Акт ВРП

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Ковбій О.В., членів Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мельника О.П., Спірідонової Т.В. розглянувши висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Ільницького О.В. за результатами попередньої перевірки дисциплінарних скарг голів ліквідаційної комісії Окружного адміністративного суду міста Києва Миронюка Дмитра Миколайовича, Прокопенка Олександра Петровича стосовно судді Восьмого апеляційного адміністративного суду Москаля Ростислава Миколайовича (за дії, вчинені на посаді судді Львівського окружного адміністративного суду),

встановила:

до Вищої ради правосуддя 21 вересня 2023 року за вхідним № 5264/0/8-23 надійшла дисциплінарна скарга голови ліквідаційної комісії Окружного адміністративного суду міста Києва Миронюка Д.М. стосовно рішень і дій судді Восьмого апеляційного адміністративного суду Москаля Р.М. (за дії, вчинені на посаді судді Львівського окружного адміністративного суду) щодо наявності ознак складів дисциплінарних проступків під час вирішення питання про встановлення судового контролю у справі № 380/13674/21.

Під час перебування скарги у провадженні 22 вересня 2025 року за вхідним № 7965/1/8-25 надійшла дисциплінарна скарга голови ліквідаційної комісії Окружного адміністративного суду міста Києва Прокопенка О.П., якою доповнено в частині кваліфікації поведінку судді за обставинами, викладеними у первинній скарзі.

Стислий зміст дисциплінарної скарги

1. У дисциплінарних скаргах скаржники зазначають, що при вирішенні питань судового контролю у справі № 380/13674/21 суддя Львівського окружного адміністративного суду Москаль Р.М. своїми діями та рішеннями демонстрував очевидну зацікавленість на користь позивача – ОСОБА1, що зумовлювало неврахування позиції відповідача – ліквідаційної комісії Окружного адміністративного суду міста Києва при вирішенні питання прийняття звіту про виконання судового рішення з приводу неможливості його виконання через нечіткість визначеної резолютивної частини та відсутності для цього необхідних можливостей. В результаті, розгляд та рішення про накладення штрафів на голів ліквідаційної комісії Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА2, а згодом ОСОБА3 були прийняті з численними порушеннями, без належної мотивації.

Суддя діяв в умовах конфлікту інтересів, оскільки на думу скаржника, з ОСОБА1 його поєднують особисті відносини, про який він не заявив та не усунув у встановленому законом порядку.

У зв’язку з викладеним, скаржники просять притягнути до дисциплінарної відповідальності суддю Восьмого апеляційного адміністративного суду Москаля Р.М. (за дії, вчинені на посаді судді Львівського окружного адміністративного суду), оскільки вважають, що у діях судді наявні ознаки дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а», «б», «г», «д» пункту 1 та пунктами 3, 7 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Процедура розгляду дисциплінарної скарги

2. Законами України від 09 серпня 2023 року № 3304-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів» (набрав чинності 17 вересня 2023 року) та від 06 вересня 2023 року № 3378-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» (набрав чинності 19 жовтня 2023 року) внесено зміни до глави 4 «Дисциплінарне провадження» розділу II «Особлива частина» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у частині строків та порядку здійснення дисциплінарного провадження.

Зокрема, запроваджено інститут дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, до повноважень яких віднесено здійснення попередньої перевірки дисциплінарних скарг та підготовки дисциплінарних справ до розгляду Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя.

3. Пунктом 23⁶ Розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» установлено, що днем початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя є день опублікування Вищою радою правосуддя повідомлення про початок роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя у газеті «Голос України».

Рішенням Вищої ради правосуддя від 10 грудня 2024 року № 3582/0/15-24 днем початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя визначено 23 грудня 2024 року. Відповідне оголошення розміщено в газеті «Голос України» від 21 грудня 2024 року № 194 (246).

4. Пунктом 23⁸ розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» установлено, що дисциплінарні провадження, у яких на день початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя Дисциплінарною палатою не ухвалено рішення про відкриття дисциплінарної справи, з дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів передаються дисциплінарним інспекторам Вищої ради правосуддя, визначеним автоматизованою системою розподілу справ.
5. На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами Вищої ради правосуддя від 17 січня 2025 року дисциплінарна скарга передана дисциплінарному інспектору Вищої ради правосуддя Ільницькому О.В. для проведення попередньої перевірки. Наступна скарга на підставі протоколу передачі справи раніше визначеному дисциплінарному інспектору була передана доповідачу в день надходження відповідно до правил об’єднання провадження, які діють у Вищій раді правосуддя.
6. Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя – доповідач) вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону, за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги – протягом тридцяти днів з дня отримання такої скарги готує матеріали з пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи.
7. До Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 10 березня 2026 року (вхідний № 1241/0/24-25) надійшов висновок дисциплінарного інспектора Ільницького О.В. за результатами попередньої перевірки дисциплінарних скарг голів ліквідаційної комісії Окружного адміністративного суду міста Києва Миронюка Д.М., Прокопенка О.П. стосовно судді Восьмого апеляційного адміністративного суду Москаля Ростислава Миколайовича (за дії, вчинені на посаді судді Львівського окружного адміністративного суду), з пропозицією відмовити у відкритті дисциплінарної справи.
8. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя під час розгляду 25 березня 2026 року ухвалою № 503/2дп/15-26 задовільнила заяву про самовідвід члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. від розгляду вказаного висновку.

Обставини, встановлені за результатом розгляду висновку дисциплінарного інспектора та долучених до нього матеріалів

Відомості про суддю

9. Москаль Ростислав Миколайович Указом Президента України від 13 травня 2009 року № 320/2009 призначений на посаду судді Львівського окружного адміністративного суду строком на п’ять років (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/320/2009#Text). Указом Президента України від 28 вересня 2017 року № 297/2017 призначений на цю саму посаду (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/297/2017#Text). Указом Президента України від 24 лютого 2026 року № 167/2026 призначений на посаду судді Восьмого апеляційного адміністративного суду (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/167/2026#Text).

Відомості про обставини розгляду справи в межах доводів скарги

10. Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М. рішенням від 15 листопада 2021 року частково задовольнив позов ОСОБА1 та визнав протиправною відмову Окружного адміністративного суду міста Києва (оформлену листом від 21 травня 2021 року № 03.2-07/1214/21) надати публічну інформацію на запит ОСОБА1 від 21 квітня 2021 року; зобов’язав Окружний адміністративний суд міста Києва надати ОСОБА1 у відповідь на запит від 21 квітня 2021 року запитувану публічну інформацію (копії протоколів зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва, на яких розглядалися питання та/або ухвалювалися рішення про запровадження в суді спеціалізацій суддів чи скасування спеціалізацій суддів за період із 2015 року по 21 квітня 2021 року) у встановлений Законом України «Про доступ до публічної інформації» спосіб та строк; в задоволенні інших позовних вимог відмовив (https://reyestr.court.gov.ua/Review/101107202).

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 24 березня 2022 року залишив без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції – без змін (https://reyestr.court.gov.ua/Review/103777189).

11. За заявою стягувача – ОСОБА1, оскільки на пропозицію добровільно виконати рішення суду, відповідних дій згідно з резолютивною частиною вчинено не було, Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М. ухвалою від 24 січня 2023 року встановив судовий контроль за виконанням рішення суду у справі № 380/13674/21 та зобов’язав Окружний адміністративний суд міста Києва до 24 лютого 2023 року подати звіт про виконання рішення суду (https://reyestr.court.gov.ua/Review/108588777).

Ухвалами від 24 лютого 2023 року та від 10 березня 2023 року строк подання звіту продовжувався за заявами боржника до 10 та 17 березня 2023 року відповідно, зважаючи на несвоєчасні отримання рішень, а також організаційні складнощі з виконання резолютивної частини рішення (https://reyestr.court.gov.ua/Review/109217372, https://reyestr.court.gov.ua/Review/109473288).

12. Ухвалою від 10 березня 2023 року Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М. відмовив у задоволенні заяви відповідача про роз’яснення судового рішення від 15 листопада 2021 року, щодо якого встановлено контроль, оскільки у ньому «надано чітку і безальтернативно зрозумілу (для будь-кого, а не лише фахового юриста, яким є представник відповідача) оцінку доводам відповідача», а наведені в заяві представника відповідача аргументи свідчать про те, що відповідач фактично не згідний із рішенням суду, котре набрало законної сили, а не про те, що відповідачу це рішення незрозуміле (https://reyestr.court.gov.ua/Review/109473250).

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 18 травня 2023 року залишив без задоволення апеляційну скаргу, а ухвалу суду першої інстанції – без змін (https://reyestr.court.gov.ua/Review/110950523).

Верховний Суд ухвалою від 28 червня 2023 року відмовив у відкритті касаційного провадження з перегляду вказаних судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/Review/111883757).

13. Відповідач звернувся із заявою про відвід судді Москаля Р.М., оскільки на його думку, суддя більше десяти місяців ігнорував порушення процесуальних прав відповідача, адже судове рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2022 року скеровано Окружному адміністративному суду міста Києва Львівським окружним адміністративним судом на запит відповідача вже після встановлення судового контролю за його виконанням; водночас суддя встановлює відповідачу стислі терміни виконання судового рішення, у які фізично неможливо вкластися суду, який перебуває в стані ліквідації; суддя ігнорує доводи відповідача, викладені в заяві про роз’яснення рішення суду; суддя вийшов за межі правил суддівської етики, оскільки надав оцінку фаховим знанням представника відповідача, чим принизив його честь і гідність; враховуючи «зазначені вище доводи» представник відповідача вважає, що у судді є «конфлікт інтересів в рамках судової справи №380/13674/21».
14. Ухвалами від 20 та 23 березня 2023 року заява про відвід була визнана необґрунтованою та у її задоволенні відмовлено за безпідставністю заявлених вимог (https://reyestr.court.gov.ua/Review/109654105, https://reyestr.court.gov.ua/Review/109754707).
15. За наслідками розгляду звіту суб’єкта владних повноважень, який надійшов 17 квітня 2023 року, Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М. ухвалою від 02 серпня 2023 року за невиконання рішення суду у справі № 380/13674/21 від 15 листопада 2021 року, наклав на голову ліквідаційної комісії Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА2 штраф у розмірі 53 680 (п’ятдесят три тисячі шістсот вісімдесят) гривень, розподіливши між стягувачем та Державним бюджетом України; попередив голову ліквідаційної комісії Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА2 про те, що відповідно до статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) з наступного дня після набрання ухвалою законної сили на суму заборгованості без додаткового рішення суду нараховується пеня у розмірі трьох відсотків річних з урахуванням індексу інфляції; сплата штрафу не звільняє від обов’язку виконати рішення суду і подати звіт про його виконання. Повторне невиконання цього обов’язку тягне за собою застосування наслідків, установлених частинами першою і другою цієї статті, але розмір нового штрафу при цьому збільшується на суму штрафу, який було або мало бути сплачено за попередньою ухвалою; встановив Окружному адміністративному суду міста Києва новий строк для подання суду звіту про виконання рішення у справі № 380/13674/21, що становить тридцять календарних днів та обчислюється з дати складення повного тексту цієї ухвали суду.

Мотивами вказаного рішення суд визначив те, що було встановлено з дослідження звіту відмова боржника виконати рішення суду добровільно, після встановлення судом контролю за виконанням рішення тривалий час не виконується без поважних причин; недобросовісно використання процесуальних прав (подає очевидно безпідставні заяви про роз’яснення рішення суду, про відвід головуючого судді, про продовження строку для подання звіту) з метою ухилення від виконання рішення суду, що набрало законної сили (https://reyestr.court.gov.ua/Review/112696937).

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 28 лютого 2024 року залишив без задоволення апеляційну скаргу, а ухвалу суду першої інстанції – без змін (https://reyestr.court.gov.ua/Review/117382488).

Верховний Суд ухвалами від 08 та 30 квітня 2024 року відмовив у відкритті касаційного провадження з перегляду вказаних судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118245456, https://reyestr.court.gov.ua/Review/118735948).

16. За наслідками розгляду повторного звіту суб’єкта владних повноважень, який надійшов 04 вересня 2023 року, Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М. ухвалою від 12 червня 2024 року за невиконання рішення суду у справі № 380/13674/21 від 15 листопада 2021 року, наклав на голову ліквідаційної комісії Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА2 штраф у розмірі 80520 (вісімдесят тисяч п’ятсот двадцять) гривень гривень, розподіливши між стягувачем та Державним бюджетом України; попередив голову ліквідаційної комісії Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА2 про те, що відповідно до статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) з наступного дня після набрання ухвалою законної сили на суму заборгованості без додаткового рішення суду нараховується пеня у розмірі трьох відсотків річних з урахуванням індексу інфляції; сплата штрафу не звільняє від обов’язку виконати рішення суду і подати звіт про його виконання. Повторне невиконання цього обов’язку тягне за собою застосування наслідків, установлених частинами першою і другою цієї статті, але розмір нового штрафу при цьому збільшується на суму штрафу, який було або мало бути сплачено за попередньою ухвалою; встановив Окружному адміністративному суду міста Києва новий строк для подання суду звіту про виконання рішення у справі № 380/13674/21, що становить тридцять календарних днів та обчислюється з дати складення повного тексту цієї ухвали суду.

Мотиви вказаного рішення відповідають визначеним у попередньому рішенню з урахуванням актуальної оцінки (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119779163).

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 18 вересня 2024 року в частині розгляду звіту суб’єкта владних повноважень про виконання рішення суду частково задовільнив апеляційну скаргу в частині зміни ліквідатора на ОСОБА3, а у решті ухвалу суду першої інстанції – без змін (https://reyestr.court.gov.ua/Review/121803561).

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 15 січня 2025 року в частині призначення штрафу за невиконання рішення суду залишив без задоволення апеляційну скаргу, а ухвалу суду першої інстанції – без змін (https://reyestr.court.gov.ua/Review/124610515).

17. 25 квітня 2025 року до суду надійшов звіт про виконання рішення у повному обсязі, який ухвалою від 19 травня 2025 року був прийнятий судом (https://reyestr.court.gov.ua/Review/127437666).
18. Боржник у зв’язку із цим звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із заявою про скасування ухвал про стягнення штрафу, у задоволенні якої ухвалою від 15 січня 2026 року відмовлено, оскільки штрафи були накладені у відповідності до норм КАС України, а факт виконання рішення за тих самих обставин, котрі існували впродовж минулих трьох років та які, як він раніше стверджував у надісланих суду звітах, перешкоджали виконанню переконливо доводить лише те, що заявник мав реальну можливість виконати рішення ще в 2023 році, - проте ухилявся від його виконання з надуманих причин (https://reyestr.court.gov.ua/Review/133354435).

Висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

19. Згідно з частинами першою, другою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Розуміння змісту права на справедливий суд згідно з частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) передбачає справедливий і публічний розгляд справи кожної особи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо її прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти неї кримінального обвинувачення.

Відповідно частина перша статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розкриває право на справедливий суд в Україні як гарантію кожному захисту його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Пунктом 1 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддя зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

20. Досліджуючи питання застосування процесуальних норм судом, слід звернути увагу, що Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) зазначив, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (пункт 143 рішення у справі «Олександр Волков проти України» (від 09 січня 2013 року, заява № 21722/11), пункт 47 рішення у справі «Дія 97» проти України» (від 21 жовтня 2010 року, заява № 19164/04)).
21. До ознак, що характеризують правосуддя, відноситься, у тому числі, здійснення правосуддя тільки у передбаченому законом порядку (процесуальна форма). При цьому під правосуддям необхідно розуміти не лише діяльність суду щодо вирішення спору про право, але й обов’язкове дотримання процесуальної форми, в якій не просто передбачені порядок і послідовність вчинення процесуальних дій, а й відображено вимоги справедливих (належних) судових процедур.

При цьому, по-перше, цивільна процесуальна форма, завжди обов’язково має нормативний і системний характер. По-друге, вона, по суті, передбачає «алгоритм» поведінки кожного суб’єкта при розгляді та вирішенні цивільної справи (у тому числі і суду). По-третє, становить гарантію дотримання законності, оскільки її недодержання призводить до різних негативних наслідків.

Зважаючи на природу прав та характер адміністративного процесу, вказані висновки цілком релевантні і до порядку судової діяльності на підставі КАС України.

22. Згідно зі статтею 129¹ Конституції України судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Таким чином, вказані конституційні положення розкривають на найвищому нормативному рівні значення судового контролю на стадії виконання рішення як елемент гарантій його обов’язковості, що входить до змісту права на справедливий суд.

23. У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хорнсбі проти Греції» Суд зазначив, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов’язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (заява №18357/91).

У пункті 18 рішення ЄСПЛ у справі «Ліпісвіцька проти України» (заява № 11944/05) Суд звернув увагу на те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні («Скордіно проти Італії» (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункт 197). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом («Сіка проти Словаччини», № 2132/02, пункти 24-27). Таке тлумачення неодноразово було викладено Європейським Судом з прав людини також у справах проти України («Ромашов проти України» від 27 липня 2005 року, «Дубенко проти України» від 11 січня 2005 року, «Бакай та інші проти України» від 09 листопада 2004 року, «Сокур проти України» (заява № 29439/02) від 26 квітня 2005 року, «Стаднюк проти України» (заява № 30922/05) від 27 лютого 2008 року).

24. В результаті, ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» прямо визначає виконавче провадження як завершальну стадія судового провадження.
25. Конституційний Суд України у Рішенні від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід’ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Крім цього, у Рішенні від 26 червня 2013 року №5-рп/2013 Конституційний Суд України зауважив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов’язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

У Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід’ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року №1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

26. Зважаючи на вказане усталеною правозастосовною позицією є відзначення того, що головною метою судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах є насамперед, реалізація основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується ухваленням судового рішення, а також передбачає його виконання (наприклад, в ухвалі Верховного Суду від 7 травня 2024 року у справі № 160/5259/20).
27. Отже, за змістом вказаних положень, застосування механізму судового контролю є елементом розгляду та вирішення судової справи при здійсненні правосуддя, спрямованим на забезпечення виконання його завдань у формі ефективного захисту прав, свобод та інтересів особи, під час якого застосовуються відповідні принципи та додержуються гарантії правового статусу особи.
28. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382 і 383 КАС України (тут і далі у редакції, яка чинна на дату існування спірних правовідносин).

На підставі статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов’язати суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб’єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб’єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина – до Державного бюджету України.

Питання про накладення штрафу вирішується за клопотанням позивача або за ініціативою судді у судовому засіданні з повідомленням сторін. Неприбуття у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду цього питання.

Сплата штрафу не звільняє від обов’язку виконати рішення суду і подати звіт про його виконання. Повторне невиконання цього обов’язку тягне за собою застосування наслідків, установлених частинами першою і другою цієї статті, але розмір нового штрафу при цьому збільшується на суму штрафу, який було або мало бути сплачено за попередньою ухвалою.

29. Таким чином, нормативно-правове регулювання щодо вирішення судом питань судового контролю не зобов’язувало суд до позитивного вирішення питання про встановлення судового контролю на підставі звернень особи, а вирішення таких клопотань як і розгляду звернень ґрунтувалося на широких межах судової дискреції.
30. Про це свідчить і комплекс законодавчих змін, внесених до КАС України Законом України № 4094-IX від 21 листопада 2024 року, які деталізували порядок застосування цього процесуального механізму шляхом доповнення Кодексу статтями 3821-3823.
31. Загальною процесуальною вимогою до рішень судів є те, що згідно з частиною першої статті 242 КАС України вони повинні ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до цього, обов’язковим елементом форми ухвал і постанов суду є мотивувальна частина, із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу (пункт 3 частини першої статті 248 КАС України, пункт 3 частини першої статті 322 КАС України).

32. ЄСПЛ у своїх рішеннях послідовно констатує, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях. Хоча ЄСПЛ і наголошує, що ця вимога не означає обов’язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи, однак така свобода національних судів у сфері оцінки доказів, аргументації й мотивування судових рішень не повинна сприйматися як дозвіл для суду поводитися з доводами свавільно й на власний розсуд та без наведення відповідних мотивів визначати, чи заслуговує будь-який довід сторони конфлікту того, щоб бути окремо прокоментованим у судовому рішенні. Навпаки, така дискреція зобов’язує суд у кожній конкретній справі надзвичайно ретельно підходити до оцінки всіх, без винятку, доказів і доводів якраз для того, щоб визначити з них ті, що обов’язково потребують особливої уваги та наведення в рішенні відповідних аргументів «за» чи «проти» їх прийняття (рішення у справі «Суомінеен проти Фінляндії», заява № 37801/97, «Проніна проти України», заява № 63566/00).

У рішенні у справі «Бендерський проти України» (заява № 22750/02) ЄСПЛ наголосив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов’язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи. Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (пункт 42).

Під вмотивованістю слід розуміти вимогу до суду наводити письмово у рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою висновку суду. Це також пояснення суду, чому він ухвалив (постановив) саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.

У справі «Салов проти України» (заява № 65518/01, рішення від 06 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно зі статтею 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99 від 27 вересня 2001 року, пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що пункт 1 статті 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов’язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява серія A № 303-A; від 09 грудня 1994 року; пункт 29).

У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, рішення від 10 лютого 2010 року, пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін.

33. Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 34–36, 40) судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, а насамперед є гарантією проти свавілля. Суддя зобов’язаний вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правомірність. Підстави прийняття рішення повинні бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку міркувань, які привели суддю до ухваленого ним рішення. Виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення.

Відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або внаслідок недбалості незазначення у судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору. Таким чином, законодавець чітко розмежовує відсутність мотивів, що становить об’єктивну сторону складу дисциплінарного проступку.

34. В цьому випадку, ухвали суду першої інстанції містять як доводи заявника-стягувача та відповідача-боржника, так і мотиви прийнятого рішення судами з врахуванням чинного нормативно-правового регулювання і проведеної оцінки судом, які не є очевидно протизаконними чи свавільними в обставинах здійсненого розгляду та прийнятого рішення.
35. Незгода з вирішенням звернень ґрунтується на запереченні негативного рішення щодо Скаржника, зважаючи на власний інтерес, а не на будь-яких процесуальних порушеннях під час реалізації суддею Москалем Р.М. своїх процесуальних повноважень.
36. Більше того, в межах процесуального порядку, кожне з рішень було оскаржено Окружним адміністративним судом міста Києва у апеляційному порядку та переглянуте в межах доводів апеляційної скарги судом апеляційної інстанції, який володів повною юрисдикцією щодо питань факту і застосування права до спірних правовідносин.
37. Водночас, усталена судова практика, як і практика діяльності Вищої ради правосуддя звертає увагу на те, що виключно законами України визначаються судоустрій і судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій та апеляційній інстанціях, в касаційному і наглядовому порядку та ухвалення в них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України.

Відповідно до статті 131 Конституції України, Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя є дисциплінарним органом, який перевіряє наявність складу дисциплінарного проступку, передбаченого статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а не органом, що здійснює судочинство, тому вона не наділена повноваженнями оцінювати законність судового рішення, перевіряти його правовий зміст. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних чи касаційних процедур (пункт 95 постанови Великої Палати Верховного Суду 13 червня 2024 року у справі № 990SCGC/2/24).

Дисциплінарне провадження не повинне передбачати жодних оцінок судових рішень, оскільки такі рішення підлягають апеляційному перегляду, а також повинні існувати фільтри для розгляду безпідставних по суті скарг (пункт 7.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року у справі № 1-304/2019 (7155/19)).

Орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, не вповноважений перевіряти законність судового рішення, а зобов’язаний перевірити дії судді під час ухвалення такого рішення в частині наявності порушень, які є підставою для застосування дисциплінарної відповідальності (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі № 11-132сап21).

У Висновках № 3 (2002), № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи зазначено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. Консультативна рада європейських суддів наголошує, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до ЄСПЛ.

Жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону (пункт 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року).

Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендації СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).

Дисциплінарне провадження щодо судді має здійснюватися з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, відповідно до якого дисциплінарне провадження не може бути спрямоване на оцінку судових рішень суддів, які можуть піддаватися критиці лише шляхом оскарження відповідно до закону.

38. Частиною четвертою статті 126 Конституції України серед гарантій незалежності суддів визначається, що суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

Притягнення до дисциплінарної відповідальності у зв’язку з винесенням судового рішення має розглядатися як винятковий захід і підлягати обмежувальному тлумаченню з урахуванням принципу незалежності суддів (рішення ЄСПЛ у справі «Ющишин проти Польщі», заява № 35599/20, від 06 жовтня 2022 року, пункт 276).

39. Таким чином, в межах дисциплінарної процедури не оцінюються з процесуальної точки зору мотиви судового рішення. Водночас, зважаючи на критерії його законності та обґрунтованості, наводячи мотиви його ухвалення суддя не може виходити за межі власних процесуальних повноважень та ігнорувати наведені критерії оцінки власної діяльності, оскільки мотиви повинні ґрунтуватися на законі та фактичних обставинах справи – бути належними і достатніми. А тому, предметом дослідження є саме поведінка судді щодо вмотивованості, спосіб здійснення ним повноважень, який свідчить про добросовісність виконання власних обов’язків.
40. Тому, у своїй сукупності матеріали скарги та встановлені під час попередньої перевірки обставини не підтверджують наведеної Скаржниками кваліфікації щодо умисного або внаслідок недбалості порушень як за підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки зміст ухвал Львівського окружного адміністративного суду не свідчати про незаконний або формальний абстрактний підхід до питання судового контролю, оскільки аналізовані і викладені обставини мають практичний і реальний характер, відповідають нормативно визначеним критеріям і детально пояснюють (мотивують) рішення судів, яке прийняте в межах розсуду судді.
41. Скарга не містить інших доводів про те, що в основі констатованих, на думку Скаржника, порушень лежать інші суттєві процедурні помилки чи недоліки, які б ставили під серйозний сумнів результати провадження або що їх було спричинено стосовно Скаржника рішенням, котрі й надалі зумовлюють негативні наслідки для нього, його прав, свобод чи інтересів, зумовлюють істотне (грубе) порушення, яке стосується тих вимог процесуального закону, які є вагомими для забезпечення правосуддя та які не викликають складності у їх застосуванні з умислу або внаслідок недбалості, що у судовій дисциплінарній практиці тлумачиться як істотне порушення норм процесуального права та може бути кваліфіковане як проступок за підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (пункти 141–144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2025 року у справі № 990SCGC/22/24 (провадження № 11-246сап24), пункти 5.10–5.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2025 року у справі № 990SCGC/1/25 (провадження № 11-24сап25), пункти 5.12, 5.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2025 року у справі № 990SCGC/25/24 (провадження № 11-263сап24)).
42. Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Мала проти України» від 03 липня 2014 року (заява № 4436/07, пункти 48–49) ключовим для концепції справедливого розгляду справи як у цивільному, так і кримінальному провадженні є те, щоб скаржник не був позбавлений можливості ефективно представляти свою справу в суді та мав змогу нарівні із протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін (див. рішення у справі «Стіл та Морріс проти Сполученого Королівства», заява № 68416/01, пункт 59). Принцип рівності сторін вимагає «справедливого балансу між сторонами», і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом (див. рішення від 26 травня 2009 року у справі «Бацаніна проти Росії», заява № 3932/02, пункт 22). Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 25, від 18 липня 2006 року, та «Нечипорук і Йонкало проти України», заява № 42310/04, пункт 280, від 21 квітня 2011 року).

Принцип рівності сторін вимагає «справедливого балансу між сторонами», і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом (див. рішення у справі «Волошин проти України» від 10 жовтня 2013 року (заява № 15853/08, пункт 31), «Лазаренко та інші проти України» від 27 червня 2017 року (заява № 70329/12, пункт 36)).

43. В цій частині дослідження процесуальної поведінки судді Львівського окружного адміністративного суду Москаля Р.М. свідчить про створення рівних умов для учасників щодо надання можливостей реалізувати власні процесуальні права у визначений законом спосіб, однак із врахуванням завдань судочинства і ролі суду щодо запобігання зловживанням, жодним чином не вказує на порушення з його боку при вирішенні відповідних заяв і клопотань. Завданням суду у адміністративному судочинстві є не підміняти собою будь-яку зі сторін, а створити умови для можливості рівної реалізації кожною з них своїх процесуальних прав. Водночас, в межах диспозитивності, лише від самої сторони залежить добросовісність і сумлінність користування ними.

Розглядаючи відповідні заяви, суд з врахуванням обґрунтованості заявлених доводів змінював дату подання відповідних звітів боржником, створював можливості для доведення переконливості власної позиції перед судом кожною зі сторін справи (забезпечив подання заяв по суті заяви, дистанційну участь), що спростовує твердження про порушення рівності сторін перед законом і судом, основним доводом чого є несприятливе для однієї зі сторін – Скаржника – рішення.

44. Безсторонність та незалежність суду неодноразово на національному рівні (статті 1, 7, 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 36, 37 ЦПК України) та за міжнародними стандартами підкреслено як гарантія права на справедливий судовий розгляд (наприклад, у рішеннях ЄСПЛ у справах «Денісов проти України» від 25 вересня 2018 року [ВП], заява № 76639/11, «Мікаллеф проти Мальти» від 15 жовтня 2009 року [ВП], заява № 17056/06 та інші).

Основними способами врегулювання конфлікту інтересів, які виникають у процесуальній діяльності, є або заявлення суддею самовідводу, або розкриття суддею учасникам справи інформації, і якщо після такого розкриття учасники процесу не заявили відводу судді, то конфлікт інтересів вважається врегульованим. Якщо ж після розкриття інформації учасники справи заявили відвід судді, то заява про відвід вирішується у порядку, визначеному процесуальним законом (пункт 92 Постанови Великої палати Верховного Суду від 17 квітня 2025 року у справі № 990SCGC/27/24).

Головна мета відводу – гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу – запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді (рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 квітня 2021 року № 908/3дп/15-21).

Згідно зі статтею 15 Кодексу суддівської етики, затвердженого XI черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством, у разі наявності упередженості щодо одного з учасників процесу, а також у випадку, якщо судді з його власних джерел стали відомі докази чи факти, які можуть вплинути на результат розгляду справи. Суддя не повинен зловживати правом на самовідвід. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у разі неможливості ухвалення ним об’єктивного рішення у справі.

Зловживання правом на самовідвід означає недобросовісне використання суддею незначного приводу для того, щоб уникнути розгляду справи. За змістом коментованої статті заявлення суддею самовідводу є допустимим лише у разі неможливості ухвалення суддею об’єктивного рішення у справі.

Водночас, вимоги щодо безсторонності суду спрямовані на вирішення сумніву заявника, а не створення зручності для організації роботи суду чи суддівської колегії, або взагалі при наявності бажання самоусунутися від розгляду кримінального провадження.

Самовідвід суддів, якщо він не спричинений об’єктивними та непереборними обставинами, які суттєво впливають на оцінку ситуації щодо учасників кримінального провадження, є таким, що може бути спрямований на уникнення відповідальності суддями за ухвалені ними судові рішення та може ускладнити розгляд справи або призвести до суттєвого і безпідставного затягування її розгляду (рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 червня 2020 року № 1918/2дп/15-20).

У аспекті системного застосування вказаних положень щодо значення інституту відводів для забезпечення гарантій здійснення правосуддя безстороннім і незалежним судом, процесуальне законодавство детально врегульовує питання підстав та порядку вирішення відводів (самовідводів).

45. Статті 36, 37 КАС України визначають нормативні підстави, що виключають участь судді у відповідному провадженні, а отже є підставами для обґрунтування відводу. Як убачається із визначених підстав для відводу (самовідводу), їх можна поділити на безумовні (чітко визначені законом) та оціночні (вимагають та допускають здійснення відповідної оцінки). Оціночними є обставини, які можуть свідчити про особисту, пряму чи побічну зацікавленість у результаті справи, інші обставини, що викликають сумнів у неупередженості відповідних осіб.

Факт особистої заінтересованості в результаті справи повинен ґрунтуватися на доказах. Ця підстава застосовується лише у випадку доведеності, що відповідна особа прямо чи опосередковано заінтересована у результаті розгляду справи. Для визначення упередженості потрібні докази, які свідчили б про наявність заінтересованості в результатах розгляду справи.

46. Неодноразово розглядаючи питання забезпечення об’єктивності та неупередженості у процесуальній діяльності, ЄСПЛ сформулював правові позиції, які є релевантними і до спірних правовідносин. Зокрема, у рішенні від 09 листопада 2006 року в справі «Білуха проти України» (заява № 33949/02), з посиланням на свою усталену практику вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб’єктивним та об’єктивним критеріями. Відповідно до суб’єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об’єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (пункт 49). Стосовно суб’єктивного критерію особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (пункт 50). При вирішенні питання, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об’єктивно обґрунтованими (пункт 52).
47. Стаття 40 КАС України врегульовує процесуальну підставу відводів.
48. Дослідивши вказані норми в частині доводів дисциплінарних скарг і запропонованої Скаржниками кваліфікації, ними не наведено та не встановлено в результаті попередньої перевірки підстави для відводу (самовідводу) судді Москаля Р.М. або ж ознаки заінтересованості, які б вимагали від нього в обов’язковому порядку заявляти самовідвід від розгляду справи або ж інформувати чи в інший спосіб усувати конфлікт інтересів у справі, який є доведеним реальним чи потенційним конфліктом інтересів у значенні частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання корупції».
49. Натомість скарга в цій частині побудована на гіпотетичних припущеннях за окремими фактами біографії судді Москаля Р.М. та ОСОБА1 щодо наявності між ними особистих стосунків, які впливали на об’єктивність та неупередженість суду, а фактичними даними наводяться результати процесуальної діяльності, за фактом незгоди з прийнятими рішеннями.

Водночас, дослідження порядку розгляду та вирішення відводу на підставі заяв Скаржника не дозволяють встановити однозначні порушення порядку їх розгляду поза межами того, щоб не вдаватися в оцінку розгляду та вирішення судом питання наявності чи відсутності таких підстав з врахуванням об’єктивного та суб’єктивного критерію, що виходить поза межі дисциплінарного провадження і є втручанням у дискреційні повноваження суду, який розглядає справу.

Відповідач не був обмежений у праві заявляти відводи з названих причин або ж питання повноважності складу суду належить до питань оцінки під час апеляційного чи касаційного перегляду після завершення розгляду справи по суті з урахуванням обов’язковості скасування рішення прийнятого незаконним складом суду як порушення норм процесуального права за пунктом 4 частини першої, пунктами 1, 2 частини третьої статті 376 та пунктом 1, 2 частини першої статі 411 ЦПК України. Оскільки справа № 380/13674/21 неодноразово переглядалася в апеляційному порядку, апеляційний суд був повноважний вирішити питання повноважності складу суду, а отже правильності застосування положень статті 36, 37, 40 КАС України судом при вирішенні питання відводів.

Натомість, поза межами єдиного разу заявлення відводу головуючому, вказані аргументи не використовувалися від імені відповідача поза межами поданих дисциплінарних скарг, що свідчить про розуміння їхнього надуманого і необґрунтованого характеру.

50. Зважаючи на вказане, в цій частині кваліфікації дій судді за підпунктом «д» пункту 1 та пунктом 7 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», доводи не знаходять свого підтвердження за дисциплінарними скаргами.
51. Дисциплінарна скарга не містить а ні відомостей про ознаки дисциплінарного проступку, а ні фактичних даних, які б їх доводили у частині, що стосується кваліфікації за пунктом 3 частини першої статі 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Щодо описаних у скарзі та встановлених в ході попередньої перевірки фактів поведінки судді як таких, що охоплюються пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», слід відзначити, що Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що на відміну від кваліфікації за пунктом 1 частини першої, положення пункту 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кореспондують не із зобов’язанням судді «розглядати і вирішувати судові справи», а його обов’язками дотримуватися високих стандартів етичної поведінки, що пов’язано із його високим статусом (пункти 2, 4 частини сьомої статті 56 цього ж Закону), про що вказує буквальний зміст цієї норми.

Таким чином, пункт 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» стосується поведінки судді, яка порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя і складається з таких аспектів: питання моралі, чесності, непідкупності; відповідність способу життя судді його статусу; дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу. Отже, охоплюючи етичні аспекти поведінки судді, цей дисциплінарний проступок не може тлумачитись як такий, що стосується питання оцінки правильності або неправильності застосування суддею норм матеріального і процесуального права під час здійснення правосуддя та ухвалення судових рішень (у тому числі через невиправдане розширення змісту «стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду»).

Про наявність у поведінці судді складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можуть свідчити дії чи бездіяльність судді, що демонструють відверте нехтування нормами моралі і права, неповагу до інших громадян та суспільства в цілому, недобросовісне використання власного соціального статусу і зумовлених посадою можливостей, поведінка, що викликає негативний суспільний резонанс, компрометує весь суддівський корпус, здатна поставити під сумнів незалежність, неупередженість, об`єктивність правосуддя і підірвати довіру до суду як інституції, покликаної стояти на варті законності і справедливості.

Тобто суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» лише за вчинення «етичного проступку», зокрема, під час виконання функцій судді зі здійснення правосуддя. У такому разі діяння судді повинні оцінюватися виключно через призму моральних та етичних принципів і якостей особи судді, який від імені України уповноважений владою здійснювати правосуддя, та не повинні пов’язуватися із застосуванням суддею норм матеріального та процесуального права під час ухвалення судових рішень.

За відсутності обставин, які свідчать, що дії судді під час виконання функцій правосуддя порочать звання судді й підривають авторитет правосуддя, а становлять лише порушення (істотне порушення) норм процесуального права, такі дії судді не можуть кваліфікуватись за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (пункти 137, 142-143, 145–147 постанови від 13 червня 2024 року у справі № 990SCGC/2/24 (провадження № 11-14сап24)).

52. Незважаючи на те, що скаржниками наводяться певні, на їх думку, відомості і факти про окремі процесуальні порушення судді, такі перебувають у тісному взаємозв’язку із прийнятими рішеннями у процесі розгляду питань судового контролю за виконанням рішення суду від 15 листопада 2021 року. А тому, подані скарги фактично за своїм змістом містить незгоду з актами судового розгляду по суті. Таким чином, їх аргументи зводиться до заперечення законності та обґрунтованості таких рішень, оцінка чого виходить поза межі компетенції дисциплінарного органу в рамках дисциплінарної процедури.
53. Підстави для дисциплінарної відповідальності суддів повинні стосуватися поведінки судді, яка суперечить одній із основних цінностей, закріплених у Конвенції: незалежності, безсторонності, доброчесності, цілісності, рівності, недискримінації, компетентності та сумлінності (пункти 10, 13, 28 Висновку № 27 (2024) КРЄС).

Водночас, у цьому самому Висновку № 27 (2024) звертається увага, що дисциплінарна відповідальність є засобом забезпечення дотримання суддями своїх обов’язків. Тим самим вона сприяє підтримці суспільної довіри до здійснення правосуддя (пункт 10). Рішення судді, включаючи тлумачення закону, оцінку фактів або зважування доказів та/або відступ від усталеної судової практики, не повинно призводити до дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злого умислу, умисного невиконання обов’язків або серйозних проступків (пункт 28). Безпідставні скарги, або скарги, які стосуються виключно рішення або поведінки судді під час розгляду справи (тобто, щодо помилок в судовому рішенні, процесуальному, матеріальному праві), повинні відхилятися як неприйнятні та розглядатися в найкоротші строки (пункт 32).

54. У пункті 5 Резолюції Європейської асоціації суддів стосовно ситуації в Україні в сфері дисциплінарної відповідальності суддів (місто Тронхейм, 27 вересня 2007 року) наголошено, що відповідна дисциплінарна справа щодо судді може бути відкрита тільки у випадках, коли мала місце не гідна звання судді поведінка і її наслідки є такими серйозними і жахливими, що потребують накладання дисциплінарних стягнень.
55. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у відкритті дисциплінарної скарги може бути відмовлено, якщо суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням. Рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи ухвалюється Дисциплінарною палатою (частина друга статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).
56. Розглянувши висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Ільницького О.В. за результатами попередньої перевірки дисциплінарних скарг голів ліквідаційної комісії Окружного адміністративного суду міста Києва Миронюка Д.М., Прокопенка О.П. стосовно судді Восьмого апеляційного адміністративного суду Москаля Р.М. (за дії, вчинені на посаді судді Львівського окружного адміністративного суду), Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що їх доводи в цілому зводяться до незгоди із ухваленими судовими рішеннями.

З огляду на зазначене, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті дисциплінарної справи .

Керуючись статтею 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктом 13.13 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя,

ухвалила:

відмовити у відкритті дисциплінарної справи за скаргами голів ліквідаційної комісії Окружного адміністративного суду міста Києва Миронюка Дмитра Миколайовича, Прокопенка Олександра Петровича стосовно судді Восьмого апеляційного адміністративного суду Москаля Ростислава Миколайовича (за дії, вчинені на посаді судді Львівського окружного адміністративного суду).

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий на засіданні

Другої Дисциплінарної палати Вищої

ради правосуддя

Члени Другої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя