Акт ВРП

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Маселка Р.А., членів Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлакова С.Ю., Ковбій О.В., Мельника О.П., Спірідонової Т.В., заслухавши дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Пилипенка С.М., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за дисциплінарною скаргою Берези Марти Володимирівни та за власною ініціативою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя стосовно судді Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Наталії Володимирівни,

 

встановила:

 

І. Вступ

1.1. У дисциплінарній справі постало питання щодо оцінки дій судді Тімошенко Наталії Володимирівни (далі – суддя, Тімошенко Н.В.) у такому аспекті.

Суддя Тімошенко Н.В. протягом 2022-2024 років розглянула справи № 554/1901/22, № 554/4100/22, № 554/7255/22, № 554/3225/24, № 554/7789/24,№ 554/12558/22, № 554/7674/23, предметом позову у яких було визначення місця проживання дітей (усього 7 справ).

1.2. Суддя Тімошенко Н.В. у максимально скорочені строки, які є нетиповими для діяльності Октябрського (нині Шевченківського) районного суду міста Полтави, який має високий рівень судового навантаження, розглянула цивільні справи про визначення місця проживання дітей (відібрання дитини) з численними порушеннями норм міжнародного законодавства у сфері захисту прав дітей, Сімейного кодексу України (далі – СК України), Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), а також без урахування усталених позицій Верховного Суду та Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), зокрема:

1) без перевірки у встановленому законом порядку зареєстрованого місця проживання відповідачів;

2) з порушенням правил щодо територіальної юрисдикції;

3) за правилами спрощеного позовного провадження, у той час, як процесуальний закон передбачає імперативну вимогу розглядати такі справи за правилами загального позовного провадження;

4) за відсутності доказів належного повідомлення учасників справи про дату, час та місце судового засідання;

5) за відсутності доказів надіслання та отримання копій ухвал про відкриття провадження у справі учасниками справи;

6) без залучення до участі у справі органу опіки та піклування для надання висновку;

7) за відсутності висновку органу опіки та піклування;

8) без з’ясування думки дитини щодо суті спору;

9) лише на підставі заяви відповідачів про визнання позову, без перевірки фактичних обставин справи, на які посилалися позивачі;

10) у окремих справах визначила місце проживання дітей, які на момент розгляду справи досягли 14 років;

11) за відсутності доказів надіслання учасникам справи копій рішень за результатами розгляду справ.

1.3. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя мала відповісти на такі ключові питання:

1) чи можна кваліфікувати наведені дії судді Тімошенко Н.В. за підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок недбалості незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду)?

2) Чи можна кваліфікувати наведені дії судді Тімошенко Н.В. як допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду (пункт 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)?

3) Чи можна кваліфікувати наведені дії судді Тімошенко Н.В. як умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків (пункт 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)?

4) Якщо будуть встановлені підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, то який вид дисциплінарного стягнення необхідно застосувати до неї з огляду на приписи частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини п’ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»?

1.4. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що у діях судді Тімошенко Н.В.:

1) наявний склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у аспекті істотного порушення норм процесуального права, що призвело до порушення правил територіальної юрисдикції (підсудності);

2) наявний склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у аспекті істотного порушення норм процесуального права, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків;

3) відсутній склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»;

4) наявний склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у аспекті допущення внаслідок грубої недбалості суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.

1.5. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виснувала, що суддя Тімошенко Н.В. підлягає дисциплінарній відповідальності та до неї належить застосувати дисциплінарне стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців, що є пропорційним допущеним порушенням.

 

ІІ. Стислий зміст дисциплінарної скарги

2.1. 21 березня 2025 року до Вищої ради правосуддя надійшла дисциплінарна скарга (вх. № Б-52/6/7-25) Берези Марти Володимирівни (далі – скаржниця, Береза М.В.) на дії судді Октябрського (нині Шевченківського) районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В. під час здійснення правосуддя у справах № 554/1901/22, № 554/4100/22, № 554/7255/22.

2.2. У дисциплінарній скарзі Береза М.В. повідомила про виявлення правоохоронними органами схеми ухилення осіб від мобілізації та виїзду за кордон шляхом ухвалення суддями рішень, які фіктивно визначали місце проживання неповнолітніх дітей з батьком. У 2022 році кількість відповідних звернень до суду суттєво збільшилася.

У Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі – ЄДРСР) скаржниця виявила щонайменше три рішення судді Тімошенко Н.В., з яких можна виснувати про випадки фіктивного визначення місця проживання дитини з батьком, зокрема у справах № 554/1901/22, № 554/4100/22, № 554/7255/22.

Скаржниця стверджувала про штучний характер рішень у цих справах, про що свідчать такі факти:

2.2.1. Справи розглядались у надзвичайно стислі строки

Середній строк розгляду наведених справ становить 5 календарних днів. Суддя Тімошенко Н.В. не наводить мотивації, чим викликана така пріоритетність розгляду справ та швидке ухвалення рішення по них, чим істотно такі справи відрізняються від попередніх розглянутих нею справ відповідної категорії.

Суддя Тімошенко Н.В. до повномасштабного вторгнення аналогічну категорію справ розглядала значно довше, а справи надходили до суду рідше.

Відповідно до Інтерактивної карти навантаження Ради суддів України у 2022 році Октябрський районний суд міста Полтави займав перше місце з навантаження серед судів Полтавської області.

Отже, розгляд справ у надзвичайно стислі строки свідчить про відсутність наміру у судді реально досліджувати обставини справи та ухвалити правомірне рішення з урахуванням інтересів усіх сторін справи.

2.2.2. Суддя задовольняла позови без перевірки фактичних обставин справи, на які посилалися позивачі

Суддя ухвалювала рішення лише на підставі заяви відповідачів про визнання позову (яка надходила невдовзі після відкриття провадження у справі), без перевірки фактичних обставин справи, на які посилалися позивачі, і дотримання інтересів дитини. На думку скаржниці, не тільки визнання матерями позову свідчить про те, що суддя задовольняла позов без перевірки фактичних обставин справи, а й те, що вона навіть не надавала їм можливості надати свою позицію щодо справ, оскільки призначала судові засідання через декілька днів після відкриття провадження у справі.

Усупереч процесуальним вимогам суддя при розгляді справ не надала оцінки спроможності/неспроможності кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; не встановила рівень емоційних стосунків між дитиною і кожним з батьків; не з’ясувала бажання дитини, місце її проживання, навчання тощо.

Таким чином, суддя ухвалила рішення без будь-якої реальної оцінки дотримання інтересів дитини, а лише з «дотриманням прав» позивача, який прагнув легітимізувати факт самостійного виховання дитини для ймовірного уникнення мобілізації.

2.2.3. Розгляд справ відбувався без участі учасників справи

Розгляд справ (окрім справи № 554/4100/22) відбувався без жодного учасника – позивача, відповідача, дитини, органу опіки та піклування. Суддя розглянула зазначені справи за одне засідання без участі позивача і відповідача, а тим паче без участі дитини.

2.2.4. Суддя не залучала до розгляду справ орган опіки та піклування

В усіх справах орган опіки та піклування не залучався до розгляду як третя особа, хоча його участь є обовʼязковою у цій категорії справ відповідно до закону.

Суддя не надала пояснень, чому залучення органу опіки не є потрібним і чому вона не виконала вимоги законодавства щодо обов’язку залучити такий орган. Тільки у справі № 554/7255/22 фігурує акт обстеження матеріально-побутових умов сім’ї Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради (дата документа у судовому рішенні не вказано).

Розгляд релевантних справ без залучення органів опіки та піклування є не лише грубим порушенням закону, але й нехтуванням принципу забезпечення найкращих інтересів дитини та серйозним фактором ризику.

2.2.5. Суддя ухвалювала рішення без зʼясування думки дитини.

У справах № 554/4100/22 та № 554/7255/22 суддя не зʼясувала думку дітей. У цих рішеннях відсутня згадка про зʼясування думки дитини як органом опіки та піклування, так і судом, який не запрошував дитину, щоб опитати самостійно та зʼясувати думку в рамках судового провадження.

2.3. На переконання скаржниці, рішення у цих справах мають ознаки штучного замовного характеру, спрямованого на створення умов для ймовірного ухилення військовозобов’язаних чоловіків-позивачів від мобілізації. Наведені рішення є практично ідентичними за формою і змістом, що додатково свідчить про відсутність реального наміру у судді досліджувати фактичні обставини кожної справи.

Скаржниця звертала увагу, що наведене може означати про використання Тімошенко Н.В. свого посадового становища в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб з проявами упередженості, підкупності та фаворитизму. Такі дії судді порушують етичні стандарти поведінки судді.

З огляду на це, скаржниця вважала, що суддя Тімошенко Н.В. допустила грубе порушення закону, яке мало негативні наслідки для авторитету правосуддя.

2.4. Скаржниця наголосила, що у діях судді Тімошенко Н.В. наявні ознаки дисциплінарних проступків, передбачених:

1) підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок недбалості незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконну відмову в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду);

2) пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу);

3) пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).

У зв’язку з викладеним, скаржниця просила притягнути суддю Тімошенко Н.В. до дисциплінарної відповідальності.

 

ІIІ. Рух дисциплінарної справи

3.1. На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами від 21 березня 2025 року дисциплінарна скарга передана дисциплінарному інспектору Пилипенку С.М. для проведення попередньої перевірки.

3.2. До Вищої ради правосуддя 30 квітня 2025 року (вх. № 2173/0/24-25) надійшов висновок дисциплінарного інспектора Пилипенка С.М. від 29 квітня 2025 року за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Берези М.В. разом зі скаргою та матеріалами, що зібрані під час попередньої перевірки, з пропозицією відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В.

3.3. За результатами автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя для розгляду висновку дисциплінарного інспектора визначено члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А.

3.4. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 14 травня 2025 року № 1020/2дп/15-25 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Тімошенко Н.В.

Підставою для відкриття дисциплінарної справи слугували обставини, що вказували на наявність у діях судді Тімошенко Н.В. ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1, пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

3.5. До Вищої ради правосуддя 22 серпня 2025 року (вх. № 1167/0/10-25) надійшов висновок дисциплінарного інспектора Пилипенка С.М. від 19 серпня 2025 року, складений за результатами підготовки справи до розгляду, з пропозицією притягнути суддю Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В. до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

3.6. 9 вересня 2025 року до Вищої ради правосуддя надійшли додаткові пояснення судді Тімошенко Н.В.

Крім того, суддя подала клопотання про виклик свідків та клопотання про повернення висновку дисциплінарного інспектора на доопрацювання.

3.7. До порядку денного засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 10 вересня 2025 року включено питання про розгляд дисциплінарної справи стосовно судді Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В., відкритої за скаргою Берези М.В. (вх. № Б-52/6/7-25).

3.8. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя своєчасно та в належний спосіб повідомила суддю Тімошенко Н.В. та Березу М.В. про час засідання 10 вересня 2025 року шляхом надіслання письмових повідомлень засобами електронного зв’язку та розміщення відповідної інформації на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

Крім того, у зв’язку із введенням в Україні воєнного стану, з метою забезпечення реалізації прав судді та скаржника, визначених пунктом 13.22 Регламенту Вищої ради правосуддя, їм запропоновано взяти участь у засіданнях у режимі відеоконференції.

3.9. Скаржниця у засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 10 вересня 2025 року не з’явилася, її відсутність відповідно до частини п’ятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» не перешкоджає розгляду справи.

Суддя Тімошенко Н.В. та її представник – адвокат Кравець Р.Ю. взяли участь у засіданні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 10 вересня 2025 року (суддя Тімошенко Н.В. брала участь у засіданні у режимі відеоконференції).

3.10. Суддя Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В. подала заяву про відвід члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. від участі у розгляді цього питання.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 10 вересня 2025 року № 1879/2дп/15-25 (https://hcj.gov.ua/doc/doc/54443) відмовила в задоволенні заяви судді Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В. про відвід члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. від розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В., відкритої за скаргою Берези М.В.

3.11. Представник судді Тімошенко Н.В. – адвокат Кравець Р.Ю. подав заяву про відвід члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. від участі у розгляді цього питання.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 10 вересня 2025 року № 1880/2дп/15-25 (https://hcj.gov.ua/doc/doc/54444) відмовила в задоволенні заяви судді Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В. про відвід члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. від розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В., відкритої за скаргою Берези М.В.

3.12. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 10 вересня 2025 року № 1881/2дп/15-25 (https://hcj.gov.ua/doc/doc/54427), зокрема відкрила за власною ініціативою дисциплінарну справу стосовно судді Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В. та об’єднала її з дисциплінарною справою, відкритою стосовно вказаної судді ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 травня 2025 року № 1020/2дп/15-25 за скаргою Берези М.В. Проведення підготовки до розгляду об’єднаної дисциплінарної справи стосовно судді Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В. доручила дисциплінарному інспектору Вищої ради правосуддя Пилипенку С.М.

3.13. 18 вересня 2025 року на електронну пошту Вищої ради правосуддя надійшла заява Гавриленка І.М. із доданими документами.

Щодо цієї заяви Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя бере до уваги, що Гавриленко І.М. не має статусу учасника дисциплінарної справи, тому не наділений правом надавати докази відповідно до частини восьмої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Усталеною є практика Вищої ради правосуддя та її дисциплінарних органів, що такі звернення залишаються без розгляду.

Гавриленко І.М. є скаржником у скарзі (вх. № КО-1472/0/7-25) стосовно судді Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В., попередня перевірка по якій триває, дисциплінарна справа не відкрита.

3.14. 9 лютого 2026 року до Вищої ради правосуддя надійшла заява Берези М.В. про пришвидшення розгляду скарги.

3.15. До Вищої ради правосуддя надійшов висновок дисциплінарного інспектора Пилипенка С.М. від 11 березня 2026 року, складений за результатами підготовки об’єднаної дисциплінарної справи до розгляду, з пропозицією притягнути суддю Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В. до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

3.16. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя своєчасно та в належний спосіб повідомила суддю Тімошенко Н.В. та Березу М.В. про час засідання 8 квітня 2026 року шляхом надіслання письмових повідомлень засобами електронного зв’язку та розміщення відповідної інформації на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

Крім того, у зв’язку із введенням в Україні воєнного стану, з метою забезпечення реалізації прав судді та скаржника, визначених пунктом 13.22 Регламенту Вищої ради правосуддя, їм запропоновано взяти участь у засіданнях у режимі відеоконференції.

3.17. Скаржниця у засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 8 квітня 2025 року не з’явилася, її відсутність відповідно до частини п’ятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» не перешкоджає розгляду справи.

У засіданні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 8 квітня 2026 року взяла участь суддя Тімошенко Н.В. (у режимі відеоконференції) та її представник – адвокат Рябішин А.О., які надали пояснення щодо обставин дисциплінарної справи.

3.18. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, заслухавши дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Пилипенка С.М., дослідивши матеріали дисциплінарної справи, дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В. до дисциплінарної відповідальності з огляду на таке.

 

ІV. Стислий зміст пояснень судді

4.1. Пояснення судді Тімошенко Н.В. під час попередньої перевірки

4.1.1. 7 квітня 2025 року через підсистему «Електронний суд» надійшли пояснення судді Тімошенко Н.В.

Суддя пояснила, що у її провадженні перебували справи № 554/1901/22, № 554/4100/22, № 554/7255/22, у яких ухвалено рішення про задоволення позовних вимог, які учасниками справи не оскаржувалися та набрали законної сили.

4.1.2. У справі № 554/7255/22 суддя відкрила спрощене позовне провадження та призначила судовий розгляд на 5 серпня 2022 року з викликом сторін.

Ухвала суду від 3 серпня 2022 року про відкриття провадження у цій справі отримана позивачем разом із повісткою.

Копія ухвали суду від 3 серпня 2022 року направлена відповідачу електронною поштою.

4 серпня 2022 року секретар судового засідання сформував у електронному вигляді та відправив SMS-повідомлення про виклик в судове засідання як позивачу, його представнику, так і відповідачу, що підтверджується відповідними довідками про доставку повідомлення у додаток «Viber» відповідно до вимог Порядку надсилання учасникам судового процесу текстів судових повісток у вигляді SMS-повідомлень, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 1 червня 2013 року № 73.

Крім того, у цей же день відповідачу направлено на її електронну скриньку ІНФОРМАЦІЯ1 електронний лист та повістку.

5 серпня 2022 року відповідач надала до суду через електронну пошту відзив на позовну заяву, відповідно до якого не заперечувала проти позовних вимог. Відповідач вважала, що в інтересах дітей їм необхідно проживати в Україні разом з батьком, а вона не бажає жодним чином перешкоджати якнайшвидшому поновленню спілкування дітей із батьком.

Октябрський районний суд міста Полтави рішенням від 5 серпня 2022 року позовні вимоги задовольнив негайно відповідно до вимог статті 162 СК України.

4.1.3. Октябрський районний суд міста Полтави ухвалою від 6 червня 2022 року відкрив провадження у справі № 554/4100/22, вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

8 червня 2022 року сторони не з’явилися у судове засідання, розгляд у якому відкладено на 9 червня 2022 року.

9 червня 2022 року з’явилися учасники справи та в судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовну заяву, відповідач не заперечувала проти задоволення позовних вимог.

Суд заслухав в судовому засіданні пояснення позивача, його представника, відповідача, врахував думку неповнолітньої дитини, яка прохала у судовому засіданні визначити місце проживання з батьком, та за результатами розгляду справи ухвалив рішення про задоволення позовних вимог.

Рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 8 червня 2022 року в справі № 554/4100/22 набрало законної сили, у апеляційному порядку не оскаржувалося.

4.1.4. Октябрський районний суд міста Полтави ухвалою від 15 березня 2022 року відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження за позовною заявою ОСОБА1 до ОСОБА2 про визначення місця проживання дитини.

У судове засідання 18 березня 2022 року учасники справи не з’явилися, надали заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Під час ухвалення рішення суд врахував думку неповнолітньої дитини, яка була залишена матір’ю на батька після повномасштабного вторгнення в 2022 році.

Октябрський районний суд міста Полтави рішенням від 18 березня 2022 року позовну заяву задовольнив.

4.1.5. Суддя вважала, що ухвалення рішення у справі не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності висновку органу опіки та піклування.

4.1.6. Зважаючи на велику кількість клопотань слідчих органів досудового розслідування, підозрюваних, захисників, заявників, цивільних справ у провадженні судді різної категорії, у тому числі і за минулі роки, віддаленість осіб, які були учасниками справ, які перебували як на території України, так і за її межами, справи розглядалися по можливості оперативно з врахуванням всіх обставин та доказів, які були надані учасниками справ до суду.

Під час розгляду кожної справи судом враховано, що дитинство повинно знаходитись в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров’я, свобода, безпека, справедливість.

Жодного обґрунтування протиправних дій судді Тімошенко Н.В., які б порушували права дітей або батьків під час розгляду цих справ, скаржницею не наведено.

Суддя вважала, що ця категорія цивільних справ не передбачає витребування військових документів, перевірку осіб щодо придатності або непридатності до військової служби, так само і з’ясування відношення щодо перебування на військової службі.

4.1.7. Доводи, зазначені у скарзі зводяться лише до незгоди скаржниці із ухваленими суддею Тімошенко Н.В. рішеннями, які не були оскаржені та набрали законної сили.

4.1.8. Аналогічні за змістом пояснення судді Тімошенко Н.В. надійшли на електронну пошту Вищої ради правосуддя 7 квітня 2025 року, які підписані кваліфікованим електронним підписом ОСОБА30. Водночас пояснення не підписані кваліфікованим електронним підписом судді Тімошенко Н.В., а тому не можуть братися до уваги.

4.2. Пояснення представника судді Тімошенко Н.В. – Кравця Р.Ю.

4.2.1. 7 квітня 2025 року на електронну пошту Вищої ради правосуддя надійшли пояснення адвоката Кравця Р.Ю. (далі – представник судді, адвокат), який надав ордер на надання правничої допомоги Тімошенко Н.В. (№ 1535899 від 27 березня 2025 року).

4.2.2. Представник судді стверджував, що скарга, що сформована через підсистему «Електронний суд», не відповідає вимогам частини другої статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки не містить конкретних відомостей про наявність у поведінці судді ознак дисциплінарного проступку, який відповідно до частини першої статті 106 Закону може бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді, а також посилань на фактичні дані (свідчення, докази), що підтверджують зазначені скаржником відомості.

З огляду на викладене, за такою скаргою не може бути порушено дисциплінарну справу.

Представник судді зазначив, що скарга, яка подана через підсистему «Електронний суд» як додаток, не була сформована за допомогою підсистеми «Електронний суд», а долучена як додаток, що не відповідає вимогам пункту 26 Порядку про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

За таких обставин, представник судді наголосив, що скарга є такою, що подана з порушенням порядку, визначеного законом, а тому не може бути підставою для порушення дисциплінарного провадження.

4.2.3. Адвокат звернув увагу, що швидкий розгляд справи суддею не свідчить про наявність у її діях ознак дисциплінарного проступку, тому скарга в цій частині не містить конкретних відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді.

4.2.4. У скарзі відсутні посилання на фактичні дані, які б підтверджували той факт, що сторонам не було відомо про судові засідання та вони не мали можливості надати відзив.

Відповідачам було відомо і про наявність спору, і про судові засідання та ними було реалізовано право на подання процесуальних документів.

Посилання скаржниці на середньостатистичні дані є лише її припущеннями, які не можуть бути враховані як доказ.

4.2.5. Посилання скаржниці на «узгодженість» дій батьків жодним чином не співвідносяться із правом людини звернутися до суду з позовом.

Водночас відповідачі мають право визнати позов, і суд не може вплинути на це право та обмежити його. Скаржниця не навела реальних фактів порушення прав та вимог закону, а її доводи ґрунтуються на припущеннях щодо інтересів дитини та ймовірності уникнення мобілізації.

Незгода скаржниці із рішенням суду не може бути предметом дисциплінарного провадження.

4.2.6. На думку адвоката, посилання скаржника на статтю 13 ЦПК України є безпідставними, оскільки ця норма передбачає право, а не обов’язок судді. Крім того, зазначена норма реалізується виключно тоді, коли порушуються права дитини, а у наведених справах жодних прав дитини не було порушено.

Адвокат вважав, що скаржниця не надала доказів про те, що позивачі у наведених справах були військовозобов’язаними, як і не зазначено чи мали вони відстрочку від призову.

4.2.7. Адвокат наголосив, що висновок органу опіки та піклування не має для суду наперед встановленої сили, ухвалення рішення не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності такого висновку.

4.2.8. Представник судді повідомив, що жоден учасник справи не оскаржував рішення у наведених справах.

4.2.9. Адвокат зазначив, що у наведених справах вислухана думка дитини та врахована судом, а міркування скарги зводяться до незгоди із способом врахування такої думки.

4.2.10. Таким чином, на думку адвоката, суть скарги зводиться лише до незгоди із судовими рішеннями.

4.2.11. На думку представника судді, у скарзі не зазначено жодного факту порушення етичних норм суддею Тімошенко Н.В., а скаржниця просить одні й ті ж самі дії кваліфікувати за різними видами проступків, що не відповідає вимогам статті 61 Конституції України. У цьому контексті адвокат посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2024 року в справі № 990SCGC/2/24.

4.3. Пояснення судді Тімошенко Н.В. після відкриття дисциплінарної справи

4.3.1. 10 жовтня 2025 року до Вищої ради правосуддя надійшли пояснення судді Тімошенко Н.В.

4.3.2. Суддя звернула увагу, що швидкий розгляд справи у воєнний час – це висока ефективність роботи суду, а не порушення.

Матері, які з дітьми евакуювалися за кордон, не мали можливості повернутися, залишили дітей з батьками в Україні. Це не «фіктивні спори» – це реальні життєві ситуації, викликані війною. Батьки залишалися в Україні з дітьми, забезпечували їх безпеку, мали право отримати судове рішення, тому суд не міг відмовити у розгляді таких справ через війну.

Питання мобілізації не компетенція цивільного суду і звинувачення у «створенні схеми ухилення від мобілізації» є абсурдним, оскільки цивільний суд не вирішує хто підлягає мобілізації, хто має відстрочку, хто може виїжджати за кордон. Це компетенція військових центрів комплектування, органів прикордонної служби, Міністерства оборони. Суд не має законних підстав відмовити у розгляді справи, припускаючи, що позивач може бути військовозобов'язаним, перевіряти мобілізаційний статус сторін, відмовляти у правосудді через підозри.

4.3.3. У справі № 554/3225/24 за позовом ОСОБА4 до ОСОБА5 про розірвання шлюбу суддя відкрила провадження 29 березня 2024 року за правилами спрощеного позовного провадження.

29 березня 2024 року відповідач ОСОБА5 подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА4, третя особа: служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради про визначення місця проживання дитини.

Суддя Тімошенко Н.В. ухвалою від 2 квітня 2024 року зустрічний позов ОСОБА5 прийняла до провадження та об’єднала в одне провадження із первісним позовом.

У судовому засіданні 9 квітня 2024 року з’явилися усі учасники судового процесу, дали пояснення з приводу позовних заяв.

Суд заслухав у судовому засіданні пояснення позивача, її представника, відповідача, врахована думка неповнолітньої дитини, яка прохала визначити місце проживання з батьком.

За результатом розгляду справи суддя прийняла рішення про задоволення позовних вимог, як первісних, так і зустрічних.

Рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 9 квітня 2024 року набрало законної сили, в апеляційному порядку не оскаржувалося.

Суддя звертає увагу, що розгляд справи за 11 днів відповідає вимогам статті 274 ЦПК України.

Орган опіки та піклування залучений до участі у справі як третя особа, належним чином повідомлявся про день і час розгляду справи, однак не з’явився в судове засідання та не надав висновок. Суд не може примусити орган опіки виконувати свої обов'язки.

Стаття 19 СК України передбачає обов’язкову участь органу опіки та піклування, але це не зупиняє розгляд справи у разі його неявки, якщо орган належним чином повідомлений.

Відсутність висновку органу опіки не є безумовною підставою для відмови у розгляді справи.

Малолітній син (понад 10 років) висловив бажання проживати з батьком. Це зафіксовано у заяві дитини, що міститься у матеріалах справи.

Стаття 171 СК України передбачає право дитини бути вислуханою, але не вимагає обов’язкового допиту у судовому засіданні.

Думка може бути з’ясована через письмову заяву дитини, пояснення батьків, інші докази у справі.

Звинувачення судді Тімошенко Н.В. про «ранню реєстрацію позовної заяви ОСОБА4» є безпідставним, оскільки ці питання відносяться до компетенції апарату суду, а не судді.

На запит судді Тімошенко Н.В. від 29 вересня 2025 року керівник апарату Шевченківського районного суду міста Полтави повідомила (лист від 3 жовтня 2025 року № 01.2-10/755/2025), що позовну заяву ОСОБА4 про розірвання шлюбу зареєстровано 29 березня 2024 о 7:46:17.

Обліково-статистичну картку з індексом «2» створено 29 березня 2024 року о 8:24:08.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 березня 2024 року розподіл справи № 554/3225/24 здійснено 29 березня 2024 року о 8:25:00.

Оплата судового збору о 9:13 після розподілу о 8:25 також не є порушенням судді, оскільки це технічне питання, яке не стосується її роботи як судді.

Подання 4 позовів протягом 27 та 28 березня 2024 року та їх повернення не підтверджує маніпуляції.

Позивач мала право подавати кілька позовів, відкликати їх, подати новий позов, оскільки це її процесуальне право.

Суд не може контролювати дії позивач до розподілу справи на суддю.

Суддя вважає, що проведення судового засідання за 4 хвилини є нормальним для справ, де обидві сторони погоджуються з обставинами справи.

З огляду на це суддя Тімошенко Н.В. вважає, що розглянула справу № 554/3225/24 у розумні строки, з дотриманням прав сторін та спільної дитини.

4.3.4. У справі № 554/7789/24 за позовом ОСОБА17 до ОСОБА18 про визначення місця проживання дитини суддя ухвалою від 1 серпня 2024 року залишила позов без руху.

4 серпня 2024 року позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою від 6 серпня 2024 року суддя відкрила провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

У судове засідання 12 серпня 2024 року учасники справи не з’явилися, тому судове засідання призначено на 5 вересня 2024 року.

Відповідач повідомила, що після повномасштабного вторгнення знаходиться за межами України в Польщі, надавала заяву позивачу, перебуває у другому шлюбі, від якого має другу дитину. Дитину від першого шлюбу залишила першому чоловіку, повертатися до України не бажає.

5 вересня 2024 року в судове засідання з’явився позивач та свідок, позивач зазначив, що відповідач повідомлена про день і час слухання справи, тому справа розглянута у судовому засіданні в присутності осіб, які з’явилися до суду, врахована думка неповнолітньої дитини, яка залишена матір’ю на батька після повномасштабного вторгнення у 2022 році.

Рішенням суду від 5 вересня 2024 року позовна заява ОСОБА17 задоволена.

Орган опіки не залучався як третя особа, але відсутність висновку органу опіки може бути компенсована іншими доказами, якщо вони достатні для встановлення обставин справи.

У справі наявні показання свідка (дружини позивача), докази умов проживання, докази відсутності матері (за кордоном), згода матері (неявка, незаперечення), яких, на думку судді, було достатньо.

Дитина фактично проживала з батьком і не заперечувала. Суддя вважає, що формальний допит дитини не вимагається, якщо її позиція очевидна.

З огляду на це суддя Тімошенко Н.В. вважає, що розглянула справу № 554/7789/24 у розумні строки, з дотриманням прав сторін та спільної дитини.

4.3.5. У справі № 554/12558/22 позовна заява ОСОБА21 до ОСОБА22 про розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини надійшла до суду 31 жовтня 2022 року, до якої додано договір між батьками від 25 жовтня 2025 року щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини.

Учасники цивільної справи надали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності. Справа розглянута за наявними доказами, що містилися в матеріалах справи.

Справа розглянута з урахуванням обставин, у законні строки та за достатньої кількості доказів для прийняття рішення.

4.3.6. У справі № 554/7674/23 23 серпня 2023 року надійшла позовна заява ОСОБА24 до ОСОБА25.

Суддя Тімошенко Н.В. ухвалою від 24 серпня 2023 року відкрила спрощене позовне провадження та призначила судовий розгляд на 21 вересня 2023 року з викликом сторін.

За клопотанням представника позивача – адвоката ОСОБА26 про витребування доказів ухвалою судді Октябрського районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В. від 7 вересня 2023 року витребувано інформацію про перетин державного кордону України відповідачем.

13 вересня 2023 року до суду надійшла відповідь з Державної прикордонної служби України.

Ухвалою Октябрського районного суду міста Полтави від 8 вересня 2023 року задоволено клопотання представника позивача – адвоката ОСОБА26 та ухвалено проводити розгляд справи у закритому судовому засіданні з метою нерозголошення відомостей про особисті сторони життя сторін та їх неповнолітньої дитини.

Розгляд справи відбувся у закритому судовому засіданні 21 вересня 2023 року за участю позивача та свідків, які надали пояснення.

Відповідач в судове засідання не з’явилася, будучи належним чином повідомленою про день і час розгляду.

Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 21 вересня 2023 року позовна заява задоволена, визначено місце проживання неповнолітньої доньки за місцем проживання батька.

Під час ухвалення рішення суд дослідив докази по справі, пояснення свідків, врахована думка неповнолітньої доньки, яка прохала визначити місце проживання з батьком, надавши відповідну письмову заяву до суду.

Рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 21 вересня 2023 року набрало законної сили, в апеляційному порядку не оскаржувалося.

Справа стосувалася малолітньої дитини (менше 13 років на той час), тому, на переконання судді, це законна підстава для закритого розгляду.

У разі втрати справи суддя не відповідає за її зберігання справ в архіві суду, оскільки це є обов’язком апарату суду (канцелярії, архіву).

У 2023 році не всі документи сканувалися в обов’язковому порядку.

Закритий режим розгляду справи унеможливлює оприлюднення судових рішень в ЄДРСР.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Полтави від 30 вересня 2025 року втрачене провадження відновлено.

Суд не може знати чи є позивач військовозобов'язаним, чи планує він виїжджати за кордон, якою є його мета звернення до суду.

4.3.7. Суддя наголошує, що у деяких справах орган опіки та піклування був залучений, але не з’явився, не надав висновку, проігнорував свої обов’язки.

Практика Верховного Суду дозволяє розгляд справи без висновку, якщо інших доказів достатньо.

Думка дитини може бути з’ясована письмово.

Стаття 171 СК України допускає, що суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Ухвалення рішення у справі не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності відповідного висновку.

Участь органів опіки і піклування в цій категорій справ зводиться виключно до надання висновку, а висновок є лише одним із видів письмових документів, то варто врахувати, що відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, наявність чи відсутність органу опіки і піклування сама по собі не свідчить про наявність порушених прав чи засад здійснення правосуддя та відповідно не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді.

Усі учасники справ погодились з рішеннями судді та не оскаржували їх в процесуальний спосіб.

Стаття 171 СК України не містить припису про обов’язкову участь дитини у судовому процесі, у ній йдеться про те, що дитина має бути вислухана батьками, іншими особами спору щодо її виховання.

У цьому випадку дитина вислухана своїми батьками і її думка передана батьками в судовому процесі суду та власне врахована судом під час вирішення справ.

Вища рада правосуддя діє у межах повноважень, визначених у статті 131 Конституції України та статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», і не вправі оцінювати законність судового рішення та перевіряти його правовий зміст. Виключне право перевіряти законність та обґрунтованість судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.

Дисциплінарне провадження щодо судді має здійснюватися з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, відповідно до якого дисциплінарне провадження не може бути спрямоване на оцінку судових рішень суддів, які можуть піддаватися критиці лише шляхом оскарження відповідно до закону.

Під час ухвалення вищезазначених рішень, суддя врахувала усі обставини справи, які в сукупності і послугували підставою для задоволення позовних вимог, з врахуванням найкращих інтерсів дитини та їх гармонійного розвитку.

На підставі викладеного, суддя Тімошенко Н.В. просила закрити дисциплінарну справу.

4.4. Додаткові пояснення судді Тімошенко Н.В.

6 квітня 2026 року до Вищої ради правосуддя надійшли додаткові пояснення судді Тімошенко Н.В. щодо справ № 554/1901/22, № 554/4100/22, № 554/7255/22, № 554/3225/24, № 554/7789/24, № 554/12558/22, № 554/7674/23.

4.4.1. Справа № 554/12558/22

Тімошенко Н.В. не погодилась із висновками дисциплінарного інспектора, оскільки вони або прямо суперечать встановленим фактам, або ґрунтуються на формальному підході, що не враховує воєнних реалій та інтересів дитини.

Суддя зазначила, що внутрішньо переміщена особа має право подавати позов до суду за місцем свого тимчасового проживання. Позивач ОСОБА21 мав чинну довідку внутрішньо переміщеної особи з фактичною адресою: АДРЕСА10.

Суд не наділений повноваженнями перевіряти мотиви отримання статусу внутрішньо переміщеної особи чи ставити під сумнів законність довідки, виданої уповноваженим органом державної влади.

Відповідач ОСОБА22 (ОСОБА22) також мала статус внутрішньо переміщеної особи.

Тобто обидві сторони перебували у статусі внутрішньо переміщених осіб, що підтверджує реальність правовідносин у контексті збройного конфлікту.

Відповідач жодним чином не оскаржувала підсудність і не заперечувала проти розгляду справи цим судом.

Суддя повідомляє, що у справі наявний договір від 25 жовтня 2022 року щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини. Цей документ є прямим волевиявленням обох батьків, погодженим ними добровільно. Наявність такого договору свідчить про відсутність реального спору між батьками щодо долі дитини, що є одним із ключових критеріїв для оцінки необхідності залучення органу опіки.

У цій справі батьки самостійно дійшли згоди та підписали відповідний договір, тому обстеження умов проживання органом опіки не могло надати жодної додаткової інформації.

Суддя врахувала, що батько (ОСОБА21) самостійно утримує дитину, має конкретне місце проживання у місті Полтаві; матір надала письмову згоду на проживання дитини з батьком; сторони уклали батьківський договір.

Станом на листопад 2022 року орган опіки та піклування в умовах активних бойових дій та масового переміщення населення об'єктивно не завжди мали можливість оперативно провести обстеження та надати висновки.

На момент ухвалення рішення (14 листопада 2022 року) дитина досягла 2 років та 6 місяців, тому її думка не з’ясовувалась.

Сторони подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, що є прямим підтвердженням їхньої обізнаності про провадження. Особа, яка подає заяву про розгляд справи за відсутності, не може згодом стверджувати, що не знала про провадження.

Відсутність доказів надіслання копії рішення не є безумовною підставою для дисциплінарної відповідальності, якщо жодна зі сторін не заявляла про порушення своїх прав та не зверталась до суду за отриманням копії рішення.

Сторони, які подали заяви про розгляд справи за їх відсутності, фактично погодилися з ухваленням рішення без їх присутності.

Рішення суду набрало законної сили та не оскаржувалось жодною із сторін.

Суддя вважала, що строк 14 днів є цілком розумним для цієї справи.

Ухвалення позитивного рішення на підставі визнання позову було прямим обов'язком суду, а не порушенням.

Суд при розгляді цивільної справи про визначення місця проживання дитини не зобов'язаний і не має права перевіряти мобілізаційний статус позивача.

Суддя не може нести дисциплінарну відповідальність за законні дії третіх осіб, вчинені після набрання рішенням законної сили.

Суддя просила Дисциплінарну палату визнати відсутніми у її діях під час розгляду справи № 554/12558/22 складів дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Взяти до уваги, що при ухваленні рішення у справі № 554/12558/22 суддя керувалася принципом захисту інтересів малолітньої дитини та права обох батьків на врегулювання їх добровільно погодженої домовленості в судовому порядку в умовах воєнного стану.

4.4.2. Справа № 554/7674/23

Суддя вважала, що висновок у частині зазначеної справи ґрунтується на неправильному тлумаченні норм процесуального законодавства, ігнорує конкретні докази, наявні в матеріалах справи, та не враховує обставин, що об'єктивно існували на момент її розгляду.

Матеріали справи містять довідки про доставку повідомлення у додаток «Viber» позивачу та відповідачу.

На момент розгляду справи (серпень–вересень 2023 року) відповідач ОСОБА25 не мала зареєстрованого електронного кабінету.

Отже, у 2023 році суд об'єктивно не мав можливості направити документи до електронного кабінету відповідача, тому використання SMS та Viber- повідомлень як засобів повідомлення відповідало вимогам частини тринадцятої статті 128 ЦПК України.

Закон не вимагає обов'язкової власноручної підписаної заяви учасника справи на паперовому носії для того, щоб суд мав право надсилати повістки у електронній формі.

У матеріалах відновленого провадження заяви не підписані, що може пояснюватися обставинами відновлення втраченого провадження, а не відсутністю фактичного волевиявлення.

Відповідач ОСОБА25 не скористалася правом на захист своїх інтересів: не подавала відзиву, не з'являлася до суду, не подавала апеляційної скарги.

Неявка відповідача та відсутність будь-яких клопотань чи скарг свідчить або про її обізнаність, або про добровільну відмову від участі, але жодним чином не доводить, що суд перешкодив у реалізації її прав.

Відсутність доказів надіслання копії рішення відповідачу пояснюється обставинами втрати провадження, а не навмисним чи недбалим порушенням з боку судді.

Слід враховувати реальні обставини справи станом на серпень-вересень 2023 року. Відповідач ОСОБА25 за матеріалами справи фактично перебувала за межами України.

Таким чином, залучення органу опіки та піклування для обстеження умов проживання дитини з матір'ю об'єктивно було неможливим, оскільки мати та дитина проживали в різних місцях.

Відповідач перебувала за кордоном, орган опіки та піклування не міг обстежити умови проживання дитини з матір'ю, а залучення для надання суто формального висновку виключно на підставі документів, доданих до позову, не відповідало б меті участі такого органу.

Необхідно урахувати, що до 2022 року суд, до якого надходила аналогічна категорія справ, функціонував в умовах миру, а органи опіки та піклування ефективно здійснювали обстеження умов проживання.

Починаючи з 24 лютого 2022 року значна частина учасників сімейних спорів перебувала за межами України, органи опіки та піклування відчували значне навантаження та нерідко не надавали висновків або надавали їх із суттєвою затримкою.

Стаття 171 СК України не вимагає обов'язкового виклику дитини до зали судового засідання. Думка дитини може бути з'ясована через письмові докази (висновки органів опіки та піклування, заяви дитини, пояснення батьків тощо).

Неповнолітня донька ОСОБА27, яка на момент розгляду справи у вересні 2023 року досягла 12 років, надала до суду власноручно написану письмову заяву, у якій висловила своє бажання проживати з батьком.

Примусовий виклик дитини до судового засідання та її допит у присутності батьків та сторонніх осіб у чутливому сімейному спорі може спричинити дитині додаткову психологічну травму.

Суд розглядав наявну заяву дитини як письмовий доказ у сукупності з усіма іншими матеріалами справи, поясненнями свідків ОСОБА28 та ОСОБА29, які давали показання в судовому засіданні.

Закритий розгляд справи відбувся за клопотанням представника позивача адвоката ОСОБА26 з метою нерозголошення відомостей про особисте та сімейне життя сторін та їхньої неповнолітньої дитини.

Суд задовольнив це клопотання на підставі прямої норми закону.

Закон не встановлює надмірних вимог до обсягу мотивування.

Публічний статус позивача не може бути підставою для відмови у закритому розгляді, якщо підстави для нього передбачені законом. Навпаки, публічний статус однієї зі сторін може посилювати необхідність захисту приватності та сімейного життя іншої сторони та дитини.

Закритий режим розгляду не звільняє суд від дотримання всіх процесуальних гарантій, і суддя їх дотримувалася: засідання проводилося з участю позивача та свідків, велася фіксація, ухвалено мотивоване рішення.

Строк розгляду повністю відповідає закону і вдвічі менший від граничного, а не є «нетиповим» для даної процедури.

Тривалість засідання 12 хвилин є нормальною для справи, у якій позивач та два свідки особисто з'явилися до суду, надали пояснення та підтвердили обставини справи, а відповідач не з'явилася.

Право особи повторно звертатися до суду із позовом після повернення або залишення заяви без розгляду є безумовним правом, гарантованим статтею 4 ЦПК України та статтею 55 Конституції України. Суд не має правових підстав відмовляти у відкритті провадження лише на підставі того, що позивач раніше подавав інші заяви.

Три попередні заяви стосувалися встановлення юридичного факту, а позов у справі № 554/7674/23 визначення місця проживання дитини. Це різні предмети та підстави позову.

Розподіл справ між суддями здійснюється автоматизованою системою документообігу на підставі випадкового принципу. Той факт, що справа повторно потрапила до судді Тімошенко Н.В., є наслідком роботи автоматизованої системи, а не будь-яких дій судді. Суддя не має жодного впливу на результати автоматизованого розподілу справ.

Наявність або відсутність у позивача умислу на ухилення від мобілізації не може бути перевірена цивільним судом і не входить до предмета доказування у справі про визначення місця проживання дитини. Вирішення питань мобілізаційного обліку, відстрочок та права на перетин кордону не належить до компетенції суду.

Суддя просила Дисциплінарну палату:

- врахувати наведені заперечення при розгляді об'єднаної дисциплінарної справи;

- закрити дисциплінарне провадження щодо судді Тімошенко Н.В. у частині справи № 554/7674/23 у зв'язку з відсутністю в її діях складу дисциплінарного проступку.

4.4.3. Справа № 554/7789/24

Відповідач після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році виїхала за межі України до Республіки Польща, де перебуває постійно, одружилася вдруге та народила дитину. Сама відповідач повідомила позивача, що повертатися до України не планує та не заперечує проти проживання сина з батьком.

У матеріалах справи містяться докази повідомлення відповідача.

Зважаючи на перебування відповідача за кордоном, використання телефонограми як засобу зв'язку було виправданим та спрямованим на забезпечення реального, а не формального доступу до правосуддя.

Відсутність оскарження рішення відповідачем є беззаперечним свідченням того, що її права не були порушені, вона фактично погодилась з ухваленим рішенням.

У справі № 554/7789/24 мати дитини перебувала в Польщі й орган опіки за місцем фактичного проживання дитини (батько) об'єктивно не міг виїхати за кордон для обстеження умов матері.

У справі були наявні достатні докази для встановлення обставин: показання позивача, свідчення свідка – дружини позивача ОСОБА19, докази умов проживання батька, заява дитини про бажання проживати з батьком, відомості про тривале фактичне проживання дитини з батьком після виїзду матері за кордон у 2022 році.

Суд не може нести відповідальність за пасивність органів опіки та піклування.

У матеріалах справи наявна письмова заява ОСОБА20 (на момент розгляду досяг 16 років), яка є належним і допустимим способом з'ясування його волевиявлення.

Примусовий виклик 16-річного підлітка до залу суду для публічного відтворення вже вираженої позиції суперечив би принципу мінімізації психологічного травмування дитини.

Частина третя статті 160 СК України встановлює, що дитина, яка досягла 14 років, визначає місце свого проживання самостійно. Проте це право дитини не виключає і не скасовує права батька звернутися до суду з метою юридичного оформлення вже існуючого фактичного стану проживання.

Судове рішення в цьому контексті є правозахисним інструментом: без нього батько позбавлений можливості офіційно підтвердити свій статус законного опікуна для взаємодії з державними органами, медичними закладами, органами охорони кордону тощо.

Позовна заява у справі містила обґрунтовані вимоги про визначення місця проживання дитини для цілей самостійного її утримання та виховання батьком як єдиним законним опікуном. Суд оцінив заявлені вимоги і дійшов висновку про їх обґрунтованість.

Справа № 554/7789/24 розглядалася 37 календарних днів, що не є аномально коротким строком.

Одне судове засідання тривалістю 9 хвилин за участю двох учасників (позивача та свідка), без складних процесуальних питань та за наявності всіх доказів є цілком обґрунтованим.

У справі № 554/7789/24 жодна зі сторін не заявляла про порушення своїх прав; рішення суду не оскаржувалось в апеляційному порядку; відповідач не зверталась до суду з будь-якими заявами, клопотаннями чи скаргами; позивач та дитина не висловлювали жодних претензій щодо ухваленого рішення.

Суддя діяла в умовах повноцінного воєнного стану, надзвичайного судового навантаження, у ситуації, коли один з батьків перебував за кордоном і не виявляв жодного інтересу до участі у вихованні дитини.

Дії судді були спрямовані на захист інтересів дитини в реальних умовах, а не на формальне дотримання процедур.

Суддя просила Дисциплінарну палату визнати відсутніми у її діях під час розгляду справи № 554/7789/24 складів дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Взяти до уваги, що при ухваленні рішення у справі № 554/7789/24 суддя керувалася принципом захисту інтересів малолітньої дитини та права обох батьків на врегулювання їх добровільно погодженої домовленості в судовому порядку в умовах воєнного стану.

4.4.4. Справа № 554/4100/22

Думку дитини з'ясовано в судовому засіданні персонально та безпосередньо

Додатково, на момент ухвалення рішення 9 червня 2022 року, дитина – ОСОБА11 досяг 15 років.

Дитина мала не лише право бути почутою, вона мала право самостійно визначити своє місце проживання.

Відсутність висновку органу опіки та піклування не є безумовною підставою для дисциплінарної відповідальності в умовах воєнного часу.

Справа № 554/4100/22 розглядалась 9 червня 2022 року у розпал активної фази повномасштабного вторгнення, коли органи місцевого самоврядування та державної влади працювали в умовах значних обмежень, проводились евакуації, частина службовців перебувала на військовій службі або у вимушеному переміщенні.

У справі № 554/4100/22 суд мав у своєму розпорядженні особисту присутність обох батьків та дитини у судовому засіданні, пояснення сторін та 15-річної дитини, яка самостійно визначила своє місце проживання, явне та добровільне волевиявлення відповідача щодо визнання позову, відсутність будь-якого спору між батьками або сумнівів щодо інтересів дитини.

За таких обставин, особиста присутність і участь усіх учасників, включно з дитиною, чия думка заслухана безпосередньо, формальна відсутність письмового висновку органу опіки не могла і не призвела до порушення прав людини та основоположних свобод, оскільки інтереси дитини були досліджені судом у повному обсязі доступними та достатніми засобами.

Суд не може бути заручником пасивності або об'єктивної неспроможності державного органу виконати свої обов'язки,

Суд не наділений повноваженнями перевіряти або припускати мобілізаційні наміри сторін.

Сама по собі поведінка учасника після набрання рішенням законної сили не може ретроспективно перетворити законне рішення суду на дисциплінарний проступок судді.

Законодавство не встановлює мінімальної тривалості судового засідання.

У справі № 554/4100/22 усі учасники були присутні, не мали заперечень щодо предмету спору, дитина особисто і виразно висловила своє бажання.

Суддя просила Дисциплінарну палату врахувати наведені заперечення при оцінці висновку в частині справи № 554/4100/22, виключити цю справу зі складу доведених порушень та закрити дисциплінарне провадження в цій частині.

4.4.5. Справа № 554/7255/22

Оперативність розгляду справ про захист прав дитини в умовах воєнного стану є не проступком, а прямим виконанням суддею конституційного обов'язку та принципу розумного строку.

У матеріалах справи наявний Акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, складений Управлінням праці та соціального захисту населення адміністрації Київського р-ну міста Харкова. Цей акт є письмовим доказом та підтверджує, що компетентний державний орган реально обстежив умови проживання дитини, а не відсторонився від ситуації.

Суд мав у своєму розпорядженні об'єктивні дані про умови життя дитини.

Усі учасники справи своєчасно отримували судові повістки та процесуальні документи.

Крім цього, відповідач ОСОБА13 надала відзив на позовну заяву, у якому чітко зазначила, що не заперечує проти позову і вважає проживання дітей з батьком в Україні таким, що відповідає їхнім найкращим інтересам.

Цей факт є беззаперечним доказом того, що вона була повністю обізнана про розгляд справи та самостійно розпорядилася своїми правами.

У справі № 554/7255/22 обидва батьки дійшли повної згоди щодо місця проживання дитини, а дитина вже фактично проживала з батьком у безпечних умовах.

За таких обставин, формальний допит дитини в залі суду жодним чином не сприяв би встановленню її найкращих інтересів, а навпаки, міг би завдати їй психологічної шкоди.

Суддя не наділена повноваженнями і не зобов'язана перевіряти мобілізаційний статус сторін чи їхні «приховані наміри».

Рішення суду не було оскаржене жодною із сторін і набрало законної сили.

Суддя Тімошенко Н.В. просила:

1) прийняти до уваги заперечення та долучені до них докази при розгляді дисциплінарної справи;

2) визнати висновок дисциплінарного інспектора Пилипенка С.М. в частині, що стосується справи № 554/7255/22, необґрунтованим, таким, що суперечить фактичним обставинам, нормам ЦПК України, практиці Верховного Суду та ЄСПЛ;

3) закрити дисциплінарне провадження у цій частині у зв'язку з відсутністю в її діях складу дисциплінарного проступку.

4.4.6. Справа № 554/3225/24

Фактична тривалість провадження – 11 календарних днів є цілком законною та відповідає вимогам частини другої статті 274 ЦПК України, яка встановлює строк розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не більше тридцяти календарних днів.

Показовим є те, що тривалість розгляду справи № 554/3225/24 є найбільшою серед усіх досліджуваних справ (11 днів проти 2-4 днів у справах 2022 року), що додатково спростовує тезу про «аномальність» строку.

ОСОБА5 був належним чином повідомлений, обізнаний про справу з першого дня та самостійно ініціював зустрічний позов.

Сторони – ОСОБА4 з представником ОСОБА6 та ОСОБА5 особисто брали участь у судовому засіданні 9 квітня 2024 року та надали суду свої пояснення.

Орган опіки та піклування був належним чином залучений до участі у справі, мав достатньо часу для підготовки та надання висновку, але його представник не з'явився у судове засідання, не надіслав жодного повідомлення про причини неявки і не надав висновку, тобто самоусунувся від виконання покладених на нього законом обов'язків.

Суд не може нести відповідальність за бездіяльність самостійного органу публічної влади.

Дитина подала до суду особисту письмову заяву із зазначенням свого бажання проживати з батьком.

Мати дитини ОСОБА4 особисто підтвердила у судовому засіданні свою обізнаність про позицію дитини та не висловила жодних заперечень щодо задоволення зустрічного позову. Виклик 13-річної дитини до залу суду в ситуації, де батьки свідомо погодилися з її бажанням, означав би завдання їй зайвого психоемоційного стресу без процесуальної необхідності, що суперечить принципу «дружнього до дитини правосуддя».

Суддя не може контролювати дії учасника справи до моменту автоматизованого розподілу. Факт «потрапляння» справи до суддівського провадження не залежить від будь-яких дій самого судді.

Чотири попередніх позови ОСОБА4 (справи № 554/3148/24, 554/3184/24, 554/3147/24, 554/3215/24) повернуті самим позивачем ще до відкриття провадження і не мали статусу справ у провадженні суду.

На дату відкриття провадження у справі № 554/3225/24 не існувало «справи зі спору між тими самими сторонами», яка б могла стати підставою для відмови у відкритті провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 186 ЦПК України.

Квитанція про сплату судового збору датована 9:13, тобто після розподілу справи (8:25). Ця обставина стосується виключно технічної роботи апарату суду – питань прийому документів, реєстрації вхідної кореспонденції та підшиття матеріалів до справи, що відноситься до компетенції секретаря судового засідання та канцелярії.

Суддя просила врахувати її заперечення при розгляді дисциплінарної справи; виключити цивільну справу № 554/3225/24 із переліку підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності; прийняти рішення про відмову у притягненні судді Тімошенко Н.В. до дисциплінарної відповідальності.

4.4.7. Справа № 554/1901/22

Справа розглянута 18 березня 2022 року, тобто в умовах перших тижнів повномасштабного збройного вторгнення. У цей час батько залишився з дитиною в Україні, мати виїхала за кордон. Дитина фактично проживала з батьком. Позивач звернувся до суду з метою отримати судове підтвердження реально існуючого порядку проживання сина у вкрай складних умовах, за яких будь-яке зволікання могло зашкодити інтересам дитини.

Вважаю, що ухвалення рішення у такій справі у стислі строки було не порушенням, а виконанням конституційного обов'язку суду забезпечити оперативний захист прав дитини в умовах збройного конфлікту.

Відповідач ОСОБА2 мала зареєстрований електронний кабінет у ЄСІТС. Усі процесуальні документи у справі № 554/1901/22 надсилалися їй в електронному вигляді через підсистему «Електронний суд».

Таким чином, відповідач ОСОБА2 була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання відповідно до вимог процесуального закону.

Явка до будівлі суду в час засідання є беззаперечним доказом обізнаності відповідача та виключає будь-яке порушення її права на участь у справі.

Із заявою до матеріалів справи долучено власноруч написану заяву неповнолітнього ОСОБА3 (15 років) про бажання проживати з батьком.

Подання заяви про розгляд справи без участі є реалізацією цього права. Суд не може примушувати сторону до явки всупереч її волі.

Таким чином, справа правомірно розглянута без присутності сторін, на підставі їх власного волевиявлення та наявних у справі доказів, що відповідає вимогам ЦПК України.

Позивач мав одночасно дві самостійні підстави для звернення до суду за місцем свого проживання на підставі частини другої статті 28 ЦПК України.

Відповідач ОСОБА2, отримавши всі процесуальні документи до свого електронного кабінету (8 довідок про доставку), жодного разу не порушила питання підсудності, не подавала відповідних клопотань та не оскаржувала ухвалу про відкриття провадження. Вона добровільно визнала позов та просила розглянути справу без її участі.

Справа № 554/1901/22 розглянута протягом 4 календарних днів.

Оперативний розгляд справи про визначення місця проживання дитини в умовах початку повномасштабного вторгнення відповідав інтересам дитини та вимогам ефективного правосуддя. Позивач залишився в Україні з сином, мати добровільно відмовилася від спору, визнала позов та залишила дитину батькові.

Орган опіки та піклування у справі № 554/1901/22 не залучався.

На момент розгляду справи (18 березня 2022 року) тривало активне збройне вторгнення. Органи опіки та піклування фактично не здійснювали виїздів та обстежень в умовах бойових дій.

У справі були наявні письмова заява матері з визнанням позову, письмова заява дитини про бажання проживати з батьком. Дитина проживала разом із батьком від початку вторгнення. У сукупності ці обставини були достатніми для вирішення справи без формального залучення органу опіки в умовах воєнного стану.

4.4.8. Інші доводи судді Тімошенко Н.В.

Суддя вважала, що у висновку дисциплінарного інспектора не обґрунтовано наявність у її поведінці ознак грубої недбалості.

Запропоноване дисциплінарним інспектором стягнення у непропорційним характеру дисциплінарного проступку.

V. Обставини, установлені Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя під час розгляду дисциплінарної справи

Дослідивши матеріали об’єднаної дисциплінарної справи, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя установила такі обставини.

5.1. Відомості про суддю

Указом Президента України від 14 жовтня 2002 року Тімошенко Н.В. призначена на посаду судді Октябрського районного суду міста Полтави строком на п’ять років (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/926/2002#Text).

Постановою Верховної Ради України від 22 травня 2008 року № 296-VI Тімошенко Н.В. обрана безстроково на посаду судді Октябрського районного суду міста Полтави (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/296-17#Text).

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів» від 26 лютого 2025 року № 4273-ІХ пункт 31 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» доповнено підпунктом 3 такого змісту: «3) змінити найменування місцевих загальних судів, перелік яких визначається додатком до цього Закону. Зміна найменування місцевого загального суду не призведе до його реорганізації чи ліквідації або утворення нового суду».

Згідно з наведеним переліком змінено найменування Октябрського районного суду міста Полтави на Шевченківський районний суд міста Полтави (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4273-20#Text).

5.2. Справи, що розглянуті суддею Тімошенко Н.В.

1) Справа № 554/1901/22

14 березня 2022 року до Октябрського районного суду міста Полтави надійшла позовна заява ОСОБА1 до ОСОБА2 про визначення місця проживання дитини.

У позовній заяві визначено місце зареєстрованого проживання відповідача ОСОБА2:АДРЕСА1.

Однак до позовної заяви додано копію паспорта громадянина України ОСОБА2, за змістом якого зареєстрованим місцем проживання відповідача є: АДРЕСА2 (зазначена адреса належить до території Подільського району міста Полтави).

Доказів наявності зареєстрованого місця проживання відповідача на території (Октябрського) Шевченківського району міста Полтави матеріали справи не містять.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 14 березня 2022 року справа розподілена для розгляду судді Тімошенко Н.В.

Матеріали справи не містять доказів звернення судді до органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача ОСОБА2.

Суддя Тімошенко Н.В. ухвалою від 15 березня 2022 року відкрила провадження у справі, вирішила розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Призначила судове засідання на 18 березня 2022 року о 10 год 00 хв. Встановила відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п’ятнадцяти календарних днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження (https://reyestr.court.gov.ua/Review/103696720).

У матеріалах справи відсутні докази надсилання та вручення відповідачу копії ухвали про відкриття провадження у справі разом з копіями позовної заяви з додатками.

Також, у матеріалах справи наявні розписки про вручення судових повісток на ім’я ОСОБА1 та ОСОБА2, однак, докази їх направлення та вручення сторонам відсутні.

15 березня 2022 року до суду надійшла заява ОСОБА2 (написана від руки), у якій вона просила розглядати позов без її участі, а також визнавала позов повністю. До заяви додала заяву дитини ОСОБА3 (написана від руки), ____ року народження, у якій він висловив бажання проживати разом із своїм батьком – ОСОБА1, просив врахувати його думку.

18 березня 2022 року у судове засідання не з’явилися учасники справи, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалася, про що свідчить відповідна довідка.

Суддя Тімошенко Н.В. ухвалила рішення від 18 березня 2022 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/103707840), яким позов задовольнила повністю.

Визначила місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА3, ____ року народження, разом з батьком ОСОБА1, ____ року народження, за адресою АДРЕСА1.

Копію рішення суду надіслано учасникам справи засобами поштового зв’язку, яку 1 квітня 2022 року одержано ОСОБА2 та ОСОБА1 за адресою АДРЕСА1.

Сторони не оскаржували рішення в апеляційному порядку, тому таке рішення набрало законної сили 18 квітня 2022 року, що підтверджується відомостями з ЄДРСР.

Розгляд справи тривав з 15 до 18 березня 2022 року, тобто 4 календарних днів.

Суддя не залучала орган опіки та піклування до участі у справі для надання висновку відповідно до частини четвертої статті 19 СК України, частини шостої статті 56 ЦПК України.

У матеріалах справи відсутній висновок органу опіки та піклування, складений на виконання повноважень, визначених у статті 19 Сімейного кодексу України.

Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби листами від 11 листопада 2025 року № 19/89416-25-Вих, № 19/89434-25-Вих повідомив, що згідно з Базою даних інформації щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України за період з 1 березня 2022 року до 11 листопада 2025 року громадянин ОСОБА1 (позивач), ____ року народження, неодноразово після набрання законної сили рішенням суду перетинав державний кордон України.

При цьому відповідач ОСОБА2 також здійснювала перетинання державного кордону України разом із ОСОБА1.

Полтавський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки листом від 10 червня 2025 року № 8/2/1/475 повідомив, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів ОСОБА1, ____ року народження, надана відстрочка з 17 серпня 2024 року до 25 грудня 2025 року відповідно до пункту 2 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров’я на термін 6-12 місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії).

Аналогічна інформація підтверджується і листом Командування Сухопутних військ Збройних Сил України від 25 листопада 2025 року № 116/2/к/108652.

2) Справа № 554/4100/22

3 червня 2022 року до Октябрського районного суду міста Полтави надійшла позовна заява ОСОБА8 до ОСОБА9 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 3 червня 2022 року справа розподілена для розгляду судді Тімошенко Н.В.

Матеріали справи не містять доказів звернення судді до органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача ОСОБА9.

Суддя Тімошенко Н.В. ухвалою від 6 червня 2022 року відкрила провадження у справі, вирішила розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Призначила судове засідання на 8 червня 2022 року о 10 год 40 хв. Встановила відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п’ятнадцяти календарних днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження (https://reyestr.court.gov.ua/Review/104613561).

Згідно з розписками, які містяться у матеріалах справи, позивач, його представник та відповідач одержали повістки про виклик до суду (дата одержання повісток у розписці не вказана).

8 червня 2022 року у судове засідання не з’явилися учасники справи, про що свідчить відповідна довідка. Суддя відклала судове засідання на 9 червня 2022 року о 9 год 30 хв.

Згідно з розписками, які містяться у матеріалах справи, позивач та відповідач одержали повістки про виклик до суду (дата одержання повісток у розписці не вказана).

9 червня 2022 року відбулося судове засідання за участю позивача ОСОБА8, його представника – ОСОБА10, відповідача ОСОБА9 та слухача ОСОБА11.

Судове засідання тривало з 9:56:27 до 9:59:50, тобто 3,5 хвилини (з урахування часу перебування судді у нарадчій кімнаті з 9:58:43 до 9:59:07), що підтверджується копією протоколу судового засідання від 9 червня 2025 року.

У судовому засіданні 9 червня 2022 року відповідач ОСОБА9 проти позову не заперечувала (пункт 15 протоколу судового засідання).

Також, суддя Тімошенко Н.В. заслухала думку дитини ОСОБА11, який пояснив, що наразі проживає з батьком і хоче у подальшому проживати з ним (пункт 17 протоколу судового засідання).

Суддя Тімошенко Н.В. ухвалила рішення від 8 червня 2022 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/104823662), яким позов задовольнила повністю.

Шлюб, зареєстрований 14 лютого 2006 року Центральним відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції, актовий запис № ___, між ОСОБА9 (дошлюбне прізвище – «ОСОБА9») та ОСОБА8 розірвала.

Визначила місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА11, ____ року народження, разом із батьком ОСОБА8, за адресою АДРЕСА3.

Представник позивача ОСОБА10 одержав копію рішення суду під розписку 18 липня 2022 року, про що свідчить супровідний лист.

Також, у матеріалах справи наявні супровідні листи про направлення копії рішення відповідачу ОСОБА9 та Шевченківському районному у місті Полтаві відділу РАЦС ГТУЮ у Полтавській області, однак, відсутні докази їх фактичного отримання останніми.

Сторони не оскаржували рішення в апеляційному порядку, тому таке рішення набрало законної сили 11 липня 2022 року, що підтверджується відомостями з ЄДРСР.

Суддя ухвалою від 4 квітня 2025 року виправила за ініціативою суду описку допущену в рішенні Октябрського районного суду м. Полтави від 8 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА8 до ОСОБА9 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, зазначивши вірну дату винесення рішення – «09.06.2022 року» (https://reyestr.court.gov.ua/Review/126365230).

Розгляд справи тривав з 6 до 9 червня 2022 року, тобто 4 календарних днів.

Суддя не залучала орган опіки та піклування до участі у справі для надання висновку відповідно до частини четвертої статті 19 СК України, частини шостої статті 56 ЦПК України.

У матеріалах справи відсутній висновок органу опіки та піклування, складений на виконання повноважень, визначених у статті 19 Сімейного кодексу України.

Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби листом від 19 травня 2025 року № 19/14715-25-Вих повідомив, що згідно з Базою даних інформації щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України за період з 1 березня 2022 року до 19 травня 2025 року громадянин ОСОБА8 (позивач), ____ року народження, виїхав за межі України 28 серпня 2022 року та не повернувся.

Полтавський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки листом від 10 червня 2025 року № 8/2/1/475 повідомив, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів ОСОБА8, ____ року народження, відстрочка не надавалася.

3) Справа № 554/7255/22

3 серпня 2022 року до Октябрського районного суду міста Полтави надійшла позовна заява ОСОБА12 до ОСОБА13 про відібрання дитини та визначення місця її проживання.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 3 серпня 2022 року справа розподілена для розгляду судді Тімошенко Н.В.

Матеріали справи не містять доказів звернення судді до органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача ОСОБА13.

Суддя Тімошенко Н.В. ухвалою від 3 серпня 2022 року відкрила провадження у справі, вирішила розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Призначила судове засідання на 5 серпня 2022 року о 8 год 30 хв. Встановила відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п’ятнадцяти календарних днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження (https://reyestr.court.gov.ua/Review/105585390).

Також, у матеріалах справи наявні розписки про вручення судових повісток на ім’я ОСОБА12, ОСОБА14 та ОСОБА13, однак, докази їх направлення та вручення цим особам відсутні.

4 серпня 2022 року секретар судового засідання сформував у електронному вигляді та відправив SMS-повідомлення про виклик в судове засідання позивачу та його представнику, що підтверджується відповідними довідками про доставку повідомлення у додаток «Viber» відповідно до вимог Порядку надсилання учасникам судового процесу текстів судових повісток у вигляді SMS-повідомлень, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 1 червня 2013 року № 73.

Крім того, 4 серпня 2022 року відповідачу ОСОБА13 направлено на її електронну скриньку ІНФОРМАЦІЯ1 повістку про виклик до суду.

5 серпня 2022 року відповідач надала до суду через електронну пошту (не підписаний КЕП) відзив на позовну заяву, відповідно до якого не заперечувала проти позовних вимог. Відповідач вважала, що в інтересах дітей їм необхідно проживати в Україні разом з батьком, а вона не бажає жодним чином перешкоджати якнайшвидшому поновленню спілкування дітей із батьком.

Також, 5 серпня 2022 року на електронну пошту суду надійшла заява позивача про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги підтримував та просив їх задовольнити.

5 серпня 2022 року у судове засідання не з’явилися учасники справи, про що свідчить відповідна довідка.

Суддя Тімошенко Н.В. ухвалила рішення від 5 серпня 2022 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/105716167), яким позов задовольнила повністю.

Відібрала у ОСОБА13 без позбавлення батьківських прав неповнолітніх дітей: ОСОБА15, ____ року народження, та ОСОБА16, ____року народження та передати їх батьку – ОСОБА12.

Визначила місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА15, ____ року народження, та ОСОБА16, ____ року народження, разом з батьком – ОСОБА12.

Допустила до негайного виконання рішення суду в частині відібрання дітей і передання їх батьку ОСОБА12.

У матеріалах справи наявні супровідні листи про направлення копії рішення позивачу та відповідачу, однак, відсутні докази їх фактичного отримання останніми.

Сторони не оскаржували рішення в апеляційному порядку, тому таке рішення набрало законної сили 5 вересня 2022 року, що підтверджується відомостями з ЄДРСР.

Розгляд справи тривав з 3 до 5 серпня 2022 року, тобто 3 календарних днів.

Суддя не залучала орган опіки та піклування до участі у справі для надання висновку відповідно до частини четвертої статті 19 СК України, частини шостої статті 56 ЦПК України.

У матеріалах справи відсутній висновок органу опіки та піклування, складений на виконання повноважень, визначених у статті 19 Сімейного кодексу України.

Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби листом від 19 травня 2025 року № 19/14715-25-Вих повідомив, що згідно з Базою даних інформації щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України за період з 1 березня 2022 року до 19 травня 2025 року громадянин ОСОБА12 (позивач), ____ року народження, неодноразово після набрання законної сили рішенням суду перетинав державний кордон України.

Харківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки листом від 10 липня 2025 року № 802/ВООЗ повідомило, що ОСОБА12, ____ року народження, перебуває на загальному військовому обліку у Київському районному у місті Харкові територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки як рядовий запасу. Від 9 лютого 2025 року користується правом на відстрочку від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 2 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Дата закінчення відстрочки – 7 серпня 2025 року. Правила військового обліку не порушував.

 

4) Справа № 554/7789/24

30 липня 2024 року до Октябрського районного суду міста Полтави надійшла позовна заява ОСОБА17 до ОСОБА18 про визначення місця проживання дитини.

У позовній заяві визначено місце проживання відповідача: АДРЕСА9.

Доказів наявності зареєстрованого місця проживання відповідача на території (Октябрського) Шевченківського району міста Полтави матеріали справи не містять.

Матеріали справи не містять доказів звернення судді до органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 30 липня 2024 року справа розподілена для розгляду судді Тімошенко Н.В.

Суддя Тімошенко Н.В. ухвалою від 6 серпня 2024 року відкрила провадження у справі, вирішила розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Призначила судове засідання на 12 серпня 2024 року о 15 год 30 хв. Роз’яснила відповідачам їх право на подання до суду відзиву на позовну заяву, який за формою та змістом має відповідати вимогам статті 178 ЦПК України, і всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову протягом 15 (п'ятнадцяти) днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, а позивачу – копію відзиву та доданих до нього документів (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120837057).

У судове засідання, що призначене на 12 серпня 2024 року, учасники справи не з’явилися, фіксування судового процесу звукозаписувальними технічними засобами не здійснювалося про що свідчить відповідна довідка, складена секретарем судового засідання.

До суду повернувся поштовий конверт про невручення ОСОБА17 процесуальних документів із відміткою: «Адресат відсутній за вказаною адресою».

Розгляд справи відкладено на 5 вересня 2024 року.

У матеріалах справи міститься:

1) довідка про доставку SMS-повідомлення у формі документа «Судова повістка про виклик до суду» на 5 вересня 2024 року ОСОБА17 (дата доставки 23 серпня 2024 року);

2) телефонограма ОСОБА18 із повідомленням про дату, час та місце проведення судового засідання 5 вересня 2024 року.

У матеріалах справи міститься заява ОСОБА17 (не зареєстрована у суді) про те, що він не володіє інформацією про місце перебування матері за кордоном, а також те, що матір не надає йому утримання.

Суддя Тімошенко Н.В. 5 вересня 2024 року провела судове засідання за участю позивача ОСОБА17 та свідка ОСОБА19, з 13:22 до 13:31.

Суддя Тімошенко Н.В. ухвалила рішення від 5 вересня 2024 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/121659757), яким позов задовольнила.

Визначила місце проживання неповнолітнього ОСОБА20, ____ року народження з батьком ОСОБА17, ____ року народження, для самостійного утримання і виховання дитини за місцем його постійного проживання, як єдиного законного опікуна неповнолітньої дитини.

У матеріалах справи відсутні докази надіслання копії рішення від 5 вересня 2024 року учасникам справи.

Сторони не оскаржували рішення в апеляційному порядку, тому таке рішення набрало законної сили 17 жовтня 2024 року, що підтверджується відомостями з ЄДРСР.

Розгляд справи тривав з 30 липня до 5 вересня 2024 року, тобто 37 календарних днів.

У матеріалах справи відсутні докази залучення до участі у справі органу опіки та піклування та відсутній висновок цього органу, складений на виконання повноважень, визначених у статті 19 Сімейного кодексу України.

Відповідно до листа Командування Сухопутних військ Збройних Сил України від 25 листопада 2025 року № 116/2/к/108652 ОСОБА17 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не мав.

5) Справа № 554/12558/22

31 жовтня 2022 року до Октябрського районного суду міста Полтави надійшла позовна заява ОСОБА21 до ОСОБА22 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.

У позовній заяві визначено місце проживання відповідача: АДРЕСА11.

Доказів наявності зареєстрованого місця проживання відповідача на території (Октябрського) Шевченківського району міста Полтави матеріали справи не містять.

Матеріали справи не містять доказів звернення судді до органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача.

У матеріалах справи міститься примірник позовної заяви, на якому міститься відмітка ОСОБА22 про отримання її копії.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 31 жовтня 2022 року справа розподілена для розгляду судді Тімошенко Н.В.

Суддя Тімошенко Н.В. ухвалою від 2 листопада 2022 року відкрила провадження у справі, вирішила розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Призначила судове засідання на 14 листопада 2022 року о 9 год 00 хв. Роз’яснила відповідачам їх право на подання до суду відзиву на позовну заяву, який за формою та змістом має відповідати вимогам статті 178 ЦПК України, і всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову протягом 15 (п'ятнадцяти) днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, а позивачу – копію відзиву та доданих до нього документів (https://reyestr.court.gov.ua/Review/107116662).

У матеріалах справи міститься телефонограма на ім’я ОСОБА22 із повідомленням про дату, час та місце судового засідання 14 листопада 2022 року.

Також, у матеріалах справи містяться заявки про отримання судової повістки у електронній формі, які не підписані учасниками справи.

У судове засідання, що призначене на 12 серпня 2024 року, учасники справи не з’явилися, фіксування судового процесу звукозаписувальними технічними засобами не здійснювалося про що свідчить відповідна довідка, складена секретарем судового засідання.

У матеріалах справи міститься довідка про доставку SMS-повідомлення у формі документа «Судова повістка про виклик до суду» на 14 листопада 2022 року ОСОБА22 (дата доставки 7 листопада 2022 року).

9 листопада 2022 року до суду надійшли заява ОСОБА21 та ОСОБА22 про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Суддя Тімошенко Н.В. ухвалила рішення від 14 листопада 2022 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/107525589), яким позов задовольнила.

Шлюб, зареєстрований 30 травня 2020 року Солом’янським районним у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № ___, між ОСОБА22 (дошлюбне прізвище – «ОСОБА23») та ОСОБА21 розірвала.

Визначила місце проживання малолітньої дитини ОСОБА23, ____ року народження, разом із батьком ОСОБА21, за адресою АДРЕСА10, із покладенням на батька обов’язку щодо утримання та виховання неповнолітньої дитини.

У матеріалах справи відсутні докази надіслання копії рішення від 14 листопада 2022 року учасникам справи.

Сторони не оскаржували рішення в апеляційному порядку, тому таке рішення набрало законної сили 15 грудня 2022 року, що підтверджується відомостями з ЄДРСР.

Розгляд справи тривав з 31 жовтня до 14 листопада 2022 року, тобто 14 календарних днів.

У матеріалах справи відсутні докази залучення до участі у справі органу опіки та піклування та відсутній висновок цього органу, складений на виконання повноважень, визначених у статті 19 Сімейного кодексу України.

Відповідно до листа Командування Сухопутних військ Збройних Сил України від 25 листопада 2025 року № 116/2/к/108652 ОСОБА21 має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

Бучанський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки листом від 4 грудня 2025 року № 26304 повідомив, що ОСОБА21, ____ року народження, звертався до центру із заявою про відстрочку, використовуючи при цьому рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 14 листопада 2022 року.

6) Справа № 554/3225/24

29 березня 2024 року до Октябрського районного суду міста Полтави надійшла позовна заява ОСОБА4 до ОСОБА5 про розірвання шлюбу.

Первісний позов у цій справі зареєстрований у суді 29 березня 2024 року за вх. № 17951 о 7:46 та розподілений на суддю Тімошенко Н.В. о 8:25. У той час як відповідно до квитанції про сплату судового збору № 1688-9522-7480-4156, яка є додатком до позовної заяви, оплата проведена 29 березня 2024 року о 9:13, тобто після розподілу справи на суддю.

Шевченківський районний суд міста Полтави листом від 24 жовтня 2025 року повідомив, що під час реєстрації справи квитанції про сплату судового збору не було. Ймовірно, таку квитанцію надано безпосередньо до офісу судді Тімошенко Н.В. та підшито секретарем судового засідання до матеріалів справи. Секретар судового засідання Рябченко В.В., яка працювала із суддею Тімошенко Н.В., зі спливом часу не пам’ятає від кого і коли отримувала квитанцію.

Із копії журналу відвідувачів Октябрського районного суду міста Полтави за 29 березня 2024 року встановлено, що о 10 год 12 хв зафіксовано реєстрацію у суді представника позивача ОСОБА4 – ОСОБА6.

Матеріали справи не містять доказів звернення судді до органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача.

Суддя Тімошенко Н.В. ухвалою від 29 березня 2024 року відкрила провадження у справі, вирішила розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Призначила судове засідання на 2 квітня 2024 року о 13 год 00 хв. Роз’яснила відповідачам їх право на подання до суду відзиву на позовну заяву, який за формою та змістом має відповідати вимогам статті 178 ЦПК України, і всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову протягом 15 (п'ятнадцяти) днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, а позивачу – копію відзиву та доданих до нього документів (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118004510).

Ухвала про відкриття провадження у справі № 554/3225/24 створена 29 березня 2024 року о 12:59 і підписана кваліфікованим електронним підписом судді о 18:25.

У матеріалах справи містяться довідки про доставку електронного документа «Ухвала» від 29 березня 2024 року у справі № 554/3225/24 з прикріпленими документами до електронного кабінету:

- ОСОБА5 (документ доставлено 29 березня 2024 року);

- служби у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради (документ доставлений 4 квітня 2024 року);

- ОСОБА6 (документ доставлений 4 квітня 2024 року).

Також, у матеріалах справи міститься розписка відповідача ОСОБА5 про отримання копії ухвали про відкриття провадження від 29 березня 2024 року.

У матеріалах справи міститься довідка про доставку електронного документа «Судова повістка про виклик до суду» до електронного кабінету ОСОБА5 (документ доставлено 1 квітня 2024 року).

Зустрічна позовна заява ОСОБА5 до ОСОБА4 про визначення місця проживання дитини зареєстрована 29 березня 2024 року у суді за вх. № 18149 о 14:23.

У матеріалах справи міститься заява ОСОБА5 про проведення підготовчого судового засідання за його відсутності. Просив прийняти зустрічну позовну заяву до розгляду.

2 квітня 2024 року до суду надійшла заява ОСОБА7 (дитина), у якій він повідомив, що бажає залишитися проживати після розлучення його батьків із батьком ОСОБА5. Проживати у Німеччині із матір’ю не мав бажання.

У цей же день від ОСОБА6 (представник ОСОБА4) надійшла заява про проведення підготовчого судового засідання за її відсутності. Не заперечувала щодо прийняття зустрічної позовної заяви до розгляду.

У судове засідання, що призначене на 2 квітня 2024 року, учасники справи не з’явилися, фіксування судового процесу звукозаписувальними технічними засобами не здійснювалося про що свідчить відповідна довідка, складена секретарем судового засідання. Судове засідання відкладено на 9 квітня 2024 року.

Суддя Тімошенко Н.В. ухвалою від 2 квітня 2024 року зустрічну позовну заяву ОСОБА5 до ОСОБА4, третя особа: служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради, про визначення місця проживання дитини прийняла до спільного розгляду з первісною позовною заявою та об'єднала в одне провадження з первісним позовом (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118122133).

У матеріалах справи містяться довідки про доставку електронного документа «Ухвала» від 2 квітня 2024 року у справі № 554/3225/24 з прикріпленими документами до електронного кабінету:

- ОСОБА5 (документ доставлено 4 квітня 2024 року);

- служби у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради (документ доставлений 4 квітня 2024 року);

- ОСОБА6 (документ доставлений 4 квітня 2024 року).

У матеріалах справи містяться довідки про доставку електронного документа «Судова повістка про виклик до суду» до електронного кабінету:

- ОСОБА5 (документ доставлено 4 квітня 2024 року);

- служби у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради (документ доставлений 4 квітня 2024 року);

- ОСОБА6 (документ доставлений 4 квітня 2024 року).

У матеріалах справи міститься заява ОСОБА4 та її представника ОСОБА6 від 2 квітня 2024 року, у якій вона визнає зустрічний позов у повному обсязі.

9 квітня 2024 року суддя Тімошенко Н.В. провела судове засідання за участю ОСОБА4, її представника ОСОБА6, ОСОБА5. Судове засідання тривало з 12:00 до 12:07 (з урахуванням часу перебування судді у нарадчій кімнаті з 12:04 до 12:07).

Суддя Тімошенко Н.В. ухвалила рішення від 9 квітня 2024 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118484134), яким позов ОСОБА4 до ОСОБА5 про розірвання шлюбу задовольнила.

Шлюб, зареєстрований 9 грудня 2011 року Октябрським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції Полтавської області, актовий запис № ___, між ОСОБА5 та ОСОБА4 (дошлюбне прізвище – «ОСОБА4») розірвала.

Зустрічний позов ОСОБА5 до ОСОБА4, третя особа: служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради, про визначення місця проживання дитини задовольнила.

Визначила місце проживання малолітнього ОСОБА7, ____ року народження, з батьком ОСОБА5 для самостійного утримання і виховання дитини за місцем його постійного проживання.

У матеріалах справи містяться довідки про доставку електронного документа «Ухвала» від 2 квітня 2024 року у справі № 554/3225/24 з прикріпленими документами до електронного кабінету:

- ОСОБА5 (документ доставлено 20 квітня 2024 року);

- служби у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради (документ доставлений 20 квітня 2024 року);

- ОСОБА6 (документ доставлений 20 квітня 2024 року).

Сторони не оскаржували рішення в апеляційному порядку, тому таке рішення набрало законної сили 10 травня 2024 року, що підтверджується відомостями з ЄДРСР.

Розгляд справи тривав з 29 березня до 9 квітня 2024 року, тобто 11 календарних днів.

У матеріалах справи відсутні докази залучення до участі у справі органу опіки та піклування та відсутній висновок цього органу, складений на виконання повноважень, визначених у статті 19 Сімейного кодексу України.

Відповідно до листа Командування Сухопутних військ Збройних Сил України від 25 листопада 2025 року № 116/2/к/108652 ОСОБА5 має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 18 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (судді, судді Конституційного Суду України, члени Вищої ради правосуддя, члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівник служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступник, дисциплінарні інспектори Вищої ради правосуддя).

Також встановлено, що безпосередньо перед подачею позову, що розглядала суддя Тімошенко Н.В., а саме 27 березня 2024 року та 28 березня 2024 року до Шевченківського районного суду міста Полтави ОСОБА4 подала до ОСОБА5 4 позови про розірвання шлюбу, які розподілені на суддю Материнко М.О. (справи № 554/3148/24, № 554/3184/24, № 554/3147/24, № 554/3215/24). П'ятий позов подано 29 березня 2024 року і розподілено на суддю Тімошенко Н.В. Після цього подача позовів припинилась, а усі попередні позови були повернуті без розгляду на підставі заяви від позивача про повернення позовної заяви.

7) Справа № 554/7674/23 (матеріали справи надані після відновлення втраченого судового провадження)

2 вересня 2025 року відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду надійшли матеріали по справі № 554/7674/23 згідно з актом комісії Шевченківського районного суду міста Полтави від 2 вересня 2025 року про відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі.

В обґрунтування Акту зазначено, що у зв'язку з надходженням запиту від члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. про направлення справ № 554/6789/22 та № 554/7674/23 проведена службова перевірка.

Під час проведення службової перевірки, комісія дійшла висновку про втрату цивільної справи № 554/7674/23 за позовом ОСОБА24 до ОСОБА25 про визначення місця проживання дитини.

Суддя Тімошенко Н.В. ухвалою від 30 вересня 2025 року відновила втрачене судове провадження у справі № 554/7674/23 за позовом ОСОБА24 до ОСОБА25 про визначення місця проживання дитини у відповідному об’ємі документів (https://reyestr.court.gov.ua/Review/130654585).

23 серпня 2023 року до Октябрського районного суду міста Полтави надійшла позовна заява ОСОБА24 до ОСОБА25 визначення місця проживання дитини.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 23 серпня 2023 року справа розподілена для розгляду судді Тімошенко Н.В.

Суддя Тімошенко Н.В. ухвалою від 24 серпня 2023 року відкрила провадження у справі, вирішила розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Призначила судове засідання на 21 вересня 2023 року об 11 год 40 хв. Роз’яснила відповідачам їх право на подання до суду відзиву на позовну заяву, який за формою та змістом має відповідати вимогам статті 178 ЦПК України, і всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову протягом 15 (п'ятнадцяти) днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, а позивачу – копію відзиву та доданих до нього документів (https://reyestr.court.gov.ua/Review/113005399).

У матеріалах справи міститься довідка про доставку електронного документа «Ухвала» від 24 серпня 2023 року з прикріпленими документами до електронного кабінету ОСОБА24.

У матеріалах справи відсутні докази надіслання копії ухвали від 24 серпня 2023 року та позовної заяви з додатками іншим учасникам справи.

24 серпня 2023 року сформовані судові повістки на судове засідання 21 вересня 2023 року.

У матеріалах справи містяться довідки про доставку SMS-повідомлення «Судова повістка про виклик» на 21 вересня 2023 року ОСОБА24 та ОСОБА25 (дата доставки 6 вересня 2023 року).

6 вересня 2023 року сформовані заяви ОСОБА24 та ОСОБА25 на отримання електронних повісток

Суддя Тімошенко Н.В. ухвалою від 7 вересня 2023 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/113324379) задовольнила клопотання представника позивача, витребувала від Державної прикордонної служби України щодо перетинання державного кордону України ОСОБА25.

Суддя Тімошенко Н.В. ухвалою від 8 вересня 2023 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/113324380) задовольнила клопотання представника позивача, вирішила розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА24 до ОСОБА25 про визначення місця проживання дитини проводити у закритому судовому засіданні.

Суддя Тімошенко Н.В. провела судове засідання 21 вересня 2023 року за участю позивача ОСОБА24 та його представника, свідків ОСОБА28 та ОСОБА29.

Судове засідання тривало з 10:10 до 10:23 (з урахуванням часу перебування судді у нарадчій кімнаті менше однієї хвилини).

Суддя Тімошенко Н.В. ухвалила рішення від 21 вересня 2023 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/113653133), яким позов задовольнила.

Визначила місце проживання неповнолітньої доньки ОСОБА27, ____ року народження, разом з батьком ОСОБА24, з покладенням на батька обов’язку щодо самостійного виховання та утримання неповнолітньої дочки ОСОБА27.

У матеріалах справи відсутні докази надіслання копії рішення від 21 вересня 2023 року учасникам справи, окрім позивача.

Сторони не оскаржували рішення в апеляційному порядку, тому таке рішення набрало законної сили 23 жовтня 2023 року, що підтверджується відомостями з ЄДРСР.

Розгляд справи тривав з 23 серпня до 21 вересня 2023 року, тобто 29 календарних днів.

У матеріалах справи відсутні докази залучення до участі у справі органу опіки та піклування та відсутній висновок цього органу, складений на виконання повноважень, визначених у статті 19 Сімейного кодексу України.

Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби листами від 11 листопада 2025 року № 19/89416-25-Вих, № 19/89434-25-Вих повідомив, що згідно з Базою даних інформації щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України за період з 1 березня 2022 року до 11 листопада 2025 року громадянин ОСОБА24 (позивач), ____ року народження, після набрання законної сили неодноразово перетинав державний кордон України.

Відповідно до листа Командування Сухопутних військ Збройних Сил України від 25 листопада 2025 року № 116/2/к/108652 ОСОБА24 має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

Також встановлено, що перед подачею позову, що розглядала суддя Тімошенко Н.В., а саме 22 червня 2023 року, 25 липня 2023 року, 3 серпня 2023 року до Шевченківського районного суду міста Полтави ОСОБА24 3 заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, які розподілені на суддів Сініцина Е.М., Шевську О.І., Тімошенко Н.В. (справи № 554/5465/23, № 554/6686/23, № 554/7032/23). У справах № 554/5465/23, № 554/6686/23 заяви ОСОБА24 повернуті, а у справі № 554/7032/23 – залишена без розгляду. Позов про визначення місця проживання дитини поданий 23 серпня 2023 року (у день постановлення суддею Тімошенко Н.В. ухвали про залишення без розгляду заяви ОСОБА24 у справі № 554/7032/23) і розподілений на суддю Тімошенко Н.В. Після цього подача позовів та заяв припинилась.

 

VI. Висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя за результатами розгляду дисциплінарної справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходить із такого.

6.1. Щодо підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»

Загальні принципи

Підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження за умисне або внаслідок недбалості незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконну відмову в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2025 року в справі № 990SCGC/25/24 (провадження № 11-263сап24) зазначено, що норми підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначають три самостійних склади дисциплінарного проступку:

1) істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є незаконна відмова в доступі до правосуддя;

2) істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є унеможливлення реалізації учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків;

3) істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.

Поняття «істотне порушення норм процесуального права» для кваліфікації дисциплінарного правопорушення є оціночним та не має формально визначених у законі ознак для його відмежування від інших (неістотних) порушень. Таке порушення повинне стосуватися тих вимог процесуального закону, які є вагомими для забезпечення правосуддя і які не викликають складності у їх застосуванні, тобто його синонімом є грубе порушення.

У постанові від 30 січня 2020 року Велика Палата Верховного Суду зазначила на необхідність встановлення наявності причинно-наслідкового зв’язку між порушенням норм процесуального права та наслідками діянь судді як необхідної умови кваліфікації дій судді за підпунктом «а»:

«… відповідно до наведеної вище норми підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII для кваліфікації проступку, за який суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження, необхідно, щоб порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків. Тобто передбачений законодавцем дисциплінарний проступок (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII) має пряму вказівку на фактичне настання певного наслідку, який повинен бути встановленим при притягненні судді до дисциплінарної відповідальності (при застосуванні вказаної норми). Наслідки вчинення певних дій у кожному конкретному випадку мають бути встановлені і поставлені у вину суб’єктові дисциплінарного правопорушення, якщо між його діянням і наслідками існує причиновий зв’язок».

Таким чином, аналіз наведених норм з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду свідчить, що умовами для настання дисциплінарної відповідальності за підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є: 1) істотне порушення суддею норм процесуального права під час здійснення правосуддя; 2) неможливість реалізації учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; 3) причинно-наслідковий зв’язок між істотним порушенням суддею норм процесуального права під час здійснення правосуддя та неможливістю реалізації учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.

6.1.1. Порушення правил територіальної юрисдикції

Норми права, що підлягають застосуванню

Стаття 125 Конституції України встановлює, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України.

Принцип територіальності реалізується через правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ.

Правила територіальної підсудності визначають розмежування компетенції судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих загальним судам, за територіальною ознакою. Крім того, правила територіальної підсудності дають можливість визначити конкретний місцевий суд, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції.

Кожен місцевий чи апеляційний суд має свою територіальну юрисдикцію (підсудність), тобто поширює свою компетенцію на правовідносини, що виникли чи існують на певній території. Це є важливою гарантією для вирішення судових спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин і збільшення правових конфліктів.

Позови до фізичної особи пред’являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (стаття 27 ЦПК України).

Позови про розірвання шлюбу можуть пред’являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них (частина друга статті 28 ЦПК України).

Суть підсудності за вибором позивача, або альтернативної підсудності, полягає у тому, що за визначеними критеріями цивільних справ позивачу дається можливість обрати з кількох передбачених у законі судів той суд, до якого він пред’являтиме свої позовні вимоги. Законодавець установлює вичерпний перелік позовів, на які поширюються правила цього виду підсудності, а також передбачає конкретні суди, до яких можна з такими вимогами звернутися.

За загальним правилом територіальної підсудності суд є наближеним до місця знаходження відповідача, тобто тієї сторони у спорі, яка презюмується неправою. Правило підсудності за місцем знаходження відповідача стосовно доступності правосуддя є зручним саме для нього, а не для особи, яка звертається до суду за захистом.

Положення частини першої статті 27, частини першої статті 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи – сторони у справі, якщо інше не передбачено законом. Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності. Отже в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.

З огляду на викладене, використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання.

Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя. Такий висновок міститься у постанові Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 24 червня 2024 року у справі № 554/7669/21.

У постанові від 29 липня 2019 року у справі № 409/2636/17 Верховний Суд вказав на те, що, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, необхідно також враховувати імперативні положення спеціального Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», згідно зі статтею 5 якого довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Особи, які залишили або покинули своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації та стали на облік як внутрішньо переміщені особи можуть звертатися з позовами до судів за місцем фактичного проживання/перебування.

Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду (пункт 1 частини першої статті 31 ЦПК України).

Частинами шостою – восьмою статті 187 ЦПК України встановлено, що у разі, якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб’єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п’яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду. Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.

Оцінка дій судді Тімошенко Н.В.

Інформація щодо справ

 

Справа №	Предмет спору	Домовленість сторін щодо підсудності	Зареєстроване місце проживання позивача	Зареєстроване місце проживання відповідача	Інформація щодо виконання суддею вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України
554/1901/22	Визначення місця проживання дитини	-	АДРЕСА1	АДРЕСА2	Запит не надсилався
554/4100/22	Розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини (далі -//-)	-	АДРЕСА3	АДРЕСА4	Запит не надсилався
554/7255/22	-//-	-	АДРЕСА5	АДРЕСА6 (перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа)	Запит не надсилався
554/3225/24	-//-	-	АДРЕСА7	АДРЕСА8	Запит не надсилався
554/7789/24	-//-	-	АДРЕСА9	АДРЕСА9	Запит не надсилався
554/12558/22	-//-	наявна	АДРЕСА10 (перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа)	АДРЕСА11	Запит не надсилався
554/7674/23	-//-	-	АДРЕСА12	АДРЕСА13	Запит не надсилався

 

1. Підсумовуючи викладене, суддя Тімошенко Н.В. всупереч частині шостій статті 187 ЦПК України не направляла запити до органу реєстрації місця проживання фізичних осіб з метою з’ясування інформації про зареєстроване місце проживання відповідачів, які не мали статусу підприємця, у наведених справах.

Таким чином, суддя Тімошенко Н.В. всупереч вимогам наведеної статті не перевірила інформацію про зареєстроване місце проживання відповідачів, які не мали статусу підприємця, та відкрила провадження у справах.

2. У справі № 554/1901/22 про визначення місця проживання дитини суддя Тімошенко Н.В. відкрила провадження у справі та ухвалила рішення, незважаючи на те, що відповідач мала зареєстроване місце проживання у іншому районі міста Полтави (Подільський район), на який не поширювалася юрисдикція Октябрського районного суду міста Полтави. Факт реєстрації місця проживання на території іншої адміністративно-територіальної одиниці не заперечувала і суддя Тімошенко Н.В.

Посилання судді на частину другу статті 28 ЦПК України, яка допускає альтернативну підсудність за позовами про розірвання шлюбу, у цьому випадку є безпідставним, оскільки у справі № 554/1901/22 позивач не заявляв вимогу про розірвання шлюбу, а лише просив суд визначити місце проживання дитини. Більше того, у матеріалах справи міститься копія свідоцтва про розірвання шлюбу між сторонами у цій справі, що свідчить про те, що на момент подання позову шлюб був припинений внаслідок його розірвання.

Відсутність заперечень сторін щодо підсудності спору не виключає обов’язку судді розглянути справу за встановленою процесуальним законом підсудністю.

3. Інші справи суддя розглянула з дотриманням правил підсудності.

4. Таким чином, суддя Тімошенко Н.В. всупереч вимогам частини шостої статті 187 ЦПК України не перевірила інформацію про зареєстроване місце проживання відповідачів, які не мали статусу підприємця, та розглянула справу № 554/1901/22 з порушенням правил щодо територіальної юрисдикції (підсудності), встановлених статтею 27 ЦПК України.

Суддя Тімошенко Н.В. повинна була передати цю справу на розгляд іншому суду, до територіальної юрисдикції (підсудності) якого належить вирішення спору, однак не вчинила таких дій, чим порушила вимоги пункту 1 частини першої статті 31 ЦПК України.

5. У справі № 554/12558/22 підсудність визначалася за фактичним місцем проживання позивача (адресою, за якою він перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа). У матеріалах справи наявна згода відповідача, яка не заперечувала проти розгляду справ за місцем проживання позивача. Крім того, позивач стверджував, що на його утриманні перебувала дитина відповідно до укладеного договору, а виїхати за місцем проживання відповідача є неможливим з огляду на ведення бойових дій.

Беручи до уваги позицію Верховного Суду у постанові від 29 липня 2019 року у справі № 409/2636/17 про те, що внутрішньо переміщена особа може подавати позов за своїм тимчасовим місцем проживанням, можна дійти висновку, що позивачі-чоловік формально мав право подавати позов про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей за своїм місцем тимчасового проживання.

Однак, проаналізувавши довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивача, можна встановити, що така особа ставала на облік як внутрішньо переміщена особа безпосередньо перед датою подання позову до Октябрського районного суду міста Полтави.

У справі № 554/12558/22 позивач став на облік як внутрішньо переміщена особа 20 жовтня 2022 року, у той час, як позов поданий 31 жовтня 2022 року.

Формально підсудність у цій справі дотримана.

Однак, з точки зору розумного спостерігача така поведінка позивача у цій справі може свідчити про намагання штучно створити підстави для звернення з позовом саме до Октябрського районного суду міста Полтави.

Варто також звернути увагу на адресу, за якою особа стала на облік як внутрішньо переміщена особа: АДРЕСА10.

За цієї ж адресою ставав на облік як внутрішньо переміщена особа позивач у справі № 554/2779/22 (розглядав суддя Бугрій В.М.). Також, за цією адресою зареєстрована відповідач у справі № 554/2803/22.

6.1.2. Щодо порушення норм процесуального права, які регламентують порядок повідомлення учасників справи про дату, час, місце розгляду справи, а також про ухвалені судові рішення

Норми права, що підлягають застосуванню

Згідно із статтею 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Відповідно до вимог частин першої, другої, п’ятої – восьмої статті 128 ЦПК України (у редакції станом на дату ухвалення рішення від 26 травня 2023 року) суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов’язковою; суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов’язковою. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п’ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення – завчасно.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур’єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається:

1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;

2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

За змістом частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є:

1) день вручення судової повістки під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення.

Згідно із частинами першою, другою, четвертою, восьмою статті 130 ЦПК України (у редакції, чинній до 18 жовтня 2023 року), у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам – відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.

Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.

У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім’ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.

Особам, які проживають за межами України, судові повістки вручаються в порядку, визначеному міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, в разі відсутності таких - у порядку, встановленому статтею 502 цього Кодексу.

Ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів (стаття 190 ЦПК України) (у редакції, чинній до 18 жовтня 2023 року).

Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів, крім випадків, якщо позов подано в електронній формі через електронний кабінет (редакція норми станом на дату ухвалення рішення від 2 вересня 2024 року).

Частинами першою та п’ятою статті 272 ЦПК України (у редакції, чинній до 18 жовтня 2023 року), визначено, що копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, – у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення – якщо така адреса відсутня.

Згідно із частиною шостою статті 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

18 жовтня 2023 року введений у дію Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов’язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами», унаслідок чого термін «офіційна електронна адреса» змінена на «електронний кабінет».

Оцінка дій судді Тімошенко Н.В.

Інформація щодо справ

Справа №	Докази вручення ухвали про відкриття провадження з додатками	Докази повідомлення про судове засідання	Докази вручення копій рішень
554/1901/22	Відсутні	Відсутні	Наявні
554/4100/22	Наявні	У матеріалах справи наявні розписки про вручення судових повісток, учасники справи були присутні у судовому засіданні	Є розписка про отримання копії рішення представником позивача. Докази вручення копії рішення іншим учасникам справи відсутні.
554/7255/22	Наявні	Позивач повідомлений за допомогою SMS-повідомлення. Відповідач повідомлена за допомогою електронної пошти	Відсутні
554/3225/24	Наявні	Наявні. Учасники справи були присутні у судовому засіданні	Наявні
554/7789/24	Відсутні	Позивач повідомлений за допомогою SMS-повідомлення. Відповідач повідомлена за допомогою телефонограми	Відсутні
554/12558/22	Відсутні	Відповідач повідомлена за допомогою SMS-повідомлення та телефонограми (є заява)	Відсутні
554/7674/23	Відсутні	Сторони повідомлені за допомогою SMS-повідомлення (позивач брав участь у судовому засіданні)	Наявні докази вручення копії рішення позивачу. У матеріалах справи відсутні докази вручення копії рішення відповідачу

 

1. Матеріали справ № 554/7789/24, № 554/12558/22, № 554/7674/23 не містять доказів фактичного надіслання відповідачам копій ухвали про відкриття провадження у справі разом з позовною заявою та додатками.

Таким чином, суддя Тімошенко Н.В. порушила вимоги статті 190 ЦПК України, не надіславши відповідачам у наведених справах № 554/4100/22, № 554/7789/24, № 554/7255/22 копії ухвали про відкриття провадження у справі разом з позовною заявою та додатками.

2. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що суддя Тімошенко Н.В. у справах № 554/1901/22, № 554/4100/22, № 554/7255/22, № 554/12558/22, № 554/3225/24 встановила відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п’ятнадцяти календарних днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.

У справах № 554/1901/22, № 554/4100/22 суддя ухвалила рішення у справі через 3 календарні дні після відкриття провадження.

У справі № 554/7255/22 суддя ухвалила рішення у справі через 2 календарних днів після відкриття провадження.

У справі № 554/12558/22 суддя ухвалила рішення у справі через 12 календарних днів після відкриття провадження.

У справі № 554/3225/24 суддя ухвалила рішення у справі через 11 календарних днів після відкриття провадження.

Таким чином, наведені обставини свідчать, що суддя Тімошенко Н.В. ухвалювала рішення у цих справах у надзвичайно стислі строки після відкриття провадження у справі, ще до завершення строку, встановленого для відповідачок, для подання відзиву на позовну заяву.

Наведені обставини можуть свідчити про те, що відповідачі у цих справах не мали достатнього часу, який передбачений частинами першою та сьомою статті 178 ЦПК України, для того, щоб підготувати відзив на позовну заяву, у якому викласти власну правову позицію, та надати відповідні докази на її підтвердження.

3. У матеріалах справи № 554/1901/22 відсутні докази належного повідомлення учасників справи. Однак, суддя надала довідки про доставку документів до електронного кабінету відповідача ОСОБА2, що свідчить про належність її повідомлення.

У матеріалах справ № 554/12558/22, № 554/7674/23 наявні довідки про вручення SMS-повідомлень учасникам справи про дату, час та місце розгляду справи.

У матеріалах справи № 554/7789/24 наявна телефонограма з повідомленням відповідачу про проведення судового засідання.

Посилання судді на те, що у справі № 554/7789/24 наявний факт повернення поштового конверту, а отже, це свідчить про фактичне виконання судом обов'язку щодо повідомлення, є безпідставним, оскільки у матерілах справи відсутні будь-які докази надіслання ОСОБА18 поштових відправлень.

Крім того, суддя посилається на те, що відповідач у цій справі на момент розгляду справи перебувала за кордоном. Процесуальний закон встановлює особливості повідомлення учасників справи, які перебувають за кордоном (стаття 130 ЦПК України). Особам, які проживають за межами України, судові повістки вручаються в порядку, визначеному міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, в разі відсутності таких - у порядку, встановленому статтею 502 цього Кодексу. Натомість суддя Тімошенко Н.В. не вжила заходів щодо повідомлення відповідача ОСОБА18 у порядку передбаченому процесуальним законом.

У матеріалах справи № 554/7255/22 міститься довідка про доставку судової повістки до електронної пошти відповідачу.

Однак наведений спосіб повідомлення не можна вважати належним, оскільки відповідно до частини тринадцятої статті 128 ЦПК України за наявності відповідної письмової заяви учасника справи, який не має електронного кабінету, та технічної можливості повідомлення про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії може здійснюватися судом з використанням засобів мобільного зв’язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, шляхом надсилання такому учаснику справи текстових повідомлень із зазначенням веб-адреси відповідної ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень у порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

У справах № 554/7255/22, № 554/12558/22, № 554/7674/23 наявні заяви про отримання електронних повісток за допомогою SMS-повідомлення, однак вони не підписані учасниками справи.

Інших доказів належного повідомлення учасників справи матеріали справ не містять.

Таким чином, суддя Тімошенко Н.В. допустила порушення приписів статей 8, 128 ЦПК України у частині належного повідомлення учасників справи про дату, час та місце судового засідання у наведених вище справах (окрім справи № 554/1901/22).

Разом з тим у справах № 554/4100/22, № 554/3225/24 позивачі та відповідачі брали участь у судових засіданнях, тобто фактично підтвердили факт їх належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи.

4. У матеріалах справ наявні супровідні листи про направлення копії рішення позивачу та відповідачу, однак відсутні докази їх фактичного надсилання.

У справах № 554/7255/22, № 554/7789/24, № 554/12558/22 взагалі відсутні докази надіслання та вручення копії рішення.

У справах № 554/7674/23, № 554/4100/22 наявні докази вручення копії рішення лише позивачу.

Таким чином, суддя Тімошенко Н.В. не дотрималася вимог статті 272 ЦПК України, не забезпечивши надіслання копії рішення суду усім учасникам справи у наведених вище справах.

Разом з тим у справах № 554/3225/24, № 554/1901/22 наявні докази вручення копії рішення.

5. Підсумовуючи викладене, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що суддя Тімошенко Н.В. допустила порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя у наведених вище справах, а саме, статті 128, частини першої та сьомої статті 178, частини шостої – восьмої статті 187, статті 190, частини першої та п’ятої статті 272 ЦПК України.

6. Дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за своєю правовою природою є проступком з матеріальним складом, тобто настання наслідків у вигляді неможливості реалізації учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків

Аналізуючи наявність чи відсутність другої умови, необхідної для притягнення до дисциплінарної відповідальності за підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме, неможливість реалізації учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує такі обставини.

7. У матеріалах справ № 554/1901/22, № 554/3225/24, № 554/12558/22 наявні відзиви на позовну заяву та/або заяви, у яких міститься волевиявлення відповідачів про розгляд справи за їх відсутності та відсутність заперечень проти позову.

Цими документами відповідачі підтвердили власну обізнаність про наявність справ, зокрема і призначення справи до розгляду у судовому засіданні, та водночас виразили волевиявлення, щоб справи розглядалися за їх відсутності, визнавали позов.

При цьому відповідачі не подавали до суду заяв чи клопотань про надання їм копій ухвали про відкриття провадження у справі з копією позовної заяви та додатками, як і не просили суд продовжити процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву.

Також, відповідачі не подавали заяв про видачу копій рішень.

У жодній з наведених вище справ учасники справи не оскаржували рішення по суті спору.

Водночас у справах № 554/4100/22, № 554/3225/24 відповідачі особисто брали участь у судових засіданнях та висловили свою позицію щодо предмету спору.

Відповідно до частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За таких обставин, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що у цих справах порушення суддею Тімошенко Н.В. норм процесуального права не призвело до неможливості реалізації учасниками судового процесу їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, оскільки відповідачі висловили свою позицію щодо предмету спору у відзивах на позовну заяву та/або заявах, що виключає можливість кваліфікації дій судді за підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

8. У справі № 554/7255/22 відповідач надіслала відзив на позовну заяву до суду у електронній формі, однак не наклала на нього кваліфікований електронний підпис, що свідчить про ненабуття таким документом статусу електронного.

У справах № 554/7789/24, № 554/7674/23 відсутні взагалі будь-які документи, які б свідчили про позицію відповідачів щодо заявлених позовних вимог.

У справі № 554/3225/24 суддя Тімошенко Н.В. залучила орган опіки та піклування, однак розглянула справу за 11 календарних днів, не забезпечивши органу опіки та піклування достатнього строку для виконання своїх повноважень щодо складення висновку.

За таких обставин, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що внаслідок встановлених процесуальних порушень відповідачки у цих справах були позбавлені можливості реалізувати свої процесуальні права, зокрема й подати відзив, оскаржити рішення у апеляційному порядку тощо, а також виконувати процесуальні обов’язки.

9. За таких обставин, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що у діях судді Тімошенко Н.В. наявний склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки суддя істотно порушила норми процесуального права під час здійснення правосуддя у справах № 554/7674/23, № 554/7255/22, № 554/7789/24, № 554/3225/24, що призвело до неможливості учасниками судового процесу реалізації їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.

Висновок щодо наявності у діях судді Тімошенко Н.В. складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що у діях судді Тімошенко Н.М. наявний склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки:

1) суддя всупереч вимогам частини шостої статті 187 ЦПК України не перевірила інформацію про зареєстроване місце проживання відповідачів, які не мали статусу підприємця, та розглянула справу № 554/1901/22 з порушенням правил щодо територіальної юрисдикції (підсудності), встановлених статтею 27 ЦПК України. Отже, суддя істотно порушила норми процесуального права, що призвело до порушення правил територіальної юрисдикції (підсудності);

2) суддя істотно порушила норми процесуального права під час здійснення правосуддя у справах № 554/7789/24, № 554/7674/23, № 554/7255/22, № 554/3225/24, що призвело до неможливості учасниками судового процесу (відповідачами) реалізації їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.

6.2. Щодо пункту 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»

Загальні принципи

Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права (частина друга статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства (пункт 1 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів (далі – КРЄС), зокрема, зазначено, що метою судочинства є вирішення спорів, і, ухвалюючи рішення, суд виконує як «нормативну», так і «виховну» роль, надаючи громадянам відповідне керівництво, інформацію та гарантуючи дотримання закону і його практичне застосування.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або іншого грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Об’єктивна сторона такого дисциплінарного проступку, як грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків, полягає у порушенні суддею норм права у процесі здійснення правосуддя, які призвели до настання істотних негативних наслідків. Водночас настання істотних негативних наслідків повинне бути у безпосередньому причинно-наслідковому зв’язку з діянням судді.

Грубе порушення закону має місце за умови, що воно було надто очевидним для «розумного суду» за відповідних обставин, тобто коли за обставинами судової справи необхідність застосування певної правової норми була зрозумілою і недвозначною і виключала іншу поведінку судді.

У складі дисциплінарного проступку «інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків» законодавець як умову притягнення судді до дисциплінарної відповідальності визначив настання істотних негативних наслідків. Законодавець не конкретизував змісту заподіяної шкоди у цьому випадку, тому вона може охоплювати завдання майнової чи моральної шкоди потерпілим особам. Істотні наслідки можуть мати і комплексний характер та охоплювати різні види заподіяної шкоди. Оскільки в такому разі «істотність» як ознака негативних наслідків є оціночним поняттям, то дисциплінарний орган самостійно має встановити, наскільки для потерпілих ці негативні наслідки є істотними.

До прикладу, до істотних негативних наслідків можна віднести такі: шкода життю, здоров’ю, честі, гідності, репутації, протиправне позбавлення нерухомого чи іншого майна, майнова шкода, наслідком якої є позбавлення потерпілого засобів для існування, доведення до банкрутства суб’єкта господарської діяльності, істотні майнові збитки, незаконне позбавлення свободи, витік конфіденційної чи службової інформації тощо.

Для правильної кваліфікації дисциплінарного проступку за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII неодмінно, щоб дії судді стосовно грубого порушення закону призвели до настання негативних наслідків саме для учасників справи або осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив безпосередньо питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, а не будь-яких інших осіб чи суспільства і держави загалом.

Отже, у пункту 4 частини першої статті 106 Закону законодавець зазначив склади двох дисциплінарних проступків:

- допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод;

- грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Щодо першого складу дисциплінарного проступку – допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод – неодмінно враховувати, що він полягає у недотриманні суддею норм процесуального права, що найчастіше пов’язане з порушенням певних статей Конвенції, зокрема статті 5 (право на свободу та особисту недоторканність), статті 6 (право на справедливий суд), статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя), статті 9 (свобода думки, совісті і релігії), статті 10 (свобода вираження поглядів), статті 11 (свобода зібрань та об’єднань), а також статті 1 Першого протоколу Конвенції (захист права власності) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2025 року у справі № 990SCGC/17/24).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 лютого 2022 року у справі № 11-40сап21 вже формулювала висновок про те, що допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод є самостійним складом дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 4 частини першої статті 106 Закону, та не передбачає настання негативних наслідків, оскільки порушення прав людини і основоположних свобод по суті є такими негативними наслідками.

Оцінка обставин

6.2.1. Розгляд справ без залучення до участі органу опіки та піклування та за відсутності висновків цього органу

Норми права, що підлягають застосуванню

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов’язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне (частина шоста статті 56 ЦПК України).

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов’язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частини четверта-шоста статті 19 СК України).

Тлумачення змісту зазначених приписів СК України дозволяє зробити висновок, що вони не допускають виключень щодо неотримання письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов'язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок.

Висновок владних органів містить дві складові: 1) відомості про факти, на основі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного розгляду та вирішення справи; 2) рекомендацію конкретного органу про те, як необхідно з точки зору державного інтересу (захист прав та інтересів дітей) вирішити справу, тобто висновок про факти та право.

Вказане дозволяє віднести висновки до засобів доказування (письмових доказів). Як й інші докази, вони не мають для суду наперед встановленої сили.

У випадку неможливості надати висновок, який ґрунтується на обстеженні умов, орган опіки і піклування з метою захисту інтересів дитини має використати всі можливі варіанти одержання інформації і оцінки обставин, що склалися, і за можливістю надати висновок з посиланням на бесіди із родичами, знайомими, або з посиланням на інші документи та із вказівкою на те, що обстежити безпосередньо умови проживання неможливо.

Такі висновки, безумовно, мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Адже висновок органів державної влади та місцевого самоврядування формується із урахуванням досвіду у певній сфері, в межах компетенції відповідного органу та на основі його повноважень.

Однак не вчинення таких захисних дій з боку владного органу у вигляді неподання висновку не може слугувати підставою для відмови або для зволікання у захисті з боку суду. Адже здійснення правосуддя, захист прав та інтересів дітей не може ставитися у залежність від можливості здійснення владними органами своїх повноважень.

Тому у випадку ненадання висновку органом опіки та піклування, залученим до участі у справі, суд може надати додатковий строк відповідному органу, відклавши розгляд справи. Однак відмовити у винесенні рішення у справі чи зупинити провадження у справі через відсутність такого висновку суд не може.

Оцінка дій судді Тімошенко Н.В.

1. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя установила, що суддя Тімошенко Н.В. не залучала орган опіки та піклування до участі у справах № 554/1901/22, № 554/4100/22, № 554/7255/22, № 554/12558/22, № 554/7789/24, № 554/7674/23, незважаючи на те, що участь цього органу є обовʼязковою у цій категорії справ відповідно до закону.

Лише у справі № 554/3225/24 суддя Тімошенко Н.В. залучила орган опіки та піклування до участі у справі, однак у матеріалах справи відсутній висновок цього органу чи будь-яка інша позиція щодо предмету спору.

2. У матеріалах справ № 554/1901/22, № 554/4100/22, № 554/7255/22, № 554/12558/22, № 554/7789/24, № 554/7674/23, № 554/3225/24 відсутні письмові висновки органу опіки та піклування щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

3. Тільки у справі № 554/7255/22 суддя посилалася на акт обстеження матеріально-побутових умов сім’ї Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради (дата документа не зазначена).

Наявний у матеріалах справи вищенаведений акт не дає змоги встановити дату його складення.

Крім того, наявність такого акту не спростовує обов’язку судді залучити орган опіки та піклування для участі у справі для надання відповідного висновку.

4. Суддя Тімошенко Н.В. зазначила, що ухвалення рішення у справі не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності висновку органу опіки та піклування.

Також, суддя звернула увагу, що у справі № 554/12558/22 між сторонами був відсутній реальний спір. У цій справі обидва батьки самостійно дійшли згоди та підписали відповідний договір, тому провадження обстеження умов проживання органом опіки не могло надати жодної додаткової інформації.

Водночас такі доводи судді не відповідають вимогам статті 19 СК України, яка передбачає обов’язковість участі органу опіки та піклування у таких категоріях справ.

5. Посилання судді на постанову Верховного Суду від 11 грудня 2023 року в справі № 523/19706/19, у якій зазначено, що обов'язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися, є безпідставними.

Верховний Суд у цій постанові дійсно дійшов висновку про те, що обов’язковість висновку органу опіки та піклування не можна абсолютизовувати та зазначив, що у разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами.

Зазначений підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли не було отримано письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов'язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок, зокрема, у зв'язку із перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо.

Суддя Тімошенко Н.В. у справах № 554/1901/22, № 554/4100/22, № 554/7255/22, № 554/12558/22, № 554/7789/24, № 554/7674/23 взагалі не залучала орган опіки та піклування для надання висновку.

При цьому суддя не навела обставин, які б унеможливлювали залучення органу опіки та піклування до участі у справах та надання ним висновку.

З огляду на це, посилання судді на неможливість залучення органу опіки та піклування грунтуються лише на її припущеннях.

6. У справі № 554/3225/24 орган опіки та піклування не надав висновку на виконання статті 19 СК України.

У цій справі орган опіки та піклування не висловив жодної позиції щодо предмету спору та не надав висновок щодо розв’язання спору на виконання статті 19 СК України.

Важливо звернути увагу, що суддя Тімошенко Н.В. ухвалою від 29 березня 2024 року роз’яснила відповідачам їх право на подання до суду відзиву на позовну заяву, який за формою та змістом має відповідати вимогам статті 178 ЦПК України, і всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову протягом 15 (п'ятнадцяти) днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, а позивачу – копію відзиву та доданих до нього документів (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118004510).

При цьому суддя не зобов’язала орган опіки та піклування надати відповідний висновок.

9 квітня 2024 року суддя ухвалила рішення у справі.

Розгляд справи тривав 11 календарних днів, що очевидно є недостатнім для вчинення органом опіки та піклування усіх необхідних фактичних дій з метою складення висновку щодо розв’язання спору.

Суддя Тімошенко Н.В. не з’ясувала у органу опіки та піклування причин ненадання висновку, не розглянула можливості відкласти розгляд справи та повторно зобов’язати орган опіки та піклування надати відповідний висновок, а у разі невиконання вимог суду застосувати заходи процесуального примусу.

Суддя стверджує, що у кожній конкретній справі суд оцінює причини відсутності відповідного висновку та намагання його отримати стороною у справі. Зазначає, що якщо з матеріалів справи буде видно, що висновок не отримано з об’єктивних причин, це не буде перешкодою для вирішення спору.

Такий підхід судді до розгляду справ є формальним, поверхневим, спрощеним який нівелює імперативні вимоги статті 19 СК України та не відповідає принципу дотримання якнайкращих інтересів дитини.

Так само відхиляються посилання судді на постанову Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 759/1382/19, оскільки цей висновок стосується випадків оцінки суду висновку органу опіки та піклування, який наявний у матеріалах справи. Однак у жодній із справ, які розглядалися суддею Тімошенко Н.В., висновок не надавався та не оцінювався суддею.

7. Таким чином, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя установила, що суддя Тімошенко Н.В., всупереч статті 56 ЦПК України та статті 19 СК України, розглянула справи № 554/1901/22, № 554/4100/22, № 554/7255/22, № 554/12558/22, № 554/7789/24, № 554/7674/23 без залучення органу опіки та піклування та за відсутності наданого ним висновку. Водночас суддя Тімошенко Н.В. розглянула справу № 554/3225/24 за відсутності висновку органу опіки та піклування, обов’язковість якого передбачена статтею 19 СК України.

Суддя Тімошенко Н.В. не навела обставин, які б унеможливлювали надання органом опіки та піклування висновку у справі № 554/3225/24.

8. Посилання судді на правовий режим воєнного стану та неможливість органом опіки та піклування здійснювати свої функції оцінюються критично, оскільки розгляд справ здійснювався у місті Полтаві, яке у 2022-2024 роках не було віднесене до переліку населених пунктів, де ведуться бойові дії (Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджений наказом Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій наказом від 22 грудня 2022 року № 309, не містить таких відомостей).

Суддя не навела конкретних обставин, які б унеможливлювали роботу органів опіки та піклування у місті Полтаві у цей період, а також не зазначила чим робота цих органів відрізнялася від функціонування органів опіки у інших населених пунктах України в умовах воєнного стану.

Самі по собі загальні посилання судді на правовий режим воєнного стану не є достатньою підставою для висновку про неможливість отримання висновку органу опіки та піклування.

9. Примітно, що до 2022 року суддя Тімошенко Н.В. не лише залучала орган опіки та піклування, а й отримувала від нього відповідний висновок (справа № 554/5507/20 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/97847829).

6.2.2. Розгляд справ без з’ясування думки дитини щодо її місця проживання

Норми, що підлягають застосуванню

Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (стаття 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод).

Стаття 12 Конвенції про права дитини визначає, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

У Зауваженнях загального порядку № 12 «Право дитини бути заслуханою», CRC/ C/GC/12 від 20 липня 2009 року Комітет зауважив, що право всіх дітей бути заслуханими і сприйнятими з усією серйозністю є одним з основоположних принципів Конвенції.

Комітет підкреслює, що в статті 12 не встановлюється будь-якого вікового обмеження щодо права дитини висловлювати свої погляди і вона не заохочує держави-учасники до введення в законодавстві або на практиці вікових обмежень, які б ущемляли право дитини бути почутою, по всім питанням, які стосуються її інтересів (пункт 21).

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

Судді повинні поважати право дитини бути почутою у всіх питаннях, які зачіпають її або, принаймні, бути почутою, якщо вона, як вважається, має достатнє уявлення про питання, про яке йде мова. Засоби для цієї мети повинні бути адаптовані до рівня розуміння і вміння спілкуватися та брати до уваги обставини справи дитини. Діти повинні отримувати консультації щодо способу, в якому вони хочуть бути заслуханими.

У справі «М.С. проти України» ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати, зокрема, два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв’язків із сім’єю, крім випадків, коли сім’я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним.

Отже національне, міжнародне законодавство, позиція ЄСПЛ та сталі правові висновки Верховного Суду вказують на імперативне правило про необхідність заслуховування думки дитини, яка може її висловити при вирішенні спору щодо визначення її місця проживання.

Забезпечення найкращих інтересів дитини вимагає від судді з’ясувати здатність дитини висловити свою думку, переконатись, що реалізація цього права дитини відбулась у спосіб, який максимально забезпечить її право бути почутою і на врахування її думки.

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).

Оцінка дій судді Тімошенко Н.В.

Інформація щодо віку дітей у справах, що перебували у провадженні судді Тімошенко Н.В.

Справа №	Вік дітей на момент ухвалення рішення
554/3225/24	13 років
554/7789/24	16 років
554/12558/22	2 роки
554/7674/23	12 років
554/1901/22	15 років
554/4100/22	15 років
554/7255/23	15 років та 6 років відповідно

 

1. Матеріалами дисциплінарної справи встановлено, що у справах № 554/1901/22, № 554/3225/24, № 554/7789/24, № 554/7674/23 суддя Тімошенко Н.В. врахувала думку дітей виключно із письмових заяв, які містяться у матеріалах справи.

Водночас діти у судове засідання не викликалися та їх думка не заслуховувалася суддею безпосередньо. Письмові заяви дітей передавалися через батьків, що може створити сумніви чи дійсно волевиявлення дітей у цій ситуації відповідало їх волі. Суддя Тімошенко Н.В. за таких обставин мала б більш ретельно дослідити думку дітей, викликавши їх у судове засідання. Тим паче, вік дітей дозволяв це зробити.

Верховний Суд зазначав, що суд або безпосередньо та у відповідних умовах має заслухати думку дитини, або особливо ретельно переконатись, що така думка була належним чином заслухана, задокументована та відображена уповноваженим органом з метою належного її врахування судом під час вирішення спору.

Думка дитини може бути висловлена:

1) у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо);

2) електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах);

3) висновках психологічної експертизи;

4) показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції (постанова Верховного Суду від 16 лютого 2024 року № 465/6496/19 (61-16408св23)).

Обраний суддею спосіб заслуховування думку дітей у наведених справах не відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19.

2. У справі № 554/12558/22 суддя Тімошенко Н.В. не заслухала думку дитини, однак слід врахувати, що вік дитини на момент розгляду справи становив 2 роки, тому зрозуміло, що у цій ситуації думка дитини не могла бути заслухана.

3. У справі № 554/4100/22 суддя Тімошенко Н.В. заслухала думку дитини ОСОБА11, який пояснив, що наразі проживає з батьком і хоче у подальшому проживати з ним.

4. У справі № 554/7255/22 суддя Тімошенко Н.В. узагалі не заслухала дітей.

5. У справах № 554/1901/22, № 554/4100/22, № 554/7255/22, № 554/3225/24, № 554/7789/24, № 554/7674/23 діти досягли 10 років. Очевидно, досягнувши такого віку діти мали можливість сформувати свою думку щодо предмету спору.

Суддя Тімошенко Н.В. не вживала будь-яких заходів щодо з’ясування думки дітей (окрім справи № 554/4100/22) під час вирішення питання визначення їх місця проживання.

Посилання судді на те, що виклик дітей у судові засідання могло призвести до травмування їх психіки є лише її припущеннями та не враховують, що думка дитини могла бути заслухана і в інший спосіб, окрім як її заслуховування у судовому засіданні.

6. За таких обставин, Друга Дисциплінана палата Вищої ради правосуддя встановив, що суддя Тімошенко Н.В., всупереч статті 171 СК України, статті 12 Конвенції про права дитини, статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей, а також усталеній практиці Верховного Суду та ЄСПЛ розглянула справи № 554/1901/22, № 554/3225/24, № 554/7789/24, № 554/7674/23, № 554/7255/22 без з’ясування думки дітей щодо їх місця проживання.

Водночас у справі № 554/4100/22 суддя Тімошенко Н.В. заслухала думку дитини, а у справі № 554/12558/22 суддя об’єктивно не могла заслухати думку дитини через її вік.

7. До 2022 року суддя Тімошенко Н.В. заслуховувала думку дитини у судовому засіданні (справа № 554/5736/20 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/96321843).

6.2.3. Розгляд справ лише на підставі заяви відповідачів про визнання позову, без перевірки фактичних обставин справи, на які посилалися позивачі

Норми права, що підлягають застосуванню

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частини першої статті 4 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі – Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно зі статтею 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Отже, суди розглядають справи про визначення місця проживання дітей виключно у випадках наявності реального спору між сторонами щодо зазначеного факту.

У постанові Верховного Суду від 25 березня 2019 року у справі № 165/2240/16-ц констатовано, що на сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків. При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

При вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з’ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов’язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передання йому дітей (постанова Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 241/47/19).

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 4 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.

Позивач може відмовитися від позову, а відповідач – визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (частини перша та четверта статті 206 ЦПК України).

Суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, постанова Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

Як роз’яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

 

Оцінка дій судді Тімошенко Н.В.

1. Суддя Тімошенко Н.В. ухвалила рішення у справах № 554/1901/22, № 554/4100/22, № 554/7255/22, № 554/12558/22 лише на підставі заяв відповідачів про визнання позову без перевірки фактичних обставин справи, на які посилалися позивачі.

2. Рішення у цих справах мають шаблонний характер, містять лише формальне посилання на норми права, якими керувалася суддя під час ухвалення рішення без ретельної оцінки обставин та доказів, на дослідженні яких неодноразово наголошував Верховний Суд (наприклад, у справі № 554/12558/22 рішення складається лише з двох сторінок).

У рішеннях відсутні мотивовані висновки з посиланням на встановлені фактичні обставини та досліджені докази про те чому суддя Тімошенко Н.В. вважала визначити місце проживання дітей (одного із дітей) саме з батьком, а не з матір’ю.

Суддя керувалася твердженнями позивачів про те, що діти на момент подання позову проживали із батьком, водночас не провела ретельної оцінки таких доводів та не з’ясувала чи відповідало таке проживання якнайкращим інтересам дитини.

Суддя не дослідила питання ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особистої прихильності дитини до кожного з них, віку дитини, стану її здоров`я; особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Суддя не врахувала, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 1 березня 2023 року у справі № 643/16285/20, провадження № 61-530св23.

3. У справах № 554/7789/24, № 554/7674/23, № 554/3225/24 суддя Тімошенко Н.В. оцінила лише взаємовідносини батька та дитини, можливість батька створювати умови для проживання дитини з ним. Водночас у рішеннях відсутня оцінка спроможності матері проживати разом із дитиною, взаємовідносини матері та дитини, їх емоційну близькість.

4. У справі № 554/7674/23 суддя Тімошенко Н.В. задовольнила клопотання представника позивача ОСОБА24 – адвоката ОСОБА26 про проведення розгляду справи у закритому судовому засіданні. Розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА24 до ОСОБА25 про визначення місця проживання дитини вирішила проводити у закритому судовому засіданні.

Відповідно до частин сьомої, дев’ятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи у закритому судовому засіданні проводиться у випадках, коли відкритий судовий розгляд може мати наслідком розголошення таємної чи іншої інформації, що охороняється законом, або за клопотанням учасників справи з метою забезпечення таємниці усиновлення, запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя учасників справи або відомостей, що принижують їхню честь і гідність, а також в інших випадках, установлених законом. Про розгляд справи у закритому судовому засіданні постановляється ухвала. Суд ухвалою може оголосити судове засідання закритим повністю або закритою його частину.

При цьому суддя не зазначила в ухвалі мотивів необхідності проведення закритого судового розгляду справи. Сам по собі вік дитини, на який суддя посилається у поясненнях, не є вагомою підставою для проведення закритого судового розгляду.

Інші справи такої категорії суддя Тімошенко Н.В. розглядала у відкритому судовому засіданні, де не поставало питання про запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя учасників справи або відомостей, що принижують їхню честь і гідність.

З точки зору звичайної, розсудливої людини ухвалення рішення про проведення закритого судового розгляду у цій справі, де позивачем є відомий громадський діяч у Полтавській області, виглядає як намагання приховати від суспільства наявність такої справи та результатів її розгляду.

5. Питання щодо втрати матеріалів справи № 554/7674/23 не можна ставити у провину судді, оскільки матеріали справи № 554/7674/23 після її розгляду були передані до апарату суду для зберігання в архіві.

Суддя не може нести відповідальності за дії працівників апарату суду.

Більше того, ухвалою Шевченківського районного суду міста Полтави від 30 вересня 2025 року втрачене провадження у цій справі відновлено.

6. У справі № 554/12558/22 наявний укладений між батьками договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини. У цих договорах міститься домовленість між батьками щодо визначення місця проживання дітей разом із батьком дитини.

7. У справах № 554/1901/22, № 554/4100/22, № 554/7255/22, № 554/7789/24 дітям (одному із дітей) на момент ухвалення рішення вже виповнилося 14 років.

У постанові Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі № 351/611/21 вказано, що «у разі спору місце проживання малолітньої дитини (фізичної особи у віці до чотирнадцяти років) визначається органом опіки та піклування або судом, проте при вирішенні вказаного питання, що стосується дитини, яка досягла 14 років, то закон не передбачає можливості вирішення такого спору органом опіки та піклування або судом, оскільки в цьому випадку слід керуватися частиною третьою статті 160 СК України та положеннями частини другої статті 29 ЦК України.

Отже, в силу вищенаведених норм чинного законодавства діти могли вільно обирати собі місце проживання з кимось із батьків. Суд не може визначати місце проживання дитини, яка досягла 14 років за позовом когось із батьків, оскільки таке право вибору місця проживання надано законом самій дитині.

Однак, суддя Тімошенко Н.В. не врахувала приписів статті 160 СК України та визначила місце проживання дітей у цих справах, які на момент розгляду справи досягли 14 років.

Суддя погоджується, що частина третя статті 160 СК України встановлює, що дитина, яка досягла 14 років, визначає місце свого проживання самостійно. Проте зазначає, що це право дитини не виключає і не скасовує права батька звернутися до суду з метою юридичного оформлення вже існуючого фактичного стану проживання. Судове рішення в цьому контексті є правозахисним інструментом: без нього батько позбавлений можливості офіційно підтвердити свій статус законного опікуна для взаємодії з державними органами, медичними закладами, органами охорони кордону тощо.

Такі доводи судді відхиляються, оскільки це прямо суперечить статті 160 СК України та порушує право дитини на самостійне визначення місця проживання. Крім того, метою звернення до суду є захист порушеного права, а не юридичне оформлення вже існуючого фактичного стану проживання.

У цьому випадку суд фактично керувався не принципом «якнайкращих інтересів дитини», а бажанням та інтересами батьків.

Таким чином, вирішення суддею Тімошенко Н.В. спору щодо визначення місця проживання дітей, які досягли 14 років та у силу положень статті 160 СК України мають право самостійно визначати власне місце проживання, може додатково свідчити про відсутність реального спору між сторонами у справах № 554/1901/22, № 554/4100/22, № 554/7255/22, № 554/7789/24.

8. У більшості справ відповідачі подавали відзиви та заяви, у яких стверджували про відсутність спору між батьками щодо визначення місця проживання дітей.

Суддя Тімошенко Н.В. у своїх поясненнях також звертає увагу, що між сторонами не було реального спору щодо місця проживання дітей.

Тобто, встановлені обставини свідчать про відсутність реального спору між сторонами щодо визначення місця проживання дітей, що викликає питання щодо дійсної мети звернення до суду.

9. Суддя Тімошенко Н.В. підійшла до розгляду цих справ формально, поверхово, керуючись лише поясненнями позивачів та заявами відповідачів про визнання позову, що не відповідає завданням та засадам цивільного судочинства.

10. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що безпосередньо перед подачею позову, що розглядала суддя Тімошенко Н.В., а саме 27 березня 2024 року та 28 березня 2024 року до Шевченківського районного суду міста Полтави ОСОБА4 подала до ОСОБА5 4 позови про розірвання шлюбу, які розподілені на суддю Материнко М.О. (справи № 554/3148/24, № 554/3184/24, № 554/3147/24, № 554/3215/24). П'ятий позов подано 29 березня 2024 року і розподілено на суддю Тімошенко Н.В. Після цього подача позовів припинилась, а усі попередні позови повернуті без розгляду на підставі заяви від позивача про повернення позовної заяви.

Додатково, у цьому контексті необхідно звернути увагу на таке.

Первісний позов у цій справі зареєстрований у суді 29 березня 2024 року за вх. № 17951 о 7:46 та розподілений на суддю Тімошенко Н.В. о 8:25. У той час як відповідно до квитанції про сплату судового збору № 1688-9522-7480-4156, яка є додатком до позовної заяви, оплата проведена 29 березня 2024 року о 9:13, тобто після розподілу справи на суддю.

Шевченківський районний суд міста Полтави листом від 24 жовтня 2025 року повідомив, що під час реєстрації справи квитанції про сплату судового збору не було. Ймовірно, таку квитанцію надано безпосередньо до офісу судді Тімошенко Н.В. та підшито секретарем судового засідання до матеріалів справи. Секретар судового засідання Рябченко В.В., яка працювала із суддею Тімошенко Н.В., зі спливом часу не пам’ятає від кого і коли отримувала квитанцію.

Це свідчить, що на момент розподілу позову судді окремих документів, які є частиною цього позову, ще не існувало. При цьому даних, що цей документ подавався додатково після подачі позовної заяви у справі та у системі документообігу немає, зокрема відсутні будь-які заяви чи клопотання позивача чи її представника.

Із копії журналу відвідувачів Октябрського районного суду міста Полтави за 29 березня 2024 року встановлено, що о 10 год 12 хв зафіксовано реєстрацію у суді представника позивача ОСОБА4 – ОСОБА6.

Припинення подання позовів про розірвання шлюбу після потрапляння позову ОСОБА4 до судді Тімошенко Н.В. та часові проміжки реєстрації позову, сплати судового збору та реєстрації у суді як відвідувача представника позивача ОСОБА4 – ОСОБА6 можуть ймовірно свідчити про те, що позивач та його представник були зацікавлені, щоб їх позов розглядала суддя Тімошенко Н.В.

Відповідно до пункту 1.3.1 розділу 1.3 «Цілі та завдання Положення» Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 2 квітня 2015 року № 25, Положення визначає порядок функціонування автоматизованої системи документообігу в судах загальної юрисдикції, яка забезпечує, зокрема, об’єктивний та неупереджений розподіл судових справ між суддями з додержанням принципів випадковості та в хронологічному порядку надходження судових справ, з урахуванням завантаженості кожного судді (збалансованого навантаження).

Тобто позивач не може вільно обирати для розгляду свого позову певного суддю. Однією зі складових права на справедливий суд є розгляд справи безстороннім (неупередженим) судом і саме за допомогою автоматизованого розподілу справ досягається рівномірний розподіл справ між суддями за принципом випадковості.

Варто зауважити, що у юридичній практиці є досить поширеним явище застосовування для потрапляння свого позову до певного судді спосіб «віяла», або ж «рулетки». Цей спосіб полягає у тому, що позивач подає до суду кілька ідентичних позовів, які розподіляються на різних суддів. Позивач «виправляв недоліки» лише в тому позові, який був розподілений на бажаного суддю. Інші судді через певний час були зобов’язані залишати інші позови без розгляду через неусунення недоліків або ж через подання заяви про залишення позову без розгляду.

Такі дії здійснюються позивачами або іншими зацікавленими особами з метою розгляду справи відповідним суддею і мають характер зловживання процесуальними правами.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною другою статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.

Частиною четвертою статті 44 ЦПК України встановлено обов’язок суду вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами, а у випадку такого зловживання застосовувати до учасника процесу заходи, визначені цим Кодексом.

Пунктом 6 частини четвертої статті 185 ЦПК України визначено, що заява повертається у випадках, коли позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.

Натомість усупереч наведеним нормам цивільного процесуального законодавства суддя Тімошенко Н.В. не перевірила та не встановила факт наявності у провадженні Октябрського районного суду міста Полтави 5 ідентичних позовів ОСОБА4 про розірвання шлюбу.

За умови належного виконання суддею цього обов’язку вона мала б визнати такі дії позивача зловживанням процесуальними правами та повернути позовну заяву.

Суддя Тімошенко Н.В. не відреагувала та не визнала зловживанням подання ОСОБА4 5 ідентичних позовних заяв до суду і не вжила заходів щодо запобігання зловживанню процесуальними правами.

11. Також встановлено, що перед подачею позову у справі № 554/7674/23, що розглядала суддя Тімошенко Н.В., а саме 22 червня 2023 року, 25 липня 2023 року, 3 серпня 2023 року до Шевченківського районного суду міста Полтави ОСОБА24 3 заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, які розподілені на суддів Сініцина Е.М., Шевську О.І., Тімошенко Н.В. (справи № 554/5465/23, № 554/6686/23, № 554/7032/23). У справах № 554/5465/23, № 554/6686/23 заяви ОСОБА24 повернуті, а у справі № 554/7032/23 – залишена без розгляду. Позов про визначення місця проживання дитини поданий 23 серпня 2023 року (у день постановлення суддею Тімошенко Н.В. ухвали про залишення без розгляду заяви ОСОБА24 у справі № 554/7032/23) і розподілений на суддю Тімошенко Н.В. Після цього подача позовів та заяв припинилась.

12. Отже, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя установила, що суддя Тімошенко Н.В. у справах, ухвалювала рішення лише на підставі заяв відповідачів про визнання позову, без перевірки фактичних обставин справи, на які посилалися позивачі, та за наявності ознак, які свідчать про штучність спору.

6.2.4. Розгляд справ у максимально стислі строки

Інформація щодо строків розгляду справ суддею Тімошенко Н.В.

№ справи	Дата надходження позовної заяви	Дата авторозподілу	Дата відкриття провадження у справі	Дата ухвалення рішення
554/1901/22	14.03.2022	14.03.2022	15.03.2022	18.03.2022
554/4100/22	3.06.2022	3.06.2022	6.06.2022	9.06.2022
554/7255/22	3.08.2022	3.08.2022	3.08.2022	5.08.2022
554/3225/24	29.03.2024	29.03.2024	29.03.2024	9.04.2024
554/7789/24	30.07.2024	30.07.2024	6.08.2024	5.09.2024
554/12558/22	31.10.2022	31.10.2022	2.11.2022	14.11.2022
554/7674/23	23.08.2023	23.08.2023	24.08.2023	21.09.2023

 

1. Аналіз інформації щодо справ, розглянутих суддею Тімошенко Н.В., дає підстави для висновку, що суддя розглядала наведені справи у інтервалі від 2 до 28 календарних днів.

Згідно з інформацією, що надана Шевченківським районним судом міста Полтави, суддя Тімошенко Н.В. за 2022-2025 роки розглянула 20 справ такої категорії, до яких зокрема входять і вищенаведені. Часовий інтервал інших справ, окрім наведених у таблиці, складав від 77 до 554 календарних днів. У більшості справ строк розгляду справ перевищував 100 календарних днів.

Натомість строк розгляду справ, що є предметом дослідження у цій дисциплінарній справі, є значно меншим.

2. Отже, наведена ілюстрація свідчить, що справи, які є предметом дослідження у цій дисциплінарній справі, розглядалися швидше, аніж інші та у стислі строки.

Суддя Тімошенко Н.В. вирішувала питання про відкриття провадження у справах у максимально стислі строки.

3. Показовим є також тривалість судових засідань, які проводилися у наведених вище справах.

Так, суддя Тімошенко Н.В.:

1) у справі № 554/4100/22 провела судове засідання, яке тривало з 9:56:27 до 9:59:50 (з урахування часу перебування судді у нарадчій кімнаті з 9:58:43 до 9:59:07), тобто фактично 3 хвилини;

2) у справі № 554/3225/24 провела судове засідання, яке тривало з 12:00 до 12:07 (з урахуванням часу перебування судді у нарадчій кімнаті з 12:04 до 12:07), тобто фактично 4 хвилини;

3) у справі № 554/7789/24 провела судове засідання, яке тривало з 13:22 до 13:31, тобто 9 хвилин;

4) у справі № 554/7674/23 провела судове засідання, яке тривало з 10:10 до 10:23, тобто 12 хвилин (з урахуванням часу перебування судді у нарадчій кімнаті менше однієї хвилини).

Важливим є зробити акцент на тому, що у більшості справ суддя розглядала справу в одному судовому засіданні без участі позивача, відповідача, без заслуховування думки дитини та органу опіки та піклування.

Наведене додатково свідчить, що суддя поверхнево та формально підійшла до вирішення означених спорів, не враховуючи специфіки їх розгляду з огляду на чутливий характер правовідносин.

4. Суддя Тімошенко Н.В. не навела обгрунтованих пояснень, чим викликана така пріоритетність розгляду справ та швидке ухвалення рішення по них, чим істотно такі справи відрізняються від попередніх розглянутих нею справ відповідної категорії.

У цьому конктексті необхідно звернути увагу на рівень судового навантаження Октябрського (нині Шевченківського) районного суду міста Полтави за 2022-2024 роки

Аналіз інформації, що міститься на офіційному вебсайті Ради суддів України, свідчить за 2022 рік (https://rsu.gov.ua/mzs-2022-maps) до Октябрського районного суду міста Полтави надійшло 29 528 справ та матеріалів, чисельність суддів відповідно до наказів ДСА – 17, чисельність суддів з повноваженнями – 19, нормативний час, необхідний для розгляду справ – 91 684 год, чисельність суддів за нормативами – 50.

Аналіз інформації, що міститься на офіційному вебсайті Ради суддів України, свідчить за 2023 рік (https://rsu.gov.ua/mzs-2023_4-maps) до Октябрського районного суду міста Полтави надійшло 27 525 справ та матеріалів, чисельність суддів відповідно до наказів ВРП – 17, чисельність суддів з повноваженнями – 20, нормативний час, необхідний для розгляду справ – 68 955 год, чисельність суддів за нормативами – 42.

Аналіз інформації, що міститься на офіційному вебсайті Ради суддів України, свідчить за 2024 рік (https://rsu.gov.ua/mzs-2022-maps) до Октябрського районного суду міста Полтави надійшло 24 221 справ та матеріалів, чисельність суддів відповідно до наказів ВРП – 17, чисельність суддів з повноваженнями – 16, нормативний час, необхідний для розгляду справ – 62 211 год, чисельність суддів за нормативами – 38.

Октябрський (Шевченківський) районний суд міста Полтави стабільно є судом з найбільшим рівнем судового навантаження у Полтавській області.

Октябрський районний суд міста Полтави листом від 4 квітня 2025 року № 01.3-66а/17/2025 повідомив, що у провадженні судді Тімошенко Н.В. у 2022 році було 3110 справ різних категорій, з них: 2048 справ кримінального провадження, 1062 справ цивільного судочинства.

Суддя розглянула 2482 справи, з них: 1922 справ кримінального провадження, 560 справ цивільного судочинства.

Згідно з даними звіту 1-МЗС за 2022 рік середня кількість справ та матеріалів, що перебували на розгляді в звітний період в розрахунку на одного суддю складає 1703 справи. Середня кількість розглянутих справ на одного суддю складає 1349 справ.

Згідно з матеріалами суддівського досьє судді Тімошенко Н.В. її судове навантаження:

1) у 2022 році становило 13,8 (у суді 7,4);

2) у 2023 році – 15,6 (у суді 7,4);

3) у 2024 році – 12 (у суді 6,3).

Наведена інформація суду свідчить про значний обсяг навантаження на суддів Октябрського (нині Шевченківського) районного суду міста Полтави, зокрема і на суддю Тімошенко Н.В., яке перевищує навантаження по суду.

Зазначені обставини не заперечує і суддя про що зазначає у поясненнях.

Тому, виникає обгрунтований сумнів щодо мотивації швидкого вирішення спорів у досліджуваних справах, оскільки рівень судового навантаження у Октябрському (Шевченківському) районному суді міста Полтави у 2022-2024 роках був надмірним та очевидно, що не сприяв такому швидкому вирішенню спорів, тим паче у сфері сімейних правовідносин.

5. Відповідно до частини четвертою статті 257 ЦПК України справи, що виникають із сімейних правовідносин, окрім деяких категорій справ, не можуть розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження.

Розгляд суддею Тімошенко Н.В. справ за позовами про визначення місця проживання дітей, які відповідно до частини четвертої статті 257 ЦПК України не можуть розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, потребують ретельного з’ясування обставин з огляду на необхідність забезпечення якнайкращих інтересів дитини, у надзвичайно стислі строки в умовах значного судового навантаження, можуть викликати у звичайної розсудливої людини сумніви щодо реальності спору, а також створювати враження наявності у судді прихильності до відповідних учасників справи.

Погоджуючись із доводами судді, що швидкий розгляд справи не є дисциплінарним проступком, одночасно, необхідно звернути увагу на нетиповий для судді в умовах значного судового навантаження максимально швидкий розгляд справ, що вплинуло на якість здійснення суддею судочинства.

У цьому випадку швидкий розгляд справ свідчить про формальне та поверхове з’ясування суддею обставин без дослідження фактів, які мають бути в встановленими у цій категорії справ відповідно до закону, усталеної практики Верховного Суду та ЄСПЛ.

6.2.5. Висновок щодо наявності у діях судді Тімошенко Н.В. складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»

Оцінюючи встановлені під час розгляду дисциплінарної справи фактичні обставини, дії судді Тімошенко Н.В. під час здійснення правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає, що під час розгляду такої чутливої категорії справ, як визначення місця проживання дитини з батьком, відібрання малолітньої/неповнолітньої дитини у матері, судді повинні ретельно з’ясовувати причини та підстави звернення до суду із такими позовами, об’єктивні умови неможливості проживання дитини із матір’ю, переваги проживання дитини саме із батьком та враховувати інші фактичні обставини, що можуть впливати на ухвалення рішення на користь позивача (батька дитини).

Однак, як установлено, суддя Тімошенко Н.В., грубо порушуючи норми процесуального законодавства України, інших законів України, міжнародних стандартів у сфері здійснення правосуддя, системно ухвалювала рішення на користь позивачів (чоловіків) у справах щодо визначення місця проживання дитини із батьком (відібрання дитини у матері), із суттєвим порушенням норм законодавства, без залучення органу опіки та піклування, що є обов’язковим під час розгляду таких справ, не досліджуючи при цьому об’єктивних причин такої зміни місця проживання дітей, причин, що призвели до погодження матерів з пред’явленими до них позовними вимогами, не дослідивши та не врахувавши реальних інтересів дітей.

Верховний Суд у постанові від 15 січня 2025 року у справі № 755/15383/23 (у цій справі вирішувався спір про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини) зазначив, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту.

Верховний Суд врахував, що малолітня дитина, проживає разом із батьком, а мати дитини як на час подання позову, так і під час розгляду справи в суді не заперечувала проти цього, підтвердивши тим самим, що сторони дійшли домовленості щодо проживання доньки саме з позивачем.

З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги, що мати та батько (сторони у справі), які проживають окремо, дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не довів, що його права порушені, не визнані або оспорюються відповідачкою.

Цей висновок додатково підтверджує, що суддя Тімошенко Н.В., розглядаючи справи про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей, не врахувала, що відсутність спору є самостійною підставою для відмови у позові. При цьому суддя у поясненнях стверджувала про те, що спір між сторонами щодо визначення місця проживання дітей був відсутній. Про відсутність спору свідчать і відзиви відповідачів у справах, які стверджували про відсутність спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини.

Ухвалення судових рішень у цій категорії справ без з’ясування дійсних мотивів відмови відповідачів (матерів) від виховання дітей, без урахування реальних інтересів самих дітей свідчить про порушення суддею під час вирішення справ та ухвалення позитивних рішень на користь позивачів у вказаній категорії справ прав людини і основоположних свобод, визначених Конвенцією, Конвенцією про права дитини.

Отже, наведена поведінка судді не узгоджується із завданнями цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Незважаючи на те, що діти не були учасниками наведених вище справ, однак, рішення у них очевидно, що впливали на їх права та інтереси.

Більша частина дітей у наведених вище справах досягли на момент ухвалення рішень 10 років, що надавало їм право брати участь у визначенні свого місця проживання. Більше того, окремі діти на момент ухвалення рішення досягли 14 років, а тому мали право самостійно визначати своє місце проживання без згоди батьків.

За таких обставин, встановлені обставини, дають підстави вважати, що наведена неправомірна поведінка судді Тімошенко Н.В. призвела до порушення права дітей на приватне та сімейне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Також, наведені вище дії судді порушують право дітей бути заслуханими під час вирішення спору, що стосується їх інтересів, гарантоване статтею 12 Конвенції про права дитини, статтею 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року, а також суперечать усталеній практиці Верховного Суду та ЄСПЛ з цих питань, яка їй очевидно, що була відома з огляду на значний досвід на посаді судді.

При цьому слід зауважити, що предметом дисциплінарного провадження стосовно судді була не правильність вирішення позовних вимог, не законність ухваленого судового рішення, а саме дії і бездіяльність судді під час здійснення правосуддя та наявність порушень норм процесуального права внаслідок умислу чи грубої недбалості, а також перевірка наявності у зв’язку із цим у його поведінці складу дисциплінарного проступку. Зазначене не виходить за межі визначеної законом компетенції дисциплінарного органу та не є порушенням принципу незалежності суддів, оскільки ґрунтується на нормах законів України «Про судоустрій і статус суддів», «Про Вищу раду правосуддя» та Конституції України, а також відповідає нормам «м’якого» права.

Вища рада правосуддя та її Дисциплінарні палати відповідно до вимог закону не лише вправі, а й зобов’язані перевіряти дії суддів під час ухвалення судових рішень щодо наявності порушень, які можуть бути підставою для їх притягнення до дисциплінарної відповідальності, вочевидь для цього повинні аналізувати і зміст судових рішень. При цьому результатом розгляду дисциплінарної справи є рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення, а не про незаконність судового рішення та його зміну чи скасування. Рішення дисциплінарного органу не є втручанням у зміст судового рішення і не змінює обов’язковості його виконання. Статус судді не лише надає певні гарантії, а й покладає певні обов’язки, невиконання яких може мати наслідком притягнення судді до передбаченої законом відповідальності.

Тому, посилання судді на те, що рішення не оскаржувалися в апеляційному порядку жодним чином не виключає її дисциплінарної відповідальності, оскільки у дисциплінарному провадженні досліджуються саме дії суддів під час здійснення правосуддя, а не надається оцінка судовим рішенням.

2. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що у діях судді Тімошенко Н.В. наявний склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: допущення внаслідок грубої недбалості суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод, оскільки суддя:

1) всупереч статті 56 ЦПК України та статті 19 СК України, розглянула справи № 554/1901/22, № 554/4100/22, № 554/7255/22, № 554/12558/22, № 554/7789/24, № 554/7674/23 без залучення органу опіки та піклування та за відсутності наданого ним висновку. Водночас суддя Тімошенко Н.В. розглянула справу № 554/3225/24 за відсутності висновку органу опіки та піклування, обов’язковість якого передбачена статтею 19 СК України. Суддя Тімошенко Н.В. не навела обставин, які б унеможливлювали надання органом опіки та піклування висновку у справі № 554/3225/24.

2) всупереч статті 171 СК України, статті 12 Конвенції про права дитини, статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей, а також усталеній практиці Верховного Суду та ЄСПЛ розглянула справи № 554/1901/22, № 554/3225/24, № 554/7789/24, № 554/7674/23, № 554/7255/22 без з’ясування думки дітей щодо їх місця проживання;

3) ухвалила рішення у справах № 554/1901/22, № 554/4100/22, № 554/7255/22, № 554/12558/22 лише на підставі заяви відповідача про визнання позову без перевірки фактичних обставин справи, на які посилалися позивачі, та за наявності ознак, які свідчать про штучність спору.

У справах № 554/1901/22, № 554/4100/22, № 554/7255/22, № 554/7789/24 суддя ухвалила рішення щодо дітей, яким на момент ухвалення рішення вже виповнилося 14 років;

4) не перевірила та не встановила факт наявності у провадженні Октябрського районного суду міста Полтави 5 ідентичних позовів ОСОБА4 про розірвання шлюбу.

Суддя Тімошенко Н.В. не відреагувала та не визнала зловживанням подання ОСОБА4 5 ідентичних позовних заяв до суду і не вжила заходів щодо запобігання зловживанню процесуальними правами;

5) розглядала справи, обставини у яких потребували ретельного дослідження та оцінки, у нетипово стислі строки, при цьому не навела обгрунтованих пояснень, чим викликана така пріоритетність розгляду справ та швидке ухвалення рішення по них, чим істотно такі справи відрізняються від попередніх розглянутих нею справ відповідної категорії.

6.3. Щодо пункту 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»

Норми права, що підлягають застосуванню

Суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження за допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу (пункт 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів (пункти 1, 2 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 червня 2024 року в справі № 990SCGC/2/24 зазначила, що правовий аналіз змісту пункту 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» свідчить про те, що з об'єктивної сторони передбачений цією нормою дисциплінарний проступок є вчиненням суддею діяння, яке полягає у порушені правил суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя. Оцінюючи наявність складу такого дисциплінарного проступку судді, на переконання Великої Палати Верховного Суду, потрібно виходити з такого.

Законодавець чітко виокремлює обов'язки судді, які стосуються професійної діяльності щодо належного відправлення правосуддя (пункти 1, 5), та зобов'язання щодо дотримання правил етики (пункти 2, 4) та доброчесності (пункти 3, 6, 7, 9, 10).

Наведеним положенням частини сьомої Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кореспондують відповідні склади дисциплінарних правопорушень, передбачених частиною першою статті 106 цього Закону.

Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку, що за порушення суддею певного обов'язку передбачена конкретна визначена законом підстава для його дисциплінарної відповідальності.

У разі порушення зобов'язання «справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства» (пункт 1 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), суддя може бути притягнутий за кількома пунктами, а саме пунктами 1 (із підпунктами), 2, 4 частини першої статті 106 названого Закону, які містять доволі широкий перелік відповідних дисциплінарних проступків.

На відміну від цього, положення пункту 3 частини першої Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кореспондують не із зобов'язанням судді «розглядати і вирішувати судові справи», а його обов'язкам дотримуватися високих стандартів етичної поведінки, що пов'язано із його високим статусом (пункти 2, 4 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), про що вказує буквальний зміст цієї норми.

Стандарти етики суддів викладені в Кодексі суддівської етики, затвердженому XI черговим з'їздом суддів України 22 лютого 2013 року. Цей документ має обов'язкову для суддів силу, оскільки до нього відсилає стаття 58 Закону № 1402-VIII, відповідно до якої питання етики суддів визначаються Кодексом суддівської етики, що затверджується з'їздом суддів України за пропозицією Ради суддів України.

Згідно зі статтями 1, 3 Кодексу суддівської етики суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.

Порушення правил суддівської етики, пов'язане зі здійсненням суддею правосуддя, вчиняється суддею у процесі розгляду певної справи та може проявлятися в одній із таких форм: вияв неповаги чи образа когось з учасників судового провадження, розголошення конфіденційної інформації, що стала відома судді у зв'язку з розглядом судової справи, позапроцесуальне спілкування з учасниками процесу, ухилення від здійснення правосуддя тощо.

Охоплюючи етичні аспекти поведінки судді, цей дисциплінарний проступок не може тлумачитись як такий, що стосується питання оцінки правильності або неправильності застосування суддею норм матеріального і процесуального права під час здійснення правосуддя та ухвалення судових рішень (у тому числі через невиправдане розширення змісту «стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду»).

Суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» лише за вчинення «етичного проступку», зокрема, під час виконання функцій судді зі здійснення правосуддя. У такому разі діяння судді повинні оцінюватися виключно через призму моральних та етичних принципів і якостей особи судді, який від імені України уповноважений владою здійснювати правосуддя, та не повинні пов`язуватися із застосуванням суддею норм матеріального та процесуального права під час ухвалення судових рішень.

За відсутності обставин, які свідчать, що дії судді під час виконання функцій правосуддя порочать звання судді й підривають авторитет правосуддя, а становлять лише порушення (істотне порушення) норм процесуального права, такі дії судді не можуть кваліфікуватись за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Оцінка дій судді Тімошенко Н.В.

Оцінюючи дії судді Тімошенко Н.В. щодо наявності складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», необхідно виходити з такого.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя установила, що оцінка дій судді Тімошенко Н.В. пов’язана виключно із застосуванням норм процесуального права під час здійснення правосуддя.

Водночас під час розгляду дисциплінарної справи не встановлено фактів, які б свідчили про вчинення суддею саме «етичного проступку», зокрема вияв неповаги чи образа когось з учасників судового провадження, розголошення конфіденційної інформації, що стала відома судді у зв'язку з розглядом судової справи, позапроцесуальне спілкування з учасниками процесу, ухилення від здійснення правосуддя тощо.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції станом на період ухвалення суддею рішення від 26 травня 2023 року) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції станом на період ухвалення суддею рішення від 2 вересня 2024 року) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя установила, що чоловік, який був позивачем у справі № 554/4100/22 безпосередньо після набрання законної сили рішення суду, яке ухвалювалось суддею Тімошенко Н.В., виїхав за межі України та не повернувся.

У справі № 554/12558/22 позивач (чоловік-військовозобов’язаний) оформив відстрочку на підставі рішення Октябрського районного суду міста Полтави.

Встановлені обставини справ з погляду звичайної розсудливої людини дійсно можуть створювати враження про те, що ці справи мали на меті ймовірне отримання батьками дітей права на відстрочку від мобілізації або перетин державного кордону України.

Однак Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не установила достатніх, чітких та переконливих доказів, які підтверджували б обізнаність судді про таку мету, позапроцесуальне спілкування зі сторонами.

Суддя не може нести ризик настання негативних наслідків у вигляді дисциплінарної відповідальності за недобросовісну поведінку учасників спору, зокрема й шляхом використання таких рішень з метою уникнення мобілізації та перетину державного кордону.

За відсутності етичних порушень неможливо кваліфікувати дії судді за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Застосовуючи висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 13 червня 2024 року в справі № 990SCGC/2/24, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя констатує, що дії судді Тімошенко Н.В., що пов’язані із застосуванням норм процесуального права під час здійснення правосуддя, не можуть кваліфікуватись за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

6.4. Висновок щодо наявності/відсутності у діях суддів Тімошенко Н.В. дисциплінарних проступків

Підстава для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності вважається встановленою Дисциплінарною палатою (Вищою радою правосуддя) за результатами розгляду дисциплінарної справи, якщо докази, надані та отримані в межах дисциплінарного провадження, є чіткими та переконливими для підтвердження існування такої підстави.

Чіткими та переконливими є докази, які з точки зору звичайної розсудливої людини у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (частина шістнадцята статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що у діях судді Тімошенко Н.В.:

1) наявний склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у аспекті істотного порушення норм процесуального права, що призвело до порушення правил територіальної юрисдикції (підсудності);

2) наявний склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у аспекті істотного порушення норм процесуального права, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків;

3) відсутній склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»;

4) наявний склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у аспекті допущення внаслідок грубої недбалості суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.

 

VII Дисциплінарне стягнення

7.1. Щодо строку дисциплінарного стягнення

1. Частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Застосовуючи цю норму, Вища рада правосуддя неодноразово зауважувала, що трирічний строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності обчислюється з дня вчинення дисциплінарного проступку до дня накладення дисциплінарного стягнення (включно) і що дні тимчасової непрацездатності, перебування судді у відпустці чи здійснення дисциплінарного провадження щодо судді до зазначеного трирічного строку не враховуються.

Наразі частиною другою статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що дисциплінарне провадження розпочинається після отримання Вищою радою правосуддя скарги щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або за ініціативою Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя чи за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом. Днем початку здійснення дисциплінарного провадження є день отримання Вищою радою правосуддя відповідної дисциплінарної скарги або день ухвалення Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя рішення про відкриття відповідної дисциплінарної справи за власною ініціативою чи день отримання Вищою радою правосуддя відповідного звернення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Відповідно до частини третьої статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарне провадження включає:

1) попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи;

2) підготовку дисциплінарної справи до розгляду, розгляд дисциплінарної справи та ухвалення рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності;

3) розгляд скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

2. Дисциплінарна скарга Берези М.В. стосовно судді Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В. під час здійснення правосуддя у справах № 554/1901/22, № 554/4100/22, № 554/7255/22 надійшла та зареєстрована у Вищій раді правосуддя 21 березня 2025 року.

Отже, строк здійснення дисциплінарного провадження щодо судді Тімошенко Н.В. щодо справ № 554/1901/22, № 554/4100/22, № 554/7255/22 із 21 березня 2025 року не враховується до такого трирічного строку притягнення до дисциплінарної відповідальності.

3. Разом з тим Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 10 вересня 2025 року № 1881/2дп/15-25 (https://hcj.gov.ua/doc/doc/54427), зокрема відкрила за власною ініціативою дисциплінарну справу стосовно судді Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В. та об’єднала її з дисциплінарною справою, відкритою стосовно вказаної судді ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 травня 2025 року № 1020/2дп/15-25 за скаргою Берези М.В.

Таким чином, строк здійснення дисциплінарного провадження щодо судді Тімошенко Н.В. (окрім справ № 554/1901/22, № 554/4100/22, № 554/7255/22) із 10 вересня 2025 року не враховується до такого трирічного строку притягнення до дисциплінарної відповідальності.

4. Не враховуються до зазначеного трирічного строку час перебування судді Тімошенко Н.В. у відпустці та період її тимчасової непрацездатності з відповідних дат, коли вчинено дисциплінарний проступок (залежить від дати ухвалення рішення у справі) до 21 березня 2025 року (дата отримання Вищою радою правосуддя дисциплінарної скарги Берези М.В. щодо судді під час здійснення правосуддя у справах № 554/1901/22, № 554/4100/22, № 554/7255/22) та до 10 вересня 2025 року (дата ухвалення Дисциплінарною палатою рішення про відкриття дисциплінарної справи за власною ініціативою щодо інших справ).

5. Суддя Тімошенко Н.В. з 1 березня 2022 року до 10 вересня 2025 року перебувала у відпустці з 1 до 15 липня 2022 року, 29 липня 2022 року, з 18 до 19 серпня 2022 року, з 1 до 16 вересня 2016 року, з 24 до 28 жовтня 2022 року, 25 листопада 2022 року, з 20 до 24 березня 2023 року, з 17 до 30 квітня 2023 року, з 3 до 17 липня 2023 року, з 11 до 15 вересня 2023 року, з 10 до 24 червня 2024 року, з 15 до 29 липня 2024 року, з 15 жовтня до 15 листопада 2024 року, 2 січня 2025 року, 28 березня 2025 року, з 21 квітня до 4 травня 2025 року, з 16 до 29 червня 2025 року. Усього 171 календарний день.

Суддя Тімошенко Н.В. перебувала на лікарняному з 19 до 24 жовтня 2023 року, з 9 до 13 вересня 2024 року. Усього 11 календарних днів.

6. Інформація щодо справ

 

Справа №	Дата ухвалення рішення	Дата закінчення трирічного строку	Дата закінчення строку з урахуванням днів тимчасової непрацездатності, відпусток
Суддя Тімошенко Н.В.
554/1901/22	18.03.2022	18.03.2025	18.08.2025
554/4100/22	9.06.2022	9.06.2025	Відсутня необхідність врахування цих днів, оскільки із 10.09.2025 (21.03.2025 щодо справ № 554/4100/22, № 554/7255/22) строк дисциплінарного провадження не враховується до трирічного строку, а відповідний строк притягнення до дисциплінарної відповідальності спливає після цих дат (надалі з метою уникнення повторень буде використовуватися -//-).
554/7255/22	5.08.2022	5.08.2025	-//-
554/3225/24	9.04.2024	9.04.2027	-//-
554/7789/24	5.09.2024	5.09.2027	-//-
554/12558/22	14.11.2022	14.11.2025	-//-
554/7674/23	21.09.2023	21.09.2026	-//-

 

7. Ураховуючи зазначене вище, трирічний строк притягнення судді Тімошенко Н.В. до дисциплінарної відповідальності не закінчився.

7.2. Обґрунтування виду дисциплінарного стягнення

Під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності (частина друга статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частина п’ята статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

7.2.1. Форми вини судді

За результатами розгляду справи Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що допущені суддею Тімошенко Н.В. порушення вимог процесуального законодавства свідчать про наявність у її діях грубої недбалості, що обгрунтовується таким.

Суддя Тімошенко Н.В. має загальний юридичний стаж 32 роки, з них – 23 років безпосередньо на посаді судді.

Із матеріалів суддівського досьє Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що суддя тривалий час має спеціалізацію щодо розгляду цивільних справ.

Отже, суддя Тімошенко Н.В. має значний як суддівський, так і загальний професійний досвід, що свідчить про наявність у неї відповідного рівня професійної компетентності, зокрема знань у сфері цивільного процесуального та сімейного законодавства, обізнаність із практикою його застосування.

Суддя Тімошенко Н.В. за 2022-2025 роки розглянула 20 справ такої категорії, до яких зокрема входять і вищенаведені. Часовий інтервал інших справ, окрім наведених у таблиці, складав від 77 до 554 календарних днів. У більшості справ строк розгляду справ перевищував 100 календарних днів.

Аналіз справ, розглянутих суддею Тімошенко Н.В. за період з 2022 року до 2025 рік, свідчить, що у інших справах суддя залучала до розгляду справ орган опіки та піклування, розгляд справ здійснювала у значно триваліші часові проміжки, аніж у справах, що є предметом оцінки у цій дисциплінарній справі.

Водночас у справах, що досліджувалися у цій дисциплінарній справі, суддя Тімошенко Н.В. розглянула у аномально стислі строки в умовах значного судового навантаження, не залучивши до розгляду справ орган опіки та піклування; не отримавши відповідного висновку цього органу; не з’ясувавши думки дітей, які досягли відповідного віку та рівня розвитку, що дозволяє їм висловити таку думку; не перевіривши реальність виникнення спору між сторонами, фактичних обставин, на які посилалися позивачі, та розглянувши справу лише на підставі заяв відповідачів про визнання позову.

Наявність цих обставин у сукупності (значний суддівський та професійний досвід; розгляд інших справ у попередні періоди з дотриманням вимог сімейного законодавства, що підтверджує обізнаність з ним та практикою його застосування) свідчить, що суддя Тімошенко Н.В. усвідомлювала факт порушення приписів ЦПК України, СК України, висновків Верховного Суду та ЄСПЛ.

Помилка є добросовісною, якщо суддя, діючи незалежно, безсторонньо та сумлінно, з належним ставленням до своїх обов’язків та дотриманням прав учасників справи встановив та врахував усі вагомі для справи фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, належно оцінив докази, правильно визначив та тлумачив закон, що підлягає застосуванню у спосіб, що очевидно не суперечить матеріалам справи і сталій судовій практиці, переконливо мотивував свої висновки, але припустився помилки, яка не була кричущою, очевидною й однозначною для кваліфікованого судді або вочевидь зумовлена дією об’єктивних обставин у конкретній ситуації (обставини непереборної сили, надмірне навантаження, стан здоров’я, значні обмеження у часі, технічний збій тощо).

Важливими також є подальші дії судді, спрямовані на усунення чи недопущення такої помилки в майбутньому, визнання такої помилки, відсутність намагань її приховати, надання вичерпних, несуперечливих і логічних пояснень, що базуються на дійсних обставинах справи без маніпуляцій та викривлень законодавства і фактів, які виключають інші (недобросовісні) причини помилки.

Наведені обставини виключають факт наявності у діях судді ознак суддівської помилки.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що відповідно до встановлених обставин дії судді не є добросовісною помилкою. Водночас обставин, які б вказували на умисність дій судді, не встановлено. Зважаючи на чіткість застосованого законодавства, значний досвід судді, який свідчить про її обізнаність із нормами відповідного законодавства та практикою його застосування, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що зазначений дисциплінарний проступок суддя вчинила внаслідок грубої недбалості.

7.2.2. Інформація щодо притягнення судді до дисциплінарної відповідальності

За результатами дослідження відомостей із суддівського досьє, встановлено, що суддя Тімошенко Н.В. має більше 23 років досвіду роботи на посаді судді, за період діяльності ефективно здійснювала правосуддя, має низький рівень скасованих та змінених судових рішень, періодично проходить підвищення кваліфікації в Національній школі суддів України.

Згідно з наявними в суддівському досьє та оприлюдненими на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя відомостями суддя Тімошенко Н.В. притягалася до дисциплінарної відповідальності із застосуванням до неї дисциплінарного стягнення у виді попередження:

1) рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 16 вересня 2016 року № 1557/дп-16;

2) рішенням Другої Дисцилінарної палати Вищої ради правосуддя від 1 лютого 2021 року № 172/2дп/15-21 (https://hcj.gov.ua/doc/doc/748).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 110 Закону України «Про судоустрій і статусу суддів» суддя вважається таким, що не має дисциплінарного стягнення, якщо протягом шести місяців з дня ухвалення рішення про накладення дисциплінарного стягнення у виді попередження його не буде піддано новому дисциплінарному стягненню та підстава для нового стягнення не матиме місця протягом вказаного строку.

Отже, у силу положень пункту 1 частини першої статті 110 Закону України «Про судоустрій і статусу суддів» суддя Тімошенко Н.В. вважається такою, що не має дисциплінарного стягнення.

7.2.3. Характеристика судді

Згідно із характеристикою, наданою в.о. голови Шевченківського районного суду міста Полтави В. Бугрієм: «..протягом усього періоду роботи зарекомендувала себе як принциповий, сумлінний, висококваліфікований суддя.

Свої службові обов’язки виконує на високому професійному рівні, відзначається аналітичним мисленням, організованістю, здатністю оперативно приймати зважені рішення навіть в умовах підвищеного навантаження.

Наталія Володимирівна глибоко усвідомлює свою роль у забезпеченні авторитету правосуддя, неухильно дотримується засад суддівської етики, є прикладом доброчесності, неупередженості та бездоганної репутації. У роботі – послідовна, наполеглива, завжди зважує аргументи сторін, прагне забезпечити реальну справедливість.

Суддя Тімошенко постійно вдосконалює свій професійний рівень, бере активну участь у заходах підвищення кваліфікації, зокрема – у навчаннях Національної школи суддів України.

Відкритість до нових знань та постійний розвиток є невід’ємною частиною її професійної позиції

У колективі користується заслуженим авторитетом, підтримує конструктивні стосунки з працівниками суду, завжди тактовна, врівноважена, з високою культурою поведінки. Має бездоганну ділову репутацію, зауважень щодо порушення трудової дисципліни або вимог законодавства до судді – не має.

З огляду на вищезазначене, суддя Тімошенко Н.В. є гідною представницею суддівського корпусу та заслуговує на довіру Вищої ради правосуддя.

Зважаючи на дані інтерактивної карти Ради суддів України, Шевченківський районний суд міста Полтави входить до числа найбільш перевантажених судів не лише в Полтавській області, а й по всій Україні.

Незважаючи на значне навантаження, суддя Тімошенко Н.В. демонструє надзвичайну працездатність, здатність ефективно планувати робочий час, забезпечуючи своєчасний розгляд справ та якісну підготовку судових рішень.

У складних умовах та зростання кількості справ, вона не лише забезпечує безперервність судового процесу, а й зберігає високу якість правосуддя, що підтверджується стабільною практикою ухвалення рішень, які витримують апеляційне та касаційне оскарження.

Наталія Володимирівна глибоко усвідомлює свою роль у забезпеченні авторитету правосуддя.».

7.2.4. Висновок щодо виду стягнення

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Необхідність урахування принципу пропорційності при обранні виду дисциплінарного стягнення відповідає принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України).

Принцип пропорційності є одним із елементів верховенства права, який означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ для того, щоб втручання було виправданим, воно має бути «встановленим законом», переслідувати одну або більше легітимних цілей та бути «необхідним в демократичному суспільстві», тобто пропорційним переслідуваній меті.

Відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку необхідно вирішувати питання пропорційності з урахуванням обставин справи, оскільки в одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.

Як зазначено у Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про принципи й правила, що регулюють професійну поведінку суддів, зокрема етичні норми, несумісну з посадою поведінку та неупередженість (пункт 74), шкала дисциплінарних санкцій стосовно судді має відповідати принципу пропорційності.

Будь-яке дисциплінарне стягнення, що накладається на суддю, має бути пропорційним (Висновок № 27 (2024) про дисциплінарну відповідальність суддів Консультативної ради європейських суддів).

З огляду на закріплені в законі особливості статусу Вищої ради правосуддя як колегіального, незалежного конституційного органу державної влади та суддівського врядування, а також на ті завдання, які покладено на нього в силу такого статусу, обрання виду і характеру стягнення за результатами дисциплінарного провадження щодо судді, в тому числі вирішення питання щодо його пропорційності, належить до виключної компетенції цього органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року у справі № 11-638сап19).

Положеннями пункту 5.1 статті 5 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, на яку, зокрема, посилався ЄСПЛ у рішенні у справі «Олександр Волков проти України», встановлено, що шкала санкцій, яка може застосовуватися до суддів, визначається в законі та повинна відповідати принципу пропорційності.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено шість видів дисциплінарних стягнень, які дають змогу застосовувати до суддів дисциплінарні санкції з урахуванням принципу пропорційності. Застосування цього принципу передбачає також урахування обставин, що пом’якшують або обтяжують відповідальність, перелік яких не є вичерпним.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину. Категорія справедливості передбачає, що покарання має бути співмірним із тяжкістю злочину. Справедливе застосування норм права – це насамперед недискримінаційний підхід і неупередженість. Це означає не лише відповідність між передбаченим законом складом злочину та межами покарання, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні з тяжкістю й обставинами вчиненого діяння та особою правопорушника.

До критеріїв для застосування найсуворішого дисциплінарного стягнення щодо судді у вигляді подання про звільнення його з посади можна віднести, зокрема, такі обставини:

а) систематичність неправомірних дій судді;

б) наявність у судді непогашених дисциплінарних стягнень;

в) суспільний резонанс справи, що проявився у негативній реакції громадянського суспільства на дії судді;

г) наявність умислу судді на вчинення дисциплінарного проступку, що свідчить про зухвалість його дій;

д) настання негативних наслідків, які перебувають у прямому причинному зв’язку з діянням судді.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя установила, що дисциплінарний проступок вчинений суддею Тімошенко Н.В. внаслідок грубої недбалості.

Суддя Тімошенко Н.В. має позитивну характеристику від голови Шевченківського районного суду міста Полтави.

При цьому на день розгляду справи суддя Тімошенко Н.В. вважається такою, що не має дисциплінарних стягнень.

За результатами перевірки інформації з джерел масової інформації не виявлено суспільного резонансу саме дій судді Тімошенко Н.В.

Застосування до Тімошенко Н.В. дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади є надмірно суворим, а тому не відповідатиме легітимній меті та не буде пропорційним переслідуваній меті.

Застосування дисциплінарного стягнення, передбаченого пунктом 5 частини першої статті 109 зазначеного Закону, є неможливим, оскільки суддя Тімошенко Н.В. є суддею суду першої інстанції.

Застосування дисциплінарного стягнення, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає недоцільним, оскільки воно передбачає тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя. Це зумовить необхідність проведення повторного автоматизованого розподілу справ, які перебувають у провадженні судді Тімошенко Н.В. та призведе до збільшення строків розгляду справ, а в окремих випадках – до необхідності їх повторного розгляду з початку.

Шевченківський районний суд міста Полтави є судом з найбільшим судовим навантаженням серед місцевих загальних судів Полтавської області.

Отже, ухвалення рішення про застосування дисциплінарного стягнення, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», може спричинити негативні наслідки у вигляді додаткового навантаження на інших суддів, що, своєю чергою, суперечитиме легітимній меті дисциплінарного провадження.

Визначаючи вид дисциплінарного стягнення, що має бути застосований до судді Тімошенко Н.В., ураховуючи, з одного боку, позитивну характеристику судді, відсутність непогашених дисциплінарних стягнень, а з іншого – грубу недбалість дій судді, грубі порушення норм цивільного процесуального та сімейного законодавства, а також значний стаж роботи Тімошенко Н.В. на посаді судді (понад 23 роки), Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає пропорційним і достатнім застосування до судді Тімошенко Н.В. дисциплінарного стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

Застосування до судді Тімошенко Н.В. більш м’яких дисциплінарних стягнень не відповідатиме пропорційності допущених порушень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 106, 108, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

 

вирішила:

 

притягнути суддю Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Наталію Володимирівну до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

Надати скаржниці дозвіл на оскарження рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

Рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, установлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

 

Головуючий на засіданні

Другої Дисциплінарної палати Вищої

ради правосуддя

 

Члени Другої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя