверджується з’їздом суддів України за пропозицією Ради суддів України.

У преамбулі до Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року (у редакції, що була чинною до 18 вересня 2024 року), вказано, що, усвідомлюючи значимість своєї місії, з метою зміцнення та підтримки довіри суспільства до судової влади судді України вважають, що зобов’язані демонструвати і пропагувати високі стандарти поведінки, у зв’язку з чим добровільно беруть на себе більш істотні обмеження, пов’язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час здійснення правосуддя, так і в позасудовій поведінці.

Статтями 1, 2, 3 зазначеного Кодексу визначено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має уникати будь-якого незаконного впливу на його діяльність, пов’язану зі здійсненням правосуддя, та бути незалежним від своїх колег у процесі прийняття рішень. Він не має прав використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб та не повинен дозволяти цього іншим. Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.

Незаконне використання статусу судді можливе як для задоволення певних потреб та інтересів судді, що пов’язані зі здійсненням правосуддя (як-от ухвалення рішення суду в інтересах певних осіб), так і для досягнення особистих цілей поза межами професійної діяльності (наприклад, отримання пільги, преференції, документа, уникнення відповідальності тощо). При цьому в обох випадках досягнення бажаного результату здійснюється суддею з неправомірним використанням можливостей свого службового становища.

Відповідно до пунктів 3, 6, 11 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу; неповідомлення суддею Вищої ради правосуддя та Генерального прокурора про випадок втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя, у тому числі про звернення до нього учасників судового процесу чи інших осіб, включаючи осіб, уповноважених на виконання функцій держави, з приводу конкретних справ, що перебувають у провадженні судді, якщо таке звернення здійснено в інший, ніж передбачено процесуальним законодавством спосіб, упродовж п’яти днів після того, як йому стало відомо про такий випадок; використання статусу судді з метою незаконного отримання ним або третіми особами матеріальних благ або іншої вигоди, якщо таке правопорушення не містить складу злочину або кримінального проступку.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також акцентує увагу, що в усіх зазначених справах відповідачки-матері повністю визнавали позовні вимоги, не подавали зустрічних позовів і не вчиняли жодних процесуальних дій, спрямованих на захист свого права проживати разом із дитиною або брати участь у її вихованні. Такий односторонній характер судових процесів, відсутність змагальності між сторонами та фактичне ігнорування матерями своїх батьківських прав дає підстави припускати, що справи могли бути ініційовані виключно з метою імітації судового процесу задля отримання позивачами рішення суду, необхідного для отримання відстрочки від мобілізації.

НАБУ у дисциплінарній скарзі посилається на факти та отримані в межах кримінального провадження відомості, які можуть вказувати на те, що в Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області було організовано схему як нелегального заробітку для посадових осіб, так і уникнення мобілізації для чоловіків, які за цією схемою внаслідок ухвалення судом рішення про встановлення факту самостійного виховання батьком дитини згодом набували правових підстав для уникнення мобілізації до лав Збройних Сил України. Посадові особи суду, у тому числі й позивач у справі № 495/8225/22, яка перебувала у провадженні судді Шевчук Ю.В., були причетні до організації подання до суду позовів про визначення місця проживання дитини та автоматизованого розподілу на «потрібних» суддів. Зі змісту їхнього спілкування, зафіксованого в матеріалах кримінального провадження установлено, що суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Шевчук Ю.В. була однією із «потрібних» суддів, які брали участь у такій схемі.

Чисельні порушення норм матеріального та процесуального права допущені суддею Шевчук Ю.В., швидкі та стислі строки розгляду вказаних вище цивільних справ, встановлені скаржником факти про ймовірне використання сторонами підроблених документів, порушення правил діловодства у суді та маніпуляції з автоматизованим розподілом справ, на переконання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, можуть викликати у стороннього спостерігача сумніви щодо об’єктивності судді Шевчук Ю.В. та її неупередженості, адже у сукупності можуть свідчити про позапроцесуальні відносини судді з учасниками судових справ, так й можливий незаконний вплив на її діяльність, пов’язану зі здійсненням правосуддя з боку працівників апарату суду, та можливе використання нею свого посадового становища в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб, що не узгоджується із етичними стандартами поведінки судді.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що наведені у дисциплінарній скарзі та встановлені фактичні обставини можуть свідчити про наявність у діях судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Шевчук Ю.В. ознак дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 3, 6, 11 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; неповідомлення суддею Вищої ради правосуддя та Генерального прокурора про випадок втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя, у тому числі про звернення до нього учасників судового процесу чи інших осіб, включаючи осіб, уповноважених на виконання функцій держави, з приводу конкретних справ, що перебувають у провадженні судді, якщо таке звернення здійснено в інший, ніж передбачено процесуальним законодавством спосіб, упродовж п’яти днів після того, як йому стало відомо про такий випадок; використання статусу судді з метою незаконного отримання ним або третіми особами матеріальних благ або іншої вигоди, якщо таке правопорушення не містить складу злочину або кримінального проступку).

Оцінюючи твердження скаржника про наявність в діях судді Шевчук Ю.В. ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує, що дійсно за змістом підпункту «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 23 вересня 2021 року (провадження № 11-90сап21), від 26 червня 2025 року у справі № 990SСGС/28/24 зазначала, що процесуальна вимога вмотивованості рішення по суті є проявом самої природи рішення як акта, що містить відповіді на правові питання, які виникли у справі, та визначає дії, які мають бути здійснені у зв’язку зі встановленими фактичними обставинами. Оскільки кожне рішення приймається саме у зв’язку з певними фактичними обставинами, уся попередня перед прийняттям рішення процесуальна діяльність і полягає, зрештою, у збиранні, перевірці й оцінці тих фактичних даних - доказів, на підставі яких приймаються певні рішення і які власне й обґрунтовують його. В основі кожного судового рішення повинні лежати встановлені у справі фактичні обставини, що свідчать про наявність підстав, з якими закон пов’язує можливість прийняття цього рішення.

Вмотивованість посилює обґрунтованість судового рішення, надає йому внутрішню і зовнішню переконливість, полегшує розуміння учасниками судового провадження суті прийнятого судом рішення і тим самим забезпечує реальне здійснення їх права на захист проти неправомірних судових рішень.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує, що ухвалені суддею Шевчук Ю.В. рішення суду відповідають процесуальним вимогам щодо їх змісту та обґрунтованості, проте вважає, що сукупність допущених суддею Шевчук Ю.В. порушень норм матеріального та процесуального права під час розгляду справ №№ 495/8225/22, 495/8377/22, 495/9111/22, 495/1018/23 охоплюються ознаками дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що не потребує додаткової кваліфікації поведінки судді з підстав, передбачених підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Перевірка й дослідження наведених обставин будуть здійснюватися дисциплінарним інспектором під час підготовки дисциплінарної справи до розгляду та її розгляду по суті дисциплінарним органом.

Також установлено, що Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 13 жовтня 2025 року № 2095/1дп/15-25 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Шевчук Ю.В. за дисциплінарною скаргою Берези М.В. (вх. № Б-36/25/7-24 від 13 червня 2024 року).

Вказана дисциплінарна справа відкрита щодо судді Шевчук Ю.В. з підстав можливої наявності в її діях ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1, пункту 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок недбалості інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків), зокрема за фактами допущення суддею чисельних порушень норм матеріального та процесуального права під час розгляду справ №№ 495/1009/23, 495/1018/23, 495/3007/23, 495/3304/23, 495/3604/23, предметом спору у яких було визначення місця проживання дитини з батьком.

Дисциплінарна скарга вх. № Б-36/25/7-24 в дисциплінарній справі, яка перебуває на розгляді Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, надійшла та зареєстрована у Вищій раді правосуддя 13 червня 2024 року, тобто раніше, ніж скарга вх. № 395/0/13-25, яка надійшла до Вищої ради правосуддя в дисциплінарній справі, яка перебуває на розгляді Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

Обидві дисциплінарні справи стосуються тотожних обставин, які можуть бути підставою дисциплінарної відповідальності судді Шевчук Ю.В. та тотожних відомостей про наявність у її поведінці ознак дисциплінарних проступків.

Пунктом 13.37 Регламенту Вищої ради правосуддя передбачено, що дисциплінарна палата може внести на розгляд Ради пропозицію про об’єднання дисциплінарних справ, які перебувають у провадженні різних Дисциплінарних палат, шляхом постановлення ухвали. Можуть бути об’єднані дисциплінарні справи щодо одного і того самого судді, відкриті за тотожними підставами дисциплінарної відповідальності судді та/або конкретними відомостями про наявність у поведінці судді ознак дисциплінарного проступку.

З огляду на викладене Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для внесення на розгляд Вищої ради правосуддя пропозиції про об’єднання зазначених дисциплінарних справ стосовно судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Шевчук Ю.В.

Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктом 13.21, 13.37 Регламенту Вищої ради правосуддя, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

 

ухвалила:

 

відкрити дисциплінарну справу щодо судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Шевчук Юлії Валеріївни.

Внести на розгляд Вищої ради правосуддя пропозицію про об’єднання дисциплінарної справи щодо судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Шевчук Юлії Валеріївни, відкритої за дисциплінарною скаргою Берези М.В. (вх. № Б-36/25/7-24 від 13 червня 2024 року), із дисциплінарною справою щодо судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Шевчук Юлії Валеріївни, відкритою за дисциплінарною скаргою Національного антикорупційного бюро України (вх. № 395/0/13-25 від 25 вересня 2025 року), в одну дисциплінарну справу та про передачу її на розгляд Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

Визначити члена Третьої Дисциплінарної палата Вищої ради правосуддя Сасевича Олександра Михайловича для доповіді під час розгляду Вищою радою правосуддя пропозиції Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про об’єднання дисциплінарних справ щодо судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Шевчук Юлії Валеріївни.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий на засіданні

Третьої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя

 

Члени Третьої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя