Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Прудивуса О.В., членів Болотіна С.М., Блажівської О.Є., розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Саліхова В.В. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги народного депутата України Бужанського Максима Аркадійовича стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва Сидорова Євгенія Вікторовича,
встановила:
25 вересня 2020 року до Вищої ради правосуддя надійшла дисциплінарна скарга народного депутата України Бужанського М.А. від 23 вересня 2020 року на неналежну поведінку судді Шевченківського районного суду міста Києва Сидорова Є.В. під час розгляду справи про адміністративне правопорушення № 761/7657/19 за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП).
Народний депутат України Бужанський М.А. просить притягнути суддю Шевченківського районного суду міста Києва Сидорова Є.В. до дисциплінарної відповідальності та, вказуючи у скарзі про незаконні дії судді, зазначає, зокрема, про можливе сприяння водіям, які сідають за кермо у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння та відмовляються пройти відповідний огляд, в уникненні відповідальності. У скарзі наголошено, що керування транспортними засобами водіями у нетверезому стані є дуже гострою проблемою для українського суспільства, існує значна кількість резонансних справ, в яких нетверезі водії ставали причиною трагічних подій та людських жертв.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого визначення члена Вищої ради правосуддя по справі від 18 березня 2021 року вказану скаргу для проведення попередньої перевірки передано члену Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Саліхову В.В. (єдиний унікальний номер справи 136/11/5-20).
За результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги член Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Саліхов В.В. склав висновок із викладенням фактів та обставин, що підтверджують надану у ньому пропозицію.
Розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Саліхова В.В та додані до нього матеріали, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва Сидорова Є.В. з огляду на таке.
Сидоров Євгеній Вікторович Указом Президента України від 7 грудня 2009 року № 1016/2009 призначений на посаду судді військового місцевого суду Хмельницького гарнізону строком на п’ять років, Указом Президента України від 7 грудня 2010 року № 1079/2010 переведений на роботу на посаді судді Шевченківського районного суду міста Києва у межах п’ятирічного строку, Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 443/2017 призначений на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 лютого 2019 року до провадження судді Шевченківського районного суду міста Києва Сидорова Є.В. надійшли матеріали про вчинення ОСОБА1 адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 130 КУпАП (справа № 761/7657/19), а саме: протокол про адміністративне правопорушення від 16 лютого 2019 року (серія БД № 318073), пояснення свідків ОСОБА2, ОСОБА3, акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, відеозапис із нагрудної камери інспектора патрульної поліції, зафіксований на СD-диску.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення водій ОСОБА1 о 15:10 16 лютого 2019 року керував транспортним засобом марки «Hyundai Accent», державний номерний знак ____, у місті Києві по вул. Ружинській, 31 з ознаками наркотичного сп’яніння (неприродна блідість обличчя, тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці). Від проходження огляду на стан сп’яніння у встановленому законом порядку водій відмовився у присутності двох свідків – ОСОБА2, ОСОБА3, чим порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху, відповідальність за що передбачена частиною першою статті 130 КУпАП.
Із відеозапису з нагрудної камери інспектора патрульної поліції вбачається, що водію транспортного засобу марки «Hyundai Accent», державний номерний знак ____, ОСОБА1 у присутності двох свідків повідомлено, що працівник патрульної поліції вбачає у нього ознаки наркотичного сп’яніння, у зв’язку із чим пропонує пройти медичний огляд у лікаря-нарколога. Відповідно до вказаного відеозапису працівник поліції неодноразово пропонував водію ОСОБА1 пройти огляд на стан наркотичного сп’яніння у закладі охорони здоров’я, від чого водій у присутності свідків категорично відмовився.
Факт відмови водія ОСОБА1 від проходження огляду лікарем на стан наркотичного сп’яніння у закладі охорони здоров’я зафіксований, окрім протоколу про адміністративне правопорушення та вказаного відеозапису, і в письмових поясненнях свідків.
1 березня 2019 року під час судового засідання у вказаній справі ОСОБА1 свою вину у вчиненні зазначеного адміністративного правопорушення не визнав, пояснивши суду, що він не вживав наркотиків і алкоголю та не мав ознак наркотичного сп’яніння. Також ОСОБА1 повідомив суду, що йому не було роз’яснено наслідків відмови від проведення огляду на стан сп’яніння.
Суддя Сидоров Є.В., заслухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, дослідивши протокол про адміністративне правопорушення, пояснення свідків, відеозапис процесу складання протоколу про адміністративне правопорушення, дійшов висновку, що в діях ОСОБА1 не вбачається складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, у зв’язку із чим він не може бути притягнутий до адміністративної відповідальності.
Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 1 березня 2019 року провадження у справі стосовно ОСОБА1 закрито у зв’язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.
У зазначеній постанові суддя Сидоров Є.В. дійшов висновку, що органом, який склав протокол про адміністративне правопорушення, належною мірою не доведено факт наявності у ОСОБА1 ознак наркотичного сп’яніння, що, у свою чергу, вказує на те, що у цьому випадку відмова ОСОБА1 від проходження огляду на стан сп’яніння не свідчить про наявність у його діях ознак адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.
У дисциплінарній скарзі народний депутат України Бужанський М.А. зазначив, що суддя Шевченківського районного суду міста Києва Сидоров Є.В. 1 березня 2019 року фактично звільнив особу від адміністративної відповідальності, взявши до уваги її пояснення та констатувавши, що відеозапис є більш інформативним, ніж безпосереднє сприйняття стану водія працівниками поліції та свідками. Як зауважив скаржник, стаття 130 КУпАП визначає, що відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є самостійним правопорушенням. Таким чином, як зауважив скаржник, відмова водія від проходження огляду є «закінченим складом» адміністративного правопорушення, за яке настає встановлена законом відповідальність. Незгода водія з висновками працівників поліції не звільняє особу від адміністративної відповідальності, що передбачена статтею 130 КУпАП.
На переконання скаржника, суддя Сидоров Є.В. під час розгляду справи грубо проігнорував вимоги КУпАП і прийняв рішення всупереч приписам статей 130, 245, 280 цього Кодексу та звільнив особу, яка вчинила адміністративне правопорушення, від відповідальності без наявних для цього підстав, що сприяє формуванню у правопорушників відчуття безкарності й вседозволеності.
Дисциплінарне провадження щодо судді має здійснюватися з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, відповідно до якого дисциплінарне провадження не може бути спрямоване на оцінку законності судових рішень.
У контексті дисциплінарного провадження істотним є те, як діяв суддя під час розгляду судової справи, чи забезпечив проведення судового процесу у розумний строк незалежним, безстороннім і справедливим судом, чи навів належні мотиви прийняття судового рішення з урахуванням обставин конкретної справи, адже предметом дисциплінарного провадження є поведінка судді, виконання ним професійних обов’язків під час здійснення правосуддя, дотримання відповідних правил і вимог судочинства тощо.
Частиною першою статті 130 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп’яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Диспозиція частини першої статті 130 КУпАП містить кілька окремих (самостійних) складів дисциплінарних проступків, які відрізняються за об’єктивною стороною (зовнішнім проявом). Зокрема, правопорушення, яке полягає у керуванні транспортними засобами особами в стані сп’яніння, є відмінним від правопорушення, яке полягає в ухиленні осіб, які керують транспортними засобами, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп’яніння. Отже, предмет доказування у справі про адміністративне правопорушення відрізняється залежно від того, за вчинення якого саме порушення складено протокол про адміністративне правопорушення.
Згідно із приписами пункту 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до пункту 6 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ та Міністерства охорони здоров’я від 9 листопада 2015 року № 1452/735 (далі – Інструкція), огляд на стан сп’яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом; лікарем закладу охорони здоров’я (у сільській місцевості за відсутності лікаря – фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).
Пунктом 12 розділу ІІ Інструкції визначено, що у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров’я.
Відповідно до пункту 4 розділу I вказаної Інструкції ознаками наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп’яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість. Ознаками алкогольного сп’яніння згідно із пунктом 3 розділу І цієї інструкції, є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя.
Пунктом 9 розділу ІІ Інструкції встановлено, що з метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров’я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров’я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.
Системний аналіз норм вказаної Інструкції свідчить, що у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного сп’яніння, він відразу направляється поліцейським для проведення огляду до найближчого закладу охорони здоров’я для встановлення такого сп’яніння.
Відповідно до пункту 6 розділу Х Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров’я поліцейський в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, в якому зазначає ознаки сп’яніння та дії водія щодо ухилення від огляду.
Як вказано вище, у постанові від 1 березня 2019 року суддя Сидоров Є.В. зазначив, що органом, який склав протокол про адміністративне правопорушення, належною мірою не доведено факт наявності у ОСОБА1 ознак наркотичного сп’яніння та не послався при цьому на норми права, які були порушені під час складання вказаного протоколу.
Чинним законодавством не встановлено обов’язку органу, що складає протокол про адміністративне правопорушення щодо відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження огляду на сп’яніння у зв’язку із виявленням ознак наркотичного сп’яніння, збирати та долучати до протоколу докази, що дали поліцейському підстави вважати, що особа перебуває у стані сп’яніння згідно з ознаками такого стану, передбаченими Інструкцією.
Наявність або відсутність стану наркотичного сп’яніння може бути встановлена лише відповідним лікарем, натомість поліцейський для складання протоколу про адміністративне правопорушення щодо перебування водія у стані наркотичного сп’яніння під час безпосереднього спілкування має пересвідчитись, що в особи наявні визначені Інструкцією ознаки стану сп’яніння, які відображаються у протоколі, а також у присутності двох свідків зафіксувати у протоколі дії водія щодо ухилення від огляду в закладі охорони здоров’я.
Згідно із частиною першою статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Із постанови від 1 березня 2019 року вбачається, що суддя Сидоров Є.В. у повному обсязі не з’ясував обставини справи, враховуючи об’єктивну сторону правопорушення, за вчинення якого був складений протокол стосовно водія ОСОБА1, а також положення нормативних актів, якими врегульовано питання щодо виявлення поліцейськими у водіїв стану сп’яніння та складення протоколів про адміністративне правопорушення, не надав оцінки доказам щодо відмови ОСОБА1 від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп’яніння, а також не навів належних мотивів, які відповідають обставинам справи, щодо відсутності складу адміністративного правопорушення та порушення пункту 2.5 Правил дорожнього руху, відповідальність за що передбачена частиною першою статті 130 КУпАП.
Вмотивованість – це вимога до суду наводити письмово у рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.
Право особи на справедливий судовий розгляд забезпечується і конкретизується, зокрема, через право на мотивоване судове рішення, що також роз’яснено в прецедентах Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ, Суд).
У рішенні у справі «Бендерський проти України» (пункт 42) Суд нагадує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов’язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 34–36, 40) судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, а насамперед є гарантією проти свавілля. Суддя зобов’язаний вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правомірність. Підстави прийняття рішення повинні бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку міркувань, які привели суддю до ухваленого ним рішення. Виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення.
У Висновку № 3 (2002) КРЄС для Комітету Міністрів Ради Європи «Етика та відповідальність суддів» наголошується, що питання довіри до судової системи стає ще більш важливим з огляду на зростання глобалізації спорів і широке поширення судових рішень. У державі, яка керується принципом верховенства права, громадськість має право сподіватись на утвердження загальних принципів, що є сумісними з поняттям справедливого суду та гарантують фундаментальні права. Порушення, так само як і дотримання правил суддівської етики, можуть впливати на рівень довіри як у бік збільшення (підвищення), так і у бік зменшення (зниження). Впевненість громадськості в судовій владі підривається, якщо прийняття рішення суддею створює враження такого, що було прийнято під стороннім впливом. Судова влада повинна користуватись довірою не тільки з боку сторін під час розгляду конкретної справи, а й з боку суспільства в цілому.
Довіра до судової влади залежить від упевненості громадськості в чесності, незалежності, неупередженості, справедливості суду та поваги до судових рішень як мірила ефективності відновлення порушеного права.
З огляду на наведене у поведінці судді Шевченківського районного суду міста Києва Сидорова Є.В. наявні ознаки дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «б» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: умисне або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору; умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.
Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктом 12.12 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва Сидорова Євгенія Вікторовича.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя О.В. Прудивус
Члени Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя С.М. Болотін
О.Є. Блажівська
