X
Введіть слово для пошуку

Акт ВРП

Україна
Вища рада правосуддя
Друга Дисциплінарна палата
Рішення
Київ
21.10.2019
2765/2дп/15-19
Про відмову у притягненні судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Лисенка В.В. до дисциплінарної відповідальності

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Худика М.П., членів Артеменка І.А., Блажівської О.Є. Грищука В.К., розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Прудивуса О.В. за результатами дисциплінарної справи, відкритої за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України стосовно судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Лисенка Владислава Вікторовича,

 

встановила:

 

до Вищої ради правосуддя 27 березня 2019 року за вхідним № 3383/0/8-19 з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі – ВККСУ) надійшло звернення з доданим до нього рішенням від 5 жовтня 2018 року № 43/дп-18, яким визнано підтвердженою інформацію про недостовірність (у тому числі неповноту) тверджень, вказаних суддею Києво-Святошинського районного суду Київської області Лисенком В.В., та ініційовано перед Вищою радою правосуддя вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті стосовно вказаного судді у зв’язку з підтвердженням інформації про недостовірність тверджень, зазначених суддею Лисенком В.В. у декларації доброчесності судді за 2016 рік.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 27 березня 2019 року зазначене звернення передано для здійснення попередньої перевірки члену Вищої ради правосуддя Прудивусу О.В.

За результатами попередньої перевірки ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 3 червня 2019 року № 1475/2дп/15-19 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Лисенка В.В. за ознаками в його діях дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 19 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VIII) (декларування завідомо недостовірних (у тому числі неповних) тверджень у декларації доброчесності судді.

Ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 9 вересня 2019 року № 2364/2дп/15-19 строк розгляду вказаної дисциплінарної справи продовжено на тридцять днів.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя своєчасно і належним чином повідомила суддю Лисенка В.В. і Вищу кваліфікаційну комісію суддів України про дату та час засідання палати з використанням усіх можливих засобів, а саме шляхом надсилання письмових запрошень для участі у засіданні дисциплінарного органу на всі відомі адреси, зазначені в матеріалах дисциплінарної справи, та оприлюднення відповідних запрошень на засідання на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.

Крім того, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вжила всіх можливих заходів із метою забезпечення дотримання процесуальних гарантій судді Лисенка В.В. та права ефективно будувати свій захист. Зокрема, копію ухвали про відкриття дисциплінарної справи надіслано на адресу суду, в якому працює суддя Лисенко В.В., та оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.

Заслухавши доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Прудивуса О.В., пояснення судді Лисенка В.В., врахувавши надані суддею Лисенком В.В. письмові пояснення, вивчивши матеріали дисциплінарної справи, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила такі обставини.

Указом Президента України від 7 жовтня 2005 року № 1429/2005 Лисенка Владислава Вікторовича призначено на посаду судді Києво-Святошинського районного суду Київської області строком на п’ять років,

Постановою Верховної Ради України від 2 грудня 2010 року № 2759-VI Лисенка В.В. обрано на посаду судді цього суду безстроково.

Суддею Києво-Святошинського районного суду Київської області Лисенком В.В. 23 січня 2017 року подано декларацію доброчесності судді за 2016 рік, з якої вбачається, що у пунктах 17 та 18 декларації суддя підтвердив, що він не ухвалював рішень, передбачених статтею 3 Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», (далі – Закон № 1188-VII), а проведена стосовно нього перевірка відповідно до Закону № 1188-VII не встановила фактів, що свідчать про порушення ним присяги судді, та не виявила підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності.

19 квітня 2018 року до ВККСУ надійшли повідомлення громадської організації «Всеукраїнське об’єднання «Автомайдан» від 14 серпня 2017 року та ОСОБА_1 від 19 березня 2018 року про недостовірність тверджень судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Лисенка В.В. у декларації доброчесності судді за 2016 рік.

У повідомленнях зазначено, що суддя Лисенко В.В. у пункті 17 декларації доброчесності «Мною не приймалися одноособово або у колегії суддів рішення, передбачені статтею 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» підтвердив факт неухвалення одноособово або у колегії суддів рішень, передбачених статтею 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».

Проте такі твердження судді, на думку авторів повідомлень, є завідомо недостовірним, оскільки у період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом України № 1188-VII (набрав чинності 11 квітня 2014 року) суддя ухвалював рішення 8, 13, 22 січня 2014 року у справах №№ 369/22/14-п, 369/88/14-п, 369/221/14-п, 369/94/14-п, 369/92/14-п, 369/219/14-п про адміністративні правопорушення, якими визнав осіб винними у вчиненні правопорушень, передбачених статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), та застосував до них санкції у виді позбавлення права управління транспортними засобами строком на шість місяців.

Водночас громадська організація «Всеукраїнське об’єднання «Автомайдан» повідомила, що стосовно судді порушено кримінальне провадження у вчиненні кримінального правопорушення, визначеного частиною другою статті 375 Кримінального кодексу України (ухвалення завідомо неправосудного рішення), за фактом винесення 29 січня 2014 року постанови у справі № 369/342/14-п про адміністративне правопорушення ОСОБА_2, передбаченим статтею 122-2 КУпАП. Судовий розгляд кримінального провадження триває у Святошинському районному суді міста Києва (справа № 759/15166/15-к).

 Відповідно до частини шостої статті 62 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ВККСУ проведено перевірку викладених у повідомленнях тверджень та 5 жовтня 2018 року ухвалено рішення № 43/дп-18 про визнання підтвердженою інформації про недостовірність (у тому числі неповноту) тверджень, вказаних суддею Києво-Святошинського районного суду Київської області Лисенком В.В. у декларації доброчесності судді за 2016 рік, матеріали перевірки декларації доброчесності судді Лисенка В.В. за 2016 рік направлено до Вищої ради правосуддя для вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті.

Обов’язок судді заповнювати та подавати декларацію доброчесності передбачено статтями 56, 62 Закону № 1402-VIII

Так, частиною другою статті 62 Закону № 1402-VIII визначено, що суддя зобов’язаний щорічно до 1 лютого подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України декларацію доброчесності за формою, що визначається Комісією. Декларація доброчесності судді складається з переліку тверджень, правдивість яких суддя повинен задекларувати шляхом їх підтвердження або непідтвердження. У декларації доброчесності судді зазначаються прізвище, ім’я, по батькові судді, його місце роботи, займана посада та твердження про: 1) відповідність рівня життя судді наявному в нього та членів його сім’ї майну і одержаним ними доходам; 2) своєчасне та повне подання декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та достовірність задекларованих у них відомостей; 3) невчинення корупційних правопорушень; 4) відсутність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності; 5) сумлінне виконання обов’язків судді та дотримання ним присяги; 6) невтручання у правосуддя, яке здійснюється іншими суддями; 7) проходження перевірки суддів відповідно до  Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» та її результати; 8) відсутність заборон, визначених Законом України «Про очищення влади». Декларація доброчесності судді може містити інші твердження, метою яких є перевірка доброчесності судді. За відсутності доказів іншого твердження судді у декларації доброчесності вважаються достовірними. У разі одержання інформації, що може свідчити про недостовірність (у тому числі неповноту) тверджень судді у декларації доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить відповідну перевірку. Неподання, несвоєчасне подання декларації доброчесності суддею або декларування в ній завідомо недостовірних (у тому числі неповних) тверджень мають наслідком дисциплінарну відповідальність, встановлену цим Законом.

Згідно з пунктом 4 Правил заповнення та подання форми декларації доброчесності судді, затверджених рішенням Комісії від 31 жовтня 2016 року № 137\зп-16 (в редакції рішення Комісії від 24 вересня 2018 року № 205/зп-18), у декларації заповнюються відомості, актуальні станом на 31 грудня звітного року.

Частиною сьомою статті 62 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що неподання, несвоєчасне подання декларації доброчесності суддею або декларування в ній завідомо недостовірних (у тому числі неповних) тверджень мають наслідком дисциплінарну відповідальність, встановлену цим Законом.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав декларування завідомо недостовірних (у тому числі неповних) тверджень у декларації доброчесності судді.

У письмових поясненнях суддя Лисенко В.В. заперечив ухвалення ним рішень щодо осіб – учасників масових акцій протесту, посилаючись на таке.

Рішення у справах про адміністративні правопорушення, як зазначив суддя Лисенко В.В., приймались виключно щодо осіб, стосовно яких були складені протоколи про адміністративні правопорушення. Оскільки у протоколах чи матеріалах провадження не було жодних даних, що будь-які особи були учасниками масових акцій протесту, то на час розгляду справ не було відомо, так як і невідомо на сьогодні, хто з осіб, стосовно яких виносилося рішення про вчинення адміністративного провадження, був учасником масових акцій протесту в період, зазначений в Законі.

Також суддя Лисенко В.В. зазначив, що не міг і не може на цей час чітко вказати, чи були особи, стосовно яких він, як вважає заявник, виносив рішення, учасниками масових акцій протесту в період, вказаний в Законі України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», адже термін «учасники масових акцій протесту» чинним законодавством України не визначено. Ознаки, за якими можна ідентифікувати особу як учасника масових акцій протесту також не визначені. Документ чи нормативно-правовий акт, яким підтверджується участь конкретної особи у масових акціях протесту, відсутній, а про рішення судів щодо встановлення відповідного юридичного факту, що особи, на яких посилається ВККСУ, були «учасниками масових акцій протесту» відповідно до статей 256–259 Цивільного процесуального кодексу України, йому невідомо.

Крім цього, суддя Лисенко В.В. вказав, що умислу стосовно подання недостовірних даних у декларації доброчесності за 2016 рік щодо справи, на яку посилається ВККС у рішенні від 5 жовтня 2019 року, у нього не було, оскільки правопорушник у поясненнях працівникові ДАІ вказує, що у час, зазначений у протоколі, він перебував у місті Вишневому Київської області і транспортним засобом не керував, тобто сам заперечує свою участь у будь-яких акціях протесту. Тому невідомо, чому ВККСУ вважає, що ця особа є «учасником масових акцій протесту», адже у рішенні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 червня 2017 року № 1668/3дп/15-17, на яке посилається ВККСУ, жодним чином не вказано, що суддею Лисенком В.В. виносились рішення стосовно «учасників масових акцій протесту».

Щодо звільнення осіб на підставі Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України», то суддя Лисенко В.В. у поясненні вказав, що в частині третій статті 1 вказаного Закону зазначається, що «для цього Закону участь особи у масових акціях протесту підтверджується її заявою відповідному органу чи посадовій особі». Тому суб’єктність осіб, які начебто були «учасниками масових акцій протесту», яка визначається поданою ними заявою, стосується виключно зазначеного закону. При цьому, як зазначив суддя, від адміністративної відповідальності на той час були звільнені особи, які не мали відношення до масових акцій протесту, але які подали заяви про їх звільнення. Вказане, на думку судді Лисенка В.В., і призвело до невизначеності в тексті самого рішення ВККСУ від 5 жовтня 2018 року, адже на початку мотивувальної частини цього рішення вказується, що суддя Лисенко В.В. ухвалив рішення стосовно восьми осіб (сама комісія при цьому прямо не вказує, що вони були учасниками масових акцій). У той же час звільнено було від відповідальності на підставі Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» п’ятьох осіб. Отже, ВККСУ не встановила кількість осіб, які, на думку Комісії, були «учасниками акцій протесту».

Щодо притягнення судді Лисенка В.В. до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 375 Кримінального кодексу України (далі – КК України), то суддя у поясненні зазначив, що вироком Святошинського районного суду міста Києва 8 квітня 2016 року його було виправдано за недоведеністю складу вказаного злочину в його діянні. Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 19 вересня 2017 року цей вирок залишено без змін. Постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 5 березня 2019 року вирок Святошинського районного суду міста Києва від 8 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 19 вересня 2017 року залишено без змін.      

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав декларування завідомо недостовірних тверджень у декларації доброчесності судді.

Оскільки відповідальність згідно з пунктом 19 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII настає виключно у разі декларування суддею завідомо недостовірних тверджень, можна дійти висновку, що наявність умислу щодо допущення порушення є обов’язковою умовою притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Виключні повноваження встановлювати відсутність або наявність у діях судді складу дисциплінарного проступку надані дисциплінарним органам – Дисциплінарним палатам Вищої ради правосуддя (стаття 26 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», стаття 108 Закону № 1402-VІІІ).

Оцінюючи викладені обставини, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що формальне допущення суддею Лисенком В.В. порушень при заповненні декларації доброчесності судді за встановлених обставин не було наслідком його умислу в розумінні правил про дисциплінарну відповідальність суддів.

Висновок про відсутність у діях судді Лисенка В.В. умислу ґрунтується на такому.

Обставини справи свідчать про те, що суддя Лисенко В.В., заповнюючи декларацію доброчесності, не мав наміру приховати інформацію про прийняття ним постанов, які належать до категорії рішень, передбачених пунктом 4 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».

На це вказують не лише його власні пояснення, а й те, що прийняті ним постанови від 8 січня 2014 року у справі № 369/22/14-п, 13 січня 2014 року у справах № 369/94/14-п, № 369/92/14-п, № 369/88/14-п, 22 січня 2014 року у справах № 369/221/14-п, 369/219/14-п, якими осіб визнано винними у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, були предметом перевірки Вищої ради правосуддя, відомості про що є загальнодоступними.

Крім того, суддя Лисенко В.В., заповнюючи декларацію доброчесності за     2016 рік, у пункті 18 підтвердив, що ним пройдено перевірку відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» у зв’язку з прийняттям рішень, передбачених цим Законом, за результатами якої не встановлено фактів, що свідчать про порушення присяги судді, та не виявлено підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності.

На підставі викладеного Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що вчинені суддею Лисенком В.В. порушення мають характер простої помилки, допущеної внаслідок особистого тлумачення правил відображення відомостей у пункті 17 декларації доброчесності за 2016 рік.

Інших доказів на спростування зазначеного висновку Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя під час розгляду дисциплінарної справи не здобуто.

З огляду на зазначене Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що у діях судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Лисенка В.В. відсутній склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 19 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

Інших відомостей, які можуть свідчити про наявність підстав для притягнення судді Лисенка В.В. до дисциплінарної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 106 Закону № 1402-VIII, матеріали дисциплінарної справи не містять.

За таких обставин у притягненні судді Лисенка В.В. до дисциплінарної відповідальності має бути відмовлено, а дисциплінарне провадження підлягає припиненню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 106, 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 12.22, 12.23 Регламенту Вищої ради правосуддя, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

        

вирішила:

 

відмовити у притягненні судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Лисенка Владислава Вікторовича до дисциплінарної відповідальності та припинити дисциплінарне провадження.

Рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя не пізніше тридцяти днів із дня його ухвалення.

 

 

Головуючий на засіданні

Другої Дисциплінарної

палати Вищої ради правосуддя                                               М.П. Худик

 

Члени Другої Дисциплінарної

палати Вищої ради правосуддя                                               І.А. Артемеко

 

                                                                                                        О.Є. Блажівська

 

                                                                                                        В.К. Грищук