Акт ВРП

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Сасевича О.М., членів Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кандзюби О.В., Круподері Д.О., Лук’янова Д.В., Попікової О.В., розглянувши висновок доповідача – дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Плескача В.Ю. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Борисенко Анни Іванівни стосовно судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Адамова Асена Семеновича,

встановила:

І. ПРОЦЕДУРНІ ПИТАННЯ

1. 7 листопада 2025 року до Вищої ради правосуддя надійшла дисциплінарна скарга Борисенко А.І. (вх. № Б-2082/17/7-25) на дії судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Адамова А.С.
2. 7 листопада 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав судді Адамову А.С. запит з пропозицією надати письмові пояснення по суті дисциплінарної скарги, а також звернувся до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області із запитом щодо отримання характеристики судді Адамова А.С., інформації про перебування судді у відпустці та тимчасовій непрацездатності, про навантаження судді в період з 1 серпня 2022 року по 31 грудня 2024 року, а також витребував копії матеріалів судових справ №№ 946/4409/23, 946/4315/23, 946/5144/22, 946/2684/23, 946/4545/23, 946/3741/23, 946/4241/23, 946/6630/23, 946/4410/24. 20 листопада 2025 року на адресу Вищої ради правосуддя надійшли пояснення судді, відповідь на запит та витребувані копії матеріалів судових справ.
3. 1 грудня 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав запит до Державного підприємства «Інформаційні судові системи» стосовно надання відомостей з автоматизованої системи документообігу суду. Відповідь на цей запит надійшла 10 грудня 2025 року.
4. 5 грудня 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області запит стосовно надання інформації про підтвердження зарахування до державного бюджету України судового збору у справах №№ 946/4409/23, 946/4315/23, 946/4410/24, 946/5144/22, 946/4545/23, 946/3741/23, 946/4241/23. Відповідь на цей запит надійшла 10 грудня 2025 року.
5. 5 грудня 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав судді Адамову А.С. запит з пропозицією надати додаткові пояснення щодо скарги. Відповідь на цей запит надійшла 17 грудня 2025 року.
6. 5 грудня 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав запит до Державної прикордонної служби України стосовно надання інформації про перетин кордону окремими особами. Відповідь на цей запит надійшла 9 грудня 2025 року.
7. 6 грудня 2025 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав запити до Одеського ОТЦК та СП, Болградського РТЦК та СП, Ізмаїльського РТЦК та СП стосовно надання інформації про наявність права на відстрочку від призову на військову службу в окремих осіб. Відповіді на ці запити не надійшли.
8. 29 січня 2026 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав запит до Державного підприємства «Інформаційні судові системи» щодо надання відомостей про справи в Ізмаїльському міськрайонному суді Одеської області в окремих категоріях. Відповідь на цей запит надійшла 10 лютого 2026 року.

ІІ. СТИСЛИЙ ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ СКАРГИ І ВСТАНОВЛЕНІ ФАКТИ

Зміст дисциплінарної скарги

9. Скаржниця зазначає, що на підставі рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі – Комісія) від 4 березня 2024 року № 84/ас-24 Адамова А.С. допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в конкурсі на посаду судді апеляційного адміністративного суду. Вона вказує, що 16 та 25 липня 2025 року Комісією у складі Першої палати проведено співбесіду з кандидатом, під час якої обговорено: а) результати дослідження досьє; б) відповідність кандидата показникам критеріїв особистої і соціальної компетентності, а також критерію доброчесності та професійної етики.
10. Рішенням Комісії у складі Першої палати від 25 липня 2025 року № 214/ас-25 визначено, що кандидат на посаду судді апеляційного адміністративного суду Адамов А.С. за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання набрав 716,1 бала, питання про підтвердження або не підтвердження здатності Адамова А.С. здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді винесено на розгляд Комісії у пленарному складі[1]. Рішенням Комісії від 6 серпня 2025 року Адамова А.С. визнано таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному суді[2].
11. Скаржниця вказує, що однією з підстав для визнання Адамова А.С. таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді, стало ухвалення ним рішень про позбавлення матерів батьківських прав у скорочені терміни без забезпечення безпосередньої участі сторін та інших учасників справи в судовому засіданні у справах №№ 946/4409/23, 946/4315/23. Комісія констатувала зокрема, що «<…> розгляд Адамовим А.С. указаних справ в умовах війни, здійснення протягом одного місяця та за відсутності учасників справи, щонайменше, створює враження формального та механічного підходу, який є неприйнятним при вирішенні питання щодо фундаментальних прав людини та свідчить про істотну невідповідність кандидата показнику «сумлінність»».
12. Скаржниця продовжує, що з Єдиного державного реєстру судових рішень (далі – ЄДРСР) їй стало відомо, що у 2023-2025 роках у провадженні судді Адамова А.С. перебували інші справи про позбавлення матері батьківських прав, відібрання дитини у матері та встановлення факту самостійного виховання дитини батьком (судові справи №№ 946/4409/23, 946/4315/23, 946/5144/22, 946/2684/23, 946/4545/23, 946/3741/23, 946/4241/23, 946/6630/23, 946/4410/24.
13. Згідно з твердженнями скаржниці, при винесенні своїх рішень суддя Адамов А.С. не надав належну оцінку наступним обставинам: 1) у справі № 946/4241/23 суддя не залучав орган опіки і піклування для забезпечення найкращих інтересів дитини; 2) особисто не відбирав пояснення у дітей; 3) розглядав справи даної категорії у скорочені строки, через що, не забезпечив участь учасників справи у судовому засіданні; 4 ) не врахував ймовірну фіктивність вимог позивачів/заявників.
14. На думку скаржниці, розгляд суддею Адамовим А.С. справ такої категорії із задоволенням позовних вимог міг призвести до уникнення мобілізації осіб призовного віку до лав Збройних Сил України, що породжує сумніви в питаннях моралі, чесності судді, дотриманні норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують довіру до суду.
15. Скаржниця зазначає про вчинення суддею Адамовим А.С. дисциплінарних проступків згідно з пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Позиція судді Адамова А.С.

16. Суддя повідомляє про обставини розгляду кожної спірної судової справи, яка перебувала в його провадженні (за винятком справи № 946/2684/23) та про суть прийнятих рішень у цих справах. Окремо суддя звертає увагу на строки розгляду справи і покликається на прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), відповідно до якої, у справах, які стосуються відносин батьків з їхніми дітьми, існує обов’язок діяти швидко та проявляти виняткову ретельність, враховуючи ризик того, що плин часу може фактично визначити результат справи.
17. Суддя зазначає, що зазвичай він призначає судові засідання протягом трьох тижнів з дня відкриття провадження чи після останнього судового засідання і це також обумовлено приписами статті 210 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) щодо необхідності розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через 60 днів з дня відкриття провадження у справі.
18. Суддя стверджує, що всі вищезазначені справи були розглянуті за умови повного та всебічного дослідження матеріалів справи, за наявності відповідних висновків органів опіки та піклування, з обов’язковим сповіщенням сторін у справі, дотриманням процесуальних строків та забезпеченням можливості всім учасникам процесу висловити свою позицію щодо справи та порядку її розгляду. Окремо він звертає увагу, що у висновках органу опіки та піклування по всім справам, ретельно викладені усі обставини, які свідчили про самоусунення матерів від виконання ними своїх батьківських обов’язків, окреме проживання дітей від матерів та знаходження дітей на утриманні саме батьків (чоловіків). У висновках також наявна інформація про спілкування органу опіки та піклування з самими дітьми, свідчення яких підтверджували позовні вимоги. Батьки (чоловіки) дітей забезпечили належні умови для їх проживання, повністю їх утримували та забезпечували необхідним для дітей доглядом та турботою. Матеріали справи у своїй сукупності давали усі підстави встановити, що залишення дітей разом з батьками (чоловіками) якнайкраще відповідають інтересам дітей. У разі наявності обґрунтованих ризиків, що дитина може залишитися без батьківського піклування, тим паче, в умовах воєнного стану, суд не може керуватися ризиками отримання батьком дитини відстрочки від мобілізації/звільнення з військової служби, та саме лише з цих підстав відмовляти у задоволенні позовних вимог батьків. Більш того, право на отримання відстрочки/звільнення від мобілізації надається територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки за умови ретельної перевірки ними усіх підстав для їх надання. На думку судді, неприпустимим є здійснення висновків про зловживання сторонами своїми правами та про фіктивність вимог лише з підстав віднесення справи до певної категорії, та лише з огляду на те, що позивачем по справі є батько дитини.
19. Суддя продовжує, що деякі справи (№№ 946/4409/23, 946/4315/23, 946/5144/22, 946/4545/23, 946/3741/23) містять заяви про визнання відповідачами позовних вимог. З покликанням на частину четверту статті 206 ЦПК України суддя зазначає, що не було встановлено в цих випадках, що була будь-яка невідповідність закону заяви або цією заявою порушувались права, свободи чи інтереси інших осіб. Він пояснює, що враховуючи об’єктивні та наявні у справах докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дітей, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування, перевіривши відповідність позовних вимог закону та відсутність порушень прав, свобод чи інтересів інших осіб, у нього були відсутні підстави для відмови у прийняті визнання позову та продовження судового розгляду, що є дискрецією та власним розсудом судді під час розгляду справ.
20. Також суддя вказує, що юридичний факт позбавлення батьківських прав, не є невідворотнім, адже діючий правопорядок (окрім апеляційного перегляду) передбачає низку механізмів для поновлення таких прав (зокрема статі 168, 169 Сімейного кодексу України (далі – СК України)), також у випадку набрання рішенням суду законної сили. Він звертає увагу, що за даними сайту «Судова влада», апеляційні скарги на рішення суду у всіх зазначених вище справах не подавались, як матерями, так і іншими особами, рішення суду набрали законної сили, також позовних заяв матерів щодо поновлення в батьківських правах або на надання права побачення з дітьми, або про визначення місця проживання дитини з матір’ю не надходило.
21. У підтвердження того, що обставини розгляду вказаних справ не виходять за межі звичайної практики щодо намагання швидкого розгляду справ вказаних категорій, у тому числі в межах одного засідання, суддя наводить справу № 946/2945/24 за позовом ОСОБА1 (дідуся дитини) до ОСОБА2 (батька дитини), третя особа – орган опіки та піклування виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про позбавлення батьківських прав, яка, зі слів суддів, була розглянута приблизно в межах місячного строку, за відсутності учасників процесу, та позов було задоволено. Суддя вказує, що він також відмовив у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських справ матері з підстав необґрунтованості позовних вимог, зокрема у справі № 946/4128/23 за позовом ОСОБА3 до ОСОБА4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – орган опіки та піклування Ізмаїльської міської ради Одеської області.
22. На запит дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Плескача В.Ю. від 8 грудня 2025 року суддя Адамов А.С. надав додаткові пояснення. Так, у відповідь на запитання «У який спосіб суд встановлював, що позовні заяви у справах, яких стосується скарга, відповідають вимогам статей 175, 177 ЦПК України і підстав для залишення без руху згідно з частиною першою статті 185 цього Кодексу немає?» суддя повідомляє, що він встановлював відповідність позовних заяв вимогам статей 175, 177 ЦПК України шляхом перевірки їх змісту (предмет, підстави, докази), юрисдикції, підсудності, сплати судового збору, або наявності підстав для звільнення від сплати судового збору, а також повноти переліку документів та інших доказів, що додані до заяв та повноваження осіб, що їх підписали.
23. Суддя стверджує, що більшість позовних заяв у справах, що зазначені у скарзі, були подані із додержанням вимог, викладених у статтях 175 і 177 ЦПК України. Так, у справах №№ 946/4409/23, 946/4315/23, 946/4410/24, 946/5144/22, 946/4545/23, 946/4241/23 були дотримані всі необхідні вимоги статтей175, 177 ЦПК України, в тому числі, були наявні квитанції про сплату судового збору, який був зарахований до державного бюджету України, що було перевірено за допомогою автоматизованої системи документообігу суду. Він зазначає, що у справі № 946/6630/23 позовна заява також відповідала вимогам процесуального законодавства. При цьому, була відсутня квитанція про сплату судового збору, однак додано копію посвідчення учасника бойових дій, що є підставою для звільнення від сплати судового збору, у зв’язку із чим позовна заява без руху не залишалася. Суддя вказує, що у справі № 946/4241/23 заява містила певні недоліки (не вказано заінтересованих осіб, та їх реквізити, а також, не додано копії всіх документів відповідно до кількості заінтересованих осіб), що перешкоджали відкриттю провадженню у справі, у зв’язку із чим, ухвалою суду від 15 червня 2023 року заяву Грек А.В. було залишено без руху. Виключенням, з слів судді, є справа № 946/3741/23, в рамках якої мною помилково було відкрито провадження без сплати позивачем судового збору, однак, встановивши це, під час перевірки матеріалів справи перед здачею до канцелярії суду, суддею було ухвалено додаткове рішення від 20 вересня 2023 року про стягнення судового збору, та судовий збір було сплачено в державний бюджет.
24. У відповідь на запитання «Чи перевіряв суд факт набрання законної сили рішенням суду від 2 березня 2023 року у справі № 946/9183/22, у який спосіб суд встановив, що рішення у цій справі набрало законної сили станом на 21 вересня 2023 року та якими доказами не підтверджується?» суддя інформує, що перевірив факт набрання законної сили рішенням суду від 2 березня 2023 року у справі № 946/9183/22 на підставі матеріалів справи, а саме з доданої копії рішення з відміткою канцелярії суду про набрання чинності 13 квітня 2023 року (зворотній бік аркушу 12 у справі № 946/4241/23).
25. Суддя зазначає, що на момент прийняття рішення суду 21 вересня 2023 року у справі № 946/4241/23, з ЄДРСР вбачалося, що після декількох місяців після винесення рішення по справі № 946/9183/22 була подана апеляційна скарга особою, що не була учасником справи. Апеляційне провадження у справі станом на день винесення суддею Адамовим А.С. рішення відкрито не було, також не було вирішено питання щодо поновлення строку на апеляційне оскарження, та наявності права у скаржника на подачу апеляційного скарги. Рішення щодо зупинення дії рішення суду першої інстанції апеляційним судом відповідно до частини другої статті 370 ЦПК України також не приймалося. Апеляційне провадження по справі № 946/9183/22 за апеляційною скаргою від 30 травня 2023 року на рішення суду від 2 березня 2023 року було відкрито лише 8 листопада 2023 року.
26. У своїх поясненнях суддя також покликається на службову записку Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10 грудня 2025 року № 03-04/259/20225, відповідно до якої, у картці по справі № 946/9183/22 дійсно було проставлено відмітку про набрання рішенням суду законної сили 13 квітня 2023 року, однак після перегляду справи апеляційним судом була проставлена нова дата набрання рішенням законної сили – 27 лютого 2024 року.

Інші релевантні відомості

27. За наданою Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області інформацією, суддя Адамов А.С. перебував наступну кількість днів у відпустках, відрядженнях і на лікарняному:

1. 2022 рік (з 1 серпня 2022 року) – 19 днів;
2. 2023 рік – 38 днів;
3. 2024 рік – 64 дні;

Загалом – 121 день.

28. З 18 грудня 2019 року судді Адамову А.С. визначено спеціалізацію з розгляду цивільних справ позовного, наказного та окремого провадження, а також справ про адміністративні правопорушення, 22 березня 2021 року його обрано, а 21 березня 2024 року переобрано слідчим суддею, з 28 грудня 2023 року спеціалізацію доповнено категорією з розгляду адміністративних справ.
29. У період з 1 серпня 2022 року по 31 грудня 2022 року у провадження судді Адамова А.С. надійшло 718 справ і матеріалів, він розглянув 649 справ і матеріалів, залишок нерозглянутих справ і матеріалів – 69. У 2023 році судді надійшло 1588 справ і матеріалів, розглянуто 1504 справ і матеріалів, залишок нерозглянутих справ і матеріалів – 84. У 2024 році судді надійшло 1460 справ і матеріалів, розглянуто 1373 справ і матеріалів, залишок нерозглянутих справ і матеріалів – 87.
30. З ЄДРСР встановлено, що 17 вересня 2025 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відкрив провадження у справі № 990/427/25 за позовом Адамова А.С. до ВККС України, у якому він просив визнати протиправним та скасувати рішення Комісії від 6 серпня 2025 року № 260/ас-25, зобов’язати Комісію у пленарному складі повторно розглянути питання щодо підтвердження здатності Адамова А.С. здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні Верховного Суду[3].

ІІІ. ВИСНОВКИ ТРЕТЬОЇ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ ПАЛАТИ ВИЩОЇ РАДИ ПРАВОСУДДЯ

31. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що 19 червня 2023 року до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області надійшла позовна заява ОСОБА5 до ОСОБА6, третя особа – орган опіки і піклування Ізмаїльської міської ради Одеської області про розірвання шлюбу та позбавлення батьківських прав. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 червня 2023 року справу № 946/4409/23 передано до провадження судді Адамова А.С.
32. Обґрунтовуючи позовну вимогу про позбавлення ОСОБА6 батьківських прав відносно ОСОБА7, якій станом на день звернення до суду виповнилося повних 11 років, ОСОБА5 зазначив: «<…>ОСОБА6 протягом тривалого періоду не підтримує ніяких, ба більше близьких стосунків з дочкою ОСОБА7. Зауважую, шо я не чинив їй перешкод у спілкуванні з дочкою, однак своєю поведінкою мати сама налаштувала її проти себе, оскільки не наділяє належної уваги у вихованні та проведенню часу разом, не розмовляє з нею, не цікавиться її життям, більш того мати постійно підвищує голос (голосно кричить) на дочку, що недопустимо і, як наслідок, негативно впливає на здоровий розвиток дитини та її довіру до батьків. Також ОСОБА7 ухиляється від виконання обов’язків у фінансовому утриманні ОСОБА7, оскільки не купує жодних речей (одягу, взуття тощо), продуктів харчування, засобів гігієни тощо. Зазначеними діями ОСОБА7 призвела до того, що у ОСОБА7 відсутня довіра у стосунках з матір’ю, вона не бажає спілкуватися з нею взагалі, постійно плаче та просить мене не віддавати її матері навіть на короткий час. Варто зазначити, що Кіра не отримала навіть подарунок на свій останній день народження та відповідач ніяким чином не приймала участь у підготовці та святкуванні з друзями дитини. Вона пояснила, що має дуже важливі справи. Кіра досі дуже ображена на мати.

Таким чином, оскільки ОСОБА7 ухиляється від виховання дитини, свідомо нехтує своїми обов’язками, не здійснює жодних дій, спрямованих на зміну поведінки в кращу сторону по відношенню до ОСОБА7, вважаю за необхідним позбавити батьківських прав ОСОБА7.

Як я вже зазначав вище, відповідач не живе з нами, на відповідач, ні донька не бажають жити разом, донька живе постійно тільки зі мною. При цьому, ОСОБА7 категорично відмовляється проживати з донькою навіть іноді, тому нами досягнуто згоди щодо визначення місця проживання нашої неповнолітньої дитини ОСОБА7, яка після розірвання шлюбу залишиться проживати зі мною, оскільки у нас існують розбіжності у вихованні дитини.»

33. 15 червня 2023 року до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області надійшла позовна заява ОСОБА8 до ОСОБА9, третя особа – орган опіки і піклування Ізмаїльської міської ради Одеської області про позбавлення батьківських прав. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 червня 2023 року справу № 946/4315/23 передано до провадженні судді Адамова А.С.
34. На момент надходження позовної заяви до суду неповнолітнім дітям сторін – ОСОБА10 та ОСОБА11 виповнилося повних 14 та 12 років відповідно.
35. В обґрунтування позовної заяви ОСОБА8 вказав: «З липня 2021 року ОСОБА9 ,після того, як пішла від мене, не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовки до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дітей, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дітьми в обсязі, необхідному для нормального самоусвідомлення, не надає дітям доступу до культурних та інших цінностей, не створює умови для отримання ними освіти , не цікавиться шкільним життям наших доньок, школу не відвідує, не здійснює належний догляд за неповнолітніми доньками , не відчуває відповідальності за долю дітей, не проявляє до доньок материнської турботи, не приділяє їм належної уваги, ухиляється від виконання обов’язків по вихованню дітей, як мати. Після того, як залишила дітей зі мною їх життям не цікавиться. Доньки цілком знаходиться на моєму утриманні.»
36. 28 травня 2024 року до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області надійшла позовна заява ОСОБА12 до ОСОБА13, третя особа – орган опіки і піклування Ізмаїльської міської ради Одеської області про розірвання шлюбу та позбавлення батьківських прав. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 травня 2024 року справу № 946/4410/24 передано до провадження судді Адамова А.С.
37. Обґрунтовуючи позовну вимогу про позбавлення ОСОБА13 батьківських прав відносно ОСОБА14, якому станом на день звернення до суду виповнилося повних 9 років, ОСОБА12 зазначив: «Відповідачка по справі проживає окремо. Тривалий час не спілкується з позивачем та сином, має іншу родину у Молдові, про це повідомила телефоном позивача. Відповідачка фактично покинула свого сина на батька, чим ухиляється від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини не виявляє батьківської турботи і опіки, не приймає участі в вихованні, оздоровленні, утриманні ОСОБА14, гроші на його утримання в добровільному порядку не сплачує.

Мати майже рік не спілкується з дитиною, не приймає участі в його вихованні, навчанні, оздоровленні.»

38. Правовою підставою позбавлення відповідачів у справах №№ 946/4409/23, 946/4315/23, 946/4410/24 батьківських прав суб’єкти звернення до суду визначили пункт 2 частини першої статті 164 СК України, який передбачає, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини, забезпечення безпечних умов життя дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
39. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 28 січня 2026 року у справі № 346/3848/24 зазначив, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов’язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 2 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 9 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 2 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.

40. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 6 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 зазначив, що ухилення батьків від виконання своїх обов’язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

41. Вирішуючи позовні вимоги про позбавлення батьківських прав у справах №№ 946/4409/23, 946/4315/23, 946/4410/24 суддя Адамов А.С. виходив з того, що відповідачі дійсно не виконують своїх батьківських обов’язків, оскільки не приділяють увагу вихованню дітей, не здійснюють за ними належний догляд та контроль, не піклуються про їх духовний і фізичний розвиток, не забезпечують необхідним харчуванням, не цікавляться їх здоров’ям, не створюють умови для отримання освіти, а також не проявляють до них материнської уваги та турботи.
42. У рішенні ЄСПЛ від 8 жовтня 2020 року у справі «C v. Croatia» (заява № 80117/17) Суд зазначав, що стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає від національних органів влади досягнення справедливого балансу між інтересами дитини та інтересами батьків, і що в процесі такого урівноваження слід надавати особливого значення найкращим інтересам дитини, які, залежно від їх характеру та серйозності, можуть переважати інтереси батьків. Зокрема, батько чи мати не можуть, на підставі статті 8 Конвенції, претендувати на застосування таких заходів, які завдали б шкоди здоров’ю та розвитку дитини (рішення у справі «Sahin v. Germany», заява № 30943/96, §66; рішення у справі «Sommerfeld v. Germany», заява № 31871/96, §64).
43. Суд також повторив, що, хоча стаття 8 Конвенції не містить явних процесуальних вимог, процес ухвалення рішення повинен бути справедливим і таким, що належним чином забезпечує повагу до інтересів, які захищає стаття 8 Конвенції (рішення у справі «T.P. and K.M. v. the United Kingdom», заява № 28945/95, §72,). Зокрема, у низці справ, що стосуються догляду за дітьми, Суд досліджував, чи були батьки достатньою мірою залучені до процесу прийняття рішення, з метою встановлення того, чи було порушено їхнє право за статтею 8 Конвенції («Sommerfeld», §§ 66–75, «Sahin», §§ 68–78). Раніше Суд уже зазначав, що ці самі міркування, mutatis mutandis, застосовуються й до дітей у будь-якому судовому чи адміністративному провадженні, яке стосується їхніх прав, гарантованих статтею 8 Конвенції. Зокрема, у таких справах не можна вважати, що діти, які здатні сформулювати власну думку, були достатньою мірою залучені до процесу прийняття рішення, якщо їм не було надано можливості бути почутими й висловити свою думку та якщо цій думці, залежно від віку й рівня зрілості дитини, не було надано належної ваги (рішення у справі «M. and M. v. Croatia», заява № 10161/13, §§171 і 181).
44. Судовий розгляд справ №№ 946/4409/23, 946/4315/23, 946/4410/24 відбувся без участі сторін. Позивачі надіслали до суду заяви, у яких просили здійснювати розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити. Відповідачі у справах № 946/4409/23 та № 946/4315/23 також звернулись до суду із заявами, у яких просили розглядати справи без їх участі, позовні вимоги визнали. У справі № 946/4410/24 суддя Адамов А.С. 29 липня 2024 року постановив ухвалу про проведення заочного розгляду цієї справи, оскільки в судове засідання відповідач не з’явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату, час і місце його проведення, про причини неявки не повідомила, відзиву на позов не подала. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – орган опіки та піклування – також не забезпечив явку свого представника до суду у перелічених цивільних справах. Отже, судовий розгляд справ №№ 946/4409/23, 946/4315/23, 946/4410/24 фактично відбувся у письмовому порядку.
45. З огляду на те, що відповідачі у справах № 946/4409/23 та № 946/4315/23 визнали позов, то суд вирішив спір на стадії підготовчого провадження у першому судовому засіданні. Для розгляду справи № 946/4410/24 суддя Адамов А.С. призначив два судових засідання і вирішив спір на стадії розгляду справи по суті у першому судовому засіданні.
46. Відповідно до частин першої статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач – визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
47. Право відповідача визнати позов на будь-якій стадії судового процесу також передбачено пунктом 1 частини другої статті 49 ЦПК України.
48. Обов’язок суду роз’яснити учасникам судового процесу наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій передбачено пунктом 3 частини п’ятої статті 12 ЦПК України.
49. Згідно з частиною четвертою статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
50. У частині другій статті 206 ЦПК України визначено, що до ухвалення судового рішення у зв’язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз’яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. Недотримання цієї норми є істотним порушенням вимог цивільного процесуального закону (рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 24 січня 2024 року № 180/3дп/15-24 Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Волчка А.Я.).
51. Прийняття заяви відповідача про визнання позовних вимог без встановлення реальних у справі обставин, без вивчення питання, чи не суперечить таке визнання вимогам закону та чи не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, свідчить про недотримання суддею приписів частини четвертої статті 206 ЦПК України (рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 3 лютого 2025 року № 153/1дп/15-25 Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Боярського О.О.).
52. Ухвалення суддею рішення лише на підставі заяв відповідачів про визнання позову, без перевірки фактичних обставин справи, на які посилалися позивачі та за наявності ознак, які свідчать про штучність спору, є фактором, який додатково свідчить про допущення суддею дисциплінарного проступку (висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя в розділі 5.2.3 рішення від 25 березня 2026 року № 499/2дп/15-26, розділі 5.2.3 рішення від 25 березня 2026 року № 498/2дп/15‑26).
53. У постановах від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, від 22 серпня 2023 року у справі № 521/3657/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 130/2703/20, від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22 Верховний Суд наголошував, що визнання позову відповідачем може бути підставою для задоволення позову лише за сукупності умов: визнання усіма учасниками справи обставин, що мають значення для вирішення спору та не підлягають доказуванню відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України; відсутності в суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин; якщо таке визнання відповідачем позову не суперечить закону та/або не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб. Суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставин справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.
54. В подібних правовідносинах щодо подання заяв про відмову від позову, залишення його без розгляду Верховний Суд формував правову позицію в тім, що у разі подання учасником справи засобами поштового зв’язку заяви про відмову від розгляду його раніше поданої процесуальної заяви, вимоги справедливості судової процедури вимагають додатково підтвердження авторства такої заяви і лише за його належного підтвердження така відмова може бути прийнята як належна (серед низки інших постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 грудня 2023 року у справі № 686/23699/21).
55. Відповідно до матеріалів справи № 946/4409/23 суддя Адамов А.С. прийняв визнання позову, викладене відповідачем у заявах. У цих заявах ОСОБА6 дала згоду на розірвання шлюбу, укладеного з ОСОБА5, позбавлення її батьківських прав стосовно спільної дитини сторін – ОСОБА7, та визначення місця проживання останньої за місцем проживання батька – ОСОБА5. Позовні вимоги про розірвання шлюбу, позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дитини підтримала в повному обсязі, подальше слухання справи просила проводити без її участі.
56. Проте ця заява не містить викладу інформації про те, що ОСОБА6 відомі та зрозумілі наслідки вчинення такої процесуальної дії як визнання позову.
57. Прийнявши визнання позову ОСОБА6 за відсутності відомостей про те, що подані заяви від 6 та 20 червня 2023 року відповідають її дійсній волі та є втіленням її волевиявлення, що відповідачу відомі наслідки вчинення такої процесуальної дії, суддя Адамов А.С. не виконав процесуальний обов’язок, встановлений частиною другою статті 206 ЦПК України.
58. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 за позовом ОСОБА15 до ОСОБА16, третя особа – Служба у справах дітей Виконавчого комітету Світловодської міської ради Кіровоградської області про позбавлення батьківських прав стосовно малолітньої ОСОБА17 надав оцінку факту визнання відповідачем вказаного позову.
59. Суд вказав, що відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
60. Касаційний суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що заяви відповідачки, в яких вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.
61. Крім того, Суд наголосив, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов’язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав.
62. Описуючи хід провадження у цивільних справах про позбавлення матерів батьківських прав, щодо яких була подана дисциплінарна скарга, суддя Адамов А.С. у поясненнях резюмував: «Отже, враховуючи об’єктивні та наявні у справах докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дітей, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування, перевіривши відповідність позовних вимог закону та відсутність порушень прав, свобод чи інтересів інших осіб, у мене були відсутні підстави для відмови у прийняті визнання позову та продовження судового розгляду, що є дискрецією та власним розсудом судді під час розгляду справ.»
63. ЄСПЛ вже вказував, що межі свободи розсуду, що надаються національним органам, змінюються залежно від природи питань та важливості інтересів, яких стосується справа (рішення у справі «Petrov and X v. Russia» заява № 23608/16, §§ 98-102): свобода розсуду є відносно широкою у справах про опіку, але вужчою, коли йдеться про подальші обмеження (наприклад, обмеження прав батьків на спілкування).
64. У справах №№ 946/4409/23, 946/4315/23, 946/4410/24 суддя Адамов А.С. встановив вину відповідачів в ухиленні від виконання обов’язків з виховання дітей на підставі: 1) витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», складеного відносно позивачів; 2) витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності позивачів; 3) консультаційного висновку лікаря-нарколога, складеного відносно позивача; 4) характеристики дітей, складених відповідним навчальним закладом; 5) акту обстеження умов проживання дітей разом з батьком; 6) висновку органу опіки та піклування.
65. Водночас, у жодній з наведених справ суддя Адамов А.С. суд не заслухав думку дитини, у сімейне життя якої здійснювалося втручання, хоча ЄСПЛ вже зазначав, що діти мають право бути проконсультованими й почутими з питань, що їх стосуються. Зокрема, у міру того, як діти дорослішають і з часом здатні формулювати власні погляди, суди повинні належним чином враховувати їхні погляди і почуття, а також їхнє право на повагу до приватного життя (рішення у справі «N.Ts. and Others v. Georgia», заява № 71776/12, § 72). Ситуація є інакшою у випадку зовсім маленьких дітей, які ще не здатні формувати чи висловлювати свої побажання. Так, у справі «Sahin v. Germany» (заява № 30943/96, §§72–75) Суд визнав допустимим не допитувати п’ятирічну дитину в суді, враховуючи її вік і рівень зрілості. Зробивши цей висновок, Суд узяв до уваги, що було призначено експерта, який кілька разів зустрічався з дитиною й обома батьками, проаналізував ставлення дитини до кожного з батьків, а також оцінив можливість заслухати її в суді.
66. В силу вимог частини четвертої статті 19 СК України у справах №№ 946/4409/23, 946/4315/23, 946/4410/24 було забезпечено участь органу опіки та піклування, який надав письмовий висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідачів у цих справах. При цьому, в порушення приписів частини п’ятої згаданої статті, висновки, на які безумовно покликався суддя Адамов А.С. у своїх рішеннях, не містять відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання матері. Орган опіки та піклування також не з’ясовував стосунки дитини з кожним із батьків. У справі № 946/4315/23 орган опіки та піклування з’ясував ставлення малолітніх ОСОБА10 та ОСОБА11 лише стосовно матері. Такі умови підготовки органом опіки та піклування висновків про доцільність позбавлення матерів батьківських прав можуть створити враження, що процес збору доказів для висновку щодо розв’язання спору мав обвинувальний ухил стосовно матерів дітей.
67. Дослідження практики судді Адамова А.С. щодо розгляду сімейних спорів про позбавлення батьківських прав показало, що в окремих судових справах такої категорії, де, зокрема, відповідач визнавала позов про позбавлення батьківських прав, суддя Адамов А.С. відмовляв у його задоволенні.
68. Так, у справі № 946/4128/23 за позовом ОСОБА3 до ОСОБА4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – орган опіки та піклування Ізмаїльської міської ради Одеської області про позбавлення батьківських прав суд рішенням від 12 вересня 2023 року відмовив у задоволенні позовних вимог, попередив ОСОБА4 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей та поклав на орган опіки та піклування Ізмаїльської міської ради Одеської області контроль за виконанням ОСОБА4 батьківських обов’язків щодо виховання дітей.
69. Суддя Адамов А.С. установив, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА4, підтвердження не надано і органом опіки та піклування, а тому уважав за необхідне відмовити у задоволенні позову з метою захисту прав як дітей так і матері. Обставини, якими позивач обґрунтував позов, а саме, що ОСОБА4 не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, не спілкується з дітьми в обсязі, необхідному для нормального самоусвідомлення, не відчуває відповідальності за долю дітей, не приділяє їм належної уваги, ухиляється від виконання обов’язків по вихованню дітей, як мати, діти цілком знаходиться на утриманні позивача – суд оцінив такими, що не свідчать про повне невиконання матір’ю своїх батьківських обов’язків, та відповідно про наявність підстав для позбавлення її батьківських прав. Також суд зазначив:

«<…>

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов’язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і не буде відповідати його меті – захисту інтересів дитини, та стимулюванню батьків щодо належного виконання ними своїх обов’язків.

Так, судом встановлено, що відповідач дійсно не в повному обсязі виконує свої обов’язки, як того потребують діти, не достатньо приділяє вихованню дітей, не здійснює за ними належний догляд та контроль. Враховуючи викладене суд вбачає наявність підстав для попередження відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дітей. При цьому, встановлено, що мати підтримує зв’язок із дітьми, знає їх місцезнаходження, за кордон виїхала 06.09.2023р.

Факти зловживання відповідачкою спиртними напоями або наркотичними засобами, або факти її аморальної поведінки, які б перешкоджали нормальному розвиткові дітей, судом не встановлено.

Надані позивачем квитанції в підтвердження фінансування дітей, не свідчить про невиконання матір’ю батьківських прав, а свідчить лише про участь батька у фінансовому утриманні дітей.

<…>

…суд приходить до висновку щодо відсутності достатніх обставин, які б свідчили про необхідність застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу на нього як позбавлення батьківських прав. Суд вважає, що відповідачка винна в тому, що не приділяє достатньої уваги догляду та вихованню дітей, але в зв’язку з тим, що ніхто не застережений від неправильних вчинків, однак кожен при цьому має право на виправлення своїх вчинків…»

70. У провадженні судді Адамова А.С. також перебувала цивільна справа № 946/6395/24 за позовом ОСОБА18 до ОСОБА19, третя особа – орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про позбавлення батьківських прав відносно ОСОБА20, ____ року народження, та стягнення аліментів на утримання останнього.
71. Суд рішенням від 17 квітня 2025 року позов задовольнив. Зі змісту рішення суду слідує, що відповідач визнала позов у повному обсязі. Водночас, зазначена обставина не мала вирішального впливу на результат розгляду справи, висновок суду також ґрунтувався на дослідженні письмових доказів і, зокрема, поясненнях неповнолітнього сина сторін – свідка ОСОБА20, який позов підтримав та просив його задовольнити.
72. Аналіз рішень судді Адамова А.С. у справах №№ 946/4128/23, 946/6395/24 показав, що розгляд цих справ був більш ретельним, ніж справ №№ 946/4409/23, 946/4315/23, 946/4410/24. Суддя усвідомлював, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на матір, яка ухиляється від виконання батьківських обов’язків, та шукав баланс між забезпеченням прав та інтересів матері дитини і самої дитини, розуміючи, що найкращі інтереси дитини мають переважати. В одній з проаналізованих вище справ суддя навіть запросив неповнолітнього сина сторін висловити свої побажання щодо вирішення спору. При цьому, в обох справах № 946/4128/23 і № 946/6395/24 відповідачі безумовно визнали позов про позбавлення їх батьківських прав.
73. 26 червня 2023 року до Ізмаїльського районного суду Одеської області надійшла позовна заява ОСОБА21 до ОСОБА22, третя особа – служба у справах дітей Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом з батьком та відібрання дитини у матері без позбавлення батьківських прав для проживання її з батьком у зв’язку з самостійним вихованням дитини без участі матері. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 червня 2023 року справу № 946/4545/23 передано до провадження судді Адамова А.С.
74. В обґрунтування позову ОСОБА21 зокрема зазначив, що з часу розірвання шлюбу (10 червня 2019 року) дитина сторін проживала разом з матір’ю – ОСОБА22, проте з 2021 року, виходячи з того, що житловий та матеріальний стан відповідача не покращився, дитина за домовленістю між батьками стала постійно проживати разом з батьком та знаходиться виключно на його утриманні. З метою правової визначеності вказаних фактичних правовідносин між сторонами 12 квітня 2022 року був укладений та нотаріально посвідчений договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини разом з батьком. Даний договір з боку матері не виконується, оскільки вона фактично самоусунулась від участі у вихованні дитини, звівши все спілкування з нею до рідких контактів по телефону. Батько дитини самостійно займається її вихованням, її матеріально забезпечує, піклується про стан її здоров’я, займається розвитком та виявляє інтерес до внутрішнього світу. Тобто, з боку позивача відсутні виключні обставини, які б унеможливлювали проживання дитини разом з ним, чи негативно впливали б на її виховання та розвиток.
75. Щодо відібрання дитини у матері без позбавлення батьківських прав для проживання разом із батьком позивач зазначив, що з долучених до позовної заяви матеріалів убачається, що відповідач як мати безвідповідально ставиться до виховання та догляду за своєю неповнолітньою дитиною, не усвідомлює в повній мірі свого неналежного ставлення до виконання своїх батьківських обов’язків, що свідчить про фактичне зняття нею своїх обов’язків з виховання дитини та догляду за нею.
76. Суд рішенням від 26 липня 2023 року повністю задовольнив позов ОСОБА21 та визначив місце проживання неповнолітньої ОСОБА23, якій станом на день ухвалення рішення виповнилося повних 8 років, разом з батьком, відібрав неповнолітню ОСОБА23 від матері ОСОБА22 для проживання разом з її батьком у зв’язку з самостійним вихованням дитини батьком без участі матері.
77. Частинами першою, другою статті 161 СК України унормовано, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
78. Відповідно до частини першої статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.
79. Як вже зазначав Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 22 липня 2022 року у справі 475/431/21 ця норма права (себто частина перша статті 162 СК України) встановлює правові наслідки протиправної зміни місця проживання малолітньої дитини одним із батьків (з яким вона не проживає) або третьою особою. Положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким в силу закону чи на підставі рішення суду чи закону визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання.
80. У копії матеріалів справи № 946/4545/23 міститься копія договору, укладеного 12 квітня 2022 року між ОСОБА21 з одного боку, та ОСОБА22 – з іншого, щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини. Відповідно до пункту 1.3 цього Договору, місцем проживання дитини сторони договору визначили місце проживання батька за адресою: АДРЕСА1. Строк дії договору – до часу настання повноліття дитини (пункт 4.1 Договору).
81. Також у копії матеріалів справи міститься копія заяви ОСОБА22 від 14 липня 2023 року про визнання позовних вимог та про розгляд справи за відсутності сторони. Дана заява не містить викладу інформації про те, що ОСОБА22 відомі та зрозумілі наслідки вчинення такої процесуальної дії як визнання позову.
82. Частинами другою, третьої статті 7 СК України визначено, що сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства.
83. Таким чином, наявність добровільної згоди між сторонами справи № 946/4545/23, які проживали окремо, щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, а також відсутність заперечень відповідача стосовно визначення місця проживання дитини разом з позивачем, відібрання дитини позивачем мали бути взяті суддею Адамовим А.С. до уваги. Обізнаність судді з цими обставинами була достатньою умовою для того, щоб дійти висновку про відсутність правових підстав для втручання держави у сімейні відносини, врегульовані за згодою (домовленістю) їх учасників. Суддя Адамов А.С., який спеціалізувався на вирішенні цивільних справ, не міг не усвідомлювати, що фактичні обставини справи свідчать про відсутність спору між сторонами справи № 946/4545/23 як на час звернення з позовом так і після відкриття провадження у справі, коли на час ухвалення судового рішення між сторонами у зв’язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
84. 10 серпня 2022 року суддя Адамов А.С. ухвалив рішення у справі № 946/5144/22 за позовом ОСОБА24 до ОСОБА25, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – орган опіки та піклування Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини. Суд, зокрема, визначив місце проживання семирічного ОСОБА26 разом з батьком.
85. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 7 травня 2025 року у справі № 753/17344/19 вже зазначав, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь‑кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв’язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов’язком батьків діяти в її інтересах.

Такий висновок є сталим у практиці Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, постанови Верховного Суду: від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 2 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 9 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 2 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20, від 1 березня 2023 року у справі № 643/16285/20.

86. Висновок суду про задоволення позову у справі № 946/5144/22 ґрунтувався на бажанні малолітнього ОСОБА26 проживати разом з батьком, а також акті обстеження умов проживання дитини разом з позивачем та висновку органу опіки та піклування. Інших відомостей про те, чому суддя Адамов А.С. вирішив, що проживання малолітнього ОСОБА26 разом з батьком відповідає найкращим інтересам дитини рішення суду не містить.
87. Стаття 32 Конституції України гарантує, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
88. Конституційний Суд України розкрив поняття «сімейне життя» як особисті майнові та немайнові відносини між подружжям, іншими членами сім’ї, яке здійснюється на засадах, визначених у СК України: кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя (частина четверта статті 4); ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України (частина п’ята статті 5); регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя (частина четверта статті 7) та інше (рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України).
89. Суд виходив з того що, неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб.
90. Право на повагу до приватного та сімейного життя також гарантується статтею 8 Європейської конвенції з прав людини, яка забороняє втручання органів державної влади у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
91. За прецедентною практикою ЄСПЛ право взаємного спілкування одного з батьків з дитиною становить основоположний елемент сімейного життя у розумінні статті 8 Конвенції, навіть якщо відносини між батьками розірвано. Заходи національних органів, що перешкоджають цьому спілкуванню, розглядаються як втручання у відповідне право.
92. Позбавлення батьківських прав, зі всією очевидністю, утворює акт втручання держави у здійснення права батьків та дітей на повагу до їхнього сімейного життя. Такий висновок корелює рішенням ЄСПЛ, зокрема у справах «Хант проти України» (заява № 31111/04, § 49), «Haase v. Germany» (заява № 11057/02).
93. Відповідно до національного законодавства таке втручання відбувається національним органом – судом – на підставі закону, а саме, СК України, і може бути виправдане «захистом здоров’я чи моралі», та «прав і свобод інших осіб».
94. У процесі, що призвів до позбавлення батьківських прав ОСОБА6, ОСОБА9, ОСОБА13 національний орган влади в особі Ізмаїльського районного суду Одеської області, а саме судді Адамова А.С., не намагався по-справжньому збалансувати інтереси дитини/дітей цих матерів та самих матерів. Питання позбавлення матерів батьківських прав ґрунтувалось на оцінці поведінки останніх, без заслуховування відповідачів судом особисто, на підставі безумовної згоди на позбавлення батьківських прав або взагалі без отримання інформації особисто від матері щодо її бачення відносин з дитиною. Суд також не випробував альтернативні механізми, щоб не допустити роз’єднання матері і дитини, а вдався до найжорсткішого способу вирішення сімейного спору.
95. Водночас, у цьому контексті не буде зайвим зазначити, що позбавлення батьківських прав не є невідворотним явищем, оскільки відповідно до статті 169 СК України матері мають право у майбутньому звернутись до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
96. Як у справах про позбавлення батьківських прав так і у справах про визначення місця проживання дитини суд також не приділив особливої уваги найкращим інтересам дитини і не оцінив здатність батька самостійно виховувати дитину, піклуватись про неї, хоча ЄСПЛ вже зауважував, що при оцінці того, що вважається в найкращих інтересах дитини, необхідно достатньою мірою зважувати потенційні негативні довгострокові наслідки втрати контакту з батьками та позитивний обов’язок вживати заходів для сприяння возз’єднанню сім’ї якомога швидше, наскільки це можливо. Край важливо враховувати довгострокові наслідки, які може мати постійне розлучення дитини з її біологічною матір’ю (рішення у справі «Jansen v. Norway», заява № 2822/16, §104).
97. У судових справах №№ 946/4409/23, 946/4315/23, 946/4410/24, 946/5144/22 суд не надав дитині можливість висловити власну думку щодо того, із ким з батьків вона хоче залишитись, не провів достатньо ретельного аналізу глибини стосунків між батьком та дитиною, можливого ризику для здоров’я і благополуччя дитини у разі її передання під опіку самого батька. Таким чином, судові процедури у цих справах не супроводжувалися гарантіями, співмірними з тяжкістю втручання і серйозністю інтересів, які були поставлені під загрозу і не відповідали меті втручання в передбачене статтею 8 Конвенції право матері і дитини на повагу до сімейного життя.
98. Також Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що під час розгляду зазначених справ могли мати місце окремі процесуальні порушення. У справі № 946/4409/23 могли мати місце:

1) підбір судді (повторне подання позову після відкликання позову у справі № 946/2684/23);

2) ухвалення рішення на підставі не посвідчених копій документів;

3) сплата судового збору в неповному розмірі, встановленому законом;

4) не перевірено зарахування судового збору до державного бюджету станом на дату відкриття провадження у справі;

5) перевірка територіальної підсудності справи здійснена на наступний день після відкриття провадження у справі;

6) невідомо чи дійсно і яким чином виконувались у встановлений законом спосіб вимоги щодо вручення ухвали про відкриття провадження з додатками відповідачу і третій особі, створення і надіслання судових повісток.

99. У справі № 946/4410/24 могли мати місце, зокрема, наступні порушення:

1) ухвалення рішення на підставі не посвідчених копій документів;

2) позовна заява не містить підтвердження ОСОБА12 про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав;

3) подані у справі докази містили інформацію суперечливого змісту (довідка від 24 травня 2024 року № 319);

4) рішення суду від 29 липня 2024 року після набрання законної сили до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження ОСОБА14 судом не надсилалось.

100. У справі № 946/4545/23 могли мати місце, зокрема, наступні порушення:

1) сплата судового збору в неповному розмірі, встановленому законом;

2) відповідач подала заяву про визнання позову попри те, що відсутні відомості про його отримання;

3) суд вирішував питання щодо місця проживання та відібрання дитини попри те, що між сторонами був відсутній спір з цього питання, що підтверджувалося укладеним між сторонами договором.

101. У справі № 946/5144/22 позовна заява не містить підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, відомості про наявність оригіналів доказів, копії яких подані.
102. У справі № 946/4315/23 рішення суду від 19 липня 2023 року після набрання законної сили до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження ОСОБА10, ОСОБА11 судом не надсилалось.
103. Що стосується претензій скаржниці до розгляду суддею Адамовим А.С. цивільних справ №№ 946/6630/23, 946/4241/23, № 946/3741/23 то в ході попередньої перевірки дисциплінарної скарги не зафіксовано таких аномальних порушень вирішення перелічених справ, що б давали підстави для висновку про недобросовісність поведінки судді та піднімали спір про наявність підстав для дисциплінарної відповідальності останнього у зв’язку з розглядом цих справ.
104. Аналізуючи практику розгляду суддею Адамовим А.С. інших справ про позбавлення батьківських прав встановлено, що строк розгляду справи № 946/4095/20 склав 308 днів, № 946/7096/21 – 70 днів, № 946/9150/21 – 64 дні, № 946/1224/22 – 110 днів, № 946/4307/21 – 116 днів, № 946/8726/21 – 211 днів. Після введення в Україні воєнного стану у провадження судді Адамова А.С. продовжили надходити цивільні справи про позбавлення батьківських прав, строк розгляду яких склав: у справі № 946/4128/23 – 83 дні, № 946/6630/23 – 165 днів, № 946/2945/24 – 37 днів, № 946/6492/24 – 37 днів, № 946/6288/23 – 582 дні, № 946/6395/24 – 164 дні.
105. Під час аналізу відомостей, що надані на запит дисциплінарного інспектора ДП «Інформаційні судові системи», встановлено, що в категорії справ «про позбавлення батьківських прав» до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області в проміжку часу з 1 січня 2020 року до липня 2025 року надійшло орієнтовно 156 судових справ, з них до 24 лютого 2022 року – 35. Середній строк розгляду всіма суддями справ цієї категорії, що надійшли до 24 лютого 2022 року, складав орієнтовно 322 дні, а тих, що надійшли після цієї дати – 194 дні (в судді Адамова А.С. ці показники складають 368 і 162 дні відповідно).
106. В категорії справ «про розірвання шлюбу» до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області в проміжку часу з 1 січня 2020 року до липня 2025 року надійшло орієнтовно 1992 судових справ, з них до 24 лютого 2022 року – 692. Середній строк розгляду всіма суддями справ цієї категорії, що надійшли до 24 лютого 2022 року, складав орієнтовно 141 день, а тих, що надійшли після цієї дати – 108 днів (в судді Адамова А.С. ці показники складають 105 і 79 днів відповідно).
107. Таким чином, статистика надходження і розгляду справ цих двох категорій в суді характеризувалася одночасно зростанням кількості справ та зменшенням строків їх розгляду судом. Слід при цьому враховувати, що фактором, який істотно впливав на скорочення строків розгляду справ цієї категорії, але одночасно може вказувати на штучний характер позовів, зловживання правами учасниками справ, є подання відповідачами (як правило матерями) заяв про визнання позовних вимог.
108. Розглянувши висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Плескача В.Ю. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що наведені в дисциплінарній скарзі та встановлені фактичні обставини можуть свідчити про можливе втручання судді Адамова А.С. у здійснення права матерів та їх дітей на повагу до сімейного життя (пункт 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини) без легітимної мети (пункт 2 статті 8 Конвенції), що призвело до порушення цього конвенційного права, а тому в діях судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Адамова А.С. наявні ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
109. Перевірка та дослідження наведених обставин будуть здійснюватися дисциплінарним інспектором під час підготовки дисциплінарної справи до розгляду.
110. Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктом 13.21 Регламенту Вищої ради правосуддя, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

ухвалила:

відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Адамова Асена Семеновича.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий на засіданні

Третьої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя                                                                                                                                                                                                                                         Олександр САСЕВИЧ

Члени Третьої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя                                                                                                                                                                                                                                           Олег КАНДЗЮБА

                                                                                                                                                                                                                                                                                       Дмитро КРУПОДЕРЯ

                                                                                                                                                                                                                                                                                        Дмитро ЛУК’ЯНОВ

                                                                                                                                                                                                                                                                                        Ольга ПОПІКОВА