Вища рада правосуддя, розглянувши справу щодо порушення суддею Ленінського районного суду міста Миколаєва Кирильчуком Олегом Ігоровичем вимог щодо несумісності,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 27 квітня 2021 року за вхідним № 336/0/13-21 надійшла заява Громадської організації «Егіда-право», подана головою цієї Громадської організації Шапірою Л.В., про порушення суддею Ленінського районного суду міста Миколаєва Кирильчуком О.І. вимог щодо несумісності.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 27 квітня 2021 року № 336/0/13-21 заяву Громадської організації «Егіда-право», подану головою цієї Громадської організації Шапірою Л.В., передано для розгляду члену Вищої ради правосуддя Маловацькому О.В.
У заяві зазначено, що суддя Ленінського районного суду міста Миколаєва Кирильчук О.І. під час перебування на посаді судді уклав контракт про проходження військової служби у Збройних силах України в період з 2015 року по 2016 рік включно. За проходження військової служби у Збройних силах України суддя отримує грошове забезпечення, що є порушенням частини другої статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та пункту 1 частини першої статті 25 Закону України «Про запобігання корупції». При цьому, як зазначається у заяві, нова хвиля мобілізації у 2016 році не оголошувалась, тому суддю Кирильчука О.І. не було призвано за мобілізацією на особливий період. Добровільно уклавши контракт з Міністерством оборони України, суддя Кирильчук О.І., на думку заявника, порушив вимоги щодо несумісності.
Ухвалою члена Вищої ради правосуддя Маловацького О.В. від 28 липня 2021 року № 3577/0/18-21 за заявою Громадської організації «Егіда-право», поданою головою Громадською організації Шапірою Л.В., відкрито справу про порушення суддею Ленінського районного суду міста Миколаєва Кирильчуком О.І. вимог щодо несумісності.
Суддя Ленінського районного суду міста Миколаєва Кирильчук О.І. та заявник повідомлені у порядку та строк, що встановлені законом, про дату, час і місце розгляду справи про порушення суддею вимог щодо несумісності.
Зазначену інформацію оприлюднено на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.
З метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та забезпечення реалізації прав судді Кирильчука О.І. та заявника, визначених пунктом 11.7 Регламенту Вищої ради правосуддя, їм запропоновано взяти участь у вказаному засіданні в режимі відеоконференції.
31 серпня 2021 року у засідання Вищої ради правосуддя суддя Кирильчук О.І. та заявник не прибули. При цьому, 9 серпня 2021 року до Вищої ради правосуддя надійшло клопотання судді Кирильчука О.І. про розгляд справи щодо несумісності за його відсутності. Заявник причини неявки не повідомив.
Дослідивши матеріали справи, пояснення судді Кирильчука О.І., заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Маловацького О.В., Вища рада правосуддя встановила таке.
Кирильчук Олег Ігорович Указом Президента України від 23 травня 2013 року № 302/2013 призначений на посаду судді Свердловського міського суду Луганської області строком на п’ять років, Указом Президента України від 14 лютого 2015 року № 81/2015 переведений на роботу на посаді судді Ленінського районного суду міста Миколаєва, Указом Президента України від 17 жовтня 2019 року № 760/2019 призначений на посаду судді цього суду.
Статтею 53 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (чинного на час призначення Кирильчука О.І. на посаду судді) визначено вимоги щодо несумісності судді. Зокрема, частиною другою вказаної статті було передбачено, що суддя не має права поєднувати свою діяльність з підприємницькою або адвокатською діяльністю, будь-якою іншою оплачуваною роботою (крім викладацької, наукової і творчої діяльності), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.
30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VIII), частиною другою статті 54 якого залишено незмінним положення щодо обмеження стосовно судді поєднувати свою діяльність із підприємницькою, адвокатською діяльністю, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу (крім викладацької, наукової чи творчої), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.
За приписами частини сьомої статті 54 Закону № 1402-VIII суддя повинен дотримуватися вимог щодо несумісності, визначених законодавством у сфері запобігання корупції.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 25 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» особам, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону, забороняється займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.
Пунктом «ґ» частини першої статті 3 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» визначено, що суб’єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є, зокрема, судді.
Таким чином, для суддів встановлено обмеження щодо сумісництва суддівської діяльності з іншою оплачуваною діяльністю, за винятком видів діяльності, перелік яких наведений у пункті 1 частини першої статті 25 Закону України «Про запобігання корупції».
Даючи оцінку діям судді Кирильчука О.І. щодо дотримання ним вимог щодо несумісності, Вища рада правосуддя встановила таке.
Із витягу з наказу військового комісара Центрально-Миколаївського об’єднаного районного військового комісаріату Грумінського О.М. від 30 січня 2015 року № 3 вбачається, що на підставі статті 39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» та Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15/2015 капітана юстиції запасу Кирильчука О.І. призвано на військову службу у зв’язку з мобілізацією в команду Військово-юридичного факультету Національно-юридичного університету імені Ярослава Мудрого міста Харкова та направлено для проходження військової служби до Харківського військово-юридичного факультету.
Відповідно до наказу тимчасового виконувача обов’язків командира військової частини В1688 Маленка С.А. від 12 березня 2015 року № ___ капітана юстиції військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Кирильчука О.І., який прибув з Військово-юридичного факультету Національно-юридичного університету імені Ярослава Мудрого міста Харкова, призначеного наказом першого заступника Міністерства оборони України від 6 березня 2015 року № ___ помічником командира бригади з правової роботи – начальника юридичної групи, ВОС-8503003, штатно-посадова категорія «майор юстиції», з 12 березня 2015 року зараховано у розпорядження командира військової частини В1688 на всі види забезпечення, а на котлове забезпечення – з 12 березня 2015 року.
Крім цього, Кирильчуку О.І. встановлено оклад за посадою ____ гривень, надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі ____ посадового окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, щомісячне преміювання у розмірі _____.
У періоди з 5 листопада 2015 року по 17 грудня 2015 року, з 25 грудня 2015 року по 13 лютого 2016 року, з 18 лютого 2016 року по 10 березня 2016 року Кирильчук О.І. безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, що підтверджується довідкою військової частини, польова пошта В1688 № ____ від 29 квітня 2016 року.
Із витягу з наказу командира військової частини В1688 Зобніна О.В. від 29 квітня 2016 року № ____ вбачається, що відповідно до Указу Президента України від 25 березня 2016 року № 115/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607 та під час першої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15» Кирильчука О.І. 29 квітня 2016 року звільнено з військової служби у запас.
Із витягу з наказу тимчасового виконувача обов’язків командира військової частини А1815 Падалка В.М. від 1 липня 2017 року № ___ встановлено, що з 1 липня 2017 року анульовано умовне найменування військової частини – польова пошта В1688 та введено в дію нове найменування – Військова частина А1815.
Крім того, згідно з відомостями, наданими тимчасовим виконувачем обов’язків командира Військової частини А1815 Є. Іллющенком, майору юстиції військової служби за мобілізацією на особливий період Кирильчуку О.І., помічнику командира бригади з правової роботи за період з березня 2015 року по квітень 2016 року нараховано _____ гривні грошового забезпечення, з них _____ гривень – грошова допомога на оздоровлення.
Також із листа Ленінського районного суду міста Миколаєва від 14 травня 2021 року № вих.01-10/19/2021 за підписом голови суду Рум’янцевої Н.О. встановлено, що згідно з наказом Ленінського районного суду міста Миколаєва від 13 травня 2016 року № _____ Кирильчук О.І. приступив до виконання обов’язків судді з 13 травня 2016 року. При цьому голова суду поінформував, що у період із 20 березня 2015 року по 12 травня 2016 року Кирильчук О.І. повноважень судді не здійснював.
Відповідно до інформації, розміщеної на вебсайті Національного агенства з питань запобігання корупції, у щорічних деклараціях судді Кирильчука О.І. за 2015 рік у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» задекларовано, зокрема: заробітна плата, отримана за основним місцем роботи, – ____ грн (джерело доходу – Військова частина А1815); за 2016 рік у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» задекларовано, зокрема: заробітна плата, отримана за основним місцем роботи, – ____ грн (джерело доходу – Військова частина А1815); інше (разова грошова допомога учасникам бойових дій) – ___ грн (джерело доходу – Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради); інше (компенсація за проїзд) – ____ грн (джерело доходу – Військова частина А1080); за 2017 рік у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» задекларовано, зокрема: заробітна плата, отримана за основним місцем роботи, – ____ грн (джерело доходу – Військова частина А1815); інше (разова грошова допомога учасникам бойових дій) – ____ грн (джерело доходу – Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради); за 2018 рік у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» задекларовано, зокрема: заробітна плата, отримана за основним місцем роботи, – ____ грн (джерело доходу – Військова частина А1815); за 2019 рік у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» задекларовано, зокрема: заробітна плата, отримана за основним місцем роботи, – ____ грн (джерело доходу – Військова частина А1815); за 2020 рік у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» задекларовано, зокрема: інше виплати військовозобов’язаним – ____ грн (джерело доходу – Миколаївський обласний військовий комісаріат).
Із довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області від 8 червня 2021 року № 7/1-1066/21 за підписом виконувача обов’язків начальника цього управління О.Дзюби, наданої на запит члена Вищої ради правосуддя, вбачається, що дохід, нарахований судді Ленінського районного суду міста Миколаєва Кирильчуку О.І. за 2015 рік, становить ____ гривні, за 2016 рік – ____ гривні, за 2017 рік – ____ гривні, за 2018 рік – ____ гривні, за 2019 рік – ____ гривні, за 2020 рік – ____ гривні.
У письмових поясненнях суддя Ленінського районного суду міста Миколаєва Кирильчук О.І. зазначив, що військову службу за контрактом проходив у Військовій частині А1080 з 14 червня 2008 року по 14 червня 2013 року, а з 17 червня 2013 року працював суддею Свердловського міського суду Луганської області до припинення його роботи внаслідок окупації міста незаконними збройними формуваннями (з 1 вересня 2014 року), після цього 3 вересня 2014 року виїхав до міста Миколаєва.
Суддя також зазначив, що Указом Президента України від 30 січня 2015 року № 15/2015 «Про часткову мобілізацію» його призвано на військову службу у зв’язку із мобілізацією. 29 квітня 2016 року звільнений у запас відповідно до Указу Президента України № 115/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607 та під час першої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15».
Щодо компенсації за проїзд суддя повідомив, що вказані кошти були виплачені Військовою частиною А1080 у 2016 році на підставі судового рішення у справі № 490/199/2011.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Статтею 119 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) визначено, що на час виконання державних або громадських обов’язків, якщо за чинним законодавством України ці обов’язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України «Про військовий обов’язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів. За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб – підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до частин першої – третьої статті 1 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов’язком громадян України. Військовий обов’язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов’язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов’язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
За приписами частини другої статті 2 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» визначено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».
Отже, аналіз наведених норм права діє підстави для висновку, що гарантії щодо збереження місця роботи, посади та середнього заробітку надаються трьом категоріям працівників:
призваним на строкову військову службу;
призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період;
прийнятим на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації.
Визначення поняття особливого періоду наведено у законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII та «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року № 1932-XII.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період – період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону України від 6 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» визначає особливий період як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, у статті 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення мобілізації та демобілізації.
Мобілізація – комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту – на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Демобілізація – комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту – на організацію і штати мирного часу.
Часткову мобілізацію в Україні оголошено та проведено у кілька етапів, зокрема: Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» – з 18 березня 2014 року по 1 травня 2014 року; Указом Президента України від 6 травня 2014 року № 454/2014 «Про часткову мобілізацію» – з 7 травня 2014 року по 20 червня 2014 року; Указом Президента України від 21 липня 2014 року № 607/2014 «Про часткову мобілізацію» – з 24 липня 2014 року по 6 вересня 2014 року; Указом Президента України від 14 січня 2015 року № 15/2015 «Про часткову мобілізацію» – з 20 січня 2015 року у три черги протягом 210 діб по 17 серпня 2015 року.
Отже, особливий період в Україні розпочався з 17 березня 2014 року на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» та триває до цього часу, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на Сході України (правова позиція, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17).
При цьому у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року у справі № 824/876/18-а зазначено, що саме з моменту оголошення Президентом України часткової мобілізації (17 березня 2014 року) відповідно до положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» законодавець пов’язує настання особливого періоду. При цьому сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації, у свою чергу, не є самостійною підставою для припинення особливого періоду та у проміжках між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся.
Разом із тим зазначені Укази Президента України мали мету – звільнення у запас військовослужбовців за призовом під час попередніх хвиль мобілізації. Тобто вказані укази не можуть розглядатися як такі, що завершують дію особливого періоду.
Перевіркою встановлено, що суддя Ленінського районного суду міста Миколаєва Кирильчук О.І. 30 січня 2015 року на підставі Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15/2015 «Про часткову мобілізацію» призваний на військову службу у зв’язку з мобілізацією, а 29 квітня 2016 року звільнений у запас відповідно до Указу Президента України № 115/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607 та під час першої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15».
Крім цього, на час призову судді Кирильчука О.І. на військову службу у зв’язку із мобілізацією набрало чинності рішення Ради національної безпеки та оборони України від 1 березня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України», введене в дію Указом Президента України від 2 березня 2014 року № 189/2014, яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.
Відповідно до примітки до статті 4 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.
Отже, на час призову судді Кирильчука О.І. на військову службу (30 січня 2015 року) існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради національної безпеки та оборони України щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився до цього часу.
З огляду на викладене Вища рада правосуддя доходить висновку, що, перебуваючи на військовій службі з 30 січня 2015 року по 29 квітня 2016 року, до звільнення у запас суддя Ленінського районного суду міста Миколаєва Кирильчук О.І. виконував не тільки свій конституційний обов’язок громадянина України із захисту Вітчизни, а й обов’язок, передбачений законодавством, яке регулює питання проведення часткової мобілізації, а збереження при цьому за ним оплачуваної посади судді є гарантією, передбаченою статтею 119 КЗпП України, наданою йому як прийнятому на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період. Таким чином, проходження суддею Кирильчуком О.І. у вказаний період військової служби за призовом під час мобілізації не є сумісництвом.
Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 126 Конституції України порушення вимог щодо несумісності є підставою для звільнення судді. При цьому системний аналіз норм Конституції України (зокрема, положень частин третьої, четвертої статті 78, пункту 5 частини другої статті 81 у сукупності із пунктом 2 частини шостої статті 126) вказує, що у відповідному контексті несумісність як підстава для звільнення з посади означає заборону займатися певними видами діяльності.
У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що під особливою природою судових функцій, а також необхідністю підтримувати гідність судового інституту й захищати суддів від всіх видів тиску мається на увазі те, що судді повинні поводитися таким чином, щоб уникати конфліктів інтересів або зловживання своїми повноваженнями. Це вимагає від суддів відмови від будь-якої професійної діяльності, що могла би відволікти їх від виконання суддівських обов’язків або призвести до упередженості при їх виконанні.
Як встановлено, суддя Кирильчук О.І. виконував обов’язок щодо захисту батьківщини, тому в його діях не встановлено порушень вимог щодо несумісності в розумінні підстав для звільнення судді з посади.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 41 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду справи щодо несумісності Вища рада правосуддя може ухвалити рішення про визнання порушення суддею вимог щодо несумісності з іншою діяльністю або статусом і звільнення його з посади; про визнання відсутності порушень суддею або прокурором вимог щодо несумісності з іншою діяльністю або статусом.
Згідно зі статтею 131 Конституції України, статтею 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя ухвалює рішення стосовно порушення суддею вимог щодо несумісності, здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.
З огляду на зазначене Вища рада правосуддя, керуючись статтею 131 Конституції України, статтями 3, 41 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктом 11.7 Регламенту Вищої ради правосуддя,
вирішила:
визнати відсутність порушення вимог щодо несумісності суддею Ленінського районного суду міста Миколаєва Кирильчуком Олегом Ігоровичем.
Головуючий на засіданні
Вищої ради правосуддя В.К. Грищук
Члени Вищої ради правосуддя
О.Є. Блажівська І.Б. Плахтій
С.М. Болотін О.В. Прудивус
В.І. Говоруха Т.С. Розваляєва
П.М. Гречківський В.В. Саліхов
Л.Б. Іванова В.Г. Суховий
Н.С. Краснощокова Л.А. Швецова
В.В. Матвійчук С.Б. Шелест
