Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Приморського районного суду міста Одеси Іоніді Костянтина Володимировича на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 січня 2026 року № 33/3дп/15-26 про притягнення судді Приморського районного суду міста Одеси Іоніді Костянтина Володимировича до дисциплінарної відповідальності,

встановила:

І. ПРОЦЕДУРНІ ПИТАННЯ

1. 17 листопада 2024 року до Вищої ради правосуддя надійшла дисциплінарна скарга Погібка О.О. (вх. № П-67/29/7-24) на дії судді Приморського районного суду міста Одеси Іоніді К.В.
2. 21 січня 2025 року вказану дисциплінарну скаргу розподілено до провадження дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Плескача В.Ю.
3. 22 січня 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав копію дисциплінарної скарги судді Приморського районного суду міста Одеси Іоніді К.В. для надання пояснень, а також витребував копії матеріалів судових справ № 522/5168/22, №522/12767/22, №522/199/23, №522/5263/23, №522/10958/24. 31 січня 2025 року на адресу Вищої ради правосуддя надійшли пояснення судді Приморського районного суду міста Одеси Іоніді К.В., а 11 лютого 2025 року – витребувані матеріали.
4. Третя Дисциплінарна палата Вища ради правосуддя ухвалою від 26 листопада 2025 року № 2545/3дп/15-25 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Приморського районного суду міста Одеси Іоніді К.В. у зв’язку з наявністю в його діях ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).
5. 26 листопада 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав судді Приморського районного суду міста Одеси Іоніді К.В. запит із пропозицією надати пояснення щодо мотивів дисциплінарної скарги. Відповідь на цей запит надійшла до Вищої ради правосуддя 9 грудня 2025 року.
6. 26 листопада 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав до Приморського районного суду міста Одеси запит щодо надання характеристики судді Іоніді К.В. Відповідь на цей запит надійшла до Вищої ради правосуддя 8 грудня 2025 року.
7. У зв’язку з наявністю в діях судді Приморського районного суду міста Одеси Іоніді К.В. складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків), Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя рішенням від 14 січня 2026 року № 33/3дп/15-26 притягнула суддю Іоніді К.В. до дисциплінарної відповідальності та застосувала до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження.
8. 26 січня 2026 року суддя Приморського районного суду міста Одеси Іоніді К.В. подав до Вищої ради правосуддя скаргу на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 січня 2026 року № 33/3дп/15-26 (вх. № 224/0/6-26).
9. 3 березня 2026 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. склав і подав на розгляд Вищій раді правосуддя висновок за результатами опрацювання скарги на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 січня 2026 року № 33/3дп/15-26 про притягнення судді Приморського районного суду міста Одеси Іоніді К.В. до дисциплінарної відповідальності (вх. № 1137/0/24-26).
10. 6 березня 2026 року суддю Приморського районного суду міста Одеси Іоніді К.В. та скаржника у дисциплінарній справі Погібка О.О. про розгляд 17 березня 2026 року скарги на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 січня 2026 року № 33/3дп/15-26 поінформовано шляхом надіслання відповідних повідомлень на електронні адреси, а також шляхом розміщення на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя повідомлень про засідання Вищої ради правосуддя.
11. У засіданні Вищої ради правосуддя 17 березня 2026 року суддя Приморського районного суду міста Одеси Іоніді К.В. взяв участь в режимі відеоконференції. Просить скасувати оскаржуване ним рішення. Скаржник Погібко О.О. в засідання Вищої ради правосуддя не з’явився, що не перешкоджає розгляду скарги(частина п’ята статті 49, частина дев’ята статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя).
12. Розглянувши скаргу судді Приморського районного суду міста Одеси Іоніді К.В. на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 січня 2026 року № 33/3дп/15-26 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення у виді попередження, Вища рада правосуддя встановила наступне.

ІІ. СТИСЛИЙ ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ СКАРГИ ТА ВСТАНОВЛЕНІ ФАКТИ

Зміст дисциплінарної скарги

13. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 26 листопада 2025 року № 2545/3дп/15-25 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Приморського районного суду міста Одеси Іоніді К.В. за дисциплінарною скаргою Погібка О.О. в частині дій судді під час ухвалення постанови від 7 червня 2023 року у справі № 522/199/23.
14. Щодо цих обставин скаржник Погібко О.О. зазначав, що за інформацією учасників Громадської організації «Осіб з інвалідністю Військобуд35», суддя Приморського районного суду міста Одеси Іоніді К.В. створив механізм протиправної діяльності щодо ухиляння осіб, винних у адміністративних правопорушеннях, передбачених статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) від відповідальності, що підриває авторитет судової влади та створює недовіру громадськості до судів, зокрема в учасників бойових дій російсько-української війни.
15. Скаржник стверджував, що суддя Приморського районного суду міста Одеси Іоніді К.В. ухвалює рішення в справах про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 130 КУпАП, на користь осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, без належного мотивування.

Позиція судді Іоніді К.В.

16. Суддя Приморського районного суду міста Одеси Іоніді К.В. щодо обставин, стосовно яких Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя відкрила дисциплінарну справу, пояснив, що згідно з положеннями частин першої, другої статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
17. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.
18. Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов’язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно‑правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов’язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов’язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини. Згідно з положеннями частини другої статті 29 цього Закону серед іншого обраний поліцейський захід має бути законним, необхідним, пропорційним та ефективним. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 31 цього Закону зупинення транспортного засобу є превентивним поліцейським заходом.
19. Суддя зауважив, що частинами першою, другою статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» визначено вичерпний перелік підстав для зупинення поліцейським транспортних засобів, порушення Правил дорожнього руху (далі – ПДР) є лише однією з них. Водночас згідно із частиною третьою цієї статті, поліцейський зобов’язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.
20. Отже, відповідно до наведених положень законодавства всі громадяни є рівними перед законом і судом, а поліцейський, як і будь-яка інша посадова особа, зобов’язаний діяти лише на підставі та в точній відповідності з порядком, визначеним законом, щодо будь-якої особи. Усі вимоги поліцейського мають бути законними.
21. У постанові колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 березня 2019 року у справі № 686/11314/17, про яку згадується в ухвалі про відкриття щодо нього (судді Іоніді К.В.) дисциплінарної справи та на яку міститься посилання в постанові суду від 7 червня 2023 року у справі № 522/199/23, дійсно немає висновків про те, що працівник поліції не має права документувати факт допущення правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП, у випадку відсутності підстав для зупинення транспортного засобу, які перелічені в статті 35 Закону України «Про Національну поліцію». У зазначеній постанові колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду міститься позиція, згідно з якою у зв’язку з тим, що уповноважена особа органу Національної поліції належним чином не задокументувала та не довела належними і допустимими доказами факт порушення особою ПДР, висновки апеляційного суду про неправомірність вимоги посадової особи Національної поліції до особи про пред’явлення документів, зокрема, реєстраційного документа на транспортний засіб, є обґрунтованими.
22. У контексті викладеного суддя Іоніді К.В. зауважив, що законність застосування зупинення транспортного засобу як превентивного поліцейського заходу є важливою передумовою для законності будь-яких подальших вимог поліцейського до осіб, які перебувають у транспортному засобі, чи то надання документів, чи то проходження огляду на стан сп’яніння. На практиці поліцейський може оформити (скласти) матеріали про адміністративне правопорушення стосовно особи за статтею 130 КУпАП незалежно від законності зупинення транспортного засобу та інших обставин, проте під час розгляду справи суд, з урахуванням положень частини третьої статті 62 Конституції України, зобов’язаний надати оцінку діям поліцейського та допустимості зібраних доказів, що й було зроблено у справі № 522/199/23.
23. Суддя повідомив, що аналогічної правової позиції та обґрунтувань, які містяться в постанові від 7 червня 2023 року у справі № 522/199/23, додержуються велика кількість суддів як місцевих, так і апеляційних судів під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП. Зазначене підтверджується змістом постанов судів, які містяться у відкритому доступі. Це, наприклад, постанови Полтавського апеляційного суду від 8 серпня 2023 року у справі № 543/255/23, Івано‑Франківського апеляційного суду від 4 лютого 2025 року у справі № 344/21275/24, Чернігівського апеляційного суду від 8 березня 2023 року у справі № 722/76/23, Дніпровського апеляційного суду від 7 жовтня 2022 року у справі № 204/2288/22, Київського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року у справі № 756/1655/23, Чернівецького апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року у справі № 718/1824/22.
24. Крім того, суддя Іоніді К.В. зазначив, що потрібно враховувати, що вивчення законодавства та судової практики може впливати на зміну застосування норм права, особливо з питань та у справах, які не мають чіткої законодавчої регламентації та єдиної сформованої позиції судів вищих інстанцій. Саме такими обставинами пояснюється певна відмінність у застосуванні ним норм права під час ухвалення рішень у справах про адміністративні правопорушення за статтею 130 КУпАП, а саме у справах № 522/199/23 та № 522/3670/23, № 522/18640/24.

ІІІ. СТИСЛИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ ТРЕТЬОЇ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ ПАЛАТИ ВИЩОЇ РАДИ ПРАВОСУДДЯ І СКАРГИ СУДДІ НА НЬОГО

Стислий зміст рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 січня 2026 року № 33/3дп/15-26

25. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя рішенням від 14 січня 2026 року № 33/3дп/15-26 у зв’язку з наявністю в діях судді Приморського районного суду міста Одеси Іоніді К.В. складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків), притягнула суддю Іоніді К.В. до дисциплінарної відповідальності та застосувала до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження.
26. Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено, що у провадженні судді Приморського районного суду міста Одеси Іоніді К.В. перебували матеріали справи № 522/199/23 про притягнення ОСОБА1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 130 КУпАП (відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп’яніння).
27. 7 червня 2023 року суддя Приморського районного суду міста Одеси Іоніді К.В. ухвалив постанову, якою на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП закрив провадження у справі № 522/199/23, у зв’язку із відсутністю в діях особи, яка притягувалася до адміністративної відповідальності складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.
28. У згаданій постанові від 7 червня 2023 року суддя Іоніді К.В. зазначив, що після зупинки працівником поліції особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності, їй не було названо жодної підстави, яка згідно зі статтею 35 Закону України «Про Національну поліцію» давала би право здійснити законну зупинку транспортного засобу під її керуванням. Оскільки водій не допустила будь-яких порушень ПДР, за які її необхідно було зупинити, усі наступні вимоги працівників поліції вона не була зобов’язана виконувати, а всі складені процесуальні документи щодо неї не можуть бути належними та допустимими доказами її вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.
29. У цій постанові суддя Іоніді К.В. також поставив під сумнів наявність у водія такої ознаки алкогольного сп’яніння, як запах алкоголю з порожнини рота.
30. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в пункті 31 оскаржуваного рішення зазначила, що інтерпретація положень КУпАП як таких, що стосовно водія, щодо якого є підстави вважати, що він перебуває у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, може бути проведено огляд лише за наявності визначених статтею 35 Закону України «Про Національну поліцію» підстав для зупинення транспортного засобу, є ірраціональною та такою, що суперечить чіткому та зрозумілому змісту статей 130, 266 КУпАП.
31. Цей висновок дисциплінарний орган обумовлював тим, що такий підхід до інтерпретації положенням КУпАП передбачає, що водій, який дійсно перебуває у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, може безперешкодно продовжувати керувати транспортним засобом за умови ситуативного дотримання вимог ПДР; що водій, який перебуває у стані наркотичного чи алкогольного сп’яніння, має право керувати транспортним засобом без можливості бути притягнутим до адміністративної відповідальності – якщо він не порушуватиме ПДР у часовому проміжку, у якому за ним спостерігає поліцейський (пункт 32 оскаржуваного рішення).
32. Водночас Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також покладалася на відповідну практику Одеського апеляційного суду з вирішення аналогічних справ.
33. Констатуючи у діях судді Іоніді К.В. грубу недбалість, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя врахувала, що суддя Іоніді К.В. неодноразово застосовував вибірковий підхід у своїй судовій практиці під час вирішення зазначених питань.
34. Зокрема, в постанові від 11 вересня 2023 року у справі № 522/3670/23 та в постанові від 11 листопада 2024 року у справі № 522/18640/24 суддя Іоніді К.В. зазначав, що введення воєнного стану дає поліцейським право на зупинення транспортних засобів із посиланням на пункт 7 частини першої статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» (поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху).
35. Надалі в постанові від 28 жовтня 2025 року у справі № 522/18272/25 суддя Іоніді К.В. знову у протилежний спосіб застосував відповідні законодавчі положення після зупинки транспортних засобів, а саме у цій справі працівниками поліції водія не було повідомлено про причину зупинки у зв’язку із чим, всі наступні вимоги працівників поліції водій не був зобов’язаний виконувати, а всі складені процесуальні документи відносно нього не можуть бути належними та допустимими доказами його вини у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.
36. Тобто, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що суддя Іоніді К.В. у своїх постановах зазначав:

1. у постанові від 7 червня 2023 року – протокол за статтею 130 КУпАП складено незаконно, оскільки були відсутні підстави для зупинки транспортного засобу (справа № 522/199/23);
2. у постанові від 11 вересня 2023 року – протокол за статтею 130 КУпАП складено законно, оскільки в умовах воєнного стану виконується пункт 7 частини першої статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» (справа № 522/3670/23);
3. у постанові від 11 листопада 2024 року – протокол за статтею 130 КУпАП складено законно, оскільки в умовах воєнного стану виконується пункт 7 частини першої статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» (справа № 522/18640/24);
4. у постанові від 28 жовтня 2025 року – протокол за статтею 130 КУпАП складено незаконно, оскільки були відсутні підстави для зупинки транспортного засобу (справа № 522/18272/25).

37. Суддя Іоніді К.В. також поставив під сумнів наявність у водія такої ознаки алкогольного сп’яніння, як запах алкоголю з порожнини рота, що взагалі не може бути перевірено судом. Водночас протокол стосовно ОСОБА1 у справі № 522/199/23 був складений за відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння, а не за сам факт перебування в такому стані, а тому доказування її перебування у стані алкогольного сп’яніння не потребувалося. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя під час ухвалення оскаржуваного рішення врахувала висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2024 року у справі № 990SCGC/1/24.

Узагальнені доводи судді Іоніді К.В. у скарзі на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

38. У скарзі на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя суддя Іоніді К.В. повідомив, що постанову від 7 червня 2023 року у справі № 522/199/23 він ухвалив із додержанням вимог законодавства в межах наданих дискреційних повноважень, з описом установлених під час розгляду справи обставин і значенням мотивів.
39. Суддя зазначив, що згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, яку висловлено в постанові від 17 січня 2019 року у справі № 11-864сап18, Декларацією щодо принципів незалежності судової влади, прийнятою 14 жовтня 2015 року Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріюні, Хорватія), закріплено принципи, які встановлюють стандарти незалежності судової влади як однієї з трьох гілок державної влади, згідно з якими жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, крім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону. Орган, який здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, не уповноважений перевіряти законність судового рішення, а зобов'язаний перевірити дії судді під час розгляду справи і ухвалення такого рішення в частині наявності порушень, які є підставою для застосування дисциплінарної відповідальності.
40. Натомість аналіз оскаржуваного рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя дає змогу зробити висновок, що воно є переглядом справи про адміністративне правопорушення № 522/199/23 по суті, з оцінкою змісту судового рішення, правильності тлумачення та застосування норм законодавства судом, зокрема матеріального права, достатності викладених обґрунтувань та, врешті, законності прийнятого судом рішення.
41. У рішенні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя міститься також висновок про грубе порушення ним закону, проте не зазначено конкретної норми процесуального закону, яку він порушив під час розгляду справи про адміністративне правопорушення № 522/199/23.
42. Зазначення Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя в оскаржуваному рішенні як істотних негативних наслідків у виді уникнення правопорушником відповідальності, яку він мав понести у зв’язку з доведенням учинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, невиконання завдань КУпАП щодо виховання особи, яка вчинила таке правопорушення, недоотримання державним бюджетом суми штрафу фактично свідчить про перебирання дисциплінарним органом на себе функцій суду апеляційної інстанції з наданням висновків про доведеність винуватості водія у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, у справі про адміністративне правопорушення № 522/199/23 та зазначенням адміністративного стягнення, яке мав понести водій.
43. У своєму рішенні Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя фактично надає тлумачення норм законодавства та визначає правильним застосування однієї з правових позицій судом під час розгляду по суті певної категорії справ, передбачених статтею 130 КУпАП, та одночасно вказує на «ірраціональність» тлумачення законодавства та неправильність іншої позиції суду під час розгляду справ, що саме по собі є втручанням у суддівську діяльність.
44. Суддя Іоніді К.В. зазначив, що поза увагою дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя та Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя залишилися його пояснення про те, що правова позиція, викладена ним у постанові від 7 червня 2023 року у справі № 522/199/23, згідно з якою поліцейський повинен підтвердити законність зупинки транспортного засобу відповідно до положень статті 35 Закону України «Про Національну поліцію», для законності подальших вимог до особи, яка керує транспортним засобом, зокрема щодо надання документів та проходження огляду на стан сп’яніння, ґрунтується на висновках, наведених у постанові колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 березня 2019 року у справі № 686/11314/17, є поширеною.
45. Твердження, які містяться у висновках оскаржуваного рішення, що він (суддя Іоніді К.В.) у поясненнях надісланих на адресу Вищої ради правосуддя та у наданих на засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 14 січня 2026 року поясненнях, так і не спростував, як саме установлював відсутність у водія такої ознаки алкогольного сп’яніння, як запах алкоголю з порожнини рота, недостатність цієї ознаки для складення протоколу є необґрунтованим, оскільки в самій постанові від 7 червня 2023 у справі № 522/199/23 з цього приводу зазначено:

«Крім того, в ході перегляду відеозаписів встановлено, що зазначені у протоколі такі ознаки алкогольного сп’яніння як: порушення мови, порушення координації рухів не знайшли свого підтверджуються. З огляду на зазначене викликає обґрунтовані сумніви і достовірність даних про наявність у водія ОСОБА5 такої ознаки алкогольного сп’яніння, як запах алкоголю з порожнини рота, зокрема зважаючи на ту обставину, що вказану ознаку поліцейський, виявив під час перебування водія в салоні автомобіля з її чоловіком, який вживав алкоголь, про що було повідомлено поліцейського, а також зважаючи на те, що ОСОБА5 неодноразово пропонувала поліцейському перевірити наявність вказаної ознаки, після того як вона вийде з автомобіля».

46. За даних обставин твердження, що його дії супроводжувалися порушеннями, а саме ігноруванням наявності у водія такої ознаки алкогольного сп’яніння, як запах алкоголю з порожнини рота, на переконання судді Іоніді К.В., є некоректним.
47. Стосовно непослідовності судової практики суддя Іоніді К.В. у скарзі зазначив, що дисциплінарний орган не прийняв до уваги його пояснення щодо того, що кожна конкретна справа має відмінності та власні обставини, які підлягають дослідженню й оцінці суддею з урахуванням вимог статті 252 КУпАП, а також, що висновки стосовно застосування норм права під час розгляду зазначених справ, базується лише на аналізі змісту рішень у них, є некоректним.
48. Незважаючи на те, що дисциплінарний інспектор не запитував та не досліджував матеріалів справ № 522/3670/23 і № 522/18640/24, у своїх поясненнях під час засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 14 січня 2016 року він акцентував, що з відеозаписів, які досліджувалися під час розгляду справ вбачалось, що в обох випадках особи, які керували транспортним засобом, мали явні, очевидні ознаки сп’яніння та підтвердили, що вживали алкоголь під час спілкування з поліцейськими.
49. Що стосується обґрунтувань, наведених у постанові від 28 жовтня 2025 року у справі № 522/18272/25, то обставини цієї справи про адміністративне правопорушення є максимально подібними до обставин справи № 522/199/23, а тому подібними є і викладені мотиви в ухвалених у цих справах рішеннях.
50. Суддя Іоніді К.В. також вважає неприйнятним використання в дисциплінарному провадженні стосовно нього відомостей з іншого дисциплінарного провадження щодо суддів Полтавського апеляційного суду Гальонкіна С.А. і Томилка В.П., обставини якого не мають безпосереднього стосунку до відкритої щодо нього Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя дисциплінарної справи.
51. Щодо незазначення в постанові від 7 червня 2023 року у справі № 522/199/23 як мотивів його пояснень, які він надав на засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 14 січня 2026 року, щодо висновків про упередженість у діях працівників поліції, порушення вимог закону та складання протоколу про вчинення адміністративного правопорушення з метою збільшення статистичних показників притягнення осіб до адміністративної відповідальності, суддя Іоніді К.В. пояснює, що під час мотивування рішення суд не може та не повинен викладати всі свої міркування, зокрема ті, які є складником внутрішнього суддівського переконання.
52. Використання або невикористання певної судової практики під час ухвалення рішення суддя Іоніді К.В. вважає складником суддівського розсуду та внутрішнього переконання судді. Втручання в цей розсуд поза межами процедур апеляційного чи касаційного перегляду суперечило би принципу незалежності судової влади.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВИЩОЇ РАДИ ПРАВОСУДДЯ

Щодо «грубого порушення закону»

53. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.
54. Велика Палата Верховного Суду в пункті 82 постанови від 27 січня 2022 року у справі (провадження № 11-132сап21) зазначала, що прояви суддівського свавілля необхідно відрізняти від добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості. Добросовісність указує на те, що суддя діяв сумлінно – з належним ставленням до своїх обов’язків установив фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, оцінив докази та тлумачив закон, але припустився помилки, яка не була настільки очевидною і однозначною (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 9901/177/20).
55. Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 193 постанови від 10 лютого 2022 року у справі (провадження № 11-442сап20) вказала, що за Висновками першої експертної комісії Міжнародної асоціації суддів «Відповідальність суддів» (Туніс, 24–25 жовтня 1980 року) суддя не може бути відповідальним за свої рішення, якщо вони є результатом помилки у праві чи факті, але єдиний випадок, коли суддя несе відповідальність за свої рішення, – це груба халатність або геть неправильна поведінка, тобто вчинки, які несумісні зі званням судді, що нормально і розумно виконує свої функції.
56. Вища рада правосуддя в рішенні від 23 січня 2025 року № 113/0/15-25 зазначала, що здійснюючи правосуддя, суддя безумовно має право на власне тлумачення закону, у тому числі й таке, що відрізняється від загальноприйнятого розуміння. Однак таке тлумачення повинно бути добросовісним, а також відображеним у судовому рішенні, ухваленому за наслідком розгляду справи, оскільки виключно шляхом викладення доводів щодо можливості застосування чи незастосування норми закону можна зрозуміти мотиви судді та яким чином він дійшов відповідних висновків.
57. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 11-586сап19, зокрема, зауважувала, що порушення правових (матеріальних чи процесуальних) норм, а звідси – законність/незаконність судового рішення, яка проявляється в їхньому неправильному застосуванні, може охоплюватися предметом дослідження дисциплінарного провадження і бути предметом перегляду й перевірки законності та обґрунтованості судового рішення, повноваження на які надано судам апеляційної та/або касаційної інстанцій. Кожне із цих проваджень має свої завдання, функції, способи дослідження, повноваження компетентних органів і законодавчі застереження та заборону перебирати на себе повноваження одне одного.
58. Вища рада правосуддя керується тим, що завданням і функцією дисциплінарного провадження щодо судді є не його покарання як таке, а підтримання довіри суспільства до судової системи та впевненості в тому, що в разі звернення особи до суду за захистом її порушених прав судову справу буде розглянуто з дотриманням відповідних, гарантованих Конституцією України і законами засад судочинства. Дисциплінарна скарга не є засобом захисту індивідуальних прав і свобод людини, оскільки Вища рада правосуддя та її дисциплінарні органи не можуть втручатися у процес розгляду справ суддею.
59. Такі завдання і функції дисциплінарного провадження щодо судді зокрема відображено у переліку підстав дисциплінарної відповідальності судді, що передбачені частиною першою статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», кожен склад якого має на меті забезпечення сумлінного виконання відповідних, покладених на суддів, обов’язків у конкретних сферах.
60. Вища рада правосуддя також наголошує, що тоді як у межах процедур інстанційного оскарження судового рішення в порядку, передбаченому процесуальним законом, достатність і належність мотивації в рішенні перевіряється на предмет правильності оцінки судом доказів і застосування нормативно-правових актів, предметом дослідження в межах дисциплінарного провадження є з’ясування наведення суддею в судовому рішенні мотивів, які були би здатні переконати стороннього спостерігача в тому, що відповідне судове рішення може бути ухвалено суддею за умови добросовісного і професійного виконання ним своїх суддівських обов’язків, хай навіть якщо ухвалене в результаті суддею судове рішення буде помилковим і супроводжуватиметься добросовісною суддівською помилкою.
61. Крім того, Вища рада правосуддя також ураховує, що підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є не самі по собі допущені ним порушення. Такі порушення мають достатньою мірою розкривати недоліки у професійній діяльності судді, вказувати на доцільність застосування інституту дисциплінарної відповідальності судді.
62. Отже, законодавець через введення до переліку дисциплінарних проступків судді пункту 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» прямо наділив Вищу раду правосуддя та її дисциплінарні органи повноваженнями надавати оцінку діям і поведінці судді під час здійснення правосуддя. У разі ж відсутності у Вищої ради правосуддя та її дисциплінарних органів таких повноважень вони були б неспроможні взагалі встановлювати в діях судді склад цього дисциплінарного проступку.
63. Ураховуючи зазначене, перелік підстав дисциплінарної відповідальності судді, який наведено у статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», потрібно розглядати як форму уповноваження дисциплінарного органу на надання оцінки відповідним діям і поведінці суддів.
64. Водночас Вища рада правосуддя враховує, що ознака «грубості» порушення в цьому випадку хоча і є оцінною, проте виступає важливим запобіжником від втручання Вищою радою правосуддя у процес здійснення правосуддя суддею, порушення його гарантій незалежності, а також від перетворення процедур дисциплінарного провадження на паралельну систему оскарження судових рішень суддів. Саме у випадку досягнення суддею порогу «грубості» порушення його характер може свідчити про істотні вади у професійному рівні судді, що, відповідно, й обумовлюватиме потребу в застосуванні заходів дисциплінарного характеру з огляду на раніше окреслені цілі й завдання дисциплінарного провадження щодо судді.
65. Наявні судова практика і практика дисциплінарних органів Вищої ради правосуддя не містять чітких критеріїв «грубості» порушення закону в цілях застосування пункту 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Водночас, Велика Палата Верховного Суду у згаданій раніше постанові від 18 квітня 2024 року у справі № 990SCGC/1/24 прямо зазначила, що однобоке прийняття одних доказів і без наведення мотивів відкидання суддею інших доказів учинення адміністративного правопорушення може бути предметом контролю з боку дисциплінарного органу Вищої ради правосуддя, і встановлення цієї обставини може свідчити про допущення суддею дисциплінарного проступку.
66. В іншій постанові від 15 травня 2025 року у справі № 990SCGC/6/25 Велика Палата Верховного Суду прямо вказала, що ненаведення суддею обґрунтування застосування під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП, норми цього Кодексу, яка застосуванню не підлягає, може утворювати склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
67. Така судова практика узгоджується з іншими постановами Великої Палати Верховного Суду: від 11 лютого 2021 року у справі № 11-269сап20, від 9 червня 2022 року у справі № 11-443сап20.
68. Таким чином, у справах про стверджуване допущення суддею дисциплінарних проступків, об’єктивна сторона яких пов’язана з порушенням норм права під час ухвалення судового рішення, насамперед потрібно з’ясовувати: чи існує чіткий правовий стандарт, який регулює певні правовідносини; чи порушив суддя цей стандарт; а якщо порушив, то чи є підстави для висновку про умисел або такий ступінь недбалості, які могли б зумовлювати доцільність застосування заходів дисциплінарного характеру.
69. Надаючи оцінку діям і поведінці судді Іоніді К.В. під час розгляду справи № 522/199/23, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважала, що суддя Іоніді К.В. порушив чіткі та зрозумілі вимоги статей 130, 266 КУпАП, оскільки за текстом і змістом цих норм можна чітко встановити, що вони не передбачають наявності встановлених законом підстав для зупинки поліцейським транспортного засобу як умови, за якої щодо водія, який перебуває у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння або відмовляється від проходження огляду на перебування у такому стані, може бути складено протокол про адміністративне правопорушення.
70. Вища рада правосуддя вважає, що Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла правильних висновків, які суддя Іоніді К.В. не спростував як у скарзі, так і в засідання Вищої ради правосуддя, що в цьому випадку суддя застосував закон у цілковито ірраціональний спосіб, тобто не дотримав чітких і зрозумілих положень статей 130, 266 КУпАП. Адже фактично інтерпретація цих статей, якою керувався суддя Іоніді К.В., передбачає, що водій, який дійсно перебуває у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, може безперешкодно продовжувати керувати транспортним засобом за умови ситуативного дотримання вимог ПДР; що водій, який перебуває у стані наркотичного чи алкогольного сп’яніння, має право керувати транспортним засобом без можливості бути притягнутим до адміністративної відповідальності – якщо він не порушуватиме ПДР у часовому проміжку, у якому за ним спостерігає поліцейський.
71. Така інтерпретація положень статей 130, 266 КУпАП не відповідає ні текстуальному їхньому змісту, ні їх суті. Таке їх тлумачення в цілковито ірраціональний спосіб спотворює засади адміністративної відповідальності і не відповідає охоронюваним інтересам, для забезпечення яких передбачено адміністративну відповідальність особи за керування транспортним засобом у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння. Адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких встановлена статтею 130 КУпАП, пов’язані з особливо високими ризиками для життя, здоров’я і майна як правопорушника, так і інших осіб. Позаяк перебування водія у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння може суттєво впливати на адекватність сприйняття ним обстановки на дорозі, вселяти відчуття самовпевненості та загалом сприяти більш зухвалій поведінці під час керування транспортним засобом.
72. Відповідно до статті 1 КУпАП завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством.
73. Унаслідок встановлення державою адміністративної відповідальності за керування водієм транспортним засобом у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння сторонній спостерігач і суспільство загалом будуть очікувати від суддів, що розглядають судові справи цієї категорії, розгляду питань про притягнення правопорушників до відповідальності на таких засадах, які будуть утверджувати належні стандарти захисту їх інтересів (охорона їх життя, здоров’я і майна).
74. Проте Вища рада правосуддя констатує, що суддя Іоніді К.В. фактично керувався тим, що за умови відсутності підстав для зупинення транспортного засобу, зокрема у випадку ситуативного дотримання ПДР, водій, який перебуває у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, не може бути притягнутий до адміністративної відповідальності, адже щодо нього не може бути складено протокол за фактом можливого допущення правопорушення.
75. Стосовно посилань судді Іоніді К.В. на постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 березня 2019 року у справі № 686/11314/17 Вища рада правосуддя зауважує, що Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя обґрунтовано відхилила ці доводи, оскільки в цій постанові суду відсутні висновки, про які зазначає суддя Іоніді К.В.
76. Цією постановою Верховний Суд залишив у силі постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2017 року у справі № 686/11314/17, у якій було зазначено:

«Пунктом 2 ч.1 ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII вказано, що поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав). Інших підстав для перевірки документів на право керування ТЗ, у посадової особи відповідача, в спірних правовідносинах не було.

Згідно матеріалів справи слідує, що відносно позивача не виносилась постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення ПДР України, зокрема порушення п. 9.8 «б» ПДР України, яке пред'являлось позивачу перед прийняттям оскаржуваної постанови. Таким чином, належних та допустимих доказів вчинення позивачем вказаного правопорушення в матеріалах справи немає.

Оскільки відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення позивачем ПДР України, то апеляційний суд дійшов висновку про неправомірність вимоги посадової особи відповідача до позивача про пред'явлення документів в т.ч. реєстраційного документу на транспортний засіб, а позивач, в свою чергу, не був зобов'язаний виконувати дану вимогу, і тому в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст.126 КУпАП.»

77. Таким чином, правовідносини в цій справі були неподібними, оскільки приписи пункту 2 частини першої статті 32 Закону України «Про Національну поліцію» прямо встановлюють наявність факту правопорушення або обґрунтованих сумнівів щодо наявності в особи наміру його вчинення як передумову для вимоги поліцейського щодо надання документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи. У такому випадку відсутність у діях особи складу іншого правопорушення або недоведення органом поліції обставин, які свідчили б про намір особи вчинити правопорушення, свідчить про відсутність у працівника поліції підстав вимагати відповідні документи, а у особи, відповідно, – обов’язку їх пред’являти. Тобто в такому випадку має місце відсутність об’єктивної сторони правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП.
78. На відміну від норми статті 126 КУпАП, положення статей 130, 266 КУпАП чи будь-яких інших статей цього Кодексу не передбачають, що вимога щодо проходження особою огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння може бути висунута поліцейським лише якщо така особа вчинила також інше правопорушення або існують обґрунтовані сумніви щодо наявності в особи наміру на його вчинення.
79. Частиною п’ятою статті 266 КУпАП чітко визначено, що огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений із порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним. Тобто законодавець визначив, що лише порушення вимог, установлених статтею 266 КУпАП, тягне за собою недійсність огляду та не відніс до підстав недійсності чи незаконності огляду особи або вимоги поліцейського щодо його проходження відсутність підстав для зупинки транспортного засобу.
80. Крім цього, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 9 серпня 2019 року у справі № 760/20247/16-а зазначав:

«Водночас, на думку скаржника, він мав право не пред`являти посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб на вимогу поліцейського для перевірки, доки останній не доведе, що зупинка його транспортного засобу була законною.

Такі доводи позивача не ґрунтуються на вимогах законодавчих актів та не мають відношення до обов`язку водія транспортного засобу мати при собі та пред`явити на вимогу поліцейського для перевірки зазначені вище документи.

При цьому, колегія суддів зазначає таке.

Підстави зупинки поліцейським транспортного засобу наведені у статті 31 Закону України «Про національну поліцію», зокрема, поліція може застосовувати такі превентивні заходи як перевірка документів особи та зупинення транспортного засобу.

Поліцейський має право вимагати від особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у випадку якщо зовнішні ознаки транспортного засобу дають достатні підстави вважати, що транспортний засіб може бути знаряддям чи об`єктом вчинення правопорушення (пункт 6 статті 32 Закону України «Про національну поліцію»).

Поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо транспортний засіб перебуває в розшуку (пункт 4 частини 1 статті 35 Закону України «Про національну поліцію»).

Як вказано в запереченнях та вбачається з матеріалів справи (інформація №13287/41/11/02-2017 від 09 червня 2017 року) відповідно до відомостей з ІІПС МВС України «Армор» за період з червня по листопад 2016 року було зареєстровано сім випадків незаконного заволодіння автомобілем марки «Фольксваген», модель «Туарег».

Така інформація могла б слугувати підставою для зупинки, в вечірню пору доби, автомобіля позивача, однак, предметом позову ОСОБА_1 була лише вимога про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, а тому доводи позивача щодо незаконної зупинки його транспортного засобу не є предметом доказування у цій справі та не стосуються предмета його позовних вимог».

81. З огляду на викладене, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя правильно зазначила в оскаржуваному рішенні, що обставини правомірності зупинення транспортного засобу могли б бути предметом окремих позовних вимог особи, що притягалася до адміністративної відповідальності, тоді як цей спір не перебував у логічному взаємозв’язку зі спором щодо законності складення протоколу стосовно водія.
82. Таким чином, визнавши протокол про адміністративне правопорушення у справі № 522/199/23 недопустимим доказом із вказівкою на відсутність підстав для зупинки транспортного засобу, суддя Іоніді К.В. допустив грубе порушення чітких та зрозумілих вимог статей 130 і 266 КУпАП.

Щодо «грубої недбалості»

83. Ознакою як грубого порушення закону, так і грубої недбалості в діях судді Іоніді К.В. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вказала також істотну непослідовність у вирішенні суддею зазначених правових питань в інших судових справах.
84. Зокрема, як уже йшлося, суддя Іоніді К.В., вирішуючи питання про значимість відсутності підстав для зупинення транспортного засобу в питанні законності складення протоколу за статтею 130 КУпАП, у своїх постановах зазначав:

1. у постанові від 7 червня 2023 року у справі № 522/199/23 – протокол за статтею 130 КУпАП складено незаконно, оскільки були відсутні підстави для зупинки транспортного засобу;
2. у постанові від 11 вересня 2023 року у справі № 522/3670/23 – протокол за статтею 130 КУпАП складено законно, оскільки в умовах воєнного стану виконується пункт 7 частини першої статті 35 Закону України «Про Національну поліцію»;
3. у постанові від 11 листопада 2024 року у справі № 522/18640/24 – протокол за статтею 130 КУпАП складено законно, оскільки в умовах воєнного стану виконується пункт 7 частини першої статті 35 Закону України «Про Національну поліцію»;
4. у постанові від 28 жовтня 2025 року у справі № 522/18272/25 – протокол за статтею 130 КУпАП складено незаконно, оскільки були відсутні підстави для зупинки транспортного засобу.

85. Попри те, що стверджувані факти адміністративних правопорушень, передбачених статтею 130 КУпАП, у всіх цих справах мали місце після введення воєнного стану – в одних справах суддя Іоніді К.В. зазначав про законність складення протоколу, в інших про незаконність. Тобто послідовно в різних судових справах вирішував фактично одне й те ж питання неоднаково.
86. Заперечуючи висновки Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя в цій частині, суддя Іоніді К.В. покладається на два аргументи:

1. кожна конкретна справа має відмінності та власні обставини, які підлягають дослідженню та оцінці суддею;
2. використання або невикористання суддею певної судової практики під час ухвалення рішення є складовою суддівського розсуду та внутрішнього переконання судді.

87. Такі аргументи судді Іоніді К.В., на переконання Вищої ради правосуддя, не лише не вказують на незаконність і помилковість рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, а, навпаки, додатково розкривають недбале ставлення судді Іоніді К.В. до застосування закону під час розгляду справ.
88. По-перше, питання про те, чи протокол за статтею 130 КУпАП є дійсним за умови відсутності підстав для зупинення транспортного засобу, передбачених статтею 35 Закону України «Про Національну поліцію», є правовим і абстрактним, його вирішення не залежить від конкретних специфічних обставин судової справи. За відсутності підстав для зупинення транспортного засобу суд може або завжди доходити висновку про недійсність протоколу, або про його дійсність, проте не може робити такі висновки упереджено і ситуативно в різних справах.
89. По-друге, професійним обов’язком судді під час здійснення правосуддя є неупереджений, професійний, компетентний розгляд судових справ із дотриманням принципів законності та верховенства права.
90. Дійсно, щодо тих чи інших правових питань у судовій практиці різних судів та навіть одного суду (за головування різних суддів) можуть існувати розбіжності, й існування такого феномену є неминучим у будь‑якій правовій системі, оскільки це також є проявом суддівської незалежності, плюралізму правових думок тощо. Проте це не означає, що один і той самий суддя з посиланням на таку розбіжну судову практику може в одних справах застосовувати закон в один спосіб, а в інших – протилежно.
91. Дотримання Вищої радою правосуддя та її органами, а також й судом, раніше сформованої ним практики і посилання на неї в наступних справах слугує реалізації принципу рівності усіх перед законом: застосування органом державної влади до учасників відповідного процесу тих самих правил, які склалися в його попередній практиці, гарантує справедливе ставлення до них. Повторення певних поглядів, висловлених раніше в практиці, створює відчуття передбачуваності та раціональності рішень органу державної влади, а отже, зміцнює його авторитет в очах інших державних органів, судів та громадян.
92. Ураховуючи наведене, Вища рада правосуддя вважає, що Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в оскаржуваному рішенні правильно зазначила, що хоча сама по собі непослідовність у судовій практиці судді не є і не може бути підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності – проте лише за умови наведення суддею достатніх і раціональних мотивів таких змін, належної демонстрації суддею сумлінності і добросовісності у своїх діях.
93. У цій дисциплінарній справі суддя Іоніді К.В. не навів переконливих аргументів щодо сумлінності і добросовісності у своїх діях, які полягають у ситуативному неоднаковому застосуванні закону в подібних справах.
94. Водночас Вища рада правосуддя наголошує, що в подібних правовідносинах Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в пунктах 69-73 рішення від 11 грудня 2024 року № 3597/2дп/15‑24, яке залишено в силі рішенням Вищої ради правосуддя від 23 січня 2025 року № 113/0/15-25 і постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2025 року у справі № 990SCGC/6/25, зазначила, що для з’ясування системності дій судді, щодо яких подано дисциплінарну скаргу, може аналізуватися і враховуватися практика розгляду ним і інших судових справ відповідної категорії.
95. Отже, Вища рада правосуддя погоджується з Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя, що практика судді Іоніді К.В. в інших справах могла враховуватися лише як обставина, яка характеризує його дії у справі № 522/199/23.

Щодо «істотних негативних наслідків»

96. Констатуючи грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховувала правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 15 травня 2025 року у справі № 990SCGC/6/25, у якій було підтримано позицію у тому, що недотримання суддею вимог КУпАП під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 130 КУпАП, у силу особливої його суспільної небезпечності, може мати істотними негативними наслідками, зокрема:

1) уникнення правопорушником відповідальності, яку він безспірно мав понести у зв’язку з доведенням учинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП;

2) невиконання завдань КУпАП щодо виховання особи, яка вчинила таке правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Це формує у громадян відчуття безкарності та стимулює продовження вчинення правопорушень;

3) у державний бюджет не було сплачено штраф на загальну суму 17 000 грн, які держава мала використати для виконання своїх функцій, зокрема соціальних;

4) у зв’язку з недотриманням суддею під час розгляду справ прямих вимог КУпАП нівелюються зусилля законодавця, які з запровадженням відповідних правил були спрямовані на унеможливлення уникнення покарань. Це ще більше посилює поширення в суспільстві думки, що завдяки суддям навіть пряма заборона не перешкоджає легкому уникненню покарання за керування транспортним засобом у стані сп’яніння. А отже, такі дії судді підривають авторитет правосуддя та не сприяють довірі громадян до суду.

97. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2025 року у справі № 990SCGC/3/25 (пункт 106) вказано, що ненастання конкретної шкоди для сторін чи учасників справи внаслідок порушень заборон, яких суддя повинен дотримуватися відповідно до вимог статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», незалежно від суб’єктивних та об’єктивних чинників емоційного сприйняття наслідків порушень, допущених суддею, не означає, що суддя не вчинив дій (не вдавався до бездіяльності) (умисно або внаслідок недбалості), які через специфіку судового провадження в часі та просторі відбуваються раніше (ще до настання або загрози настання шкідливих наслідків) та які набувають рис (властивостей) дисциплінарного правопорушення лише тоді, коли суддя, власне, дією (бездіяльністю), певною послідовністю (черговістю) дій у межах судового провадження порушує заборони, передбачені цією нормою Закону, і вдається до діяння, достатнього для кваліфікації його як дисциплінарного правопорушення.
98. Вища рада правосуддя вважає, що Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя правильно встановила наявність в діях судді Іоніді К.В. внаслідок грубої недбалості грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків, якими є: уникнення правопорушником відповідальності, передбаченої статтею 130 КУпАП; майнова шкода для державного бюджету від недоотриманого штрафу; невиконання завдань КУпАП щодо виховання особи, яка вчинила таке правопорушення; поширення в суспільстві думки щодо недобросовісності суддів під час розгляду справ, передбачених статтею 130 КУпАП; підриву авторитету правосуддя та несприяння довірі громадян до суду.

Щодо остаточної законної сили і відсутності апеляційного перегляду постанови суду від 7 червня 2023 року у справі № 522/199/23

99. Як зазначено у пункті 168 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 11-228сап21, вирішення питання щодо наявності або відсутності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, у тому числі оцінка наслідків його дій, не може ставитися в залежність від того, чи було оскаржене ухвалене ним рішення, а також від результатів перегляду такого рішення судами вищих інстанцій, оскільки саме собою залишення без змін судового рішення або його скасування не є доказом належного або неналежного виконання суддею своїх професійних обов’язків у контексті вирішення питання про дисциплінарну відповідальність, хоч це й може враховуватись дисциплінарним органом.
100. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у рішенні від 11 лютого 2026 року № 193/3дп/15-26 наголошувала, що дисциплінарна палата не надає оцінку судовому рішенню, його законності чи обґрунтованості, а лише оцінює дії судді під час розгляду суддею відповідної заяви, що не виходить за межі повноважень органу, який здійснює дисциплінарне провадження щодо судді. Водночас перегляд судового рішення в апеляційному порядку та усунення апеляційним судом порушень, які допустив суд першої інстанції, не зменшує істотності таких порушень та наслідків для учасників судового провадження. Орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, не уповноважений перевіряти законність судового рішення, а зобов’язаний перевірити дії судді під час ухвалення такого судового рішення в частині наявності порушень, які є підставою для застосування дисциплінарної відповідальності, та оцінити наслідки саме цих дій.
101. Це означає, як вказала Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, що вирішення питання щодо наявності або відсутності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, зокрема оцінки наслідкам його дій, не можна ставити у залежність від того, чи було оскаржено ухвалене ним рішення, а також результатів перегляду такого рішення судами вищих інстанцій, оскільки саме по собі залишення без змін судового рішення або його скасування не є доказом належного або неналежного виконання суддею своїх професійних обов`язків у контексті вирішення питання про дисциплінарну відповідальність, хоч дисциплінарний орган може це врахувати.
102. З огляду на ці правові позиції Вища рада правосуддя керується тим, що висновки щодо порушення суддею Іоніді К.В. вимог КУпАП Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя робила виключно в контексті оцінки його дій і поведінки, які можуть свідчити про наявність підстав для застосування до судді заходів дисциплінарного характеру, а не для переоцінки доказів у справі № 522/199/23, висловлення своєї власної позиції щодо вчинення чи невчинення водієм адміністративного правопорушення, а також загалом надання оцінки законності прийнятої суддею постанови. Висновки Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя не ставлять під сумнів остаточної законної сили постанови суду від 7 червня 2023 року у справі № 522/199/23.
103. Водночас Вища рада правосуддя враховує, що частина друга статті 294 КУпАП визначає вичерпний перелік осіб, які мають право на оскарження постанови суду у справі про адміністративне правопорушення, оскаржити її не має права навіть орган (особа), що склав протокол про адміністративне правопорушення.
104. Тому постанова суду від 7 червня 2023 року у справі № 522/199/23 не могла бути оскаржена відповідним органом (його посадовою особою) в апеляційному порядку. Неоскарження цієї постанови в апеляційному порядку також саме по собі не є підтвердженням того, що суддя Іоніді К.В. не допускав будь-яких порушень під час розгляду цієї справи.
105. З урахуванням зазначеного безпідставними є твердження судді Іоніді К.В. про перебирання дисциплінарним органом на себе функцій суду апеляційної інстанції, оскільки цілі та завдання дисциплінарного провадження стосовно судді відмінні від апеляційного перегляду його судового рішення, хоча в межах обох цих процедур і можуть підлягати перевірці одні й ті ж обставини, як-от спосіб застосування закону суддею.
106. Ухвалення ж Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя оскаржуваного рішення не ставить під сумнів законної сили постанови суду від 7 червня 2023 року у справі № 522/199/23, не створює правових підстав для її перегляду, тобто не має наслідків, які мало б рішення суду вищої інстанції.

Щодо інших доводів судді Іоніді К.В. у скарзі на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

107. Стосовно твердження судді Іоніді К.В., що Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя безпідставно не врахувала його пояснень, наданих на засіданні 14 січня 2026 року, а саме в тому, що у спірній справі мали місце упередженість дій працівники поліції, порушення вимог закону та складання протоколу про вчинення адміністративного правопорушення з метою збільшення статистичних показників притягнення осіб до адміністративної відповідальності, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 6 лютого 2020 року у справі № 9901/241/19 вже вказувала, що надання суддею пояснень щодо обставин, які враховувались ним при вирішенні справи, вже у ході дисциплінарного провадження не спростовує твердження Вищої ради правосуддя про відсутність відповідних мотивів в судовому рішенні.
108. Недоліки, неповнота мотивування, які наявні в судовому рішенні, не можуть бути усунуті на стадії дисциплінарного провадження шляхом подання суддею додаткових мотивувань ухваленого ним рішення. Додаткові пояснення судді на цій стадії не є і не можуть бути частиною судового рішення, доповнювати і виправляти його.
109. Ураховуючи зазначене, на стадії дисциплінарного провадження суддя може лише більш конкретно і специфічно пояснити вже враховані судом обставини під час ухвалення судового рішення та більш конкретно пояснити вже наявні в судовому рішенні мотиви, але не може посилатися на нові докази, цілковито нові і оригінальні мотиви, виходячи з яких відповідне рішення могло б бути ухвалено.
110. Протилежний підхід загрожував би перетворенню інституту дисциплінарної скарги на засіб юридичного захисту для скаржників, а для суддів – на засіб виправлення недоліків судового рішення. Такий підхід до цього інституту в неприпустимий спосіб наділяв би Вищу раду правосуддя і її дисциплінарні органи повноваженнями щодо оцінки по суті судових рішень, ревізії (перегляду) їх по суті. Адже, приймаючи як належні чи неналежні доводи скаржника і судді, Вища рада правосуддя та її дисциплінарні органи фактично висловлювалися б на користь того, чи виправили вони недоліки, неповноту мотивування, що наявні в судовому рішенні.
111. Під час розгляду Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя дисциплінарної справи щодо судді Іоніді К.В. та під час розгляду його скарги на рішення вказаної палати суддя Іоніді К.В. не пояснив чітко і конкретно, як його загальне сприйняття щодо упередженості працівників поліції, наявності тенденції в їхніх діях стосовно складення протоколів за статтею 130 КУпАП для формування статистики свідчило на користь порушення ними вимог статей 130 і 266 КУпАП конкретно в судовій справі № 522/199/23.
112. Посилання в рішенні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя на обставини, за яких були притягнуті до дисциплінарної відповідальності судді Полтавського апеляційного суду Гальонкін С.А. і Томилко В.П., було здійснено лише для більш детального пояснення підстав визнання грубого порушення вимог КУпАП суддею Іноіді К.В., і ці обставини не мають самостійного юридичного значення.

Висновки

113. Ураховуючи наведене, Вища рада правосуддя доходить висновку, що доводи скарги не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, отже, підстав для її задоволення немає.
114. Згідно з пунктом 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.
115. Вища рада правосуддя, керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»,

вирішила:

залишити без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 січня 2026 року № 33/3дп/15-26 про притягнення судді Приморського районного суду міста Одеси Іоніді Костянтина Володимировича до дисциплінарної відповідальності.

Рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене в порядку, передбаченому статтею 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Голова Вищої ради правосуддя

Члени Вищої ради правосуддя