Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу представника судді Рівненського міського суду Рівненської області Галінської Вікторії Валеріївни – адвоката Кравця Ростислава Юрійовича, на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 10 вересня 2025 року № 1869/3дп/15-25 про притягнення судді Рівненського міського суду Рівненської області Галінської Вікторії Валеріївни до дисциплінарної відповідальності,

встановила:

І. ПРОЦЕДУРНІ ПИТАННЯ

1. 17 жовтня 2024 року до Вищої ради правосуддя надійшла дисциплінарна скарга Франюка Р.М. (вх. № Ф-4915/0/7-24) на дії судді Рівненського міського суду Рівненської області Галінської В.В.
2. 13 січня 2025 року зазначену дисциплінарну скаргу розподілено до провадження дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя (далі – дисциплінарний інспектор) Плескача В.Ю.
3. 14 січня 2025 року дисциплінарний інспектор Плескач В.Ю. надіслав судді Галінській В.В. запит із пропозицією надати пояснення щодо дисциплінарної скарги. Пояснення судді надійшли 23 січня 2025 року.
4. 14 січня 2025 року і 3 лютого 2025 року дисциплінарний інспектор Плескач В.Ю. запитами витребував копії матеріалів справи № 569/13591/24. Зазначені матеріали надійшли на адресу Вищої ради правосуддя 4 лютого 2025 року.
5. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 5 березня 2025 року відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Рівненського міського суду Рівненської області Галінської В.В. у зв’язку з наявністю в її діях ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VIII), а саме порушення правил щодо самовідводу.
6. 5 березня 2025 року дисциплінарний інспектор Плескач В.Ю. надіслав запит до Рівненського міського суду Рівненської області для отримання характеристики судді Галінської В.В. Відповідь на цей запит надійшла 13 березня 2025 року.
7. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя рішенням від 10 вересня 2025 року № 1869/3дп/15-25 притягнула суддю Рівненського міського суду Рівненської області Галінську В.В. до дисциплінарної відповідальності та застосувала до неї дисциплінарне стягнення у виді попередження.
8. 29 вересня 2025 року до Вищої ради правосуддя надійшла скарга представника судді Рівненського міського суду Рівненської області Галінської В.В. – адвоката Кравця Р.Ю., на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 10 вересня 2025 року № 1869/3дп/15-25 із клопотанням про поновлення строку на оскарження зазначеного рішення.
9. Вища рада правосуддя ухвалою від 4 листопада 2025 року № 2318/0/15-25 задовольнила клопотання представника судді Рівненського міського суду Рівненської області Галінської В.В. – адвоката Кравця Р.Ю., про поновлення строку на оскарження рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 10 вересня 2025 року № 1869/3дп/15-25 про притягнення судді Рівненського міського суду Рівненської області Галінської В.В. до дисциплінарної відповідальності; поновила строк на оскарження рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 10 вересня 2025 року № 1869/3дп/15-25 про притягнення судді Рівненського міського суду Рівненської області Галінської В.В. до дисциплінарної відповідальності.

ІІ. СТИСЛИЙ ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ СКАРГИ І ВСТАНОВЛЕНІ ПІД ЧАС РОЗГЛЯДУ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ СПРАВИ ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ

10. Скаржник Франюк Р.М. у дисциплінарній скарзі повідомляє про дві судові справи і скаржиться щодо незаявлення суддею Галінською В.В. самовідводу. Перебіг цих справ був таким:

1. Рівненський міський суд Рівненської області (суддя Галінська В.В.) ухвалою від 12 червня 2024 року у справі № 569/9978/24 відкрив провадження за позовом ОСОБА1 до ОСОБА2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення до житлового приміщення;
2. Рівненський міський суд Рівненської області (суддя Галінська В.В.) ухвалою від 29 липня 2024 року у справі № 569/13591/24 відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову ОСОБА1 про накладення арешту на майно ОСОБА2;
3. Рівненський міський суд Рівненської області (суддя Галінська В.В.) ухвалою від 6 вересня 2024 року у справі № 569/9978/24 задовольнив заяву ОСОБА1 про відвід судді Галінської В.В., у якій, зокрема, зазначено:

«29 серпня 2024 року, 03 вересня 2024 року позивачем ОСОБА1 подано заяви про відвід судді, які він обґрунтовує перебуванням судді у дружніх стосунках з його зведеним братом ОСОБА3, співмешканкою ОСОБА3, ОСОБА4 та відповідачем ОСОБА2.

<…>

Отже, маючи на меті безумовне забезпечення гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод розгляду справи незалежним та безстороннім судом, з метою уникнення будь-яких сумнівів сторін в обʼєктивності та неупередженості судді Галінської В.В. під час розгляду даної цивільної справи, доцільно задовольнити заяви ОСОБА1 про відвід судді»;

4. Рівненський міський суд Рівненської області (суддя Галінська В.В.) ухвалою від 9 жовтня 2024 року у справі № 569/13591/24 відмовив у задоволенні заяви ОСОБА1 про роз’яснення ухвали від 29 липня 2024 року про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

11. У матеріалах справи № 569/13591/24 міститься заява ОСОБА1 від 23 вересня 2024 року про роз’яснення ухвали суду від 29 липня 2024 року, у якій, зокрема, зазначено таке:

«Існують підстави, для роз’яснення судового рішення, а саме фактори які вказують на неясності та суперечності.

Положеннями які суперечать один одному є Справа №: 569/9978/24 від 28.05.2024 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, та вселення до житлового приміщення ОСОБА1 до ОСОБА2, де автоматизованим розподілом суду було вибрано суддю-доповідача Галінську В.В.

У зв’язку з відводом судді Галінської В.В. 06.09.2024 року по Справі №: 569/9978/24, через перебування судді у дружніх стосунках з ОСОБА3, ОСОБА4, та Відповідачем ОСОБА2, я вважаю, що при розгляді заяви про забезпечення позову, до його подання, Справа №: 569/13591/24 від 23.07.2024 року була розглянута з суперечностями. Адже існують положення, що суперечать один одному, а саме розгляд та винесення рішення, яке підлягало відводу (самовідводу), якщо він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи.

<…>

Роз’яснити рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29.07.2024 року видане наручно 19.09.2024 року по справі № 569/13591/24 від 23.07.2024 року провадження 2-3/569/107/24 про забезпечення позову, до його подання – ОСОБА1 до ОСОБА2 – на об’єкт чесності та неупередженості судді Галінської В.В., з метою уникнення сумнівів про розгляд справи незалежним та безстороннім судом, який перебуває у дружніх стосунках з відповідачем, та чому суддею не був заявлений самовідвід, враховуючи обґрунтованість про відвід 06.09.2024 року з тими самими учасниками справи».

Зміст дисциплінарної скарги

12. Скаржник Франюк Р.М. зазначав, що давно знайомий із суддею Галінською В.В., познайомилися на родинних святах брата – ОСОБА3, який нині перебуває в розшуку Міністерства внутрішніх справ України. На цих святах завжди була присутня його співмешканка ОСОБА4 та відповідач у вище вказаних судових справах – ОСОБА2.
13. Скаржник також стверджував, що справу № 569/13591/24 розглянуто із суперечностями, а саме ухвалено судове рішення, попри те, що суддя має заявляти відвід (самовідвід), якщо він прямо чи побічно заінтересований у розгляді справи та перебуває з відповідачами у дружніх стосунках. Зокрема, суддя Галінська В.В. не заявила самовідвід у справі № 569/9978/24 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням за позовом ОСОБА1 до відповідача ОСОБА2.

Позиція судді Галінської В.В.

14. Суддя пояснила, що самовідвід не заявляла, адже коли отримала позовну заяву, їй не було відомо, що ОСОБА1 та ОСОБА2 є родичами ОСОБА3. Зі сторонами у справі № 569/9978/24 не перебувала і не перебуває в жодних відносинах. Однак, щоб уникнути будь-яких сумнівів в об’єктивності та неупередженості суду, вона задовольнила заяву про відвід.
15. Суддя зазначила, що заявник ОСОБА1, знаючи, що справи слухалися під її головуванням і були наявні обставини, зокрема ті, на які він посилається у своїх заявах про відвід та поданій дисциплінарній скарзі, не повідомив їх суду та не заперечував проти розгляду справи саме таким складом суду.

ІІІ. СТИСЛИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ ТРЕТЬОЇ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ ПАЛАТИ ВИЩОЇ РАДИ ПРАВОСУДДЯ І СКАРГИ СУДДІ НА НЬОГО

Стислий зміст рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 10 вересня 2025 року № 1869/3дп/15-25

16. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в оскаржуваному рішенні зазначила, що суддя має приймати рішення щодо відводу (самовідводу) від розгляду справ послідовно, щоб не підривати сприйняття судді як неупередженого і безстороннього. Зокрема, дисциплінарний орган послався на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 10 березня 2021 року № 585/3дп/15-21, у якому констатовано порушення суддею правил відводу (самовідводу) у ситуації, коли суддя заявляв самовідвід від розгляду однієї справи з огляду на певні зв’язки зі стороною у справі, але відмовив у задоволенні відводу від розгляду іншої справи за участю тієї ж сторони.
17. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначила, що подібного підходу у своїй практиці дотримується Верховний Суд, який уже вказував, що визнання певних обставин підставою для самовідводу судді в одній справі і зазначення про те, що такі самі обставини не є підставою для відводу цього ж судді в іншій справі (у якій беруть участь ті самі сторони, що і в першій справі) свідчить про те, що такий суддя не забезпечив достатніх гарантій для виключення будь-якого законного сумніву щодо його особистої безсторонності, неупередженості. Як свідчить практика Верховного Суду, таке порушення компрометує законність судового рішення такою мірою, що це може бути достатньою підставою для його скасування (серед низки інших – постанова Верховного Суду від 13 травня 2019 року у справі № 916/3479/16).
18. У рішенні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя зазначено, що Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) визнав порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) у рішенні від 20 листопада 2012 року у справі «Harabin v. Slovakia» (№ 58688/11, §137) з огляду на те, що мала місце відмова в задоволенні відводу двох суддів від розгляду справи заявника, попри те, що раніше вони були відведені від розгляду іншої справи за його участю. ЄСПЛ визнав таку непослідовність у вирішенні питання про відвід цих суддів обставиною, що може викликати сумніви в їх неупередженості.
19. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважала, що навіть якщо повідомлені скаржником Франюком Р.М. відомості щодо особистого знайомства із суддею Галінською В.В. не відповідають дійсності або якщо суддя на момент прийняття справи № 569/9978/24 до свого провадження не вважала це знайомство таким, що підривало сприйняття її як неупередженої такою мірою, щоб у неї виникав обов’язок із власної ініціативи заявити про самовідвід від розгляду цієї справи, надалі під час розгляду іншої судової справи – № 569/13591/24 – суддя не могла не розуміти, що сприйняття її як неупередженої і безсторонньої під час розгляду справи за участю тих самих сторін вже було поставлено під сумнів її попередньою ухвалою від 6 вересня 2024 року у справі № 569/9978/24 про задоволення заявленого їй відводу.
20. Тому, за висновком Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, після задоволення заяви про відвід у справі № 569/9978/24 суддя Галінська В.В. вже не могла брати участь у розгляді інших справ за участю тих самих сторін та повинна була заявити самовідвід від розгляду процесуального питання у справі № 569/13591/24.
21. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголосила, що скаржник у заяві про роз’яснення ухвали суду у справі № 569/13591/24 експліцитно зауважив та нагадав судді Галінській В.В. про факт її попереднього відводу від розгляду справи № 569/9978/24 (пункт 13 цього рішення). Попри це, суддя Галінська В.В. продовжила розгляд цієї заяви та постановила ухвалу від 9 жовтня 2024 року без заявлення самовідводу від подальшого розгляду справи № 569/13591/24.
22. Таким чином, на думку дисциплінарного органу, суддя Галінська В.В., задовольнивши заяву про її відвід від розгляду справи № 569/9978/24, але продовжила розглядати справу № 569/13591/24 за участю тих самих сторін без вирішення питання про її самовідвід, а отже діяла непослідовно такою мірою, щоб це підривало, з точки зору звичайної розсудливої людини, сприйняття суду як неупередженого і безстороннього, що відчить про наявність її діях складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (порушення правил щодо самовідводу).

Узагальнені доводи представника судді Рівненського міського суду Рівненської області Галінської В.В. – адвоката Кравця Р.Ю., у скарзі на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

23. У скарзі на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя представник судді Галінської В.В. – адвокат Кравець Р.Ю., указує на процедурні порушення, допущені дисциплінарним інспектором Плескачем В.Ю. під час здійснення попередньої перевірки дисциплінарної скарги Франюка Р.М.
24. Зокрема, адвокат Кравець Р.Ю. посилається на те, що за правилами, встановленими частиною другою статті 107 Закону № 1402-VIII, дисциплінарна скарга подається у письмовій формі та повинна містити, з-поміж іншого, посилання на фактичні дані (свідчення, докази), що підтверджують зазначені скаржником відомості. Водночас зі змісту дисциплінарної скарги Франюка Р.М. убачається, що вона є такою, що не відповідає вказаним вище вимогам у частині відсутності посилання на фактичні дані, які підтверджують відомості, викладені в дисциплінарній скарзі.
25. Франюк Р.М. не додав до дисциплінарної скарги жодного доказу, який би підтверджував існування обставин, викладених у дисциплінарній скарзі, а сформульований у скарзі висновок ґрунтується виключно на його власних твердженнях, що він «давно знайомий з суддею Галінською В.В.», «суддя Галінська В.В. перебуває у дружніх стосунках з його братом – ОСОБА3, його співмешканкою ОСОБА4 та відповідачем ОСОБА2».
26. На переконання представника судді Галінської В.В. – адвоката Кравця Р.Ю., наведене дає підстави для висновку, що скаржник не дотримав вимог частини другої статті 107 Закону № 1402-VIII як у частині необхідності посилання скаржника на фактичні дані, якими підтверджуються обставини нібито вчинення суддею Галінською В.В. дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, так і в частині долучення будь-яких доказів чи свідчень, якими підтверджуються обставини, викладені у дисциплінарній скарзі, що своєю чергою, свідчить про невиконання скаржником тягаря доказування наявності в діях судді ознак дисциплінарного проступку.
27. Крім зазначеного, представник судді Галінської В.В. наголосив, що із аналізу частини третьої статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» вбачається, що на етапі попередньої перевірки дисциплінарної скарги лише вивчаються, а не збираються матеріали для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку. Зважаючи на те, що до самої дисциплінарної скарги не долучено жодних доказів, які свідчили б про існування обставин, за яких суддя Галінська В.В. не могла розглядати заяву ОСОБА1 про забезпечення позову до подання позовної заяви та підлягала відводу (самовідводу), скаржник не дотримав вимог частини другої статті 107 Закону № 1402-VIII щодо долучення будь-яких доказів чи свідчень, якими підтверджуються обставини, викладені у дисциплінарній скарзі, що своєю чергою свідчить про невиконання скаржником тягаря доказування наявності в діях судді ознак дисциплінарного проступку.
28. Водночас, замість того щоб підготувати висновок із пропозицією про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги скаржнику або про відмову у відкритті дисциплінарної справи, дисциплінарний інспектор Плескач В.Ю. за результатами попередньої перевірки підготував висновок із пропозицією про відкриття дисциплінарного провадження за дисциплінарною скаргою Франюка Р.М., використавши при цьому матеріали, які не було долучено до дисциплінарної скарги, – матеріали цивільної справи № 569/13591/24, зокрема на підставі якого Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя постановила ухвалу про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Галінської В.В.
29. Наведене, на переконання представника судді Галінської В.В., свідчить, що на етапі попередньої перевірки дисциплінарної скарги Франюка Р.М. мав місце факт самовільного збору дисциплінарним інспектором Вищої ради правосуддя – доповідачем матеріалів, про які не було зазначено в дисциплінарній скарзі і яких не існувало на момент її подання. Водночас положення статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» не наділяють дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача повноваженнями здійснювати самостійний збір матеріалів на етапі попередньої перевірки дисциплінарної скарги.
30. Щодо незгоди з висновками Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про наявність у діях судді Галінської В.В. складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, адвокат Кравець Р.Ю. зауважив, що перелік підстав, за яких суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), чітко викладено в частині першій статті 36 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).
31. Використання суддею самовідводу за відсутності на те як фактичних, так і правових підстав зумовлює не тільки загрозу порушення права на справедливий суд, але є і підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності судді.
32. Факт того, що в іншій справі з тими самими сторонами (№ 569/9978/24) було задоволено заяву про відвід судді Галінської В.В., не створював автоматично обовʼязку судді Галінської В.В. заявляти самовідвід під час вирішення питання про розʼяснення постановленої нею ухвали про відмову в забезпеченні позову до подання позовної заяви (справа № 569/13591/24). Процесуальний закон не містить положень, які передбачали б «поширення» відводу на інші справи або на окремі процесуальні питання.
33. Суддя Галінська В.В. в поясненнях, наданих Третій Дисциплінарній палаті Вищої ради правосуддя, акцентувала увагу на тому, що підставою для задоволення нею відводу було забезпечення ОСОБА1 права, гарантованого статтею 6 Конвенції, на розгляд справи незалежним та безстороннім судом, тобто насамперед уникнення будь-кого сумніву в обʼєктивності та неупередженості судді, а не саме існування обставин, які перешкоджають її участі в розгляді справи, зважаючи на те, що зі сторонами у справі № 569/9978/24 суддя не перебувала в жодних стосунках.
34. В оскаржуваному рішенні Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя підтвердила відсутність чітких і переконливих доказів щодо знайомства судді зі сторонами. Проте дійшла помилкового висновку, що суддя Галінська В.В. повинна була заявити самовідвід від розгляду процесуального питання у справі № 569/13591/24.
35. Натомість аналіз статті 271 ЦПК України свідчить про те, що роз’яснення судового рішення належить до компетенції того суду, який ухвалив відповідне рішення, і лише в тому разі, якщо судове рішення, заява про розʼяснення якого розглядається, підлягає виконанню і ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути предʼявлене до примусового виконання.
36. Процесуальний закон не містить норм, які давали б змогу чи передбачали обовʼязок судді заявити самовідвід виключно від розгляду окремого процесуального питання. Якщо існують обставини, що викликають сумнів у неупередженості судді, такі обставини мають мати наслідком його відвід / самовідвід від розгляду справи, а не заяви, яка подана в порядку виконання рішення.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВИЩОЇ РАДИ ПРАВОСУДДЯ

37. Статтею 131 Конституції України визначено, що в Україні діє Вища рада правосуддя, яка, зокрема, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.
38. Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів (стаття 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).
39. За результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право:

1) скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження;

2) скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

3) скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

4) змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення;

5) залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

40. Перевіривши доводи скарги представника судді Галінської В.В. – адвоката Кравця Р.Ю., матеріали дисциплінарної справи, Вища рада правосуддя вважає, що рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 10 вересня 2025 року № 1869/3дп/15-25 підлягає скасуванню повністю, а дисциплінарне провадження – закриттю з огляду на таке.

Щодо доводів скарги на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 10 вересня 2025 року № 1869/3дп/15-25 про допущені процедурні порушення під час розгляду дисциплінарної скарги стосовно судді Галінської В.В.

41. Частиною другою статті 107 Закону № 1402-VIII передбачено, що дисциплінарна скарга подається у письмовій формі та повинна містити такі відомості: 1) прізвище, ім’я, по батькові (найменування) скаржника, його місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв’язку; 2) прізвище, ім’я, по батькові та посада судді (суддів), щодо якого (яких) подано скаргу; 3) конкретні відомості про наявність у поведінці судді ознак дисциплінарного проступку, який відповідно до частини першої статті 106 цього Закону може бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді; 4) посилання на фактичні дані (свідчення, докази), що підтверджують зазначені скаржником відомості. Дисциплінарна скарга підписується скаржником із зазначенням дати її підписання.
42. У частині шостій цієї статті Закону № 1402-VIII також визначено, що дисциплінарну справу щодо судді не може бути порушено за скаргою, що не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді, а також за анонімними заявами та повідомленнями.
43. Вища рада правосуддя в рішенні від 18 вересня 2025 року № 1986/0/15-25 зазначила, що для встановлення наявності або відсутності обставин, що є підставами для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, на етапі підготовки справи до розгляду та розгляду дисциплінарної справи беруться до уваги докази, надані суддею або скаржником, а також самостійно отримані дисциплінарним інспектором Вищої ради правосуддя, які стосуються предмета доказування у справі.
44. У рішенні Вищої ради правосуддя від 16 вересня 2025 року № 1951/0/15-25 також указано, що неодноразово повторюваним у правозастосовних актах є висновок, за яким право громадян, юридичних осіб, органів державної влади та місцевого самоврядування на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) передбачене законом з метою інформування Вищої ради правосуддя як органу, відповідального за формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, про відомі їм факти й обставини неналежної поведінки судді. Водночас підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є не власне дисциплінарна скарга з викладеними в ній мотивами, а факт допущення таким суддею порушення закону чи морально-етичних вимог, що містить склад дисциплінарного проступку. Тому у випадку встановлення таких обставин дисциплінарним органом Вищої ради правосуддя у процесі розгляду дисциплінарної справи сама по собі скарга та наведені в ній мотиви вже не мають правового значення для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (наприклад, пункти 85, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі № 990SCGC/12/24 (провадження № 11-138сап24)).
45. Вища рада правосуддя в цьому рішенні виснувала, що встановлення змісту норми частини першої статті 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» чітко вказує на те, що завдання діяльності Вищої ради правосуддя розкриваються через задоволення превалюючого публічного інтересу під час реалізації її повноважень, зокрема щодо забезпечення здійснення дисциплінарного провадження стосовно судді. А тому межі встановлення обставин не визначаються змагальністю і диспозитивністю реалізації учасником-скаржником свого права, як це характерно для судових проваджень щодо захисту прав та інтересів у приватних правовідносинах. Це узгоджується з метою відновлення та зміцнення суспільної довіри до системи правосуддя та забезпечення високого рівня доброчесності членів судової влади, на чому універсально наголошують міжнародні стандарти побудови системи дисциплінарної відповідальності як елементу реалізації судової влади в державі.
46. Таким чином, дисциплінарне провадження стосовно судді не є змагальним процесом, адже воно здійснюється в інтересах суспільства (actio popularis), а не з метою захисту індивідуальних прав і свобод скаржника, не є засобом оскарження судових рішень. Так, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя раніше в пунктах 85–88 рішення від 21 травня 2025 року № 1082/3дп/15-25 правильно зазначила, що дисциплінарна скарга не є засобом захисту індивідуальних прав і свобод людини, оскільки Вища рада правосуддя та її дисциплінарні органи не можуть втручатися у процес розгляду справ суддею, натомість вона є одним з інструментів підтримання професійного рівня суддів на належному рівні.
47. Опосередкованим наслідком такого концептуального розуміння інституту дисциплінарної скарги стосовно судді є те, що положення законів України «Про Вищу раду правосуддя» та «Про судоустрій і статус суддів» не повинні інтерпретуватися як такі, що цілковито покладають тягар доказування фактів допущення дисциплінарного проступку суддею на скаржника, який не бере участі в дисциплінарному провадженні на рівних і змагальних умовах.
48. Наведене також випливає з рекомендації в пункті 19 Висновку № 27 (2024) Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) від 6 грудня 2024 року, згідно з якою особа, яка подала дисциплінарну скаргу стосовно судді, не повинна брати участі в подальшому дисциплінарному провадженні.
49. Подібні рекомендації надані також у пункті 76 Висновку Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеційська Комісія) від 14 жовтня 2025 року № CDL-AD(2025)044, який надано на запит Вищої ради правосуддя і в якому зазначено, що було б надмірним покладати на автора дисциплінарної скарги стосовно судді тягар доказування фактів, що покладаються в основу скарги. Адже скаржник може бути позбавлений достатніх повноважень перевіряти достовірність таких фактів і це може призвести до позбавлення його права на подачу скарги взагалі.
50. Отже, вимоги статті 107 Закону № 1402-VIII варто інтерпретувати так, що на скаржника покладається обов’язок зазначити небезпідставні відомості, які піднімали б обґрунтований спір про допущення суддею дисциплінарного проступку, тоді як подальша їх перевірка є обов’язком дисциплінарних інспекторів та органів Вищої ради правосуддя.
51. Ціль вимоги щодо вмотивованості дисциплінарної скарги полягає, зокрема, в тому, щоб принаймні у мінімальних рисах окреслити межі потенційної дисциплінарної справи щодо судді і запобігти перейняттю дисциплінарним органом Вищої ради правосуддя на себе ролі дисциплінарного обвинувачення. Повноваження дисциплінарних органів Вищої ради правосуддя, дисциплінарних інспекторів щодо самостійного збирання, витребування доказів і надання кваліфікації діям судді не повинні використовуватися для повної підміни дисциплінарної ініціативи скаржника та перейняття на себе його ролі в дисциплінарному провадженні, яка не має бути цілковито формальною.
52. На переконання Вищої ради правосуддя, скаржник Франюк Р.М. виконав покладений на нього обов’язок щодо зазначення в дисциплінарній скарзі конкретних відомостей про наявність у діях судді ознак дисциплінарного проступку, оскільки в дисциплінарній скарзі від 17 жовтня 2024 року № Ф-4915/0/7-24 належним і достатнім чином окреслено суть стверджуваних порушень у діях судді Галінської В.В. під час здійснення правосуддя, а також зазначено відомості про джерела доказування, за допомогою яких ці факти можуть бути перевірені. Подальші дії дисциплінарного інспектора щодо перевірки зазначених фактів і збирання доказів, які сам скаржник безпосередньо до дисциплінарної скарги не долучав, були належною реалізацією покладеної на нього відповідно до пункту 1 частини п’ятої статті 29² Закону України «Про Вищу раду правосуддя» функції щодо проведення попередньої перевірки дисциплінарної скарги.
53. Закон України «Про Вищу раду правосуддя» не визначає безальтернативно стадійність отримання тих чи інших доказів, перевірки відомостей, що можуть свідчити про допущення чи недопущення суддею дисциплінарного проступку. Виходячи з конкретних обставин і суті спору, яких стосується дисциплінарна скарга, ті чи інші відомості дисциплінарний інспектор може перевіряти з отриманням доказів як на стадії попередньої перевірки дисциплінарної скарги, так і після відкриття дисциплінарної справи.
54. Рішення про доцільність отримання додаткових доказів на стадії попередньої перевірки дисциплінарної скарги перед складенням дисциплінарним інспектором висновку за її результатами має прийматися з урахуванням можливості прийняття дисциплінарним органом Вищої ради правосуддя поінформованого рішення щодо обґрунтованості чи необґрунтованості дисциплінарної скарги.
55. Вища рада правосуддя дійшла висновку, що під час вирішення Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя питання про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Галінської В.В. за дисциплінарною скаргою Франюка Р.М. неможливо було прийняти повною мірою поінформоване рішення щодо обґрунтованості дисциплінарної скарги без витребування матеріалів судової справи № 569/13591/24. Тому надіслання дисциплінарним інспектором Плескачем В.Ю. запиту щодо отримання їх копії не свідчить про допущення ним порушенням вимог статей 42, 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Щодо наявності в діях судді Галінської В.В. складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII

56. Зі змісту пунктів 22–26 оскаржуваного рішення Дисциплінарної палати убачається, що предметом дисциплінарного проступку, визнаного Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя наявним у діях судді Галінської В.В. під час розгляду справи № 569/13591/24, було «продовження розгляду» суддею справи № 569/13591/24 з постановленням ухвали від 9 жовтня 2024 року про відмову в задоволенні заяви ОСОБА1 про розʼяснення судового рішення у справі за заявою ОСОБА1 про забезпечення позову до його подання після того, як суддя Галінська В.В. визнала достатніми підстави для її відводу від розгляду справи № 569/9978/24 за участю тих самих сторін.
57. Ухвалюючи рішення про притягнення судді Галінської В.В. до дисциплінарної відповідальності, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходила з того, що після задоволення суддею відводу від розгляду справи № 569/9978/24 вона не могла продовжувати розгляд іншої справи № 569/13591/24 за участю тих самих сторін у спорі, що виник з тих самих правовідносин, зокрема не могла розглядати заяву ОСОБА1 про роз’яснення ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 29 липня 2024 року про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову до його подання.
58. Усупереч доводам представника судді Галінської В.В., Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не стверджувала, що суддя мала заявити самовідвід виключно від розгляду процесуальної дії (вирішення заяви про роз’яснення судового рішення у справі № 569/13591/24, яка була розглянута з постановленням ухвали від 9 жовтня 2024 року). Натомість у судді Галінської В.В. існував обов’язок заявити самовідвід від розгляду цієї справи загалом – і цей обов’язок виник у неї саме після постановлення ухвали від 6 вересня 2024 року у справі № 569/9978/24, якою було задоволено заяву ОСОБА1 про відвід судді.
59. Обов’язок судді заявити самовідвід від розгляду справи, залежно від конкретних фактичних обставин, може виникати як до початку її розгляду, так і під час його перебігу. Частина перша статті 36 ЦПК України не містить вичерпних підстав, за наявності яких суддя має бути відведений від розгляду справи в порядку відводу (самовідводу), а тому це питання так само належить вирішувати, виходячи з фактичних обставин кожної окремої справи.
60. Обґрунтовуючи висновок про існування такого обов’язку в судді Галінської В.В., Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вказала, що суддя Галінська В.В. під час розгляду заяви ОСОБА1 про роз’яснення ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 29 липня 2024 року у справі № 569/13591/24 про відмову в задоволенні заяви ОСОБА1 про забезпечення позову до його подання діяла непослідовно такою мірою, щоб це не підірвало, з точки зору звичайної розсудливої людин, сприйняття суду як неупередженого і безстороннього, що пояснюється фактом задоволення суддею Галінською В.В. попередньо відводу від розгляду справи № 569/9978/24 за участю тих самих сторін у спорі.
61. Відповідно до статті 271 ЦПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз’яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення.
62. Згідно із частиною третьою статті 271 ЦПК України суд розглядає заяву про розʼяснення судового рішення у порядку, в якому було ухвалено відповідне судове рішення, протягом десяти днів з дня її надходження.
63. Подання заяви про розʼяснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути предʼявлено до примусового виконання.
64. За змістом зазначеної статті незрозумілим є рішення суду, у якому припускається декілька варіантів тлумачення. Отже, підставою для розʼяснення рішення суду є утруднення чи неможливість його виконання.
65. Необхідність роз’яснення судового рішення може бути зумовлена його нечіткістю в резолютивній частині, коли воно є неясним та незрозумілим для осіб, стосовно яких воно ухвалене, або які будуть здійснювати його виконання. Тобто це стосується випадків, коли рішення містить положення, які викликають суперечки щодо його розуміння та під час його виконання. Отже, в ухвалі про розʼяснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суті рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Водночас суд, розʼяснюючи рішення, не вносить зміни в існуюче рішення. Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 6 жовтня 2020 року у справі № 233/3676/19 (провадження № 14-65цс20).
66. Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 271 ЦПК України подання заяви про розʼяснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути предʼявлене до примусового виконання.
67. Тобто розʼясненню підлягають не всі судові рішення, а лише ті, які підлягають виконанню, зокрема, у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».
68. Натомість, звертаючись із заявою про розʼяснення ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 29 липня 2024 року у справі № 569/13591/24 про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову до його подання, ОСОБА1 просив роз’яснити зазначене судове рішення не через наявні перешкоди для його виконання (ухвала про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову не підлягає виконанню), а з метою отримати пояснення чому суддя Галінська В.В. не заявила самовідвід під час розгляду заяви про забезпечення позову (справа № 569/13591/24), зважаючи на те, що Рівненський міський суд Рівненської області ухвалою від 6 вересня 2024 року у справі № 569/9978/24 задовольнив його заяву про відвід у цивільній справі за позовом ОСОБА1 до ОСОБА2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням і вселення до житлового приміщення та передав справу для повторного автоматизованого розподілу між суддями у порядку, встановленому статтею 33 ЦПК України.
69. Рівненський міський суд Рівненської області ухвалою від 9 жовтня 2024 року (суддя Галінська В.В.) відмовив у задоволенні заяви ОСОБА1 про розʼяснення судового рішення. На обґрунтування свого висновку вказав, що судове рішення, а саме ухвала Рівненського міського суду Рівненської області від 29 липня 2024 року про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову до його подання, що набрала законної сили 16 серпня 2024 року, у розумінні статті 271 ЦПК України не є тим рішенням, яке підлягає виконанню, а отже – і роз’ясненню.
70. Вища рада правосуддя погоджується з висновками Дисциплінарної палати, що сам по собі факт неоскарження ОСОБА1 в апеляційному порядку ухвали від 9 жовтня 2024 року у справі № 569/13591/24 не має визначального значення для дисциплінарного провадження стосовно судді, адже предметом дослідження з боку дисциплінарного органу Вищої ради правосуддя є не законність та обґрунтованість судового рішення, а правомірність дій судді, його сумлінність, з якою він / вона здійснює свої професійні обов’язки.
71. Водночас Вища рада правосуддя вважає, що в оцінці дій судді Галінської В.В. під час вирішення заяви ОСОБА1 про роз’яснення судового рішення у справі № 569/13591/24 дисциплінарному органу варто було надати оцінку мотивам ОСОБА1, викладеним у його заяві про роз’яснення судового рішення, а також змісту та характеру судового рішення, про роз’яснення якого він клопотав.
72. На переконання Вищої ради правосуддя, очевидним є те, що звернення ОСОБА1 до суду із заявою про роз’яснення ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 29 липня 2024 року про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову до його подання, що набрала законної сили 16 серпня 2024 року, не переслідувало мети, визначеної у статті 271 ЦПК України, а саме усунення суперечностей щодо розуміння судового рішення, що мало б сприяти його виконанню, оскільки ухвала про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову виконанню не підлягає. За відсутності як такого предмета (судового рішення, яке потребувало б роз’яснення) результат вирішення заяви ОСОБА1 про роз’яснення судового рішення був цілком вірогідним та прогонозованим.
73. Примітним є і те, що, звертаючись із заявою в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», ОСОБА1 не пояснив, чому під час розгляду заяви про забезпечення позову до його подання (справа № 569/13591/24) він не скористався правом на заявлення відводу складу суду, як і правом на оскарження ухвали суду від 29 липня 2024 року, за результатом розгляду такої заяви, зокрема, з підстав розгляду справи № 569/13591/24 неповноважним складом суду, якщо мав переконливі сумніви в його неупередженості і безсторонності.
74. Наведене у свою чергу свідчить, що звернення ОСОБА1 із заявою про роз’яснення судового рішення у справі № 569/13591/24 переслідувало мету штучного «продовження розгляду» суддею Галінською В.В. справи № 569/13591/24 та з огляду на її зміст може трактуватися як форма незгоди заявника з результатами розгляду поданої ним заяви про забезпечення позову, попри те, що розгляд такої заяви завершився і ухвала Рівненського міського суду Рівненської області від 29 липня 2024 року у встановлений процесуальним законом строк та спосіб оскаржена не була.
75. У своїх поясненнях суддя Галінська В.В. наголошувала на тому, що підставою для задоволення нею відводу, заявленого ОСОБА1 у справі № 569/9978/24, слугував не власне факт обґрунтованості доводів заяви про її перебування у певних відносинах зі сторонами у справі – ОСОБА1 та ОСОБА2, а необхідність усунення будь-яких сумнівів в об’єктивності та неупередженості суду під час розгляду справи надалі. Зважаючи на відсутність будь-якої упередженості стосовно учасників справи № 569/13591/24, суддя Галінська В.В. не вважала, що в неї виник обов’язок із власної ініціативи заявити про самовідвід під час розгляду заяви ОСОБА1 про роз’яснення судового рішення у справі № 569/13591/24, поданої у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».
76. У Висновках КРЄС № 3 (2002) та № 11 (2008) зазначено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій, для того щоб виправдати дисциплінарне провадження, порушення має бути серйозним та кричущим. Основою для розслідування не може бути просте недотримання професійних стандартів, викладених у правилах поведінки (пункт 60 Висновку № 3 (2002).
77. Крім того, у Висновку № 27 (2024) КРЄС наголошувала на важливості порогового критерію для розмежування проступку, який потенційно виправдовує застосування дисциплінарних санкцій, від інших форм неналежної поведінки.
78. Аналіз дисциплінарної практики Вищої ради правосуддя та її Дисциплінарних палат свідчить, що під час вирішення питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності прояви суддівського свавілля необхідно відрізняти від добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу, недбалості або неправомірного впливу.
79. Помилка є добросовісною, якщо суддя, діючи незалежно, безсторонньо та сумлінно, з належним ставленням до своїх обов’язків та дотриманням прав учасників справи, встановив та врахував усі вагомі для справи фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, належно оцінив докази, правильно визначив та тлумачив закон, що підлягає застосуванню у спосіб, що очевидно не суперечить матеріалам справи і сталій судовій практиці, переконливо мотивував свої висновки, але припустився помилки, яка не була кричущою, очевидною й однозначною для кваліфікованого судді або вочевидь зумовлена дією об’єктивних обставин у конкретній ситуації (обставини непереборної сили, надмірне навантаження, стан здоров’я, значні обмеження в часі, технічний збій тощо).
80. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя за результатами розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Галінської В.В. не навела чітких і переконливих доказів для підтвердження того, що суддя Галінська В.В. не могла брати участі у розгляді справи № 569/13591/24 з огляду на факт особистого знайомства та перебування в певних відносинах зі сторонами у справі – ОСОБА1 та ОСОБА2, хоча вочевидь, діючи послідовно, та з огляду на задоволення раніше відводу від розгляду справи № 569/9978/24, мала б з метою усунення сумнівів в упередженості заявити самовідвід під час розгляду заяви ОСОБА1 про роз’яснення судового рішення у справі № 569/13591/24.
81. Водночас дії судді Галінської В.В. щодо безпідставного незаявлення самовідводу у справі № 569/13591/24 не були використані усупереч інтересам неупередженого правосуддя, а є наслідком добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу та недбалості.
82. Сам по собі факт розгляду суддею Галінською В.В. як раніше визначеним складом суду заяви ОСОБА1 про роз’яснення судового рішення не вплинув негативно на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та інтересів учасників розгляду справи.
83. За таких обставин, на переконання Вищої ради правосуддя, дисциплінарний орган дійшов помилкового висновку, що під час розгляду заяви ОСОБА1 про роз’яснення судового рішення у справі № 569/13591/24 суддя Галінська В.В. діяла непослідовно такою мірою, що це могло підірвати, з точки зору звичайної розсудливої людини, сприйняття суду як неупередженого і безстороннього.
84. Отже, формальне незаявлення суддею Галінською В.В. самовідводу під час розгляду заяви ОСОБА1 про роз’яснення судового рішення у справі № 569/13591/24, у контексті обставин вказаної дисциплінарної справи, дає підстави для висновку, що порушення суддею положень статті 36 ЦПК України відбулося внаслідок добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості.
85. Зважаючи на викладене вище, Вища рада правосуддя вважає, що відсутні підстави для притягнення судді Галінської В.В. до дисциплінарної відповідальності за підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (порушення правил щодо самовідводу).
86. Пунктом 1 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження.
87. Узагальнюючи, Вища рада правосуддя за результатами розгляду скарги представника судді Галінської В.В. – адвоката Кравця Р.Ю., дійшла висновку, що рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 10 вересня 2025 року № 1869/3дп/15-25 про притягнення судді Рівненського міського суду Рівненської області Галінської В.В. до дисциплінарної відповідальності підлягає скасуванню повністю із закриттям дисциплінарного провадження.
88. Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя

вирішила:

скасувати повністю рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 10 вересня 2025 року № 1869/3дп/15-25 про притягнення судді Рівненського міського суду Рівненської області Галінської Вікторії Валеріївни до дисциплінарної відповідальності та закрити дисциплінарне провадження.

Рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене в порядку, передбаченому статтею 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Голова Вищої ради правосуддя

Члени Вищої ради правосуддя