Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Маселка Р.А., членів Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлакова С.Ю., Ковбій О.В., Мельника О.П., Спірідонової Т.В., заслухавши дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Троня І.В., розглянувши дисциплінарну справу стосовно судді Чернівецького районного суду міста Чернівців Галичанського Олега Івановича, відкриту за скаргою Борисенко Анни Іванівни,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 14 жовтня 2025 року надійшла дисциплінарна скарга (вх. № Б-2082/11/7-25) Борисенко А.І. на дії судді Чернівецького районного суду міста Чернівців Галичанського О.І.
У дисциплінарній скарзі Борисенко А.І. повідомляє, що в провадженні судді Галичанського О.І. у 2022-2025 роках перебували більше 150 справ щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком з позбавленням матері батьківських прав або без такого. На думку скаржника, під час розгляду даної категорії справ суддя виносив рішення без належної мотивації та з порушенням прав дітей. Крім того, своїми рішеннями суддя сприяв ухиленню мобілізації особами, які є військовозобов’язаними. У деяких справах суддя не залучав органи опіки та піклування, виносив рішення без акту про обстеження умов проживання батька з дитиною, розглядав справи у скорочені строки, через що не забезпечив участь учасників справи у судовому засіданні, не враховував зловживання правом деякими заявниками та позивачами, не враховував ймовірну фіктивність вимог позивачів/заявників.
На підставі зазначеного скаржниця просила розглянути скаргу, відкрити дисциплінарне провадження та притягнути суддю Галичанського О.І. до дисциплінарної відповідальності.
Ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 4 лютого 2026 року № 157/2дп/15-26 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Галичанського О.І., оскільки в діях судді під час розгляду справ №№ 725/8808/23, 725/9051/23, 725/2961/23, 725/10898/23 можуть вбачатися ознаки складу дисциплінарних проступків, передбачених:
1) підпунктом «а» пункту 1 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок недбалості незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду);
2) пунктом 4 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).
За результатами підготовки дисциплінарної справи до розгляду дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Тронь І.В. підготував висновок від 23 березня 2026 року з пропозицією про відкриття дисциплінарної справи за власною ініціативою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя стосовно судді Чернівецького районного суду міста Чернівців Галичанського О.І. за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини десятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», якщо в процесі розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата дійде висновку про наявність ознак дисциплінарного проступку в діяннях інших суддів або про наявність ознак іншого дисциплінарного проступку в діяннях судді, щодо якого розглядається справа, Дисциплінарна палата може ухвалити рішення про відкриття відповідної дисциплінарної справи за власною ініціативою.
Дисциплінарна палата може своїм рішенням об’єднати в одну дисциплінарну справу кілька дисциплінарних справ, які перебувають у її провадженні (частина одинадцята статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»)
Обставини, які свідчать про наявність ознак іншого дисциплінарного проступку в діяннях судді, щодо якого розглядається справа
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дослідила висновок дисциплінарного інспектора в якому, в тому числі, проаналізовано 149 рішень судді Галичанського О.І. та встановила типовий підхід судді Галичанського О.І. щодо ухвалення рішень про місце проживання неповнолітніх дітей разом з батьком без висновку органів опіки та піклування, що суперечить частині четвертій статті 19 Сімейного кодексу України (далі – СК України), а також ухвалення рішень про встановлення фактів, що мають юридичне значення (встановлення факту самостійного виховання батьком неповнолітніх дітей, тощо) в позовному, а не в окремому провадженні, що не відповідає статті 293 Цивільного процесуального кодексу (далі – ЦПК України).
Крім того, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що Головним слідчим управлінням Державного бюро розслідувань проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № ____ від 2 квітня 2025 за частиною першою статті 1141 (перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань), частиною третьою статті 332 (незаконне переправлення осіб через державний кордон України вчинене організованою групою або з корисливих мотивів), частиною другою статті 3761 (незаконне втручання в роботу автоматизованих систем в органах та установах системи правосуддя) Кримінального кодексу України та за підозрою двох осіб у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 409 (ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом вчинені в умовах воєнного стану) Кримінального кодексу України.
З пояснень судді та листів Чернівецького районного суду міста Чернівців і Державного бюро розслідувань встановлено, що 15 жовтня 2025 року у межах досудового розслідування проведено обшук в приміщенні Чернівецького районного суду міста Чернівців, в ході якого вилучено низку оригіналів судових справ, які перебували в провадженні судді ОСОБА1.
Висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя
Пунктом 1 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України та частини першої статті 5 СК України сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Згідно зі статтею 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Отже, суди розглядаються справи про визначення місця проживання дітей виключно у випадках наявності реального спору між сторонами щодо зазначеного факту.
У частині 1 статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв’язків із сім’єю, крім випадків, коли сім’я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об’єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв’язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов’язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов’язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач – визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, постанова Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22).
Згідно із частиною 6 статті 56 ЦПК України органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов’язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.
Частинами 4–6 статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов’язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Статтею 171 СК України встановлено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Стаття 12 Конвенції про права дитини визначає, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.
У Зауваженнях загального порядку № 12 «Право дитини бути заслуханою», CRC/ C/GC/12 від 20 липня 2009 року Комітет зауважив, що право всіх дітей бути заслуханими і сприйнятими з усією серйозністю є одним з основоположних принципів Конвенції.
Комітет підкреслює, що в статті 12 не встановлюється будь-якого вікового обмеження щодо права дитини висловлювати свої погляди і вона не заохочує держави-учасники до введення в законодавстві або на практиці вікових обмежень, які б ущемляли право дитини бути почутою, по всім питанням, які стосуються її інтересів (пункт 21).
Крім того, варто врахувати, що озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.
Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 705/3040/18.
Сам факт згоди дитини на проживання з одним із батьків не повинен бути для суду визначальним, оскільки для встановлення відповідності такого проживання дитини її інтересам повинна встановлюватися після ретельної оцінки усіх істотних обставин, встановлення яких передбачено СК України та на яких неодноразово наголошував Верховний Суд.
Крім того Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя звертає увагу на таке.
Відповідно до абзацу 5 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції станом на період ухвалення суддею рішень) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що наведені вище обставини можуть свідчити про формальний, поверхневий та несумлінний розгляд відповідних справ суддею Чернівецького районного суду міста Чернівців Галичанським О.І. оскільки суддя не залучав до участі у справі органи опіки і піклування, справи розглянуті за відсутності відповідних висновків органу опіки і піклування.
Крім того, системність дій судді Галичанського О.І. може свідчити не лише про порушення прав дітей під час розгляду відповідних цивільних справ, а й про можливе створення умов для ймовірного ухилення військовозобов’язаних чоловіків (позивачів у справах) від мобілізації, що має безпосередній вплив на обороноздатність держави в умовах воєнного стану.
Всі ці факти підлягають ретельному дослідженню під час розгляду дисциплінарної справи.
Вищевказані обставини та інформація про проведення досудового розслідування з вилученням матеріалів судових справ, які перебували в провадженні судді Галичанського О.І., дає Другій Дисциплінарній палаті Вищої ради правосуддя підстави вважати про наявність в діях судді не тільки ознак дисциплінарних проступків передбачених підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а і дисциплінарного проступку передбаченого пунктом 3 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що встановлено обставини, які можуть свідчити про наявність у діях судді Чернівецького районного суду міста Чернівців Галичанського О.І. ознак складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу).
З огляду на викладене, керуючись статтями 46, 48, 49, Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відкрити за власною ініціативою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя дисциплінарну справу стосовно судді Чернівецького районного суду міста Чернівців Галичанського Олега Івановича та об’єднати її з дисциплінарною справою, відкритою ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 4 лютого 2026 року № 157/2дп/15-26 за скаргою Борисенко Анни Іванівни (вх. № І Б-2082/11/7-25 від 14 жовтня 2025 року) стосовно судді Чернівецького районного суду міста Чернівців Галичанського Олега Івановича. Проведення підготовки до розгляду об’єднаної дисциплінарної справи доручити дисциплінарному інспектору Вищої ради правосуддя Троню Ігорю Володимировичу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної палати Вищої
ради правосуддя
Члени Другої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя
Олена КОВБІЙ
Олексій МЕЛЬНИК
Тетяна СПІРІДОНОВА
