Акт ВРП

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Котелевець А.В., членів Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Махінчука В.М., Мороза М.В., Сав’юка М.І., розглянувши висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Тегляєвої О.Є. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Берези Марти Володимирівни стосовно судді Рівненського міського суду Рівненської області Діонісьєвої Наталії Миколаївни,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 2 липня 2025 року (вх. № Б-52/22/7-25) надійшла дисциплінарна скарга Берези М.В. на дії судді Рівненського районного суду Рівненської області Діонісьєвої Н.М. під час розгляду справ про притягнення осіб до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) (справи № 569/23669/23, № 569/23672/23, № 569/6470/24, № 569/5903/24).

Автор скарги зазначала, що за результатами аналізу Єдиного державного реєстру судових рішень (далі – ЄДРСР) нею виявлено факти, які свідчать про наявність у діях судді Діонісьєвої Н.М. ознак дисциплінарних проступків.

Береза М.В. зазначила, що у 2024 році суддя Діонісьєва Н.М. ухвалила чотири постанови у справах за статтею130 КУпАП, якими закривала провадження стосовно правопорушників за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Згідно з цими постановами (окрім однієї, де рівень алкоголю в крові взагалі не згадується в постанові судді), патрульні поліцейські встановлювали у правопорушників різні рівні алкоголю в крові – від 0,35 до 0,49 г/л крові (проміле).

При цьому суддя посилалася на пункт 5 статті 8 Віденської конвенції про дорожній рух від 8 листопада 1974 року (далі – Конвенція) та зазначала, що ця Конвенція нібито встановлює мінімально допустимі рівні алкоголю – 0,5 г/л крові або 0,25 мг/л повітря, що видихається – після яких особа вважається такою, що перебуває у стані сп’яніння.

Крім цього, у кожній зі справ суддя також посилалася на технічні характеристики приладу «Drager Alkotest», який використовували патрульні для оцінювання того, чи перебували водії у стані алкогольного сп’яніння. Зокрема, суддя вказувала на те, що інструкції до цих приладів передбачають межі допустимої похибки у ±0,06 проміле у межах до 0,8 проміле.

З огляду на це, враховуючи її інтерпретацію положень Конвенції та допустимих похибок технічних приладів суддя робила висновки про відсутність у діях осіб складу правопорушення за статтею 130 КУпАП.

Автор скарги вважає, що у цих ситуаціях суддя умисно або з грубої недбалості не зазначила належних мотивів, з яких вона вбачала можливість інтерпретувати положення Конвенції саме таким чином, та, як наслідок, робити висновки про відсутність складів відповідних правопорушень.

Так, стаття 8 Конвенції не є нормою прямого застосування, оскільки встановлює рекомендовані для національного законодавства максимальні пороги вмісту алкоголю, які є сумісними з безпечним керуванням транспортним засобом. Таке формулювання надає кожній країні-учасниці Конвенції законодавчу дискрецію: можливість встановити більш жорсткі норми, залежно від національних особливостей та вимог безпеки. Конвенція не замінює собою національне законодавство, а відсилає до нього для визначення допустимих показників вмісту алкоголю в крові.

В українському законодавстві такі допустимі показники встановлені на нижчому рівні. Їх встановлює Інструкція про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (затверджена спільним наказом МВС та МОЗ № 1452/735 від 9 листопада 2015 року).

Відповідно до пункту 7 Розділу ІІ цієї Інструкції, установлення стану алкогольного сп’яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.

Береза М.В. наголосила, що суддя, без зазначення належних мотивів, послалась на статтю 8 Конвенції як на джерело права вищого рівня, попри чітке й однозначне врегулювання цього питання в національному законодавстві. Такі дії судді не можна вважати власним тлумаченням закону чи добросовісною помилкою в процесі здійснення правосуддя. Фактично, суддя у своїх рішеннях проігнорувала національне законодавство.

Як стверджує скаржник, своїми діями суддя грубо порушила КУпАП та Інструкцію, що призвело до негативних наслідків.

Суддя без належного мотивування надала переваги нормам Конвенції. Таке неправильне застосування виходить за рамки конституційного права судді на власне тлумачення закону та обставин справи під час здійснення правосуддя. Фактично, суддя своїм рішенням підмінила нормотворця, який своїм актом встановлює допустимий показник алкоголю в крові людини.

З огляду на вказане, тлумачення, здійснене суддею, не є добросовісним і виходить за межі суддівського розсуду. Такі дії судді мають істотні негативні наслідки, зокрема невиконання завдань КУпАП щодо виховання особи, яка вчинила таке правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самими правопорушниками, так й іншими особами.

На переконання Берези М.В., у діях судді наявні ознаки дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «б» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя – доповідач) вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону; за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги – протягом тридцяти днів з дня отримання такої скарги готує матеріали з пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи.

Протоколом автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами від 2 липня 2025 року вказану дисциплінарну скаргу передано дисциплінарному інспектору – доповідачу Тегляєвій О.Є. для проведення попередньої перевірки.

Інформація стосовно судді

Діонісьєва Наталія Миколаївна Указом Президента України від 20 липня 2007 року № 654/2007 призначена на посаду судді Рівненського міського суду Рівненської області строком на п’ять років, Постановою Верховної Ради України від 21 червня 2012 року № 5009-VІ обрана на посаду судді цього суду безстроково.

Обставини, встановлені за результатом розгляду висновку дисциплінарного інспектора та долучених до нього матеріалів

Справа № 569/5903/24

27 березня 2024 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями у провадження судді Рівненського міського суду Рівненської області Діонісьєвої Н.М. надійшла справа про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА1 про притягнення його до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 130 КУпАП.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 615123 від 2 березня 2024 року ОСОБА1 2 березня 2024 року о 21:36 в місті Рівне по вулиці Млинівська 23, керував транспортним засобом марки «КІА» н. з. ____ в стані алкогольного сп’яніння, що підтверджується тестом № 7706 від 2 березня 2024 року, результат огляду становить 0,35 % проміле, чим порушив вимоги пункту 2.9.а Правил дорожнього руху України, чим вчинив адміністративне правопорушення відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 130 КУпАП.

Постановою суду від 31 травня 2024 року провадження у справі про притягнення ОСОБА1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КпАП України закрито за відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова мотивована, зокрема, такими аргументами (пряме цитування): «Пунктом 7 розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС, МОЗ України № 1452/735 від 09.11.2015 встановлення стану алкогольного сп`яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.

Згідно до технічних характеристик приладу «Drager Alkotest», границі допустимої похибки під час експлуатування приладу можуть складати +/ - 0,06 проміле - у діапазоні від 0 до 0,8 проміле.

Статтею 8 пунктом 5 Венської Конвенції про дорожній рух від 08.11.1968, яка ратифікована Українською СРСР 25.04.1974, визначено, що в національному законодавстві повинні бути передбачені спеціальні положення, які стосуються керування під впливом алкоголю, а також допустимий законом рівень алкоголю в крові, а у відповідних випадках у повітрі, що видихається, перевищення якого є несумісним з керуванням транспортним засобом. У всіх випадках максимальний рівень алкоголю в крові у відповідності до національного законодавства не повинен перевищувати 0,50 грама чистого алкоголю на літр крові або 0,25 мг. на літр повітря, що видихається.

Таким чином, мінімальна межа вмісту алкоголю для визначення стану алкогольного сп’яніння, згідно норм міжнародного права повинна становити 0,25 мг. на літр повітря, що видихається, і, у перерахунку одиниць виміру алкоголю в крові і повітрі, що видихається, становить 0,5 проміле.

Окрім цього, з наявного в матеріалах справи відеозапису із портативного відеореєстратора працівника патрульної поліції щодо складання адміністративних матеріалів за ч.1 ст.130 КУпАП відносно ОСОБА1 вбачається, що під час спілкування з поліцейськими, водій поводив себе адекватно, чітко відповідав на їх запитання, висловлював свої заперечення, його поведінка цілком відповідала обстановці. У водія не вбачається зовнішніх ознак алкогольного сп’яніння, у нього відсутнє виражене тремтіння пальців рук та не чітка мова.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права, а отже правовідносини, які охоплюються сферою дії Конвенції, мають врегульовуватися з урахуванням не лише національного законодавства, але й Конвенції та практики ЄСПЛ.

Враховуючи практику ЄСПЛ, яка висловлена у рішеннях «Надточій проти України», «Остюрн проти ФРН», «Енгель та інші проти Нідерландів», «Равнсборг проти Швеції», «Путц проти Австрії», гарантії прав людини, передбачені Конвенцією, щодо кримінального провадження, розповсюджуються у тому числі і на інше публічне переслідування особи, якщо таке переслідування можливо визначити карно-кримінально правовим та національним правом: колом адресатів та правовими наслідками для адресатів. Тобто гарантії передбачені ст. 4 Протоколу №7, стосуються не лише кримінального провадження у розумінні законодавства України, а й будь-якого публічного переслідування, яке здійснюється Державою.

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справах «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1988 року, «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, «Яллог проти Німеччини» від 11.07.2006 року, «Шабельник проти України» від 19.02.2009, зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією.

Застосування адміністративного стягнення до особи за відсутністю будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень. (Правовий висновок Конституційного Суду України у своєму рішенні у справі №23-рп/2010 від 22 грудня 2010 року).

При оцінці доказів у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, уповноважені особи повинні з’ясувати, чи припустиме використання отриманих відомостей як доказів у цій справі, чи стосуються отримані фактичні дані до конкретної справи, чи вирогідний цей доказ і як він взаємопов’язаний з іншими доказами у справі, чи є достатньою вся сукупність отриманих фактичних даних для того, щоб прийняти законне, об’єктивне й обґрунтоване рішення з адміністративної справи.

Виходячи з вимог ст. 62 Конституції України, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише у разі доведення її вини в установленому законом порядку належними та допустимим доказами, що є складовою справедливого правосуддя у розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод».

Справа № 569/6470/24

3 квітня 2024 року, на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями у провадження судді Рівненського міського суду Рівненської області Діонісьєвої Н.М. надійшла справа про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА2 про притягнення його до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 130 КУпАП.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 614601 від 15 березня 2024 року о 23:35 ОСОБА2 в місті Рівне по вулиці О. Дудея 36, керував транспортним засобом марки «Шкода» н. з. ____ в стані алкогольного сп’яніння, що підтверджується тестом № 186 від 15 березня 2024 року, результат огляду становить 0,57 % проміле, чим порушив вимоги пункту 2.9.а Правил дорожнього руху України, чим вчинив адміністративне правопорушення відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 130 КУпАП.

Постановою суду від 17 травня 2024 року провадження у справі про притягнення ОСОБА2 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КпАП України закрито за відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.

Обґрунтування цієї постанови є тотожним обґрунтуванням, викладеним у рішенні у справі № 569/5903/24.

Справа № № 569/23672/23

6 грудня 2023 року, на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у провадження судді Рівненського міського суду Рівненської області Діонісьєвої Н.М. надійшла справа про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА3 про притягнення його до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 130 КУпАП.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 429811 11 листопада 2023 року о 01:26 в місті Рівне по вулиці Соборна, 332 водій ОСОБА3 керував транспортним засобом Mercedes-benz S 500 д.н.з. ____ в стані алкогольного сп’яніння, що підтверджується висновком на стан алкогольного сп’яніння № 1073 від 11 листопада 2023 року (0,57 проміле), чим порушив вимоги пункту 2.9.а Правил дорожнього руху України, чим вчинив адміністративне правопорушення відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 130 КУпАП.

Постановою суду від 2 лютого 2024 року провадження у справі про притягнення ОСОБА3 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КпАП України закрито за відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.

Обґрунтування цієї постанови є тотожним обґрунтуванням, викладеним у зазначених вище справах.

Справа № 569/23669/23

6 грудня 2023 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями у провадження судді Рівненського міського суду Рівненської області Діонісьєвої Н.М. надійшла справа про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА4 про притягнення його до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 130 КУпАП.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 036157 19 листопада 2023 року о 01:25 ОСОБА4 в місті Рівне по вулиці Червонія 3, керував транспортним засобом марки «Ауді» н.з. ____ в стані алкогольного сп’яніння, що підтверджується медичним висновком № 1103 від 19 листопада 2023 року, результат огляду становить 0,49 % проміле, чим порушив вимоги пункту 2.9.а Правил дорожнього руху України, чим вчинив адміністративне правопорушення відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 130 КУпАП.

Постановою суду від 12 січня 2024 року провадження у справі про притягнення ОСОБА4 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КпАП України закрито за відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.

Обґрунтування цієї постанови є тотожним обґрунтуванням, викладеним у зазначених вище справах.

Попередньою перевіркою встановлено, що 18 травня 2025 року стосовно ОСОБА4 знов був складений протокол про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 130 КУпАП (відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння).

Постановою Рівненського районного суду Рівненської області від 3 жовтня 2025 року ОСОБА4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП та застосоване адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, окрім справ, зазначених у дисциплінарній скарзі, суддя Діонісьєва Н.М. використала подібний підхід до застосування положень статті 8 Віденської конвенції про дорожній рух та оцінки похибки алкотестеру у таких випадках:

постанова від 6 листопада 2023 року у справі № 569/16397/23 (0,52 проміле);

постанова від 22 березня 2024 року у справі № 569/5264/24 (0,48 проміле);

постанова від 17 січня 2025 року у справі № 569/563/25 (0,49 проміле).

Дисциплінарним інспектором судді Діонісьєвій Н.М. було запропоновано надати пояснення щодо викладених у скарзі пояснень, проте суддя таким правом не скористалась пояснень не надала.

Правове регулювання

Статтями 48, 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» установлено, що суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права; суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Стаття 1 КУпАП визначає, що завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством.

За приписами статті 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Згідно з вимогами статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до статті 280 КУпАП (у редакції станом на травень-вересень 2024 року) орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1–279-8 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 130 КУпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб – накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Віденська конвенція про шляховий рух від 8 листопада 1968 року ратифікована Указом Президії Верховної Ради Української РСР «Про ратифікацію Конвенції про шляховий рух» від 25 квітня 1974 року № 2614-VIII.

Пункт 5 статті 8 Віденської конвенції про шляховий рух 1968 року (у редакції Європейської угоди від 1 травня 1971 року) передбачає, що водій повинен контролювати свій транспортний засіб таким чином, щоб завжди бути в змозі належним чином ним керувати. Він повинен бути знайомий з правилами дорожнього руху, приписами в галузі безпеки дорожнього руху, а також з такими факторами, які можуть вплинути на його поведінку, як втома, прийом лікарських препаратів та керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння та під впливом наркотиків.

Пункт 6 статті 8 Віденської конвенції про шляховий рух 1968 року (у редакції Європейської угоди від 1 травня 1971 року) визначає, що у національному законодавстві мають бути передбачені спеціальні положення щодо водіння під впливом алкоголю, а також допустимий законом рівень вмісту алкоголю в крові, а у відповідних випадках – у повітрі, що видихається, перевищення якого є несумісним з керуванням транспортним засобом. У всіх випадках максимальний рівень вмісту алкоголю в крові відповідно до національного законодавства не повинен перевищувати 0,50 г чистого алкоголю на літр крові або 0,25 мг на літр повітря, що видихається.

Водночас зазначена норма вказаної Конвенції за суттю є рекомендаційною та не встановлює мінімального рівня алкоголю у крові або у повітрі, що видихається водієм, а навпаки, встановлює його максимальний рівень, за яким, на думку авторів Конвенції, настає алкогольне сп’яніння. При цьому Конвенція не забороняє національним органам влади встановлювати інші показники рівня алкоголю, менші ніж 0,25 % у повітрі. Зокрема, в Україні встановлено мінімальний показник рівня алкоголю у крові – 0,2 %.

Спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров’я України від 9 листопада 2015 року № 1452/735, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за № 1413/27858, затверджено Інструкцію про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі – Інструкція № 1452/735).

Згідно з пунктами 2, 6 розділу І Інструкції № 1452/735 (у редакції від 9 листопада 2015 року) огляду на стан сп’яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі – поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп’яніння згідно з ознаками такого стану. Огляд на стан сп’яніння проводиться, зокрема, поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі – спеціальні технічні засоби).

Відповідно до пункту 7 розділу ІІ Інструкції № 1452/735 установлення стану алкогольного сп’яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.

Висновки Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

Релевантні норми права дають підстави для висновку, що пункт 6 статті 8 Віденської конвенції про шляховий рух 1968 року має рекомендаційний характер та не встановлює мінімального рівня алкоголю у крові або у повітрі, що видихається водієм, а навпаки, встановлює його максимальний рівень, за яким настає алкогольне сп’яніння.

Натомість саме пункт 7 розділу ІІ Інструкції № 1452/735 у національному законодавстві встановив мінімальний показник рівня алкоголю у крові – 0,2 проміле.

Обставини, встановлені під час попередньої перевірки скарги свідчать про те, що у справах № 569/23669/23, № 569/23672/23, № 569/6470/24, № 569/5903/24 про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП, показники алкоголю в крові водіїв становили більше 0,2 проміле.

Зазначені показники були більше 0,2 проміле у всіх справах, навіть з урахуванням допустимої похибки алкотестера у ±0,06 проміле.

Суддя Діонісьєва Н.М. під час прийняття постанов у вказаних справах не застосувала обмеження, визначені пунктом 7 розділу ІІ Інструкції № 1452/735, та закрила провадження у справах про адміністративні правопорушення за відсутністю складу адміністративних правопорушень, передбачених статтею 130 КУпАП.

Незастосування суддею закону може трактуватися грубим порушенням закону, що призводить до істотних негативних наслідків (невиконання завдань КУпАП щодо виховання особи, яка вчинила таке правопорушення, та запобігання вчиненню нових правопорушень; несплата штрафу до державного бюджету; підрив авторитету правосуддя та довіру громадян до суду тощо).

Крім того, відповідно до пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Дискреційні повноваження, які використовує суддя під час прийняття рішення, не звільняють суддю від обов’язку мотивувати підстави його прийняття, а навпаки, ще більше зобов’язують після ретельної оцінки обставин справи, доказів та доводів сторін обґрунтувати їх прийняття та/або відхилення судом та мотивувати відповідні висновки суду, щоб прийняте рішення не сприймалось як свавільне.

Водночас у постановах прийнятих у справах № 569/23669/23, № 569/23672/23, № 569/6470/24, № 569/5903/24 суддя Діонісьєва Н.М. не навела достатнього обґрунтування можливості незастосування пункту 7 розділу ІІ Інструкції № 1452/735 та застосування пункту 6 статті 8 Віденської конвенції про шляховий рух.

Відсутність належних мотивів та обґрунтування застосування суддею приписів пункту 6 статті 8 Віденської конвенції про шляховий рух (обумовлена норма в структурі статті 8 Конвенції займає саме пункт 6, а не пункт 5) у справах про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 130 КУпАП, безпосередньо впливає на якість судового рішення як процесуального документа, на можливість сприйняття його як сторонами, так і суспільством у цілому як результату правильного застосування юридичних норм, справедливого процесу та належної оцінки фактів, а також сприйняття його як такого, що може бути ефективно виконаним.

Розглянувши висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Тегляєвої О.Є. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Берези М.В., дослідивши оригінали матеріалів справ про адміністративні правопорушення, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що обставини, викладені у скарзі, можуть свідчити про наявність у діях судді Рівненського міського суду Рівненської області Діонісьєвої Н.М. ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «б» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме умисне або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору; умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення іншого грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

З огляду на зазначене, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Рівненського міського суду Рівненської області Діонісьєвої Н.М. за ознаками вказаних дисциплінарних проступків.

Наявність або відсутність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності буде встановлено за результатами розгляду дисциплінарної справи щодо судді на підставі оцінки доказів, наданих та отриманих в межах дисциплінарного провадження.

Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

ухвалила:

відкрити дисциплінарну справу за скаргою Берези Марти Володимирівни стосовно судді Рівненського міського суду Рівненської області Діонісьєвої Наталії Миколаївни.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий на засіданні

Першої Дисциплінарної

палати Вищої ради правосуддя

Члени Першої Дисциплінарної

палати Вищої ради правосуддя