Акт ВРП

Вища рада правосуддя, заслухавши дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Ковальчук Аліну Валеріївну, розглянувши у відкритому засіданні скаргу судді Овідіопольського районного суду Одеської області Кириченка Павла Леонтійовича на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 1 грудня 2025 року № 2577/1дп/15-25 про притягнення судді Овідіопольського районного суду Одеської області Кириченка Павла Леонтійовича до дисциплінарної відповідальності,

 

встановила:

 

 

Процедура розгляду

 

До Вищої ради правосуддя від судді Овідіопольського районного суду Одеської області Кириченка П.Л. 10 грудня 2025 року на електронну пошту Вищої ради правосуддя надійшла скарга на рішення Дисциплінарної палати (вх. № 4426/0/6-25), паперовий примірник якої надісланий засобами поштового зв’язку 9 грудня 2025 року, що підтверджується відбитком штемпеля «Укрпошта» на конверті, та зареєстрований 15 грудня 2025 року, у якій суддя просив скасувати повністю рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 1 грудня 2025 року № 2577/1дп/15-25 та закрити дисциплінарне провадження.

Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному дисциплінарному інспектору від 10 грудня 2025 року, на підставі об’єднання справи в одне провадження із дисциплінарною скаргою доповідачем щодо вказаних матеріалів визначено дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя (далі – дисциплінарний інспектор – доповідач) Ковальчук А.В.

Скаргу подано з дотриманням вимог, установлених Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

За результатами перевірки зазначеної скарги дисциплінарний інспектор – доповідач Ковальчук А.В. підготувала висновок про залишення без змін оскаржуваного рішення, який передала 13 січня 2026 року (вх. № 86/0/24-26) на розгляд Вищої ради правосуддя.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 13 січня 2026 року зазначений висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя передано члену Вищої ради правосуддя Сав’юку М.І.

Вища рада правосуддя своєчасно та в належний спосіб повідомляла суддю Кириченка П.Л., скаржника Даютова В.В. про час засідання шляхом надсилання письмових повідомлень засобами електронного та поштового зв’язку та розміщення відповідної інформації на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

Крім того, у зв’язку із введенням в Україні воєнного стану, з метою забезпечення реалізації прав судді Кириченка П.Л., адвоката Камінської І.В. та скаржника Даютова В.В., визначених пунктом 13.22 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (у редакції рішення Вищої ради правосуддя від 21 листопада 2023 року № 1068/0/15-23), їм запропоновано взяти участь у засіданнях у режимі відеоконференції.

3 лютого 2026 року Вища рада правосуддя ухвалила не включати до порядку денного питання про розгляд скарги судді Овідіопольського районного суду Одеської області Кириченка П.Л. на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 1 грудня 2025 року № 2577/1дп/15-25 про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (вх. № 4426/0/6-25).

Засідання Вищої ради правосуддя 26 лютого 2026 року відкладено через надходження клопотання судді Кириченка П.Л. про неможливість взяти участь у засіданні. Адвокат Камінська І.В., яка діяла в інтересах судді Кириченка П.Л., повідомила про наявність підстав для відводу членів Вищої ради правосуддя Сав’юка М.І., Котелевець А.В., просила врахувати клопотання судді про наявність поважних причин для відкладення розгляду справи.

У засіданні Вищої ради правосуддя 12 березня 2026 року взяли участь суддя Овідіопольського районного суду Одеської області Кириченко П.Л. та адвокат Камінська І.В., яка діє в інтересах судді Кириченка П.Л. Вони підтримали доводи скарги з наведених у ній підстав.

 

Відомості про суддю

 

Кириченко Павло Леонтійович Указом Президента України від 11 листопада 2002 року № 1001/2002 призначений на посаду судді Овідіопольського районного суду Одеської області строком на п’ять років.

Постановою Верховної Ради України від 21 травня 2009 року № 1404-VІ обраний суддею Овідіопольського районного суду Одеської області безстроково.

У характеристиці, яку надав голова Овідіопольського районного суду Одеської області Козирський Є.С., зазначено: «За час роботи на посаді судді Овідіопольського районного суду Одеської області Кириченко П.Л. зарекомендував себе кваліфікованим юристом, сумлінним та відповідальним працівником. Кириченко П.Л. по характеру спокійний, врівноважений, вміє проявити розумну ініціативу. До критичних зауважень відноситься стримано, при прийнятті рішень, які мають для нього складність, прислухається до порад більш досвідчених працівників, а надані ними поради використовує, що приводить до прийняття законних та обґрунтованих судових рішень.

Уважний до людей, користується повагою серед колег та трудового колективу. Дотримується трудової дисципліни, стягнень немає.

Постійно працює над підвищенням свого професійного рівня. За своїми професійними, діловими та моральними якостями займаній посаді відповідає.

З квітня 2015 року по квітень 2020 року був призначений на адміністративну посаду голови Овідіопольського районного суду Одеської області».

До дисциплінарної відповідальності не притягався.

 

 

Стислий зміст дисциплінарної скарги. Підстави для відкриття дисциплінарної справи та результати її розгляду

 

До Вищої ради правосуддя надійшли дисциплінарні скарги Даютова В.В. на неналежну поведінку судді Овідіопольського районного суду Одеської області Кириченка П.Л.: від 21 вересня 2021 року № Д-1757/4/7-21, від 29 листопада 2021 року № Д-1757/13/7-21, від 13 березня 2023 року № Д-51/7/7-23, від 10 квітня 2023 року № Д-51/8/7-23, від 27 квітня 2023 року № Д-51/9/7-23, від 15 травня 2023 року № Д-51/10/7-23, від 14 червня 2023 року № Д-51/11/7-23, від 14 липня 2023 року № Д-51/12/7-23, від 27 вересня 2023 року № Д-51/13/7-23, від 5 жовтня 2023 року № Д-51/14/7-23, від 13 лютого 2024 року № Д-976/0/7-24, від 19 березня 2024 року № Д-976/1/7-24, від 27 березня 2024 року № Д-976/2/7-24.

У дисциплінарних скаргах Даютова В.В. зазначено, що ОСОБА1 є потерпілим у кримінальній справі № 500/8049/18 за обвинуваченням ОСОБА2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами другою, четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (далі – КК України).

Скаржник вказує, що кримінальна справа № 500/8049/18 перебуває в Овідіопольському районному суді Одеської області майже два роки, станом на момент подання скарг у справі не прийнято жодного рішення, судові засідання у справі постійно відкладалися.

Автор скарг також взауважує про необ’єктивність судді Кириченка П.Л. під час судового розгляду справи, що свідчить про упередженість судді щодо потерпілого ОСОБА1 та неприпустиме «відкрите лобіювання інтересів підсудного ОСОБА2».

Необґрунтоване затягування справи, як уважає скаржник, відбувається виключно в інтересах підсудного ОСОБА2 та з метою отримання суддею ОСОБА3 від підсудного незаконної грошової винагороди.

Скаржник зазначає, що в нього виникають занепокоєння та недовіра до такого складу суду, оскільки Київський районний суд міста Одеси розглядає кримінальне провадження № ____ (справа № 520/4802/19, провадження № 1- кп/520/640/19) за частиною другою статті 190 КК України, де суддя ОСОБА3 має статус підсудного (обвинувачується в отриманні незаконної грошової винагороди в розмірі 6000 доларів США).

Як на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарного проступку судді скаржник посилається на ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 30 липня 2019 року у справі № 520/4802/19 та надалі на інші процесуальні рішення в цій справі, а також на «статті на загальнодоступному сайті О. Жирносенка» (додав копії таких публікацій до своїх дисциплінарних скарг), зокрема із назвою «В Одессе на скамье подсудимых оказался председатель Овидиопольского суда – ФОТО, ВИДЕО», посилання на медіаресурс «АЛЬТЕРНАТИВА.ОРГ» із публікацією «Розповідь прокурора про те, як голова Овідіопольського суду отримав 6000 $», «Суд над головою Овідіопольського суду. Яка роль адвоката Варфоломєєвої?», «Справа судді Кириченко. Обшук у матері. Вилучили 3500 доларів», «Павло Леонтійович це ви? Завтра чекаємо на пояснення».

З огляду на наведене Даютов В.В. просить притягнути суддю Овідіопольського районного суду Одеської області Кириченка П.Л. до дисциплінарної відповідальності.

5 серпня 2021 року набрав чинності Закон України від 14 липня 2021 року № 1635-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя», яким унесено зміни до Закону України «Про Вищу раду правосуддя», зокрема в частині здійснення дисциплінарних проваджень щодо суддів.

З моменту набрання чинності цим Законом здійснення дисциплінарних проваджень щодо суддів зупинено.

З 19 жовтня 2023 року у зв’язку з набранням чинності законами України від 6 вересня 2023 року № 3378-IX «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя», від 9 серпня 2023 року № 3304-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів» дисциплінарну функцію Вищої ради правосуддя відновлено.

19 жовтня 2023 року Вища рада правосуддя ухвалила рішення № 997/0/15-23 «Про розподіл скарг щодо дисциплінарного проступку судді та скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора».

Пунктами 1, 2 частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя – доповідач) вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону, за наявності підстав, визначених пунктами 1, 4 і 5 частини першої статті 44 цього Закону, – залишає без розгляду та повертає дисциплінарну скаргу скаржнику.

Відповідно до пункту 23⁷ розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону тимчасово, до дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, повноваження дисциплінарного інспектора здійснював член Дисциплінарної палати (доповідач), визначений автоматизованою системою розподілу справ.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 8 листопада 2023 року та протоколами про передачу справи раніше визначеному члену Вищої ради правосуддя дисциплінарні скарги передано члену Вищої ради правосуддя Бондаренко Т.З. для проведення попередньої перевірки.

Пунктом 23⁶ розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що днем початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя є день опублікування Вищою радою правосуддя повідомлення про початок роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя у газеті «Голос України».

Вища рада правосуддя рішенням від 10 грудня 2024 року № 3582/0/15-24 днем початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя визначила 23 грудня 2024 року.

Відповідне повідомлення опубліковано в газеті «Голос України» від 21 грудня 2024 року № 194 (246).

Протоколом автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами від 25 грудня 2024 року зазначені дисциплінарні скарги передано дисциплінарному інспектору Вищої ради правосуддя Ковальчук А.В. для проведення попередньої перевірки.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 17 березня 2025 року № 525/1дп/15-25 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Овідіопольського районного суду Одеської області Кириченка П.Л. з підстав можливої наявності в його діях ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду), зокрема:

скаржник повідомив, що Київський районний суд міста Одеси розглядає обвинувальний акт стосовно судді Овідіопольського районного суду Одеської області ОСОБА3, якого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України (шахрайство);

суддя Кириченко П.Л. не уник взаємовідносин з метою сприяння у пришвидшенні розгляду цивільної справи № 501/1080/18 (2/501/998/18);

суддя Кириченко П.Л. не міг не розуміти та не усвідомлювати неправомірності своїх дій, а також що така його поведінка порочить звання судді та завдає шкоди авторитету правосуддя;

у медіаресурсах висвітлено інформацію, що під час дослідження матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій (далі – НСРД) 25 лютого 2021 року на судовому засіданні по справі № 520/4802/19 стало відомо про таке:

« • 28 серпня 2018 року потерпіла ОСОБА4 в Овідіополі у себе в автомобілі показала позови судді ОСОБА3, які її знайомі подали до Іллічівського міського суду Одеської області, але по яким виникла затримка у розгляді та за якими необхідно розглянути ці справи до кінця вересня 2018 року;

• 28 серпня 2018 року ОСОБА4 просить ОСОБА3 допомогти прискорити розгляд справи, адже треба якось аргументувати суму «хабаря» - 5000 доларів США;

• 28 серпня 2018 року у машині ОСОБА4 була обговорена інша справа, але суддя ОСОБА3 повідомив, що там є кримінальне провадження та й сума 3 тис доларів США – це мало;

• 28 серпня 2018 року з машини ОСОБА4 суддя ОСОБА3 зателефонував голові Іллічівського міського суду Одеської області ОСОБА5 з метою призначити зустріч на якій, як пообіцяв потерпілій ОСОБА4, він обговорить деталі справи, за яку треба буде сплатити її клієнтам 5000 доларів США;

• 4 вересня 2018 року суддя ОСОБА3 знову зустрівся з потерпілою ОСОБА4 та повідомив, що про все домовився та необхідно 5000 доларів США для вирішування питання її клієнтів в Іллічівському міському суді Одеської області, при цьому він натякнув, що щось треба й для нього;

• 4 вересня 2018 року потерпіла ОСОБА4 повідомляє, що вона та її клієнти готові схеми (ймовірно, «сплатити») – 5000 доларів США за вирішення справи та 1000 доларів США для самого судді ОСОБА3 за його послуги;

• 4 вересня 2018 року ОСОБА4 та суддя ОСОБА3 домовились про передачу 6000 доларів США матері судді – ОСОБА6;

• 5 вересня 2018 року під час зустрічі АДРЕСА2 потерпіла ОСОБА4 передала 6000 доларів США матері судді ОСОБА3».

 

Фактичні обставини, встановлені під час розгляду дисциплінарної справи

 

Скаржник у своїх дисциплінарних скаргах як на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарного проступку судді Кириченка П.Л., посилався на відомості про те, що Київський районний суд міста Одеси розглядає обвинувальний акт стосовно судді Овідіопольського районного суду Одеської області ОСОБА3, якого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України (шахрайство).

У відповідь на запит дисциплінарного інспектора – доповідача Ковальчук А.В. Одеська обласна прокуратура листом від 15 квітня 2025 року надала копію обвинувального акта, складеного за обвинуваченням судді Овідіопольського районного суду Одеської області ОСОБА3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України.

Водночас Одеська обласна прокуратура повідомила, що вказаний обвинувальний акт знаходиться на розгляді Київського районного суду міста Одеси. Кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, триває допит свідків сторони обвинувачення. Раніше сторона обвинувачення всі письмові докази, зібрані під час досудового розслідування, долучила до матеріалів судової справи, у зв’язку із чим на цей час вони не перебувають у розпорядженні прокурора.

З огляду на завершення досудового розслідування та передачу матеріалів до суду зазначені документи вже не становлять таємниці досудового розслідування в розумінні статті 222 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України). Тому сторона обвинувачення не заперечує щодо використання відповідних матеріалів у межах дисциплінарного провадження стосовно судді Кириченка П.Л.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, заслухавши дисциплінарного інспектора – доповідача Ковальчук А.В., представника судді Кириченка П.Л. – адвоката Камінську І.В., скаржника Даютова В.В., дослідивши та оцінивши матеріали дисциплінарної справи, зокрема письмові пояснення судді Кириченка П.Л., копії протоколів проведення НСРД, а також інші матеріали в сукупності, із застосуванням стандарту доказування, визначеного положеннями частини шістнадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (наявність чітких та переконливих доказів), дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Кириченка П.Л. до дисциплінарної відповідальності з огляду на таке.

Установлено, що у провадженні судді Овідіопольського районного суду Одеської області ОСОБА3 перебуває кримінальне провадження (справа № 500/8049/18) за обвинуваченням ОСОБА2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами другою, четвертою статті 190 КК України. У цій справі ОСОБА1 є потерпілим.

За інформацією з вебпорталу «Судова влада України» та Єдиного державного реєстру судових рішень, у провадженні Київського районного суду міста Одеси перебуває кримінальне провадження щодо ОСОБА3 (справа № 520/4802/19).

Даютов В.В. у дисциплінарних скаргах зазначав, що, оскільки фактично в цій справі суддя звинувачується в отриманні неправомірної грошової винагороди в розмірі 6000 доларів США, він не може довіряти цьому судді під час здійснення ним правосуддя в інших справах, оскільки суддя, ймовірно, також отримує кошти від підсудного.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що 7 березня 2019 року до Київського районного суду міста Одеси надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР) за № ____ від 2 серпня 2018 року стосовно ОСОБА3, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України.

З копії обвинувального акта, яку надала Одеська обласна прокуратура, встановлено зміст обвинувачення стосовно ОСОБА3, яке полягає в такому.

«ОСОБА3 обвинувачується у вчиненні злочину проти власності, а саме шахрайства, тобто заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, що завдало значної шкоди потерпілому, за наступних обставин.

Так, досудовим розслідуванням встановлено, що 27 квітня 2018 року до Іллічівського міського суду Одеської області ОСОБА7 подано позов в інтересах ОСОБА8 про стягнення з ОСОБА9 заборгованості за договором позики на суму 1 388 914 гривень.

Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області Максимович Г.В. від 14 травня 2018 року відкрито провадження у цій справі та призначено підготовче судове засідання на 11 липня 2018 року, яке не відбулось у зв’язку з перебуванням судді у щорічній відпустці.

У зв’язку з тривалим розглядом справи ОСОБА7, з директором ТОВ «Департамент сприяння законності» ОСОБА4 укладено договір про надання юридичних послуг, пов’язаних із розглядом вказаної справи.

У подальшому ОСОБА4 11 липня 2018 року під час зустрічі, яка відбулась у приміщенні Овідіопольського районного суду Одеської області з головою Овідіопольського районного суду Одеської області ОСОБА3, поінформовано останнього про обставини вказаної справи.

Під час розмови з ОСОБА4 ОСОБА3 повідомив, що він перебуває у дружніх стосунках з головою Іллічівського міського суду Одеської області ОСОБА5, та пообіцяв, що з’ясує обставини тривалого розгляду позову ОСОБА7.

У подальшому, дізнавшись, що цивільний позов справді перебуває у провадженні Іллічівського міського суду Одеської області, а також те, що відповідач у повному обсязі визнає позовні вимоги, у ОСОБА3 виник злочинний умисел, спрямований на незаконне збагачення шляхом обману та зловживання довірою.

З метою реалізації свого злочинного умислу на заволодіння шахрайським шляхом грошовими коштами ОСОБА7, під час наступної зустрічі з ОСОБА4 ОСОБА3 повідомив їй, що він може домовитися з головою Іллічівського міського суду Одеської області про прийняття рішення у вказаній цивільній справі на користь позивача у найкоротший строк за грошову винагороду в сумі 6 000 доларів США. При цьому ОСОБА3 зазначено, що для прийняття цього рішення йому необхідно передати 5 000 доларів США голові Іллічівського міського суду Одеської області ОСОБА5.

Однак передавати вказані грошові кошти ОСОБА5 ОСОБА3 не збирався, маючи намір їх привласнити.

Після обговорення пропозиції ОСОБА3 ОСОБА4 звернулася з відповідною заявою до правоохоронних органів.

Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел на заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, ОСОБА3, діючи умисно, домовився з ОСОБА4 про чергову зустріч.

Діючи під контролем правоохоронних органів 28 серпня 2018 року ОСОБА4 зустрілась із ОСОБА3 в смт. Овідіополь Одеської області. Під час зустрічі ОСОБА3 підтвердив те, що зможе домовитись з головою Іллічівського міського суду Одеської області про швидке прийняття рішення за позовом ОСОБА7, після чого зателефонував ОСОБА5 та попросив його дізнатись про дату наступного судового засідання.

Під час зустрічі ОСОБА4 з ОСОБА3, яка відбулась 4 вересня 2018 року у смт. Овідіополь Одеської області, останній, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел на заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, повідомив, що судове засідання у справі за позовом ОСОБА7 призначено на 6 вересня 2018 року. При цьому ОСОБА3 підтвердив суму коштів, яка становила 6 000 доларів США, які необхідно передати його матері, ОСОБА3, що мешкає за адресою: АДРЕСА1.

Діючи під контролем правоохоронних органів, ОСОБА4 5 вересня 2018 року приблизно о 16 годині прибула за адресою проживання ОСОБА3 – АДРЕСА1.

Під час зустрічі ОСОБА4 в салоні свого автомобіля марки «Lexus» д/з ____ передала, а ОСОБА6 одержала для свого сина – ОСОБА3 грошові кошти в сумі 6 000 доларів США, що відповідно до курсу Національного банку України становило 170 940 гривень, тобто у 100 і більше разів перевищувало неоподаткований мінімум доходів громадян, що є значною шкодою.

Суддею Іллічівського міського суду Одеської області Петрюченко М.І. 6 вересня 2018 року винесено рішення у цивільній справі № 501/1080/18 (2/501/998/18) за позовом ОСОБА8 до ОСОБА9 про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

При цьому будь-яких фактів впливу на суддю Петрюченко М.І. при винесенні рішення у вказаній цивільній справі під час досудового розслідування не встановлено.

Одержаними коштами ОСОБА3 розпорядився на власний розсуд.

Унаслідок умисних злочинних дій, пов’язаних із заволодінням чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, головою Овідіопольського районного суду Одеської області ОСОБА3 потерпілому завдано значної шкоди у вигляді спричинення збитків на суму 170 940 гривень, а також дискредитовано і підірвано авторитет та престиж органів державної судової влади України».

У кримінальному провадженні щодо ОСОБА3 (справа № 520/4802/19) двічі (ухвалами від 7 березня 2019 року) вирішувалося питання про самовідвід суддів, до провадження яких надходила зазначена справа.

Ухвалою від 11 березня 2019 року суддя Київського районного суду міста Одеси Федулеєва Ю.О. призначила підготовче судове засідання у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА3.

Ухвалою суду від 30 липня 2019 року призначено судовий розгляд на підставі обвинувального акта у кримінальному провадженні № ____ від 2 серпня 2018 року стосовно ОСОБА3, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України, у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського районного суду міста Одеси. Судовий розгляд кримінального провадження постановлено здійснювати суддею одноособово.

Розгляд кримінального провадження під час розгляду дисциплінарної справи Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя в Київському районному суді міста Одеси тривав.

Відповідно до копії протоколу про проведення НСРД – аудіо-, відеоконтролю особи від 30 серпня 2018 року (містить позначку про розсекречення), що здійснювався на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Миколаївської області Лівінського І.В. від 9 серпня 2018 року в межах кримінального провадження № ____, 28 серпня 2018 року під час зустрічі встановлено розмову двох осіб – ОСОБА4, (Ч1) та ОСОБА3 (Ч2), яка відбувається російською мовою 28 серпня 2018 року з 00 хв 43 с. до 13 хв 04 с запису.

«Ч1 - Привет.

Ч2 - Привет.

<...>

Ч1 - Так, смотри здесь значит два: одно и второе.

Ч2 - Ну ты же сдала, правильно?

Ч1 - Да.

Ч1 - Послушай меня, сдавали они исковое это эээ в апреле, а им назначили аж на июль, но они пришли в июле, а судья ушла в отпуск.

<...>

Ч1 - Значит посмотри пожалуйста, может что-то скажешь изменить, может быть. это другое... это кстати у тебя.

(Задзвонив мобільний телефом у громадянина Ч2).

Ч1 - А это твой?

Ч2 (Прийняв дзвінок) – ... Я передзвоню пізніше... я передзвоню.... (Закінчив дзвінок).

Ч2 - Ну хорошо, ты мне это оставляешь?

Ч1 - Да могу.

Ч1 - Да.

Ч2 - Слушай, а у тебя копии остались?

Ч1 - Да, да, на.

Ч2 - Здесь достаточно только вот этого.

Ч1 - Ну так ты посмотри, тут и расписка и всё есть... ээ что…

Ч2 - Хорошо, у тебя есть ээ, копии остались?

Ч1 - Есть. Да, послушай меня, вот по этому делу, по первому делу, можно подать и на ваш суд?

Ч2 - Это?

Ч1 - Да, можно подать и на ваш же суд? У него здесь есть, он снимает дом, постоянно проживает.

Ч2 - Этот?

Ч1 – Да.

Ч2 - Этот в Черноморске, какая разница где этот живет? Вот этот самый главный здесь.

(Шарудіння, громадянин Ч2 взяв документи в руки, ознайомився)

Ч2 - Ну не в [ненормативна лексика] не в красную нашу.

Ч1 - Ну, что есть.

Ч2 - Значит приеду попрошу, чтобы ускорили как-то этот процесс и всё.

Ч1 - ОСОБА3, тут.

Ч2 - Ну это уже она когда с отпуска выйдет тогда уже, уже все.

Ч1 - ОСОБА3, а когда у неё отпуск заканчивается?

Ч2 - А [ненормативна лексика] его знает, я что знаю, что ли.

Ч1 - Нет подожди.

Ч2 - Ну больше трех недель не берут.

Ч1 - Э смотри. ОСОБА3, тут собственно говоря и он придёт в суд и этот.

Ч2 - Я понял, я все сказал.

Ч1 - Нет подожди, я тебе по-другому говорю, я тебе говорю, что они просят как-то ну хотя б это как-то до конца сентября это пропихнуть.

Ч2 - ОСОБА11, давай так, я знаю точно, что если она сейчас в отпуске, уже никак ты это не сделаешь.

Ч1 - Да.

Ч2 - То есть после отпуска, как только она выйдет, попросить.

Ч1 - Так мы забрали.

Ч1 - Мы забрали заявление.

Ч2 - Отозвали что-ли?

Ч1 - Да.

Ч2 - [ненормативна лексика]

Ч1 - Мы забрали, ты ж тогда сказал, мы забрали, передали, ты же сам сказал мне?

Ч2 - С чего это я тебе говорил забирать тебе, с какого перепуга?

Ч1 - Потому, что, ээ, я не помню, судьей не было, вот это вот и ты говоришь возьмите перепадайте на кого там падет, потому что там на другого, на мужика донецкого.

Ч2 - В Черноморске нет донецких, ты чё?

Ч1 - Может я путаю что?

Ч2 - Там была баба-судья, она приняла, назначили, ушла в отпуск и всё.

Ч1 - Вот ты мне говоришь, что возьмите и передайте, чтобы на другого расписали.

Ч2 - Так там три человека осталось всего!

Ч1 - Откуда я знаю сколько там осталось?

Ч2 - Этот четвертый в отпуске, три осталось, на кого другого?

Ч1 - Ты понимаешь, как бы сумма не маленькая, пятерка. Но дело в том, что это долго будет всё очень.

Ч2 - Ну подавай еще раз, я поеду еще раз и пусть ээ быстрее назначают, ну я не знаю как они там быстрее назначат теперь чем то было.

Ч1 - Ну где-то всунуть можно его там?

Ч2 - До сентября?

Ч1 - До конца.

Ч2 - Я тебе даже не могу подсказать честно сейчас.

Ч1 – ОСОБА3, но аргументировать мне людям как такую цену? Пятёрку за тридцать тысяч это тоже многовато, хорошо, я там как-то обыграю, мне же как то надо сказать, что вот это за то, что ускоренно будет. вот то.

Ч2 - Ну давай я тогда поеду, поговорю с людьми чтобы спросить на когда могут реально его назначить?

Ч1 - Хорошо.

Ч2 - Что же я тебе сейчас скажу если ты отозвала, я думал оно идет своим чередом [ненормативна лексика], она выйдет с отпуска тай и всё и будет решение.

Ч1 - Здрасьте, я ваша тётя.

Ч2 - Это я уже вижу.

<...>

(Громадянин Ч2 дістав мобільний телефон та зателефонував)

Ч2 – ОСОБА10, здравия желаю! Не отвлекаю?

Ч2 - Ааа в отпуске ещё? О на ловца, и зверь бежит, ОСОБА10, я тогда с вашего разрешения, когда вы будете завтра на работе, продиктую вам фамилию, там мне надо выяснить есть ли у вас дело в производстве или нету?

Ч2 - Не, не вообще в суде, вобьёте фамилию, там вам Д3 покажет.

Ч2 - Та я сейчас буду кнопки эти нажимать пол дня.

Ч2 - Так вы мне скажите, во сколько вы будете на работе завтра с утра иии.

Ч2 - Ну 10, 9, 11, 12?

Ч2 - К часу? Всё к 13? Всё хорошо, без проблем.

Ч2 - Всё хорошего дня.

(Громадянин Ч2 закінчив розмову по телефону)

Ч2 - Всё завтра в 13 часов напомнишь мне?

Ч1 - Не могу, сегодня уезжаю на сегодня и на завтра.

Ч2 - Ну кто-то пусть перенаберет да и всё.

Ч1 - Ну хорошо я скажу.

Ч2 - Ну я увижу звонок иии.

Ч1 - Сыну моему передам.

Ч2 - Да да, там ОСОБА11 просила напомнить.

Ч1 - Потому, что я даже когда говорю с кем-то стараюсь без этого...

Ч2 - Мы же говорим о природе, о погоде, напомнить и все.

<...>»

 

Відповідно до копії протоколу про проведення НСРД – аудіо-, відеоконтролю особи від 4 вересня 2018 року (містить позначку про розсекречення), що здійснювався на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Миколаївської області Лівінського І.В. від 9 серпня 2018 року в межах кримінального провадження № ____, 4 вересня 2018 року під час зустрічі встановлено розмову двох осіб – ОСОБА4 (Ж) та ОСОБА3 (П) (у денний час доби, о 12:50:26, в 00 год 12 хв 12 с цього відео, громадянин П, тримаючи в руках телефон, натискає клавіші з цифрами на телефоні (набирає суму грошових коштів для вирішення питання), що дуже чути на відео, та показує громадянці Ж набраний текст.

<...>

«П - Ну, смотри, я им пообещал вот так вот, этим товарищам. Это им.

(Набирає цифри в телефоні, показує Ж).

Ж - А, пять, да.

П - Да. Ну а ты уже подумай, что там может (не договорила)

Ж - Но ты говорил (не договорила) Ты мне сказал так: туда вот столько, сколько ты мне показал, пятерку. И тысячу тебе за ноги. Правильно? Все. ОСОБА3, там ничего не снизится?

П - Да нет, вроде, все по плану. Единственное, что, ну, я сказал, что они придут, оба там.

Ж - Это без второго слова! И та сторона придет, и та сторона придет, и оригинал расписки принесут – все будет, как надо. ОСОБА3, когда надо, когда мне выдрать, и у него, и (не договорила)?

П - Но сегодня 4-ое, там уже надо. Потому что они 6-го, по идее, прокукарекать должны.

Ж - И будет уже конец?

П - Ну да. Вроде, да. Ничего такого, я не знаю, может быть, там заболеет, или куда-то, там еще что-то, но пока ничего.

Ж - Ну, кирпич на голову всем может упасть, как ты понимаешь! Хорошо, когда и куда?

П - Ну, сюда, ко мне.

Ж - Маме?

П - Да.

Ж - Так, давай мамин телефон!

П - Ну, пятьсот там мне надо отвезти им сегодня или завтра. Завтра.

Ж - Завтра?

П - Но ты маме отвези, а я уже со своих (не договорила).

Ж - Хорошо, давай мамин телефон, королевы ОСОБА6. ОСОБА3, но они постараются вынести сразу решение это, если все будет?

П - Если все будет, то там они планируют, да.

Ж - Сейчас, подожди. Как?

П - Ну, ОСОБА6, или как (не договорила).

Ж - На, запиши мне!

П - А ты думаешь, я умею в этих [ненормативна лексика] писать что ли?

Ж - Ой, слушай, нашел Линову!

П - Но я серьезно не умею.

Ж - Я даже не знаю, как СМС прочитать, я тебе больше скажу.

П - Давай, я тебе на бумажке напишу!

Ж - А где я тебе бумажку возьму?

П - Пойду, сейчас найду где-то бумажку. А ручка у тебя есть хоть?

Ж - Нет ручки. Мы сейчас же не работаем. Этот мне адвокат уже все кишки вымотал: когда, когда, когда! А я себя так погано чувствовала, ну, никак не могла выехать. Теперь думаю, нет, уже (не договорила).

П - Сейчас я схожу (не договорила).

Ж - А она ушла.

П - Так (1 сл.) сейчас другую.

(П вийшов з машини. Через деякий час повертається).

Ж - А что, ручки нет?

П - Да я записал его тебе».

О 12:55:28, в 00 год 17 хв 27 с цього відео громадянин П передає громадянці Ж аркуш, на якому записано номер телефону його матері, щоб громадянка Ж передзвонила за цим номером та привезла грошові кошти за адресою, яку зазначить його матір.

«Ж - А! Так, что ОСОБА6 - это я помню.

П - Ну, ОСОБА6.

Ж - В честь папы тебя назвали. Все, я все поняла. Ей все везти: и пятерку и единичку – все ей?

П - Да, а я уже свои (не договорила).

Ж - Это твои проблемы, меня это не интересует! ОСОБА3, я тебя умоляю, пожалуйста, это не мои клиенты, и чтобы там все было нормально, потому что они мне потом мозг (не договорила).

П - Какого? Я же тебе сказал, какого числа, 7-го или 6-го?

Ж - 6-го. Чтобы они мне просто мозг не выели. Там такие красавцы!

П - Хорошо.

Ж - Все, как только я с ними связываюсь, связываюсь с мамой твоей, все передаю и все.

П - Но ты когда планируешь, чтобы я предупредил?

Ж - Я думаю, что сегодня до конца дня я с ней свяжусь, в крайнем случае, завтра.

П - Хорошо.

Ж - Хорошо? Ну, когда она там уже скажет, я подвезу.

П - А завтра?

Ж - Среда.

П - Нет, сегодня же 4-ое? 5-ое. Все, я понял. Все, я понял, понял.

Ж - Сегодня 4-ое.

П - 4-ое. То есть, сегодня тогда.

Ж - Хорошо, я постараюсь, постараюсь. Все, пока, ОСОБА3!

П - Выздоравливай! И не кури.

Ж - Ой, а ты побрейся!

(П вийшов з машини)».

 

Відповідно до копії протоколу про проведення НСРД – зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж мобільного телефону ОСОБА3 від 7 вересня 2018 року (містить позначку про розсекречення), що здійснювалося на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Миколаївської області Лівінського І.В. від 9 серпня 2018 року в межах кримінального провадження № ____, під час зняття інформації з транспортної телекомунікаційної мережі з абонентського номера +38067____ встановлено розмову двох осіб.

Розмова за 5 вересня 2018 року, вихідне зʼєднання о 15:38:36, тривалістю 00:01:52 (з 00:25:00). Розмова здійснювалася російською мовою. За голосовим образом, ОСОБА3 (Ч1) з номера телефону +38067____ розмовляє зі своєю матір’ю ОСОБА3 (Ч2), яка користується мобільним телефоном +38098____.

Текст:

«Ч2 - Звонила ОСОБА11, она спросила где? Я дала ей адрес, но она видимо не знает где сто Вильямса, если что пусть перезвонит, либо ты расскажешь, либо пусть она мне еще раз позвонит, я тогда её направлять буду. Я ей сказала адрес 59/1, всё.

Ч1 - Угу, хорошо.

Ч2 - Просто я не запомнила её номер телефона, я была в трамвайчике и с ней разговаривала, а сейчас я уже дома.

Ч1 - Ну так ты посмотри кто тебе звонил, там же последние цифры есть.

Ч2 - Мне кажется ищет она.

Ч1 - Давай я тебя сейчас наберу, возьми другой телефон.

Ч2 - Ага, я поняла, чтобы я позвонила (не договорила) давай я возьму интертелеком и ты мне (не договорила).

Ч1 - Да, да.

Ч2 - Всё, хорошо, добренько».

Розмова за 5 вересня 2018 року, вихідне зʼєднання о 15:51:47, тривалістю 00:00:42. Розмова здійснювалася російською мовою. За голосовим образом, ОСОБА3 (Ч1) з номера телефону +38067____ розмовляє з ОСОБА4 (Ч2), яка користується мобільним телефоном +38068____.

Текст:

«Ч1- Дa.

Ч2 - Алё, куда к ОСОБА6 подъехать?

Ч1 - Ну позвони ей я же не знаю где она сейчас.

Ч2 - А ты мне сказал, чтобы я тебе сказала, чтобы ты её предупредил.

Ч1 - Я её предупредил, созвонись с ней».

Розмова за 5 вересня 2018 року, вихідне зʼєднання о 15:58:46, тривалістю 00:02:19 (до 00:01:50). Розмова здійснювалася російською мовою. За голосовим образом ОСОБА3 (Ч1) з номера телефону +38067____ розмовляє зі своєю матір’ю ОСОБА6 (Ч2), яка користується мобільним телефоном +38098____.

Текст:

«Ч2 - Да, алло!

Ч1 - Мама!

Ч2 - Что-то мы не можем никак встретиться с ней, она была в районе «Виртуса», я отправляла её к воротам, шлагбауму, её до сих пор нет, а звоню по вот этому номеру который ты дал, в зоне не досягаемости, почему так?

Ч1 - Ну у неё наверно села батарейка либо еще что-то.

Ч2 - Ну а как теперь мне её выловить?

Ч1 - Ну включится – подьедет.

Ч2 – Интересно, куда она пропала та?

Ч1 - А ты на улице стоишь уже, ждешь?

Ч2 - Ну я на улице возле шлагбаума, как всегда, где подбирал ты меня прошлый (не договорила).

Ч1 - Ну она подьезжала уже, была уже.

Ч2 - Ну она, видать, либо заблукала, либо я не знаю что, ну я не знаю как мне быть.

Ч1 - Ну всё жди, жди. Единственное мамочка, она когда подьедет, спроси у неё фамилию ответчика.

Ч2 - А, ага, ответчика, да? Хорошо, спрошу и тебе потом перезвонить, да?

Ч1 – Да, напишешь мне или перезвонишь.

Ч2 - Хорошо, добренько».

Відповідно до копії протоколу про проведення НСРД – аудіоконтролю особи від 7 вересня 2018 року (містить позначку про розсекречення), що здійснювався на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Миколаївської області Лівінського І.В. від 9 серпня 2018 року в межах кримінального провадження № ____, 5 вересня 2018 року під час зустрічі встановлено розмову двох осіб – розмова між ОСОБА4 (Ж1) та ОСОБА6 (Ж2).

«Ж1 – ОСОБА6, чтоб вы были здоровы!

Ж2 - И я вам того же желаю.

Ж2 - Мы здесь встречались (не договорила).

Ж1 - Когда?

Ж2 - Вы едете со стороны «Виртуса», вы мне сказали.

Ж1 - Я еду по черноморской дороге, я уже и туда, и сюда.

Ж1 - Сидайте, я уже кручусь верчусь потом спросила мне как сказали, потом вернулась и опять кручусь верчусь, я здесь в этом районе не знаю ничего».

(Громадянка Ж2 сіла в авто громадянки Ж1)

Ж2 - Ну любочка ты моя. (не чути)

Ж1 - И вам звоню, а вы трубку не берете, я поняла что вы не взяли с собой

телефон.

Ж2 - Здрасьте, вот оно.

Ж1 - Посмотрите.

Ж2 - А я смотрю.

Ж1 - И шо?

Ж2 - А я смотрю, и шо? Вы в зоне недосягаемости вы у меня.

Ж1 - Очень хорошо!

Ж2 - Очень хорошо!

Ж1 - Шесть, посчитайте, чтобы потом ко мне не было вопросов. (передає грошові кошти)

Ж2 - Что вы говорите? (взяла грошові кошти)

Ж1 - Ну мало ли что?

Ж2 - Ну давайте хоть до угла (не договорила)

Ж1 - Давайте, да, давайте.

Ж2 - А я буду считать.

Ж1 - До какого угла? Говорите мне, а потом как мне выехать?

Ж2 - Туда, выезжайте.

Ж1 - Куда?

Ж2 - Вот до конца этой улицы, вот все машины оттуда едут.

Ж1 - Aгa.

Ж2 - Вот где красная стоит, вот езжайте до туда, а я уже пешком домой пойду.

Ж2 - Два, три, четыре, пять, шесть, семь… (чути, як перераховують грошові кошти)

Ж1 - Вот здесь я стояла, возле аптеки напротив.

Ж2 - …девять, десять, одиннадцать, двенадцать, тринадцать, четырнадцать, пятнадцать, шестнадцать, семнадцать, восемнадцать, девятнадцать, двадцать. двадцать один, двадцать два, двадцать три, двадцать четыре, двадцать пять, двадцать шесть, (не чути), двадцать девять, тридцать… тридцать пять, тридцать шесть... (не чути), сорок, сорок один, сорок три, сорок четыре, сорок пять… (не чути) пятьдесят один, пятьдесят два, пятьдесят три, пятьдесят четыре, пятьдесят шесть, пятьдесят семь, пятьдесят восемь, пятьдесят девять, шестьдесят, всё!

Ж1 - Вы ОСОБА3, позвоните, пожалуйста!

Ж2 – ОСОБА11, так, вы фамилию ответчика скажите.

Ж1 - Так ОСОБА3 знает, я же ему документы давала.

Ж2 - Скажите его фамилию, я сейчас запишу, и мы ему передадим.

Ж1 - Сейчас.

Ж2 - Фамилию ответчика.

Ж1 - Сейчас, сейчас.

Ж2 - Записать есть чем?

Ж1 - Да нету у меня ручки здесь.

Ж1 - Сейчас я скажу вам, да что ж такое. Сейчас с этим телефоном, тут работает, тут не работает.

Ж2 - Мы же здесь встречались с вами.

Ж1 - Я забыла.

Ж2 - Давно было, да.

Ж2 - Я бы лучше к вам подошла, чтобы вы тут не мотались.

Ж1 - А я (не чути) ваш адрес, через круг, через адрес возвращалась, думаю да ёлки, потом выехала, смотрю, та же улица, я на этом же месте стояла возле этой пивнухи.

Ж2 - Еще двадцать метров, даже меньше, и вот шлагбаум.

Ж1 - Ну не знала я, я приехала, тут тоже шлагбаум.

Ж2 - Я же вам сказала справа от шлагбаума.

Ж1 – А, да.

Ж2 - Повернули вот, с того поворота и справа шлагбаум.

Ж1 - Сейчас...

Ж2 - Ничего, ничего, не торопитесь, вы понервничали...

Ж1 - Я просто переживала, смотрю вы не отвечаете, и ...елки-палки, не теряйте ничего.

Ж2 - Ничего не теряю.

Ж1 - Фамилия ответчика.

Ж2 - Да фамилия ответчика».

(Громадянка Ж1 подзвонила на невідомий номер та розмовляє)

Ж1 - Але! ОСОБА12, скажи, пожалуйста, фамилию ответчика, как? ОСОБА13? Все поняла».

(Громадянка Ж1 завершила телефонну розмову)

«Ж1 - ОСОБА13!».

(Громадянка Ж2 розмовляє по мобільному телефону)

«Ж2 - Фамилия ответчика – ОСОБА13! По буквам не надо? ОСОБА13, всё, всё пока пока».

(Громадянка Ж2 закінчила телефонну розмову)

«Ж2 - Серьезные разговоры не ведут по телефону.

Ж1 - А кто ведет их сейчас? Кто ведет, я тоже говорю, я приехал, кто приехал, что приехал?

Ж2 – Да, вот именно.

Ж1 – Все, помчалась, спасибо.

Ж2 - Спасибо большое, но недоразумение (не договорила).

Ж1 – Ну, ничего страшного. Так, ховайте!

Ж2 - Обязательно, я не только ховаю, я вот так вот и в руках буду держать, я никуда не дену.

Ж1 - Сейчас за сто долларов прибить могут, а за такую сумму... Хай Бог милует. Всё!

Ж2 - Всё... я видите аж вспотела, до свидания, спасибо вам ОСОБА11 (не договорила), удачи вам!»

Громадянка Ж2 вийшла з авто громадянки Ж1.

«Ж1 - И вам!».

(Кінець зустрічі.)

 

Стислий виклад пояснень судді Овідіопольського районного суду Одеської області Кириченка П.Л. щодо доводів дисциплінарних скарг

 

Суддя Кириченко П.Л. зазначив, що підставою для відкриття дисциплінарної справи стали дисциплінарні скарги громадянина Даютова В.В., який був потерпілим у кримінальному провадженні (справа № 500/8049/18), що перебувало у його провадженні.

В процесі розгляду зазначного кримінального провадження ОСОБА1 подав 6 заяв про відвід судді Кириченку П.Л. Подані з однакових мотивів заяви про відвід судді розглянуто в порядку КПК України та залишено без задоволення з підстав, що суддю не було відсторонено від здійснення правосуддя та стосовно нього не було обвинувального вироку (ухвали від: 16 липня 2021 року, 17 вересня 2021 року, 22 вересня 2021 року, 5 жовтня 2021 року, 10 листопада 2021 року, 6 грудня 2021 року, 7 лютого 2022 року, 22 травня 2022 року, 6 вересня 2022 року, 4 жовтня 2022 року, 1 листопада 2022 року, 24 листопада 2022 року, 2 грудня 2022 року, 27 грудня 2022 року, 27 січня 2023 року, 7 березня 2023 року, 10 квітня 2023 року).

Дисциплінарні скарги є однотипними та базуються виключно на тому, що стосовно судді триває кримінальне провадження за частиною другою статті 190 КК України, яке розглядає Київський районний суд міста Одеси (кримінальна справа № 520/4802/19), у зв’язку із чим скаржник не довіряє судді Кириченку П.Л., який розглядає справу за його участю.

Крім того, аналогічні скарги Даютова В.В. (№ Д-1757/5/7-21 від 29 вересня 2021 року; № Д-1757/10/7-21 від 25 жовтня 2021 року, № Д-1757/14/7-21 від 6 грудня 2021 року) вже були предметом попередньої перевірки Вищою радою правосуддя, за результатами якої були залишені без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

За таких обставин, на думку судді Кириченка П.Л., відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у відкритті дисциплінарного провадження мало б бути відмовлено.

Відкриття дисциплінарного провадження за аналогічними скаргами, на погляд судді, суперечить принципу правової визначеності.

Крім того, як зауважує суддя Кириченко П.Л., кількість поданих скарг та однотипність їхнього змісту свідчать про системне зловживання Даютовим В.В. процесуальними правами та правом на дисциплінарне звернення, що є проявом тиску на суд з метою ухвалення бажаного для нього рішення у справі.

Суддя Кириченко П.Л. вказав, що зазначене додатково підтверджується тим, що Даютов В.В. припинив подання скарг щодо нього після ухвалення рішення в його справі та сфокусував свою увагу на суддях апеляційного суду та прокурорах.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» подання дисциплінарних скарг з метою спонукання судді до ухвалення відповідного рішення є підставою для відмови у відкритті дисциплінарної справи.

У своїх поясненнях суддя також зауважив, що обставини, описані у скарзі Даютова В.В., відбулися 11 жовтня 2018 року (дата повідомлення про підозру). Станом на дату відкриття провадження минуло понад 6 років.

Перші дисциплінарні скарги Даютова В.В., у яких він посилався на відомості про розгляд стосовно судді ОСОБА3 кримінального провадження в Київському районному суді міста Одеси як на підставу для притягнення до дисциплінарної відповідальності, надійшли до Вищої ради правосуддя 21 вересня 2021 року та 29 листопада 2021 року (№ Д-1757/4/7-21, № Д-1757/13/7-21), тобто через три роки після події, обставини якої дисциплінарний орган міг би оцінити як такі, що мають ознаки дисциплінарного проступку.

Отже, на думку судді, як на момент звернення зі скаргами, так і на дату їх автоматизованого розподілу закінчилися строки накладення дисциплінарного стягнення, визначені частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що відповідно до пункту 2 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» є самостійною підставою для відмови у відкритті дисциплінарного провадження.

Про важливість дотримання дисциплінарним органом строків притягнення до дисциплінарної відповідальності наголошено в рішенні Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) у справі «Олександр Волков проти України», зокрема: «Хоча Суд не вважає за належне вказувати на те, наскільки тривалим повинен бути строк давності, він вважає, що підхід, коли строк притягнення до дисциплінарної відповідальності у дисциплінарних справах, які стосуються суддів, є невизначеним, це становить серйозну загрозу принципові юридичної визначеності» (пункт 139).

Підсумовуючи викладене, суддя Кириченко П.Л. вважав за необхідне зазначити, що під час відкриття дисциплінарного провадження не було дотримано положень пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», які забезпечують дотримання принципу правової визначеності та процесуальні гарантії притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Просив урахувати надані ним пояснення під час розгляду дисциплінарної справи та ухвалити рішення про відмову у притягненні його до дисциплінарної відповідальності.

 

Пояснення судді Кириченка П.Л. щодо обставин кримінального провадження за частиною другою статті 190 КК України

 

Суддя зазначив, що повідомлення про підозру ОСОБА3 отримав 11 жовтня 2018 року. Цього ж дня відповідну інформацію було публічно розміщено на інтернет-ресурсі «АЛЬТЕРНАТИВА.ОРГ». Надалі відомості про це публікувалися повторно, зокрема відео із зали судових засідань з коментарями автора публікацій, які не спричинили суспільного резонансу.

Отже, факти, на які посилається скаржник як на підставу для відкриття дисциплінарного провадження, на думку судді, були відомі широкому загалу ще в жовтні 2018 року. Зазначені відомості суддя також відобразив у деклараціях доброчесності за 2018–2024 роки.

Водночас протягом шести років будь-хто інший, окрім Даютова В.В., у тому числі Вища рада правосуддя, Вища кваліфікаційна комісія суддів України, представники громадськості, не ініціювали щодо нього порушення дисциплінарного провадження із цих підстав.

Прокуратура також не зверталася із клопотанням про відсторонення судді від посади у зв’язку із притягненням його до кримінальної відповідальності або притягненням до дисциплінарної відповідальності.

Суддя Кириченко П.Л. зазначив, що він понад шість років здійснює правосуддя і за цей час розглянув 3710 цивільних справ, 1361 кримінальну справу й матеріал, 3240 справ про адміністративні правопорушення, 68 адміністративних справ. Усього – 8167 справ і матеріалів із 8476, які надійшли на розгляд у 2018-2024 роках.

Водночас, сам факт здійснення стосовно ОСОБА3 кримінального провадження жодним чином не впливав на його незалежність чи неупередженість під час розгляду вказаних справ, у тому числі кримінального провадження за участю ОСОБА1. Зазначене підтверджується також висновками, яких дійшла Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в ухвалі від 17 березня 2025 року, про відсутність у 15 скаргах Даютова В.В. стосовно судді ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Отже, перевіряючи скарги Даютова В.В., дисциплінарний орган не встановив, що, будучи обвинуваченим у вчиненні злочину та одночасно здійснюючи правосуддя за участю скаржника, ОСОБА3 допустив грубе порушення норм КПК України або проявив упередженість чи необ’єктивність, що є суб’єктивною стороною складу дисциплінарного проступку – підриву авторитету правосуддя.

З огляду на зазначене суддя вважав, що притягнення до дисциплінарної відповідальності та накладення на нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади через шість років після того, як широкому загалу стало відомо про те, що стосовно нього здійснюється кримінальне провадження, є нераціональним та непропорційним, оскільки не забезпечує цілі, на досягнення яких спрямована дисциплінарна відповідальність, натомість призведе до негативних наслідків, зокрема поставить під сумнів законність 8164 судових рішень, які він ухвалив, включно з виправдувальним вироком у справі самого скаржника, який наразі перебуває на розгляді апеляційної інстанції.

 

Пояснення судді Кириченка П.Л. щодо обставин спілкування з ОСОБА4.

 

Суддя Кириченко П.Л. зазначив, що будь-яких розмов, які підривали б авторитет судової влади та свідчили би про неетичну поведінку, між ним та ОСОБА4 не велося, а подані прокурором відеозаписи не відображають дійсного змісту розмови, яка відбулася між ними. У зв’язку із цим суддя ОСОБА3 під час розгляду Київським районним судом міста Одеси кримінального провадження поставив під сумнів достовірність відеоматеріалів НСРД, які були досліджені в судовому засіданні 25 лютого 2021 року, та ініціював фоноскопічну експертизу на виявлення ознак монтажу відеозапису та звуку.

З огляду на це суддя вважає, що оцінка дисциплінарним органом відеоматеріалів НСРД до того, як суд надасть оцінку достовірності цього доказу, є передчасною та призведе до встановлення фактів, які повинні бути встановлені в межах кримінального провадження.

Рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності за таких умов може призвести до порушення принципу змагальності, диспозитивності, презумпції невинуватості та надмірного втручання у здійснення ним процесуальних прав як обвинуваченим, тобто не відповідатиме принципу пропорційності як складнику верховенства права та позбавить його права на справедливий суд.

А тому, ураховуючи конкретні обставини цієї справи, суддя Кириченко П.Л. вважає, що встановлення об’єктивних ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», залежить від висновків щодо достовірності доказів, зроблених Київським районним судом міста Одеси за результатами розгляду кримінального провадження (справа № 520/4802/19).

Окремо суддя Кириченко П.Л. зауважив, що він не визнає своєї вини та вважає, що в матеріалах справи відсутні докази, які переконливо свідчать про його вину у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 190 КК України, і підтверджують факти його неетичної поведінки, які порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя.

Повідомив також, що він не вчиняв дій, які перешкоджали б проведенню слідства або судового розгляду. Водночас зазначив, що йому щиро прикро опинитися в ситуації, за якої виникла необхідність захищатися від безпідставних звинувачень у вчиненні злочину.

При цьому вважає, що сам факт здійснення щодо нього кримінального провадження за відсутності достовірних доказів, які переконливо вказували б на допущення ним неетичної поведінки, не може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Ураховуючи, що єдиним допустимим видом дисциплінарного стягнення згідно з пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є звільнення, що за своїм характером є кадровим рішенням Вищої ради правосуддя, аналогічним до того, яке приймається у зв’язку з набранням законної сили обвинувальним вироком, суддя вважає, що притягнення його до дисциплінарної відповідальності через шість років після вручення підозри є непропорційним, нераціональним, порушує правову визначеність та не забезпечує цілей, на досягнення яких спрямована дисциплінарна відповідальність. Навпаки, таке рішення в очах суспільства спричинить підрив авторитету правосуддя та легітимності ухвалених ним рішень.

З огляду на вказані обставини та враховуючи, що факт здійснення кримінального провадження за шість років не викликав суспільного резонансу, а тому не потребує негайного реагування Вищої ради правосуддя з метою відновлення довіри до судової влади, а також очевидність мети подання Даютовим В.В. 32 дисциплінарних скарг, а головне відсутність достовірних, чітких і переконливих доказів, які підтверджують допущення суддею неетичної поведінки, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, просив ухвалити рішення про відмову у притягненні його до дисциплінарної відповідальності, а дисциплінарне провадження за скаргами Даютова В.В. припинити.

 

Стислий зміст висновків Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя в оскаржуваному рішенні в частині встановлення підстав для дисциплінарної відповідальності

 

Оцінюючи дії судді Кириченка П.Л. під час розгляду дисциплінарної справи, а також досліджуючи окремі матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 2 серпня 2018 року за № ____, зокрема: рапорт старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області Хачатуряна М.А.; протокол огляду та вручення грошових коштів від 5 вересня 2018 року з додатками; протокол ідентифікації (помітки) грошових коштів від 5 вересня 2018 року; постанову від 24 жовтня 2018 року про визнання документів, грошових коштів і речей речовими доказами та долучення їх до матеріалів кримінального провадження; постанову від 27 грудня 2018 року про визнання документів, грошових коштів і речей речовими доказами та долучення їх до матеріалів кримінального провадження; розсекречений протокол від 30 серпня 2018 року про проведення НСРД – аудіо-, відеоконтролю ОСОБА3; розсекречений протокол від 4 вересня 2018 року про проведення НСРД – аудіо-, відеоконтролю ОСОБА3 з додатками; розсекречений протокол від 4 вересня 2018 року про проведення НСРД – аудіо-, відеоконтролю ОСОБА3; розсекречений протокол від 7 вересня 2018 року про проведення НСРД – відеоконтролю ОСОБА4 з додатками; розсекречений протокол від 7 вересня 2018 року про проведення НСРД – аудіоконтролю ОСОБА4; розсекречений протокол від 7 вересня 2018 року про проведення НСРД – зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж мобільного телефону ОСОБА3; повідомлення про підозру ОСОБА3 від 11 жовтня 2018 року з пам’яткою; протокол огляду речей від 10 грудня 2018 року; постанову від 10 грудня 2018 року про визнання документів, грошових коштів і речей речовими доказами та долучення їх до матеріалів кримінального провадження, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, враховує правові позиції Вищої ради правосуддя, висловлені в рішеннях Вищої ради правосуддя від 3 червня 2025 року № 1192/0/15-25, від 20 травня 2025 року № 1069/0/15-25, від 4 березня 2025 року № 396/0/15-25, від 17 жовтня 2024 року № 3051/0/15-24, від 27 червня 2024 року № 1995/0/15-24, від 26 грудня 2023 року № 1400/0/15-23, від 1 квітня 2021 року № 759/0/15-21, від 22 жовтня 2020 року № 2932/0/15-20, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, від 22 січня 2019 року у справі № 800/454/17, від 8 квітня 2021 року (провадження № 11-238сап20), від 30 травня 2024 року (провадження № 11-22сап24), від 12 вересня 2024 року (провадження № 11-138сап24), від 12 грудня 2024 року (провадження № 11-168сап24), згідно з якими: матеріали кримінального провадження можуть бути використані під час вирішення питання про наявність у діях судді дисциплінарного проступку; відсутність вироку, яким було би визнано особу винною у вчиненні кримінального правопорушення, склад якого передбачав би відповідні діяння, не є перешкодою для притягнення цієї особи до дисциплінарної відповідальності; у дисциплінарному провадженні діє принцип автономності, відповідно до якого дисциплінарне провадження розглядається незалежно від розгляду кримінального провадження.

Згідно із практикою ЄСПЛ не є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися в контексті правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 6 жовтня 1982 року у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 7 жовтня 1987 року у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85). Навіть більше, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Отже, зазначену гарантію не може бути поширено на дисциплінарні та інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов’язків цивільного характеру.

Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська комісія) 13 березня 2017 року на 110-й пленарній сесії прийняла Висновок № 880/2017 щодо кримінальної відповідальності суддів, у пункті 53 якого зазначено: «Кримінальна і дисциплінарна відповідальності не є взаємовиключними: дисциплінарні санкції можуть так само застосовуватися у кримінальній справі з виправдувальним вироком, крім того, той факт, що кримінальну справу не порушено через неможливість встановити кримінальну провину або факти, не означає, що відповідним суддею не було скоєно ніяких дисциплінарних порушень, саме через різний характер обох типів відповідальності»; «важливість незалежності суддів під час виконання ними суддівських функцій не означає, що судді не повинні нести відповідальності. Необхідно забезпечити баланс між їхньою недоторканністю як засобом захисту від тиску і неправомірних дій з боку органів влади та приватних осіб (функціональна недоторканність) і тим фактом, що вони не повинні бути над законом (відповідальність)»; «якщо неправомірна поведінка судді здатна підірвати суспільну довіру до судової влади, в інтересах суспільства порушити дисциплінарне провадження щодо цього судді».

Це свідчить про те, що факти, які встановлені під час розслідування кримінального провадження, можуть і навіть повинні використовуватися для дисциплінарної відповідальності, навіть у разі, коли у кримінальному провадженні недостатньо доказів для доведення вини.

Отже, з огляду на наведені вище сталі правові висновки Вищої ради правосуддя та Великої Палати Верховного Суду Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважала можливим використання матеріалів кримінального провадження від 2 серпня 2018 року № ____ для встановлення обставин вчинення суддею Кириченком П.Л. дисциплінарного проступку.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у своєму рішенні наголошувала, що не досліджує питання наявності або відсутності вини судді ОСОБА3 у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки перебіг кримінального провадження не має значення для розгляду питання про дисциплінарну відповідальність судді, крім випадків, прямо передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

«Дисциплінарний проступок» та «кримінальне правопорушення» не є тотожними поняттями. Цілком можливим є притягнення особи за одні й ті самі дії і до дисциплінарної, і до кримінальної або адміністративної відповідальності. Це не суперечить Основному Закону України, який забороняє двічі притягати до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (частина перша статті 61). Питання про вину особи у вчиненні злочину (кримінального правопорушення), безумовно, може вирішити лише суд. Водночас виключні повноваження встановлювати відсутність або наявність у діях судді складу дисциплінарного проступку надані дисциплінарному органу – Дисциплінарним палатам Вищої ради правосуддя (стаття 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

Під час дисциплінарного провадження надається оцінка лише фактам, які можуть свідчити про наявність або відсутність у поведінці судді складу дисциплінарного проступку та про ступінь його вини. Встановлені під час дисциплінарного провадження факти та обставини мають значення тільки для ухвалення рішення в межах своєї компетенції та жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні адміністративних або кримінальних правопорушень.

Рішення будь-яких органів, зокрема вирок суду, не можуть бути обов’язковими для дисциплінарного органу, який має право і водночас зобов’язаний самостійно визначити наявність у діях особи складу дисциплінарного проступку. Тим більше дисциплінарний орган не може бути обмежений у здійсненні своїх повноважень щодо дисциплінарного провадження через відсутність рішення компетентного органу в іншій процедурі, зокрема через відсутність вироку суду за фактами, які можуть бути одночасно підставами притягнення особи до кримінальної та дисциплінарної відповідальності. Так само рішення дисциплінарного органу не має жодного правового значення і для суду під час розгляду кримінального провадження чи справи про адміністративне правопорушення.

Саме таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 800/454/17, від 22 січня 2019 року у справі № 800/454/17, від 30 травня 2024 року (провадження № 11-22сап24), у яких Велика Палата зазначила, що обов’язкова наявність судового рішення, яким би було визнано особу винною у вчиненні кримінального правопорушення, склад якого передбачав би відповідні діяння, не є умовою для притягнення цієї особи до дисциплінарної відповідальності.

Надаючи оцінку письмовим поясненням судді Кириченка П.Л., Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя керувалася тим, що дисциплінарний орган не оцінює докази, які використовує сторона обвинувачення в межах кримінального провадження, щодо їх належності та допустимості, а лише надає правову оцінку обставинам наявності або відсутності в поведінці судді ознак дисциплінарного проступку.

Водночас Велика Палата Верховного Суду в постановах від 12 грудня 2024 року (провадження № 11-168сап24), від 30 травня 2024 року (провадження № 11-22сап24), від 14 березня 2019 року у справі № 9901/789/18 дійшла висновку щодо можливості використання таких доказів, як протоколи НСРД, під час дисциплінарного провадження щодо судді, пославшись, зокрема, на постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 та 29 січня 2019 року (справи № 800/454/17, № 9901/728/18 відповідно), від 13 травня 2021 року (провадження № 11-197сап20).

ЄСПЛ наголошує, що стаття 6 Конвенції не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або способів їх оцінки, що є предметом регулювання національного законодавства та оцінки національними судами. Суд повинен встановити, чи було провадження в цілому справедливим та чи відповідали Конвенції наслідки оцінки доказів і застосування правових норм (рішення у справі «Трофимчук проти України» від 28 жовтня 2010 року, пункти 50, 51).

ЄСПЛ зауважує, що не можна, в принципі, виключати, що докази, отримані з порушеннями національного законодавства, можуть бути прийняті до розгляду. Національний суд має оцінити представлені йому докази і вагомість будь-яких доказів, які сторона хоче долучити до справи. Однак Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Шенк проти Швейцарії» від 12 липня 1988 року).

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, як це було констатовано у її рішенні, не може досліджувати правомірність повідомлення судді про підозру або надавати оцінку пред’явленому судді обвинуваченню, у тому числі не досліджує питання наявності або відсутності вини судді ОСОБА3 у вчиненні кримінального правопорушення.

Отже, за результатами зібраних та досліджених під час здійснення дисциплінарного провадження доказів Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що суддя Кириченко П.Л. не уник взаємовідносин з ОСОБА4, головою Іллічівського міського суду Одеської області ОСОБА5 з метою сприяння у пришвидшенні розгляду цивільної справи № 501/1080/18 (2/501/998/18) за позовом ОСОБА8 до ОСОБА9 про стягнення заборгованості за договором позики, що перебувала у провадженні Іллічівського міського суду Одеської області (суддя Петрюченко М.І.).

Суддя Кириченко П.Л. діяв умисно, оскільки не міг не розуміти та не усвідомлювати неправомірності своїх дій, а також того, що така його поведінка порочить звання судді та завдає шкоди авторитету правосуддя.

Контекст зазначених вище розмов свідчить про те, що вони не мають характеру лише приватних, а є такими, що на думку звичайної розсудливої людини, свідчать про зацікавленість судді Кириченка П.Л. в необхідному позапроцесуальному вирішенні питань, які він обговорював.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя звернула увагу на те, що суддя Кириченко П.Л. не надав доказів на спростування вчиненого ним дисциплінарного проступку, поданий представником судді Кириченка П.Л. – адвокатом Камінською І.В., висновок експерта № 9355 Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса» за результатами проведення судової експертизи відео-, звукозапису у кримінальній справі № 509/4821/19 також не спростовує наведених обставин, оскільки ґрунтується на копіях записів, які були подані для дослідження.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в ухваленому рішенні наголосила, що перевірила лише викладені в дисциплінарних скаргах Даютова В.В. обставини на предмет дотримання вимог, що висуваються до судді, та наявності в діях судді складу дисциплінарного проступку і не вирішувала питання про обґрунтованість обвинувачень щодо судді ОСОБА3.

Крім того Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважила, що відомості про події, які стали підставою для внесення відповідних відомостей до ЄРДР стосовно судді ОСОБА3, набули значного негативного резонансу і були поширені в низці медіа.

Скаржник Даютов В.В. на підтвердження своїх доводів наводить «статті на загальнодоступному сайті О. Жирносенка» (долучаючи копії вказаних публікацій до своїх дисциплінарних скарг), зокрема під назвою «В Одессе на скамье подсудимых оказался председатель Овидиопольского суда – ФОТО, ФИДЕО», та медіаресурс «АЛЬТЕРНАТИВА.ОРГ» із публікаціями «Розповідь прокурора про те, як голова Овідіопольського суду отримав 6 000 $», «Суд над головою Овідіопольського суду. Яка роль адвоката Варфоломєєвої?», «Справа судді Кириченко. Обшук у матері. Вилучили 3 500 доларів», «Павло Леонтійович це ви? Завтра чекаємо на пояснення».

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що посилання скаржника на публікації відповідають дійсності, такі статті розміщені в медіа за посиланнями:

https://alternatyva.org/2018/10/11/pavlo-leontiiovych-tse-vy-zavtra-chek...;

https://alternatyva.org/2019/05/08/obvynuvalnyi-akt-stosovno-holovy-ovid...

https://alternatyva.org/2019/10/25/rozpovid-prokurora-pro-te-iak-holova-...;

https://alternatyva.org/2019/11/11/sud-nad-holovoiu-ovidiopolskoho-sudu-...

https://alternatyva.org/2019/12/26/sprava-suddi-kyrychenko-obshuk-u-mate....

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила також, що, крім указаних публікацій, у медіа наявні інші статті щодо означених подій за участю судді Овідіопольського районного суду Одеської області Кириченка П.Л., датовані 2024–2025 роками, що, безумовно, свідчить про наявність уваги суспільства до поведінки судді та інкримінованого ОСОБА3 кримінального правопорушення.

Протягом тривалого часу медіаресурси публікують інформацію про хід розгляду Київським районним судом міста Одеси кримінального провадження, у якому суддя ОСОБА3 є обвинуваченим, що, безумовно, свідчить про небайдужість суспільства до вказаних подій, а також завдання шкоди авторитету судової гілки влади.

З огляду на наведене Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя констатувала, що встановлені під час розгляду дисциплінарної справи обставини мали великий суспільний резонанс та набули широкого розголосу в медіа, викликали негативну оцінку з боку громадськості щодо моральних та етичних принципів і якостей особи судді, який від імені України уповноважений владою здійснювати правосуддя, що, своєю чергою, негативно вплинуло на авторитет судової гілки влади, а отже, з-поміж іншого, свідчить про те, що суддя Кириченко П.Л. допустив поведінку, яка призвела до настання негативних наслідків, зокрема до підриву авторитету судової влади.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважала, що такі дії судді Кириченка П.Л. потрібно кваліфікувати як допущення суддею поведінки, що порочить звання судді, підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, що кваліфікується як дисциплінарний проступок, визначений пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

 

Узагальнені доводи скарги судді Овідіопольського районного суду Одеської області Кириченка П.Л. щодо суті оскаржуваного рішення

 

Суддя Овідіопольського районного суду Одеської області Кириченко П.Л., звертаючись із проханням скасувати повністю рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 1 грудня 2025 року № 2577/1дп/15-25 про притягнення судді Овідіопольського районного суду Одеської області Кириченка П.Л. до дисциплінарної відповідальності та прийняти нове рішення, яким закрити дисциплінарне провадження, не погоджується з висновками Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя з огляду, на його думку, на таке.

1. Щодо процесуальних порушень

На переконання судді Кириченка П.Л., дисциплінарне провадження було ініційоване та здійснене за відсутності належних правових підстав, оскільки подані скарги не містили жодних відомостей про ознаки дисциплінарного проступку чи відповідних доказів, а стосувалися виключно факту наявності кримінального провадження щодо судді. Водночас дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя фактично вийшов за межі доводів скарг, самостійно збираючи та використовуючи матеріали, які не були предметом первинного звернення.

Суддя наголошує на непослідовності та вибірковості практики дисциплінарного органу, який за аналогічних обставин ухвалював протилежні рішення щодо однакових за змістом скарг, що свідчить про порушення принципу правової визначеності та рівності підходів.

Окремо акцентував на істотних процесуальних порушеннях, допущених під час розгляду справи, зокрема недотриманні вимог Регламенту Вищої ради правосуддя, порушенні строків, застосуванні не передбачених законом процедур, а також втручанні в перебіг дисциплінарного провадження поза межами встановленого процесуального порядку.

2. Щодо відсутності підстав для дисциплінарної відповідальності ззідно з пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»

На думку судді, дисциплінарний орган фактично підмінив кримінальне провадження дисциплінарним, здійснюючи оцінку доказів, які ще не були предметом судового розгляду у кримінальному провадженні, що призвело до порушення презумпції невинуватості та інших процесуальних гарантій. Використання матеріалів НСРД поза межами кримінального провадження, без належних правових підстав, розцінюється як незаконне втручання у приватне життя та порушення міжнародних стандартів захисту прав людини.

Суддя Кириченко П.Л. також вказує, що обставини, покладені в основу рішення, не пов’язані зі здійсненням правосуддя та не можуть бути предметом дисциплінарної оцінки, а їх встановлення належить виключно до компетенції органів кримінальної юстиції.

Додатково підкреслив, що притягнення до дисциплінарної відповідальності відбулося зі значним порушенням розумних строків – з огляду як на тривалість самого провадження, так і на момент настання інкримінованих подій, що нівелює цілі дисциплінарного механізму.

У підсумку суддя стверджує, що застосоване до нього найсуворіше дисциплінарне стягнення є очевидно непропорційним, ґрунтується на недопустимих доказах та за відсутності складу дисциплінарного проступку, а сукупність наведених обставин свідчить про упередженість дисциплінарного органу та невідповідність оскаржуваного рішення вимогам національного законодавства, міжнародним стандартам незалежності суддів і практиці ЄСПЛ.

 

Висновки Вищої ради правосуддя за результатами розгляду скарги на оскаржуване рішення

 

Перевіривши доводи скарги, проаналізувавши зміст рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 1 грудня 2025 року № 2577/1дп/15-25, матеріали дисциплінарної справи, Вища рада правосуддя дійшла таких висновків.

Згідно з положеннями статті 131 Конституції України в Україні діє Вища рада правосуддя, яка, зокрема, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

Статтею 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів Вища рада правосуддя утворює Дисциплінарні палати з числа членів Вищої ради правосуддя.

Частиною другою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», відповідно до частини першої якої право оскаржити таке рішення до Вищої ради правосуддя має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У пункті 123 рішення від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» ЄСПЛ зазначив, що згідно з його практикою навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов’язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у зазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції» (рішення від 10 лютого 1983 року у справі «Альбер і Ле Конт проти Бельгії», пункт 29, рішення від 14 листопада 2006 року у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства», заява № 60860/00, пункт 42). У рамках скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, у який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «Брайян проти Сполученого Королівства», пункти 44–47, рішення від 14 листопада 2006 року у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства», заява № 60860/00, пункт 43).

Вища рада правосуддя та її дисциплінарні органи (палати) стосовно суддів фактично є квазісудом у розумінні статті 6 Конвенції.

Отже, Вища рада правосуддя під час розгляду скарги судді Овідіопольського районного суду Одеської області Кириченка П.Л. здійснила аналіз матеріалів дисциплінарної справи, за результатами якого погоджується з рішенням Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя та в межах доводів скарги та пояснень учасників зауважує таке.

1. Щодо доводів скарги в частині процесуальних порушень

Досліджуючи зміст ретроспективного та чинного нормативно-правового регулювання дисциплінарного провадження з позицій доводів скарги судді Овідіопольського районного суду Одеської області Кириченка П.Л., Вища рада правосуддя наголошує, що стаття 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначає подання дисциплінарної скарги відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» як один із фактів для початку дисциплінарного провадження.

Стаття 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» установлює порядок звернення з дисциплінарною скаргою щодо судді, регламентуючи суб’єкта такого права, умови його реалізації, форму та зміст дисциплінарної скарги, зокрема, пункти 3, 4 частини другої цієї статті визначають конкретні відомості про наявність у поведінці судді ознак дисциплінарного проступку, який відповідно до частини першої статті 106 цього Закону може бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді, та посилання на фактичні дані (свідчення, докази), що підтверджують зазначені скаржником відомості.

Процедурною нормою, що кореспондує зазначеним вимогам, є положення пунктів 1–3 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», які результатом недодержання порядку чи форми визначають залишення дисциплінарної скарги без розгляду та повернення скаржнику або самим дисциплінарним інспектором, або за його висновком – Дисциплінарною палатою (пункти 2, 3 частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

Твердження скаржника про відсутність належних правових підстав для ініціювання та здійснення дисциплінарного провадження є необґрунтованим і таким, що не відповідає змісту чинного законодавства та фактичним обставинам справи.

Відповідно до положень Закону України «Про Вищу раду правосуддя», для відкриття дисциплінарного провадження достатньою є наявність у дисциплінарній скарзі відомостей, які можуть свідчити про ознаки дисциплінарного проступку судді, а не їх повне доведення чи надання вичерпного обсягу доказів. Дисциплінарна скарга не є процесуальним документом доказування, а лише джерелом інформації, що ініціює перевірку.

Отже, навіть якщо дисциплінарна скарга містила б посилання на факт наявності кримінального провадження щодо судді Овідіопольського районного суду Одеської області ОСОБА3, це саме по собі могло бути підставою для перевірки з огляду на можливий зв’язок таких обставин саме з дотриманням суддею вимог професійної етики, доброчесності та законності.

Доводи судді Кириченка П.Л., що дисциплінарний інспектор та, як наслідок, дисциплінарний орган вийшли за межі доводів дисциплінарної скарги, є помилковими. Закон України «Про Вищу раду правосуддя» прямо наділяє дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача повноваженнями здійснювати перевірку викладених у дисциплінарній скарзі обставин, зокрема шляхом витребування додаткових матеріалів, збору інформації та встановлення фактичних даних, необхідних для повного, всебічного й об’єктивного з’ясування наявності чи відсутності дисциплінарного проступку. Така діяльність не є виходом за межі доводів дисциплінарної скарги, а становить сутність дисциплінарного провадження.

Дисциплінарне провадження не обмежується формальним відтворенням доводів скаржника, а передбачає самостійну оцінку поведінки судді з позиції стандартів суддівської етики та вимог закону. Ігнорування або штучне звуження предмета перевірки виключно до тексту дисциплінарної скарги суперечило би принципам ефективності дисциплінарного механізму та завданням забезпечення довіри до судової влади.

Розглянувши висновок дисциплінарного інспектора – доповідача Ковальчук А.В. за результатами попередньої перевірки дисциплінарних скарг Даютова В.В., матеріалів, зібраних під час попередньої перевірки, із пропозицією відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Овідіопольського районного суду Одеської області Кириченка П.Л., Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Овідіопольського районного суду Одеської області Кириченка П.Л.

Вища рада правосуддя не встановила жодних обставин, які свідчили б, що дисциплінарне провадження було ініційоване всупереч чинному законодавству. Дії дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача щодо збору й оцінки додаткових матеріалів є законними, обґрунтованими та спрямованими на забезпечення повного й об’єктивного розгляду справи, у межах наданих законом повноважень.

Твердження судді Кириченка П.Л. та його представника – адвоката Камінської І.В., щодо нібито вибірковості та непослідовності практики дисциплінарного органу не знаходять підтвердження і ґрунтуються на довільному тлумаченні окремих рішень без урахування їх фактичного змісту.

Насамперед сама по собі наявність різних рішень у справах, які скаржник вважає «аналогічними», не свідчить про порушення принципу правової визначеності. Такий висновок можливий лише за умови повної тотожності істотних обставин справ, правової кваліфікації та доказової бази, чого скаржник не довів.

Крім того, дисциплінарний орган під час здійснення своїх повноважень керується принципом індивідуалізації, який передбачає оцінку не лише формальних ознак скарги, а й інших релевантних факторів. Саме тому навіть за подібності окремих елементів справ можливі різні за змістом рішення, що є проявом належного, а не вибіркового, правозастосування.

Отже, наведені аргументи не доводять наявності порушення принципів правової визначеності чи рівності підходів, а різниця в ухвалених рішеннях зумовлена об’єктивними особливостями кожної конкретної справи та здійсненням дисциплінарним органом дискреційних повноважень у межах закону.

Неодноразово повторюваною у правозастосовних актах є позиція, за якою право громадян, юридичних осіб, органів державної влади та місцевого самоврядування на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) передбачено законом із метою інформування Вищої ради правосуддя як органу, відповідального за формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, про відомі їм факти й обставини неналежної поведінки судді.

Водночас підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є власне не дисциплінарна скарга з викладеними в ній мотивами, а факт допущення таким суддею порушення закону чи морально-етичних вимог, яке містить склад дисциплінарного проступку. Тому в разі встановлення таких обставин дисциплінарним органом Вищої ради правосуддя під час розгляду дисциплінарної справи сама по собі скарга та наведені в ній мотиви вже не мають правового значення для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (пункти 85, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі № 990SCGC/12/24 (провадження № 11-138сап24)).

Зміст норми частини першої статті 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» чітко свідчить, що завдання діяльності Вищої ради правосуддя розкриваються через задоволення превалюючого публічного інтересу під час реалізації її повноважень, зокрема щодо забезпечення здійснення дисциплінарного провадження стосовно судді. А тому межі встановлення обставин не визначаються змагальністю і диспозитивністю реалізації учасником-скаржником свого права, як це характерно для судових проваджень щодо захисту прав та інтересів у приватних правовідносинах.

Це узгоджується з метою відновлення та зміцнення суспільної довіри до системи правосуддя та забезпечення високого рівня доброчесності представників судової влади, на чому універсально наголошують міжнародні стандарти побудови системи дисциплінарної відповідальності як елементу реалізації судової влади в державі.

Отже, подання скарги в порядку належної реалізації права особи на звернення з додержанням порядку реалізації цього права зумовлює підставність підготовки дисциплінарним інспектором матеріалів із пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи. Це вказує на загальний законний підхід реалізації повноважень у дисциплінарному провадженні.

У контексті наведеного першою стадією дисциплінарного провадження пункт 1 частини третьої статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначає попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи.

Для забезпечення виконання цього завдання пункти 1, 3 частини п’ятої статті 29² Закону України «Про Вищу раду правосуддя» наділяють дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосудді повноваженнями проводити попередню перевірку дисциплінарної скарги та матеріалів, переданих їм за результатами автоматизованого розподілу справ, а також збирати інформацію, документи, інші матеріали в порядку, передбаченому статтею 31 цього Закону.

Стаття 31 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» надає повноваження Вищій раді правосуддя, її органам, членам Вищої ради правосуддя та дисциплінарному інспектору Вищої ради правосуддя витребовувати та одержувати на їх запит необхідну інформацію та документи (у тому числі з обмеженим доступом) від суддів, судів, органів суддівського самоврядування, інших органів та установ у системі правосуддя, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб.

Водночас дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя має право робити запити у справі, у якій він є доповідачем. Член Вищої ради правосуддя має право робити запити у справі, в розгляді якої він бере участь (частини перша, друга статті 31 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

Оскільки дисциплінарні скарги Даютова В.В. стосовно судді Кириченка П.Л. надійшли до провадження дисциплінарного інспектора – доповідача Ковальчук А.В. 25 грудня 2024 року, а висновок дисциплінарного інспектора про відкриття дисциплінарної справи (після доопрацювання) за цими скаргами передано 25 лютого 2025 року, отримання інформації з відкритих джерел, зокрема медіаресурсів (актуальних станом на 2025 рік), здійснювалося в межах проведення попередньої перевірки для всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин дисциплінарних скарг як таких, що свідчать про наявність порушень у діях судді, так і таких, що свідчать про відсутність підстав для кваліфікації поведінки як правопорушення (використано матеріали, опубліковані 21 березня 2024 року на медіаресурсі «АЛЬТЕРНАТИВА.ОРГ» за посиланням: https://alternatyva.org/2024/03/21/pro-6-tys-za-iaki-vzhe-5-rokiv-sudiat...).

Під час отримання такої інформації з відкритих джерел ані дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя – доповідач, ані члени Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя не вийшли за межі наданих законом повноважень, а також не допустили будь-яких порушень засад і принципів дисциплінарного провадження, що могло би вплинути на висновок про законність його проведення, результати та ухвалене рішення.

Отже, наведені доводи скарги, а також пояснення адвоката Камінської І.В. в цій частині є припущеннями, які ґрунтуються на суб’єктивних переконаннях, зумовлених рішенням щодо результатів розгляду справи та не містять належних доказів для підтвердження таких припущень і їх впливу на результати розгляду, оскільки рішення ухвалює дисциплінарний орган за результатами розгляду пропозицій дисциплінарного інспектора.

Інших процедурних порушень здійснення дисциплінарного провадження у скарзі не наведено та в процесі перегляду Вищою радою правосуддя не виявлено.

2. Щодо доводів скарги в частині відсутності підстав для дисциплінарної відповідальності за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»

Досліджуючи наведені доводи скарги судді Кириченка П.Л., Вища рада правосуддя враховує, що кваліфікація діяння – це точна правова оцінка конкретного діяння, яка полягає у встановленні точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками, визначеними законом. Юридичною підставою кваліфікації діяння є його склад. Наслідки вчинення певних дій у кожному конкретному випадку мають бути встановлені й поставлені у вину суб’єктові дисциплінарного правопорушення, якщо між його діянням і наслідками існує причинний зв’язок. Настання описаних у законі наслідків є свідченням того, що вони виконують роль обставин, які надають проступку кваліфікованого виду (пункт 82 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі № 990SCGC/12/24).

Отже, Вища рада правосуддя погоджується, що Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в оскаржуваному рішенні детально встановила нормативну підставу дисциплінарної відповідальності, яка полягає в характеристиці елементів складу проступку, визначених пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням відповідного припису, міжнародних стандартів визначення елементів об’єктивної сторони, а також практики його застосування як дисциплінарним органом, так і з урахуванням правових позицій Верховного Суду.

На підставі всебічного, об’єктивного та повного дослідження доказів із застосуванням стандарту доказування, визначеного частиною шістнадцятою статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», дисциплінарний орган завдяки чітким і переконливим доказам установив, що суддя Кириченко П.Л. допустив істотне порушення вимог суддівської етики і стандартів професійної поведінки, передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та Кодексом суддівської етики.

Відповідно до цих обставин встановлено фактичну підставу для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності згідно з пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за поведінку, яка порочить звання судді і підриває авторитет правосуддя в питаннях моралі, чесності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Доводи, наведені в поясненнях судді Кириченка П.Л. та його скарзі на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, не спростовують установлених обставин та їх правової оцінки, як і не є обгрунтованими твердження адвоката Камінської І.В. про фактичне визнання судді ОСОБА3 винним у кримінальному злочині. Адвокат помилково трактує висновки, викладені в рішенні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, як інкримінування судді ОСОБА3 вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтями 364, 368 КК України.

Адвокат Камінська І.В. у своїх поясненнях акцентувала, зокрема, на абзацах рішення такого змісту:

«А саме суддя ОСОБА3 використав наданий йому статус та повноваження для досягнення приватної вигоди, особисто ініціював та координував домовленості поза межами судового процесу, вступив у контакти із заінтересованими особами щодо розгляду конкретної судової справи іншим суддею в іншому суді, а також залучив близьку особу – свою матір – як посередника можливої передачі грошових коштів, що має ознаки отримання неправомірної вигоди, чим продемонстрував професійну нестриманість та свою недоброчесність.

Контекст зазначених вище розмов свідчить про те, що вони не мають характеру лише приватних, а є такими, що на думку звичайної розсудливої людини свідчать про зацікавленість судді Кириченка П.Л. у позапроцесуальному вирішенні питань, які він обговорював».

Однак наведені доводи рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя не можна розцінювати як обвинувачення судді ОСОБА3 у вчиненні кримінального правопорушення, вони мають виключно оцінний характер з позиції дотримання стандартів суддівської етики та доброчесності.

Вища рада правосуддя, здійснивши системний аналіз змісту відповідних висловлювань, дійшла висновку про відсутність у них ознак формулювання обвинувачення у вчиненні конкретного кримінального правопорушення в розумінні кримінального закону. Зокрема, у спірному твердженні не наведено юридично значущої кваліфікації діяння, не окреслено об’єктивних та суб’єктивних елементів складу злочину, передбаченого КК України, а також не сформульовано висновку щодо винуватості особи у кримінально-правовому сенсі.

Використане формулювання «має ознаки отримання неправомірної вигоди» за своєю правовою природою є оцінним судженням, що не означає встановлення факту вчинення відповідного кримінального правопорушення, а лише відображає наявність певних зовнішніх характеристик поведінки, які можуть бути релевантними для оцінки її відповідності стандартам суддівської етики та доброчесності.

Вища рада правосуддя керується тим, що наведені обставини підлягають оцінці виключно крізь призму критеріїв професійної етики судді, закріплених, зокрема, у положеннях Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та актах суддівського врядування, які встановлюють вимоги щодо неупередженості, незалежності, утримання від позапроцесуальних контактів, а також недопущення реального чи потенційного конфлікту інтересів.

Застосування в мотивувальній частині таких категорій, як «професійна нестриманість» та «недоброчесність» свідчить про здійснення саме дисциплінарно-правової (етичної) кваліфікації поведінки судді, яка за своєю суттю відмежовується від кримінально-правової оцінки та не передбачає встановлення елементів складу злочину чи вини особи у значенні, притаманному кримінальному процесу.

Формулюючи відповідні висновки, дисциплінарний орган діяв у межах наданої йому законом дискреції та компетенції щодо оцінки поведінки судді на предмет її відповідності стандартам доброчесності, професійної етики та забезпечення суспільної довіри до судової влади. Така оцінка має превентивний та регулятивний характер і не тотожна кримінальному переслідуванню, оскільки не спрямована на встановлення кримінальної відповідальності чи доведення вини поза розумним сумнівом.

Зазначений підхід узгоджується з усталеною правозастосовною практикою, відповідно до якої відсутність установленого у передбаченому законом порядку факту вчинення кримінального правопорушення не виключає можливості констатації порушення етичних стандартів поведінки судді, якщо сукупність встановлених обставин об’єктивно створює враження неналежності поведінки, наявності заінтересованості або підриває авторитет правосуддя та довіру суспільства до судової влади.

Отже, наведене твердження підлягає тлумаченню як результат здійснення дисциплінарно-етичної оцінки поведінки судді, що ґрунтується на аналізі його дій крізь призму принципів доброчесності, неупередженості та незалежності, і не може розглядатися як обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення чи як порушення принципу презумпції невинуватості.

Вища рада правосуддя, надаючи оцінку доводам адвоката Камінської І.В. щодо передчасного ухвалення рішення Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя про притягнення судді Кириченка П.Л. до дисциплінарної відповідальності, до розгляду Київським районним судом міста Одеси кримінального провадження стосовно ОСОБА3, та надання оцінки матеріалам (вибірково отримала дисциплінарний інспектор – доповідач Ковальчук А.В.) як самого кримінального провадження, так і НСРД, зазначає таке.

Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладено в постановах від 4 квітня 2019 року (провадження № 11-945сап18), від 19 травня 2021 року у справі № 9901/997/18 (провадження № 11-291заі20), Вища рада правосуддя зауважує, що дисциплінарна і кримінальна відповідальність належать до різних видів юридичної відповідальності, а тому їх застосування з огляду на положення статті 4 Протоколу № 7 Конвенції, частини першої статті 61 Конституції України не є взаємовиключним. Питання про вину особи у вчиненні злочину (кримінального правопорушення), безумовно, може вирішити лише суд. Водночас виключні повноваження встановлювати відсутність або наявність у діях судді складу дисциплінарного проступку надані дисциплінарному органу – Дисциплінарним палатам Вищої ради правосуддя (стаття 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»). Дисциплінарний орган не може бути обмежений у здійсненні своїх повноважень щодо дисциплінарного провадження через відсутність рішення компетентного органу в іншій процедурі, зокрема через відсутність вироку суду за фактами, які можуть бути одночасно підставами притягнення особи до кримінальної та дисциплінарної відповідальності. Під час дисциплінарного провадження надається оцінка лише фактам, які можуть свідчити про наявність або відсутність у поведінці судді складу дисциплінарного проступку та про ступінь його вини.

У дисциплінарному провадженні діє принцип автономності, відповідно до якого дисциплінарне провадження розглядається незалежно від розгляду кримінального провадження.

Під час розгляду дисциплінарної справи дисциплінарний орган самостійно надає оцінку допустимості, належності та обґрунтованості наявним у матеріалах дисциплінарної справи доказам, установлює в діях судді ознаки дисциплінарного проступку й ухвалює рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Установлені під час дисциплінарного провадження факти і з’ясовані обставини мають значення виключно для прийняття дисциплінарним органом рішення в межах його компетенції та жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення (пункти 103–106 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі № 990SCGC/12/24 (провадження № 11-138сап24)).

Зазначене узгоджується з Висновоком Європейської Комісії «За демократію через право» від 13 березня 2017 року № 880/2017 щодо кримінальної відповідальності суддів, у якому, зокрема, зазначено: «кримінальна і дисциплінарна відповідальності не є взаємовиключними: дисциплінарні санкції можуть так само застосовуватися у кримінальній справі з виправдувальним вироком, крім того, той факт, що кримінальну справу не порушено через неможливість встановити кримінальну провину або факти, не означає, що відповідним суддею не було скоєно ніяких дисциплінарних порушень, саме через різний характер обох типів відповідальності» (пункт 53).

3. Щодо доводів скарги в частині недодержання строків накладення дисциплінарного стягнення

Щодо строку накладення дисциплінарного стягнення стосовно судді Кириченка П.Л. Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, із чим погоджується Вища рада правосуддя, встановила таке.

Уперше дисциплінарна скарга Даютова В.В. стосовно судді Кириченка П.Л. надійшла засобами поштового зв’язку «Укрпошта» до Вищої ради правосуддя 21 вересня 2021 року (згідно зі штампом вхідної кореспонденції). Скаргу датовано 11 вересня 2021 року, відбиток штемпеля на конверті – 14 вересня 2021 року.

Дисциплінарну справу відкрито 17 березня 2025 року, її підготовку до розгляду завершено 27 серпня 2025 року.

Частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Застосовуючи цю норму, Вища рада правосуддя зауважує, що трирічний строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності обчислюється з дня вчинення дисциплінарного проступку до дня накладення дисциплінарного стягнення (включно) і що дні тимчасової непрацездатності, перебування судді у відпустці чи здійснення дисциплінарного провадження щодо судді до зазначеного трирічного строку не враховуються.

Водночас застосування строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності потребує застосування норм статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», які визначають часові межі дисциплінарного провадження.

Частиною другою статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (зі змінами, внесеними Законом України від 14 липня 2021 року № 1635-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» у редакції Закону України від 9 серпня 2023 року № 3304-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів») визначено, що дисциплінарне провадження розпочинається після отримання Вищою радою правосуддя скарги щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або за ініціативою Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя чи за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом. Днем початку здійснення дисциплінарного провадження є день отримання Вищою радою правосуддя відповідної дисциплінарної скарги або день ухвалення Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя рішення про відкриття відповідної дисциплінарної справи за власною ініціативою чи день отримання Вищою радою правосуддя відповідного звернення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Крім того, Комітет Верховної Ради України з питань правової політики надав роз’яснення щодо застосування окремих положень законів України «Про Вищу раду правосуддя», «Про судоустрій і статус суддів» у частині дисциплінарного провадження щодо суддів, зокрема зазначив, що дисциплінарне провадження щодо судді починається з дня настання певних обставин (отримання скарги, звернення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України або прийняття Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя рішення про відкриття дисциплінарної справи), а використання в абзаці другому частини другої статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» прийменника «після» означає, що дисциплінарне провадження щодо судді починає здійснюватися з дня отримання Вищою радою правосуддя відповідної скарги щодо дисциплінарного проступку судді, звернення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України або прийняття Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя рішення про відкриття дисциплінарної справи.

З 5 серпня 2021 року (дата набрання чинності Законом України від 14 липня 2021 року № 1635-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя») до 17 жовтня 2023 року (дата набрання чинності Законом України від 9 серпня 2023 року № 3304-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів») була чинною частина друга статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» в такій редакції: «Дисциплінарне провадження розпочинається після отримання скарги щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, або за ініціативою Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом».

Частина перша статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» в редакції Закону України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», яка регламентувала початок дисциплінарного провадження (Конституційний Суд України Рішенням від 11 березня 2020 року № 4-р/2020 визнав, зокрема, цю статтю такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною)), визначала, що дисциплінарне провадження розпочинається після отримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» скарги щодо дисциплінарного проступку судді, повідомлення про вчинення дисциплінарного проступку суддею або після самостійного виявлення членами Вищої ради правосуддя з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення суддею дисциплінарного проступку, або за ініціативою Дисциплінарної палати, Комісії з питань доброчесності та етики чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом (дисциплінарна скарга).

Аналіз норм статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», необхідність здійснення якого в цій справі зумовлена часовим проміжком вчинення суддею Кириченком П.Л. дисциплінарного проступку (з 11 липня 2018 року до 5 вересня 2018 року – період, у який було встановлено спілкування судді Кириченка П.Л. з ОСОБА4, до дати складання та затвердження обвинувального акта стосовно ОСОБА3 – 20 лютого 2019 року) та датами отримання Вищою радою правосуддя дисциплінарних скарг щодо судді (21 вересня, 29 листопада 2021 року, 13 березня, 10 квітня, 27 квітня, 15 травня, 14 червня, 14 липня, 27 вересня, 5 жовтня 2023 року, 13 лютого, 19 березня, 27 березня 2024 року), свідчить, що, незважаючи на викладені вище зміни до цієї статті, визначення початку дисциплінарного провадження залишилося незмінним – з дня отримання Вищою радою правосуддя відповідної дисциплінарної скарги, що було чітко закріплено в чинній редакції цієї статті.

Відповідно до частини третьої статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарне провадження включає: 1) попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи; 2) підготовку дисциплінарної справи до розгляду, розгляд дисциплінарної справи та ухвалення рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності; 3) розгляд скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

Отже, у разі відкриття дисциплінарної справи за дисциплінарною скаргою щодо судді часові межі дисциплінарного провадження визначаються датою надходження дисциплінарної скарги до Вищої ради правосуддя та датою ухвалення Дисциплінарною палатою рішення за такою скаргою.

Частиною четвертою статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» в редакції Закону України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» (набрав чинності із 7 листопада 2019 року), яка була чинною до 17 жовтня 2023 року, було встановлено, що дисциплінарне провадження здійснюється у розумний строк; строк здійснення дисциплінарного провадження не повинен перевищувати шістдесят днів із моменту отримання дисциплінарної скарги, а пункт 12.34 Регламенту Вищої ради правосуддя (у редакції рішення Вищої ради правосуддя від 11 листопада 2019 року, чинній упродовж цього періоду), передбачав, що Дисциплінарна палата розглядає дисциплінарну справу (скаргу) протягом строків, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів», чинним на день надходження дисциплінарної скарги до Вищої ради правосуддя.

Необхідно зазначити, що, застосовуючи норми статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до встановлених у цій справі обставин, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що дисциплінарне стягнення на суддю Кириченка П.Л. накладається в межах трирічного строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Водночас строк здійснення дисциплінарного провадження щодо судді Кириченка П.Л. із 21 вересня 2021 року (дата отримання дисциплінарної скарги Вищою радою правосуддя) до 27 серпня 2025 року (завершення підготовки дисциплінарної справи до розгляду) не враховується до такого трирічного строку притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Не враховуються до зазначеного трирічного строку також час перебування судді Кириченка П.Л. у відпустці та період його тимчасової непрацездатності з 5 вересня 2018 року (дата закінчення триваючого дисциплінарного проступку) до 5 вересня 2021 року (трирічний строк притягнення до дисциплінарної відповідальності).

Згідно з інформацією, яку надав голова Овідіопольського районного суду Одеської області Є. Козирський, з 5 вересня 2018 року до 5 вересня 2021 року суддя Кириченко П.Л. перебував у відпустці 184 дні:

у 2018 році: з 8 жовтня до 22 жовтня (загалом 15 днів);

у 2019 році: із 2 січня до 11 січня, із 25 лютого до 1 березня, з 8 квітня до 12 травня, з 15 жовтня до 28 жовтня (загалом 64 дні);

у 2020 році: із 17 лютого до 3 березня, з 9 червня до 6 липня, із 6 жовтня до 30 жовтня (загалом 69 днів);

у 2021 році: із 12 квітня до 16 квітня, з 19 травня до 18 червня (загалом 36 днів).

У період із 5 вересня 2018 року до 5 вересня 2021 року суддя Кириченко П.Л. тимчасово непрацездатним не був.

З урахуванням періодів перебування судді Кириченка П.Л. у відпустці строк притягнення до дисциплінарної відповідальності спливав 8 березня 2022 року.

За дисциплінарними скаргами Даютова В.В. від 13 березня 2023 року № Д-51/7/7-23; від 10 квітня 2023 року № Д-51/8/7-23; від 27 квітня 2023 року № Д-51/9/7-23; від 15 травня 2023 року № Д-51/10/7-23; від 14 червня 2023 року № Д-51/11/7-23; від 14 липня 2023 року № Д-51/12/7-23; від 27 вересня 2023 року № Д-51/13/7-23; від 5 жовтня 2023 року № Д-51/14/7-23; від 13 лютого 2024 року № Д-976/0/7-24; від 19 березня 2024 року № Д-976/1/7-24; від 27 березня 2024 року № Д-976/2/7-24 строк притягнення судді Кириченка П.Л. до дисциплінарної відповідальності закінчився.

Ураховуючи зазначене вище, строк притягнення судді Кириченка П.Л. до дисциплінарної відповідальності за дисциплінарними скаргами від 21 вересня 2021 року № Д-1757/4/7-21, від 29 листопада 2021 року № Д-1757/13/7-21 не закінчився.

Аргументи судді Кириченка П.Л. та пояснення, наданні адвокатом Камінською І.В., не спростовують цього висновку дисциплінарного органу, оскільки ґрунтуються на власному тлумаченні положень частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини п’ятнадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», які регулюють різні строки – строк застосування стягнення та строк здійснення дисциплінарного провадження.

Схожі доводи були предметом оцінки Великої Палати Верховного Суду, яка в постанові від 5 червня 2025 року у справі № 990SCGC/1/25 (провадження № 11-24сап25) дійшла висновку, що правових підстав для обмеження строку дисциплінарного провадження, який не зараховується до строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, шістдесятьма днями, на противагу твердженням скаржника, немає. Це зумовлено тим, що норма частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не містить щодо цього прямої вказівки, так само як і норма частини четвертої статті 42 Закону України «По Вищу раду правосуддя» (у редакції, чинній із 7 листопада 2019 року до 17 вересня 2023 року) не встановлює такого правового наслідку здійснення дисциплінарного провадження понад визначений строк, зокрема понад шістдесят днів.

Частину п’яту статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», якою загальну тривалість здійснення дисциплінарного провадження обмежено 18 місяцями (без урахування часу зупинення розгляду дисциплінарної справи) та встановлено, що в разі порушення зазначеного строку дисциплінарне провадження підлягає закриттю за рішенням Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, введено в дію з 23 грудня 2024 року (день опублікування Вищою радою правосуддя повідомлення про початок роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя у газеті «Голос України» відповідно до пункту 23⁶ розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя»), у зв’язку із чим у спірних правовідносинах не застосовується. Ці положення водночас є прикладом визначення законом правового наслідку недотримання строку дисциплінарного провадження, на відміну від раніше діючого законодавства (пункт 5.54).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2025 року у справі № 990SCGC/22/24 (провадження № 11-246сап24) звернула увагу на те, що Законом Украіни від 6 вересня 2023 року № 3378-IX «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» розділ III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» було доповнено пунктом 23¹³, який чітко визначив: «До дисциплінарних проваджень, розпочатих до дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, не застосовуються положення частини п’ятнадцятої статті 49 цього Закону».

Ця норма закону прямо і недвозначно свідчить про те, що перевищення визначених законом строків дисциплінарного провадження не має наслідком його закриття, якщо таке провадження було розпочато до 21 грудня 2024 року. Це очевидно свідчить про те, що законодавець не мав наміру ухвалити закон, який мав би наслідком закриття численних дисциплінарних проваджень, які накопичились у Вищій раді правосуддя за попередні роки. Лише після набрання чинності та введення в дію нової редакції частини п’ятнадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» такі строки набули матеріально-правового значення, оскільки їх недотримання було прямо пов’язано із закриттям провадження (пункти 273–275).

Натомість у пункті 287 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що врахування надмірної тривалості дисциплінарного провадження як самостійного пом’якшувального чинника відповідає як духу Конвенції, так і відповідним рекомендаціям Ради Європи. Такий підхід може забезпечити баланс між необхідністю притягнення судді, який вчинив дисциплінарне правопорушення, до відповідальності та захистом права особи на справедливий і своєчасний розгляд справи. Це не означає, що в разі надмірної тривалості дисциплінарного провадження до судді не може бути застосовано найсуворіше дисциплінарне стягнення. Проте в такому разі Вища рада правосуддя зобов’язана проявити особливу обережність і навести достатньо переконливі аргументи на користь того, що з огляду на фактичні обставини вчиненого проступку та дані про особу судді до нього неможливе застосування менш суворого заходу дисциплінарного впливу.

Володіючи повною юрисдикцією з перегляду, Вища рада правосуддя акцентує й на обставинах поза межами скарги і доводів учасників, які мають значення для вирішення питання про законність ухваленого рішення.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді Кириченка П.Л. з урахуванням частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини п’ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» взяла до уваги умисний характер грубого порушення, характер дисциплінарного проступку та обставини його вчинення, ступінь вини судді, та вважала, що допущення суддею відповідних дій підриває авторитет судової влади в суспільстві та негативно впливає на сприйняття цієї гілки влади такою мірою, що особа, яка допустила таку поведінку, не може здійснювати правосуддя іменем України.

Строк між учиненим порушенням та прийняттям рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності жодним чином не вплинув на суспільну шкідливість допущеного діяння, враховуючи його грубий характер, а поведінка судді Кириченка П.Л. у дисциплінарному провадженні свідчить про відсутність усвідомлення з його боку недопустимості власних дій та їх шкоди для авторитету судової влади загалом. Загальна тривалість дисциплінарного провадження не є надмірною та зумовлена об’єктивними чинниками, зокрема внесенням змін до законодавства, що регулює діяльність Вищої ради правосуддя, складністю провадження та надмірним навантаженням служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя.

Дії судді Кириченка П.Л. відповідають поняттю істотного дисциплінарного проступку, тому згідно з пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України та пунктом 1 частини восьмої статті 109, зі статтею 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з урахуванням принципу пропорційності виправданим є застосування дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади судді.

Вища рада правосуддя вважає, що зібрані матеріали дисциплінарної справи оцінені достатньо повно та підтверджують вчинення суддею Кириченком П.Л. дисциплінарного проступку, а наведені суддею Кириченком П.Л. у скарзі та його адвокатом Камінською І.В. в поясненнях доводи не спростовують висновків, зазначених у рішенні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 1 грудня 2025 року № 2577/1дп/15-25 про притягнення судді Кириченка П.Л. до дисциплінарної відповідальності, і не дають підстав для скасування цього рішення.

Пунктом 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

З огляду на викладене Вища рада правосуддя, керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»,

 

вирішила:

 

залишити без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 1 грудня 2025 року № 2577/1дп/15-25 про притягнення судді Овідіопольського районного суду Одеської області Кириченка Павла Леонтійовича до дисциплінарної відповідальності.

Рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене в порядку, передбаченому статтею 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

 

 

Голова Вищої ради правосуддя

 

Члени Вищої ради правосуддя