Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Сарненського районного суду Рівненської області Ведяніної Тетяни Олександрівни на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 17 грудня 2025 року № 2706/2дп/15-25 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 26 грудня 2025 року за вхідним № 4582/0/6-25 надійшла скарга судді Сарненського районного суду Рівненської області Ведяніної Т.О. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 17 грудня 2025 року № 2706/2дп/15-25 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності.

Протоколом автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 26 грудня 2025 року доповідачем за вказаними матеріалами визначено члена Вищої ради правосуддя Лук’янова Д.В.

Суддя Ведяніна Т.О. та скаржник Дубовець В.А. повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги судді Ведяніної Т.О. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 17 грудня 2025 року № 2706/2дп/15-25 про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Зазначену інформацію також оприлюднено на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

У засідання Вищої ради правосуддя 12 травня 2026 року суддя Ведяніна Т.О., яка належним чином повідомлена про розгляд її скарги, не прибула, надіслала заяву про розгляд дисциплінарної справи без її участі, доводи подані у скарзі підтримує.

У засідання Вищої ради правосуддя скаржник Дубовець В.А. не прибув, що відповідно до частини п’ятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» не перешкоджає розгляду дисциплінарної справи.

Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу судді Ведяніної Т.О., матеріали дисциплінарної справи, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Лук’янова Д.В., установила таке.

Ведяніна Тетяна Олександрівна Указом Президента України від 12 січня 2004 року №32/2004 призначена на посаду судді Рокитнівського районного суду Рівненської області строком на п’ять років, Указом Президента України від 26 серпня 2005 року № 1210/2005 переведено з Рокитнівського районного суду Рівненської області до Сарненського районного суду Рівненської області в межах п’ятирічного строку. Постановою Верховної Ради України від 4 березня 2010 року № 1943-VI суддю Ведяніну Т.О. обрано на посаду суддів безстроково.

Короткий зміст дисциплінарної скарги. Підстави відкриття дисциплінарної справи

До Вищої ради правосуддя 13 березня 2024 року (вх. № Д-1588/0/7-24) надійшла дисциплінарна скарга Дубовця В.А. на дії судді Сарненського районного суду Рівненської області Ведяніної Т.О.

У дисциплінарній скарзі зазначено, що з моменту прийняття суддею Ведяніною Т.О. справи до свого провадження (26 квітня 2022 року) і до звернення зі скаргою до Вищої ради правосуддя (13 березня 2024 року) у справі № 572/569/21 відбулося лише 2 судових засідання, розгляд справи не розпочався.

Також вказав, що Ведяніна Т.О., незважаючи на присутність представника скаржника, неодноразово задовольняла клопотання представника позивача щодо відкладення розгляду справи. Розгляд таких клопотань відбувався суддею без відкриття судового засідання та без постановления ухвали з цього приводу.

Скаржник вважає, що такими діями суддя Ведяніна Т.О. позбавила його можливості надати свої заперечення стосовно безпідставності відкладення розгляду справи.

У провадженні судді Ведяніної Т.О. перебуває також інша справа № 572/3061/20, у якій скаржник є позивачем. Провадження у вказані справі відкрито раніше ніж у справі № 572/569/21. У вказаній справі суддя також перешкоджає скаржнику в доступі до правосуддя, оскільки безпідставно закрила провадження у справі.

На переконання скаржника, суддя свідомо затягує розгляд справи № 572/569/21 з метою відтермінування розгляду пов’язаної справи № 572/3061/20.

1 травня 2024 року Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя за скаргою Дубовця В.А. відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Сарненського районного суду Рівненської області Ведяніної Т.О. у зв’язку тим, що дії судді під час розгляду справ № 572/569/21, № 572/3061/20 можуть мати ознаки дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1, пункту 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме незаконна відмова в доступі до правосуддя; безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом.

30 квітня 2025 року Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя з власної ініціативи відкрила дисциплінарну справу щодо наявності в діях судді Ведяніної Т.О. ознак дисциплінарного проступу, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме порушення правил щодо відводу (самовідводу). Цією самою ухвалою об’єднано дисциплінарну справу, відкриту за ініціативою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя стосовно судді Сарненського районного суду Рівненської області Ведяніної Т.О., із дисциплінарною справою, відкритою за скаргою Дубовця В.А. стосовно вказаної судді.

Пояснення судді Ведяніної Т.О.

Суддя Ведяніна Т.О. повідомила, що судові засідання у справі № 572/569/21 призначались нею з урахуванням заявлених сторонами клопотань (в тому числі про надання строку для вирішення спору миром та укладення мирової угоди).

У справі було завершено підготовче провадження і справу призначено до судового розгляду, про що судом постановлено відповідну ухвалу від 21 серпня 2023 року.

Суддя вважає, що судові засідання з ініціативи суду не відбувалось виключно з об’єктивних причин: відсутність електропостачання в Сарненському районному суді Рівненської області та перебування судді у нарадчій кімнаті.

Протягом 2022 року електропостачання в Сарненському районному суді Рівненської області було відсутнє протягом більшої частини кожного робочого дня, про що представник скаржника заздалегідь повідомлявся секретарем судового засідання. Незважаючи на такі повідомлення, представник відповідача продовжував з’являтися до приміщення Сарненського районного суду Рівненської області.

У Сарненському районному суді Рівненської області правосуддя здійснює лише двоє суддів, що зумовлює надмірне навантаження. На думку судді, таке навантаження значною мірою впливає на строки розгляду справ, а також обумовлює необхідність тривалого перебування судді у нарадчій кімнаті при постановленні вироків.

На переконання судді, скаржник фактично не погоджується із рішенням суду про оголошення перерв у судовому засіданні, а тому скарга є безпідставною.

Фактичні обставини, установлені Другою Дисциплінарною палатою під час розгляду дисциплінарної справи

У листопаді 2020 року ОСОБА1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА2, в якому просив зобов’язати ОСОБА2 усунути перешкоди у користуванні належною позивачу сходовою кліткою, розташованою у приміщенні, провести демонтаж незаконно установленої сигналізації, а також передати позивачу усі ключі від дверного замка на вході до приміщення сходової клітки.

На обґрунтування позову ОСОБА1 посилався на те, що він є власником реконструйованого об’єкта нерухомості, а ОСОБА2 самовільно встановив замок та сигналізацію на вході до належного йому об’єкта нерухомості. Будучи власником приміщення скаржник позбавлений можливості користуватись приміщенням та виконувати зобов’язання перед власним орендарем в частині забезпечення безперешкодного доступу до приміщення.

9 грудня 2020 року суддя Ведяніна Т.О. відкрила провадження у справі № 572/3061/20 за позовом ОСОБА1 та призначила підготовче судове засідання на 18 січня 2021 року.

18 січня 2021 року суддя Ведяніна Т.О. закрила підготовче провадження та призначила справу до судового розгляду на 25 лютого 2021 року.

У березні 2021 року відповідач у справі № 572/3061/20 – ОСОБА2, звернувся до суду з пов’язаним позовом до ОСОБА1, у якому просив скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію за ОСОБА1 та припинити право власності на приміщення, яке було предметом спору у справі № 572/3061/20.

Вказана справа розподілена на суддю Березня Ю.В., який своєю ухвалою від 4 березня 2021 року відмовив у відкритті провадження. Постановою Рівненського апеляційного суду від 29 квітня 2021 року ухвала Сарненського районного суду Рівненської області від 4 березня 2021 року скасована і справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду.

26 квітня 2022 року справа передана для повторного автоматизованого розподілу, за результатами якого розподілена судді Ведяніній Т.О.

13 квітня 2021 року суддя Ведяніна Т.О. постановила ухвалу, якою закрила провадження у справі № 572/3061/20 за позовом ОСОБА1, на тій підставі, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

На переконання судді, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач і відповідач є зареєстрованими фізичними особами-підприємцями, а земельна ділянка, на якій розміщуються будівля, приміщення у якій стало предметом спору, передано у власність підприємцю для реконструкції частини виробничого корпусу № 2 під магазин непродовольчих товарів. На підставі цього суддя дійшла висновку, що спір виник з приводу здійснення у спірному приміщенні підприємницької діяльності.

ОСОБА1 оскаржив ухвалу про закриття провадження. Рівненський апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та залишив ухвалу Сарненського районного суду Рівненської області від 13 квітня 2021 року без змін.

За результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА1 Верховний Суд у постанові від 22 червня 2022 року виснував, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.

Верховний Суд вказав, що рішення судді Сарненського районного суду Рівненської області Ведяніної Т.О. від 13 квітня 2021 року порушує право на доступ до правосуддя, адже наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи — підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах. Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що між позивачем та відповідачем відсутні будь-які договірні правовідносини щодо спірного нежитлового приміщення та здійснення господарської діяльності.

Верховний Суд зауважив, що ухвала від 13 квітня 2021 року порушує право на доступ до правосуддя, яке є одним з основоположних прав людини, передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові позиції викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10, від 5 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17, висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс 19) та висновки викладені Верховним Судом у постанові від 7 вересня 2021 року у справі № 918/139/21.

Короткий зміст ухвали Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Сарненського районного суду Рівненської області Ведяніної Т.О. за ініціативою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя та об’єднання із дисциплінарною справою стосовно вказаної судді, відкритою за дисциплінарною скаргою Дубовця В.А.

Дисциплінарна палата, керуючись частиною десятою статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», дійшла висновку про наявність підстав для виявлення ознак іншого дисциплінарного проступку у діях судді Ведяніної Т.О. Під час розгляду дисциплінарної справи встановлено, що суддя розглядала дві взаємопов’язані цивільні справи між тими самими сторонами - ОСОБА1 та ОСОБА2, які стосувалися одного й того самого об’єкта нерухомості.

12 квітня 2024 року під час розгляду справи № 572/569/21 суддя задовольнила заявлений відвід, визнавши наявність певної упередженості до ОСОБА1. Однак, розглядаючи іншу пов’язану справу № 572/3061/20 за участю тих самих сторін, суддя не заявила самовідвід та продовжила здійснювати правосуддя. У межах цієї справи було зупинено провадження до вирішення справи № 572/569/21, що призвело до тривалого відтермінування її розгляду загалом майже на дев’ять місяців. Після поновлення провадження суддя також не зазначила про наявність упередженості та ухвалила рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА1.

Такі дії, з урахуванням того, що суддя сама визнала факт упередженого ставлення до сторони у спорі, свідчать про недотримання встановлених законом правил щодо відводу (самовідводу). Це суперечить обов’язку судді здійснювати правосуддя справедливо, безсторонньо та неупереджено, передбаченого Законом України «Про судоустрій і статус суддів», Кодексом суддівської етики, Бангалорськими принципами поведінки суддів, а також стандартами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини. На переконання Дисциплінарної палати, наведені обставини можуть свідчити про наявність у діях судді Ведяніної Т.О. ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме порушення правил щодо відводу (самовідводу).

Короткий зміст оскаржуваного рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

Рішенням Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від від 17 грудня 2025 року № 2706/2дп/15-25 притягнено суддю Сарненського районного суду Рівненської області Ведяніну Т.О. до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Щодо незаконної відмови в доступі до правосуддя (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)

У дисциплінарній скарзі зазначається, що під час розгляду справи № 572/569/21 суддя Ведяніна Т.О. розглянула та задовольнила клопотання представника позивача без відкриття судового засідання та без участі сторін, попри перебування представника відповідача у приміщенні суду, унаслідок чого відповідач був позбавлений можливості подати свої заперечення. Такі обставини, на думку скаржника, свідчать про розгляд клопотань у позапроцесуальний спосіб.

Разом з тим, у ході дисциплінарного провадження Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не встановлено обставин, які б безпосередньо підтверджували розгляд суддею клопотань поза межами судового засідання. Водночас Дисциплінарна палата встановила у діях судді Ведяніної Т.О. інші умисні дії, спрямовані на відмову у доступі до правосуддя та фактичне унеможливлення реалізації учасниками судового процесу своїх процесуальних прав.

Зокрема, суддя Ведяніна Т.О. без належних правових підстав закрила провадження у справі № 572/3061/20, неправильно визначивши предметну юрисдикцію спору, незважаючи на усталені правові позиції Верховного Суду. За результатами перегляду відповідної ухвали Верховний Суд дійшов висновку, що такі дії суду порушують право особи на доступ до правосуддя, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оскільки спір у справі № 572/3061/20 виник між фізичними особами та не був пов’язаний зі здійсненням господарської діяльності, підстав для його розгляду за правилами господарського судочинства не було. За таких обставин незаконна відмова у розгляді справи по суті свідчить про істотне порушення норм процесуального права, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу їхніх процесуальних прав, та підтверджує наявність у діях судді Ведяніної Т.О. складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Щодо порушення правил відводу (самовідводу) (підпункт «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)

Аналіз установлених під час дисциплінарного провадження обставин свідчить, що суддя Ведяніна Т.О., визнавши наявність «певної упередженості» щодо ОСОБА1 та задовольнивши заявлений ним відвід у справі № 572/569/21, фактично підтвердила існування суб’єктивного чинника, який ставив під сумнів її неупередженість як судді. За таких умов на суддю покладався обов’язок вжити заходів для усунення цього чинника не лише в межах однієї справи, а й у всіх інших провадженнях за участю тієї ж особи, у яких могли виникати сумніви щодо безсторонності суду.

Незважаючи на фактичне визнання наявності упередженого ставлення, суддя Ведяніна Т.О. не скористалася передбаченим пунктом 5 частини першої статті 36 ЦПК України процесуальним механізмом самовідводу у справі № 572/3061/20, яка була призначена до розгляду того ж дня з мінімальним часовим інтервалом після розгляду справи № 572/569/21, а також надалі перебувала у її провадженні до ухвалення остаточного рішення. Така поведінка свідчить про ігнорування вимог суддівської етики та принципу об’єктивної неупередженості суду.

За обставин, коли суддя вже усвідомлювала наявність сформованого особистого ставлення до учасника процесу, продовження розгляду іншої справи за його участю об’єктивно створювало обґрунтовані сумніви у безсторонності суду та порушувало принцип рівності сторін у судовому процесі. При цьому суддя не лише не усунула конфлікт інтересів, а й фактично допустила ситуацію, за якої процесуальні рішення у справі № 572/3061/20 ухвалювалися за умов існування визнаної нею упередженості.

Ураховуючи наведене Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що суддя Ведяніна Т.О. свідомо не виконала покладений на неї обов’язок заявити самовідвід у справі № 572/3061/20, чим порушила правила щодо відводу (самовідводу) та допустила дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Щодо безпідставного затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом (пункт 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)

Сукупний аналіз установлених під час дисциплінарного провадження обставин свідчить про те, що тривалість розгляду справ № 572/569/21 та № 572/3061/20 у провадженні судді Ведяніної Т.О. не відповідала критеріям розумності строків, визначеним Конституцією України, процесуальним законодавством та практикою Європейського суду з прав людини. Затягування розгляду цих справ не було зумовлене ані складністю спору, ані поведінкою сторін, ані об’єктивними чинниками, які б унеможливлювали своєчасний розгляд.

Дисциплінарною палатою встановлено, що після відмови у відкритті провадження у справі № 572/569/21 у судді були відсутні будь-які об’єктивні перешкоди для продовження розгляду справи № 572/3061/20. Початковий етап розгляду останньої справи свідчив про належну організацію судового процесу та можливість її своєчасного вирішення. Водночас безпідставне закриття провадження у справі № 572/3061/20 13 квітня 2021 року призвело до істотної перерви в її розгляді та стало ключовим чинником подальшого затягування провадження.

Подальша бездіяльність судді після скасування зазначеної ухвали Верховним Судом, зокрема тривалі періоди без призначення судових засідань, необґрунтоване зупинення провадження та відсутність будь-яких пояснень причин такої тривалості розгляду, свідчать про невжиття суддею належних заходів для розгляду справи у строки, визначені законом. Фактична тривалість розгляду справи № 572/3061/20 — понад чотири роки з моменту її розподілу судді — є надмірною та такою, що не може бути виправдана звичайною суддівською помилкою або навантаженням суду.

Додатково встановлено, що рівень судового навантаження судді Ведяніної Т.О. у відповідний період не перевищував середніх показників по Україні та не був істотно вищим, ніж у суддів інших судів, що виключає можливість виправдання допущених порушень виключно організаційними чи кадровими чинниками. Натомість інтенсивність розгляду справи № 572/569/21 після її передачі іншому судді підтверджує, що тривалість її розгляду у провадженні судді Ведяніної Т.О. не відповідала об’єктивній складності спору.

У своїй сукупності встановлені факти свідчать про те, що затягування розгляду справ № 572/569/21 та № 572/3061/20 носило усвідомлений характер і фактично використовувалося як механізм відтермінування вирішення спору, який мав визначальне значення для скаржника. Такі дії та бездіяльність судді призвели до порушення права особи на розгляд справи у розумний строк, підриву довіри до суду та авторитету правосуддя.

За наведених обставин Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність у діях судді Ведяніної Т.О. складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме безпідставного затягування розгляду справ та невжиття належних заходів щодо їх розгляду у строки, встановлені законом.

З урахуванням принципу пропорційності, який є складовою верховенства права та підлягає застосуванню під час обрання виду дисциплінарного стягнення, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя врахувала характер і ступінь допущених суддею Ведяніною Т.О. дисциплінарних проступків, встановлені обставини їх вчинення, відсутність попередніх дисциплінарних стягнень, позитивну характеристику та значний стаж суддівської роботи. За сукупності цих обставин Дисциплінарна палата дійшла висновку, що застосування до судді Ведяніної Т.О. дисциплінарного стягнення у виді попередження є співмірним вчиненим дисциплінарним проступкам, передбаченим підпунктами «а» та «д» пункту 1 частини першої і пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та відповідає вимогам статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Узагальнені доводи скарги судді Ведяніної Т.О. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

Не погодившись із рішенням Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 17 грудня 2025 року № 2706/2дп/15-25 суддя Ведяніна Т.О. звернулася до Вищої ради правосуддя зі скаргою, у якій просила скасувати рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 17 грудня 2025 року № 2706/2дп/15-25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в притягненні судді Сарненського районного суду Рівненської області Ведяніної Т.О. до дисциплінарної відповідальності.

На обґрунтування поданої скарги суддя Ведяніна Т.О. зазначила, що рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 17 грудня 2025 року № 2706/2дп/15-25 є необґрунтованим, ухваленим з істотним порушенням принципів повноти, всебічності та об’єктивності дисциплінарного провадження, без належної оцінки наданих суддею доказів, пояснень та клопотань.

Дисциплінарна палата фактично підмінила аналіз доказів власними припущеннями, застосувала вибірковий підхід до оцінки обставин та вийшла за межі відкритого дисциплінарного провадження.

Щодо порушення правил відводу / самовідводу підпункт «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність дисциплінарного проступку, виходячи з суб’єктивного припущення, що визнання суддею «певної упередженості» в одній справі автоматично зумовлювало обов’язок самовідводу в іншій, взаємопов’язаній справі.

Водночас Дисциплінарною палатою проігноровано такі істотні обставини:

у справі № 572/3061/20 жодною зі сторін відвід судді заявлений не був;

скаржник та його представник прямо заперечили наявність підстав для відводу;

остаточне рішення у цій справі не оскаржувалося, у тому числі з мотивів упередженості суду;

відповідно до практики ЄСПЛ, особиста безсторонність судді презюмується, доки не доведено протилежне;

право на відвід є процесуальним правом сторони, а не обов’язком судді за відсутності об’єктивних підстав.

Друга Дисциплінарна палата не надала оцінки журналам судових засідань та аудіозаписам, які підтверджують позицію сторін і були витребувані у межах провадження.

Щодо незаконної відмови в доступі до правосуддя (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)

Висновок Другої Дисциплінарної палати про незаконну відмову в доступі до правосуддя ґрунтується виключно на результаті касаційного перегляду, без урахування того, що:

ухвала про закриття провадження від 13 квітня 2021 року була залишена без змін апеляційним судом;

подібні процесуальні рішення ухвалювалися іншими складами суду у аналогічних справах;

питання юрисдикції на момент ухвалення рішення було дискусійним та неоднозначним у судовій практиці.

Клопотання судді про дослідження постанови Рівненського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року та інших аналогічних рішень залишено без розгляду, що свідчить про порушення принципу рівності сторін у дисциплінарному процесі.

Крім того, дисциплінарне провадження в цій частині не відкривалося, що виключає можливість притягнення до відповідальності за відповідний проступок.

Щодо безпідставного затягування розгляду справ (пункт 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)

Висновки Другої Дисциплінарної палати про умисне затягування розгляду справ є необґрунтованими та не підтвердженими доказами, оскільки:

до закриття провадження 13 квітня 2021 року справа розглядалася у межах процесуальних строків;

період у 382 дні, який інкримінується як затягування, фактично був періодом апеляційного та касаційного перегляду, що не залежало від дій судді;

обидві справи почали розглядатися суддею по суті одночасно лише у 2022 році, після передачі та повернення справ;

у 2022 році існували об’єктивні надзвичайні обставини: надмірне навантаження та системна відсутність електропостачання, що підтверджувалося актами.

Друга Дисциплінарна палата не надала оцінки цим доказам та не застосувала принцип однакового підходу, попри наявність власної практики (рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 травня 2025 року у справі № 1073/2дп/15-25), де аналогічні обставини були визнані об’єктивними причинами затримки розгляду справ.

Позиція Вищої ради правосуддя щодо оцінки аргументів скарги

Ухвалюючи рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Сарненського районного суду Рівненської області Ведяніної Т.О. із застосуванням до неї дисциплінарного стягнення у виді попередження, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність у діях судді Ведяніної Т.О. складу дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «д» пункту 1 частини першої та пункту 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (незаконної відмови в доступі до правосуддя, у тому числі незаконної відмови в розгляді справи по суті, або іншого істотного порушення норм процесуального права, яке унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та призвело до порушення правил юрисдикції; порушення правил щодо відводу (самовідводу); безпідставного затягування розгляду справ та невжиття суддею належних заходів щодо їх розгляду у строки, визначені законом).

Не погоджуючись із рішенням Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, суддя Ведяніна Т.О. звернулася до Вищої ради правосуддя зі скаргою, у якій зазначила, що в її діях відсутні ознаки складу дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «д» пункту 1 частини першої та пункту 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки прийняті нею рішення та дії були ухвалені в межах наданих судді дискреційних повноважень, із дотриманням вимог процесуального законодавства, не свідчать про відмову у доступі до правосуддя, не містять ознак упередженості чи конфлікту інтересів, а також не призвели до порушення прав учасників судового процесу.

Перевіривши доводи скарг, зміст оскаржуваного рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя та матеріали дисциплінарної справи встановлено таке.

Щодо незаконної відмови в доступі до правосуддя (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)

Відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження, зокрема, з підстав умисної або внаслідок недбалості незаконної відмови в доступі до правосуддя (у тому числі незаконної відмови в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або іншого істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.

Усталена практика дисциплінарного провадження, підтримана численними висновками Великої Палати Верховного Суду, свідчить про те, що норми підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначають три самостійних склади дисциплінарного проступку:

1) істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є незаконна відмова в доступі до правосуддя;

2) істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є унеможливлення реалізації учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків;

3) істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.

Системне тлумачення положень статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у яких йдеться про умисел та недбалість судді щодо деяких складів дисциплінарних проступків (пункт 1 частини першої), дає підстави стверджувати, що наявність умислу та недбалості стосовно допущеного порушення як обов’язкової ознаки складу дисциплінарного проступку є обов’язковою умовою притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. За відсутності вини притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є явно непропорційним та таким, що суперечить принципу верховенства права, закріпленому у статті 8 Конституції України.

Для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 вказаного Закону, необхідно встановити як об’єктивну сторону проступку (фактичні обставини, що свідчать про порушення конкретних норм процесуального права, які є істотними та перешкодили реалізації процесуальних прав чи обов’язків учасників, або порушили засади рівності, змагальності та свободи у наданні доказів), так і його суб’єктивну сторону (спрямованість умислу на створення перешкод учасникам процесу чи допущення грубої недбалості при виконанні службових обов’язків, що призвела до настання вказаних негативних наслідків).

Відповідно до міжнародних стандартів, практики Вищої ради правосуддя та Великої Палати Верховного Суду, констатувати недбалість судді під час здійснення правосуддя можливо лише у випадку, якщо вона є грубою, очевидною та спричиняє істотні негативні наслідки, які не можуть бути усунуті (поновлені) судом вищої інстанції у встановленому процесуальному порядку. Причиновий зв’язок між істотним порушенням норм процесуального права та наслідками, визначеними підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону, має бути прямим і неминучим, а негативні наслідки — безпосередньо зумовленими протиправним діянням.

За результатами розгляду дисциплінарної справи Друга Дисциплінарна палата дійшла висновку, що суддя Ведяніна Т.О. безпідставно закрила провадження у справі № 572/3061/20, неправильно визначивши предметну юрисдикцію спору, що є істотним порушенням процесуального права, а такі дії суду порушують право особи на доступ до правосуддя, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте Вища рада правосуддя не може погодитися з такою оцінкою, оскільки вона не повною мірою відповідає обставинам, встановленим під час розгляду скарги.

Зокрема, 13 квітня 2021 року суддя Ведяніна Т.О. постановила ухвалу, якою закрила провадження у справі № 572/3061/20 за позовом ОСОБА1 (скаржник), на тій підставі, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що сторони у справі є фізичними особами – підприємцями, а спір виник щодо здійснення у спірному приміщенні підприємницької діяльності.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 24 вересня 2021 року ухвалу Сарненського районного суду Рівненської області від 13 квітня 2021 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спір виник між фізичними особами – підприємцями щодо здійснення господарської діяльності з використанням частини спірної будівлі, розташованої на земельній ділянці та переданій у власність підприємцю ОСОБА1 для реконструкції частини виробничого корпусу № 2 під продовольчий магазин, тому спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Верховний Суд постановою від 22 червня 2022 року (справа № 572/3061/20, провадження № 61-17494св21) ухвалу Сарненського районного суду Рівненської області від 13 квітня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 24 вересня 2021 року скасував, справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Верховний Суд дійшов висновку, що спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки він виник між фізичними особами щодо захисту права власності та усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, набутим позивачем як фізичною особою, і не пов’язаний зі здійсненням сторонами господарської діяльності. Наявність у сторін статусу фізичних осіб – підприємців сама по собі не є достатньою підставою для віднесення спору до господарської юрисдикції, якщо характер спірних правовідносин не є господарським та між сторонами відсутні договірні відносини у сфері здійснення підприємницької діяльності. Закриття провадження з підстав належності спору до господарської юрисдикції за таких обставин є порушенням права особи на доступ до правосуддя та неправильним застосуванням правил предметної юрисдикції.

Притягуючи суддю Ведяніну Т.О. до відповідальності, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя нормативною підставою відповідальності вважала саме істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є незаконна відмова в доступі до правосуддя.

Разом із тим, комплексний аналіз фактичних обставин справи, наданих суддею пояснень та викладених скаржником доводів дає підстави стверджувати, що у діях судді Ведяніної Т.О. відсутні ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Закриття провадження у справі № 572/3061/20 стало наслідком добросовісної суддівської помилки, що є обставиною, яка виключає склад дисциплінарного правопорушення у діях судді Ведяніної Т.О., з огляду на таке.

Відповідно до повноважень, визначених статтею 131 Конституції України та статтею 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя не наділена повноваженнями оцінювати судове рішення та надавати оцінку його змісту. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних чи касаційних процедур.

Стаття 126 Конституції України гарантує незалежність суддів, встановлюючи, що суддя не може бути притягнутий до відповідальності за ухвалене ним рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

Відповідно до частини другої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», скасування або зміна судового рішення не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли скасоване або змінене рішення ухвалено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.

Притягнення до дисциплінарної відповідальності у зв’язку з винесенням судового рішення має розглядатися як винятковий захід і підлягати обмежувальному тлумаченню з урахуванням принципу незалежності суддів (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ющишин проти Польщі», заява № 35599/20, від 6 жовтня 2022 року, пункт 276).

Дисциплінарне провадження щодо судді має здійснюватися з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, відповідно до якого дисциплінарне провадження не може бути спрямоване на оцінку судових рішень суддів, які можуть піддаватися критиці лише шляхом оскарження відповідно до закону.

У контексті наведених гарантій Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя, які здійснюють дисциплінарні провадження щодо суддів, не наділені повноваженнями встановлювати або оцінювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, а також перевіряти законність та обґрунтованість судових рішень. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних чи касаційних процедур. Дисциплінарна відповідальність суддів не повинна поширюватися на зміст їх рішень.

Водночас орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, не уповноважений перевіряти законність судового рішення, однак зобов’язаний перевірити дії судді під час ухвалення такого рішення в частині наявності порушень, які є підставою для застосування дисциплінарної відповідальності. Такий правовий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі № 11-132сап21.

Згідно з усталеною практикою Вищої ради правосуддя, здійснюючи правосуддя, суддя безумовно має право на власне тлумачення закону, у тому числі й таке, що відрізняється від загальноприйнятого розуміння. Однак таке тлумачення повинно бути добросовісним. Не може вважатись умисним порушенням норм права чи неналежним ставленням судді до службових обов’язків тлумачення закону та позиція судді щодо обґрунтування ухваленого ним судового рішення, навіть якщо така позиція є помилковою.

У будь-якому випадку прояви суддівського свавілля необхідно відрізняти від добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості. Добросовісність вказує на те, що суддя діяв сумлінно – з належним ставленням до своїх обов’язків встановив фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, оцінив докази та тлумачив закон, але припустився помилки, яка не була настільки очевидною й однозначною.

Водночас сам факт скасування судового рішення в апеляційному чи касаційному порядку не є автоматичною підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Закриття провадження у справі № 572/3061/20 було наслідком добросовісної суддівської помилки, допущеної без умислу чи грубої недбалості.

Порушені права скаржника були поновлені Верховним Судом у межах встановленої законом процедури, а істотних негативних наслідків, які б унеможливили реалізацію права на судовий захист, не встановлено. За таких обставин відсутні обов’язкові елементи складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисна або внаслідок недбалості незаконна відмова у доступі до правосуддя, істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків).

Щодо порушення правил відводу (самовідводу) (підпункт «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)

Відповідно до статті 10 Кодексу суддівської етики суддя зобов’язаний здійснювати свої повноваження безсторонньо та неупереджено, а також утримуватися від будь-якої поведінки, дій або висловлювань, які можуть викликати сумнів у рівності сторін під час здійснення правосуддя. Вимога неупередженості означає, що суд, який розглядає справу, має бути суб’єктивно безстороннім, тобто жоден із його членів не повинен мати особистої заінтересованості або сформованого упередженого ставлення до учасників процесу.

Разом з цим, відповідно до статті 15 Кодексу суддівської етики суддя не повинен зловживати правом на самовідвід. В пункті 2.3 Бангалорських принципів поведінки суддів передбачено, що суддя по можливості обмежує себе у здійсненні дій, що можуть стати приводом для позбавлення його права брати участь у судовому засіданні та виносити рішення у справах.

Згідно із коментарем до Кодексу суддівської етики, затвердженим рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1, зловживання правом на самовідвід означає недобросовісне використання суддею незначного приводу для того, щоб уникнути розгляду справи. За змістом статті 15 Кодексу суддівської етики заявлення суддею самовідводу є допустимим лише у разі неможливості ухвалення суддею об’єктивного рішення у справі.

Вимоги положень статей 15 Кодексу суддівської етики і пункту 2.3 Бангалорських принципів поведінки суддів обумовлені зокрема і тим, що розгляд судових прав суддею і здійснення ним правосуддя є не лише його повноваженням, але і обов’язком.

Сама наявність у провадженні Вищої ради правосуддя дисциплінарної скарги щодо судді не створює конфлікту інтересів під час розгляду конкретної судової справи, що прямо зазначено у пункті 2 рішення Ради суддів України від 8 червня 2017 року № 34. Водночас той факт, що суддя Ведяніна Т.О. задовольнила відвід, заявлений ОСОБА1, і при цьому вказала на наявність «певної упередженості», свідчить про те, що суддя не зловживала правом на відвід, а застосувала відповідну процедуру у справі № 572/569/21, керуючись саме суб’єктивним чинником – сформованим ставленням до ОСОБА1.

Визнання суддею наявності «певної упередженості» щодо ОСОБА1 лише в межах однієї судової справи водночас свідчить про невжиття суддею Ведяніною Т.О. заходів, спрямованих на усунення конфлікту інтересів у межах іншого провадження за участю тієї ж особи. За наявності такої упередженості та її фактичного визнання суддя не скористалася процесуальними механізмами, передбаченими пунктом 5 частини першої статті 36 ЦПК України, які зобов’язують суддю заявити самовідвід у разі наявності обставин, що викликають сумнів у її неупередженості.

Суб’єктивний критерій упередженості полягає у формуванні суддею особистого ставлення до учасника судового процесу, яке ґрунтується не на об’єктивних правових критеріях, а на власних симпатіях або антипатіях. Незважаючи на усвідомлення наявності таких факторів, суддя Ведяніна Т.О. не врахувала їх під час здійснення правосуддя у справі № 572/3061/20, розгляд якої був призначений того самого дня з інтервалом лише у 30 хвилин після розгляду справи № 572/569/21. Вказані обставини ігнорувалися суддею як під час проведення наступних судових засідань, так і при ухваленні остаточного рішення у зазначеній справі, що свідчить про недотримання стандартів безсторонності суду.

З наведеного вбачається, що суддя Ведяніна Т.О. свідомо не скористалася своїм правом на самовідвід у справі № 572/3061/20, попри наявність визнаної нею упередженості щодо ОСОБА1. При цьому саме ця справа мала визначальне значення для зазначеної особи, і саме в її межах суддею з самого початку створювалися процесуальні перешкоди для реалізації ним своїх процесуальних прав.

Зазначена бездіяльність судді свідчить про наявність у її діях складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме порушення правил щодо відводу (самовідводу).

Щодо безпідставного затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом (пункт 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)

Оцінюючи дії судді Ведяніної Т.О. під час розгляду цивільних справ № 572/569/21 та № 572/3061/20, Вища рада правосуддя дійшла такого висновку.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини розумність тривалості провадження повинна бути оцінена в світлі обставин справи та з огляду на такі критерії: правову та фактичну складність справи; поведінку заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінку органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (рішення у справах «Федіна проти України» від 2 вересня 2010 року, «Смірнова проти України» від 8 листопада 2005 року, «Матіка проти Румунії» від 2 листопада 2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 5 лютого 2004 року).

У пункті 49 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судді повинні мати високий рівень професійної свідомості та виконувати свої обов’язки ретельно з метою дотримання вимог щодо прийняття рішень у розумний строк.

Згідно з пунктом 7 частини другої статті 129 Конституції України розумні строки розгляду справи судом є однією з основних засад судочинства.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об’єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Важливим елементом для встановлення відомостей про ознаки дисциплінарного проступку є очевидна безпідставність недотримання строків розгляду справи (заяви, скарги). Сам факт недотримання строку розгляду справи (заяви, скарги), встановленого законом, не може автоматично свідчити про наявність підстав для дисциплінарної відповідальності судді.

Самі по собі строки поза зв’язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.

Крім того, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини розумність тривалості провадження повинна бути оцінена в світлі обставин справи та з огляду на такі критерії: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (рішення у справах «Федіна проти України» від 2 вересня 2010 року, «Смірнова проти України» від 8 листопада 2005 року, «Матіка проти Румунії» від 2 листопада 2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 5 лютого 2004 року).

Відповідно до частин першої, другої статті 210 ЦПК України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження – не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

У дисциплінарній скарзі Дубовець В.А. наголошує, що затягування розгляду справи № 572/569/21 фактично спричинило затримку у вирішенні справи № 572/3061/20, яка безпосередньо стосується захисту його порушеного права на безперешкодне користування належним йому майном. У зв’язку з цим, для об’єктивного встановлення причин недотримання строків розгляду обох проваджень, вбачається за доцільне оцінювати процесуальну поведінку судді під час розгляду справ № 572/569/21 та № 572/3061/20 у їх сукупності.

Предмет спору у справі № 572/569/21 є безпосередньо пов’язаним із предметом спору у справі № 572/3061/20, оскільки можливе задоволення позовних вимог щодо скасування рішення державного реєстратора унеможливлює задоволення вимог про усунення перешкод у користуванні цим же майном. Водночас після відмови 4 березня 2021 року у відкритті провадження у справі № 572/569/21 у судді Ведяніної Т.О. були відсутні будь-які об’єктивні перешкоди для подальшого розгляду справи № 572/3061/20.

Про відсутність таких перешкод свідчить інтенсивність розгляду справи № 572/3061/20 на її початковому етапі: відкриття провадження 9 грудня 2020 року, закриття підготовчого провадження 18 січня 2021 року, проведення судових засідань 25 лютого та 13 квітня 2021 року. До 13 квітня 2021 року справа розглядалася із середнім інтервалом у 42 календарні дні, що охоплювало період значної кількості святкових і неробочих днів.

13 квітня 2021 року суддя Ведяніна Т.О. без належних правових підстав закрила провадження у справі № 572/3061/20, що призвело до суттєвої перерви в її розгляді. Наступне судове засідання відбулося лише через 382 дні – після скасування ухвали про закриття провадження. За сукупності встановлених обставин дії судді щодо необґрунтованого закриття, а згодом і зупинення провадження у справі свідчать про штучне відтермінування її розгляду за відсутності для того законних підстав.

Крім того, від дати скасування Верховним Судом ухвали Сарненського районного суду Рівненської області від 13 квітня 2021 року до моменту зупинення провадження суддею минуло ще 413 днів, що очевидно вказує на недотримання процесуальних строків. Як убачається з ухвали від 12 квітня 2024 року, клопотання про зупинення провадження було подано безпосередньо в судовому засіданні, а отже, до цього моменту у судді було достатньо часу для завершення розгляду справи по суті та ухвалення остаточного рішення.

Суддя не надала змістовних пояснень щодо причин такої тривалості розгляду справи № 572/3061/20, попри те, що їй було відомо про доводи дисциплінарної скарги, в яких наголошувалося на триваючому порушенні права скаржника на користування майном, підриві авторитету правосуддя та суспільної довіри до суду. Зупинення провадження 12 квітня 2024 року призвело до фактичного завершення розгляду справи лише 21 січня 2025 року, тобто через 285 днів після постановлення ухвали про його зупинення.

Той факт, що за наявності підстав для відводу в одній справі суддя не заявила самовідвід в іншій, може свідчити про намір зберегти справу у своєму провадженні з метою контролю строків її розгляду та впливу на момент ухвалення рішення, незалежно від результату розгляду пов’язаної справи.

Після задоволення відводу судді Ведяніної Т.О. у справі № 572/569/21 провадження було передано іншому судді, а згодом – до Дубровицького районного суду Рівненської області. Висока інтенсивність розгляду цієї справи в іншому суді свідчить про те, що тривалість її розгляду у провадженні судді Ведяніної Т.О. жодним чином не відповідала об’єктивній складності спору. Додатковим підтвердженням відсутності реального інтересу позивача у цій справі є подання заяви про залишення позову без розгляду ще до фактичного початку розгляду справи по суті.

Про свідомий характер затягування розгляду справи свідчить також безпідставне закриття провадження 13 квітня 2021 року з мотивів непідсудності спору цивільному судочинству. Скаржнику знадобилося понад 436 днів для ініціювання та завершення процедури скасування цієї ухвали й поновлення розгляду справи. Навіть після її скасування судом касаційної інстанції перше засідання було призначене суддею лише через майже чотири місяці.

Крім загального порушення строків розгляду справ, мали місце також порушення строків вчинення окремих процесуальних дій. Зокрема, провадження у справі № 572/569/21 було відкрито майже через шість місяців після її розподілу судді, що є прямим порушенням імперативних вимог статей 186 та 187 ЦПК України.

Строки розгляду не можуть визнаватися розумними, якщо їх порушення зумовлене неналежною організацією судового процесу, необґрунтованими перервами між засіданнями, безпідставним задоволенням клопотань чи невжиттям заходів для протидії недобросовісній поведінці учасників процесу. Під час дисциплінарного провадження не встановлено фактів, які б свідчили про затягування розгляду справ з боку скаржника або його представника.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що правосуддя має не лише здійснюватися, а й бути очевидним для суспільства. Велика Палата Верховного Суду у своїх рішеннях підкреслювала, що саме в межах дисциплінарного провадження має надаватися оцінка причинам порушення строків розгляду справи з урахуванням усіх об’єктивних та суб’єктивних чинників.

Водночас сам по собі факт порушення встановлених законом строків не є безумовною підставою для дисциплінарної відповідальності судді. Визначальним у цьому контексті є встановлення саме безпідставності такого порушення, а також невжиття суддею належних та своєчасних заходів для розгляду справи у строки, визначені процесуальним законом. У сукупності з фактами неналежного інформування учасників судового процесу вказані дії та бездіяльність призвели до надмірної та невиправданої тривалості розгляду справ № 572/569/21 та № 572/3061/20.

Рівень судового навантаження судді Ведяніної Т.О. хоча й є значним, проте він не перевищує середніх показників навантаження суддів в інших загальних місцевих судах України, згідно з офіційними даними Ради суддів України.

Надані Сарненським районним судом Рівненської області статистичні дані демонструють, що протягом 2020–2021 років, коли справа № 572/3061/20 була первинно розподілена судді Ведяніній Т.О., показник навантаження у Сарненському районному суді Рівненської області не перевищував середніх показників по Україні. Процесуальне рішення судді про закриття провадження у справі призвело до того, що вказана справа повторно повернулася до її провадження лише у 2022 році, коли загальне навантаження на суддю значно зросло. Слід зазначити, що стан навантаження у Сарненському районному суді Рівненської області у 2023–2024 роках також залишався співмірним із середньостатистичними показниками по Україні.

Обставини, встановлені під час розгляду цієї дисциплінарної справи, дають підстави для висновку, що надмірна тривалість розгляду справи № 572/569/21 була зумовлена не надмірним чи винятковим судовим навантаженням судді, яке б істотно відрізнялося від навантаження суддів інших судів України, а фактично використовувалася як механізм штучного відтермінування розгляду пов’язаної справи № 572/3061/20.

Сукупність установлених обставин свідчить про те, що суддя Ведяніна Т.О. вчиняла усвідомлені дії, спрямовані на затягування розгляду справ № 572/569/21 та № 572/3061/20, розуміючи, що це призведе до сповільнення вирішення спору у справі № 572/3061/20, яка має визначальне значення для захисту прав скаржника. Наслідком такої процесуальної поведінки стало завершення розгляду справи № 572/3061/20 лише 21 січня 2025 року – тобто через 4 роки та 2 місяці з дати її первинного розподілу судді Ведяніної Т.О. (18 листопада 2020 року).

Настільки тривале зволікання не може бути виправдане звичайною суддівською помилкою або наявністю надзвичайних об’єктивних обставин.

Таким чином, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла обґрунтованого висновку про наявність у діях судді Ведяніної Т.О. складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: безпідставне затягування розгляду справ та невжиття суддею належних заходів щодо їх розгляду протягом строку, встановленого законом.

Висновки Вищої ради правосуддя

Частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

В оскаржуваному рішенні зазначено, що під час обрання дисциплінарного стягнення Друга Дисциплінарна палата врахувала характер і ступінь допущених суддею Ведяніною Т.О. дисциплінарних проступків, встановлені обставини їх вчинення, відсутність попередніх дисциплінарних стягнень, позитивну характеристику та значний стаж суддівської роботи.

Відповідно до частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право: скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження; скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення; скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення; змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення; залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

За результатами розгляду скарги судді Ведяніної Т.О., Вища рада правосуддя дійшла висновку про наявність у діях судді Ведяніної Т.О. під час здійснення правосуддя у справах № 572/3061/20, № 572/569/21 складу дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «д» пункту 1, пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та відсутність складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». З огляду на викладене Вища рада правосуддя доходить висновку про необхідність скасування частково рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 17 грудня 2025 року № 2706/2дп/15-25 про притягнення судді Сарненського районного суду Рівненської області Ведяніної Т.О. до дисциплінарної відповідальності та ухвалити нове рішення, яким викласти мотивувальну частину в редакції цього рішення.

Зважаючи на те, що Вища рада правосуддя не встановила підстав для застосування до судді Ведяніної Т.О. іншого, більш м’якого виду дисциплінарного стягнення, у частині застосованого до судді Ведяніної Т.О. виду дисциплінарного стягнення у виді попередження рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 17 грудня 2025 року № 2706/2дп/15-25 підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя

вирішила:

рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 17 грудня 2025 року № 2706/2дп/15-25 скасувати в частині притягнення судді Сарненського районного суду Рівненської області Ведяніної Тетяни Олександрівни до дисциплінарної відповідальності за підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ухвалити в цій частині нове рішення про закриття дисциплінарного провадження.

В іншій частині рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 17 грудня 2025 року № 2706/2дп/15-25 залишити без змін.

Рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене в порядку, передбаченому статтею 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

В.о. Голови Вищої ради правосуддя

 Члени Вищої ради правосуддя