Акт ВРП

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Сасевича О.М., членів Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кандзюби О.В., Лук’янова Д.В., Попікової О.В., розглянувши висновок доповідача – дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Плескача В.Ю. за результатами підготовки до розгляду дисциплінарної справи за дисциплінарною скаргою Маселка Романа Анатолійовича стосовно судді Окружного адміністративного суду міста Києва Аблова Євгенія Валерійовича,

встановила:

І. ПРОЦЕДУРНІ ПИТАННЯ

1. 28 серпня 2021 року до Вищої ради правосуддя надійшла дисциплінарна скарга Маселка Р.А. (вх. №  М-3948/49/7-21) на дії судді Окружного адміністративного суду міста Києва (далі – ОАСК) Аблова Є.В.
2. 7 листопада 2023 року зазначену скаргу було розподілено до провадження члена Вищої ради правосуддя Саліхова В.В.
3. 20 грудня 2023 року, 19 березня 2024 року член Вищої ради правосуддя Саліхов В.В. надіслав судді Аблову Є.В. копію дисциплінарної скарги для надання пояснень. 12 червня 2024 року надійшли пояснення судді Аблова Є.В.
4. 16 січня 2025 року дисциплінарну скаргу №  М-3948/49/7-21 було розподілено до провадження дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Плескача В.Ю.
5. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 16 липня 2025 року відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Аблова Є.В.
6. 16 липня 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав повідомлення судді Аблову Є.В. про відкриття Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя дисциплінарної справи та поінформував про право надавати додаткові пояснення.
7. 16 липня 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав запит до ОАСК щодо надання характеристики судді Аблова Є.В. Відповідь на цей запит надійшла 25 липня 2025 року.
8. 16 липня 2025 року та 13 серпня 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав також запити до Національного антикорупційного бюро України (далі – НАБУ) із проханням надати дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування щодо відповідних кримінальних проваджень у частині, необхідній для розгляду зазначеної вище дисциплінарної скарги стосовно судді ОАСК ОСОБА1. Відповідь надійшла 22 серпня 2025 року. Дозвіл надано.
9. 13 серпня 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав запит до Київського окружного адміністративного суду (далі – КОАС) щодо надання копії матеріалів судової справи № 826/13518/18. Відповідь на цей запит надійшла 19 серпня 2025 року. Матеріали судової справи № 826/13518/18 надано.
10. 13 серпня 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав запит до судді КОАС Басая О.В. щодо можливості надати пояснення стосовно зазначеної дисциплінарної скарги. Відповідь на цей запит надійшла 25 серпня 2025 року. Пояснення надано.
11. 20 серпня 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав запит до Служби судової охорони щодо надання копії журналу відвідувачів КОАС за 28 травня 2019 року. Відповіді на цей запит надійшли 25 та 26 серпня 2025 року.
12. 25 серпня 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав запит до Вищої ради правосуддя щодо надання копії листів НАБУ від 13 лютого 2024 року № 0412-303/4190, від 23 травня 2024 року № 512-303/14723 та доступу до додатків до зазначених листів. Відповідь на цей запит надійшла 27 серпня 2025 року. Відповідні матеріали надано.
13. 25 серпня 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав запит до КОАС щодо надання копії журналу відвідувачів КОАС за 28 травня 2019 року. Відповідь на цей запит надійшла 3 вересня 2025 року.
14. 28 серпня 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав запит до дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Гури О.П., просив надати для ознайомлення матеріали та інформацію, які передала йому Вища рада правосуддя відповідно до листів від 17 лютого 2025 року (вих. №№ 2845/0/9-25, 2847/0/9-25, 2855/0/9-25) та для виготовлення з них копій. Відповідь на цей запит надійшла 28 серпня 2025 року.
15. 28 серпня 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав запит до ОАСК щодо надання інформації про перебування судді Аблова Є.В. у відпустці та про тимчасову непрацездатність у період із 1 січня 2019 року до 28 серпня 2025 року. Відповідь на цей запит надійшла 5 вересня 2025 року.
16. 9 жовтня 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав запит до судді КОАС Кушнової А.О. щодо можливості надати пояснення стосовно зазначеної дисциплінарної скарги. Відповідь на цей запит надійшла 21 жовтня 2025 року. Пояснення надано.
17. До Вищої ради правосуддя неодноразово надходили заяви судді ОАСК Аблова Є.В. про відвід дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Плескача В.Ю. та членів Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кандзюби О.В., Лук’янова Д.В., Сасевича О.М., Попікової О.В., а також члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бондаренко Т.З., залученої до роботи Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 4 лютого 2026 року, від розгляду вказаної дисциплінарної справи.
18. До початку розгляду дисциплінарної справи Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя розглянула заяви судді ОАСК Аблова Є.В. про відвід дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Плескача В.Ю., членів Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кандзюби О.В., Лук’янова Д.В., Сасевича О.М., Попікової О.В., а також члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бондаренко Т.З., залученої до роботи Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, від розгляду зазначеної дисциплінарної справи. У задоволені заяв відмолено.
19. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя розглядала вказану дисциплінарну справу в засіданнях 4 лютого 2026 року і 25 лютого 2026 року. У цих засіданнях суддя Аблов Є.В. брав участь через відеоконференцзв’язок. Скаржник у засіданнях участі не брав, що не перешкоджає розгляду дисциплінарної справи.
20. У засіданнях Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 4 лютого 2026 року та 25 лютого 2026 року розглянуто низку клопотань судді Аблова Є.В., зокрема:

1. щодо закриття провадження за дисциплінарною скаргою з підстав закінчення строку, установленого частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». У задоволенні цих клопотань було відмовлено з підстав, які наведено далі у тексті цього рішення;
2. щодо визнання доказів у дисциплінарній справі недопустимими. Вказані клопотання залишено без розгляду, оскільки дисциплінарний орган Вищої ради правосуддя надає оцінку доказам під час ухвалення рішення у справі;
3. щодо виклику та допиту як свідка Вовка П.В. В засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 25 лютого 2026 року суддя Аблов Є.В. відкликав це клопотання;
4. про відкладення розгляду дисциплінарної справи з огляду на прохання судді Аблова Є.В. надати йому копії висновків експертів ННЦ «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» від 14 липня 2021 року № 18039/11923-11985, від 16 липня 2021 року № 19861/17855-17887, від 27 грудня 2022 року № 9271/34722-35302. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не відкладала розгляду справи, оскільки ці висновки експертів не є предметом дослідження в дисциплінарній справі.

21. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також розглянула й інші клопотання судді Аблова Є.В., оцінку яким наведено далі у тексті рішення.
22. Крім того, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в засіданнях 4 лютого 2026 року та 25 лютого 2026 року прослухала аудіозаписи розмов 4 квітня 2019 року та 28 травня 2019 року дійшовши висновку, що їхній зміст відповідає змісту протоколів негласних слідчих (розшукових) дій (далі – НСРД), цитування яких наведено раніше (далі у тексті рішення), а також заслухала показання свідків – суддів КОАС Басая О.В. та Кушнової А.О.

ІІ. СТИСЛИЙ ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ СКАРГИ ТА ВСТАНОВЛЕНІ ФАКТИ

23. КОАС рішенням від 26 червня 2019 року у справі № 826/13518/18 позов ОСОБА1 до Комісії з проведення конкурсу на зайняття посад Директора Державного бюро розслідувань, його заступників, директорів територіальних органів та керівників підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань (далі – Конкурсна комісія), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, –Державного бюро розслідувань (далі – ДБР), про визнання протиправним і скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії задовольнив і вирішив:

«1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з проведення конкурсу на зайняття посад Директора Державного бюро розслідувань, його заступників, директорів територіальних органів та керівників підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань, оформлене протоколом від 18 липня 2018 року № 64, щодо затвердження результатів конкурсу на зайняття посад Директора Державного бюро розслідувань, першого заступника та заступника Директора Державного бюро розслідувань, директорів територіальних органів та керівників внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань, працівників підрозділів внутрішнього контрою Державного бюро розслідувань у частині затвердження результатів конкурсу на зайняття посади Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві.

3. Зобов’язати Комісію з проведення конкурсу на зайняття посад Директора Державного бюро розслідувань, його заступників, директорів територіальних органів та керівників підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань повторно розглянути питання визначення переможця конкурсу на посаду директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, оголошеного рішенням Комісії з проведення конкурсу від 22 лютого 2018 року № 45.

4. Стягнути на користь ОСОБА1 (РНОКПП ____, місце проживання: АДРЕСА1) за рахунок Комісії з проведення конкурсу на зайняття посад Директора Державного бюро розслідувань, його заступників, директорів територіальних органів та керівників підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань (місцезнаходження: м. Київ, вул. М. Грушевського, 12/2) судовий збір у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.)» .

24. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 12 листопада 2019 року вказане рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду в касаційному порядку оскаржено не було.
25. Скаржник зазначив, що 26 липня 2019 року НАБУ на своєму офіційному YouTube-каналі оприлюднило відео під назвою «Роз’яснення щодо обшуків в Окружному адмінсуді Києва (повна версія відео)». На ньому, як вказує скаржник, містяться аудіозаписи частини розмов із так званих плівок ОСОБА3, тобто запису, який здійснювало НАБУ в кабінеті голови ОАСК. На цьому відео (мітка часу 28:43–31:00) йдеться мова про те, як ОСОБА1 намагався домовитися з головою КОАС ОСОБА2 щодо позитивного вирішення справи № 826/13518/18 за його позовом у цьому суді. Ця справа стосувалася скасування рішення Конкурсної комісії, за яким суддя ОСОБА1 програв у конкурсі на посаду директора територіального управління ДБР, розташованого у місті Миколаєві, та яке він оскаржив до КОАС. Справу за позовом ОСОБА1 розглядала суддя КОАС Кушнова А.О.
26. Із вказаних записів випливає, на думку скаржника, що ОСОБА1 неодноразово зустрічався й домовлявся з головою КОАС щодо своєї справи та навіть погоджував дату ухвалення остаточного рішення. На записах зафіксовано, як ОСОБА1 28 травня 2019 року радиться з головою ОАСК ОСОБА3 щодо можливих варіантів впливу на голову КОАС. ОСОБА3 пропонує тиснути на голову КОАС кримінальним переслідуванням із боку ДБР. Радить повідомити ОСОБА2, що він вже все погодив із керівництвом ДБР. Щодо цих обставин скаржник наводить у дисциплінарній скарзі скриншот із відео, де містяться фрагменти стверджуваного скаржником спілкування ОСОБА3 та ОСОБА1.
27. Скаржник також зазначив, що 26 червня 2019 року суддя Кушнова А.О. повністю задовольнила позов у справі № 826/13518/18. 12 листопада 2019 року вказане Шостий апеляційний адміністративний суд скасував, у задоволенні позову – відмовив. Отже, скаржник вважає, що суддя Аблов Є.В. зустрічався з головою КОАС для домовленостей щодо впливу на суддю Кушнову А.О., а також, можливо, погрожував голові КОАС ініціюванням кримінального провадження щодо нього. Те, що суддя Кушнова А.О. ухвалила рішення на користь ОСОБА1, яке потім суд вищої інстанції визнав незаконним, створює у громадськості враження, що йому вдалося незаконно вплинути на розгляд справи. З указаних Абловим Є.В. висловлювань випливає, що такі дії він вчинив свідомо й умисно, розуміючи їх характер і протиправність тиску на інших суддів.
28. Скаржник вважає, що вказані в цій скарзі дії суддя Аблов Є.В. вчиняв свідомо та з метою особистого майнового блага – отримання посади в ДБР, що є очевидним, грубим і свідомим порушенням стандартів безсторонності суду та етичних норм поведінки судді, а отже, свідчать про вчинення ним істотного дисциплінарного проступку. Такі дії судді підривають авторитет правосуддя, зокрема, в питаннях моралі, чесності та непідкупності, дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду. Ураховуючи характер проступку, скаржник вважає, що в дисциплінарній справі потрібно застосувати стягнення у вигляді подання про звільнення Аблова Є.В. з посади судді.
29. У 2024 році НАБУ надало Вищій раді правосуддя матеріали низки кримінальних проваджень та дозвіл на їх використання в дисциплінарних справах щодо суддів ОАСК. Кримінальні провадження №№ ____, ____, ____, ____ були зареєстровані, серед іншого, за фактами втручання в діяльність членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі – ВККСУ) та Вищої ради правосуддя. У цих кримінальних провадженнях повідомлено про підозру суддям ОАСК, зокрема ОСОБА3 та ОСОБА1.
30. 17 червня 2022 року прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури в порядку статті 291 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) надіслав до Вищого антикорупційного суду для розгляду по суті обвинувальний акт у кримінальному провадженні № ____ від 21 червня 2019 року за обвинуваченням ОСОБА3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 255, частиною третьою статті 27, частиною першою статті 109, частиною другою статті 369², частиною другою статті 344 Кримінального кодексу України (далі – КК України), судді ОАСК ОСОБА1 – за частиною першою статті 255, частиною першою статті 109 КК України, судді ОАСК ОСОБА4 – зв частиною першою статті 255, частиною першою статті 109, частиною п’ятою статті 27, статтею 351² КК України, судді ОАСК ОСОБА5 – за частиною першою статті 255, частиною першою статті 109, частиною п’ятою статті 27, статтею 351² КК України, судді ОАСК ОСОБА6 – за частиною першою статті 255, частиною першою статті 109, статтею 351² КК України, судді ОАСК ОСОБА7 – за частиною першою статті 255, частиною першою статті 109, частиною п’ятою статті 27, статтею 351² КК України, колишнього голови ДСА України ОСОБА8 – за частиною першою статті 369² КК України, колишнього члена ВККСУ ОСОБА9 – за частиною першою статті 255, частиною першою статті 109, статтею 351² КК України, колишнього члена ВККСУ ОСОБА10 – за частиною першою статті 255, частиною першою статті 109, статтею 351² КК України, адвоката ОСОБА11 – за статтею 351² КК України.
31. Вищий антикорупційний суд ухвалою від 15 квітня 2024 року призначив судовий розгляд обвинувального акта у кримінальному провадженні № ____ за обвинуваченням, зокрема, судді ОСОБА1, який наразі триває.
32. У вказаних кримінальних провадженнях правоохоронні органи проводили НСРД у робочих кабінетах голови ОАСК ОСОБА3, заступника голови ОАСК ОСОБА1, що були розташовані за адресою: вулиця Петра Болбочана, буд. 8, корпус 1, місто Київ.
33. Під час досудового розслідування зазначених кримінальних проваджень детективи НАБУ в порядку статей 266, 237 КПК України здійснили дослідження та огляд матеріалів НСРД (розсекречених носіїв інформації – карток пам’яті з аудіозаписами) та за результатами встановлення важливих розмов склали відповідні протоколи оглядів.
34. У цих протоколах відображено стенограми розмов, зокрема, голови ОАСК ОСОБА3, заступника голови ОАСК ОСОБА1, а також інших осіб – відвідувачів службових кабінетів ОАСК у 2019 році, яким повідомлено про фактичні обставини неправомірних дій керівництва ОАСК.
35. Зокрема, 4 квітня 2019 року (мітка часу 22:21:49 – 22:23:15) відбулася розмова між суддями ОАСК ОСОБА3, ОСОБА1, ОСОБА12 та адвокатом ОСОБА13, під час якої зафіксовано такий фрагмент діалогу:

«<…˃

ОСОБА1: – Всё, что я могу это пойти следователем, нах*й, закрыть человек, ну?

ОСОБА3: – Вот мы тебя.

ОСОБА1: – Сто с этой властью, бл*.

ОСОБА3: – Вот мы тебя в ДБР и отправим.

ОСОБА1: – С*ка, бл*.

ОСОБА3: – Вот мы тебя в ДБР отправим.

ОСОБА1: – Этот, бл*.

ОСОБА3: – Смотри, мы завтра возьмём, чи не завтра, а послезавтра возьмём ОСОБА2 «за ж*пку», пусть принимает решение, вступает в силу – иди в ДБР, и «догоняй» их всех (сміється).

ОСОБА1: – Слышишь, а как ты его этот, как ты его возьмешь? Они ж нам х*й удовлетворят.

ОСОБА3 – Та ну, погоди там, сегодня пока не удовлевторит, завтра будет бегать и спрашивать: «ОСОБА1, чем Вам помочь?».

ОСОБА1: – Угу.

ОСОБА3: – А ОСОБА14 скажем: «ОСОБА14, берёшь ОСОБА1, и он сам всё сделает» (сміється).

ОСОБА13: – Она, наверное, боится.

ОСОБА3: – А? Кого?

ОСОБА13: – По нашему, помнишь, сказала, что ты раз, два и всё.

ОСОБА3: – ОСОБА1 невменяемого? (сміються)

ОСОБА1: – Не-не, она боится, как его, как (1 сл.)?

ОСОБА3: – Кого? (сміються) ОСОБА1 невменяемый.

ОСОБА1: – Та не.

ОСОБА3: – Это правда, сумасшедший, что тут сказать.

ОСОБА1: – Я бы с ней находил общий язык, ну, в плане там, ну, такое знаешь, вот «чего-то, чего-то там»? Ты знаешь, они вот это глупость делают, они сейчас там вот эго ОСОБА15, бл*, с ними вот это нах*й такое? Они уже приводят в систему в саму для ДБР-а, понимаешь? Он там одни вказівки даёт, территорию под себя забрал, то это, ну, дебилы, бл*. Сядь, ты наоборот, бл*, вместе решите, и люди будут довольны, показатели будут.

ОСОБА3: – ОСОБА1, ОСОБА1 – это ДБР-овский ОСОБА16.

ОСОБА1: – Как?

ОСОБА3: – ДБР-овский ОСОБА16 (сміються).

<… ˃».

36. Розмова від 4 квітня 2019 року відображена у протоколі огляду від 5 березня 2021 року – 6 березня 2021 року у кримінальному провадженні № ____ від 21 червня 2019 року.
37. 28 травня 2019 року (мітка часу 15:25 – 15:40) відбулася розмова між головою ОАСК ОСОБА3 та суддями ОСОБА1, ОСОБА17, ОСОБА4, під час якої зафіксовано такий фрагмент діалогу:

«<…˃

ОСОБА1 (говорить по телефону). – Да, ОСОБА2, был. Что, коли будешь или ты так? = А-а, так, а так вот? Всё есть, понял, да, да. – Да, давай.

ОСОБА1: – Шеф, я сейчас буду, сейчас поеду с ОСОБА2 увижусь, да. Ну, я хочу просто с тобой, чтоб не поставить тебя в неловкое положение. Я ему говорю: «ОСОБА2, одиннадцатого числа примем решение». Он мне, знаешь, что он мне уже сказал, в принципе. Ещё неделю назад, что вот она будет переносить, ещё несколько раз, потому что сейчас лучше не спешить, вот такую х*йню. Я ему сейчас сказал: «ОСОБА2, так давай одиннадцатого пусть вынесет решение». Он мне скажет: «Вот, я не это вот, я не другое». Что, бл*, ему посоветовать?

ОСОБА3: – Скажи, спроси, что надо. Скажи: «Возбудить дело по автоматичному розподілу? Ты сейчас позвонишь – возбудят дело, получается.

ОСОБА1: – Что он, он может на меня обидеться, сказать, это вообще будет.

ОСОБА3: – Так спроси, ну, так, а что надо? Скажи, что я согласовал, что надо делать?

ОСОБА1: – Я согласую.

ОСОБА3: – Скажешь, ОСОБА19 пошёл согласовал с руководством ДБР. Он общается и дружит с первым замом и замом. У вас сейчас, потеряешь доверие власти, проверят вас. Комиссию контролирует работники ОСОБА18. ОСОБА19 с ОСОБА18 согласовал. Так, что принимай решение. Обжаловать не будут.

<…˃».

38. Розмова від 28 травня 2019 року відображена у протоколі огляду від 29 червня 2020 року – 2 липня 2020 року у кримінальному провадженні № ____ від 25 лютого 2014 року.
39. 28 травня 2019 року (мітка часу 18:11:52 – 18:12:40) зафіксовано телефонну розмову голови ОАСК ОСОБА3 ймовірно із заступником директора ДБР ОСОБА20, під час якої зафіксовано такий фрагмент діалогу:

«<…˃

ОСОБА3 (говорить по телефону ймовірно із заступником ДБР ОСОБА20): – Алло. ОСОБА20, смотри, у нас есть один вопрос. Мы так его, в общих чертах, в самом начале говорили, но, как бы, до конкретики не дошло, да? У нас есть ОСОБА1, который судится с конкурсной комиссией и говорит: «Неправильно вы со мной разобрались». Угу. Вот, и мы готовы выйти на финальное решение. По ОСОБА21. По ОСОБА21, касается. Вот, у вас принципиально нема заперечень, что он выиграет эту позицию? = Потом попытаемся как-то реализовать, придумаем. Можешь поговорить с ОСОБА14й, посоветоваться? = Угу. Спасибо, спасибо. Давай (телефонну розмову завершено).

<…˃».

40. Розмова від 28 травня 2019 року відображена у протоколі огляду від 2 листопада 2020 року у кримінальному провадженні № ____ від 21 червня 2019 року.
41. Зазначений аудіозапис розмови від 28 травня 2019 року (мітка часу 18:11:52 – 18:12:40) був предметом дослідження судового експерта Харківського науково‑дослідницького інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса. У висновку експерта від 14 лютого 2020 року вказано, що зазначена вище репліка належить ОСОБА3. У цьому висновку досліджувалася низка фрагментів фонограм, які умовно позначені №№ 1–86. Експерт підтвердив, що особою, позначеною як «Невід. 1» і яка брала участь у розмовах, зафіксованих на цих фонограмах, є ОСОБА3 Розмова від 28 травня 2019 року (мітка часу 18:11:52 – 18:12:40) зафіксовано на фрагменті фонограм № 73.
42. Зміст указаних розмов ОСОБА1 знайшов своє підтвердження та відповідає прослуханим під час засідання аудіозаписам.
43. 10 серпня 2020 року суддя КОАС ОСОБА2 як свідок був допитаний під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № ____ від 17 липня 2020 року. Стенограма цього допиту в наданих НАБУ матеріалах відсутня. 5 жовтня 2020 року ОСОБА2 був допитаний як свідок також у кримінальному провадженні № ____ від 21 червня 2019 року. У протоколі допиту свідка зазначено, що він неодноразово спілкувався з ОСОБА3 у 2019 році, але суті розмов не пам’ятає, оскільки пройшло багато часу.

Позиція судді Аблова Є.В.

44. Суддя Аблов Є.В. у письмових поясненнях зазначив, що Вища рада правосуддя протиправно примушує його працювати суддею ОАСК, адже тривалий час не розглядає його заяву про звільнення у відставку.
45. Суддя вказав, що 3 жовтня 2023 року, 23 листопада 2023 року, 24 березня 2024 року звертався до ДБР, Служби безпеки України, Офісу Генерального прокурора в порядку статті 214 КПК України з повідомленням про вчинені кримінальні правопорушення, передбачені статтями 255, 379, 111, 367, 376¹, 127 КК України за фактом створення злочинної організації, керівництва нею, а також участі у ній з використанням службового становища, за фактом Державної зради, тобто діяння, умисно вчиненого на шкоду суверенітетові, державній та інформаційній безпеці України шляхом надання представникам іноземної організації допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, службової недбалості тощо.
46. Стосовно питань, викладених у скарзі від 27 серпня 2021 року, суддя Аблов Є.В. наголосив, що ніколи не звертався до голови КОАС Басая О.В. з питань ухвалення рішень ним особисто чи суддями цього суду в адміністративній справі № 826/13518/18 та інших справах.
47. Суддя Аблов Є.В. вказує, що суддя, у разі втручання в його діяльність, відповідно до статей 48, 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» має обов’язок звернутися до Вищої ради правосуддя та Генерального прокурора. Відсутність такого повідомлення в Реєстрі повідомлень суддів про втручання в його діяльність на офіційному сайті Вищої ради правосуддя свідчить про надумані, вигадані обставини з метою його дискредитації, підриву авторитету судової системи, навмисне затягування розгляду його заяви від 11 квітня 2023 року про звільнення у відставку.
48. У засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя суддя Аблов Є.В. надав аналогічні пояснення.

ІІІ. ВИСНОВКИ ТРЕТЬОЇ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ ПАЛАТИ ВИЩОЇ РАДИ ПРАВОСУДДЯ

49. Надаючи оцінку обставинам цієї дисциплінарної справи, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує, що Верховний Суд у низці своїх постанов доходив висновків про можливість використання документів і матеріалів, отриманих у ході кримінального провадження, як доказів під час розгляду судової справи. Про це вказала Велика Палата Верховного Суду в пунктах 51, 52 постанови від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17, зазначивши при цьому про відсутність необхідності отримання окремого дозволу слідчого для їх використання. Водночас, Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 523/17919/15-ц вказував також на можливість використання письмових пояснень, наданих у кримінальній справі, як доказу в іншій судовій справі.
50. Подібні висновки містяться також у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 761/12898/16-ц, від 5 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17, від 22 квітня 2020 року у справі № 677/204/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 677/1807/18, від 20 травня 2020 року у справі № 161/7817/16-ц, від 14 грудня 2021 року у справі 761/16077/19, від 13 лютого 2019 року у справі 913/112/18, від 11 березня 2021 року у справі № 923/188/20.
51. Верховний Суд у постанові від 11 жовтня 2021 року у справі № 554/5163/17 залишив у силі вирок Вищого антикорупційного суду від 11 листопада 2020 року в зазначеній справі, у якому суд дійшов висновку, що коли стороною обвинувачення з дозволу суду проводяться НСРД та здійснюється втручання у спілкування конкретних осіб, визначених в ухвалі суду, то фіксування всіх бесід, які проводяться такими особами, є санкціонованими. Під час здійснення таких дій неможливо передбачити коло всіх учасників розмов і вчасно отримати дозвіл слідчого судді. Отже, наведені захистом обставини не є підставою для визнання протоколів НСРД та додатків до них недопустимими доказами.
52. Крім того, Верховний Суд у постанові від 9 лютого 2023 року у справі № 640/7008/20, оцінюючи близькі за змістом правовідносини (дисциплінарна відповідальність прокурора під час вчинення дисциплінарного проступку,) наголосив, що оскаржуване рішення комісії про притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності хоч і ухвалено з використанням відомостей із матеріалів кримінального провадження, порушеного не стосовно позивачки, однак воно ґрунтується на самостійних правових підставах. Комісія не вирішувала питань у межах кримінального провадження, а лише перевірила відповідність поведінки прокурора, щодо якого здійснюється дисциплінарне провадження, вимогам Закону України від 14 жовтин 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» та Кодексу професійної етики, а тому немає підстав вважати, що вказані матеріали використані комісією у спосіб, не передбачений законом.
53. Згідно із правовими позиціями Вищої ради правосуддя, що висловлені в рішеннях Вищої ради правосуддя від 3 червня 2025 року № 1192/0/15-25, від 20 травня 2025 року № 1069/0/15-25, від 4 березня 2025 року № 396/0/15-25, від 17 жовтня 2024 року № 3051/0/15-24, від 27 червня 2024 року № 1995/0/15-24, від 26 грудня 2023 року № 1400/0/15-23, від 1 квітня 2021 року № 759/0/15-21, від 22 жовтня 2020 року № 2932/0/15-20, матеріали кримінального провадження можуть бути використані під час вирішення питання про наявність у діях судді дисциплінарного проступку; відсутність вироку, яким би було визнано особу винною у вчиненні кримінального правопорушення, склад якого передбачав би відповідні діяння, не є перешкодою для притягнення цієї особи до дисциплінарної відповідальності; у дисциплінарному провадженні діє принцип автономності, відповідно до якого дисциплінарне провадження розглядається незалежно від розгляду кримінального провадження.
54. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не досліджує питання наявності або відсутності вини судді ОАСК ОСОБА1 у вчиненні кримінальних правопорушень, оскільки перебіг кримінального провадження не має значення для розгляду питання про дисциплінарну відповідальність судді, крім випадків, прямо передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
55. Дисциплінарний проступок та кримінальне правопорушення не є тотожними поняттями. Цілком можливим є притягнення особи за одні й ті самі дії і до дисциплінарної, і до кримінальної або адміністративної відповідальності. Це не суперечить Основному Закону України, який забороняє двічі притягати до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (частина перша статті 61). Питання про вину особи у вчиненні злочину (кримінального правопорушення), безумовно, може вирішити лише суд. Водночас виключні повноваження встановлювати відсутність або наявність у діях судді складу дисциплінарного проступку надані дисциплінарному органу – Дисциплінарним палатам Вищої ради правосуддя (стаття 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).
56. Під час дисциплінарного провадження надається оцінка лише фактам, які можуть свідчити про наявність або відсутність у поведінці судді складу дисциплінарного проступку та про ступінь його вини. Встановлені під час дисциплінарного провадження факти та обставини мають значення тільки для ухвалення Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя рішення в рамках компетенції та в жодному разі не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні адміністративних або кримінальних правопорушень.
57. Рішення будь-яких органів, зокрема вирок суду, не можуть бути обов’язковими для дисциплінарного органу, який має право та водночас зобов’язаний самостійно визначити наявність у діях особи складу дисциплінарного проступку. Дисциплінарний орган не може бути обмежений у здійсненні своїх повноважень щодо дисциплінарного провадження через відсутність рішення компетентного органу в іншій процедурі, зокрема через відсутність вироку суду за фактами, які можуть бути одночасно підставами для притягнення особи до кримінальної та дисциплінарної відповідальності. Так само рішення дисциплінарного органу не має жодного правового значення і для суду під час розгляду кримінального провадження чи справи про адміністративне правопорушення.
58. Саме таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, від 22 січня 2019 року у справі № 800/454/17, від 8 квітня 2021 року (провадження № 11‑238сап20), від 30 травня 2024 року (провадження № 11-22сап24), від 12 вересня 2024 року (провадження № 11-138сап24), від 12 грудня 2024 року (провадження № 11-168сап24).
59. Такого висновку дійшла і Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська комісія), яка 13 березня 2017 року на 110-й пленарній сесії прийняла Висновок № 880/2017 щодо кримінальної відповідальності суддів, у пункті 53 якого зазначила: «Кримінальна і дисциплінарна відповідальності не є взаємовиключними: дисциплінарні санкції можуть так само застосовуватися у кримінальній справі з виправдувальним вироком, крім того, той факт, що кримінальну справу не порушено через неможливість встановити кримінальну провину або факти, не означає, що відповідним суддею не було скоєно ніяких дисциплінарних порушень, саме через різний характер обох типів відповідальності»; «важливість незалежності суддів під час виконання ними суддівських функцій не означає, що судді не повинні нести відповідальності. Необхідно забезпечити баланс між їхньою недоторканністю як засобом захисту від тиску і неправомірних дій з боку органів влади та приватних осіб (функціональна недоторканність) і тим фактом, що вони не повинні бути над законом (відповідальність)»; «якщо неправомірна поведінка судді здатна підірвати суспільну довіру до судової влади, в інтересах суспільства порушити дисциплінарне провадження щодо цього судді».
60. Це засвідчує, що факти, які встановлені під час розслідування кримінального провадження, можуть і навіть повинні використовуватися для дисциплінарної відповідальності навіть у разі, коли у кримінальному провадженні недостатньо доказів для доведення вини.
61. Водночас Велика Палата Верховного Суду в постановах від 12 грудня 2024 року (провадження № 11-168сап24), від 30 травня 2024 року (провадження № 11‑22сап24), від 14 березня 2019 року у справі № 9901/789/18 дійшла висновку щодо можливості використання таких доказів, як протоколи НСРД, під час дисциплінарного провадження щодо судді, посилаючись, зокрема, на постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 та 29 січня 2019 року (справи № 800/454/17, № 9901/728/18 відповідно), від 13 травня 2021 року (провадження № 11-197сап20).
62. Дисциплінарна палата не може досліджувати правомірність пред’явленої судді підозри або надавати оцінку пред’явленому судді обвинуваченню, зокрема не досліджує питання наявності або відсутності вини судді ОАСК ОСОБА1 у вчиненні кримінального правопорушення.
63. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя під час розгляду дисциплінарної справи врахувала та надала оцінку доводам судді Аблова Є.В. у клопотаннях щодо визнання доказів у дисциплінарній справі недопустимими та зазначає, що суддя Аблов Є.В. не надав і Дисциплінарна палата не встановила доказів та обставин, які компрометували б достовірність, належність матеріалів, наданих НАБУ, свідчили про наявність будь-яких ознак фальсифікації, фабрикації їх змісту, внесення до цих матеріалів, протоколів НСРД недостовірних відомостей. Зокрема, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує, що відсутні будь-які факти притягнення посадових осіб НАБУ й інших осіб до кримінальної чи іншої відповідальності за фактами стверджуваної суддею Абловим Є.В. підробки матеріалів згаданих вище кримінальних проваджень.
64. Відсутність експертного підтвердження належності голосу на записах НСРД відповідній особі не є визначальним фактором у межах цієї дисциплінарної справи. Слід зауважити, що проведення фоноскопічного дослідження не є обов’язковим у всіх без винятку провадженнях, у яких використовуються НСРД. Якщо сторона обвинувачення не вбачала доцільності у проведенні такої експертизи та вважала, що зібраних у цьому провадженні достатньо, то сторона захисту не була позбавлена можливості самостійно ініціювати проведення відповідної експертизи з метою підтвердження своєї позиції. Саме таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 січня 2025 року під час касаційного перегляду судових рішень у справі № 233/4222/17. Тотожну позицію висловлено також у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2023 року у справі № 359/10291/19.
65. Під час підготовки та розгляду дисциплінарної справи суддя Аблов Є.В. також не надав відповідних висновків експертів на підтвердження своїх доводів про те, що на цих записах не його голос та протоколи огляду підроблено.
66. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя бере до уваги також відповідну практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), який уже наголошував, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або способів їх оцінки, що є предметом регулювання національного законодавства та оцінки національними судами. Суд повинен встановити, чи було провадження в цілому справедливим та чи відповідали Конвенції наслідки оцінки доказів і застосування правових норм (рішення у справі «Трофимчук проти України» від 28 жовтня 2010 року, пункти 50, 51).
67. ЄСПЛ зауважує, що не можна, у принципі, виключати, що докази, отримані з порушеннями національного законодавства, можуть бути прийняті до розгляду. Національний суд має оцінити представлені йому докази і вагомість будь-яких доказів, які сторона хоче долучити до справи. Однак Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Шенк проти Швейцарії» від 12 липня 1988 року).
68. Під час вирішення питання, чи можна застосовувати до доказів вимоги, що передбачені кримінально-процесуальним законодавством, треба керуватися «критеріями Енгеля», які широко застосовуються ЄСПЛ («Енгель та інші проти Нідерландів» від 8 червня 1976 року, § 82, серія A, № 22). Перший критерій – це юридична класифікація правопорушення згідно з національним законодавством, другий – сама природа правопорушення, а третій – ступінь суворості покарання, яке ризикує понести відповідна особа. Дисциплінарне провадження, внаслідок якого суддя може отримати максимальне покарання у вигляді звільнення з посади, вочевидь не є кримінальним. Такого самого висновку дійшов і ЄСПЛ (рішення у справі «CAVCA проти Республіки Молдова» від 9 січня 2025 року, пункти 31–36). Тому у Дисциплінарного органу немає підстав оцінювати докази з точки зору їх допустимості та належності у кримінально‑правовому аспекті.
69. Крім того, практика ЄСПЛ свідчить, що навіть встановлення ним порушення статті 8 Конвенції при зборі доказів під час негласних слідчих дій автоматично не може свідчити про їх неприйнятність. Якщо обставини, за яких їх було отримано, не викликають сумнівів щодо їх надійності та точності, а особі було забезпечено право на захист і надано можливість оскаржити достовірність доказів і заперечити щодо їх використання, то використання таких доказів не свідчить про порушення статті 6 Конвенції (рішення у справі «Мачарік проти Чехії» від 13 лютого 2025 року, пункти 52–58).
70. Ураховуючи зазначене, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя констатує, що в цій дисциплінарній справі судді надано можливість реалізувати своє право на захист, а спосіб отримання та представлення доказів відповідає національному законодавству і є справедливим у розумінні статті 6 Конвенції. З огляду на це докази, які отримано з матеріалів кримінального провадження та перевірено під час дисциплінарного провадження, можуть бути використані у процесі доказування.
71. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також зазначає, що згідно із практикою ЄСПЛ не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися в контексті правил службової етики, навіть якщо особу було у кримінальному провадженні виправдано (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 6 жовтня 1982 року у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81), чи таке провадження було закрито (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 7 жовтня 1987 року у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85). Навіть більше, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Отже, зазначену гарантію не може бути поширено на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов’язків цивільного характеру.
72. У дисциплінарному провадженні діє принцип автономності, відповідно до якого дисциплінарне провадження розглядається незалежно від розгляду кримінального провадження. Під час розгляду дисциплінарної справи дисциплінарний орган самостійно надає оцінку допустимості, належності та обґрунтованості наявних у матеріалах дисциплінарної справи доказів, встановлює в діях судді ознаки дисциплінарного проступку й ухвалює рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
73. Установлені під час дисциплінарного провадження факти і з’ясовані обставини мають значення виключно для прийняття дисциплінарним органом рішення в межах його компетенції та жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення (пункти 103–106 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі № 990SCGC/12/24 (провадження № 11-138сап24)).
74. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголошує, що перевірила лише викладені в дисциплінарній скарзі обставини на предмет дотримання вимог, що ставляться до суддів, та наявності в діях судді складу дисциплінарного проступку, і не вирішувала питання про обґрунтованість обвинувачень судді ОАСК ОСОБА1.
75. НАБУ в листі від 22 серпня 2025 року № 512-303/25343, надісланому на запит дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя, поінформувало про можливість надання на підставі статей 40, 222 КПК України дозволу на розголошення (використання) таких відомостей досудового розслідування вказаних вище кримінальних проваджень (інформації та всіх копій документів), скерованих на адресу Вищої ради правосуддя в межах відповідних процедур у Вищій раді правосуддя, а також у подальших судових процесах у всіх судових інстанціях України та ЄСПЛ.
76. Відповідно до частини шістнадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» підстава для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності вважається встановленою Дисциплінарною палатою (Вищою радою правосуддя) за результатами розгляду дисциплінарної справи, якщо докази, надані та отримані в межах дисциплінарного провадження, є чіткими та переконливими для підтвердження існування такої підстави. Чіткими та переконливими є докази, які з точки зору звичайної розсудливої людини у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
77. Отже, раніше згадані матеріали кримінальних проваджень, матеріали НСРД та інші докази можуть бути використані під час доказування обставин цієї дисциплінарної справи.
78. Дослідивши та оцінивши матеріали дисциплінарної справи, зокрема письмові та усні пояснення судді ОАСК Аблова Є.В., показання, надані свідками – суддями КОАС Кушновою А.О. та ОСОБА2, окремі матеріали кримінального провадження (матеріали НСРД), висновок Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, копії матеріалів судової справи № 826/13518/18, а також інші матеріали в їх сукупності, заслухавши доповідача – дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Плескача В.Ю., із застосуванням стандарту доказування, визначеного положеннями частини шістнадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (наявність чітких і переконливих доказів), Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді ОАСК Аблова Є.В. до дисциплінарної відповідальності з огляду на таке.
79. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що суддя Аблов Є.В. як заступник голови ОАСК, посаду якого він на той час обіймав, користуючись своїм впливом, а також впливом голови ОАСК ОСОБА3, вживав конкретних заходів щодо планування, організації, зокрема підшукування засобів впливу на перебіг судової справи № 826/13518/18 у своїх власних інтересах, узгодження бажаних результатів розгляду цієї справи з керівництвом ДБР, спонукання складу суду, який розглядав цю справу, до ухвалення позитивного рішення на його користь, шляхом можливої організації впливу на голову КОАС.
80. Зокрема, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує, що голова ОАСК ОСОБА3 після розмов із суддею Абловим Є.В. узгоджував із представниками ДБР ухвалення на користь ОСОБА1 рішення суду у справі № 826/13518/18, що зафіксовано 28 травня 2019 року. Достовірність цього прослуханого в засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя аудіозапису та авторство зафіксованої репліки додатково підтверджено висновком судового експерта.
81. Узгодження ОСОБА3 з представниками ДБР бажаних для ОСОБА1 наслідків впливу на суддів КОАС з метою ухвалення позитивного рішення суду на його користь, є також додатковим доказом зазначеного планування та організації суддею ОСОБА1 створення умов для такого впливу. Адже ОСОБА3 вочевидь діяв в інтересах Аблова Є.В., не міг діяти без його відома, що підтверджено, зокрема, під час прослуховування відповідних записів та протоколом огляду.
82. Водночас Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя доходить до таких висновків не лише на підставі матеріалів кримінального провадження, зокрема протоколів НСРД, а й на підставі взаємоузгодженої оцінки всіх доказів у сукупності, які у тому числі перехресно підтверджують зазначені обставини вчинення суддею Абловим Є.В. дисциплінарного проступку.
83. За результатами аналізу матеріалів судової справи № 826/13518/18 встановлено, що судові засідання у справі під час її розгляду КОАС призначав 7 лютого 2019 року, 14 березня 2019 року, 9 квітня 2019 року, 16 травня 2019 року, 11 червня 2019 року, 26 червня 2019 року, що додатково підтверджує та свідчить про достовірність змісту матеріалів НСРД, оскільки суддя ОСОБА1 у розмові 28 травня 2019 року заздалегідь, зазначав про наміри шукати способи впливу на суддів КОАС з метою наполягання на ухваленні рішення суду в цій справі 11 червня 2019 року, коли й було призначено одне із засідань у цій справі.
84. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не встановила фактів які свідчили б, що КОАС або будь-який інший суд, у квітні–травні 2019 року розглядав би інші судові справи за позовами судді ОСОБА1, у яких фігурувала Конкурсна комісія чи ДБР. Тому розмови, які відбулися 4 квітня 2019 року та 28 травня 2019 року, стосуються саме справи № 826/13518/18.
85. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує показання, які в засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 4 лютого 2026 року як свідок надала суддя КОАС Кушнова А.О. Суддя повідомила, зокрема, таке:

1. позиція Конкурсної комісії як відповідача у справі № 826/13518/18, відзначалася незвично високим ступенем процесуальної пасивності, відсутністю співпраці з його боку із судом. Суд призначав шість судових засідань і відповідач не з’явився в жодне з них. Надіслану йому кореспонденцію відповідач отримував, а п’ять постановлених ухвал про витребування доказів відповідач так і не виконав. Водночас суд витребовував у відповідача докази щодо обставин, які, за показаннями судді Кушнової А.О., обумовлювали рішення про задоволення позову (зокрема відомості щодо результатів поіменного голосування Конкурсної комісії);
2. суд також через ухилення Конкурсної комісії від співпраці не мав контактних даних переможця конкурсу ОСОБА22, незалучення якого до розгляду справи теж було підставою для скасування рішення суду першої інстанції;
3. інших справ за позовами до Конкурсної комісії суддя Кушнова А.О. не розглядала.

86. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також бере до уваги, що третя особа у справі – ДБР, заперечувала щодо задоволення позову у справі № 826/13518/18, що зафіксовано як у матеріалах справи, так і в рішенні суду. Водночас, ДБР не вживало жодних заходів щодо інформування Конкурсної комісії про розгляд справи, потребу у виконанні п’яти ухвал про витребування доказів з метою належного відстоювання інтересів відповідача, органів ДБР у цій справі, не оскаржувало в апеляційному порядку рішення суду, що також свідчить про незвичайну пасивність ДБР.
87. Згодом рішення КОАС від 26 червня 2019 року у справі № 826/13518/18 в апеляційному порядку оскаржив лише ОСОБА22 – як особою, яка не брала участі у розгляді справи (переможець конкурсу, результати якого оскаржував ОСОБА1).
88. Ці обставини Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує в контексті того, що, як встановлено з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА3, який був на той час головою ОАСК, використовуючи в інтересах ОСОБА1 власний вплив і зв’язки, координував та узгоджував із представниками ДБР можливість оскарження ОСОБА1 рішення Конкурсної комісії, погоджував перспективи та наслідки задоволення позову, а також інформував, що задоволення цього позову узгоджено з керівництвом ДБР, яке, за його задумом, не мало заперечувати щодо цього. Отже, описана вище процесуальна пасивність Конкурсної комісії та ДБР у справі № 826/13518/18 також додатково перехресно підтверджує зміст матеріалів кримінального провадження.
89. Судді КОАС Кушнова А.О. та Басай О.В. у своїх письмових поясненнях та в наданих у Вищій раді правосуддя показаннях, повідомили, що тиску та втручання в їхню діяльність, про які йдеться, не зазнавали, і тому не зверталися до Вищої ради правосуддя та до Генерального прокурора із повідомленням про втручання у їх діяльність. Басай О.В. також повідомив, що знайомий із ОСОБА3 та Абловим Є.В., неодноразово спілкувався з ним зі спільних питань. Щодо позову до нього ніхто не звертався.
90. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не погоджується із твердженням судді Аблова Є.В., що оскільки судді КОАС Кушнова А.О. та Басай О.В. не зверталися до Вищої ради правосуддя та до Генерального прокурора з повідомленням про втручання у їхню діяльність, обставини, яких стосується дисциплінарна скарга, є вигаданими.
91. Відсутність таких звернень сама по собі не заперечує встановлених і підтверджених матеріалами кримінального провадження фактів організації, планування суддею Абловим Є.В. впливу та підшукування засобів такого впливу на суддів КОАС. Доконаність такого впливу, навіть якщо її не доведено за стандартом доказування, встановленого частиною шістнадцятою статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», не виключає протиправності дій судді Аблова Є.В., адже самого по собі згаданого планування впливу на інших суддів і вчинення конкретних дій для цього достатньо, щоб кваліфікувати його дії як дисциплінарний проступок.
92. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також ураховує, що суддя Аблов Є.В. порушив етичні засади поведінки судді, навіть якщо такі його дії в дійсності обмежилися вчиненням конкретних дій щодо неформального узгодження позовних вимог із Конкурсною комісією, окремими представниками ДБР, щоб вони не заперечували категорично і дієво щодо позову. Навіть якщо самого по собі тиску на суддів КОАС не було або здійснити його не вдалося і позов у справі № 826/13518/18 було задоволено лише з підстав неефективного представництва у справі інтересів ДБР та Конкурсної комісії.
93. Д того ж, правомірність дій і бездіяльності суддів КОАС не є предметом дослідження в цій дисциплінарній справі. Адже суддя Аблов Є.В. допустив порушення закону та етичних стандартів судді вже за самим фактом готування впливу на суддів КОАС, вчинення конкретних дій щодо підшукування способів такого впливу та узгодження, за співучасті ОСОБА3, наслідків такого впливу на них у своїх інтересах.
94. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.
95. Згідно зі статтею 58 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» питання етики суддів визначаються Кодексом суддівської етики, що затверджується з’їздом суддів України за пропозицією Ради суддів України.
96. Відповідно до статей 1, 3 розділу І Кодексу суддівської етики, затвердженого 22 лютого 2013 року ХІ черговим з’їздом суддів України (у редакції, чинній у 2019 році), суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.
97. Коментар до Кодексу суддівської етики, затверджений рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1 (у редакції, чинній у 2019 році), роз’яснює, що високі стандарти поведінки полягають у тому, що суддя як на роботі, так і поза її межами, в повсякденному житті, має демонструвати таку поведінку, щоб учасники процесу і оточуючі люди бачили в ньому еталон порядності і справедливості – високоморальну, чесну, стриману, врівноважену людину. При цьому суддя має не лише подавати особистий приклад, але й пропагувати етичну поведінку серед учасників процесу та оточуючих, вимагати етичної поведінки від інших.
98. Бездоганна поведінка суддів означає уникнення порушень норм етики та недопущення створення враження їх порушення як під час виконання професійних обов’язків, так і в особистому житті. Враження порушення норм етики створюється, коли розважливі особи, яким стали відомі всі відповідні обставини, розкриті в ході резонансного їх з’ясування, можуть дійти висновку, що чесність, добросовісність, неупередженість, урівноваженість та професійна придатність судді поставлені під сумнів.
99. У пунктах 22, 29 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів (далі – КРЄС) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності зазначено, що суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів. Судді повинні гідно поводити себе у приватному житті.
100. Стосовно правил поведінки кожного судді КРЄС вважає, що кожен окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та індивідуальному рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов’язків та в особистому житті (пункт 50 цього Висновку).
101. Зазначені обов’язки судді є етичними стандартами, що формують модель поведінки, яку суддя повинен ставити за мету і якої повинен дотримуватися.
102. Парламентська Асамблея Ради Європи в Резолюції від 25 грудня 2008 року № 1165 (1998) зауважила, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (пункт 6).
103. Отже, посада судді покладає на нього додаткові обмеження та обов’язки, які водночас є етичними стандартами, що формують модель поведінки, яку суддя повинен ставити за мету і якої повинен дотримуватися. Зокрема, запорукою утвердження довіри до суду має бути законослухняна і добропорядна поведінка суддів у повсякденному житті.
104. Європейська асоціація суддів у пункті 2 Резолюції (м. Тронхейм, 27 вересня 2007 року) наголошує, що суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності лише у випадках, коли мала місце не гідна його звання поведінка, наслідки якої є настільки серйозними і жахливими, що потребують накладення дисциплінарних стягнень.
105. Бангалорські принципи поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалені Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, передбачають, що довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві.
106. Четвертий показник Бангалорських принципів поведінки суддів стосується дотримання етичних норм і передбачає принцип, згідно з яким дотримання етичних норм, демонстрація дотримання етичних норм є невід’ємною частиною діяльності суддів.
107. Застосування цього принципу передбачає, що суддя дотримується етичних норм, не допускаючи прояву некоректної поведінки під час здійснення будь-якої діяльності, що пов’язана з його посадою. Постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов’язок прийняти додаткові обмеження і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов’язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.
108. Таким чином, дії судді Аблова Є.В. вказаним вимогам не відповідають, адже свідчать про готовність нехтувати принципами суддівської незалежності через організацію впливу, тиску на іншого суддю у своїх власних інтересах; використання свого впливу і впливу голови ОАСК для досягнення корисливих мотивів через віроломне втручання у здійснення суддівських повноважень іншим суддею, примушення іншого судді до використання його повноважень за адміністративною посадою для впливу на суддю цього суду – з метою задоволення особистих інтересів та кар’єрних амбіцій.
109. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в цьому контексті враховує, що зазначені дії і поведінка судді Аблова Є.В., після поширення інформації про їх вчинення були поширені в ЗМІ, завдали істотної шкоди авторитету судової системи та істотно підірвали суспільну довіру до судової системи й ОАКС зокрема.
110. У постанові Пленуму Верховного Суду від 18 вересня 2020 року № 13 «Про деякі аспекти незалежності та підзвітності судової гілки влади» зазначено:

«Авторитет судової влади залежить від дій кожного судді.

Компетентність, етичність, доброчесність, нульова толерантність до корупції, недопущення зовнішнього або внутрішнього втручання, відмова від особистих зв’язків, непрозорих процедур та телефонного права – це стовпи, на яких будується справедливий суд.

Тільки для захисту прав і свобод людини суддя може і повинен використовувати свої повноваження. І саме для цього судді отримують свою незалежність, яка не є ані привілеєм, ані шляхом до збагачення.

Незалежний суд є основою вільної, демократичної та правової держави. І для судді немає і не може бути ніякої іншої мети, окрім верховенства права та захисту прав людини. Саме цими цінностями керується Верховний Суд у своїй діяльності.

Суди відіграють ключову роль у питанні боротьби зі злочинністю, оскільки закон покладає на них обов’язок з відправлення правосуддя, починаючи від судового контролю за здійсненням досудового розслідування і завершуючи розглядом справ по суті в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою, реалізовуючи повноваження із забезпечення незалежності та відповідальності судової влади, вважає за необхідне висловити свою позапроцесуальну позицію щодо ситуації з публікацією Національним антикорупційним бюро України записів, зроблених, за інформацією НАБУ, у кабінеті голови Окружного адміністративного суду міста Києва.

Правову оцінку цим записам може бути надано тільки в процесуальний спосіб під час розгляду кримінального провадження по суті в разі надходження його до суду.

Однак Пленум Верховного Суду змушений констатувати, що судовій владі завдано значної шкоди від змісту зазначених записів. Це несе в собі ризик серйозного порушення цінностей, на яких будується незалежний і справедливий суд, та зводить нанівець щоденні зусилля тисяч суддів з підвищення довіри громадян до суду.

У ситуації, що склалася, Пленум Верховного Суду закликає всіх суддів усіма своїми діями та вчинками як у судовому процесі, так і поза його межами демонструвати високі стандарти правосуддя та етичної поведінки, незалежність і неупередженість у прийнятті рішень, підтверджуючи таким чином вірність присязі судді».

111. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також зауважує, що у 2020 році понад 25 000 громадян підписали петицію до Президента України про ліквідацію ОАСК (https://petition.president.gov.ua/petition/102742).
112. Президент України, реагуючи на петицію, вніс до парламенту як невідкладний проєкт Закону «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва». Пояснюючи причину внесення цього проєкту, Президент України зазначив: «Сьогодні я вношу до парламенту законопроєкт про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва. Суду, який так і не зміг повернути довіру до себе, але впорався з поверненням скандалів і дивних рішень, далеких від розуміння справедливості. Досить сейфів, набитих мільйонами готівки, у пов’язаних із керівництвом суду осіб або очікування чергових записів скандальних розмов з кабінетів суддів, які думають, що переважують усе в нашій країні. Суд, одним рішенням якого може бути поставлений хрест на будь-якому досягненні держави, будь-якій реформі, буде ліквідований. Сприймайте це як сигнал до будь-якого суду, який зрадив повазі до закону» (доступно за посиланням: https://bit.ly/3y1MuBi).
113. 13 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2825-ІХ «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду».
114. Таким чином, можна констатувати, що на події довкола поведінки суддів ОАСК, зокрема судді Аблова Є.В., критично відреагували представники майже всіх гілок державної влади в Україні, та суспільство шляхом підтримання відповідної електронної петиції.
115. Вказані події щодо організації і пошуку способів впливу суддею Абловим Є.В. на суддів КОАС викликали значний негативний резонанс, інформацію про них було поширено в низці медіа, зокрема в таких публікаціях:

• https://www.pravda.com.ua/news/2019/10/08/7228435/
• https://far.chesno.org/case/1173/
• https://bihus.info/figuranta-plivok-vovka-suddyu-ablova-proshtovkhuvala-...

116. Підсумовуючи, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя доходить висновку, що дії та поведінку судді Аблова Є.В. належить кваліфікувати як дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду…).

Щодо застосування вимог частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частини п’ятнадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»

117. У засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, а також у численних письмових клопотаннях, зокрема від 26 листопада 2024 року, 22 вересня 2025 року, 3 лютого 2026 року, 4 лютого 2026 року, суддя Аблов Є.В. зазначав про наявність підстав для закриття дисциплінарного провадження на підставі положень частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і частини п’ятнадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
118. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя відхилила ці клопотання і зазначає таке.
119. Відповідно до частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.
120. Вища рада правосуддя вже неодноразово вирішувала питання щодо застосування частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» під час розгляду інших дисциплінарних справ, зокрема в рішеннях Вищої ради правосуддя від 6 березня 2025 року № 452/0/15-25 та від 18 березня 2025 року № 559/0/15-25.
121. Вказаною нормою Закону України «Про судоустрій і статус суддів» чітко визначено строк, протягом якого до судді може бути застосовано дисциплінарне стягнення, а саме не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження. Це означає, що в разі виникнення будь-якої із цих обставин перебіг зазначеного трирічного строку переривається.
122. З огляду на викладене Вища рада правосуддя в зазначених рішеннях вважала, що норму, закріплену в частині одинадцятій статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», варто розуміти так, що трирічний строк притягнення до дисциплінарної відповідальності судді обчислюється з дати вчинення дисциплінарного проступку до дати накладення дисциплінарного стягнення (включно) з урахуванням того, що час тимчасової непрацездатності, перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження до такого трирічного строку не враховується.
123. Вища рада правосуддя зауважила, що з положень статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», у тому числі ураховуючи зміни, внесені до неї у 2021-2023 роках, можна зробити висновок, що в разі відкриття дисциплінарної справи за дисциплінарною скаргою щодо судді часові межі дисциплінарного провадження визначаються датою надходження скарги до Вищої ради правосуддя та датою ухвалення Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя рішення за такою скаргою. Водночас строки здійснення дисциплінарного провадження щодо судді, перебування судді у відпустці та період його тимчасової непрацездатності не враховуються до такого трирічного строку притягнення до дисциплінарної відповідальності.
124. Хоча законодавець у частині четвертій статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (у редакції станом на 28 квітня 2021 року) і визначив, що строк здійснення дисциплінарного провадження не повинен перевищувати більше ніж шістдесят днів з моменту отримання дисциплінарної скарги, це не означає, що в силу фактичних передумов цей строк не може бути не дотриманий. Таке порушення цих строків саме по собі не означає, що «здійснення дисциплінарного провадження» припиняється з їх спливом.
125. Указані висновки Вищої ради правосуддя підтримала згодом Велика Палата Верховного Суду в пунктах 59–77 постанови від 21 липня 2025 року у справі № 990SCGC/19/25.
126. За наданою ОАСК інформацією, із 4 квітня 2019 року до 28 серпня 2025 року суддя Аблов Є.В. перебував у відпустці та був тимчасово непрацездатним 781 календарний день. Ці дні також не входять до строку для накладення дисциплінарного стягнення.
127. Отже, оскільки Аблов Є.В. вчинив дії, які є дисциплінарним проступком, у квітні – травні 2019 року, а дисциплінарна скарга Маселка Р.А. надійшла до Вищої ради правосуддя 28 серпня 2021 року, строк, встановлений частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», не закінчився.
128. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також відхиляє посилання судді Аблова Є.В. на сплив строків, встановлених частиною п’ятнадцятою статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», оскільки відповідно до пункту 23¹³ розділу ІІІ цього Закону до дисциплінарних проваджень, розпочатих до дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, не застосовуються положення частини п’ятнадцятої статті 49 цього Закону.
129. Норма частини п’ятнадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» не скасовує дисциплінарну відповідальність судді, не пом’якшує її, оскільки сплив встановленого нею строку передбачає закриття дисциплінарного провадження – тобто вчинення процесуальної дії, яка ні засвідчує відсутність допущення суддею дисциплінарного проступку, ні перешкоджає відкриттю стосовно судді нової дисциплінарної справи, адже статті 44, 45 і 50 цього Закону не передбачають такої підстави для відмови у відкритті дисциплінарної справи, залишення без розгляду дисциплінарної скарги чи ухвалення рішення про відмову у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності, як наявність рішення дисциплінарного органу Вищої ради правосуддя про закриття дисциплінарного провадження на підставі частини п’ятнадцятої статті 49 цього Закону.
130. За визначеними законодавцем наслідками спливу строку, встановленого нормою частини п’ятнадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», ця норма є нормою процесуального, а не матеріального характеру.
131. Частина друга статті 58 Конституції України передбачає зворотну дію в часі саме законів, які пом’якшують або скасовують відповідальність особи, а не взагалі будь-яких законів, які в певний спосіб покращують процесуальне становище відповідних категорій осіб.
132. Зокрема, з висновків Верховного Суду України в постановах від 17 грудня 2015 року у справі № 5-205кс15, від 30 листопада 2016 року у справі № 2‑3664/1998 та від 5 березня 2012 року у справі № 21-441а11 вбачається, що процесуальний закон не має зворотної дії в часі навіть у тих випадках, коли його правила є більш сприятливі для учасників провадження.
133. Вища рада правосуддя в рішенні від 28 березня 2024 року № 940/0/15-24 також зазначала, що норми Закону України «Про Вищу раду правосуддя», які є процесуальними, застосовуються, зокрема, до подій, що передували набранню ними чинності, оскільки за загальним правилом дії процесуального закону в часі провадження у справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Дисциплінарне стягнення

134. Аблов Євгеній Валерійович Указом Президента України від 21 травня 2007 року № 432/2007 призначений на посаду судді Одеського окружного адміністративного суду строком на п’ять років, Указом Президента України від 16 липня 2010 року № 769/2010 переведений на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва в межах п’ятирічного строку, Постановою Верховної Ради України від 17 травня 2012 року № 4737-VI обраний суддею Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково.
135. Підлягає врахуванню, що Окружний адміністративний суд міста Києва надав позитивну характеристику судді Аблова Є.В.
136. Вина судді Аблова Є.В. характеризується прямим умислом. Встановлених під час розгляду дисциплінарної справи фактів повною мірою достатньо для висновку, що суддя Аблов Є.В. вживав активних та свідомих дій для впливу на інших суддів у своїх власних інтересах із метою кар’єрного просування. Можливість вчинення таких дій з недбалості або через нерозуміння, неусвідомлення їх протиправного, неетичного характеру виключається.
137. Наявність вини у формі умислу має враховуватися під час обрання для судді виду покарання як більш суворого.
138. Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя рішенням від 3 лютого 2025 року № 170/1дп/15-25 застосувала до судді Аблова Є.В. дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади. Наразі Вища рада правосуддя не розглянула це подання.
139. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя рішенням від 8 квітня 2019 року № 1067/2дп/15-19 притягнула суддю Аблова Є.В. до дисциплінарної відповідальності та застосувала стягнення у виді подання про звільнення з посади судді. Вища рада правосуддя рішенням від 10 грудня 2019 року № 3402/0/15-19 змінила зазначене рішення Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя та застосувала дисциплінарне стягнення у виді суворої догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.
140. Частиною шостою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що за наявності непогашених дисциплінарних стягнень до судді має бути застосовано більш суворе дисциплінарне стягнення.
141. Дії судді Аблова Є.В., які в поточній дисциплінарній справі кваліфіковано як дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відбулися в квітні – травні 2019 року. Перший доказаний епізод порушення відбувся 4 квітня 2019 року, а останній – 28 травня 2019 року.
142. Отже, підстава для нового стягнення виникла після ухвалення Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя рішення від 8 квітня 2019 року. Тому це дисциплінарне стягнення вважається непогашеним, а отже підлягають застосуванню вимоги частини шостої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
143. У цьому випадку не має значення, що Вища рада правосуддя рішенням від 10 грудня 2019 року № 3402/0/15-19 змінила рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя. Адже до судді Аблова Є.В. було застосовано менш суворе дисциплінарне стягнення, що не заперечує факт притягнення його до дисциплінарної відповідальності саме 8 квітня 2019 року, тобто до допущення ним нового дисциплінарного проступку (останній епізод – 28 травня 2019 року), який є предметом поточної дисциплінарної справи, і до погашення будь-якого із застосованих до судді Аблова Є.В. дисциплінарних стягнень.
144. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в пункті 87 рішення від 21 травня 2025 року № 1082/3дп/15-25 зазначала, що завданням і функцією дисциплінарного провадження щодо судді є не його покарання як таке, а підтримання довіри суспільства до судової системи і сприйняття того, що в разі звернення особи до суду за захистом її порушених прав судова справа буде розглянута з дотриманням відповідних гарантованих Конституцією України і законами засад судочинства. Дисциплінарна скарга не є засобом захисту індивідуальних прав і свобод людини, оскільки Вища рада правосуддя та її дисциплінарні органи не можуть втручатися у процес розгляду справ суддею, натомість вона є одним із інструментів підтримання професійного рівня суддів на належному рівні.
145. Тому суворість застосовуваного до судді дисциплінарного стягнення має бути пропорційно взаємопов’язана з рівнем завданої суспільній довірі до судової влади шкоди і ступенем компрометації здатності судді здійснювати правосуддя внаслідок допущеного ним дисциплінарного проступку.
146. Зазначені фундаментальні вади, на думку судді Аблова Є.В. – цілі і завдання інституту суду, враховуючи його суддівський стаж і контекст подій, яких стосуються допущені ним порушення, не можуть бути виправлені застосуванням дисциплінарного стягнення менш суворого, ніж подання про звільнення судді з посади.
147. Відповідно до пункту 1 частини восьмої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
148. Пунктами 1, 2, 7 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнання, зокрема, будь-якого з таких фактів: 1) суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; 2) суддя вчинив дисциплінарний проступок, маючи непогашене дисциплінарне стягнення (крім попередження чи догани), або має два непогашених дисциплінарних стягнення; ˂…˃ 7) суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.
149. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також враховує висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2025 року у справі № 990SCGC/22/24.
150. У пункті 280 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що надмірна тривалість дисциплінарного провадження потенційно несе в собі ризики порушення не лише прав окремо взятого судді, але й посягання на принцип незалежності суду в цілому (оскільки перебування судді протягом багатьох років у стані невизначеності у зв’язку з триваючим дисциплінарним провадженням має великі шанси стати або інструментом для прямого чи опосередкованого тиску на суддю, або фактором, який суддя, навіть за відсутності прямого зовнішнього тиску, братиме до уваги при ухваленні рішення, керуючись не стільки бажанням правильно вирішити справу, скільки прагненням «сподобатися» комусь, від кого залежить його доля). І чим більшою є тривалість такого дисциплінарного провадження, тим більшою є невизначеність і тим вищими є зазначені ризики.
151. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що надмірна тривалість дисциплінарного провадження має бути окремою обставиною, яку Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя і Вища рада правосуддя повинна брати до уваги під час ухвалення рішення, зокрема при визначенні виду та розміру дисциплінарного стягнення.
152. У цьому контексті Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує, по-перше, що суддя Аблов Є.В. із 4 квітня 2019 року до 28 серпня 2025 року перебував у відпустці та був тимчасово непрацездатним 781 календарний день. Крім того, Аблов Є.В. звертався до Вищої ради правосуддя із заявою з проханням не призначати розгляд дисциплінарної справи до кінця 2025 року через санаторно-курортне лікування.
153. Із набранням чинності 15 грудня 2022 року Законом України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» фактично припинено процесуальну діяльність ОАСК.
154. Отже, хоча тривалість дисциплінарного провадження стосовно судді Аблова Є.В. могла створювати для нього певну юридичну невизначеність, проте фактично суддя протягом тривалого часу, починаючи із 4 квітня 2019 року, не здійснював правосуддя, що істотно позбавляло гіпотетичних перспектив використання дисциплінарного провадження як способу порушення його гарантій незалежності судді, тиску з метою ухвалення тих чи інших рішень.
155. По-друге, тривалість дисциплінарного провадження за дисциплінарною скаргою № М‑3948/49/7-21 не спричинила для судді Аблова Є.В. інших істотних негативних наслідків, як-от недоотримання суддівської винагороди тощо.
156. По-третє, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує, що законодавство України передбачає пожиттєву заборону для особи на обіймання посади судді у випадку вчинення нею таких дій, які не лише сягають порогу дисциплінарної відповідальності, а є істотним дисциплінарним проступком чи можуть бути підставою для звільнення з цієї посади з інших підстав, припинення повноважень судді.
157. Зокрема, відповідно до частини п’ятої статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не може претендувати на посаду судді особа, яку було звільнено з посади судді за вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним із статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, порушення вимог щодо несумісності, порушення обов’язку підтвердити законність джерела походження майна або у зв’язку із набранням законної сили обвинувальним вироком стосовно такої особи, крім випадків визнання в судовому порядку протиправним рішення про звільнення із зазначених підстав або скасування обвинувального вироку суду.
158. Частиною шостою статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» також визначено, що не може претендувати на посаду судді особа, яку було звільнено з посади судді за результатами кваліфікаційного оцінювання.
159. Таким чином, за умови дотримання в дисциплінарному провадженні строку, передбаченого частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», сама лише тривалість такого провадження не може бути підставою для «зниження ваги» істотного дисциплінарного проступку такою мірою, аби це зумовлювало застосування до особи, яка своїми діями і поведінкою навіть разово досягла порогу застосування дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади, більш м’якого дисциплінарного стягнення.
160. Інакший підхід був би ірраціональним, оскільки передбачав би можливість непритягнення до дисциплінарної відповідальності або застосування очевидно неналежного дисциплінарного стягнення до суддів, які вчинили кричущі дисциплінарні проступки такого рівня, за які вони підлягають звільненню зі своїх посад, як-от корупційні правопорушення чи правопорушення, пов’язані з корупцією, тиск і вплив на інших суддів, позапроцесуальне спілкування з метою отримання неправомірної вигоди, ухвалення судових рішень під впливом інших осіб тощо.
161. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає, що допущений суддею Абловим Є.В. дисциплінарний проступок є настільки істотним і настільки серйозно компрометує його професійні та моральні якості, що це виключає можливість врахування тривалості дисциплінарного провадження в цій дисциплінарній справі як фактору, який обумовлював би застосування до судді Аблова Є.В. дисциплінарного стягнення, не пов’язаного зі звільненням судді з посади.
162. Отже, вирішуючи питання про притягнення судді Аблова Є.В. до дисциплінарної відповідальності, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує позитивну характеристику судді, стаж роботи на посаді судді, характер дисциплінарного проступку та обставини його вчинення, ступінь вини судді, однак вважає, що допущення суддею відповідних дій підриває авторитет судової влади в суспільстві та негативно впливає на сприйняття цієї гілки влади такою мірою, що особа, яка допустила таку поведінку, не може здійснювати правосуддя іменем України.
163. За сукупності цих обставин Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що єдиним пропорційним дисциплінарним стягненням, яке буде досягати цілі і завдання дисциплінарного провадження щодо судді Аблова Є.В., є стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
164. Керуючись викладеним, на підставі статей 106, 108, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статей 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

вирішила:

притягнути суддю Окружного адміністративного суду міста Києва Аблова Євгенія Валерійовича до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Головуючий на засіданні

Третьої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя

Члени Третьої Дисциплінарної палати       

Вищої ради правосуддя