Акт ВРП

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Спірідонової Т.В., членів Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлакова С.Ю., Мельника О.П., заслухавши дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Любарець О.С., розглянувши об’єднану дисциплінарну справу стосовно судді Лохвицького районного суду Полтавської області Бондарь Вікторії Анатоліївни, відкриту за дисциплінарною скаргою Національного агентства з питань запобігання корупції та за власною ініціативою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя,

 

встановила:

 

до Вищої ради правосуддя 9 січня 2025 року (вх. № 16/0/13-25) надійшла дисциплінарна скарга Національного агентства з питань запобігання корупції (далі – НАЗК), яку подав Голова НАЗК Віктор Павлущик, на дії судді Лохвицького районного суду Полтавської області Бондарь В.А. під час розгляду справи № 538/935/22.

 

Рух дисциплінарної справи, відомості щодо етапів дисциплінарного провадження

На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами від 9 січня 2025 року дисциплінарну скаргу НАЗК передано для проведення попередньої перевірки дисциплінарному інспектору Вищої ради правосуддя – доповідачу Любарець О.С.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 14 травня 2025 року № 1019/2дп/15-25 відкрила дисциплінарну справу за вказаною дисциплінарною скаргою стосовно судді Лохвицького районного суду Полтавської області Бондарь В.А. за ознаками дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «д» пункту 1 (умисне або внаслідок недбалості порушення правил щодо відводу (самовідводу)), пунктом 3 (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу) частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами підготовки до розгляду дисциплінарної справи дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Любарець О.С. (далі – дисциплінарний інспектор) підготувала висновок про притягнення судді Лохвицького районного суду Полтавської області Бондарь В.А. до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.

Дисциплінарний інспектор передала висновок на розгляд Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 22 жовтня 2025 року № 2190/2дп/15-25 за власною ініціативою відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Лохвицького районного суду Полтавської області Бондарь В.А. за ознаками дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та об’єднала її з дисциплінарною справою, відкритою Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя ухвалою від 14 травня 2025 року № 1019/2дп/15-25. Проведення підготовки об’єднаної дисциплінарної справи до розгляду доручено дисциплінарному інспектору.

Згідно із частиною першою статті 48 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами підготовки до розгляду дисциплінарної справи дисциплінарний інспектор підготувала висновок про притягнення судді Лохвицького районного суду Полтавської області Бондарь В.А. до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді тимчасового, строком на три місяці, відсторонення від здійснення правосуддя – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов’язковим направленням до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації з питань застосування норм Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Дисциплінарний інспектор передала висновок на розгляд Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

Дисциплінарний інспектор також повідомила судді та скаржнику про наявність проєкту такого висновку та можливість ознайомитися з матеріалами дисциплінарної справи в порядку, визначеному Регламентом Вищої ради правосуддя, затвердженим рішенням Вищої ради правосуддя від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17.

У засіданні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 18 березня 2026 року розгляд дисциплінарної справи було відкладено на 29 квітня 2026 року у зв’язку з необхідністю представника судді Бондарь В.А. – адвоката Вдовиченко Н.Ф., ознайомитися з матеріалами дисциплінарної справи.

Про засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, призначене на 29 квітня 2026 року, суддю та скаржника повідомлено своєчасно й у належний спосіб.

Крім того, у зв’язку із введенням в Україні воєнного стану та з метою забезпечення реалізації прав судді та скаржника, визначених пунктом 13.22 Регламенту Вищої ради правосуддя, судді та скаржнику запропоновано взяти участь у засіданні в режимі відеоконференції.

У засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 29 квітня 2026 року з’явилася представник судді Бондарь В.А. – адвокат Вдовиченко Н.Ф., яка надала пояснення по суті справи.

Скаржник у засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя не з’явився, що відповідно до частини п’ятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» не перешкоджає розгляду дисциплінарної справи.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя задовольнила заяву представника судді Лохвицького районного суду Полтавської області Бондарь В.А. – адвоката Вдовиченко Н.Ф., про відвід члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. від розгляду об’єднаної дисциплінарної справи стосовно судді Лохвицького районного суду Полтавської області Бондарь В.А., відкритої за дисциплінарною скаргою НАЗК і за власною ініціативою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя та залишила без розгляду заяву представника судді Лохвицького районного суду Полтавської області Бондарь В.А. – адвоката Вдовиченко Н.Ф., про відвід члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Ковбій О.В. від розгляду об’єднаної дисциплінарної справи стосовно судді Лохвицького районного суду Полтавської області Бондарь В.А., відкритої за дисциплінарною скаргою НАЗК та за власною ініціативою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя відхилила пропозицію дисциплінарного інспектора Любарець О.С. про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Лохвицького районного суду Полтавської області Бондарь В.А. та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді подання про тимчасове, строком на три місяці, відсторонення від здійснення правосуддя – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов’язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації з питань застосування норм ЦПК України та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Член Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлаков С.Ю. запропонував притягнути суддю Лохвицького районного суду Полтавської області Бондарь В.А. до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді попередження. Виготовлення повного тексту рішення доручено члену Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлакову С.Ю.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, дослідивши матеріали дисциплінарної справи, письмові пояснення судді Бондарь В.А. та письмові заперечення її представника, заслухавши доповідача – дисциплінарного інспектора Любарець О.С., пояснення присутнього в засіданні представника судді Бондарь В.А. – адвоката Вдовиченко Н.Ф., дійшла висновку про таке.

 

Стислий зміст дисциплінарної скарги Національного агентства з питань запобігання корупції

Скаржник стверджує, що Бондарь В.А., реалізовуючи повноваження судді Лохвицького районного суду Полтавської області, вчинила дії та прийняла рішення в умовах реального конфлікту інтересів, а саме розглянула цивільну справу № 538/935/22 за позовом ОСОБА1, яка є її матір’ю, чим порушила вимоги пунктів 1, 3, 5 частини першої статті 36 ЦПК України.

На думку скаржника, суддя Бондарь В.А. не вжила заходів щодо самовідводу, внаслідок чого всі подальші дії суддя вчинила за обставин, які викликають сумніви в неупередженості, а саме: прийняла до розгляду позовну заяву своєї матері ОСОБА1, відкрила загальне позовне провадження у вказаній справі та призначила підготовче судове засідання, розглянула заяву позивача та постановила ухвалу від 12 вересня 2022 року, якою позовну заяву ОСОБА1 залишила без розгляду.

Скаржник повідомив, що суддя Бондарь В.А. з метою забезпечення розгляду вказаної справи в листі від 28 липня 2022 року звернулася до приватного нотаріуса Миргородського районного нотаріального округу Жук Т.П. щодо надання інформації про коло осіб, які подали заяви про прийняття спадщини або про відмову від її прийняття після померлої ____ року ОСОБА2.

У зв’язку з викладеним скаржник просить притягнути суддю Бондарь В.А. до дисциплінарної відповідальності.

 

Обставини, що стали підставою для відкриття дисциплінарної справи за власною ініціативою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, викладені в ухвалі Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

У матеріалах справи № 538/935/22 наявне клопотання Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області від 22 серпня 2022 року про долучення до матеріалів справи копій відзивів у справах №№ 538/955/22, 538/939/22, 538/947/22, 538/942/22, 538/935/22, 538/943/22, 538/961/22, 538/944/22, 538/952/22, 538/931/22, 538/945/22, 538/953/22, 538/940/22, 538/951/22 як таких, що також перебувають на розгляді в Лохвицькому районному суді Полтавської області, а саме у провадженні судді Бондарь В.А.

У справах №№ 538/947/22, 538/942/22, 538/935/22, 538/943/22, 538/961/22, 538/944/22, 538/952/22, 538/931/22, 538/945/22, 538/953/22, 538/940/22, 538/951/22 суддя Бондарь В.А. постановила ухвали про залишення позовів без розгляду, оскільки від позивачів надійшли відповідні заяви.

Надходження вказаних заяв збігається в часі з постановленням суддею ухвали у справі № 538/935/22, яка стосувалася її матері.

Справи № 538/955/22 та № 538/939/22 суддя Бондарь В.А. розглянула та ухвалила рішення по суті.

За результатами розгляду цих справ суддя Бондарь В.А. встановила факт родинних відносин позивачів з особами, які померли в 1997 році, та визнала за позивачами право власності на земельні ділянки. У цих справах факт родинних відносин установлювався на підставі письмових пояснень свідків. Водночас свідки до суду не з’являлися, хоча суддя Бондарь В.А. в рішеннях суду вказувала, що свідків попереджено про кримінальну відповідальність.

У вказаних справах позивачі та спадкодавці перебували в четвертому ступені споріднення.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 230 ЦПК України перед допитом свідка головуючий встановлює його особу, вік, рід занять, місце проживання і стосунки зі сторонами та іншими учасниками справи, роз’яснює його права і з’ясовує, чи не відмовляється свідок із встановлених законом підстав від давання показань.

Оскільки свідки давали показання письмово, у звичайної розсудливої людини може виникнути сумнів щодо того, чи є правдивим твердження суду про попередження свідків про кримінальну відповідальність, як і спосіб, у який здійснено таке попередження.

Процесуальним законодавством визначено загальне правило, що кожний свідок допитується окремо (частина перша статті 230 ЦПК України). Законодавством не визначено, що пояснення особи, які надано в письмовому вигляді, можуть замінити процедуру допиту свідків.

З метою встановлення дійсних намірів судді Бондарь В.А. щодо заміни процедури допиту свідків письмовими поясненнями Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя проаналізувала інші аналогічні справи, що перебували в її провадженні, у яких визнання факту родинних зв’язків також відбувалося на підставі письмових пояснень свідків, а саме справи №№ 538/1247/23, 538/1262/22, 538/2289/24, 538/1522/22, 538/1486/22, 538/1764/22, 538/906/24.

На підставі проведеного аналізу Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що суддя Лохвицького районного суду Полтавської області Бондарь В.А. системно ухвалювала рішення про встановлення факту родинних відносин на підставі єдиних доказів – письмових пояснень свідків, яких не викликали в судове засідання, не попереджали про кримінальну відповідальність.

До того ж ішлося про спадкодавців, які в деяких випадках померли за 25 років до дня подання позову, і в жодному судовому рішенні не вказано про строки позовної давності та причини такої тривалої затримки в оформленні спадщини.

У рішеннях також не наведено доводів про причини відсутності інших документів, що можуть підтвердити родинні відносини, та неможливість їх встановлення в позасудовому порядку на підставі документів.

В окремих справах спадщина відкривалася до 1 січня 2004 року, тому до вказаних спірних правовідносин підлягали застосуванню положення Цивільного кодексу Української РСР (далі – ЦК Української РСР), які інакше регламентували відносини спадкування і за якими позивачі взагалі не входили до кола спадкоємців. Однак суддя застосовувала чинний на момент розгляду Цивільний кодекс України (далі – ЦК України) без будь-якого обґрунтування.

Унаслідок таких дій судді позивачі отримали право власності на значний обсяг земельних ділянок за фактичних обставин, які, з погляду звичайної розсудливої людини, викликають обґрунтований сумнів.

Відповідно до відомостей із Державного земельного кадастру окремі земельні ділянки перебували на день ухвалення рішення на праві оренди в інших осіб. Наявність землекористувачів до ухвалення рішення суду може свідчити про порушення їхніх прав, позбавлення права власності територіальної громади, якій вказані земельні ділянки відійшли як відумерла спадщина, або ж заволодіння позивачами земельними ділянками, використовуючи рішення суду, які ухвалено із грубим порушенням вимог процесуального законодавства.

Аналіз цих рішень дає змогу дійти висновку, що Суддя Бондарь В.А. справи розглядала за певним єдиним алгоритмом у доволі стислі строки. Їхня кількість свідчить про системність дій судді. Грубе порушення чітких і недвозначних норм законодавства, подання та відкликання позовів, подання такого позову матір’ю судді Бондарь В.А. та поведінка самої судді під час розгляду цього позову можуть свідчити про ознаки поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Отже, під час здійснення дисциплінарного провадження Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виявила факти, які містять ознаки вчинення суддею Лохвицького районного суду Полтавської області Бондарь В.А. інших дисциплінарних проступків під час розгляду судових справ №№ 538/955/22, 538/939/22, 538/1247/23, 538/1262/22, 538/2289/24, 538/1522/22, 538/1486/22, 538/1764/22, 538/906/24.

Такі дії судді, з погляду звичайної розсудливої людини, можуть свідчити про наявність ознак дисциплінарних правопорушень, що передбачені пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

 

Обставини, установлені Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя під час розгляду дисциплінарної справи на підставі досліджених доказів

 

Справа № 538/935/22

28 липня 2022 року ОСОБА1 звернулася до суду з позовом до Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області про встановлення факту родинних відносин та визнання права на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.

За результатами автоматизованого розподілу судових справ між суддями вказану справу передано на розгляд судді Лохвицького районного суду Полтавської області Бондарь В.А.

Позивач просила встановити, що ОСОБА2, яка померла ____ року, є її двоюрідною тіткою, для оформлення права на земельну ділянку в порядку спадкування за законом. Просила визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 5,5272 га, право на яку належало ОСОБА2.

У вересні 2020 року позивач звернулася до приватного нотаріуса Лохвицького районного нотаріального округу з метою оформлення спадщини, але їй було відмовлено у зв’язку з неможливістю встановити ступінь споріднення та відсутністю правовстановлювального документа на спадкове майно.

Позивач зазначила, що інших спадкоємців, які могли б претендувати на спадкове майно, немає. Заповітів від імені спадкодавиці посвідчено не було.

Позивач вказала, що факт родинних відносин, а саме що ОСОБА2 є її двоюрідною тіткою, можуть підтвердити свідки ОСОБА3 та ОСОБА4, які проживають у селі Западинці.

Лохвицький районний суд Полтавської області ухвалою від 28 липня 2022 року відкрив загальне позовне провадження в цивільній справі за вказаним позовом. Призначено підготовче судове засідання на 12 вересня 2022 року.

28 липня 2022 року суддя Бондарь В.А. в листі звернулася до приватного нотаріуса Миргородського районного нотаріального округу Жук Т.П. щодо надання інформації про коло осіб, які подали заяви про прийняття спадщини або про відмову від прийняття такої після померлої ____ року ОСОБА2.

11 серпня 2022 року до суду звернулася ОСОБА1 із заявою про залишення її позовної заяви без розгляду.

Лохвицький районний суд Полтавської області ухвалою від 12 вересня 2022 року позовну заяву ОСОБА1 залишив без розгляду.

НАЗК 12 липня 2024 року склало протокол про адміністративне правопорушення № 37-03/18 щодо вчинення ОСОБА5 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 172⁷ Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП). ОСОБА5 із протоколом ознайомилася, вини не визнала.

Чорнухинський районний суд Полтавської області постановою від 2 жовтня 2024 року закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА5 за частиною другою статті 172⁷ на підставі пункту 7 частини першої статті 247 КУпАП у зв’язку із закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених частиною четвертою статті 38 КУпАП.

Під час підготовки дисциплінарної справи до розгляду також установлено, що ОСОБА1 (мати судді) у січні 2021 року вже зверталася з аналогічним позовом до Лохвицького районного суду Полтавської області (справа № 538/75/21).

Суддя Лохвицького районного суду Полтавської області Зуб Т.О. ухвалою від 18 січня 2021 року відкрила провадження у вказаній справі. Ухвалою від 8 лютого 2021 року позовну заяву залишила без розгляду на підставі поданої ОСОБА1 заяви.

До позовної заяви у справі № 538/75/21 (суддя Зуб Т.О.) ОСОБА1 долучила копії паспорта та ідентифікаційного номера, натомість під час подання позовної заяви у справі № 538/935/22 (суддя Бондарь В.А.) копій таких документів не долучила.

 

 

Справа № 538/939/22

До провадження судді Лохвицького районного суду Полтавської області Бондарь В.А. 28 липня 2022 року надійшла позовна заява ОСОБА6 до Лохвицької міської ради, третя особа – нотаріус Першої Лохвицької державної нотаріальної контори, про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.

Позивач просила встановити, що ОСОБА7, яка померла ____ року, є її троюрідною тіткою, а також просила визнати за нею право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, що розташова на території Лохвицької міської ради (колишня Харківецька сільська рада) Миргородського (колишній Лохвицький) району Полтавської області, площею 5,7590 га, кадастровий номер земельної ділянки ____, право на яку належало померлій ОСОБА7.

Позов обґрунтовано тим, що ____ року померла троюрідна тітка позивача ОСОБА7, про що зроблено актовий запис про смерть від ____ року. Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді права на земельну частку (пай) на території Харківецької сільської ради.

На ім’я ОСОБА7 за № 2230 від 10 січня 1997 року зареєстровано Сертифікат серії __ № ____ на право на земельну частку (пай) розміром 4,0 умовних кадастрових гектари без визначення меж цієї земельної ділянки в натурі (на місцевості) на підставі розпорядження Лохвицької районної державної адміністрації від 30 вересня 1996 року № 493.

Позивач зазначала, що інших спадкоємців, які могли б претендувати на спадкове майно, немає. Заповітів від імені спадкодавиці не було посвідчено.

У липні 2022 року позивач звернулася до Першої Лохвицької державної нотаріальної контори з метою оформлення спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, але їй було відмовлено у зв’язку з неможливістю встановити факт родинних відносин та відсутністю правовстановлювального документа на спадкове майно.

Позивач вказувала, що факт родинних відносин, а саме що вона є троюрідною племінницею ОСОБА7, можуть підтвердити свідки ОСОБА8 та ОСОБА9, які проживають у селі Западинці.

Позивач надала витяг із Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером ____.

У день надходження позовної заяви (28 липня 2022 року) позивач подала заяву про розгляд справи без її участі. У заяві зазначила, що свої вимоги повністю підтримує та просить задовольнити її заяву.

Ухвалою від 28 липня 2022 року суддя Бондарь В.А. відкрила загальне позовне провадження в цивільній справі № 538/939/22 та призначила підготовче судове засідання на 19 вересня 2022 року.

До суду 10 серпня 2022 року надійшов лист Першої Лохвицької державної нотаріальної контори, у якому було повідомлено, що в шестимісячний строк після смерті ОСОБА7 із заявою про прийняття спадщини чи про відмову від прийняття спадщини ніхто не звертався, спадкову справу не було заведено, заповітів від імені спадкодавиці не було посвідчено. Справу просили слухати без участі нотаріуса.

До суду 22 серпня 2022 року надійшов відзив Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області, згідно з яким відповідач просив повністю відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки:

позовна вимога про встановлення факту не підлягає розгляду в загальному позовному провадженні;

позивач пропустив строк прийняття спадщини, визначений положеннями ЦК Української РСР (чинний на момент виникнення спірних правовідносин);

позивач не проживав зі спадкодавцем ОСОБА7, фактично не вступив в управління або володіння спадковим майном;

на момент смерті спадкодавець ОСОБА7 не набула права власності на земельну ділянку, оскільки за життя отримала лише сертифікат про право на земельну ділянку (пай);

сплинув строк позовної давності.

До відзиву долучено копію інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо земельної ділянки з кадастровим номером ____. Згідно із цією довідкою зазначена земельна ділянка станом на 17 серпня 2022 року перебувала в оренді ТОВ «Харківецьке» із 20 квітня 2018 року строком на 10 років. Орендодавцю (Харківецька сільська рада) сплачувалася орендна плата в розмірі 821 726,07 грн за рік, що становить 10 % від нормативної грошової оцінки землі.

Лохвицька міська рада Миргородського району Полтавської області подала клопотання про розгляд справи за відсутності її представників.

Ухвалою від 19 вересня 2022 року суддя Бондарь В.А. закрила підготовче провадження у справі та призначила справу до судового розгляду на 27 вересня 2022 року.

27 вересня 2022 року до Лохвицького районного суду Полтавської області надійшли пояснення свідка ОСОБА8, датовані 26 липня 2022 року, у яких зазначено: «Я, ОСОБА8, добре знала ОСОБА7 та можу посвідчити, що ОСОБА6 є нерозбірливо (вбачається виправлення слова “двоюрідною” на “троюрідною”) племінницею ОСОБА7. Вона їй допомагала вести господарство та доглядала її до смерті. Інших родичів у ОСОБА7 не було. Про кримінальну відповідальність за надання неправдивих свідчень обізнана».

27 вересня 2022 року до Лохвицького районного суду Полтавської області надійшли пояснення свідка ОСОБА10, датовані 26 липня 2022 року, у яких зазначено: «Я, ОСОБА10 спілкувалася з ОСОБА7 та працювала разом і можу посвідчити, що ОСОБА6 є нерозбірливо (вбачається виправлення слова “двоюрідною” на “троюрідною”) племінницею ОСОБА7. Вона доглядала ОСОБА7 до смерті та допомагала їй по господарству. Інших родичів у ОСОБА7 не було. Про кримінальну відповідальність за надання неправдивих свідчень обізнана».

27 вересня 2022 року суддя Бондарь В.А. ухвалила рішення, яким позовні вимоги ОСОБА6 задовольнила в повному обсязі. Встановила факт, що ОСОБА7, яка померла ____ року, є троюрідною тіткою ОСОБА6, ____ року народження. Визнала за ОСОБА6 у порядку спадкування за законом після померлої ____ року ОСОБА7 право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Лохвицької міської ради (колишня Харківецька сільська рада) Миргородського (колишній Лохвицький) району Полтавської області, площею 5,7590 га, кадастровий номер земельної ділянки ____, право на яку належало померлій ____ року ОСОБА7.

Зі змісту рішення вбачається, що суд вважав встановленими обставини, які позивач виклав у позовній заяві.

У рішенні зазначено, що факт родинних відносин між позивачем і спадкодавцем підтверджується письмовими поясненнями свідків ОСОБА8 та ОСОБА10, яких попереджено про кримінальну відповідальність.

Зазначено також, що «позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки не порушують чиї-небудь права та інтереси».

В апеляційному порядку зазначене рішення оскаржено не було.

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельну ділянку з кадастровим номером ____ відповідно до договору купівлі-продажу від 23 листопада 2022 року було продано ОСОБА11. Від імені ОСОБА6 договір уклала ОСОБА12. Зазначену земельну ділянку згідно з договором від 2 грудня 2022 року передано в оренду ТОВ «Агро Конкорд 2018». Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань ОСОБА11 є однією із засновників і кінцевих бенефіціарних власників ТОВ «Агро Конкорд 2018».

За результатами моніторингу Єдиного державного реєстру судових рішень установлено, що Лохвицький районний суд Полтавської області рішенням від 24 вересня 2014 року (справа № 538/1702/14-ц) задовольнив позов ОСОБА6 та встановив факт, що ОСОБА13, який помер ____ року, був троюрідним братом ОСОБА6. Продовжив ОСОБА6 строк для звернення до суду. Визнав за ОСОБА6 право власності в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА13 на земельну ділянку (пай) розміром 4,23 га, яка розташована на території адміністративного підпорядкування Бербеницької сільської ради Лохвицького району Полтавської області, яка належала спадкодавцю на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії __ № ____, зареєстрованого 2 січня 1997 року у книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № ____.

У рішенні зазначено: «Першою Лохвицькою державною нотаріальною конторою ОСОБА6 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку, оскільки пропущено строк необхідний для прийняття спадщини, документально неможливо встановити факт родинних відносин, а також в зв’язку із відсутністю правовстановлюючого документа на земельну частку.

˂…˃

Оскільки втрачено ряд документів, факт родинних відносин між ОСОБА6 та ОСОБА13 в судовому засіданні підтвердили свідкиОСОБА14, ОСОБА15, які підтвердили, що спадкодавець був троюрідним братом позивача.

˂…˃

Крім цього, на даний час втрачено оригінал Сертифікату серії __ № ____, який був виданий спадкодавцю».

Суддя Лохвицького районного суду Полтавської області Бондарь В.А. рішенням від 9 грудня 2019 року (справа № 538/1881/19) задовольнила позов ОСОБА6 та встановила факт, що ОСОБА16, яка померла ____ року, була троюрідною тіткою ОСОБА6. Визнала за ОСОБА6 у порядку спадкування за законом після померлої ОСОБА16 право власності на земельну ділянку площею 3,03 га, у межах згідно з планом, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Лучанської сільської ради Лохвицького району Полтавської області, посвідчене державним актом на право приватної власності на землю серії ___ № ____, виданим 19 лютого 1998 року Лохвицькою районною державною адміністрацією та зареєстрованим у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № ___, кадастровий номер земельної ділянки ____.

У рішенні зазначено: «В судове засідання позивач не з’явилася, направивши заяву про підтримання позовних вимог, справу просить розглядати без її участі.

˂…˃

При зверненні позивача до Першої Лохвицької державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, постановою від 15.11.2019 року ОСОБА6 було відмовлено у зв’язку з тим, що неможливо встановити ступінь споріднення між спадкоємцем та спадкодавцем. Крім того, відсутні правовстановлюючі документи на майно померлої.

˂…˃

Так, з письмових пояснень свідків ОСОБА14 та ОСОБА17 вбачається, що дійсно ОСОБА16, яка померла в ____ році була троюрідною тіткою ОСОБА6. Дане їм відомо від самої ОСОБА16».

 

Справа № 538/955/22

До провадження судді Лохвицького районного суду Полтавської області Бондарь В.А. 29 липня 2022 року надійшла позовна заява ОСОБА18 до Лохвицької міської ради Миргородського району, третя особа – приватний нотаріус Лохвицького районного нотаріального округу Жук Т.П., про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.

Позивач просила встановити, що ОСОБА19, яка померла ____ року, є її двоюрідною бабою, а також просила визнати за нею в порядку спадкування за законом після померлої ОСОБА19 право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Лохвицької міської ради (колишня Харківецька сільська рада) Миргородського (колишній Лохвицький) району Полтавської області, площею 4,4793 га, кадастровий номер земельної ділянки ____, право на яку належало померлій ОСОБА19.

Позов обґрунтовано тим, що ____ року померла двоюрідна баба позивача – ОСОБА19, про що зроблено актовий запис № 12 Виконавчим комітетом Харківецької сільської ради Лохвицького району.

За життя від імені ОСОБА19 заповітів складено та посвідчено не було.

Після смерті ОСОБА19 було відкрито спадщину у вигляді права на земельну частку (пай) розміром 4,00 умовних кадастрових гектари без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) на території Харківецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області, посвідченого сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії __ № ____ на підставі розпорядження Лохвицької районної державної адміністрації від 30 вересня 1996 року № 493 та зареєстрованого за № ____ від 12 грудня 1996 року.

У липні 2022 року позивач звернулася до приватного нотаріуса Лохвицького районного нотаріального округу Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Суми) з метою оформлення спадщини, але їй було відмовлено у зв’язку з неможливістю встановити ступінь споріднення між нею і бабою та відсутністю правовстановлювального документа на спадкове майно.

Позивач зазначила, що інших спадкоємців, які могли б претендувати на спадкове майно, немає. Заповітів від імені спадкодавця не було посвідчено.

Позивач вказала, що факт родинних відносин, а саме що ОСОБА19 є її двоюрідною бабою, можуть підтвердити свідки. Водночас позивач не вказала жодних відомостей про свідків: прізвища, імені, по батькові, місця проживання, інших даних для їх ідентифікації.

Позивач надала витяг із Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером ____, згідно з яким станом на 7 червня 2022 року цю земельну ділянку передано в оренду ТОВ «Харківецьке» із 20 червня 2018 року строком на 10 років.

У день надходження позовної заяви, тобто 29 липня 2022 року, позивач подала заяву про розгляд справи без її участі. У заяві зазначила, що свої вимоги повністю підтримує та просить задовольнити її заяву.

Ухвалою від 1 серпня 2022 року суддя Бондарь В.А. відкрила загальне позовне провадження в цивільній справі № 538/955/22 та призначила підготовче судове засідання на 20 вересня 2022 року.

До суду 22 серпня 2022 року надійшов відзив Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області, згідно з яким відповідач просив повністю відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки:

позовна вимога про встановлення факту не підлягає розгляду в загальному позовному провадженні;

позивач пропустив строк прийняття спадщини, визначений положеннями ЦК Української РСР (чинного на час виникнення спірних правовідносин);

позивач не проживав зі спадкодавцем ОСОБА19, фактично не вступив в управління або володіння спадковим майном;

на момент смерті спадкодавець ОСОБА19 не набула права власності на земельну ділянку, оскільки за життя отримала лише сертифікат про право на земельну ділянку (пай);

сплинув строк позовної давності.

До суду 2 вересня 2022 року надійшов лист, у якому приватний нотаріус Жук Т.В. повідомила, що після смерті ОСОБА19 спадкової справи заведено не було, заповітів від імені спадкодавиці не було складено. Справу просила слухати без участі нотаріуса.

Лохвицька міська рада Миргородського району Полтавської області подала клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Ухвалою від 20 вересня 2022 року суддя Бондарь В.А. закрила підготовче провадження у справі та призначила справу до судового розгляду на 20 вересня 2022 року о 15:00.

20 вересня 2022 року до Лохвицького районного суду Полтавської області надійшли пояснення свідка ОСОБА20, датовані цим самим днем, у яких зазначено: «Я, ОСОБА20, проживала та проживаю АДРЕСА2, посвідчую, що громадянка ОСОБА19, яка померла ____ року, дійсно була двоюрідною бабою ОСОБА18. Племінниця допомагала ОСОБА19 по господарству. Інших близьких родичів ОСОБА19 не мала. Про кримінальну відповідальність за надання неправдивих свідчень ознайомлена».

20 вересня 2022 року суддя Бондарь В.А. ухвалила рішення, яким позовні вимоги ОСОБА18 задовольнила в повному обсязі. Встановила факт, що ОСОБА19, яка померла ____ року є двоюрідною бабою ОСОБА18, ____ року народження. Визнала за ОСОБА18 у порядку спадкування за законом після померлої ____ року ОСОБА19 право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Лохвицької міської ради (колишня Харківецька сільська рада) Миргородського (колишній Лохвицький) району Полтавської області, площею 4,4793 га, кадастровий номер земельної ділянки ____, право на яку належало померлій ____ року ОСОБА19

Зі змісту рішення вбачається, що суд вважав установленими обставини, які позивач виклав у позовній заяві.

У рішенні зазначено, що факт родинних відносин між позивачем і спадкодавцем підтверджується письмовими поясненнями свідка ОСОБА20, яку попереджено про кримінальну відповідальність.

Зазначено також, що «позовні вимоги підлягають задоволенню, так як не порушують чиї-небудь права та інтереси».

У матеріалах справи наявна розписка позивача ОСОБА18 про отримання копії рішення 20 вересня 2022 року, тобто в день його ухвалення.

В апеляційному порядку зазначене рішення оскаржено не було.

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельну ділянку з кадастровим номером ____ відповідно до договору від 26 квітня 2024 року було передано в оренду ОСОБА21.

 

Справа № 538/1262/22

До провадження судді Лохвицького районного суду Полтавської області Бондарь В.А. 20 вересня 2022 року надійшла позовна заява ОСОБА22 до Лохвицької міської ради, третя особа – Перша Лохвицька державна нотаріальна контора, про встановлення факту родинних відносин і визнання права власності на нерухоме майно (земельні ділянки) в порядку спадкування за законом.

Позивач просила встановити, що ОСОБА23, яка померла ____ року, є її двоюрідною бабою, а також просила визнати за нею в порядку спадкування за законом після померлої ОСОБА23 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером ____ площею 2,8177 га та на земельну ділянку з кадастровим номером ____ площею 3,8200 га, право власності на які належало померлій ОСОБА23.

Позов обґрунтовано тим, що ____ року померла двоюрідна баба позивача – ОСОБА23, що підтверджується актовим записом про смерть № __ від ____ року.

Єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА23 є її онука ОСОБА22, яка здійснила поховання бабусі та вступила у фактичне володіння майном (будинок та присадибна ділянка), яке на день смерті перебувало у власності померлої.

Позивач звернулася до Першої Лохвицької державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину. Постановою від 12 серпня 2022 року їй було відмовлено у зв’язку з неможливістю встановити ступінь споріднення зі спадкодавцем, а також втратою правовстановлювальних документів на належне померлій нерухоме майно.

Позивач зазначала, що ОСОБА23 на підставі рішення 5 сесії 23 скликання Гирявоісковецької сільської ради від 18 грудня 1998 року отримала державний акт на право власності на землю серії ___ № ____. Земельна частка (пай), яка належала ОСОБА23, складається із двох земельних ділянок: площею 2,8177 га з кадастровим номером ____ та площею 3,8200 га з кадастровим номером ____.

Позивач повідомила, що вказаний державний акт на право власності на землю втрачено.

Зауважила також, що факт наявності родинних відносин між нею та ОСОБА23 можуть підтвердити свідки ОСОБА24 та ОСОБА25, жителі села Глинськ Роменського району Сумської області, які не один рік знали як позивача, так і спадкодавця.

Ухвалою від 20 вересня 2022 року суддя Бондарь В.А. відкрила загальне позовне провадження в цивільній справі № 538/1262/22 та призначила підготовче судове засідання на 5 жовтня 2022 року.

До суду 3 жовтня 2022 року надійшов лист, у якому Перша Лохвицька державна нотаріальна контора повідомила, що до нотаріальної контори в шестимісячний строк після смерті ____ року ОСОБА23 із заявою про прийняття спадщини, відмову у прийнятті спадщини ніхто не звертався, спадкової справи заведено не було. Заповітів від імені спадкодавця не було посвідчено. Просила справу розглядати без участі нотаріуса.

До суду 4 жовтня 2022 року надійшло клопотання Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області, згідно з яким відповідач просив розглянути справу за відсутності представника відповідача; вирішення питання щодо задоволення позову покладав на розсуд суду.

5 жовтня 2022 року до Лохвицького районного суду Полтавської області надійшли пояснення свідка ОСОБА24, датовані цим самим днем, у яких зазначено: «Я, ОСОБА24, ____ р. н., проживаю АДРЕСА3, РНОКПП – ____, паспорт серія __ ____, засвідчую, той факт, що ОСОБА23 дійсно є двоюрідною бабою ОСОБА22».

5 жовтня 2022 року до Лохвицького районного суду Полтавської області надійшли пояснення свідка ОСОБА25, датовані цим самим днем, у яких зазначено: «Я, ОСОБА25, ____ р. н., проживаю АДРЕСА4, РНОКПП – ____, паспорт __ ____, засвідчую той факт, що ОСОБА23 є двоюрідною бабою ОСОБА22».

5 жовтня 2022 року до Лохвицького районного суду Полтавської області надійшла заява позивача ОСОБА22 про розгляд справи № 538/1262/22 без її участі.

5 жовтня 2022 року суддя Бондарь В.А. ухвалила рішення, яким позовні вимоги ОСОБА22 задовольнила в повному обсязі. Встановила факт, що ОСОБА23, яка померла ____ року, є двоюрідною бабою ОСОБА22. Визнала за ОСОБА22 в порядку спадкування за законом після померлої ____ року ОСОБА23 право власності на земельну ділянку розміром 2,8177 га з кадастровим номером ____ та земельну ділянку розміром 3,8200 га з кадастровим номером ____, які розташовані на території Лохвицької міської ради Миргородського (колишній Лохвицький) району Полтавської області, право на які належало ОСОБА23 на підставі державного акта на право власності на землю серії ___ № ____, виданого на підставі рішення 5 сесії 23 скликання Гирявоісковецької сільської ради, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № ___.

Згідно з рішенням суд вважав установленими обставини, які позивач виклав у позовній заяві.

У рішенні зазначено, що факт родинних відносин між позивачем і спадкодавцем підтверджено письмовими поясненнями свідків ОСОБА24 та ОСОБА25, яких попереджено про кримінальну відповідальність.

Вказано також, що «позовні вимоги підлягають задоволенню, так як не порушують чиї-небудь права та інтереси».

Матеріали справи містять розписку позивача ОСОБА22 про отримання копії рішення 5 жовтня 2022 року, тобто в день його ухвалення.

Миргородська окружна прокуратура Полтавської області 16 січня 2023 року звернулася до Полтавського апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 5 жовтня 2022 року.

Полтавський апеляційний суд ухвалою від 16 лютого 2023 року поновив Миргородській окружній прокуратурі Полтавської області строк на апеляційне оскарження зазначеного рішення. Апеляційну скаргу залишив без руху та надав строк для усунення недоліків.

Ухвалою від 6 березня 2023 року Полтавський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 5 жовтня 2022 року.

Полтавський апеляційний суд постановою від 25 травня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області задовольнив. Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 5 жовтня 2022 року скасував. У задоволенні позову ОСОБА22 до Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, – Перша Лохвицька державна нотаріальна контора, про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на нерухоме майно (земельні ділянки) в порядку спадкування за законом відмовив.

Ухвалюючи рішення про задоволення апеляційної скарги, суд урахував, що в цій справі правовідносини щодо спадкування спірного майна виникли до набрання чинності ЦК України та визначений у статті 549 ЦК Української РСР шестимісячний строк для прийняття спадщини після померлої закінчився в серпні 1998 року (спадщину відкрито 4 лютого 1998 року), тобто до 1 січня 2004 року, тому до вказаних спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК Української РСР. Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, неправильно застосував до спірних правовідносин норми ЦК України в редакції, яка набрала чинності з 1 січня 2004 року, що призвело до неправильного вирішення справи.

Суд зауважив, що ЦК Української РСР не було передбачено інших черг спадкоємців, крім зазначених у статтях 529 і 530 цього Кодексу, згідно з якими «двоюрідна внучка» спадкодавця до спадкування за законом не закликалася.

Колегія суддів акцентувала, що спадщину після смерті ОСОБА23 у передбачений законом строк ніхто не прийняв, заповіту не було складено, тому відповідно до вимог статті 524 ЦК Української РСР за правом спадкоємства спадщина переходить до держави.

Матеріали справи не містять жодного переконливого доказу, що позивач вступив у фактичне користування майном ОСОБА23.

Згідно з висновком суду матеріали справи свідчать, що права на спадкове майно в позивача не виникло, тому в суду першої інстанції не було підстав для захисту спадкових прав позивача та для задоволення позову про визнання права власності.

Суд зазначив, що, оскільки встановлення факту родинних відносин позивача зі спадкодавцем не породжує спадкових прав у позивача, встановлення такого юридичного факту не матиме юридичного значення, а отже, позовні вимоги в цій частині задоволенню з таких підстав не підлягають.

У вересні 2024 року Миргородська окружна прокуратура Полтавської області в інтересах держави в особі Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області звернулася з позовом до ОСОБА22, ОСОБА26, третя особа – ОСОБА27, про витребування незаконно набутих земельних ділянок (справа № 538/1771/24).

Лохвицький районний суд Полтавської області рішенням від 21 травня 2025 року позов задовольнив.

Визнано недійсними договори купівлі-продажу між ОСОБА22 та ОСОБА26 від 9 грудня 2022 року НСЕ 642196, реєстровий № ____, та НСЕ ____, реєстровий № 1195, посвідчені приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Ряжко О.В.

Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА26 на користь територіальної громади в особі Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області:

земельну ділянку площею 1,4089 га з кадастровим номером ____ для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

земельну ділянку площею 1,4088 га з кадастровим номером ____ для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

земельну ділянку площею 1,91 га з кадастровим номером ____ для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

земельну ділянку площею 1,91 га з кадастровим номером ____ для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Суд установив, що згідно з договором купівлі-продажу від 9 грудня 2022 року ОСОБА28, який діє на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Ряжко О.В. 2 грудня 2022 року, від імені ОСОБА22 (далі – Продавець), з однієї сторони, та ОСОБА26 (далі – Покупець), з другої сторони, уклали договір про те, що Продавець в особі представника передає у власність Покупця, а Покупець приймає земельну ділянку площею 3,8200 га, що розташована на території Гирявоісковецької сільської ради Миргородського (колишній Лохвицький) району Полтавської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер ____. Земельна ділянка, що продається, належить Продавцю на підставі рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 5 жовтня 2022 року (справа № 538/1262/22). Право власності на земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16 листопада 2022 року, номер запису про право власності ____, реєстраційний номер ____. Продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчиняється за 99 274 гривні. Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № НВ-9905280982022 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 99 273,08 гривні. Згідно з довідкою про оціночну вартість об’єкта нерухомості від 28 листопада 2022 року вартість земельної ділянки становить 110 077,34 гривні. Договір підписали Продавець ОСОБА28 та Покупець ОСОБА26.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 9 грудня 2022 року ОСОБА28, який діє на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Ряжко О.В. 2 грудня 2022 року, від імені ОСОБА22 (далі – Продавець), з однієї сторони, та ОСОБА26 (далі – Покупець), з другої сторони, уклали договір про те, що Продавець в особі представника передає у власність Покупця, а Покупець приймає земельну ділянку площею 2,8177 га, що розташована на території Гирявоісковецької сільської ради Миргородського (колишній Лохвицький) району Полтавської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер ____. Земельна ділянка, що продається, належить Продавцю на підставі рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 5 жовтня 2022 року (справа № 538/1262/22). Право власності на земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16 листопада 2022 року, номер запису про право власності ____, реєстраційний номер ____. Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № НВ-9905281122022 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 72 351,17 гривні. Згідно з довідкою про оціночну вартість об’єкта нерухомості від 28 листопада 2022 року вартість земельної ділянки становить 82 267,57 гривні. Договір підписали Продавець ОСОБА28 та Покупець ОСОБА26.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24 липня 2023 року, речове право власності на земельну ділянку з кадастровим номером ____ площею 3,82 га припинено 14 квітня 2023 року (підстава: поділ земельної ділянки). 14 квітня 2023 року ОСОБА26 зареєстрував право власності на земельні ділянки з кадастровим номером ____ площею 1,91 га та з кадастровим номером ____ площею 1,91 га.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно речове право власності на земельну ділянку з кадастровим номером ____ площею 2,8177 га припинено 14 квітня 2023 року у зв’язку з поділом земельної ділянки. 14 квітня 2023 року ОСОБА26 зареєстрував право власності на земельні ділянки з кадастровим номером ____ площею 1,4089 га та з кадастровим номером ____ площею 1,4088 га.

Аналізуючи договори купівлі-продажу від 9 грудня 2022 року, суд зауважив, що особа, яка діяла від імені продавця ОСОБА22 за довіреністю, – ОСОБА28, ____ року народження, є сином покупця ОСОБА26.

Аргумент представника відповідача ОСОБА26 – адвоката ОСОБА29, що підписання договору купівлі-продажу від імені відповідача ОСОБА22 ОСОБА28, який є сином відповідача ОСОБА26, не суперечить закону, суд не вважав таким, що підтверджує відсутність недобросовісності відповідача. Такого висновку суд дійшов з огляду на те, що на запитання суду представник відповідача надавав суперечливі пояснення-припущення щодо обставин видачі довіреності відповідачем ОСОБА22 на ім’я ОСОБА28. Навіть більше, суд вважав нераціональною видачу довіреності особою, яка проживає в смт Комишні Миргородского району (ОСОБА22), особі, яка проживає в місті Лохвиці (ОСОБА28), для укладення договору купівлі-продажу, який було здійснено в місті Миргороді, а розглядає вказану обставину як стовідсоткову можливість отримання ОСОБА26 у власність саме спірних земельних ділянок.

Суд зауважив, що вказані вище договори купівлі-продажу укладено між сторонами через 23 дні після державної реєстрації права власності на вказані земельні ділянки за ОСОБА22 – 16 листопада 2022 року, що зважаючи на обставини цієї справи в сукупності, також не є проявом добросовісної поведінки.

Суд вважав, що намір ОСОБА22 здійснити відчуження земельних ділянок майже одразу після набуття на них прав за судовим рішенням у справі № 538/1262/22, згідно з яким указані земельні ділянки нібито успадковані після померлої понад 20 років тому нібито двоюрідної баби, мав викликати в покупця ОСОБА26 сумнів у законності набуття продавцем земельних ділянок. ОСОБА26 був достеменно обізнаний із реквізитами судового рішення і міг, навіть не будучи юридично обізнаною людиною, дослідити його зміст шляхом перегляду в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Суд дійшов висновку, що дії відповідачів порушують майнові інтереси держави в особі Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області і спрямовані на неповернення їй земельних ділянок із кадастровим номером ____ площею 3,8200 га та з кадастровим номером ____ площею 2,8177 га.

На переконання суду, дії відповідача ОСОБА26 є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Дії ОСОБА22 та ОСОБА26 свідчать про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.

Зазначене рішення Лохвицького районного суду Полтавської області в апеляційному порядку оскаржено не було та набрало законної сили 3 липня 2025 року.

Водночас 3 липня 2023 року ОСОБА22, в інтересах якої діє представник ОСОБА29, звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 25 травня 2023 року.

Верховний Суд постановою від 12 листопада 2025 року касаційну скаргу задовольнив частково. Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року в частині поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 5 жовтня 2022 року, ухвалу Полтавського апеляційного суду від 6 березня 2023 року про відкриття апеляційного провадження та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 травня 2023 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження. Суд дійшов висновку, що апеляційний суд не мотивував підстави поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, тому як оскаржена постанова Полтавського апеляційного суду від 25 травня 2023 року, так і ухвала цього суду від 16 лютого 2023 року в частині поновлення строку на апеляційне оскарження та ухвала від 6 березня 2023 року про відкриття апеляційного провадження не можуть вважатися законними й підлягають скасуванню, а справа – переданню до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження. Верховний Суд скасував судові рішення із процесуальних підстав, тому по суті спору справу не було переглянуто.

Полтавський апеляційний суд ухвалою від 29 грудня 2025 року відмовив у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 5 жовтня 2022 року.

Зазначену ухвалу перший заступник керівника Полтавської обласної прокуратури оскаржив до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 12 лютого 2026 року відкрив касаційне провадження за цією касаційною скаргою.

 

Справа № 538/1486/22

До провадження судді Лохвицького районного суду Полтавської області Бондарь В.А. 21 жовтня 2022 року надійшла позовна заява ОСОБА30 до Лохвицької міської ради, третя особа – Перша Лохвицька державна нотаріальна контора, про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на нерухоме майно (земельну ділянку) в порядку спадкування за законом.

Позивач просила встановити, що ОСОБА31, яка померла ____ року, є її двоюрідною бабою, а також визнати за нею в порядку спадкування за законом право власності на земельну ділянку з кадастровим номером ____ площею 4,1440 га, яка розташована на території Лохвицької міської ради Мирогородського (колишній Лохвицький) району Полтавської області, право на яку належало померлій згідно з державним актом на право власності на землю серії ___ № ____, виданим на підставі рішення 3 сесії 3 скликання Бербеницької сільської ради від 5 серпня 2002 року.

Позов обґрунтовано тим, що ____ року померла двоюрідна баба позивача – ОСОБА31, що підтверджується актовим записом про смерть від ____ року № __. Єдиним спадкоємцем після її смерті є онука ОСОБА30, яка здійснила її поховання.

Після звернення позивача до Першої Лохвицької державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину постановою від 3 жовтня 2022 року їй було відмовлено у зв’язку з неможливістю встановити ступінь споріднення зі спадкодавцем, а також втратою правовстановлювального документа на належне померлій нерухоме майно.

Позивач стверджував, що згідно з витягом з Державного земельного кадастру ОСОБА31 на підставі рішення 3 сесії 3 скликання Бербеницької сільської ради від 5 серпня 2002 року отримала державний акт на право власності на землю серії __ № ____, земельна ділянка розміром 4,1440 га з кадастровим номером ____.

Позивач зазначив, що на день звернення з позовною заявою (21 жовтня 2022 року) такий державний акт втрачено.

Позивач вказав, що документи, які підтверджували б факт родинних відносин між нею та померлою ОСОБА31, не збереглися, проте такі обставини можуть підтвердити свідки ОСОБА32, житель села Анастасівка Роменського району Сумської області, та ОСОБА33, жителька міста Ромни Роменського району Сумської області, які не один рік знали як позивачку, так і ОСОБА31.

До позовної заяви долучено копії пояснень свідків, датовані 18 жовтня 2022 року.

У копії пояснень свідка ОСОБА33 зазначено: «Я, ОСОБА33 ____ р. н., проживаю АДРЕСА5, РНОКПП – ____, паспорт серія __ ____, засвідчую той факт, що ОСОБА31 дійсно є двоюрідною бабою ОСОБА30».

У копії пояснень свідка ОСОБА32 зазначено: «Я, ОСОБА32 ____ р. н., проживаю АДРЕСА6, РНОКПП – ____, паспорт серія __ ____, засвідчую той факт, що ОСОБА31 дійсно є двоюрідною бабою ОСОБА30».

Суддя Бондарь В.А. ухвалою від 25 жовтня 2022 року відкрила загальне позовне провадження в цивільній справі № 538/1486/22 та призначила підготовче судове засідання на 9 листопада 2022 року.

До суду 27 жовтня 2022 року надійшла заява позивача про розгляд справи без її участі. У заяві позивач зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

До суду 4 листопада 2022 року надійшов відзив Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області, згідно з яким відповідач просив повністю відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки:

позовна вимога про встановлення факту не підлягає розгляду в загальному позовному провадженні;

позивач пропустив строк прийняття спадщини, визначений положеннями ЦК Української РСР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин);

сплинув строк позовної давності.

Лохвицька міська рада Миргородського району Полтавської області подала клопотання про розгляд справи за її відсутності.

До суду 9 листопада 2022 року надійшов лист Першої Лохвицької державної нотаріальної контори, у якому повідомлено, що до нотаріальної контори в шестимісячний строк після смерті ____ року ОСОБА31 із заявою про прийняття спадщини, відмову у прийнятті спадщини ніхто не звертався, спадкової справи заведено не було, заповітів від імені спадкодавця посвідчено також не було. Просили розглядати справу без участі нотаріуса.

Ухвалою від 9 листопада 2022 року суддя Бондарь В.А. закрила підготовче провадження у справі та призначила справу до судового розгляду на 23 листопада 2022 року.

Матеріали справи містять підписані 23 листопада 2022 року присяги свідків ОСОБА33 та ОСОБА32, до яких долучено копії їхніх письмових пояснень від 18 жовтня 2022 року, про які було зазначено вище.

Оригіналів цих пояснень матеріали справи не містять.

У протоколі судового засідання від 23 листопада 2022 року вказано, що учасники справи в судове засідання не з’явилися, суд на місці ухвалив провести судове засідання без участі сторін та без фіксування судового засідання технічними засобами на підставі частини другої статті 247 ЦПК України. У протоколі також зазначено про письмові заяви свідків.

23 листопада 2022 року суддя Бондарь В.А. ухвалила рішення, яким позовні вимоги ОСОБА30 задовольнила в повному обсязі. Встановила факт, що ОСОБА31, ____ року народження, яка померла ____ року, є двоюрідною бабою ОСОБА30, ____ року народження. Визнала за ОСОБА30 у порядку спадкування за законом після померлої ____ року ОСОБА31 право власності на земельну ділянку площею 4,1440 га, кадастровий номер ____, яка розташована на території Лохвицької міської ради Миргородського (колишній Лохвицький) району Полтавської області, право на яку належало ОСОБА31 на підставі державного акта на право власності на землю серії __ № ____, виданого на підставі рішення 3 сесії 3 скликання Бербеницької сільської ради від 5 серпня 2002 року.

Згідно з рішенням суд вважав установленими обставини, викладені позивачем у позовній заяві.

У рішенні зазначено, що факт родинних відносин між позивачем і спадкодавцем підтверджено письмовими поясненнями свідків ОСОБА33 та ОСОБА32, яких попереджено про кримінальну відповідальність.

Вказано також, що «позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки не порушують чиї-небудь права та інтереси».

В апеляційному порядку це рішення оскаржено не було.

Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельну ділянку відповідно до договору купівлі-продажу від 22 лютого 2023 року було продано ОСОБА34. Від імені ОСОБА30 договір уклав ОСОБА41 (свідок у справі № 538/1764/22). Зазначену земельну ділянку згідно із договором від 24 лютого 2023 року передано в оренду ТОВ «Агро Конкорд 2018». З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань убачається, що ОСОБА34 є одним із засновників та кінцевих бенефіціарних власників ТОВ «Агро Конкорд 2018».

 

 

Справа № 538/1522/22

До провадження судді Лохвицького районного суду Полтавської області Бондарь В.А. 27 жовтня 2022 року надійшла позовна заява ОСОБА35 до Лохвицької міської ради, третя особа – Перша Лохвицька державна нотаріальна контора, про встановлення помилки в актовому записі, встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на нерухоме майно (земельну ділянку) в порядку спадкування за законом.

Позивач просив установити, що в актовому записі про смерть від ____ року № __ допущено помилку в написанні прізвища померлої – замість прізвища «ОСОБА36» вказано прізвище «ОСОБА37»; встановити факт, що ОСОБА36, яка померла ____ року, є його троюрідною сестрою; визнати за ним у порядку спадкування за законом право власності на земельну ділянку з кадастровим номером ____ площею 4,63 га, яка розташована на території Жабківської сільської ради Мирогородського району Полтавської області.

Позов обґрунтовано тим, що ____ року померла троюрідна сестра позивача – ОСОБА36, що підтверджено актовим записом про смерть від ____ року № __. Єдиним спадкоємцем після її смерті є позивач, інших спадкоємців немає.

Після звернення позивача до Першої Лохвицької державної нотаріальної контори із заявою про видачу Свідоцтва про право на спадщину постановою від 12 серпня 2022 року йому було відмовлено у зв’язку з неможливістю встановити ступінь споріднення зі спадкодавцем, існуванням розбіжностей у прізвищах померлої та позивача, а також втратою правовстановлювального документа на належне померлій нерухоме майно.

Позивач стверджував, що ОСОБА36 на підставі розпорядження Лохвицької районної державної адміністрації від 7 квітня 2004 року № 110 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії __ № ____ від 10 серпня 2004 року. Земельна ділянка розташована на території Луценківської сільської ради Лохвицького району Полтавської області, має площу 4,63 га, кадастровий номер ____.

Позивач зазначив, що на день звернення з позовною заявою (27 жовтня 2022 року) такий державний акт втрачено.

Позивач вказав, що документів, які підтверджували б факт родинних відносин між ним та померлою ОСОБА36, не збереглося, проте такі обставини можуть підтвердити свідки ОСОБА38, жителька села Свиридівка Миргородського району Полтавської області, та ОСОБА39, житель міста Жабки Миргородського району Полтавської області, які не один рік знали як позивача, так і ОСОБА36.

Суддя Бондарь В.А. ухвалою від 2 листопада 2022 року відкрила загальне позовне провадження в цивільній справі № 538/1522/22 та призначила підготовче судове засідання на 16 листопада 2022 року.

До суду 4 листопада 2022 року надійшов лист від Першої Лохвицької державної нотаріальної контори, у якому було повідомлено, що до нотаріальної контори в шестимісячний строк після смерті ___ року ОСОБА37 із заявою про прийняття спадщини, відмову у прийнятті спадщини ніхто не звертався, спадкової справи заведено не було, заповітів від імені спадкодавця посвідчено також не було. Справу просили розглядати без участі нотаріуса.

До суду 16 листопада 2022 року надійшов відзив Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області, згідно з яким відповідач просив повністю відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки:

позовна вимога про встановлення факту не підлягає розгляду в загальному позовному провадженні;

позивач не надав доказів належності померлій ОСОБА37 державного акта на право власності на земельну ділянку серії __ № ____ від 10 серпня 2004 року;

позивач пропустив строк прийняття спадщини та не надав суду доказів поважності його пропущення;

сплинув строк позовної давності.

Лохвицька міська рада Миргородського району Полтавської області подала клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Ухвалою від 16 листопада 2022 року суддя Бондарь В.А. закрила підготовче провадження у справі та призначила справу до судового розгляду на 6 грудня 2022 року.

До суду 18 листопада та 6 грудня 2022 року надійшли заяви позивача про розгляд справи без його участі. У заявах позивач вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

До суду 18 листопада 2022 року також надійшли письмові пояснення свідків ОСОБА38 та ОСОБА39, датовані 16 листопада 2022 року.

У поясненнях свідка ОСОБА38 зазначено: «Я, ОСОБА38, підтверджую, що ОСОБА35 є троюрідним братом ОСОБА36».

У поясненнях свідка ОСОБА39 зазначено: «Я, ОСОБА39, дійсно посвідчую той факт, що ОСОБА35 та ОСОБА36 є родичами, а саме: ОСОБА40 є троюрідним братом ОСОБА36».

6 грудня 2022 року суддя Бондарь В.А. ухвалила рішення, яким позовні вимоги ОСОБА35 задовольнила в повному обсязі. Встановила, що в актовому записі про смерть від ____ року № ___ допущено помилку в написанні прізвища померлої, а саме замість прізвища «ОСОБА36» вказано прізвище «ОСОБА37». Встановила факт, що ОСОБА36, яка померла ____ року, є троюрідною сестрою ОСОБА35. Визнала за ОСОБА35 у порядку спадкування за законом після померлої ОСОБА36 право власності на земельну ділянку площею 4,63 га, кадастровий номер ____, яка розташована на території Жабківської (до перейменування – Луценківська) сільської ради Миргородського (колишній Лохвицький) району Полтавської області.

Зі змісту рішення вбачається, що суд вважав встановленими обставини, викладені позивачем у позовній заяві.

У рішенні зазначено, що факт родинних відносин між позивачем і спадкодавцем підтверджено письмовими поясненнями свідків ОСОБА38 та ОСОБА39, яких попереджено про кримінальну відповідальність.

Вказано також, що «позовні вимоги підлягають задоволенню, так як не порушують чиї-небудь права та інтереси».

В апеляційному порядку це рішення оскаржено не було.

Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельну ділянку відповідно до договору купівлі-продажу від 22 лютого 2023 року було продано ОСОБА11. Від імені ОСОБА35 договір уклав ОСОБА41 (свідок у справі № 538/1764/22). Зазначену земельну ділянку згідно з договором від 24 лютого 2023 року передано в оренду ТОВ «Агро Конкорд 2018». З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань убачається, що ОСОБА11 є одним із засновників та кінцевих бенефіціарних власників ТОВ «Агро Конкорд 2018».

 

Справа № 538/1764/22

До провадження судді Лохвицького районного суду Полтавської області Бондарь В.А. 7 грудня 2022 року надійшла позовна заява ОСОБА38 до Лохвицької міської ради, третя особа – Перша Лохвицька державна нотаріальна контора, про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на нерухоме майно (земельну ділянку) в порядку спадкування за законом.

Позивач просила встановити, що ОСОБА42, яка померла ____ року, є її троюрідною тіткою, а також просила визнати за нею в порядку спадкування за законом право власності на земельну ділянку з кадастровим номером ____ площею 5,0313 га, яка розташована на території Лохвицької міської ради Мирогородського (колишній Лохвицький) району Полтавської області, право на яку належало померлій згідно з державним актом на право власності на землю серії ___ № ____, виданим на підставі рішення 9 сесії 23 скликання Безсалівської сільської ради від 13 березня 2000 року.

Позов обґрунтовано тим, що ____ року померла троюрідна тітка позивача – ОСОБА42, що підтверджено актовим записом про смерть від ____ року № __. На день смерті ОСОБА42 була зареєстрована та проживала зі співмешканцем ОСОБА43, який помер ____ року. Єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА42 є її племінниця ОСОБА38, яка здійснила її поховання.

Після звернення позивача до Першої Лохвицької державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину постановою від 3 жовтня 2022 року їй було відмовлено у зв’язку з неможливістю встановити ступінь споріднення зі спадкодавцем, а також втратою правовстановлювального документа на належне померлій нерухоме майно.

Позивач стверджував, що згідно з витягом із Державного земельного кадастру ОСОБА42 отримала державний акт на право власності на землю серії ____ № ____, земельна ділянка розміром 5,0313 га з кадастровим номером ____, на підставі рішення 9 сесії 23 скликання Безсалівської сільської ради від 13 березня 2000 року.

Позивач зазначив, що на день звернення з позовною заявою (7 грудня 2022 року) такий державний акт втрачено.

Позивач вказав, що документи, які підтверджували б факт родинних відносин між нею та померлою ОСОБА42, не збереглося, проте такі обставини можуть підтвердити свідки ОСОБА44, жителька АДРЕСА7, та ОСОБА41, житель міста Полтави, які не один рік знали як позивачку, так і ОСОБА42.

У позовній заяві також вказано, що позивач вступила у володіння спадковим майном після смерті ОСОБА42, але не оформила права власності на нього в установленому законом порядку.

До позовної заяви долучено копії пояснень свідків ОСОБА41 та ОСОБА44. Дати написання цих пояснень не вказано.

У копії пояснень свідка ОСОБА41 зазначено: «Я, ОСОБА41, засвідчую факт, що ОСОБА38 дійсно родичка (троюрідна сестра) ОСОБА42. Інших родичів зі слів ОСОБА42 в неї не було».

У копії пояснень свідка ОСОБА44 зазначено: «Я, ОСОБА44, добре знала ОСОБА42 та знаю ОСОБА38, вони спілкувались коли ОСОБА38 приїжджала в гості до матері в с. Свиридівка. ОСОБА42 дійсно була троюрідною тіткою ОСОБА38».

Матеріали справи № 538/1764/22 не містять оригіналів цих пояснень свідків.

Суддя Бондарь В.А. ухвалою від 8 грудня 2022 року відкрила загальне позовне провадження в цивільній справі № 538/1764/22 та призначила підготовче судове засідання на 21 грудня 2022 року.

До суду 14 грудня 2022 року надійшов лист Першої Лохвицької державної нотаріальної контори, у якому повідомлено, що в шестимісячний строк після смерті ____ року ОСОБА42 із заявою про прийняття спадщини чи про відмову від прийняття спадщини ніхто не звертався, спадкової справи заведено не було, заповітів від імені спадкодавиці посвідчено також не було. Справу просили розглядати без участі нотаріуса.

До суду 21 грудня 2022 року надійшло клопотання Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області, згідно з яким відповідач просив розглянути справу за відсутності представника відповідача, зазначив, що під час вирішення питання щодо задоволення позову покладається на розсуд суду.

До суду 21 грудня 2022 року надійшла заява, у якій позивач просила розглядати справу без її участі, зазначила, що позовні вимоги підтримує.

21 грудня 2022 року суддя Бондарь В.А. ухвалила рішення, яким позовні вимоги ОСОБА38 задовольнила в повному обсязі. Встановила факт, що ОСОБА42, яка померла ____ року, є троюрідною тіткою ОСОБА38. Визнала за ОСОБА38 в порядку спадкування за законом після померлої ____ року ОСОБА42. право власності на земельну ділянку розміром 5,0313 га з кадастровим номером ____, яка розташована на території Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області, право на яку належало померлій ОСОБА42 згідно з державним актом на право власності на землю серії ____ № ____, виданим на підставі рішення 9 сесії 23 скликання Безсалівської сільської ради від 31 березня 2000 року.

У рішенні зазначено, що відповідач проти позову не заперечує.

Зі змісту рішення вбачається, що суд вважав установленими обставини, викладені позивачем у позовній заяві.

У рішенні вказано, що факт родинних відносин між позивачем і спадкодавцем підтверджено письмовими поясненнями свідків ОСОБА44 та ОСОБА41, яких попереджено про кримінальну відповідальність. Свідки підтвердили, що дійсно ОСОБА42 є троюрідною тіткою ОСОБА38. Інших родичів у ОСОБА42 не було.

Зазначено також, що «позовні вимоги підлягають задоволенню, так як не порушують чиї-небудь права та інтереси».

В апеляційному порядку це рішення оскаржено не було.

Водночас установлено, що ОСОБА38, яка є позивачем у справі № 538/1764/22, також є свідком, яка підтверджувала факт родинних зв’язків між позивачем і спадкодавцем у справі № 538/1522/22.

Свідок ОСОБА41 був особою, яка від імені позивачів у справах № 538/1486/22 та № 538/1522/22 уклала договори купівлі-продажу земельних ділянок, отриманих продавцями на підставі судових рішень у цих справах.

Установлено також, що ОСОБА38 тричі зверталася з аналогічним позовом до Лохвицького районного суду Полтавської області.

Позовні заяви було подано 21 жовтня, 8, 11 листопада 2022 року та розподілено судді Зуб Т.О. 21 жовтня, 9, 14 листопада 2022 року ОСОБА38 подала заяви про повернення позову.

Суддя Зуб Т.О. ухвалами від 24 жовтня, 9, 14 листопада 2022 року позовні заяви ОСОБА38 повернула позивачу.

Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельну ділянку відповідно до договору купівлі-продажу від 10 березня 2023 року було продано ОСОБА34. Від імені ОСОБА38 договір уклав ОСОБА44. Зазначену земельну ділянку відповідно до договору від 13 березня 2023 року передано в оренду ТОВ «Агро Конкорд 2018». З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань убачається, що ОСОБА34 є одним із засновників і кінцевих бенефіціарних власників ТОВ «Агро Конкорд 2018».

 

Справа № 538/1247/23

До провадження судді Лохвицького районного суду Полтавської області Бондарь В.А. 27 червня 2023 року надійшла позовна заява ОСОБА45 до Лохвицької міської ради, третя особа – нотаріус Першої Лохвицької державної нотаріальної контори, про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.

Позивач просив установити, що ОСОБА46, яка померла ____ року, є його троюрідною тіткою, а також просив визнати за ним право власності на земельну ділянку з кадастровим номером ____ площею 2,825 га, яка належала померлій згідно з державним актом на право власності на землю серії I___ № ____, виданим 19 лютого 1998 року.

Позов обґрунтовано тим, що ____ року померла троюрідна тітка позивача – ОСОБА46, що підтверджено актовим записом про смерть.

За життя від імені спадкодавця 17 червня 1993 року державний нотаріус Другої Лохвицької державної нотаріальної контори посвідчив заповіт за № 6814.

Після смерті ОСОБА46 було відкрито спадщину у виді права власності на земельну ділянку площею 2,82 га, що належала померлій на підставі державного акта на право власності на землю серії ___ № ____, виданого 19 лютого 1998 року, кадастровий номер ____.

Позивач вказав, що інших спадкоємців, які могли б претендувати на спадкове майно, немає.

Позивач звернувся до Першої Лохвицької державної нотаріальної контори з метою оформлення спадщини, йому було відмовлено у зв’язку з неможливістю встановити факт родинних відносин та відсутністю оригіналу правовстановлювального документа на спадкове майно.

Позивач зазначив, що факт родинних відносин між ним і померлою ОСОБА46 можуть підтвердити свідки. Водночас позивач не вказав жодних відомостей про свідків: прізвища, імені, по батькові, місця проживання, даних для їх ідентифікації.

У день надходження позовної заяви, 27 червня 2023 року, позивач подав заяву про розгляд справи без його участі. У заяві вказав, що свої вимоги повністю підтримує та просить задовольнити позов у повному обсязі.

Суддя Бондарь В.А. ухвалою від 27 червня 2023 року відкрила загальне позовне провадження в цивільній справі № 538/1247/23 та призначила підготовче судове засідання на 27 липня 2023 року.

До суду 3 липня 2023 року надійшов лист Першої Лохвицької державної нотаріальної контори, у якому повідомлено, що в шестимісячний строком після смерті ____ року ОСОБА46 із заявою про прийняття спадщини чи про відмову у прийнятті спадщини ніхто не звертався, спадкової справи заведено не було, заповіт від імені спадкодавиці посвідчував 17 червня 1993 року державний нотаріус Другої Лохвицької державної нотаріальної контори за реєстровим № 681. Справу просили розглядати без участі нотаріуса.

До суду 5 липня 2023 року надійшло клопотання Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області, відповідач просив розглянути справу за відсутності представника відповідача; рішення у справі ухвалити на розсуд суду.

До суду 27 липня 2023 року надійшла заява ОСОБА47, у якій він зазнача: «Я можу засвідчити що ОСОБА45 являється родичем ОСОБА46 яка проживала с. Лука, піклувався та допомагав по господарству Інших близьких родичів ОСОБА46 не мала». Водночас до заяви не долучено жодного документа, що посвідчує особу заявника, у заяві не вказано ступеня споріднення між позивачем і померлою ОСОБА46.

27 липня 2023 року суддя Бондарь В.А. ухвалила рішення, яким позовні вимоги ОСОБА45 задовольнила в повному обсязі. Встановила факт, що ОСОБА46, яка померла ____ року, була троюрідною тіткою ОСОБА45. Визнала за ОСОБА45 у порядку спадкування за законом після померлої ОСОБА46 право власності на земельну ділянку розміром 2,82 га в межах згідно з планом для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Лохвицької міської ради (колишня Лучанська сільська рада) Миргородського району Полтавської області, що належала ОСОБА46 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ___ № ____, виданого 19 лютого 1998 року Лохвицькою районною державною адміністрацією та зареєстрованого у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю, кадастровий номер земельної ділянки ____.

У рішенні зазначено, що відповідач проти позову не заперечує.

Згідно зі змістом рішення суд вважав установленими обставини, викладені позивачем у позовній заяві.

У рішенні вказано, що в письмових поясненнях свідок ОСОБА47, якого попереджено про кримінальну відповідальність, підтвердив, що дійсно ОСОБА46 була троюрідною тіткою ОСОБА45. Інших близьких родичів у ОСОБА46 не було, тому ОСОБА45 піклувався про тітку, допомагав по господарству.

Зазначено також, що «позовні вимоги підлягають задоволенню, так як не порушують чиї-небудь права та інтереси».

Миргородська окружна прокуратура Полтавської області 7 лютого 2024 року звернулася до Полтавського апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 27 липня 2023 року.

Полтавський апеляційний суд ухвалою від 26 лютого 2024 року поновив Миргородській окружній прокуратурі Полтавської області строк на апеляційне оскарження зазначеного рішення та відкрив апеляційне провадження у справі.

Полтавський апеляційний суд постановою від 20 травня 2024 року апеляційну скаргу Миргородської окружної прокуратури Полтавської області задовольнив, рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 27 липня 2023 року скасував та ухвалив нове.

У задоволенні позову ОСОБА45 до Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом відмовлено.

Ухвалюючи рішення про задоволення апеляційної скарги, суд урахував, що правовідносини щодо спадкування спірного майна виникли до набрання чинності ЦК України та що визначений у статті 549 ЦК Української РСР шестимісячний строк для прийняття спадщини після померлої ____ року ОСОБА46 закінчився в жовтні 1998 року, до 1 січня 2004 року, тобто до вказаних спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК Української РСР.

Суд зазначив, що є помилковими та такими, що зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, висновки районного суду про доведеність факту, що ОСОБА46, яка померла ____ року, є троюрідною тіткою ОСОБА45, адже позивач не належав до кола її спадкоємців.

Встановлення судом факту прийняття ОСОБА45 спадщини після смерті ОСОБА46здійснено без надання будь-яких доказів на підтвердження цих обставин з боку позивача, що в силу положень пункту 2 частини першої статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення за недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав установленими.

Щодо встановлення факту належності земельної ділянки (паю) згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії ____ № ____, який Лохвицька районна державна адміністрація видала 19 лютого 1998 року спадкодавцю ОСОБА46, яка померла ____ року, колегія суддів зауважила, що зазначений факт встановлено стосовно померлої особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності й за життя з відповідними вимогами до суду не зверталася.

З огляду на вказане визнання за позивачкою права на зазначену вище земельну ділянку (пай) є неправильним, оскільки свідчить про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України, тому підлягає залишенню без задоволення.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що районний суд неправильно визначив характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, не дослідив наявних у справі доказів і надав їм неналежну оцінку, як того вимагають статті 76–78, 81, 89 ЦПК України.

У вересні 2024 року Миргородська окружна прокуратура Полтавської області звернулася до суду з позовом до ОСОБА45, ОСОБА48 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування незаконно набутої земельної ділянки (справа № 538/1708/24).

Подаючи зазначений позов, прокуратура повідомила про такі обставини.

ОСОБА45 25 вересня 2023 року на підставі рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 27 липня 2023 року зареєстрував право власності на земельну ділянку з кадастровим номером ____.

13 листопада 2023 року ОСОБА45 за договором купівлі-продажу відчужив цю земельну ділянку відповідачу ОСОБА48.

Позивач вказав, що земельну ділянку, яка належала ОСОБА45, продано ОСОБА48 за заниженою ціною, що не відповідає ринковій вартості майна. У договорі купівлі-продажу від 13 листопада 2023 року зазначено, що згідно з довідкою про оціночну вартість об’єкта нерухомості від 13 листопада 2023 року, унікальний номер 201-20231113-0006906072, вартість земельної ділянки становить 161 053,91 гривні, проте продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчинено за 93 000,00 гривень.

Згідно з договором купівлі-продажу від 13 листопада 2023 року покупець (ОСОБА48) довела до відома зміст заяви чоловіка ОСОБА49 про надання згоди на укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, справжність підпису на якій засвідчив приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Ряжко О.В. 2 грудня 2022 року, тобто більше ніж за пів року до прийняття рішення Лохвицьким районним судом Полтавської області у справі № 538/1247/23.

Станом на 2 грудня 2022 року ОСОБА45 не був власником спірної земельної ділянки, про що достеменно було відомо ОСОБА48.

Водночас ОСОБА49 27 квітня 2023 року сформував витяг із Державного земельного кадастру про земельну ділянку номер НВ-9919012302023, який ОСОБА45 використав як доказ до позову у справі № 538/1247/23.

Прокуратура дійшла висновку, що намір укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки в ОСОБА45 та ОСОБА48 виник задовго до звернення ОСОБА45 до Лохвицького районного суду з позовною заявою про встановлення факту родинних відносин та визнання в порядку спадкування за законом після померлої ____ року ОСОБА46 права власності на земельну ділянку, а також ухвалення Лохвицьким районним судом рішення на користь ОСОБА45, тобто 2 грудня 2022 року.

Полтавський апеляційний суд постановою від 3 липня 2025 року позов Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області до ОСОБА45, ОСОБА48, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – ОСОБА49, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування незаконно набутої земельної ділянки задовольнив частково. Витребував із чужого незаконного володіння ОСОБА48 на користь територіальної громади в особі Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області земельну ділянку площею 2,82 га із кадастровим номером ____.

Суд у своєму рішенні зазначив, що, оскільки ОСОБА45 набув у власність земельну ділянку на підставі судового рішення, яке надалі було скасовано, спірне нерухоме майно є таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, тому може бути витребувано в добросовісного набувача на підставі пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України.

Своєю чергою ОСОБА48, яка є державним реєстратором і здійснювала 20 березня 2017 року державну реєстрацію права оренди цієї земельної ділянки за ТОВ «Агро Перемога», де орендодавцем була Лучанська сільська рада, а згодом на підставі рішення суду здійснила 25 вересня 2023 року державну реєстрацію права власності спірної земельної ділянки за ОСОБА45, не мала перешкод для того, щоб, зваживши на ці обставини, проявити хоча б мінімальну обачність під час укладення договору купівлі-продажу спірної ділянки від 13 листопада 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 18 серпня 2025 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА49 на постанову Полтавського апеляційного суду від 3 липня 2025 року у справі № 538/1708/24.

 

Справа № 538/906/24

До провадження судді Лохвицького районного суду Полтавської області Бондарь В.А. 16 травня 2024 року надійшла позовна заява ОСОБА50 до територіальної громади в особі Лохвицької міської ради, третя особа – приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Ряжко О.В., про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.

Позивач просив встановити факт, що він є рідним племінником померлого ОСОБА51, оскільки його батько – ОСОБА52, є рідним братом ОСОБА51, який помер ____ року. Просив визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 3,8900 га, яка належала померлому ОСОБА51 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ___ № ____, виданого на підставі рішення 17 сесії 23 скликання Яхниківської сільської ради від 9 лютого 2001 року, кадастровий номер земельної ділянки ____.

Позов обґрунтовано тим, що ____ року помер дядько позивача ОСОБА51, що підтверджено актовим записом про смерть. Після смерті дядька відкрито спадщину на земельну ділянку площею 3,800 га з кадастровим номером ____.

За життя від імені ОСОБА51 заповіту посвідчено не було, прямі спадкоємці відсутні, із заявою про прийняття спадщини ніхто не звертався.

Найближчим родичем померлого був батько позивача, який помер ____ року.

Після звернення позивача до приватного нотаріуса Миргородського районного нотаріального округу Ряжко О.В. з метою оформлення спадщини йому було відмовлено у зв’язку з неможливістю встановити ступінь родинних відносин.

Позивач стверджував, що встановити факт родинних відносин можливо лише за показаннями свідків ОСОБА53 та ОСОБА54. До позовної заяви позивач долучив відповідні заяви свідків.

Свідок ОСОБА53 зазначив: «У провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом гр. ОСОБА50 про встановлення факту родинних відносин з гр. ОСОБА51 та визнання права власності на земельну ділянку. По факту родинних відносин між гр. ОСОБА50 та гр. ОСОБА51 можу пояснити наступне: ОСОБА50 (____ року народження) є рідним племінником вже покійного ОСОБА51. ОСОБА51 народився в ____ році проживав в селі Яхники до дня смерті в ____ році. Його рідним братом був ОСОБА52 – батько ОСОБА50. ОСОБА52 також проживав все своє життя у с. Яхники. Я, ОСОБА53, ____ року народження, знаю цих жителів по спільній трудовій діяльності, тому що сам проживав і проживаю в с. Яхники з року свого народження».

Свідок ОСОБА54 зазначила (дослівно): «У провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом гр. ОСОБА50 про встановлення факту родинних відносин з гр. ОСОБА55 та визнання права власності на земельну ділянку. По факту родинних відносин між ОСОБА50 та гр. ОСОБА51 можу пояснити наступне: ОСОБА50 (____ р. н.) є рідним племінником вже покійного ОСОБА51. ОСОБА51 народився в ____ році, проживав в селі Яхники до дня смерті в ____ році. Його рідним братом був ОСОБА52 – батько ОСОБА50. ОСОБА52 також проживав все своє життя у с. Яхники. Я, ОСОБА54, ____ року народження, знаю цих жителів, тому що сама проживала і проживаю в с. Яхники з 1980 року».

Суддя Бондарь В.А. ухвалою від 16 травня 2024 року відкрила загальне позовне провадження в цивільній справі № 538/906/24 та призначила підготовче судове засідання на 6 червня 2024 року.

5 червня 2024 року до Лохвицького районного суду Полтавської області надійшли листи приватного нотаріуса Миргородського районного нотаріального округу Ряжко О.В., у яких вона повідомила, що не заводила спадкової справи після померлого ____ року ОСОБА51; просила провести судове засідання без її участі.

5 червня 2024 року до Лохвицького районного суду Полтавської області також надійшло клопотання Лохвицької міської ради, згідно з яким відповідач просив розглянути справу за відсутності його представника, прийнявши рішення на розсуд суду.

До суду 5 червня 2024 року надійшла заява позивача про розгляд справи без його участі. У заяві позивач зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

6 червня 2024 року суддя Бондарь В.А. ухвалила рішення, яким позовні вимоги ОСОБА50 задовольнила повністю. Встановила факт, що ОСОБА50 є рідним племінником померлого ОСОБА51, оскільки ОСОБА52 є рідним братом ОСОБА51, який помер ____ року.

Визнала за ОСОБА50, спадкоємцем п’ятої черги, в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА51 право власності на земельну ділянку площею 3,8900 га в межах згідно із планом для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території колишньої Яхниківської сільської ради Лохвицького (нині – Миргородський) району Полтавської області, посвідчене державним актом на право приватної власності на землю серії ___ № ____, зареєстрованим у книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 578 22 лютого 2001 року, на підставі рішення 17 сесії 23 скликання Яхниківської сільської ради від 9 лютого 2001 року, кадастровий номер земельної ділянки ____.

Зі змісту рішення вбачається, що суд вважав установленими обставини, які позивач виклав у позовній заяві.

У рішенні вказано, що найближчим родичем померлого був батько позивача – ОСОБА52, який помер ____ року, що підтверджено копією свідоцтва про смерть від ____ року.

У рішенні суддя навела письмові пояснення свідків ОСОБА53 та ОСОБА54, зазначила, що суд не має підстав ставити під сумнів письмові показання свідків.

В апеляційному порядку зазначене рішення оскаржено не було.

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельну ділянку відповідно до договору купівлі-продажу від 5 серпня 2024 року було продано ТОВ «Полтава-2007». Встановлено також, що 20 квітня 2021 року між ОСОБА50 і ТОВ «Полтава-2007» було укладено договір оренди цієї земельної ділянки на 10 років, за яким ОСОБА50 був орендодавцем.

Водночас за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стосовно зазначеної земельної ділянки зареєстровано інше речове право – право користування (сервітут), відповідно до договору про встановлення особистого земельного сервітуту на земельну ділянку від 1 серпня 2015 року, видавник – Представництво «Регал Петролеум Корпорейшн Лімітед», яке діє від імені Компанії «Регал Петролеум Корпорейшн Лімітед».

 

Справа № 538/2289/24

До провадження судді Лохвицького районного суду Полтавської області Бондарь В.А. 14 листопада 2024 року надійшла позовна заява ОСОБА56 до Лохвицької міської ради, третя особа – Перша Лохвицька державна нотаріальна контора, про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.

Позивач просив: встановити факт його постійного проживання однією сім’єю понад п’ять років (починаючи із 2014 року) разом із ОСОБА57, який помер ____ року, та на час відкриття спадщини; визнати за ним право власності по праву спадкування за законом на земельну ділянку з кадастровим номером ____ загальною площею 2,82 га, право власності на яку належало померлому відповідно до державного акта на право власності на землю серії ____ № ____ від 19 лютого 1998 року.

Позов обґрунтовано тим, що ____ року помер ОСОБА57, який на день смерті проживав у житловому будинку, власницею якого була мати позивача – ОСОБА58 (померла ____ року). Мати позивача до дня смерті понад 20 років проживала однією сім’єю з ОСОБА57 без реєстрації шлюбу. Із 2014 року і до дня смерті ОСОБА57 позивач проживав із ним у зазначеному будинку.

Після смерті ОСОБА57 було відкрито спадщину, до складу якої входила земельна ділянка з кадастровим номером ____ загальною площею 2,82 га.

На час відкриття спадщини спадкоємців ближчого ступеня, ніж позивач, не було. Позивач зазначив, що вів із ОСОБА57 спільне господарство, поховав його власним коштом.

Після звернення позивача до Першої Лохвицької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини постановою від 19 вересня 2024 року йому було відмовлено у зв’язку з неможливістю встановити чергу спадкування (факт проживання однією сім’єю).

ОСОБА56 стверджував, що факт його спільного проживання з ОСОБА57 можуть підтвердити свідки ОСОБА58 і ОСОБА59, які проживають у селі Луки.

До позовної заяви долучено заяву про виклик зазначених свідків. Водночас ні в позовній заяві, ні в заяві про виклик свідків не було зазначено їхніх контактних даних, окрім населеного пункту, в якому вони проживають.

Суддя Бондарь В.А. ухвалою від 20 листопада 2024 року відкрила загальне позовне провадження в цивільній справі № 538/2289/24 та призначила підготовче судове засідання на 22 січня 2025 року.

10 грудня 2024 року до суду надійшов лист Першої Лохвицької державної нотаріальної контори, в якому було повідомлено, що до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, відмову у прийнятті спадщини або про видачу спадщини після смерті ОСОБА57 ____ року ніхто не звертався, заповіту від імені спадкодавця посвідчено не було. Справу просили розглядати без участі нотаріуса.

6 січня 2025 року до Лохвицького районного суду Полтавської області надійшли: клопотання Лохвицької міської ради, в якому відповідач просив розглянути справу за відсутності його представника, прийняти рішення на розсуд суду; заява позивача, в якій він просив розглянути справу без його участі у присутності представника – адвоката ОСОБА29 і зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі; заява адвоката ОСОБА29, у якій він просив підготовче засідання у справі провести без його участі, повідомив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі; пояснення свідків ОСОБА60 і ОСОБА58, у яких вони підтвердили факт спільного проживання позивача та ОСОБА57, який помер ____ року.

22 січня 2025 року суддя Бондарь В.А. ухвалила рішення, яким позовні вимоги ОСОБА56 задовольнила повністю. Встановила факт постійного проживання ОСОБА56 однією сім’єю понад п’ять років (починаючи із 2014 року) разом із ОСОБА57, який помер ____ року, та на час відкриття спадщини за адресою:АДРЕСА8.

Визнала за ОСОБА56 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА57 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером ____ загальною площею 2,82 га із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Лучанського старостинського округу Лохвицької міської ради (колишня Лучанська сільська рада) Миргородського району Полтавської області, право власності на яку належало померлому відповідно до державного акта на право власності на землю серії ____ № ____ від 19 лютого 1998 року, який зареєстровано у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 722.

Згідно з рішенням суд вважав установленими обставини, які позивач виклав у позовній заяві.

У рішенні суддя навела зміст письмових пояснень свідків ОСОБА60 і ОСОБА58, зазначила, що суд не має підстав ставити під сумнів письмові показання свідків.

В апеляційному порядку зазначене рішення оскаржено не було.

 

Стислий зміст пояснень судді та заперечень її представника

4 лютого 2025 року (вх. № 564/0/6-25) до Вищої ради правосуддя від судді Бондарь В.А. надійшли письмові пояснення, в яких вона зазначила, що відповідно до норм цивільного процесуального законодавства України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Звернення до суду є суб’єктивним правом позивача. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до порядку, визначеного законом, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Після отримання судом указаних документів першою стадією цивільного процесу є стадія відкриття провадження у справі.

На переконання судді Бондарь В.А., під час відкриття провадження у справі № 538/935/22 суд дотримав вимог ЦПК України. Ухвалою від 28 липня 2022 року відкрито провадження в зазначеній справі та призначено підготовче засідання на 12 вересня 2022 року.

Суддя Бондарь В.А. повідомила, що позивач ОСОБА1 після відкриття провадження 11 серпня 2022 року подала заяву про залишення позову без розгляду. Лохвицький районний суд Полтавської області ухвалою від 12 вересня 2022 року позовну заяву залишив без розгляду на підставі статті 257 ЦПК України, тобто до розгляду справи по суті та встановлення осіб під час розгляду цієї цивільної справи. Вказана ухвала не була оскаржена та набрала чинності.

Суддя наголосила, що надане заявнику право на подання такої заяви не залежить від думки інших учасників справи і суд не зобов’язаний під час вирішення відповідного питання з’ясовувати обставини, які стосуються суті справи або мотивів. Крім того, суд не наділений повноваженнями відмовити позивачу, який просить не розглядати його позовних вимог по суті.

Щодо посилання на вимоги статей 36, 39, 40 ЦПК України стосовно відводу суддя Бондарь В.А. зауважила, що під час розгляду справи особи позивача не встановлено, остаточне рішення щодо задоволення або відмови в задоволенні позовних вимог у справі прийнято не було. Обов’язок самовідводу не повинен обумовлюватися наявністю юридичної зацікавленості осіб, яких у цивільному процесі можна відвести. Отже, суддя Бондарь В.А. вважає, що вона дотримала норм ЦПК України.

Суддя повідомила, що 28 травня 2024 року отримала запит НАЗК стосовно моніторингу та контролю за виконанням актів законодавства щодо цивільної справи № 538/935/22 і надала пояснення. 16 липня 2024 року ОСОБА5 отримала протокол про адміністративне правопорушення від 12 липня 2024 року № 37-03/18 щодо вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 172⁷ КУпАП, з яким ознайомилася 22 липня 2024 року.

Чорнухинський районний суд Полтавської області постановою від 2 жовтня 2024 року закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА5 за частиною другою статті 172⁷ КУпАП у зв’язку із закінченням на день розгляду справи строків, передбачених частиною четвертою статті 38 КУпАП.

28 квітня 2026 року (вх. № 82/1/6-26) до Вищої ради правосуддя від судді Бондарь В.А. надійшли письмові пояснення, в яких стосовно дисциплінарної скарги НАЗК суддя зазначила, що її мати – ОСОБА1, ____ року народження, 28 липня 2022 року подала до Лохвицького районного суду Полтавської області позовну заяву про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування. Автоматизованим розподілом матеріалів справ Лохвицького районного суду Полтавської області вказану заяву для розгляду було розподілено судді Бондарь В.А. Ні про наміри подати такий позов, ні про факт його подання, ні про результати розподілу судді не було відомо, вона жодним чином не сприяла і не мала наміру сприяти цьому судовому спору.

28 липня 2022 року суддя розглядала 8 справ цивільної, кримінальної категорій та про адміністративні правопорушення. Відповідно до посадових обов’язків вона передала своєму помічнику справи для попередньої підготовки до розгляду, а саме: підготовки запитів, листів, пов’язаних із розглядом конкретної справи, проєктів судових рішень, інших процесуальних документів, які приймає суддя.

Суддя Бондарь В.А. пояснила, що під час передачі вказаних справ помічнику детально їх не вивчала, тому не звернула уваги на прізвища осіб, що подали заяви, стосовно яких надійшли кримінальні, цивільні справи та справи про адміністративні правопорушення. Вона переглянула справи, а саме: цивільної категорії – суть позовів, заяв; кримінальної категорії і справ про адміністративні правопорушення – за якою статтею відповідного законодавства надійшли справи. Після підготовки помічником проєктів ухвал суддя не звернула уваги на прізвища осіб у справах, перевірила застосування норм законодавства під час складання ухвал та їх підписання. Наголосила, що вона ніколи не звертає уваги на прізвища сторін у справах, оскільки детально встановлює це під час розгляду.

Суддя Бондарь В.А. пояснила, що і до дати звернення її матері з позовом, і в день, коли до неї надійшла справа, вона мала велике навантаження і щодо розгляду справ у цей день, і справ на залишку. Крім того, вона обіймала ще й адміністративну посаду, була слідчим суддею, а також була уповноваженою для розгляду справ стосовно неповнолітніх.

Щодо відкриття провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА1 суддя пояснила, що в неї й думки не було, що її мати звернеться до суду з відповідною заявою, оскільки не обговорювали це між собою. Особисто до судді її матір не зверталася за допомогою щодо складання заяви та звернення до суду. Хто їй допомагав, судді також не відомо. Бондарь В.А. також зауважила, що в неї не було жодного умислу щодо розгляду конкретно заяви, яку подала її мати. І безумовно, вона заявила б самовідвід одразу після виходу з відпустки або не пізніше початку підготовчого засідання, проте позивач у справі – її мати, надіслала заяву про залишення позову без розгляду. Оскільки таке право позивача є абсолютним і не залежить ні від думки інших учасників процесу, ні від волі суду, і у таких випадках суд не наділений дискрецією, а може прийняти лише одне рішення – постановити ухвалу про залишення позову без розгляду, вона прийняла таку ухвалу.

Суддя Бондарь В.А. зазначила, що за відсутності дискреції під час прийняття рішення не йдеться про конфлікт інтересів, оскільки відсутність дискреції – це відсутність конфлікту. З огляду на це суддя вважає, що не порушувала правила самовідводу.

Щодо дисциплінарної справи, відкритої за власною ініціативою Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, суддя Бондарь В.А. пояснила, що під час розгляду справ №№ 538/955/22, 538/939/22, 538/1247/23, 538/1262/22, 538/2289/24, 538/1522/22, 538/1486/22, 538/1764/22, 538/906/24 під її головуванням допустила помилку, встановлюючи факт родинних відносин на підставі письмових пояснень свідків. У контексті цього суддя зазначила, що ще до початку розгляду дисциплінарної справи по суті додатково опрацювала норми процесуального закону як самостійно, так і під час проходження навчання в Національній школі суддів України.

На думку судді, ставлячи їй у провину наведені у висновку про притягнення до дисциплінарної відповідальності порушення, допущені під час розгляду зазначених справ, дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя фактично вдався до ревізії судових рішень, що є неприпустимим.

Суддя Бондарь В.А. підсумувала, що висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Любарець О.С. загалом не містить належного обґрунтування кваліфікації дій / бездіяльності судді Бондарь В.А. як таких, що свідчать, що суд не забезпечив учасникам справи гарантій і можливостей представити свою позицію за умов, які не ставили їх в суттєво невигідне становище порівняно з іншою стороною, порушив права відповідача і третіх осіб, а також не надав доказів завдання шкоди державі та/або суспільним інтересам третіх осіб.

29 квітня 2026 року (вх. № В-1889/4/7-26) до Вищої ради правосуддя від представника судді Бондарь В.А. – адвоката Вдовиченко Н.Ф. надійшло письмове заперечення щодо проєкту висновку дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Любарець О.С. від 24 лютого 2026 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Бондарь В.А. в частині, що стосується інкримінованого їй дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Представник судді вважає, що дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Любарець О.С. помилково надав таку оцінку діям судді Бондарь В.А., а саме: «усвідомлення очевидної протиправності своєї поведінки та грубе знехтування вимогами цивільного процесуального закону».

Адвокат Вдовиченко Н.Ф., посилаючись на частину третю статті 39 ЦПК України, зазначила, що законодавець встановив часовий проміжок, протягом якого суддя може заявити самовідвід, і обов’язок заявити самовідвід не пізніше початку підготовчого судового засідання у справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, тобто на будь-якому етапі підготовчого провадження, але не пізніше початку підготовчого судового засідання.

Оскільки підготовче судове засідання у справі № 538/935/22 не було проведено у зв’язку із тим, що позивач надіслав заяву про залишення позову без розгляду, суддя Бондарь В.А. не порушила вимоги процесуального закону щодо правил самовідводу під час розгляду цієї справи.

За таких обставин представник судді вважає, що дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя дійшла помилкового висновку щодо наявності в діях судді Бондарь В.А. складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме порушення правил щодо самовідводу.

29 квітня 2026 року (вх. № В-1889/3/7-26) до Вищої ради правосуддя від представника судді Бондарь В.А. – адвоката Вдовиченко Н.Ф., надійшло письмове заперечення щодо проєкту висновку дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Любарець О.С. від 24 лютого 2026 року про притягнення судді Бондарь В.А. до дисциплінарної відповідальності в частині, що стосується інкримінованого їй дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

У цих запереченнях представник зазначила, що, як убачається з пояснень судді Бондарь В.А., встановлення факту родинних відносин на підставі письмових пояснень свідків відбулося внаслідок її помилкового тлумачення частини четвертої статті 93 ЦПК України. Крім того, наголосила, що суддя Бондарь В.А. визнає помилку і ще до початку розгляду справи по суті додатково опрацювала норми процесуального закону як самостійно, так і під час проходження навчання в Національній школі суддів України, підтвердження чого долучено до матеріалів дисциплінарного провадження.

Адвокат Вдовиченко Н.Ф. у запереченні пояснила дії судді Бондарь В.А. під час розгляду справ №№ 538/955/22, 538/939/22, 538/1247/23, 538/1262/22, 538/2289/24, 538/1522/22, 538/1486/22, 538/1764/22, 538/906/24 та зазначила, що суддя не вчиняла дій, що становлять склад інкримінованого їй дисциплінарного проступку. Представник судді вважає, що дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя вдалася до ревізії судових рішень, що є неприпустимим.

Вдовиченко Н.Ф. також зауважила щодо твердження дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя про порушення суддею норм процесуального права у зв’язку із зазначенням у рішеннях у справах №№ 538/1262/22, 538/1486/22, 538/1764/22, 538/1247/23, 538/906/24, 538/2289/24 про визнання відповідачем позовних вимог, що суд не встановлював визнання позову відповідачем у жодній із зазначених вище справ. У переліку статей, на які суд посилається під час ухвалення рішення, зазначено статтю 206 ЦПК України, яка застосовується як у випадках відмови позивача від позову, так і у випадках визнання позову позивачем. Не виключено, що статтю включено до переліку помилково, оскільки в перелічених рішеннях відомості щодо позиції відповідача відображено об’єктивно та підтверджено доказами. Частину четверту статті 206 ЦПК України суд не застосовував, тому висновки дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя не об’єктивні.

Представник судді також висловила незгоду і щодо встановлених дисциплінарним інспектором Вищої ради правосуддя істотних негативних наслідків, які настали в результаті стверджуваного грубого порушення закону та полягають у вибутті майна з володіння законного власника (держави / громади) поза його волею. Зазначила, що у всіх справах містяться відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень із зазначенням права приватної власності на земельні ділянки за відповідними особами. І ці відомості внесено до Реєстру не за результатами ухвалення рішення суддею Бондарь В.А., тому адвокат Вдовиченко Н.Ф. уважає, що висновки дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя щодо кваліфікації дій судді за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є помилковими.

 

Висновки за результатами розгляду дисциплінарної справи

Щодо наявності в поведінці судді складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»

Відповідно до пунктів 1, 3, 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо він:

є членом сім’ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім’ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;

прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;

є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об’єктивності судді.

Згідно із частинами першою, третьою статті 39 ЦПК України з підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, суддя зобов’язаний заявити самовідвід. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Статтею 40 ЦПК України визначено, що питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про самовідвід судді вирішується ухвалою суду, що розглядає справу, яка оформлюється окремим документом.

Під час підготовки дисциплінарної справи до розгляду встановлено, що 7 липня 2022 року до провадження судді Бондарь В.А. надійшла позовна заява ОСОБА1 до Лохвицької міської ради, третя особа – приватний нотаріус Лохвицького районного нотаріального округу Жук Т.П., про встановлення факту родинних відносин та визнання права на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.

Цього самого дня суддя відкрила загальне позовне провадження у справі та призначила підготовче судове засідання. Крім того, надіслала лист до приватного нотаріуса Миргородського районного нотаріального округу Жук Т.П. щодо надання інформації про коло осіб, які подали заяви про прийняття спадщини або про відмову від прийняття такої спадщини після померлої ____ року ОСОБА2.

Із долучених до дисциплінарної скарги матеріалів, а саме: копій позовної заяви у справі № 538/935/22, постанови приватного нотаріуса Жук Т.П. від 8 вересня 2020 року № 24/02-31 (наявна в матеріалах судової справи) та декларації судді Бондарь В.А. за 2015 рік, установлено, що ідентифікаційний номер позивача в цивільній справі та ідентифікаційний номер матері судді ОСОБА1, відображений у декларації, є тотожними. Так само і дата народження позивача, зазначена в постанові приватного нотаріуса, та дата народження матері судді, відображена в декларації, збігаються.

У письмових поясненнях, які надійшли до Вищої ради правосуддя 28 квітня 2026 року (вх. № 82/1/6-26), суддя Бондарь В.А. підтвердила, що ОСОБА1, ____ року народження, є її матір’ю.

Отже, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що суддя Бондарь В.А. відкрила провадження в цивільній справі, де позивачем є її мати.

Суддя вчиняла процесуальні дії, спрямовані на розгляд цивільної справи, а саме відкрила провадження в такій справі, надіслала запит до приватного нотаріуса про надання інформації щодо кола осіб, які подали заяви на прийняття спадщини. Згодом за заявою позивача суддя Бондарь В.А. постановила ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду. Такий порядок дій судді є стандартним при розгляді зазначеної вище категорії цивільних справ.

Під час перебування цивільної справи № 538/935/22 у провадженні судді Бондарь В.А. (із 28 липня до 12 вересня 2022 року) суд отримав від приватного нотаріуса Жук Т.П. інформацію щодо кола осіб, які подали заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА2, а також відзив на позовну заяву Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

У поясненнях суддя Бондарь В.А. обґрунтувала правомірність своїх дій із посиланням на норми чинного законодавства та зазначила, що справ, які надійшли до неї 28 липня 2022 року, вона детально не вивчала та не звертала уваги на прізвища осіб, які подали заяви.

Закріплення в цивільному процесуальному законодавстві інститутів відводу та самовідводу судді спрямоване перш за все на виключення упередженості судді під час вирішення справи та ухвалення законного і справедливого рішення.

Наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається за допомогою суб’єктивного критерію, тобто оцінювання особистого переконання конкретного судді в конкретній справі, а також за допомогою об’єктивного критерію, тобто з’ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого легітимного сумніву з цього приводу (рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) від 24 травня 1989 року у справі Гаусшильдта (Hauschildt Case), заява № 11/1987/134/188, § 46).

Згідно з Бангалорськими принципами поведінки суддів об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

Суддя дотримується незалежної позиції як щодо суспільства в цілому, так і щодо конкретних сторін судової справи, у якій він повинен винести рішення. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об’єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді (пункти 1.2, 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів).

Інститут відводу (самовідводу) судді від участі у розгляді конкретної справи – це одна із найважливіших гарантій здійснення правосуддя неупередженим та справедливим судом. Він покликаний ліквідувати найменшу підозру у заінтересованості судді в результатах розглянутої справи, навіть якщо такої заінтересованості немає, бо тут головним є публічний інтерес. Розглядаючи справу, в якій фігурує якась близька судді людина, йому дуже складно переконати суспільство у своїй неупередженості. Саме тому існують норми закону, які запобігають виникненню будь-яких підозр. Судді заборонено брати участь у розгляді справи за наявності будь-яких обставин, які викликають чи можуть викликати сумніви у його об’єктивності (коментар до статті 15 Кодексу суддівської етики).

Факт перебування у провадженні судді Бондарь В.А. цивільної справи, позивачем у якій є її мати, вчинення суддею процесуальних дій щодо розгляду такої справи з погляду звичайної розсудливої людини свідчить про недотримання суддею основоположних засад безсторонності та неупередженості суду в цьому процесі, що не сприяє забезпеченню суспільної довіри до суду.

ЄСПЛ у своїй практиці розробив подвійний підхід до оцінки неупередженості. Цей підхід розрізняє суб’єктивну неупередженість, що стосується особистих переконань, упереджень та поведінки конкретного судді, та об’єктивну неупередженість, яка визначає, чи існують достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви щодо неупередженості судді, незалежно від його особистих переконань (рішення у справі «Мироненко і Мартенко проти України», § 66).

Зокрема, за суб’єктивним критерієм оцінюється особисте переконання конкретного судді в цій справі, а об’єктивний критерій визначається шляхом з’ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого законного сумніву з цього приводу (рішення ЄСПЛ у справі «Де Куббер проти Бельгії», § 24).

Об’єктивний критерій полягає в оцінці того, чи існують об’єктивно виправдані сумніви щодо неупередженості судді. Це означає, що навіть якщо суддя щиро вважає, що він може розглядати справу об’єктивно, він все одно зобов’язаний заявити самовідвід, якщо обізнаний та розумний спостерігач може мати сумніви в його безсторонності через наявні обставини. Мета відводу та самовідводу полягає саме в усуненні будь-яких підозр у безсторонності суду.

Застосування цього критерію вимагає від суду не лише бути неупередженим по суті, а й створювати розумну видимість неупередженості.

З викладеного можна дійти висновку, що суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи навіть тоді, коли у стороннього спостерігача лише могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

У випадку, коли суддя розглядає справу свого родича, наявність близьких родинних зв’язків створює об’єктивну загрозу неупередженості судді під час розгляду справи.

ЦПК України чітко встановлює підстави для самовідводу судді, однією з яких є наявність родинних зв’язків. Зазначена норма є імперативною та недвозначною. Наявність близьких родинних зв’язків є законодавчо закріпленою вимогою та безумовною підставою для заявлення самовідводу суддею.

За наявності таких обставин суддя не повинен чекати, доки сторона у справі подасть клопотання про відвід. Навіть якщо провадження у справі вже відкрито, суддя може та повинен вирішити питання самовідводу, що узгоджується з нормами процесуального права. Невиконання цього обов’язку є порушенням базових професійних обов’язків судді, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

За встановлених обставин є підстави для висновку, що суддя Бондарь В.А. порушила вимоги цивільного процесуального закону щодо правил самовідводу під час розгляду справи № 538/935/22, оскільки прийняла до розгляду та з власної ініціативи збирала докази у справі, де стороною, а саме позивачем, була її мати.

Відповідно до підпункту «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у випадку умисного або внаслідок недбалості порушення правил щодо відводу (самовідводу).

Невчинення суддею Бондарь В.А. дій, визначених ЦПК України, а саме незаявлення самовідводу за наявності визначених законом підстав, які виключають участь судді в розгляді справи (сторона у справі є близьким родичем судді), відповідає ознакам об’єктивної сторони дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

За конструкцією об’єктивної сторони склад зазначеного дисциплінарного проступку є формальним, тобто настання наслідків не є обов’язковою умовою притягнення до дисциплінарної відповідальності. Водночас факт настання наслідків впливає на обрання виду дисциплінарного стягнення. Під час розгляду дисциплінарної справи встановлено, що порушення суддею Бондарь В.А. правил самовідводу не призвело до суспільно шкідливих наслідків, оскільки справу по суті розглянуто не було, остаточне рішення у справі не приймалося.

Із суб’єктивної сторони склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», включає вину у формі умислу або недбалості.

На умисний характер поведінки судді Бондарь В.А. в цій справі вказує таке:

1. позивачем у справі є матір судді, тобто близький родич, участь якого у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 ЦПК України прямо забороняє судді розглядати справу;
2. позовна заява та долучені до неї документи дають можливість належно чином ідентифікувати особу позивача. У цих документах зазначено: прізвище, ім’я, по-батькові особи, адресу проживання, номер мобільного телефону, дату народження, місце реєстрації;
3. суддя Бондарь В.А. в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік зазначила ОСОБА1 як члена сім’ї відомості про реєстраційний номер її облікової картки платника податків (далі – РНОКПП), який збігається з податковим номером, вказаним у позовній заяві (https://public.nazk.gov.ua/documents/175f167f-6b46-4a21-bc9e-25676f0bc635) (відомості про РНОКПП надало НАЗК разом із дисциплінарною скаргою).

Починаючи із 2019 року і дотепер суддя в деклараціях вказує право користування автомобілем, власником якого є ОСОБА1 (https://public.nazk.gov.ua/documents/ee8c1fa3-4840-47b8-852e-87f5dfbbe673, https://public.nazk.gov.ua/documents/feefb2e5-34dc-4189-98f6-93402b2c4f1f, https://public.nazk.gov.ua/documents/4fc36111-ec4c-45ca-8915-7e93d67e151c, https://public.nazk.gov.ua/documents/73a10697-57fd-473f-8b91-546ec406eb2f, https://public.nazk.gov.ua/documents/92dc86d7-4a54-469c-b1b9-3fa473133d40, https://public.nazk.gov.ua/documents/f817798a-2a37-4ea1-8b56-e545893eda73).

Згідно із формою декларації, затвердженою наказами НАЗК від 23 липня 2021 року № 449/21 та від 8 листопада 2023 року № 252/23, під час зазначення відповідних відомостей декларант має вказати відомості про дату народження, РНОКПП, місця зареєстрованого та фактичного проживання.

Отже, суддя безумовно була обізнана та мала безперешкодний доступ до всіх необхідних даних, які могли б підтвердити, чи дійсно позивач у справі є її матір’ю.

Водночас наявність імперативної норми закону, яка не допускає її неоднозначного тлумачення, а також тривалий стаж роботи на посаді судді (понад 15 років) дають підстави для висновку, що суддя Бондарь В.А. не могла не усвідомлювати очевидної протиправності своєї поведінки та грубого нехтування вимогами цивільного процесуального закону. Такі дії судді не могли бути вчинені внаслідок недбалості чи суддівської помилки.

Надані та отримані в межах дисциплінарного провадження докази є чіткими та переконливими, підтверджують наявність підстав для притягнення судді Бондарь В.А. до дисциплінарної відповідальності.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що пояснення судді Бондарь В.А. про нездійснення нею детального вивчення матеріалів справи № 538/935/22 та незвернення уваги на прізвище особи, яка подала позовну заяву, є непереконливими та не спростовують висновків, зроблених Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя вважає.

Відповідно до частини першої статті 187 ЦПК України суд відкриває провадження у справі за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження. Встановлюючи відсутність підстав для залишення позовної заяви без руху, суддя повинен перевірити її на відповідність вимогам, викладеним у статті 175 ЦПК України, зокрема щодо зазначення в позовній заяві імені (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) позивача, місця його проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштового індексу, реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб), за його наявності, або номера та серії паспорта для фізичних осіб – громадян України.

Отже, на момент відкриття провадження у справі суддя Бондарь В.А. повинна була встановити, що відкриває провадження за позовом особи, ідентифікаційні дані якої, зазначені в позовній заяві, повною мірою давали можливість ідентифікувати позивача як її матір. Ухвала про відкриття провадження у справі № 538/935/22 від 28 липня 2022 року підтверджує цю тезу, оскільки, як убачається з її змісту, суддя Бондарь В.А. встановила, що з позовом до суду звернулася саме ОСОБА1 (АДРЕСА1).

З урахуванням викладеного Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що поведінка судді Бондарь В.А. містить склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме порушення правил щодо самовідводу.

Щодо наявності в поведінці судді складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»

Правовий аспект

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зважаючи на навдене завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17).

Частинами першою, другою статті 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз’яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов’язків.

Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

 

Межі дисциплінарного провадження

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не оцінює змісту ухвалених суддею Бондарь В.А. рішень на предмет їх законності, а лише надає оцінку діям судді під час розгляду справ, які є предметом дослідження в цьому дисциплінарному провадженні.

Здійснюючи правосуддя, суддя повинен застосовувати закон і надавати оцінку обставинам судової справи так, щоб не порушувати довіру громадян до справедливого судового розгляду незалежним і безстороннім судом. Оцінка правомірності ухваленого суддями рішення не належить до повноважень дисциплінарного органу і не є предметом розгляду під час дисциплінарного провадження. Водночас важливим є спосіб, у який діяв суддя під час розгляду справи при виконанні ним процесуальних обов’язків і повноважень.

Під час дисциплінарного провадження надається оцінка тільки фактам, які можуть свідчити про наявність або відсутність у поведінці судді складу дисциплінарного проступку та ступінь вини судді.

 

Щодо успадкованих земельних ділянок

У справах № 538/939/22, № 538/955/22 у позовних заявах визначено, що спадкодавці на час смерті мали право на земельну частку (пай) відповідної площі в умовних кадастрових гектарах. У резолютивних частинах рішень у цих справах суддя Бондарь В.А. визнала право власності на вже сформовані земельні ділянки з відповідними кадастровими номерами та зазначила, що вони належали померлим на день смерті. Проте на день смерті померлим належало лише право на земельну частку (пай) без виділення конкретної земельної ділянки в натурі.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України до спадкоємців переходять лише ті права та обов’язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.

Правова природа права на пай (земельну частку) не збігається із правом власності на земельну ділянку як об’єкт цивільних прав. Нерозподілені частки (паї) не є землями, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, а підлягають відведенню в натурі для набуття права власності на конкретну земельну ділянку.

Право власності на земельну ділянку виникає лише при відведенні такої ділянки у встановленому законом порядку за рішенням органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з подальшою державною реєстрацією. Відсутність такого відведення виключає можливість існування права власності на сформовану та відведену земельну ділянку.

Отже, право на пай (земельну частку) є автономним майновим правом, що не тотожне праву власності на земельну ділянку в натурі. Воно не створює автоматично речового права на конкретну земельну ділянку без фактичного відведення землі за встановленою процедурою.

Суддя Бондарь В.А. мала встановити та дослідити ці обставини як істотні для вирішення справи перед тим, як зробити висновок про можливість набуття спадкоємцем права власності на сформовані земельні ділянки, а не права на земельну частку (пай).

На цю обставину звертав увагу відповідач у поданому суду відзиві у справах № 538/939/22, № 538/955/22.

Водночас суддя Бондарь В.А. не надала жодної оцінки цим обставинам в ухвалених рішеннях.

 

Щодо порядку розгляду справ

У справах №№ 538/939/22, 538/955/22, 538/1262/22, 538/1486/22, 538/1764/22, 538/1247/23 спадкодавці померли в період із 1995 до 2003 року.

Відповідно до пункту 4, абзацу першого пункту 5 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності; положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Пленум Верховного Суду України в пункті 1 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» висловив правову позицію, відповідно до якої відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Така позиція є сталою та послідовною в судовій практиці й підтверджується висновками Верховного Суду (постанови від 7 липня 2021 року у справі № 196/1301/18, від 12 вересня 2022 року у справі № 693/692/18, від 20 грудня 2023 року у справі № 283/1742/21).

У зазначених вище справах правовідносини щодо спадкування спірного майна виникли до набрання чинності ЦК України. Визначений статтею 549 ЦК Української РСР шестимісячний строк для прийняття спадщини закінчився до 1 січня 2004 року, тому до цих правовідносин підлягали застосуванню положення ЦК Української РСР.

На ці обставини посилався відповідач у поданому до суду відзиві у справах №№ 538/939/22, 538/955/22, 538/1486/22, проте суддя Бондарь В.А. не надала жодної оцінки цим обставинам.

Відповідач у відзивах у цих справах також зазначав про те, що позивачі не надали суду доказів поважності причин пропуску строку прийняття спадщини, а також пропуску загального трирічного строку позовної давності, визначеного ЦК України.

Відповідно до статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Згідно зі статтею 530 ЦК Української РСР при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та баба померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).

На відміну від ЦК України, ЦК Української РСР не було передбачено інших черг спадкоємців, окрім зазначених у статтях 529 та 530 цього Кодексу.

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що двоюрідні онуки, троюрідні племінниці (спадкоємці у перелічених вище справах) спадкодавця до спадкування за законом не закликалися.

Отже, спадкоємці в цих справах взагалі не мали права успадковувати майно спадкодавців.

Із цих підстав, зокрема, було скасовано ухвалене суддею Бондарь В.А. рішення у справі № 538/1247/23. Апеляційний суд у цій справі також зауважив, що спадщину після смерті спадкодавців у передбачений законом строк ніким не було прийнято, тому відповідно до вимог статті 524 ЦК Української РСР за правом спадкоємства вона переходить до держави.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також установила, що у справах № 538/1262/22, № 538/1247/23 наявні докази, як надані позивачами, так і отримані на запит суду, які свідчать, що в шестимісячний строк після смерті спадкодавця до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини ніхто не звертався, спадкові справи не було заведено. Цю інформацію було відображено також у рішеннях суду. Отже, суддя Бондарь В.А. у зазначених справах визнала за позивачами право власності на земельні ділянки в порядку спадкування за законом, які звернулися до нотаріуса з відповідними заявами про прийняття спадщини після спливу щонайменше 20 років після її відкриття.

З цього приводу Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає, що відповідно частини першої статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Відповідно до приписів частин першої, третьої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Строк для прийняття спадщини було визначено також ЦК Української РСР, який був чинним на момент відкриття спадщини. Зокрема, відповідно до статті 548 цього Кодексу для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Згідно зі статтею 549 ЦК Української РСР спадкоємець прийняв спадщину, якщо він протягом шести місяців з дня відкриття спадщини фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, або подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Відповідно до положень статті 553 ЦК Української РСР відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Отже, строк на прийняття спадщини відповідно як до положень ЦК Української РСР, так і до положень чинного ЦК України, за своєю сутністю є присічним, оскільки його сплив призводить до того, що спадкоємець вважається таким, який не прийняв спадщину (стаття 1272 ЦК України) чи відмовився від її прийняття (стаття 553 ЦК Української РСР). Тобто сплив строку «присікає» право на прийняття спадщини.

Згідно з позицією Верховного Суду факт відкриття спадкової справи нотаріусом не може свідчити про прийняття спадщини, оскільки повноваження щодо поновлення строку на прийняття спадщини надані виключно суду у відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України (постанова від 23 червня 2023 року у справі № 175/1404/19).

Водночас ЦК Української РСР взагалі не містив положень, які урегульовували б питання поновлення строку на прийняття спадщини, хоча в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 року № 4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» було надано відповідні роз’яснення з цього приводу і на практиці такі питання розглядали суди.

Отже, і ЦК Української РСР, і чинний ЦК України встановлюють однакову обов’язкову умову для виникнення у спадкоємців права на спадщину – спадкоємець повинен прийняти спадщину у встановлений законом шестимісячний строк. Це правило є базовим, зрозумілим і очевидним, належить до засад спадкового права та не може становити для судді труднощів у його розумінні й застосуванні.

У справі № 538/1247/23 суддя Бондарь В.А. взагалі не досліджувала питання прийняття спадщини позивачем, зміст рішення в цій справі свідчить про те, що суддя не робила з цього питань жодних висновків. У рішенні у справі № 538/1262/22 суддя Бондарь В.А. хоч і зазначила, що позивач вступила у фактичне володіння спадковим майном, однак не мотивувала, чому дійшла такого висновку за відсутності в матеріалах справи будь-яких доказів, які підтверджували б ці обставини. Крім того, рішення у справі № 538/1262/22 свідчить, що суддя Бондарь В.А. не встановила чи прийняв спадщину позивач у визначений законом строк загалом, а також чи свідчить про прийняття спадщини встановлена нею обставина щодо вступу позивача у володіння спадковим майном зокрема.

Неправильне визначення судом матеріального закону, який підлягав застосуванню до спірних правовідносин, фактично призвело до необґрунтованого розширення кола осіб, що мають право на спадкування. Незастосування норм ЦК Української РСР та безумовне застосування положень чинного ЦК України суперечить усталеній практиці Верховного Суду. Таке відступлення від правових позицій найвищої судової інстанції свідчить про очевидне недотримання суддею визначеного підходу. Так само ігнорування вимог закону про прийняття спадщини як обов’язкової умови для виникнення у спадкоємців права на спадщину свідчить, що суддя Бондарь В.А. не забезпечила повного та всебічного з’ясування обставин справ, що призвело до неправильного визначення характеру спірних правовідносин і правової норми, яка підлягала застосуванню до цих правовідносин.

 

Щодо оскарження судових рішень

Під час підготовки дисциплінарної справи до розгляду встановлено, що відповідачі у справах №№ 538/939/22, 538/955/22, 538/1262/22, 538/1486/22, 538/1522/22, 538/1764/22, 538/1247/23, 538/906/24, 538/2289/24 ухвалених суддею Бондарь В.А. рішень не оскаржували.

Проте у справах № 538/1262/22, № 538/1247/23 такі рішення в інтересах держави в особі відповідної територіальної громади оскаржили Миргородська окружна прокуратура Полтавської області та Полтавська обласна прокуратура.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає, що вирішення питання щодо наявності або відсутності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, у тому числі оцінка наслідків його дій, не може ставитися в залежність від того, чи було оскаржене ухвалене ним рішення, а також від результатів перегляду такого рішення судами вищих інстанцій, оскільки саме собою залишення без змін судового рішення або його скасування не є доказом належного або неналежного виконання суддею своїх професійних обов’язків у контексті вирішення питання про дисциплінарну відповідальність, хоч це й може враховуватись дисциплінарним органом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 11-2сап21, від 16 листопада 2023 року у справі № 11-228сап21).

Однак обставина, що в частині справ апеляційні скарги подали органи прокуратури, підтверджує наявність публічного інтересу у відповідних правовідносинах. Факт успішного оскарження ухвалених рішень органами прокуратури в інтересах відповідних територіальних громад лише підтверджує, що судові акти судді Бондарь В.А. мали суттєві вади.

Відповідно до частини другої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» скасування або зміна судового рішення не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли скасоване або змінене рішення ухвалено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.

Водночас за результатами розгляду дисциплінарної справи в поведінці судді Бондарь В.А. встановлено ознаки порушення норм права внаслідок неналежного ставлення до службових обов’язків під час ухвалення судових рішень у справах, які є предметом оцінки в цьому дисциплінарному провадженні.

 

Висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

Пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або іншого грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Диспозиція цієї правової норми по суті містить ознаки двох самостійних складів дисциплінарних проступків:

допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод;

грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Об’єктивна сторона такого дисциплінарного проступку, як грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків, полягає в порушенні суддею норм права у процесі здійснення правосуддя, які призвели до настання істотних негативних наслідків. Водночас настання істотних негативних наслідків повинне бути в безпосередньому причиново-наслідковому зв’язку з діянням судді.

Грубе порушення закону має місце за умови, що воно було надто очевидним для «розумного суду» за відповідних обставин, тобто коли за обставинами судової справи необхідність застосування певної правової норми була зрозумілою і недвозначною і виключала іншу поведінку судді.

У складі дисциплінарного проступку «інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків» законодавець як умову притягнення судді до дисциплінарної відповідальності визначив настання істотних негативних наслідків. Законодавець не конкретизував змісту заподіяної шкоди в цьому випадку, тому вона може охоплювати завдання майнової чи моральної шкоди потерпілим особам. Істотні наслідки можуть мати і комплексний характер та охоплювати різні види заподіяної шкоди. Оскільки в такому разі «істотність» як ознака негативних наслідків є оцінним поняттям, дисциплінарний орган самостійно має встановити, наскільки для потерпілих ці негативні наслідки є істотними.

Таку позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 січня 2026 року у справі № 990SCGC/11/25.

Дисциплінарне провадження щодо судді ґрунтується на балансі між незалежністю судді та його відповідальністю перед суспільством. Відповідно до статті 129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя є незалежними і керуються верховенством права. Проте незалежність не означає вседозволеність або імунітет від відповідальності за грубі порушення закону.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду обов’язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об’єктивності з’ясування обставин справи та оцінки доказів відповідно до статті 213 ЦПК України. Всебічність та повнота розгляду передбачає з’ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв’язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об’єктивне з’ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення (постанова від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц).

Під час ухвалення рішення саме на суд покладається обов’язок повно і всебічно з’ясувати обставини справи. Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України саме суд має вирішити, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що суддя Бондарь В.А. не забезпечила повного та всебічного з’ясування обставин справ №№ 538/939/22, 538/955/22, 538/1262/22, 538/1486/22, 538/1522/22, 538/1764/22, 538/1247/23, 538/906/24, 538/2289/24 та допустила порушення норм процесуального та матеріального права.

Водночас Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що хоча за обставинами судових справ №№ 538/939/22, 538/955/22, 538/1486/22, 538/1522/22, 538/1764/22, 538/906/24, 538/2289/24 необхідність застосування норм ЦК Української РСР була зрозумілою і недвозначною, саме по собі помилкове застосування суддею Бондарь В.А. до зазначених правовідносин положень ЦК України не містить ознак грубої недбалості чи умислу, які підтверджували би наявність складу дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя усвідомлює, що судовий розгляд цих справ містив певні недоліки, однак зазначені недоліки не досягають того ступеня тяжкості, який потрібний для кваліфікації поведінки судді як дисциплінарного проступку та притягнення її до дисциплінарної відповідальності.

Під час дисциплінарного провадження встановлено, що, розглядаючи справи № 538/1247/23, № 538/1262/22 суддя Бондарь В.А. допустила помилку не лише при визначенні матеріального закону, який підлягав застосуванню до спірних правовідносин. Розглядаючи ці справи суддя Бондарь В.А. не забезпечила повного та всебічного з’ясування всіх юридично значущих обставин і повністю проігнорувала вимоги закону про прийняття спадщини як обов’язкової умови для виникнення права на спадщину, що призвело до неправильного визначення характеру спірних правовідносин та правової норми, яка підлягала застосуванню. Сукупність цих взаємопов’язаних фактів свідчить про грубе порушення суддею Бондарь В.А. імперативних норм матеріального та процесуального права.

Суддя Бондарь В.А., зокрема, грубо порушила вимоги статей 10, 263, 264 ЦПК України, згідно з якими суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду; під час ухвалення рішення суд має вирішити, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Така поведінка судді призвела до істотних негативних наслідків – вибуття земельних ділянок із власності територіальної громади. Зокрема, внаслідок ухвалення суддею Бондарь В.А. рішень у справах № 538/1247/23, № 538/1262/22 із власності територіальної громади вибуло 3 земельних ділянки загальною площею понад 9 га. Оскільки на день ухвалення рішень окремі ділянки вже перебували в оренді інших осіб, зміна власника призвела до втрати громадою доходу у вигляді орендної плати.

Вказані істотні негативні наслідки перебувають у прямому причиново-наслідковому зв’язку із грубим порушенням суддею Бондарь В.А. зазначених вище вимог закону, оскільки саме ухвалені суддею рішення у справах № 538/1247/23, № 538/1262/22 стали єдиною та безпосередньою причиною вибуття майна з володіння законного власника (держава / громада) поза його волею.

Відповідаючи на заперечення судді Бондарь В.А. та її представника – адвоката Вдовиченко Н.Ф. – щодо завдання територіальним громадам істотних негативних наслідків, оскільки не доведено факту перебування спірних земельних ділянок у їхній власності, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає таке.

У справах № 538/1247/23, № 538/1262/22 правовідносини щодо спадкування спірного майна виникли до набрання чинності ЦК України, визначений у статті 549 ЦК Української РСР шестимісячний строк для прийняття спадщини після померлої закінчився задовго до набрання чинності ЦК України, тобто до 1 січня 2004 року, тому до вказаних спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК Української РСР.

Згідно зі статтею 530 ЦК Української РСР при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та баба померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).

На відміну від ЦК України, ЦК Української РСР не було передбачено інших черг спадкоємців, окрім зазначених у статтях 529 та 530 цього Кодексу.

Матеріали справ № 538/1247/23, № 538/1262/22 свідчать, що спадщина після смерті спадкодавців у передбачений законом строк ніким не була прийнята, тому відповідно до вимог статті 524 ЦК Української РСР за правом спадкоємства переходить до держави.

Аналогічного правового висновку у справі № 547/23/21 з подібними правовідносинами дійшов Верховний Суд у постанові від 21 березня 2023 року.

Чинний на час відкриття спадщини ЦК Української РСР не обмежував строку для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом, у тому числі й для держави. Тому, якщо упродовж встановленого шестимісячного строку ніхто зі спадкоємців за законом або за заповітом не прийняв спадщину, вважається, що спадщина переходить до держави в силу закону. Також ЦК Української РСР не передбачав визнання спадщини відумерлою.

Відповідно до статті 318 ЦК України одним з суб’єктів права власності є територіальна громада міста, яка реалізує свої повноваження через відповідну міську (сільську) раду (стаття 10 Закону України № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Законом України від 28 квітня 2021 року № 1423-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» внесено зміни до Земельного Кодексу України, яким змінено суб’єктів розпорядження землями сільськогосподарського призначення та визначено, що такі повноваження перейшли до органів місцевого самоврядування.

З огляду на це належним суб’єктом, який наділений правом розпорядження державними землями запасу сільськогосподарського призначення, наразі є відповідна сільська, селищна чи міська рада.

Отже Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає необґрунтованими доводи судді Бондарь В.А. та її представника про відсутність істотних негативних наслідків для територіальних громад, настання яких є необхідним для кваліфікації поведінки судді як дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Допущені суддею Бондарь В.А. під час розгляду справ № 538/1247/23, № 538/1262/22 порушення свідчать про недбале ставлення судді до службових обов’язків, порушення норм процесуального та матеріального права. Зокрема, суддя Бондарь В.А. не забезпечила повного та всебічного з’ясування обставин цих справ, проігнорувала вимоги закону про прийняття спадщини як обов’язкової умови для виникнення права на спадщину, що, як наслідок, призвело до неправильного визначення характеру спірних правовідносин і правової норми, яка підлягала застосуванню.

З огляду на предмет спору у справах, з урахуванням застосованих суддею Бондарь В.А. під час вирішення справи положень закону, наявні підстави для висновку, що суддя під час розгляду справ № 538/1247/23, № 538/1262/22 допустила грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Допущені суддею порушення є грубими, оскільки необхідність застосування відповідних норм матеріального та процесуального права була очевидною, недвозначною та не допускала альтернативної поведінки за встановлених обставин. Ігнорування правил дії закону в часі та невстановлення факту прийняття спадщини свідчать про відступ від базових імперативних вимог законодавства, а їх системне повторення виключає випадковість або технічну помилку. Такі дії призвели до вибуття земель із власності територіальних громад, що в сукупності відповідає критерію грубого порушення закону в розумінні пункту 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Однак під час розгляду дисциплінарної справи в діях судді Бондарь В.А. не встановлено умислу. Дисциплінарний проступок суддя вчинила внаслідок грубої недбалості.

Здійснюючи розгляд спадкових спорів, суддя повинна була і об’єктивно могла правильно визначити закон, що підлягав застосуванню з урахуванням правил дії закону в часі; перевірити факт прийняття спадщини та інші юридично значущі обставини; дотримати встановленого процесуального порядку дослідження доказів і розгляду справ.

Відповідні норми матеріального та процесуального права є чіткими, імперативними та не допускають альтернативного застосування за встановлених обставин. Їх зміст є очевидним для судді з відповідним стажем і професійною підготовкою. Судова практика з цих правовідносин є сталою.

Повторюваність однакових порушень під час розгляду однотипних справ свідчить про відсутність належної уважності та обачності, які об’єктивно вимагалися від судді під час здійснення правосуддя. Водночас матеріали дисциплінарної справи не містять достатніх доказів, що підтверджують наявність прямого умислу на порушення закону.

За таких обставин дії судді характеризуються як істотне відхилення від стандарту професійної поведінки судді, що полягало в невжитті необхідних заходів для правильного застосування закону та запобігання незаконному вибуттю земель із комунальної власності.

Ураховуючи невиконання суддею Бондарь В.А. вимог законодавства щодо вирішення питання про наявність обставин (фактів), якими обґрунтовано позовні вимоги, доказів на їх підтвердження, інших даних, які мають значення для вирішення справи, невстановлення, які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин відповідно до вимог статті 264 ЦПК України, а також з огляду на настання для територіальних громад істотних негативних наслідків у виді безпідставного позбавлення права власності на земельні ділянки та виникнення необхідності докладати додаткових зусиль для відновлення порушених прав, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя доходить висновку про наявність у діях судді Бондарь В.А. під час розгляду справ № 538/1247/23, № 538/1262/22 складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Надані та отримані в межах дисциплінарного провадження докази є чіткими та переконливими, підтверджують наявність підстав для притягнення судді Бондарь В.А. до дисциплінарної відповідальності.

 

Щодо наявності в поведінці судді складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»

Згідно із частиною шостою та пунктом 2 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя повинен додержуватися присяги та зобов’язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

Стандарти етики суддів викладені в Кодексі суддівської етики, затвердженому ХІ черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року (чинний на час вчинення суддею дисциплінарного проступку). Цей документ має обов’язкову для суддів силу, оскільки до нього відсилає стаття 58 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої питання етики суддів визначаються Кодексом суддівської етики, що затверджується з’їздом суддів України за пропозицією Ради суддів України.

У Кодексі суддівської етики, затвердженому XI з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року, встановлено, що суддя як носій судової влади повинен бути прикладом неухильного дотримання принципу верховенства права і вимог закону, присяги судді. Суддя має усвідомлювати постійну увагу суспільства та демонструвати високі стандарти поведінки з метою зміцнення довіри до судової влади та утвердження авторитету правосуддя. Суддя має уникати конфлікту інтересів, проявляти стійкість до будь-якого тиску або втручання у діяльність, пов’язану зі здійсненням правосуддя, та бути незалежним у процесі прийняття рішень. Суддя не може використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах третіх осіб. Суддя не повинен допускати поведінки, що створює враження про недотримання ним етичних стандартів судді. Незалежність судді під час здійснення правосуддя є передумовою забезпечення принципу верховенства права та невід’ємною складовою справедливого суду. Суддя не має допускати позапроцесуальних взаємовідносин з учасниками судового процесу у справі, що перебуває у його / її провадженні. Суддя має уникати поведінки, що може викликати сумнів чи створити враження про наявність у судді прихильності чи упередженого ставлення до учасників справи чи їх представників. Суддя заявляє самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законом.

Авторитет судової влади має вселяти суспільству довіру до здійснення правосуддя.

Рішення, вчинки кожного судді впливають на формування суспільної думки про всю судову систему, на рівень довіри громадян до судів загалом. Кожен суддя має бути відповідальним, усіляко запобігати порушенням закону, з честю і гідністю нести високе звання судді.

У Бангалорських принципах поведінки суддів зазначено, що об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

Підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

Правовий аналіз змісту цього пункту свідчить, що з об’єктивної сторони передбачений цією нормою дисциплінарний проступок є вчиненням суддею діяння, яке полягає в порушенні правил суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.

Положення пункту 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кореспондують не зобов’язанням судді «розглядати і вирішувати судові справи», а його обов’язкам дотримуватися високих стандартів етичної поведінки, що пов’язано з його високим статусом (пункти 2, 4 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), на що вказує зміст цієї норми.

Пункт 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» стосується поведінки судді, яка порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя і складається з таких аспектів:

питання моралі, чесності, непідкупності;

відповідність способу життя судді його статусу;

дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду;

прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

Отже, охоплюючи етичні аспекти поведінки судді, цей дисциплінарний проступок не може тлумачитись як такий, що стосується питання оцінки правильності або неправильності застосування суддею норм матеріального і процесуального права під час здійснення правосуддя та ухвалення судових рішень (зокрема через невиправдане розширення змісту «стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду»).

Позасудова поведінка судді, яка може містити ознаки дисциплінарного проступку за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пов’язана із вчиненням діянь, які мають ознаки інших правопорушень та/або демонстративного порушення норм суспільного співжиття чи загальноприйнятих правил поведінки.

Про наявність у поведінці судді складу вказаного дисциплінарного проступку можуть свідчити дії чи бездіяльність судді, що демонструють відверте нехтування нормами моралі і права, неповагу до інших громадян та суспільства в цілому, недобросовісне використання власного соціального статусу і зумовлених посадою можливостей, поведінка, що викликає негативний суспільний відгук, компрометує весь суддівський корпус, здатна поставити під сумнів незалежність, неупередженість, об’єктивність правосуддя і підірвати довіру до суду як інституції, покликаної стояти на варті законності і справедливості.

Отже суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності за відповідним пунктом лише за вчинення «етичного проступку», зокрема під час виконання функцій судді зі здійснення правосуддя. У такому разі діяння судді повинні оцінюватися виключно через призму моральних та етичних принципів і якостей особи судді, який від імені України уповноважений владою здійснювати правосуддя, та не повинні пов’язуватися із застосуванням суддею норм матеріального та процесуального права під час ухвалення судових рішень.

За відсутності обставин, які свідчать, що дії судді під час виконання функцій правосуддя не порочать звання судді й підривають авторитет правосуддя, а становлять лише порушення (істотне порушення) норм процесуального права, такі дії судді не можуть кваліфікуватися за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Саме таку позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 січня 2025 року у справі № 990SCGC/7/24.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2025 року (справа № 990SCGC/27/24) виснувала, що кваліфікація Вищою радою правосуддя дій судді за сукупністю дисциплінарних проступків здійснюється в разі вчинення суддею двох або більше проступків, передбачених різними пунктами частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Тобто суддя має вчинити два та більше дисциплінарних проступків, кожен з яких містить окремий склад правопорушення.

Усі проступки кваліфікуються за різними пунктами частини першої вказаної статті, що передусім означає, що сукупність утворюють дисциплінарні проступки, які мають різні ознаки об’єктивної та суб’єктивної сторін.

Вирішуючи питання щодо кваліфікації дій судді за статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», необхідно враховувати зміст дій (їх зовнішній прояв), які складають об’єктивну сторону конкретного дисциплінарного проступку.

Крім того, ідеальна сукупність дисциплінарних проступків можлива лише в разі, якщо діяння особи не охоплюється повністю одним із конкуруючих складів дисциплінарних правопорушень (наприклад, за правилами кваліфікації частини і цілого, загальної і спеціальної норм).

Порушення цього правила призводитиме до надмірної кваліфікації, що матиме наслідком необґрунтоване подвійне притягнення особи до дисциплінарної відповідальності.

З урахуванням установлених обставин і наведених позицій Верховного Суду Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що хоча поведінка судді Бондарь В.А. під час розгляду справ №№ 538/935/22, 538/939/22, 538/955/22, 538/1262/22, 538/1486/22, 538/1522/22, 538/1764/22, 538/1247/23, 538/906/24, 538/2289/24 не була бездоганною і має певні недоліки, проте безпосередньо пов’язана із застосуванням норм цивільного процесуального законодавства під час здійснення правосуддя, в зв’язку з чим, за обставин цієї дисциплінарної справи, не може кваліфікуватися за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини шістнадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» підстава для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності вважається встановленою Дисциплінарною палатою (Вищою радою правосуддя) за результатами розгляду дисциплінарної справи, якщо докази, надані та отримані в межах дисциплінарного провадження, є чіткими та переконливими для підтвердження існування такої підстави. Чіткими та переконливими є докази, які з точки зору звичайної розсудливої людини у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Установлені під час підготовки до розгляду дисциплінарної справи обставини та наявні в матеріалах дисциплінарної справи докази є чіткими, переконливими та з точки зору звичайної розсудливої людини у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність обставин, які є підставою для притягнення судді Бондарь В.А. до дисциплінарної відповідальності.

Ураховуючи наведене, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя доходить висновку, що дії судді Бондарь В.А. охоплюються складами дисциплінарних проступків, визначених:

підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» – порушення правил щодо самовідводу;

пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» – інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

З огляду на викладене Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає за доцільне притягнути суддю Бондарь В.А. до дисциплінарної відповідальності з наведених вище підстав.

 

Обставини, враховані під час обрання виду дисциплінарного стягнення

Згідно із частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Частиною другою статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що дисциплінарне провадження розпочинається після отримання Вищою радою правосуддя скарги щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів. Днем початку здійснення дисциплінарного провадження є день отримання Вищою радою правосуддя відповідної дисциплінарної скарги.

Інкримінований судді Бондарь В.А. дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», вчинено в період із 28 липня 2022 року до 12 вересня 2022 року. Дисциплінарна скарга, яка стала підставою для відкриття дисциплінарної справи, надійшла до Вищої ради правосуддя 9 січня 2025 року. З огляду на викладене строк притягнення судді Бондарь В.А. до дисциплінарної відповідальності не закінчився.

Ухвала про відкриття за власною ініціативою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя дисциплінарної справи стосовно судді Бондарь В.А. прийнята 22 жовтня 2025 року. Інкриміновані проступки суддя Бондарь В.А. вчинила в період із 20 вересня 2022 року (рішення у справі № 538/955/22) до 22 січня 2025 року (рішення у справі № 538/2289/24).

Згідно з відомостями Лохвицького районного суду Полтавської області суддя Бондарь В.А. в період із 15 вересня 2022 року до 15 вересня 2025 року перебувала у відпустках 126 календарних днів.

Отже, за найбільш раннім епізодом (20 вересня 2022 року) на день ухвалення рішення про відкриття дисциплінарної справи трирічний строк притягнення до відповідальності не закінчився, відповідно за іншими епізодами, з якими пов’язано вчинення суддею дисциплінарного проступку, відповідний строк також не закінчився. Оскільки час здійснення дисциплінарного провадження не зараховується до такого строку, перебіг трирічного строку зупинився з дня ухвалення відповідного рішення Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя.

Таким чином, строк притягнення судді Бондарь В.А. до дисциплінарної відповідальності не закінчився.

Відповідно до частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини п’ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Під час обрання дисциплінарного стягнення судді Бондарь В.А. враховуються:

1. характер дисциплінарного проступку. Незаявлення самовідводу за наявності безумовної підстави (розгляд справи за участю близького родича) має формальний склад і не потребує встановлення настання негативних наслідків для кваліфікації проступку, який полягає у прямому ігноруванні імперативної процесуальної норми, що гарантує безсторонність суду та довіру до правосуддя. Стосовно іншого грубого порушення закону, то цей проступок полягає у відступі від базових імперативних вимог законодавства, які були очевидними та не допускали альтернативної поведінки судді. Йдеться не про різне тлумачення норми чи складність правової проблеми, а про системне ігнорування чітко визначених вимог матеріального та процесуального права;
2. наслідки дисциплінарного проступку. Порушення суддею Бондарь В.А. правил щодо самовідводу не призвело до суспільно шкідливих наслідків, оскільки справа по суті розглянута не була, остаточне рішення у справі не приймалося. Стосовно іншого грубого порушення закону, то такий проступок призвів до реальних і незворотних (у більшості випадків) збитків для територіальних громад – вибуття 3 земельних ділянок загальною площею понад 9 га та втрата доходів від плати за оренду цих земельних ділянок;
3. особа судді. Бондарь Вікторія Анатоліївна Указом Президента України від 18 червня 2010 року № 713/2010 призначена на посаду судді Краснолуцького міського суду Луганської області строком на п’ять років, Указом Президента України від 7 серпня 2017 року № 212/2017 призначена на посаду судді Краснолуцького міського суду Луганської області, Указом Президента України від 20 серпня 2018 року № 228/2018 переведена на посаду судді Лохвицького районного суду Полтавської області. Стаж роботи в галузі права становить понад 22 роки, з яких на посаді судді – понад 15 років. Бондарь В.А. неодноразово обирали суддею, уповноваженою здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, а також слідчим суддею;

характеристика судді. У характеристиці за підписом голови Лохвицького районного суду Полтавської області Л. Цімботи зазначено, що «суддя Бондарь В.А. постійно підвищує фаховий рівень; розгляд судових справ здійснює в розумні строки з урахуванням надмірного навантаження, виважено підходить до прийняття судових рішень; Бондарь В.А. енергійна, цілеспрямована; відносини з колегами носять суто робочий характер»;

наявність інших дисциплінарних стягнень. Інформація про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності відсутня;

ступінь вини. Інкримінований судді дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», вчинено умисно. Інкримінований судді дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», вчинено внаслідок грубої недбалості;

обставини, які пом’якшують відповідальність, – вчинення дисциплінарних проступків вперше;

обставини, що обтяжують відповідальність, – системність і тривалість протиправної поведінки, вчинення кількох дисциплінарних проступків.

Види дисциплінарних стягнень, які можуть застосовуватися до суддів, визначено частиною першою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Суддя Бондарь В.А. вчинила дисциплінарні проступки в період із 28 липня 2022 року до 22 січня 2025 року.

Стаття 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» як у редакції станом на 28 липня 2022 року, так і в чинній редакції передбачає шість видів дисциплінарних стягнень, які розташовані за принципом від найменш суворого до найбільш суворого.

З урахуванням обмежень, передбачених частинами третьою, четвертою зазначеної статті у відповідних редакціях, до судді Бондарь В.А. за вчинені нею дисциплінарні проступки можуть бути застосовані шість видів дисциплінарних стягнень.

Згідно із частиною шостою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за наявності непогашених дисциплінарних стягнень до судді має бути застосовано більш суворе дисциплінарне стягнення.

Оскільки суддя Бондарь В.А. не має непогашених дисциплінарних стягнень, відсутні підстави для застосування положень частини шостої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Дисциплінарний проступок, вчинений суддею Бондарь В.А., не є істотним дисциплінарним проступком, а тому підстави для обрання стягнення у виді подання про звільнення судді з посади відсутні.

З огляду на те, що суддя Бондарь В.А. є суддею місцевого суду, стягнення у виді подання про переведення судді до суду нижчого рівня не може бути застосовано до неї.

Зважаючи на викладене до судді Бондарь В.А. можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення:

1) попередження;

2) догана – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця;

3) сувора догана – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців;

4) подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов’язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Необхідність урахування принципу пропорційності при обранні виду дисциплінарного стягнення відповідає принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України), а також статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці ЄСПЛ.

Принцип пропорційності є одним із елементів верховенства права, який означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ для того, щоб втручання було виправданим, воно має бути «встановленим законом», переслідувати одну або більше легітимних цілей та бути «необхідним в демократичному суспільстві», тобто пропорційним переслідуваній меті.

Відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку необхідно вирішувати питання пропорційності з урахуванням обставин справи, оскільки в одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.

У рішенні ЄСПЛ «Маноле проти Республіки Молдова» від 18 липня 2023 року зазначено, що звільнення заявниці було єдиним покаранням, яке могло бути застосоване на той час. Це була дуже жорстка міра покарання. Крім того, санкція не послідувала за іншими заходами, вжитими щодо заявниці раніше. Відповідні міжнародні документи та висновки, а також законодавство та практика держав-членів Ради Європи передбачають, що тест на пропорційність також повинен оцінювати суворість санкції, обраної з низки доступних санкцій, щодо змісту та контексту оскаржуваних зауважень.

У пункті 64 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості, зазначено, що шкала дисциплінарних санкцій стосовно судді має відповідати принципу пропорційності.

З огляду на закріплені в законі особливості статусу Вищої ради правосуддя як колегіального, незалежного конституційного органу державної влади та суддівського врядування, а також на ті завдання, які покладено на нього в силу такого статусу, обрання виду і характеру стягнення за результатами дисциплінарного провадження щодо судді, в тому числі вирішення питання щодо його пропорційності, належить до виключної компетенції цього органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року у справі № 11-638сап19).

Положеннями пункту 5.1 статті 5 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, на яку, зокрема, посилався ЄСПЛ в рішенні у справі «Олександр Волков проти України», встановлено, що шкала санкцій, яка може застосовуватися до суддів, визначається в законі та повинна відповідати принципу пропорційності.

У контексті розгляду цієї дисциплінарної справи Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає, що метою притягнення до дисциплінарної відповідальності є забезпечення належної поведінки судді, дотримання ним професійної етики, стандартів правосуддя та зміцнення довіри суспільства до судової влади.

Інститут дисциплінарної відповідальності суддів має гарантувати, що суддя нестиме відповідальність за вчинення дисциплінарного проступку.

На переконання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, застосування до судді Бондарь В.А. дисциплінарних стягнень, передбачених пунктами 1–3 частини першої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», не відповідатиме легітимній меті та не є пропорційним переслідуваній меті.

Ураховуючи встановлені під час розгляду дисциплінарної справи обставини, позитивну характеристику судді Бондарь В.А., відсутність відомостей щодо притягнення її до дисциплінарної відповідальності, беручи до уваги характер і ступінь вини допущених суддею проступків, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що пропорційним вчиненим дисциплінарним проступкам і таким, що відповідає вимогам статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», є застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді попередження.

На підставі викладеного, керуючись статтями 106, 108, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

 

вирішила:

 

притягнути суддю Лохвицького районного суду Полтавської області Бондарь Вікторію Анатоліївну до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, установлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

 

 

Головуючий на засіданні

Другої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя

 

Члени Другої Дисциплінарної

Палати Вищої ради правосуддя

 

 

На підставі пункту 10.6 Регламенту Вищої ради правосуддя рішення виготовив член Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлаков С.Ю.