Акт ВРП

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Маселка Р.А., членів Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлакова С.Ю., Ковбій О.В., заслухавши дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Дробчак Н.В., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за дисциплінарними скаргами Чижик Тетяни Віталіївни, Чабаненка Віктора Григоровича та Євтушка Сергія Олександровича стосовно судді Корольовського районного суду міста Житомира Драча Юрія Івановича,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 25 серпня 2025 року за вх. № Ч-444/26/7-25, 29 вересня 2025 року за вх. № Ч-4922/0/7-25, 10 жовтня 2025 за вх. № Є-5118/0/7-25 надійшли дисциплінарні скарги Чижик Тетяни Віталіївни, Чабаненка Віктора Григоровича та Євтушка Сергія Олександровича стосовно судді Корольовського районного суду міста Житомира Драча Ю.І.

Стислий зміст скарг

Скаржник Чабаненко В.Г. повідомив, що зі сторінки активіста міста Житомира «ОСОБА2» в соціальній мережі йому стало відомо, що у провадженні Черняхівського районного суду Житомирської області перебувала справа № 278/841/25 про притягнення судді Корольовського районного суду міста Житомира ОСОБА1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КупАП). Зроблено посилання на відеосюжет. Скаржник повідомляє, що це відео набрало 373 000 переглядів.

Скаржникам Чижик Т.В. та Євтушку С.О. стало відомо з Єдиного державного реєстру судових рішень, що у провадженні Черняхівського районного суду Житомирської області перебувала справа № 278/841/25 про притягнення судді Корольовського районного суду міста Житомира ОСОБА1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 130 КУпАП.

Зокрема, зазначено таке: «13.02.2025 о 22:08 в с. Корчак, дорога а.д. Житомир-Чернівці 13 км 300 м водій ОСОБА1, ____ р.н., керував транспортним засобом TeslaModel S, державний номерний знак ____ автомобілем, з явними ознаками алкогольного сп’яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки за допомогою газо-аналізатора Alcotest Drager та в найближчому медичному закладі охорони здоров’я водій відмовився. Від керування транспортного засобу відсторонено згідно ст. 266 КУпАП, шляхом зупинки у дозволеному місці згідно ПДР, чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху, відповідальність передбачена ч.1 ст.130 КУпАП».

Скаржник Чижик Т.В. повідомила, що проаналізувала відео із залу судового засідання, автором якого є ОСОБА2, який був присутній на судовому засіданні 12 серпня 2025 року. Зокрема, на відео зафіксовано перегляд відео з бодікамер. За результатом аналізу цього відео Чижик Т.В. у скарзі викладає свій висновок та повідомляє: «…з даного фрагменту чітко видно, що суддя, на відміну від працівників поліції, не може зв’язно та логічно висловлювати свої думки. Його мовлення переривається багатократним “еее”, він постійно повертається до початку фрази, губиться у формулюваннях. Така мовна розірваність і повторювані паузи-“екання” створюють враження невпевненості та порушення когнітивних процесів, що може бути наслідком алкогольного чи іншого сп’яніння. Поліцейський же, навпаки, говорить структуровано, чітко формулює підстави зупинки та пояснює порядок дій. На контрасті мовлення судді виглядає дезорганізованим і не відповідає його статусу та очікуваній професійній комунікації».

Скаржник Чабаненко В.Г. також навів власний аналіз відеозапису під час зупинки транспортного засобу та повідомляє: «…з відеозапису під час зупинки транспортного засобу чітко вбачається, що голова Корольовського районного суду міста Житомира Драч Юрій Іванович перебував в стані алкогольного сп’яніння, запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, а саме відсутня спроможності формулювати та висловити свої думки та вживання беззмістовних протяжних звуків “ееееееееее” та допущення поведінки, що не відповідає обстановці, що склалася».

Скаржники вважають, що в діях судді Драча Ю.І. наявні ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Процедура розгляду дисциплінарної скарги

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами Вищої ради правосуддя від 25 серпня 2025 року дисциплінарну скаргу Чижик Т.В. передано дисциплінарному інспектору Дробчак Н.В. для проведення перевірки. Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному дисциплінарному інспектору від 10 жовтня 2025 зазначену дисциплінарну скаргу Євтушок С.О. також передано дисциплінарному інспектору Дробчак Н.В.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами Вищої ради правосуддя від 29 вересня 2025 року дисциплінарну скаргу Чабаненка В.Г. передано дисциплінарному інспектору Дробчак Н.В. для проведення перевірки.

Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначаються Конституцією України, законами України «Про Вищу раду правосуддя» та «Про судоустрій і статус суддів».

За результатами попередньої перевірки дисциплінарних скарг Чижик Т.В. та Євтушка С.О. дисциплінарний інспектор Дробчак Н.В. склала висновок від 23 жовтня 2025 року № 4865/0/24-25 із пропозицією про відкриття дисциплінарної справи за ознаками дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 12 листопада 2025 року № 2428/2дп/15-25 відкрила дисциплінарну справу за скаргами Чижик Т.І. та Євтушка С.О. стосовно судді Корольовського районного суду міста Житомира Драча Ю.І. – за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (https://hcj.gov.ua/doc/doc/55657).

За результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Чабаненка В.Г. дисциплінарний інспектор Дробчак Н.В. склала висновок від 12 грудня 2025 року № 6297/0/24-25 із пропозицією про відкриття дисциплінарної справи за ознаками дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 14 січня 2026 року № 50/2дп/15-26 відкрила дисциплінарну справу за скаргою Чабаненка В.Г. стосовно судді Корольовського районного суду міста Житомира Драча Ю.І. – за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та об’єднала її зі справою, відкритою ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 листопада 2025 року № 2428/2дп/15-25 (https://hcj.gov.ua/doc/doc/56874).

Розгляд дисциплінарної справи Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя призначила на 4 березня 2026 року.

На засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 4 березня 2026 року прибули суддя Корольовського районного суду міста Житомира Драч Ю.І. та його представник – адвокат ОСОБА3. Також на засідання прибув свідок – інспектор взводу №2 роти №4 батальйону управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції Ніцевич Ю.В.

Обставини, встановлені під час розгляду дисциплінарної справи

1.Інформація про призначення судді

Указом Президента України від 5 серпня 1998 року № 846/98 Драч Юрій Іванович призначений суддею Корольовського районного суду міста Житомира. (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/846/98#Text)

Постановою Верховної Ради України від 18 вересня 2003 року № 1205-IV Драч Ю.І. обраний суддею цього суду безстроково. (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1205-15#Text)

2.Інформація про обставини складення адміністративних матеріалів стосовно ОСОБА1.

У с. Корчак о 22:08 13 лютого 2025 року на автомобільній дорозі Житомир – Чернівці (13 км + 300 м) працівники патрульної поліції зупинили транспортний засіб Tesla Model S під керуванням ОСОБА1. Підставою для зупинки стали зафіксовані порушення правил дорожнього руху, а саме: рух із наїздом на переривчасті лінії дорожньої розмітки без здійснення перестроювання, а також керування транспортним засобом із сигналами повороту червоного кольору, що не відповідають вимогам ДСТУ та Правил дорожнього руху. За результатами розгляду зазначених порушень щодо водія було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

У процесі подальшого спілкування працівники поліції виявили ознаки, які дали підстави вважати, що водій перебуває у стані алкогольного сп’яніння, а саме: відчутний запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів і мови, а також поведінка, що не відповідала обстановці. У зв’язку з цим відносно ОСОБА1 було складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 130 КУпАП.

Матеріалами справи підтверджується, що водієві було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп’яніння як на місці зупинки з використанням сертифікованого газоаналізатора «Alcotest Drager», так і в найближчому закладі охорони здоров’я. Згідно з відеозаписом спочатку ОСОБА1 відмовився від проходження огляду на місці зупинки, висловивши намір пройти медичний огляд у закладі охорони здоров’я, однак надалі, під час прямування до медичного закладу, змінив свою позицію та фактично відмовився й від такого огляду.

У матеріалах судової справи відсутні будь-які документи, що підтверджували б проходження ОСОБА1 огляду на стан алкогольного сп’яніння. Відсутні довідки, акти медичного огляду, листи або інші докази, які свідчили б про фактичне проведення такого огляду чи спростовували б зафіксовану працівниками поліції відмову.

За таких обставин сукупність досліджених доказів свідчить про наявність формалізованої відмови особи від проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння в розумінні статті 130 КУпАП, що відповідно до усталеної правозастосовної практики та приписів законодавства утворює самостійний склад адміністративного правопорушення незалежно від фактичного стану сп’яніння.

З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ОСОБА1 звернувся з адміністративним позовом до управління патрульної поліції в Житомирській області, Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 13 лютого 2025 року серії ДП18 № 851829.

Черняхівський районний суд Житомирської області рішенням від 30 квітня 2025 року у справі № 295/2933/25 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/126976871), залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2025 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/128796982), позов задоволив.

Визнано протиправною та скасовано постанову серії ДП18 № 851829 від 13 лютого 2025 року про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, про притягнення ОСОБА1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 122, частиною першою статті 121 КУпАП.

У мотивувальній частині рішення суду першої інстанції викладено такий висновок: «Такими діями інспектор порушив права особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності, тому і порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення».

Черняхівський районний суд Житомирської області постановою від 12 серпня 2025 року у справі № 278/841/25 провадження у справі про притягнення ОСОБА1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, закрив на підставі частини першої статті 247 КУпАП за відсутністю в діях особи, яка притягається до відповідальності, складу адміністративного правопорушення (https://reyestr.court.gov.ua/Review/129534027).

У мотивувальній частині постанови зазначено таке: «Отже, даний факт у сукупності з поясненнями ОСОБА1 та даними, що містяться на відеозаписі події, породжує об’єктивний сумнів у дотриманні працівниками патрульної поліції вимог нормативних актів щодо огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, зокрема у частині виконання свого обов`язку належного роз’яснення ОСОБА1 порядку проведення огляду на стан алкогольного сп’яніння, наслідків відмови від проходження такого огляду на місці події транспортного засобу та забезпечення можливості проведення огляду у найближчому закладі охорони здоров’я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп’яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, а сам відеозапис події, безперервно не відображає процедуру огляду водія на стан алкогольного сп’яніння, не містить даних про складання протоколу про адміністративне правопорушення, а також подальше відсторонення ОСОБА1 від керування транспортним засобом».

3.Інформація стосовно оскарження суддею ОСОБА1 дій поліцейських Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції

Під час розгляду дисциплінарної справи досліджено інформацію про результати розгляду скарги судді ОСОБА1 на дії працівників Управління патрульної поліції в Житомирській області – старшого лейтенанта поліції Ніцевича Ю.В. та старшого лейтенанта поліції Козачука В.М.

Згідно з доповідною запискою старшого оперуповноваженого Житомирського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України старшого лейтенанта поліції Іллі Тіторчука за результатами опрацювання скарги ОСОБА1 було опитано працівників поліції, які здійснювали патрулювання автомобільної дороги Н-03 Житомир – Чернівці на ділянці між селами Перлівка та Корчак. У ході опитування поліцейські надали пояснення щодо обставин зупинення транспортного засобу марки «Tesla», державний номерний знак ____, та перебігу подій під час спілкування з водієм.

За наслідками розгляду скарги ОСОБА1 було запропоновано направити матеріали щодо можливих неправомірних дій окремих працівників Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до відповідного підрозділу Управління патрульної поліції в Житомирській області для проведення службового розслідування за виявленими порушеннями.

Надалі, як зазначено в доповідній записці тимчасово виконуючого обов’язки інспектора відділу моніторингу та аналітичного забезпечення Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції сержанта поліції Владислава Педоренка, який здійснював розгляд скарги від 5 травня 2025 року № Д-340, відомості, викладені у скарзі судді ОСОБА1, за результатами перевірки не мали підтвердження.

Таким чином, результати внутрішньої перевірки органів Національної поліції України не підтвердили доводів скаржника щодо неправомірних дій працівників патрульної поліції під час зупинення транспортного засобу та подальших процесуальних дій.

Стислий зміст пояснень судді

У своїх поясненнях суддя посилається на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 30 квітня 2025 року у справі № 295/2933/25, залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2025 року, а також на постанову Черняхівського районного суду Житомирської області від 12 серпня 2025 року у справі № 278/841/25.

Суддя звертає увагу на те, що дії працівників поліції були визнані протиправними.

Також суддя вважає, що відеозаписи з портативних відеореєстраторів «бодікамер» не зафіксували будь-яких дій, які підпадали б під ознаки дисциплінарного проступку, а також таких дій, що могли б порочити звання судді чи підривати авторитет правосуддя.

Крім того, суддя наголосив, що не повідомляв працівників поліції про своє місце роботи, а під час спілкування з ними поводився ввічливо й тактовно.

Правовий аспект

Під час розгляду дисциплінарної справи не досліджувалось питання наявності або відсутності вини судді ОСОБА1 у вчиненні адміністративного правопорушення, а надавалась правова оцінка обставинам наявності або відсутності вчинення суддею дисциплінарного проступку в частині порушення норм професійної етики.

Адміністративна та дисциплінарна відповідальність є різними видами юридичної відповідальності, що мають різний склад порушення, тому притягнення чи непритягнення до дисциплінарної відповідальності не може обумовлюватися наявністю чи відсутністю складу іншого правопорушення чи фактом притягнення до іншого виду відповідальності. Під час розгляду дисциплінарної справи орган, що здійснює дисциплінарне провадження, не досліджує питання наявності або відсутності вини особи, яка притягається до дисциплінарної відповідальності, у вчиненні адміністративного правопорушення, а надає правову оцінку обставинам наявності або відсутності вчинення такою особою дисциплінарного проступку.

Виключні повноваження встановлювати відсутність або наявність у діях судді складу дисциплінарного проступку надані дисциплінарним органам – Дисциплінарним палатам Вищої ради правосуддя (стаття 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»). Відповідно, рішення будь-яких органів, у тому числі суду, не можуть бути обов’язковими для дисциплінарного органу, який вправі і водночас зобов’язаний самостійно визначити наявність у діях судді складу дисциплінарного проступку. Дисциплінарний орган не може бути обмежений у здійсненні своїх повноважень щодо дисциплінарного провадження через відсутність рішення компетентного органу в іншій процедурі, зокрема судового рішення за фактами, які можуть бути одночасно підставами притягнення особи до адміністративної та дисциплінарної відповідальності. Так само рішення дисциплінарного органу не має жодного правового значення для суду під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Під час дисциплінарного провадження надається оцінка лише фактам, які можуть свідчити про наявність або відсутність у поведінці судді складу дисциплінарного проступку та про ступінь його вини. Встановлені під час дисциплінарного провадження факти та обставини мають значення лише для прийняття рішення в межах своєї компетенції та жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

Стаття 14 Закону України «Про дорожній рух» визначає, що до учасників дорожнього руху належать, зокрема, водії. Учасники дорожнього руху зобов’язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Одним із таких органів державного контролю є Національна поліція України (стаття 52 Закону).

За змістом абзаців третього та п’ятого частини другої статті 16 зазначеного Закону водій зобов’язаний виконувати передбачені законом вимоги поліцейського, що даються в межах його компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами; не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння.

Підпунктом «а» пункту 2.9 Правил дорожнього руху визначено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Згідно з пунктом 2.5 цих Правил водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно із частиною першою статті 130 КУпАП (у редакції від 1 лютого 2025 року, чинній на дату вчинення дій, з приводу яких подано скаргу) керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп’яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб – накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З метою виконання своїх завдань, серед яких пунктами 1, 2 частини першої статті 2 Закону України «Про Національну поліцію» визначено забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, поліцейський має право реалізовувати такі повноваження: здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень, виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення, вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення, у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання, регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі (пункти 1–3, 8, 9, 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію»).

Таким чином, для виконання повноважень поліції застосовуються поліцейські заходи як дія або комплекс дій превентивного або примусового характеру, що обмежує певні права і свободи людини та застосовується поліцейськими відповідно до закону для забезпечення виконання покладених на поліцію повноважень.

Обраний поліцейський захід є законним, якщо він визначений законом. Поліцейському заборонено застосовувати будь-які інші заходи, ніж визначені законами України (стаття 29 Закону України «Про Національну поліцію»).

Частини друга–шоста статті 266 КУпАП визначає, що огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов’язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

У разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров’я. Перелік закладів охорони здоров’я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров’я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.

Огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров’я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд у закладі охорони здоров’я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського. Кожний випадок огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, у закладі охорони здоров’я реєструється в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я.

Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.

Направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 (далі – Порядок) визначає, що огляд проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів (законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, які відповідають вимогам законодавства про метрологію та метрологічну діяльність); лікарем закладу охорони здоров’я (в сільській місцевості за відсутності лікаря – фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

Пунктом 4 Порядку визначено, що огляд на місці зупинки транспортного засобу проводиться із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів – у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов’язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються в акті огляду, форма якого затверджується Міністерством охорони здоров’я України за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України. У разі встановлення стану сп’яніння результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються в протоколі про адміністративне правопорушення, до якого долучається акт огляду. Акт огляду на стан сп’яніння за результатами такого огляду, проведеного поліцейським, складається у двох примірниках, один з яких вручається водію, а другий залишається в поліцейського та/або долучається до протоколу про адміністративне правопорушення в разі встановлення стану сп’яніння.

Підтвердження стану сп’яніння в результаті огляду та згода водія транспортного засобу з результатами такого огляду є підставою для його притягнення згідно із законом до відповідальності.

Відповідно до пункту 6 Порядку водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров'я.

Огляд може також проводитися в спеціально обладнаних пересувних пунктах (автомобілях), що належать закладам охорони здоров’я і відповідають установленим МОЗ вимогам.

Згідно з пунктом 8 Порядку у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.

Порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачений Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров’я України від 9 листопада 2015 року № 1452/735 (далі – Інструкція).

Відповідно до пунктів 6, 7 розділу І Інструкції огляд на стан сп’яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування Міністерством охорони здоров’я України та Держспоживстандартом; лікарем закладу охорони здоров’я (у сільській місцевості за відсутності лікаря – фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку). У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп’яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров’я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 КУпАП.

Згідно з пунктом 3 розділу I Інструкції ознаками алкогольного сп’яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Пунктом 9 розділу ІІ Інструкції встановлено, що з метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров’я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров’я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.

Транспортний засіб позиціонується законодавцем як джерело підвищеної небезпеки (стаття 1187 Цивільного кодексу України), його експлуатація завжди пов’язана з ризиком для життя і здоров’я, безпеки довкілля, а тому особа, яка володіє чи користується транспортним засобом, не може використовувати його на шкоду правам і свободам громадян, інтересам суспільства.

Системний аналіз зазначених вище приписів законодавства також свідчить, що адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП, характеризується значною порівняно з іншими адміністративними правопорушеннями, які визначені приписами КУпАП, суспільною небезпечністю, оскільки санкція частини першої цієї статті передбачає застосування до правопорушника більш суворого адміністративного стягнення, ніж у інших випадках, передбачених КУпАП.

Притягнення до адміністративної відповідальності здійснюється в порядку, передбаченому КУпАП та іншими законами України (частина перша статті 246 КУпАП), а завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності до закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (статті 245 КупАП).

Таким чином, інститут юридичної відповідальності і відповідних деліктних проваджень традиційно як виконує кілька важливих завдань щодо безпосередніх учасників ситуацій, так і має важливе публічно-правове значення для забезпечення суспільного правопорядку. Відповідно суддя у зв’язку зі своїм професійним статусом не може не розуміти важливого суспільного значення зазначеного інституту та зобов’язаний за вимогами суддівської етики бути прикладом неухильного додержання вимог закону, особливо в таких складних юридичних ситуаціях.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння є самостійним складом адміністративного проступку.

У частині першій статті 57 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що особа, призначена на посаду судді, набуває повноважень судді після складення присяги судді такого змісту:

«Я, (ім’я та прізвище), вступаючи на посаду судді, урочисто присягаю Українському народові об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов’язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя».

Отже, присяга судді вимагає від нього, зокрема, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.

Відповідно до пункту 2 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

Згідно зі статтями 1, 3 Кодексу суддівської етики (у редакції затвердженого рішенням ХХ чергового з’їзду суддів України 18 вересня 2024 року) суддя як носій судової влади повинен бути прикладом неухильного дотримання принципу верховенства права і вимог закону, присяги судді. Суддя має усвідомлювати постійну увагу суспільства та демонструвати високі стандарти поведінки з метою зміцнення довіри до судової влади та утвердження авторитету правосуддя. Суддя має докладати зусиль, щоб на думку звичайної розсудливої людини (законослухняної людини, яка, будучи достатньою мірою поінформованою про факти та процеси, що відбуваються, об'єктивно сприймає інформацію та обставини зі сторони) його поведінка відповідала високому статусу посади та не викликала обґрунтованих сумнівів у його доброчесності.

Згідно з Бангалорськими принципами поведінки судді суддя дотримується етичних норм, не допускаючи прояву некоректної поведінки під час здійснення будь-якої діяльності, що пов’язана з його посадою. Постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов’язок прийняти ряд обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов’язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.

Пункт 50 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності передбачає, що кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно під час виконання посадових обов’язків та в особистому житті.

Відповідно до пункту 22 зазначеного Висновку суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів.

Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції від 25 грудня 2008 року № 1165(1998) вказала, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (пункт 6).

Висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя за результатами розгляду дисциплінарної справи

Установлено, що суддя Драч Ю.І. уникав виконання вимог законодавства та виконання вимог працівників поліції, що проявлялось в відмові пройти огляд на стан алкогольного сп’яніння як на місці, та і в медичному закладі.

Сукупність установлених у ході розгляду дисциплінарної справи обставин переконливо свідчить про те, що поведінка судді Драча Ю.І. під час зупинення працівниками патрульної поліції та подальші його дії були несумісними з високим статусом носія судової влади та зумовленими не прагненням до неухильного дотримання вимог закону, а очевидним наміром уникнути юридичної відповідальності.

Суддя як особа, наділена публічною владою та особливим рівнем довіри з боку суспільства, зобов’язаний демонструвати підвищений стандарт законослухняної поведінки, бути прикладом поваги до закону, державних інститутів і процедур, зокрема у ситуаціях, що безпосередньо стосуються забезпечення публічної безпеки та охорони життя і здоров’я громадян. Такий обов’язок випливає не лише з приписів законодавства, а й із самої природи суддівського статусу та вимог суддівської етики.

Відмова судді від проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння на місці зупинки транспортного засобу, а також подальше ухилення від проходження такого огляду в закладі охорони здоров’я свідчать про свідоме і демонстративне ігнорування законних вимог працівників поліції та встановленого законом порядку. Така поведінка не може бути розцінена як добросовісна реалізація процесуальних прав, натомість вона об’єктивно сприймається як зневажання законом і спроба уникнути відповідальності за правопорушення, що характеризується підвищеною суспільною небезпечністю.

У матеріалах дисциплінарної справи наявний відеозапис, здійснений нагрудною камерою (відеореєстратором марки 70mai Smart Dash Cam 1S), з якого вбачається, що поведінка судді Драча Ю.І. 13 лютого 2025 року під час спілкування з працівниками патрульної поліції з точки зору розсудливої, законослухняної та відповідальної особи не може вважатися бездоганною.

Навпаки, у сприйнятті стороннього спостерігача така поведінка здатна поставити під сумнів відповідність моральних та етичних якостей судді вимогам, що висуваються до носія суддівської посади, а також свідчити про недотримання стандартів етичної поведінки судді, зокрема стандарту належної поведінки поза виконанням суддівських повноважень, тобто у приватному житті, з огляду на таке.

Як уже зазначалося, на нормативному рівні перелік ознак алкогольного сп’яніння визначено Інструкцією. Відповідно до пункту 3 розділу І «Загальні положення» Інструкції до таких ознак віднесено, зокрема: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різку зміну забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінку, що не відповідає обстановці.

Під час перегляду відеозаписів із нагрудних камер працівників патрульної поліції, а також відеофрагментів подій від 13 лютого 2025 року, які були оприлюднені в мережі Інтернет та стали доступними широкому загалу, у стороннього спостерігача може сформуватися враження, що суддя Драч Ю.І. під час спілкування з працівниками поліції перебував у стані алкогольного сп’яніння.

Таке враження зумовлюється наявністю у його поведінці окремих зовнішніх ознак, характерних для стану алкогольного сп’яніння, а саме: порушення мови та допущення поведінки, яка не відповідала конкретній ситуації та службовій обстановці.

Зокрема, на це вказує нечіткість мовлення, утруднення у формулюванні та непослідовному викладенні власних думок, що проявлялося у запинках, тривалих паузах та складнощах у вербальному спілкуванні з працівниками патрульної поліції. Так, на запитання патрульного поліцейського щодо бажання водія пройти огляд на стан алкогольного сп’яніння суддя відповідає (хронометраж відеозапису 00:04:34): «Я пройду його… там де в принципі… там де… бажаю пройти. Справа в тому, що я бажаю пройти його…».

Крім того, під час перегляду відеозапису встановлено, що суддя Драч Ю.І. не одразу усвідомлює підстави для проведення огляду на стан алкогольного сп’яніння та на запитання патрульного поліцейського щодо згоди на проходження такого огляду відповідає: «Що ви маєте на увазі?» (хронометраж відеозапису 00:07:04). У зв’язку з цим працівники патрульної поліції були змушені неодноразово повторювати підстави для необхідності проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння, що в сукупності з іншими зафіксованими обставинами створює у стороннього спостерігача враження поведінки, яка не відповідала обстановці.

Після неодноразових роз’яснень з боку працівників патрульної поліції учасники події дійшли розуміння, що водій – суддя Драч Ю.І. – висловив бажання пройти огляд на стан алкогольного сп’яніння у найближчому закладі охорони здоров’я.

Під час руху службового автомобіля поліції (хронометраж відеозапису 00:10:51) суддя Драч Ю.І. ставить запитання: «Куди ми їдемо?» – та повторно розпитує про підстави проведення огляду. Після чергового роз’яснення підстав для проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння (хронометраж відеозапису 00:11:20) суддя знову запитує: «Куди ми їдемо?».

З відеозапису (хронометраж з 00:11:30 до 00:12:00) вбачається, що мовлення судді є нерозбірливим, фрагментарним та таким, що унеможливлює встановлення змісту висловлюваних ним фраз.

Під час перебування у службовому автомобілі патрульної поліції суддя Драч Ю.І. неодноразово змінював свою позицію щодо прохання зупинити транспортний засіб, згодом повідомивши про потребу у спілкуванні з адвокатом. Упродовж руху службового автомобіля патрульної поліції до закладу охорони здоров’я суддя Драч Ю.І. протягом усього часу неодноразово звертався з проханням про зупинку транспортного засобу, отримуючи відповіді про неможливість такої зупинки в межах населеного пункту.

Як вбачається з відеозапису (хронометраж 00:25:30), після прибуття до закладу охорони здоров’я суддя Драч Ю.І. змінив свою позицію та відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння у медичному закладі.

Під час засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 4 березня 2026 року свідок – Ніцевич Ю.В. – надав пояснення щодо обставин, які мали місце 13 лютого 2025 року під час та після зупинки транспортного засобу під керуванням Драча Ю.І.

Свідок пояснив, що після зупинки транспортного засобу у водія були виявлені ознаки алкогольного сп’яніння, зокрема: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів та мови, а також поведінка, що не відповідала обстановці. У зв’язку з наявністю таких ознак водієві було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп’яніння у встановленому законом порядку – як на місці зупинки транспортного засобу, так і в найближчому медичному закладі.

За словами свідка, від проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу водій відмовився, водночас висловив згоду пройти відповідний огляд у медичному закладі. Однак після прибуття екіпажу патрульної поліції до медичного закладу водій відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння.

Крім того, свідок зазначив, що дії працівників патрульної поліції здійснювалися відповідно до вимог законодавства, яке регламентує діяльність патрульної поліції. За його словами, будь-якого упередженого ставлення до водія не було, а процедура виявлення ознак алкогольного сп’яніння та подальша пропозиція пройти огляд здійснювалися за стандартним алгоритмом і не відрізнялися від порядку дій, який застосовується працівниками поліції щодо будь-якої іншої особи у подібних ситуаціях.

У сукупності встановлені обставини, а саме: системна непослідовність поведінки судді, неодноразова та безпідставна зміна позиції щодо проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння, відсутність здатності чітко усвідомлювати та сприймати роз’яснення працівників поліції, неможливість логічно й послідовно формулювати власні думки, фрагментарність та нерозбірливість мовлення, – об’єктивно можуть формувати у стороннього поінформованого спостерігача стійке враження про перебування судді Драча Ю.І. у стані алкогольного сп’яніння під час подій 13 лютого 2025 року.

Водночас неодноразова зміна позиції судді щодо проходження огляду від висловлення згоди до подальшої відмови без наведення зрозумілих та логічних причин свідчить про свідоме ухилення від проведення огляду та може розцінюватися як намагання уникнути юридичної відповідальності за свої дії. Така модель поведінки несумісна зі стандартами етичної поведінки, яких закон та суспільство обґрунтовано очікують від судді, у тому числі поза здійсненням ним суддівських повноважень, та завдає шкоди авторитету правосуддя в цілому.

Стосовно обставин, установлених у судових справах № 295/2933/25 та № 278/841/25

Свою позицію щодо відсутності у власних діях складу дисциплінарного проступку суддя Драч Ю.І. обґрунтовує тим, що Черняхівський районний суд Житомирської області рішенням від 30 квітня 2025 року у справі № 295/2933/25, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2025 року, визнав протиправною та скасував постанову серії ДП18 № 851829 про накладення на ОСОБА1 адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення. Крім того, суддя посилається на постанову Черняхівського районного суду Житомирської області від 12 серпня 2025 року у справі № 278/841/25, яким провадження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв’язку з відсутністю в діях особи складу адміністративного правопорушення. Водночас зазначає, що в судових рішеннях дії працівників поліції визнано протиправними.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя критично оцінює такі доводи судді, з декількох причин.

По-перше, дисциплінарне провадження щодо суддів здійснюється на підставі спеціального законодавства – законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя». Ці закони встановлюють автономну процедуру збирання, перевірки та оцінки доказів, яка не ототожнюється з адміністративною та/або кримінально-процесуальною процедурою доказування, що повністю відповідає закріпленому в чинному законодавстві України принципу пріоритету спеціального закону («lex specialis») над загальним («lex generalis»). Дисциплінарна відповідальність суддів має самостійну правову природу і не є похідною від адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14 березня 2019 року у справі № 9901/789/18 (провадження № 11-1464заі18) дійшла такого висновку: «…згідно з практикою ЄСПЛ не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися в контексті правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 06 жовтня 1982 року у справі “X. v. Austria” про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 7 жовтня 1987 року у справі “C. v. the United Kingdom” про неприйнятність заяви № 11882/85). Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення ЄСПЛ від 11 лютого 2003 року у справі “Ringvold v. Norway”, заява № 34964/97). Отже, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов’язків цивільного характеру».

Крім того, покликаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 4 квітня 2019 року (провадження № 11-945сап18), від 29 травня 2021 року у справі № 9901/997/18 (провадження № 11-291заі20), Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає, що дисциплінарна і кримінальна відповідальність належать до різних видів юридичної відповідальності, а тому їх застосування з огляду на положення статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції, частини першої статті 61 Конституції України не є взаємовиключним. Питання про вину особи у вчиненні злочину (кримінального правопорушення), безумовно, може вирішити лише суд. Водночас виключні повноваження встановлювати відсутність або наявність у діях судді складу дисциплінарного проступку надані дисциплінарному органу – Дисциплінарним палатам Вищої ради правосуддя (статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»). Дисциплінарний орган не може бути обмежений у здійсненні своїх повноважень щодо дисциплінарного провадження через відсутність рішення компетентного органу в іншій процедурі, зокрема вироку суду за фактами, які можуть бути одночасно підставами притягнення особи до кримінальної та дисциплінарної відповідальності. Під час дисциплінарного провадження надається оцінка лише фактам, які можуть свідчити про наявність або відсутність у поведінці судді складу дисциплінарного проступку та про ступінь його вини.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 109 постанови від 3 червня 2021 року у справі № 11-396сап20 вказала, що згідно з практикою ЄСПЛ не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була в кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 06 жовтня 1982 року у справі X. v. Austria про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 7 жовтня 1987 року у справі C. v. the United Kingdom про неприйнятність заяви № 11882/85). Більше того, гарантована пуктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме в кримінально-правовому сенсі (рішення ЄСПЛ від 11 лютого 2003 року у справі Ringvold v. Norway, заява № 34964/97). Відтак зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Як уже зазначалося, у дисциплінарному провадженні діє принцип автономності, відповідно до якого дисциплінарне провадження розглядається незалежно від розгляду кримінального провадження.

Під час розгляду дисциплінарної справи дисциплінарний орган самостійно надає оцінку наявним у матеріалах дисциплінарної справи доказам, встановлює в діях судді ознаки дисциплінарного проступку й ухвалює рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Установлені під час дисциплінарного провадження факти і з’ясовані обставини мають значення виключно для прийняття дисциплінарним органом рішення в межах його компетенції та жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення (пункти 103–106 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі № 990SCGC/12/24 (провадження № 11-138сап24)).

Такий висновок зробила і Венеційська комісія, яка 13 березня 2017 року у Висновку № 880/2017 щодо кримінальної відповідальності суддів відзначила, що кримінальна та дисциплінарна відповідальність не є взаємно виключеними: дисциплінарні стягнення можуть бути так само доцільними і в разі звільнення від кримінальної відповідальності; також той факт, що кримінальне провадження не відкривається в разі неспроможності встановити винуватість у скоєнні злочину або факти в кримінальній справі, не означає, що суддею під питанням не було вчинено дисциплінарного правопорушення, саме через різний характер двох типів відповідальності (пункт 53).

Зазначені висновки, зважаючи на загальність принципів дисциплінарного провадження, можуть бути застосовані і до співвідношення його результатів із провадженням у справах про адміністративні правопорушення.

Тому постанова Черняхівського районного суду Житомирської області від 12 серпня 2025 року у справі № 278/841/25, якою закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА1 за частиною першою статті 130 КУпАП у зв’язку із відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення, жодним чином не суперечить висновкам щодо наявності складу дисциплінарного проступку у поведінці судді та кваліфікації його дій на підставі чітких та переконливих доказів, досліджених під час розгляду дисциплінарної справи за відповідним нормативним стандартом доказування.

По-друге, аналіз змісту мотивувальної частини постанови Черняхівського районного суду Житомирської області від 12 серпня 2025 року у справі № 278/841/25 дає підстави для однозначного висновку про те, що зазначене судове рішення за своїм змістом не містить жодних висновків або фактичних даних, які могли би бути розцінені як такі, що свідчать про відсутність у діях судді Драча Ю.І. дисциплінарного проступку.

Дійсно, зазначеною постановою провадження у справі про притягнення ОСОБА1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП було закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв’язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Водночас така процесуальна кваліфікація стала наслідком виключно визнання судом недопустимими доказів, зібраних працівниками поліції, а не результатом встановлення правомірної або добросовісної поведінки особи, яку притягували до відповідальності.

Мотивувальна частина постанови містить детальний та ґрунтовний аналіз процесуальних порушень, допущених працівниками поліції під час складання адміністративних матеріалів, порядку фіксації події та оформлення доказової бази. Натомість у зазначеному судовому рішенні відсутній будь-який аналіз дій судді ОСОБА1 як водія, зокрема щодо його поведінки під час зупинення транспортного засобу, відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння, дотримання ним вимог Правил дорожнього руху чи виконання законних вимог працівників поліції.

Таким чином, закриття адміністративного провадження у справі № 278/841/25 не є підтвердженням правомірності поведінки судді та не може тлумачитися як встановлення відсутності будь-яких порушень з його боку. Воно лише засвідчує неможливість притягнення особи до адміністративної відповідальності з огляду на процесуальні вади доказування, а не з огляду на відсутність фактичних підстав для притягнення до відповідальності.

З огляду на це варто дійти висновку, що визнання судом дій працівників поліції протиправними або такими, що супроводжувалися процесуальними порушеннями, жодним чином не спростовує факту допущення суддею ОСОБА1 поведінки, яка підлягає дисциплінарному оцінюванню. Навпаки, зосередження суду виключно на порушеннях з боку правоохоронних органів залишило поза правовою оцінкою власну поведінку судді, яка й становить предмет дисциплінарного провадження.

Отже, посилання судді Драча Ю.І. на постанову Черняхівського районного суду Житомирської області від 12 серпня 2025 року у справі № 278/841/25 як на доказ відсутності у його діях дисциплінарного проступку є безпідставним і таким, що критично оцінюється в контексті цілей і завдань дисциплінарної відповідальності суддів.

По-третє, під час засідання дисциплінарної палати 4 березня 2026 року у судді Драча Ю.І. з’ясовувалось, що стало підставою для відмови судді від проходження огляду на стан сп’яніння. Суддя наполягав, що його відмова пройти огляд на стан алкогольного сп’яніння була зумовлена саме реакцією на нібито протиправні дії працівників патрульної поліції. Неправомірність дій поліцейських полягала у блокуванні дверей службового автомобіля, що, за його твердженням, унеможливлювало вихід із транспортного засобу, а також у створенні перешкод для конфіденційного спілкування з адвокатом.

Разом з тим, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, встановила, що у матеріалах справи наявний відеозапис, на якому зафіксовано весь час спілкування поліцейських з суддею з моменту зупинки транспортного засобу до моменту відмови судді пройти медичний огляд на стан сп’яніння. Відеозапис засвідчує, що поведінка працівників поліції була коректною, відповідала обстановці та вимогам законодавства і з погляду звичайної розсудливої людини не давала підстав для висновку про її очевидну протиправність, що б могло спровокувати відмову у виконанні їх вказівок.

Опитавши свідка та дослідивши відеозапис і наявні у дисциплінарній справі докази, палата не встановила підтвердження доводам судді. Із пояснень свідка – старшого лейтенанта поліції Ніцевича Ю.В. – убачається, що службовий автомобіль патрульної поліції обладнано системою блокування дверей під час руху, яка є стандартною функцією безпеки екіпажу та пасажирів і не спрямована на обмеження прав конкретної особи. На відеозаписі відображено, що суддя добровільно сів до автомобіля і погодився на його доставку для медичного закладу у такий спосіб. Під час поїздки він не вказував на протиправності дій поліцейських, обмеження його у пересуванні чи протиправне затримання, не вимагав його звільнити. Під час руху він декілька раз просив зупинитись, але не у зв’язку з начебто незаконним утриманням, а з метою спілкування з адвокатом чи фізіологічною потребою. На ці прохання поліцейські коректно інформували його про неможливість зупинки у зв’язку з необхідністю дотримання правил дорожнього руху та можливості задовольнити свої потреби одразу при прибутті до медичного закладу. За таких умов висновки судді про його протиправне обмеження у пересуванні під час поїздки у службовому автомобілі до місця проведення медичного обстеження суперечать встановленим обставинам та не відповідають реальним подіям.

Щодо тверджень про перешкоджання конфіденційному спілкуванню з адвокатом встановлено, що суддя повідомив про таке спілкування під час руху автомобіля та вимагав зупинку у місцях, де зупинятись не можна. При цьому поліцейські повідомляли про можливість такого спілкування у салоні автомобіля або ж після приїзду до медичного закладу. Суддя не зміг пояснити чому конфіденційне спілкування не могло відбутись після прибуття до закладу охорони здоров’я і в чому була нагальна необхідність у такому спілкуванні саме під час руху автомобіля. Палатою не встановлено жодних обмежень для судді щодо звичайного спілкування з адвокатом під час руху автомобіля поліції та після прибуття до медичного закладу. Тому твердження судді про обмеження у спілкуванні з адвокатом теж не відповідає встановленим обставинам справи.

За таких обставин ані пояснення судді, ані інші наявні в матеріалах дисциплінарної справи відомості не містять чітких і переконливих доказів, які б свідчили про протиправність дій працівників поліції та могли об’єктивно виправдати відмову судді від виконання вимог законодавства. Палата вважає, що у судді не було об’єктивних підстав для такої відмови, а наведені ним аргументи є лише спробою ухилитись від відповідальності.

Навіть якщо суддя Драч Ю.І. мав внутрішнє переконання щодо протиправності дій працівників патрульної поліції, то таке переконання мало виключно суб’єктивний характер і на той час не відповідало фактичним обставинам та не було підтверджене жодним судовим рішенням чи іншим актом компетентного органу. За відсутності такого підтвердження та обставин, які свідчать про кричущу незаконність (свавільність) дії працівників поліції презюмувалися законними та такими, що вчиняються в межах наданих їм повноважень, до моменту встановлення протилежного у визначеному законом порядку.

За цих умов суддя як особа з особливим публічно-правовим статусом і високим рівнем правової обізнаності, був зобов’язаний виконати законні вимоги працівників поліції щодо проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння у порядку, встановленому законом. Наявність сумнівів у правомірності дій правоохоронців не надавала судді права ігнорувати або не виконувати такі вимоги на власний розсуд, тим більше у ситуації, що безпосередньо стосувалася забезпечення публічної безпеки.

Єдиним належним і правомірним способом реагування на можливі порушення з боку працівників поліції було виконання їхніх вимог із подальшим використанням передбачених законом механізмів захисту своїх прав, зокрема, шляхом оскарження дій або рішень поліцейських у судовому чи адміністративному порядку. Саме такий алгоритм поведінки відповідає принципам верховенства права, правової визначеності та стандартам доброчесної поведінки, яких суспільство обґрунтовано очікує від судді.

Функціонування будь-якого суспільства об’єктивно пов’язане з управлінням, яке здійснюється через злагоджену діяльність органів державної влади та їх посадових осіб. Суспільне призначення державного управління полягає у забезпеченні публічних інтересів, запобіганні суспільно небезпечним явищам та підтриманні належного рівня правопорядку. Для досягнення цих цілей держава наділяє представників влади відповідними повноваженнями.

Оскільки представники влади діють від імені держави, у правовій системі існує презумпція законності їхніх рішень і вимог. Кожна особа, до якої звернені такі вимоги, зобов’язана їх виконати, а в разі незгоди з їх законністю – реалізувати право на оскарження у встановленому законом порядку після їх виконання. Порушення цього порядку, зокрема, шляхом відмови від виконання законних вимог представників влади, підриває авторитет відповідних органів державної влади, негативно впливає на ефективність державного управління та завдає шкоди публічним інтересам.

Стаття 68 Конституції України прямо передбачає, що кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, а незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Це загальний конституційний принцип, який застосовується до кожної особи, а тим більше до судді, який професійно застосовує закон і зобов’язаний демонструвати найвищий рівень правової культури.

Суддя повинен виконувати законні вимоги посадових осіб та демонструвати зразкову поведінку, яка утверджує авторитет правосуддя.

Натомість обраний суддею Драчем Ю.І. спосіб поведінки – відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння під приводом суб’єктивної оцінки дій працівників поліції – свідчить про свідоме нехтування визначених законом процедур та про підміну встановленого законом порядку захисту прав власним розсудом. Така поведінка є несумісною зі статусом судді, підриває авторитет правосуддя та додатково підтверджує наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, позиція судді Драча Ю.І. про нібито протиправні дії працівників поліції, яка, за його твердженням, підтверджена рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 30 квітня 2025 року та постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду у справі № 295/2933/25, не може розглядатися як така, що має преюдиційне значення в межах дисциплінарного провадження щодо судді.

Суди у зазначених справах здійснювали перевірку законності дій суб’єктів владних повноважень у публічно-правовому спорі та надавали оцінку виключно з точки зору відповідності дій працівників поліції вимогам адміністративного законодавства. Натомість предметом дисциплінарної справи є оцінка поведінки судді крізь призму стандартів суддівської етики, доброчесності та авторитету правосуддя, а також з’ясування того, чи відповідають його дії високим вимогам, які закон і суспільство ставлять до носія судової влади. Зазначені провадження мають різну правову природу, різний предмет доказування та різні цілі, у зв’язку з чим висновки судів не можуть автоматично переноситися у дисциплінарне провадження.

Більше того, сама по собі відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння є самостійною формою протиправної поведінки, прямо передбаченою законодавством, і не може бути виправдана або нівельована можливими процедурними порушеннями, допущеними працівниками поліції під час реалізації своїх повноважень. Навіть за наявності таких порушень суддя як особа з особливим публічним статусом і високим рівнем правової обізнаності був зобов’язаний діяти добросовісно та демонструвати повагу до закону і законних вимог правоохоронних органів.

Отже, посилання судді Драча Ю.І. на рішення судів як на підставу для виправдання власної поведінки не спростовують установлених у дисциплінарній справі обставин відмови від проходження огляду та подальшого ухилення від виконання вимог закону. У контексті дисциплінарної відповідальності такі дії підлягають самостійному оцінюванню та залишаються несумісними зі стандартами етичної поведінки судді, оскільки вони підривають довіру до судової влади та авторитет правосуддя незалежно від процесуальних недоліків у діях працівників поліції.

Важливо зауважити, що Правилами дорожнього руху прямо встановлено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебувати під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Водночас пунктом 2.5 Правил дорожнього руху визначено безумовний обов’язок водія на законну вимогу поліцейського пройти у встановленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом таких препаратів.

Отже, за наявності ознак перебування особи у стані алкогольного сп’яніння водій зобов’язаний пройти відповідний огляд, незалежно від власної суб’єктивної оцінки ситуації чи ставлення до дій працівників поліції. Обов’язковість виконання цього обов’язку підтверджується і положеннями статті 130 КУпАП, якою прямо передбачено юридичну відповідальність за відмову особи, що керує транспортним засобом, від проходження огляду у встановленому законом порядку.

У цьому контексті суддя як носій судової влади та особа, яка має посвідчення водія і для отримання такого посвідчення складала відповідні кваліфікаційні іспити, безумовно обізнаний із вимогами Правил дорожнього руху, у тому числі з обов’язком проходження огляду на стан сп’яніння на законну вимогу поліцейського та з наслідками відмови від виконання такого обов’язку.

Крім того, якщо суддя Драч Ю.І. не перебував у стані алкогольного сп’яніння, він не мав жодних об’єктивних перешкод для проходження огляду, який є стандартною та законною процедурою і слугує саме для спростування будь-яких підозр щодо такого стану. Відмова від проходження огляду за таких умов є нелогічною з точки зору добросовісної та законослухняної поведінки та не може бути виправдана посиланнями на суб’єктивне сприйняття дій працівників поліції або процедурні зауваження.

Схожі висновки зробила і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року де зазначила, що проходження суддею огляду на стан алкогольного сп’яніння за допомогою приладу «Драгер» безпосередньо після ДТП відкинуло б розумні сумніви щодо цього. Невчинення таких дій, ураховуючи пояснення судді, що він не перебував у стані алкогольного сп’яніння, ставить їх під сумнів та дає підстави вважати, що суддя не докладав зусиль для того, щоб на думку стороннього спостерігача його поведінка була бездоганною і такою, що відповідала стандартам поведінки, які суспільство очікує від судді (справа № 990SCGC/15/24 https://reyestr.court.gov.ua/Review/126259391).

Суддя за будь-яких обставин має діяти виключно в межах законодавчо визначеної процедури і в певних ситуаціях учиняти усі можливі дії для встановлення істини.

Більше того, суддя повинен брати активну участь у спростуванні сумніву в його доброчесності. Використовуючи чіткі та переконливі докази, суддя може розвіяти обґрунтований сумнів у наявності в його поведінці складу дисциплінарного проступку. Під стандартом доказування «чіткі та переконливі докази» розуміються докази, які залишають у обізнаного і розсудливого стороннього спостерігача тверду віру або переконання, що є висока ймовірність того, що фактичні твердження судді є правдою.

Суддя має особливий професійний статус, який накладає підвищені вимоги до його поведінки. Саме тому від судді очікується не просто формальне дотримання закону, а проактивна позиція, спрямована на забезпечення законності й справедливості. У ситуаціях, які можуть викликати сумніви або поставити під питання власну доброчесність, суддя повинен вчиняти усі можливі дії, щоб максимально сприяти встановленню істини, підтвердити свою правомірність та усунути будь-які підозри у недоброчесній поведінці.

Велика Палата Верховного Суду також акцентує, що особливий статус судді, який передбачає наявність високого рівня професійної свідомості та важливість виконуваної ним державної функції зобов’язує суддю не лише не заперечувати щодо здійснення працівниками патрульної поліції своїх функцій, а й сумлінно виконувати відповідні права та обов’язки, брати активну участь та сприяти у процедурі складання протоколу про адміністративне правопорушення з метою відновлення істини у справі (пункт 110 постанови від 27 листопада 2025 року у справі № 990SCGC/31/25 https://reyestr.court.gov.ua/Review/132197258).

Суддя за будь-яких умов повинен обирати такий варіант поведінки, який з точки зору звичайної розсудливої людини не викликатиме сумнівів у її етичності, а тим більше не допускатиме припущення щодо наявності обставин для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Відмова особи, що керує транспортним засобом, від проходження огляду на встановлення стану алкогольного чи наркотичного сп’яніння не є менш серйозним правопорушенням, ніж перебування особи в такому стані, і не може розцінюватись як така. Особа, яка відмовляється від правомірної вимоги пройти огляд на встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, несе юридичну відповідальність, зокрема і дисциплінарну, таку ж, як і особа, перебування якої у такому стані підтверджено.

Норми суддівської етики пред’являють до судді значно вищі вимоги, тому відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння свідчила про небажання судді Драча Ю.І. усунути відповідні сумніви, що є неналежною поведінкою, яка порочить звання судді та принижує авторитет судової влади, і є порушенням норм суддівської етики.

Нехтування суддею нормами чинного законодавства щодо виконання законних вимог працівників патрульної поліції та дотримання чітко визначеного законом способу дій, по-перше, нівелює роботу таких працівників щодо здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху, а по-друге, з огляду на особливий статус судді, який безумовно вимагає діяти виключно в межах закону, допущення протиправної поведінки та намагання виправдати її у зазначений вище спосіб може створити у стороннього спостерігача враження, що, ставлячи під сумнів будь-які дії працівників поліції, можна уникнути відповідальності.

Постійна увага з боку суспільства до дій представників судової гілки влади, прагнення громадян мати в державі справедливе правосуддя для забезпечення належного захисту своїх прав покладають на суддю обов’язок бути не лише представником влади, який неухильно дотримується Конституції України, законів України та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а й обов’язок бути людиною з високими стандартами поведінки.

Високі стандарти поведінки полягають у тому, що суддя як на роботі, так і поза її межами, у повсякденному житті, має демонструвати таку поведінку, щоб оточуючі люди бачили в ньому еталон порядності і справедливості – високоморальну, чесну, стриману, врівноважену людину. Водночас суддя має не лише подавати особистий приклад, а й пропагувати етичну поведінку серед оточуючих, вимагати етичної поведінки від інших.

Суддя повинен поважати закон, дотримуватися його та за будь-яких обставин дбати про те, щоб його дії сприяли зміцненню суспільної довіри до судових органів.

Недотримання суддею моральних засад суспільства призводить до зниження його авторитету, робить таку поведінку незрозумілою для суспільства, внаслідок чого можуть виникати сумніви щодо відповідності судді високим етичним стандартам, яким він має відповідати.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує, що суддя, маючи стаж керування транспортними засобами, будучи безумовно обізнаним із вимогами Правил дорожнього руху, положеннями законодавства про адміністративну відповідальність, а також зі стандартами етичної поведінки, покладеними на нього як на суддю, не міг не усвідомлювати, що така відмова неминуче матиме наслідком складення протоколу за частиною першою статті 130 КУпАП і, відповідно, спричинить негативний суспільний резонанс та зниження рівня довіри до суду.

Ураховуючи наведене, встановлено, що суддя Драч Ю.І. умисно допустив поведінку, яка порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, зокрема в частині дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, що забезпечують суспільну довіру до судової влади.

З огляду на викладене, дії судді Драча Ю.І. не відповідають етичним стандартам судді, зокрема щодо доброчесності, чесності та законослухняності, яких суспільство обґрунтовано очікує від судді, порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя, оскільки створюють у пересічного розсудливого спостерігача уявлення про вибіркове ставлення судді до вимог закону. Такі обставини у своїй сукупності є достатніми та переконливими для висновку про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Додатково слід наголосити, що суддя з огляду на свій публічний статус є особою підвищеної суспільної уваги, а будь-які його дії, особливо поза здійсненням правосуддя, неминуче оцінюються суспільством у зв’язку зі стандартами доброчесності, законності та особистої відповідальності. Вимоги до поведінки судді не обмежуються межами судового засідання, а поширюються на всі сфери його публічної та приватної поведінки, у тій частині, в якій вона може впливати на рівень довіри до судової влади.

Згідно з трьома дисциплінарними скаргами, поданими щодо судді Драча Ю.І., а також із відкритими джерелами мережі Інтернет інформація про ймовірне керування ним транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння та подальший розвиток подій, зокрема, у межах розгляду судових справ № 278/841/25 та № 295/2933/25, набули помітного суспільного резонансу.

Про що свідчать публікації за посиланнями:

-https://www.instagram.com/reel/DNSK8XSsf1M/ (відеозапис судового засідання у справі № 278/841/25)

-https://daily.zt.ua/2025/02/14/p-ianoho-holovu-korolovskoho-raysudu-yuri... (інтернет-видання «Житомир щодня»; публікація «П’яного голову Корольовського райсуду Юрія Драча затримали п’яним на «Теслі»;

-https://daily.zt.ua/2025/08/13/zhyvotvoriashcha-femida-iak-p-ianyy-zhyto... інтернет-видання «Житомирщодня»; публікація ««Животворяща» феміда: як п’яний житомирський суддя Драч став “тверезим” завдяки колегам».

За таких обставин поведінка судді об’єктивно виходить за межі приватного інциденту та набуває публічного значення.

Демонстративне ухилення судді від виконання законних вимог працівників правоохоронних органів та фактичне уникнення відповідальності за непроходження огляду на стан алкогольного спяніння, що безпосередньо пов’язане із загрозою публічній безпеці, формує негативний суспільний прецедент. Така поведінка не лише підриває авторитет судової влади, а й створює уявлення про допустимість вибіркового дотримання закону та можливість уникнення відповідальності шляхом зловживання процесуальними механізмами.

У сприйнятті розсудливої та поінформованої особи зазначені дії судді Драча Ю.І. фактично транслюють суспільству деструктивний сигнал про те, як уникати відповідальності, що є несумісним із місією судової влади, принципами верховенства права та обов’язком судді бути моральним і правовим орієнтиром для громадян. Сукупність наведених обставин додатково підтверджує наявність підстав для висновку про порушення суддею стандартів етичної поведінки та необхідність його притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Поведінка судді Драча Ю.І. не відповідає стандартам поведінки законослухняної людини. Її небезпека полягає в тому, що, якщо вимоги і рішення працівників правоохоронного органу можуть бути поставлені під сумнів і проігноровані без дотримання визначеної законом процедури оскарження, то й судові рішення, зокрема, можна не виконувати виключно в силу власного переконання щодо їх неправосудності. Тим самим підривається як авторитет правоохоронного органу, законні вимоги працівників якого ігноруються, так і авторитет правосуддя. Отже, наслідком дисциплінарного проступку Драча Ю.І. є також підрив авторитету правоохоронного органу і службового авторитету його працівників.

Щодо складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»

Предметом дисциплінарної оцінки є поведінка судді як носія публічної влади, який, усвідомлюючи зміст і значення правових приписів, обрав модель поведінки, несумісну з обов’язком демонструвати законослухняність, повагу до закону та високі стандарти етичної поведінки.

Під час розгляду дисциплінарної справи встановлено, що протокол про адміністративне правопорушення стосовно судді ОСОБА1 був складений не за фактом керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, а саме за відмову водія від проходження відповідно до встановленого законом порядку огляду на стан алкогольного сп’яніння. Таким чином, предметом оцінки в дисциплінарному провадженні є не доведення факту перебування судді у стані сп’яніння, а його свідоме небажання виконати передбачений законом обов’язок пройти такий огляд.

Правовий статус судді передбачає як конституційно визначені гарантії незалежності та недоторканності суддів під час здійснення правосуддя, так і правову відповідальність за невиконання своїх обов’язків.

Наведені положення однозначно вимагають, що посада судді покладає на нього додаткові обмеження та обов’язки, які водночас є етичними стандартами, що формують модель поведінки, яку суддя повинен ставити за мету і якої повинен дотримуватися. Не є винятком поведінка судді у повсякденному (приватному) житті, який повинен бути законослухняним і добропорядним, оскільки тільки така поведінка може бути запорукою утвердження довіри до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2024 року у справі № 990SCGC/18/24 https://reyestr.court.gov.ua/Review/123992366).

Бездоганна поведінка суддів означає уникнення порушень норм етики та недопущення створення враження їх порушення не лише під час виконання професійних обов’язків, а й в особистому житті.

Позасудова поведінка судді, яка може містити ознаки дисциплінарного проступку за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пов’язана із вчиненням діянь, які мають ознаки інших правопорушень та/або демонстративного порушення норм суспільного співжиття чи загальноприйнятих правил поведінки.

Зазначена норма не вимагає встановлення виключно екстраординарних або суспільно катастрофічних наслідків. Достатнім є встановлення того, що поведінка судді об’єктивно порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема з погляду моральних критеріїв та стандартів поведінки, які забезпечують довіру суспільства до суду.

Пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з таких підстав, як, зокрема, допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

Підставою дисциплінарної відповідальності судді може бути не будь-яка поведінка, яка свідчить про недотримання суддею норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, а лише та, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя. Саме така поведінка становить об’єктивну сторону зазначеного дисциплінарного проступку.

У пункті 55 рішення Європейського суду з прав людини від 26 квітня 1979 року у справі “Санді Таймс” проти Сполученого Королівства» (заява № 6538/74) значення, закладене в поняття «авторитет судової влади» («authority of the judiciary») містить ідею стосовно того, що суди – це органи, покликані підтверджувати юридичні права та обов’язки й вирішувати спори; широка публіка повинна сприймати в такій якості і з повагою та довірою ставитися до спроможності судів виконувати ці функції.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що позасудова поведінка судді може бути підставою дисциплінарної відповідальності згідно з пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якщо вона пов’язана з діяннями, які мають ознаки правопорушень або демонстративно порушують загальноприйняті правила суспільного співжиття, зокрема керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння або ухилення від проходження відповідного огляду.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема, але не виключно, у пункті 214 постанови від 11 вересня 2025 року № 990SCGC/22/24 (провадження № 11-264сап24) вказала, що пункт 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» стосується поведінки судді, яка порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя і складається з таких аспектів:

- питання моралі, чесності, непідкупності;

- відповідність способу життя судді його статусу;

- дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду;

- прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

Аналогічні вимоги до поведінки судді як такої, що має відповідати високому статусу його посади, встановлюють і Бангалорські принципи поведінки судді від 19.05.2006, схвалені Резолюцією Економічної та соціальної ради ООН 27.07.2006 за № 2006/23 (пункт 4.2).

Керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння або ухилення від проходження огляду на стан сп’яніння законодавець обґрунтовано відносить до правопорушень із підвищеним рівнем суспільної небезпечності, оскільки така поведінка створює реальну загрозу безпеці дорожнього руху, життю та здоров’ю людей. Саме з огляду на ці ризики закон передбачає суворі правила поведінки водіїв та підвищену відповідальність за їх порушення.

У цьому контексті відмова судді від виконання законних вимог працівників поліції та від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп’яніння об’єктивно сприймається як ігнорування суспільної небезпечності такої поведінки та зневажання превентивною функцією правових норм. Така поведінка є несумісною зі статусом судді та підриває довіру до судової влади, оскільки створює уявлення про вибіркове ставлення судді до обов’язку дотримуватися закону.

Таким чином, встановлені під час розгляду дисциплінарної справи обставини поведінки судді Драча Ю.І. під час зупинення ОСОБА1 працівниками патрульної поліції 13 лютого 2025 року та його подальші дії однозначно свідчать про недотримання ним вимог суддівської етики та стандартів поведінки. Зібрані докази є чіткими, переконливими та в сукупності з точки зору звичайної розсудливої людини дають підстави для висновку про наявність обставин, що порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя.

Отже, підставою для дисциплінарної відповідальності за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема у питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

З об’єктивної сторони, такий дисциплінарний проступок полягає у вчиненні дій або бездіяльності, що порушують правила суддівської етики та стандарти поведінки, які забезпечують суспільну довіру до судової влади, і негативно впливають на авторитет правосуддя.

У цьому випадку об’єктивна сторона дисциплінарного проступку полягає у відмові судді від проходження встановленої законом процедури – огляду на стан алкогольного сп’яніння на вимогу працівників поліції, що є порушенням стандартів суддівської етики та поведінки і об’єктивно підриває авторитет судової влади в очах суспільства.

Суб’єктивна сторона дисциплінарного проступку, пов’язаного з порушенням суддею правил суддівської етики, характеризується умисною формою вини та передбачає свідоме порушення встановлених законом і етично-моральними нормами вимог, а також усвідомлення можливості настання негативних наслідків такої поведінки для авторитету правосуддя.

Драч Ю.І., будучи професійним суддею, фахівцем у галузі права та особою, яка має посвідчення водія, беззаперечно обізнаний із вимогами Правил дорожнього руху, нормативними актами, що регулюють порядок проведення огляду водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, а також зі своїми етичними обов’язками як судді, зокрема обов’язком дотримуватися високих стандартів поведінки у будь-якій діяльності з метою зміцнення суспільної довіри до суду.

Отже, під час вчинення описаних дій суддя Драч Ю.І. усвідомлював неправомірність і неетичність своєї поведінки, передбачав її негативний вплив на авторитет судової влади та свідомо допускав таку поведінку, що свідчить про наявність умислу у вчиненні дисциплінарного проступку.

Обґрунтування застосування дисциплінарного стягнення

Відповідно до частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини п’ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Необхідність урахування принципу пропорційності при обранні виду дисциплінарного стягнення відповідає принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України).

Принцип пропорційності є одним із елементів верховенства права, який означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини для того, щоб втручання було виправданим, воно має бути «встановленим законом», переслідувати одну або більше легітимних цілей та бути «необхідним в демократичному суспільстві», тобто пропорційним переслідуваній меті.

Відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку необхідно вирішувати питання пропорційності з урахуванням обставин справи, оскільки в одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Маноле проти Республіки Молдова» від 18 липня 2023 року суд зазначив, що звільнення заявниці було єдиним покаранням, яке могло бути застосоване на той час. Це була дуже жорстка міра покарання. Крім того, санкція не послідувала за іншими заходами, вжитими щодо заявниці раніше. Відповідні міжнародні документи та висновки, а також законодавство та практика держав-членів Ради Європи передбачають, що тест на пропорційність також повинен оцінювати суворість санкції, обраної з ряду доступних санкцій, щодо змісту та контексту оскаржуваних зауважень.

Як зазначено у Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи про принципи й правила, що регулюють професійну поведінку суддів, зокрема етичні норми, несумісну з посадою поведінку та неупередженість (пункт 74), шкала дисциплінарних санкцій стосовно судді має відповідати принципу пропорційності.

Будь-яке дисциплінарне стягнення, що накладається на суддю, має бути пропорційним. Звільнення судді має відбуватися лише як крайній захід у винятково серйозних випадках (Висновок № 27 (2024) про дисциплінарну відповідальність суддів Консультативної ради європейських суддів).

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено шість видів дисциплінарних стягнень, які дають змогу застосовувати до суддів дисциплінарні санкції з урахуванням принципу пропорційності. Застосування цього принципу передбачає також урахування обставин, що пом’якшують або обтяжують відповідальність, перелік яких не є вичерпним.

За підписом заступника Голови Корольовського районного суду міста Житомира 19 грудня 2025 року судді Драчу Ю.І. була надана характеристика такого змісту:

«Драч Юрій Іванович з січня 1989 року по липень 1989 року працював лаборантом в Новоград-Волинському машинобудівному технікумі.

З серпня 1989 року по червень 1994 рік курсант юридичного факультету Військового Червонопрапорного інституту Міністерства оборони СРСР, отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юрист.

З червня 1998 року по серпень 1998 року проходив військову службу в Збройних Силах України

З червня 1994 року по червень 1999 року студент заочної форми здобуття освіти Львівської комерційної академії, отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Економіка підприємства» та здобув кваліфікацію економіста.

В серпні 1998 року Указом Президента України призначений суддею Корольовського районного суду міста Житомира строком на п’ять років.

У вересні 2003 року постановою Верховної Ради України обраний на посаду судді Корольовського районного суду міста Житомира безстроково.

Рішенням Вищої ради юстиції, з 24 березня 2011 року по 23 березня 2016 року включно, призначено на посади голови Корольовського районного суду міста Житомира строком на п’ять років. В квітні 2014 року звільнений з адміністративної посади голови суду Корольовського районного суду міста Житомира.

З 08 травня 2014 року призначений на посаду голови суду Корольовського районного суду міста Житомира строком на два роки. 14 травня 2017 року припинено обов’язки голови суду Корольовського районного суду міста Житомира.

З 8 травня 2014 року призначений на посаду голови суду Корольовського районного суду міста Житомира строком на один рік. 07 травня 2015 року звільнений з адміністративної посади голови суду у зв’язку з закінченням строку на який його було обрано.

14 травня 2015 року призначений на адміністративну посаду голови Корольовського районного суду міста Житомира строком на два роки. 14 травня 2017 року припинено обов’язки голови суду Корольовського районного суду міста Житомира у зв’язку з закінченням строку на який його було обрано.

15 травня 2017 року призначений на адміністративну посаду голови суду Корольовського районного суду міста Житомира строком на три роки. 14 травня 2020 року припинено обов’язки голови суду Корольовського районного суду міста Житомира у зв’язку з закінченням строку на який його було обрано.

19 травня 2020 року призначений на адміністративну посаду голови суду Корольовського районного суду міста Житомира строком на три роки. 19 травня 2023 року припинено обов’язки голови суду Корольовського районного суду міста Житомира у зв’язку з закінченням строку на який його було обрано.

04 вересня 2023 року призначений на адміністративну посаду голови суду Корольовського районного суду міста Житомира строком на три роки.

Юрій Драч за час роботи зарекомендував себе як професійно підготовлений, висококваліфікований фахівець із високим рівнем правової культури та розвиненим аналітичним мисленням. Здатний швидко приймати виважені рішення, що ґрунтуються на принципах законності, справедливості та верховенства права.

Відзначається неупередженістю, об’єктивністю та незалежністю під час ухвалення судових рішень. Сумлінно ставиться до виконання службових обов’язків, у своїй діяльності неухильно дотримується норм суддівської етики.

Усвідомлює покладені на нього обов’язки та відповідальність за дотримання законності при здійсненні правосуддя. Є самоорганізованим, здатним до ґрунтовних висновків, конструктивно сприймає зауваження та належним чином на них реагує.

У колективі користується заслуженим авторитетом і повагою, у взаєминах з колегами – коректний, щирий і ввічливий.

Державних нагород та почесних звань не отримував».

Згідно з частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Події, щодо яких було подано дисциплінарні скарги стосовно судді Корольовського районного суду міста Житомира мали місце 13 лютого 2025 року, відтак визначений законодавством строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не сплив.

За інформацією з офіційного вебсайту Вищої ради правосуддя, непогашених дисциплінарних стягнень немає.

Відповідно до частини четвертої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарні стягнення, визначені пунктами 1 – 3 частини першої цієї статті, не застосовуються у разі вчинення суддею проступків, визначених пунктами 3, 10 – 12, 14, 15 частини першої статті 106 цього Закону.

Дисциплінарне стягнення, визначене пунктом 4 частини першої цієї статті, може застосовуватися до судді виключно у разі вчинення проступків, визначених пунктами 1, 2, 4 та 5 частини першої статті 106 цього Закону.

Зважаючи на викладене, до судді Драча Ю.І. можливо застосувати лише два види стягнення, визначені пунктами 5 та 6 частини першої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме подання про переведення судді до суду нижчого рівня або подання про звільнення судді з посади.

Оскільки суддя Драч Ю.І. є суддею місцевого загального суду, то до нього неможливо застосувати дисциплінарне стягнення у виді подання про переведення до суду нижчого рівня. Отже, єдиним видом дисциплінарного стягнення, яке за законодавством можливо застосувати до зазначеного судді, є подання про звільнення з посади.

Згідно з частиною восьмою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується, зокрема, у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Відповідно до пункту 1 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, факт допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Таким чином, під час обрання запропонованого дисциплінарного стягнення враховуються встановлені під час розгляду дисциплінарної справи обставини вчинення дисциплінарного проступку, що свідчать про умисний характер грубих кричущих порушень, які були спрямовані на уникнення відповідальності за суспільно шкідливі правопорушення з використанням професійних знань, що в кінцевому результаті призвело до опорочення звання судді та авторитету правосуддя, у зв’язку з цим існують обґрунтовані сумніви у звичайної розсудливої людини щодо можливості подальшого здійснення правосуддя суддею Драчем Ю.І., відсутність усвідомлення допущеного порушення, значний стаж роботи на посаді судді (на день розгляду цієї справи − понад 27 років), а також характеристика за місцем його праці.

Згідно із наведеним вище дії судді відповідають поняттю істотного дисциплінарного проступку.

Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Отже, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади є пропорційним учиненому дисциплінарному проступку та відповідає вимогам статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

На підставі викладеного, керуючись статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктами 13.40–13.44 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

 

вирішила:

притягнути суддю Корольовського районного суду міста Житомира Драча Юрія Івановича до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

Рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

 

Головуючий на засіданні

Другої Дисциплінарної палати Вищої

ради правосуддя

 

Члени Другої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя