Акт ВРП

Вища рада правосуддя, заслухавши дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Ільницького Олега Володимировича, розглянувши у відкритому засіданні скаргу адвоката Кравця Ростислава Юрійовича, який діє в інтересах судді Рівненського окружного адміністративного суду Махаринця Дмитра Євгенійовича, на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 серпня 2025 року № 1745/2дп/15-25 про притягнення судді Рівненського окружного адміністративного суду Махаринця Д.Є. до дисциплінарної відповідальності,

 

встановила:

 

Процедура розгляду

До Вищої ради правосуддя 29 серпня 2025 року (вх. № К-4477/0/7-25) поза межами робочого часу надійшла скарга адвоката Кравця Р.Ю., який діє в інтересах судді Рівненського окружного адміністративного суду Махаринця Д.Є., що була зареєстрована 1 вересня 2025 року, у якій він просить скасувати рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 серпня 2025 року № 1745/2дп/15-25 про притягнення судді Рівненського окружного адміністративного суду Махаринця Д.Є. до дисциплінарної відповідальності (далі – оскаржуване рішення) та прийняти нове, яким відмовити у притягненні судді Рівненського окружного адміністративного суду Махаринця Д.Є. до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному дисциплінарному інспектору від 1 вересня 2025 року, на підставі об’єднання справи в одне провадження з дисциплінарною скаргою доповідачем щодо вказаних матеріалів визначено дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя (далі – дисциплінарний інспектор – доповідач) Ільницького О.В.

Скаргу подано з дотриманням вимог, установлених Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

За результатами перевірки зазначеної скарги дисциплінарний інспектор – доповідач підготував висновок про залишення без змін оскаржуваного рішення, який передав 15 вересня 2025 року (вх. № 4165/0/24-25) на розгляд Вищої ради правосуддя.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 15 вересня 2025 року зазначений висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя передано члену Вищої ради правосуддя Кваші О.О.

Вища рада правосуддя своєчасно та в належний спосіб повідомила суддю Махаринця Д.Є., адвоката Кравця Р.Ю. та скаржницю Чижик Т.В. про час засідання, призначеного на 14 жовтня 2025 року, шляхом надіслання письмових повідомлень засобами електронного зв’язку 3 жовтня 2025 року (вих. № 7904/0/19-25), засідання, призначеного на 27 січня 2026 року, 16 січня 2025 року (вих. № 274/0/19-26), засідання, призначеного на 10 лютого 2026 року, 28 січня 2026 року (вих. № 544/0/19-26) та розміщення відповідної інформації на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

Крім того, у зв’язку із введенням в Україні воєнного стану, з метою забезпечення реалізації прав судді Махаринця Д.Є., адвоката Кравця Р.Ю. та скаржниці Чижик Т.В., визначених пунктом 13.22 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (у редакції рішення Вищої ради правосуддя від 21 листопада 2023 року № 1068/0/15-23) (далі – Регламент Вищої ради правосуддя), судді, адвокату та скаржниці запропоновано взяти участь у засіданнях у режимі відеоконференції.

У засідання Вищої ради правосуддя 14 жовтня 2025 року та 27 січня 2026 року скаржниця та суддя, його представник не прибули. Засідання 14 жовтня 2025 року відкладено через надходження клопотання представника судді про неможливість взяти участь у розгляді. Скаржниця заяв і клопотань щодо причин її відсутності та неможливості взяти участь у засіданні не подала.

У засіданні Вищої ради правосуддя 10 лютого 2026 року взяв участь адвокат Кравець Р.Ю., який діє в інтересах судді Рівненського окружного адміністративного суду Махаринця Д.Є., підтримав доводи скарги з наведених у них підстав, подав додаткові письмові пояснення.

Зважаючи на те, що відповідно до частини п’ятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» неявка скаржника не перешкоджає розгляду дисциплінарної справи, а згідно з частиною другою статті 47 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» суддя може брати участь у розгляді справи самостійно та/або через свого представника, тобто на власний розсуд користується своїми процесуальними правами у дисциплінарному провадженні, Вища рада правосуддя вирішила продовжити розгляд скарги за відсутності судді та скаржника.

 

Відомості про суддю

Махаринень Дмитро Євгенійович Указом Президента України від 7 грудня 2009 року № 1016/2009 призначений на посаду судді Рівненського окружного адміністративного суду строком на п’ять років. Указом Президента України від 3 квітня 2017 року № 95/2017 призначений на цю посаду безстроково.

Згідно з характеристикою, наданою головою Рівненського окружного адміністративного суду (вх. № 4794/0/8-25), суддя Махаринець Д.Є. за час роботи на посаді судді виявляв як належне виконання службових обов’язків, так і недоліки щодо організації судового процесу. Протягом 2022-2024 років він розглянув 9606 адміністративних справ і матеріалів, з яких суд вищої інстанції змінив/скасував – 61. Водночас, порівняно з іншими суддями Рівненського окружного адміністративного суду зафіксовано найбільшу кількість звернень до голови суду сторін у справах щодо затягування строків розгляду справ та несвоєчасного ухвалення судових рішень Махаринцем Д.Є.

Махаринець Д.Є підвищує професійний рівень і вивчає судову практику, неодноразово брав участь у заходах із підвищення професійної кваліфікації; володіє державною мовою на рівні вільного володіння другого ступеня (сертифікат УМД № 00209077).

До дисциплінарної відповідальності не притягувався.

 

Стислий зміст дисциплінарної скарги. Підстави відкриття дисциплінарної справи та результати її розгляду

До Вищої ради правосуддя 24 липня 2023 року (вх. № Ч-153/19/7-23) надійшла дисциплінарна скарга Чижик Т.В. стосовно судді Рівненського окружного адміністративного суду Махаринця Д.Є.

У дисциплінарній скарзі Чижик Т.В. зазначала, що з Єдиного державного реєстру судових рішень їй стало відомо щодо розгляду справи № 569/6972/21 про притягнення ОСОБА1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі – КУпАП) на підставі протоколу, складеного працівниками Управління патрульної поліції в Рівненській області. Відповідно до протоколу серії ДПР18 № 300058 25 березня 2021 року о 23:07 в місті Рівному на вулиці Данила Галицького, 1, водій ОСОБА1 керував автомобілем марки «Subaru», державний номерний знак ____, з явними ознаками алкогольного сп’яніння, а саме: запахом алкоголю з порожнини рота, вираженим тремтінням пальців рук, поведінкою, що не відповідала обстановці. Від проходження медичного огляду на визначення стану алкогольного сп’яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора «Alcotest Drager № 0611» та проведення такого огляду в медичному закладі відмовився у присутності двох свідків.

Після складення протоколу водій за власною заявою через 23 хвилини пройшов огляд у Комунальному підприємстві «Рівненський обласний центр психічного здоров’я населення» Рівненської обласної ради (далі – КП «РОЦПЗН» РОР) та отримав висновок від 26 березня 2021 року про відсутність ознак сп’яніння.

Рівненський міський суд Рівненської області постановою від 10 вересня 2021 року провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА1 згідно з частиною першою статті 130 КУпАП закрив у зв’язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, що, на думку Чижик Т.В., стало наслідком неповноти і необ’єктивності розгляду справи судом першої інстанції.

З погляду стороннього спостерігача, на переконання скаржниці, постанова про закриття провадження стосовно судді не є достатньо обґрунтованою, а дії судді Махаринця Д.Є. мають ознаки застосування типового способу уникнення відповідальності за нетверезе керування автомобілем шляхом заявлення відводу за надуманими підставами, відмови від проходження медичного огляду, а після цього й заперечення факту небажання пройти медичний огляд.

На думку Чижик Т.В., наведені нею обставини, а також попередня практика дисциплінарного органу в аналогічних випадках є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Законом України від 9 серпня 2023 року № 3304-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів» (набрав чинності 17 вересня 2023 року) та Законом України від 6 вересня 2023 року № 3378-ІХ «Про внесення змін до Закону України ‟Про судоустрій і статус суддів” та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» (набрав чинності 19 жовтня 2023 року) внесено зміни до глави 4 «Дисциплінарне провадження» розділу II «Особлива частина» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» щодо строків та порядку здійснення дисциплінарного провадження.

Зокрема, запроваджено інститут дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, до повноважень яких належить здійснення попередньої перевірки дисциплінарних скарг та підготовки дисциплінарних справ до розгляду Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами від 24 грудня 2024 року дисциплінарну скаргу Чижик Т.В. передано для проведення попередньої перевірки дисциплінарному інспектору – доповідачу Ільницькому О.В.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 19 березня 2025 року № 567/2дп/15-25 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Рівненського окружного адміністративного суду Махаринця Д.Є., оскільки в його поведінці могли вбачатися ознаки складу дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

На виконання частини першої статті 48 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами підготовки до розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Рівненського окружного адміністративного суду Махаринця Д.Є. дисциплінарний інспектор 17 червня 2025 року підготував висновок, який передав на розгляд Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (вх. № 794/0/10-25).

За результатами розгляду зазначеної дисциплінарної справи Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя погодилася із пропозицією дисциплінарного інспектора та рішенням від 20 серпня 2025 року № 1745/2дп/15-25 притягнула суддю Рівненського окружного адміністративного суду Махаринця Д.Є. до дисциплінарної відповідальності за вчинення ним дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та застосувала до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади судді.

Вища правосуддя встановила, що 8 вересня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості про кримінальне провадження № ____ за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України (використання завідомо підробленого документа).

 

Фактичні обставини, встановлені під час розгляду дисциплінарної справи

25 березня 2021 року ОСОБА1 зупинив наряд працівників поліції «АЗОВ-103» через керування автомобілем марки «Subaru», державний номерний знак ____, із технічною несправністю, а саме, за версією поліцейських, – лампа лівої фари в режимі ближнього світла не працювала під час руху в темну пору доби.

Під час розгляду адміністративного провадження згідно з частиною першою статті 121 КУпАП ОСОБА1 спочатку відмовлявся від факту керування ним транспортним засобом, а також надавати документи, які посвідчують особу, стверджуючи, що він є незаконно затриманим пішоходом, що зумовило додаткове інкримінування йому частини першої статті 126 КУпАП (хронометраж запису «25.03.2021» від 23:07:00 до 23:37:00, відеофайли 20210326023508000048.mov, 20210326044527000072.mov, 20210326044827000073.mov, 20210326044903000074.mov, 20210326044928000075.mov). Згодом висловив клопотання про забезпечення йому професійної правничої допомоги поліцейськими та перенесення розгляду провадження на наступний день у другій половині дня для реалізації прав особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Під час спілкування з ним у працівників поліції виникла підозра, що ОСОБА1 перебував у стані алкогольного сп’яніння під час керування транспортним засобом, тому йому запропонували пройти огляд на визначення стану алкогольного сп’яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора «Alcotest Drager № 0611» у присутності двох свідків. ОСОБА1 відмовився та виявив бажання пройти медичний огляд у найближчому закладі охорони здоров’я з метою визначення перебування у стані алкогольного сп’яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

З огляду на зазначене, ОСОБА1 був доставлений у супроводі поліцейських 26 березня 2021 року о 00:10 до КП «РОЦПЗН» РОР для огляду в чергового лікаря (згідно з графіком чергувань лікарів наркологічного відділення на березень 2021 року чергувала лікар-нарколог ОСОБА2).

Згідно з відеозаписами з бодикамер поліцейських (хронометраж запису «26.03.2021» від 00:15:00 до 01:39:00) ОСОБА1 був доставлений до медичного закладу за адресою: місто Рівне, вулиця Князя Володимира, 17, для проведення медичного огляду, про що його неодноразово поінформували під час транспортування і поліцейські, і фельдшер медичного закладу (відеофайли 20210326023709000049.mov, 20210326045437000077.mov); відмовився від проходження медичного огляду за допомогою алкотестера під приводом того, що він не сертифікований, а наданий йому документ щодо цього є нечитабельною незасвідченою копією, що не дозволяє встановити законність його використання, через що написав відмову від проходження огляду та не заперечував проти забору біологічних матеріалів (крові або сечі) (відеофайл 20210326024313000052.mov); відмовився від здавання крові та сечі через незабезпечення йому професійної правничої допомоги, погіршення самопочуття, психологічні причини, зумовлені, за його словами, тиском із боку працівників поліції та примусовим утриманням і погрозами застосування спеціальних засобів після спроби покинути медичний заклад до проведення огляду (відеофайли 20210326024111000051.mov, 20210326025246000057.mov, 20210326025448000058.mov, 20210326025649000059.mov, 20210326045737000078.mov, 20210326045902000079.mov). Посилаючись на незадовільний стан здоров’я, ОСОБА1 неодноразово відмовлявся від отримання медичної допомоги чергового лікаря (відеофайл 20210326050241000081.mov), вимагав викликати та самостійно телефонував на номер екстреної медичної допомоги «103», хоча отримав пояснення, що до медичного закладу такі виїзди не здійснюються (відеофайли 202103260459400000080.mov, 20210326050504000082.mov).

Отже, після трикратної пропозиції пройти медичний огляд у закладі стосовно ОСОБА1 поліцейські склали протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 300058 про притягнення ОСОБА1 до адміністративної відповідальності згідно з частиною першою статті 130 КУпАП 26 березня 2021 року о 01:35, у якому зафіксовано, що 25 березня 2021 року о 23:07 в місті Рівному на вулиці Данила Галицького, 1, водій ОСОБА1 керував автомобілем марки «Subaru», державний номерний знак ____, з явними ознаками алкогольного сп’яніння, а саме: запахом алкоголю з порожнини рота, вираженим тремтінням пальців рук, поведінкою, що не відповідає обстановці. Від проходження медичного огляду на визначення стану алкогольного сп’яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора «Alcotest Drager № 0611» та проведення такого огляду в медичному закладі відмовився у присутності двох свідків, чим порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність згідно з частиною першою статті 130 КУпАП.

Відповідно до одного з пунктів протоколу до нього долучено відеодиск, пояснення свідків, акт огляду, направлення та зобов’язання.

Протокол підписала особа, що притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА1, який зазначив, що пояснення надасть у суді, та додатково дописав власноруч текст такого змісту: «З протоколом не згідний. Від огляду не відмовлявся. Протокол містить недостовірні відомості».

Матеріали судової справи містять Акт огляду на стан алкогольного сп’яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 25 березня 2021 року, складений о 23:33, яким зафіксовано факт відмови від проходження огляду, а також пояснення свідків, зазначених і в протоколі, і у відповідному акті.

Водночас, клопотанням від 26 березня 2021 року поліцейський взводу № 2 роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції Максимчук Ю.А. поінформувала, що через неправильні шаблони бланків пояснень свідків у них недостовірно зафіксована інформація, оскільки водій відмовився від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп’яніння на місці зупинки транспортного засобу та наполягав на огляді в медичному закладі.

В Акті медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують швидкість реакції, № 253 КП «РОЦПЗН» РОР (далі – Акт № 253) зафіксовано, що громадянина ОСОБА1, ____ року народження, 26 березня 2021 року доставили працівники поліції на медичний огляд на визначення стану сп’яніння в КП «РОЦПЗН» РОР; медичний огляд відповідно до графіка чергувань протягом 26 березня 2021 року проводила лікар-нарколог ОСОБА2 з моменту початку заповнення акта – о 00:10 та до 01:23 було зафіксовано медичні показники особи.

Громадянин ОСОБА1 під час проходження медичного огляду відмовився від тестування на алкоголь шляхом продуву алкотестера з мотивів відсутності його сертифікації (відповідні документи пред’являли) та від здавання біологічного матеріалу (сечі), наполягав на здаванні біологічного матеріалу (крові), проте неодноразово відмовлявся здавати кров через погане самопочуття та відсутність адвоката.

В Акті № 253 також зазначено, що ОСОБА1 пропонували медичну допомогу черговим лікарем, проте він від неї відмовився. Було здійснено виклик екстреної медичної допомоги за номером «103».

Протягом двох годин із моменту направлення на медичний огляд біологічний матеріал ОСОБА1 не здав, що зумовило фіксування відмови без оформлення висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують швидкість реакції.

7 квітня 2021 року відповідні матеріали про адміністративне правопорушення надійшли на розгляд Рівненського міського суду Рівненської області та системою автоматизованого розподілу судових справ визначені для розгляду судді Яковлєву Д.В.

За клопотаннями ОСОБА1 протягом квітня – червня 2021 року (8 квітня, 11 травня, 9 червня, 30 червня) розгляд справи відкладено, через неможливість ОСОБА1 або його захисника взяти участь у судовому засіданні, а також визначено нові дати розгляду.

Водночас у клопотанні від 11 травня 2021 року ОСОБА1 просив відкласти засідання через неможливість участі адвоката в судовому засіданні, призначеному на 12 травня 2021 року, оскільки ОСОБА1 окремо акцентував, що саме в цей день уклав із адвокатом договір про надання правової допомоги. Однак у матеріалах справи є ордер адвоката ОСОБА3, виданий 27 травня 2021 року на підставі договору про надання правової допомоги від 24 травня 2021 року, тобто істотно пізніше вказаної у клопотанні дати.

15 липня 2021 року ОСОБА1 заявив відвід первинно визначеному судді Яковлєву Д.В. через виникнення сумнівів у неупередженості судді, оскільки суддя не роз’яснив його право просити проведення звуко- та відеозапису судового засідання. Крім того, суддя Яковлєв Д.В. у попередньому судовому засіданні висловився щодо необхідності зібрання додаткових доказів на підтвердження винуватості ОСОБА1 у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.

Рівненський міський суд Рівненської області постановою від 27 липня 2021 року задовольнив заяву ОСОБА1 про відвід судді Яковлєва Д.В., а справу № 569/6972/21 передав у канцелярію Рівненського міського суду Рівненської області для повторного автоматичного розподілу між суддями в порядку частини третьої статті 35 Кримінального процесуального кодексу України.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу розгляд справи призначено у складі головуючого судді Наумова С.В.

Рівненський міський суд Рівненської області у складі головуючого судді Наумова С.В. постановою від 10 вересня 2021 року провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА1 згідно з частиною першою статті 130 КУпАП закрив у зв’язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Під час встановлення фактичних обставин суд узяв до уваги пояснення ОСОБА1 та його захисника – адвоката ОСОБА3, у яких вони не заперечували того факту, що ОСОБА1 керував транспортним засобом під час зупинки поліцейськими, проте заперечили факт перебування у стані сп’яніння під час керування; суд дослідив адміністративні матеріали в судовому засіданні, зокрема, поданий ОСОБА1 висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, КП «РОЦПЗН» РОР від 26 березня 2021 року, складений через 23 хв (26 березня 2021 року о 01:50 лікарем ОСОБА4) після складання протоколу про адміністративне правопорушення щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану сп’яніння, яким установлено, що в ОСОБА1 ознак сп’яніння не виявлено.

Суд зауважив, що в матеріалах справи було відсутнє направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану наркотичного сп’яніння, що свідчить про те, що поліцейський у встановленому законом порядку не направляв водія у заклад охорони здоров’я для проходження огляду на стан сп’яніння.

У письмових поясненнях, наданих на запит дисциплінарного інспектора (вх. № 5152/0/8-25), інспектор взводу № 2 роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції Максимчук Ю.А., крім підтвердження обставин, які відповідають фактично встановленим під час підготовки справи по суті, пояснила, що після того, як було прийнято рішення зупинити транспортний засіб, яким керував Махаринець Д.Є., водій, помітивши службовий автомобіль поліції, збільшив швидкість, різко змінив траєкторію руху та намагався зникнути з поля зору. Потім швидко припаркував автомобіль на тротуарі на вулиці Данила Галицького, вийшов з нього з боку водія, вимкнув двигун та всі світлові прилади, закрив транспортний засіб, поклав ключі до кишені й намагався покинути місце події та уникнути спілкування з поліцейськими. Махаринець Д.Є. категорично заперечував свою причетність до керування транспорнтим засобом і взагалі «будь-яку причетність до нього».

Під час спілкування з праціниками наряду поліції «АЗОВ-103» громадянин Махаринець Д.Є. помітно нервував, поводив себе зухвало, імовірно, перебував у стані сильного емоційного збудження, можливо, викликаного особистими життєвими обставинами, стверджував про упереджене ставлення працівниками наряду поліції «АЗОВ-103» до нього, перейшов до особистих безпідставних образ, відволікав увагу від себе, а саме неодноразово здійснював дзвінки, нібито звертаючись за наданням юридичної допомоги, безцільно пересувався з місця на місце, постійно збільшуючи відстань до поліцейських, щоб покинути місце події, а пізніше взагалі вимагав прибуття іншого наряду поліції; на вимогу пред’явити документи, що посвідчують особу, також відмовився їх пред’явити в категоричній формі.

Виявленими ознаками, які свідчили про стан алкогольного сп’яніння, на думку Максимчук Ю.А., були запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідала обстановці. З огляду на зазначене Махаринцю Д.Є. запропонували пройти відповідні обстеження на місці, а згодом забезпечили право особи на медичний огляд у медичному закладі, для чого доставили в КП «РОЦПЗН» РОР.

Однак, прибувши за адресою: місто Рівне, вулиця Князя Володимира, 17, громадянин Махаринець Д.Є. вчиняв дії щодо непроходження огляду протягом двох годин, через що був складений відповідний протокол.

Згідно з усіма наявними джерелами поліцейські встановили особу громадянина Махаринця Д.Є., що він є посадовою особою (суддею Рівненського окружного адміністративного суду) згідно з Єдиним державним реєстром декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави та органів місцевого самоврядування. Особисто цієї інформації громадянин Махаринець Д.Є. не озвучував. Спроб вплинути на працівників патрульної поліції або ж медичних працівників у будь-який спосіб (погрози, підкуп, прохання, обман) не вчиняв.

У письмових поясненнях, наданих на запит дисциплінарного інспектора (вх. № 5695/0/8-25), лікар-нарколог КП «РОЦПЗН» РОР ОСОБА2 підтвердила встановлені обставини щодо відмови Махаринця Д.Є. від проходження огляду на стан сп’яніння та засвідчила достовірність змісту складеного нею Акта № 253.

Повідомила, що громадянин Махаринець Д.Є. про сферу діяльності, посаду не повідомляв; вплинути на медичних працівників жодним чином не намагався; у її присутності не намагався повідомити іншим особам про зупинку транспортного засобу й участь в огляді.

Під час проведення медичного огляду громадянина Махаринця Д.Є. додатково був присутній працівник медичного закладу фельдшер ОСОБА5.

На запит дисциплінарного інспектора щодо надання лікарем-наркологом ОСОБА4 письмових пояснень із приводу проведення огляду на стан сп’яніння Махаринця Д.Є. 26 березня 2021 року, медичний директор КП «РОЦПЗН» РОР Ю. ОСОБА6 (лист від 26 травня 2025 року за вих. № 2522/1 (вх. № 6144/0/8-25)) повідомив, що лікар-нарколог Пасічник Т.Р. не може надати пояснень, оскільки не чергувала того дня в кабінеті медичних оглядів.

Ця інформація відповідає також графіку чергувань лікарів наркологічного відділення ЦПЗН на березень 2021 року, затвердженому в. о. Генерального директора КП «РОЦПЗН» РОР ОСОБА7 (вх. № 1626/0/8-25), згідно з яким 25 березня позначка «Н» проставлена навпроти лікаря ОСОБА2, тоді як щодо ОСОБА4 – 7, 11, 27, 29 березня.

На запит дисциплінарного інспектора щодо надання завірених копій документів стосовно медичних оглядів Махаринця Д.Є. 25, 26 березня 2021 року, КП «РОЦПЗН» РОР листом від 26 травня 2025 року (вих. № 2522, вх. № 6134/0/8-25) повідомило, що у зв’язку з відмовою від проходження тестування на алкоголь та здавання біологічного матеріалу (сеча) висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, не було оформлено.

У витягу із журналу реєстрації медичних оглядів осіб з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, міститься лише один запис за запитуваними критеріями – № 253 про огляд Махаринця Дмитра Євгенійовича, ____ р. н. 26 березня 2021 року о 00:35, доставленого поліцейським Максимчук Ю.А. (РВП 004103) із зафіксованою відмовою Махаринця Д.Є. від проходження огляду.

На запит члена Вищої ради правосуддя КП «РОЦПЗН» РОР (вх. № 8213/0/8-25) додатково підтвердило, що лікар-нарколог ОСОБА4, від імені якої підписано висновок від 26 березня 2021 року, у цей час не чергувала та, відповідно, не проводила огляду, підпис на документі їй не належить; єдиний запис про огляд громадянина Махаринця Д.Є. ____ р. н., стосується огляду за направленням патрульних поліцейських, а не за заявою самої особи; висновок не містить реквізитів у частині акта огляду, тому було зроблено припущення, що зазначений висновок є «підробленим документом».

 

Щодо надання суддею Махаринцем Д.Є. пояснень та його участі у розгляді дисциплінарної справи під час ухвалення оскаржуваного рішення

Для забезпечення права судді Махаринця Д.Є. надати письмові пояснення щодо суті скарги йому чотири рази було запропоновано надати пояснення: на стадії попередньої перевірки на запит дисциплінарного інспектора від 30 грудня 2024 року (вих. № 2017/0/19-25), на запит члена Вищої ради правосуддя від 6 березня 2025 року (вих. № 1811/0/19-25), а також під час підготовки справи до розгляду – на запит дисциплінарного інспектора від 29 квітня 2025 року (вих. № 3582/0/19-25) та на запит члена Вищої ради правосуддя від 7 липня 2025 року (вих. № 5687/0/19-25).

На стадії підготовки справи до розгляду по суті надійшли письмові пояснення судді Махаринця Д.Є. до Вищої ради правосуддя 15 травня 2025 року (вх. № 2101/0/6-25), у яких він вказав, що «факт порушення ним Правил дорожнього руху України, який мав вираження у керуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, чи відмова від проходження огляду на такий стан не підтверджені об’єктивними доказами і були спростовані наданими ним у судовому засіданні поясненнями щодо недотримання інспектором поліції процедури провадження у справі про адміністративне правопорушення, підтвердженими висновком КП «РОЦПЗН» РОР від 26 березня 2021 року щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану сп’яніння. Згідно з висновком стан сп’яніння не підтверджено. У матеріалах справи також є інші докази, які підтверджують безпідставність звинувачень. У результаті оцінки цих доказів відповідно до стандартів національного законодавства та міжнародних актів Рівненський міський суд Рівненської області постановою від 10 вересня 2021 року провадження у справі № 569/6972/21 закрив у зв’язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП».

Суддя пояснив, що спиртних напоїв взагалі не вживав, ситуація, що виникла з інспекторами поліції, є непорозумінням, могла бути зумовлена різкою розмовою, пов’язаною з не зовсім коректними, на його думку, висловлюваннями працівників поліції на його адресу. За весь водійський досвід це був перший випадок, коли Махаринець Д.Є. отримав вимогу пройти освідчення на стан сп’яніння, а тому, можливо, сприйняв це занадто критично, з недовірою до працівників поліції та рознервувався. Крім того, причиною ситуації стало незначне порушення, аварійних ситуацій він не створював, тому вимога працівників поліції про огляд на стан сп’яніння видалась незрозумілою. Водночас лайливих, образливих чи тим більше нецензурних висловів у бік посадових осіб управління патрульної поліції не допускав, отже, жодних етичних норм не порушив.

Махаринець Д.Є. наполягав на забезпеченні власного права скористатись кваліфікованою правовою допомогою адвоката, оскільки зі стилю спілкування поліцейських йому здалось, що вони мають упереджене ставлення до нього, та пройти освідування в медичному закладі за направленням. Не отримавши направлення, скористався правом пройти медичний огляд з власної ініціативи, що підтверджує відповідний висновок медичної установи.

Однак один із поліцейських безпідставно погрожував застосувати спеціальні засоби, інспектори некоректно та образливо висловлювались на його адресу, принижували гідність, за відчуттям – провокували для запису на камеру, водночас постійно вмикали та вимикали відеозапис нагрудних реєстраторів.

Жодних негативних наслідків (дорожньо-транспортні пригоди, потерпілі, звернення, претензії інших осіб тощо) щодо цієї спірної ситуації не було, відповідно, в медіа та соцмережах такі відомості не поширювалися.

Фактично, єдиною підставою для звернення Чижик Т.В. зі скаргою, про що безпосередньо вона вказала в тексті скарги, була наявність судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень, з мотивами ухвалення якого скаржниця не погоджується. Уважає, що доводи скаржниці щодо порушення суддею етичних принципів і правил поведінки, дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя, не підтверджені.

На думку Махаринця Д.Є., його власна позиція, пояснення чи заяви під час адміністративного провадження щодо нього, яке здійснювали працівники поліції, «були спрямовані на власний захист як громадянина України від можливих помилок правоохоронної системи, а отже, не можуть ототожнюватись із порушенням етичних норм чи правил поведінки судді».

Махаринець Д.Є., із урахуванням стандарту доказування «поза розумним сумнівом» у значенні його застосування в постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 жовтня 2019 року у справі № 9901/855/18 та параграфі 55 рішення Європейського суду з прав людини від 15 лютого 2012 року у справі «Гриненко проти України», зазначає, що відсутні відповідні докази, які підтверджували б зміст скарги, що зводиться до незгоди із судовим провадженням та мотивами судового рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 вересня 2021 року; скаргу було подано через два роки після ухвалення цього рішення.

У поясненнях суддя Махаринець Д.Є. стверджував, що відсутні ознаки порушення ним присяги судді, які згідно із чинним законодавством підпадають під ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону «Про судоустрій і статус суддів», а тому просив Дисциплінарну палату Вищої ради правосуддя відмовити у притягненні його до дисциплінарної відповідальності за скаргою Чижик Т.В.

Інших пояснень від судді Махаринця Д.Є. не надходило.

Суддю Махаринця Д.Є. було повідомлено про наявність проєкту висновку доповідача в дисциплінарній справі в листі від 16 червня 2025 року (вих. № 5143/0/19-25), до якого було долучено зазначений проєкт, а також про право ознайомитися з ним та іншими матеріалами дисциплінарної справи відповідно до Глави 27 Регламенту Вищої ради правосуддя.

Із такими заявами до Вищої ради правосуддя суддя Махаринець Д.Є. не звертався.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя інформувала суддю Махаринця Д.Є. про обидва засідання – 9 липня 2025 року (вих. № 5445/0/19-25), яке було перенесено через неявку судді, а також 20 серпня 2025 року (вих. № 6423/0/19-25) шляхом надіслання письмових повідомлень засобами електронного поштового зв’язку на адресу суду, а також електронну поштову скриньку, з якої від імені судді надходили заяви та медичні документи до Вищої ради правосуддя, направлення повідомлення до електронних кабінетів учасників справи не пізніше ніж за десять днів до дня засідання. Відповідна інформація була розміщена також на вебсайті Вищої ради правосуддя з додержанням порядку, визначеного Законом України «Про Вищу раду правосуддя» та Регламентом Вищої ради правосуддя.

Крім того, у зв’язку з введенням в Україні воєнного стану, з метою забезпечення реалізації прав судді Махаринця Д.Є. та скаржниці, визначених пунктом 13.22 Регламенту Вищої ради правосуддя, судді та скаржниці запропоновано взяти участь у засіданнях у режимі відеоконференції.

У засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя скаржниця та суддя не з’явилися. Скаржниця заяв і клопотань із приводу причин її відсутності та неможливості взяти участь у засіданні не подала.

На електронну адресу Вищої ради правосуддя 19 серпня 2025 року (вх. № 2101/3/6-25) надійшло електронне звернення від імені судді Махаринця Д.Є. з електронної поштової скриньки «____», без підтвердження особи підписанта шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису, яке містило клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з перебуванням судді на стаціонарному лікуванні в Комунальному підприємстві «Регіональний центр орфанних захворювань, радіаційного захисту та спеціалізованої допомоги» Рівненської обласної ради. 20 серпня 2025 року надіслано додатком до повідомлення фото екрана мобільного пристрою із записом про медичний прийом та листок тимчасової непрацездатності станом на 20 серпня 2025 року.

Зважаючи на те, що відповідно до частини п’ятої статті 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» неявка скаржника не перешкоджає розгляду дисциплінарної справи, а відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 47 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у разі повторної відсутності судді розгляд дисциплінарної справи здійснюється Дисциплінарною палатою без його участі, крім випадків, якщо суддя не був повідомлений або повідомлений з порушенням частини п’ятої статті 48 цього Закону, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя розглянула дисциплінарну справу.

 

Стислий зміст висновків Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя в оскаржуваному рішенні в частині встановлення підстав для дисциплінарної відповідальності

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, погоджуючись із пропозицією дисциплінарного інспектора – доповідача Ільницького О.В., яку він підтримав у засіданні, про притягнення судді Рівненського окружного адміністративного суду Махаринця Д.Є. до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади судді, виходила з такого.

Відповідно до пункту 2 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

Згідно зі статтями 1, 3 Кодексу суддівської етики у редакції, затвердженій рішенням XI чергового з’їзду суддів України 22 лютого 2013 року, суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.

У пункті 29 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів (далі – КРЄС) зазначено, що судді повинні гідно поводити себе у своєму приватному житті.

Щодо правил поведінки судді КРЄС вважає, що кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов’язків та в особистому житті (пункт 50 Висновку КРЄС).

Відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, дотримання етичних норм, демонстрація дотримання етичних норм є невід’ємною частиною діяльності суддів.

Постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов’язок прийняти низку обмежень, і хоч пересічному громадянину ці обов’язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.

Парламентська Асамблея Ради Європи у Резолюції від 25 грудня 2008 року № 1165 (1998) зазначила, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (пункт 6).

Отже, посада судді покладає на нього додаткові обмеження та обов’язки, які водночас є етичними стандартами, що формують модель поведінки, яку суддя повинен ставити за мету і якої повинен дотримуватися. Зокрема, запорукою утвердження довіри до суду має бути законослухняна і добропорядна поведінка суддів у повсякденному житті.

Європейська асоціація суддів у пункті 2 Резолюції (Тронхейм, 27 вересня 2007 року) наголошує, що суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності лише у випадках, коли мала місце не гідна його звання поведінка, наслідки якої є настільки серйозними і жахливими, що потребують накладення дисциплінарних стягнень.

У параграфах 3 та 6 Висновків першої експертної комісії Міжнародної асоціації суддів «Правила етичної поведінки суддів, їх застосування та дотримання» (2004 рік) зазначається, що професійні стандарти відображають ту модель поведінки, до якої судді мають прагнути, та підкреслюється необхідність розмежовувати поняття порушення професійних стандартів та дисциплінарних проступків.

Узагальнивши викладені вище підходи, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 80, 81 постанови від 12 вересня 2024 року у справі № 990SCGC/12/24 (провадження № 11-138сап24) виснувала, що аналіз суб’єктивних та об’єктивних ознак дисциплінарного правопорушення дає підстави визначити дисциплінарний проступок судді як винне, протиправне порушення професійних обов’язків або загальновизнаних морально-етичних вимог, які ставляться до судді, що призвело чи могло призвести до негативних наслідків, а об’єктивна сторона дисциплінарного проступку передбачає наявність умислу в діях судді, свідомого порушення ним встановлених законом вимог та настання / можливість настання негативних наслідків.

Під суддівською етикою треба розуміти певну систему базових принципів регламентації поведінки суддів у судовому засіданні, в суді та позасудової поведінки, які побудовані з урахуванням особливостей професійної діяльності судді та створені для підтримки суддівських стандартів, діють об’єктивно і незалежно з метою збільшення значущості існуючих правових норм та правил поведінки для суддів. З метою зміцнення довіри суспільства до судової влади судді мають усвідомлювати значущість своєї місії в утвердженні верховенства права і забезпеченні захисту прав людини та основоположних свобод. Постійна увага з боку суспільства до дій представників судової влади, бажання громадян мати в державі справедливе правосуддя для отримання належного захисту своїх прав покладає на суддю обов’язок бути не лише представником влади, який неухильно дотримується Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а й людиною з високими стандартами поведінки.

Високі стандарти поведінки полягають у тому, що суддя як на роботі, так і поза її межами, в повсякденному житті, має демонструвати таку поведінку, щоб учасники процесу та оточуючі люди бачили в ньому еталон порядності і справедливості – високоморальну, чесну, стриману, врівноважену людину. Водночас суддя має не лише подавати особистий приклад, але й пропагувати етичну поведінку серед учасників процесу та оточуючих, вимагати етичної поведінки від інших.

Зміст Кодексу суддівської етики свідчить про те, що в ньому окреслено стандарти поведінки судді як під час здійснення правосуддя (розділ ІІ), так і визначено, якою має бути його позасудова поведінка (розділ ІІІ) (пункт 140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2024 року у справі № 990SCGC/2/24).

Про наявність у поведінці судді складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», можуть свідчити дії чи бездіяльність судді, що демонструють відверте нехтування нормами моралі і права, неповагу до інших громадян та суспільства в цілому, недобросовісне використання власного соціального статусу і зумовлених посадою можливостей, поведінка, що викликає негативний суспільний резонанс, компрометує весь суддівський корпус, здатна поставити під сумнів незалежність, неупередженість, об’єктивність правосуддя і підірвати довіру до суду як інституції, покликаної стояти на варті законності і справедливості.

Отже, підставою дисциплінарної відповідальності судді може бути не будь-яка поведінка, яка свідчить про недотримання суддею норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, а лише та, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя. Саме така поведінка становить об’єктивну сторону зазначеного дисциплінарного проступку.

На національному рівні сформовано усталений підхід до розуміння поняття «авторитет правосуддя» як сукупності об’єктивних і суб’єктивних ознак, що характеризують діяльність з відправлення правосуддя, таких як справедливість провадження, незалежність правосуддя, безсторонність, публічність, моральність, та які мають вселяти повагу до суду у громадськості в демократичному суспільстві. Під авторитетом судової влади потрібно розуміти як визнання за судовою владою видатних досягнень, здібностей, особливого становища та статусу в державі, так і значення її впливу на довіру осіб до неї. Схожою термінологією наділено і поняття «авторитет судді», який є представником судової влади та зовнішнім втіленням і подальшою демонстрацією її авторитету.

У пункті 55 рішення Європейського суду з прав людини від 26 квітня 1979 року у справі «Санді Таймс» проти Сполученого Королівства» (заява № 6538/74) значення, закладене в поняття «авторитет судової влади» (authority of the judiciary) містить ідею стосовно того, що суди – це органи, покликані підтверджувати юридичні права та обов’язки й вирішувати спори; широка публіка повинна сприймати в такій якості і з повагою та довірою ставитися до спроможності судів виконувати ці функції.

Отже, пункт 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» стосується поведінки судді, яка порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в аспекті питання моралі, чесності, непідкупності, дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Виходячи з цього, Верховний Суд відзначає, що позасудова поведінка судді, яка може містити ознаки дисциплінарного проступку за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пов’язана із вчиненням діянь, які мають ознаки інших правопорушень та/або демонстративного порушення норм суспільного співжиття чи загальноприйнятих правил поведінки (дрібне хуліганство, залишення місця дорожньо-транспортної пригоди, керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції тощо).

У контексті нормативно визначених процесуальних стандартів він повинен поводити себе таким чином у будь-яких умовах, які з точки зору звичайної розсудливої людини не викликатимуть сумнівів у його загальній та професійній етичності, а тим більше допускатимуть припущення щодо наявності обставин, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Установлені під час розгляду справи Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя обставини поведінки судді Махаринця Д.Є., коли його 25 березня 2021 року зупинили працівники патрульної поліції, подальші дії та рішення, які, очевидно, спрямовані на уникнення ним відповідальності за допущені порушення, зумовили висновок про те, що перелічених стандартів він не дотримав, здобуті докази є чіткими та переконливими, а також такими, які з точки зору звичайної розсудливої людини у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність обставин, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, оскільки поведінка судді порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя у питаннях моралі, чесності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують довіру до суду (абзац другий частини шістнадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»), з огляду на таке.

Підпунктом «а» пункту 2.9 Правил дорожнього руху визначено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Згідно з пунктом 2.5 цих Правил водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно із частиною першою статті 130 КУпАП (у редакції, чинній на дату вчинення проступку та розгляду матеріалів, з приводу яких подано скаргу) керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп’яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, – тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб – накладення штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Частинами другою –шостою статті 266 КУпАП визначено, що огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, проводиться з використанням спеціальних технічних засобів поліцейським у присутності двох свідків.

У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров’я. Перелік закладів охорони здоров’я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров’я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.

Огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров’я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд у закладі охорони здоров’я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського. Кожний випадок огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, у закладі охорони здоров’я реєструється в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я.

Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.

Направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103, визначав, що огляд проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ і Держспоживстандартом; лікарем закладу охорони здоров’я (в сільській місцевості за відсутності лікаря – фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

Огляд на місці зупинки транспортного засобу проводиться у присутності двох свідків. Не можуть бути залучені як свідки працівники Національної поліції або особи, щодо неупередженості яких є сумніви.

Результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються в акті огляду, форма якого затверджується МОЗ за погодженням з МВС. У разі встановлення стану сп’яніння результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються в протоколі про адміністративне правопорушення, до якого долучається акт огляду. Акт огляду на стан сп’яніння за результатами такого огляду, проведеного поліцейським, складається у двох примірниках, один з яких вручається водію, а другий залишається в поліцейського та/або долучається до протоколу про адміністративне правопорушення в разі встановлення стану сп’яніння.

Підтвердження стану сп’яніння в результаті огляду та згода водія транспортного засобу з результатами такого огляду є підставою для його притягнення згідно із законом до відповідальності.

Водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров’я.

Огляд може також проводитися в спеціально обладнаних пересувних пунктах (автомобілях), що належать закладам охорони здоров’я і відповідають установленим МОЗ вимогам.

У разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров’я поліцейський в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп’яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.

Транспортний засіб позиціонується законодавцем як джерело підвищеної небезпеки (стаття 1187 Цивільного кодексу України), його експлуатація завжди пов’язана з ризиком для життя і здоров’я, безпеки довкілля, а тому особа, яка володіє чи користується транспортним засобом, не може використовувати його на шкоду правам і свободам громадян, інтересам суспільства.

Системний аналіз зазначених вище приписів законодавства також свідчить, що адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП, характеризується значною, порівняно з іншими адміністративними правопорушеннями, які визначені приписами КУпАП, суспільною небезпечністю, оскільки санкція частини першої цієї статті передбачає застосування до правопорушника більш суворого адміністративного стягнення, ніж у інших випадках, передбачених КУпАП.

Притягнення до адміністративної відповідальності здійснюється в порядку, передбаченому КУпАП та іншими законами України (частина перша статті 246 КУпАП), а завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (статті 245 цього Кодексу).

Отже, інститут юридичної відповідальності і відповідних деліктних проваджень традиційно як виконує кілька важливих завдань щодо безпосередніх учасників ситуацій, так і має вагоме публічно-правове значення для забезпечення суспільного правопорядку. Відповідно, суддя у зв’язку зі своїм професійним статусом не може не розуміти важливості суспільного значення цього інституту та зобов’язаний на вимоги суддівської етики бути прикладом неухильного додержання вимог закону, особливо в таких складних юридичних ситуаціях.

З метою виконання своїх завдань, серед яких пунктами 1, 2 частини першої статті 2 Закону України «Про Національну поліцію» визначено забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, поліцейський має право реалізовувати такі повноваження: здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень, виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення, вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення, у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання, регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі (пункти 1–3, 8, 9, 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію»).

Відповідно, для виконання повноважень поліції застосовуються поліцейські заходи як дія або комплекс дій превентивного або примусового характеру, що обмежує певні права і свободи людини та застосовується поліцейськими відповідно до закону для забезпечення виконання покладених на поліцію повноважень.

Обраний поліцейський захід є законним, якщо він визначений законом. Поліцейському заборонено застосовувати будь-які інші заходи, ніж визначені законами України (стаття 29 Закону України «Про Національну поліцію»).

Серед превентивних заходів, які поліцейські вживали стосовно Махаринця Д.Є. у зв’язку з ознаками технічної несправності транспортного засобу, який перебував у русі, що зумовлювало порушення Правил дорожнього руху (роботи світлових приладів у темну пору доби), були зупинення транспортного засобу та перевірка документів особи, що відбувалося відповідно до вимог статей 32 та 35 Закону України «Про Національну поліцію».

Однак з очевидною метою уникнення відповідальності Махаринець Д.Є. не виконував законних вимог працівників поліції, створював їм перешкоди у здійсненні повноважень, намагаючись уникнути спілкування, застосовуючи обман у частині власного статусу як учасника дорожнього руху (пішохода), а також відмовляючись надавати відповідні документи для встановлення і перевірки особи та транспортного засобу, незважаючи на особливий правовий режим і обов’язки громадян України згідно з пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», що зафіксовано на відео та підтверджено поясненнями поліцейських.

Перешкоджання службовій діяльності працівників правоохоронних органів є саме по собі негативним соціальним явищем та окремим різновидом протиправної поведінки, що полягає у створенні умов та будь-яких інших перешкод (у тому числі невиконання законних вимог), спрямованих на унеможливлення належного виконання службових обов’язків працівниками правоохоронних органів для виконання перелічених вище завдань Національної поліції та тягне за собою адміністративну і кримінальну відповідальність.

У дослідженій ситуації таке перешкоджання вчинялося з метою уникнути відповідальності з боку судді як особи, що в силу свого соціально-професійного статусу володіє «знаннями і досвідом, якими не зловживає» (цитата самого Махаринця Д.Є., відеофайл «20210326044928000075.mov», хронометраж орієнтовно «23:35:00 – 23:37:00»), водночас, такі знання та досвід не застосовувалися в частині норм щодо законної поведінки особи, стосовно якої висувалися законні вимоги поліцейських у зв’язку з підозрою у вчиненні адміністративних правопорушень.

У цій ситуації сам суддя визнає різкість спілкування з працівниками поліції у зв’язку з виконанням ними своїх посадових обов’язків. Проте у процесі підготовки справи до розгляду не знайшли свого підтвердження доводи судді щодо провокацій, незаконних вимог, погроз чи образ стосовно нього, натомість подальший розвиток подій і підозра у здійсненні керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, що є серйозним проступком, дають змогу вважати саме це причиною такої поведінки судді, спрямованої на уникнення спілкування з поліцейськими та притягнення його до відповідальності.

Більше того, посилання на провокаційні дії з боку працівників патрульної поліції не можуть бути предметом дослідження в зазначеному дисциплінарному провадженні, оскільки Махаринець Д.Є. чи від його імені будь-яка уповноважена особа не звертались із заявами до відповідних правоохоронних органів щодо неправомірних дій працівників патрульної поліції, незважаючи на те, що йому неодноразово було роз’яснено відповідне право.

Самі по собі відмова від проходження огляду на стан сп’яніння на місці зупинки, вимога про забезпечення професійної правничої допомоги, проведення огляду в медичному закладі справді є законними правами особи, однак добросовісність їх використання з метою доведення своєї невинуватості, а натомість зловживання ними з метою уникнення відповідальності, Дисциплінарний орган оцінює сукупно з обставинами відповідної ситуації, що свідчить про дійсні протиправні наміри особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Зокрема, вимагаючи надання професійної правничої допомоги, Махаринець Д.Є. не зауважив, що йому було забезпечено можливість здійснення телефонних дзвінків, перенесено розгляд справи про адміністративні правопорушення, однак, незважаючи на те, що він близько трьох годин спілкування з поліцейськими висував такі самі вимоги, жодних дій із забезпечення своїх прав самостійно не здійснив, що може свідчити про затягування часу.

Ще більш переконливою є поведінка судді Махаринця Д.Є. в кабінеті КП «РОЦПЗН» РОР, перебуваючи в якому з 00:10 до 01:35, під різними приводами суддя відмовлявся пройти огляд на стан сп’яніння як за допомогою технічного пристрою, так і шляхом забору біологічних матеріалів та проведення лабораторних досліджень. Аргументи в частині несертифікованості пристрою для вимірювання, необхідності участі адвоката під час забору аналізів, неможливості із психологічних причин здати аналіз, погане самопочуття спростовуються пред’явленням особі документів на вимірювальну техніку, веденням відеозапису, що виключає побоювання підробки чи фальсифікації, відсутності тиску, погроз чи застосування незаконних методів (спецзасобів), надання первинної допомоги черговим лікарем і спробами викликати невідкладну медичну допомогу як лікарем, так і самим Махаринцем Д.Є. Водночас у частині підтвердження критичності оцінки аргументів судді на відео зафіксовано вільне самостійне пересування, свідоме спілкування, активна поведінка, що знову-таки суперечить озвученій симптоматиці та причинам неможливості пройти огляд у встановленому порядку.

Така поведінка судді з точки зору звичайної розсудливої людини, очевидно, буде сприйнята не як спосіб захисту власних конституційних прав, а як використання спеціальних знань і досвіду функціонування системи притягнення до відповідальності, створення сумнівів у доказовій базі з метою уникнення належного покарання за вчинення істотного правопорушення з високим рівнем суспільної шкідливості.

Поведінка судді під час спілкування як і з поліцейськими, так і медичним персоналом вказує на невиразність мови, плутане викладення думок. Доволі часто Махаринець Д.Є. повторював безпідставні надумані звинувачення на адресу працівників поліції, вводив в оману лікарів, що свідчить про недодержання ним професійних стандартів поведінки судді, відсутність сприяння в забезпеченні виконання завдань адміністративного провадження.

Крім того, про умисний характер дій, спрямованих на уникнення відповідальності, свідчить і подальша поведінка судді Махаринця Д.Є. під час судового розгляду – безпідставні та необґрунтовані затягування судового провадження шляхом подання клопотань про відкладення, у яких містилися суперечності в частині забезпечення участі захисника. Відвід судді з підстав упередженості через нероз’яснення прав і вимоги забезпечити докази невинуватості з точки зору звичайної розсудливої людини вказує саме на зловживання процесуальними правами з метою закінчення строку застосування адміністративних стягнень, що є однією зі «схем» уникнення відповідальності.

Чітким і переконливим доказом умисності поведінки, що водночас однозначно свідчить про порушення суддею етичних норм, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, є використання суддею Махаринцем Д.Є. під час розгляду справи № 569/6972/21 висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, який зроблено 26 березня 2021 року о 01:50, відомості щодо видачі якого відсутні в КП «РОЦПЗН» РОР, що свідчить про його сфальсифікованість.

Попередньо суперечливою є взагалі можливість проходження Махаринцем Д.Є. відповідного огляду з власної ініціативи, якщо о 01:23 в акті № 253, щодо якого наявна офіційна інформація в КП «РОЦПЗН» РОР, зафіксована відмова від проходження огляду через описані вище причини, а через 23 хвилини особа із власної ініціативи, але вже без присутності працівників поліції, отримує відповідний доказ стану «тверезості».

Однак подальше дослідження та отримані відповіді КП «РОЦПЗН» РОР дали змогу дійти висновку, що такий огляд не проводився взагалі (відсутні акт огляду до висновку та записи про огляд у відповідному журналі), документ в офіційному порядку не міг бути виданий, а його поява та використання суддею лише на завершальній стадії судового розгляду свідчать про те, що суддя вдався до свідомого використання сфальсифікованого доказу з метою введення в оману правосуддя та уникнення відповідальності, що йому вдалося, зважаючи на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 10 вересня 2021 року.

На думку Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, усе вище перелічене переконливо свідчить, що поведінка судді Махаринця Д.Є., який своїми діями всіляко намагався уникнути відповідальності за керування транспортним засобом у стані сп’яніння, використовуючи спеціальні знання щодо порядку здійснення притягнення до відповідальності з метою перечекати визначений законодавством час (дві години з моменту затримання для встановлення факту сп’яніння), а надалі – і строк притягнення до адміністративної відповідальності, шляхом затягування судового провадження, використання фальсифікації доказів як під час провадження щодо притягнення до адміністративної відповідальності, так і в дисциплінарній справі виявляє свідоме небажання Махаринця Д.Є. усунути сумніви щодо перебування його у стані сп’яніння, а в силу наявності в судді спеціальних правових знань та, відповідно, підвищених вимог до судді – недостатнє виконання обов’язків щодо сприяння у встановленні істини, завідоме приховування істини у власних корисливих цілях уникнення відповідальності. А отже, зазначене свідчить про недоброчесність судді в такій ситуації та недотримання ним самим відповідних вимог чинного законодавства України, що підриває його особистий професійний авторитет, порочить звання судді, оскільки призводить до втрати довіри громадян у чесність та справедливість Махаринця Д.Є. як судді, який ігнорує закон та вдається до описаних методів його порушення, а, як наслідок, підриває авторитет усієї судової гілки влади як спроможної забезпечувати справедливий розгляд справ на підставі принципів права та закону у зв’язку з свідомим ігноруванням їх суддями, які вчиняють істотні порушення та використовують отримані ними знання і можливості для уникнення заслуженого стягнення.

Непереконливими є посилання судді Махаринця Д.Є. на те, що Рівненський міський суд Рівненської області постановою від 10 вересня 2021 року не підтвердив обставин керування ОСОБА1 транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, оскільки склад інкримінованого дисциплінарного проступку стосується не зазначеної обставини, яка у зв’язку з рішенням суду, що набрало законної сили, має юридично неспростовне значення, а поведінки судді, яка призвела до прийняття такої ухвали і свідчить про використання судової системи у власних цілях на шкоду персональному та загальному службовому авторитету.

Крім того, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладено в постановах від 4 квітня 2019 року (провадження № 11-945сап18), від 19 травня 2021 року у справі № 9901/997/18 (провадження № 11-291заі20), Друга Дисциплінарна палата зазначає, що дисциплінарна і кримінальна відповідальність належать до різних видів юридичної відповідальності, а тому їх застосування з огляду на положення статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція), частини першої статті 61 Конституції України не є взаємовиключним. Питання про вину особи у вчиненні злочину (кримінального правопорушення), безумовно, може вирішити лише суд. Водночас виключні повноваження встановлювати відсутність або наявність у діях судді складу дисциплінарного проступку надані дисциплінарному органу – Дисциплінарним палатам Вищої ради правосуддя (стаття 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»). Дисциплінарний орган не може бути обмежений у здійсненні своїх повноважень щодо дисциплінарного провадження через відсутність рішення компетентного органу в іншій процедурі, зокрема через відсутність вироку суду за фактами, які можуть бути одночасно підставами притягнення особи до кримінальної та дисциплінарної відповідальності. Під час дисциплінарного провадження надається оцінка лише фактам, які можуть свідчити про наявність або відсутність у поведінці судді складу дисциплінарного проступку та про ступінь його вини.

Велика Палата Верховного Суду враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися в контексті правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 6 жовтня 1982 року у справі «Ікс проти Австрії» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 7 жовтня 1987 року у справі «Ц. проти Об’єднаного Королівства» про неприйнятність заяви № 11882/85).

У дисциплінарному провадженні діє принцип автономності, відповідно до якого дисциплінарне провадження розглядається незалежно від розгляду кримінального провадження.

Під час розгляду дисциплінарної справи дисциплінарний орган самостійно надає оцінку допустимості, належності та обґрунтованості наявним у матеріалах дисциплінарної справи доказам, установлює в діях судді ознаки дисциплінарного проступку й ухвалює рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Установлені під час дисциплінарного провадження факти і з’ясовані обставини мають значення виключно для прийняття дисциплінарним органом рішення в межах його компетенції та жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення (пункти 103–106 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі № 990SCGC/12/24 (провадження № 11-138сап24)).

Такий висновок зробила і Європейська комісія «За демократію через право», яка 13 березня 2017 року у Висновку № 880/2017 щодо кримінальної відповідальності суддів зазначила, що кримінальна та дисциплінарна відповідальність не є взаємно виключеними: дисциплінарні стягнення можуть бути так само доцільними і в разі звільнення від кримінальної відповідальності; також той факт, що кримінальне провадження не відкривається в разі неспроможності встановити винуватість у скоєнні злочину або факти в кримінальній справі, не означає, що суддею під питанням не було вчинено дисциплінарного правопорушення, саме через різний характер двох типів відповідальності (пункт 53).

Зазначені висновки, зважаючи на загальність принципів дисциплінарного провадження, можуть бути застосовані й до співвідношення його результатів із провадженням у справах про адміністративні правопорушення.

Ураховуючи викладене, постанова Рівненського міського суду Рівненської області від 10 вересня 2021 року у справі № 569/6972/21, якою закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА1 за частиною першою статті 130 КУпАП у зв’язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, жодним чином не суперечить наведеним висновкам Дисциплінарного органу щодо наявності складу дисциплінарного проступку в поведінці судді та кваліфікації його дій на підставі чітких і переконливих доказів, які дослідила під час розгляду дисциплінарної справи Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя за відповідним нормативним стандартом доказування.

Натомість, у частині посилання на висновки Великої Палати Верховного Суду суддя Махаринець Д.Є. помилково вказав на необхідність застосування стандарту «поза розумним сумнівом», оскільки він суперечить чинному на сьогодні стандарту в частині шістнадцятій статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя». Водночас суддя не навів доказів, які спростовували б викладені висновки щодо наявності складу дисциплінарного проступку та його кваліфікації.

Європейський суд з прав людини в частині оцінки тягаря доведення вважає «самим по собі не свавільним» те, що тягар доведення перекладено на суддю-відповідача під час перевірки після того, як дисциплінарний орган оприлюднив попередні висновки розслідування та надав доступ до доказів у матеріалах справи (рішення у справах: «Джоджай проти Албанії» від 9 лютого 2021 року, заява № 15227/19, пункт 352; «Севдарі проти Албанії» від 13 грудня 2022 року, заява № 40662/19, пункт 130).

Суддя Махаринець Д.Є. обізнаний із установленими законом вимогами щодо стандартів етичної поведінки, покладеними на нього обов’язками судді, а також з вимогами Правил дорожнього руху, тому не міг не знати, що відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння матиме наслідком складення протоколу про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 130 КУпАП, а формальне і на підставі недостовірних доказів, а також процесуальних причин закриття провадження у справі спричинить негативний вплив на рівень суспільної довіри до суду.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважала, що такі дії судді Махаринця Д.Є. потрібно кваліфікувати як допущення суддею поведінки, що порочить звання судді, підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, що кваліфікується як дисциплінарний проступок, визначений пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Урахувавши викладені вище факти, які свідчать про наявність у поведінці судді складу дисциплінарного проступку, обставини допущення такого проступку та ступінь вини судді, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що такі дії судді Махаринця Д.Є. свідчать про грубий характер допущеного ним порушення.

Посилання в поясненнях, що допущене порушення не мало суспільного резонансу та негативних наслідків, оцінюється критично, оскільки, зважаючи на незалежність судової гілки влади та її функціональне місце в державі, винятково публічний розголос не може свідчити про серйозність порушення, натомість очевидність порушення, його однозначна оцінка як суспільно негативного, що порушує базові норми суспільного співжиття та прямі приписи закону, є такими, які вказують саме на грубість із позицій суб’єктивного усвідомлення суддею своєї поведінки та її виправдовування, приховування, відсутність готовності понести покарання.

Згідно з пунктом 1 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, факт допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Узагальнені доводи скарги адвоката Кравця Р.Ю., який діє в інтересах судді Рівненського окружного адміністративного суду Махаринця Д.Є., щодо суті оскаржуваного рішення

Адвокат Кравець Р.Ю., який діє в інтересах судді Махаринця Д.Є., звертаючись із проханням скасувати повністю рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 серпня 2025 року № 1745/2дп/15-25 про притягнення судді Рівненського окружного адміністративного суду Махаринця Д.Є. до дисциплінарної відповідальності та прийняти нове рішення, яким відмовити у притягненні судді Рівненського окружного адміністративного суду Махаринця Д.Є. до дисциплінарної відповідальності, не погоджується з висновками Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя з огляду, на його думку, на таке.

1. Щодо процесуальних порушень:

– дисциплінарна скарга, за якою відкрито дисциплінарну справу, зводиться виключно до незгоди із судовим рішенням у справі № 569/6972/21 щодо закриття стосовно ОСОБА1 справи про адміністративне правопорушення на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП, натомість доведення Чижик Т.В. ймовірної наявності дисциплінарного проступку ґрунтувалося виключно на невідомій думці неіснуючого стороннього спостерігача. У зв’язку із цим скарга не відповідала вимогам статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та на підставі статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» мала бути повернута Чижик Т.В. як неналежна підстава відкриття справи. Отже, під час розгляду справи Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя застосувала дискримінаційний підхід до кваліфікації дій судді Махаринця Д.Є. та надання оцінки матеріалам справи;

– Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя проігнорувала, що дисциплінарний інспектор спільно із членом Вищої ради правосуддя розпочав збір інформації щодо обставин, викладених у дисциплінарній скарзі, ще до відкриття дисциплінарної справи, а саме 6 березня 2025 року. Вони звернулися із запитами про надання інформації всупереч вимогам статті 31 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», оскільки дисциплінарну справу було відкрито лише 19 березня 2025 року; отже, було порушено засади діяльності Вищої ради правосуддя як об’єктивного та неупередженого квазісудового органу в дисциплінарному провадженні.

2. Щодо відсутності підстав для дисциплінарної відповідальності за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»:

– Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не довела жодними чіткими та переконливими доказами, що суддя Махаринець Д.Є. мав намір у будь-який спосіб цілеспрямовано затягувати проведення медичного огляду; сам факт висловлення Махаринцем Д.Є. прохання про присутність адвоката під час проходження ним медичного огляду не свідчить про наявність такого наміру, натомість реалізація зазанченого права не є та у принципі не може бути підставою для такого ствердження;

– тези про зухвалу поведінку судді спростовуються відеозаписами з бодикамер, які демонструють стриману та гідну поведінку судді Махаринця Д.Є.; навпаки, саме поліцейські проявляли зневажливе ставлення до судді, працівники медичного закладу не поводили себе стримано з Махаринцем Д.Є., підвищували голос;

– звинувачення у використанні сфальсифікованих документів базується на припущеннях і не враховує відповідальності медичного закладу за достовірність відомостей, зазначених у медичних документах, залишає поза увагою, що саме медичний заклад відповідальний за своєчасність реєстрації наданих медичних закладом документів, водночас, висновки щодо нібито сфальсифікації висновку ґрунтуються на показаннях працівників медичного закладу, які надавали пояснення щодо подій чотирирічної давності без належного дослідження всіх обставин справи.

3. Щодо недодержання строків накладення дисциплінарного стягнення:

– станом на момент імовірного вчинення дисциплінарного проступку законодавство встановлювало розумні та передбачувані строки, натомість на час здійснення дисциплінарного провадження строк є необмеженим, що, своєю чергою, не відповідає якості закону та фактично ставить суддю в невизначене становище, тим самим порушуючи принцип правової визначеності. За принципами дії нормативно-правових актів (зворотної дії в часі норм, що скасовують або пом’якшують юридичну відповідальність) підлягає застосуванню до спірних правовідносин частина п’ятнадцята статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням положень якої строк провадження завершився 24 січня 2025 року, тоді як Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосудддя відкрила дисциплінарну справу лише 19 березня 2025 року;

– обставини, щодо яких суддю було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, мали місце у 2021 році, натомість фактичне притягнення до відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення відбулося 20 серпня 2025 року, що порушує трирічний строк застосування стягнення за частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та повинно було мати наслідком закриття дисциплінарної справи.

 

Висновки Вищої ради правосуддя за результатами розгляду скарги на оскаржуване рішення

Перевіривши доводи скарги, проаналізувавши зміст рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 серпня 2025 року № 1745/2дп/15-25, матеріали дисциплінарної справи, Вища рада правосуддя дійшла таких висновків.

Згідно з положеннями статті 131 Конституції України в Україні діє Вища рада правосуддя, яка, зокрема, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

Статтею 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів Вища рада правосуддя утворює Дисциплінарні палати з числа членів Вищої ради правосуддя.

Частиною другою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», відповідно до частини першої якої право оскаржити таке рішення до Вищої ради правосуддя має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

Згідно із частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У пункті 123 рішення від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» ЄСПЛ зазначив, що згідно з його практикою навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов’язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у зазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції» (рішення від 10 лютого 1983 року у справі «Альбер і Ле Конт проти Бельгії», пункт 29, та рішення від 14 листопада 2006 року у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства», заява № 60860/00, пункт 42). У рамках скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, у який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «Брайян проти Сполученого Королівства», пункти 44–47, та рішення від 14 листопада 2006 року у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства», заява № 60860/00, пункт 43).

Вища рада правосуддя та її дисциплінарні органи (палати) стосовно суддів фактично є квазісудом у розумінні статті 6 Конвенції.

Отже, Вища рада правосуддя, здійснюючи розгляд скарги адвоката Кравця Р.Ю., який діє в інтересах судді Махаринця Д.Є., провела повний перегляд матеріалів дисциплінарної справи, за результатами якого погоджується з рішенням Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, у зв’язку із чим у межах доводів скарги та пояснень учасників звертає увагу на таке.

1. Щодо аналізу доводів скарги у частині процесуальних порушень:

Досліджуючи зміст ретроспективного та чинного нормативно-правового регулювання дисциплінарного провадження з позицій доводів скарги адвоката Кравця Р.Ю., поданої в інтересах судді Махаринця Д.Є., Вища рада правосуддя наголошує на тому, що стаття 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначає подання дисциплінарної скарги відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» як один із фактів для початку дисциплінарного провадження.

Відповідно до цього стаття 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» установлює порядок звернення з дисциплінарною скаргою щодо судді, регламентуючи суб’єкта такого права, умови його реалізації, форму та зміст скарги. Пункти 3, 4 частини другої статті 107 закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначають конкретні відомості про наявність у поведінці судді ознак дисциплінарного проступку, який відповідно до частини першої статті 106 цього Закону може бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді та посилання на фактичні дані (свідчення, докази), що підтверджують зазначені скаржником відомості.

Кореспондуючою цим вимогам процедурною нормою є положення пунктів 1–3 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», які результатом недодержання порядку чи форми визначають залишення дисциплінарної скарги без розгляду та повернення скаржнику або самим дисциплінарним інспектором або за його висновком – Дисциплінарною палатою (пункти 2, 3 частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

Згідно із частиною четвертою статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення про повернення дисциплінарної скарги має бути вмотивованим та оскарженню не підлягає.

У частині доводів, що скарга Чижик Т.В. не могла слугувати належним приводом для вирішення питання про відкриття провадження, оскільки не відповідала вимогам статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо повідомлення саме про ознаки складу дисциплінарного проступку Махаринця Д.Є., такі доводи є необґрунтованими. Аналіз змісту скарги свідчить, що в ній Чижик Т.В. визначила припущення щодо порушень саме судді Махаринця Д.Є., які вона кваліфікувала за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Цей висновок скаржника суперечать змісту публічної правової природи дисциплінарного провадження, що випливає і з онтологічної природи діяльності самої Вищої ради правосуддя.

Неодноразово повторюваною у правозастосовних актах є позиція, за якою право громадян, юридичних осіб, органів державної влади та місцевого самоврядування на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) передбачено законом з метою інформування Вищої ради правосуддя як органу, відповідального за формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, про відомі їм факти і обставини неналежної поведінки судді.

Водночас підставою притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є не власне дисциплінарна скарга з викладеними в ній мотивами, а факт допущення таким суддею порушення закону чи морально-етичних вимог, яке містить склад дисциплінарного проступку. Тому в разі встановлення таких обставин дисциплінарним органом Вищої ради правосуддя у процесі розгляду дисциплінарної справи сама по собі скарга та наведені в ній мотиви вже не мають правового значення для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (наприклад, пункти 85, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі № 990SCGC/12/24 (провадження № 11-138сап24)).

Зміст цитованої норми частини першої статті 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» чітко свідчить про те, що завдання діяльності Вищої ради правосуддя розкриваються через задоволення превалюючого публічного інтересу під час реалізації її повноважень, зокрема щодо забезпечення здійснення дисциплінарного провадження стосовно судді. А тому межі встановлення обставин не визначаються змагальністю і диспозитивністю реалізації учасником-скаржником свого права як це характерно для судових проваджень із приводу захисту прав та інтересів у приватних правовідносинах.

Це узгоджується з метою відновлення та зміцнення суспільної довіри до системи правосуддя та забезпечення високого рівня доброчесності членів судової влади, на чому універсально наголошують міжнародні стандарти побудови системи дисциплінарної відповідальності як елементу реалізації судової влади в державі.

Підстави відповідальності повинні відповідати критеріям законності, тобто бути чітко визначеними, точними і передбачуваними в застосуванні, щоб суддя міг розумною мірою передбачити дисциплінарні наслідки, до яких може призвести та чи інша дія (рішення ЄСПЛ у справах «Хлайфія та інші проти Італії» [ВП], від 15 грудня 2016 року, заява № 16483/12, пункт 92; «Дель Ріо Прада проти Іспанії» [ВП], від 21 жовтня 2013 року, заява № 42750/09, пункт 25; «Медведєв та інші проти Франції» [ВП], від 29 березня 2010 року, заява № 3394/03, пункт 80).

Отже, подання скарги в порядку належної реалізації права особи на звернення з додержанням порядку реалізації цього права зумовлює підставність підготовки дисциплінарним інспектором матеріалів із пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи. Це вказує на загальний законний підхід реалізації повноважень у дисциплінарному провадженні.

У контексті наведеного першою стадією дисциплінарного провадження пункт 1 частини третьої статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначає попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи.

Для забезпечення виконання цього завдання пункти 1, 3 частини п’ятої статті 29² Закону України «Про Вищу раду правосуддя» наділяють дисциплінарних інспекторів повноваженнями проводити попередню перевірку дисциплінарної скарги та матеріалів, переданих їм за результатами автоматизованого розподілу справ, а також збирати інформацію, документи, інші матеріали в порядку, передбаченому статтею 31 цього самого Закону.

Стаття 31 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» надає повноваження витребовувати та одержувати на їх запит необхідну інформацію та документи (у тому числі з обмеженим доступом) від суддів, судів, органів суддівського самоврядування, інших органів та установ у системі правосуддя, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб Вищій раді правосуддя, її органам, членам Вищої ради правосуддя та дисциплінарному інспектору Вищої ради правосуддя.

Водночас дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя має право робити запити у справі, в якій він є доповідачем. Член Вищої ради правосуддя має право робити запити у справі, в розгляді якої він бере участь (частини перша, друга статті 31 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

Оскільки дисциплінарна скарга Чижик Т.В. стосовно судді Махаринця Д.Є. надійшла у провадження дисциплінарного інспектора Ільницького О.В. 26 грудня 2024 року, а висновок дисциплінарного інспектора про відкриття дисциплінарної справи за цією скаргою передано 4 березня 2025 року та розподілено як доповідачу Маселку Р.А., запити, з якими вони зверталися, здійснювалися в межах проведення попередньої перевірки для всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин дисциплінарної скарги як тих, що свідчать про порушення в діях судді, так і тих, що свідчать про відсутність підстав для кваліфікації окремої поведінки як правопорушення (у зв’язку з чим і були скеровані на пояснення до самого судді Махаринця Д.Є.).

Під час звернень з такими запитами ані дисциплінарний інспектор, ані член Вищої ради правосуддя не вийшли за межі наданих законом повноважень, а також не допустили будь-яких порушень засад і принципів дисциплінарного провадження, що могло б вплинути на висновок про законність його проведення, результати та ухвалене рішення.

Додатково Вища рада правосуддя зазначає, що попри те, що такі обставини виникли ще в березні 2025 року, у матеріалах дисциплінарної справи відсутні відомості про подання будь-яких заяв чи повідомлень, зокрема, про необхідність вжиття заходів щодо недопущення виникнення реального або потенційного конфлікту інтересів, у порядку, передбаченому Законом України «Про запобігання корупції» під час здійснення дисциплінарним інспектором Ільницьким О.В. своїх повноважень у дисциплінарному провадженні стосовно судді Махаринця Д.Є., в тому числі, з боку самого судді чи будь-якого уповноваженого представника від його імені.

Отже, наведені доводи скарги в цій частині є припущеннями, які ґрунтуються на суб’єктивних переконаннях скаржника, зумовлених негативним рішенням щодо результатів розгляду його справи і не містять належних доказів на підтвердження таких припущень і їх впливу на результати розгляду, оскільки рішення ухвалює дисциплінарний орган за результатами розгляду пропозицій дисциплінарного інспектора.

Аналогічним чином суддя Махаринець Д.Є. не звертався із заявою про відвід члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А., очевидно усвідомлюючи безпідставність зазначених доводів з огляду на положення частини п’ятої статті 20 та статті 33 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», а використання цього аргументу під час оскарження має надуманий характер, з урахуванням результатів голосування, за якими дисциплінарний орган одноголосно – трьома голосами – погодився з рішенням про притягнення судді Рівненського окружного адміністративного суду Махаринця Д.Є. до дисциплінарної відповідальності.

Вища рада правосуддя не встановила ознак дискримінаційного підходу під час кваліфікації та надання оцінки матеріалам справи, оскільки оскаржуване рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради првосуддя ґрунтується на чітких і переконливих доказах в межах обставин, що становлять собою предмет доказування щодо поведінки судді Махаринця Д.Є. за ознаками інкримінованого йому дисциплінарного проступку.

Інших процедурних порушень здійснення дисциплінарного провадження у скарзі адвоката Кравця Р.Ю., поданій в інтересах судді Махаринця Д.Є., не наведено та в процесі перегляду не виявлено.

2. Щодо аналізу доводів скарги у частині відсутності підстав для дисциплінарної відповідальності за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»:

Досліджуючи наведені доводи скарги адвоката Кравця Р.Ю. в інтересах Махаринця Д.Є., Вища рада правосуддя враховує, що кваліфікація діяння – це точна правова оцінка конкретного діяння, яка полягає у встановленні точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками, визначеними законом. Юридичною підставою кваліфікації діяння є його склад. Наслідки вчинення певних дій у кожному конкретному випадку мають бути встановлені й поставлені у вину суб’єктові дисциплінарного правопорушення, якщо між його діянням і наслідками існує причинний зв’язок. Настання описаних у законі наслідків є свідченням того, що вони виконують роль обставин, які надають проступку кваліфікованого виду (пункт 82 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі № 990SCGC/12/24).

Отже, Вища рада правосуддя погоджується, що Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в оскаржуваному рішенні детально встановила нормативну підставу дисциплінарної відповідальності, яка полягає у характеристиці елементів складу проступку, визначених пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням відповідного припису, міжнародних стандартів визначення елементів об’єктивної сторони, а також практики його застосування як дисциплінарним органом, так і з урахуванням правових позицій Верховного Суду.

На підставі всебічного, об’єктивного та повного дослідження доказів із застосуванням стандарту доказування, визначеного частиною шістнадцятою статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», дисциплінарний орган установив чіткими та переконливими доказами, що суддя Махаринець Д.Є. намагався уникнути відповідальності за підозрою в керуванні транспортним засобом у стані сп’яніння шляхом ухилення від проходження медичного огляду, затягування судового провадження, фальсифікації доказів як під час провадження щодо притягнення до адміністративної відповідальності, так і в дисциплінарній справі. На підставі цих обставин встановлено фактичну підставу притягнення до дисциплінарної відповідальності за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за поведінку, яка порочить звання судді і підриває авторитет правосуддя в питаннях моралі, чесності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Доводи, наведені в поясненнях судді Махаринця Д.Є. та скарзі адвоката Кравця Р.Ю., поданій на розгляді в інтересах судді Махаринця Д.Є., не спростовують установлених обставин та їх правової оцінки. Зокрема, вони не спростовують того, що суддя уникав під надуманими приводами повного проходження огляду, зокрема проведення лабораторних аналізів; звинувачував у провокації працівників поліції під час виконання ними своїх обов’язків; створював процесуальні підстави для відкладення і затягування судового розгляду; використав висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, стосовно якого згодом встановлено фальсифікацію. Такі заперечення суддя не підтвердив жодними доказами, крім його власних припущень, що ґрунтуються на суб’єктивній переоцінці матеріалів дисциплінарної справи.

3. Щодо аналізів доводів скарги в частині недодержання строків накладення дисциплінарного стягнення:

Згідно із частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (у редакції, чинній на день звернення з дисциплінарною скаргою) дисциплінарне провадження розпочинається, зокрема, після отримання скарги щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та включало попереднє вивчення матеріалів, що мають ознаки вчинення суддею дисциплінарного проступку, і прийняття рішення про відкриття дисциплінарної справи або відмову у її відкритті (пункт 1 частини третьої статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

З огляду на викладене вище Вища рада правосуддя зазначає, що Велика Палата Верховного Суду вважає, що норму, закріплену в частині одинадцятій статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», варто розуміти так, що трирічний строк притягнення до дисциплінарної відповідальності судді обчислюється з дати вчинення дисциплінарного проступку по дату накладення дисциплінарного стягнення (включно) з урахуванням того, що час тимчасової непрацездатності, перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження до такого трирічного строку не враховується.

Це означає, що в разі виникнення будь-якої із цих обставин перебіг зазначеного трирічного строку переривається.

Аналогічні підходи щодо регулювання порядку застосування строків у дисциплінарному провадженні простежуються в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2018 року (провадження № 11-78сап18), від 29 листопада 2018 року у справі № 800/553/17 (провадження № 11-7сап18), від 31 січня 2019 року (провадження № 11-988сап18), від 11 квітня 2019 року у справі № 11-121сап19, від 23 травня 2024 року у справі № 990/75/24 (провадження № 11-57сап24), від 14 листопада 2024 року у справі № 990SCGC/11/24 (провадження № 11-134сап24).

А тому, встановивши, що допущене порушення мало місце в березні 2021 року й було триваючим, оскільки відповідна поведінка, об’єднана єдиним умислом, продовжувалася і під час судового провадження, а скаржниця Чижик Т.В. звернулася з дисциплінарною скаргою до Вищої ради правосуддя 24 липня 2023 року, що зумовило переривання строку, Вища рада правосуддя доходить висновку, що немає нормативних і фактичних підстав вважати, що строк притягнення до дисциплінарної відповідальності пропущено.

Аргументи адвоката Кравця Р.Ю., наведені в інтересах судді Махаринця Д.Є., не спростовують цього висновку дисциплінарного органу, оскільки ґрунтуються на власному тлумаченні положень частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини п’ятнадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», які регулюють різні строки – строк застосування стягнення та строк здійснення дисциплінарного провадження.

Крім того, посилаючись на принципи правового регулювання адвокат Кравець Р.Ю. стверджує, що до спірних правовідносин слід було застосувати положення щодо обмеження строку тривалості дисциплінарного провадження 18 місяцями, після спливу якого провадження підлягало закриттю рішенням Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

Схожі доводи були предметом оцінки Великої Палати Верховного Суду, яка в постанові від 5 червня 2025 року у справі № 990SCGC/1/25 (провадження № 11-24сап25) дійшла висновку, що правових підстав для обмеження строку дисциплінарного провадження, який не зараховується до строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, шістдесятьма днями, на противагу твердженням скаржника, немає. Це зумовлено тим, що норма частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не містить щодо цього прямої вказівки, так само як і норма частини четвертої статті 42 Закону України «По Вищу раду правосуддя» (у редакції, чинній із 7 листопада 2019 року до 17 вересня 2023 року) не встановлює такого правового наслідку здійснення дисциплінарного провадження понад визначений строк, зокрема понад шістдесят днів.

Частину п’яту статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», якою загальну тривалість здійснення дисциплінарного провадження обмежено 18 місяцями (без урахування часу зупинення розгляду дисциплінарної справи) та встановлено, що в разі порушення зазначеного строку дисциплінарне провадження підлягає закриттю за рішенням Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, введено в дію з 23 грудня 2024 року (день опублікування Вищою радою правосуддя повідомлення про початок роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя у газеті «Голос України» відповідно до пункту 23⁶ розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя»), у зв’язку з чим у спірних правовідносинах не застосовується. Ці положення водночас є прикладом визначення законом правового наслідку недотримання строку дисциплінарного провадження, на відміну від раніше діючого законодавства (пункт 5.54).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2025 року у справі № 990SCGC/22/24 (провадження № 11-246сап24) звернула увагу на те, що Законом № 3378-IX розділ III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» були доповнені пунктом 23¹³, який чітко визначив: «До дисциплінарних проваджень, розпочатих до дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, не застосовуються положення частини п’ятнадцятої статті 49 цього Закону».

Ця норма закону прямо і недвозначно свідчить про те, що перевищення визначених законом строків дисциплінарного провадження не має наслідком його закриття, якщо таке провадження було розпочато до 21 грудня 2024 року. Це очевидно свідчить про те, що законодавець не мав наміру ухвалити закон, який мав би наслідком закриття численних дисциплінарних проваджень, які накопичились у Вищій раді правосуддя за попередні роки. Лише після набрання чинності та введення в дію нової редакції частини п’ятнадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» такі строки набули матеріально-правового значення, оскільки їх недотримання було прямо пов’язано із закриттям провадження (пункти 273–275).

Натомість у пункті 287 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазаначила, що врахування надмірної тривалості дисциплінарного провадження як самостійного пом’якшувального чинника відповідає як духу Конвенції, так і відповідним рекомендаціям Ради Європи. Такий підхід може забезпечити баланс між необхідністю притягнення судді, який вчинив дисциплінарне правопорушення, до відповідальності та захистом права особи на справедливий і своєчасний розгляд справи. Це не означає, що в разі надмірної тривалості дисциплінарного провадження до судді не може бути застосовано найсуворіше дисциплінарне стягнення. Проте в такому разі Вища рада правосуддя зобов’язана проявити особливу обережність і навести достатньо переконливі аргументи на користь того, що з огляду на фактичні обставини вчиненого проступку та дані про особу судді до нього неможливе застосування менш суворого заходу дисциплінарного впливу.

Досліджуючи аргументи адвоката Кравця Р.Ю. подані в інтересах судді Махаринця Д.Є., щодо запропонованого підходу до обчислення строків у дисциплінарному провадженні Вища рада правосуддя дійшла висновку, що такі аргументи суперечать прямим приписам наведених законодавчих положень, які не визнані неконституційними у встановленому законом порядку, а отже, є чинними і відображають підходи до регулювання спірних правовідносин, визначених Верховною Радою України в межах її конституційної компетенції.

Водночас ЄСПЛ у контексті процедури перевірки суддів наголосив, що державам-відповідачам слід надати більший ступінь гнучкості у застосуванні строків давності, оскільки, на відміну від звичайних дисциплінарних проваджень, вони мають певні особливості. Це узгоджується з метою відновлення та зміцнення суспільної довіри до системи правосуддя та забезпечення високого рівня доброчесності членів судової влади (рішення у справі «Джоджай проти Албанії», від 9 лютого 2021 року у заяві № 15227/19, пункт 349).

Законодавство, на підставі якого здійснюється дисциплінарне провадження за скаргою, не надає іншим строкам присікального (преклюзивного) характеру наслідків їх застосування.

Володіючи повною юрисдикцією з перегляду, Вища рада правосуддя акцентує й на обставинах поза межами скаргиі доводів учсаників, які мають значення для вирішення питання про законність ухваленого рішення.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді Махаринця Д.Є. з урахуванням частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини п’ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» взяла до уваги умисний характер грубих кричущих порушень, спрямованих на уникнення відповідальності за суспільно шкідливі правопорушення з використанням професійних знань і можливостей, що в результаті призвело до опорочення звання судді та підриву авторитету правосуддя. З огляду на вказане існують обґрунтовані сумніви у звичайної розсудливої людини щодо можливості подальшого здійснення правосуддя суддею Махаринцем Д.Є., зокрема в питаннях перегляду рішень суб’єктів владних повноважень про притягнення до адміністративної відповідальності. Крім того, було враховано використання ним завідомо сфальсифікованого доказу для уникнення відповідальності, відсутність усвідомлення допущеного порушення та продовження використання такого доказу і в дисциплінарному провадженні, значний стаж роботи Махаринця Д.Є. на посаді судді (на день розгляду цієї справи − понад 15 років), а також характеристику за місцем роботи.

Строк між вчиненим порушенням та прийняттям рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності жодним чином не вплинув на суспільну шкідливість допущеного діяння, враховуючи його грубий характер, а поведінка судді Махаринця Д.Є. у дисциплінарному провадженні продовжує свідчити про відсутність усвідомлення з його боку недопустимості власних дій та їх шкоди для авторитету судової влади загалом. Загальна тривалість дисциплінарного провадження не є надмірною та зумовлена об’єктивними чинниками, зокрема внесенням змін до законодавства, що регулює діяльність Вищої ради правосуддя, відсутністю повноважного складу органу, що унеможливлювало здійснення дисциплінарних проваджень із 5 серпня 2021 року до 1 листопада 2023 року, складністю провадження, а також діями самого судді, який ухилявся від участі в розгляді справи і встановленні істини.

Ураховуючи викладене, дії судді Махаринця Д.Є. відповідають поняттю істотного дисциплінарного проступку, а тому відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та пункту 1 частини восьмої статті 109, статті 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з урахуванням принципу пропорційності виправданим є застосування дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади судді.

Отже, Вища рада правосуддя вважає, що зібрані матеріали дисциплінарної справи оцінені з достатньою повнотою і підтверджують вчинення суддею Махаринцем Д.Є. дисциплінарного проступку, а наведені адвокатом Кравцем Р.Ю., який діє в інтересах судді Махаринця Д.Є., у скарзі та поясненнях доводи не спростовують висновків, зазначених у рішенні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 серпня 2025 року № 1745/2дп/15-25 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, і не дають підстав для скасування цього рішення.

Пунктом 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

З огляду на викладене Вища рада правосуддя, керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»,

 

вирішила:

 

залишити без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 серпня 2025 року № 1745/2дп/15-25 про притягнення судді Рівненського окружного адміністративного суду Махаринця Дмитра Євгенійовича до дисциплінарної відповідальності.

Рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене в порядку, передбаченому статтею 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

 

 

В.о. Голови Вищої ради правосуддя

 

Члени Вищої ради правосуддя